НА ВЕЛИКДЕНЬ

І згадується раз у раз мені,
як дівчиною ще малою,
вже з Благовіщення війне весною,
і благовісточком проходять дні.

Такі протеплені і сині!
Якось так радісно стає тобі.
От котики пухнасті на вербі,
сережки бурштинові на ліщині.

І йдуть, і йдуть разочком ясні дні,
мов хтось бурштинки ниже до намиста.
Вже й Великодня ніч. Душі очиста -
от по горбах уже горять вогні.

Горять і високо, і таємничо.
І кинуте полінце у жерло,
щоб вище й вище полум`я було.
Й тебе якийсь кревняк-древлянин кличе.

* * *

Прийшла весна з дощем, веселкою,
з вітрами теплими,
громами ярими.
Прийшла весна зі сонечком.
Дивитись весело,
відчути радісно:
ставом вода іде - не річкою,
пташки над гніздами
літають парами.
Лягло на землю зернятко,
ожило, кільчиться,
на світ вигонить паростки.
Весна, весна прийшла!
Принесла людям писанку.

ВЕСНЯНКА

Сонечку, сонечку, уставай!
Красну весну-дівоньку розбуджай!
Хай встає, косичиться у кіски,
Наливає росоньки в пелюстки.
А ми тую росоньку із черемх
рученьками білими та й зберем.
А ми, весно, росоньку, як даси,
заберем на личенько для краси.

ВЕСНЯНКА

Кликала ізмалечку
весну ще й русалочку:
"Любонько, приходь,
личенько спогодь!

Щоб таке, як в сонечка,
мала неньки донечка,
як вишневий цвіт,
аж до пізніх літ!

Дощиком-росичкою
обійди травичкою,
злий на цвіт, на ріст
черемшинин лист!

Вмитися б росицею,
тою, яснолицею,
як вишневий цвіт,
аж до пізніх літ.

Дажбога б онукою
слинуть смаглорукою.
Любонько, приходь,
личенько спогодь!

НА ЧЕТВЕР ЗЕЛЕНИЙ

На четвер Зелений,
на Перунів день
рость покрила клени
і дубовий пень.
Густо і медяно
в зелені ліщин.
Зелень, мов сап`яном,
переплела тин.
Впився сонцем ясень.
Джмелик: дзень-дзелень!
Світ твій, Боже, красен
на Зелений день!

/Уривок із поеми/

* * *

Світ весною - мов веселка:
очі не натішить.
Гляне бабця із кріселка,
роком молодіша.
Сонце ніжить кітці вушка,
пестить жабуриння.
Оживає перша мушка -
божеє створіння.

ВЕСНЯНА ЗЛИВА

Напучене гілля вже струнчиться в ізлуччі.
Вже вчора жайворонок прилетів із прощ.
Злетів когут, сталевий блиск із пір`я тручив
І голосисто закричав на грім, на дощ.
Давно вже все чекає весняної зливи. -
Іде вона! На небо хмари пнуть горбом.
А вітер стріхи чепе, неначе кінські гриви,
І б`є Перун непотямки на злам, погром.
І рине дощ відром у яровій очистці,
що по зимі - мов благовість високих зон,
Та от і стихло вже. І крапельки перлисті
повисли на гіллі й на сонці - мов вісон.

* * *

Весна. Прозорий дощ із стріх.
Вже покотився, мов горіх,
уперше яротворчий грім.
Виносять люди рало перед дім,
леміш, сокиру і граблі.
Йти, сонце, високо тобі,
все догори та догори,
земля, паруючи, ярить!

БЕРЕЗІЛЬ

Сьогодні чайки прилетіли, кружляють цілий день над ставом, і вже мороз не має сили, і, мабуть, зійде сніг небавом. Вже прозрівають перші квіти. Не знає сонце, чи спадати. А небу тільки би синіти на ліс бадьорий та кошлатий.

ДВАДЦЯТЬ ДРУГОГО БЕРЕЗНЯ

Виробила ненечка нам хлібець,
витинала двоєчко ще й крилець.
Вийдем на подвір`ячко, бо вже час,
закликати жайворонка до нас.
То ж то наче жайворонок хлібець!
Прилітай, справжнісінький, напростець!
Прилітай не гаючись у наш бік,
щоб із піль долиною сніг утік,
щоб до нас виходила в сад весна,
заглядала весело до вікна.

   

ЛЕТЯТЬ ЛЕЛЕКИ

Клекіт, клекіт, клекіт!
То летять лелеки
радісним ключем.
Вибігай, хапцем
під веселий гомін
набирай соломи!
- Не летіть, лелеки,
від села далеко! -
Крильця вам спадуть.
Ви сідайте тут
на селянську стріху
людям на утіху!
Хата недалечко.
Тут вам на гніздечко
от соломи жмут,
хлопці й ще знесуть,
ще знесуть чимало,
щоб не нарікали!

* * *

Заповілись дні так щасно!
Стільки сонця, стільки сонця
у лісі, в полі, в ополонці,
стільки сонця у віконцях!
Завтра також буде ясно.

Знак пресвітлий сонцебога
я накреслю на обличчі,
всіх звіряток ним помічу,
всі дерева на узбіччі,
стовп означу на дорогах.

Проковтну сережку нишком,
бедрика зведу. Погожі
дні мої ясні та божі,
щоб запудити вороже,
й сонця знак приб`ю над ліжком.

* * *

Ще падають краплини дощові,
віддалено край неба загримить,
а вже розбігся промінь по траві
і впрост веселка стала ворітьми,

і обіцяє, що не буде ні сльота,
ні друга грозовиця. От стебло
вже повипростували скрізь жита,
і грозовиці наче не було.

Та тільки де-не-де в лісах полом,
сліди стріли Перуна на грабах.
Магічним знаком соняшним - хрестом
при дверях хат лопата й коцюба.

* * *

Гляне сонечко
крізь віконечко,
а яругами
раті з луками
білих лучників
(на наручниках
сизі соколи).
В брязку, цокоті,
в гуці, гомоні
кине промені,
в ярнім китязі
вийде витязем,
самотканами
попід банями
в путь чудесную
вийде з весною.

/Уривок з поеми "Літній сонцезворот"/