51-100

29       51. У 1630 РОЦІ ТАРАС ТРЯСИЛО (гетман Січі Запорізької) під Переяславом веде запеклі бої з Польськими наїзниками. У 1635 році Іван Сулима (гетман Січі Запорізької) узяв Польську фортецю Кодак.
      Коли прибули великі з'єднання Польського війська, перед боєм постала зрада: були підступом схоплені гетман Сулима і його п'ять старшин.
      У Варшаві терор: гетманові Сулимі і його старшинам повідрубували руки, ноги. Четвертували. Та прагнення Запорізьців бути господарем у своїй хаті ніколи і ніким не були переможені.
ЗО       52. У 1648 РОЦІ СТЕПОВИЙ ОРЕЛ України-Руси Богдан Хмельницький (гетман Січі Запорізької) підняв Українців-Русичів, уярмлених попами і польськими наїзниками, до боротьби за Національну Волю.
      І ні один архиєрей в Україні-Русі (ні православний, ні юніятський єпископ) не став по стороні Народу, ні один не підтримав гетмана Богдана. Київський православний митрополит Сильвестер Косів (ставленик короля Польського) оголосив Киянам, що він буде "під королівською рукою по-прежнєму". Якщо під час наближення до селища військової частини гетмана Хмельницького піп ішов назустріч із піднятим хрестом, то пригадаймо: піп таким способом стрічав і загін татарського баскака, який щороку прибував збирати данину.
      53. ПІД РУКОЮ ПОЛЬСЬКОГО короля архиєреям православним і юніятським жилося розкішно. Вони були рабовласниками. Мали свою місцеву озброєну поліцію, яка карала непокірних християн.
      Іван Франко пише, що монах Ів. Вишенський знав життя в Україні "у всій різнородності його явищ". Він жив в Острозі, Судовій Вишні. Був у Львові, Уневі, Жиди-чині, Луцьку. Та інших містах і селах України. І жив у печері на Афоні.
      Він, як правдивий християнин, жорстоко картав тих, що практикують язичество (колядують, щедрують, обмінюються писанками, відзначають Купальське свято).
      Він учив, що православний повинен в ім'я Христа уникати веселощів, земних розкошів, не співати пісень про природу й тілесну красу.
31       54. МОНАХ ВИШЕНСЬКИЙ У СВОЇХ "Посланнях" пише: "Нехай будуть прокляті владики, архімандрити та ігумени, що поспустошували монастирі і фільварки собі з місць святих поробили і самі тільки зі своїми слугами та приятелями в них тілесно мов худоба випасаються; на святих місцях лежачи, гроші зберають; із тих доходів, що надані на Христових богомільців, дівкам своїм віно готують, синів зодягають, жінок пристроюють, ліберії справляють, приятелів своїх збагачують, карити лаштують, повозові коні ситі та одної масті спрягають, розкоші свої поганські справляють".
      55. "БЕЗБОЖНІ ВЛАДИКИ ЗАМІСТЬ церковних правил (...), замість богословія, вчаться облесливости, хитрості людської, брехні, щекарства і викрутасів, чортівського пустомельства та лизунства".
      "Самі з гістьми своїми пересичуються, а сироти церковні голодні та прагнучі, а бідні піддані в своїй неволі з річного доходу вижити не можуть, з дітьми тісняться, страви собі унімають, боячися, чи їм хліба до будучого врожаю дотягне".
32       56. "ВИ, ПАНОВЕ БІСКУПИ, сидите на місцях єпіскопських, але не сидите на гідності й чесноті; пануєте над селами, але над вашими душами диявол панує; зовете себе свяченими, але єсте прокляті; йменуєте себе епіскопами, але єсте мучителі.
      "Владики, де ви голих зодягали? Чи не ви самі оголюєте їх, з обори коні, вівці, воли у бідних підданих волочите, датки грошові, датки поту і праці від них витягаєте, бідних живцем лупите, оголюєте, мучите, томите.
      "На роботу та в далекі дороги без часу, зимою і літом у непогідне врем'я гоните, а самі, як боввани на однім місці просиджуєте, або коли й притрафиться того живого трупа на інше місце перенести, то в колисках перенесите.
      57. "А БІДНІ ПІДДАНІ ДЕНЬ І НІЧ на вас працюють і горюють. А ви, виссавши їх кров і сили, їх працю й зусилля і зробивши їх голими в коморі й оборі, своїх шибеників приближених фалюндишами, утор-фінами і каразіями (в дорогі убори) зодягаєте. А ті бідолахи піддані навіть простої сермяжки (одежини) доброї не мають, аби покрити свою наготу. Ви з їх поту напихаєте повні мішки грошей, золотих, талярів, півталярів, ортів, четвертаків і потрійників, збиваєте суми-суменні, а ті бідолахи не мають навіть шеляга, за що солі купити".
      33       58. ЇВ. ФРАНКО ПИШЕ, ЩО "Вишенський перший у нашім краю (...) підніс голос в обороні того бідного робочого люду, показуючи панам і владикам, що той мужик - їх брат, а не просто робоча худоба; що він радується й терпить, як чоловік і хоче жити, як чоловік", Ів. Франко "Ів. Вишенський", 1892-1911 рр.
      На гетмана Хмельницького архиєреї дивилися як на збунтованого Запорожця, який збунтував робочу худобу-холопів, "чернь людську" проти короля (Христового помазаника).
      59. НЕ ПОПИ В ЦЕРКВАХ ХРИСТОВИХ, а кобзарі, які розійшлися по степах, закликали Народ кидати працю в панів і архиєреїв. І йти до батька Богдана 2. Той, хто доводить, що головною причиною повстання Хмельницького була "оборона православія", кривдить світлі прагнення Народу жити вільно в своїй хаті.
      Гетман Хмельницький у душі глибоко ненавидів єпископів (земляків своїх). Він наказав на зброї (на сокирах - бойових бердишах) викарбувати такі слова: "Я, Богдан Хмельницький, (...) попам Супостатам сим бердишом заграю по їх товстих шиях" (зображення бердиша з цим написом подане у "Великій Історії України", вид. Ів. Тиктора.
34       60. МОСКОВИТІЯ, ЯК ЖОРСТОКА по своїй природі, мілітарна орда, була заснована їв. Калитою (зятем і лакизою хана Узбека). "Москва основана на крові", Н.М. Карамзін, "І.Г.Р.", т. 2, стор. 142, 1892 р.. Живе вона з того, що грабує селища мирних сусідніх племен.
      І не змінилася вона й за царя Олексія, який попам, як "духовній касті", давав великі привілеї. Попи були землевласниками: у них працювали раби ("крєстянє"). І вість про розкішне життя попів у Московитії прийшла до попів в Україну-Русь.
      61. АРХИЄРЕЇ В УКРАЇНІ-РУСІ (їхні привілеї гетман Богдан обмежив) намовляли косацьких старшин, щоб спільно робити натиск на Хмельницького у справі "воз'єднання Малоросії з православним царем Олексієм". Таке "воз'єднання" забезпечить архиєреям в Україні ті привілеї, які мають попи Московитії.
      Гетман Хмельницький в душі затаював давню ненависть до Московитії і її Татаро-монгольського стилю життя. (Він в минулому брав участь у війні Польщі з Москвою. Мстився за хижацькі Москвинські напади на села Чернігівщини. За великі подвиги йому особисто польський королевич Володислав подарив золоту шаблю слави).
35       62. ЗУБОЖІЛИЙ (МУСУЛЬМАНАМИ пригноблений) Єрусалимський патріярх Паїсій, відомий як "бродячий монах", агент Московитії і Візантійського патріярха Партенія 2-го, несподівано появився в Києві.
      24 грудня він зустрів гетмана Хмельницького біля св. Софії. Виконуючи дане йому доручення, настирливо намовляв гетмана "воз'єднатися з православним царем Олексієм". (На відомій кольоровій картині "В'їзд Б. Хмельницького в Київ" маляр пишнотно (в білому одінні з піднесеною рукою) намалював цього Паїсія, людину чужу і вороже наставлену до державних справ Українського Народу).
      63. ПІСЛЯ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ Угоди 1654 року, Москва, маючи Україну як союзника, відважилася почати війну з Польщею. Гетман Хмельницький глибоко переживає, що на Київщині Москалі грабують населення: поводяться, як Татарська орда. А духовенство України підлащується до Московського патріярха, звеличує царя Московитії.
      Між полковниками, що вже були під'юджені архиєреями, постають "роздори, незгоди. У народі вирує незадоволення на гетмана і Москалів. У час глибокого потрясіння в гетмана - нервовий параліч: 27 липня 1657 року перестало битися велике серце великого гетмана.
36       64. ГЕТМАН МАЗЕПА БУВ ПОЕТОМ, співав і грав на кобзі. Любив мистецтво. Він володів багатими маєтками. "Чому кріпаків не обділив землею?"
      Коли б почав обділяти рідних людей землею чи їхнім дітям дарити золоті копійки, він був би підступно убитий агентами Московитії за те, що робить "земельну реформу". Піддобрюється до Народу, щоб об'єднати біля себе. І виступити проти Московитії і її рабовласницької системи, яка освячена Церквою Христовою.
      Гетман Мазепа, оплакуюючи тяжку долю України (ту "чаєчку небогу, що вивела чаєняток при битій дорозі"), не міг своїх думок виявити Народові і попам, які спільно з Кочубеєм писали на нього доноси Петру 1-му.
      65. БУДУЧИ ВЖЕ ЛІТНЬОЮ ЛЮДИНОЮ, Мазепа нездужав. Та, щоб звільнити Вітчизну з ярма Московського, він у 1708 році став союзником короля Карла 12-го.
      І ні один архиєрей в Україні-Русі не став по стороні Народу. Вони (єпископи і попи), ставлячи свої особисті привілеї вище долі Народу, в Церквах Христових вдарили в дзвони, що гетман Мазепа став антихристом.
37       66. БУЛА ЗИМА. ШВЕДСЬКІ СОЛДАТИ в армії навчені по-українському вимовляти слова: "не бійтеся нас. Ми ваші, а ви наші". Швед, зайшовши до хати, клав на стіл гроші. І просив хліба. Українці (православні християни), намовлені попами, накидали на шию петлю, а на голову мішок. І відводили Шведа у штаб до Москалів. Особливо зворушливо пише про це М. Аркас в "Історії України-Руси".
      Не москвинські, а наші (нашими матерями вигодувані сини) архиєреї, очолені Київським єпископом-малоросом Феофаном Прокоповичем, у місті Глухові скликали "помісний собор" (і до них прибули й декілька попів з прикордонних селищ Московитії).
      67. ЄПИСКОПИ І ПОПИ, СЯЮЧИ В позолочених ризах, на соборі плювали на портрет гетмана Мазепи. Жезлом (отим, що має дві гадючі голови) штрикали в очі. Біля чорних свічок вигукували, що "антихрист Мазепа відправляється в пекло, як ворог Христа".
      На площах міст України-Руси зайди Москалі прилюдно катують Мазепинців, які переховувалися в лісах, ярах, погребах, у садибах приятелів, і були спіймані. (Попи закликали православних доносити на тих, хто переховує Мазепинця).
      У місті Лебедин 900 Мазепинців на площі Москалі колесували: з живих кишки витягали. І четвертували: руки і ноги відрубували. Довершували "воз'єднання братніх Народів".
38       68. ЗАКАТОВАНИХ МАЗЕПИНЦІВ попи заборонили ховати на християнському цвинтарі. І тому їхні тіла вкидали в ями на схилі яру.
      На "кладовищі" закатованих мазепинців було чути тихі болючі ридання: тайком приходили діти оплакати замученого тата. Приходила наречена оплакати замученого нареченого. Попи оголосили, щоб побожні православні дохлих псів, коней, котів заривали там, де лежать тіла Мазепинців.
      У церкві ангельськими голосами співає хор. Лунає "Алилуя" (від "Галилуягв", що значить "слава Єгові"). Біля позолочених ікон горять свічки. З амвону несуться христолюбні слова:
      "Православні, наша молитва і піст принесуть славу во вишніх Богові. А свята сповідь приверне нам мир на землі. А святе причастя запевнить нам Боже благословення. Спаситель з небесних висот прийде до нас. Він хоче спочити в наших серцях.
      Православні християни! Церква наша православна Христом люблена жила і живе радощами і смутками народу, і боліє болями і радіє радощами Народу. Церква ніколи не була байдужою до всього того, чим жив і що переживав, і до чого стремів наш православний народ".
      Відомо, що попи тайни, отримані під час сповіді, доносили агентам "Тайної Канцелярії".
39       69 "Зі СЛІВ СИЛЕНКОВИХ ВИХОДИТЬ, що архиєреїв добросердних не було", пише П.М. Ні, між ними були й милосердні. Наприклад, у попа, який щороку в Церкві Христовій проклинає гетмана Мазепу, у Великодні свята в клуні горами лежали паски, крашанки, сало (дари людські).       І бувало, що піп закличе сиріт, і обдаровує їх. Хто з діток не чемний, тому мне вуха і гнівно каже: "Мазепа ти". (Слово "мазепа" в православних почало мати значення чогось бридкого, відразливого, лайливого).
      А хіба це не милосердя? Пухлі матері в 33-му році залишали (щоб ніхто й не бачив) дітей біля дверей райкому партії. Большевицькі комісари звозили сиріт до дитячого садка (патронату). І вчили їх співати пісні: дякувати батькові Сталінові за щасливе дитинство.
      70. У НЕВОЛІ МОСКОВСЬКІЙ ЖИЛА наша Вітчизна, її сини з закутими руками йшли на далеку північ. Будували нові Московські "ґарада". І там у болотах складали свої молоді голови.
      У Західній Европі вцілілі втікачі-Мазепинці ширили погляди, що Московитія і Україна-Русь - це два неоднакові Народи. Та з цими поглядами європейські політики не могли беззастережно погодитися. Що ж . сталося?
      Бо в 1674 році архиєреї Києво-Печерської лаври видали люксусову книгу "Синопсис" ("Київський синопсис-огляд") "О начале Слов'яно-Руського Народа" від перших Київських князів і до Олексія, царя Московського".
      У "Синопсисі" вчені монахи такі, як наш земляк архимандрит І. Гізель, написали, що Малороси і Велікороси один Народ з однією історією. І тепер не Київ, а Москва є столицею всея Русі. І цар Олексій повернув собі Київ, як законну споконвічну прабатьківську вітчизну.
      71. І ЦЕЙ "СИНОПСИС", ЯК ПЕРШИЙ підручник з "Історії Русі", був перекладений на грецьку, латинську та інші мови. І з Києва посланий, як дар до всіх королівських дворів, абатств, амбасад, герцогств, міністрів, університетських бібліотек.
      "Синопсис" був ЗО разів перевиданий. Впродовж двох століть по ньому Західня Европа вивчала історію Руси. Студенти Києво-Могилянської академії вивчали історію своєї Вітчизни по "Синопсису". І просто дивно стає: навіть К. Маркс і Ф. Енгельс (творці нежиттєздатньої доктрини) вивчали історію Русі по "Синопсису".
40       72. В УСПЕНСЬКОМУ СОБОРІ Києво-Печерської лаври висить пишна ікона. На ній зображений в розкішних ризах христолюбець архимандрит Інокентій Гізель - головний автор фальшивого "Синопсису". Улюбленець православних християн. (Відомий піп Агапій Гончаренко був переслідуваний попами і московськими жандармами тому, що він (працівник канцелярії Київського митрополита Філарета) "багато знав" про розпусне життя "собратів-видавців "Синопсису").
      У "Споминах" він написав, що жіночий монастир (через вулицю від Києво-Печерської лаври) був зачинений. У монастирі знайдено "незчисленну лічбу дитячих голівок у підвалах, що монахи з монашками рождали байстрюків дітей і тут вбивали їх", стор. 5).
      73. ПІП АГАПІЙ ПИШЕ, ЩО ОСОБИСТО бачив в Києво-Печерській лаврі "зачинених жінок, що монахи держали в своїх келіях для похоті". Монахи вміли грати ролю побожних християн. Уміли збирати гроші "на Боже".
      П'ять мільйонів золотих рублів ці монахи подарили цареві Миколаєві "за воєнні справи" "тюрми Народів". ("Москва - тюрма, ключ від якої зберігається в імператора", А. де Кюстін, "Россєя в 1839 році").
      Православні Українці славлять побожні діла монахів Києво-Печерської лаври. Гніваються, що вчені (європейці), вивчаючи історію по "Синопсису", вважають, що Українці... "тоже русскіє".
41       74. У 1686 РОЦІ ВІЗАНТІЙСЬКИЙ патріярх Деонисій 4-ий оглянув "Синопсис", присланий йому з Києва. І продав православних християн України-Руси Московському патріярхові.
      Документ продажі знаходиться в Москві (в музеї патріярха). У документі читаємо такі слова: "Прінято от господіна Нікітіча Алєксєєча три сорока соболей і двісті червоних (золотих): податель же благіх Господь да будєт мздодавєц Вашему державнейшему царствію".
      75. УКРАЇНА-РУСЬ "РОЗДІЛЕНА". На правобережжі панують Польські наїзники. Вони обвішані хрестами. Вони, як пише Т. Шевченко, "не пагани, а настоящі християни". Християни в ярма запрягають християн. І ними орють ниву, називають їх "бидлом".
      І роблять обмін: один бере пару мисливських собак, а другий йому за собак дає у власність християнську родину (тато, мати, діти, бабуся).
42       76. "НІ! МИ ЛЮДИ, НЕ СОБАКИ! Кари Ляхам, кари!" - озвався запорожець - народний месник Максим Залізняк. І з народними месниками, які покидали плуги і конюшні на попівських і польських фільварках, пішов до монастиря. Наказав архиман-дриту Мелхиседеку "посвятити ножі". ... Покотилися по селищах голови Польських рабовласників.
      Архимандрит Мелхиседек поспішно повідомив Катерину 2-гу про повстання рабів. Катерина 2-га стривожилася. Не хотіла, щоб "волновалася Малоросія". Архимандрит Мелхиседек (повернувшись з Петербурга), прибув до гетмана Максима Залізняка. Цілуючи ікону Діви Марії, давав духовну послугу. І запевняв, що православна мати Катерина 2-га Залізнякові і Ґонті хоче помогти. І тому вони повинні піти "на почесний обід у штаб полковника Кречетнікова".
      77. ДО "ПОЧЕСНОГО ОБІДУ" Москвинські офіцери (православні брати) все наперед приготували. Підставили ножі до горла гетмана Максима Залізняка і полковника Івана Ґонти. Пов'язали їх. Почали катувати. 780 воїнів Ґонтових, які нічого не підозріваючи, вночі міцно спали, були пов'язані. Архиєрей Мелхиседек зник (він не став в обороні Ґонти і Залізняка).
      У Північній Америці почалися явні виступи проти розпоряджень Великобританії. У 1774 році пролунали слова Патрика Генрі "Воля, або смерть". Щоб Україна-Русь, натхненна Американською боротьбою за незалежність, не звільнилася з Московського ярма, Катерина 2-га вирішила повністю роззброїти Українців-Русичів.
43       78. 1775 РІК. НА ЗАПОРІЗЬКІЙ СІЧІ стоїть 20 гармат. 10 тисяч озброєних Запорізьців. 15 тисяч - в резерві. Запорізька Січ (тоді єдина в Епропі республіка) хоче почати бій з Москалями-ключниками Тюрми Народів.
      Москалі, очолені генералом П. Текелеєм, виконуючи наказ православної матері Катерини 2-ої, несподівано підійшли до Січі. "Запорожець зброї не складає. Живим у полон не здається. "Умремо достойно: так, як умирали наші батьки".
      Архиєрей В. Сокольський - духовний батько Запорізької Січі. Він в Церкві св. Покрови щонеділі славить православну матір Катерину 2-гу. Почав цілувати ікону Покрови. І кошовому П. Кальнишевському й старшинам ректи: Господь Христос покарає того, хто почне проливати кров православних. Не йдіть проти Божої волі. Думайте про спасіння душі.
      79. ЗАПОРІЗЬЦІ, СЛУХАЮЧИ Солодкоустого архиєрея, склали зброю, їхніх неозброєних старшин Москалі закували в кайдани. Погнали на довічну каторгу.
      Катерина 2-га обдарувала своїх генералів родючими землями Запорізької республіки. Не забула й про архимандрита Сокольського: подарила Пустинно-Миколаєвському монастиреві 1620 десятин, де почали працювати нові раби (полонені Запорізьці проклинали рабську долю і архиєрея Сокольського). І при кожній нагоді тікали за Дунай, де з дозволу мусульманської Туреччини, постала Задунайська Січ, у якій не було кріпацтва.
      На Лівобережній Україні в цей час монастирям належали сотні тисяч десятин орної землі, на яких працювало 160 тисяч рабів (православних християн).
      Архимандрити і монахи жорстоко експльоатували братів во Христі.
44       80. РАБИ БУЛИ ЗОБОВ'ЯЗАНІ щонеділі бути в Церкві. Сповідатися, причащатися. І слухати в проповідях славлення Христа. "Православні християни, думайте про Христове спасіння; бісів виганяйте молитвою і постами. І Христос нас усіх проведе до дому Отця, у молитвах просімо Йсуса Спаса нашого. Ісус володіє, перемагає, спасає. Блаженні ті, хто на Христа надіється".
      81. ПІСЛЯ ПРОПОВІДІ ПРАВОСЛАВНІ молилися за здоров'я ката-царя, Христового помазанця. І ніхто не мав права перестати бути православним. Хто проявляв зневагу до православія, був закутий у кайдани. І засланий на досмертну каторгу в Сибір. "Отим Киргизам, отже й там, єй же Богу, лучче жити, ніж нам на Україні. А може, тим, що Киргизи ще не християни?" (Т. Шевченко).
45       82. СПРАВДІ, "ЧИ НЕ ПОПИ І БІСКУПИ навчили наш Народ бити поклони перед кожним урядом, здаватися на ласку згори, ждати помилування там, де належало б упоминатися свого права? Чи не біскупи й попи завсіди спиняли у нас почин яснішої, рішучої і щиронародної політики. Вони добивалися прав і користей для себе, а народові товкмачили, що то буде користь для цілого загалу", їв. Франко, 1898 р.
      "Чому іншим Віра Христова не шкодила в державному житті? А для нас вона була руїнником світлих національних починань?" У інших вона була інструментом, жертвою якого були ми. Детальна відповідь на це питання дана в "Мага Вірі". І в Катехизисі РУНВіри "Навчання".
      83. АРХИЄРЕЇ (ТАКИ НАШІ православні і юніятські попи) при допомозі Віри Христової змосковщували і спольщували Українців в Україні. І за це отримували привілеї, дари: родючі землі, пасовища.
      Українські біскупи, попи і монастирі всі були спольщені. "Церковщина вбивала живий дух серед нечисленної інтелігенції, штовхаючи її в бік польщизни. Церковщина звільна вбиває також народні школи, засуджує їх на бездіяльність і мертвеччину", Ів. Франко, 1888 р.
      84. "ЧОМУ НАШ ДОБРИЙ НАРОД (і гарний, і працьовитий, і неглупий) впродовж віків був такий безпорадний в боротьбі за національну незалежність? Що придушило нашу душу? Де й коли були зроблені національні помилки?" - ставлять питання дисиденти, перебуваючи в концтаборах.
      Поет-великомученик Василь Стус дає відповідь: "Прийняття християнства з Візантії було помилкою, шкідливою для Українського Народу", "величезна брила духовного християнства впала на заюну душу", "Жертвою православія ми є найбільшою", "Молода Україна", жовтень, 85 р.,Торонто.
      Величезна брила (тяжкий камінь) духовного християнства впала на душу нашу: переслідується вільна думка. Стримується духовний розвиток народу.
46       85. ВІД ГАЛИЦЬКИХ І НАДДНІПРЯНСЬКИХ попів не відставали й попи-юніяти на Закарпатті. Вони єпархію в Гайдудорозі, де всі були Русини (Українці), ще в 1909 році змадяризували.
      І коли б не впала Австро-Угорщина, попи змадяризували б і Мукачівсько-Ужгородську і Прящівську епархію. "Облагороднювали Українців" Вірою Христовою, і за це отримували від Мадяр привілеї.
      Коли десь появлявся піп, подібний на Маркіяна Шашкевича чи Агапія Гончаренка, то архиєреї такому попові створювали нестерпні умовини життя. Гончаренко помер на вигнанні, Шашкевич - на Рідній землі з туберкульозу. "Попівство попа Маркіяна Шашкевича ввігнало передчасно в могилу", Ів. Франко, 1898 р.
      86. "ЛЕВ СИЛЕНКО НЕ ХОЧЕ ПОГОДИТИСЯ, ЩО УКРАЇНЦІ були дикими варварами. У 988 році греки Українцям принесли світло Віри Христової. І зробили їх людьми, ввели їх в коло культурних народів Европи", - пише Г. Д.
      Щоб оправдати чужовір'я, ви чужу матір, до якої молитеся, одягаєте (на іконах) в ризи цариці. Озолочуєте її. А рідну матір навмисне принижуєте, називаєте її темною, яка жила в "нетрях поганства". А хто ж ви такі - чиї ж ви сини - кандидати на лоно Аврамове? Хіба ви потомки Ісаака, Ребеки, Рахелі?
47.       87. НІ. У 988 РОЦІ УКРАЇНЦІ НЕ БУЛИ ДИКИМИ ВАРВАРАМИ. Українці потомки Трипільців. Трипільці були першими в Европі творцями Хліборобської культури і цивілізації.
      Живучи на багатій землі, вони вміли Її відважно і розумно боронити. І ні Греки, які постійно вторгалися на їхні Землі, ні Іранці, очолені Дарієм, ні Римські легіони не могли їх на рідній Землі поставити на коліна.
      І Рим, боючись їхніх мечів, поставив біля їхніх границь оборонні споруди. "Ми єстем Внуки Дажбожі. Ми Русичі". "Той не Русич, хто боїться вмерти за Русь".
      88. ГРЕКИ, ПРИНІСШИ УКРАЇНЦЯМ-РУСИЧАМ СВІТЛО ВІРИ Христової, їх тим світлом осліпили. У Греків була мета: на Русі знищити Русь. Хіба не осліпли Азтеки, Маї, Інки від того "світла Христового", яке їм принесли іспанські конкістадори-христолюбці - Ернан Кортез і Франціско Пісарро?
      "А Києво-Могилянська Академія, яка виховувала в Українців любов до рідної мови і розвивала Національну свідомість? Її очолювали наші епископи", пише М. Х.
      У містах і селищах стояли пишні церкви і багаті монастирі. У Церкві православні чули проповіді про чуда Ісуса Христа, Діви Марії. Про подвиги Жидівських царів, пророків, подвижників. Про Йордань, Єрусалим, Вифлиєм, Синай, Єгипетську Неволю.
48.       89. УКРАЇНЦІ ПРАВОСЛАВНІ ПОБОЖНО БИЛИ ПОКЛОНИ перед іконостасом. Ставили свічки. Інколи дехто в думці ставив питання: а що ж ми за люди? "Біблія" пише, що був хлібороб Яфет. Значить, усі ми діти Яфетові?
      Ніхто не хотів в Церкві сказати про їхніх царів, Божа, Кия, Олега, Святослава.
      У 1632 році (отже більше як 600 літ після хрещення) була заснована перша вища школа в Києві (Коллегія при Києво-братському монастирі на Подолі), яка в 1701 році була названа Києво-Могилянською академією.
      Українські юнаки хотіли в академії почути про історію своєї Батьківщини (про Київську Русь). Хотіли довідатися, хто вони є. Та такі, як проф. Архімандрит Ін. Гізел (за "Синопсисом") їм казали, що "Київ і Малоросія це законна батьківська спадщина Московського царя".
      Проф. єпископ (лакиза царя Петра 1-го) Ф. Прокопович, який організував чин анатеми на гетьмана Мазепу, написав твір "Володимир", у якому звеличує грецьких архиєреїв. І на сміх виставляє Українців, показує їх (волхвів) людьми глупими. Студенти були зобов'язані лженауку єпископа Ф. Прокоповича засвоювати в Києво-Могилянській академії.
49.       90. В АКАДЕМІЇ ВИКЛАДАЛИСЯ БОГОСЛОВСТВО, ПІЇТИКА, математика, фізика, географія та інші предмети. І мови - грецька, латинська, польська, німецька, гебрейська та інші.
      Щоб раб обманутий, заляканий, неписьменний був смиренним, йому треба "благочинно" прищеплювати почуття меншої вартості. Доводити, що він є рабом тому, що "така воля Божа".
      І звісно, в раба й мова рабська. Мова "нищих людей" для благородних осоружна. І вона (жива народна Українська мова) в Києво-Могілянській Академії була заборонена.
      91. Я ТВЕРДЖУ: ПРАМОВА НАРОДІВ ІНДО-ЕПРОПЕЙСЬКИХ оформилася на території України 15-12 тисячоліть тому (в епоху Мізинської культури). Знаємо, Українці - потомки Трипільців. Трипільці говорили мовою "Вед". В сьогоднішній Українській мові виразно видно корінь санскриту. Доводжу це на основі "Порівняльного Санскритсько-Англійсько-Українського словника", який я виготовив. І, перебуваючи в Індії, вточнив в інституті Санскриту, Варанасі і департаменті Санскриту, Нью Делі. Українська мова є найстаршою сестрою між сестрами (мовами Народів Европи, "сентум" і "сатем").
50.       92. ЛЮБОВ НАРОДУ ДО МОВИ РІДНОЇ ТАКА ПРИРОДНЯ, як любов дитини до матері. "Духовенство, хоч само (...) їздило в каретах і справляло золоті та срібні забавки, ніколи не сягнуло до кишені, щоби де заложити Українську школу. Противно, коли Львівські міщани за жебрані гроші заложили Львівську школу і шпиталь, то православний (у Львові, прим. Л. С.) єпископ Гедеон Балабан (1565-1607) виступив, як найзавзятіший ворог справи тої національної праці, перехоплював і бив студентів і вчителів", Ів. Франко, 1898 р.
      Архиєрей Гедеон бачив в Українській мові паґанство. Твердив, що для Русинів можуть бути "тільки духовні школи з викладовою мовою грецькою і церковно-слов'янською".
      Архиєреї Церкви Христової впродовж віків умертвляли мову Народу Українського. А тепер (як це не чесно) вони (архиєреї) приписують Православ'ю і Католицтву різні придумані заслуги в розвитку української мови, культури, національної свідомості. Роблять це з метою прищепити парафіянам думку, що то вони ("преосвящення владики") найвірніші сини України, "сіятелі Віри Христової".
51.       93. У "БІБЛІЇ" НЕ ОСПІВАНА ПРИРОДА. Митрополит Іл. Огієнко вважає, що "мова грецька, найвеличніша мова світу, мова богів". Наша Українська мова, "Наша фразеологія, як я вище не раз уже підкреслював, дуже часто уособлена, а це тхне поганством, наприклад, дощ іде, сонце заходить, вітер лютує", пише митрополит Іл. Огієнко, "Дохристиянські вірування Українського Народу", стор.316.
      У народніх піснях ("Не світи ти, місяченьку"), у творах Лесі Українки, Ю. Федьковича, в "Кобзарі" Т. Шевченка ("Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою"), в "Слові про похід Ігоря", в усій Українській літературі відчутно тхне "паґанством". Тобто, багатою пісенністю, образністю. (Слово "паґанство" в нас запровадили попи для очорнення нашої самобутньої культури).
      Унікальними особливостями нашої мови (яка є мовою поетичної душі) ми маємо право гордитися і берегти її, як духовний скарб Людства.
52.       94. У 1784 РОЦІ АРХИЄРЕЙ САМУЇЛ МИСЛАВСЬКИЙ (Київський митрополит) заборонив в Україні в школах вивчати українську мову: вона "тхне поганством", "оскорбляє Господа Ісуса Христа".
      І дітей в Україні навчали мовою Московською, "по правилам запечатаним в Москве". Вона виросла на Півночі з язика церковно-слов'янського, і є мовою "гасударственною".
      У 1837 році вийшов в Мадярщині перший журнал-альманх мовою Українською ("Русалка Дністрова"). Греко-католицький митрополит у Львові арештував "Русалку Дністрову". Що ж є? Холопською мовою виданий журнал може в холопів розбудити вільне мислення. Може обадьорити їхні почуття. І слово "Русалка" "тхне поганством".
      95. "НАЙЗАВЗЯТІШИМИ ПРОТИВНИКАМИ ШАШКЕВИЧЕВОЇ творчості було Львівське католицьке духовенство в особах митрополита Михайла Левицького і професора теології Венедикта Левицького". "Укр. Голос". 7 грудня. 1987 Р. Вінніпеґ.
      Католицьке духовенство в зародку придушувало прояви українського життя, щоб йому ніхто не заважав панувати над мислями і почуваннями "стада Христового".
53.       96. Є. Грибінка, Ів. Котляревський, П. Куліш, Т. Шевченко, Г. Квітка-Основ'яненко, С. Гулак-Артемовський, С. Руданський, Л. Глібів, Л. Мартович, М. Старицький, В. Cамійленко, О. Кобилянська, О. Стороженко, Ів. Карпенко-Карий, О. Маковей.
      Ів. Франко, Леся Українка, С. Черкасенко, О. Пчілка, М. Вовчок, Б. Грінченко, Ів. Нечуй-Левицький, П. Мирний, П. Грабовський, Ю. Федькович, М. Драгоманов, М. Шашкевич, М. Грушевський, М. Аркас, О. Олесь та інші наші письменники вчили Українську мову не в школі, а з уст Народу. З народньої творчості.
      Чуючи в Народі поширені пісні й приказки ("Тікайте, кури, піп іде", "Шкода не велика, що помер владика", "Піп не поможе, як життя не гоже"), письменники знали, що в людей немає любові до попів (русифікаторів і полонізаторів). І ніхто з письменників нічого прихильного про попів і єпископів не написав.
54       97. 12 ТИСЯЧ ПАН-ОТЦІВ ПРАВОСЛАВНИХ В УКРАЇНІ-РУСІ продали свої душі Сатані: отримували щороку від Московського царя "золотиє деньґі за обрусєнія края". Вони в школах дітей Українських карали, коли вони між собою говорили Українською мовою.
      Піп Василь Руданський прокляв свого рідного сина Степана за те, що він пише листи, вірші й оповідання мовою Українською. І цим свого батька-попа принижує перед єпископом.
      Не попи і єпископи, а письменники, як духовні провідники, обороняли Народ і його мову. Більшість з них сиділа за ґратами. Страждали в Сибіру. Їм доземний поклін від Народу.
55.       98. РІЙ, ЯКИЙ НЕ ДБАЄ ПРО СВОЮ МАТКУ, ГИНЕ. Народ, який не дбає про життя своїх діячів і перебуває під покровом духовенства інтернаціональної релігії, вільним не буває.
      Національні провідники виходять з гущі Народу. Вони такі мудрі і такі талановиті, як і їхній Народ. Так є: з жолудя не виросте сосна, з яйця орлиці не вилупиться курча.
      Є правда: чим більше в Народі освічених людей (правильно освічених), тим вищий його культурний рівень. І тим успішніші його національні провідники.
56.       99. Є ТАКІ ВІДСТАЛІ ПЛЕМЕНА (на їхніх землях в Центральній Америці я перебував), ЯКІ ДАЮТЬ ВЕЛИКІ СУМИ НА КАТОЛИЦЬКУ ЦЕРКВУ. А на освіту дітей своїх їм шкода грошей. "Треба заслужити царство небесне. Сину, бери мотику і саджай банани. Тобі школа не потрібна".
      Українці на православні і католицькі церкви "на еміграції видали за 35 років 482 мільйони долярів. А на університетську науку - 5 мільйонів долярів", "Нові Дні", лютий, 86 р., Торонто.
      Як у Вільному світі є 1200 пан-отців (обох церков) і коли кожний з них в середньому отримує 10 тисяч долярів на рік, то Українці, в поті чола працюючи на хліб щоденний, (за 35 років) дали пан-отцям 420 мільйонів долярів. Отже разом - один мільярд.
      Знаючи це, Українці хочуть, щоб пан-отці робили корисну народню працю. Прищеплювали дітям любов до рідної мови, до Вітчизни і її кращих синів і дочок.
57.       100. МАМА КАЖЕ: "ДОНЦЮ, Я ЛЮБЛЮ, КОЛИ ТИ ГОВОРИШ ВІРШ "УКРАЇНКА Я МАЛЕНЬКА". "Діти, викиньте своє українське серце на смітник. Тут воно вам не потрібне", повчає о. монс. Д. Ґресько, звертаючись до Українського пласту в Клівленді, пише бюлетень "За Рідну Церкву", орган комітету оборони обрядів і традицій УКЦеркви, серпень, 1966 р. От. Ґресько тому так сказав, що в дітях католицьких він побачив прояв націоналізму (природне почуття любови до Рідного).