Частина I
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО СУПЕРЕЧКУ
Розділ XI. ПОШАНА ДО ЧУЖИХ ПЕРЕКОНАНЬ
Рідкісність її.- Що означає поважати чужі переконання.- Боротьба за істину.- Частковість помилок.- Частковість істини. - Упевненість як результат неуцтва.
1. Важлива умова справжньої, доброї й чесної суперечки (заради переконання вона чи заради перемоги і т. д.- все одно) - пошана до переконань і вірувань супротивника, якщо ми бачимо, що вони щирі. Ця умова дотримується - особливо в нашій країні - дуже рідко. Звичайно люди живуть іще за "звіриним звичаєм" в області думки, тобто, схильні вважати людину, яка тримається інших переконань, або ідіотом, або мерзотником і, в усякому разі, справжнім "ворогом". Це, звичайно, ознака або некультурного і неосвіченого, або ж вузького розуму. Тому помилковою є, напр., думка Шопенгауерівського Філалета.
Демофіл: ...Віра кожного для нього священна, а тому повинна бути священною й для тебе.
Філалет: Відкидаю, що друге випливає з першого. Не бачу, чому через дурість іншої людини я повинен відчувати пошану до брехні й обману.
Філалет помиляється, він не розуміє значення слів: "поважати чуже вірування", "переконання", "святиню". Це не означає поважати самий зміст їх. Важко навіть уявити собі, як можна поважати яку-небудь думку саму по собі, окремо від людини. Її можна тільки визнати істинною або хибною. Поважати чуже переконання, чуже вірування - значить поважати щиру віру й переконаність у них людини, а також право на них. Ось що заслуговує пошани і співчуття. Те, що є "Святинею" для іншої людини, може здаватися нам великою помилкою, але якщо це для неї святиня, ми повинні до неї ставитися як до людської святині. Одним словом, пошана до чужої віри і до чужих переконань є одним із найважливіших видів пошани до людської особи. Де мало першого, там мало й другого.
2. Це, звичайно, не значить, що ми повинні відчувати "пошану до брехні і обману" (як говорить Філалет). Але щире переконання й вірування не є обманом і брехнею: воно може бути лише помилкою.- Поза сумнівом те, що помилкову думку, якою б вона не була, ми не тільки можемо спростовувати, а й повинні робити це; повинні боротися з нею всіма силами своїми, хоча б воно було "святинею з святинь" для іншої людини. Але ж боротися можна не як п'яні мужики, які при цьому прагнуть вилаяти супротивника й зачепити "по особі". Існує відоме рицарство боротьби. Спростовувати можна найрішучішим чином, але не ображаючи чужих переконань насмішками, різкими словами, знущанням; особливо - не глумлячись над ними перед співчутливим до нас натовпом.- Пошана до чужих переконань не тільки ознака пошани до чужої особи, але й ознака широкого й розвинутого розуму. На жаль, воно, повторюю, зустрічається у нас рідко. Частіше мають місце суперечки, про які писав Надсон:
Ми сперечалися довго, до сліз напруги...
Але дивно - побратими в різних прагненнях
І супутники в житті на загальному шляху -
Один в одному ворога ми прагнули знайти!...
Власне, це й не "дивно", якщо, як продовжує він трохи далі, в суперечці звучать:
Підроблені стогони, галасливі фрази,
Марнославство...
У таких суперечках немає щирих, "глибоко правдивих" переконань, а значить, не може бути й пошани до них. Як "глибоко правдиві" переконання, так і розуміння їх цінності й пошана до них найчастіше виробляються працею, стражданням, досвідом життя...
3. Тут, до речі, можна навести деякі міркування, що допомагають боротися зі схильністю вважати власну думку - істиною, а інші - нісенітницею, результатом недомислу або нечесності.
По-перше, простими й безперечними (для звичайних цілей) можуть бути лише істини нашого звичайного досвіду; напр., я не сумніваюся, що спав у цю ніч і що пив уранці чай. Але чим складніша й абстрактніша істина, тим важче досягнути повної впевненості в ній. А тим часом величезна кількість людей абсолютно не розуміє цього. Не кажу вже про молодь, яка, зазирнувши в передпокій науки, думає, що вже все пізнала: усе ясно і все вирішено. Істина вже відкрита: її пізнав Кант або Маркс, або хто-небудь інший. Потрібно багато розумової сумлінної праці і досвіду, щоб усвідомити те, що усвідомив Ньютон під кінець життя: що він збирав тільки камінчики на березі безмежного океану істини... Молоді не відома велична, просто гігантська, титанічна боротьба за істину, яка ведеться людством і якій не видно кінця, - боротьба, лише при перших кроках якої ми присутні. Що залишиться через десять тисяч літ від наших теперішніх теорій? Невже прогрес людської думки застигне на Канті, Марксі і т. д.... Здаля море думки не відрізнити від озера. Тільки той, хто пробував його досліджувати, знає його невимірність. І така людина завжди скромна.
4. Друге, чого не слід забувати, це - помилкова думка в більшості випадків помилкова тільки частково. З давніх давен філософи вказують на цю обставину - але без особливого успіху. "Я думаю, немає потреби сперечатися, - говорить Волод. Соловйов, - що всяка помилка, про яку варто говорити, містить у собі безперечну істину і є лише більш-менш глибоким спотворенням цієї істини; нею вона тримається, нею приваблива, нею небезпечна і через неї ж тільки вона може бути як слід зрозуміла, оцінена й остаточно спростована". (Ідея надлюдини, I). Це треба пам'ятати. Але не слід забувати й того, що також більшість "істин", що виходять за межі звичайного досвіду, теж не "чисті істини", що в них є теж домішка більшої або меншої помилки, якої ми оцінити тепер не в силах. Оцінять інші, оцінять нащадки. І думка про це повинна постійно пом'якшувати самовпевненість і вузькість нашого мислення і сприяти тому, щоби ставитися до всіх поглядів, навіть абсолютно протилежних, з повною увагою й розумінням.
5. Загалом, хто зневажливо ставиться до вірувань або переконань інших, показує цим свою впевненість у тому, що "пізнав істину" і "істина в нього в кишені". Але не можна заперечувати й того, що чим людина неосвіченіша, чим менше розвинутий її розум, тим у більшій мірі вона схильна до такої впевненості, і саме впевненості в тих питаннях, про які має найбільш туманне уявлення: "продавець колоніальних товарів має цілком закінчений погляд на іноземну політику", у юної панночки - цілком усталений погляд на релігійні питання, "сільська попівна висловить тверде переконання, що Париж ніколи не буде взято" і т. д., і всі вони "аніскільки не сумніваються у вірності своїх поглядів" (Минто. Логика. Введение, II). Одним словом, "міра переконаності не пропорційна кількості витраченої на неї розумової роботи і, мабуть, загальне правило таке: чим менше впевненість заснована на міркуваннях, тим міцніше її тримаються".- "Схильність до сліпої впевненості, як зауважує Бен, від початку притаманна людському розуму і лише поступово її обмежує досвід" (Минто. Логика. Введение, II). Пам'ятаючи всі ці міркування і застосовуючи їх до себе, а не тільки до інших, людина значно зменшує самовпевненість власної думки, а водночас зростає пошана до права інших людей мислити й вирішувати питання по-своєму, - що відіграє значну роль у правильній суперечці.- Треба ясно усвідомити, що людське знання твориться і йде вперед шляхом надзвичайно складного процесу боротьби думок, вірувань, переконань. Те, у що ми особисто віримо, - тільки частина сил, що борються, зі взаємодії яких зростає велична будова людської культури. Усі ці сили й боротьба між ними, чесна суперечка необхідні, і якщо запанує одна з них, подавивши інші, згасивши суперечки й боротьбу, - приходить найбільший ворог руху вперед: спокій застою. Це - смерть розумового життя.