Частина I
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО СУПЕРЕЧКУ
Розділ XII. ДЕЯКІ ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ ПРО СУПЕРЕЧКУ
Охоплення суперечки.- Корені суперечки.- Суперечка через принципи.- Кінець суперечки і завершення суперечки.- Різні форми завершення суперечки.
1. Для того, щоб свідомо вести правильну зосереджену суперечку, потрібно володіти одним досить рідкісним умінням: уміти "охоплювати суперечку", тобто ввесь час тримати в пам'яті загальну картину даної суперечки, здаючи собі справу в тому, у якому стані вона перебуває, що вже зроблено, що й для чого в дану хвилину ми робимо. Тут, як під час справжньої битви, важливо мати постійно в голові її загальну схему, за якою вона розігрується. Ні на хвилину не треба випускати головної цілі суперечки: тези.- Хто вміє охоплювати суперечку, той має величезну перевагу. Він може цілком свідомо "володіти суперечкою", намічати плани нападу й захисту, ставити пастки хитромудрому софісту, здалека "розрахувавши ходи", - як це робить іноді Сократ у діалогах Платона.- Протилежною вмінню охоплювати суперечку є звичайна властивість більшості сперечальників тримати в голові тільки ту частину суперечки, в якій вони знаходяться в дану хвилину, сперечатися "від доводу до доводу", абсолютно не складаючи уявлення про "ціле суперечки" і часто забуваючи навіть про саму тезу. Природно, що така суперечка сама собою схильна перейти в безформну і згорнутися в низку окремих, механічно зв'язаних сутичок.
Уміння "охоплювати суперечку", крім необхідної здібності до цього, вимагає свідомих вправ. Особливо важке "охоплення" в усній суперечці. У письмовій суперечці звичайно можна "перечитувати суперечку" з самого її початку й так відновлювати в пам'яті її загальну схему. В усній суперечці треба покладатися тільки на пам'ять і при тому витрачати силу на охоплення суперечки так, щоби це не заважало обдумуванню відповідей на доводи супротивника. Це набагато важче й потребує навички.
2. У багатьох суперечках розбіжність між нами і супротивником у тезі і в доводах залежить від розбіжності в інших, більш глибоких питаннях, часто в принципах. Її неможливо усунути, не усунувши попередньо розбіжності в цих основних питаннях. Це факт загальновідомий. "Довго ми ще будемо сперечатися про найлегші питання, - скаржиться, напр., Ушинський, - тільки тому, що не бажаємо або не можемо викликати назовні ту основну ідею, на яку кожний із нас несвідомо спирається в своїй суперечці" (Педагогич. сочинения, т. I, изд. IV, стр. 384). Ці "основні ідеї", розбіжність у яких є коренем розбіжності в багатьох інших питаннях, між іншим і в питанні, якому присвячена дана суперечка, називаються "коренями суперечки". Коли суперечка торкається яких-небудь абстрактних істин, оцінки і т.п. думок, які не встановлюються шляхом одного лише досвіду, завжди треба подумати, чи не має вона більш-менш глибокого кореня. Хто вміє це зробити, врятує себе від даремних сперечань, і, якщо йому все ж таки необхідно буде сперечатися, не сягаючи кореня суперечки, він зможе зробити це цілком свідомо, вимагаючи від такої суперечки лише того, що вона може дати.
3. Часто доводиться з'ясовувати корінь суперечки разом із супротивником.- Якщо корені ці лежать неглибоко і суперечка відносно них самих обіцяє не бути явно даремною, боротьба за них стає вирішальною для всієї суперечки. Але нерідко корінь суперечки лежить дуже глибоко, напр., на рівні принципів. Тоді нам доводиться або вступити в "суперечку через принципи", завжди важку й тривалу, у якій можна тільки іноді сподіватися на перемогу й дуже рідко на переконання; або ж доводиться зовсім залишити дану суперечку. "Сперечатися далі марно. Між нами принципова розбіжність".- Якщо ж обидва сперечальники не бачать, що суть їх розбіжності в корені суперечки, і не шукають цього кореня, суперечка обертається часто низкою неосмислених і безцільних сутичок. Суперечка через принципи "для перемоги" - порожня суперечка. Про неї годі й казати. Суперечка "заради переконання", як уже сказано, рідко приводить до мети, якщо супротивник має в даному відношенні тверді принципи або "природну схильність" до певних принципів. Можна вступати в таку суперечку лише з необхідності. "Суперечка заради перевірки істини" - один із кращих у нашому житті засобів для з'ясування, обґрунтовування й перевірки своїх принципів. Справжня ж область для обговорення принципів - у науці, іноді на самих її вершинах. Тут суперечки ведуться нерідко століттями, навіть тисячоліттями, причому перемагає на якийсь час то одна, то інша сторона. Але "корені" нашого знання лежать так глибоко, що сягнути їх повної глибини й завершити суперечку не вдалося аж до цієї пори.
4. Завершення суперечки не те саме, що її кінець. Кожна суперечка закінчується; але не кожна суперечка дістає завершення. Суперечка може закінчитися просто тому, що перестають сперечатися. Перестати ж сперечатися можна з різних причин. Напр., в усній суперечці іноді просто стомилися, "досперечалися до бісів", як іноді кажуть студенти. Або більше немає часу: пізно, пора спати. Або "посварились", що - на жаль - теж буває. Суперечка перейшла у сварку. Або один із супротивників вирішив, що досить сперечатися, "все одно толку не буде" і т.д., і т.д.- Завершується ж суперечка тоді, коли одна зі сторін відмовляється від своєї точки зору на тезу, переконана супротивниками. Так що перемога в суперечці далеко ще не завжди завершує суперечку; вона може лише закінчити дану суперечку, - Тому найсерйозніші суперечки в науці потребують для свого завершення багато літ і сторіч. Деякі з них і нині не можуть вважатися завершеними, хоча й закінчені.
5. Можна сказати, що переважна більшість наших звичайних суперечок тільки закінчується, а не завершується тут же. Розходяться супротивники, і кожний, мабуть, залишився при своєму. Такі суперечки вважаються невдалими. Але це залежить від завдань суперечки і від нашого погляду на суперечку. Якщо суперечка ведеться заради безпосереднього переконання кого-небудь і ця мета не досягнута, - звичайно, суперечка невдала. У всіх же інших випадках вона може й не бути завершеною тут же, і в той же час бути дуже вдалою. Хто сперечається задля перемоги, примириться, якщо отримає перемогу, тобто якщо, напр., доводи супротивника будуть розбиті й він не знайде нових і замовкне. Мета досягнута - лаври отримано. Якщо суперечка ведеться для дослідження істини - то ця мета буде досягнута як при незавершеній суперечці, як і при завершеній. Висловлені, зіставлені, порівняні між собою різні докази за і проти тези; з'ясувалися різні точки зору на розглядуване питання; з'ясувалися слабкі і сильні місця наших доказів, можливо, знайдені нові докази і т. д., і т.д. Користь може бути величезна, хоча питання й не було вирішене. Суперечки Сократа в Платонівських діалогах рідко завершені, іноді й перемога Сократа сумнівна; проте ці суперечки справили величезний вплив на людей тисяч поколінь. Так і в житті, в маленькому масштабі. Нарешті, і суперечка для переконання може привести до бажаної мети - але не безпосередньо. Результати можуть виявитися не під час і не по закінченні суперечки, а потім. Людина сперечалася гаряче і гаряче відстоювала свої думки, але, можливо, таємно відчувала, що й у міркуваннях супротивника є доля правди. Потім, розміркувавши як слід наодинці, можливо, багато з чим погодиться і змінить свою тезу або ж, як іноді буває, навіть відмовиться від неї. Якось я спостерігав такий курйозний випадок: два сперечальники жорстоко билися за
тези і кожний "залишився при своєму". Проте, коли я зустрів їх потім, через деякий час, виявилося, що вони буквально "обмінялися" тезами.
Кожний спалив те, чому поклонявся
Поклонився тому, що спалював.
Найімовірніше, що доводи супротивника міцно запали в душу кожного. Таким чином суперечка своєрідно завершилася - вже після суперечки.
У свою чергу, "завершення суперечки" по її закінченню часто буває уявним, здається, що ми переконали супротивника. Іноді він сам упевнений у цьому. Але потім, обдумавши, він знову переконується в своїй правоті. Частіше ж переконується, зовсім нічого не думаючи. Просто докази ваші діяли під час суперечки; а після суперечки вони забуті, враження їх згладилося, і на перший план вийшли колишні його переконання, погляди, настрої, бажання і т.д. І якщо згадається ваш доказ - він може відмахнутися від нього, як від докучливої мухи.
Людина, переконана проти своєї волі,
Таємно залишається при колишній думці.
Усі ваші найсильніші докази "виштовхуються" його психікою, як корок виштовхується водою.
6. З логічної сторони завершення суперечки може привести до різних результатів. Іноді суперечка завершується простою перемогою даної тези або антитези, визнанням її обома сторонами. Іноді ж під впливом критики теза зазнає більших або менших змін: до неї вносяться застереження, виправляються неточності і т. д., і вона приймається обома сторонами вже в цьому зміненому й виправленому вигляді. Буває й так, що під час суперечки з'ясовується, що треба прямо відкинути тезу і висунуту проти неї певну вузьку антитезу, а прийняти яку-небудь третю, найчастіше середню думку.- Напр., якщо висувається теза: "це - тварина" і хто-небудь висунув проти неї антитезу: * "це - рослина", то, врешті-решт, може з'ясуватися, що обидва помилялися: це - особливий рід живих істот - не тварина, не рослина, а яка-небудь проміжна група. Істинний прогрес знання найчастіше обумовлюється саме таким завершенням суперечок, у якому віддається належне тій частці істини, яка міститься в обох протилежних думках.