Частина II
ВИВЕРТИ В СУПЕРЕЧЦІ
Розділ XXIV. ЗАХОДИ ПРОТИ ВИВЕРТІВ.
І
запобіжні заходи проти софізмів і вивертів.- "Викриття" софізмів і вивертів.- "Викриття" в них.- Питання про дозволеність "у відповідь софізмів".- Мотиви, що їх реабілітують.
I. Хто добре вивчив виверти софістів і вміє тут же розпізнавати їх, той у значній мірі убезпечить себе від них. Як відповідати на кожен із них у тому або іншому випадку - залежить від такту, винахідливості і т.д. сперечальника. "Прописати особливі ліки" проти кожного з них і для всіх обставин навряд чи можливо. Можна сказати тільки одне: хто вживає в суперечці усіх тих попереджувальних, профілактичних", так би мовити, заходів, розглянутих у цій книзі, той у значній мірі убезпечить себе від усяких замірів софіста. Найголовніші з них такі: а) сперечатися лише про те, що добре знаєш. Пам'ятати, словом, повчання щедринського йоржа "карасю-ідеалісту": "щоб суперечки вести і думки відстоювати, треба, щонайменше, з обставинами справи спочатку ознайомитись"; б) не сперечатися без потреби з шахраєм слова або з людиною з хамським поводженням у суперечці, а якщо треба сперечатися, бути завжди "напоготові"; в) навчитися "охоплювати" суперечку, а не брести від доводу до доводу. г) усіляко зберігати спокій і повне самовладання в суперечці - правило, особливо рекомендоване; д) ретельно і чітко з'ясовувати тезу і всі головні доводи - свої і супротивника. Якщо при цьому сперечальник добре знає і вміє швидко розпізнавати хоча б ті виверти, які розглянуто в цій книзі, то софіст рідко може сподіватися на успіх своїх вивертів.
Дехто вважає за потрібне "викривати" виверти, а разом з ними і софіста. На це можна відповісти так: коли йдеться про софізм, - краще ніколи не вдаватися до цього засобу або лише іноді в окремих, явно очевидних випадках. Коли йдеться про інші виверти, - не про софізми - то іноді навпаки: найкращим є "викрити" виверт. Але й тут є багато таких простих вивертів (не софізмів), на які краща й єдино розумна відповідь - не подаватися їм.
2. "Викривання" софіста в переважній більшості випадків зводиться до того ж "читання в серцях", свідомого або несвідомого: адже тут ідеться про наміри людини, про навмисну помилку. Звинувативши в софізмі - треба довести звинувачення, інакше це буде неприпустиме, "голослівне звинувачення". А щоб довести його, треба: а) довести, що є помилка в доведенні, і б) довести, що вона зроблена навмисно. Перше - часто довести неважко. Але довести з достовірністю наявність наміру "зшахраювати в суперечці" найчастіше дуже важко або неможливо. При цьому суперечка може прийняти вкрай важкий, неприємний особистісний характер, і ми залишимося при недоведеному нами звинуваченні. Треба пам'ятати й те, що дуже часте подібне звинувачення не є абсолютно достовірним і для нас самих; а нерідко, якщо воно і здається нам достовірним, може здаватися таким помилково. Ми ж тут не застраховані від промахів. З огляду на все це, набагато краще й розумніше обмежитися тільки вказівкою на помилку в міркуваннях супротивника, не вступаючи в обговорення - навмисна вона чи ні. Цього ж і цілком достатньо, щоб розбити його доведення. Інше, як то мовиться, "від лукавого". Надамо софістам звинувачувати співбесідників у "софізмах", - благо, що це один із їхніх улюблених вивертів. Та й як же ж його не любити, адже це звинувачення часто просто неможливо спростувати, як, звичайно, буває неможливо його й довести. Але враження на слухачів суперечки і т.д. воно може справити, почасти за принципом: "обмовляйте, обмовляйте, що-небудь таки прилипне".
3. А от такі виверти, як паличні доводи, аргументи до "городового", зрив суперечки, інсинуація і т. д., і т. д., повинні скрізь викриватися, де тільки можна їх довести. Сутність же такого їх характеру в тому, що довести їх наявність часто не складає особливого труда. Правда, на супротивника-софіста такі викриття впливають порівняно рідко: здебільшого людина, що свідомо вдається до них, має досить товсту шкіру, і її "викриттями" не проймеш. Вона буде продовжувати свою справу. Але є люди, які пускають у хід такі прийоми через недостатню свідомість, не "відають, що роблять". Такі люди можуть і "присоромитися", побачивши на власні очі яскраве зображення сутності свого виверту. Подібні викриття корисні, також, для слухачів та читачів. Нарешті, взагалі кажучи, мовчати і без протесту переносити подібні прийоми там, де можна довести їх наявність, - вчинок навіть антигромадський. Це означає - заохочувати їх надалі. Протест у цих випадках - наш обов'язок, хоча б і не можна було чекати від нього відчутного результату.- Але, звичайно, де наявність подібних прийомів недоказова, - доводиться промовчати із тих же міркувань, як і при софізмах. Психологічні виверти - навіювання, відволікання уваги, прийоми, спрямовані на "виведення з себе" супротивника, і т. д.- теж звичайно не потребують "викриття". Це зводить суперечку на особи, на бруд. Кращий засіб проти них - оскільки справа торкається нас - не піддаватися їм; на "навіювання" відповідати відповідними прийомами з свого боку і т. д., і т. д., і т.д.
4. Остання порада торкається важливого питання: чи дозволено на виверти відповідати в суперечці відповідними вивертами. Можна відповісти на нього так: - є виверти, непробачні для чесної людини ні за яких обставин. Напр., такий мерзотний виверт "розладнати" супротивника перед відповідальною, важливою суперечкою, щоб ослабити його сили; або "зрив суперечки" і т. д., і т.д. Є завжди дозволені виверти, про які ми говорили на початку цього розділу, - напр., відтягнути заперечення і т.п. Решта вивертів - це область, відносно якої думки розходяться. Одні вважають що не мають права їх використовувати, хоча супротивник вдається до наймерзотніших прийомів; інші - здебільшого практики - думають, що вони в такому разі дозволені. До числа подібних сумнівних прийомів відносяться софізми. Одні ніколи не опускаються до софізмів, інші вважають софізми іноді дозволеними. Це вже справа совісті. На виправдання тим, хто на софізми відповідає софізмами та іншими вивертами, можна сказати наступне. Взагалі існують два способи боротьби з софізмом: а) показати з очевидністю, що доведення неправильне, "розкрити помилку"; і б) відповісти іншим софізмом або вивертом, що паралізує софізм супротивника. Перший спосіб, звичайно, безумовно кристально чесний. На жаль, у багатьох випадках він на практиці або зовсім не застосовний, або надзвичайно утруднює суперечку й ослабляє враження. Якщо суперечка при слухачах, а софіст вправно орудує за допомогою своїх вивертів, шанси в боротьбі часто стають дуже нерівні. Він, напр., пускає в хід такий брехливий або довільний довід, викрити брехливість або сумнівність якого перед даними слухачами дуже важко або навіть неможливо. Довід його повністю заснований на колі відомостей і понять, доступних даним слухачам або ним властивих, а тому абсолютно для них ясний, зрозумілий, простий і створює повну ілюзію чарівної істинності. Для того, щоб показати всю його помилковість, треба підняти слухачів над їх кругозором, дати їм запас нових відомостей, створити нові передумови; треба показати, що питання далеко не таке просте, як це здається, що воно, навпаки, дуже складне й заплутане або навіть не припускає достовірних рішень. Усе це часто абсолютно нездійсненно. Якщо навіть супротивник-софіст надасть вам можливість без перешкод розвивати довгі міркування й обґрунтовувати передумови, то не кожен слухач стане їх слухати: утече, засне, запротестує. Усе складне, заплутане, невизначене в міркуванні він схильний приписати ваді вашого мислення. Напружувати увагу, щоби стежити за вашими новими або важкими для нього міркуваннями, - йому важко. Тим часом "на ясному і простому" доводі супротивника він "відпочиває". "От молодець! - говорить ясно, просто й хапає саму суть. А той - як пішов крутити! З одного боку, не можна не признатися, з іншого - не можна не зізнатися. ...Слухати нудно". Ось приклад для ілюстрації. Сперечаються про "Константинополь і протоки" - потрібно вимагати їх чи ні? Слухачі - темні робітники й селяни, для яких увесь світ вміщається, як для гоголівського героя, в просторі "по той і по цей бік Диканьки". Супротивник-софіст говорить: "самі подумайте - люди ви дорослі. Навіщо нам, мужикам, той Константинополь? І якісь протоки? Навіщо ми будемо за нього нашу кров проливати? І так достатньо пролито.- А хто хоче Константинополя? Ви подивіться: хто робітник, хто селянин - ті всі не хочуть. А клопочуть буржуї, капіталісти, багачі. Їм це, мабуть, на руку. Їм ця перша справа, щоб нажитися. Так хай самі йдуть і свою кров проливають. А нашої - досить попили. Більше не дамо".- Спробуйте викрити помилковість цих доводів перед такою аудиторією з робітників і селян. Ви побачите, як це важко, коли навіть у голову багато кого з інтелігентів не вміщаються ті заперечення, які можна навести проти цього примітивного аргументування. От чому люди, цілком чесні і коректні, дозволяють собі в крайніх випадках відповідати на софізми і прийоми супротивника прийомами і софізмами, коли суперечка йде про важливі питання суспільного, державного і т.п. значення. Нічого лицемірити: цей спосіб боротьби з нечесним супротивником зустрічається нерідко в тактиці партій, у дипломатії і т. д., і т. д., і т.д. Розрізняються лише межами користування ними. Але, повторюємо, ця справа совісті кожного. В усякому разі, слова Шопенгауера з цього приводу не можна приймати без обмеження: "Якщо ми бачимо, - говорить він, - що супротивник пустив у хід позірний або софістичний аргумент, то, звичайно, можна розбити останній, показавши його помилковість і брехливу видимість. Але краще заперечити йому таким же позірним і софістичним аргументом і в такий спосіб завдати йому поразки. Адже в такій суперечці йдеться не про істину, а про перемогу" (Eristische Dialektik. Kunstgr, 21). - Виходить, що на софізми завжди краще відповідати софізмами. Це вже очевидна крайність. На слова Шопенгауера дозволено відповісти так: "де можна, там краще не влазити в бруд".