Частина I
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО СУПЕРЕЧКУ
Розділ IV. СУПЕРЕЧКА ЗА ДОКАЗИ
Відмінність суперечок за думку і за доказ.- Початок суперечки за докази. - Антитеза в цьому виді суперечки. - Сполучення одних видів суперечки. - Хто вибирає форму суперечки?
1. Однак далеко не всяка суперечка є суперечкою за думку, а точніше - за істинність думки. Дуже часто ми зовсім не торкаємося прямо питання про істинність думки або її хибність, проте нас цікавить, як обґрунтовує або як спростовує її супротивник? Наскільки істинні його докази? - Іншими словами, часто завданням суперечки є не спростувати або виправдати яку-небудь думку, а тільки показати, що вона не доведена супротивником, не виправдана або не спростована ним. Отже, у випадку вдалої суперечки за істинність думки ми доходимо висновку:
Ця думка - істина; або ця думка хибна.
Результатом же вдалої суперечки за доведення думки є висновок:
Ця думка не виправдана нашими супротивниками або ця думка не спростована нашими супротивниками. Різниця в завданнях суперечки тут велика. Адже якщо супротивник спростував наше доведення тези, одне лише це ще ніяк не означає, що наша теза хибна. Просто ми, можливо, не зуміли її довести. Таке трапляється в суперечках і взагалі під час доведень нерідко. Учитель може легко розтрощити доведення Піфагорової теореми, винайдене гімназистом "по натхненню", у грізний час біля класної дошки. Але теорема Піфагора від цього ані трохи не похитнеться. Учитель поставить "одиницю" за невміння довести її, а учень, можливо, ознайомиться з її "справжнім" доведенням та й годі. Так само, якщо супротивник спростовує нашу думку, але невдало, і ми вщент розбили його спростування, одне це ще не означає, що теза наша істинна. Може бути й так, що наша теза цілком хибна, але супротивник не вміє її спростувати. Такі випадки трапляються нерідко.- Тому невдале доведення, узяте саме по собі, означає тільки, що людина не зуміла виправдати або спростувати тезу, а істинності або хибності тези воно не торкається зовсім.
Для того щоб виправдати або спростувати тезу, завжди потрібне ще особливе, спеціальне доведення її істинності або помилковості.
2. Порушення цього правила відбувається, однак, у суперечках на кожному кроці. Спростували доведення й думають, що лише цим уже розбили й тезу. Розбили спростування супротивника проти своєї тези й думають, що довели істинність тези, і т. п. Напр., захисник на судовому процесі розбиває докази обвинувачення... Прямий і правильний висновок із цього один - "обвинувачення не доведене", але він робить іноді висновок: теза обвинувачення ("підсудний винуватий") помилкова. Інакше кажучи, підсудний не винуватий. Практично це, звичайно, особливого значення не має, тому що підсудний повинен бути виправданий як у тому, так і в другому випадку - і за недоведеністю обвинувачення, і за визнанням невинності. Проте з точки зору логіки - це дуже груба похибка.
Суперечка за доведення розпочинається інакше, ніж суперечка за думку. Якщо доведення супротивником уже наведене, ми прямо нападаємо на нього, не торкаючись тези. Якщо ж супротивник тільки висловив думку, не довівши її, а ми чомусь не бажаємо нападати на саму цю думку, а воліємо перевірити її основи, то ми "вимагаємо доведення" її. Напр., хто-небудь сказав: "Цей хворий не виживе". Якщо ми не бажаємо пускатися в трудне іноді спростування цієї думки, то запитуємо співбесідника: "Чому ви так думаєте?". Він звичайно наводить свої докази. Ми спростовуємо їх і, якщо це вдалося, доходимо висновку, що думка ця не доведена, і тим задовольняємося.
3. У суперечці за доведення антитеза в більшості випадків (коли йдеться про достовірність тези) не грає зовсім ніякої ролі. Тому її як правило й не виділяють і не мають на увазі. Напр., дається теза: "Бога не існує". Ми вибираємо суперечку за доведення й запитуємо: "чому ви так думаєте?". Супротивник наводить докази, і надалі вже маємо справу з цими доказами, а також із запитанням: чи випливає з них теза, чи ні? Тільки іноді може трапитися необхідність узяти до уваги антитезу. За антитезу ми беремося в таких випадках звичайно лише тоді, коли, скінчивши суперечку про доведення тези, напр., з'ясувавши, що доведення помилкове, ми переходимо до суперечки про істинність тези. Поєднання обох цих видів суперечки практикується часто і, в разі можливості, є бажаним; але обидві частини такої складеної суперечки слід вести, різко відмежовуючи одну від одної, чітко розділяючи їх завдання. Напр., розбивши доведення на користь тези "Бога не існує", наведене супротивником, ми можемо сказати так: "ви бачите, що доведення це непридатне. Мало того, можна довести, що сама ваша теза не витримує критики", або щось подібне. Це буде перехід від суперечки про доведення до суперечки про тезу, і тут доведеться відразу ж наштовхнутися на необхідність антитези: "Бог існує".
4. Із усього сказаного в цих двох розділах випливає, що вибір між суперечкою за думку й суперечкою за доведення звичайно належить стороні, що нападає, опоненту. Установлюючи антитезу або наводячи заперечення проти тези, він робить суперечку суперечкою за тезу; нападаючи на доведення тези, якщо воно наведене, і вимагаючи його наведення, якщо воно не дано, він пропонує тим самим суперечку за доведення. Захисникові ж тези (або "власникові тези") звичайно залишається одне: прийняти запропоновану суперечку або відмовитися від неї, "відхилити суперечку".
Ця особливість "нападу" в деяких випадках і в умілих руках дає нападникові певну перевагу. Він може обрати ту форму суперечки, яка є легшою й вигіднішою в даному випадку для нього й важчою для супротивника. Дуже часто, коли суперечник не цілком переконаний, - він воліє поставити завданням суперечки недоведеність тези. Він обирає суперечку за доведення й вимагає, щоби ми довели свою тезу.- Загальновідомо, що часто ми цілком і з повним правом упевнені в істинності тези, але довести її не можемо, принаймні довести зараз, негайно. Напр., доведення забуто нами,- що буває нерідко. Тоді нам залишається або ризикнути на спробу доведення, або відхилити суперечку. І те, і друге часто невигідно. Між тим, якби супротивник почав сперечатися за тезу й сам став наводити свої докази - саме доводити хибність тези, - то справа його могла б бути й програною.
Іноді можна скористатися й фактом спростування доведення даної тези,- але за особливих умов, про які говорити тут не місце.