Праці про Лесю Українку
(перша, друга й третя)

      Ось, що інтересує Лесю найбільше. Як наші обходили Купала? Це ж велике свято для Лесі і всієї родини. І ще просить вона свою матір, щоб не забула прислати їй "Прометея".
      Про якого "Прометея" мова? Можна б думати, що про "Прометея" Айсхіля. Але ж він був у кожній гімназійній бібліотеці. Був напевно в Одесі.
      Виявляється, що той сам Менар, який був автором "Історії", був також автором... "Прометея", написаного й друкованого в 1843 році, себто два роки перед... "Кавказом" Шевченка.
      В цій найкультурнішій родині України того часу, в родині де була ця "Історія" Менара..., в цій родині могло й не бракувати його "Прометея", як і інших творів із круга Менара. До цього круга належав Лєконт де Ліль, що є на списку перекладів Лесі. Лєконт де Ліль написав "Поем барбар". Лєконт де Ліль на своїх вечорах читав вільно для зачарованої авдиторії грецькі поеми в оригіналі, а до круга Менара належав також славний Бурнуф, один із найглибших знавців "Риґведи".
      Переклади чи уривки самого Менара і саме добір поетичного і найпоетичнішого матеріялу не відбувся без прямої участи Бурнуфа, Бурнуфа глибокого знавця "кулєр мітік" Гим-нів Риґведи.
      Ми є при джерелах!

Про дальшу долю "Стародавньої історії..." Лесі

      Ціле українське літературознавство віднеслося якось легковажно до справи "Стародавньої історії східних народів" Лесі. Виглядало так, що це буцім то маловажна справа. Отакий собі підручник, написаний Лесею для своїх сестер. Якась домашня справа не варта уваги літературознавця. Але ж воно не так просто.
      Це правда, що підручник написаний із думкою про вплив на свої сестри отого всього вчення, що заключене в "Стародавній історії". Але ж для самого навчання вистачило б зреферувати книжку на кількох лекціях із сестрами дома. Але ж Леся завдає собі труду написати історію у формі книжки. Вона не [671] тільки простудіювала її надзвичайно уважно, але вважала на-уку із нею такою важливою, що в письмовій формі написала на її основі цілу книжку. Чи вже тоді думала про друк, на це не маємо доказу. Але маємо докази, що думала вона про друк в 1911 році, отже в час близький до смерти. Вона смертельно хвора. Не має часу на маловажні речі. А ось вона викінчує цю свою молодечу працю саме для друку. Прямо для друку. Дає виразні вказівки, як її друкувати. Отже, це не якась маловажна справа самого навчання, але щось, до чого вона прив'язувала велике значення. Щось важного із погляду її ідеології. Значить книжка це не тільки молодечі студії, не тільки шкільне навчання, але щось, що залишало тривалі сліди на ціле життя, на всю її духовість і світогляд. Переклади Риґведи це одна із тих справ, але на тому значення цієї книжки не вичерпується.
      Наведім отже її кореспонденцію в цій справі з її сестрою Ольгою.
      Із Гелуани пише вона під датою 11-го лютого 1911. "Люба Лілеєнько!
      Я отримала твою картку, а через день і рукопис. Спасибі за те і за друге. Для більшої провірки дальшого курсу я просила пана Білинського (він спасибі йому, часто мене одвідує і книжки приносить), щоб купив для мене нове видання "maspe-ro Histoire anciens des peuples de L'Orient", а то ще й тут в Гелу-ані, є дещо підхожого. От так якнебудь, може й сама справлюся без спеціялістів, бо де їх взяти. От я хотіла дати на перегляд спеціялістів по римській історії і мою нову драму, що має появитися у ,,Вістнику", питала такого спеціяліста по всіх усю-дах, "но такого не оказалось". Либонь так буде і тепер. Не зна-ю, де шукати ту книжку "Histoire des anciens peuples de l'Orient, par L. Menard", на основі якої я зложила ці записки. Вона була схована в моїй скрині, але де та скриня? Може тепер знайду її, як буду весною в Києві,..."
      Із листа надто виразно видно, що Леся хотіла приготовити до друку свою "Історію" написану в молодості, яку називає "записками". Вона отримала рукопис від сестри Ольги і бажала звірити її з новими виданнями і новими працями на цю тему. Звичайно, в Гелуані були книжки із цієї ділянки про Єгипет і Орієнт, бо ж напевно цікавилися інтелігентніші туристи і гості пансіонів старинностями Єгипту, з якими на кожному кроці стрічалися.
      Видно, що впродовж весни і літа того 1911 року вона [672] працювала і над цією "Історією". Ось із датою 1-го жовтня чи таємо в її листі із Хоні до сестри Ольги, дальші відомості про неї:
      ,,... Тепер я переглядаю "Історію" (вже кінчила "учи-тись") і як тільки скінчу то пошлю. Назвати її слід "Історія давніх народів Сходу". Зложила Леся Українка по Менару, Ма-сперо і інших." Віньєту я ще не зважила яку, та це робиться наприкінці... ".
      Отже Леся не тільки думала друкувати свою працю, але дає вже конкретні інструкції щодо її друку. Таким чином манускрипт мусив опинитися в руках її сестри Ольги і напевно це він послужив для видання цієї "історії" заходами саме сестри Лесі - Ольги Косач-Кривинюк в Катеринославі 1918 року.
      Але ж ані не увійшов цей її твір у десятитомник, ані не-вийшов окремим виданням. Культуроборці не були зацікавлені у такій важливій науковій події, як серйозній праці - хай і компіляційного характеру - пера і труду Лесі Українки.
      Підготовляючи до друку свою працю, як бачимо, Леся користувалася працями Масперо. Це один із найвизначніших єгиптологів кінця 19-го століття, справжній феномен знання своєї доби. Маючи 27 років він обняв катедру єгиптології після преславного Шамполіона і Руже, 1870. Гієрогліфи студіював він від... 14 року життя. Список його праць зайняв би декілька сторін. Його "Старинна історія народів Сходу" є вислідом довголітньої фахової праці і енциклопедичного знання предмету. Але саме її фаховість і документальність чинить її важкострав-ною лектурою. Звідси мабуть жартівлива фраза Лесі: "Уже кінчила учитись".
      Ще більше можна навчитись із його супровідного твору, грубезного томища п. з. "Світання цивілізації", увійшли туди усі в той час відомі релігійні тексти Єгипту і Близького Сходу. Це високовартісні переклади цілої бібліотеки писаної клиновим письмом, завершення праці й знання такого високого жре-ця науки як Масперо.
      Його "Історія" й супровідні тексти не обіймають нажаль історії Індії. Масперо не вважав себе спеціялістом у цій ділянці і повністю виключив її із обсягу своїх спеціялізованих студій.
      Це важливе джерело для єгиптологічної й асиро-вавилон-ської частини "Історії" Лесі Українки, але для самих дослідів її перекладів Гимнів Риґведи вона більшого значення не має, [673] крім того, що вносить у знання Лесі широкий порівняльний підклад.
      Як бачимо, джерела Лесі першорядного значення і її праця повністю заслуговує на перевидання й досліди. Твори Масперо зазнали численних видань і були перекладені на німецьку й англійську мови. "Світання цивілізації" було і є до сьогодні почитною книгою для любителів старинних релігійних текстів Єгипту та Асирії й Вавилону.
      Нас мусить натомість зацікавити глибше "Історія" Ме-нара, як основне і єдине джерело для перекладів Гимнів Риґве-ди Лесі та її історичнопорівняльного світогляду.
      Що було в історії Менара таке, що мало вирішаючий вплив на світогляд Лесі на ціле її життя?
      Наші досліди ведуть до особи Менара і його гурту.

Люї Менар і його гурт

      Це той, що в році 1843 написав свій перший революційний твір п. з. "Звільнений Прометей" - Promethee delivre - під псевдонімом Люї де Сенневій, - Louis de Senneville.
      В 1848 р. - в році революцій і весни народів він написав "Пролог до революції".
      Menard, Louis: Prologue d'une Revolution, fevrier-juin, 1848.
      Рік 1848 це для нашої історії рік проголошення звільнення від панщини в Галичині, факт безсумівно пов'язаний із бурхливими революційними подіями того часу.
      За цей твір і участь у бурхливих подіях 1848 р. був Менар засуджений на 15 місяців тюрми і 10.000 франків кари. Це змусило його до втечі до Бельгії, а далі до Англії. На еміґрації Менар пізнав між іншими Блянкі, який домагався звільнення тодішньої Польщі від царсько-московської окупації. Це домагання і широка акція в тому напрямі була очевидно пов'язана із діяльністю польської еміґрації.
      Щолиш амнестія в 1852 році дозволила Менарові вернутися до рідної Франції і тут продовжувати свою напосильну і плодовиту творчість.
      Леся Українка живо цікавилася історією цієї революції.
      Вернувши до Франції, Менар витворює довкруги себе осередок великих просвітлених. В цій частині життя важливою була для нього його співпраця і дружба із Лєконт де Ліль. Вистачить пригадати собі головні твори цього великого поета і [674] гуманіста, щоб зрозуміти духову спорідненість обох цих велет- нів. А ось ця пригадка: Leconte de Lisle, Charles Marie Rene: Poemes antiques, 1852 Poemes barbares, 1862 Poemes tragiques, 1884

Переклади із Теокрита, Гомера, Гезіода, Айсхіля, Софок-ля, Еврипіда, Горація й інших.

      Лєконт де Ліль і Менар були геніяльними знавцями грецької культури і філософії.
      В цьому крузі влаштовувалися літературні вечори. Там Менар і Лєконт де Ліль читали грецьку поезію, а авдиторія за-слухувалася так, немов би це для них сучасна поезія Бодлєра, який теж бував між ними. Цьому читанню прислухувався пильно молодий тоді Ередія ( Jose Maria de Heredia) .
      Частим гостем в цьому цікавому товаристві бував такий титан знання, ерудиції і творчої мислі як Ернест Ренан. Це той, що знайшов Божественне в Людині.       Між ними був теж славний Євген Бурнуф, досконалий знавець "Гимнів Риґведи" і напевно в часі таких вечорів був зредагований вибір тих натхненних гимнів, що будуть ближчим предметом нашого досліду. Про цього Бурнуфа говорить уже Менар у своїй "Історії". Він згадує про нього як про ученого, який відчитав ориґінал Авести і зумів ствердити близьке споріднення мови Зенд із Авести із санскритом.
      Заввага:
      De nos jours, Eugene parvinta a dechifrer le text original et fit connaitre l'etroite parente du Zend Avesta avec le Sanskrit. (Menard, Histoire... )
      Цей гурт поєднував, отже, знавців старинних мов, культур, а зокрема релігій, то ж нічого дивного, що саме порівняльне досліджування старинних релігій буде головним предметом "Історії" Менара. Я припускаю, що важливе ствердження щодо тісного споріднення слов'янських мов із санскритом було тут висловлене саме Бурнуфом. В історії дослідів Риґведи Бурнуф відомий як дослідник мітичної закраски, як основи цих старовинних текстів.
      Нас цікавить однак перш за все сама постать Менара, як автора "Історії". Саме перечислення його творів дасть нам уяву [675] про душу його індивідуальности і творчости. Завважимо, що це ум пребагатий і всесторонній.
      Серед його наукових досягнень записаний на його ім'я винахід кольодіюм. Це тільки приклад його всесторонньости.
      Для нас найважнішою буде саме ця історія народів, що стала основою для праці Лесі і її тривалого зацікавлення культурами і релігіями Сходу.
      Louis Menard: Histoire des anciens peuples de l'Orient, Paris, 1883.
      Історія Менара документована понад 500 ґравюрами головно із релігійного життя Єгипту, Близького і Середнього Сходу, як теж із Індії. Рівночасно в творі повно наведень із текстів священних книг, які в тому часі були доступні для Менара в перекладах.
      Із Гермесом Тричі Могутнім стрічаємося вже на першій сторінці його історії. Там же він наводить і відсилає читача до свого перекладу творів Гермеса Трисмеґістоса, як до "святої книги єгиптянців". Цьому перекладові присвячений окремий розділ в частині обговорення єгипетської релігії (Ст. 176 і далі). В цьому ж розділі Менар піддає рівночасно критичній аналізі ті відомості про цю релігію, які відомі із Геродота, Плютарха і інших.
      Звідси Леся вперше познайомилася із світом різних вірувань і філософій, а зокрема із порівняльною методою дослідів культури. Менар був для Лесі також першим критичним джерелом для вивчення ранньої історії християнізму.
      Знаємо, що в листах до Кримського вона виразно заявить йому, що доглибно вивчала цей період початків християнізму. Менар був тут першою книгою в цьому вивчанні ще із часу перших поривів Лесі до світу мислі.
      В дозрілому віці вона в певному тоні заявляє Кримському, що вона знає цю добу і саме ці її студії були основою для її геніяльної релігіознавчої поеми п. з. "В катакомбах".
      Короткий перелік творів Менара дасть нам уяву про його світогляд. Отже:
      Menard, Louis: Polytheisme hellenique
      - " - Les Reveries D'un paien mystique
      - " - Catechisme religieux des Libers Penseurs, 1875
      - " - L'Histoire de Grecs, 1884
      - " - L'Histoire de Grecs origines du Paris, 1896. [776]
      Один із своїх творів присвячує Менар Ґарібальді, як чемпіонові демократії в Европі. Ґарібальді це, як відомо, виз-волитель Італії, отже демократію, себто владу народу, розумів Менар перш за все як його дсржавно-національну волю.
      Цю ідею, ідею волі народів, боронить Менар ціле своє життя.
      Очевидно не від Менара вчилася Леся цієї ідеї. Але середовище, яке за рідну її ідею визнавало й обстоювало, не могло не бути для неї симпатичне.
      Наявність і живучість цієї ідеї в найвищих ідейних кругах тодішньої Европи могла тільки скріпити власну непохитну віру Лесі в її боротьбі за визволення України.
      Із творів Менара, крім його "Катехізму для вільновірую-чого", мала для пізнішого розвитку цього руху, як теж зокрема для теософії його праця про Гермеса Тричі-Могутнього.
      Menard, Louis: Hermes Trismegiste, traduction complete precedee d'une etude sur l'origine des Livres hermetiques par..., Paris, 1866.
      Ця його праця була нагороджена Французькою Академією. Вона заключала довші фраґменти писань літератури, яка так і зветься "герметичною" від імені "Гермеса", себто література для втаємничених просвітлених, в кругах яких вона зберігалася, плекалася і жила. Не була вона таємною в дослівному значенні, бо ж діждалася численних видань у 15-ому і 16-ому столітті. Сама постать Гермеса Тричі-Могутнього сталася легендарною, а що до дати основної частини цієї літератури існують до сьогодні спори між. ученими. Сам Менар відносить ці твори до першого століття по Христі.
      Ми не маємо певности, чи Леся читала цей його твір, але вже в самій "Історії" Менара є про нього довший і добре написаний розділ. А тут уже ми певні, що Леся цей твір не тільки докладно вивчала, але возила із собою і він був "десь у якійсь скрині", очевидно скрині із книжками, які возила із собою до Києва. А це напевно вистачило їй для загального знайомства із цим напрямом думки в історії релігій, зокрема вчасного християнізму, а взагалі в історії творчої і вільної філософсько-релігійної мислі.
      В цій праці нас цікавить однак ближче розділ про саму "Риґведу". Мусимо відмітити, що як на той час цей розділ написаний і фахово і прекрасно. Стрічаємо в ньому не тільки [677] вплив Бурнуфа, але прямо його погляди, чи можливо докладно його висловлювання в крузі тих втаємничених чи просвітлених, що їх імена ми вже вище навели.
      Читаємо там:

Відомості про "Риґведу" у Менара

      "Спільнота походження індо-европейських народів засвідчена наведеннями, які стверджено між їхніми мовами, їхньою релігією і деякими їхніми звичаями, хоч ні один із них не зберіг пам'яти про це їхнє спільне походження.
      Галузь санскритська, яка вважається похідною із родини, пройшла крізь верхів'я Гінду-Куш і розлилася в долині ріки Індус, а далі в долині Ґанґи і розпростерлася майже у цілій Індії.
      Відгалуження Зенд зійшло у Бактріяну і поширилося в Медії і Персії. Гимни Риґведи не затримують ніякої згадки щодо цієї первісної батьківщини."
(Це ствердження, як і деякі інші не зовсім вірні, але тут не місце на їх розгляд, а тільки для ствердження, як тоді думав Менар, а за ним і Леся Українка. Отже читаємо далі:
      "Тільки Західні Арійці або Іранці зберегли пам'ять цієї старинної Аріяни, якої ім'я перенесли у околицю більше на південь.
      Арія авторів грецьких міститься поміж Бактріяною і Персією. Згідно із Геродотом Медійці називали себе давніше Арійцями.
      Можна творити тільки здогади про походження племен, які поширилися в Европі."
      Слідує здогадний перелік цього розповсюдження і там же стрічаємо слідуюче важливе ствердження відносно Слов'ян:
      "Слов'яни через свою мову дуже близьку до санскриту виявляють найближче споріднення із Арійцями з Індії. Те саме треба, мабуть, сказати про відгалуження пелязґійське і грецько-латинське. Право Ману вичислює Яванів - себто Ійонійців - між родами кшатріїв (себто касти лицарів, заввага В.Ш.), які втратили свою касту через незберігання обрядів".
      Отже стрічаємо тут важливе усвідомлення сильної споріднености слов'янських мов із санскритом. Менар, як і інші лінґвісти того часу, ще зовсім не здає собі справи із важливости цього ствердження "сильної споріднености слов'янських мов [678] із санскритом", але вже тут світає думка про якусь надзвичайну старинність цих мов. Це споріднення поставлене тут поруч із невідомою ближче мовою пелязґів, себто населення теренів Греції попереднім населенням, чи теж із грецько-римським відгалуженням. Пов'язані із тим ствердженням конечні висновки щодо датування такого старинного мовного періоду не було висунене тодішніми вченими, хоч воно само собою напрошувалося і Леся легко могла дочитати собі цей висновок про надзвичайну старинність її рідної мови.
      Але не менше враження на світогляд Лесі мусила викликати знаменита характеристика світогляду старинних арійців, так як цей світогляд і їх віра відбиті й закріплені у Риґведі, найстаршим щодо часу пам'ятником арійської віри й релігії.
      Стрінемо тут подивугідні рівнобіжності із тим світоглядом, що його відтворює Леся в поетичній формі у її "Лісовій Пісні".
      Але читаймо наперед уважно текст Менара, напевно написаний під впливом Бурнуфа:
      "Першим предметом мислі усіх народів була релігія. Найстарші священні книги Індії, Риґведа, себто зібрані гимни, дають нам змогу пізнати постання і первісну добу релігійного почування як теж народження мітології, яка є мовою релігії. Природою мітології є представлення космічних потуг за допомогою образів зачерпнутих із життя людини.
      Для модерної людини Природа є тільки збором предметів, а саме предметів непродуховлених. Але для молодих рас все те, що рухається є живе та все і всюди Мисль одухотворює матерію. Нема нічого мертвого у світі, немає теж тіла без душі. Небо, земля, вітри, ріки, зорі, хмари мають так як ми розум, волю і свідомість їх життя. Людина не відріжнює свого існування від існування Природи, яка колише чоловіка у своїх раменах і живить своїм молоком.
      У рухливому і змінливому видовищі з'явищ первісний чоловік вбачає таємні сили, які він називає Богами. Він відчуває їх у собі і поза собою, він їх бачить і чує, він віддихає ними. Кожний рух, кожне враження напоює його Божественним життям."
      Стрічаємо і дивуємося. Це ж найвірніша характеристика світогляду персонажів Лесі Українки із "Лісової Пісні". [679]

      Лукаш:                   А я й не знав, що в них така розмова.
                  Я думав - дерево німе, та й годі. Мавка:
                  Німого в лісі в нас нема нічого.
      Лукаш:
                  А ти давно живеш на світі?
      Мавка: Справді,                   ніколи я не думала про те...
      ( задумується ) Мені здається, що жила я завжди...

      І далі Леся відслонює таємниці життя Природи у різновидності її одушевлених істот і з'явищ. Усе живе в "Лісовій пісні", докладно так, як в описаному Менаром світогляду Риґведи і докладно так, як... у поетичному й віровому світогляді старослов'янської віри, з якою Леся була знайома із її студій і замилування до народної мудрости. Народна мудрість зветься чужим словом "фолкльор". Тут замилування фолкльору Лесі знаходить філософське і релігійне обгрунтування.

Нарешті ми дома!

      Розуміємо тепер, чому ці гимни подобалися Лесі так "страшно". Справді страшно заглянути у цю прірву, яка ділить т. зв. "модерний світогляд" матеріялістично думаючої людини.
      Страшно, що Леся понад цю прірву пройшла так легко, без бою і без вагання знайшла мудрість і красу у всьому тому, що крилося за мудрістю ідеалізованої постаті дядька Лева чи Лісовика із "Лісової Пісні".
      Подібний світогляд, а зокрема розуміння Природи, стріне Леся у романтизмі, головно в романтизмі типу Новоліса.
      Все це разом дише високою і чистою поезією. В Риґведі, в українській народній мудрості, в філософії романтизму й ідеалізму, знайде Леся "дійсність" оцього світогляду, а головне світовідчування, в якому уся Природа живе повним життям, хоч і форма і зміст свідомости є тут ріжні від нашого людського світу. Саме зудар цих ріжниць показує вона так блискуче у вступі до драми, в розмові Лукаша з Мавкою. Ці ріжниці розвиваються далі у драматичний конфлікт між Мавкою і її світом та світом Матері Лукаша й Килини. [680]
Н      Е тут місце на аналізу самої драми. Я вказую тільки на одне із важливих джерел, що мали вплив на формування світогляду Лесі. Вважаю цей факт повністю доказаним так її кореспонденцією, як і самою творчістю, як і врешті тим фактом, що до цього тору вертає Леся під кінець свого життя і викінчує його до друку.
      Наближуємося до самих перекладів Лесі із Риґ'веди.
      Отже Менар розвиває далі наведені погляди па численних прикладах і наведеннях із текстів Риґведи, а далі подає щось у роді зразків цілих гимнів чи довших із них фраґментів.
      Саме ті наведення переклала Леся.
      Не маючи уяви про правдиву форму ведійської поезії, по на вжила достойного клясичного гексаметру, - дуже щасливо, так що із поетичної прози Менара постала правдива метрична поезія перекладів Лесі.
      Наведемо, отже, далі ці фраґменти Менара і порівняємо їх із перекладами Лесі.
      Думаю, що тепер ані читач, ані дослідник уже не матиме сумніву про те, що у світлі наведеної кореспонденції Лесі і зіставлення текстів, що слідує далі, маємо право рішуче ствердити, що єдиним джерелом для перекладів Лесі Гимнів Риґведі І були оці фрагменти Менара, що до їх розгляду приступаємо.

Переклади Лесі Українки і тексти Риґведи

      Зачнемо отже від першого із берега тексту Менара: Це буде гимн до Богині Світання. Ми вже знаємо, що в Природі, як її бачила, сприймала і розуміла людина Віри Риґведи, усе є живе і творче. Усе є уосіблене і свідоме. Отже і чудесне Явище Богині Світання є для неї Дійсністю, а саме Живою дійсністю Проявленого Світла. Ми не здивуємося, що Богиня Світання буде споріднена із іншими Світлоносними і Світлодайними Істотами, що їх назвали віщуни Богами, або по-санскритськи: ДЕВАС.
      Наведемо текст перекладу Лесі Українки:

ГИМНИ ДО РАННЬОЇ ЗОРІ
І
[R. V. 1, 123]

      В повіз великий богині щасливої впряжені коні. Всі несмертельні боги посідали в той повіз. Славна з'явилась богиня, живуча в повітрі, [681] з лона темноти з'явилася людські оселі красити. З цілого світу найперша встає вона й шле нам здалека пишні дари.
Народилась зоря молодая, новая, будить створіння, найперше приходить на поклики ранні. В наші оселі несмертна зоря завітала, нашу хвалу прийняла в високостях повітря, вільна, осяйна іде, щедро сипле розкішнії скарби. Наче дівчина струнка, так, богине, ідеш ти хутко на наші поданки. Всміхаючись, ти, молодая, линеш раніше від сонця, осяйнеє лоно відкривши. Наче дівча молоденьке, що мати скупала, така ти; бачим блискучу красу твого тіла! О зоре щаслива! Ясно палай! Ні одна ще зоря не була така гарна!

      З черги я дозволю собі навести мій переклад цього гимну із санскритського оригіналу за текстом Макса Мюлера із уваженням коментаря Саяни:

Гимн до Богині Ушас
(Риґведа 1.123.)

    Запряжена широка колісниця Жертви,
    Станули на неї безсмертні Богове.
    Із теміні встала могутня Добровлада,
    Щоб добром сприяти людським оселям. 1.
    Скоріше від усіх істот вона розбудилась,
    Творить Добростан, висока, вседосяжна,
    Новостворена, всеюна, із висот споглядає.
    До нас на утреню прилинула перша. 2.
    Коли мужам сьогодні ділитимеш блага,
    Щедро смертним, о Богине, Утро, благородна,
    Нехай Всевладний Всеоживитель
    Прикличе тут Пречистого Сонце-Бога. 3.
    До кожної господи вітає Непоборима,
    В кожний день приносить свою Слово-Істоту,
    Всенаново до мети прилітає Блискуча,
    Повсеранньо дає нам свої благодаті. 4.
    Сестро Благобога, рідна Варуни,
    Будися найперша, Добромисла Утро!
    Хай ззаду остане той, що Зло затіяв,[682]
    Хай переможе колісниця Жертви! 5.
    Вгору піднялися пісні, вгору розлилися жертви,
    Вгору вогні розпламенілись Дари запроторені в темряві
    Виносить вгору Утра на .з'яву! 6.
    Північ відходить, а День надходить,
    Стрічаються дві частини Доби, різновидні,
    Ясність Дня прогнала у темінь Темноту!
    В полум'яній колісниці появилася Утра! 7.
    Сьогодні вони однакові і завтра однакові
    Виконують тривале Право Варуни,
    Бездокірно тридцять шляхів, один за одним,
    Кожного дня свою мету досягають. 8.
    Вона є та, яка знає назво-мету дня першого,
    Світла, сяйво-одежна, вродилася із Темноти.
    Молода Дівиця не порушить наказу Права,
    Із днини в днину приходить у визначене місце обрію. 9.
    І так як молода Дівиця, горда своїм тілом,
    Ти ідеш, о Богине, назустріч Богові, що тебе він прагне,
    Із усміхом обнажуєш перед ним свої груди,
    Коли ти розблиснула на Сході. 10.
    І такою прекрасною немов молодиця,
    Яку мати виряжала, ти обнажуєш своє тіло.
    Красуйся, світися, о Утрене, ти щастєносна,
    Тобі не дорівняють інші Світання. 11.
    Несуть їх коні вогненні й корови, благоносні,
    Із Сонцем навперегони приходять
    Утреньки і відходять
    І приводять нам щастєприносні назвобутності. 12.
    О, ти, що все єси послушна Променеві Права,
    Надхни нас блискучими думками,
    О, Утрене, просвіти нас сьогодні нам ласкава!
    Хай стануться блага і нам і друзям нашим! 13.
    Що ж бачимо?
    Так французька передача змісту як і переклад Лесі, що вірно за нею слідкує, відтворюють тільки малу частину могутнього струменя поезії, який аж дзвонить у цілому гимні.
    Менар передає тільки ту частину, яка є безпосередньо зрозуміла для сучасного читача без довгих пояснень понять, [683]