Праці про Лесю Українку
(перша, друга й третя)

    Як не було ще нічого:     буття й небуття, ні етеру*, ні неба,
    що покривало усе те, чого не було ще?
    Де було скрито таємне? У хвилях? В безодні?
    Смерті й безсмертя тоді не було; і ніщо не ділило
    темної ночі від ясного дня, і жило тоді тільки
    "Все" неподільне, а в ньому ніщо не жило.
    Отже, і все, що було. Його темрява крила,
    мов океан, безпросвітна. І "Все" було скрите глибоко,
    скрите в самому собі, і вродилось воно, і зростало
    під своїм власним теплом. Тож найперше кохання
    "Все" пройняло, бо кохання - духовного світла первісток.
    В думці міркуючи, мудрії Ріші** почули той зв'язок,
    що то єднає буття з небуттям. Але де ж був той промінь,
    що то побачили Ріші? Чи був він вгорі, чи в безодні?
    Впало насіння, і сили зродились; внизу - народження,
    сила і воля - вгорі. Але хто теє знає?
    Хто ж нам повідав те, звідки взялися світи всі безкраї?
    Адже пізніше, ніж тії світи, всі боги народились.
    Хто ж може відати, звідки пішло все? Хіба тільки той сам,
    з кого повстали безкраї світи, - чи створив він,
    чи не творив їх, - він бачив усе з високості,
    він певне знає усе; а може, і він не відає?..

      Вибір фраґментів із Риґведи закінчується благословеннями померших у похоронних обрядах. Треба глибоко склони-ти голову в пошані перед достойністю і благородністю цих гимнів.       Похоронний обряд і вірування із ним пов'язані є свідоцтвом культури народів. Після тисячоліть ще тільки могили засвідчують про жителів нашої планети і про їх уяву про життя посмертне.       Вже від часів протоіндоевропейської спільноти народів стрічаємо два типи поховань: землепокладення із надбудовою могили та тілоспалення, мабуть пізніше.       На теренах і в часі Ведійської культури стрічаємо оба ці типи поховань, подібно як і на теренах України. Оба вони мають свої похоронні гимни й благословення.
      * Е т е р - повітря. (Прим. Лесі Українки).
      ** Співці, що склали святі гимни. [695]
      Згідно з усіма арійськими віруваннями Душа Людини відділюється від тіла. Тіло вертає в землю, чи спалюється і так сполучується із елементами світу, а Душа іде далі до Світу Батьків і Богів.
    Живуть там ті,
      " ... що одважні були на війні, що померли славутні, ... що чинили добро, що любили його й боронили, ... "       Вони творять СТОРОЖУ СОНЦЯ.
      Світом Духів Предків завідує Бог Смерти ЯМА і Варуна - Бог Відвічного Добра і Права. Це вже розвинені і спеціялі-зовані концепції із первісного Неба, як Космічної Країни Сва-рога - "Сварга". Ця основна концепція підлягала дальшому розвиткові й уточненню долі посмертної душі. Це її посмертне життя і доля розглядається в Упанішадах, себто Знанні Таємному, недоступному для профанів.
      Після деякого часу перебування в Країні Предків Душа Людини повертається на землю і втілюється в нове життя. Ця наука про втілення і перевтілення є характеристична для Індії, хоч стрічаємо її в інших кругах індо-европейських вірувань, яскраво виражених у вірі друїдів.
      Дальша доля Душі в її новому перевтіленні залежить від нагромадженого нею Добра і Заслуги. Ця незрима сила так і зветься в пізнішій філософії "Адриштам" - себто "Невидиме" - а означає Невидиму Силу Долі. Вона буває негативною і доводить людину до заблудів, терпіння і неволі, як кару за минулі провини супроти Права і Віри Предків.
      Відчуття чи зрозуміння цієї Сили Долі стрічаємо в Шевченка в його містерії "Великого Льоху". Родяться два Івани. Один із них воюватиме за волю, а другий буде катам помагати. Це вислід попередніх заблудів і вини історії. Це відчуття Шевченком правди про понадіндивідуальну долю Душ і Націй, як висліду їх попередніх втілень.
      Зміст цих безсмертних фраґментів вчення Риґведи про безсмертність Душі Людини передає Леся достойним пророчим словом. Виїмки підібрані Менаром є майже суцільним перекладом Риґведи у відповідних її місцях. Подаю, отже, переклади Лесі без інших наведень. Вони зрозумілі самі в собі і в такому виді увійдуть у скарбницю української духовости. [696]

ПОГРЕБОВІ ГИМНИ
І
[R. V. 10, 18]

    Все має чергу свою: по житті і смерть приходить. Хай же сей поклик, що ми до богів посилаєм тепера, буде почутий. Ми ж будьмо веселі, танцюймо, будьмо щасливі і дбаймо, щоб довше прожити. А від помершого долі я бороню всіх живучих, хай в його путь жаден з люду сього не відходить, хай всі живуть по сто літ! Міртйо* в яму закиньмо. Жінко, іди в ту господу, де маєш свій вік доживати. В дітях, що він полишив тобі, знайдеш небіжчика свого. Ти була гідна дружина тому, з ким навік заручилась. Сей сагайдак у руках у помершого - міць наша, сила і слава.
    От що з тобою** зробилось!.. А ми, на сім світі зоставшись, будьмо одважними людьми, щоб з ворогом гордим змагатись.
    Ти ж повернись до землі, до широкої, доброї неньки, що розстелилась широко... О земле, розкрийся! Будь ти до нього лагідна та добра, сховай його кості! Вкрий його, земле, як шатою мати вкриває дитину. Землю я сиплю на тебе тепера, копаю могилу, щоб твоїм костям спокійно, вигідно лежати. Предки глядітимуть гріб сей. Йама*** тут зробить оселю.

II
[R. V. 10, 14]

    Підеш, одійдеш від нас тим шляхом, що по ньому ходили
    наші батьки! Ти побачиш богів двох величних
    владарів Йаму й Варуну, що наші подання приймають.
    З Йамою жити на небі високім ти будеш,
    бо заслужив ти на теє. Покинь все лихеє,
    потім вернись до нас знову у постаті ясній, блискучій.

      * Смерть.
      ** 3 помершим. (Примітки Лесі Українки).
      *** Йама-Уата, певне, бог, що живе на тім світі, бог помер-ших душ. [697]

III
[R. V. 10, 16]

    О, не пали його, Агні****, не завдавай йому болю!
    Не роздирай його тіла! Як проймеш його ти, премудрий,
    вічним батькам його дай! Хай до Сурії вернуться очі,
    Вайу дихання хай прийме. Дай небу й землі їм належне.
    Водам, ростинам верни сього тіла частини.
    Тільки безсмертну частину пройми своїм пломінем ясним,
    боже Агні, і зогрій своїм палом ту душу,
    в постаті ясній неси її в край, де правдивії люди.
    Агні! Нехай він полине до прадідів наших!
    Хай він приходить на поклики наші й подання.
    Потім нехай оживе і прийме яку постать.
    О, Дйатаведас! Хай знову з'єднається він з яким тілом.

IV
[R. V. 10, 17]

    Хай понесе тебе звідси Пушан* той премудрий цілого світа пастух,
    що глядить своє стадо.
    Хай тебе Агні віддасть до батьків
    та богів доброчинних.
Хай захищає й глядить тебе вічний мандрівець,
    мудрий Пушан у обладі своїй.
    Хай провадить Савітрі в тую країну тебе,
    де живуть праві люди і предки.

ГИМН ДО ЙАМИ
[R. V. 10, 154]

    Всіх, що одважні були на війні, що померли славутні,
    всіх, що поданки великі давали, прийми
    їх до себе, всіх, що чинили добро,
    що любили його й боронили,     правих, поважних батьків наших,
    Йама, прийми їх до себе! Мудрих співців,
    що складали багато пісень в божу славу, сонця сторожу,

    тих Ріші поважних і правих, всіх їх до себе прийми ти, о Йама!

      Пізніший і дальший розвиток вчення про Душу Людини доходить до розріжнення "Душі" - як індивідуальної Душі       **** Мертвих арійці палили на кострищі, потім кості збирали й ховали в землю.
      *Пушан, Савітрі - імення сонця. (Примітки Лесі Українки). [698]
      Живої Людини та "Духа" ("Атмана") як понадіндивідуальної Істоти, якої Індивідуальна Душа є частиною. Таке глибоке розуміння Істоти Людини, як Душі і Духа, творить чи не най-вищий здобуток арійської духовости на терені Індії. Зрозуміння цієї системи віри і вчення вимагає, однак, довгої праці шукання правди і високої мислі Людини Пробудженої до Духово-го Життя.
      Дещо із цього вчення ріжними шляхами передісталося до Середнього Сходу й Европи і творило основу ріжних рухів і видів Знання Таємного.
      Пробудження до цього духового життя знаменує відчуття безсмертности не тільки як вираз самої віри, але як її безпосередню відчутність і свідомість. Людина усвідомлює собі для себе самої свою Духову Істоту, а отже і Безсмертність. В такому моменті в історії грецької духовости появляється культ Проме-тея. Це відчуття Безсмертности, яке чинить Людину Вічною і Безстрашною.
      Без ніяких доґматично-релігійних чи схематично-філософських окреслень Леся відчула цю силу у своїй душі і тому вважала себе Дочкою Прометея.
      Такою вона увійде в історію Світу.
      Його найвищий Дар - це Віща Сила. Вона дається тільки на висоті понадіндивідуального розуміння і відчуття своєї власної душі. Тоді Кассандра прозріває душу Париса і на основі діаґнози відсутности у ній героїзму і посвяти для нації зможе вона зрозуміти і провістити долю своєї нації.
      Отримуємо тут ключ до зрозуміння духовости Лесі. Очевидно вона такою вродилася. Це вислід духового розвитку цілого покоління, коли в ньому пробуджується і запалюється Прометейська Сила до Боротьби проти всякої сліпої сили. Це правда, але правдою є і те, що треба теж зовнішнього подуву оцього дивного Духового Вітру під крила, що цю іскру Прометея розпалює.
      Свого таланту і Сили своєї Духовости не завдячують Шевченко чи Леся ніяким впливам. Ця Сила була їх власною. Вона була в їх душі. Все ж таки в зовнішньому світі вони зазнають чи стрічають ці духові іскри, які запалюють їх внутрішній духовий вогонь. Вони теж дають цьому вогневі потрібне горюче для його живого полум'я.
      Зустріч з історією Сходу Менара та з цілим кругом ідей його світу дала Лесі важливий поштовх для її росту. Ось чому [699] Леся відчула, що їй ці Гимни Риґведи "страшно подобалися".
      У цих двох її власних молодечих словах криється тайна їх духового подиху, що розпалив її приспану Прометейську Силу.
      Вже знаємо, що під кінець життя Леся взялася за викінчення до друку її молодечої "Історії Народів Сходу". В тому часі вона сягнула до "Історії Сходу" Масперо та до інших книжок, які були в той час у підручних бібліотеках Єгипту. Не могло там бракувати важливого твору того самого Масперо п. з. "Світання Цивілізації". Це доповнення до його "Історії Сходу", в якому він наводить переклади майже усіх відомих тоді релігійних текстів Близького Сходу. Цей епохальний твір мусив поставити розуміння Лесею релігій старинного Сходу на високий науково-порівняльний рівень. Нажаль згоріло передчасно її життя, а це значить у світлі знання таємного, що згорів той вогонь, якого сила була вимірена її духовим розвитком в історії її духа. Не маємо сумніву, що вона стояла дуже близько до його вершкових висот.
      Тема цих її духових висот - це те саме, що тема Прометеїзму Лесі. Вона вимагає окремих доглибних студій. Представлена мною праця є тільки вступом до цієї студії. Це також важливий розділ із історії духовости української нації.
      Леся Українка часто думає про "релігію батьків своїх". Під цим окресленням вона має на увазі дохристиянську релігію України. Зокрема з рідною матір'ю ці згадки в листуванні досить часті. Мусили бути між ними численні розмови і глибоке спільне розуміння цієї теми. І також під кінець життя Леся обіцяла матері написати поему про Перуна. В одному з листів виправдується, що не могла її написати. Вона дозрівала в її душі.
      В цьому напрямі ще не досліджені погляди Олени Пчіл-ки. Жаль також, що друкуються листи Лесі, але ж поза обсягом дослідника листа її кореспондентів до самої Лесі.
      Ось недовго перед смертю, в квітні 1913 р. ділиться Леся із матір'ю своїми критичними заввагами про "Вісник культури і життя".
      її обурило до живого, що якийсь "Коненков" (ближче нам невідомий) представляє українських Богів як "кацапських і фінських", зображуючи їх поганими "косолапими, кривоно сими потворами".[700]
      Студентка "РИҐВЕДИ", ЯКА нещодавно відновила своє ран-ньомолодече знайомство із її світлосяйними гимнами про ясні і прекрасні Божества Сонцесвіту у .зображеннях старинних арійців, уявляє собі цілком слушно такими самими красками і формами і наших праукраїнських Богів.
      Прочитаймо уважно це місце її листа.
      Лист до матері. Дата: ЗО березня (12 квітня) 1913. Гелуан.
      "Коненков ... має деякий талан, але до "генія", либонь, тут ще далеко, а що його боги чисто кацапські, коли не фінські, то се безперечна правда, і я в них зовсім не пізнаю "релігії батьків моїх", що відбилися такими прекрасними лініями і барвами у веснянках, колядках, обрядах та легендах. Чому слов'янські боги конче мусять бути косолапими, кривоносими потворами - всі!, коли в наших казках навіть ворожа сила - "змій" - уявляється часто в подобі зрадливого красуня. А "перелесник", а русалки, а "золотокудрі сини" тої богині-царівни, що має на чолі зорю, а під косою місяць? Се ж, либонь, близька родина того Даждьбога, що вийшов таким "ідолом поганим" у Коненкова... Зрештою, коли хто собі уявляє, наприклад, лісового бога "без спини, с одной ноздрей", то чому ж його таким і не зображувати, тільки нема чого розпросторювати сього "ідеалу" на всіх слов'ян, а треба виразно зазначити, до кого саме він належить. Ну, та цур їм, тим чужим богам! Що вони мене обходять?"
      Вповні поділяємо обурення Лесі на якогось там Коненкова, що наші рідні уявлення про Божества хотів підмінити "кацапськими чи фінськими". Але ж горе! Таку підмінку стрічаємо ще сьогодні в препоганій і предешево написаній "Енциклопедії" Ляруса.
      Забули ми самі про світлосяйність нашої Утрені, про Вла-дарську Достойність Сварога, про вічноживу молодечість і мужність всеюного Юрія та про всіх "золотокудрих синів" Даж-бога, які творили, відбивали і втілювали собою безсмертну Мудрість, Мужність, Красу і Силу Української Нації. [701]