|
Розділ 10. ІНДУКТИВНІ УМОВИВОДИ
10.1. Поняття про індукцію
Індукцією називається умовивід, у якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу, про клас у цілому. Індукція - це умовивід від часткового до загального . Термін "індукція" походить від латинського слова inductio, що означає "наведення".
Індукція, як і будь-який умовивід, складається із засновків і висновку. Засновки в індукції - це судження про окремі факти, одиничні предмети або групи предметів і явищ. Висновок - судження про клас предметів або явищ у цілому.
Будується індуктивний умовивід так. У процесі пізнання предметів якогось класу ми виявляємо, що кожен предмет, який спостерігаємо, має ознаку Р. Під час подальшого спостереження предметів цього класу ми відмічаємо, що й вони мають ті самі ознаки. Не досліджуючи решти предметів класу, ми робимо загальний висновок, що всі предмети цього класу мають ознаку Р. У вигляді формули індуктивний умовивід можна записати так:
S1є Р S2єР S3єР S4єР
S1, S2, S3, S4 становлять частину предметів класу S.
Отже, всі S є Р.
Прикладом індукції є такий умовивід:
Мідь проводить електрику.
Залізо проводить електрику.
Калій проводить електрику.
Срібло проводить електрику.
Мідь, залізо, калій, срібло - метали.
Отже, всі метали проводять електрику.
Засновки в цьому умовиводі не вичерпують увесь клас металів, у них ідеться лише про чотири хімічні елементи, що входять до цього класу, висновок - це судження про клас у цілому; ознака, яка належить кожному з перелічених металів, приписується у висновку всім металам. Таким чином, тут від знання частини предметів класу зроблено перехід до знання класу в цілому.
Сутність індукції, її особливості й значення краще за все розкриваються в порівнянні її з дедуктивним умовиводом.
Індукція, як і дедукція, є умовиводом опосередкованим, висновок робиться не з одного, а з кількох засновків. Але якщо в дедуктивному умовиводі кількість засновків чітко визначено (силогізм, наприклад, складається тільки з двох засновків), то в індуктивному умовиводі кількість засновків може бути найрізноманітніша, більшою чи меншою, залежно від того, скільки вивчено окремих фактів, одиничних предметів або явищ.
Індукція й дедукція відрізняються спрямованістю думки.
У дедуктивному умовиводі хід думки здійснюється від загального до часткового: від знання класу предметів ми йдемо до знання окремого, конкретного предмета цього класу . Знаючи, наприклад, що всякий злочин є діянням суспільно небезпечним і що давання хабара є злочин, ми робимо висновок, що хабар є дією суспільно небезпечною.
Поширюючи загальне положення на окремий випадок, ми здобуваємо нове знання про цей випадок. Дедукція - підведення окремого факту (меншого засновку) під загальне положення або правило (більший засновок) . Висновок у дедуктивному умовиводі завжди вужчий від вихідного знання.
Вивчивши частку предметів класу, ми робимо висновок про всі предмети класу. Знання, здобуте у висновку індуктивного умовиводу , за своїм обсягом ширше, ніж вихідне знання. Висновок в індукції охоплює увесь клас предметів у засновках, у засновках же міститься знання про частину предметів класу.
Виникає запитання: на якій підставі ми робимо загальний висновок про клас предметів, якщо нами вивчена лише частина предметів класу; що дає право переносити знання з частини предметів на всі предмети роду, від знання досліджуваних фактів переходити до знання фактів, котрі не були об'єктом нашого спостереження? Це запитання є основою в теорії індукції.
Умовивід є пізнання опосередковане, до знання одних предметів ми приходимо внаслідок пізнання інших предметів. Робити умовиводи - означає виводити нове знання із наявних знань. Цей логічний процес можливий тільки тому, що між предметами і явищами об'єктивної дійсності існують певні зв'язки і відношення. Саме наявність необхідних, закономірних зв’язків дає нам змогу із знання одних явищ виводити певне знання про інші, з ним пов'язані. Навпаки, якби предмети і явища не знаходилися між собою у зв'язку, то від знання одного предмета не можна було б перейти до знання другого. Отже, найзагальнішою основою умовиводів, у тому числі й індуктивних, є об'єктивна закономірність явищ навколишнього світу та їх пізнаванність. Якби світ був хаотичним нагромадженням речей і подій, то логічне пізнання, а отже, й умовивід взагалі були б неможливі.
Вихідним пунктом в індукції є пізнання окремих предметів, явищ. Якби одиничний предмет був неповторною індивідуальністю і не містив у собі нічого загального, схожого з іншими предметами, то логічний перехід від знання одних до знання інших предметів був би неможливим. Наше пізнання щоразу розпочиналося і закінчувалося б вивченням неповторних ознак і властивостей одиничних предметів. Індивідуальний умовивід був би неможливим і тоді, якби одиничні предмети чи інший клас предметів, були позбавлені індивідуальних, тільки їм притаманних ознак, нічим не відрізнялися б одне від одного, коли б відмінність існувала тільки між класами предметів і була відсутня всередині класу. Тоді пізнання одиничного було б у той же час і пізнанням загального. Індуктивний умовивід як засіб пізнання загального був би зайвим.
Не кожен предмет, окрім неповторних ознак, що становлять його індивідуальність, містить і такі ознаки, котрі рівною мірою належать також іншим предметам цього роду, які є загальними їхніми ознаками. З другого боку, загальне не існує поза окремим, незалежно від нього.
Предмет є єдність загального й окремого. Ця особливість зв'язку одиничного й загального породжує можливість пізнання окремого на основі знання загального і пізнання загального через окреме. Залежно від того, що в кожному конкретному випадку становить завдання пізнання, який бік загального й окремого розкривається в пізнанні, умовивід набуває форми індукції і дедукції. Пізнання загального в окремому зумовлює рух думки від загального до часткового, тобто дедукцію. Пізнання загального через окреме, одиничне визначає хід думки від окремого, часткового до загального, тобто індукцію.
Безпосередньою основою умовиводу від окремого до загального (індукції) є повторюваність ознаки, явищ, фактів. Загальне неминуче повторюється, воно належить кожному предмету даного роду, і, навпаки, те, що не повторюється, не є загальним. Ми не можемо зробити загального висновку про клас предметів, якщо ознака, виявлена в одного з предметів, не повторюється в інших. Саме повторюваність наводить на думку, що ця ознака є загальною, притаманною всім.
Але повторюваність може бути як неминучою, так і випадковою. Ця обставина ускладнює пізнання загального. Повторюваність ми спостерігаємо завжди, коли ознака належить усім предметам класу. Але ми можемо спостерігати повторюваність і тоді, коли ознака не є загальною, а належить лише деяким предметам класу, котрі потрапили до сфери нашого спостереження. З яким характером повторюваності ми маємо справу в кожному окремому випадку - неминучою чи випадковою, нам невідомо. Тому повторюваність фактів, явищ обґрунтовує тільки ймовірність індуктивного висновку, але не достовірного. Висновок в індуктивному умовиводі може бути достовірним лише в тому випадку, коли до повторюваності приєднується якась інша основа, така, котра неминуче призводить до достовірності. Ці основи розглядаються при характеристиці окремих видів індуктивних умовиводів.
10.2. Індукція в судовому пізнанні
Індукцію не можна розглядати як умовивід тільки про клас предметів. Нерідко в процесі пізнання загальний висновок висловлюється не про клас предметів, а про один одиничний предмет на основі знання окремих його властивостей, ознак.
За логічною структурою такі індуктивні умовиводи не відрізняються від індукції про клас предметів. Тільки засновки в них перелічують не окремі екземпляри класу, а сторони досліджуваного предмета. Висновок є судженням про предмет або явище в цілому. Такого характеру індуктивні умовиводи мають місце, зокрема, в судовому пізнанні.
Предметом судового дослідження є, як правило, конкретне одиничне явище, подія - злочин чи інше правопорушення. Юридична подія складна, вона має багато сторін, ознак.
Злочин, наприклад, є завжди певною подією у формі діяль-ності чи бездіяльності. Скоєння злочину пов'язане з тим, що він залишає сліди в зовнішньому світі і в свідомості людей, що навколо. Ці сліди, виявлені слідчим і судом, є фактами, на основі яких відновлюється загальна картина злочину, робиться висновок про те, що скоєно, яка злочинна подія мала місце в дійсності і хто її скоїв.
Відновлення цілісної картини злочину є процес індуктивний, до загального йдуть від окремих, одиничних фактів. Індуктивний умовивід будується так. У ході судового дослідження встановлюють, що кожен факт, що є ознакою злочинної події, пов'язаний з однією й тією ж особою (або групою осіб). На цій підставі робиться висновок, що злочинна дія в цілому знаходиться у зв'язку з даною особою і саме ця особа скоїла злочин.
Приклад.
У колективному господарстві "Зоря" було викрадено з току велику кількість зерна. У ході попереднього слідства встановлено такі факти:
1. На відстані 500 метрів від току було виявлено два мішки з зерном.
2. Від цього місця до лісозахисної смуги вела малопримітна стежина, на котрій були виявлені зерна пшениці.
3. У лісозахисній смузі, куди вела стежина, було виявлено кілька дерев із зів'ялим листям. Огляд дерев показав, що вони не мають коріння, спиляні і ввіткнуті у скопану землю.
4. Під деревами були виявлені ями, а в ямах понад дві тони зерна. Біля ями було знайдено лопату.
5. Оглядом мішків, виявлених неподалік від току, було встановлено, що на одному з них наявні латки, на внутрішнім боці яких виведені літери "КСФ" і "КНГ", написані кольоровим олівцем.
6. Житель села М., допитаний як свідок, показав, що він останніми днями неодноразово бачив, як сторож току К. ходив до лісозахисної смуги з пилкою-ножівкою й лопатою.
7. Той же свідок, оглянувши лопату, виявлену в лісозахисній смузі, упізнав її як таку, що належить сторожу току К.
8. Під час обшуку в К. було знайдено під стіжком сіна пилку-ножівку. На пропозицію видати пилку, зроблену слідчим перед проведенням обшуку, К. відповів, що він пилки не має.
9. Літери "КСФ", написані на мішку, відповідають ініціалам К. Семена Федоровича і літери "КНГ" відповідають ініціалам його дружини К. Надії Гаврилівни.
10. Графічна експертиза дійшла висновку, що літери "КСФ" виконані Семеном Федоровичем К., а літери "КНГ" - його дружиною, Надією Гаврилівною К.
11. Криміналістична експертиза встановила за стволами спиляних дерев, що дерева могли бути спиляні пилкою-ножівкою, виявленою у К.
12. Агрономічна експертиза встановила, що зерно, знайдене в мішках і ямах, за своїми ознаками схоже із зерном, яке знаходиться в буртах на току господарства "Зоря".
На підставі переліку фактів, узятих за взаємозв'язком, був зроблений висновок, що крадіжка зерна з току колективного господарства "Зоря" скоєна сторожем току К.
У цьому умовиводі засновки перелічують окремі факти, котрі є ознаками розслідуваної злочинної події. Кожен із наведених фактів пов'язаний з однією й тією ж особою - сторожем К. У висновку йдеться про злочин у цілому, про те, що він скоєний сторожем К.
10.3. Спостереження та експеримент
Індукція пов'язана зі спостереженням і експериментом. Перш ніж робити загальний висновок про якийсь клас предметів, необхідно знати окремі предмети цього класу. Методами вивчення окремих предметів, часткових випадків, фактів є спостереження й експеримент.
Спостереження - це вивчення в тому вигляді, в якому вони відбуваються та існують насправді .
Під час спостереження предмети вивчаються в їх природному стані. Спостерігач не втручається в хід подій, не змінює процес їх перебігу. Так, під час слідчого огляду і в початковій його стадії усі об'єкти досліджуються в тому вигляді, в якому їх застає слідчий. Ніякі зміни в обстановці не робляться, речі з їхніх місць не зсуваються, до предметів, як правило, не доторкуються. Слідчий і особи, що супроводжують його, тільки уважно розглядають усі предмети, їхні ознаки, стан і розташування.
Спостереження відрізняються від звичайного сприймання. При простому сприйманні людина не ставить перед собою якоїсь мети, вона оглядає те, що діє на її органи чуття. Спостереження ж - це сприймання цілеспрямоване, активне. Воно завжди проводиться з раніше визначеною метою. Спостерігаючи явище, ми маємо на увазі завдання - знайти певні факти, зв'язки та відношення між ними.
1. Приклад узято з книги: Винберг А. Й., Миньковский Г. М., Рахунов Р. Д. Косвенные доказательства в советском уголовном процессе. - М., 1956. - С. 50-51.
Цілеспрямованість спостереження дає змогу виявити такі предмети, явища, факти, котрі можуть бути не помічені під час звичайного сприймання. Спостереження під час розслідування кримінальних справ зводяться головним чином до пошуків усіляких предметів і слідів злочину. Нерідко слідчому доводиться шукати сліди злочину, навмисне замасковані або приховані злочинцем.
У природничих науках при спостереженні широко користуються приладами та інструментами, котрі розширюють сферу спостереження, дають змогу сприймати предмети і явища, недоступні безпосередньо органам чуттів.
У судовому дослідженні спостереження проводиться за допомогою різноманітних науково-технічних засобів. Використання криміналістичної техніки значно розширює сферу безпосереднього спостереження, створює можливість виявити такі сліди злочину, котрі звичайному сприйманню не доступні.
Спостереження - засіб здобування знання про окремі предмети, явища. Спостерігаючи факти, ми висловлюємо про них судження. Ці судження стають потім засновками індуктивних умовиводів.
Експєриментом називається умисний виклик або зміна якогось явища з метою його спостереження за найсприятливіших умов .
Спостереження дає змогу виявити в явищі лише те, що безпосередньо відкривається нашим органам чуття або приладам, котрими ми користуємося. Під час спостереження явище вивчається в своїх природних умовах у незмінному вигляді.
В експерименті вивчається навмисно відтворене або змінене явище. Під час експериментального вивчення дослідник втручається в процес перебігу явища. Експеримент створює можливість вивчити явище за різноманітних умов, схожих на ті, в котрих воно відбувається при природному розвитку, і за умов, несхожих на природні. Експеримент розширює рамки спостереження, створює нові, зручніші умови для всебічного спостереження предмета або явища, дає змогу багаторазово повторювати дослід. Експеримент створює можливість увести до складу умов досліду якусь нову обставину для того, щоб простежити її вплив на явище, котре вивчається, ізолювати явище від побічного впливу, простежити дію введеної обставини у найчистішому вигляді. Завдяки експерименту можна виявити такі властивості в предметах, які в природних умовах виявити досить важко або зовсім неможливо.
Експеримент ніколи не ставиться наосліп. Перш ніж проводити експеримент, необхідно з'ясувати його мету. Експериментатор повинен знати, що досліджується і для чого, з якою метою ставиться експеримент. За допомогою експерименту здобувають знання про окремі явища, факти, котрі надалі можуть служити засновками в індуктивному умовиводі.
Експерименти широко застосовуються в природничих науках. Ними часто користуються також і в судовому дослідженні. Слід тільки мати на увазі, що під час розслідування і розгляду судових справ не всякий факт може бути перевіреним за допомогою експерименту.
10.4. Повна індукція
Повною індукцією називається умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на основі вивчення всіх предметів цього класу.
Приклад. На місці скоєння злочину виявлено 6 стріляних гільз. Експертизою встановлено:
Гільза № 1 відстріляна із пістолета ТТ зразка 1933р. №476.
Гільза № 2 відстріляна з того ж пістолета.
Гільза № 3 - теж.
Гільза № 4 - теж.
Гільза N° 5 - теж.
Гільза № 6 - теж.
Отже, всі гільзи, виявлені на місці злочину, відстріляні з пістолета ТТ зразка 1933 р. № 476.
Другий приклад. Слідчий, опитавши всіх нічних сторожів колективного господарства «Світанок», кожен з яких засвідчив, що він не бачив автомобіля, котрий цієї ночі проїздив по двору господарства, зробив загальний висновок: «Жоден із нічних сторожів господарства «Світанок» цієї ночі не бачив автомобіля.»
У вигляді схеми умовивід повної індукції можна записати так:
S1 є P
S2 є P
S3 є Р
S4 є Р
S5 є Р
S1, S2, S3, S4, S5 вичерпують клас предметів S.
Отже, всі S є Р.
Повна індукція складається із засновків і висновку. Розрізняють засновки подвійного типу. 1. Засновки, у котрих виражені судження про окремі факти, їх у повній індукції стільки, скільки налічується предметів що складають даний клас.
2. Один із засновків у повній індукції є судженням, у якому виражено знання про те, що перелічені предмети вичерпують собою клас досліджуваних предметів. У практиці мислення цей засновок звичайно не висловлюється, а мається на думці.
Повна індукція дає висновки не ймовірні, а достовірні. У цьому важлива перевага повної індукції. Основою достовірності висновків є те, що засновки в повній індукції вичерпують клас предметів.
Повна індукція застосовна не завжди. Вона можлива лише в тих випадках, коли кількість предметів, що складає клас, невелика, чітко обмежена і всіх їх можна вивчити.
У розумінні повної індукції серед логіків не існує єдиної думки. Розбіжності відбуваються щодо двох основних питань, а саме - питання логічної природи повної індукції про те, до яких умовиводів вона відноситься: індуктивних чи дедуктивних, та питання про те, чи дає повна індукція нове знання.
Одні логіки розглядають повну індукцію як правомірний вид індуктивних умовиводів. Інші, наприклад, вважають, що повна індукція - це несправжня, така, що здається індукцією, а по суті - це дедукція. Таке твердження робиться на тій підставі, що в повній індукції висновок не поширюється на нові, не розглядувані в засновках предмети, що в повній індукції ми не виходимо в висновку за межі того, про що йдеться у засновках.
Дійсно, у повній індукції висновок про клас предметів робиться на основі вивчення всіх предметів класу, висновок стосується тільки тих предметів, за якими ми спостерігаємо. У цьому полягає одна з особливостей повної індукції. Але в основі поділу умовиводів на дедуктивні та індуктивні знаходиться спрямованість ходу думки, а не те, чи виходимо ми у висновку, за межі того що дано в засновках, чи ні.
У дедукції рух думки здійснюється від загального до окремого, від більш загального до менш загального. У дедукції до нового знання ми приходимо внаслідок докладання якогось знання до окремого предмета або частини предметів. Вихідним у дедукції є загальне, поширивши яке на одиничне, ми здобудемо нове знання про цей одиничний предмет.
В індукції рух думки здійснюється від окремого, одиничного до загального. Вихідним тут є не загальне, а окреме, через котре ми приходимо до знання загального. Чи буде загальне одержано шляхом вивчення всіх елементів класу, чи тільки частини їх - принципового значення не має. Хід думки і в тому, і в іншому випадку той самий. Отже, логічна природа повної і неповної індукції одна й та ж. вони відрізняються одна від одної тільки структурою, пізнавальною роллю і сферою застосування. Тому повна індукція є умовиводом не дедуктивним, а індуктивним.
Не можна також погодитися з думкою про те, що повна індукція, оскільки в її висновках досліджувана ознака не поширюється на нові предмети, нібито не дає нового знання.
Із того факту, що в умовиводах повної індукції розглядувана ознака не переноситься на нові предмети, ще не можна робити висновки про те, що в висновку повної індукції немає нічого нового. Висновок повної індукції - це не просто підсумовування засновків, а судження про клас у цілому, знання загального, тим часом, як ми мали знання лише про окремі предмети класу.
Завдяки тому, що повна індукція дає достовірні висновки, вона використовується в доведеннях. У судовій практиці, і особливо в експертизі, вона застосовується досить широко. Більше того, під час дослідження деяких об’єктів загальні висновки експертом можуть бути зроблені тільки у формі повної індукції. Так, експерт не може дійти висновку про характер дробу всієї партії патронів, що надійшли на дослідження, на підставі вивчення лише деякої частини їх. Дослідженими мають бути всі патрони. Так само, якщо на дверях наявні сліди злому, то експерт може зробити висновок про те, яким знаряддям нанесені наявні пошкодження, тільки на підставі дослідження усіх слідів і не може зробити певного висновку, вивчивши лише частину їх.
10.5. Неповна індукція
Неповною індукцією називається умовивід, у якому загальний висновок виводиться із засновків, котрі не охоплюють усіх предметів класу.
У повній індукції засновки вичерпують усі випадки явища, котре вивчається. У неповній індукції загального висновку про клас предметів ми доходимо на основі вивчення тільки якоїсь частини предметів цього класу. Індукція називається неповною саме тому, що клас предметів, про який ми висловлюємо загальний висновок, досліджується не повністю.
Приклад.
Під час обшуку в гр-на Сидоренка було вилучено 60 вовняних дамських кофточок. Сім кофточок мали етикетки фабрики "Червона нитка". На цій підставі було зроблено гаданий висновок про те, що "Всі кофточки, вилучені у Сидоренка, виготовлені фабрикою "Червона нитка".
У цьому умовиводі висновок про всі виявлені та вилучені кофточки зроблений на підставі знання частини вилучених кофточок
Особливість неповної індукції полягає в тому, що те, що нам відоме про частину предметів класу, ми поширюємо на ввесь клас, на всі його предмети. У неповній індукції знання з вивчених фактів переноситься на факти, котрі не вивчалися; ознаку, яка належить предметам, що спостерігалися, ми приписуємо й тим предметам даного роду, котрі не були об'єктом нашого спостереження. Ця властивість неповної індукції досить важлива для пізнання.
Як відомо, основна маса явищ має незчисленну кількість окремих екземплярів. Вивчити їх усі практично неможливо. Отже, загального висновку про клас предметів у таких випадках ми можемо дійти на основі пізнання лише частини предметів класу. Неповна індукція і є тією формою умовиводу, у якій проходить наше мислення при пізнанні таких явищ.
Неповна індукція широко використовується в будь-якій галузі знань. Вона є неодмінною формою пізнання в судовому дослідженні.
Приклад.
У справі про вбивство громадянина М. було встановлено такі факти: 1. Обвинувачуваний К. був зацікавлений у вбивстві М. і підшукував способи й можливості для цього. Він двічі робив замах на життя М.; 2. У день убивства обвинувачуваний К. поїхав до лісу вслід за М.: той поїхав туди на полювання; 3. Труп М. було знайдено в тому ж лісі. Біля трупа виявився гребінець обвинувачуваного К. 4. На одязі трупа були виявлені плями крові, що збігаються з групою крові обвинувачуваного К., а на одязі К. знайдені плями крові, яка за групою збігається з кров'ю вбитого; 5. Вдома в обвинувачуваного К. під час обшуку було знайдено пістолет зі слідами нещодавно зробленого пострілу.
Досліджуючи кулю, вийняту з трупа, і кулю, одержану від експериментального пострілу з названого пістолета, експерт дав категоричний висновок, що куля, вийнята з трупа, була вистріляна із пістолета, знайденого під час обшуку в К.
6. На нікельованій пряжці пояса, знятого з трупа М., виявлено засохлий кровавий відбиток пальця, котрий, як установлено експертизою, було залишено вказівним пальцем правої руки К.
На підставі цих фактів суд дійшов висновку, що вбивство гр-на М. скоїв обвинувачуваний К.
Висновок суду про винуватця злочину був зроблений за допомогою неповної індукції. Повна індукція тут не застосована. Вона взагалі не може бути використана при розв'язанні питання про те, що вчинено, який злочин має місце в даному випадку, оскільки відновити злочинну подію в усіх її деталях практично неможливо.
На стадії порушення кримінальної справи, коли слідчий має мінімальну кількість фактів і обставин, які стосуються справи, загальний висновок про злочинну подію в цілому може бути зроблений тільки у формі неповної індукції.
Розрізняють такі види неповної індукції: індукція через простий перелік, індукція через відбір фактів і наукова індукція.
10.6. Індукція через простий перелік
Індукція через простий перелік - це такий умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на тій підставі, що серед спостережуваних фактів не траплялося жодного, який би суперечив узагальненню.
Сутність індукції через простий перелік полягає в тому, що зі спостереження повторюваної ознаки в ряді однорідних фактів (предметів, явищ) при відсутності випадку, який би суперечив цій повторюваності, робиться загальний висновок про належність даної ознаки всім предметам (фактам) цього ж роду.
Повна назва індукції цього виду - індукція через простий перелік, де не трапляється суперечного випадку (inductio per enumeration simplicem, ubi non reperi tuz instantia contradictoria); її називають також популярною індукцією.
Схематично індукція через простий перелік відбувається так. Спостерігаючи окремі одиничні предмети якогось роду, ми помічаємо в одного, другого, третього і т. д. однакові ознаки. Предмети, котрі не мають виділених ознак, у ході спостереження нам не трапились. На цій підставі робимо висновок про те, що всі предмети даного роду мають ці ознаки.
Приклад:
Це - горить,
це - горить,
це - горить.
Це, це і це з дерева.
Отже, все що з дерева - горить.
Другий приклад:
Петренко не знав потерпілого.
Іваненко не знав потерпілого.
Сидоренко не знав потерпілого.
Петренко, Іваненко, Сидоренко - свідки у справі.
Отже, всі свідки у справі не знали потерпілого.
Ще приклад. Викрадені речі знайдені у Петренка. Знаряддя злому (ломик) теж виявлено у Петренка. Якщо на підставі цих двох фактів (судження про факти) буде зроблено висновок про те, що цей злочин скоїв Петренко, то такий висновок є індукція через простий перелік.
Індукція через простий перелік значно розширює наші знання, вона має великий ступінь узагальнення. До висновку про цілий клас предметів ми можемо прийти на основі спостереження найнезначнішої кількості окремих екземплярів цього класу. Інколи загальний висновок висловлюється в результаті спостереження всього двох предметів. У цьому перевага даного виду індуктивних умовиводів.
Але індукція через простий перелік не дає нам достовірних висновків, її висновки тільки ймовірні. Зумовлено це тим, що висновок в індукції через простий перелік виявляється мало обґрунтованим.
Основою висновку в індукції через простий перелік є повторюваність однорідних фактів при відсутності серед них суперечного випадку. Ми приписуємо ознаку, виявлену в певній частині предметів, усім предметам класу тільки на тій підставі, що не трапилося жодного предмета, котрий не мав би цієї ознаки. Іншого обґрунтування висновок у цих умовиводах не має. Але те, що нам не трапилося суперечливого випадку, може свідчити про зовсім різне. Суперечливий випадок може не трапитись тому, що виділена ознака дійсно належить усім предметам, є їх загальною ознакою. Але суперечний випадок не трапляється й тому, що до сфери нашого спостереження випадково потрапили всі ті предмети, котрі тільки й мають цю ознаку, і якби ми продовжували наше спостереження, то суперечний узагальненню випадок обов'язково трапився б.
Отже, відсутність суперечливих фактів само собою не є доказом того, що вони взагалі не існують. Вони можуть не існувати, але можуть і існувати. Тому висновок, що в ході спостереження не трапилося фактів, суперечних узагальненню, є тільки ймовірним.
Індукція через простий перелік дає висновки різного ступеня ймовірності: від найменшої до найбільшої. Ступінь імовірності залежить від кількості вивчених фактів. Висновок, зроблений на основі спостереження досить малої кількості фактів, що потрапили першими, буде завжди мало ймовірним.
Навпаки, висновок, добутий унаслідок вивчення значної кількості випадків, буде більш імовірним. Тут діє принцип: щоб висновок мав більше ймовірності, необхідно розглянути якомога більшу кількість випадків.
Індукція через простий перелік вважається найненадійнішим висновком індуктивних умовиводів. Скільки б явищ не було охоплено спостереженням, завжди залишається можливість натрапити на факт, суперечний узагальненню. І якщо він трапляється, то висновок, який мали раніше за істинний, стає помилковим. Це не означає, проте, що індукція через простий перелік зовсім непридатна для наукового пізнання. Історії науки відомо чимало випадків, коли висновки, котрі стали пізніше науковими положеннями, були здобуті спочатку у формі індукції через простий перелік.
Популярна індукція не може застосовуватися в науці як форма доведення. Істинність доказуваного положення можна обґрунтувати тільки достовірними судженнями. Достовірність випливає тільки з достовірності і не може бути виведена з імовірності. Тому за допомогою індукції через простий перелік, висновок котрої тільки ймовірний, не можна довести істинність якогось положення. Але всюди, де справі пізнання сприяють імовірні положення, індукція через простий перелік знаходить широке застосування. Великої користі популярна індукція надає на перших ступенях пізнання явищ, коли ще бракує достатнього матеріалу для достовірних висновків, але є факти, котрі дають змогу висловити загальний висновок про клас предметів у формі припущення.
10.7. Індукція через простий перелік у судовому дослідженні
Індукція через простий перелік широко використовується в судовому дослідженні. Але тут вона має деякі особливості, зумовлені специфікою пізнання під час розслідування й розгляду кримінальних справ. Ці особливості полягають ось у чому. Підставою для загального висновку в індукції через простий перелік є відсутність суперечного факту. Висновок розглядається доти, доки не трапиться суперечний випадок. Але як тільки під час спостереження виявляється факт, який суперечить узагальненню, здобутий висновок стає неспроможним, хибним. Якщо ж суперечний факт трапляється перед тим, як ми маємо намір зробити загальний висновок, але ще не зробили його, то він уже не може бути зроблений.
У судовому ж дослідженні загальний висновок за допомогою індукції через простий перелік може бути зроблений і в тому випадку, коли трапився факт, суперечний узагальненню (висунутій версії). Наявність суперечного факту ще не є підставою до того, щоб вважати висунуту версію помилковою, а в тих випадках, коли версія ще не сформульована - підставою до того, щоб намічену версію не висувати. Зумовлено це тим, що при висуванні версії (узагальненні) слідчий (суддя) може не знати, що є суперечним фактом, чи є він дійсно суперечним узагальненню фактом, чи його версії здаються тільки суперечними.
Суперечний факт може мати різноманітну природу.
1. Факт може бути спеціально створений як суперечний до об'єктивно правильної версії (узагальнення). Під час скоєння злочинів злочинці й інші зацікавлені особи для того, щоб спрямувати слідство хибним шляхом, часто створюють різного роду факти: підкидають викрадені речі або знаряддя злочину іншим особам, змінюють обстановку на місці скоєного злочину. Заручаються хибними свідченнями свідків чи документами і т. д. Такі факти, природно, постають на початку дослідження як такі, що суперечать іншим фактам у справі і версії в цілому.
2. Факт може лише на перший погляд видатися суперечним, а насправді не бути таким.
3. Той чи інший факт, який сприймається як суперечний для узагальнення, може виявитися нейтральним, тобто таким, що існуює насправді, але не пов'язаним зі злочином і не бути ознакою злочинної події.
4. Факт може бути дійсно суперечним узагальненню. Яким є суперечний факт у кожному конкретному випадку, чи справді він суперечить узагальненню, чи суперечність ця гадана, тимчасова, слідчий або суддя на початку судового дослідження можуть і не знати. Дійсна природа факту встановлюється під час розслідування справи. Але це не означає, що доти, доки не буде з'ясований істинний характер суперечного факту, не можна робити на підставі зібраних фактів загальних висновків, висувати версії. Така умова перешкоджала б швидкому й успішному розслідуванню кримінальних справ. Тому в судовому дослідженні умовиводи у формі індукції через простий перелік при наявності суперечного узагальненню факту не тільки обґрунтовані логічно, а й практично виправдані.
Приклад.
Під час розгляду справи про крадіжку грошей із торгової палатки були зібрані такі факти:
1) Факт крадіжки грошей.
2) Продавець палатки Л. бачила, як злочинець вибіг iз палатки.
3) За ознаками, повідомленими Л., працівниками міліції було затримано гр-на Г.
4) Г. був упізнаний Л. як особа, що вибігла з палатки.
5) Свідок Б. засвідчив, що він бачив Г., котрий біг від палатки.
6) Свідки Р., Я. і А., а також мати й брат підозрюваного Г. посвідчили, що в момент скоєння злочину (о 10-й ранку) Г. перебував у квартирі Р.
7) Г. категорично заперечував свою участь у крадіжці і повідомив, що крадіжку грошей з палатки вчинив Ф.
8) Допитаний Ф. заявив, що крадіжку скоїв він, а не Г.
Останні два факти суперечили висновку про те, що крадіжку вчинив Г., проте така версія була висунута. У ході подальшого розгляду справи було встановлено, що ці два факти були спеціально створені зацікавленими особами для того, щоб спрямувати слідство на хибний шлях.
Індукція через простий перелік може бути використана лише на початку судового дослідження для висування версій і різноманітного виду пропозицій (здогадів). Для здобуття ж кінцевих висновків слідства й суду, котрі мають бути тільки достовірними, індукція через простий перелік незастосовна. Доведення у судовому дослідженні не може відбуватися у формі індукції через простий перелік. Проте в судовій практиці іноді мають місце випадки, коли кінцеві висновки (наприклад, вирок чи ухвала) побудовані за допомогою індукції через простий перелік, що призводить до судової помилки. Це буває, як правило, тоді, коли ігноруються факти, які суперечать висунутій версії, коли не рахуються з наявністю суперечних фактів, не беруть їх до уваги, або не помічають, або не шукають їх.
10.8. Індукція через відбір фактів, які виключають випадкові узагальнення
Індукція через відбір фактів, які виключають випадкові узагальнення, є неповною індукцією, висновку про клас у цілому ми доходимо на підставі знання частини предметів класу.
Висновки в цій індукції, як і в індукції через простий перелік, ґрунтуються на повторюваності фактів за відсутності випадків, що не узгоджуються з узагальненням. Але в індукції через відбір фактів до цієї основи додається одна суттєва умова, завдяки якій висновки стають обґрунтованішими. Такою умовою є відбір фактів.
В індукції через простий перелік загального висновку доходять унаслідок спостереження фактів, що трапилися першими, шляхом вивчення явищ, узятих поспіль. Такий метод дослідження містить можливість узагальнення на основі фактів, що збіглися випадково. Цей прорахунок індукції через простий перелік може бути певною мірою зменшений завдяки збільшенню кількості вивчених предметів. Чим більша кількість предметів класу буде охоплена спостереженням, тим більша впевненість у тому, що повторюваність ознаки (факту) не випадкова. Адже збільшення кількості спостережуваних явищ виключає випадковий збіг фактів.
В індукції через відбір фактів висновок робиться на основі відібраних за певною системою чи випадкового збігу фактів взагалі й абсолютно. Можливість випадкового добору з маси явищ тих, котрі мають тільки виділену ознаку, теоретично теж залишається. Але завдяки тому, що досліджуються предмети, які не першими трапились, а предмети, спеціально відібрані за системою, раніше розробленою й перевіреною практикою, натрапити на випадковий збіг фактів практично неможливо. Важливого значення для обґрунтування висновків набуває система відбору фактів. Чим досконаліший метод відбору, тим більша ймовірність висновку. А науково розроблені системи створюють можливість дійти висновків, що наближаються до достовірних.
Приклад.
До магазину надійшли цигарки. Є підозра, що всі вони відволожені. Щоб перевірити якість усієї партії, досліджується не кожна пачка і не з одного ящика, а береться кілька пачок вибірково з різних ящиків і з різних місць ящика. Здобуті дані узагальнюються.
Індукцією через відбір фактів користуються часто при визначенні якості або сортності різних товарів, виробів, продуктів, при визначенні належності якоїсь ознаки більшій групі однорідних предметів, що зосереджені в одному й тому ж місці або в різних місцях тощо.
10.9. Наукова індукція
Науковою індукцією називається умовивід, у якому загальний висновок про всі предмети класу робиться на підставі знання необхідних ознак або причинних зв'язків частини предметів класу.
Наукова індукція - найдосконаліший вид індукції. В індукції через простий перелік висновки ґрунтуються винятково на повторюваності ознаки або факту за відсутності суперечних випадків. Тут пізнання спрямоване на те, щоб установити належність предмету ознак і переконатися - скільки б предметів ми не охопили - виділена ознака повторюється. Далі констатації повторюваності ми не йдемо, не з'ясовуємо, чому ознака чи факт повторюється.
Повторюваність, як уже говорилося, наводить нас на висновок про те, що ознака є загальною, належить предметам класу, оскільки загальне неодмінно повторюється. Але не всяка ознака, що повторюється в ряді предметів, є загальною. Повторюваність у межах спостереження може бути зафіксована й у тому випадку, коли ознака не належить усім предметам класу, не є загальною, а притаманна тим предметам, котрі випадково нам трапились. На підставі лише однієї повторюваності ми ніколи не можемо знати, чи буде виділена ознака або факт зустрічатися й далі за межами нашого безпосереднього досліду. Висновки індукції через простий перелік є мало обґрунтовані, вони тільки ймовірні, але не достовірні.
У науковій індукції висновок робиться на підставі встановлення того, що спостережувана ознака є неодмінною, істотною ознакою предметів, що вивчаються. Тут для узагальнення висновку однієї повторюваності ознаки або факту недостатньо. Необхідно встановити, використовуючи метод наукового пізнання, що спостережувана ознака є ознакою істотною, неодмінною. Знання того, що спостережувана ознака є істотною, служить логічною основою висновку в науковій індукції, бо якщо ознака є істотною, то вона неодмінно належить усім предметам класу.
Наукова індукція дає висновки не тільки ймовірні, а й достовірні. Кількість вивчених предметів або фактів для висновку в науковій індукції значення не має. Висновок може бути зроблений на основі дослідження всього одного явища або одного факту. Так, установивши, що властивість металу проводити електрику - це неодмінна, суттєва властивість, роблять достовірний висновок про те, що всі метали електропровідні.
Наукова індукція пов'язана з різними методами наукового дослідження. Важливе місце в науковій індукції займають методи встановлення причинних зв'язків між явищами. До їх розгляду ми й перейдемо, з'ясувавши заздалегідь основні особливості причинного зв'язку.
10.10. Методи встановлення причинних зв'язків між явищами
Причинний зв'язок явищ
Предмети і явища навколишнього світу перебувають у зв'язку і взаємозумовленості. Однією з форм загального зв'язку є причинний зв'язок. Під причинним зв'язком розуміють такий зв'язок двох або більше явищ, коли одне з них неодмінно породжує інше. Явище, котре викликає інше явище, називається причиною. А явище, народжене причиною, називається наслідком. Наприклад, під час нагрівання тіла розширюються. Нагрівання є причиною, а розширення тіл - наслідком цієї причини.
Причинний зв'язок є об'єктивним зв'язком, він існує поза нашою свідомістю й незалежно від неї. Причинність є загальним універсальним зв'язком, у світі немає явищ, котрі б не мали своїх причин.
Пізнання причин явищ має певне значення для розуміння їхньої сутності, закономірностей розвитку. Встановити причини - означає дати відповідь на запитання про те, чому явище відбувається, чим воно викликане, що знаходиться в його основі. Без з'ясування причин глибоке пізнання явищ неможливе. Але знайти причину явища - завдання не легке, причина не лежить на поверхні явищ, не дана нам безпосередньо. Причина може бути визначена внаслідок глибокого всебічного дослідження спостережуваного явища.
Пізнаючи причини явища, слід враховувати такі особливості причинного зв'язку.
1. Між причиною й наслідком існує послідовність у часі: спочатку виникає причина, а потім уже наслідок. Тому причину будь-якого явища необхідно шукати серед явищ, що передують йому. Явище ж, що виникло після спостережуваного явища, не може бути його причиною.
Але тимчасову послідовність явищ не можна ототожнювати з причинним зв'язком; те, що передує іншому, не обов'язково є його причиною; явище, котре виникло слідом за іншим, не обов'язково є наслідком цього явища. Так, за весною йде літо, за ніччю - день, і це зовсім не означає, що весна є причиною літа, а ніч причиною дня. Якщо ж просту послідовність явищ у часі приймати за причинний зв'язок, то допускаються логічної помилки, що дістала назви після цього, отже з цієї причини (post hoc, ergo propter hoc).
2.Чимало явищ викликаються не якоюсь однією певною причиною, а різними причинами. Наприклад, пожежа може стати наслідком умисного підпалу, або необережного поводження з вогнем, або несправністю електропроводки, або внаслідок удару блискавки. У таких випадках мають справу зі сукупністю причин.
Під сукупністю причин розуміють такий причинний зв'язок, коли одне явище може бути викликане не якоюсь однією, а кількома причинами.
При сукупності причин визначити причину явища набагато важче, ніж тоді, коли явище викликане лише однією причиною. У судовому дослідженні це приводить до того, що необхідно не тільки встановити зв'язок явища з причиною, що його викликала, а й довести, що досліджуване явище не могло бути викликане ніякою іншою з можливих причин.
3. Чимало явищ є наслідком спільної дії двох або більше причин. У подібних випадках має місце змішування дій.
Змішування дій полягає в тому, що явище є наслідком спільної дії кількох причин.
Коли мають справу зі змішуванням дій, то слід встановити не тільки всі причини, а й роль кожної з них окремо. Для судової практики це положення означає, що треба, наприклад, не просто встановити всіх співучасників злочину, а й визначити роль кожного зі спільників.
Пізнання причинного зв'язку - це не якийсь одноактний момент, а складний багатогранний процес. Визначаючи причини явища, застосовують усі логічні засоби і способи пізнання. Але в окремих найпростіших випадках причинний зв'язок може бути встановлений за допомогою певних логічних засобів, що дістали назву методів установлення причинного зв'язку або методів наукової індукції. Таких методів п'ять: метод єдиної схожості, метод єдиної різниці, сполучений метод схожості і різниці, метод супутніх змін та метод остач (залишків).
Метод єдиної схожості
Цей метод полягає ось у чому. Припустімо, ми відшукуємо причину якогось явища а. Із спостереження нам відомо, що явище а має місце за обставин ABC. Обставина АВС є складною, вона є сукупністю різних частин (елементів): А, В, С. Яка частина (елемент) цієї складної обставини (А, або В, або С) є причиною явища а, зі спостереження тільки одного випадку зв'язку а з обставиною ABC сказати не можна. Тоді ми ставимо перед собою завдання відшукати кілька випадків, коли існує явище а. Спостерігаючи, ми встановлюємо, що явище а має місце також за обставин AD і за обставин AFD.
Порівнюючи ці три випадки, ми виявляємо, що явище а має місце за обставин (ABC, ADE, AFG), котрі в усьому відмінні і лише в одному схожі - всі вони мають одну й ту ж обставину А. Оскільки обставини В, С, D, E, F, G не можуть бути причиною а, тому що явище а настає й за відсутності будь-якої з цих обставин, то робиться висновок, що причиною явища а є єдина схожа в усіх випадках обставина А.
Умовивід за методом єдиної схожості можна записати у вигляді такої схеми:
|
Випадки
|
Обставини, що спостерігаються
|
Явище, причину якого ми шукаємо
|
|
1
|
ABC
|
a
|
|
2
|
ADE
|
a
|
|
3
|
AFG
|
a
|
Отже, обставина А є причина явища а.
Приклад.
В одній районній конторі зв'язку було три випадки вчинення крадіжки однаковим способом (цінності виймалися зі страхових мішків без їхнього пошкодження): 4 серпня, 20 і 25 грудня. Слідство встановило, що в усіх трьох випадках пошту перевозив з однієї контори зв'язку до другої візник Іванов. Відправляли й отримували пошту в усіх трьох випадках різні особи: 4 серпня - Петренко й Іваненко, 20 грудня - Миколаєнко і Яковенко, 25 грудня - Ворона і Савченко. На цій підставі слідчий висунув версію про те, що крадіжка скоєна візником Івановим.
У вигляді схеми цей умовивід можна записати так:
|
Випадки
|
Коло осіб, що мали відношення до відправки, перевезення та приймання пошти
|
Явище, яке спостерігається
|
|
4 серпня
|
Іванов, Петренко, Іваненко
|
крадіжка
|
|
20 грудня
|
Іванов, Миколаєнко, Яковенко
|
крадіжка
|
|
25 грудня
|
Іванов, Ворона, Савченко |
крадіжка
|
Отже, крадіжка скоєна Івановим.
Застосування методу єдиної схожості складається з трьох послідовних етапів.
1. Перш за все встановлюються всі ті випадки, де наявне явище а, причину котрого ми з'ясовуємо.
2. Потім аналізується кожен випадок і виділяються обставини, за яких виникає явище а.
3. Після цього відшукуються спільні для всіх цих випадків обставини, котрі і є причиною явища а, що нас цікавить.
Висновок за методом єдиної схожості ґрунтується на такому правилі: якщо два чи більше випадків досліджуваного явища мають спільну лише одну обставину, а всі інші обставини різні, то ця єдина схожа обставина і є причиною цього явища.
Метод єдиної схожості дає висновки не достовірні, а ймовірні. Ступінь імовірності висновку залежить від різних умов: а) від кількості розглядуваних випадків. Чим більше досліджено випадків, тим висновок буде більш імовірним; б) від глибини й ретельності дослідження усіх обставин, від точності встановлення того, що в усіх випадках схожою є тільки одна обставина; в) ступінь імовірності висновку за методом єдиної схожості залежить тільки від того, наскільки значні відмінності усіх інших обставин, крім того єдино схожого, котре ми визначаємо як причину. Чим більше відмінностей в обставинах, тим імовірніше буде висновок про те, що причиною явища, яке нас цікавить, є та обставина, котра одна виявилася в усіх випадках однією й тією ж.
В умовиводах за методом єдиної схожості слід мати на увазі ще й таке. В одних випадках може бути, що взята за причину єдино схожа обставина сама є складною і причиною досліджуваного явища служить не вся обставина, а тільки якась його частина, котру й треба визначити. В інших випадках може виявитися, що взята за причину обставина діє не сама по собі, а спільно з іншими, тобто є лише частиною причини або однією з причин, а ми неправильно вважали її за єдину причину.
Метод єдиної схожості нерідко використовується у слідчій практиці для висування версій у справі.
Метод єдиної різниці
Метод єдиної різниці - це умовивід про причину явища, яке ґрунтується на порівнянні випадку, коли явище, котре вивчається, настає, із випадком, коли це явище не настає. Якщо випадок, у котрому досліджуване явище настає і випадок, у якому воно не настає, в усьому схожі й різні тільки в одній обставині, то ця обставина, наявна в першому випадку і відсутня у другому, і є причиною явища, що вивчається. У вигляді схеми метод єдиної різниці записується так:
|
Випадки
|
Обставини |
Явище, яке спостерігається
|
|
1
|
ABC
|
a
|
|
2
|
ВС |
-
|
Отже, обставина А є причина явища а.
Прикладом умовиводу за методом різниці може бути висновок про вплив сонячного світла на забарвлення листя рослин. Порівнюючи рослини, схожі за всіх обставин і різні тільки за тим, що одна з них росте на сонячному світлі, а друга в темряві, помічають, що та, котра зростає на осонні, має зелене забарвлення, а та, що позбавлена сонячного світла, зеленого забарвлення не має. На цій підставі за методом різниці роблять висновок, що причиною зеленого забарвлення листя рослин є сонячне світло.
Метод різниці порівняно з методом схожості має ряд переваг, завдяки яким він є ціннішим, ніж метод схожості, і частіше застосовується в науковій і практичній діяльності людини. Переваги ці такі:
1. Якщо метод схожості пов'язаний, як правило, зі спостереженням, то метод різниці пов'язаний головним чином із експериментом. Тому висновки за методом різниці мають більший ступінь імовірності, ніж висновки, здобуті за методом схожості.
2. Використовуючи метод схожості, слід брати якомога більше випадків, коли явище настає. Застосовуючи ж метод різниці, досить знати два випадки, і збільшення кількості випадків не збільшує ступеня ймовірності висновку.
Метод різниці в судовій практиці застосовується досить широко. Особливо часто ним користуються в судовій експертизі, під час проведення слідчих експериментів, а також висування версій із кримінальних справ.
Приклад. У справі про крадіжку в продуктовому магазині, скоєну працівниками цього магазину, необхідно було встановити спосіб крадіжки. У слідчого виникло припущення, що продукти продавалися в магазині першим сортом, а після їх реалізації, позначений в накладних сорт товару змінювався з першого на другий. Перед експертизою було поставлене запитання: чи не дописані в накладних другі "палички" (штрихи) римської цифри "ІІ", якою позначається сорт товару? Висновок було зроблено за методом різниці. Оскільки при сполученні всіх написаних під копірку примірників накладних вони в усьому були схожі (збігалися тексти всіх граф і підписи) і тільки в одному відмінні - другі «палички» позначення сорту «ІІ» не збігалися, то було зроблено висновок про те, що «палички» цифри «ІІ» (єдина відмінність) не збігалися і є наслідком того, що вони написані не одночасно з усім реквізитом накладних, тобто дописані.
Сполучений метод схожості і різниці
Сполучений метод схожості і різниці є сполучення методу схожості і методу різниці. Умовивід за допомогою цього методу будується таким чином. Розглядаються ряди в усьому відмінні і тільки за однієї обставини схожі випадки, в яких досліджуване явище настає. Потім розглядаються випадки, в яких те ж саме явище не настає і які відрізняються від випадків першого ряду тим, що в них відсутня схожа для першого ряду випадків обставина. Оскільки за наявності обставини, спільної для всіх випадків першого ряду, явище, котре вивчається, настає, а за відсутності цієї обставини у випадках другого ряду подібне явище не настає, то роблять висновок, що єдино схожа для випадків першого ряду обставина і є причиною явища, що вивчається. Схема сполученого методу схожості і різниці така:
|
Групи випадків
|
Випадки
|
Обставини, що спостерігаються
|
Явище, котре досліджується
|
|
I група
|
1
|
ABC
|
a
|
|
випадків
|
2
|
ADE |
a
|
|
II група
|
1
|
BC
|
-
|
|
випадків
|
2
|
DE |
-
|
Отже, обставина А є причина явища а.
Загальне правило сполученого методу схожості і різниці формулюється так: якщо два чи більше випадків виникнення досліджуваного явища мають загальним лише одну обставину, а два чи більше випадків не виникнення цього явища мають загальним тільки відсутність тієї ж обставини, то ця обставина і є причиною явища, що вивчається.
Приклад висновку про причини явища за сполученим методом схожості і різниці є такий. Експерт проводить кілька пострілів із пістолета
ТТІК-10375 на різній відстані, з різного положення, в різні об'єкти. Кулі при цьому щоразу дістають чимало різноманітних деформацій і слідів. Зіставляючи сліди, що лишилися на кулях, експерт виявляє слід а, котрий має місце на всіх кулях. Роблячи потім постріли із іншого пістолета тієї ж системи в ті ж об'єкти, на тій же відстані і в тім же положенні, експерт встановлює, що слід а на вистріляних із цього пістолета кулях відсутній. На цій підставі за сполученим методом схожості і різниці робиться висновок про те, що наявний на кулях слід а причинно пов'язаний з особливостями каналу ствола пістолета ТТІК-10375.
Сполучений метод схожості і різниці дає висновок імовірніший, ніж висновок за кожним із цих методів окремо, тому в судовій експертизі для встановлення причинного зв'язку між явищами до цього методу вдаються досить часто.
Метод супутніх змін
Сутність методів супутніх змін полягає ось у чому. Припустімо, нам необхідно визначити причину явища а, котре спостерігається за обставин ABC. Якщо виявиться, що щоразу слідом за зміною обставини А за незмінністю всіх інших обставин (ВС) змінюється також і явище а, котре вивчається, то можна дійти висновку, що явище а перебуває в причинному зв'язку з обставиною А. Схема методу супутніх змін:
А1ВС - а1
А2 ВС - а2
Отже, обставина А є причиною явища а
Загальне правило методу супутніх змін формулюється так: якщо виникнення чи зміна одного явища щоразу неодмінно викликає певні зміни іншого явища, то обидва ці явища перебувають у причинному зв'язку одне з одним.
Приклад. Ще в давнину було помічено, що періодичність морських приливів і зміна їхньої висоти відповідає змінам у положенні Місяця.
Найбільші припливи відбуваються в дні новомісяччя та повного Місяця, найменші - у дні квадратур (коли напрямок від Землі до Місяця й Сонця створює прямий кут). На цій основі за методом супутніх змін був зроблений висновок про те, що морські припливи викликаються певним положенням Місяця.
За методом супутніх змін доводиться, наприклад, положення про те, що тертя є причиною сповільнення руху. Порівнюючи ряд випадків руху тіл, ми помічаємо, що чим більше тертя, тим більше уповільнення і, навпаки, чим менше тертя, тим менше сповільнення руху. Звідси робиться висновок, що уповільнення руху перебуває в причинному зв'язку з тертям.
Метод супутніх змін застосовується тоді, коли виучуване явище (а) не може бути цілком відокремлене від передуючої обставини (А). Так, під час вивчення припливів і відпливів морів аж ніяк не можна ізолюватися від Місяця, так само як не можна відокремити рух від тертя. Тому, вивчаючи подібні явища, користуються не методом розрізнення, а методом супутніх змін.
Метод остач
Метод остач є висновок про причину явища, який ми робимо на основі дослідження обставин, до складу яких, окрім відомих причин, що викликають уже відомі явища, входить ще якась невідома нам причина (обставина), що зумовлює те явище, причину якого ми шукаємо.
Припустімо, що складне явище ас викликається обставинами АС і ще невідомою обставиною А. Знаючи, що частина явища ас викликається обставиною В, а частина с - обставиною С, ми робимо висновок, що частина а явища abc викликається обставиною А. Схема методів остач така:
Причиною явища авс служать обставини АВС.
Частина в явища авс викликається обставиною В.
Частина с явища авс викликається обставиною С.
Отже, частина а явища авс перебуває у причинному зв'язку з обставиною А.
Загальне правило методу остач таке: якщо складне досліджуване явище (abc) викликається складною причиною (ABC), котра складається із сукупності однорідних обставин, що передують досліджуваному явищу, і ми знаємо, що деякі з цих обставин є причинами частини явища, то остача цього явища викликається останніми обставинами.
Яскравим прикладом висновку за методом остач відомим в історії науки було відкриття планети Нептун. Астрономи, спостерігаючи планету Уран, установили, що вона відхиляється у своєму русі від вирахуваної орбіти. Спроба пояснити їх відхилення та впливи інших відомих на той час планет позитивних результатів не дала. Розрахунки показали, що ні інші планети, ні Сонце не є причиною спостережуваного відхилення орбіти Урана. Залишалося допустити тільки одне: наявна ще якась невідома планета, котра і впливає на рух Урана. Вирахувавши місцезнаходження цієї невідомої планети, вчені дійсно виявили незабаром нову планету, що дістала назву Нептун.
Метод остач широко застосовується в судовій практиці. Ним нерідко користуються, зокрема, для визначення кількості співучасників злочину.
Наприклад, під час скоєння крадіжки у гр-на А. злочинці проникли до будинку, зламавши віконне скло. На місці крадіжки були виявлені сліди пальців рук на скалках розбитого віконного скла і предметах обстановки, розкиданих злочинцями. Наступного дня за підозрою у скоєнні крадіжки були затримані М. і Н., котрі призналися у вчиненні злочину й заявили, що окрім них, ніхто в цьому злочині участі не брав. Криміналістичною експертизою було встановлено, що сліди рук на предметах обстановки дійсно залишені затриманими, але сліди рук на скалках скла не належали жодному з них. Це послужило підставою для висновку за методом остач про те, що в крадіжці брала участь ще одна особа. Нею, як установило потім слідство, виявився Л.
10.11. Зв'язок індукції і дедукції
Індукція і дедукція в процесі пізнання перебувають у нерозривному зв'язку і єдності. Проте в домарксистській філософії й логіці індукція і дедукція метафізично розвивалися й протиставлялися одна одній, одна форма умовиводу переоцінювалася за рахунок применшення ролі другої. Деякі логіки (так звані всеіндуктивісти - В. Уевель, Д.С. Мілль та ін.) абсолютизували індукцію й заперечували пізнавальне значення дедукції, розглядали останню лише як момент індукції. Всеіндуктивісти вимагали в пізнанні йти тільки одним шляхом - від одиничного до загального, тому індукцію вони оголосили єдиним і безгрішним методом. Ця лінія веде до емпіризму в науці, заперечення ролі теорії і світогляду в цілому. Інші логіки, навпаки, возвеличували дедукцію і принижували індукцію, применшуючи роль досвіду, практики в пізнанні фактів дійсності і тим самим відривали мислення від об'єктивного світу, зводили пізнання до суто умогляду.
Індукція і дедукція - це дві нерозривні сторони єдиного процесу пізнання, обидві вони важливі й необхідні, одна без одної втрачає своє значення й не може служити дієвим знаряддям пізнання.
Без попередньої індукції не була б можлива ніяка дедукція. Щоб здобути дедуктивний висновок, треба мати загальне положення, більший засновок. Але загальне положення не дане нам у готовому вигляді, воно є результатом дослідження й узагальнення одиничних фактів. У формуванні загального положення або правила завжди так чи інакше бере участь індукція. Тому у відомому розумінні можна сказати, що індукція передує дедукції. У свою чергу, індукція неможлива без дедукції. В індуктивному узагальненні фактів завжди бере участь і дедукція: під час дослідження й потім узагальнення часткових фактів ми обов'язково орієнтуємося на те чи інше загальне положення. Так, щоб зробити загальний висновок про те, що всі метали проводять електрику на основі дослідження, наприклад, заліза, міді, цинку, олова, срібла, слід уже мати знання того загального, що всі перелічені хімічні елементи відносяться до класу металів. Саме таке узагальнення окремих фактів під час розслідування кримінальної справи припускає знання того, що зібрані факти відносяться до цієї злочинної події, є її ознаками. Щоб розібратися у зібраному фактичному матеріалі і зробити з нього загальний висновок, слід керуватися певною теорією, вихідними принципами. Слідчий, наприклад, вивчаючи й узагальнюючи окремі факти під час розслідування злочину, обов'язково керується законом, положенням науки й судової практики. Просте індуктивне узагальнення фактів втрачає всякий смисл, якщо воно не пов'язується з їхнім глибоким теоретичним аналізом, не підтверджене раніше установленими й перевіреними на практиці іншими положеннями, законами науки.
Отже, не буває такого, щоб пізнання здійснювалося тільки індуктивно або тільки дедуктивно. Кожен більше чи менше складний мислений процес є завжди індуктивно-дедуктивним. Але в конкретному пізнавальному акті індукція і дедукція можуть по черзі виступати на перший план. Так, слідчий, маючи на початку розслідування кримінальної справи первісні факти - сліди злочину, має відтворити на їхній основі злочинну подію в цілому досить часто у формі індукції. Але, висловивши індуктивним шляхом припущення про те, що таке ця злочинна подія, ким вона вчинена, він неминуче користується потім дедукцією: з цього припущення виводить наслідки (інші факти - ознаки злочинної події), котрі перевіряють потім на практиці.
Те ж саме ми спостерігаємо, коли порівняємо два такі моменти, як висування версії і юридичну оцінку (правову кваліфікацію) вчиненого. Висування версії відбувається досить часто у формі індукції. Кримінально-правова кваліфікація учиненого - це процес дедуктивний і не може відбуватись у формі індукції. Але й тут індукція і дедукція не "вільні" одна від одної, не відірвані, а взаємопов'язані. Без дедукції не було б завершено процесу пізнання, який розпочався у формі індукції. У свою чергу, без попередньої індукції була б неможлива й дедукція.
|