12.1. Поняття доведення
Будь-яке судження, висловлене про що-небудь, є або істинним або хибним. Тому воно може бути взяте за істину тільки після того, як ми переконаємося в його істинності.
В істинності деяких положень можна переконатися шляхом безпосереднього зіставлення їх із дійсністю, за допомогою органів чуття, у процесі практичної діяльності. Так, щоб установити й перевірити істинність судження "Замок, на який замикалися двері будинку потерпілого, має сліди пошкодження", досить оглянути цей замок.
Але переконатися в істинності того чи іншого положення безпосередньо не завжди можна. Так, істинність суджень про факти, що мали місце раніше, може бути встановлена і перевірена лише опосередковано, логічно, оскільки під час пізнання таких фактів вони вже не існують у дійсності і тому не можуть бути сприйняті безпосередньо. Не можна, наприклад, безпосередньо упевнитися в істинності таких суджень: "Потерпілий С. вбитий обвинувачуваним К."; "Під час скоєння злочину обвинувачуваний знаходився на місці вчинення злочину"; "Організатором скоєного злочину був Т." і т. д. Істинність подібних суджень установлюється і перевіряється не безпосередньо, а опосередковано, за допомогою умовиводів і логічних аргументів.
Доведення - це процес думки, що полягає в обґрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність котрих установлена раніше .
Наприклад, нам треба довести істинність судження про те, що "Одержання хабара є дія суспільно небезпечна". Для цього ми наводимо також два судження:
1) "Усякий злочин є діянням суспільно небезпечним".
2) "Одержання хабара є злочин" - і виводимо з них за правилами категоричного силогізму істинність доводжуваного судження.
Доведення є умовивід. У нашому прикладі воно відбувається в формі одного умовиводу. У більшості випадків доведення є складними, вони складаються не з одного, а багатьох умовиводів.
Доведення - це процес мислення, логічний процес обґрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень. У формальній логіці термін "доведення" уживається саме в цьому значенні. Логіка вивчає доведення як мислений процес.
12.2. Логічне доведення і судове доведення
У юридичній науці і практиці користуються такими термінами, як доведення і судовий доказ. Терміни ці виражають різні поняття.
2. Під "доказом" розуміють доказові факти. "Доказами в кримінальній справі у визначеному законом порядку органи дізнання, слідчий і суд установлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, котра скоїла це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного розв'язання справи" (ст. 16 ОКС).
Джерела відомостей про факти (показання свідка, потерпілого, обвинувачуваного, висновок експерта тощо) називаються в карному процесі засобами доказу .
Судове доведення - це специфічна форма пізнання істини під час розслідування і розгляду кримінальних справ. Судове доведення не зводиться до логічного доведення, поняття ці не тотожні. Судове доведення - поняття ширше, ніж поняття логічне доведення. Логічне доведення - це розумова діяльність , це розумовий процес обґрунтування однієї істини іншими істинами.
Судове доведення - це не тільки логічний процес, не одна лише розумова діяльність. Судове доведення - складна діяльність. Вона складається з ряду моментів: збирання, закріплення, перевірки й оцінки доказів. Окрім розумової діяльності, с удове доведення включає, таким чином, і практичну діяльність. Логічне доведення становить лише одну зі сторін с удове доведення - певний його момент. Судове доведення - це не звичайне логічне доведення, а одночасний процес і пізнання істини, і її логічне доведення.
Але судове доведення відрізняється від логічного доведення не тільки цим. Логічне доведення відбувається за законами і правилами однієї лише логіки. Судове доведення здійснюється не тільки за законами діалектики, воно підлягає також юридичним законам. Судове доведення має чітко правовий характер. Це означає, наприклад, що суб'єктом судового доведення може бути не будь-яка особа, а тільки слідчий, прокурор, особа, що проводить дізнання, і суддя; факти дійсності стають доказовими фактами у судовій справі лише за умови, якщо вони здобуті із дотриманням норм процесуального права, і т. д.
12.3. Побудова доведення
Будь-яке доведення складається з трьох частин: тези, аргументів (основи) і демонстрації (форми доведення). Тезою доведення називається положення, істинність якого треба довести. Аргументом (основою) називаються ті судження, які наводяться для доведення тези. Демонстрацією (формою доведення) називається спосіб логічного зв'язку тези з основою .
Теза доведення
Будь-яке доведення припускає наявність доводжуваного положення (тези). Якщо відсутня теза, то й доводити нічого. Теза може бути сформульована як на початку доведення, так і в будь-який інший його момент. Позначають тезу по-різному, наприклад: "Положення, яке я доводжу, полягає ось у чому": "Ось моя теза"; "Ось моє положення"; "Ось моя позиція" тощо. Часто якесь положення доводиться без посилання на те, що це теза. Теза висловлюється звичайно у формі категоричного судження, наприклад: "Підсудний Л. перебував уночі 15 серпня у квартирі потерпілої"; "Це не самогубство", "Петренко співучасник підсудних К. і Р." тощо. Але часто його формулюють у вигляді запитання: “Чи є причинний зв’язок між діями обвинувачуного і їхніми наслідками?”;“Чи були в А. мотиви для самогубства?" і т. д.
У судовому пізнанні доведення, як правило, є складним; доводиться не одне, а кілька положень. У складному доведенні слід розрізняти основну тезу і підлеглі, часткові тези .
Основною тезою називається положення, якому підлягає обґрунтування низки інших положень.
Часткова теза - це таке положення, яке стає тезою лише тому, що за її допомогою доводиться основна теза. Часткова теза, будучи доведеною, сама стає потім аргументом для обґрунтування основної тези.
Аргументи
Довести тезу - означає навести такі судження, котрі були б достатніми для обґрунтування істинності або хибності висунутої тези. Як аргумент для доведення тези може бути наведена всяка істинна думка, якщо тільки вона пов’язана з тезою, обґрунтовує її. Основними видами аргументів є такі: факти дійсності, закони, аксіоми, визначення та інші, раніше доведені положення .
А. Факт - це явище або подія, що має місце в дійсності. Факт, який правильно відображений у судженні, служить аргументом у доказ доведенні.
Факти є досить важливим видом аргументів. Вони мають велику силу переконливості й тому широко використовуються в усіх галузях пізнання. Оскільки факт - це дійсність, то заперечувати факти, тим часом як вони існують, або посилатися на факти, котрих немає насправді, - означає не рахуватися з дійсністю. Факти настільки авторитетні, наскільки авторитетна сама дійсність. Узгодженість думки з фактами є узгодженість із об'єктивною реальністю.
Самі факти мовчать, їх пояснюють люди. Той самий факт може пояснюватися по-різному. Наприклад, факт виявлення в обвинувачуваного інструменту, за допомогою якого зламано стіни складу, ще не свідчить безумовно про те, що крадіжку скоїв саме він. Обвинувачуваний міг позичити інструмент іншій особі, купити його після вчиненої крадіжки, інструмент міг бути взятим злочинцем без відома його власника (обвинувачуваного) тощо. Отже, ті самі факти можуть використовуватися для доведення найрізноманітніших положень. Щоб цього не було, факти, перш ніж стати аргументами, необхідно правильно зрозуміти і пояснити.
Для того, щоб факти були правильно пояснені, необхідно підходити до них діалектично, розглядати не ізольовано, а у взаємозв’язку.
Щоб факти виконували роль аргументів, необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, що стосуються розглядуваного питання, без будь-якого винятку. Не можна довільно ні вихоплювати лише потрібні факти і забувати, не помічати інших, небажаних фактів, ні брати у фактів лише другорядні сторони і не враховувати головних, суттєвих сторін.
Всяка однобічність у відборі й дослідженні фактів приводить до нерозуміння суті фактів, до їх викривлення.
У судовому пізнанні факти (фактичні дані) є основним видом аргументів. Розкрити злочин і викрити злочинця - це означає виявити і зібрати факти, котрі з достовірністю відтворюють злочинну подію, особу, що її скоїла, та її винність.
Доказом (фактом) у судовій справі може бути будь-яке явище, подія, предмет чи річ, усе, що оточує людину і складає об'єктивну реальність.
Але судовим доказом (аргументом) кожен факт робиться лише тоді, коли він встановлений і закріплений із дотриманням вимог процесуального закону. Факти, здобуті без дотримання належної процесуальної форми, не можуть бути взяті за основу висновків слідства і суду. Так, якщо якийсь факт установлюється свідченням особи, котра спостерігала цей факт, то такий факт стає доказом (аргументом) у справі лише за умови, якщо ця особа буде допитана як свідок у визначеному процесуальним законом порядку і її свідчення занесені до протоколу згідно з вимогами процесуального закону.
Б. Важливим видом аргументів постають закони науки . Посилання на закон є вагомим аргументом. Авторитетність законів науки як аргументів пов'язана з розумінням того, що таке закон.
Закони науки - це особливого роду істини; вони відрізняються від інших знань як за змістом, так і за формою їх відкриття. Закони науки є відображенням законів об'єктивного світу. Вони виражають загальні, необхідні зв'язки, що повторюються між явищами. Закон діє за необхідністю: за певних умов закон діє обов'язково, неминуче. Закон не знає винятків. Не буває так, щоб закон поширювався на одні предмети або явища певного класу і не поширювався на інші предмети або інші явища. Закон постає як загальне для всіх конкретних випадків, для всіх взаємозв'язків об'єктивного світу, що підлягають певному закону. Якщо визначено якийсь закон для деяких явищ, то це означає, що йому неминуче підлягають усі явища певного роду.
Закон - наслідок тривалого процесу пізнання. До кожного нового положення, що є законом, висуваються особливі вимоги, воно має бути доведене як закон і залучене до активної перевірки практикою. Науці не відомі випадки, коли б те чи інше положення надзвичайно легко пояснювалося законом. Відкриття закону - це подія в науці, воно перебуває в центрі уваги не тільки певної науки, а й інших наук. Закони - основні положення, на яких ґрунтується вся наука. Тому посилання на закон завжди достатнє і переконливе. Якщо встановлюється, що доказуване положення випливає із певного закону, то це означає, що воно є істинним.
Але слід мати на увазі, що будь-який закон має межі своєї дії і що закони діють за певних умов, зі зміною котрих може відпасти один закон і з'явиться інший. Тому, обґрунтовуючи якесь положення за допомогою закону, слід знати, чи можна доводжувану тезу обґрунтувати саме цим законом.
У судовому доведенні як аргумент постають юридичні закони . Як відомо, слідство і суд ґрунтують свої висновки перш за все на доказових фактах. Щоб довести, наприклад, винність підсудного, необхідно навести докази (факти) у справі. Але в судовому доведенні факти самі по собі, взяті поза правовою нормою (юридичного закону), нічого не обґрунтовують, із них не можна зробити ніякого висновку. Щоб факти стали аргументами, необхідно визначити їхнє юридичне значення, а для цього факти мають бути зіставлені з нормою права. Тому слідство й суд, обґрунтовуючи свій висновок, спираються одночасно й на факти дійсності, і на правову норму, статтю закону.
В. Як основа доведення використовуються також аксіоми . Аксіоми - положення, які приймаються без доведення. Істинність аксіом, що перебувають в основі доведення, не засвідчується в кожному окремому випадку, тому що перевірка їх істинності проводилася раніше і їх істинність підтверджується багатовіковою практикою людини. Аксіоми широко використовуються як основа в математиці, механіці, теоретичній фізиці та інших галузях природознавства. У суспільних науках аксіоми як основа доведення майже не застосовуються. Пояснюється це тим, що суспільне життя, виучуване суспільними науками, є складнішою формою руху; суспільні відносини не настільки прості й очевидні, щоб дістати значення аксіом. Але й тут деякі положення можуть набувати характеру аксіом. Таку роль аксіом у кримінальному процесі відіграють презумпції.
Презумпція - положення, котре не потребує доведення. Презумпція є результат повторюваних спостережень, що передаються поколіннями, традиційним досвідом. Презумпція - не очевидна. Ми беремо її за істину не тому, що її правильність є безперечною й випливає з самого положення, що становить зміст презумпції. Презумпція - це положення, котре формулює якесь відношення, що найчастіше трапляється.
Презумпція, виражена в юридичному законі, визнається за істину без доведення. Така презумпція стає правовою презумпцією. Прикладом презумпції в кримінальному процесі є презумпція невинності: "Кожен припускається невинним, доки протилежне не буде доведене". Правовою презумпцією є таке завчасно визнане правом положення, яке суди зобов'язані приймати без спеціальних доведень.
Г. Доводячи істинність чи хибність якогось положення як аргумент часто наводять визначення понять . Якщо висунуте положення неодмінно випливає з наведеного як аргумент визначеного поняття, то воно визнається доведеним.
Визначення є наслідком глибокого пізнання предметів, відображених у даному понятті. Визначення розкриває зміст поняття, містить ознаки, що виражають сутність предметів. Тому посилання на визначення достатнє для визнання істинності положення, що підпадає під певне визначення. Визначення в таких випадках береться за істину, що не потребує доведення.
Але аргументом може бути не всяке визначення. Щоб визначення могло бути використане для обґрунтування тези, воно має бути істинним, загальноприйнятим, утвердженим у науці. Оспорюване визначення, котре не визнається всіма, потребує уточнення, не може бути аргументом; таке визначення саме має бути доведене.
У судовому пізнанні визначення використовуються як підстави доведення досить широко. Зумовлено це тим, що чимало визначень правових понять подано в юридичному законі (в кодексах, інших нормативних актах) і мають загальнообов'язкову силу. Посилання на визнання тут є посиланням на закон. Такі аргументи-визначення є через це достатніми.
Визначеннями як аргументами користуються завжди, доводячи правильність юридичної кваліфікації скоєного. Довести положення про те, що дія обвинувачуваного кваліфікована правильно, не можна інакше, як пославшись на статтю закону, що описує ознаки злочину, котрий ставиться обвинувачуваному. Наприклад, доводячи, що дії обвинувачуваного є вимагання, необхідно навести як підставу доказові факти, зібрані у справі, і статтю кримінального кодексу, котра описує склад вимагання.
Д. Поряд із названими видами підстав як аргументів доведення широко використовуються й інші раніше доведені наукові положення, теорії, принципи тощо .
Визнаючи науку, ми зобов'язані визнати і її положення, принципи, наукові судження, котрі входять до змісту певної науки. Тому, доводячи якесь нове положення, посилання на вже наявне наукове положення цілком правомірне.
У судовому доказ доведенні, окрім положень науки, як основа постають також вказівки Пленуму Верховного Суду та ухвали Судових Колегій Верховного Суду.
Демонстрація
Теза й аргументи доведень є за своєю логічною формою судженнями. Виражені в граматичних реченнях, вони сприймаються нами безпосередньо: тезу й аргументи можна побачити, якщо вони написані, почути, якщо вони вимовлені.
Демонстрація є складнішою, ніж теза й аргументи, складовою частиною доведення. Демонстрація - це не якесь окреме судження, наявне в доведенні, окрім суджень, у яких виражені теза й аргументи, а спосіб (або форма) зв'язку тези й аргументів доведення.
Теза й аргументи самі по собі, поза логічним зв'язком одне з одним, ще не є доведення. Аргументи набувають певного значення для тези лише тоді, коли ми виводимо з них тезу. Процес виведення тези з аргументів і є демонстрація. Вона виражається завжди у формі умовиводів. Тому будь-яке доведення є умовиводом. Але звідси не випливає, що доведення - якийсь вид умовиводів, не можна робити висновок про те, що доведення є нова, окрім понять, суджень і висновків, форма мислення.
Будь-яке доведення у логічному відношенні є умовиводом і здійснюється у формі умовиводу. Але не будь-який умовивід є доведенням. Умовивід - це логічна форма виведення нового знання, відкриття істини. В умовиводі ми йдемо від засновків до висновків, що є новим знанням. Доведення - це засіб обґрунтування знання вже відомого, форма виправдання нової істини. У доказ доведенні ми йдемо від тези до аргументів, вибору аргументів передує знання того положення, для якого ми підшукуємо підстави. У процесі умовиводу наша увага зосереджується на запитанні про те, що випливає з цих засновків, у доказ доведенні ж головним для нас є запитання про те, чи дійсно це випливає.
Оскільки умовивід може бути як дедуктивним, так і індуктивним, то й доведення за способом логічного зв'язку тези й аргументів (демонстрації) може відбуватися або у формі дедуктивного, або у формі індуктивного умовиводу.
12.4. Види доведення
За способом здійснення доведення поділяються на прямі і непрямі.
Прямим доведенням називається доведення, у якому теза обґрунтовується безпосередньо аргументами .
Якщо для доведення тези наводяться аргументи, з яких безпосередньо випливає істинність (або хибність) цієї тези, то таке доведення є прямим. Наприклад, висунуто тезу: "У діях М. міститься склад злочину спекуляції". Якщо для доведення цієї тези ми наведемо два такі аргументи: 1. "Спекуляцією визнається скуповування та перепродаж із метою наживи товарів або інших предметів"; 2. Установлено, що "М. ...скуповував у селян гусей, а потім продавав їх із метою наживи,"- то таке доведення буде прямим, оскільки доводжувана теза виводиться з наведених аргументів безпосередньо. Доведення в цьому випадку здійснюється у формі дедуктивного умовиводу.
Непрямим доведенням називається доведення, у якому істинність тези обґрунтовується за допомогою доведення хибності антитези .
Антитезою називається судження, котре суперечить тезі.
До непрямого доведення вдаються завжди в тих випадках, коли висунуту тезу не можна довести прямо, коли відсутні аргументи, що обґрунтовують тезу безпосередньо. У непрямому доведенні істинності (або хибності) тези доходять за допомогою дослідження не самої тези, а іншого судження, що перебуває у певному відношенні до тези. Непрямі доведення будуються на законах і правилах, котрі існують між судженнями.
Непрямі доведення бувають двох видів: апагогічні та розподільні.
В апагогічному непрямому доведенні істинності тези доходять завдяки доведенню хибності антитези. Апагогічні доведення відбуваються так. Припустімо, необхідно довести тезу А. Аргументи, що прямо обґрунтовують цю тезу, відсутні (об'єктивно вони можуть бути, але на даний момент у нас їх немає). Тоді висловлюється судження, що суперечить тезі, тобто висуваємо антитезу не-А і припускаємо її істинною (говоримо: припустімо, істинним є не-А). Припустивши, що антитеза не-А є істинною, ми потім мислено виводимо з неї наслідки і перевіряємо їх. Якщо буде встановлено, що виведені з антитези наслідки насправді не існують і їх існування взагалі немислиме (абсурдне) або вони суперечать раніше доведеним положенням, то цим буде доведена хибність антитези не-А. Висновок такого правила умовно-категоричного силогізму: із хибності наслідку неодмінно випливає хибність основи.
Довівши хибність антитези не-А, ми потім переходимо, згідно з вимогою закону виключеного третього, до істинності тези А.
Непряме апагогічне доведення називають іще приведенням до абсурду (reductio ad absurdum). У математичних та інших науках воно дістало назву доведення від супротивного.
Апагогічне побічне доведення використовується в судовому доведенні досить часто. Як приклад можна навести таке доведення. Висунуто тезу: "Смерть потерпілого настала не від замерзання". Аргументів, із яких можна було б прямо вивести цю тезу, у слідства немає. Тоді припускають істинною антитезу: "Смерть потерпілого настала від замерзання". Але, якщо смерть настала від замерзання, то на трупі потерпілого повинні бути сліди обмороження частин тіла: рук, щік, чола тощо. Експертизою встановлено, що ознак замерзання на трупі потерпілого немає. На цій підставі робиться висновок про те, що антитеза "Смерть потерпілого настала від замерзання" є хибною. Від хибності антитези переходять потім до істинності висунутої тези: "Смерть потерпілого настала не від замерзання".
Побічне апагогічне доведення в судовому доведенні має виняткове значення в тих випадках, коли з приводу якоїсь обставини можна висунути тільки дві суперечливі версії (тези). Обґрунтування хибності однієї суперечливої версії (антитези) у таких випадках є переконливим доведенням істинності іншої версії.
У розподільному непрямому доведенні теза обґрунтовується шляхом виключення усіх членів розподільного судження (усіх предикатів), окрім одного, що є доводжуваною тезою. Будується розподільне непряме доведення так. Припустімо, треба довести тезу: "S1 є Р". Якщо відомо, що S може бути не тільки Р1, а й Р2, і Р3, і потім установлено, що S не є ні Р2, ні Р3, то цим доводиться положення про те, що S є Р1. Такі розподільні доведення використовуються в судовому доведенні досить часто.
Приклад. У справі про вбивство Марфи Грушевської обвинувач висунув тезу: "Вбивцями Марфи Грушевської є Бегідзе, Косашвілі та її чоловік Роман Грищенко. Доводилася ця теза так: "Хто ж іще, окрім них, міг убити Грушевську? Згадаймо, хто ще, окрім підсудних Бегідзе, Косашвілі і Романа Грищенка, був у дворі і в будинку Грушевських увечері 15 листопада. Там було ще двоє: Грушевський Семен, 84 років, немічний і хворий дід, і Соломія Мудрик, 64 років. Можливо, це вони вбили Марфу Грушевську? Ні, не вони. У справі відсутні жодні дані, котрі хоча б віддалено вказували на їхню причетність до цього злочину. Більше того, наявні в матеріалах докази виключають можливість скоєння вбивства Марфи Соломією Мудрик, яка повідомила, що коли вона почула шум у квартирі покійної Марфи й хотіла вийти у двір, то зробити цього не могла, оскільки двері її кімнати виявилися замкнуті зовні. Свідчення Соломії Мудрик збігаються з показаннями Косашвілі про те, що саме він замкнув ці двері. Отже, під час скоєння вбивства Соломія Мудрик і її брат Семен перебували замкненими у своїй квартирі. У будинку Грушевських мешкає ще донька Соломії Мудрик - Ольга. Але встановлено, що вона 15 листопада працювала у другу зміну й повернулася з роботи близько 12-ї години ночі, коли в будинку вже панував спокій... Усі троє підсудних, а також свідок Соломія Мудрик стверджують, що увечері 15 листопада у дворі і в будинку Грушевських, окрім перелічених мною осіб, нікого не було. Отже, вбивство Марфи Грушевської іще кимсь іншим виключається. До вбивства Грушевської могли бути причетні тільки троє: Бегідзе, Косашвілі і Роман Грищенко".
Обґрунтування тези тут відбувається за формою заперечно-ствердного модусу розподільно-категоричного силогізму:
До вбивства могли бути причетні Бегідзе, Косашвілі, Роман Грищенко, Соломія, Семен, Ольга.
Установлено, що до вбивства не причетні ні Соломія, ні Семен, ні Ольга.
Отже, до вбивства могли бути причетні тільки Бегідзе, Косашвілі та Роман Грищенко.
12.5. Поділ доказів на прямі й непрямі у кримінальному процесі
У кримінальному процесі на прямі й непрямі поділяються факти дійсності (доказові факти) і засоби доведення (джерела доказів). Основою поділу доказових фактів на прямі й непрямі тут є їх зв'язок із шуканим фактом.
Прямими доказами в кримінальному процесі є такі факти, котрі пов'язані з шуканим фактом (доводжуваним положенням) безпосередньо. Зв'язок прямого доказу із шуканим фактом очевидний.
Непрямі докази - це такі факти, зв'язок котрих із шуканим фактом (доводжуваним положенням) не дається нам безпосередньо, не є очевидним. Наприклад, у справі про вбивство факт нанесення обвинувачуваним удару ножем потерпілому, встановлений показами свідків, буде доказом прямим, а такі факти, як те, що обвинувачуваного бачили разом із потерпілим незадовго до вбивства, в обвинувачуваного виявилися деякі речі потерпілого, обвинувачуваний неодноразово погрожував розправитися з потерпілим, - будуть доказами непрямими.
12.6. Спростування
Доведення тісно пов'язане зі спростуванням. Досить часто ми не тільки доводимо істинність висунутої тези, а одночасно й спростовуємо якесь інше положення, котре ми вважаємо хибним.
Спростуванням називається процес мислення, за допомогою якого доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення в цілому .
Спростування може бути спрямоване проти тези, проти аргументів або проти способу доведення (міркування). Згідно з цим розрізняють такі способи спростування: 1) спростування тези; 2) спростування аргументів і 3) спростування зв'язку тези з аргументами.
1. Спростування тези
Спростування, спрямоване безпосередньо проти тези, можна досягти різним шляхом.
А. Теза може бути спростована за допомогою доведення істинності нової тези, котра суперечить спростовуваній . Цей спосіб спростування ґрунтується на законі виключеного третього, за яким два протилежні судження не можуть бути одночасно істинними, одне з них обов'язково хибне. Варто тільки в суперечці чи дискусії довести, що істинною є нова теза, що заперечує спростовування тези, і остання буде спростована. Це спростування будується так. Коли треба спростувати тезу, що суперечить тій, котру ми спростовуємо, і доводимо її істинність. А потім, спираючись на закон виключеного третього, робимо висновок про хибність спростовуваної тези.
Приклад. Треба спростувати тезу: "Будь-яке суспільно небезпечне діяння є злочином". Для цього ми висуваємо нову тезу: "Не будь-яке суспільно небезпечне діяння є злочином" - і доводимо, що саме ця, нова теза є істинною. Довести істинність нової тези можна так. Відомо, що суспільно небезпечні діяння, звершені неосудними особами, не визнаються злочином. Не є злочином і такі суспільно небезпечні дії, вчинені особами, що не досягли певного віку, малолітніми. Отже, істинним є положення про те, що "Не будь-яке суспільно небезпечне діяння є злочином.” З істинності цього положення виводиться потім хибність спростовуваної тези: “Будь-яке суспільне небезпечне діяння є злочином.”
Б. Теза може бути спростована завдяки виведенню в неї наслідків, що суперечать дійсності, тобто приведенням тези до абсурду (безглуздості) . Спростування в таких випадках відбувається так. Припустімо, що спростовувана теза є істинною. Але, якщо теза є істинною, то й наслідок, виведений з такої тези, як із основи, також має бути істинним. Виводять цей наслідок так. Якщо виявиться, що виведений з тези наслідок є хибним, то від хибності наслідку за правилами умовно-категоричного силогізму доходять висновку про хибність і самої основи спростовуваної тези.
Приклад. У справі про крадіжку обвинувачуваний показав, що виявлені в нього речі він "знайшов у тайнику серед колод на березі річки". Щоб спростувати це показання, слідчий прийняв його за істинне і вивів із нього наслідок. Якщо обвинувачуваний знайшов речі в тайнику серед колод, то він мусить показати цей тайник. Перевіркою встановлено, що ніякого тайника у названому місці не існує. На цій підставі (від хибності наслідку) було спростоване показання обвинувачуваного про те, що виявлені в нього речі він знайшов у тайнику серед колод на березі річки.
2. Спростування аргументів
Спростування досить часто спрямоване безпосередньо не проти тези, а проти аргументів. Аргументи, як і теза, можуть бути спростовані різними способами.
А. Шляхом доведення хибності аргументів . Якщо в ході спростування буде встановлено, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується теза, є хибними, то тим самим буде доведено, що спростовувана теза не обґрунтована. Наприклад, доводиться теза про те, що "Потерпіла Л. була психічно хвора" таким чином: "Усі самовбивці - психічно хворі. Л, заподіяла собі смерть. Отже, Л. була психічно хворою". Це доведення можна спростувати встановленням того, що більший засновок у ньому ("Усі самовбивці - психічно хворі") є хибним.
Б. Встановленням того, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується висунута теза, є для тези недостатніми . Якщо буде доведено, що наведені аргументи для висунутої тези недостатні, то теза вважається необґрунтованою. У таких випадках протилежна сторона має навести для своєї тези нові, додаткові аргументи. Цей спосіб спростування широко використовується в судовій практиці, зокрема, коли обґрунтування винності обвинувачуваного ведеться за допомогою побічних доказів.
Приклад. Д. був визнаний винним і притягненим до суду на тій підставі, що коли на місце пригоди прийшов міліціонер, то Д., котрий перебував там, почав утікати і зупинився лише після другого попереджувального пострілу. Це доведення було спростовано захисником посиланням на те, що в справі відсутні інші факти, що підтверджували б винність Д., а названа обставина (те, що Д. втікав з місця пригоди) не може бути достатньою підставою для визнання Д. винним.
В. Аргументи можуть бути спростовані встановленням того, що вони самі є ще не доведеними . Якщо в процесі спростування буде доведено, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується теза, самі потребують доведення істинності, то доведення вважається спростованим, а висунута теза визнається необґрунтованою.
У судовій практиці доведення вважається спростованим, якщо встановлено, що висновки у справі ґрунтуються не на достовірно відомих фактах, а на передбаченнях, тобто таких судженнях, істинність котрих не доведена.
Г. Аргументи можна спростувати, встановивши, що джерело фактів, за допомогою яких обґрунтовується висунута теза, є неякісне . У судовій практиці такий спосіб спростування спрямований на те, щоб довести неякісність показань того чи іншого свідка, потерпілого, обвинувачуваного, висновку експерта. Якщо встановлено, що показання свідка чи іншої особи є неякісне, таке, котрому не можна вірити, то це означає, що показання свідка і факти, повідомлені ним, не можуть бути взяті за основу висновку у справі.
3. Спростування зв'язку тези з аргументом
Сутність цього способу спростування полягає в доведенні неспроможності демонстрації .
Доведення відбувається завжди у формі того чи іншого умовиводу. Якщо встановлено, що теза доведена з порушенням правил умовиводу, у формі якого доведення здійснювалося, то таке доведення вважається спростованим. Наприклад, якщо тезу "Заповіт є договором" доведено таким чином:
Будь-який договір є юридичною угодою.
Заповіт - це юридична угода.
Отже, заповіт є договір.
то таке доведення буде неспроможним, оскільки в ньому порушено правило другої фігури категоричного силогізму. Згідно з цим правилом, один із засновників має бути заперечним, а в нас обидва засновки ствердні, тому істинного висновку із них зробити не можна.
12.7. Правила доведення і спростування: помилки, які трапляються в доведеннях
У процесі доведення і спростування необхідно дотримуватися правил стосовно тези, правил стосовно аргументів та правил стосовно демонстрації.
1. Правила й помилки стосовно тези
1. Теза має бути чітко і ясно сформульована . У будь-якому доведенні необхідно перш за все знати, що доводиться, яке положення обґрунтовується. Для цього висунута теза має бути сформульована точно і ясно. Якщо ж доводжуване положення сформульоване недбало, розпливчато й невизначено, то й доведення в цілому стає досить часто плутаним і суперечливим. У таких випадках важко зрозуміти, яке положення доводиться розібрати в самому доказ доведенні, дати оцінку аргументам, визначити, чи достатньо їх для тези, перевірити хід доведення і встановити, чи правильне воно і т. д.
Нечіткість формулювання тези може бути наслідком незнання або недостатнього знання того предмета, про котрий ідеться в тезі, недбале ставлення до уживаних слів і термінів, а також наслідком навмисного прагнення зробити тезу невизначеною, двозначною.
2. Теза протягом доведення (або спростування) має залишатися однією й тією ж . Правило це означає, що доводитися завжди має саме те положення, котре висунуте як теза, а не якесь інше, хоч і схоже з тезою. Порушення цього правила призводить до помилки, котра дістала назву підміна тези (ignoratio elenchi). Підміна тези має місце тоді, коли доводиться (або спростовується) не та теза, котру слід довести, а інша нова теза.
Наприклад, підміна тези буде, якщо замість доведення судження про те, що "Обвинувачуваний на момент скоєння злочину був на місці вчиненого злочину”, доводиться, що “Обвинувачуваний добре знав місце скоєного злочину".
Теза може бути підмінена іншою тезою як не усвідомлено, так і навмисне. Підміна тези відбувається часто через нечіткість її формулювання.
Різновидами помилки підміни тези є такі помилки у доведенні, як доведення до людини та публіки, а також помилка, що дістала назву хто занадто багато доводить, той нічого не доводить . Логічна помилка доведення до людини (argumentum ad hominem) буває тоді, коли доведення істинності тези по суті підміняється характеристикою особи людини, котра має якесь відношення до цієї тези. Така помилка буде, наприклад, тоді, коли замість того, щоб спростувати висунуте положення, ми говоримо не про саме це положення, а про людину, котра його висловила, що вона не спеціаліст з певного питання, що вона неодноразово припускалася помилки у своїх висновках тощо.
Логічна помилка доведення до публіки (argumentum ad populum) полягає в тім, що замість обґрунтування тези звертаються до почуттів людей, намагаються викликати у них симпатію чи антипатію до того, про що йдеться, і таким чином примусити повірити в правильність висунутої тези або хибність спростовуваного положення.
Логічна помилка хто занадто багато доводить, той нічого не доводить (qui nimium probat nihil probat) виникає тоді, коли замість доведення істинності висунутої тези обґрунтовується інше положення настільки широке, що з нього безпосередньо не випливає істинність висунутої тези.
2. Правила і помилки стосовно аргументів
1. Аргументи мають бути судженням істинним . Це правило саме по собі є вимогою доведення. Не можна обґрунтовувати істинність тези хибними аргументами. Але це правило слід трактувати дещо ширше в тому розумінні, що аргументи не можуть бути не тільки хибними, а й імовірними, сумнівними, гаданими. Таке розуміння розглядуваного правила має досить важливе значення для судового доведення, де кінцеві висновки в справі на підставі ймовірно (гадано) встановлених фактів взагалі не припустимі.
Порушення цього правила веде до логічних помилок, що дістали назву: а) хибний аргумент або основна помилка та б) передбачення підстави .
Логічна помилка "хибний аргумент" або основна помилка (error fundamentales) полягає в тім, що для обґрунтування тези беруться хибні аргументи.
Так, якщо свідок, обвинувачуваний або потерпілий обґрунтовують якийсь свій висновок видуманими фактами, тобто такими фактами, котрі в дійсності не існують, то буде мати місце логічна помилка - хибний аргумент .
Логічна помилка "передбачення підстави" (petitio principii) полягає в тім, що як підстава наводиться таке положення, котре, хоч і не є явно хибним, проте саме потребує доведення, тобто коли, доводячи тезу, користуються недоведеними аргументами.
У судовій практиці ця помилка частіше за все має місце тоді, коли кінцеві висновки у справі ґрунтуються на здогадах, а не достовірно встановлених фактах. Така помилка була виявлена, наприклад, у справі М., засудженого за те, що він, працюючи завідувачем складу, викрав зі складу 104 м бязі й потім симулював крадіжку. Відміняючи вирок у справі, судова колегія Верховного Суду в своїй ухвалі вказала: "Висновок суду про винність М. у крадіжці бязі ґрунтується не на доказах, а на здогаді про те, що "цю бязь, окрім підсудного М., викрасти ніхто не міг".
Ось приклад спростування захисником доведення обвинувача, що ґрунтується на виявленні у промові останнього помилки "передбачення підстави": "Стосовно Грачева є здогади, що до 19 серпня 1952 р. він купував шкіру в Якуби і що пальта, про які йдеться, пошиті зі шкіри, котра належить фабриці "Спортінвентар". Але кількість здогадів не перетворюють їх у якість доказу винності. Кожен із них мав бути самостійно доведений. Прокурор намагається це зробити, на жаль, досить оригінально. Один здогад він доводить іншим. Прокурор говорить: "Якщо Грачов до 19 серпня 1952 р. придбав шкіру в Якуби, то пальта виготовлені зі шкіри, що належить фабриці "Спортінвентар". Але перш за все це "якщо" слід довести. Далі прокурор розмірковує: "Якщо всі пальта пошиті зі шкіри фабрики "Спортінвентар", то ця шкіра придбана в Якуби". Але ж перш за все саме й треба довести, що пальта виготовлені зі шкіри фабрики "Спортінвентар". Мовою логіки метод доведення, до якого вдався прокурор, називається "обумовленням підстави" - наведення аргументу, котрий сам іще має бути доведеним. Процесуальною мовою - це обвинувачування, що ґрунтується на здогадах. "Здогади ж не можуть замінити доказів, яких бракує".
2. Аргументи, повинні бути достатньою основою для тези . Зміст цього правила полягає в тім, що аргументи повинні неодмінно обґрунтувати істинність тієї тези, на підтвердження якої вони висунуті. Якщо ж істинність тези з наведених аргументів не випливає, то такі аргументи для тези є недостатніми, вони не обґрунтовують тези. Це логічне правило знайшло своєрідне вираження в кримінальному процесі, одна з вимог яких твердить: "Один доказ - не доказ". Порушення цього правила викликає такі помилки: а) не випливає і б) від сказаного у відносному, умовному розумінні до сказаного безвідносно, в абсолютному розумінні .
Логічна помилка не випливає (non sequiter) полягає в тім, що доводжувана теза не випливає з аргументів, наведених для її підтвердження. Наприклад, якщо висновок про те, що "Петренко є співучасником злочину" обґрунтовується тим, що Петренка напередодні скоєння злочину бачили разом із злочинцями, то буде допущена помилка, оскільки одного факту, що Петренко був разом із злочинцями напередодні скоєння злочину очевидно недостатньо для висновку про його участь у злочині. Він міг бути в компанії злочинців випадково, тому необхідні інші факти, котрі були б достатніми аргументами.
У судовому доведенні логічна помилка не випливає , або помилка недостатнього обґрунтування є однією з найпоширеніших. Виражається вона найчастіше в необгрунтованості кінцевих висновків у справі, в необґрунтованості постанов. Наявність такої помилки завжди приводить до скасування вироку чи ухвали. Необґрунтована постанова (визначення) визнається незаконною.
Логічна помилка від сказаного у відносному, умовному розумінні до сказаного безвідносно, абсолютному розумінні полягає в тім, що якесь положення, правильне за певних умов, застосовується як аргумент за будь-яких умов.
Різновидом розглядуваної логічної помилки є помилка, що дістала назву від сказаного в принципі до сказаного в усіх випадках без винятку . Ця помилка полягає у тім, що положення, правильне в принципі, яке характеризує загальний стан речей, поширюється на будь-який випадок, на кожен конкретний предмет. Наприклад, якщо хтось почне доводити, що гр-н Н. добре знає закони, посилаючись на те, що він юрист, а юристи, мовляв, добре знають закони, то він припуститься помилки від сказаного в принципі до сказаного в усіх випадках без винятку. Те, що юристи добре знають закони, є істинним, але з цього зовсім не випливає, що будь-який юрист добре знає закони. Судження "Юристи добре знають закони" правильне в принципі, а не для кожного конкретного випадку.
3. Доведення не має братися в коло, тобто аргументи мають бути судженнями, істинність яких встановлена незалежно від тези . Порушення цього правила викликає логічну помилку, котра називається коло в доведенні . Ця помилка полягає в тім, що теза виводиться з аргументів, а аргументи, в свою чергу, виводяться з тези.
3. Правила і помилки в доведенні, пов’язані з демонстрацією
Демонстрація, як уже говорилося, - це спосіб логічного зв’язку тези доведення й аргументів. Демонстрація здійснюється завжди у формі того чи іншого умовиводу. Тому, будуючи доведення і спростування, необхідно дотримуватися правил умовиводів. А саме, якщо доведення будується у формі категоричного силогізму, то для того, щоб він був правильним, необхідно дотримуватися всіх правил категоричного силогізму, якщо ж доведення є індуктивним, то слід дотримуватися правил індуктивних умовиводів і т. д. Порушення якогось із правил умовиводу призводить до помилки в доведенні.
Найчастіше в доведеннях трапляються такі помилки, пов'язані з їхньою побудовою, як почетверіння термінів , поспішне узагальнення тощо.