13.1. Поняття гіпотези і її структура
Гіпотезою називається спосіб мислення, котрий полягає в побудові припущення про те, що таке досліджуване явище, та в доведенні цього припущення.
Термін "гіпотеза" уживається з подвійним значенням. Під гіпотезою розуміють і саме припущення, котре пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в цілому, який включає висування припущення, його розвиток і доведення. Гіпотеза є метод пізнання предметів і явищ навколишнього світу.
Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення ще не поясненим явищам, фактам, подіям. Пізнання будь-якого явища в дійсності, як відомо, розпочинають із збирання й нагромадження окремих фактів, що відносяться до цього явища. Фактів, наявних на початку пізнання явища, завжди недостатньо, щоб повністю й відразу пояснити це явище, дати достовірний висновок про те, що воно таке, які причини його виникнення, закони розвитку тощо. Тому пізнання явищ і подій зовнішнього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи, доки накопичаться факти для кінцевого, достовірного висновку про характер і причину досліджуваного явища, роблять на початку здогадне пояснення спостережуваного явища, а потім цей здогад розвивають і доводять.
Гіпотеза - це форма розвитку наших знань. Мислення людини не знає інших способів логічного опрацювання емпіричного матеріалу і проникнення в сутність речей, окрім гіпотези. Побудова гіпотез у науці дає змогу переходити від окремих фактів, що стосуються явищ, до пізнання закону розвитку цього явища.
Побудова гіпотез - необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.
Логічна структура гіпотези складна. Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона - система суджень, понять і умовиводів. Якесь одне окремо взяте судження або умовивід іще не складає гіпотези1.
Гіпотеза може складатися одночасно з різних видів умовиводів: індукції, аналогії і дедукції. Наприклад, судження-припущення може бути висловлене за аналогією чи індукцією, а потім розвинуте й доведене у формі дедукції. Але припущення в гіпотезі може бути висунуте не тільки у формі індукції чи аналогії, воно висловлюється часто дедуктивно, а доводиться потім у формі індукції або дедукції тощо.
Гіпотеза - процес розвитку думки. Процес мислення в гіпотезі має певні стадії. Розрізняють дві такі стадії побудови і доведення гіпотези: 1) висування гіпотези і 2) доведення гіпотези. Дехто виділяє в гіпотезі не дві, а три, чотири чи п'ять стадій: 1) вивчення обставин досліджуваного явища (збирання фактів), 2) формування гіпотези, 3) виведення з гіпотези наслідків (розвиток гіпотези), 4) перевірка цих наслідків на практиці і 5) висновок про істинність або хибність висунутої гіпотези.
Висування гіпотези. Гіпотеза будується не на голому місці. Щоб її висунути, необхідно мати певну сукупність фактів, що відносяться до спостережуваного явища, котрі б обґрунтовували ймовірність якогось припущення, пояснювали ймовірність невідомого. Тому побудова гіпотези завжди пов'язана зі збиранням фактів, які мають відношення до того явища, котре ми пояснюємо. На підставі зібраних фактів висловлюється припущення про те, що таке досліджуване явище, тобто формулюється гіпотеза. Припущення в гіпотезі в логічному відношенні є судження (або система суджень). Його висловлюють унаслідок логічного опрацювання зібраних фактів.
Факти, на підставі яких висувається гіпотеза, можуть бути логічно осмислені у формі аналогії, індукції чи дедукції. В одних випадках гіпотезу висувають за аналогією, в інших - вони є висновком індуктивного чи дедуктивного умовиводу. Наприклад, гіпотеза про існування життя на Марсі висунута за аналогією. На підставі схожості Марса і Землі в одних ознаках, а саме в тому, що Марс і Земля є планетами сонячної системи, що обидві вони обертаються навколо Сонця, мають атмосферу, воду, зміну пір року, дня й ночі і т. д., зроблено припущення про схожість цих планет і в інших ознаках, а саме, що на Марсі, як і на Землі, існує життя. Гіпотеза Лавер'е про існування планети Нептун була висунута шляхом дедукції.
Висування припущення, тобто формулювання гіпотези, становить основний зміст гіпотези.
Припущення - головний елемент будь-якої гіпотези. Припущення є відповіддю на поставлене питання про сутність, причину, зв'язки спостережуваного явища. Припущення містить те знання, до якого доходять унаслідок узагальнення фактів. Припущення - та серцевина гіпотези, навколо якої відбувається вся пізнавальна і практична діяльність. Припущення в гіпотезі - це, з одного боку, підсумок попереднього пізнання, те головне, до чого доходять унаслідок спостереження й узагальнення фактів; з другого боку - це відправний пункт подальшого вивчення явища, визначення напрямку, яким має відбуватися все дослідження. Гіпотеза дає змогу не тільки пояснити наявні факти, а й виявити нові, на котрі не була б звернута увага, коли не була б висунута ця гіпотеза.
Доведення гіпотези. Висунута гіпотеза має бути доведеною. Доведення гіпотези здійснюється так. Припускаючи висунуту гіпотезу істинною, із неї дедуктивним методом виводять ряд наслідків (фактів), котрі мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслідки перевіряють на практиці. Якщо наслідки відповідають дійсності, підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правильною. Якщо ж наслідки, логічно виведені з гіпотези, не відповідають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це означає, що висунута гіпотеза хибна.
Логічний процес виведення наслідків із висунутого припущення та обґрунтування істинності або хибності гіпотези відбувається досить часто у формі умовно-категоричного силогізму. Із гаданої причини А виводять наслідок В. Логічно це виражається в такому судженні:
"Якщо є А, то є В". Потім наслідок В перевіряють на практиці, чи дійсно він існує. Якщо наслідок Б насправді не існує й існувати не може, то за правилами умовно-категоричного силогізму від відсутності наслідку доходять висновку про те, що й гадана причина А також на існує, тобто до ймовірного висновку про хибність висунутої гіпотези.
Приклад. У справі про вбивство П. на місці події було виявлено сліди автомобіля "Москвич" і краплі крові і у вигляді трьох паралельних ланцюжків, котрі пролягли на відстані 150 м від місця виявлення трупа. Під час огляду трупа виявилося, що П. убитий пострілом у праву скроню. Виникло припущення, що П. убитий в автомобілі "Москвич", а потім викинутий на дорогу. Незабаром органами міліції було виявлено автомобіль "Москвич", на лівих дверцятах і на дні корпусу якого були виявлені сліди крові. Власник автомобіля пояснив, що виявлені сліди крові належать його дружині, яку він нібито бив у автомобілі. Необхідно було перевірити це пояснення. Логічно це відбувалося так. Із висунутого власником автомобіля "Москвич" пояснення було виведено наслідок, а саме: “Якщо сліди крові, виявлені на автомобілі "Москвич", належать дружині власника цього автомобіля, то група крові повинна збігатися з групою крові слідів, виявлених в автомобілі". Потім цей наслідок було перевірено. Виявилося, що група крові дружини власника автомобіля не збігається з групою крові, виявленої в автомобілі. На цій підставі за формою заперечного модусу умовно-категоричного силогізму було зроблено висновок про неправдивість пояснення, даного власником автомобіля.
Перевірка гіпотези відбувається завжди шляхом підтвердження наслідків, виведених із цієї гіпотези. Критерієм істинності гіпотези є практика. Гіпотеза народжується практикою, і тільки практика розв'язує питання про те, істинна гіпотеза чи хибна. Гіпотеза стає достовірною теорією, коли наслідки, виведені з неї, підтверджуються практикою. Перевірка гіпотези на практиці, перетворення гіпотези в достовірну теорію є процес складний і довготривалий. Тому доведення істинності гіпотези не можна зводити до якоїсь одноактної логічної дії.
Перевіряючи гіпотезу, використовують різні логічні форми. Досить часто перевірка гіпотези відбувається за схемою умовно-категоричного силогізму. Особливо широко умовно-категоричний силогізм використовується тоді, коли мають справу з умовними судженнями, що виділяють. У таких випадках наявність у дійсності всього лише одного наслідку, виведеного з гіпотези, достатня для визнання цієї гіпотези істинною. Але умовно-категоричний силогізм не є єдиним логічним засобом перевірки гіпотези. Окрім умовно-категоричних умовиводів використовуються також категоричний силогізм, розподільні умовиводи та інші логічні форми2.
13.2. Види гіпотез
Гіпотеза може пояснити або явище (подію) в цілому, або якийсь окремий бік явища, одну його властивість, один зв'язок. Тому розрізняють гіпотези загальні і часткові.
Загальна гіпотеза - це припущення, котре пояснює причину явища або групи явищ у цілому.
Часткова гіпотеза - припущення, яке пояснює якийсь окремий бік чи окрему властивість явища чи події.
Так, гіпотеза про походження гір - це загальна гіпотеза, а гіпотеза про походження якоїсь однієї гори - часткова гіпотеза. У судовому дослідженні припущення про злочин у цілому є загальною гіпотезою, а припущення, що пояснює окремий бік злочину, наприклад, припущення про мотив злочину, про шлях проникнення злочинця до приміщення, про спосіб скоєння злочину тощо є частковою гіпотезою.
Поділ гіпотез на загальні й часткові має сенс, коли ми співвідносимо одну гіпотезу з другою. Цей поділ не є абсолютним, гіпотеза може бути частковою стосовно однієї і загальною стосовно інших гіпотез.
Окрім загальних і часткових гіпотез, існують гіпотези наукові й робочі.
Наукова гіпотеза - це гіпотеза, що пояснює закономірність розвитку явищ природи і суспільства. Такими є, наприклад, гіпотеза про походження сонячної системи, гіпотеза про походження життя, гіпотеза про походження людини, вулканів, нафти тощо.
Робоча гіпотеза - це тимчасове припущення або здогад, яким користуються, будуючи гіпотези. Робоча гіпотеза є припущенням - пробою, тимчасовим варіантом, що допомагає побудувати ту чи іншу гіпотезу. Робоча гіпотеза дає змогу перевірити, чи можна це явище якось пояснити. Висунувши робочу гіпотезу і переконавшись, що вона не може пояснити явище, котре нас цікавить, чи пояснює його неправильно, її відкидають, замінюють іншою робочою гіпотезою. Робоча гіпотеза створюється як тимчасовий здогад, тобто таке припущення, котре пояснює явище умовно. За допомогою таких робочих гіпотез тимчасово групують факти, а потім уже її формулюють. Робоча гіпотеза може стати в ході подальшого дослідження науковою гіпотезою.
13.3. Версія в судовому дослідженні
Судове пізнання є частковим випадком пізнання взагалі, воно відбувається за тими ж законами і в тих же логічних формах, що й наукове пізнання. Важливим логічним засобом пізнання сутності юридичних фактів є гіпотеза. Судове дослідження здійснюється не інакше, як у формі висування й доведення гіпотез. Розслідування й розгляд кримінальних справ неодмінно пов'язані із побудовою ряду гіпотез і доведенням істинності однієї з них. Гіпотеза є форма розвитку ''Судового дослідження в кожній кримінальній справі.
Гіпотези в судовому дослідженні іменуються версіями. Але термін версія (від латинського versio - оборот; versare - видозмінювати) - це не специфічно юридичний термін, ним користуються і в інших галузях пізнання.
Версією в судовому дослідженні називається одне з можливих припущень, які пояснюють злочинну подію в цілому або окрему його обставину.
Логічна структура версії така ж, як і логічна структура гіпотези. У цьому плані версія від гіпотези не відрізняється, вона є лише її різновидом. Але версія певним чином відрізняється від наукової гіпотези. Ця різниця виявляється при розгляді предмета чи ступеня обґрунтування. Предметом наукової гіпотези є закони розвитку природи і суспільства. Гіпотези створюються для пояснення значних явищ і подій, обґрунтовуються тривалими спостереженнями, міцними науковими положеннями і законами.
Висування гіпотези саме по собі в багатьох випадках є великим науковим досягненням, що просуває вперед усе наше пізнання.
Предметом версій є окремі одиничні явища й факти, часом зовсім незначні. Будуючи версію, не мають на меті відкрити ту чи іншу закономірність. Версія має дещо менше пізнавальне завдання - пояснити якусь окрему, неповторну одиничну подію або одиничний факт. Обґрунтовуються версії порівняно обмеженим колом спостережень.
Наукові гіпотези можуть існувати і розроблятися тривалий час, роками і навіть десятиліттями. Версії висуваються й перевіряються протягом порівняно короткого відтинку часу.
Наукових гіпотез, що пояснюють якесь явище, може бути висунуто кілька або всього одну. Версія в судовому дослідженні одна існувати не може. У кожній кримінальній справі з кожної окремої обставини має бути висунуто кілька версій; тут не можна обмежитися висуванням та доведенням якоїсь однієї, що уявляється найімовірнішою, версії.
Версія в судовому дослідженні відрізняється від наукової гіпотези також тим, що, висуваючи й доводячи версії, керуються не тільки логічними законами, а й законами юридичними. Факти, на підставі яких будуються версії, та факти, за допомогою котрих доводиться істинність якоїсь однієї та хибність інших версій, мають бути виявлені, зібрані і закріплені з дотриманням кримінально-процесуальних законів.
Розгляньмо стадії побудови й доведення версій у судовому дослідженні.
13.4. Висування версій
Процес побудови версії розпочинається з виявлення й закріплення фактів, що відносяться до злочинної події та особи, котра її вчинила. Щоб висунути версію з кримінальної справи, необхідно мати певний мінімум фактів, пов'язаних зі злочином. Факти, на підставі котрих слідчий чи інша особа, яка проводить розслідування, висуває версії, можна здобувати різним шляхом, а саме: оглядаючи місце події, допитуючи свідків, потерпілих, обвинувачуваних та за допомогою інших слідчих дій.
Окрім фактичних даних, як підстави версій у справі використовуються також наукові положення правової науки і, в першу чергу, положення криміналістики, кримінального права, кримінального процесу та інших наук, узагальнені висновки й рекомендації судової практики, власний досвід тощо.
Унаслідок логічного опрацювання фактичного матеріалу, зібраного у справі, висувається низка версій, котрі пояснюють подію злочину та окремі його обставини.
Версії, що пояснюють злочинну подію в цілому, називають загальними версіями. Загальна версія має давати відповідь на запитання про те, що вчинено, який злочин мав місце насправді і хто його скоїв. Версії, висунуті для пояснення окремих обставин злочинної події, називають частковими версіями.
Версії висуваються як на початку розслідування, так і в будь-який інший момент судового розслідування.
Висуваючи (висловлюючи) версії використовують різні логічні засоби Версія може бути висунута за аналогією, індуктивно або дедуктивно.
Досить часто версія є висновком індуктивного умовиводу, до того ж для логічного опрацювання фактичних даних і формулювання версії застосовуються різноманітні види індукції. Особливо широко користуються “популярною” індукцією. Так, коли в ході розслідування справи встановлюють зв'язок фактів злочинної події з однією й тією ж особою, що повторюється, то за допомогою індукції, застосовуючи простий перелік, висувають версію про причетність цієї особи до скоєного злочину. У вигляді схеми це можна записати так.
Встановлений у справі факт А пов'язаний з особою К.
Встановлений у справі другий факт В пов'язаний також з особою К
Встановлений у справі третій факт С пов'язаний теж з особою К.
Оскільки перелічені факти (А, В, С) є ознаками злочинної події, то роблять висновок про те, що і злочинна подія в цілому пов’язана з особою К.
Приклад. У справі про крадіжку із комори гуртожитку речей, що належали учасникам художньої самодіяльності, які прибули на гастролі, з самого початку слідчими діями було встановлено такі факти:
1) Злочинець, щоб проникнути до приміщення комори, міг відімкнути замок ключем, а потім знову замкнути його.
2) Ключ від замка, котрим замикалися двері комори, був у комірника.
3) У коморі серед валіз були виявлені плоскогубці, які належали комірникові О. Характер пошкодження замків на валізах свідчить про те, що вони могли бути розкриті такими плоскогубцями.
4) Валіза самого комірника О., що знаходилася в коморі, викрадена не була.
5) Серед украдених із комори речей були цигарки "Север" із поміткою "кол" на мундштуку.
6) У безпосередній близькості від коридору біля входу до гуртожитку, де мав постійно чергувати учасник художньої самодіяльності Н., було знайдено недопалок цигарки "Север" із поміткою "кол" на мундштуку.
7) Із групи учасників самодіяльності, що залишалися в гуртожитку, курцем був тільки Н.
8) Н. виявився єдиним із потерпілих, у кого валіза була викрадена, хоча речі у валізі були порівняно малоцінні.
9) Злочинець міг проникнути до приміщення комори через горище будинку.
10) На горищі будинку були виявлені старі речі: спортивний костюм, полуботинки, кашне і спортивні тапочки.
Оскільки перший, другий, третій і четвертий факти знаходилися в зв'язку з однією й тією ж особою, комірником О., шостий, сьомий і восьмий факти знаходилися у зв'язку з учасником художньої самодіяльності Н., а речі, виявлені на горищі, могли належати невідомій особі і знаходилися у зв'язку зі скоєним злочином, то у цій кримінальній справі були висунуті такі три версії:
Перша версія: до крадіжки причетний комірник О.
Друга версія: крадіжку скоїв Н.
Третя версія: крадіжку вчинила третя особа.
Версія може бути висунута дедуктивно. Найчастіше до дедуктивного осмислення фактів і висування версій вдаються, розв'язуючи питання про те, що скоєно, який злочин мав місце в дійсності, що таке той чи інший окремий факт або окрема обставина і т. д. Так, якщо на початку слідчими діями встановлено, що розслідувана злочинна подія має ознаки ABC і ще якісь ознаки, досі не виявлені, а відомо, що ознаки ABC є ознаками злочину N, то у формі категоричного силогізму висловлюється версія про те, що в цьому випадку має місце злочин N.
У вигляді схеми ми це можемо записати так:
Цей випадок має ознаки ABC...
ABC є ознаки злочину N
Отже, цей випадок є злочином N.
Приклад. Якщо оглядом установлено, що двері магазину відімкнуті, замок зламаний, товари розкидані по приміщенню і частини товарів не вистачає, то дедуктивним шляхом висувається версія про те, що мала місце крадіжка. Версія в такому випадку є висновком такого умовиводу:
У цьому випадку виявлена нестача товарів, явне безладдя товарів у приміщенні, відчинені двері зі зламаним замком.
Перелічені ознаки є, як правило, ознаками крадіжки.
Отже, у цьому випадку мала місце крадіжка.
Оскільки названі ознаки можуть виявитися ознаками й іншого злочину - інсценування крадіжки, то може бути висунута одночасно й інша версія: у цьому випадку мало місце інсценування крадіжки.
Інший приклад дедуктивного висування версії. Із судової практики відомо, що особа, у котрої виявлене знаряддя злочину, може бути причетна до скоєння злочину. Якщо ж тепер під час розслідування справи гр-на X. буде виявлене знаряддя злочину, то це буде підставою для висування версії про те, що гр-н X. причетний до вчинення злочину. Версія ця є висновком категоричного силогізму.
Окрім індукції і дедукції версії висуваються досить часто за аналогією. Найширше аналогія застосовується під час висування версій про суб'єкт злочину на основі схожості кількох злочинів у способі їх скоєння.
Приклад. 23 червня, неподалік міста К., в бору, в чагарниках було виявлено розкладений труп невідомого, вбитого сильним ударом сокири по черепу. Через певний час у тому ж бору, в чагарниках на відстані 700 м від місця, де було виявлено труп невідомого, було знайдено другий труп молодої людини, вбитої тим же способом: сокира сильним ударом була ввігнана в череп. На підставі схожості способу скоєння злочину виникла версія про те, що обидва вбивства скоєні тим же злочинцем, добре обізнаним із околицями міста К.
13.5. Перевірка версій
Висунута версія має бути перевірена. Перевірка й доведення правильності (істинності) версії є найважливішою і відповідальною стадією в побудові й обґрунтуванні версії.
Перевірка версії складається з таких моментів: 1. Дедуктивного виведення наслідків із висунутої версії; 2. Зіставлення цих наслідків із дійсністю, перевірки їх на практиці; 3. Логічного доведення істинності або хибності (спростування версії).
Перевірку версії розпочинають із виведення наслідків із певної версії. Висунувши версію, із неї виводять наслідки, котрі повинні існувати в дійсності, якщо існувала гадана причина (або явище). Логічно ця мислима операція відбувається у формі дедуктивного умовиводу. У більшому засновку такого умовиводу перелічуються ознаки, викликані певною причиною. У меншому засновку йдеться про те, що в цьому випадку допущена ця причина. Робиться висновок про те, що в цьому випадку мають бути ознаки, названі в більшому засновку.
У вигляді схеми такий умовивід можна записати так:
Більший засновок. Причина N окрім наслідків ABC викликає також і наслідки DEIK і т. д.
Менший засновок. У цьому випадку припускається причина N.
Висновок. Отже, у цьому випадку, окрім виявлених наслідків ABC, повинні бути й факти DEIК і т. д.
Приклад. У справі про пожежу на підставі виявлених на місці події предметів (пляшки із залишками бензину й обпалене клоччя) висунуто версію про те, що пожежа виникла внаслідок підпалу. Щоб перевірити цю версію, з неї необхідно вивести й інші факти, що стосуються цього випадку підпалу. Так, якщо пожежа виникла внаслідок підпаду, то, окрім названих, мають місце й інші факти: а саме злочинець міг залишити сліди пальців рук на предметах майна, що збереглися, і на предметах підпалу, сліди ніг на місці події; хтось міг бачити злочинця в момент скоєння злочину; нанесені збитки; хто матеріально відповідає за майно і чи не був він зацікавлений у знищенні слідів крадіжки згорілого майна, чи не висловлював хто раніше злочинного наміру здійснити підпал тощо.
Питання про те, які наслідки (факти) мають бути логічно виведені з гаданої причини (висунутої версії), є важливе й складне. Розв'язується воно в кожному випадку конкретно, виходячи із загальних положень науки про цю категорію злочину, судової практики та власного досвіду слідчого. Чим більший цей досвід і чим ліпше слідчий знає теорію й судову практику, тим повнішим буде коло фактів (наслідків), виведених ним із висунутої версії.
У цілому логічну схему висування версії і виведення з неї наслідків можна записати так:
1. Висування версії (припущення):
У цьому випадку виявлені факти ABC.
Факти ABC є ознаками злочину N.
Отже, в цьому випадку, очевидно, має місце злочин N.
2. Висування наслідків із висловленого припущення:
Злочин N, окрім ознак ABC, містить і такі ознаки (факти), як DEIK.
У цьому випадку допускається злочин N.
Отже, у цьому випадку окрім ознак (фактів) ABC, повинні мати місце й факти DEIK.
Виведені з версії наслідки (факти) необхідно виявити і зібрати. Ці факти надалі стають аргументами, за допомогою яких доводиться істинність чи хибність версії. Основними способами виявлення і збирання фактів є такі: огляд місця події, опитування свідків, потерпілих і обвинувачуваних, обшук, вилучення, слідчий та експертний експеримент тощо.
Зіставлення виведених із версії наслідків із установленими фактами дійсності дає змогу або спростувати версію, або довести її істинність.
Спростування версії
Щоб спростувати версію, необхідно встановити, що виведені з неї наслідки насправді не існують. Це найзвичайніший і широко застосовуваний спосіб спростування версій. Логічно він відбувається за формою заперечного модусу (modus tollens) умовно-категоричного силогізму. Більший засновок такого умовиводу є умовне судження, в котрому йдеться про те, що коли мала місце якась причина, то мають існувати і якісь наслідки. У меншому засновку ці наслідки заперечуються. У висновку заперечується й сама причина, з якої виведені ці наслідки.
У вигляді схеми це можна записати так:
Більший засновок. Якщо мала місце причина А то мають бути a, b, c.
Менший засновок. Факти a, b, c відсутні.
Висновок. Отже, не існувало й причини А.
Приклад. Завідувач магазину Каранова повідомила вранці телефоном міліцію про крадіжку товарів з магазину сільпо. На місце події прибули працівники міліції і прокуратури. На підставі заяви Каранової і її опитування була висунута версія про крадіжку товарів із магазину. Для перевірки цієї версії слід було виявити і зібрати факти, що підтверджують її правильність. Такими фактами в цьому випадку (виходячи з конкретної обставини) мали бути б такі. Мали б мати місце пошкодження на дверях, замку, стінах чи стелі магазину, сліди проникнення злочинців до магазину. Оскільки з 11-ї години вечора до 1-ї години ночі йшов дощ, то злочинці, заходячи до магазину, мали б забруднити підлогу мокрими ногами та багном. У магазині могли залишитися на різних предметах сліди пальців рук, опалених сірників тощо. Оскільки з магазину було вкрадено, за заявою завідувачки, 19 ящиків горілки й вина, 5 ящиків печива, 25 пар чобіт, 300 метрів бавовняної тканини, 4 чоловічих пальт і багато інших громіздких товарів, то біля магазину мали б бути сліди автомашини чи кількох підвід, на котрих могли б бути вивезені всі ці товари. Нестача товарів у магазині внаслідок крадіжки мала б статися одночасно.
Перевіркою цих фактів, логічно виведених із версії про крадіжку, було встановлено, що жоден із них не підтвердився: пошкоджень на дверях, стінах, стелі й вікнах не було, не було також ніяких слідів і ніг злочинців у приміщенні, і слідів транспорту біля магазину. Нестача товарів утворилася не в ніч на 7-ме травня, а значно раніше, і не одночасно, а поступово, протягом року. На цій підставі версія про крадіжку в магазині, скоєну сторонніми особами, була спростована.
Під час перевірки цієї загальної версії було спростовано й кілька часткових версій. А саме:
1. Магазин мав 2 входи: головний - з вулиці крізь тамбур і чорний вхід - із двору. При огляді двері чорного ходу виявилися замкнутими зовні на висячий замок. Пошкоджень на дверях і замку не було. Зовнішні двері в тамбур головного входу виявилися не замкнутими, пробійники цілі, але бракувало висячого замка. Внутрішні двері, що ведуть із тамбура в магазин, були трохи прочинені. Внутрішній гачок, на який, за словами завідувачки магазину, ці двері замикалися зсередини, пошкоджень не мав. Всередині магазину, біля дверей, лежав на підлозі дріт, принесений сюди, за поясненнями Каранової, очевидно, злочинцями. Було висловлено часткову версію про те, що злочинці проникли до магазину через головний вхід, скориставшись виявленим у тамбурі дротом, щоб скинути внутрішній гачок. Прочинені двері магазину, виявлений дріт у тамбурі давала змогу висловити таку версію. Але, якщо ця версія була правильною, мали бути б залишені сліди пошкоджень на гачку дверей і дроті. Оглядом було встановлено, що на гачку дверей пошкодження відсутні, відсутні вони й на дроті, рівномірно вкритому іржею. На цій підставі було зроблено висновок про те, що за допомогою цього дроту двері, замкнені на внутрішній гачок, не відмикалися. Для перевірки правильності цього висновку був проведений слідчий експеримент. При вдалій спробі скинути внутрішній гачок на дроті утворилися б досить чіткі подряпини.
2. Каранова твердила, що з магазину викрадено 19 ящиків горілки й вина, 5 ящиків печива тощо. Якщо це було так, то мали бути б відсутні і ті ящики, в котрих містилася горілка, вино та печиво. Насправді ж усі ящики з-під горілки, вина й печива були на місці. Це стало підставою для спростування цієї заяви завідувачки магазину, оскільки злодії не виймали б із ящиків і не перевантажували б на підводу кожну пляшку чи пачку печива окремо, а порожні ящики залишили в магазині.
Під час перевірки версії про крадіжку в магазині сторонніми особами, висунутої завідувачкою магазину, слідчими органами була висунута й версія про інсценування крадіжки Карановою. Остання версія під час розслідування справи підтвердилася.
Спростовуючи версію, слід мати на увазі, що наслідки (факти) логічно виведені з версії, можуть бути знищені злочинцем чи іншою особою, можуть зникнути з якоїсь причини і, отже, не бути виявлені взагалі і т. д. Тому лише відсутність наслідків не завжди достатня для визнання версії хибною й виключення її зі справи. Щоб визнати версію спростованою, необхідно встановити ще й такі факти, котрі суперечать цій версії, несумісні з нею. Звичайно це так і відбувається, під час розслідування справи висувається не одна, а кілька версій водночас і всі вони проводяться паралельно.
Доведення істинності версії
У судовому дослідженні доведення істинності (правильності) загальної версії відбувається і прямо, і непрямо водночас. Версія може бути визнана істинною тільки тоді, коли вона підтверджена фактичними даними справи і коли доведена хибність усіх інших версій у справі.
Пряме доведення версії відбувається шляхом виведення з версії наслідків і перевірки їх у дійсності.
Для того щоб переконатися в правильності висунутої версії, необхідно перш за все перевірити наслідки, виведені з цієї версії. Якщо факти, виведені з версії, насправді існують, підтверджуються практичною перевіркою, то робиться висновок про правильність і самої версії.
Логічно цей висновок відбувається за такою схемою:
Якщо А, то В.
В.
Отже, А.
Від наявності (істинності) наслідків робиться перехід до існування (істинності) гаданої причини (версії).
Висновок у таких умовиводах є правильним тому, що більшим засновком у них беруться одиничні умовні судження. У судовому пізнанні з гаданої причини (версії) виводять не будь-які наслідки взагалі, а такі, котрі в своїй індивідуальній сукупності неповторні.
Виявлення таких наслідків насправді є достатньою підставою для достовірного висновку про причину (версію), з котрої вони логічно виведені.
Приклад. У справі про вбивство Фаїни Б. в її квартирі була висунута, поряд з іншими, версія про те, що Фаїна Б. вбита падчеркою або її чоловіком, що мешкав у м. П. Для перевірки цієї версії з неї були виведені такі наслідки. Падчерка або її чоловік, щоб учинити злочин, мали виїздити для цього в м. К., де жила Фаїна Б.; Злочинець міг залишити сліди пальців рук у квартирі вбитої; на одязі злочинця могли залишитися плями крові, у злочинця могли виявитися речі вбитої і, зокрема, наручний годинник, взяті у квартирі вбитої, заводський номер якого мав би збігатися з номером, зазначеним у паспорті, що залишився у квартирі вбитої, тощо. При перевірці цієї версії були встановлені такі факти. Касир залізничної станції м. П. засвідчила, що 22 листопада (напередодні вбивства Фаїни Б.) нею було продано тільки один квиток до м. К. І що купив його один громадянин, котрий чи сам працює вчителем у них у районі, чи є чоловіком учительки (падчерка Фаїни Б. працювала вчителькою). Було також установлено, що через три дні після вчинення злочину падчерка Б. і її чоловік виїхали до С-кої області. Від'їзд був поспішним. Про це свідчило те, що речі на станцію були привезені ним, як то кажуть, навалом. Усе пакувалося поспіхом уже на станції. Чоловік падчерки не встиг сам продати свій мотоцикл і доручив це зробити сусідам. Сама падчерка не оформила свого звільнення з роботи й не отримала розрахунку. Під час затримання чоловіка падчерки потерпілої у нього було вилучено годинника, номер якого збігся з номером годинника, зазначеним у паспорті, що залишився в квартирі вбитої. Відбиток пальця, що залишився на чашці в квартирі вбитої, за висновком експертизи, належав чоловіку падчерки. Серед речей, зданих у багаж, але ще не відправлених, були виявлені випрані і ще вологі штани й сорочка. На них виявили сліди крові, група якої збігалася з групою крові Фаїни Б.
Перелічені факти стали достатньою підставою для: визнання цієї версії правильною. Ознайомившись із фактами, встановленими слідством, чоловік падчерки потерпілої розповів потім, як було вчинено ним цей злочин.
Непряме доведення версії проводиться шляхом спростування всіх висунутих версій, окрім однієї, котра й визнається правильною.
У логічному відношенні непряме доведення версії відбувається за формою заперечно-ствердного модусу розподільно-категоричного силогізму. Здійснюється воно так. У розслідуваній справі висувається кілька версій: А, В, С. Із кожної версії виводяться наслідки й перевіряються на практиці. Якщо під час розслідування встановлена хибність версій В і С, то за правилами розподільно-категоричного силогізму правомірним є висновок про істинність версії А.
Схематично цей умовивід можна записати так:
X (пояснювальне явище) є або А, або В, або С.
Х не є ні В, ні С.
Отже, X є А.
Висновок про те, що "X є А" буде істинним тільки тоді, коли більший засновок перелічує всі можливі версії, усі випадки.
У судовій практиці у кожній справі висувається не одна, а кілька версій. Усі вони перевіряються паралельно. Пряме доведення версії доповнюється неодмінно непрямим її доведенням: щоб визнати якусь версію правильною, необхідно не тільки встановити факти, що її підтверджують, а й виключити (спростувати) усі інші версії. Доводячи ж якусь версію побічно, спростовуючи всі інші версії, необхідно водночас установити й позитивні факти, які безпосередньо підтверджували б її правильність.
1 Див.: Копнин П. Гіпотеза и Познане действительности. - К-, 1962. -С. 51.
2. Див.: Копнин П. Гіпотеза и познание действительности. - К-, 1962. - С. 147; Баженов Л.Б. Основные вопросы теории гипотезы. - M., 1961. - С. 38