7.1. Загальна характеристика умовиводів
Умовиводом називається форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження, котре містить у собі нове знання.
Наприклад, коли з двох суджень: 1) "Кожен обвинувачуваний має право на захист" і 2) "Петренко - обвинувачуваний" виводиться третє судження "Петренко має право на захист", ми робимо умовивід.
Умовивід за своєю структурою складніша, ніж поняття та судження, форма мислення. Поняття і судження входять до складу умовиводу як його елементи.
Будь-який умовивід складається із засновків і висновку.
Засновки - це судження, з яких виводиться нове знання.
Висновок- судження, виведене із засновків.
Наприклад, візьмемо умовивід: "Будь-який злочин суспільно небезпечний", "Крадіжка є злочин". Отже, крадіжка суспільно небезпечна.
У цьому умовиводі перші два судження є засновками, а третє судження, яке стоїть після слова "отже", - висновок.
Умовивід - це логічний засіб здобування нового знання. У процесі умовиводу здійснюється перехід від відомого до невідомого. Об'єктивною підставою умовиводу є зв'язок і взаємозалежність предметів і явищ дійсності. Якби навколишній світ складався з нагромаджених не пов'язаних між собою випадкових предметів і явищ, то від знання одних предметів не можна було б перейти до знання інших і, отже, умовивід як форма мислення був би неможливим. Але оскільки предмети і явища об'єктивної дійсності взаємопов'язані, підпорядковані певним законам, то існує не тільки можливість, а й необхідність пізнання одних предметів на підставі знання інших.
Це не означає, звичайно, що нове знання можна вивести зі сполучення будь-яких суджень. Умовиводом є не будь-яке сполучення, а тільки таке, у якому між судженнями існує логічний зв'язок, котрий відображає взаємозв'язок предметів і явищ самої дійсності. Якщо ж предмети дійсності не пов'язані між собою, то й судження, що відображають ці предмети, логічно будуть не пов'язаними, і тому вивести з них якесь нове знання, тобто побудувати умовивід, не можна. Наприклад, із таких двох суджень: "Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне", "Усі дерева є рослини" - не можна зробити ніякого висновку тому, що ці судження відображають об'єкти різних предметних областей, логічно не пов'язані. Отже, сполучення цих суджень не є умовиводом.
У будь-якому умовиводі слід розрізняти три види знань:
1. Вихідне знання те, з якого виводиться нове знання - воно міститься в засновках умовиводу.
2. Висновкове знання - міститься у висновку.
3. Обґрунтовне знання - знання, котре пояснює правомірність висновку із засновків. Обґрунтовне знання міститься в аксіомах і правилах умовиводів, воно не входить до складу умовиводу у вигляді окремого судження, а складає логічну підставу висновків, дає відповідь на запитання про те, чому висновок, здобутий з тих чи інших суджень, є правомірним і неодмінним.
За допомогою умовиводів здобувають знання опосередковані, або висновкові.
Знання бувають безпосередні та опосередковані (висновкові).
Безпосередніми називаються знання, здобуті за допомогою безпосереднього сприймання предметів або явищ. Наприклад, "Ця стіна біла"; "На замку, яким замикали магазин, наявні сліди злому" і т. д.
В істинності (або хибності) цих суджень ми переконуємося за допомогою живого споглядання предметів, не вдаючись до логічних доказів і міркувань. Щоб визнати, наприклад, судження "Ця стіна біла" істинним або хибним, досить поглянути на цю стіну.
Безпосередні знання становлять незначну частину всіх наших знань. Основними знаннями є знання опосередковані.
Опосередкованими (висновковими ) знаннями називаються знання, які ми виводимо з наявних, раніше здобутих знань. Наприклад, знання про виникнення життя на Землі, про походження людини, земних материків, гір, морів, про причини війн, сутність права тощо є знаннями опосередкованими, вони виведені з інших істинних знань.
У кримінальному судочинстві пізнання також в основному є опосередкованим. Зумовлено це тим, що злочин, предмет судового розслідування, є факт минулого стосовно моменту його розслідування і судового розгляду, і, отже, безпосереднє спостереження слідчим і судом даної події не може мати місця. Для пізнання істини в кримінальній справі існує лише один шлях: установлення фактів - слідів злочину і на їхній підставі відновлення злочинної події в цілому. Звідси вирішальна роль належить умовиводам у судовому дослідженні.
Висновок в умовиводі може бути або істинним, або хибним. Для того щоб висновок умовиводу був істинним, необхідно дотримуватися таких двох умов.
1. Засновки, з яких роблять висновок, повинні бути істинними.
2. Умовивід повинен бути логічно правильним.
Недотримання однієї з цих умов призводить до того, що висновок із засновків стає хибним. Розгляньмо це на прикладі:
Будь-які купівля-продаж пов'язані з переходом права власності.
Дарування не є купівля-продаж.
Отже, дарування не пов'язане з переходом права власності.
Цей умовивід побудований логічно правильно, але висновок хибний.
Отже, у процесі здобуття логічних висновків необхідно стежити за тим, щоб засновки були істинними, і за тим, щоб дотримувалися правила того умовиводу, у формі якого робиться даний висновок.
Умовиводи бувають різних видів. За кількістю засновків умовиводи поділяються на безпосередні та опосередковані.
Безпосереднім називається такий умовивід, у якому висновок робиться з одного засновку.
Опосередкованим називається такий умовивід, у якому висновок робиться з двох і більше засновків.
За спрямованістю процесу міркування опосередковані умовиводи поділяються на дедуктивні та індуктивні.
У дедуктивних умовиводах висновок іде від знання більшого ступеня загальності до знання меншого ступеня загальності. Так, у дедуктивному умовиводі
Усі громадяни країни мають дотримуватися законів цієї країни.
Петренко - громадянин цієї країни.
Отже, Петренко зобов'язаний дотримуватися її законів -
висновок іде від знання про клас - усіх громадян країни, до знання про окремого представника цього класу - Петренка.
В індуктивних умовиводах висновок іде від знання окремих, одиничних предметів до знання всіх предметів класу, до знання класу в цілому.
Приклад індукції:
Шпигунство здійснюється навмисно.
Диверсія здійснюється навмисно.
Шкідництво здійснюється навмисно.
Шпигунство, диверсія, шкідництво - особливо небезпечні державні злочини.
Отже, усі особливо небезпечні державні злочини здійснюються навмисно.
7.2. Безпосередні умовиводи
Як уже зазначалося, у логіці під безпосередніми умовиводами розуміють такі умовиводи, у котрих висновок робиться всього з одного засновку. Так, якщо висловимо судження "Будь-який злочин є правопорушення" і з нього зробимо висновок про те, що "Деякі правопорушення є злочинами", то цей розумовий процес є умовиводом безпосереднім.
Висновок у безпосередньому умовиводі ми здобуваємо за допомогою перетворення судження. Проте безпосередній умовивід не може бути зведеним до простої зміни однієї лише форми судження, він зачіпає і зміст думки, робить її визначенішою, яснішою, точнішою. Цим вихідне знання оновлюється, набуває іншого звучання. Безпосередній умовивід є за формою умовиводом, а не перетворенням судження, як твердять дехто з логіків. Йому притаманні всі ознаки умовиводу: у ньому наявне вихідне знання, знання висновкове і знання обґрунтовне - ті правила, за якими вихідне судження перетворюється у висновкове.
Основними способами побудови безпосередніх умовиводів є перетворення, обернення та протиставлення предикату. Безпосередні умовиводи утворюються також за допомогою зіставлення суджень за правилами відношень між судженнями (див. 4.12).
1. Перетворення
Перетворення - це така операція, унаслідок якої вихідне судження перетворюється на судження рівнозначне за змістом, але іншої структури. Наприклад: "Будь-який договір є угода; отже, жоден договір не є неугода".
У процесі перетворення ствердні судження (А та I) перетворюються в заперечні судження (Е та О).
Для того, щоб ствердне судження перетворити в заперечне, необхідно внести до нього два заперечні “не”, поставивши одне перед зв'язкою, друге - перед предикатом. Загально-ствердні судження (А) перетворюються у загально-заперечні судження (E). Схема перетворення цих суджень:
Якщо всі S є Р, то жодне S не є не-Р.
Наприклад: "Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне; отже, жоден злочин не є діяння не суспільно небезпечне".
Частково-ствердні судження (I) перетворюються у частково-заперечні судження (О). Схема перетворення:
Якщо деякі S є Р, то деякі S не є не-Р.
Наприклад: "Деякі злочини є посадовими; отже, деякі злочини не є не посадовими".
Заперечні судження (Е та О), що мають структуру "S не є Р", перетворюються в заперечні судження, але іншої структури "S є не-Р". Схема перетворення цих суджень:
Якщо жодне S не є S, то всі S є не-Р.
Наприклад: "Жодна буржуазна держава не є справді демократичною; отже, будь-яка буржуазна держава є не справді демократичною".
Частково-заперечні судження (О) перетворюються в частково-ствердні судження (I). Схема перетворення: Деякі S не є Р->Деякі S є не-Р.
Перетворення - найпростіша форма утворення безпосереднього умовиводу. У висновковому судженні розуміється те ж відношення між поняттями, що й у вихідному судженні. Але перетворене судження категоричніше, думка в ньому виражена настільки визначено й однозначно, що тлумачити її інакше просто неможливо.
Перетворення дає змогу чіткіше підкреслити сумісність чи несумісність предмета і властивості. Так, під час перетворення ствердного судження у вихідному судженні предмет мислиться як такий, що має відому властивість, а у висновковому судженні йдеться про те, що предмет не може не мати такої властивості. Перетворення дає змогу підійти до предмета і його ознаки і з боку їх тотожності і з боку відмінності.
Перетвореними судженнями у практиці мислення користуються досить часто. Так, у формі перетвореного судження було сформульоване положення про те, що політика не може не мати першості над економікою.
2. Обернення
Оберненням називається така операція, коли суб'єкт вихідного судження стає предикатом, а предикат - суб'єктом вивідного судження. Наприклад: "Будь-який договір є юридичною угодою, отже, деякі юридичні угоди - договори". Схема обернення така:
S - Р. Отже, Р - S.
Під час обернення якість судження не змінюється: якщо вихідне судження є ствердним, то й висновок буде ствердним, якщо ж засновок заперечний, то й висновок буде заперечним. Кількість судження може змінюватися, але може залишатися тією ж.
Залежно від того, змінюється чи не змінюється кількість судження, розрізняють два види обернення: просте, або чисте, обернення та обернення з обмеженням.
Обернення буде простим (або чистим), якщо кількість судження під час обернення не змінюється. Приклад такого обернення: "Деякі студенти - відмінники; отже, деякі відмінники - студенти". Тут кількість оберненого судження залишалася такою ж, якою вона була у вихідному судженні: "Деякі S є Р" перетворилося у судження "Деякі Р є S".
Обернення з обмеженням - це таке обмеження, унаслідок якого змінюється кількість судження. Наприклад: "Усі капіталісти експлуататори; отже, деякі експлуататори - капіталісти". У цьому умовиводі вихідне судження є загальним ("Усі S є Р"), а висновкове - частковим ("Деякі Р є S").
Обернення з обмеженням має місце в тих випадках, коли предикат (Р) вихідного судження не розподілений.
Загально-ствердні судження обертаються подвійно: з обмеженням і без обмеження.
Загально-ствердні судження, у котрих предикат не розподілений, обертаються із обмеженням. Схема обернення цих суджень:
Якщо всі S є Р, то деякі Р є S.
Наприклад:
"Будь-які правовідносини є вольовими відносинами; отже, деякі вольові відносини є правовідносинами".
У загально-ствердних судженнях-визначеннях і в судженнях із суб'єктом, що виділяє, предикат (Р) розподілений. Тому такі судження обертаються без обмеження. Наприклад: "Крадіжкою називається таємне викрадення власного майна громадян; отже, таємне викрадення власного майна громадян є крадіжка"; "Тільки посадова особа може бути суб'єктом халатності; отже, суб'єктом халатності може бути тільки посадова особа".
Загально-заперечні судження завжди обертаються без обмеження, оскільки предикат у них розподілений. Наприклад:
"Жодна загарбницька війна не є справедливою; отже, жодна справедлива війна не є загарбницькою". Схема цього обернення:
Якщо жодне S не є Р, то жодне Р не є S.
Частково-ствердні судження обертаються по-різному.
Неозначені частково-ствердні судження, в яких S і Р не розподілені, обертаються за схемою чистого обернення:
Якщо деякі S є Р, то деякі Р є S.
Наприклад: "Деякі письменники - лауреати; отже, деякі лауреати - письменники".
Означені частково ствердні судження, в котрих S не розподілене, а Р розподілене, обертаються не в часткові, а загальні ствердні судження. Наприклад: "Тільки деякі юридичні угоди - договори; отже, усі договори - угоди". Схема цього обернення:
Тільки деякі S є Р - Усі Р є S.
Частково-заперечні судження не обертаються, оскільки встановити певне відношення між S і Р у них під час обернення неможливо.
3. Обернення умовних суджень
Розрізняють два види обернення умовних суджень: контрпозицію і конверсію.
Контрпозиція умовного судження полягає в тім, що ми заперечуємо підставу і наслідок вихідного умовного судження, а потім наслідок робимо підставою, а підставу - наслідком оберненого судження. Наприклад: "Якщо угода не відповідає умовам закону, то вона не дійсна; отже, якщо угода визнана дійсною, то вона відповідає закону". Схема контрпозиції умовного судження така:
Якщо А, то В. Отже, Якщо не В, то не А.
Конверсією називається обернення умовних суджень, що виділяють, і одиничних умовних суджень. Конверсія умовних суджень полягає в тому, що наслідок вихідного судження робиться підставою, а підстава - наслідком вивідного судження. Наприклад: "Якщо межі необхідної оборони не перевищені, то кримінальна відповідальність за заподіяне не настає; отже, якщо карна відповідальність за заподіяне при необхідній обороні не настає, то межі необхідної оборони не перевищені". Схема обернення таких суджень:
Якщо А, то В. Отже, Якщо В, то А.
4. Протиставлення предикату
Протиставленням предикату називається висновок такого нового судження, суб'єктом якого є поняття, що суперечить предикату вихідного судження, а предикатом - суб'єкт вихідного судження. Наприклад: "Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне; отже, жодне не суспільно небезпечне діяння не є злочином".
Тут суб'єктом висновкового судження є не просто предикат вихідного судження ("діяння суспільно небезпечне"), а поняття, що суперечить предикату ("не суспільно небезпечне діяння"). Предикатом у цьому умовиводі є суб'єкт вихідного судження - поняття "злочин". Схема протиставлення предикату така:
S є P. Отже, не Р не є S.
Протиставлення - це складніша, ніж перетворення і обернення, форма безпосереднього умовиводу. Протиставлення є синтез перетворення і обернення, необхідно вихідне судження спочатку перетворити, а потім перетворене судження обернути.
Загально-ствердне судження за допомогою протиставлення предикату перетворюється в судження загально-заперечне:
Усі S є Р. Отже, жодне не Р не є S.
Наприклад: судження "Будь-яке правове відношення є відношення ідеологічне" перетворюється в судження "Жодне не ідеологічне відношення не є правовим".
Загально-заперечне судження перетворюється в частково-ствердне судження:
Жодне S не є Р. Отже, деякі не Р є S.
Наприклад, судження "Жоден свідок не може бути суддею" за допомогою протиставлення предикату переходять у судження "Деякі не судді є свідками".
Частково-заперечне судження під час протиставлення предикату перетворюється в судження частково-ствердне:
Деякі S не є P. Отже, деякі не Р є S.
Наприклад: "Деякі студенти не є відмінниками; отже, деякі невідмінники - студенти".
Частковоствердне судження шляхом протиставлення предикату не перетворюється, оскільки при протиставленні предикату судження I ми повинні перетворити в судження О, а потім обернути його, але судження О не підлягає оберненню.