П'ятикнижжя (Тора, Хумаш)

Буття 1

¹ На початку Бог створив Небо та землю.
² А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води.
³ І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло.
⁴ І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви.
⁵ І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший.
⁶ І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою.
⁷ І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так.
⁸ І назвав Бог твердь Небо. І був вечір, і був ранок день другий.
⁹ І сказав Бог: Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний. І сталося так.
¹⁰ І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море. І Бог побачив, що добре воно.
¹¹ І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі. І сталося так.
¹² І земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його. І Бог побачив, що добре воно.
¹³ І був вечір, і був ранок, день третій.
¹⁴ І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками.
¹⁵ І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І сталося так.
¹⁶ І вчинив Бог обидва світила великі, світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі.
¹⁷ І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею,
¹⁸ і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від темряви. І Бог побачив, що це добре.
¹⁹ І був вечір, і був ранок, день четвертий.
²⁰ І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю.
²¹ І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно.
²² І поблагословив їх Бог, кажучи: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!
²³ І був вечір, і був ранок, день п'ятий.
²⁴ І сказав Бог: Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так.
²⁵ І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно.
²⁶ І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.
²⁷ І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.
²⁸ І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!
²⁹ І сказав Бог: Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, нехай буде на їжу це вам!
³⁰ І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, уся зелень яринна на їжу для них. І сталося.
³¹ І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, день шостий.

Буття 2

¹ І були скінчені небо й земля, і все воїнство їхнє.
² І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.
³ І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив.
⁴ Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог создав небо та землю.
⁵ І не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Господь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю.
⁶ І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю.
⁷ І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею.
⁸ І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив.
⁹ І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла.
¹⁰ І річка з Едену виходить, щоб поїти рай. І звідти розділюється і стає чотирма початками.
¹¹ Імення одному Пішон, оточує він усю землю Хавіла, де є золото.
¹² А золото тієї землі добре; там бделій і камінь онікс.
¹³ Ім'я ж другої річки ?іхон, вона оточує ввесь край Етіопії.
¹⁴ А ім'я річки третьої Тигр, вона протікає на сході Ашшуру. А річка четверта вона Ефрат.
¹⁵ І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.
¹⁶ І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти.
¹⁷ Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!
¹⁸ І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього.
¹⁹ І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому.
²⁰ І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була.
²¹ І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце.
²² І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама.
²³ І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка.
²⁴ Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом.
²⁵ І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромились.

Буття 3

¹ Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?
² І відповіла жінка змієві: З плодів дерева раю ми можемо їсти,
³ але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти.
⁴ І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете!
⁵ Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло.
⁶ І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв.
⁷ І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фі?ові листя, і зробили опаски собі.
⁸ І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жівід Господа Бога серед дерев раю.
⁹ І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: Де ти?
¹⁰ А той відповів: Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався.
¹¹ І промовив Господь: Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?
¹² А Адам відказав: Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв.
¹³ Тоді Господь Бог промовив до жінки: Що це ти наробила? А жінка сказала: Змій спокусив мене, і я їла.
¹⁴ І до змія сказав Господь Бог: За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя.
¹⁵ І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту.
¹⁶ До жінки промовив: Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою.
¹⁷ І до Адама сказав Він: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя.
¹⁸ Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову.
¹⁹ У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся.
²⁰ І назвав Адам ім'я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого.
²¹ І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх.
²² І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, і не жив повік віку.
²³ І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був.
²⁴ І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум'яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя.

Буття 4

¹ І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: Набула чоловіка від Господа.
² А далі вона породила брата йому Авеля. І був Авель пастух отари, а Каїн був рільник.
³ І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі.
⁴ А Авель, він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його,
⁵ а на Каїна й на жертву його не зглянувся. І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось.
⁶ І сказав Господь Каїнові: Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє?
⁷ Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати.
⁸ І говорив Каїн до Авеля, брата свого. І сталось, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, і вбив його.
⁹ І сказав Господь Каїнові: Де Авель, твій брат? А той відказав: Не знаю. Чи я сторож брата свого?
¹⁰ І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі.
¹¹ А тепер ти проклятий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки.
¹² Коли будеш ти порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі.
¹³ І сказав Каїн до Господа: Більший мій гріх, аніж можна знести.
¹⁴ Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі, і я буду ховатись від лиця Твого. І я стану мандрівником та заволокою на землі, і буде, кожен, хто стріне мене, той уб'є мене.
¹⁵ І промовив до нього Господь: Через те кожен, хто вб'є Каїна, семикратно буде пімщений. містив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його.
¹⁶ І вийшов Каїн з-перед лиця Господнього, й осів у країні Нод, на схід від Едену.
¹⁷ І Каїн пізнав свою жінку, і стала вона вагітна, і вродила Еноха. І збудував він місто, і назвав ім'я тому містові, як ім'я свого сина: Енох.
¹⁸ І народився в Еноха Ірад, а Ірад породив Мехуяїла, а Мехуяїл породив Метушаїла, а Метушаїл породив Ламеха.
¹⁹ І взяв собі Ламех дві жінки, ім'я одній Ада, а ймення другій Цілла.
²⁰ І породила Ада Явала, він був батьком тих, що сидять по наметах і мають череду.
²¹ А ймення брата його Ювал, він був батьком усім, хто держить у руках гусла й сопілку.
²² А Цілла також породила Тувалкаїна, що кував всіляку мідь та залізо. А сестра Тувалкаїнова Ноема.
²³ І промовив Ламех до жінок своїх: Адо й Цілло, послухайте ви мого голосу, жони Ламехові, почуйте ви слова мого! Бо якби я мужа забив за уразу свою, а дитину за рану свою,
²⁴ і як буде усемеро пімщений Каїн, то Ламех у сімдесятеро й семеро!
²⁵ І пізнав Адам ще свою жінку, і сина вона породила. І назвала ймення йому: Сиф, бо Бог дав мені інше насіння за Авеля, що забив його Каїн.
²⁶ А Сифові теж народився був син, і він назвав імення йому: Енош. Тоді зачали були призивати Ймення Господнє.

Буття 5

¹ Оце книга нащадків Адамових. Того дня, як створив Бог людину, Він її вчинив на подобу Божу.
² Чоловіком і жінкою Він їх створив, і поблагословив їх. І того дня, як були вони створені, назвав Він їхнє ймення: Людина.
³ І жив Адам сто літ і тридцять, та й сина породив за подобою своєю та за образом своїм, і назвав ім'я йому: Сиф.
⁴ І було Адамових днів по тому, як він Сифа породив, вісім сотень літ. І породив він синів і дочок.
⁵ А всіх Адамових днів було, які жив, дев'ять сотень літ і тридцять літ. Та й помер він.
⁶ І жив Сиф сто літ і п'ять літ, та й породив він Еноша.
⁷ І жив Сиф по тому, як Еноша породив, вісім сотень літ і сім літ. І породив він синів і дочок.
⁸ А були всі дні Сифові дев'ять сотень літ і дванадцять літ.
⁹ І жив Енош дев'ятдесят літ, та й породив він Кенана.
¹⁰ І жив Енош по тому, як Кенана породив, вісім сотень літ і п'ятнадцять літ. І породив він синів та дочок.
¹¹ А були всі Еношеві дні дев'ять сотень літ і п'ять літ. Та й помер він.
¹² І жив Кенан сімдесят літ, та й породив він Магалал'їла.
¹³ І жив Кенан по тому, як породив Магалал'їла, вісім сотень літ і сорок літ. І породив він синів та дочок.
¹⁴ А всіх Кенанових днів було дев'ять сотень літ і дев'ять літ. Та й помер він.
¹⁵ І жив Магалал'їл шістдесят літ і п'ять літ, та й породив він Яреда.
¹⁶ І жив Магалал'їл по тому, як Яреда породив, вісім сотень літ і тридцять літ. І породив він синів та дочок.
¹⁷ А були всі дні Магалал'їлові вісім сотень літ і дев'ятдесят і п'ять літ. Та й помер він.
¹⁸ І жив Яред сто літ і шістдесят і два роки, та й породив він Еноха.
¹⁹ І жив Яред по тому, як породив він Еноха, вісім сотень літ. І породив він синів та дочок.
²⁰ А були всі Яредові дні дев'ять сотень літ і шістдесят і два роки. Та й помер він.
²¹ І жив Енох шістдесят і п'ять літ, та й породив Метушалаха.
²² І ходив Енох з Богом по тому, як породив він Метушалаха, три сотні літ. І породив він синів та дочок.
²³ А всіх Енохових днів було три сотні літ і шістдесят і п'ять літ.
²⁴ І ходив із Богом Енох, і не стало його, бо забрав його Бог.
²⁵ І жив Метушалах сто літ і сімдесят і сім літ, та й Ламеха породив.
²⁶ І жив Метушалах по тому, як породив він Ламеха, сім сотень літ і вісімдесят і два роки. І породив він синів та дочок.
²⁷ А всіх Метушалаходнів було дев'ять сотень літ і шістдесят і дев'ять літ. Та й помер він.
²⁸ І жив Ламех сто літ і вісімдесят і два роки, та й сина породив,
²⁹ ім'я йому назвав: Ной, говорячи: Цей нас потішить у наших ділах та в труді рук наших коло землі, що Господь її викккляв.
³⁰ І жив Ламех по тому, як Ноя породив, п'ять сотень літ і дев'ятдесят і п'ять літ. І породив він синів та дочок.
³¹ А всіх Ламехових днів було сім сотень літ і сімдесят і сім літ. Та й помер він.
³² І був Ной віку п'ять сотень літ, та й породив Ной Сима, Хама та Яфета.

Буття 6

¹ І сталося, що розпочала людина розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки.
² І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали.
³ І промовив Господь: Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ.
⁴ За тих днів на землі були велетні, а також по тому, як стали приходити Божі сини до людських дочок. І вони їм народжували, то були силачі, що славні від віку.
⁵ І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно.
⁶ І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм.
⁷ І промовив Господь: Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що їх Я вчинив.
⁸ Але Ной знайшов милість у Господніх очах.
⁹ Це ось оповість про Ноя. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив.
¹⁰ І Ной породив трьох синів: Сима, Хама й Яфета.
¹¹ І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством.
¹² І бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі.
¹³ І промовив Господь до Ноя: Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо наповнилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі.
¹⁴ Зроби собі ковчега з дерева ?офер. З перегородками зробиш ковчега, і смолою осмолиш його ізсередини та ізнадвору.
¹⁵ І отак його зробиш: три сотні ліктів довжина ковчега, п'ятдесят ліктів ширина йому, а тридцять ліктів височина йому.
¹⁶ Отвір учиниш в ковчезі, і звузиш на лікоть його від гори, а вхід до ковчегу влаштуєш на боці його. Зробиш його на поверхи долішні, другорядні й третьорядні.
¹⁷ А Я ось наведу потоп, воду на землю, щоб з-під неба винищити кожне тіло, що в ньому дух життя. Помре все, що на землі!
¹⁸ І складу Я заповіта Свойого з тобою, і ввійдеш до ковчегу ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки твоїх синів із тобою.
¹⁹ І впровадиш до ковчегу по двоє з усього, з усього живого, із кожного тіла, щоб їх заховати живими з тобою. Вони будуть самець і самиця.
²⁰ Із птаства за родом його, і з худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, по двоє з усього увійдуть до тебе, щоб їх зберегти живими.
²¹ А ти набери собі з кожної їжі, що вона на споживання, і буде для тебе й для них на поживу.
²² І зробив Ной усе, як звелів йому Бог, так зробив він.

Буття 7

¹ І сказав Господь Ноєві: Увійди ти й увесь дім твій до ковчегу, бо Я бачив тебе праведним перед лицем Своїм в оцім роді.
² Із усякої чистої худоби візьмеш собі по семеро, самця та самицю її, а з худоби нечистої двоє: самця та самицю її.
³ Також із птаства небесного по семеро, самця та самицю, щоб насіння сховати живим на поверхні всієї землі.
⁴ Ось бо по семи днях Я литиму на землю дощ сорок день і сорок ночей, і всяку істоту, яку Я вчинив, зітру з-над поверхні землі!
⁵ І зробив Ной усе, як звелів був Господь.
⁶ А Ной був віку шостисот літ, і стався потоп, вода на землі.
⁷ І ввійшов Ной, і сини його, і жінка його, і невістки його з ним до ковчегу перед водою потопу.
⁸ Із чистої худоби та з худоби, що нечиста вона, і з птаства, і всього, що плазує на землі,
⁹ по двоє ввійшли до Ноя до ковчегу, самець і самиця, як Бог Ноєві був ізвелів.
¹⁰ І сталося по семи днях, і води потопу линули на землю.
¹¹ Року шостої сотні літ життя Ноєвого, місяця другого, сімнадцятого дня місяця, цього дня відкрилися всі джерела великої безодні, і розчинилися небесні розтвори.
¹² І був дощ на землі сорок день і сорок ночей.
¹³ Того саме дня до ковчегу ввійшов Ной, і Сим, і Хам та Яфет, сини Ноєві, і жінка Ноєва, і три невістки його з ними,
¹⁴ вони та всяка звірина за родом її, і всяка худоба за родом її, і всяке плазуюче, що плазує по землі, за родом його, і всяке птаство за родом його, усяка пташка крилата.
¹⁵ І ввійшли до Ноя, до ковчегу по двоє із кожного тіла, що в нім дух життя.
¹⁶ А те, що ввійшло, самець і самиця з кожного тіла ввійшли, як звелів йому Бог. І замкнув Господь за ним ковчега.
¹⁷ І був потоп сорок день на землі, і збільшилась вода, і понесла ковчега. І він високо став над землею.
¹⁸ І прибула вода, і сильно збільшилась вона на землі, і пливав ковчег на поверхні води.
¹⁹ І дуже-дуже вода на землі прибула, і покрились усі гори високі, що під небом усім.
²⁰ На п'ятнадцять ліктів угору вода прибула, і покрилися гори.
²¹ І вимерло всяке тіло, що рухається на землі: серед птаства, і серед скотини, і серед звірини, і серед усіх плазунів, що плазують по землі, і кожна людина.
²² Усе, що в ніздрях його дух життя, з усього, що на суходолі вимерло було.
²³ І винищив Бог усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна, і аж до птаства небесного, вони стерлись з землі. І зостався тільки Ной та те, що з ним у ковчезі було.
²⁴ І прибувала вода на землі сто і п'ятдесят день.

Буття 8

¹ І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, і вода заспокоїлась.
² І закрились джерела безодні та небесні розтвори, і дощ з неба спинився.
³ І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спадати по ста й п'ятидесяти днях.
⁴ А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.
⁵ І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.
⁶ І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.
⁷ І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.
⁸ І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спала вода з-над землі.
⁹ Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.
¹⁰ І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.
¹¹ І голубка вернулась до нього вечірнього часу, і ось у неї в дзюбку лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.
¹² І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.
¹³ І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!
¹⁴ А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця висохла земля.
¹⁵ І промовив Ноєві Господь, кажучи:
¹⁶ Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.
¹⁷ Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай рояться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються.
¹⁸ І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.
¹⁹ Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми вийшли з ковчегу вони.
²⁰ І збудував Ной жертівника Господеві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення.
²¹ І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
²² Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч не припиняться!

Буття 9

¹ І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю!
² І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони.
³ Усе, що плазує, що живе воно, буде вам на їжу. Як зелену ярину Я віддав вам усе.
⁴ Тільки м'яса з душею його, цебто з кров'ю його, не будете ви споживати.
⁵ А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, і з руки чоловіка, з руки кожного брата його Я буду жадати душу людську.
⁶ Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим.
⁷ Ви ж плодіться й розмножуйтеся, роїться на землі та розмножуйтесь на ній!
⁸ І сказав Бог до Ноя та до синів його з ним, кажучи:
⁹ А Я, ось Свого заповіта укладаю Я з вами та з вашим потомством по вас.
¹⁰ І з кожною живою душею, що з вами: серед птаства, серед худоби, і серед усієї земної звірини з вами, від усіх, що виходять з ковчегу, до всієї земної звірини.
¹¹ І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити.
¹² І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління:
¹³ Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею.
¹⁴ І станеться, коли над землею Я хмару захмарю, то буде виднітися в хмарі веселка.
¹⁵ І згадаю про Свого заповіта, що між Мною й між вами, і між кожною живою душею в кожному тілі. І більш не буде вода для потопу, щоб вигубляти кожне тіло.
¹⁶ І буде веселка у хмарі, і побачу її, щоб пам'ятати про вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею в кожному тілі, що воно на землі.
¹⁷ І сказав Бог до Ноя: Це знак заповіту, що Я встановив поміж Мною й поміж кожним тілом, що воно на землі.
¹⁸ І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, і Хам, і Яфет. А Хам він був батько Ханаанів.
¹⁹ Оці троє були сини Ноєві, і від них залюднилася вся земля.
²⁰ І зачав був Ной, муж землі, садити виноград.
²¹ І пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету.
²² І побачив Хам, батько Ханаанів, наготу батька свого, та й розказав обом браттям своїм надворі.
²³ Узяли тоді Сим та Яфет одежину, і поклали обидва на плечі свої, і позадкували, та й прикрили наготу батька свого. Вони відвернули дозаду обличчя свої, і не бачили наготи батька свого.
²⁴ А Ной витверезився від свого вина, і довідався, що йому був учинив його син наймолодший.
²⁵ І сказав він: Проклятий будь Ханаан, він буде рабом рабів своїм браттям!
²⁶ І сказав він: Благословенний Господь, Симів Бог, і хай Ханаан рабом буде йому!
²⁷ Нехай Бог розпросторить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових, і нехай Ханаан рабом буде йому!
²⁸ А Ной жив по потопі триста літ і п'ятдесят літ.
²⁹ А всіх Ноєвих днів було дев'ятсот літ і п'ятдесят літ. Та й помер.

Буття 10

¹ Оце нащадки синів Ноєвих: Сима, Хама та Яфета. А їм народились сини по потопі:
² Сини Яфетові: ?омер, і Ма?о?, і Мадай, і Яван, і Тувал, і Мешех, і Тирас.
³ А сини ?омерові: Ашкеназ, і Рифат, і То?арма.
⁴ А сини Явана: Еліша, і Таршіш, і китти, і додани.
⁵ Від них відділилися острови народів у їхніх краях, кожний за мовою своєю, за своїми родами, у народах своїх.
⁶ А сини Хамові: Куш, і Міцраїм, і Фут, і Ханаан.
⁷ А сини Кушові: Сева, і Хавіла, і Савта, і Раама, і Савтеха. А сини Раами: Шева та Дедан.
⁸ Куш же породив Німрода, він розпочав на землі велетнів.
⁹ Він був дужий мисливець перед Господнім лицем. Тому то говориться: Як Німрод, дужий мисливець перед Господнім лицем.
¹⁰ А початком царства його були: Вавилон, і Ерех, і Аккад, і Калне в землі Шінеар.
¹¹ З того краю вийшов Ашшур, та й збудував Ніневію, і Реховот-Ір, і Калах,
¹² і Ресен поміж Ніневією та поміж Калахом, він оте місто велике.
¹³ А Міцраїм породив лудів, і анамів, і легавів, і нафтухів,
¹⁴ і патрусів, і каслухів, що звідси пішли филистимляни, і кафторів.
¹⁵ А Ханаан породив Сидона, свого перворідного, та Хета,
¹⁶ і Евусеянина, і Амореянина, і ?ір?ашеянина,
¹⁷ і Хіввеянина, і Аркеянина, і Синеянина,
¹⁸ і Арвадеянина, і Цемареянина, і Хаматеянина. А потім розпорошилися роди Ханаанеянина.
¹⁹ І була границя Ханаанеянина від Сидону в напрямі аж до ?ерару, аж до ?ази, у напрямі аж до Содому, і до Гомори, і до Адми, і до Цевоїму, аж до Лашу.
²⁰ Оце сини Хамові, за їхніми родами, за мовами їхніми, у їхніх країнах, у їхніх народах.
²¹ А Симові теж народились йому, він батько всіх синів Еверових, брат старший Яфетів.
²² Сини Симові: Елам, і Ашшур, і Арпахшад, і Луд, і Арам.
²³ А Арамові сини: Уц, і Хул, і ?етер, і Маш.
²⁴ А Арпахшад породив Шелаха, а Шелах породив Евера.
²⁵ А Еверові народилося двоє синів: ім'я першому Пеле?, бо за днів його поділилась земля, а ймення його брата Йоктан.
²⁶ А Йоктан породив Алмодада, і Шелефа, і Хасар-Мавета, і Єраха,
²⁷ і Гадорама, і Узала, і Диклу,
²⁸ і Увала, і Авімаїла, і Шеву,
²⁹ і Офіра, і Хавілу, і Йовава. Усі вони сини Йоктанові.
³⁰ А оселя їхня була від Меші в напрямі аж до Сефару, гори східньої.
³¹ Оце сини Симові, за їхніми родами, за мовами їхніми, у їхніх країнах, у їхніх народах.
³² Оце роди синів Ноєвих, за нащадками їхніми, у їхніх народах. І народи від них поділились на землі по потопі.

Буття 11

¹ І була вся земля одна мова та слова одні.
² І сталось, як рушали зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там.
³ І сказали вони один одному: Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо! І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна була їм за вапно.
⁴ І сказали вони: Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі.
⁵ І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її.
⁶ І промовив Господь: Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити.
⁷ Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного.
⁸ І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, і вони перестали будувати те місто.
⁹ І тому то названо ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі.
¹⁰ Оце нащадки Симові: Сим був віку ста літ, та й породив Арпахшада, два роки по потопі.
¹¹ І жив Сим по тому, як породив Арпахшада, п'ять сотень літ. І породив він синів і дочок.
¹² А Арпахшад жив тридцять і п'ять літ, та й породив він Шелаха.
¹³ І жив Арпахшад по тому, як породив він Шелаха, чотири сотні літ та три роки. І породив він синів та дочок.
¹⁴ Шелах же жив тридцять літ, та й породив він Евера.
¹⁵ І жив Шелах по тому, як породив він Евера, чотири сотні літ і три роки. І породив він синів та дочок.
¹⁶ Евер же жив тридцять літ і чотири, та й породив він Пеле?а.
¹⁷ І жив Евер по тому, як породив він Пеле?а, чотири сотні літ і тридцять літ. І породив він синів та дочок.
¹⁸ Пеле? же жив тридцять літ, та й породив Реу.
¹⁹ І жив Пеле? по тому, як породив Реу, дві сотні літ і дев'ять літ. І породив він синів та дочок.
²⁰ А Реу жив тридцять і два роки, та й породив Серу?а.
²¹ І жив Реу по тому, як породив Серу?а, дві сотні літ і сім літ. І породив він синів та дочок.
²² А Серу? жив тридцять літ, та й породив Нахора.
²³ І жив Серу? по тому, як породив Нахора, дві сотні літ. І породив він синів та дочок.
²⁴ А Нахор жив двадцять літ і дев'ять, та й породив він Тераха.
²⁵ І жив Нахор по тому, як породив він Тераха, сотню літ і дев'ятнадцять літ. І породив він синів та дочок.
²⁶ Терах же жив сімдесят літ, та й породив Аврама, і Нахора, і Гарана.
²⁷ А оце нащадки Терахові: Терах породив Аврама, і Нахора, і Гарана. А Гаран породив Лота.
²⁸ Гаран же помер за життя свого батька, у краї свого народження, в Урі халдейському.
²⁹ І побрали Аврам та Нахор для себе жінок. Ім'я Аврамовій жінці Сара, а ймення Нахоровій жінці Мілка, дочка Гарана, Мілчиного батька і батька °ски.
³⁰ А Сара неплідна була, не мала нащадка вона.
³¹ І взяв Терах Аврама, сина свого, і Лота, сина Гаранового, сина свого сина, і Сару, невістку свою, жінку Аврама, свого сина, та й вийшов з ними з Уру халдейського, щоб піти до краю ханаанського. І прийшли вони аж до Харану, та й там оселилися.
³² І було днів Терахових дві сотні літ та п'ять літ. І Терах помер у Харані.

Буття 12

¹ І промовив Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу.
² І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням.
³ І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!
⁴ І відправивсь Аврам, як сказав був до нього Господь, і з ним пішов Лот. Аврам же мав віку сімдесят літ і п'ять літ, як виходив з Харану.
⁵ І Аврам узяв Сару, свою жінку, та Лота, сина брата свого, і ввесь маєток, який набули, і людей, що їх набули у Харані, та й вийшли, щоб піти до Краю ханаанського. І до Краю ханаанського вони прибули.
⁶ І пройшов Аврам по Краю аж до місця Сихему, аж до дуба Мамре. А ханаанеянин тоді проживав у цім Краї.
⁷ І Господь явився Авраму й сказав: Я дам оцей Край потомству твоєму. І він збудував там жертівника Господеві, що явився йому.
⁸ А звідти він рушив на гору від сходу від Бет-Елу, і намета свого розіп'яв, Бет-Ел від заходу, а Гай від сходу. І він збудував там Господу жертівника, і прикликав Господнє Ймення.
⁹ І подавався Аврам усе далі на південь.
¹⁰ І стався був голод у Краї. І зійшов Аврам до Єгипту, щоб там перебути, бо голод у Краї тяжкий став.
¹¹ І сталося, як він близько прийшов до Єгипту, то сказав був до жінки своєї Сари: Отож то я знаю, що ти жінка вродлива з обличчя.
¹² І станеться, як побачать тебе єгиптяни й скажуть: Це жінка його, то вони мене вб'ють, а тебе позоставлять живою.
¹³ Скажи ж, що сестра моя ти, щоб добре було через тебе мені, і щоб я позостався живий через тебе.
¹⁴ І сталось, як прийшов був Аврам до Єгипту, то єгиптяни побачили жінку, що дуже вродлива вона.
¹⁵ І побачили її вельможі фараонові, і хвалили її перед фараоном. І взята була та жінка до дому фараонового.
¹⁶ І він для Аврама добро вчинив через неї. І одержав він дрібну та велику худобу, і осли, і раби, і невільниці, і ослиці, верблюди.
¹⁷ І вдарив Господь фараона та дім його великими поразами через Сару, Аврамову жінку.
¹⁸ І прикликав фараон Аврама й сказав: Що ж то мені ти вчинив? Чому не сказав мені, що вона твоя жінка?
¹⁹ Для чого сказав ти: Вона моя сестра? І я собі взяв був за жінку її. А тепер ось жінка твоя, візьми та й іди!
²⁰ І фараон наказав людям про нього. І вислали його, і жінку його, і все, що в нього було.

Буття 13

¹ І піднявся Аврам із Єгипту, сам, і жінка його, і все, що в нього було, і Лот разом із ним, до Не?еву.
² А Аврам був вельми багатий на худобу, на срібло й на золото.
³ І пішов він в мандрівки свої від Не?еву аж до Бет-Елу, аж до місця, де напочатку намет його був поміж Бет-Елом і поміж Гаєм,
⁴ до місця жертівника, що його він зробив там напочатку. І Аврам там прикликав Господнє Ймення.
⁵ Так само й у Лота, що з Аврамом ходив, дрібна та велика худоба була та намети.
⁶ І не вміщала їх та земля, щоб їм разом пробувати, бо великий був їхній маєток, і не могли вони разом пробувати.
⁷ І сталася сварка поміж пастухами худоби Аврамової та поміж пастухами худоби Лотової. А ханаанеянин та періззеянин сиділи тоді в Краю.
⁸ І промовив до Лота Аврам: Нехай сварки не буде між мною та між тобою, і поміж пастухами моїми та поміж пастухами твоїми, бо близька ми рідня.
⁹ Хіба не ввесь Край перед обличчям твоїм? Відділися від мене! Коли підеш ліворуч, то я піду праворуч, а як ти праворуч, то піду я ліворуч.
¹⁰ І звів Лот свої очі, і побачив усю околицю Йорданську, що наводнена вся вона аж до Цоару, перед тим, як Содом та Гомору був знищив Господь, як Господній, садок, як єгипетський край!
¹¹ І Лот вибрав собі всю околицю йорданську. І Лот рушив на схід, і вони розлучилися один від одного.
¹² Аврам оселився в землі ханаанській, а Лот оселився в рівнинних містах околиці, і наметував аж до Содому.
¹³ А люди содомські були дуже злі та грішні перед Господом.
¹⁴ І промовив Господь до Аврама, коли Лот розлучився із ним: Зведи очі свої, та поглянь із місця, де ти, на північ, і на південь, і на схід, і на захід,
¹⁵ бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму.
¹⁶ І вчиню Я потомство твоє, як той порох землі, так, що коли хто потрапить злічити порох земний, то теж і потомство твоє перелічене буде.
¹⁷ Устань, пройдись по Краю вздовж його та вширшки його, бо тобі його дам!
¹⁸ І Аврам став наметувати, і прибув, і осів між дубами Мамре, що в Хевроні вони. І він збудував там жертівника Господеві.

Буття 14

¹ І сталось за днів Амрафела, царя Шинеару, Арйоха, царя Елласару, Кедор-Лаомера, царя Еламу, і Тидала, царя ?оїму,
² вони вчинили війну з Бераєм, царем Содому, і з Біршаєм, царем Гомори, з Шин'авом, царем Адми, і Шемевером, царем Цевоїму, і з царем Белаю, що Цоар тепер.
³ Усі ці зібрались були до долини Сіддім, вона тепер море Солоне.
⁴ Дванадцять літ служили вони Кедор-Лаомерові, а року тринадцятого повстали.
⁵ А року чотирнадцятого прибув Кедор-Лаомер та царі, що були з ним, і побили Рефаїв в Аштерот-Карнаїмі, і Зузів у Гамі, і Емів у Шаве-Кір'ятаїмі,
⁶ і Хорянина в горах Сеїру аж до Ел-Парану, що він при пустині.
⁷ І вернулись вони, і прибули до Ен-Мішпату, воно тепер Кадеш, і звоювали всю землю Амалика, а також Аморея, що сидів у Хаццон-Тамарі.
⁸ І вийшов цар Содому, і цар Гомори, і цар Адми, і цар Цевоїму, і цар Белаю, тепер він Цоар, і вишикувалися з ними на бій у долині Сіддім,
⁹ із Кедор-Лаомером, царем Еламу, і Тидалом, царем ?оїму, і Амрафелом, царем Шинеару, і Арйохом, царем Елласару, чотири царі проти п'ятьох.
¹⁰ А долина Сіддім була повна смоляних ям; і втекли цар Содому й цар Гомори, та й попадали туди, а позосталі повтікали на гору.
¹¹ І взяли вони ввесь маєток Содому й Гомори, і всю їхню поживу, і пішли.
¹² І взяли вони Лота, сина брата Аврамового, бо пробував у Содомі, і добро його та й пішли.
¹³ І прийшов був недобиток, та й розповів єврею Аврамові, а він жив між дубами амореянина Мамре, брата Ешколового й брата Анерового, Аврамових спільників.
¹⁴ І почув Аврам, що небіж його взятий у неволю, та й узброїв своїх вправних слуг, що в домі його народились, три сотні й вісімнадцять, і погнався до Дану.
¹⁵ І він поділився на гурти вночі, він та раби його, і розбив їх, і гнався за ними аж до Хови, що ліворуч Дамаску.
¹⁶ І вернув він усе добро, а також Лота, небожа свого, і добро його повернув, а також жінок та людей.
¹⁷ Тоді цар Содому вийшов назустріч йому, як він повертався, розбивши Кедор-Лаомера та царів, що були з ним, до долини Шаве, вона тепер долина Царська.
¹⁸ А Мелхиседек, цар Салиму, виніс хліб та вино. А він був священик Бога Всевишнього.
¹⁹ І поблагословив він його та й промовив: Благословенний Аврам від Бога Всевишнього, що створив небо й землю.
²⁰ І благословенний Бог Всевишній, що видав у руки твої ворогів твоїх. І Аврам дав йому десятину зо всього.
²¹ І сказав цар содомський Аврамові: Дай мені людей, а маєток візьми собі.
²² Аврам же сказав цареві содомському: Я звів свою руку до Господа, Бога Всевишнього, Творця неба й землі,
²³ що від нитки аж до ремінця сандалів я не візьму з того всього, що твоє, щоб ти не сказав: Збагатив я Аврама.
²⁴ Я не хочу нічого, даси тільки те, що слуги поїли, та частину людям, що зо мною ходили: Анер, Ешкол і Мамре, частину свою вони візьмуть.

Буття 15

¹ По цих-о подіях було слово Господнє Аврамові в видінні таке: Не бійся, Авраме, Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика.
² А Аврам відізвався: Господи, Господи, що даси Ти мені, коли я бездітний ходжу, а керівник мого господарства він Елі-Езер із Дамаску.
³ І сказав Аврам: Отож, Ти не дав нащадка мені, і ото мій керівник спадкоємець мені.
⁴ І ось слово Господнє до нього таке: Він не буде спадкоємець тобі, але той, хто вийде з твойого нутра, він буде спадкоємець тобі.
⁵ І Господь його вивів надвір та й сказав: Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити. І до нього прорік: Таким буде потомство твоє!
⁶ І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність.
⁷ І промовив до нього: Я Господь, що вивів тебе з Уру халдейського, щоб дати тобі землю оцю, щоб став ти спадкоємець її.
⁸ І промовив Аврам: Господи, Господи, з чого я довідаюся, що буду спадкоємець її?
⁹ Він же промовив до нього: Візьми трилітнє теля, і трилітню козу, і трилітнього барана, і горлицю, і пташеня голубине.
¹⁰ І взяв він для Нього все те, і розсік його пополовині, і дав кожну частину його відповідно до другої, але птаства не розсік.
¹¹ І зліталося хиже птаство на трупи, та Аврам відганяв його.
¹² Коли ж сонце схилялось на захід, то спав сон на Аврама. І ось спадає на нього жах темний, великий.
¹³ І промовив Господь до Аврама: Добре знай, що потомство твоє буде приходьком в землі не своїй. І будуть служити вони, і будуть їх мучити чотири сотні літ.
¹⁴ Але народ, якому служити вони будуть, Я засуджу; та вони потім вийдуть з великим маєтком.
¹⁵ А ти до своєї рідні прийдеш у мирі, у старості добрій похований будеш.
¹⁶ А покоління четверте повернеться сюди, бо досі не повний ще гріх амореянина.
¹⁷ І сталось, коли зайшло сонце й була темрява, то ось появилась мов димуюча піч, та смолоскип огняний перейшов поміж тими кусками жертви.
¹⁸ І того дня склав Господь заповіта з Аврамом, говорячи: Потомству твоєму Я дав оцю землю від річки Єгипту аж до річки великої, до річки Ефрата:
¹⁹ хенеянина, і кенізеянина, і кадмонеянина,
²⁰ і хіттеянина, і періззеянина, і рефаеянина,
²¹ і амореянина, і ханаанеянина, і ґірґашеянина, і евусеянина.

Буття 16

¹ А Сара, Аврамова жінка, не родила йому. І в неї була єгиптянка невільниця, а ймення їй Аґар.
² І сказала Сара Аврамові: Ось Господь затримав мене від породу. Прийди ж до моєї невільниці, може від неї одержу я сина. І послухався Аврам голосу Сари.
³ І взяла Сара, Аврамова жінка, єгиптянку А?ар, свою невільницю, по десяти літах перебування Аврамового в землі ханаанській, і дала її Аврамові, чоловікові своєму, за жінку.
⁴ І він увійшов до А?ари, і вона зачала. Як вона ж побачила, що зачала, то стала легковажити господиню свою.
⁵ І сказала Сара Аврамові: Моя кривда на тобі! Я дала була свою невільницю до лоня твого, а як вона побачила, що зачала, то стала легковажити мене. Нехай розсудить Господь поміж мною та поміж тобою!
⁶ І промовив Аврам до Сари: Таж невільниця твоя в руці твоїй! Зроби їй те, що вгодне в очах твоїх. І Сара гнобила її. І втекла А?ар від обличчя її.
⁷ І знайшов її Ангол Господній біля джерела води на пустині, біля джерела на дорозі до Шур,
⁸ і сказав: А?аро, Сарина невільнице, звідки ж то прийшла ти, і куди ти йдеш? Та відказала: Я втікаю від обличчя Сари, пані моєї.
⁹ А Ангол Господній промовив до неї: Вернися до пані своєї, і терпи під руками її!
¹⁰ І Ангол Господній промовив до неї: Сильно розмножу потомство твоє, і через безліч буде воно незліченне.
¹¹ І Ангол Господній до неї сказав: Ось ти зачала, і сина породиш, і назвеш ім'я йому Ізмаїл, бо прислухавсь Господь до твоєї недолі.
¹² А він буде як дикий осел між людьми, рука його на всіх, а рука всіх на нього. І буде він жити при всіх своїх браттях.
¹³ І назвала вона Ймення Господа, що мовив до неї: Ти Бог видіння! Бо сказала вона: Чи й тут я дивилась на Того, Хто бачить мене?
¹⁴ Тому джерело було назване Джерело Живого, Хто бачить мене, воно поміж Кадешем та поміж Баредом.
¹⁵ І вродила А?ар Аврамові сина, а Аврам назвав ім'я свого сина, що вродила А?ар: Ізмаїл.
¹⁶ А Аврам був віку восьмидесяти літ і шести літ, коли А?ар вродила була Аврамові Ізмаїла.

Буття 17

¹ І був Аврам віку дев'ятидесяти літ і дев'яти літ, коли явився Господь Аврамові та й промовив до нього: Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний!
² І дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою, і дуже-дуже розмножу тебе.
³ І впав Аврам на обличчя своє, а Бог до нього промовляв, говорячи:
⁴ Я, ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох народів.
⁵ І не буде вже кликатись ім'я твоє: Аврам, але буде ім'я твоє: Авраам, бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів.
⁶ І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть.
⁷ І Я складу заповіта Свого поміж Мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для нащадків твоїх по тобі.
⁸ І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитання твого, увесь Край ханаанський, на вічне володіння, і Я буду їм Богом.
⁹ І сказав Авраамові Бог: А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твої по тобі в їхніх поколіннях.
¹⁰ То Мій заповіт, що його ви виконувать будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі буде обрізаний у вас.
¹¹ І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами.
¹² А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних, що він не з потомства твого.
¹³ Щодо обрізання, нехай буде обрізаний уроджений дому твого й куплений за срібло твоє, і буде Мій заповіт на вашім тілі заповітом вічним.
¹⁴ А необрізаний чоловічої статі, що не буде обрізаний на тілі своєї крайньої плоті, то стята буде душа та з народу свого, він зірвав заповіта Мого!
¹⁵ І сказав Авраамові Бог: Сара, жінка твоя, нехай свого ймення не кличе вже: Сара, бо ім'я їй: Сарра.
¹⁶ І поблагословлю Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагословлю Я її, і стануться з неї народи, і царі народів будуть із неї.
¹⁷ І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев'ятидесяти літ уродить?
¹⁸ А до Бога сказав Авраам: Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!
¹⁹ Бог же сказав: Але Сарра, твоя жінка, сина породить тобі, а ти назвеш ім'я йому Ісак. І Свого заповіта з ним Я складу, щоб був вічний заповіт для нащадків його по нім.
²⁰ А щодо Ізмаїла, Я послухав тебе: Ось Я поблагословлю його, і вчиню його плідним, і дуже-дуже розмножу його. Він породить дванадцять князів, і великим народом учиню Я його.
²¹ А Свого заповіта Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року.
²² І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама.
²³ І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх уроджених у домі його, і всіх, хто куплений за срібло його, кожного чоловічої статі з-поміж людей Авраамового дому, і обрізав тіло крайньої плоті їх того самого дня, як Бог говорив з ним.
²⁴ А Авраам був віку дев'ятидесяти й дев'яти літ, як обрізано було тіло крайньої плоті його.
²⁵ А Ізмаїл був віку тринадцяти літ, як обрізано було тіло крайньої плоті його.
²⁶ Того самого дня був обрізаний Авраам та Ізмаїл, син його.
²⁷ І всі мужі дому його, народжені дому й куплені за срібло з-поміж чужоплемінних, були обрізані з ним.

Буття 18

¹ І явився до нього Господь між дубами Мамре, а він сидів при вході в намет під час денної спеки.
² І він ізвів очі свої та й побачив: ось три Мужі стоять біля нього. І побачив, і вибіг із входу намету назустріч °м, і вклонився до землі,
³ та й промовив: Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх, не проходь повз Свойого раба!
⁴ Принесуть трохи води, і ноги Свої помийте, і спочиньте під деревом.
⁵ І хай хліба шматок принесу я, а Ви підкріпіть серце Ваше. Потому підете, бо на те Ви йдете повз свойого раба. І сказали вони: Зроби так, як сказав.
⁶ І Авраам поспішив до намету до Сарри й сказав: Візьми швидко три міри пшеничної муки, заміси, і зроби коржі.
⁷ І побіг Авраам до товару, і взяв молоде та добре теля, і дав слузі, а той швидко його приготовив.
⁸ І взяв масла й молока, та теля приготовлене, та й поклав перед Ними, а сам став біля Них під деревом. І їли Вони.
⁹ І сказали до нього: Де Сарра, жінка твоя? А він відказав: Ось у наметі.
¹⁰ І сказав один з Них: Я напевно вернуся до тебе за рік цього самого часу. І ось буде син у Сарри, жінки твоєї... А Сарра це чула при вході намету, що був за Ним.
¹¹ Авраам же та Сарра старі були, віку похилого. У Сарри перестало бувати звичайне жіноче.
¹² І засміялася Сарра в нутрі своїм, говорячи: Коли я зів'яла, то як станеться розкіш мені? Таж пан мій старий!
¹³ І сказав Господь до Авраама: Чого то сміялася Сарра отак: Чи ж справді вроджу, коли я зостарілась?
¹⁴ Чи для Господа є річ занадто трудна? На означений час Я вернуся до тебе за рік цього самого часу, Сарра ж тоді матиме сина.
¹⁵ А Сарра відріклася, говорячи: Не сміялася я, бо боялась. Але Він відказав: Ні, таки сміялася ти!
¹⁶ І повставали звідти ті Мужі, і поглянули на Содом, а Авраам пішов з Ними, щоб °х відпровадити.
¹⁷ А Господь сказав: Чи Я від Авраама втаю, що Я маю зробити?
¹⁸ Бож Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому поблагословляться всі народи землі!
¹⁹ Бо вибрав Я його, щоб він наказав синам своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та право, а то для того, щоб Господь здійснив на Авраамові, що сказав був про нього.
²⁰ І промовив Господь: Через те, що крик Содому й Гомори великий, і що гріх їхній став дуже тяжкий,
²¹ зійду ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як крик про них, що доходить до Мене, тоді їм загибіль, а як ні то побачу.
²² І повернулися звідти ті Мужі, і пішли до Содому, а Авраам усе ще стояв перед Господнім лицем.
²³ І Авраам підійшов та й промовив: Чи погубиш також праведного з нечестивим?
²⁴ Може є п'ятдесят праведних у цьому місті, чи також вигубиш і не пробачиш цій місцевості ради п'ятидесяти тих праведних, що в ньому є?
²⁵ Не можна Тобі чинити так, щоб убити праведного з нечестивим, бо стане праведний як нечестивий, цього ж не можна Тобі! Чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?
²⁶ І промовив Господь: Коли Я в Содомі, у цьому місті, знайду п'ятдесят праведних, то вибачу цілій місцевості ради них.
²⁷ І відповів Авраам та й промовив: Оце я осмілився був говорити до Господа свого, а я порох та попіл.
²⁸ Може п'ятдесят тих праведних не матиме п'яти, чи Ти знищиш ціле місто через п'ятьох? І промовив Господь: Не знищу, коли там знайду сорок і п'ять!
²⁹ І промовив до Нього він ще, та й сказав: Може сорок там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю й ради сорока!
³⁰ І сказав Авраам: Хай не гніває це мого Господа, і нехай я скажу: Може тридцять там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю, коли й тридцять знайду там!
³¹ І сказав Авраам: Оце я осмілився був говорити до Господа мого: Може двадцять там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю й ради двадцяти!
³² І сказав Авраам: Хай не гніває це мого Господа, і нехай я скажу тільки разу цього: Може хоч десять там знайдеться? А Господь відказав: Не знищу й ради десятьох!
³³ І пішов Господь, як скінчив говорити до Авраама. А Авраам вернувся до свого місця.

Буття 19

¹ І прибули обидва Анголи до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі,
² та й промовив: Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й підете на дорогу свою. А вони відказали: Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці.
³ А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного і їли вони.
⁴ Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому від малого аж до старого, увесь народ звідусюди оточили той дім.
⁵ І вони закричали до Лота, і сказали йому: Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати!
⁶ І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою,
⁷ і сказав: Браття мої, не чиніть лихого!
⁸ Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби... Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого.
⁹ А вони закричали: Іди собі геть! І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм! І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері.
¹⁰ Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули.
¹¹ А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу.
¹² І сказали ті мужі до Лота: Ще хто в тебе тут? Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і все, що в місті твоє, виведи з цього місця,
¹³ бо ми знищимо це місце, бо збільшився їхній крик перед Господом, і Господь послав нас, щоб знищити його.
¹⁴ І вийшов Лот, і промовив до зятів своїх, що мали взяти дочок його, і сказав: Уставайте, вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто. Але в очах зятів він здавався як жартун.
¹⁵ А коли зійшла світова зірниця, то Анголи принагляли Лота, говорячи: Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста.
¹⁶ А що він вагався, то ті мужі через Господню до нього любов схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом.
¹⁷ І сталося, коли один з них виводив їх поза місто, то промовив: Рятуй свою душу, не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на гору, щоб тобі не загинути.
¹⁸ А Лот їм відказав: Ні ж бо, Господи!
¹⁹ Ось Твій раб знайшов милість в очах Твоїх, і Ти побільшив Свою милість, що зробив її зо мною, щоб зберегти при житті мою душу; але я не встигну сховатись на гору, щоб бува не спіткало мене зло, і я помру.
²⁰ Ось місто це близьке, щоб утекти туди, а воно маленьке. Нехай сховаюсь я туди, чи ж воно не маленьке? і буде жити душа моя.
²¹ І відказав Він до нього: Ось Я прихиливсь до твого прохання, щоб не зруйнувати міста, про яке ти казав.
²² Швидко сховайся туди, бо Я не зможу нічого зробити, аж поки не прийдеш туди. Тому й назвав ім'я тому місту: Цоар.
²³ Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару.
²⁴ І Господь послав на Содом та Гомору дощ із сірки й огню, від Господа з неба.
²⁵ І поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі.
²⁶ А жінка його, Лотова, озирнулася позад нього, і стала стовпом соляним!...
²⁷ І встав Авраам рано вранці, і подався до місця, де стояв був він перед лицем Господнім.
²⁸ І він подивився на Содом та Гомору, і на всю поверхню землі тієї околиці. І побачив: ось здіймається дим від землі, немов дим із вапнярки...
²⁹ І сталося, як нищив Бог міста тієї околиці, то згадав Бог Авраама, і вислав Лота з середини руїни, коли руйнував ті міста, що сидів у них Лот.
³⁰ І піднявся Лот із Цоару, і осів на горі, й обидві дочки його з ним, бо боявся пробувати в Цоарі. І осів у печері, він та обидві дочки його.
³¹ І промовила старша молодшій: Наш батько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас, як звичайно на цілій землі.
³² Ходи, напіймо свого батька вином, і покладімося з ним. І оживимо нащадків від нашого батька.
³³ І ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І прийшла старша та й поклалася з батьком своїм. А він не знав, коли вона лягла й коли встала...
³⁴ І сталося другого дня, і старша сказала молодшій: Ось я минулої ночі поклалась була з своїм батьком. Напіймо його вином також ночі цієї, і прийди ти, покладися з ним, і оживимо нащадків від нашого батька.
³⁵ І також ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І встала молодша та й поклалася з ним. А він не знав, коли вона лягла й коли встала...
³⁶ І завагітніли обидві Лотові дочки від батька свого.
³⁷ І вродила старша сина, і назвала ім'я йому: Моав. Він батько моавів аж до цього дня.
³⁸ А молодша вона вродила також, і назвала ймення йому: Бен-Аммі. Він батько синів Аммону аж до цього дня.

Буття 20

¹ І вирушив звідти Авраам до краю Не?ев поміж Кадешем і поміж Шуром, і оселився часово в ?ерарі.
² І сказав Авраам на Сарру, жінку свою: Вона сестра моя. І послав Авімелех, цар ?ерару, і взяв Сарру.
³ І прийшов Бог до Авімелеха у сні нічнім, і сказав до нього: Ось ти вмираєш через жінку, яку взяв, бо вона має чоловіка.
⁴ А Авімелех не зближався до неї, і сказав: Господи, чи Ти вб'єш також люд праведний?
⁵ Чи ж не він був сказав мені: Вона моя сестра, а вона також вона сказала: Він мій брат. Я те зробив у невинності серця свого й у чистоті рук своїх.
⁶ І промовив до нього Бог у сні: І Я знаю, що в чистоті свого серця вчинив ти оце, і Я теж удержав тебе, щоб не згрішив проти Мене. Тому то не дав Я тобі доторкнутись до неї.
⁷ А тепер верни жінку цього мужа, бо він пророк, і буде молитися за тебе, і живи. А коли ти не вернеш, то знай, що справді помреш ти й усе, що твоє.
⁸ І встав Авімелех рано вранці, і покликав усіх рабів своїх, та й сказав усі ці слова до їхніх ушей. А люди ті сильно злякалися.
⁹ І закликав Авімелех Авраама, і промовив до нього: Що ти нам учинив? І чим згрішив я проти тебе, що ти приніс на мене й на царство моє великий гріх? Учинки, яких не роблять, ти зо мною вчинив!
¹⁰ І сказав Авімелех Авраамові: Що ти мав на увазі, що вчинив таку річ?
¹¹ І сказав Авраам: Бо подумав я: Нема ж страху Божого в місцевості цій, тому вб'ють мене за жінку мою.
¹² І притім вона справді сестра моя, вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї, і стала за жінку мені.
¹³ І сталося, коли Бог учинив мене мандрівником з дому батька мого, то сказав я до неї: То буде твоя ласка, яку вчиниш зо мною: у кожній місцевості, куди прийдем, говори ти на мене: він мій брат.
¹⁴ І взяв Авімелех дрібну та велику худобу, і рабів та невільниць, та й дав Авраамові. І вернув йому Сарру, жінку його.
¹⁵ І сказав Авімелех: Ось край мій перед обличчям твоїм, осядь там, де тобі до вподоби.
¹⁶ А Саррі сказав: Ось тисячу секлів срібла я дав братові твоєму. Оце тобі накриття на очі перед усіма, хто з тобою. І перед усіма ти оправдана.
¹⁷ І помолився Авраам Богові, і вздоровив Бог Авімелеха, і жінку його, і невільниць його, і почали вони знову роджати.
¹⁸ Бо справді стримав був Господь кожну утробу Авімелехового дому через Сарру, Авраамову жінку.

Буття 21

¹ А Господь згадав Сарру, як сказав був, і вчинив Господь Саррі, як Він говорив.
² І Сарра зачала, і породила сина Авраамові в старості його на означений час, що про нього сказав йому Бог.
³ І назвав Авраам ім'я синові своєму, що вродився йому, що Сарра йому породила: Ісак.
⁴ І обрізав Авраам Ісака, сина свого,коли мав він вісім день, як Бог наказав був йому.
⁵ А Авраам був віку ста літ, як уродився йому Ісак, син його.
⁶ І промовила Сарра: Сміх учинив мені Бог, кожен, хто почує, буде сміятися з мене.
⁷ І промовила: Хто б сказав Авраамові: Сарра годує синів? Бо вродила я сина в старості його.
⁸ І дитина росла, і була відлучена. І справив Авраам велику гостину в день відлучення Ісака.
⁹ І побачила Сарра сина А?ари єгиптянки, що вродила була Авраамові, що він насміхається.
¹⁰ І сказала вона Авраамові: Прожени ту невільницю та сина її, бо не буде наслідувати син тієї невільниці разом із сином моїм, із Ісаком.
¹¹ Але ця справа була дуже не до вподоби Авраамові через сина його.
¹² І промовив Господь Авраамові: Нехай не буде не до вподоби тобі це через хлопця та через невільницю твою. Усе, що скаже тобі Сарра, послухай голосу її, бо Ісаком буде покликане тобі потомство.
¹³ І також сина невільниці тієї учиню його народом, бо він твоє насіння.
¹⁴ І встав рано Авраам, і взяв хліба й бурдюка води, і дав до А?ари на плече її, також дитину, та й послав її. І пішла вона, та й заблудила в пустині Беер-Шева.
¹⁵ І скінчилась вода в бурдюці, і покинула вона дитину під одним із кущів.
¹⁶ І пішла вона, і сіла собі навпроти, на віддалі як стрілити луком, бо сказала: Нехай я не бачу смерти цієї дитини! І сіла навпроти, і піднесла свій голос та й заплакала.
¹⁷ І почув Бог голос того хлопця. І кликнув до А?ари Божий Ангол із неба, і сказав їй: Що тобі, А?аро? Не бійся,бо почув Бог голос хлопця, де він там.
¹⁸ Устань, підійми хлопця, і рукою своєю держи його, бо великим народом зроблю Я його.
¹⁹ І відкрив Бог очі її, і вона побачила криницю води. І пішла вона, і наповнила бурдюка водою, та й напоїла хлопця.
²⁰ І з хлопцем був Бог, і він виріс. І осів у пустині, і став він стрілець-лучник.
²¹ І осів він у пустині Паран, а мати його взяла йому жінку з єгипетського краю.
²² І сталося часу того, і сказав Авімелех і Піхол, головний провідник його війська, до Авраама, говорячи: Бог із тобою в усьому, що ти робиш!
²³ А тепер присягни ж мені Богом отут, що ти не обманиш мене, і нащадка мого, і онука мого. І яка була ласка, яку я до тебе чинив, ти вчиниш зо мною та з краєм, що ти в нім чужинцем пробуваєш.
²⁴ І сказав Авраам: Я присягаю!
²⁵ І Авраам дорікав Авімелехові за криницю води, що її відняли були Авімелехові раби.
²⁶ І сказав Авімелех: Я не знаю, хто вчинив оту річ, ані ти не розповів мені, й ані я не чув, хібащо сьогодні.
²⁷ І взяв Авраам дрібну та велику худобу, та й дав Авімелехові, і обидва вони склали умову.
²⁸ І поставив Авраам сім овечок з дрібного товару осібно.
²⁹ І сказав Авімелех до Авраама: Що вони, сім овечок отих, що ти їх поставив осібно?
³⁰ А той відказав: Бо з моєї руки сім овечок ти візьмеш, щоб для мене були на свідоцтво, що я викопав цю криницю.
³¹ Тому то назвав він це місце Беер-Шева, бо там поклялися вони.
³² І склали умову вони в Беер-Шеві. І встав Авімелех та Піхол, головний провідник його війська, і вернулись вони до краю филистимського.
³³ А Авраам посадив тамариска в Беер-Шеві, і кликав там Ім'я Господа, Бога Вічного.
³⁴ І Авраам пробував у филистимській землі багато днів.

Буття 22

¹ І сталось після цих випадків, що Бог випробовував Авраама. І сказав Він до нього: Аврааме! А той відказав: Ось я!
² І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі.
³ І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог.
⁴ А третього дня Авраам звів очі свої, та й побачив те місце здалека.
⁵ І сказав Авраам своїм слугам: Сідайте собі тут з ослом, а я й хлопець підем аж туди, і поклонимося, і повернемося до вас.
⁶ І взяв Авраам дрова для цілопалення, і поклав на Ісака, сина свого, і взяв в свою руку огонь та ножа, і пішли вони разом обоє.
⁷ І сказав Ісак до Авраама, свого батька, говорячи: Батьку мій! А той відказав: Ось я, сину мій! І промовив Ісак: Ось огонь та дрова, а де ж ягня на цілопалення?
⁸ І відказав Авраам: Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій! І пішли вони разом обоє.
⁹ І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв'язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами.
¹⁰ І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого...
¹¹ Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: Аврааме, Аврааме! А той відізвався: Ось я!
¹² І Ангол промовив: Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого.
¹³ А Авраам звів очі свої та й побачив, аж ось один баран зав'яз у гущавині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана, і приніс його на цілопалення замість сина свого.
¹⁴ І назвав Авраам ім'я місця того: Господь нагледить, що й сьогодні говориться: На горі Господь з'явиться.
¹⁵ А Ангол Господній із неба озвався до Авраама подруге,
¹⁶ і сказав: Клянуся Собою, це слово Господнє, тому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого,
¹⁷ то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів.
¹⁸ І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу.
¹⁹ І вернувсь Авраам до слуг своїх. І встали вони, та й пішли разом до Беер-Шеви. І осів Авраам у Беер-Шеві.
²⁰ І сталося по тих випадках, і сказано Авраамові так: Ось також Мілка вродила синів Нахорові, братові твоєму:
²¹ Уца, перворідного його, і Буза, брата його, і Кемуїла, батька Арамового,
²² І Кеседа, і Хазо, і Пілдаша, і °длафа, і Бетуїла.
²³ А Бетуїл породив Ревеку. Цих восьмерох породила Мілка Нахорові, братові Авраамовому.
²⁴ А наложниця його а їй на ймення Реума вродила й вона Теваха й ?ахама, і Тахаша й Мааху.

Буття 23

¹ І було життя Сарриного сто літ і двадцять літ і сім літ, літа життя Сарриного.
² І вмерла Сарра в Кіріят-Арбі, це Хеврон у Краї ханаанському. І прибув Авраам голосити над Саррою та плакати за нею.
³ І встав Авраам від обличчя небіжки своєї, та й сказав синам Хетовим, говорячи:
⁴ Я приходько й захожий між вами. Дайте в себе мені власність для гробу, і нехай я поховаю свою небіжку з-перед обличчя свого.
⁵ І відповіли сини Хетові Авраамові, та й сказали йому:
⁶ Послухай нас, пане мій, ти Божий князь серед нас! У добірнім із наших гробів поховай небіжку свою. Ніхто з нас не затримає гробу свого від тебе, щоб поховати небіжку твою.
⁷ І встав Авраам, і вклонився народу тієї землі, синам Хетовим,
⁸ та й промовив до них і сказав: Коли ви згідні поховати небіжку мою з-перед обличчя мого, то послухайте мене, і настирливо просіть для мене Ефрона, сина Цохарового,
⁹ і нехай мені дасть він печеру Махпелу, що його, що в кінці його поля, за гроші повної ваги, хай мені її дасть поміж вами на власність для гробу.
¹⁰ А Ефрон пробував серед Хетових синів. І відповів хіттеянин Ефрон Авраамові, так що чули сини Хетові й усі, хто входив у браму його міста, говорячи:
¹¹ Ні, пане мій, послухай мене! Поле віддав я тобі, і печеру, що на нім, віддав я тобі, на очах синів народу мого я віддав її тобі. Поховай небіжку свою.
¹² І вклонивсь Авраам перед народом тієї землі,
¹³ та й сказав до Ефрона, так що чув був народ тієї землі, говорячи: Коли б тільки мене ти послухав! Я дам срібло за поле, візьми ти від мене, і хай поховаю небіжку свою.
¹⁴ А Ефрон відповів Авраамові, говорячи йому:
¹⁵ Пане мій, послухай мене! Земля чотирьох сотень шеклів срібла, що вона поміж мною та поміж тобою? А небіжку свою поховай!
¹⁶ І послухав Авраам Ефрона. І відважив Авраам Ефронові срібло, про яке той був сказав, так що чули сини Хетові, чотири сотні шеклів срібла купецької ваги.
¹⁷ І стало поле Ефронове, що в Махпелі воно, що перед Мамре, поле й печера, що на ньому, і кожне дерево, що в полі, що в усій границі його навколо,
¹⁸ купном Авраамові в присутності синів Хетових, усіх, хто входив до брами міста його.
¹⁹ І по цьому Авраам поховав Сарру, жінку свою, в печері поля Махпели, перед Мамре, це Хеврон у землі ханаанській.
²⁰ І стало поле й печера, що на нім, Авраамові на власність для гробу від синів Хетових.

Буття 24

¹ А Авраам був старий, у літа ввійшов. І Господь Авраама поблагословив був усім.
² І сказав Авраам до свого раба, найстаршого дому свого, що рядив над усім, що він мав: Поклади свою руку під стегно моє,
³ і я заприсягну тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що ти не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, серед якого я пробуваю.
⁴ Бо ти підеш до краю мого, і до місця мого народження, і візьмеш жінку для сина мого, для Ісака.
⁵ І сказав раб до нього: Може та жінка не схоче за мною піти до цієї землі, то чи справді поверну я твого сина до краю, звідки ти вийшов?
⁶ І промовив до нього Авраам: Стережися, щоб ти не вернув мого сина туди!
⁷ Господь, що взяв мене з дому батька мого й з краю мого народження, і що промовляв був до мене, і що присягнув мені, кажучи: Твоїм нащадкам Я дам оцю землю, Він пошле Свого Ангола перед обличчям твоїм, і ти візьмеш звідти жінку для сина мого!
⁸ А коли ота жінка не схоче піти за тобою, то ти будеш очищений з цієї присяги своєї. Тільки сина мого ти туди не вертай.
⁹ І раб поклав свою руку під стегно Авраама, пана свого, і йому присягнув на цю справу.
¹⁰ І взяв той раб десять верблюдів із верблюдів пана свого, та й пішов. І взяв різне добро свого пана в руку свою. І він устав, і пішов в Месопотамію до міста Нахора.
¹¹ І поставив верблюди навколішки за містом при водній криниці надвечір, на час, як виходять жінки воду брати,
¹² та й промовив: Господи, Боже пана мого Авраама, подай же сьогодні мені це, і милість вчини з паном моїм Авраамом!
¹³ Ось я стою над водним джерелом, а дочки мешканців міста виходять воду брати.
¹⁴ І станеться, що дівчина, до якої скажу: Нахили но глека свого, я нап'юся, а вона відповість: Пий, і так само верблюди твої я понапуваю, її Ти призначив для раба Свого, для Ісака. І з цього пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном.
¹⁵ І сталося, поки він закінчив говорити, аж ось виходить Ревека, що була народжена Бетуїлові, синові Мілки, жінки Нахора, Авраамового брата. А її глек на плечі в неї.
¹⁶ А дівчина та вельми вродлива з обличчя; була дівиця, і чоловік не пізнав ще її. І зійшла вона до джерела, і наповнила глека свого, та й вийшла.
¹⁷ І вибіг той раб назустріч їй, та й сказав: Дай но напитись води з твого глека!
¹⁸ А та відказала: Напийся, мій пане! І вона поспішила, і зняла свого глека на руку свою, і напоїла його.
¹⁹ А коли закінчила поїти його, то сказала: Також для верблюдів твоїх наберу я води, аж поки вони не нап'ються.
²⁰ І метнулась вона, і глека свого спорожнила до пійла. І ще до криниці побігла набрати, і набрала води всім верблюдам його.
²¹ А чоловік той дивувався їй та мовчав, щоб пізнати, чи Господь пощастив дорогу йому, чи ні?
²² І сталося, як перестали верблюди пити, то взяв той чоловік золоту сережку, пів шекля вага їй, і два наручні на руки її, на десять шеклів золота вага їм,
²³ та й сказав: Чия ти дочка? Скажи ж мені, чи в домі батька твойого є місце для нас ночувати?
²⁴ Вона відказала йому: Я дочка Бетуїла, сина Мілки, що його породила вона для Нахора.
²⁵ І сказала до нього: І соломи, і паші багато є в нас, також місце ночувати.
²⁶ І той чоловік нахилився, і вклонився Богові аж до землі,
²⁷ та й сказав: Благословенний Господь, Бог пана мого Авраама, що не опустив милости Своєї й вірности Своєї від пана мого! Я був у дорозі, Господь припровадив мене до дому братів мого пана.
²⁸ І побігла дівчина, і розповіла в домі своєї матері про цю пригоду.
²⁹ А в Ревеки був брат, на ймення йому Лаван. І побіг Лаван до того чоловіка надвір, до джерела.
³⁰ І сталося, як він побачив сережку та наручні на руках сестри своєї, і коли почув слова Ревеки, сестри своєї, що говорила: Отак говорив мені той чоловік, то прибув він до того чоловіка, а той ось стоїть при верблюдах біля джерела,
³¹ і сказав: Увійди, благословенний Господа! Чого стоятимеш надворі? А я опорожнив дім і місце для верблюдів.
³² І ввійшов той чоловік до дому. А Лаван порозсідлував верблюди, і дав соломи й паші для верблюдів, і води, щоб умити ноги йому й ноги людям, що були з ним.
³³ І поставлено перед ним, щоб він їв. А той відказав: Не буду їсти, аж поки не розкажу своєї справи. А Лаван відказав: Говори!
³⁴ І той став говорити: Я раб Авраамів.
³⁵ А Господь щедро поблагословив мого пана, і він став великий. І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли.
³⁶ А Сарра, жінка пана мого, бувши старою, уродила панові моєму сина. А він йому все дав, що мав.
³⁷ І заприсяг мене пан мій, говорячи: Не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, що я пробуваю в його краю.
³⁸ Але підеш до дому батька мого, і до мого роду, і візьмеш жінку для сина мого.
³⁹ І сказав я до пана свого: Може та жінка не піде за мною?
⁴⁰ І сказав він до мене: Господь, що ходив перед обличчям моїм, пошле Свого Ангола з тобою, і дорогу твою пощастить, і ти візьмеш жінку для сина мого з роду мого й з дому батька мого.
⁴¹ Тоді будеш очищений ти від закляття мого, як прийдеш до роду мого, а коли вони не дадуть тобі, то будеш ти чистий від закляття мого.
⁴² І прибув я сьогодні до джерела, та й сказав: Господи, Боже пана мого Авраама, коли б же Ти вчинив щасливою дорогу мою, що нею ходжу я!
⁴³ Ось я стою над джерелом води, і станеться, що дівчина, яка вийде води брати, а я їй скажу: Дай но мені напитися трохи води з свого глека,
⁴⁴ вона ж відкаже мені: Пий і ти, і для верблюдів твоїх наберу я води, то вона та жінка, яку призначив Господь для сина пана мого.
⁴⁵ І поки скінчив я говорити в своїм серці, аж ось виходить Ревека, а її глек на плечі в неї. І зійшла вона до джерела, та й набрала води. І сказав я до неї: Напій же мене!
⁴⁶ І метнулась вона, і свого глека з себе зняла та й сказала: Пий, а я понапуваю й верблюди твої. І я пив, а вона понапувала й ті верблюди.
⁴⁷ А я запитався її та й сказав: Чия ти дочка? А вона відказала: Я дочка Бетуїла, сина Нахорового, якого породила йому Мілка. І сережку надів я до носа її, і наручні на руки її.
⁴⁸ І я нахилився, і вклонився до землі Господеві, і поблагословив Господа, Бога пана мого Авраама, що Він провадив мене дорогою визначеною, щоб узяти дочку брата пана мого для сина його.
⁴⁹ А тепер, якщо милосердя та правду ви чините з паном моїм, то скажіть мені; коли ж ні, то скажіть мені, і я звернуся праворуч або ліворуч.
⁵⁰ І відповіли Лаван і Бетуїл та й сказали: Від Господа вийшла та річ, ми не можем сказати тобі нічого злого чи доброго.
⁵¹ Ось перед тобою Ревека, візьми та й іди, і нехай вона стане за жінку синові пана твого, як Господь говорив був.
⁵² І сталося, коли їхні слова почув раб Авраамів, то вклонивсь до землі Господеві.
⁵³ І вийняв той раб срібний посуд, і посуд золотий та шати, і дав Ревеці, і дав цінні речі братові її та матері її.
⁵⁴ І їли й пили він та люди, що з ним, і ночували. А коли рано встали, то він сказав: Відішліть мене до пана мого.
⁵⁵ І сказав її брат та мати її: Нехай посидить дівчина з нами хоч днів з десять, потім підеш.
⁵⁶ І сказав він до них: Не спізняйте мене, бо Господь пощастив мою путь. Відішліть мене, і нехай я піду до пана свого.
⁵⁷ А вони відказали: Покличмо дівчину, і запитаймо її саму.
⁵⁸ І покликали Ревеку, і сказали до неї: Чи ти підеш з оцим чоловіком? А вона відказала: Піду.
⁵⁹ І послали вони Ревеку, сестру свою, і няньку її, і раба Авраамового, і людей його.
⁶⁰ І вони поблагословили Ревеку й сказали до неї: Ти наша сестра, будь матір'ю для тисячі десятків тисяч, і нехай нащадки твої внаслідують брами твоїх ворогів.
⁶¹ І встала Ревека й служниці її, і посідали на верблюдів, і поїхала за тим чоловіком. І взяв раб Ревеку й відійшов.
⁶² А Ісак був вернувся з подорожі до криниці Лахай-Рої, і сидів у краї південному.
⁶³ І вийшов Ісак на прогулянку в поле, як вечір наставав. І він звів свої очі, і побачив, ось верблюди йдуть.
⁶⁴ І Ревека звела свої очі, та й Ісака побачила, і злізла з верблюда.
⁶⁵ І сказала вона до раба: Хто отой чоловік, що полем іде нам назустріч? А раб відповів: То мій пан. І вона покривало взяла, та й накрилась.
⁶⁶ І раб розповів Ісакові про всі речі, які він учинив.
⁶⁷ І впровадив її Ісак до намету Сарри, матері своєї. І взяв він Ревеку, і за жінку йому вона стала, і він її покохав. І Ісак був утішений по смерті матері своєї.

Буття 25

¹ А Авраам іще взяв жінку, а ймення їй Кетура.
² А вона породила йому Зімрана, і Йокшана, і Мадана, і Мідіяна, і °шбака, і Шуаха.
³ А Йокшан породив був Шеву та Дедана. А сини Деданові були: ашшури, і летуші, і леуми.
⁴ А сини Мідіянові: Ефа, і Ефер, і Ханох, і Авіда, і Елдаа, усі вони сини Кетури.
⁵ І віддав Авраам усе, що мав, Ісакові.
⁶ А синам наложниць, що були в Авраама, дав Авраам подарунки, і відіслав їх від Ісака, сина свого, коли сам ще живий був, на схід, до краю східнього.
⁷ А оце дні літ Авраамового життя, які він прожив: сто літ, і сімдесят літ, і п'ять літ.
⁸ І спочив та й умер Авраам у старощах добрих, старий і нажившись. І він прилучився до своєї рідні.
⁹ І поховали його Ісак та Ізмаїл, сини його, у печері Махпелі, на полі Ефрона, сина Цохара хіттеянина, що навпроти Мамре,
¹⁰ поле, що його Авраам був купив від синів Хетових, там був похований Авраам і Сарра, жінка його.
¹¹ І сталося по Авраамовій смерті, і поблагословив Бог Ісака, сина його. І осів Ісак при криниці Лахай-Рої.
¹² А оце нащадки Ізмаїла, Авраамового сина, що його породила Авраамові єгиптянка А?ар, невільниця Саррина.
¹³ І оце імена синів Ізмаїла, за їхніми іменами й за нащадками їх: перворідний Ізмаїлів Невайот, і Кедар, і Адбеїл, і Мівсам,
¹⁴ І Мішма, і Дума, і Масса,
¹⁵ Хадад, і Тема, Єтур, Нафіш, і Кедма.
¹⁶ Оце вони, сини Ізмаїлові, і їхні ймення за дворами їх і за їх кочовищами, дванадцять начальників для їхніх племен.
¹⁷ А оце літа життя Ізмаїлового: сто літ, і тридцять літ, і сім літ. І спочив та й умер він, і був узятий до своєї рідні.
¹⁸ І розложилися вони від Хавіли аж до Шуру, що навпроти Єгипту, як іти до Ашшуру. І він оселився перед усіма своїми братами.
¹⁹ А оце оповість про Ісака, Авраамового сина. Авраам породив Ісака.
²⁰ І був Ісак віку сорока літ, як він узяв собі за жінку Ревеку, дочку Бетуїла арамеянина, з Падану арамейського, сестру арамеянина Лавана.
²¹ І молився Ісак до Господа про жінку свою, бо неплідна була. І Господь був ублаганий ним, і завагітніла Ревека, жінка його.
²² І кидалися діти в утробі її. І сказала вона: Коли так, то для чого я це переношу? І пішла запитатися Господа.
²³ І промовив до неї Господь: Два племена в утробі твоїй, і два народи з твого нутра будуть виділені, і стане сильніший народ від народу, і старший молодшому буде служити.
²⁴ І сповнились дні її, щоб родити, і ось близнюки в утробі її.
²⁵ І вийшов перший червонуватий, увесь він немов плащ волосяний. І назвали ймення йому: Ісав.
²⁶ А потім вийшов його брат, а рука його трималася п'яти Ісава. І назвав ім'я йому: Яків. А Ісак був віку шостидесяти літ, коли народились вони.
²⁷ І виросли хлопці. І став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком поля, а Яків чоловіком мирним, що в наметах сидів.
²⁸ І полюбив Ісак Ісава, бо здобич мисливська його йому смакувала, а Ревека любила Якова.
²⁹ І зварив був Ісак їжу, а з поля прибув Ісав, і змучений був.
³⁰ І сказав Ісав до Якова: Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо змучений я. Тому то назвали ймення йому: Едом.
³¹ А Яків сказав: Продай же нині мені своє перворідство.
³² І промовив Ісав: Ось я умираю, то нащо ж мені оте перворідство?
³³ А Яків сказав: Присягни ж мені нині. І той присягнув йому, і продав перворідство своє Якову.
³⁴ І Яків дав Ісавові хліба й сочевичного варива. А той з'їв, і випив, і встав та й пішов. І знехтував Ісав перворідство своє.

Буття 26

¹ І настав був голод у Краю, окрім голоду першого, що був за днів Авраамових. І пішов Ісак до Авімелеха, царя филистимського, до ?ерару.
² І явився йому Господь і сказав: Не ходи до Єгипту, оселися в землі, про яку Я скажу тобі.
³ Оселися хвилево в землі тій, і Я буду з тобою, і тебе поблагословлю, бо тобі та нащадкам твоїм дам усі оці землі. І Я виконаю присягу, що нею поклявся був Авраамові, батьку твоєму.
⁴ І розмножу нащадків твоїх, немов зорі на небі, і потомству твоєму Я дам усі оці землі. І поблагословляться в потомстві твоїм усі народи землі,
⁵ через те, що Авраам послухав Мого голосу, і виконував те, що виконувати Я звелів: заповіді Мої, постанови й закони Мої.
⁶ І осів Ісак у ?ерарі.
⁷ І питалися люди тієї місцевости про жінку його. А він відказав: Вона сестра моя, бо боявся сказати: Вона жінка моя, щоб не вбили мене люди тієї місцевости через Ревеку, бо вродлива з обличчя вона.
⁸ І сталося, коли він там довго жив, і дивився Авімелех, цар филистимський, через вікно, та й побачив, ось Ісак забавляється з Ревекою, жінкою своєю.
⁹ І покликав Авімелех Ісака та й сказав: Тож оце вона жінка твоя! А як ти сказав був: Вона сестра моя? Ісак же йому відповів: Бо сказав, щоб не вмерти мені через неї!
¹⁰ І сказав Авімелех: Що ж то нам учинив ти? Один із народу був мало не ліг із твоєю жінкою, і ти гріх би спровадив на нас!
¹¹ І наказав Авімелех усьому народові, говорячи: Хто доторкнеться цього чоловіка та жінки його, той певно буде забитий.
¹² І посіяв Ісак у землі тій, і зібрав того року стокротно, і Господь поблагословив був його.
¹³ І забагатів оцей чоловік, і багатів усе більше, аж поки не став сильно багатий.
¹⁴ І була в нього отара овець та кіз, і череда товару, і багато рабів. І заздрили йому филистимляни.
¹⁵ І всі криниці, що їх повикопували раби батька його, за днів батька його Авраама, филистимляни позатикали, і понаповнювали їх землею.
¹⁶ І сказав Авімелех Ісакові: Іди ти від нас, бо зробився ти значно сильніший за нас!
¹⁷ І пішов Ісак звідти, і в долині ?ерару розтаборився, та й осів там.
¹⁸ І знову Ісак повикопував криниці на воду, що їх повикопували були за днів батька його Авраама, а позатикали були їх филистимляни по Авраамовій смерті. І він назвав їм імення, як імення, що батько його був їм назвав.
¹⁹ І копали Ісакові раби в долині, і знайшли там криницю живої води.
²⁰ І сварилися пастухи ?ерарські з пастухами Ісаковими, кажучи: Це наша вода! І він назвав ім'я для тієї криниці: Есек, бо сварилися з ним.
²¹ І викопали вони іншу криницю, і сварилися також за неї. І він назвав для неї ім'я: Ситна.
²² І він пересунувся звідти, і викопав іншу криницю, і не сварились за неї. І він назвав для неї ім'я: Реховот, і сказав: Тепер нам поширив Господь, і в Краю ми розмножимось.
²³ А звідти піднявся він до Беер-Шеви.
²⁴ І явився йому Господь тієї ночі й сказав: Я Бог Авраама, батька твого; не бійся, бо Я з тобою! І поблагословлю Я тебе, і розмножу нащадків твоїх ради Авраама, Мойого раба.
²⁵ І він збудував там жертівника, і покликав Господнє Ймення. І поставив він там намета свого, а раби Ісакові криницю там викопали.
²⁶ І прийшов до нього з ?ерару Авімелех, і Ахуззат, товариш його, і Піхол, головний начальник війська його.
²⁷ І сказав їм Ісак: Чого ви до мене прийшли? Ви ж зненавиділи мене, і вислали мене від себе.
²⁸ А ті відказали: Ми бачимо справді, що з тобою Господь. І ми сказали: Нехай буде клятва поміж нами, поміж нами й поміж тобою, і складімо умову з тобою,
²⁹ що не вчиниш нам злого, як і ми не торкнулись до тебе, і як ми робили з тобою тільки добро, і тебе відіслали з миром. Ти тепер благословенний від Господа!
³⁰ І він учинив для них гостину, і вони їли й пили.
³¹ А рано вони повставали, і присягли один одному. І відіслав їх Ісак, і вони пішли від нього з миром.
³² І сталося того дня, і прийшли Ісакові раби, і розказали йому про криницю, яку вони викопали. І сказали йому: Ми воду знайшли!
³³ І він назвав її: Шів'а, чому ймення міста того Беер-Шева аж до сьогоднішнього дня.
³⁴ І був Ісав віку сорока літ, і взяв жінку Єгудиту, дочку хіттеянина Беері, і Босмату, дочку хіттеянина Елона.
³⁵ І вони стали гіркотою духа для Ісака й Ревеки.

Буття 27

¹ І сталося, що зостарівсь Ісак, і затемнились очі йому, і він не бачив. І покликав він старшого сина свого Ісава, і промовив до нього: Мій сину! А той відказав йому: Ось я!
² І промовив до нього Ісак: Оце я зостарівся, не знаю дня смерти своєї...
³ А тепер візьми знаряддя своє, сагайдака свого й лука свого, та й вийди на поле, і злови мені здобич мисливську.
⁴ І зготуй мені наїдок смачний, як я люблю, і принеси мені, і нехай я з'їм, щоб поблагословила тебе душа моя, поки помру.
⁵ А Ревека чула, як говорив Ісак до Ісава, сина свого. І пішов Ісав на поле, щоб зловити й принести здобич мисливську.
⁶ А Ревека сказала Якову, синові своєму, говорячи: Ось я чула, як твій батько казав до Ісава, брата твого, говорячи:
⁷ Принеси но здобич мисливську мені, і зроби мені наїдок смачний, нехай з'їм, і поблагословлю тебе перед лицем Господнім перед смертю своєю.
⁸ А тепер, сину мій, послухай мого голосу, те, що я розкажу тобі.
⁹ Іди до отари, і візьми мені звідти двоє добрих козлят, а я їх приготую, як наїдок смачний для батька твого, як він любить.
¹⁰ І принесеш батькові своєму, і буде він їсти, щоб поблагословити тебе перед смертю своєю.
¹¹ І промовив Яків до Ревеки, матері своєї: Таж брат мій Ісав чоловік волохатий, а я чоловік гладенький!
¹² Може обмацає мене батько мій, і я стану в очах його як обманець, і спроваджу на себе прокляття, а не благословення...
¹³ І сказала йому його мати: На мені прокляття твоє, сину мій! Тільки послухай слів моїх, та йди принеси мені.
¹⁴ І пішов він, і взяв, і приніс своїй матері. І зробила мати його наїдок смачний, як любив його батько.
¹⁵ І взяла Ревека гарні вбрання свого старшого сина Ісава, що були в домі з нею, і вбрала молодшого сина свого Якова.
¹⁶ А шкури козлят наділа на руки йому, і на гладеньку шию його.
¹⁷ І дала смачний наїдок та хліб, що вона спорядила, у руку Якова, сина свого.
¹⁸ І прибув він до батька свого та й сказав: Батьку мій! А той відказав: Ось я. Хто ти, мій сину?
¹⁹ А Яків промовив до батька свого: Я Ісав перворідний. Я зробив, як сказав ти мені. Уставай, сядь і попоїж із здобичі мисливської, щоб душа твоя поблагословила мене.
²⁰ І сказав Ісак до сина свого: Як це ти так швидко знайшов, сину мій? А той відказав: Бо мені допоміг Господь, Бог твій.
²¹ І промовив Ісак до Якова: Підійди но, і нехай я обмацаю тебе, сину мій, чи ти це син мій Ісав, чи ні.
²² І підійшов Яків до Ісака, батька свого. А той обмацав його та й сказав: Голос голос Яковів, а руки руки Ісавові.
²³ І не впізнав він його, бо були його руки як руки Ісава, брата його, волохаті, і поблагословив він його.
²⁴ І сказав він: То ти син мій Ісав? А той відказав: Я.
²⁵ І промовив Ісак: Подай же мені, і нехай з'їм з мисливської здобичі сина мого, щоб поблагословила тебе душа моя. І подав він йому, і він їв, і приніс йому вина, і він пив.
²⁶ І промовив до нього Ісак, його батько: Підійди ж, і поцілуй мене, сину мій!
²⁷ І він підійшов, і поцілував його. А той понюхав запах вбрання його, і поблагословив його, та й сказав: Дивись, запах сина мого немов запах поля, що його Господь благословив!
²⁸ І хай Бог тобі дасть з роси Неба, і з ситости землі, і збіжжя багато й вина молодого!
²⁹ Нехай тобі служать народи, і народи нехай тобі кланяються! Будь паном для братів своїх, і нехай тобі кланяються сини матері твоєї. Хто тебе проклинає проклятий, а хто поблагословить тебе благословенний!.
³⁰ І сталося, як закінчив був Ісак благословляти Якова, і сталося, тільки но вийшов був Яків від обличчя Ісака, батька свого, аж Ісав, його брат, прийшов з полювання свого...
³¹ І також він приготовив наїдок смачний, і батьку своєму приніс. І сказав він до батька свого: Нехай встане мій батько, і хай їсть із здобичі мисливської сина свого, щоб душа твоя благословила мене!
³² І озвався до нього Ісак, його батько: Хто ти? А той відказав: Я син твій, твій перворідний Ісав.
³³ І Ісак затремтів тремтінням аж надто великим, та й сказав: Хто ж тоді той, що мисливську здобич зловив, і до мене приніс, а я попоїв від усього, поки прийшов ти, і я поблагословив його? І він буде благословенний!
³⁴ Як Ісав почув слова батька свого, то закричав криком сильним та вельми гірким. І сказав він до батька свого: Поблагослови мене, також мене, батьку мій!
³⁵ А той відказав: Обманом прийшов був твій брат, та й забрав благословення твоє!
³⁶ І промовив Ісав: Тому звалось ім'я його: Яків, і він обманив два рази мене: забрав перворідство моє, а це тепер забрав благословення моє. І сказав він: Чи ти не заховав для мене благословення?
³⁷ А Ісак відповів і промовив до Ісава: Тож я вчинив його паном для тебе, та дав йому всіх братів його за рабів. І я забезпечив його хлібом і молодим вином. А що ж тоді тобі я зроблю, сину мій?
³⁸ І сказав Ісав до батька свого: Чи в тебе одне те благословення, батьку мій? Поблагослови мене, також мене, батьку мій! І підніс Ісав голос свій, та й заплакав...
³⁹ І відповів Ісак, батько його, та й промовив до нього: Ото буде садиба твоя без ситости землі, і без роси небесної згори.
⁴⁰ І зо свого меча будеш жити, і будеш служити ти брату своєму. Та однако коли постараєшся, то зламаєш ярмо його з шиї своєї...
⁴¹ І зненавидів Ісав Якова через благословення, що поблагословив його батько його. І сказав Ісав у серці своєму: Нехай наближаться дні жалоби по батьку моєму, і я вб'ю Якова, брата свого.
⁴² І розказано Ревеці слова Ісава, її старшого сина. І послала, і покликала Якова, молодшого сина свого, та й сказала до нього: Ось Ісав, брат твій, тішиться тим, що уб'є тебе.
⁴³ А тепер, сину мій, послухай мого голосу, і встань, і втечи собі до Лавана, брата мого, до Харану.
⁴⁴ І посидиш у нього кілька часу, аж поки відвернеться лютість твого брата,
⁴⁵ аж поки відвернеться гнів твого брата від тебе, і він забуде, що ти зробив був йому. Тоді я пошлю й заберу тебе звідти. Чого маю я стратити вас обох одного дня?
⁴⁶ І сказала Ревека Ісакові: Життя мені обридло через дочок Хетових. Коли Яків візьме жінку з дочок Хетових, як ці, з дочок цього Краю, то нащо й жити мені?

Буття 28

¹ І покликав Ісак Якова, і поблагословив його, і наказав йому та й промовив: Не бери жінки з дочок ханаанських.
² Устань, піди до Падану арамейського, до дому Бетуїла, батька твоєї матері, і візьми собі звідти жінку з дочок Лавана, брата матері твоєї.
³ А Бог Всемогутній поблагословить тебе, і розплодить тебе, і розмножить тебе, і ти станеш громадою народів.
⁴ І дасть тобі благословення Авраамове, тобі та потомству твоєму з тобою, щоб віддати тобі землю твого тимчасового замешкання, що Бог дав був її Авраамові.
⁵ І послав Ісак Якова, і пішов він до Падану арамейського, до Лавана, сина Бетуїлового, арамеянина, брата Ревеки, матері Якова й Ісава.
⁶ І побачив Ісав, що Ісак поблагословив Якова, і послав його до Падану арамейського, щоб узяв собі звідти жінку, і поблагословив його, кажучи: Не бери жінки з дочок ханаанських,
⁷ і що послухався Яків батька свого й матері своєї, та й пішов до Падану арамейського.
⁸ І побачив Ісав, що дочки ханаанські недобрі в очах Ісака, батька його,
⁹ і пішов Ісав до Ізмаїла, і взяв Махалату, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Невайотову, до жінок своїх за жінку.
¹⁰ І вийшов Яків із Беер-Шеви, і пішов до Харану.
¹¹ І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці.
¹² І снилось йому, ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось Анголи Божі виходили й сходили по ній.
¹³ І ото Господь став на ній і промовив: Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, Я дам її тобі та нащадкам твоїм.
¹⁴ І буде потомство твоє, немов порох землі. І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі.
¹⁵ І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі.
¹⁶ І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав!
¹⁷ І злякався він і сказав: Яке страшне оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна.
¹⁸ І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам'ятника, і вилив оливу на його верх.
¹⁹ І назвав він ім'я тому місцю: Бет-Ел, а ймення того міста напочатку було Луз.
²⁰ І склав Яків обітницю, говорячи: Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою ходжу, і дасть мені хліба їсти та одежу вдягнутись,
²¹ і я з миром вернуся до дому батька свого, то Господь буде мені Богом,
²² і цей камінь, що я поставив за пам'ятника, буде домом Божим. І зо всього, що даси Ти мені, я, щодо десятини, дам десятину Тобі!

Буття 29

¹ І зібрався Яків, і пішов до краю синів Кедему.
² І побачив, аж ось криниця в полі, і ото там три отарі лежали біля неї, бо з тієї криниці напувають стада. А на отворі криниці лежав великий камінь.
³ І збирались туди всі стада, і скочували каменя з отвору криниці, і напоювали отару, і привалювали каменя на отвір криниці знов на його місце.
⁴ І сказав до пастухів Яків: Браття мої, звідкіля ви? А ті відказали: Ми з Харану.
⁵ І сказав їм: Чи ви знаєте Лавана, сина Нахорового? І відказали: Знаємо.
⁶ І сказав їм: Чи гаразд із ним? І відказали: Гаразд. А ось Рахіль, дочка його, приходить з отарою.
⁷ І сказав: Тож іще багато дня, не час зганяти худобу. Напійте отару, та йдіть пасіть.
⁸ А вони відказали: Не можемо, аж поки не будуть зігнані всі стада, і не відкотять каменя з отвору криниці, тоді понапуваємо отару.
⁹ Іще він говорив із ними, аж ось приходить Рахіль з отарою батька свого, бо була вона пастушка.
¹⁰ І сталося, коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата своєї матері, то підійшов Яків і відкотив каменя з отвору криниці, і напоїв отару Лавана, брата матері своєї.
¹¹ І поцілував Яків Рахіль, і підніс свій голос, і заплакав...
¹² І Яків оповів Рахілі, що він брат батька її, і що він син Ревеки. А та побігла, і розповіла батькові своєму...
¹³ І сталося, коли Лаван почув вістку про Якова, сина сестри своєї, то побіг йому назустріч, і обняв його, і поцілував його, і привів його до свого дому. А він розповів Лаванові про всі ті пригоди.
¹⁴ І промовив до нього Лаван: Поправді, ти кість моя й тіло моє! І сидів він із ним місяць часу.
¹⁵ І сказав Лаван до Якова: Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даремно? Скажи ж мені, яка плата тобі?
¹⁶ А в Лавана було дві дочки: ім'я старшій Лія, а ім'я молодшій Рахіль.
¹⁷ Очі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродливого вигляду.
¹⁸ І покохав Яків Рахіль, та й сказав: Я буду сім літ служити тобі за Рахіль, молодшу дочку твою.
¹⁹ І промовив Лаван: Краще мені віддати її тобі, аніж віддати мені її іншому чоловікові. Сиди ж зо мною!
²⁰ І служив Яків за Рахіль сім літ, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів.
²¹ І сказав Яків Лаванові: Дай мені жінку мою, бо виповнилися мої дні, і нехай я до неї ввійду!
²² І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевости, і справив гостину.
²³ І сталося ввечері, і взяв він дочку свою Лію, і до нього впровадив її. І Яків із нею зійшовся.
²⁴ А Лаван дав їй Зілпу, невільницю свою, дав Лії, дочці своїй, за невільницю.
²⁵ А вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: Що це ти вчинив мені? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? Нащо ж обманив ти мене?
²⁶ А Лаван відказав: У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою.
²⁷ Виповни тиждень для цієї, і буде дана тобі також та, за працю, що будеш працювати в мене ще сім літ других.
²⁸ І зробив Яків так, і виповнив тиждень для цієї. І він дав йому Рахіль, дочку свою, дав йому за жінку.
²⁹ І дав Лаван Рахілі, дочці своїй, Білгу, невільницю свою, дав їй за невільницю.
³⁰ І прийшов він також до Рахілі, і покохав також Рахіль, більше, як Лію. І працював у нього ще сім літ других.
³¹ І побачив Господь, що зненавиджена Лія, і відкрив її утробу, а Рахіль була неплідна.
³² І завагітніла Лія, і сина породила, і назвала ім'я йому: Рувим, бо сказала була: Господь споглянув на недолю мою, бо тепер покохає мене чоловік мій!
³³ І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Господь почув, що я зненавиджена, і дав мені також цього. І назвала ймення йому: Симеон.
³⁴ І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Тепер оцим разом буде до мене прилучений мій чоловік, бо я трьох синів породила йому. Тому й назвала ім'я йому: Левій.
³⁵ І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Тим разом я буду хвалити Господа! Тому назвала ім'я йому: Юда. Та й перестала роджати.

Буття 30

¹ І побачила Рахіль, що вона не вродила Якову. І заздрила Рахіль сестрі своїй, і сказала до Якова: Дай мені синів! А коли ні, то я вмираю!
² І запалився гнів Яковів на Рахіль, і він сказав: Чи я замість Бога, що затримав від тебе плід утроби?
³ І сказала вона: Ось невільниця моя Білга. Прийди до неї, і нехай вона вродить на коліна мої, і я також буду мати від неї дітей.
⁴ І вона дала йому Білгу, невільницю свою, за жінку. І ввійшов до неї Яків.
⁵ І завагітніла Білга, і вродила Якову сина.
⁶ І сказала Рахіль: Розсудив Бог мене, а також вислухав голос мій, і дав мені сина. Тому назвала ймення йому: Дан.
⁷ І завагітніла вона ще, і вродила Білга, невільниця Рахілина, другого сина Якову.
⁸ І сказала Рахіль: Великою боротьбою боролась я з сестрою своєю, і перемогла. І назвала ймення йому: Нефталим.
⁹ І побачила Лія, що вона перестала родити, і взяла Зілпу, свою невільницю, і дала її Якову за жінку.
¹⁰ І вродила Зілпа, невільниця Ліїна, Якову сина.
¹¹ І сказала Лія: Прийшло щастя, і назвала ймення йому ?ад.
¹² І вродила Зілпа, невільниця Ліїна, другого сина Якову.
¹³ І промовила Лія: То на блаженство моє, бо будуть уважати мене за жінку блаженну. І назвала ймення йому: Асир.
¹⁴ І пішов Рувим за тих днів, коли жато пшеницю, і знайшов на полі мандрагорові яблучка, і приніс їх до Лії, матері своєї. І сказала Рахіль до Лії: Дай мені з мандрагорових яблучок сина твого!
¹⁵ А та відказала їй: Чи мало тобі, що забрала мого чоловіка? І забереш також мандрагорові яблучка сина мого? І сказала Рахіль: Тому то він ляже з тобою цієї ночі за мандрагорові яблучка сина твого!
¹⁶ І прийшов Яків з поля ввечері, а Лія вийшла назустріч і сказала: Увійдеш до мене, бо справді найняла я тебе за мандрагорові яблучка сина мого. І лежав він із нею ночі тієї.
¹⁷ І вислухав Бог Лію, і завагітніла вона, і вродила Якову п'ятого сина.
¹⁸ І промовила Лія: Дав Бог заплату мені, що дала я невільницю свою своєму чоловікові. І назвала ймення йому: Іссахар.
¹⁹ І завагітніла Лія ще, і вродила Якову шостого сина.
²⁰ І промовила Лія: Обдарував мене Бог добрим подарунком, цим разом замешкає в мене мій чоловік, бо я породила йому шестеро синів. І назвала ймення йому: Завулон.
²¹ А потому вродила дочку, і назвала ймення їй: Діна.
²² І згадав Бог про Рахіль, і вислухав її Бог, і відчинив їй утробу.
²³ І завагітніла вона, і сина вродила, і сказала: Бог забрав мою ганьбу!
²⁴ І назвала ймення йому: Йосип, кажучи: Додасть Господь мені іншого сина!
²⁵ І сталося, коли Рахіль породила Йосипа, то сказав Яків до Лавана: Відпусти мене, і нехай я піду до свого місця й до Краю свого.
²⁶ Дай же жінок моїх і дітей моїх, що служив тобі за них, і нехай я піду, бо ти знаєш службу мою, яку я служив був тобі.
²⁷ І промовив до нього Лаван: Коли я знайшов милість в очах твоїх, побудь з нами, бо я зрозумів, що поблагословив мене Господь через тебе.
²⁸ І далі казав: Признач собі заплату від мене, і я дам.
²⁹ А той відказав: Ти знаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя зо мною.
³⁰ Бо те мале, що було в тебе до мене, розмножилося на велике, і Господь поблагословив тебе, відколи нога моя в тебе. А тепер, коли ж я буду працювати для власного дому?
³¹ І сказав Лаван: Що ж я тобі дам? А Яків промовив: Не давай мені нічого. Коли зробиш мені оцю річ, то вернуся, буду пасти отару твою, буду пильнувати.
³² Я сьогодні перейду через усю отару твою, щоб вилучити звідти кожну овечку крапчасту й переполасу, і кожну овечку чорну з-поміж овець, і переполасе й крапчасте з-поміж кіз, і це буде заплата мені.
³³ І справедливість моя посвідчить за мене в завтрішнім дні, коли прийдеш глянути на заплату мою від тебе. Усе, що воно не крапчасте й не переполасе з-поміж кіз і не чорне з-поміж овець, крадене воно в мене.
³⁴ А Лаван відказав: Так, нехай буде за словом твоїм!
³⁵ І того дня вилучив він козлів пасастих і покрапованих, і всі кози крапчасті й переполасі, усе, що біле було в ньому, і все чорне серед овець, і дав до рук своїх синів.
³⁶ І визначив дорогу триденну поміж собою й поміж Яковом. А Яків пас позосталу Лаванову отару.
³⁷ І взяв собі Яків сирого кия тополевого, і мігдалового, і каштанового, і налупив з них білих лушпин, відкриваючи білість, що на киях була.
³⁸ І поставив кийки, що їх облупив, перед отарою при жолобах при коритах води, куди отара приходить пити. І вони злучувалися, як приходили пити.
³⁹ І злучувалася отара при киях, і котилася овечками та козами пасастими, крапчастими й переполасими.
⁴⁰ І відділяв Яків тих овечок, і ставив отару обличчям до пасастого й до всього чорного серед отари Лавана. І клав свої стада окремо, і не клав їх до отари Лаванової.
⁴¹ І бувало, що кожного разу, коли злучувалася отара міцна, то Яків клав при жолобах киї перед очі отари, щоб вона злучувалася при тих киях.
⁴² А як отара слаба була, то не клав. І ставалось, що слабе припадало Лаванові, а міцніше Якову.
⁴³ І дуже-дуже зможнів той чоловік. І було в нього багато отар, і невільниці, і раби, і верблюди, і осли.

Буття 31

¹ І почув був Яків слова Лаванових синів, що казали: Яків забрав усе, що було в нашого батька. І з того, що було в батька нашого, зробив собі всю оцю честь...
² І побачив Яків Лаванове обличчя, а ото він тепер інший до нього, як був учора, позавчора.
³ І промовив Господь до Якова: Вернися до краю батьків своїх, і до місця твого народження. А Я буду з тобою.
⁴ І послав Яків, і покликав Рахіль і Лію на поле до отари своєї,
⁵ та й промовив до них: Я бачив обличчя вашого батька, що він тепер інший до мене, як був учора й позавчора. Та Бог батька мого був зо мною.
⁶ А ви знаєте, що всією силою своєю я служив вашому батькові.
⁷ І батько ваш сміявся з мене, і десять раз міняв заплату мені, але Бог не дав йому чинити зо мною зле.
⁸ Коли він говорив був отак: Крапчасте буде заплата твоя, то й котяться всі овечки та кози крапчасті. А коли скаже так: Пасасте буде заплата твоя, то й котяться всі овечки та кози пасасті.
⁹ І відняв Бог худобу вашого батька, та й дав мені.
¹⁰ І сталося в час, коли отара злучувалася, звів був я очі свої та й побачив у сні: аж ось козли, що спинались на овечок та на кіз, були пасасті, крапчасті й рябі.
¹¹ І сказав мені Ангол у сні: Якове! А я відказав: Ось я!
¹² Він промовив: Зведи свої очі й побач: усі козли, що спинаються на овечок та на кіз, пасасті, крапчасті й рябі, бо Я бачив усе, що Лаван виробляє тобі.
¹³ Я Бог Бет-Елу, що ти намастив був там пам'ятника, і Мені склав там обітницю. Тепер уставай, вийди з цієї землі, і вертайся до землі твого народження.
¹⁴ І відповіла Рахіль та Лія, та й сказали йому: Чи ми маємо частку та спадщину в домі нашого батька?
¹⁵ Таж він нас полічив за чужинців, бо продав нас, і справді пожер наше срібло.
¹⁶ Бож усе багатство, що Бог вирвав від нашого батька, воно наше та наших синів. А тепер зроби все, що Бог наказав був тобі.
¹⁷ І встав Яків, і посадив синів своїх і жінок своїх на верблюди.
¹⁸ І він забрав усю худобу свою, і все майно своє, що набув, здобуту худобу свою, що набув у Падані арамейськім, щоб прийти до Ісака, батька свого, до землі ханаанської.
¹⁹ А Лаван пішов стригти отару свою, а Рахіль покрала домових божків, яких батько мав.
²⁰ І Яків обманив Лавана арамейського, бо не сказав йому, що втікає.
²¹ І втік він, і все, що його. І встав, і перейшов річку, і прямував до ?ілеядської гори.
²² А третього дня розказано Лаванові, що Яків утік.
²³ І взяв він з собою братів своїх, і гнався за ним дорогою семи день, та й догнав його на горі ?ілеядській.
²⁴ І прийшов Бог до Лавана арамеянина в нічнім сні, та й до нього сказав: Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані злого.
²⁵ І догнав Лаван Якова. А Яків поставив намета свого на горі, і Лаван поставив з братами своїми на горі ?ілеядській.
²⁶ І промовив Лаван до Якова: Що ти зробив? Ти обманив мене, і забрав моїх дочок, немов бранок меча!
²⁷ Чого втік ти таємно, і обікрав мене, і не сказав мені? А я був би відіслав тебе з радістю, із співами, з бубном, і з гуслами.
²⁸ І ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх і дочок моїх. Тож ти нерозумно вчинив!
²⁹ Я маю в руці своїй силу, щоб учинити з вами зле. Але Бог вашого батька вчора вночі сказав був до мене, говорячи: Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані злого.
³⁰ А тепер справді підеш, бо ти сильно затужив за домом батька свого. Але нащо ти покрав моїх богів?
³¹ А Яків відповів і сказав до Лавана: Тому, що боявся, бо я думав: Аби но він не забрав від мене своїх дочок!
³² При кому ж ти знайдеш своїх богів, не буде він жити. Перед нашими братами пізнай собі, що твого в мене, і візьми собі. А Яків не знав, що Рахіль їх покрала.
³³ І ввійшов Лаван до намету Якового, і до намету Ліїного, і до намету обох невільниць, та нічого не знайшов. І вийшов він із намету Ліїного і ввійшов до намету Рахілиного.
³⁴ А Рахіль узяла божки, і вложила їх до сідла верблюда, та й сіла на них. І обмацав Лаван усього намета, і нічого не знайшов.
³⁵ А вона сказала до батька свого: Нехай не палає гнів в очах батька мого, бо я не можу встати перед обличчям твоїм, бо в мене тепер звичайне жіноче. І перешукав він, та божків не знайшов.
³⁶ І запалав Яків гнівом, і сварився з Лаваном. І відповів Яків, і сказав до Лавана: Яка провина моя, який мій гріх, що ти гнався за мною,
³⁷ що ти обмацав усі мої речі? Що ти знайшов зо всіх речей свого дому, положи тут перед моїми братами і братами своїми, і нехай вони розсудять поміж нами двома.
³⁸ Я вже двадцять літ із тобою. Вівці твої та кози твої не мертвили свого плоду, а баранів отари твоєї я не їв.
³⁹ Розшарпаного диким звірем я не приносив до тебе, я сам ніс ту шкоду. Від мене домагався ти того, що було вкрадене вдень, і що було вкрадене вночі.
⁴⁰ Бувало, що вдень з'їдала мене спекота, а вночі паморозь, а мій сон мандрував від моїх очей.
⁴¹ Таке мені двадцять літ у твоїм домі... Служив я тобі чотирнадцять літ за двох дочок твоїх, і шість літ за отару твою, а ти десять раз зміняв мені свою заплату!
⁴² Коли б не був при мені Бог батька мого, Бог Авраамів, і не Той, Кого боїться Ісак, то тепер ти відіслав би мене впорожні!... Біду мою й труд рук моїх Бог бачив, і виказав це вчора вночі.
⁴³ І відповів Лаван і сказав до Якова: Дочки дочки мої, а діти мої діти, а отара моя отара, і все, що ти бачиш то моє. А дочкам моїм, що зроблю їм сьогодні, або їхнім дітям, що вони породили їх?
⁴⁴ А тепер ходи, я й ти вчинімо умову, і оце буде свідком поміж мною й поміж тобою.
⁴⁵ І взяв Яків каменя, і поставив його за пам'ятника.
⁴⁶ І сказав Яків браттям своїм: Назбирайте каміння. І назбирали каміння вони, та й зробили могилу, і їли там на тій могилі.
⁴⁷ І назвав її Лаван: Е?ар-Сагадута, а Яків її назвав: ?ал-Ед.
⁴⁸ І промовив Лаван: Ця могила свідок між мною й між тобою сьогодні, тому то й названо ймення її: ?ал-Ед
⁴⁹ і Міцпа, бо сказав: Нехай дивиться Господь між мною й між тобою, коли ми розійдемося один від одного.
⁵⁰ Коли ти будеш кривдити дочок моїх, і коли візьмеш за жінок понад дочок моїх, то не людина з нами, а дивися Бог свідок між мною й між тобою!
⁵¹ А Яків сказав до Лавана: Ось ця могила, й ось той пам'ятник, якого поставив я між собою й між тобою.
⁵² Свідок ця могила, і свідок цей пам'ятник, що я не перейду цієї могили до тебе, і ти не перейдеш до мене цієї могили та цього пам'ятника на зле.
⁵³ Розсудить між нами Бог Авраамів і Бог Нахорів, Бог їхнього батька. І Яків присягнув Тим, Кого боїться його батько Ісак.
⁵⁴ І приніс Яків жертву на горі, і покликав братів своїх їсти хліб. І вони їли хліб і ночували на горі.

Буття 32

¹ І встав Лаван рано вранці, і поцілував онуків своїх, і дочок своїх, і поблагословив їх. І пішов, та й вернувся Лаван до місця свого.
² А Яків пішов на дорогу свою. І спіткали його Божі Анголи.
³ І Яків сказав, коли їх побачив: Це Божий табір! І він назвав ім'я тому місцю: Маханаїм.
⁴ І послав Яків послів перед собою до Ісава, брата свого, до землі Сеїр, до краю едомського.
⁵ І наказав їм, говорячи: Скажіть так моєму панові Ісавові: Так сказав раб твій Яків: Я мешкав з Лаваном, і задержався аж дотепер.
⁶ І маю я вола та осла, і отару, і раба, і невільницю. І я послав розказати панові моєму, щоб знайти милість в очах твоїх.
⁷ І вернулися посли до Якова, та й сказали: Ми прийшли були до брата твого до Ісава, а він також іде назустріч тобі, і чотири сотні людей з ним.
⁸ І Яків сильно злякався, і був затурбований. І він поділив народ, що був з ним, і дрібну та велику худобу, і верблюди на два табори.
⁹ І сказав: Коли прийде Ісав до табору одного, і розіб'є його, то вціліє позосталий табір.
¹⁰ І Яків промовив: Боже батька мого Авраама, і Боже батька мого Ісака, Господи, що сказав Ти мені: Вернися до Краю свого, і до місця свого народження, і Я зроблю тобі добре.
¹¹ Я не вартий усіх отих милостей, і всієї вірности, яку Ти чинив був Своєму рабові, бо з самою своєю палицею перейшов я був цей Йордан, а тепер я стався на два табори.
¹² Збережи ж мене від руки мого брата, від руки Ісава, бо боюсь я його, щоб він не прийшов та не побив мене і матері з дітьми.
¹³ А Ти ж був сказав: Учинити добро учиню я з тобою добро; а нащадки твої покладу, як той морський пісок, що його не злічити через безліч.
¹⁴ І він переночував там тієї ночі, і взяв із того, що під руку прийшло, дар для Ісава, брата свого:
¹⁵ кіз двісті, і козлів двадцятеро, овець двісті, і баранів двадцятеро,
¹⁶ верблюдиць дійних та їх жереб'ят тридцятеро, корів сорок, а биків десятеро, ослиць двадцятеро, а ослят десятеро.
¹⁷ І дав до рук рабів своїх кожне стадо окремо. І сказав він до рабів своїх: Ідіть передо мною, і позоставте відстань поміж стадом і стадом.
¹⁸ І він наказав першому, кажучи: Коли спіткає тебе Ісав, брат мій, і запитає тебе так: Чий ти, і куди ти йдеш, і чиє те, що перед тобою?
¹⁹ то скажеш: Раба твого Якова це подарунок, посланий панові моєму Ісавові. А ото й він сам за нами.
²⁰ І наказав він і другому, і третьому, також усім, що йшли за стадами, говорячи: Таким словом будете говорити до Ісава, коли ви знайдете його,
²¹ і скажете: Ось і раб твій Яків за нами, бо він сказав: Нехай я вблагаю його оцим дарунком, що йде передо мною, а потім побачу обличчя його, може він підійме обличчя моє.
²² І йшов подарунок перед ним, а він ночував тієї ночі в таборі.
²³ І встав він тієї ночі, і взяв обидві жінки свої, і обидві невільниці свої та одинадцятеро дітей своїх, і перейшов брід Яббок.
²⁴ І він узяв їх, і перепровадив через потік, і перепровадив те, що в нього було.
²⁵ І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря.
²⁶ І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до суглобу стегна його. І звихнувся суглоб стегна Якова, як він боровся з Ним.
²⁷ І промовив: Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря. А той відказав: Не пущу Тебе, коли не поблагословиш мене.
²⁸ І промовив до нього: Як твоє ймення? Той відказав: Яків.
²⁹ І сказав: Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізраїль, бо ти боровся з Богом та з людьми, і подужав.
³⁰ І запитав Яків і сказав: Скажи ж Ім'я Своє. А Той відказав: Пощо питаєш про Ймення Моє? І Він поблагословив його там.
³¹ І назвав Яків ім'я того місця: Пенуїл, бо бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа моя.
³² І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл. І він кульгав на своє стегно.
³³ Тому не їдять Ізраїлеві сини жили стегна, що на суглобі стегна, аж до сьогодні, бо Він доторкнувся був до стегна Якового, жили стегна.

Буття 33

¹ І звів Яків очі свої, та й побачив, аж ось іде Ісав, а з ним чотири сотні людей. І він поділив своїх дітей на Лію, і на Рахіль, і на обох невільниць своїх.
² І поставив він тих невільниць і дітей їх напереді, а Лію й дітей її передостанніми, а Рахіль та Йосипа останніми.
³ А сам пішов перед ними, і вклонився до землі сім раз, аж поки підійшов до брата свого.
⁴ І побіг Ісав назустріч йому, і обняв його, і впав на шию йому, і цілував його. І вони заплакали.
⁵ І звів свої очі Ісав, і побачив жінок та дітей. І сказав: Хто то такі? А той відказав: Діти, якими обдарував Бог твого раба.
⁶ І підійшли сюди невільниці, і їхні діти, та й вклонилися.
⁷ І підійшла також Лія та діти її, і вклонилися, а потім підійшов Йосип і Рахіль, та й вклонилися.
⁸ І сказав Ісав: А що це за цілий табір той, що я спіткав? А той відказав: Щоб знайти милість в очах мого пана.
⁹ А Ісав сказав: Я маю багато, мій брате, твоє нехай буде тобі.
¹⁰ А Яків сказав: Ні ж бо! Коли я знайшов милість в очах твоїх, то візьми дарунка мого з моєї руки. Бож я побачив обличчя твоє, ніби побачив Боже лице, і ти собі уподобав мене.
¹¹ Візьми ж благословення моє, що припроваджене тобі, бо Бог був милостивий до мене, та й маю я все. І благав він його, і той узяв.
¹² І промовив Ісав: Рушаймо й ходім, а я піду обік тебе.
¹³ А той відказав: Пан мій знає, що діти молоді, а дрібна та велика худоба в мене дійні. Коли погнати їх один день, то вигине вся отара.
¹⁴ Нехай же піде пан мій перед очима свого раба, а я піду поволі за ногою скотини, що передо мною, і за ногою дітей, аж поки не прийду до пана свого до Сеїру.
¹⁵ І промовив Ісав: Позоставлю ж з тобою трохи з людей, що зо мною. А той відказав: Пощо знаходжу я таку милість в очах свого пана?.
¹⁶ І вернувся того дня Ісав на дорогу свою до Сеїру.
¹⁷ А Яків подався до Суккоту, і збудував собі хату, а для худоби своєї поробив курені, тому назвав ім'я тому місцю: Суккот.
¹⁸ І Яків, коли він прийшов із Падану арамейського, прибув спокійно до міста Сихем у Краї ханаанському, і розтаборився перед містом.
¹⁹ І купив він кусок поля, де розклав намета свого, з руки синів Гамора, батька Сихема, за сто срібняків.
²⁰ І поставив там жертівника, і назвав його: Ел-Елогей-Ізраїль.

Буття 34

На головну сторінку   Зміст   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела

Буття    Вихід    Левіт    Числа     Повторення закону