Підводячи підсумки, слід нагадати, що РУНВіра Л.Силенко визначає нові вартості для українського суспільства, спираючись на пріоритет духовної та соціальної сфер над економічними й політичними чинниками розвитку. З цієї причини цінність РУНВіри для українців полягає в тому, що вона може стати фундаментом нової етики, послужити самовдосконаленню людини на основі духовних національних пріоритетів, яким надається певна релігійна форма. Нове вирішення проблеми робить силенкове вчення привабливішим у порівнянні з іншими релігійними вченнями.
      Вбачаючи у РУНВірі громадянську релігію, Л.Силенко знаходить їй місце в громадянському суспільстві, формує важливі принципи її існування. Пропонуючи здійснити “Українську Духовну революцію” через пошук основ громадянської релігії, Л.Силенко дає можливість вийти на нову культурологічну парадигму розвитку української нації.
      Л.Силенко здійснив пошук коренів, необхідних для самоусвідомлення нації, обгрунтувавши не тільки релігійну, але й національну ідеологію, яка повинна стати чинником для ідентифікації українського народу. Українства ідея може задати перспективу для формування нації, становлення якої було перервано в той саме історичний період, коли у Європі мав місце Ренесанс.
      Релігійна система Л.Силенка - це безпрецендентний випадок для сучасної філософської науки, коли філософсько-етичне вчення навмисно подається як релігія. Будда, Конфуцій, Христос не творили нових релігій, а розробляли нові концепції взаємовідношень між людьми, тобто нові етичні вчення. В цей рядок не вписуються засновник ісламу Мухаммед, реформатор давньоперської релігії Заратустра та засновник РУНВіри Л.Силенко, які осмислено створювали нову релігійну концепцію. Прецеденти свідомого творення релігії з”являються раз у тисячоліття, коли творцями глибоко усвідомлюється невмируща сила релігії, як домінуючий духовний чинник оновлення життя спільнот. Більше ніж тисячу років тому Заратустра та Мухаммед зробили таку спробу, Л.Силенко зробив її у ХХ ст. Кожен з них ставив перед собою одну мету – об”єднати людей, народ на релігійних засадах.
      Для Л.Силенка джерелом морального закону виступає народ як культурна, історична, етнічна єдність і саме з цієї причини внутрішній закон, традиції та звичаї життя тотожні божественному закону. Сам народ складає собі релігію на основі уявлень про своє майбутнє. Коли ж для християнства цей закон недосконалий, то для Л. Силенка божественний закон існує як онтологізація внутрішнього морального закону людини.
      Міжконфесійні конфлікти в Україні свідчать про стан кризи традиційної релігійної свідомості. При цьому, сучасні державні політичні лідери, підтримують ідеологію християнства, розуміючи важливу релігії взагалі, не зважаючи на його невизначену роль в історії України. Л.Силенко ж ретельно дослідивши християнство заперечує його здатність бути носієм української національної ідеї. Виконати роль громадянської релігії повинна РУНВіра як втілення нової Духовної революції українського народу.
      Важливо усвідомити, що як конфесійне утворення РУНВіра сьогодні має невисокий рівень життєздатності, але як філософсько-етична концепція вона заслуговує на увагу, тому що відображає певні потреби молодої нації у визначенні свого майбутнього.
      Крім того, на основі аналізу написаних Л.Силенком творів доведено, що його вчення є новим варіантом цілеспрямованого проектування сучасних варіантів етнокультурних ідентифікацій. Обгрунтовано, що український філософ одним з перших заклав підвалини етноетики як науки про національні духовно-етичні цінності, обгрунтував необхідність подальшого розвитку української національної ідеї.
      У дисертаційному дослідженні з’ясоване також місце Л.Силенка у контексті світової філософської думки. Доведено, що силенкові принципи етноцентризму, що розроблялися також У.Самнером, М.Герсковцем, М.Мідом та ін., виступають проти універсалістських наднаціональних етичних норм, а нація, як окремість, репрезентується як загальнолюдська цінність. Все це доводить, що філософсько-етичне вчення Л.Силенка знаходиться в руслі постмодерністської філософської парадигми.
      Співзвучність його ідей з поглядами Р.Мархоцького, С.Лісового, П.Куліша, О.Потебні та ін., спрямованих на пошук та відродження національних духовних цінностей, дає можливість осмислити місце Л.Силенка в контексті сучасної вітчизняної філософії.
      Подальше філософське дослідження розвитку філософської думки в українській діаспорі можливе в двох напрямках. По-перше, в руслі розширення історико-філософської проблематики з включенням до кола дослідження нових персоналій, що знаходилися під значним впливом як української, так і західної філософської традиції. По-друге, досліджуючи проблему єдності українського історико-філософського процесу, на основі проблемно-пошукового методу зробити тематичний аналіз окремих аспектів філософської теорії: взаємозв’язок духовних та матеріальних чинників у розвитку нації, а також проблеми сакрального та секулярного в духовному становленні особистості та проблеми специфіки українського персоналізму філософів української діаспори ХХ ст.