статусу, украплюваннями, отже, зберігало б таку форму, яка дозволяла б уникнути принципової дискваліфікації подальшими результатами (що залишається, зрозуміло, завжди можливим: ось чому я сказав "намагаюся". Й, відзначимо побіжно, ця схема має чинність, mutatis mutandis, у ставленні граматології до марксизму). Тоді треба було, впроваджуючи теоретично та практично ці нові способи артикуляції, зламати єдину існуючу поки що герметичну огорожу, ту, яка утримує питання про письмо (взагалі філософське та літературне особливо) під опікуванням психоаналізу, але також і ту, яка зазвичай робить психоаналітичний дискурс сліпим до певної структури текстової сцени.
Сьогодні я начебто чітко бачу, яка саме програма роботи з мого боку й принаймні наскільки я можу тут забігати наперед, вимальовується на терені "Розсіювання" (у тексті, що носить цю назву й має експліційні "теми", можна було б сказати нашвидкуруч, колону, розріз, різ, гімен, кастрацію в їхньому ставленні до двох, до чотирьох, до певної едіпової трійці, до діалектики, до зняття, до "є", до присутності й до сукупності питань, які мене цікавили в інших місцях), в "Фармації Платона" (таке саме зауваження) і в "Подвійному сеансі" (більш безпосередньо навколо приміток 8, 9, 10, 53, 55, 61 тощо, але практично скрізь). Як це видно у перелічених текстах й у "Білій міфології" кожному, хто має бажання її прочитати, найзагальнішим заголовком до всієї проблеми було б: кастрація та мімезис. Я можу тут лише відіслати до цих аналізів та до їхньої послідовності.
Концепт кастрації по суті є невіддільним у ньому аналізі від концепту розсіювання. Але цей останній надає місце тому більше та менше, яке чинить нескінченний опір - і так само не може нічого нав'язати - ефектові суб'єктивності, суб'єктивації, апропріації (зняття, сублімація, ідеалізація, реінтеріоризація [Еrinnerung], означування, семантизація, автономія, закон тощо), що Лакан - даю тут відповідь на ваше запитання - іменує порядком "символічного". Від неї вислизає та її дезорганізує, примушує її пробуксовувати, позначає її своїм письмом, разом з усім зиком, який звідси може випливати, але водночас не піддається концептуалізації у категоріях "уявного" або "реального". Я ніколи не був переконаний у необхідності цього поняттєвого тричлена. Його застосованість, принаймні, залишається більш вузькою, ніж у тієї самої систематики, яку я поставив під знак питання. Якщо ви бажаєте справді проаналізувати розсіювання з цієї особливої точки зору, то воно буде не лише можливістю для тієї чи тієї позначки розкладатися (див. гру цього клінічного слова в "Фармації Платона", "Розсіюванні" та "Подвійному сеансі"), сила - сила повторювання, а отже автоматичності та експорту, - яка дозволяє їй позбавитися своєї прив'язаності до єдності означуваного, якого без неї немовби не існує, розчепити цей гачок й розкуйовдити пух "символічного" (здається, я цитую одне погано зачісане місце з Лотреамона про гагу, треба буде перевірити). Це також надає можливість деконструювати (таким є загальний початок практично-теоретичної деконструкції, який неможливо винайти одного чудового дня) або, якщо вам буде завгодно, розпороти (звідси "розпорювання" в "Фармації Платона") весь символічний порядок в його загальній структурі та в його модифікаціях, у загальних та визначених формах соціальності, "сім'ї" чи культури. Дійове насильство письма, що розсіює. Позначувальний злам "символічного". Чи є правильним, що будь-яка можливість безладдя та дезорганізації символічного з боку сил якогось зовні, все те, чим символічне зламане, належить дзеркальності ("уявлюваному") або "реальності", визначуваній як "неможлива"? Шизофренії або психозу? У такому разі які треба вивести звідси наслідки? Ось той пролом, який мене цікавить під рубрикою розсіювання.
Я зовсім не стверджую, що "символічне" (скористуємося ще раз цим словом, вибір якого завжди залишав мене у стані збентеження) не тримається на своїх ногах, не становить моменту міцного порядку (це також і порядок філософії) й що йому не належить структурно стверджуватися й зміцнюватися без кінця (мова, закон, "інтерсуб'єктивна тріада", "інтерсуб'єктивна діалектика", розмовляюча істина тощо). Але розсіюванням я позначаю те, що настільки ж не піддається включенню до цієї схеми, наскільки не утворює звичайної відчуженості під виглядом провалу або неможливості (уявлюваної чи реальної): навіть якщо, дивлячись із законопаченого нутра "символічного", маєш усі підстави захопитися замінованою схожістю розсіювання з цими двома формами. Що за такого випадку втрачаєш, так це, мабуть, не фікцію (й знову ж дуже варто було б ретельно проаналізувати цей концепт), а симулякр: певну структуру подвійності, яка розігрує й роздвоює будь-яке дуальне відношення, більш дійово, більш "реально" (це можна виміряти за реактивними ефектами) перериває як сферу дзеркального (яку необхідно тоді переосмислити) або "власного", так і сферу "символічного", не піддається вже оволодінню через проблематику слова, омани та істини. Ефективне насильство й несвідомі ефекти симулякра.
Лапідарно: розсіювання є фігурою того, що не звідне до батька. Ні з боку зародження, ні з боку кастрації. Спробуйте проконтролювати вигини цієї тези, й побіжно, між іншим, ви знайдете (позначка) й загубите (межа) границю між полісемією та розсіюванням.
Писати - розсіювання - чи не означає це врити до уваги кастрацію (з усією його системою й у відповідності до дивної арифметики, вами щойно згаданої), знов уводячи до гри її статус означуваного або трансцендентального означального (бо буває й трансцендентальне означальне, наприклад, фалос як корелят першого означуваного, кастрація та потяг до матері), останній притулок будь-якої текстуальності, центральну іспиту або істину в останній інстанції, семантичне повне й незамінне визначення цієї зароджуючої (розсіюючої) порожнечі, до якої впущено текст. Розсіювання стверджує (я не кажу - продукує чи конституює) нескінченну замінність, воно й ллє край, і не контролює цю гру ("Кастрація - завжди перебуває у грі, у постійній дії..."). З усією готовністю до ризику, але без метафізичного або романтичного пафосу негативності. Розсіювання "є" той аспект гри кастрації, який не позначається, не піддається конституюванню ні в означуване, ні в означальне, не виставляє себе в присутність, як і не репрезентує сам себе; не виявляє себе, як і не приховує себе. Він, таким чином, не містить у самому собі ні істини (адекватності або розкриття), ні її приховання Це те, що я назвав графікою гімена, яка перебуває вже поза рамками опозиції приховання / не-приховання.
Г.С. - Мені дуже кортить спитати у вас, яким є впроваджене вами співвідношення між розсіюванням та потягом до смерті.
- Співвідношення найнеобхідніше. Рушаючи від "По той бік принципу задоволення", від "Моторошного" (траєкторія якого є надзвичайно важкою) й від усього з ними пов'язаного у попередніх та наступних текстах, треба реконструювати логіку, яка багато в чому здається руйнівною або принаймні такою, що значно ускладнює весь експліційний та "регіональний" дискурс, запропонований Фрейдом на тему "літератури" та "мистецтва". На цей "потяг до смерті", на певний дуалізм і певний концепт повторення, на обидва згаданих тексти я часто-густо посилався, особливо у "Рознесенні" та у "Подвійному сеансі". Все це потребує (над чим я зараз б'юся) розробки, яка пов'язала б новий концепт повторення (що діє, але без послідовності, у Фрейда) зі значущістю мімезиса (але, звичайно, не міметологізму, образотворчості, виразності, наслідувальності, ілюстративності тощо).
Г.С. - Чи не наблизимося ми таким чином до формулювання іншого запитання про те, що можна було б назвати "суб'єктом письма": остільки, оскільки ви відзначаєте, наприклад, що "суб'єкта письма" не існує, якщо розуміти під суб'єкта-господаря, й що слід було б розуміти під "суб'єктом письма" систему відносин ' текстовими шарами як такими; як наблизитися до цієї проблеми "суб'єкта письма", виходячи з концепту розсіювання й виходячи татах з того, що у ньому артикулюється, тобто від діалектики, що розігрується між сублімацією та потягом до смерті ?
- Ви примушуєте мене згадати, що я ніколи ае зазначав, нібито "суб'єкта письма" не існує. Я й ніколи не казав, що суб'єкта не існує. Опісля запитань, що лунали під час конференції, щодо "Рознесення", мені довелося нагадати про це Гольдману, котрий теж занадто турбувався про суб'єкта й про те, куди він подівся. Єдине, що треба зробити, так це переглянути проблему ефекту суб'єктивності, як його справляє структура тексту. Того, що я щойно окреслив як генеральний текст - його "масив", - а не тільки лінгвістичного тексту. Ефект цей є ввіч невіддільним від певного зв'язку між сублімацією та потягом до смерті, від руху інтеріорізації-ідеалізації-зняття-сублімації тощо, тобто від певного витіснення. Й було б наївним його не визнавати, тим паче - затівати якийсь моральний чи політичний "осуд" проти необхідності цього руху. Без нього справді не було б ні "суб'єкта", ні "історії", ні "символічного" тощо. Втім, лише з ним одним - також. Слід було б тому перевірити ще раз усі ці концепти у тому, що дедалі ясніше виступає як їх зчепленість, я не кажу вже - їх взаємонакладання або їх тотожність. Більше нічого не можу додати, імпровізуючи, хіба що ви додатково вточните ваше запитання.
Г.С. - Наприклад, чи треба припускати якесь радикальне розчеплення між "суб'єктом письма" та тим, що Лакан називає "суб'єктом" як "ефектом означального", як чимось продукованим в означальному й через нього, чи навпаки, ці два поняття повинні або можуть зійтися?
- Якесь "співвідношення" між цими двома визначеннями "суб'єкта" напевне існує. Щоб мого проаналізувати, слід було б у будь-якому разі взяти до уваги те, що зараз було сказане про розсіювання та про "символічне", про граму та шро означальне тощо.
Ж.-Л.У. - Останнє запитання, з вашої ласки, яке пов'язане з загальним розгортанням вашої праці. Ви пишете, в одному з перших опублікованих вами текстів, "Фрейд і сцена письма" ІІ966) ("Тель Кель", № 26), цілковито відкидаючи претензії соціології літератури, - й ми тут цілковито з вами згодні, - що "соціальність письма як драми потребує зовсім іншої дисципліни".
Як би ви сьогодні визначили цю "зовсім іншу дисципліну"? Якими були б її відносини з семіотикою та з семаналізом, що розгортається на базі діалектико-матеріалістичної логіки? А це - з неодохідністю приводить врешті-решт до порушення питання щодо відносин між ''концептом" письма та марксистським концептом практики, особливо практики означування, яким чином він конституювався в об'єкт пізнання, а саме семіотики та семаналізу на базі діалектико-матеріалістичної логіки, яка так визначається з урахуванням внеску психоаналізу, що є абсолютно необхідним, якщо вже беремося за поле означальної практики.
Але, мабуть, слід було б говорити також і про зворотний вплив нового тексту власне на процеси аналізу, про те, що саме у цій сучасній текстовій практиці несе з собою щось таке, що перевищує певний рід пізнавальної, наукової логіки.
Останній аспект цього запитання, здатний наблизити до чогось на зразок попереднього закінчення цієї бесіди: як ви сьогодні розумієте цей сукупний процес (який важко мислити інакше, ніж у формі протилежного, діалектичного процесу) та його вплив на актуальну ідеологічну сцену, що він здатний у ній видозмінити, якими є його можливі обмеження, його майбутнє?
- У фразі, яку ви навели, "драма" була цитатою, ви це помітили, до того ж навіть подвійною.
Будемо виходити, наприклад, з концепту практики. При визначенні письма, грами, рознесення, тексту тощо я завжди наполягав на цій цінності практики. У наслідку скрізь, де з цієї точки зору розробляється загальна теорія, загальна практико-теоретика "означальної практики", я завжди без вагань готовий поставити підпис під визначеним у такий спосіб завданням. Передбачаю, що ви маєте на увазі праці Юлії Крістєвої.
Очевидним також є те, що в галузі деконструкції філософських опозицій опозиція praxis/theoria повинна бути спочатку проаналізованою й не може вже лише диктувати нам наше визначення практики. З цієї самої причини систематична деконструкція не може бути ні лише теоретичною, ні лише негативною операцією. Доводиться безперервно стежити за тим, щоб цінність "практики" не була "пере-пристосованою".
Відтак якою може бути "дійовість" усієї цієї роботи, усієї цієї деконструюючої практики для "актуальної ідеологічної сцени"? Можу відповісти лише в принципі, відзначивши один пункт. Ця робота здається такою, що відправляється від обмежених галузей, визначуваних як галузі "ідеології" (філософія, наука, література тощо). Уявляється тому, що не випадає очікувати від неї надмірної історичної дійовості, дійовості безпосередньо загальної, її дійовість, за всі-сі своєї визначеності, залишається проте обмеженою, каналізованою, артикульованою, диференційованою всередині складних структур. Але, з іншого боку, що, можливо, належить переглянути, так це ту форму замкненості, яку назвали ""ідеологією" (концепт, який, безперечно, ще чекає на аналіз у своїй функції, своїй історії, своєму походженні, своїх трансформаціях), форму стосунків між трансформованим концептом "інфраструктури", якщо вам завгодно, чий загальний текст уже не був би "наслідком" або враженням", та трансформованим концептом "ідеологічного". Якщо питання у цій праці торкається нової дефініції відношення певного тексту або ланцюжка означальних до позапокладеного ним, до того, з чим вони ефективно співвіднесені та ін. (див. вище), до "реальності" (історії, боротьбі класів, виробничих відносин тощо), то ми вже не можемо задовольнятися старими розмежуваннями, ні навіть старим концептом розмежування галузей. Що відбувається у сучасному казані, так це переоцінювання стосунків між загальним текстом та тим, що вважалося, під формою реальності (історичної, політичної, економічної, сексуальної тощо), звичайною позапокладеністю, з якою співвідноситься мова або письмо, чи то буде ця позапокладеність у звичайному стані першопричини чи в звичайному стані акциденції. Наслідки перевороту, що відбувається, позірно просто "регіональні", відкривають тому водночас перспективу, яка виходить за межі окремих галузей, ламають свої власні межі й поступово налагоджують стосунки - новими способами, без претензій на панування, - з загальною сценою.
ЛИСТ ЖАНА-ЛУЇ УДБІНА ЖАКУ ДЕРРІДА
(фрагмент) 1 липня 1971
По суті питання, яке є засадовим щодо цього обміну думками, стосується матеріалізму, водночас як перевертання та як виходу за межі класичної філософії; це питання посідання матеріалістичної позиції й, мабуть, мені варто було б нагадати у зв'язку з цим формулу Леніна, гостру, провокуючу (скандал для філософії): питання партійності у філософії. По суті, якщо триматися річища нашої дискусії: все йшло від мого запитання щодо мотиву гетерогенності, не звідного, як мені здається, лише до мотиву розставляння, тобто мотив гетерогенності містить, з мого погляду, два моменти, по суті нероздільних, але вод-ас і неототожнюваних один з одним, розставлення та інакшості, - два моменти, чия нероздільність підпорядкована діалектичному (матеріалістичному) протиріччю. Чому? Тому що коли вже справді, як ви кажете, "розставляння не означає нічого, нічого існуючого, ніякої присутності на відстані, це індекс нередукованої позапокладеності й водночас руху, зміщення, що вказує на абсолютно нередуковану інакшість", - це не заважає тому, щоб мотив гетерогенності не зазнавав редукції, не вичерпувався цим "індексом нередукованої позапокладеності": він є також покладання цієї інакшості як такої, тобто якогось "дещо", ("не-що"), яке не ніщо (ось чому мотив гетерогенності є мотивом - будь-якого? - засадового діалектико-матеріалістичного протиріччя, "розставляння / інакшості"), й у принципі виходить за межі будь-якого перепривласнення-інтеріоризування-ідеалізування-зняття всередині такого становлення Сенсу (тут без будь-якого Аufhebung), яке згладжувало, редукувало б саму гетерогенність, що маркірує тут себе у своєму подвійному русі (розміщення / інакшість); що це "дещо", (це "не-що"), "яке не ніщо", аж ніяк не піддається субпідсумовуванню в хоч би то яку "присутність", саме й є, виходячи із зворотного ходу діалектичного руху протиріччя, позначкою включеності розміщення; але водночас ця включеність розміщення спирається тільки на те, що вона заперечує у формі "присутності" (яка, звичайно, по суті виявляється "неприсутністю"): іншого, тіла, матерії. Всебічний розвиток мотиву гетерогенності змушує таким чином перейти до позитивності цього "не-що", позначеного розміщенням; воно завжди є також і "щось" ("дещо"), "яке не ніщо" (покладання нередукованої інакшості).
Що на грунті цього покладання іншого завжди існує ризик виникнення проблем, на які ви вказуєте з іншого боку, то я з вами згоден: ось чому момент розставляння (що виступає як фундаментальний у галузі, яка тут мається на увазі, порядок мови і включення до нього конституції суб'єкта, якйй*формується тут через нередуковане розщеплення) є важливим; але не меншої ваги набуває й інший момент, інакшості (покладання інакшості) за логікою, яку я спробував дуже загально визначити, оскільки саме звідси (від нерозривності "розставляння / інакшості", що утворює мотив переважно матеріалістичної зазначеної гетерогенності) може статися підключення теми "відмінностей", які не "впали з неба", в їхньому доконечному зв'язку з диференційованою соціальною практикою (тобто одразу й в аспекті його мов, і в усіх інших аспектах - економічна практика, політична практика, - які ніколи не були замкненими в якихось позамовних секторах [мова не є надбудовою ], проте як практичні не редукуються лише до регістру мови).
Нехай це залишається приголомшуючим, скандальним з погляду будь-якої філософії, що базується на ілюзорному пере-привласненні цієї інакшості під різними формами ідеалізму (метафізика, спіритуалізм, формалістичний позитивізм); саме це змушує Леніна говорити про "партійність": для філософії будь-яке посідання матеріалістичної позиції знаменує справжній силовий прийом, у спиранні на ці подвійні підвалини, які окреслені в мотиві гетерогенності (розміщення / інакшість). І я гадаю, що не лише у Леніна, але також і у Батайя можна віднайти розробки в цьому напрямку.
ЛИСТ ЖАКА ДЕРРІДА ЖАНУ-ЛУЇ УДБІНУ
(фрагмент) 15 липня 1971
Отже, ми згодні стосовно перевертання / зміщення.
1. Партійність у філософії: це мене, зрозуміло, щонайменше "шокує".
Навіщо було встрявати в роботу деконструкції, а не залишити речі такими, якими вони є? та ін. Тут усе в чомусь є "силовим прийомом". Деконструкція, я на тому наполягав, не є нейтральною. Вона є втручання. Я не дуже впевнений, що імператив партійності, рішучого вибору в філософії повсякчасно вважали "скандальним" в історії метафізики, чи то розглядати цю партійність, цей рішучий вибір як щось таке, що мається на увазі, або як щось таке, що проголошується. Я не дуже впевнений і в тому, - але тут, я припускаю, наші оцінки збігаються, - що ця партійність, принаймні як силовий прийом або зусилля розриву з нормами традиційного філософського дискурсу, є притаманною будь-якому матеріалізмові, матеріалізмові як такому. Чи погодимося ми один з одним також і в припущенні, що не існує ніякої дійсної та дійової партійності, не існує справжнього зусилля розриву без доскіпливого до дрібниць, строгого, тривалого аналізу, диференційованого й наукового, наскільки це тільки є можливим? Максимальної кількості різноманітних даних, причому даних найрізноманітніших (загальна економія)? Й що необхідно видерти це поняття партійності, рішучості з рук будь-якого детермінування, врешті-решт психологістичного, суб'єктивістичного, волюнтаристського, такого, що моралізує?
2. Розставляння / інакшість: стосовно їхньої нероздільності, отже, розбіжностей між нами немає. Аналізуючи розставляння, як я нагадував під час бесіди, я завжди підкреслював щонайменше дві риси: 1) що розміщення - це неможливість для тієї чи тієї тотожності замкнутися на собі самій, усередині своєї власної інтеріорності або у збігу з самою собою. Нередукованість розставляння - це нередукованість іншого; 2) що "розставляння" означає не лише інтервал, але "продуктивний", "генетичний", "практичний" рух, "операцію", якщо вам завгодно, включаючи ш її сенс згідно з Малларме. Нередукованість іншого позначає тут себе у ставленні до того, що Ія. схоже, маєте на увазі під поняттям "покладання": це, у зв'язку з нашою нещодавньою дискусією, є, з мого погляду, найновішим і найважливішим пунктом, і я до нього повернуся за хвилину.
П'ять зауважень у проміжку:
1. Визначати цю систему розставляння / інакшості, стосовно якої ми одностайні, як суттєву незамінну пружину діалектичного матеріалізму, - чи не є це достатньо новим?
2. "Без будь-якого Aufhebung'y", пишете ви. Скажу не маючи на меті спіймати вас на слові, а для того, щоб підкреслити необхідність радше включення, ніж відторгнення: від Aufhebung'y щось є завжди (як від витіснення, ідеалізації, сублімації тощо).
3. Я не поставив би беззастережно підпис під тим, що ви кажете, принаймні з таким формулюванням, у фразі: "ця включеність розміщення спирається тільки на те, що вона заперечує у формі "присутності" (яка, звичайно, по суті виявляється "не-присутністю"): іншого, тіла, матерії". Боюся, щоб категорія "заперечення" не повернула нас прямісінько до гегелівської логіки Aufhebung'y. Мені справді доводилося говорити про не-присутність, але я цим позначав не стільки заперечувану присутність, скільки "дещо" (ніщо, чи не правда, у формі присутності), яке відходило від опозиції присутності/відсутності (заперечувана присутність) разом з усім, що нею передбачається. Але тут проблема є занадто важкою, щоб ми бралися за неї в епістолярному жанрі" Посилаючися на ту саму фразу, невже ви гадаєте, що тіло й матерія означають завжди неприсутнє того самого рангу, що й інше? Як інше не (є) буття (суще, існування, сутність тощо), так не є воно й формою присутності.
4. Без наміру спіймати вас на слові, але знову ж задля уточнення того, як, з мого погляду, стоїть справа з розміщенням: я не став би стверджувати, але з різноманітних причин (у будь-якому разі не став би чіплятися за букву цієї тези), що розміщення є якимсь "моментом" і до того ж "суттєвим моментом". Це все справа ставлення до Регеля.
5. Згоден стосовно Батайя (пор. "Письмо та відмінність", с.397, п.1).
Покладання (інакшості): з урахуванням пункту 2 (вище у моєму листі), між нами немає жодних розбіжностей, і, як я казав у нашій бесіді, я не можу сприймати вашу наполегливість у цьому пункті як додаток або заперечення до написаного мною. Чому ж тоді мені здається, що словом "покладання" треба маніпулювати з розсудливістю?
1. Якщо інакшість іншого покладається, тобто лише тільки покладається, то чи не повертається вона до того самого у формі, наприклад, "встановленого об'єкта" або "оформленого похідного", наділеного сенсом, тощо? З цієї точки зору я сказав би навіть, що інакшість іншого вписує у ставлення до нього те, що аж ніяк не може бути результатом "покладання". Це вписування, як я його тут би визначив, не є простим покладанням: воно радше є тим, чим будь-яке покладання у собі самому знешкоджене (рознесення): вписаність, позначка, текст, а не лише теза чи тема - не лише вписання тези. Втім, можливо, ця дискусія між нами у цьому пункті спирається тільки на "словесне", "номінальне" непорозуміння. Й можна завжди перевизначити, під тим самим словом (відбір, прищеплення, розширення) концепт покладання.
2. Правильним є те, що тоді ми наштовхнулися б на проблему концепту та на проблему стосунків між концептом та іншим. Оскільки ми не можемо взятися за це тут, я скажу тільки ось що: якщо я так придивляюся до цього концепту покладання (та до деяких інших, з якими ви його пов'язуєте), то причина полягає в тому, що у нього принаймні те саме ім'я, що й у абсолютно суттєвого, життєво важливого (хоча цього інколи й не помічають) підґрунтя гегелівської спекулятивної діалектики (Setzung). (Покладання-іншого там завжди врешті-решт є само-покладання себе Ідеєю як іншого, як інший покладає себе в своїй кінцевій визначеності у різновидах своєї репатріації та реапропріації, повернення до себе у безмежному багатстві свого визначення тощо).
Таким чином, є принаймні два поняття покладання:
Чому б нам не залишити дискусію відкритою у цьому питанні покладання, покладань, позицій (партійність: позиція (/заперечення)? покладання-утвердження? перевертання/зміщення? тощо).
Я вас залишаю, з подякою вам обом.
...
Р.S. А що, якби ми дали цій зустрічі у заголовок (зачин) слово позиції, у розумінні покладань, чия багатозначність відзначена понад те ще й множиною, ознаку якої [у французькій мові], літеру s, Малларме називав літерою переважно "розсіюючою"? Я додав би, кажучи про позиції-покладання: сцени, акти, фігури розсіювання.