Переднє слово
„Тепер я можу приступити до самої річи, то значить, до роздивлення біблійного оповідання про сотвореннє сьвіта. Та поперед ще одно застереженнє і одна просьба до тих, що хочуть уважно і з користю прочитати отсю розвідку.
„Застереженнє таке, що всї ті уваги, які я тут подав, зовсїм не мої власні. Я не виссав собі тут, нічогісінько з пальця і не жадаю нї від кого, щоб вірив менї на слово. Я подаю здобутки новітної науки, а властиво лише маленький вибір із богатого скарбу тих здобутків. А ся новійша наука визначаєть ся власне тим, що нї від кого не жадає і нї в кого не терпить віри на слово. У всьому вона йде до вироблення власного переконання при помочи фактів, досьвідів, контролі; вона подає лише такі річи, що кождий відповідно приготований чоловік може й сам дійти до них і переконати ся, чи доходжено до них вірно. Наука не признає нікому привілеїв, що ті мають доступ до її „сьвятая сьвятих", а инші не мають; до найглибших тайників науки має вільний доступ ко ждий чоловік, у кого в серцї горить чисте і сьвяте бажаннє - пізнати правду, і в кого розум на стіль-ко вироблений, щоб зрозуміти й оцїнити її."
Ось такими словами відзиваєть ся покійний Іван Франко на початку III.-го розділу отсеї книжки до своїх читачів... Що за болючий, глубоко діймаючий й упокорюючий трагізм бренить у тих золотих словах великого мислителя і мистця рідного слова...
„Я не виссав собі тут нічогісінько з пальця", сповідаєть ся він перед рідним народом, - він, що був не лише одним із найбільших письменників усеї соборної України, але й одним із найбільших умів усего культурного сьвіта послїдної доби... Давав у своїй знаменитій розвідці вісти про найсьвітлїйші результати одної із найбільш інтересних галузий людського знання, - інформував нас про вислїди найцїкавійших дослідів учених цілого сьвіта над відгаданнєм найбільшої тайни людського роду - сотворення сьвіта, - давав нам дорогоцінні перли своїх думок і мрій, пересипаних на папір умученою від гіркої праці рукою в часї невиспаних ночий, - давав нам усе те... та при тім ще й просив нас покірно, аби ми, прочитавши отсю розвідку, не подумали собі, що Він „виссав усе те собі з пальця''...
Він, Доктор Іван Франко, великий мислитель, поет, учений, письменник й член многих рідних і заграничних наукових інституций...
Просто фізичну біль відчуваю при читанню отсих безмежно трагічних слів великого мужа, й паленію румянцем сорому... за мій рідний нарід, до якого в такий спосіб мусять промовляти його найкрасші сини.
* * *
Повисшу студію написав був пок. Іван Франко при кінпи 1904 р., й напечатав її в ,,Новім Громадськім Голосі" в першій половині 1905 р. Накладом „Н. Г. Г." вона й вийшла окремою відбиткою в дуже обмеженім числї примірників (усего 200 чи 500 примірників).
Ще літом 1904 р. покійний великий муж анї думав про її написаннє. В тім часі я мешкав в Його домі й працював разом з Ним в одній і тій самій кімнаті (почавши від 1902 р.). Пізною осїнию я докторизував ся й виїхав на дальші студії до Риму, а серед того й попали ся в руки покійного Івана Франка найсьвіжійші праці нїмецьких учених про великі відкритя в Вавилонї, Сирії, Палестині й Єгипті. Працї сї зробили на Нього глубоке вражіннє: се ж бо і були книги, яких Він так дуже потребував у своїх довголїтних біблїй-них студіях, й які давали остаточну відповідь на усі ті пекучі питання біблїйної критики, що здавались досі неможливими до розвязання.
І в голові великого мислителя зродив ся відразу сьміливий плян написати популярну студію про початки і жерела біблійного оповідання про сотвореннє сьвіта, напечатати її в тисячах примірників й розкинути між народ, аби велику Правду про найбільшу містерію сьвіта пізнали мілїони нашого замученого простолюдя, а пізнавши її, щоб визволились з важного ярма вікових пересудів, темноти і визиску. Строго наукової студії про се питаннє Він не думав писати. Яка ж бо користь була б -з такої студії для широких мас рідного народа, що для його добра і кращої бу-дучности іменно посьвятив був пок. Іван Франко усе своє житє?... Така строго наукова студія була б неприступна для мілїонів нашого народа й вона пропала би на довгі часи в неприступних широкому загалови Записках Наукового Товариства їм. Шевченка.
На жаль - мрії великого ученого не сповнили ся так, як Він собі бажав. Написана ним студія видала ся нашим на скрізь склєрикалїзованим народним провідником так радикальною, що напе-чатати її відважив ся лише згаданий нами „Н. Г. Г.", та і він, боячись переслідувань можних міра сего, надрукував її окремою книжкою усього ле-дви в кількох сотнях примірників.
Поява книжочки викликала серед нашого відсталого суспільства велике порушеннє. Серед попів закипіло як в гнїздї шершенїв, а старші наші „ін-телїґенти" вважали за відповідне заховати про „страшну" книжочку гробову мовчанку - й за всяку цїну не пустити її в руки гімназіяльної моло-дїжи. Вкінци ж - попи упали на „спасенну" гадку збути ся „ворога" за одним махом: - „тихесенько, без гомону" вони викупили усе невеличке число надрукованих примірників - й спалили їх...
В обороні болючо покривдженого письменника не відважив ся ніхто підняти голосу... І се Він відчув незвичайно діймаючо... Зараз після того й попав Він в глубоку мелянхолїю, яка згодом і розвинулась в страшну і невилїчену недугу. Темна ніч сповила ґенїяльний ум одного з найбільших мислителїв останньої доби, й з неї Він не пробудив ся вже аж до останка свойого много-страдального житя.
В половині 1905 р. я з моєю дружиною вернули з нашої наукової подорожі по сьвітї й зараз таки стрінули ся у Львові з нашим дорогим Другом і Учителем.
Яка ж се болюча була стріча... Кремезна ще ось недавно стать Франка подала ся, й Він нарікав гірко на деяких наших передових мужів... Не місце і пора про усе те тут докладно згадувати, скажу лише, що у сю нїколи не забутню нами хвилю, розповів Він нам і про свою гірку пригоду з понисшою студією, й при нагодї добув з кишені кілька „авторських" примірників надрукованої вже книжочки й подарував один з них моїй дружинї, поклавши на нїм власною рукою принагідну, нам же безмежно дорогоцінну посьвяту:
При кінци 1907 р. замешкали ми постійно у Львові. Франкова недуга розвивала ся безпощадно і невмолимо чим раз більше і більше... Я і моя родина відвідували часто нещасного велетня в Його домі а Він став згодом щоденним майже нашим гостем. З заковязлими на віки руками пересиджував Він у нас довгі години, позволяючи моїй дружинї годувати себе серед розмови немов нелїтну дитину... Ми згадували давні часи, обговорювали ріжні наукові питання (дивним дивом Покійний заховав був в тім напрямі чудову па-мять), і плянували чудні пляни на будучність... Ми мали перенести ся на постійне мешканнє до Його дому, й моя дружина мала зайняти ся піклованнєм нашого великого Друга й зарядом усього дому...
Хто зможе описати сум Покійного, коли Він довідав ся, що ми рішили ся виїхати до Канади... Та Він нас не відраджував, анї не стримував.
„Га - така наша доля, - говорив Він, пращаючись з нами перед від'їздом. - ,,Розсипаємо ся, як кленове листє... Та чи побачимо ся ми ще коли в житю?..."
Так вже і не судилось нам більше бачитись... Та нї ми тут не зазнали гаразду на далекій чужині', нї Він там у рідній --- не своїй землици не глянув живими очима на кращі днї в житю рідного на-рода...
Та коли не ми, так може наші дїти...
Може...
Та вже ж останніх слів великого Учителя і Друга, які Він давав нам на передодню нашої дороги у далеку чужину, ми не забудемо ніколи:
,,Памятайте, мої други, - говорив Він, - ширіть скрізь і все Правду і нїщо більше як Правду. Бо хоча Правда зразу усїм гірка, так все таки згодом вона скрізь бере верх й стає солодкою спасителькою людства."
І сих слів ми не забудемо до смерти. А понисша знаменита книжечка великого мислителя, яку ми саме тепер видаємо, в поправнім виданню на основі останнїх творів найславнїйших учених сьвіта, хай буде не лише висловом найглубшої щирости моїх слів, але й бодай частинною експіяцією за усї мої вольні і невольні гріхи юнїх днїв, днїв весни в характері „ученого" австрійського типу.
А факт, що отся книжка виходить коштом простого українського робітника в Канаді, Івана Ковалюка, хай буде проречистим доказом сьвітлої побіди Франкових ідеалів.
Показуєть ся, що скоро вже перестанемо ми сьпівати:
,,Нема в сьвітї правди, правди не зискати,
Бо тепер неправда стала панувати,"
перестанемо, коли звичайний український робітник-чорнороб жертвує на виданнє наукової книжки увесь свій злиденний заробіток, величезну для нього суму $1,600.00.
Писано в Віннїпегу, Ман., в третім роцї післї смерти їв. Франка.
Ол. Сушко.