Розділ другий        
Доля РУНВіри в Україні       

2.3. Перспективи РУНВіри в Україні        

    Після описання того, що нині твориться в рунвірівському житті України, складно навіть сказати, скільки маємо зараз в країні його духовних центрів і хто є головою по Україні ОСІДУ РУНВіри — Богдан Островський, Володимир Чорний, Богдан Савченко, а чи ж хтось із Черкас. Так само тяжко визначитися і з тим, де ж знаходиться цей центр — в Києві, Черкасах, Львові, а чи в Хмельницькому. Релігійно-духовне життя українців значною мірою нагадує їх політичне життя, де надто багато гетьманів, а в РУНВірі — рунтат. Ось тільки невідомо, скільки ці рунтати мають під своїм проводом вірних в підпорядкованих їм громадах. Чогось думаю, що разом не більше, як в одній якійсь сильній сільській православній чи греко-католицькій парафії. То ж чи варто стільки шуму робити!
    Перебуваючи у Спрінг Глені, я бачив як тішився Вчитель Лев Силенко, коли дізнався, що в Україні вже за ЗО громад рунвірів. У своїх листах я потім наголошував йому, що тішитися, Вчителю, треба не від цифри кількості громад, а від цифри кількості рунвістів, а їх не так вже й багато. Я тоді не міг навіть подумати про те, що з часом рунвірівський рух в Україні вразить пошесть гетьманства, бо ж, здається, Духовний Вчитель у конфесії є і він один, є одна Священна книга — «Мага Віра» і чогось додавати до її віроповчальних засад вже не можна, є єдина мета — духовне відродження українства і України й підмінити її чимось іншим не можна. Чого ще треба?
    А виявляється, кожний хоче мати повсемісну монополію саме свого розуміння рунвіровського вчення, кожний хоче сидіти ближче, ніж інші (може часто й не маючи на те якихось значимих дивідентів), до Лева Силенка.
    Дійшло до того, що з конфесійних міркувань (а може й тут під прикриттям віри) відбувся розкол і в українському козацтві. В серпні 2001 р. з'явилося Українське Косацтво Звичаєве, гетьманом якого є С.Петренко. Воно покищо єдине в рідновірівському русі, але вже керівник київської громади «Сонячна», яка видає свою щомісячну газету «Слово Оріїв», застерігає, що воно «не повинне поділятися на козацькі підрозділи язичників і рунвістів, повинне бути монолітним (Слово Оріїв. — 2001. — Грудень).
    Ніби передбачаючи те, що в українському рунвірстві настане доба, подібна політичній ситуації в країні, Спрінг Глен ще в 1995 р. застерігав, що «ніяка громада вірних РУНВіри не має права вважати себе центральною, якій мали б підлягати інші. У всіх громадах один Статут і немає громад, які б мали право на монополію над іншими громадами. Нам пишуть, що ось там, у тій громаді появився «махно», який хоче перетворити свою громаду РУНВіри у всеукраїнський Собор РУНВіри, або творить з громади всеукраїнську общину внуків Дажбожих, або перетворює свою громаду в політичну партію вірних РУНВіри». Відзначалося, що такий дух анархізму й роз'єднання притаманний лише ворогам України.
    Думаю, що, знаючи про все те, що твориться в рунвірівському русі в Україну мав би давно (і не один раз) приїхати Лев Силенко, розібратися в тому, що тут коїться, а не керувати невідомо ким і чим з далекої Америки. А може й не лише приїхати, а й перенести в Україну взагалі Всеукраїнський Центр РУНВіри, переїхати сюди на постійне проживання, а відтак — і безпосереднє керівництво ОСІДУ РУНВіри. Зрозуміло, що на відстані, без безпосереднього спілкування із послідовниками свого вчення, активної участі у вирішенні питань повсякдення можна почувати себе в якомусь піднебессі, пророком, слово якого має месіанську значимість й абсолютну істинність. Ніхто з тих, хто шанує тебе і сповідує твої думки, не бачить тебе як просту земну людину, з такими ж, як і у всіх, людськими потребами і вчинками, із простими земними радощами й прикрощами.
    В Україні Леву Силенку треба було б вийти в солідну наукову аудиторію і вже не на основі уявних розмірковувань, а на основі наукових доказів, фактів доводити правомірність тих положень і висновків, які чомусь, на його думку, мають сприйматися на віру, беззастережно, тільки тому, що це він сказав. Та й треба ж було б Вчителю в якійсь формі зняти всі ті — достовірні чи недостовірні — інформації, які прозвучали про нього з уст представників інших конфесій, з газет і часописів.
    Характерним є й те, що чомусь і громади рунвірів виявляють незрозумілу байдужість у запрошенні Лева Силенка в Україну, на ті з їзди, які вони проводять майже в кожному місті своєї кучної дислокації. Чи може їх керівникам такий приїзд чомусь не є бажаним?
    Проте майже щороку приїздять в Україну нинішній голова ОСІДУ РУНВіри в діаспорі п. Боголюб Свириденко з дружиною Світаною, яка більше 20 років була скарбником ОСІДУ. Це вони ще в 70-х роках минулого століття різними шляхами пересилали в Україну слово про РУНВіру, передавали журнал «Самобутня Україна». Того часу ними особливо цікавилися спецслужби колишнього Союзу. Але вони безстрашно робили свою справу.
    Приїжджаючи з 1988 року щорічно в Україну, Свириденки допомагали творити тут рунвірівські громади. Вони й тепер не полишають їх поза своєю увагою. Приїхавши і в 2001 р. в Україну, Свириденки побували в громадах РУНВіри від Буковини до Слободжанчини, від Києва до Одеси. Їх особливо турбує відсутність в нашій країні хоч би одного рунвірівського храму. Саме Свириденками і їх однодумцями в Америці виношується ідея передачі українським дипломатичним службам в США комплексу будівель в Спрінг Глені за умови виділення ОСІДУ РУНВіри в Києві приміщення під храм.
    Підсумовуючи, зазначимо, що хоч Лев Силенко і пише про той час, коли в Україні буде кілька мільйонів його послідовників, але ці його побажання так і залишаються голою мрією. Вони так нею можуть і залишитися з огляду на ту величезну плутанину, яка нині існує в РУНВірі і до творення якої певною мірою причетний і він сам.
    Я не маю якоїсь упередженості щодо РУНВіри. Це визнав свого часу й Лев Силенко у листі до мене: «Пригадую нашу зустріч на Оріяні. Мені сподобалася Ваша щирість і вроджена духовна толерантність, доброта» (Лист Лева Силенка А.Колодному від 24 березня 1997 р.). Ще в серпні 1996 р. я писав Вчителю: «РУНВіра впадає в глибоку кризу. В Україні практично відсутній єдиний керівний центр рунвіровських громад, кожна громада існує сама по собі, частина з них поступово вмирає. Дехто прагне перетворити РУНВіру в просвітницьку течію. РУНВіра проглядається як рух інтелігенції, яка не сприймає зденаціоналізоване християнство й шукає якийсь еквівалент національної Духовності. Треба припинити непотрібні чвари між керівниками РУНВіри в Україні, бо це формує громадську думку щодо неї як зібрання таких сварливих людей, які самі не знають, що й хочуть».
    Але як на мене, то якихось великих перспектив в Україні (та й в українській діаспорі) ця нова релігійна течія не має. Останнім часом Силенко все частіше скаржиться на поганий стан свого здоров'я і можливий відхід у світ предків. Думається, що з цим відходом настане й поступовий відхід з релігійного простору заснованої ним РУНВіри. Незважаючи на надто сильний і привабливий струмінь українства в рунвірівському віровченні й культі, їх штучність і нехтування саме українською духовною і культурно-побутовою традицією утримують в собі той супротив, який, зрештою, спричинить сектантську форму існування течії, а то й перехід її послідовників до рідновірівського руху або ж якоїсь їх синкретизації, що ми маємо у вінницькому варіанті Собору Рідної Української Віри.
    Сумна нинішня доля силенкового вчення постає не тому, що переважна більшість українців не розуміє його через своє духовне скалічення й обтяження буденними турботами й християнською традицією, а тому, що РУНВіра є умоглядним світоглядно-релігійним конструктом, створеним Л.Силенком без належного знання ним сучасного українства, зумовленого як емігрантським півстолітнім буттям Вчителя, так і безапеляційним самоототожненням ним себе із пророками світових релігій.
    Уважне вивчення віровчення й обрядової практики РУНВіри засвідчує, як це вище вже зазначалося, те, що від Віри Предків в ній залишилося лише ім'я Бога — Дажбог. Решта — це витвір духовного вчителя конфесії Лева Силенка. Тому немає якихось підстав відносити РУНВіру, що подеколи роблять науковці, журналісти, богослови інших конфесій, навіть до неоязичництва. Це є чистого вигляду неорелігія. На цьому особливо і часто не без підстав наголошують прихильники рідновірства.
    РУНВіра так і не спромоглася стати вагомим духовним чинником розвитку української діаспори. Хоч Святиня й розміщена на порівняно недалекій відстані від міст з кучним поселенням українців, але вона не стала для них місцем паломництва. Українська еміграція залишається в масі своїй послідовницею греко-католицизму чи православ'я й у різних формах виявляє тут свою ворожість щодо РУНВіри.
    Не стала РУНВіра чинником єднання і в Україні. Більше того вона в цей складний час національного і духовного відродження українства постала ще одним роз'єднуючим феноменом. Якщо врахувати те протистояння, яке є у власне Українському Православ'ї, роздертість Київської християнської традиції на греко-католицизм і православ'я, відсутність сформованої національної церкви, то, будемо реалістами, поява за цих умов на наших теренах ще й рунвірства була явно не на часі. Через це РУНВіра не працювала в Україні на те: «Боже, нам єдність подай!». Тисячолітню традицію християнства здолати в свідомості українців лише поширенням книг Лева Силенка чи про нього (і до того ж за одного значно зденаціоналізованого покоління) аж ніяк не можна. Активність лише десь одного-двох десятків рунвірівських проповідників (і то якась епізодична й дискретна) не створює враження загального захоплення українців ідеями РУНВіри. Дійсно, маємо захоплення рунвірством окремих осіб, але аж ніяк не масове явище.
    Оскільки РУНВіра є суто релігійною організацією, то, як застерігає Лев Силенко, ніхто не має права перетворювати її громади «в якусь партійну підбудівку», вихваляти якусь із діючих партій. Рунтатам заборонено поставати водночас і в ролі політичних діячів. «Рунтато — духовна особа. Він зобов'язаний до членів усіх політичних партій, які будують державну Україну, ставитися толерантно й однаково» (Лист до вірних РУНВіри з Оріяни за липень 1995 року). Ніяка партія, згідно вчення РУНВіри, не може виконати в служінні Україні повноцінну роль, оскільки вони не постають «партіями національної енергії та єдності». Лише в РУНВірі «служіння Україні є Священнодіянням», бо ж «тільки люди Незалежної Духовності можуть збудувати незалежну Державу» (Там само).
    Часопис «Слово Оріїв» в числі за січень 2001 року видрукував один із проектів концепції «Української Національної Ідеї». Він включає шість блоків:
    1. Філософська система — ідеалізм.
    2. Світоглядна система — Україноцентризм.
    3. Релігійна система — Силенкіанство.
    4. Ідейна система — націоналізм.
    5. Політична система — Українська Національна Держава.
    6. Соціально-економічна система — регульована ринкова економіка.
    Видрук в періодиці рунвірів останнім часом статей з питань політичного життя України, вирішення проблеми реалізації Української національної ідеї, соціальних проблем та інше засвідчує певні корективи у вченні РУНВіри. Вона вже не обмежується питаннями священної історії України. В орієнтаціях січневого часопису «Слово Оріїв» за 2002 рік звучить: «Ми не страждаємо передвиборною метушнею — ми займаємось духовним здоров'ям нації. Ми не обмежуємось славним минулим — ми шукаємо славне майбутнє!». Тут же сказано, що вже менше буде уваги до питань археології, етнографії, критики християнства, а більше — до шляхів майбутнього поступу України, поточних подій, бачення Великої Української ідеї і сильної України.
    Відсутність в рунвірів України через фінансову скруту своїх масових періодичних видань, відсутність можливості вийти на радіо й телебачення спричиняє те, що їх міркування щодо нинішньої ситуації в Україні і її релігійному житті залишаються знаними лише невеличкому колу людей. А між тим останнім часом в своїх часописах послідовники РУНВіри все частіше прагнуть з позицій своєї конфесії дати оцінку тим політичним процесам, які відбуваються в нашій країні. При цьому виявляється їх прихильність до діяльності національно-демократичних лідерів і партій, засуджуються олігархи і комуністи. Відзначаючи зокрема те, що Віктор Ющенко «вніс деяку відкритість і чесність у роботу Українського уряду», що в ньому український народ «побачив лідера нації», вони водночас вказують на його «несміливість», якесь «покручування хвостом», «політичну безхребетність». І часто ми читаємо у виданнях рунвірів висновок, що можна багато писати й говорити найправильніші речі про нинішню ситуацію в Україні, але вони будуть дискредитовані, якщо до їхнього виконання візьмуться люди з викривленою мораллю (Див.: Слово Оріїв. — 2001. — Червень).
    РУНВіру характеризує національний оптимізм. «Вороги України вірять, що українці не збудують самі для себе державу, бо їх ослабляє дух анархізму, самопоїдання і роз'єднання... Тому вірні РУНВіри повинні своїм поводженням демонструвати перед світом, що українці стають новими людьми, самодисциплінованми будівниками рідної Держави», — закликає один з листів до Рунвірів із Оріяни (Липень, 1995).