Мага Віра
П'ятий день.
ЛЮДИНА І ЇЇ СВІДОМІСТЬ
1. ПРЕДКИ, БЛАГО ВІЩУЙТЕ МЕНІ! Предки, благо віщуйте мені! Без Вас - я сирота людства, з Вами - я мудрість, з Вами - я чуття, з Вами - я минуле, сучасне і майбутнє.
Час прийшов, визріло мислення моє, помножилися чуття мої. І я благословенний Тобою, Дажбоже мій, вирушаю в далеку дорогу.
В дорозі не шукатиму пригод, золотих скарбів, не ректиму, що ловив мене світ і не спіймав - не тікатиму від світу зла - з ним треба боротися, не тікатиму від світу добра - його треба творити, шукатиму ключі загублені на гураганних шляхах історії людства - шукатиму ключі вдень і вночі, щоб звільнити мій народ з духовнотілесної в'язниці.
2. БОЛІСНО ЗАПЛАЧЕ ДУША МОЯ. Коли знеможений дорогою і ощасливлений знахідкою, скажу натхненно "Слава Тобі, Дажбоже мій!", і кину їм (моїм окраденим одноплеменникам-в'язням чужовір'я) ключ під ноги, вони його піднімуть і віддадуть тим, які їх тримають у в'язниці. Чому?
Їх навчено, щоб вони самі себе путали в неволі, звучи неволю волею. І бачачи, що мої одноплеменники народжені у в'язниці, звикли до неї так, як пташка до клітки, як рибка до акваріума і тому не мають відваги її лишати, болісно заплаче душа моя і затремтять на дні її серця рясні сльози великої віри моєї.
Трагічний той рятівник, що рятує тих, які попрощалися з білим світом і рятуватися не хочуть.
3. "ПОТОПАЮЧІ, ХТО ВИ?" "Ми калічені душі великого народу, ми не ми. Воїни-богатирі, подвижники легендарної Оріяни (України-Руси-Скитії-Кимерії (Сумерії), яртури і буйтури спочивають у степових могилах, у полум'ї маків, у пахощах чебреця, духм'яного євшан-зілля, у зоряних оселях предків, їм належить вічність. Біля їх притаєна історія, воля і слава Великого Народу - Народу Богатирів людства. Між ними і нами - зірваний міст. Чому?"
4. ВОНИ РЕКЛИ: "МУК, БІЛЬШЕ МУК!" "Хто не поляг у чесному бою і не хотів стати на коліна перед чужинцями - вторжниками, той був четвертований на перехресних дорогах. Малих і великих "христосів" України не три дні, а довгі тижні катували на хрестах...
"І одні з них казали, що померти - щастя велике, рятунок від мук несусвітніх. Інші на хрестах розіп'яті, рекли "Мук, більше мук! Найстрашніші муки за Тебе, Вітчизно моя, не страшні!"
"Весь наш народ (споконвічний володар Раю Земного) був засуд- [57] жений на смерть. У нього було відібране право на продовження роду свого, тепер він повинен би бути на списку погиблих племен, держав, цивілізацій, про існування яких ми сьогодні довідуємося тільки з археологічних розкопок.
5. "МИ ЇМ ВІДДАЛИ СВОЮ ДУШУ "НА ИСПРАВЛЕНИЕ". "Сталося диво непередбачене душителями нашими, ми (найплохіші сини і дочки України) уціліли... уціліли тому, що на рідній землі поклонилися чужинцям-вторжникам. Ми їм підставили праву щоку, коли вони нас били у ліву.
"Ми осолоджували душу катів наших своєю терпеливою покірністю. Ми їхнє насильство над нами визнали "Божою ласкою". Ми їм віддали душу "на исправление", ми їх (катів наших) визнали законними панами, а себе ми визнали законними рабами і ми погодилися: так, як панам призначено шукати щастя у панських навиках, так нам (рабам) призначено шукати щастя у рабських навиках, і ми були щасливі, що "їде, їде Зельман".
6. "МИ НЕ БУЛИ ПОКИНУТІ МАТИРЕЮ-ПРИРОДОЮ". "Ми покірні (духом і тілом спотворені) ще мали в собі інстинкт розмно ження - ми пустили у світ покоління плохих (духом убогих, по-рабському бунтівливих) людей.
"Ми свідомі, що ми гірші люди, у нас низька національна температура; все, що ми тепер звемо "нашим", справді, не наше (добрий Ісус - не наш, злий Ленін - не наш, наше добро не наше, наше зло не наше). Чужі істини хитро до нас присмокталися, щоб живитися соками нашими, ми порожніємо, але ми звикли до цих почувань, вони стали нашою традицією.
"Ти наш, але ми тебе ненавидимо, чужовір'я нас навчило ненавидіти тебе за те, що ти нас любиш великою любов'ю великих предків наших. Ми відвикли від духовости, яка є істинно наша, і тому ми ненавидимо тебе, ти її носій!
"Ти кажеш, що ми живемо у в'язниці, що ми - раби? Ні, не ображай нас! У нас на стінах всюди написано "Спасибі за вільне щасливе життя!" Ми раби, яким заборонено звати себе рабами - ми раби рабів, отже, ми більше, як раби, ми хворі, але наша хвороба нашими панами визнана здоров'ям, і ми вмираємо задушені "здоров'ям".
"Ми віримо написаному, і віра ця прищеплена нам давно - нам рекли попи у церквах, щоб ми вірили їхнім словам, бо так... "написано", (Євангелія св. Луки, гл. 24, вірш 46).
"Десь на дні душі нашої клекоче сила великих предків наших, але ми її придушуємо. Ми її соромливо приховуємо. Ми утратили здібність її розуміти. Ми від неї відвикли, нам заборонено про неї говорити. Ми мовчимо, щоб жити аби жити".
Я думаю: значить треба не тільки дати в'язням ключ від в'язниці, не тільки будити їх словами "воля народам, воля людині", треба їх (велику батьківську терпеливість, проявляючи) навчити люби- [58] ти волю, навчити творити волю, треба навчити їх не вміти жити без волі - треба творити нове "Я"!
7. КОЛИ ПОЧАЛАСЯ ІСТОРІЯ ЛЮДСТВА? Вважаю, що історія людства почалася тоді, коли появилася людина: де і коли вона появилася - коли "людина стала людиною"? Земна Плянета - колиска людини чи може вона (людина) примандрувала з інших світів? Чи земна людина земна, чи вона зріднена (кровнодуховно) з людиною інших галактик (соняшних систем)?
Геологія, геоботаніка, зоологія, палеонтологія, антропологія та інші науки, що прагнуть читати книгу Земної Плянети, дають мені право твердити, що найсприятливішим місцем для народження, оформлення розвитку людини була та частина Землі, яка знаходиться на північ від Чорного моря.
8. НА ТЕРИТОРІЇ, ІМ'Я ЯКІЙ НИНІ УКРАЇНА. Перед виникненням гір, Земна Плянета перебувала в рідкому стані. У часи припинення її формування (тобто, далеко перед появленням червонокровних організмів), територія, яка сьогодні зветься Україна, була покрита неглибокою водою і численними островами.
Ніби сама Мати-Природа готувала для розумних дітей своїх квітучопишну колиску? Час (мільйон років) звільнив її (пратериторію України) від мілководдя. І тоді на її преродючій землі (на землі безподібних на Земній Плянеті перетворень і видозмін біофізичних) появилася багатюща субтропічна рослинність.
9. І БУВ КЛІМАТ ТАКИЙ, ЯК ТЕПЕР У АФРИЦІ. Щойно народжений Дніпро (Дніпро криштальний і повноводний) і його притоки усталювали свої русла, їхні води були загачені рибами, які пливли з морів на нерест. На гіллях дерев-велетнів гніздилися дивовижні птахи, у травах густих і соковитих, у печерах надрічкових плодилися звірі. Ніде (на жодній частині Плянети Земної) так спонтанно, так буйно не торжествувало життя, як на берегах Дніпра! В часи праісторії людства на території, ім'я якій УКРАЇНА, був клімат такий, як тепер у Центральній Африці.
10. ВОРОГУЮЧІ ПОНЯТТЯ ПРО ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ. Маркс-Енгельс твердять (і їхній теорії свято вірять їхні віруючі), що "праця створила людину". Ні, мавпа мільйони літ тяжко працює, щоб здобути собі й дітям своїм харч щоденний, в неї розвинені кінцівки, м'язи, зір, слух, нюх, але вона не придбала ознаків свідомої істоти: наймудріша мавпа не створила найпримітивнішого знаряддя, при допомозі якого вона б виконувала працю і яке б свідомо носила з собою.
Коли б людина була за один день створена, як про це пише християнська Біблія, (і створена у віці дорослому), її життя було б нещасне. Перший бунт, який вона б створила, це був би оправданий виступ проти свого творця: "Чому ти мене позбавив дитинства?" [59]
Дитинство і юність - весна людини. Що варте літо без весни!? Хіба б доросла людина чулася щасливою, не знаючи безжурних і допитливих днів дитинства, не знаючи чуттів юности?
Кажуть, що їй (людині створеній Єговою) було дароване щастя, тобто, рай, але вона його не вміла оцінити. О, благородна! Хто ніколи не пробував гіркого, не знає, що солодке. Тільки той вміє любити, хто вміє ненавидіти.
11. ПОЧАТКОВІ ПРОЯВИ МИСЛІ. В багатьох місцях на території України знайдені стійбища предків людини. Предки людини (мільйони літ тому) були найрозумнішими істотами свого часу. Вони володіли початковими проявами мислі. "Найрозумнішими" - поняття відносне.
Початкові прояви мислі мають сьогодні коні, собаки, коти, мавпи (мавпи між ними найбільш розвинені). Іде лісом собака, з дерева впала суха гілка і вдарила його. Він відчув удар (у нього розвинені органи відчуття), оглянувся. Він побачив гілку, яка впала на нього (він запам'ятав її форму), але він не може пояснити, чому ця подія сталася?
12. ПОТРІБНА ПЕРЕОЦІНКА НАУКОВИХ ТВЕРДЖЕНЬ. Археологи повідомили світ (і їхнє повідомлення скорочено оголосили майже всі українські часописи), що біля міста Стеблів (Наддніпрянщина) під час розкопок знайдене стародавнє селище.
В житлах лежали кам'яні знаряддя праці, речі щоденного вжитку, мистецькі вироби, на кістках зображена блискавиця, символи вогню (перехрешені паліччя). Археологічна комісія звітує, що наші далекі предки "на кістках мамонтів робили своєрідні знаки, які служили їм для обрахування часу .
Після всебічних досліджень виявилося, що "знаки представляють свого роду місячний календар, на деяких кістках такий календар цілком відповідає періодові одного року".
Знахідки ці не мали б жодного значення, коли б не було встановлено на основі аналізу (С - 14), що цей календар створений тридцять чотири тисячі літ тому.
Календар знайдений в Україні треба вважати найстародавнішим на плянеті Земля. Він репрезентує твердження, що розвиток мислі людей, які жили на території України, мав найінтенсивніші прояви. Всі дотеперішні "канони" науковців Західної Европи, що "гомосапіенс" появився тридцять тисяч літ тому (на мою думку) треба вважати перестарілими.
13. КОЛИ ЛЮДИНА СТАЄ ЛЮДИНОЮ? Станиці (стоянки, селища, городища) "гомосапіенса", тобто, "людини думаючої" знайдені в багатьох областях України. Будьмо послідовними, біля Дніпра тепер розкопані стійбища людини, яка жила двісті тисяч літ тому - чи ця людина була людиною?
Вважаю, що людина тоді стає людиною, коли вона стає творцем. Творіння її хай будуть найпримітивніші, але вони появилися, як наслідок (як завершення) вищої форми мислення. [60]
Двісті тисяч літ тому вже наш далекий предок умів з кісток, з каменя (переважно з кременя) виготовляти знаряддя праці. Оглядаючи знаряддя, ми маємо підставу твердити, що він (наш далекий предок) мав свідомість - він знав для якої мети творить кам'яний ніж. Свідомість - завершення вищої форми мислення, без пам'яти не має мислення.
14. ЩО ТАКЕ ПАМ'ЯТЬ І ЯКІ її ЧАСТИНИ? Уявімо таку просту подію: тато спіймав козу, приніс її до житла і пішов до сусідів позичити вогню. З лісу вибіг ведмідь і забрав козу. Вернувся тато. Діти тривожно пояснюють йому, що трапилося під час його відсутности.
Чому дитина має здібність розповісти про подію? Що сталося у світі її емоцій, мислення? Дитина побачила подію - ведмідь забрав козу. Побачити подію здібні найпримітивніші істоти, які мають очі.
Дитина не тільки побачила подію, а й затримала її образ у пам'яті своїй, о, це вже другий (умовно назвемо, "вищий") щабель пам'яти і ним володіють мавпи, коні, коти, собаки. Але цієї "вищости" мало, щоб бути людиною.
Дитина подію побачила, затримала її значення в пам'яті і головне - при допомозі звуків (одночленних слів) передала татові. І оцей третій (найвищий) щабель пам'яти властивий тільки людині.
Ми любимо вишневі сади. Спостережливий садовод знає, що у шпаків є вождь. Вождь володіє найрозвиненішими інстинктами самозбереження. Природа призначила його бути вождем, не радячись із зграєю шпачиною. Шпачина зграя сідає на вишню. Вождь, побачивши небезпеку, дає окриком сигнал своєму племенові і воно тікає: тут також була подія побачена, затримана і передана, але її значення відчуто тільки інстинктивно, шпак не знає, чому "хижак" забороняє його доброму племенові їсти смачні ягоди.
15. ШЛЯХИ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ПОНЯТЬ І ПОЧУВАНЬ. Людина має здатність не тільки орієнтуватися у часові і просторі, а й осмислювати їх. Вона сама визначає своє місце в світі і своє відношення до нього. Вона сама навчилася відділяти хибні думки від правильних.
Наприклад, камінь котиться з гори - думка правильна. Чому саме цей камінь котиться, а не інший? Є мабуть невидима сила (бо коли б вона була видимою, її можна б побачити?), яка своєю увагою штовхнула камінь? І цією невидимою силою є "Бог Ваю" (санскрит - віяння, вітер).
Камінь котиться на гору - думка не правильна. Мати любить чужу дитину більше, як свою - почування хибне і воно насторожує матерів. Мати любить рідну дитину більше, як чужу - почування правильне. Батько любить "чужу" дитину більше, як "свою" - почування підозріле. Юнак потрапив у полон, де його примушують, щоб він чуже плем'я любив вірніше, як рідне - тут відбувається насильство над чуттями людини, ні, тут відбувається щось [61] більше, як насильство: злі люди виступають проти матері-природи, яка пов'язала сина з його родом таїнами родинної своєрідности, без яких життя не є повноцінним.
16. ПЕРЕД ОСВОЄННЯМ ВОГНЮ. Стійбища, які тепер знайдені над берегами Дніпра, дають нам можливість довідатися, що наші предки жили родинами. Вони спільно ходили на полювання і спільно споживали здобич.
їм не було легко жити. Щоб жити, треба вчитися, щоб жити, треба боротися. Вони були постійно оточені хижими звірями. В печерах (на яких тепер стоїть Київ) жили печерні ведмеді, леви, гієни, шаблезубі тигри, над берегами бродили слони, у калюжах лежали гіпопотами.
Кості давно померлих звірів знайдені і тепер вони лежать у музеях Києва. Явище всім знане (і воно було й на нашій землі): коли блискавиця підпалювала ліс, від вогню тікали "пліч-о-пліч" кози, вовки, зайці, тигри, змії, мавпи і люди (огонь людьми тоді ще не був освоєний).
17. ЇМ БЛИСКАВИЦЯ ПРИНЕСЛА ДАР СОНЦЯ. Наші предки освоївши вогонь, стали володарями світу. Вони, мандруючи з вогненними "жезлами", помітили, що їх бояться найнебезпечніші хижаки. Звірі, побачивши "ходячий вогонь", тікали з долин, з печер.
Наші предки (біля берегів Дніпра) вибірали печери сухі, такі, що мали вигідний вхід, рівну долівку, високу стелю. У просторих печерах було зручно біля вогню здійснювати обрядові танці. Долівки викладені ведмежими шкірами, "в'язанки" сухих духм'яних квітів, знаряддя праці і полювання, мистецькі вироби творили родову своєрідність житла.
Тепер знайдені печери, у яких наші предки (без перерви) жили багато тисячоліть. Інколи траплялося - обвалювалася в печері стеля, кості раптово привалені глиною, кам'яніли - до їх не доходило повітря. Вони десятки тисячоліть пролежавши, збереглися до сьогодні і ми їх оглядаємо, щоб краще пізнати себе.
18. СМІЙТЕСЯ ТА НЕ ДУЖЕ. Ті, що сміються зі своїх далеких предків, звучи їх "вогнепоклонниками", "дикунами", "ідолопоклонниками", мають низький духовно-тілесний рівень, убоге світорозуміння. Наші предки у свій час були найпередовішими людьми на плянеті Земля.
Їхні інстинкти (переважно благородні інстинкти) досі живуть у нас, і без них ми не могли б розвиватися. Між іншим, наші влюблені діти, коли ми їм даруємо ляльки, з радости підстрибують, сплескують руками і ми спільно з ними приємно хвилюємося. Бачимо - це наші діти здійснюють підсвідомо обряд радости дарований їм їхніми дуже далекими предками?
Потомки, які житимуть тридцять тисяч літ від нашого часу, мабуть матимуть право сказати, що ми були дикунами: їздили автами, які рухалися смердючою рідиною, літали літаками примітивно збудованими, будучи не здібними володарями природи, затроїли [62] її лоно, спотворили її квітуче обличчя.
19. СУЧАСНЕ ЛЮДСТВО МОЖЕ ВТРАТИТИ СЕБЕ. Людство (сучасне людство) може втратити себе і жити так, як жили його предки мільйон років тому, ні, примітивніше. З лиця Землі можуть зникнути ознаки цівілізації, може зникнути мова - найвеличніший скарб Світу.
Півлюди, які постали з високопродуховлених людей-титанів, що були покорителями космосу, будуть між собою спілкуватися при допомозі вигуків, рухів голови, ніг. Їхній погляд здичавіє, шкіра їхня покриється густим волоссям. І статися загублення людини може тоді, коли під впливом досі непередбачених космічних гураганів (дій новооб'явленої радіяції) в людини на руках появляться такі короткі пальці, як на ногах. Вона живитиметься корою, дикими ягодами, зерном здичавілої пшениці.
Виживатимуть тільки ті, які спритніше лазитимуть по деревах, рятуючись від хижаків. В такої півлюдини не буде розвинена мисль (змаліє і зникне "кора" мозку), тому що вона не матиме можливости свої найпростіші задуми здійснювати. В неї не може постати думка виломити лозину і створити лука: в неї не має рук, які могли б цей задум реалізувати. Мисль розвивається там, де існують можливості її втілювати в життя. Там, де мисль не можна застосувати, вона непотрібна; не має мислі - не має людини.
20. "РЕВОЛЮЦІЯ" В ПРИРОДІ УКРАЇНИ. Сто п'ятдесят тисяч років тому на території України холоднішає. Чому? Досі відповіді не має. Є припущення, що зменшення соняшної радіяції спричинило "революцію" в природі. Сумніваюся.
Коли щосекунди сонце втрачає мільйони тонн своєї маси, викидаючи її в космічні простори, і коли воно напротязі мільярдів років не поменшало і не охолонуло, значить воно само себе наснажує? А може ні? Може не можна пізнати сутности сонця тими нормами пізнання, які створила людина Землі, може в "серці" Сонця вкодовані речовини, про атомні властивості яких досі людина Землі нічого не знає?
Сонце не зрадить Землі. Думаю - не в Сонці, а на Землі сто п'ятдесят тисяч літ тому відбулися досі нам незнані "катаклізми". Вони згустили її атмосферу, забруднили її, стримали доступ сонячного тепла і тому стало похолодніння.
Коли б (це моє припущення, і його треба доказами обгрунтувати) загорілися могутні субтропічні ліси України (через малу кількість опадів), коли б поверхню Чорного моря покрив шар нафти, яка заджерелила з надр земних і загорілася від блискавиці, чорні хмари не допустили б до Землі сонячного проміння в потрібній кількості і вона б покрилася ожеледдю. Вважаю, що зледеніння території України не було.
21. ЇХ Я УМОВНО НАЗВУ "СВАРАГАМИ". Хочу вірити (дарма, що ці мої міркування можуть насторожити науковців), що в ко- [63] смічних просторах існують "цвинтарища" погиблих галактик (соняшних систем), людств, цивілізацій і ми, земляни, ніколи нічого про їхнє буття не знатимемо.
"Скелети" погиблих галактик складаються з речовин, які треба вважати космічними згустками: декілька кубічних сантиментрів такої "речовини" може важити стільки, як наша прекрасна Земна Плянета. Згустки ці створені з атомів, які мають надгустинні ядра і їхня архітектоніка "іншосвітня". В ній втілене витончене завершення енергії енергій. В ній зустрічаються кінець і початок Буття. Вважаю, що з декількох кубічних сантиметрів такої "речовини" може постати зоря більша, як Місяць. Чи в "серці" Сонця часом не "діє" енергія цих "речовин"? Їх умовно назву "сварагами" (санскрит, "самоопромінювачами") ? Чи наше Сонце не є воскреслим "серцем" померлих галактик? Чи не прийшов час, щоб науковці почали на Світ дивитися очима надземними і пізнавали Його суть поняттями віддаленими від обмежених земних понять. У світі є творці досі нам незнаних цивілізацій, які мабуть мають зовсім інші поняття про час, простір, швидкість, зникання і виникання енергії - може при співпраці землян і неземлян у майбутньому почнеться успішніше пізнання Світу.
22. МОЗОК - АРХІТЕКТОНІЧНЕ ЗАВЕРШЕННЯ ЛЮДСЬКОГО "Я". Все, що живе, реагує на світло, холод, тепло, тиск; подразливість властива навіть одноклітинним організмам. Чутливість - вища форма подразливости. Була ніч - став день, була буря - стала тиша, первісна людина, маючи розвинену чутливість, на всі ці явища несвідомо реагувала протилежними відчуттями. В неї творився "бунт" (тарасовість) чуттєвих протиріч.
Я вірю, що розвиток почування і мислення в наших предків відбувався інтенсивніше, як у їхніх сучасників, які жили на просторах Аравії, на узгір'ях Синаю, в джунглях Африки, на берегах Персіянської затоки.
Ці міркування я вмотивовую такими твердженнями: там, де пори року (літо, осінь, зима, весна) мають різко окреслені температури, кольори, протилежні гармонії природи, людина поставлена перед іспитом життя: вона має або згинути, не витримавши надмірного тиску нових ("післяльодовикових") вражінь, або, вдосконалившись (увібравши в себе нову суть оточення), емоційно збагатитися, зробити великий крок вперед у напрямку духовнотілесного самовдосконалення.
23. ЖОРСТОКІСТЬ І НІЖНІСТЬ МАТЕРІ-ПРИРОДИ. Помиляються ті, які вважають, що епоха "льодовиків" вмертвила життя на території України. Похолодніння не злякало предків наших - воно появлялося поступово. Теплолюбні тварини і рослини, які були на нашій території, як тепер довідуємося, погибли. І очевидно загинула та частина предків наших, яка не була спроможна скласти нового іспиту життя. [64]
Вижили вибранці, їх можна назвати надлюдьми того часу, вони були духовно-тілесно найспритніші. Вони започаткували нові покоління (покоління вибранців людства), їхні потомки швидко пішли вперед по дорозі самовдосконалення. Бачимо, що сама Мати-Природа нездібних умертвила, здібних проголосила людьми, о, Вона жорстока і ніжна!
24. ВІРА В НАРОДЖЕННЯ СВІТЛА ДАЖБОЖОГО. Уміння влітку свідомо думати про холодні місяці зими - уміння свідомо сьогодні думати про завтра, збагатило і поширило в'яву предків наших.
Восени - прощання з літом, весною - зустріч з літом пожвавлювали і розвивали емоції, вдосконалювали нейронну діяльність. Вони (предки наші) мали виняткові вмови збагачуватися новими враженнями, навиками, почуваннями.
Віра в Умирання і Воскресіння "Бога" чи "сина Божого" була втверджена п'ятнадцять тисяч років тому над берегами Дніпра і поширилася вона в різні часи (десять, сім, п'ять тисяч років тому) з Оріяни (Праукраїни) в Єгипет, Азтекію, Месопотамію, Індію, Ханаан. Дванадцять тисяч років тому білої людини на територіях сучасних Мароко, Алжиру, Тунісу, Єгипту, Палестини, Синаю ще не було.
25. РУКИ І МОЗОК - МОЗОК І РУКИ. Життя - це боротьба, такий був природою утверджений закон на світанку людства, він існує й нині, і завжди існуватиме. Хто мріє про життя без боротьби, той мріє про свою солодку гибель - солодкої гибелі не буває.
Потреба (боротьба за життя) примушувала предків наших виготовляти з кременя ніж, сокиру, з кістки - голку, шити з шкіри одяг, будувати житло з мамонтових кісток.
Руки - благословенні руки, які людина (наш далекий кмітливий предок) не використовувала для ходіння (вона чулася міцно на ногах) далеко відділили її від тваринного світу.
Руки і мозок - цей "механізм" так взаємно вгармонований, як вода і млинове колесо: вода й млинове колесо перетворюють зерно в муку, руки і мозок перетворюють камінь в сокиру, лозину - в лук. Очевидно, що тут спрощення небажане - у творенні мислі і її реалізації беруть участь не тільки мозок і руки, а всі органи чуття людського, без них руки і мозок не мали б емоційного, відчуттєвого "харчу", вони між собою не могли б знайти спільної "мови".
26. ШЛЯХИ ОШЛЯХЕТНЕННЯ ДУШІ Й ТІЛА. Наші предки п'ятнадцять тисяч років тому вже виходили за межі примітивних життєвих потреб. Вони свідомо (осмислено) вміли предбачати, яка погода буде завтра, що їм несе південний вітер, а що - північний.
Сокира, ніж, які вони виготовляли (в ці часи на Земній Плянеті ще не були відомі лук і стріла), допомагали їм боронитися від звірів. Вони помітили, що той, хто має гострішу і замашнішу зброю, [65] здобуває перемогу. Вони кращі зразки зброї вдосконалювали.
Вони (предки наші), творячи знаряддя праці і мистецькі вироби, які тепер археологами зараховані до найвибагливіших у світі, ошляхетнювали свій зір. Ошляхетнюючи зір, вони ошляхетнювали руки свої, гармонійність тіла свого.
Вони, бачачи свій твір гарним (вони вміли шляхом порівняння відрізняти довершенні зразки від грубих), самі душею гарнішали, їхні почування не тільки красивішали, витончувалися, а й наповнювалися жагою їх передати в слові - у перших зародках пісні.
Творячи пісню (найчарівнішу пісню в світі, в якій відображені мелодії чотирьох пір року), вони не тільки ошляхетнювали свій слух, а й вдосконалювали творення добірних звукосполучень (слів), які стали в основі санскриту (в основі всіх мов Білої раси).
27. ПОХОДЖЕННЯ СЛОВА "СВІДОМІСТЬ". Вважаю, що кожне слово (і особливо те, слово, що своїм корінням сягає у ґрунт многотисячолітньої історії нашої) має свій "життєпис" - своє "дитинство", свої "юність" і "дорослість", і подібне воно на плодоносне дерево.
Щоб слово "СВІДОМІСТЬ" не було по-різному пояснене, я тут на основі санскриту виясню його первородну сутність.
Первісноукраїнське (санскритське) слово "СВА" означає "сам", самі , своє , моє , ми самі , "вони самі" " наше багатство ", "Сва" в сполуці з іншими словами творить поняття утверджені в санскриті: "сваяна" (свояк), "сватас" (сват, людина, що поручається своїм "я" за ближчого свого).
І далі - "сва-т" (людина володіюча гідністю), "свадара" (своя дружина, дружина), "сва-пада" (своє місце, своя місцевість), "сва-ша" (самовибір), "сва самвід" (самоусвідомлення). ; "Сва бгута" (самобуття, самобутність), "сва самведана" (бути у своєму розпорядженні, воля, незалежність), "сва дамая" (самоопанування, у значенні - самому керувати своїми почуваннями, мислями, тілом: від слова "свадамая" постало наше сьогоднішнє слово "свідомість". ~
28. УКРАЇНСЬКІ ФІЛОЛОГИ БУДЬТЕ ВІДВАЖНІШІ. Українські філологи, раджу Вам створити переоцінку дотеперішніх поглядів на історію розвитку української мови - раджу почати всебічне вивчення клясичного санскриту. Без знання клясичного санскриту українці не можуть правильно оцінити рідної мови і створити обгрунтований її семантичний словник. Благаю Вас - зверніть увагу на мої прохання! Сумно, що санскрит досі вважається "чужим світом" в Українському світі!
"СВА" шість тисяч років тому вимандрувало з Оріяни (Праукраїни). Греки перетворили "сва" в "ос", "офос", латини - у "совос", "суус", німці - в "сих", "зельбст", англійці - в "селф", французи - в "соі" (соі меме), італійці - в "стессо", [66]
Перші (вічно райдужні і чарівні!) перлини мов народів Індо-Европейської раси почали творитися в Праукраїні двадцять п'ять тисяч років тому. Куди і як вони розкотилися по материках Землі, де вони досі живуть, душу людську звеличуючи, де вони присипані пилом тисячоліть, ми довідаємося, ведучи розмову про творення і розвиток первісного санскриту - чарівної матері мов Білої раси. [67] 29. ЖИВИЙ СВІТ І ЙОГО НАСІННЯ. Все, що живе і думаюче народжене насінням: є насіння рослинне, тваринне, людське. Насіння втілює в собі початок і кінець родичів своїх, властивості їхнього "я" внутрішні і зовнішні. Ніхто і ніколи (в найдосконаліших лябораторіях) не створить, наприклад, штучної макової насінини, яка посаджена в землю, проросла б і розквітнула б полум'яними пелюстками.
Макова насінина мала предків, які були тільки трохи подібні на неї. Хто хоче знати її історію, повинен знати її предків, які жили сто мільйонів років тому. Шляхів, на яких були б кладовища її далеких предків, ні знайти, ні відтворити, ні в'явити не можна. Макова насінина вічно триматиме в собі таїну своєї біографії.
Жолудь. В ньому покладені (в особливому порядку і в особливій пропорції) всі властивості дубового царства, всі архітектонічні притаманності дуба і його близьких і далеких родичів. Щоб жолудь проріс і забуяв дубовою тисячолітньою живучістю, забуяв силою і красою, потрібно, щоб він мав відповідні умови.
ЗО. ЛЮДИНА НЕ РОДИТЬСЯ З ГОТОВОЮ СВІДОМІСТЮ. Немовля - насінина Людства. В ньому волею Дажбожою (волею всевічного і всюдисущого Дателя Буття) закодований світ - вся історія Людства, весь розвиток буття Земної плянети, всі внутрішні і зовнішні дії Сонця, дії видимих і невидимих випромінювань далеких і близьких галактик, о, Дажбоже наш, незбагненна сила Твоєї вічносущої і всюдисущої сили!
Немовля - людина несвідома. Але вона могутня своїми можливостями; її можливості ждуть проявлення. Вона, маючи повітря, харч і соняшне тепло, як на дріжджах могутніє тілесно.
В немовляти від перших тижнів життя прокидається спрага (несвідомі потяги) пізнати себе й оточення. Спрага пізнання, спонтанно появившись, підкошеною стеблиною зів'яне, коли її не будуть розвивати немовлятині родичі.
31. ПЕРШІ ПРОЯВИ САМОУСВІДОМЛЕННЯ. Немовля, маючи зір, починає себе оглядати і одночасно відчувати рух своїх ніг, рук, шиї, пальців. Нога випадково вдарилася об візок - появився біль: площа, яка "потерпіла", сигналізує центральній нервовій системі про свій стан, тіло мобілізовує свої охоронні можливості і спішить на допомогу потерпілій "території".
Щоб відчути біль, треба мати почуття болю. Почуття болю корисне - воно діє, як оборонна [67] сигналізація. Тіло немовляти успадкувало від родичів почуття голоду, тепла, холоду, спраги, рівноваги.
Десятки різних звуків (крик птаха, шум вітру, свист потяга) летять до вух немовляти. І тривожать його "я". Немовля несвідомо відрізняючи звук від звуку і несвідомо порівнюючи звук зі звуком, розвиває свій слух, свою слухову пам'ять.
В нього появляється уважність. Що таке "уважність", де і як вона родиться в людині, це питання жде правильної відповіді. Вважаю, що людині присуще почуття уважности. Без почуття уважности немовля не було б здібне розвивати свою пам'ять. Щоб почуте, або побачене запам'ятати, треба його зручно помістити в мозкові і боронити від забуття. Я хочу, щоб в моєму народі постала нова наука - Культура Особистої і Національної Пам'яти (КОІНП).
Перші слова матері сприймає немовля всім своїм єством і відкладає їх у пам'яті своїй, дарма, що ще не знає значення почутих слів - рідна мова (мова матері) засвоюється несвідомо. Пам'ять - основа, на якій твориться і розвивається пізнання "я" і оточення, і формується самобутня сутність племенної свідомости.
32. КОЛИ ЛЮДИНА ВИЗНАЛА САМА СЕБЕ? Людина ні від кого не отримала право визнати себе людиною. Вона визнала сама себе тоді, коли усвідомила свої вчинки, своє місце в світі, коли почала порівнювати своє "я" з "я" одноплеменника свого.
На основі порівняння в людини постало почуття особистости. Свідоме почуття окреслимо такими термінами: "ти і я" (чому ти є ти, чому я є я?), "ми і вони" (чому вони - вони, а ми - ми?), "моє і твоє", чому моє - моє, а твоє - твоє?, "світ і я" (світ - мій друг чи ворог, світ може бути без мене, я можу бути без світу?), мені болить і тобі болить - у нас спільне почуття болю: тобі весело й мені весело - у нас спільне почуття радости.
Ти не йди від мене, без тебе я - половина. Я тужу за тобою - частина мого "я" в тобі; ти знайди мене в собі, я знайду тебе в собі. Є в нас щось - воно нас єднає, воно вийшло з світу "я" нашого і дивиться пильно на нас, то воно нашими очима дивиться на нас, щоб ми в ньому краще пізнали себе, "ти" і "я" - "ми", і в нашому "ми" "ми" - значить ми "сва".
Дажбог і я, Дажбог в мені, я в Дажбогові, Дажбог і ми. Мудрість нашої тілеснодуховної цілісности - РУНВІРА, без нас не має РУНВІРИ, нас не має без РУНВІРИ, РУНВІРА - духовність, ОСІДУ - тілесне оформлення РУНВІРИ; ОСІДУ - тіло, організоване монолітне тіло, РУНВІРА - духовна сила тіла. Тіло і Духовність - цілісна Єдність. Ми Єдністю утверджуємо силу Життя, Роз'єднання - смерть, Єдність - життя. Ми, ставши рунвістами, пізнали самі себе, визнали самі себе, обезсмертнили самі себе - ми, внуки Дажбожі. [68]
33. ЩАСЛИВА ВЛАСТИВІСТЬ МОЗКУ. Основна властивість мозку - об'єднання. Він працює тому, що має єдність (єдність досі мало вивчену, і я раджу науковцям її досліджувати) між собою і світом. Мозок працює, гармонізуючи тіло людини. Рух ніг, рук, легенів, діяльність шлунку, праця очей, вух, носа перебувають у постійному зв'язку з ним (з мозком). У людини не має рухів не контрольованих мозком. Є мудрі (тільки людям властиві) вчинки, які несвідомо здійснюються. Несвідомі вчинки - наслідки свідомости предків наших.
У мозкові записана ритміка космосу. Мозок вартісний не, як мозок, а як розум. Він могутній своїми щасливими особливостями. Він - завжди голодний. Він голодує, коли не думає. Голодуючи, він худне, маліє, щупліє.
Ми щасливі - в нас є хотіння думати. Ми, рунвісти, думаємо по-рідному, бо про рідне думаємо по-рідному, жодний чужинець не має права вчити нас, як ми маємо розуміти самі себе!
Ми думаємо потужньо і повсякчасно, щоб не худнув наш мозок. Ми думаємо вільно і відважно, щоб наш мозок багатів властивостями вольовости. Ми вільно думаючи, мислями могутніємо, душею красивішаємо. Потвори, які осміляться у нас відбірати право вільно мислити, право по-рідному жити, будуть нами знищені. Ми їх знищимо могутнім інстинктом самооборони. Інстинкт самооборони - дар, яким ощасливила мати - природа всі недумаючі й думаючі істоти. Інстинкт самооборони - сила вища за мудрість і за всі людьми усталені закони моралі.
34. МИ ХОЧЕМО СВОЄЮ МУДРІСТЮ МУДРІТИ. Мозок наш охоронений нашим тілом. Він у ньому живе. Уміймо тримати тіло в доброму стані, щоб мозок продукував доброякісні мислі; там, де могутня мисль - могутня людина. Не дозволяймо, щоб хтось (якийсь чужинець вторгся на наші землі) і "в ім'я правдивої релігії", "в ім'я соціяльної справедливости") думав за нас, опікувався на нашій землі нами, "воз'єднувався" з нами, і вимагав від нас за ЦЄ ВДЯЧНОСТИ.
Хто думає за нас, той ослаблює діяльність мозку нашого. Хто дбає за нас, той умертвляє в нас почуття гідности, вольовости. Ми не хочемо в нашій хаті мати чужі духовні чи тілесні сили і їм свідомо чи не свідомо підпорядковуватися!
Ми культивуємо святість Самобутнього Мислення - тільки наше мислення наше. Ми любимо мудрість, і тому ми хочемо своєю мудрістю мудріти. Мудрість привезена з чужих країн і на нашу мову на нашій землі перекладена, тільки тоді буде нам корисна, коли ми будемо нею володіти так, як нам вигідно, а не так, як їй вигідно; її вигідність нам невигідна тому, що вона хоче нас собі підпорядкувати, хоче на нашій землі нами володіти, геть її!
Тільки та справедливість, яка створена нами для утвердження життя нашого, наша. Ми самі на себе, і на приятелів наших, і на [69] ворогів наших хочемо дивитися очима мудрости нашої, і я прошу вас, рунвісти, цієї священної правди триматися, бо тільки вона дасть нам силу між сильними бути сильними, між праведними бути праведними!
Без нашого думання не має нас у світі - всі великі події предків наших занотовані в мозкові нашому і тому ми - ми. В нашому вільному і потужньому "я" в ім'я Дажбога хай здравствує, хай звеличується, хай увіковічнюється непереривність нашого духовнотілесного "я".
35. НЕСВІДОМІСТЬ І її МОГУТНЯ СИЛА. Брат брата любить несвідомо - є між ними таїна, яка їх ріднить. У всіх релігіях світу не випадково осуджений братовбивець. Мати любить дитину несвідомо, її любов могутня. Вона любить дитину любов'ю всіх матерів минулих і майбутніх поколінь, її любов помножена на любов материнської вічности і діє вона в її материнському "я", як утвердження роду людського на землі.
Вівця не знає, що вона мати, що овеченя нею народжене продовжує її рід. Вівця керується силою несвідомого самозбереження. Ті істоти, в яких ця сила зруйнована, виходять зі строю життя.
Орел несвідомий, що він орел - цар пташиного світу, то люди його проголосили царем. Він несвідомо плекає в собі орлиність свою, могутність крил своїх, гостроту очей своїх, стрімкість лету, смак до теплої заячої крови. Все, що він має (його сутність і його явище) він здобув несвідомо. Він живе здоровими навиками отриманими від предків своїх; їх він не може занедбати - занедбання навиків даних йому предками відбере в нього орлиність. Орел не вміє висміяти предків своїх, він не вміє відцуратися від їх - о, священне невміння! В ньому записана мудрість орлиної особливости.
Тато, який довгі роки керує автом, передав кермо синові і сам сів поруч. Син, їдучи спізнюється перед червоним світлом потиснути на гальма. Тато, дивлячись на світло, несвідомо тисне своєю ногою, хоч під його ногою не має гальма - людина має властивість свідомо набутий навик записувати у книзі своєї несвідомости. У несвідомому, як у скарбниці людського буття, лежать великі (життям вивірені) досвіди предків.
У несвідомому світі сучасних людей живе свідомість минулих поколінь. Без неї (без свідомости поколінь, які жили десятки тисячоліть тому) сучасна людина нездібна була б творити поступу. Все, що сучасне людство творить свідомо, непомітно перейде в несвідомість майбутніх поколінь, і в цьому (і тільки в цьому) схована таїна розвитку тілесного і духовного "я" людства. Я так тверджу незважаючи на те, що багато сучасних філософських течій, психологічних напрямків можуть з моїми поглядами не погоджуватися.
36. ЄДНІСТЬ МІЖ СВІДОМІСТЮ І НЕСВІДОМІСТЮ. Покоління родить покоління не тільки тілесно, а й духовно. Воно дітям своїм передає несвідомо свої кра- [70] щі досвіди, мовні скарби, морально-етичні поняття, свою самобутню віру і її життєстверджуючі обряди. Воно дітям своїм передає все, що отримало від предків своїх і все, що само придбало, і з цими скарбами виряджає їх у далеку дорогу.
Діти, отримавши від родичів скарби, не стоять на місці - хто стоїть, той іде назад - життя там, де хід вперед. Діти отримане вдосконалюють, збагачують і переважно несвідомо передають дітям своїм.
На протязі сотень поколінь (великого і безпереривного ланцюга життєвих самоутверджень) формувалася духовнотілесна окремішність племени. Плем'я, наприклад, яке має мільйон душ, живе, як одна душа, як одне тіло - єдність утверджена тисячоліттями. Вона освячена молоком матері, спільним запахом поту, смертю померлих і життям народжених. Вона освячена спільною радістю, спільними смутками, спільним струмком крови, яка лилася з сердець його синів у сутичці з ворожими племенами. Вона освячена красою і любов'ю його дочок, обрядами його віри. Там, де в племені торжествує племенна духовнотілесна цілісність, існує гармонійна єдність дії між свідомістю і несвідомістю, існує ритміка духа й тіла, існує взаємостверджуюча однозначність минулого, сучасного і майбутнього.
37. ЯКА НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ КОРИСНА? Племенна свідомість, або, як кажуть "національна свідомість", сукуплює в собі світогляд створений поколіннями минулими і сучасними. Вона сукуплює в собі звички, почування, духовні принципи, закони етики і естетики, темперамент, тілесні прикмети, обряд віри, богорозуміння, світорозуміння.
Національна свідомість тільки тоді приносить користь для нації (і тільки тоді вона будуюча, цілісна, рідна і квітуча), коли вона творилася і розвивалася самостійно. В ній закодовані свідомі і не свідомі навики минулих поколінь. Людина, яка осяяна такою національною свідомістю, є національно свідома, сама цього незнаючи. Вона вважає, що її особисте щастя залежить від щастя його племени, від щастя кожного зокрема одноплеменника. Очевидно, що виродки всюди і завжди були, вони (зрадники) племени рідного, вважалися душевно хворими людьми - людьми, які своє "я" ставили вище "я" племени свого. Їм не було пощади, у їх відбиралося право звати себе людиною, від їх всі відверталися і вони тікали в ліси і там ставали недолюдками.
Достойний одноплеменник не має в собі (у своїй світлій душі) властивостей, які б його стимулювали до зради рідного племени і перебігу до ворожого табору в ім'я особистого порятунку. Ні, в нього є почуття (почуття нашаровані безпереривною боротьбою за життя), що воля рідного племени дорожча за кров, і що він отримав життя від племени, щоб його віддати життю племени: без цих почувань він не може бути так, як не може жити тіло без серця. [71]
38. ЯКА НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ ШКІДЛИВА? Національна свідомість оформлена і устійнена в неволі, просякнена духом чужого (зайшлого) племени і цим духом пригнічена і спотворена. Вона має в собі руїнницькі для нації особливості.
Плем'я вторжників нав'язало покореному племенові свою систему релігійних понять, свою систему соціяльних порядків, свої світоглядові поняття, які не відповідають душі покореного племени, не відповідають ні його темпераментові, ні його життєвим інтересам, і незважаючи на те, що плем'я вторжників освіченіше, його освіта має шкідливі впливи на життя покореного племени.
Син нації, керуючись руїнницькою (набутою в неволі) національною свідомістю примиряється з ворогами нації своєї. Він примиряється з ворогами нації своєї і стає їхнім слугою "достойним" тому, що їхнє духовне "я" загнізджене, як паразит, в "я" його нації.
Він, маючи скалічене і виснажене "я", особисте щастя своє не втотожнює зі щастям нації своєї. Між ним і його предками зірваний міст біофізичного і духовного єднання, між ним і його братом по крові перервані ниті племенного співпереживання - племенного співболю і племенного співщастя.
39. СПІВПЕРЕЖИВАННЯ І ЙОГО ТАЇНИ. У великій родині горе. Один з її синів під час полювання поламав ногу, він тяжко хворий. Біля сина сидить сумна мати. Двохлітній братчик, співчуваючи, каже: "Болить". Двохлітній знає, що біль - мука. Він біг бур'яном, упав - дуже болів палець, він тепер співчуває всім, хто має біль.
Родина (здорова національна родина) - одне тіло й одна душа: її сини, її дочки, тато і мати - це пальці на одній руці - вони з'єднані єдиним нервом родинного самоутвердження, єдиним світом духовного "я".
Співпереживання - чуття людської благородної несвідомости, чуття старі, як усміх і смуток. Між родичами і їхніми дітьми постійно діють невидимі сили (їх я умовно назву "вістами" (санскрит - вістунами), вони таємними хвилями замикають родинне коло.
Є занотовані випадки, що мати у сні прокидалася, болісно скрикнувши "ой": у цю секунду десь далеко на полі ратного бою упав смертельно ранений її син. Певний я, що ці мало досліджені явища насторожать науковців. Я інтуїтивно відчуваю, що вони проявлені духовнотілесною цілісністю, яка існує між матір'ю і її дитиною.
Співпереживання - інстинкт, без якого нація не здібна бути нацією. Спотворити чуття співпереживання (тобто, навчити сина глузувати з мук батька, бо він "буржуазний націоналіст", навчити батька вбивати дітей своїх, бо "вони католики", навчити матір тішитися бачучи горе дочки, бо "вона православна"), значить так майстерно духом чужовір'я скалічити народ, що він і каліцтва свого не здібний бачити, о страждання страждань! Люди, глузд у [72] яких затруєний, вивихнутий, не знають, що вони без глузду...
Станиця ОСІДУ, в якій не має родинного співпереживання, покарана жорстоким вироком душевної руїни. Вона осуджена перебувати у в'язниці бездіяльности, її ослабили хворі інстинкти самолюбної меншевартости.
Самолюби (люди з комплексом меншевартости). Вони не бачать себе і побратимів своїх у правильному вигляді, і тому вони не здібні себе і ближчих своїх правильно оцінити - вони себе і ближчих своїх бачать викривлено, самі цього неусвідомлюючи. Лікуватися від самолюбства, чужовір'ям прищепленого, треба чуттями співпереживання.
Співпереживання - чуття людей, у яких сприятливий розум, здорова й чутлива душа. Співпереживання - основа, на якій будується життєздатна Станиця ОСІДУ. Нездібних співпереживати ніколи не звіть побратимами.
Співпереживання, як сад квітне там, де єднаються люди світлої задушевности, де є спільність поглядів, де є (і це головне) почуття такту - тільки той вартий співчуття, хто на співчуття відповідає співчуттям, хто своєму ближчому говорить про його вади таємно, бо знає, що маленька вада, винесена на ярмарок людських поговорів, стає великим злочином.
40. ЛЮДИНА І її ВІДНОШЕННЯ ДО ДІЙСНОСТИ. Людина не може жити, утікши від дійсности. їй життям призначено бути творцем дійсности. Вона і її дійсність - цілісність буття. Вона вміє свою дійсність творити, оновлювати, переосмислювати, нею вона дорожить тому, що вона спільно з племенем своїм її оформила і дала їй свої почування, свої вміння. Вона свою дійсність обожнює тому, що в ній занотована довговікова творчість племени, його святощі, його племенні особливості.
Щоб могло існувати плем'я і творити свою дійсність, потрібний земельний простір, який живив би тіло й душу, і від цього земельного простору залежить формування племенної особливости. Плем'я обороняє свій земельний простір - джерело буття.
Завойоване плем'я (покорене духовно, мілітарно, економічно) не має права на своїй рідній землі творити свою дійсність, в нього відібране право бути творцем - воно поставлене в становище споживача чужих творінь; споживаючи чуже духовне твориво, воно себе від себе відзвичаює і себе очужинює, значить умертвляє, або перетворює в покірну тяглову силу, в гарматне м'ясо, в народ лакиз, денщиків, бездумних співаків і танцюристів, віруючих у долю, у можливість "добре жити" під опікою вторжників.
Покорителі на покореній землі творять дійсність їм корисну. Вони у селищах покорених ставлять статуї своїх воєначальників, патріярхів, вождів, мислителів, героїв, їх вони шанують і покореним прививають цю пошану. Покорителі і покорені спільно на врочистостях речуть "Слава святощам нашим!" [73]
Постає філософія рабовласника і раба. Філософія пануючої сили каже: "Святощі наші створені нами живуть у наших серцях, щоб ми були вільні". Філософія поневоленої сили каже: "Святощі наші не створені нами живуть у наших серцях, бо вони правдиві, ми їх любимо, вони творять основу нашого духовного і культурного життя". Є воля вільних і є воля невільників.
Між покореними час від часу появляються геніяльні самородки, які кидають кличі "Геть чуже! Тільки рідне-рідне!" їхні кличі падають, як зерно на камінь - між ними і їхнім народом прірва. Покорителі таких самородків обезголовлюють і проголошують на майданах: "Він кликав вас ненавидіти те, що ви любите, те, що стало в основі вашої культури, що стало вашою святістю".
41. СТРАХ - ОБОРОНА І СТРАХ - РОЗБРОЄННЯ. Ніколи не змішуймо страх з переляком. Людина бачить небезпеку і не може мобілізувати своїх тілеснодуховних зусиль, щоб її перемогти, її опанував переляк. Вона не здібна ні говорити, ні рухатися.
В основі військової стратегії стоїть гасло "Перелякай ворога". Покорителі, покоривши плем'я, перш за все вмертвляли нездібних лякатися. Переляканих лишали, вони їм не страшні. У переляканих немає природних здібностей розвивати свої духовнотілесні особливості, вони у неволі родитимуть покоління, обділяючи їх чуттями переляку. Люди, які підвладні постійному перелякові, вважаються (особливо коли вони перебувають у рядах армії) шкідливими для здоров'я вільного племени і їх, наприклад, старі германи, як пише Таціт у своєму творі про германів, "топили в болоті". Почуття переляку заразливе - переляканий передає свій переляк своїм ближчим і тоді їх опановує спільна втрата самоопанування.
Почуття, яке перемагає страх, заразливе - подвижник своїм подвигом викликає у ближчих своїх хотіння здійснювати подвиг. Хотіння - це не тільки одна з властивостей людських, це талант, великий талант! Люди, які володіють талантом великого хотіння, творять подвиги не тому, що вони безстрашні, а тому, що їм приємно здійснювати подвиг. Вони переживають в собі таке піднесення велике, таке осіяння душевне, що воно їм стає дорожче за їхнє життя. Люди великих і благородних хотінь звеличили історію людства своїми подвигами, поглибили емоційність його душі.
Не має людини, якій би не було властиве почуття страху. Є люди, які несвідомо в собі ці почуття поглиблюють - є релігії, які людині (починаючи з колиски) прививають почуття страху - показують картини жахливі, на яких майстерно зображені пекельні муки ("кари Божі"). Почуття страху, коли його культивувати, переходить у переляк. Людина, яка живе опанована постійними чуттями переляку, нездібна для достойного життя.
Плекаймо в собі (плекаймо в дітях наших, починаючи від коли- [74] ски) вміння перемагати в собі почуття страху. Ті, які вміють в собі перемагати почуття страху, здібні розумно і врівноважено збагнути небезпеку, швидко відчути її властивості, її сили і її слабості, і спритно її перемогти.
42. РІВНОВАГА ДІЇ І МИСЛІ, І ЇХНЯ КРАСА. На багатьох сторінках історії людства записано, що великі люди були проголошені богами, були щедро уквітчані казковими легендами. Вони були великими тому, що володіли великими почуваннями, мислями, уявою, передбаченнями. Вони вміли глибоко страждати і глибоко радіти.
Люди, які не мають розвинених почувань, поверхово переживають сум і радість. Заборонити людині радіти і страждати - значить ослабити пульс її почувань. Наймогутніший розум утрачає свою принаду, коли він бідний на чуття. Чуття краси, чуття радости і смутку розвиваймо, керуючись свідомими і несвідомими силами співпереживання.
Живімо так, щоб наші мислі й дії були врівноважені - уміймо красиво вимовляти слово, красиво будувати і висловлювати думку. Уміймо красиво працювати і відпочивати, красиво ходити, сидіти, їсти, сміятися, сумувати, одягатися - уміймо красиво жити. Красиве життя завжди багате чуттями, мислями, діями, подвигами.
Хліб без краси не смачний. Уміймо розвивати ті обряди, які мали великі предки наші - у їх був самобутній обряд запрошення гостя на хліб-сіль. Уміймо хліб оздобити задушевним словом, квітами красивих гостинних почувань, без краси душа (добра душа) нидіє так, як квітка в темниці. Уміймо красиво спостерігати красу, витончено її відчувати, хто вміє ошляхетнювати свій зір, слух, нюх, смак, той володіє красивим умінням.
Є люди, які вважають, що краса не йде впарі з розумом. Норми краси - справа умовна, відносна, не всі дивлячись на красу, бачать її, не всі її однаково відчувають, не всі розуміють, що тільки красивою душею можна відчути красиву душу.
Уміймо свідомо плекати прикмети нашої національної краси, яка тільки нам притаманна і тільки нам люба й дорога, і не виносьмо її на інтернаціональний ярмарок - не для всіх наша дитина мила, не для всіх наша краса красива. Є такі, які прагнуть, щоб їхня національна краса була тією нормою, на яку взорувалися б красоти всіх народів. Осуджую красу, яка має імперіялістичні тенденції, вона хвора - вона самолюбна: самолюбна краса нездібна об'єктивно оцінити себе і сусідів своїх.
43. ЩО СТОЇТЬ В ОСНОВІ ЛЮДСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ? Самооборона, хотіння мати своє місце на світі, несвідоме потягнення до розмноження, навики придбані в несвідомій і свідомій боротьбі за життя, творять основу людської поведінки.
Світовий мандрівник, побувавши у Мехіко, Австралії, Китаї, Індії, Ірані, Еспанії та інших краї- [75] нах, завітав в Україну. Він оглянув її ріки, ліси, степи і сказав: "Хочу жити тут. Все, що тут мене оточує, радує мій смак, мій нюх, врівноважує серце моє, дихання моє, не страхають мене тут ні хижі птахи, ні отруйні комахи, ні небезпечні звірі. Під цим многовіковим дубом я чуюся так, ніби весь світ - моя господа, в мене тут твориться довір'я до Землі і Неба".
Світовий мандрівник думає: "Двісті тисяч років тому почалася свідома боротьба людини з людиною - почалася боротьба за харч і місце мешкання. Багата земля, лагідне підсоння - це простір, де прагнула жити первісна людина від тих часів, коли вона визнала сама себе. Люди, які закріпили за собою найчарівніший і найбагатший на Земній плянеті простір, ім'я якому тепер - Україна, мабуть, титани - що стоїть в основі їхньої поведінки, хто вони сьогодні? "
Сьогодні вони змаліли душею і мислями, їхня мова на їхній землі умирає, їхнє "я" в їх не розвинене, у їхньому мозкові занедбаний імпульс вольовости, пошкоджені основи самооборони, племенної єдности; їхня духовнотілесна цілісність розполовинена, їхнє мислення роздвоєне. Вольовість людська - це властивість кори великих півкуль мозку: як, хто і коли виснажив вольовість цих титанів?" [76]