На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
         На титульну сторінку      Покажчик      Змiст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  

РИМ І ВІЗАНТІЯ - ВОНИ ХРЕСТИТИМУТЬ УКРАЇНУ (РУСЬ)?

    1. ІСТОРІЯ РИМУ І ВІЗАНТІЇ ВЖЕ ДАВНО НАПИСАНА. Я перегляну декілька сторінок римо-візантійських аналів. Ми, українці Рідної Української Національної Віри, повинні знати характер тих чужих людей, які в 988 році хрестили Україну (Русь).

    2. ІДУТЬ ЕТРУСКИ? ХТО ВОНИ? Є міркування, що етруски були пелазгами. Пелазги кровно і мовно споріднені з гіттітами. Пелазги п'ять тисяч років тому, вийшовши з Оріяни (Трипільської України), жили осілим життям на території сучасної Греції.
    Історик Геродот знав, що Греція перед приходом греків, звалася Пелазгією. У його "Другій Книзі" читаємо: "Греція чи Пелазгія, як вона тоді звалася". І старі фінікії догрецьку Грецію звали Пелазгією.

    3. ЩО ЗНАЧИТЬ СЛОВО "ПЕЛАЗГІЯ" ? Професор Маллован доводить, що перші жителі Греції і Криту, які не були греками, вживали в щоденному житті слово "пелаку" у значенні знаряддя, що "рубає", "пиляє". Греки вимовили пелазгіянське слово "пелаку", як "пелакізо". Гомер казав "пелекус", аркадці - пілаґґ. З слова "пелаку" чи "пілашу" походять слова "пилка", "пиляр", "пиляння", "пелазги".

    4. З СЛОВА "ПЕЛАЗГИ" ПОСТАЛИ СЛОВА "ПИЛИСТИ", "ПАЛЕСТИНА", "филисти", "Филистина". Українська - "Трипільська культура поширилася на Балкани по Еґейському морю, і причинилася до постання Еґейської та Мікенської культури, що стала основою античної культури Греції", - пише В. Січинський у книзі "Історія Української Культури". В. Січинський написав так тому, що був ознайомлений з твердженнями археологів, які, оглядаючи руїни палаців Мікенії і Криту, визначили, що палаци не були поставлені греками.

    5. АНГЛІЙСЬКИЙ ІСТОРИК Ц. ТІРВА у своїх працях довів, що народ, який заселяв Грецію перед вторгненням греків, звався пелазгіянами, "і в ці часи Греція звалася Пелазгією". "Пелазгіяни прийшли у Грецію з Русі", - пише Дж. Поттер (Кантерборійський архиєпископ) у праці "Археологія Греції".

    6. СЬОГОДНІ УСТІЙНЕНО, ЩО ПЕРШІ ГРЕКОМОВНІ ПЛЕМЕНА ПОЯВИЛИСЯ НА ТЕРИТОРІЇ ГРЕЦІЇ В 11 СТОЛІТТІ ДО "НАШОЇ ЕРИ", і вони знищили брилянтну пелазгіянську (мікенську) культуру. "Ахейці (греки) вторгнулися на Крит і завдали брилянтній культурі катастрофальне знищення", - пишуть Ґеорґ [278]
    Штайндорф і Кейс С. Сіл у книзі "Коли Єгипет володів сходом".

    7. ГРЕКИ (АХЕЇ, ДОРІЯНИ) ВТОРГНУЛИСЯ З АЛЬП. ВОНИ БУЛИ МИСЛИВЦЯМИ ДИКИМИ, жорстокими, загартованими суворим життям. Вони палили, нищили мирні селища пелазгіян. Нищення брилянтної пелазгіянської (мікено-єгейської) культури дикими грецькими племенами історики назвали "Темною епохою", і особливо Роберт Ґ. Боне (Іллінойський університет) у книзі "Стародавня Греція", виданій в 1961 році, оперуючи археологічними даними, визначає, що греки (доріяни і ахеї) спалили і знищили чарівні скарби культури людства.
    Я, перебуваючи на Криті і в Мікенах, оглядав руїни палаців і могил пелазгіянських, які були зруйновані дикими грецькими племенами і які тепер приписані греками грецькій історії, хоч освіченіші греки мені казали: "Наші предки знищили велику культуру, дещо з неї присвоїли собі, сьогодні ми не завжди відважуємося казати, що палац Міноса, палаци Мікенії були греками збудовані".

    8. НА ВОЗАХ І КОНЯХ (обминаючи греків) пелазгіяни пробралися на територію сучасної Албанії. І пройшли вони по північних берегах Адріатичного моря. Прибувши на землі Апенінського півострова, вони поселилися між ріками По і Тибр. Вони (пелазги, які в історії також відомі, як етруски) були людьми войовничими і винахідливими. У старих етруских могилах над Тибром знайдені ковані вози, зброя, збруя, знайдені шкаралупи писанок, (вони і на нових землях плекали весняні (трипільські-староукраїнські) обрядові звичаї.

    9. ЕТРУСКИ ПОБУДУВАЛИ СЕЛИЩЕ, НАЗВАВШИ ЙОГО - РУСЕЛА. І вони також заснували селище Рама. Санскритське (староукраїнське) слово "рама", "румена" значить "приємне місце", а "Рамила" в санскриті значить "рум'яний", "гарний", "милий". Сьогодні українці кажуть "рум'яна" в значенні "гарна".
    Легенда, що Ромула (Бог кохання) заснував Рим виникла тоді, коли Рим вже став славним містом, і треба було надзвичайним способом вияснити значення слова "Ром". У санскриті слово "ром" також значить "гарне місце", "рама", "обрамлення", "рам'я", "рамено".

    10. ЕТРУСКИ ТАК, ЯК І ЇХНІ ОДНОПЛЕМЕННИКИ гіттіти, носили шапки з гривою. І латини від етрусків запозичили цю військову шапку. Довгі століття велися (і досі ведуться) досліди, щоб переконливо визначити походження етрусків. Німецькі історики намагалися й етрусків оголосити німцями (тевтонами). Та виявилося (на основі писань Таціта), що тевтони тоді, як етруски прибули на землі Апенінського півострова, жили у лісах Прусії, як мисливці, мали низький рівень цивілізації, і тоді ще не були вони вершниками.

    11. ЕВРОПОЦЕНТРИСТИ ХОТІЛИ Б НЕ ВІДДІЛЯТИ ЕТРУСКІВ ВІД ГРЕКІВ І ЛАТИНЯН. Не [279] завжди хотіння має силу: нещодавно на світло денне вийшла мова етрусків. Мова етрусків викликала переоцінку етрускої історії.
    Етрускознавець 3. Маяні у книзі "Етруски починають говорити" (виданій в 1962 році) подає етруский словник. Він хотів би знати, якого народу мова нагадує мову етрусків. Я (для прикладу) тут подаю декілька слів з етруского словника 3. Маяні. Подаю слово українське, а потім - етруске.
    Пити - пева. Солоний - сла. Сон - сну. Вовк - вк. Воліти - волоте. Вразити - враз. Жар - зар. Іти - уті. Тулити - тул. Сутінка - сутіна. Соска - ссе. Рука - ру. Ретельний - ртеле. Кібець - капець. Сопілка - сопіл. Пекти - пікун. Торгівля - тергітіо. Багатий - багеті. Дух - дукем. Живий - жівас. Дошка - душку. Ціна - цена. Кусок - кате. Лити - лвас. Маєтний - мату. Мла - млусна. Птах - патакс. Піяк - піяре. Лиск - лосхне. І при цій нагоді згадую пару етруских імен: Порсана, Пасана, Сісена. Етруске слово "сес" чи "секс", що в них означало "донька", тепер в англійському світі вживається в трохи зміненому значенні.

    12. НІМЕЦЬ Г. ЕРЛІХ У КНИЗІ "ПЕЛАЗГИ І ЕТРУСКИ" (виданій в Марбурзі в 1913 році) пише, що "Пелазги мають багато спільного з етрусками". Я звернув увагу, що етруски слово "нуна" вживали в значенні "мати". Знаємо, що сумеріяни слово "нана" також вживали в значенні "мати". Українці й сьогодні вживають слово "неня", як синонім слова "мати".

    13. У 610 РОЦІ ДО "НАШОЇ ЕРИ" ЕТРУСКИ РОЗБУДОВУЮТЬ СЕЛИЩЕ РОМ (РИМ). 25 кілометрів від ріки Тибр на горбах починають будуватися ліплянки (хатини). Племена сабеллські, волські, оски, япиги жили на території сьогоднішньої центральної Скотарії (Італії); слово "італієць" значить "скотар", "пастух".
    На південній території сьогоднішньої Італії жили зайди (греки). Вони на побережжях Сицилії і Південної Італії мали селища Метапонт, Сибарис, Кротон, Локри, Сиракузи, Гела, Накс.

    14. ЕТРУСКИ ЖИЛИ В СЕЛИЩАХ. Селище мало свого царя, який незалежав від царя іншого етруского селища. Цар був одягнений в тогу з пурпуровою каймою. Сидів він у золотому кріслі, тримав у руках булаву (бойовий топір). Його родина жила в розкошах і ніжностях.
    Під час свят слуги ішли попереду царя, несучи його символи. Військо етруске славилося металевою зброєю, строгим порядком і обоженням царя.

    15. ЕТРУСКИ ТАК, ЯК І ТРИПІЛЬЦІ - УКРАЇНЦІ В ОРІЯНІ (УКРАЇНІ - РУСІ) неохоче будували святині. Вони вважали, що найвеличнішою Божою святинею є природа. Вони на відкритих місцях (переважно під величним деревом) молилися, їхні жерці (віщуни) по напрямку вітру, по зорях і по заходу сонця передбачали погоду. [280]
    Етруски вірили, що є три головні божества (Тания, Уна і Манрва). Міста їхні Капуя і Адрія славилися багатствами і пишнотою. Коли греки-купці наближалися до їхніх міст, вони їх не пускали. Греки - їхні найлютіші вороги. Очевидно, коли етруски були пелазгіянами, то їхнє вороже ставлення до греків оправдане.
    Етруски вважали, що греки завжди голодні і завжди жорстокі. Греки кожного, хто не був греком, ненавиділи, їм здавалося, що не грек хоче в грека з'їсти вівцю. Вони жорстоко ставилися не тільки до ворогів своїх, а й самі до себе. Наприклад, коли в 425 році (до "нашої ери") прибув з Єгипту транспорт з пшеницею до Атен, атенські провідники склали список атенців. 14,400 атенців отримали по міху пшениці. 5000 атенців у цей час було закуто і продано в рабство, бо вони (як пише Плутарх) хотіли незаконно отримати міх пшениці. Картагенці, які також не любили греків, прихильно ставилися до етрусків. І любили не з греками, а з етрусками торгувати.

    16. ЖИТТЯ ЕТРУСКІВ НЕ БУЛО СПОКІЙНЕ. Вони вели постійні війни з кельтськими племенами. Латини (плем'я низької цивілізації) талановито сприймало етрускі способи життя, їхні релігійні поняття і обряди (покони). Пишу "талановито" тому, що латини від етрусків запозичуючи культуру, не поклонялися їй, а переосмислювали її і підпорядковували її своїм племенним інтересам. Наприклад, латини з етрускої тройці (Тания, Уна, Манрва) створили латинську тройцю (Юпітер, Юнона, Мінерва).

    17. ЕТРУСКИ ПОСТІЙНО ОСЛАБЛЮВАЛИ САМІ СЕБЕ, ведучи між собою війни: цар одного селища вів війну з царем іншого селища. Латини ослаблених етрусків покорили. І вже в першому столітті до "нашої ери" етруски утратили своє значення. Вони поріднилися з многочисленним латинським плем'ям, яке мало грубі первісні способи життя, але було спрагле свою волю накидати іншим. Етруски (покорені латинами) стояли у проводі латинського життя, і мовою латинською почали вони говорити, свою забувши.

    18. ЛАТИНИ РОЗБУДОВУЮТЬ РИМ. На сімох горбах (Капітолій, Авентин, Квиринал, Винимал, Палатин, Есквелин і Целій) особливо в епоху імперську, постають нові доми. Пишно розбагатів Рим в часи Гая Юлія Цезаря (100-44 роки до "нашої ери"). Цезар славив себе своїми подвигами. Його воїни, ограбувавши святині Лютеції (Парижу), привезли до Риму великі золоті скарби.
    Цезар, розгромивши військо Помпея (свого суперника), стає імператором Риму. Він сідає в крісло з золота і слонової кості. Його статуї стоять поруч зі статуями (ідолами) богів Риму. Його образ викарбуваний на монетах. Він - імператор.

    19. ПРИ ВХОДІ В КУРІЮ ЦЕЗАРЕВІ БУЛО ВРУЧЕНО ЛИСТА. У листі повідомлялося, що є змова убити його. Цезар, отримавши [281] листа, поклав його в кишеню, щоб прочитати при іншій нагоді. Він загинув, листа не прочитавши... Коли він ішов, змовники оточили його і вбили мечами.
    Він (шестидесятилітній Цезар) упав мертвим перед статуєю Помпея. Він був славним мудрецем і великим розпусником. Найвірніші його воїни відкрито говорили про розпусне життя Цезаря, і в цей же час вони обожували його, виконуючи його накази.

    20. ПАТРИЦІЇ, УБИВШИ ЦЕЗАРЯ, САМІ ВЛАСНОЮ КРОВ'Ю СКРИВАВИЛИСЯ, змагаючись за владу. Патрицій Октавіян (свояк Цезаря), перемігши Антонія (вірного Цезаревого приятеля), став імператором. Сенат проголошує Октавіяна авґустом (святішим). Раби (греки - скульптори) дають статуям Октавіяна позу Посейдона, або - Юпітера.
    Варто сказати, що слово "ю", "дю" походить від слова "див", а "пітер" - від слова "пата" (тата). Санскритське "Дивтата" перетворилося на "Юпітер". Юпітер значить "Небесний Батько". Юпітер "оптімус Максімус", Люцетиус - (Світлодаючий). Поети Верґілій і Ґорацій пишуть, що повелителі Риму, Цезар і Октавіян - нащадки Енея. Еней - син богині і зять Латина (родоначальника латинів). Пісні писані цими поетами вважалися священними, римляни їх співали у святинях.

    21. У РИМІ ПАНУЄ КУЛЬТ ВОЇНА, КУЛЬТ ДИСЦИПЛІНИ І СЛАВИ. Шрами на обличчі воїна - гордість і честь. Полководець, отримавши перемогу над тим чи іншим племенем, вимагав тріюмфу. Його чоло вінком уквітчує богиня Вікторія (Перемога). Він прямує до тріюмфальної арки (за етруским звичаєм) в червоному одінні на колесниці. Він у піднятій руці тримає палицю, на якій зображена золота фігура орла (тотем племени латинів).
    За полководцем їдуть його воїни. Позаду воїнів запряжені в ярма раби тягнуть вози навантажені трофеями (золотом, сріблом, тканинами, вином). Раби (жінки, діти, царські родини, жерці, воєначальники) ідуть до Риму в рабство. Вони несуть з собою статуї своїх домашніх богів, свої святі письмена.

    22. РИМЛЯНИ ЗВУТЬ РАБА "ГОВІРЛИВИМ ЗНАРЯДДЯМ", - яке ходить постійно з залізним нашийником. На нашийнику викарбувані слова "держи мене, щоб я не втік". Раб б'є раба, щоб догодити римлянинові, і щоб отримати повнішу миску каші. Раб працює на плянтації, в копальні, в конюшні, на подвір'ї римлянина. Раб не довіряє рабові. Раб не має права говорити про любов, волю, мудрість. Він зобов'язаний дивитися в землю, мати зігнуту спину.
    Національна релігія Риму - релігія порядку (дисципліни). Жерці римські точно визначають, що римлянин може робити, а що - ні. Наприклад, під час вшанування Сильвана (Бога лісів) жінки не мають права бути присутніми. Під час вшанування Богині Добра (Бона Деа) чоловіки не мають права бути присутніми. І цей зви- [282] чай так міцно ввійшов у життя латинів, що вони і в латинську (римо-католицьку) церкву впровадили окремі "реколекції" для жінок.

    23. РИМ, ВОГНЕМ І МЕЧЕМ ПОКОРЯЮЧИ НАРОДИ КУЛЬТУРНІШІ ЗА СЕБЕ, починає, сам цього не почуваючи, духовно капітулювати перед їхньою культурою. Грецькі боги (не зважаючи на те, що вони є богами греків-рабів) починають входити в національний пантеон Риму. Пантеон, тобто "Всіх Богів" святиня, римський огречується. Знатні римляни беруть участь у єгипетських святах в честь Богородиці Ізиди. І їй поклоняються.

    24. РИМЛЯНИН (письменник Апулей), захопившись національною Єгипетською вірою, пише, що "Божа Мати Ізида непорочна достойна щирого поклоніння". Апулей так, як і інші патриції (і воєначальники) не знав, що він у Римі, звеличуючи духовність рабів-єгиптян, поширює між римською молоддю двоєвір'я (двоєсвятість).
    Раби приносять на носилках знатних римлян (на поклін) до єгипетської святині в Римі. Римляни тоді не розуміли, що чужі боги - чужа духовність, і нею можна захоплюватися, нею можна володіти, але не можна їй підпорядковуватися.

    25. У РИМІ В ЄГИПЕТСЬКІЙ СВЯТИНІ ЖЕРЦІ (ЄРЕЇ) ОДЯГНЕНІ В БЛАКИТНІ ЕПІТРАХИЛІ. (Я вже говорив, що грецьке слово "епітрахиль" значить "нашийник", епітрахилі носили єреї Зевса, Деонисія, Посейдона).
    Блакить - колір, який ознаменовує духовну й тілесну чистоту. Жерці (єреї) у святині натхненно оповідають, що "Божа Мати Ізида з Божим Дитятком Гором скитається у хащах і пустинях. Жорстокий цар Сет переслідує її, Спасительку Блаженну". На іншому святі цей єрей оповідає про страсті Бога Озиріса. Після страстей - Спаситель Озиріс воскресає.
    Єгиптяни (раби в Римі) обнімають самі себе, прощають провини один іншому, цілуються, вітаються окликом - "Озиріс воскрес". Є значить надія, що воскресне воля їхньої вітчизни тепер поневоленої Римом.

    26. РИМСЬКІ ВОЇНИ, ЖИВУЧИ НА ЗАВОЙОВАНИХ ЗЕМЛЯХ, занедбують свою римську національну віру, їм хочеться бути з людьми, які мають свої віри, свята, обряди. Вони (римські воїни) у Сирії - Фінікії святкують 25 грудня різдво Спасителя Адониса. І потім - страсті Адониса (адонаї). Вони (і в малій Азії) спільно з рабами 25 грудня святкують різдво Спасителя Аттиса, якого непорочно народила Богородиця Нана.
    У Римі 25 грудня Рим святкує різдво Спасителя Митри. Світлий Митра народився у яслах, і "бидлята тряслися" з радости. І перші пастухи новонародженому "Божому Дитяті Митрі" поклонилися.

    27. НА ДРАМАТИЧНИХ МІСТЕРІЯХ ЧУЖИХ РЕЛІГІЙ ЛЮДНО. Є дивне те, що чужими "містеріями" захоплюється вільна [283] римська молодь. Вона вже переконана (переконання - сила велика), що Боги Таммуз, Адонис, Озиріс, Деонисій непорочно зачаті. Вони (ці Боги) переживали страсті і воскресли з мертвих, маніфестуючи могутню силу життя.
    Занепад римської духовости перші помітили жерці Бога Юпітера. Вони почали вільній римській молоді доводити, що Римська імперія має божественне походження, і в цьому її сила і вічність. У храмах Юпітера померлий імператор був зачислений (при великій врочистості) до родини Богів Риму. Римський імператор (живий і мертвий) вважався божеством. Поцілувати перстень імператора - честь римлянина. (Обряд цілування перстеня латини опісля перенесуть у римо-католицьку церкву).

    28. РИМСЬКЕ ВІЙСЬКО СКЛАДЕНЕ З РИМЛЯН - ХЛІБОРОБІВ. Вони воюють, скарби награбовані на завойованих землях, перетранспортовують до Риму на свої господарства, де працюють раби. Та тепер у римській армії є чимало найманих воїнів.
    І таким найманим солдатом стає житель Фракії. Фракія переважно заселена людьми сіроокими і біловолосими - прибулими з північних земель Чорного моря. Житель Фракії Спартак, хто він? Сюди засланий воїн гордої Картаґенії, грек чи українець (скит), входить в історію під ім'ям Спартак?

    29. ОЧЕВИДНО ІМ'Я СПАРТАК НЕ МАЄ НІЧОГО СПІЛЬНОГО З КРАЇНОЮ СПАРТОЮ. Рабовласник купуючи раба, давав йому ім'я. І той, хто ставав воїном в римській армії, не будучи римлянином, отримував ім'я в армії. Звичай давати ім'я, не питаючи ні родини, ні людини, якій ім'я дається, пізніше був також запроваджений грецькими єреями у грецькій ортодоксії.
    Спартак тікає з римського війська, його ловлять, заковують і віддають у гладіатори. Римляни оцінюють його відвагу і спритність, і дарують йому волю. Він стає учителем фехтування в школі гладіаторів Лептули Батиата.

    ЗО. СПАРТАК ОЧОЛЮЄ ПОВСТАННЯ РАБІВ. Не зважаючи на те, що на світі всі люди рівні, раби довели, що вони таки раби, а римляни - володарі. Раби не були спроможні за пару днів звільнити себе від рабських навиків.
    Рабські навики (свідомо і несвідомо набуті в рабських обставинах життя) обезкрилюють мислення, почування, волю. Усе, що раби роблять, не приносить їм радости, і тому їхня праця нечепурна, без натхнення зроблена. Вони шукають рятунку в неточності (спізнився, забув, помилився, обдурив, захворів), щоб ухилитися від примусової праці. Вони не вірять самі собі, між ними немає взаємодовір'я.
    Вони (повсталі раби очолені Спартаком) вважали, що воля - це повне непідкорення владі. Вони не знали, що воля є там і тільки там, де є стальна дисципліна, добровільне підкорення старшині. Вони, ставши воїнами Спартака, почали займатися торгівлею. [284]
    У них була жага до збагачення. У них не було бажання стояти струнко перед Спартаком, бо ж він такий раб, як і всі. Вони стояли струнко перед римським воїном, тепер - воля, є воля розгнуздана, невпорядкована, дика.

    31. СПАРТАК ПРОГОЛОШУЄ НАКАЗ, - забороняє своїм воїнам торгувати золотом і сріблом, яке вони дістали, розгромлюючи садиби патриціїв. Воїни вважають, що Спартак хоче їх наказами поневолити, і тому вони з нього починають кепкувати.
    Найвірніші друзі Спартака, які були з ним ще в школі гладіаторів, полководці Ганник і Каст, стають зрадниками. Вони вважають, що маючи свої військові частини, можуть відійти від Спартака.
    Красс (римський полководець), дізнавшись, що військо Спартака вже роз'єдналося, утішився. Він відчув, що римське гасло "діли і пануй" повсталі раби своєю рабською поведінкою оправдують.
    Красс розгромив збунтованих полководців Ганника і Каста. Під час бою згинуло 12 тисяч рабів, і між ними - Ганник і Каст.

    32. СПАРТАК МАЄ 60 ТИСЯЧ ВОЇНІВ. Дехто з істориків пише, що - 120 тисяч. Армія Красса менша кількістю воїнів, але вона міцна дисципліною, єдністю, цілеспрямованістю, вірою. Спартак - геніяльний полководець, але його рабська армія не здібна його оцінити.
    Плутарх, описуючи епоху Спартака, пише, що "Раби сильні своїм числом і горді успіхами, перестали слухати Спартака, і ділилися на окремі загони, бродили по Італії, спустошуючи її". Вони - раби, вони не знали, що вінком перемоги уквітчається тільки і тільки та армія, яка керується законами стальної дисципліни, яка гордо й охоче виконує накази свого полководця.

    33. ПЕРЕД БОЄМ (В АПУЛІЇ) ПРИЯТЕЛІ ПРИВЕЛИ СПАРТАКОВІ БАСКОГО КОНЯ: це мало б означати, що він (Спартак), як головнокомандуючий, повинен на коні бути в безпечному місці. І керувати боєм - такий порядок був у римській армії.
    Спартак знав, що раби по-сліпому заздрісні і з законами військового порядку необізнані, керуються настроями. У них може появитися міркування, що він (Спартак) воювати на передовій лінії не хоче, а їх - посилає.

    34. СПАРТАК УБИВ МЕЧЕМ ПРИВЕДЕНОГО БАСКОГО КОНЯ. І сказав: "Коли бій виграю, коней матимемо багато. Коли бій програємо - кінь цей буде мені непотрібний". І ринув Спартак у шал бою. Він пробирався туди, де стояв Красс, дивлячись на хід бою. Він хотів мати поєдинок з Крассом.
    І сталося те, що передбачали римляни. Коли Спартак (мозок і прапор повсталих рабів) упав у бою, раби (ті раби, які нарікали на Спартака) розгубилися і почали тікати. Військо Помпея, яке прибуло з Іспанії на допомогу Крассові, по дорогах ловило рабів - спартаківців, і голови їм відрубувало. [285]

    35. ЩОБ РАБИ НЕ ВІДВАЖУВАЛИСЯ БРАТИ В РУКИ МЕЧА, було (на пострах) розп'ято шість тисяч спартаківців. Вони, висячи на хрестах (по дорозі від Капуї до Риму), умирали в нестерпних муках.
    Мудрих воїнів учить історія людства: військо, яке боронить волю Вітчизни, повинно берегти, як зіницю ока, свого полководця, при жодних обставинах не виснажувати його тілесної і духовної енергії, звеличувати його треба, щоб він мав настрій добрий і міг давати врівноважені мудрі накази, і міг спокійно стрінути перемогу війська свого чи особисту гибель свою.
    Ворожі сили, щоб духовно розброїти військо, старатимуться, засобами неперебираючи, знеславлювати полководця. Воїни! Не має на світі такого полководця, який би хотів, щоб його військо програло бій. Знаючи це, життям і смертю славте полководця свого - він - ваша слава, ви - його слава.

    36. РИМ ВІДЗНАЧАЄ ПЕРЕМОГУ НАД ПОВСТАЛИМИ РАБАМИ. І живе законом - там, де римський багнет, там і римська земля. Не можна казати, що ніхто не відважувався порушити межі римських володінь.
    Рим має небезпечного ворога, який на своїх безмежних степах має численні кінні армії. Кіннотники озброєні стрілами небезпечними (отруйними), мечами, сила їхня невичерпна і таємнича. І тому оборонні вали імперії в часи імператора Марка Ульпія Траяна (98-117 роки до "нашої ери") стояли на березі східнього Дунаю.
    "Римський вал" охороняв Рим від армій Скитії (Русі - України). У 8-му році римський поет - аристократ Овидій був обвинувачений за нетактовне ставлення до молодої Юлії (внучки імператора Авґуста) і висланий у місто Томи. (Місто Томи розташоване на північно-західньому березі Чорного моря), там, де проходив "римський вал", і тут Овидій і помер в 17 році. Імператор Авґуст, щоб бути справедливим, караючи Овидія, покарав і молоду Юлію, вважаючи, що вони обоє чинили розпуство, порушуючи строгі родинні закони Авґуста.
    Авґуст - найвищий головнокомандуючий (імперіум) і головний духовний провідник (понтификс максімум) і батько (патер патрія) уславився строгими законами етики.

    37. ОВИДІЙ У "ТРІСТІЯ, ЕПІСТУЛЕ ЕКС ПОНТО" поетично (можливо, щоб на римлян створити враження і викликати до себе співчуття) описуючи вигляд скита (українця), зазначує, що житель північних берегів Чорного моря має "страшне обличчя, дикий голос, волосся і борода непідстрижені, усі вони носять зброю, (мають луки і сині від гадючої отрути стріли). Права рука завжди готова нанести рану мечем, у кожного варвара меч прив'язаний до пояса.
    "Лютий ворог, на задиханому коні, він озброєний луком і стрілами насиченими отрутою, огля- [286] дає стіни міста Томи. І, як дикий хижий звір, що тягне і несе по пасовищах овечку, яка не встигла сховатися у вівчарні, так ворог-варвар захоплює кожного, кого знайде на полях, якщо він не встигне сховатися під захист мурів міста". Овидій вважав, що чим жвавіше він опише ту місцевість, де він перебуває на засланні, тим більші викличе в римлян співчуття до себе. Очевидно, такі вислови, як "страшне обличчя", "дикий голос", "лютий ворог" можуть відноситися не тільки до скитів (українців), а й до римлян і греків. Римляни і греки своїм "страшним обличчям, диким голосом і жорстоким виглядом" навівали жах на юдеїв, сирійців, британів.

    38. ГРЕКИ ВЖЕ 150 РОКІВ ПЕРЕБУВАЮТЬ У РИМСЬКІЙ НЕВОЛІ: в 146 році до "нашої ери" Рим окупував Грецію. Жителі Атен і Спарти користувалися відносною свободою. Греки (коринфи) на ярмарках продавалися в неволю рядом зі скотиною. Очевидно, греки не звали себе греками і не любили тих, які їх так називали.
    В Італії, над берегами ріки (Ґрік) жили греки в селищах, і римляни їх тому почали звати не коринфами, гелленами, а греками.

    39. РАБИ (НА ПРОВІНЦІЯХ ІМПЕРІЇ) БУНТУВАЛИСЯ. Вони убивали патриція і тікали. Ховаючись у лісах і горах, вони пробиралися на рідні землі. Імператор Октавіян Авґуст в 10 році "нашої ери" видав закон, що коли буде убитий патрицій, то всі раби, які знаходяться у двірцеві убитого, мають бути обезголовлені. Раби, живучи у страхові, обороняли патриція від його двірцевих ворогів. І доносили патрицію на того чи іншого непокірного раба.

    40. ЩОБ В ІМПЕРІЇ БУВ ПОРЯДОК, спокій, піднесений настрій, жерці Бога Юпітера творять культ імператора. Вони проголошують священну буллу, що імператор Октавіян Авґуст "Син Божий", "Спаситель світу". Хто проти імператора Авґуста, той проти Бога. Хто проти Бога, той проти життя, людей, світу.
    Навіть ті люди, яких карає імператор Авґуст, ідучи на смерть "славлять його" ("Слава цареві-диктаторові, приречені на смерть вітають тебе").
    Поет Овидій, перебуваючи на засланні, славив у піснях Октавіяна Авґуста і плакав у Томах, що він (Авґуст) позбавив його волі. Не дозволив йому чарувати віршами дівиць римської знаті. Овидій писав, що померлий Юлій Цезар перевтілився (інкарнувався) у небесну зорю, яка яскраво горить над вічним Римом, і ця пісня врочисто співалася жерцями у храмах Юпітера.

    41. ІМПЕРАТОР АВҐУСТ СТАЄ ПОНТИФІКОМ (ПАПОЮ РИМСЬКИМ). Маючи необмежену військову і духовну владу, він проголошує нові накази. Він, наприклад, забороняє єгиптянам ставити у Римі єгипетські святині. Єгиптяни у своїх святинях єдналися. Маючи рідну віру, вони творили [287] міцну родину, леліяли про поворот на сонячні береги священного Нілу.
    Імператор Авґуст проголошує, що жидівські громади, які є в Римі, неблагонадійні. Юдеї очолені рабінами, тримаються старих законів мудрости: жид, який перестає визнавати жидівську віру, умертвляє сам себе, гине в морі бездомних, безіменних і безвітчизняних рабів народжених у Римі.
    Жид має право убити того жида, який намовляє жидів зрадити рідну віру (юдаїзм) і прийняти чужу, щоб служити чужим законам, обрядам, звичаям. "Ти жиде, живучи в Сирії, зобов'язаний стати сирійцем; живучи в Єгипті, зобов'язаний стати єгиптянином!" На такі "зобов'язання" є готова відповідь: якщо корова зобов'язана стати конем, вона скаже: "Я корова, тепер є конем, але, скажіть, хто в це може повірити?". "Коли брат твій буде намовляти тебе служити іншим богам, богам народів, що навкруги вас, ти повинен убити його" (5 кн. Мойсея, гл. 13, 6-10). І керуючись вірністю вірі батьків своїх, жиди відмовилися у Єрусалимській святині (синагозі) поставити статую імператора Калигули, незважаючи на строгі накази римлян.

    42. РИМСЬКІ ІМПЕРАТОРИ ПРИХОДЯТЬ ДО ПЕРЕКОНАННЯ, що світовий (тобто, католицький) Рим повинен мати світову (католицьку) релігію, яка б всіх рабів єднала в одне покірне стадо і вчила їх вірити у святощі вічного Риму.
    І так - у Римі Бог Серапис офіційно був проголошений "Богом для всіх". Відтепер немає Бога, який опікується тільки римлянами чи тільки рабами, Серапис опікується всіми людьми.
    Створюється теологічне визначення, чому Серапис є Богом для всіх. Він (Серапис) мучиться за людські гріхи, покірно переносить страсті, умирає, воскресає. Фригійська Богородиця Кибела проголошується Божою Матирею Вона у святинях зображається, як "Небесна цариця", яка сидить на троні, благословляє людей і потішає бідних і багатих.

    43. ІМПЕРАТОР КЛАВДІЙ (41-54 РОКИ), ЩОБ У РИМІ БУВ СПОКІЙ), вигнав з Риму жидів. Але це не принесло спокою. Раби убили римлянина Педанія Секунду. Імператор Нерон (54-68) дає наказ покарати 400 рабів, щоб іншим відхотілося бунтуватися.
    На ярмарках Риму вештаються пророки, віщуни, екстазисти, проповідники різних релігій. Появляється секта визнавців "Мошіягве" (вибранця Ягвового). Римляни вважають, що "мошіягвісти" (по-грецькому - "християни") нова забобонна юдейська секта.
    Раби-шпигуни доносять римській магістратурі, що на таємних зібраннях мошіягвісти (християни) говорять, що прийде месія з роду царя Давида. "І дасть йому Господь Бог престол Давида" і він "повік царюватиме в домі Якова і царюванню Його не буде кінця". (Лука, 1, 31-33).

    44. ІМПЕРАТОР ДОМІТІАН (81-96) БАЧИТЬ, що християн- [288] ська секта має виразну політичну програму, в якій є відновлення трону юдейського царя. Він (Домітіан) є пан (домінус) і є він бог (девус) римський, наказує розшукати в Палестині нащадків царя Давида і привезти їх в баржах до Риму, як "політичне неблагонадійних".
    Домітіан, особисто оглянувши "політично неблагонадійних", переконався, що вони (привезені в баржах до Риму) нащадки Давидові є людьми неосвіченими, переляканими, духовно вбогими і тяжко працюючими. І в розмові з ними він виявив, що вони ждуть не земного царства, а небесного, і відпустив їх додому: вони належали до секти ессенів.

    45. ЖИДИ ВВАЖАЛИ, ЩО НЕ ТІЛЬКИ РИМЛЯНИ, а й жиди мають своїх масаїв (оборонців): почалася борня за духовну волю. Імператор Адріян (117-138) вирішив, що буде велично, коли в Єрусалимі там, де є храм юдейського Єгови, буде споруджений храм римського Юпітера, і в цьому храмі буде запроваджене обрядове поклоніння Адріянові.
    Імператор Антоній Пій (138 -161) проголошений у Римі "Спасителем" (Сотером), Зевсом Елевферієм; (слово "Пій" (Піюс) значить "Благочестивий"). Римляни (архітекти імперії, вважали, що імперія буде тоді міцною, коли буде устійнене обоження імператора. Занепаде в Римі авторитет імператора, упаде Рим.

    46. НЕМАЄ ЗНАЧЕННЯ - ДОБРИЙ ІМПЕРАТОР АДРІЯН ЧИ НІ, світлий Бог Юпітер чи ні, головне те, що в римлян є римські святощі, а в юдеїв - юдейські. Коли б юдеї в Єрусалимі поклонялися Юпітерові, значить вони б на землі батьків своїх зрадили Бога батьків своїх. Зрада святощів рідних - шлях рабський, раб (духовний раб) - людина низька, їй не можна довіряти. Той, хто зрадив рідні святощі, зрадить всіх і все.

    47. ЖИД СИМОН (132-135 РОКАХ) В ЮДЕЇ ОЧОЛИВ ПОВСТАННЯ ЮДЕЇВ ПРОТИ РИМЛЯН. Він проголосив себе "Сином Зорі" (Бар-Кохбою) і масаєм Єгови. Він переконував юдеїв, що краще смерть прийняти за святощі рідної віри, ніж жити зрадником, поклоняючись римському Юпітерові і його наставникові Адріянові. Римляни жорстоко придушили повстання юдеїв.
    На римських ярмарках римляни продавали рабів - жидів по тій самій ціні, що й ослів і заборонили їм жити в Юдеї. Ярмарок в Теребинті (біля Хеврона) був місцем, звідки проданий раб-жид їхав в ту чи іншу країну. Він їхав з почуттям гордости, що він карається-мучиться за віру батьків своїх.

    48. У РИМІ ПРОВІДНИКИ ХРИСТИЯНСЬКИХ ГРОМАД учили своїх вірних, що вони є парахвіянами (кращими людьми Неба), і тому на землю дивляться, як на місце грішне і для них чуже, тимчасове. Християнам (їхні проповідники) забороняли брати участь у торжествах (святах, церемоніях, процесіях) організованих римлянами. Римляни, довіда- [289] вшись про це, почали на християн дивитись неприхильно.

    49. У РИМІ НЕ ВТИХАЮТЬ РОЗМОВИ, ЩО ХРИСТИЯНИ НА ТАЄМНОМУ ЗІБРАННІ обрядово умертвили дитину: з неї вицідили кров і пили її. Християни, причащаючись, казали, що п'ють кров Христову і споживають тіло Христове. І потім вони (християни) гасять світильник, і в темноті любляться, кажучи, що єднаючись тілами, зріднюються душами.
    Римляни почали звати християнином кожну людину, яка була неприхильно наставлена до Риму. Християни, уміло використовуючи такі римські помилки, казали, що впливи християн міцнішають. Нерон, дізнавшись, що були звичайні бунтівники, які нічого спільного з християнами не мали, названі християнами і покарані, обурився. Він видав наказ карати смертю того, хто зве людину християнином, не маючи на це доказів. Цей наказ Неронів занотував історик Тацит. (Анн, 15, 44).

    50. СВЕТОНІЙ (СУЕТ, НЕРОН, 16) ПИШЕ, що "Були покарані християни, люди, які трималися нового злочинного марновірства". Римляни переважно карали християн за атеїзм (безбожжя), бо вони (християни) не хотіли брати участи у римських релігійних святах.
    Пасивний спротив (неприсутність на римських святах) учив рабів нових методів борні за волю. У часи імператора Марка Аврелія було почате широке переслідування християн. У Ліоні (в 177 році), як пише Евсевій, було убито 48 християн. За що було їх убито? Прихильники науки Епікура (епікурейці) і прихильники науки Христа (християни) виступали проти вівтарів, святинь, ритуалів, святих образів, статуй. Вони своїм виступом принижували римську релігію і були карані, як безбожники.

    51. ХРИСТИЯНИ ВІРИЛИ - ЩО ТОЙ ХРИСТИЯНИН, ЯКИЙ УБИТИЙ РИМЛЯНАМИ, іде в царство небесне. Прибувши у Царство Небесне, він сидить поруч з Ісусом Христом і оповідає про страждання християн на землі грішній.
    Християни пізнавали себе при допомозі рибини намальованої, або з глини чи металу зробленої. У грецькій мові слово "рибина" складене з п'яти літер, мало б означати "Ісус Христос - Син Божий, Спаситель".

    52. ІМПЕРАТОР - ФІЛОСОФ ЛУЦІУС АВРЕЛІАНУС (270 - 275) захопився стоїцизмом. Він (імператор) сіяє в золототканій тозі. Він пишнотами ніжений каже: "Солодко бути бідним". Чому? Тому, що бідний має душевний спокій - він не прив'язаний до скарбів, не боїться їх втратити. Філософ Сенека (учитель імператора Нерона) у творі "Потіха" проповідує, що "є тільки один Бог", "всі люди (вільні і раби) рівні". Очевидно, ці погляди Сенека запозичив від митрадистів.
    У Римі є святиня іранського Бога Митри. Жерці Бога Митри носять митри, вони митрофорні єреї, "браття во Митрі". Під гул [290] дзвонів, вони причащаються вином і хлібом, весною обмінюються вітальним окликом "Митра воскрес!".

    53. ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНІ РАБИ (ті, що вже народжені в Римі) забули свої рідні мови і свої рідні віри, вони утратили самі себе, не знають хто вони є, чиїх батьків і чиї діти. Де їм подітися? Вони ішли до християнських громад, де є віра, що християнський Бог був римлянами розп'ятий за те, що він обороняв рабів. Він воскрес, на небо вознісся і рабам обіцяє волю.
    Щоб у християнській громаді не було впливів національних релігій, провідники приймали до громад тільки тих рабів, які не знали хто вони є, або, які відрікалися від будь-яких зв'язків з рідною вірою батьків своїх. Раб, який був запідозрений у прихильному ставленні до рідної віри, був вигнаний з громади християнської, він вважався людиною, яка "знається з Сатаною".

    54. РИМЛЯНИ В 41 РОЦІ ВТОРГЛИСЯ В БРИТАНІЮ. Вони жорстоко переслідували рідну британську віру очолену волхвами. Вони бачили, що рідна духовність є тією силою, яка кличе до борні за волю Вітчизни.
    Римляни, звучи неримлян варварами, були найпотворнішими варварами. Вони ножами наносили рани британській королеві Бовдиці, її доньок збезчещували на її очах. Британці поневолені, але не покорені. Вони повстали проти римлян-варварів. Їхнє повстання в 61 році жорстоко придушив римський воєначальник Павлин. 70 тисяч римлян, захопившись красою землі Британії, поселилося переважно над берегами Темзи. Рим для римлян ставав непривабним.

    55. У РИМСЬКИХ КОЛОНІЯХ НОВІ ПОВСТАННЯ. Рим утомився, та ще є між римлянами міцне переконання, що люди природою поділені на дві категорії. Люди - раби є рабами по складу свого рабського характеру. Люди - вільні є вільними по складу свого вільного (володарського, упорядкованого) характеру.
    Раб примиряється з рабством, щоб тільки якось жити. Вільна людина гине на полі бою, дивлячись з погордою на життя в рабстві. Донька патриція, бачачи, що збунтовані раби, убили її батька і можуть її взяти в полон, бере меча і сама собі проколює черево своє, падаючи на вістря. Є віра, що тільки той уміє достойно жити, хто вміє достойно вмирати.

    56. РИМЛЯНИН У РИМІ З ПОГОРДОЮ ДИВИТЬСЯ НА РИМЛЯНИНА-ВТІКАЧА, який прибув з колонії, врятувався від збунтованих рабів. Не міг він оборонити свого маєтку, свою родину, свої земельні добра, добра сто років тому завойовані римським військом. Римлянин, який утік від раба, недостойний звати себе римлянином. Римляни-втікачі знаходять для себе притулок у християнських громадах, їх тут радо вітають, звеличують. Римляни - втікачі явно і неявно тримають зв'язок з родичами своїми, які є чиновни- [291] ками і воєначальниками в Римі. Вони гніваючись на імператора за ті чи інші справи, таємно дають християнам великі пожертви, (годують римлян-втікачів). Римлянин починає ставитися з недовір'ям до римлянина, виникає утрата віри в силу римської духовности.

    57. У 264 РОЦІ МОГУТНІМ БУРЕВІЄМ ПРОЛІТАЄ КІННА АРМІЯ УКРАЇНИ (РУСІ-СКИТІЇ) по просторах Малої Азії. Українці (скити) вторгаються в Галатію, Каппадокію, в'їжджають у місто Антиохію (біля Сирії).
    Українці (скити) в селищах Никомедиї і Візантії визволяють своїх братів пійманих на берегах Чорного моря і в Ольвії проданих у рабство. Траянів вал (оборонні споруди Риму) на Дунаї українці (скити) зруйнували. Римські військові частини, не прийнявши бою, втекли на захід. Християнські громади в Римі від римлян-утікачів дізнаються, що українці (скити) потрясли основами Риму, пророки на ярмарках у Римі пророкують "падіння Риму".

    58. ІМПЕРАТОР ДЇОКЛЕКТИЯН (268-305), почувши, що в його війську є солдати-християни, які проповідують "падіння Риму", видає в 303 році наказ виявляти християн і карати їх. Їх стало тяжко виявляти, бо ті римляни, які творять таємну опозицію проти імператора, помагають християнам.
    Вісті, які приносили до Риму втікачі з сходу (з Никомедиї, Візантії, Антиохії, Каппадокиї) підтверджували слова поета Овидія, що скит (житель Скитії - України) "має вигляд римського Бога Марса". Скит літає на коні, як буревій, жодний римський вершник не може його догнати і не може від нього втекти. Скит має могутні м'язи, упевнений він в себе, погляд у нього рішучий, безстрашний, володарський. Римські легіонери бояться з скитами приймати бій. Кажуть, що скит в бою так шаліє, що для нього немає таких почуттів, як страх, обережність, роздумування. Він летить на коні так, ніби весь світ вже склав зброю йому до ніг.

    59. ДІОКЛЕКТИЯН - ЖИТЕЛЬ НИКОМЕДИЇ (місто розташоване на азійському березі напроти міста Візантія, яке розташоване на європейському березі). Він особисто знає, що значить воїн Скитії (України). Він стривожений наступом скитської кінноти, він утратив віру в себе, утратив силу волі, захворів і помер. Персіяни (іранці) займають Армянію, вторгаються в Месопотамію.

    60. ПІСЛЯ СМЕРТИ ІМПЕРАТОРА ДІОКЛЕКТИЯНА почалася точитися боротьба за імператорську владу. Константин (син полководця Констанція Хлора, Хлор був правою рукою Діоклектияна, він погиб під час бою з скитською кіннотою, рятуючи життя Діоклектияна) має підтримку у війську. Він прагне стати імператором.
    У Римі військова частина проголосила імператором Максентія (сина Максимиянового). Максимиян - славний полководець, який в 285 році розгромив Галлию, відігнав німецькі племена за Рейн, [292] обдарив своїх воїнів великими скарбами. Рід Максимияна має великі впливи на життя міста Риму.

     61. П'ЯТЬ РОКІВ ТОЧИТЬСЯ БОРОТЬБА МІЖ ІМПЕРАТОРАМИ КОНСТАНТИНОМ І МАКСЕНТІЄМ. Максентія підтримує римська знать - представники латинських родів, оборонці римської національної віри.
    Константин, бачучи, що знать міста Риму діє проти нього, таємно контактується з рабами-християнами, які живуть у Римі. Раби-християни, які перебували в тилу військ Максентієвих, дізнавшись, що Константин є їхнім оборонцем, таємно повідомляли йому про рух військ Максентія, і відмовилися довозити харчі, тікали в ліси і гори.

    62. БІЛЯ СТІН РИМУ (КОЛО МУЛЬВИЙСЬКОГО МОСТУ) 28 жовтня 312 року Константин, підтриманий численними ватагами озброєних рабів-християн, які робили несподівані напади з засідок, перемагає Максентія.
    Максентій потонув, переправляючись через Тибр. (Грецькі попи в майбутньому складуть легенду церковну ознаменовану словами "Товто ніка", що значить "Цим переможеш"). На небі, кажуть попи, показався хрест. Константин вирішив орієнтуватися на хрест (на численні юрби рабів-християн). І бій виграв. Коли сонячне проміння пробивається через хмари, можна побачити на небі різні знаки - хрест, дивовижні пучки проміння, зірку, та інші знаки, і той, хто бажає для створення легенди ними користуватися, має на це волю.

    63. У МІСТІ МІЛАН В 313 РОЦІ (Медіолан - місто в північній Італії) імператор Константин і Ліціній видали "Міланський едикт", у якому зазначалося, що відтепер християни мають ті самі права, що й визнавці всіх інших релігій. (Валерій Лициниан Ліціній - полководець, який поміг Константинові перемогти Максентія, - права рука Константина).

    64. МІЖ ХРИСТИЯНАМИ ПОСТАЄ НЕЗАДОВОЛЕННЯ, розчарування. Християнські провідники мали на християн великий вплив тоді, коли їм казали, що Рим - ворог їхній впаде, імператор - ворог їхній недостойний, щоб християни його шанували.
    Християни вірили, що при допомозі віри Христової, вони звільняться з рабства, стануть багатими і сильними, як римляни, і, маючи щасливе життя на землі, щасливо переселяться в Царство Небесне. Тільки невелика частина вірила, що для парахвіянина земне життя не має жодної вартости.

    65. ІМПЕРАТОР КОНСТАНТИН І ХРИСТИЯНСЬКІ ПРОВІДНИКИ (ЄРЕЇ) ПРОГОЛОСИЛИ, що християни мають волю - мають волю вірити в Христа. Але з римського рабства ніхто не думає їх звільняти. Тільки той християнин є добрим християнином, який щасливо почуває себе в рабстві і смиренно служить римлянам-володарям. [293]

    66. ХРИСТИЯНИ МАЮТЬ ВОЛЮ ВІРИТИ В ХРИСТА І МАЮТЬ ВОЛЮ БУТИ ТАКИМИ РАБАМИ, як і були раніше. У них тепер багато клопотів - гарячих сварок. Наприклад, у 313 році до імператора Константина звертаються заклопотані єгипетські християнські діячі. Вони хочуть, щоб він розсудив, хто має бути їхнім єпископом.

    67. ЄПИСКОП ЦЕЦИЛІЯН І ЄПИСКОП ДОНАНТ ПОДІЛИЛИ ХРИСТИЯН НА ДВА ВОРОЖІ ТАБОРИ. Прихильники Донантана обвинувачують єпископа Цециліяна, що він в часи імператора Діоклектияна був шпигуном - видав римським легіонерам (за гроші) святі християнські книги, які переховувала громада. І в цей час були арештовані видатні християни: ті, які тікали, рятувалися від ударів біля статуї Діоклектияна.
    У "вічному Римі" стояли статуї Діоклектияна, а також - на провінціях. Біля статуй імператора відбувалися урочисті свята. Не тільки римляни, а й раби шанували ці статуї - є святий закон, що біля статуї Діоклектияна римлянин не має права бити раба.

    68. ПРИХИЛЬНИКИ ЄПИСКОПА ЦЕЦИЛІЯНА ДОНОСИЛИ ІМПЕРАТОРОВІ КОНСТАНТИНОВІ, що єпископ Донант - самозванець, ставить свої справи вище справ римських. Константин визнав Цециліяна канонічним єпископом, керуючись правилом: служив таємно Цециліян Діоклектиянові, мені ж служитиме явно, навчаючи рабів-християн обожувати владу імператора.

    69. КОНСТАНТИН ПЕРЕМІГ МАКСЕНТІЯ, але він відчув, що римляни в Римі тримаються старих римських звичаїв і вважають, що віра Христова - віра рабська, і вона не підходить характерові вільного римлянина. Римляни (особливо представники римської знаті) ставляться вороже до імператора Константина - прихильника рабської релігії.
    Константин лишає місто Рим, починає шукати (якнайдальше від Риму) зручне місце, де б він міг почати будувати імперський двірець. Селище Никомедия розташоване там, де й селище Візантія. Никомедия - влюблене місто осідку імператора Діоклектияна, і тут своє дитинство провів Константин.
    Воєначальники радять Константанові осістися в Никомедиї. Але Константин вважав, що селище Візантія, розташоване на європейському березі Босфору, зручніше тому, що можна данину транспортувати з Македонії, Фракії, Іллирику і Далмації суходільними шляхами.

    70. ДО НИКОМЕДИЇ ЙДУТЬ ШЛЯХИ З КАППАДОКІЇ, Трапезунду, Арменії. Він (Константин) вважав, що місто Рим, яке дихає прихованою ненавистю до нього, не може бути його столицею. І, крім того, Рим для нього не має ні стратегічних, ні економічних, ні політичних зручностей. Він хоче наблизитися до багатих земель Скитії (України) і Кавказу, і їх перетворити у свої нові колонії, або [294] - мати з ними вигідну торгівлю. Він рішив там, де селище Візантіус, ставити нове місто.

    71. У ГРЕЦЬКІЙ МІТОЛОГІЇ ЗГАДАНО, що Бізант (Візант) - син Посейдона. Візант - посланик морського бога. У селищі Візантія (правильніше, Бізант) жили греки-риболови, був ярмарок, на якому продавалися раби, коні, хутра, мед, зерно, шкіра, віск.
    На невеликому гіподромі щороку прибулі зі Скитії (України) вершники дивували жителів Візантії спритною їздою. Скити тут чулися, як вдома: оподаль були селища, в яких жили гіттіти (люди, що говорять тією мовою, що й жителі Дніпра).

    72. З РІЗНИХ ПРОВІНЦІЙ РИМСЬКОЇ імперії ішли колонами раби ставити Новий Рим. Було привезено сорок тисяч "ґотів". Ті раби, які в дорозі відважувалися бунтуватися, обезголовлювалися.
    Смиренним рабам-християнам рекли єпископи, що тепер вільно визнавати науку Христову, і за таку святу волю вони повинні смиренно працювати, коритися урядовцям імператора Константина. Смиренні й покірні за свої терпіння отримають винагороду на "тому світі".
    "Новий Рим! Ставимо Новий Рим!", - рекли архітекти нової столиці. "Раби-християни, ставте Новий Рим, радійте, християнська віра тепер є "реліґіо ліціта" ("дозволеною вірою"),- натхненно співали єреї.

    73. У 330 РОЦІ ПЕРЕСТАЛО ІСНУВАТИ СЕЛИЩЕ ВІЗАНТІЯ. Там, де були землянки, невеликі ліплені з глини і хворосту ліплянки, біля яких висіли риболовські сіті, тепер стоять нові палаци. У палацах живе імператор Константин і його знать.
    Навколо палаців стоять мури (оборонні вали). Замість робочої назви "Новий Рим" постала назва "Константинополіс", грецьке слово "поліс" значить "град", "місто". Не римляни (латини), а греки (атени) стали довіреними людьми в палацах імператора Константина, де й мова грецька вже запанувала, і звичаї. Атенські скульптори прикрасили палаци, атенські кравці і шевці шиють одіння для родини імператора за грецькими зразками.
    Греки знають, що латини і імператор Константин - два ворожі світи, і ця ворожість особливо корисна для греків.

    74. ЩЕ ІМПЕРАТОР ДІОКЛЕКТИЯН БУВ ПОДІЛИВ ІМПЕРІЮ НА ДІОЦЕЗІЇ (ОКРУГИ). На чолі кожної діоцезії стояли імперські вікарії - довірені люди (наглядачі). Тепер імператор Константин поділив імперію на чотири префектури - Схід, Іллирія, Італія, Галлия. Так Італія стала префектурою, очоленою префектом.
    Імператор Константин, давши вірі Христовій вигідні умови для розвитку, відчув, що "люди Христові" темні, зневажливо ставляться до науки, у них немає спільного погляду на головні справи віри. Скільки громад, стільки й понять про Ісуса Христа. Одні вірять, що Ісус-пророк такий, як Ілія, Ісая. Інші вірять, що Ісус - [295] незалежний Бог. Ще інші вважають, що Ісус є "Демібог" (півбог), бо ж народжений звичайною жінкою. Є такі, що вірять, що Ісус - Син юдейського Бога Єгови.

    75. ІМПЕРАТОР КОНСТАНТИН ПРАГНЕ ХРИСТИЯНСЬКІ ГРОМАДИ ОБ'ЄДНАТИ і їх заставити служити інтересам імперії. І тому, що в місті Константинополісі (Візантії) ще повністю незакінчені будови палаців і тому, що є тут сильні нехристиянські громади (громади грецької національної віри і громади римської національної віри), вирішено в невеликому селі Нікея, яке розташоване 150 кілометрів на південь від Константинополісу, скликати архиєреїв громад християнських, щоб устійнити одне розуміння "хто такий Ісус Христос".

    76. У СЕЛИЩЕ НІКЕЯ ПРИЇХАЛО 318 ЄРЕЇВ (ЖЕРЦІВ). І цей Перший Собор Нікейський очолив імператор Константин, який не вважав себе християнином; ще були сильно устійнені поняття, що християнин - значить раб.
    Константин на соборі в Нікеї побачив, що єреї (жерці-єпископи), проповідуючи смиренність і любов, дихають самі на себе ненавистю і готові свої аргументи доводити не силою віри і розуму, а криком і кулаками.
    Єрей Аріус (кандидат на єпископа) почав на соборі переконливо доводити, що "Бог-Отець" старіший за "Бога-Сина". Єпископ Миколай (Мерликійський) почав переконливо доводити, що "Бог-Отець'' і "Бог-Син" - ровесники (однолітки).

    77. АРІУС ТВЕРДИВ, ЩО НЕ МАЄ ПОТРЕБИ У ВІРУ ХРИСТО ВУ ВПРОВАДЖУВАТИ ПОНЯТТЯ ПРО "СВЯТУ ТРОЙЦЮ", бо це є явне повернення до паґанізму.
    Єпископ Миколай настирливо пропагуючи запровадження у вірі Христовій твердження про "Святу Тройцю", вирішив вжити силу, на соборі він жбурнув цеглину на Аріуса. Коли закривавлений Аріус оговтувався, Миколай зі своїми колегами зірвав з нього ризи і вирвав з його рук "Євангелію".

    78. ПРИХИЛЬНИКИ ЄПИСКОПА МИКОЛАЯ ПЕРЕКОНАЛИ ІМПЕРАТОРА КОНСТАНТИНА, що взаконення поняття про "Святу Тройцю" особливо вигідне не так для віри Христової, як для імператора. Чому? Тому, що коли буде тепер на соборі проголошено, що Ісус є Богом, то влада імператора в церквах вважатиметься "Божою установою": Константин буде у вірі Христовій проголошений заступником Бога на землі.
    Не проголосити Ісуса Богом, значить применшити велич імператорської сили. Єпископи-греки вважали, що проголошення Ісуса Богом є справою вигідною й тому, що вона відповідає стилеві грецької ментальности.
    У Атенах греки, як пише Плутарх, були проголосили царя Олександра Богом. І коли це проголошення в Атенах відбувалося на зборах, то оратори Демосфен, Дінарх і Геперіод не тільки підняли руки, а й палкими промовами доводили атенцям, що вигідно, щоб Олександер був Богом. Це не тільки збільшить родину грецьких бо- [296] гів, а й помножить славу Греції, грек-бог. Варвари хай знають, що греки - люди надзвичайні, між ними родяться боги.

    79. І ЄГИПЕТСЬКІ УЧНІ ПЛЯТОНА ЩИРО ВІРИЛИ (і їм хотілося вірити), що їхній учитель (філософ Плятон) не є звичайною людиною. Бог сказав мужові Плятониної матері, що його наречена "зачала від Бога", і так Плятон - син Божий, непорочно народила його мати.
    Імператор Константин (274 - 337) в Нікеї на соборі підтримав погляди єпископа Миколая і його приятелів. І сказав суворо: "Хто не спалить книги Аріуса, той буде нами спалений". Після цих слів учасники Нікейського собору зрозуміли, що відтепер треба вважати Ісуса Христа Богом.

    80. 11 ТРАВНЯ 330 РОКУ ВІДБУВАЄТЬСЯ ОСВЯЧЕННЯ НОВОЇ СТОЛИЦІ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. В освяченні Константинополісу беруть участь архиєреї Бога Марса, Бога Зевса і Бога Ісуса. Архиєреї Бога Ісуса під час освячення полісу Константина не виглядали велично.
    У євангелистів Матея, Луки, Марка, Івана ніде не згадано, що новий дім треба освячувати. Християни вважають, що кадило, кропило, епітрахиль - сатанічні знаряддя віри фальшивої. І на ці знаряддя треба дивитися з відразою. Так чи ні, але під час освячення полісу архиєреї Бога Ісуса відчули, що в них немає таких ритуалів, які б діяли на почування віруючих.

    81. З ЄГИПТУ ПРИБУВАЮТЬ ПОСЛАНЦІ і повідомляють, що прихильники єрея Аріуса бунтуються. Кораблі навантажені пшеницею відмовляються плисти до Константинополісу. Прихильники єпископа Миколая вважають: що чим відданіше вони будуть славити імператора Константина, тим зручніше їм буде впливати на життя людей Константинополісу.
    З чого почати славити Константина? Появляються золоті гроші, на яких викарбувана голова Константина і напис "Бог Константин". Статуя Бога Аполона, яка два роки тому була поставлена біля палацу імператорського, тепер огороджена дошками. "Щось там роблять грецькі майстри"? Виявилося: вони перепиляли шию Аполонові і на неї насадили голову імператора Константина. На статуї величній зробили напис: "Константии - філо Крістус"), що значить "Константин - друг Христа", "тринадцятий апостол".

    82. ПАЛАЦ, В ЯКОМУ ЖИВЕ КОНСТАНТИН, АРХИЄРЕЇ ВІРИ XРИСТОВОЇ, ПРОГОЛОСИЛИ "СВЯТОЮ ПАЛАТОЮ". У "святій палаті" "Константан - філо Крістос" перерізує горло рідному синові Кріпсові. Зв'язує "філо-Крістос" свою жінку Фаусту і зварює її живцем у киплячій воді. Коли тіло відстало від кісток, Фауста була похована з почестями.
    Грецькі талановиті іконописці малюють нову ікону - ікону Бога Христа; Христос одягнений в одяг грецького царя. Жителі Константинополісу цій іконі поклоняючись, бачили, що Бог Христос [297] має обличчя імператора Константина: Константан спеціяльно позував малярам.

    83. ЄПИСКОПИ ЦЕРКВИ ХРИСТОВОЇ, славлячи ікону Христа-Константина, речуть: "Раби, зі страхом коріться панам не тільки добрим і лагідним, а й також підступним" (Апостол Петро, 12, 18). Раби-християни слухають і дивуються: вчора їм архиєреї казали, щоб вони панам-римлянам не корилися, а сьогодні - навпаки.
    Константин знав, що рабським Богом рабів присмирити - найвеличніша мудрість володаря. Щоб раби не відважувалися думати, що рабство - справа злих імператорів, їм святий Авґустин (354- 430), славлячи Ісуса Христа рік: "Рабство встановлене Богом, і той, хто хоче його знищити, противиться Богові".

    84. 22 ТРАВНЯ 337 РОКУ КОНСТАНТИН (СВЯТИЙ ІМПЕРАТОР) УМИРАЄ. Три Константанові сини починають між собою криваву війну за імперський престол. В 351 році Констанцій (середній син Константиновий) стає імператором. Він звільняє єрея Аріуса з неволі.
    Він (імператор Констанцій) проявляє прихильність до національної римської релігії, дає багаті дари на святиню Богині Фортуни, яка ось щойно збудована у Константинополісі. Він відновлює свято в честь непереможного Сонця ("Діес наталіс соліс").

    85. ЧОМУ ІМПЕРАТОР КОНСТАНЦІЙ (337-361) СТАЄ ПРИХИЛЬНИКОМ ЄРЕЯ АРІУСА? Тому, що його батько Константин, умираючи, тримав біля себе єпископа-аріусиянина, уважаючи його мудрецем.
    Констанцій любив свою матір Фаусту, знав її трагічну кончину. І знав, що Фауста була дочкою Максиміана і сестрою того Максентія, який потонув у Тибрі під час бою з Константаном.
    Констанцій їде до Риму, щоб оглянути місто свого діда Максиміана.

    86. РИМЛЯНИ, ЗНАЮЧИ, ЩО ІМПЕРАТОР КОНСТАНЦІЙ НЕ ВИЗНАЄ ІСУСА БОГОМ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ, і тому прихильно ставиться до єрея Аріуса, щиро привітали його. Він (Констанцій) у Римі заборонив християнам (людям не латинського походження) переслідувати латинян, які тримаються віри батьків своїх, зберігають традиції старих родів своїх.

    87. ПАПА РИМСЬКИЙ ЯНІЙ БАЧИТЬ, ЩО ВІРА ХРИСТИЯНСЬКА В РИМІ ГАСНЕ, немає в ній таких обрядів, які б вабили людей. І він в 368 році переносить прикраси з храму Бога Юпітера у храм Бога Ісуса. І він радіє, що звичайні люди пішли за прикрасами...
    Греки, довідавшись про відважні дії папи Янія, проголошують, що замість Бога Аполона у вірі грецькій християнській діє Святий Юрій (особа видумана єреями). Бог Посейдон примушений був свої функції передати Святому Миколаєві (особа придумана єреями). Бог Гермес стає християнським святим Гермесом. Бог Деонисій стає християнським святим Деонисієм. І появилися колорит- [298] ні християнські процесії, драматизовані свята, мелодії, які були у храмах Зевса, тепер маючи інші слова, лунають у храмах Христа.

    88. ІРАН (ПЕРСІЯ) НАСТОРОЖИВСЯ. Що є? Агенти імператора Констанція при допомозі християнської релігії міцно утверджують римську владу в Армянії. Ось де таїна - при допомозі римської національної віри армянів поневолити не можна, при допомозі віри християнської (інтернаціональної) поневолення здійснюється успішно.
    Армянин (вірменин) Аршака (наставленик Констанція) запопадливо здійснює хрещення Армянії. І христосівці (агенти Констанція) проникають до Ірану, щоб намовити іранців прийняти від Константинополісу релігію інтернаціональну.

    89. ВОЛОДАР ІРАНУ ШАПУРА 2-Й ЗРОЗУМІВ, що наплив до Ірану місіонерів римських означає дії розвідчі. Шапура 2-й вигнав з Ірану місіонерів-христосівців. І зі своїм військом іде на Новий Рим (Константинополіс). Шапура ображений, що Констанцій вмішується в духовні справи Ірану.
    Переляканий Констанцій звертається до свого полководця Юліяна, щоб він з Галлії прибув на допомогу з військом. Юліян умів у своєму війську високо тримати свій авторитет, офіцери звали його "авґустом" (святою особою), щоб між вошами була бадьорість і віра в велич Юліянову.
    Юліян, маючи авторитет "святішого", входить з військом в Константинополіс не щоб помогти Констанцію, а щоб узяти його в полон. Констанцій в 361 році вмирає у Киликії (Киликією звалася місцевість розташована на південь від сучасного турецького міста Анкара).

    90. ЮЛІЯН (361-363), СТАВШИ ІМПЕРАТОРОМ, уважав, що "Миланський едикт", виданий Константаном, дає завеликі привілегії християнським єпископам, які дуже розбагатіли і на своїх дієцезіях поводяться, як сатрапи. Юліян заборонив єпископам (людям невиразного національного походження) глумитися з національної римської віри.
    Єпископи, дізнавшись, що Юліян не оправдує зневажливого ставлення до римської національної віри, проголосили його "відступником" ("апостота"). Юліян був достойним воїном, філософом, високо освіченою людиною. Аристократія Атен і Риму (та аристократія, яка трималася віри батьків своїх) шанувала Юліяна.

    91. ХРИСТИЯНСЬКІ ЄПИСКОПИ (ЛЮДИ РІЗНИХ РАС І НАРОДІВ) вважали, що прихильне ставлення до національних релігій ослабить їхній вплив на віруючих. їм не треба було лякатися. Константинополіс - місто, в якому є багато людей без національного "я": це модерний християнський Вавилон. Сюди прибули греки, латини, армяни, слов'яни, єгиптяни, сиріяни, лебанонці - всі вони кровно змішуються, мають віру Христову. Вони вважають, що для них будь-яка національна віра шкідлива - вони, грецькою мовою розмовляють, вони є візантійцями. [299]
    І військо Юліянове - люди без почувань національної гордости, вони є християнами, які не знають, хто були їхні родичі і звідки походять, і їм не подобається імператор Юліян - явний прихильник національних вір Риму і Атен.

    92. НА БЕРЕЗІ РІКИ ТИГР ІМПЕРАТОР ЮЛІЯН ОТОЧИВ СТОЛИЦЮ ІРАНУ (Персії) Ктесифон. І під час бою він був тяжко ранений. Вірні приятелі гірко плакали над ним. Він, умираючи казав: "Не плачте. Не треба оплакувати володаря, який відходить до небесних зірок". Воїни (персіяни), дізнавшись, що Юліян помер, сказали: "Заратустра переміг Христа .
    Військо Юліянове вертається до Константинополісу. Армянія (колонія Константинополіса) стає незалежною державою. Землі завойовані Діоклектияном Римська імперія утратила. Грек Орібазій був головним лікарем імператора Юліяна. Коли Юліян помер, Орібазій утік в Україну (Скитію), де перебував п'ятнадцять років, знання свої поліпшуючи. Він у своєму славному "Медичному збірникові" оповідає про чудодійні лікувальні трави України (Скитії).

    93. ПОЛКОВОДЕЦЬ ФЕОДОСІЯ (379-395) - ІСПАНЕЦЬ. Він стає імператором Східньої і Західньої імперії. Феодосій бачив, що він, як іспанець, не може бути підтриманий ні римською, ні атенською аристократією. Живучи на чужинах, він не має жодних понять про іспанську національну віру. Він бачить, що римська біднота (інтернаціональні многочисленні раби) тримаються християнської релігії, він їх кличе до свого війська. Він вирішив міцно впроваджувати в життя постанови Нікейського собору, щоб таким чином при допомозі єпископів скріплювати в імперії свою владу.

    94. ЄВГЕНІЙ (ЗНАНИЙ ПРЕДСТАВНИК СТАРОГО ЛАТИНСЬКОГО РОДУ), визначний промовець, впливовий римлянин стає в 392 році імператором Західньої імперії. Він бачить, що Рим (місто Рим) поділений на два ворожі табори: римська аристократія тримається рідної римської релігії, не визнає Ісуса Богом Риму. Римська біднота (народжені в Римі раби, які говорять латинською мовою, але самі не є латинського походження, таких у Римі більше, як справжніх латинів) тримаються християнської релігії. Ці два табори не можна помирити.
    Євгеній дає наказ поставити у Палаці Сенату статую богині Вікторії і відновити свята римської національної віри.

    95. АГЕНТИ ХРИСТИЯНСЬКИХ ГРОМАД РИМСЬКИХ ПОВІДОМИЛИ у Константинополісі імператора Феодосія, що імператор Євгеній відроджує римську національну релігію, не визнає Ісуса своїм Богом.
    У Константинополісі ті жителі, які трималися національної віри грецької чи римської, стали підозрілими людьми, і Феодосій на них дивився, як на прихильників Євгенія. І він (Феодосій) в 393 році проголошує закон, що всякі спортові (олімпійські) ігрища є справою сатанинською. Архиєреї цер- [300] кви Христової тішаться, бачачи в Феодосієві свого вірного оборонця.

    96. ІМПЕРАТОР ФЕОДОСІЙ, ЗНАЮЧИ, ЩО РАБИ-ХРИСТИЯНИ, які живуть у "вічному Римі", підтримають його, іде з військом проти імператора Євгенія. Євгеній відважно б'ється, з ним останні залишки латинів (родовитих римлян), їх мало, вони здійснюють великі подвиги та їхні сили слабнуть. Феодосій стає переможцем. Він в 394 році стає імператором Східньої і Західньої Римської імперії. Яка дивна історія Риму? Імператором Риму тепер є не римлянин (іспанець) Феодосій, який ненавидить в Римі все римське, біля нього воєначальники, чиновники не римського походження.
    У Римі лишилася мова латинська, руїни латинських споруд, слава латинська - і майже немає латинів.

    97. У 395 РОЦІ ІМПЕРАТОР ФЕОДОСІЙ УМИРАЄ. Його старший син Аркадїй, маючи 18 років, стає імператором Східньої Римської імперії. А молодший син Гонорій, маючи 11 років, стає імператором Західньої Римської імперії: так почався розподіл імперії і її падіння.
    Євдокія (жінка імператора Аркадія (395-408) посварилася у Константинополісі у святій Софії з патріярхом Іоаном (Злотоустим). Іван Злотоустий був людиною жорстокою; голосячи "Не вбий", він одночасно благословляв убивство. На проповідях у святій Софії він казав, шо і Мойсей був убивцем, і Бог Саваот любив Його.

    98. ПАТРІЯРХ ІВАН (ЗЛОТОУСТИЙ) - найвеличніший святий грецької ортодоксії боронив єпископів, які були власниками багатих земель, мали доми (лаври), у яких жили монахині і монахи. Єпископи, маючи великі багатства і впливи на душі людські, часто відважувалися не слухати урядників імператора Аркадія.
    Іван (Злотоустий) був темпераментним промовцем, талановитим письменником, актором і розкошолюбом. Він прагнув творити в церкві державу, а не в державі церкву. Імператор Аркадій наказав зняти з патріярха Івана (Злотоустого) золоті ризи і посадити його на старого воза купецького і прив'язати до воза, щоб не втік і, як звичайну людину (без титулів і влади) вивезти на заслання в Армянію. У 404 році Іван (Злотоустий) прибув до Армянії, де й загинув у забутті. Греко-ортодоксальна церква здійснює до цього часу церковну театральну (за стилем грецького театру часів Софокля) службу Божу оформлену Іваном (Злотоустим).

    99. АЛАРІХ (історики вважають, що він був вождем "визиґотів") в 406 році перейшов Рейн, завоював Галлию (Францію). У 408 році він перейшов Дунай, завоював Норик і Паннонію (землі сучасної Австрії). Вторгнувшись на територію Італії, він (Аларік чи Аларіх) почав переговори з Стилихоном (управителем Риму). Стилихон був заступником малолітнього імператора Гонорія. Стилихон хотів дати Аларіху золоті дари, щоб він не руйнував Риму. Та змовники, які були при дворі Го [301] норія, зв'язали Стилихона і в 408 році відрубали йому голову.

    100. У 408 РОЦІ В КОНСТАНТИНОПОЛІСІ ГОЛОД. На провінціях Римської імперії заворушення, не доставляється хліб до "Нового Риму". Християни-поганці крадькома вторгаються на західні береги південного Дніпра, убивають безборонних мирних жителів, молодь хапають на продаж в неволю, грабують селища; везуть зерно і скотину та полонених до Константинополісу.
    24 серпня 410 року Аларіх, маючи в Римі рабів "визиґотських", які йому відчинили "врата", ввійшов у Рим. Аларіх (християнин-аріусянин) щадив церкви і тих переляканих, що в них ховалися. Знатні римляни, які трималися віри батьків своїх і були вірними оборонцями Риму, полягли в нерівному бою. Згинули потомки тих, які творили історію імператорського Риму. Римлянами тепер звуться люди не римського походження; потомки рабів привезених з Іспанії, Картагенії, Коринфії, Галлатії, Сирії, Криту живуть у Римі, говорять мовою латинською (бо свої рідні мови забули), вони тепер - новітні латини-християни, і Аларіх їх вважає своїми вірними союзниками.

    101. ТІ СПРАВЖНІ РИМЛЯНИ, ЯКІ ЛИШИЛИСЯ ЖИВИМИ, ЖИЛИ В ПРИНИЖЕННІ. Вони казали, що Рим упав тому, що зрадив свою рідну віру (зрадив віру Юлія Цезаря, Октавіяна Авґуста) і поклонився чужим привезеним Богам.
    Письменник Ритилій Намациан і історик Зосим писали, що упала слава, воля і сила Риму тому, що Рим відійшов від віри батьків своїх і попав під вплив грецьких, юдейських, єгипетських, фригійських, іранських божеств і ритуалів.
    З Африки єпископ Авґустин (людина малого розуму, але гарячого і немилосердного серця) злорадствував. Він писав, що Рим упав і оплакує свою поґанську віру. Він учив римлян у своєму творі "Про місто Боже", що Рим упав тому, що римляни щирою душею не горнулися до святої "Євангелії", і за таку нещирість тепер покарані.
    У 427 році імператор Феодосій 2-й (408-450) назначає антіохійського єпископа Нестора Константинопольським патріархом. Щоб слово "антіохійський" було зрозуміліше, варто згадати, що на південно-західньому березі сучасної Туреччини було селище Антіохія, де була християнська громада очолена єпископом Нестором. Нестор був людиною освіченою, ознайомленою з наукою Заратустри.

    102. У ЦЕЙ ЧАС В ОЛЕКСАНДРІЇ (У ЄГИПТІ) БУВ ЄПИСКОПОМ КИРИЛО, людина безмежно віддана вірі християнській, людина малого розуму і жорстокого серця. Він з своїми помічниками (і про це я вже писав у праці "Дай мені пожити ще два місяці") на вулиці сміймав дівчину Гіпатію. Зірвав з Гіпатії одежу і затягнув її до церкви Бога Христа і біля вівтаря її замордував.
    Чому? Гіпатія була учителькою, і вона відважилася, маючи телескоп, в місячну ніч дивитися на зорі - отже втручалася (без [302] дозволу єпископа Кирила) у таїни "царства небесного". За таке жахливе "богохульство" було в неї відібране життя.

    103. ЄПИСКОП КИРИЛО БАЧИВ, ЩО ЄГИПТЯНИ ХОЧ І ВВАЖАЮТЬ СЕБЕ ХРИСТИЯНАМИ, але вони так, як і учителька Гіпатія, поклоняються єгипетській "Божій Матері Ізиді", і щиро люблять її. Сто років тому римляни переслідували того, хто був християнином, тепер переслідують того, хто не є християнином. Християнином добрим є той єгиптянин, який молиться за здоров'я імператора Римського - ката народу Єгипетського.
    Єпископ Кирило знав, що єгиптян не можна переконати, що в християнській вірі немає Богородиці. Щоб єгиптян навернути до істинної віри Христової, їм треба дати Богородицю, і сказати, що "Богородиця є, але її ім'я не Ізида, а Марія". Між єпископом Кирилом і патріярхом Нестором почалися суперечки "у справі Богородиці", і поширилися ці суперечки між християнами.

    104. ІМПЕРАТОР ФЕОДОСІЙ 2-Й, ЩОБ ПРИПИНИТИ СВАРКУ У СПРАВІ БОГОРОДИЦІ, дав наказ у селищі Ефес (на північ від Константинополісу) скликати в 438 році Ефеський собор єпископів, на який прибуло 200 наглядачів (єпископів).
    Єпископ Кирило прибув з Єгипту з діямантами і золотом. Він у Константинополісі довідався, що для імператора Феодосія 2-го не має значення - буде юдейка Марія проголошена Богородицею чи ні, головне, щоб зникла виснажуюча сварка. Кирило стрінувся в імператорському палаці з головним євнухом, який був довіреною людиною сестри імператора Феодосія 2-го. І цей євнух передав сестрі імператора дорогі (привезені з Єгипту) дари.
    Що вирішило справу - дорогі дари чи жіночі почуття? Діви імператорського двору від єпископа Кирила довідалися, що коли юдейка Марія буде проголошена Богородицею, то жінка імператора Феодосія і сестра імператора Феодосія звеличаться, як доньки Богородиці Марії, і їх буде він славити так, як Божих преподобниць. Жінки імператорського двору стали по стороні єпископа Кирила.

    105. ВІН (ЄПИСКОП КИРИЛО) З ГРУПОЮ МОНАХІВ і ЄРЕЇВ зайняв на Ефеському соборі перші почесні місця. І він присутнім прочитав, що з веління імператора Феодосія 2-го відтепер треба по церквах християнських голосити, що діва Марія є Богородицею.
    Патріярх Нестор підтриманий сирійськими єреями хотів на соборі прочитати свою заяву, в якій він твердив, що юдейка Марія є Христородицею, бо вона народила Христа, а не Бога. Єпископ Кирило і його браття во Христі на соборі підняли такий крик, що патріярх Нестор не міг говорити.
    Єреї прибулі з Сирії казали, що у "Євангеліях" зазначено, що діва Марія, крім Ісуса мала ще декілька синів і проголосити її Богородицею, значить відійти від писань "Євангелії". Але там, де вживаються крики і кулаки, як аргументи, розум і правда мовчать. Діва Ма- [303] рія (під час голосування) отримала титул Богородиці.

    106. ВИНИКАЄ ПИТАННЯ: ЧОМУ ТАКІ ВАЖЛИВІ ХРИСТИЯНСЬКІ собори не відбуваються у Римі, Константинополісі, Атенах, а в невеликих селищах? У Римі і Атенах - "протести", менше стає грамотних людей, справа освіти перебуває під строгим контролем церкви Христової. І в цих містах ще діють сильні прояви рідної грецької і латинської віри.
    Хто хотів навчитися писати і читати, ішов до монастиря, де молоді люди спрямовували свої мислення і почування так, як це було вигідно для церкви Христової. У храмах Бога Сераписа (у Єгипті) жили монахи, (браття во Сераписі), вони училися читати і писати; мудріші з них ставали єреями (жерцями), їх наслідуючи, в Єгипті почали творитися при храмах Бога Христа монаші об'єднання, їх наслідуючи, виникали християнські монаші об'єднання в Сирії, Палестині, Константинополісі. Усі вони були підлеглі місцевим єпископам. "Браття во Христі" так, як і "браття во Сераписі" чи "браття во Будді", ходили по селищах, учили дітей грамоти.

    107. У РИМСЬКИХ КОЛОНІЯХ ПОВСТАННЯ. У Іспанії, Галлії, в північній Італії римські полководці, які по-походженню не є римлянами, розброєні. Ні їм, ні їхнім воїнам не хочеться їхати до міста Риму. Вони в римській армії служили за гроші.
    Римський патрицій Орест садовить на престол свого сина Ромула Авґустула. Та проти імператора Ромула Авґустула виступають воєначальники римської армії, які не вважають себе вихідцями з латинського племени.
    Полководець Одоакер (Одинакар) іде на Рим. Історики вважають, що Одинакар був українцем (русичем) і військо його було оформлене в степах України (Русі). Одинакар в 476 році завойовує Рим, під час бою гине патрицій Орест. Одинакар забирає з рук імператора Ромули Авґустула імперський жезл (символ влади) і залишає Рим.
    Є твердження, що в 476 році перестає існувати Західня Римська імперія. Рим (місто Рим) стало невеликим забутим селищем, у якому живе шість тисяч мешканців. І не можна сказати, що вони є родовитими римлянами. Римляни, живучи в колоніях, не хочуть вертатися до зруйнованого Риму. Вони стають у проводі правління нових держав в Західній Европі, і кровно змішуються з місцевим населенням.

    108. АНАСТАСІЯН (491-518) - ІМПЕРАТОР СХІДНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ, яку греки тепер називають в честь грецького селища Візантією, дістає вістку, що на північних просторах Понту Евксинського (Чорного моря) неспокій: могутні загони озброєних вершників (прибулих з берегів Бористену (Дніпра) виганяють ромейські застави. І небезпечне те, що ці скити-сармати-анти, які є одним народом, хоч і різні народи їх називають по різному, дуже численні, вони войовничі, мають віру таку, яка їх робить безстрашними воїнами. Вони в полон не здаються, під час безвихідного становища, [304] самі в себе мечем життя відбирають, їхні волхви (жерці) їм кажуть, що той, хто є вільним на землі, буде вільним і на небі. Той, хто є невільником на землі, на небі буде невільником. Вони (скити-русичі, сіроокі й русяві бористени) навівають жах на легіонерів Візантії.

    109. ІМПЕРАТОР ЮСТИНІАН (527-565) посилає військові частини, очолені полководцем Асвадом, який загартований у боях з "визиготами", щоб він стримав кінні армії Скитії (України-Русі). Асвад - гордість армії Візантійської. Він побачив, що скитські (українські) дві кінні частини (1800 вершників і 1700 вершників) хочуть оточити його, не починає бою. Він тікає, рятуючи своє життя. Він ще в житті не бачив, щоб вершники летіли з такою буремною швидкістю, з таким свистом, з такими могутніми криками, по яких можна відчути надлюдську відвагу і силу.
    Асвад у Константинополісі повідомляє імператора Юстиніяна, що Скитія (Україна-Русь) - страшний і небезпечний ворог Візантії. Архиєреї віри Христової у святій Софії речать, що скити (українці-русичі) "це Ґоги і Маґоги", "це не такі люди, як всі люди", це страшні дикі варвари, які мають звірячі обличчя, ростом вони вищі за ромеїв, мають вони дикі бридкі очі, налиті від люті кров'ю, замість нігтів у них звірячі пазурі на руках і ногах, зуби у них, як ікла у вовка, і християнин не повинен їх вважати людьми.
    У аналах Візантії навмисне найчорнішими фарбами греки малювали жителів Скитії (України-Русі), щоб візантійців навчити зневажливо (і з бридкістю) ставитися до "варварів" (чужинців), і нищити їх при кожній нагоді.

    110. ВОСЕНИ (РОКУ 551-го) КІННА АРМІЯ УКРАЇНИ (РУСІ), переправившись через Дунай, ввійшла в Іллирик. Іллирик - територія, на якій тепер розміщена Мадярщина і Австрія. Війська імператора Юліяна, не прийнявши бою, відступили на південь. Українці (русичі) з великою здобиччю повернулися на північні придунайські долини.
    Перепочивши на придунайських долинах, кінні загони українців (русичів), входять у Фракію (сучасну Болгарію), населення Фракії радо вітає їх, як своїх одноплемінців. Військові загони Юстіянові тікають до Константинополісу.

    111. І ХОЧ ГРЕКИ І ЛАТИНИ ПИСАЛИ І ГОВОРИЛИ, ЩО СКИТИ (УКРАЇНЦІ-РУСИЧІ) - ДИКІ, потворні, брудні, жахливі варвари (чужинці), вони знали, що скити (українці-русичі) люди високої культури, гостинности, людяности, красиві вони видом, глибокодумні і мають вони віру світлу, бадьору таку, як і характер їхній.
    Ф. Ф. Фаррер у книзі "Життя Христа" пише, що не грек і не латинянин, а скит (русич-українець мудрий) "устійнив початок нашого літочислення". Скит (русич-українець) вчений Деонисій, який попав як проданий раб до Риму, і став він ігуменом у Римі, і вмер він у Римі в 525 році. Він для латинів і греків устійнив дату наро- [305] дження Бога Ісуса Христа, яка була радо прийнята Римом і Грецією.

    112. СВЯТИЙ КОЛУМБАН ЧИМАЛО НІМЦІВ НАВЕРНУВ НА ВІРУ ХРИСТОВУ. Слово "навернув" вживаю як термін, поширений між християнськими місіонерами. Вважаю, що можна скот навернути з одного пасовища на інше. "Навернути" людину на віру, значить її обманути - віра - це особливі почування душі, між душею людини і її рідною вірою є гармонійність, є таїни записані в інстинктах дідів і передані вони внукам. Можна "навернути" вівцю на віру вовчу, і вона скаже, що в неї тепер віра вовча, і яка трагедія - вона по походженню вівця, а по вірі - вовк?
    Архиєреї церкви Христової сказали Колумбанові, що коли він поїде до людей Дніпра (Бористену) і намовить їх відректися від віри батьків своїх і наверне їх на віру Христову, то буде високо шанований Римом і Візантією.
    І він поїхав до бористенів. І почав їх на віру Христову навертати, і переляканий повернувся і сказав: "Їх легше умертвити, ніж переконати, що їхня рідна батьківська віра недостойна. Вони сміялися з мене".
    Вони (бористени) добре обізнані з релігією Христової Візантії. Вони навіть знали, що в 590 році в Єрусалимі християнські архиєреї встійнили свято осляче: свято в честь осла, на якому Бог приїхав до Єрусалиму.

    113. У МІСТІ ЕДЕССІ (місто знаходиться на північ від Сирії) під час ослячого свята єпископ сідав на осла. Тримаючи хрест у руці, він пишно їхав вулицею. І християни бігли стрічати його, як Бога Ісуса. Вони кидали під ноги ослові галузки.
    З церковними піснями єпископ в'їжджав на ослі до церкви Христової. У церкві Христовій осел не поводився смиренно - бекав і, махаючи хвостом, гасив свічки і бруднив підлогу, і тому цей новий обряд християнський був занедбаний.

    114. ЩОБ ЦЕРКВУ ХРИСТОВУ ПОЖВАВИТИ (адже євангелисти про свята і ритуали мало написали), папа римський (Григорій 1-й) в 590 році придумує свято "Сиропусної неділі". І в ці часи було придумане свято обрізання статевого тіла Господа Бога Христа. Обрізання (ритуал староюдейський) грає священну роль у церкві християнській. Християни щороку (14 січня) врочисто вшановують "свято обрізанія". [306]

    115. У 590 РОЦІ ПРИНЦ ІРАНУ (Персії) Хозроес звернувся до Маврикія (імператора Візантії), щоб він допоміг йому втихомирити бунтівників, які діють в його країні. Маврикій допоміг Хозроесові сісти на іранський престол.
    Вони (визнавець віри Заратустрової Хозроес і визнавець віри Ісусової Маврикій) стали приятелями. Імператор Маврикій, ознайомившись з святинями Заратустри і його наукою, відчув у душі, що заратустріянські вчення краще промовляють до його розуму, як християнські. Він, прибувши до Константинополісу, сказав, як людина вільна і достойна, що не вважає себе ворогом Заратустри. [306]
    Архиєреї церкви Христової - люди вороже наставлені до всіх релігій на світі, і люблять вони тільки самі себе, почувши, що Маврикій не вважає себе ворогом Заратустри, почали таємно діяти. Вони намовили воєначальника (щирого християнина Фокаса), щоб він мечем заколов імператора Маврикія.

    116. У КОНСТАНТИНОПОЛІСІ ЮРБАМИ ХОДЯТЬ монахи тверезі і збуджені діянням "Деонісовим". Вони викрикують зневажливі слова на адресу імператора Маврикія, і їх піймати тяжко: щезають, як зграя горобців.
    Імператор Маврикій пішов зі своєю родиною до святої Софії, щоб вияснити патріярхові, що справа віри - справа совісти, і імператор має право мати свої погляди на ті чи інші справи релігійні. Маврикій - людина спокійної і толерантної вдачі не хоче силою зброї говорити з людьми інакшедумаючими.
    Патріярх похитує головою, улесливими словами затримує біля себе Маврикія і його родину і жде здійснення таємної змови. Фокас з групою воїнів вривається до святої Софії. І він біля кивоту накидає мотузку на шию імператора Маврикія і, як осла тягне по підлозі. Патріярх - святий христолюбець невинний, як голуб, молиться.

    117. І ПРИВЕДЕНО П'ЯТЬОХ СИНІВ МАВРИКІНИХ. Імператор Маврикій мав право (він був прив'язаний) дивитися, як Фокас по черзі відрубує голови його синам. Маврикій, бачачи одрубані голови синів своїх, знепритомнів, і йому (непритомному) тут же була відрубана голова.
    Жінка імператора Маврикія, яка з трьома молоденькими доньками притаїлася у святій Софії, молилася до Бога Ісуса, благала порятунку від озвірілих жорстоких християн-поганців. Фокас, маючи святе благословення від патріярха Константинопольського, поводився з доньками імператора Маврикія так, як йому підказували варварські дикі ярості. Задовольнивши тілесну жагу, він на очах їхньої матері повідрубував їм голови, і потім їхній матері голову тут же відрубав.
    Очевидно, таких благочестивих подвигів християнських, які здійснює християнин Фокас з патріярхом Візантії, немає у Скитії (Україні-Русі), бо в них ще не утверджена віра візантійська, в них ще немає християнської культури... Вони - варвари.

    118. ФОКАС ВВАЖАВ, ЩО ЗАМОРДОВАНА РОДИНА ІМПЕРАТОРА МАВРИКІЯ має рідних і приятелів. Вони можуть боронитися. І тому він їх ловив по Константинополісі, виколював їм (за атенським звичаєм) очі, виривав їм язики, живцем палив. У аналах Візантії з найменшими деталями описані подвиги Фокаса облагородненого вірою Христовою,
    Патріярх Константинополісу, дізнавшись, що Фокас вже вимордував рід Маврикія, який заразився наукою Заратустри, перехрестився і християнина Фокаса посвятив на імператора Візантії. Папа Римський (Григорій), підняв руки перед іконою Бога Ісуса Христа і (як твердять анали) проречав: [307] "Аби рука Фокасова скріпилася проти всіх його ворогів". І Фокас за таке святе благословення подарував папі римському титул "вселенського єпископа".
    Брудні, огидні варвари, вони не говорять, а гавкають, живуть, як скотина без віри Христової над берегами Бористену (Дніпра), вірять духам Предків своїх, обожують сонце, ріки свої, цілують землю рідну, звуть її Матирею-Кормилицею, їх би навернути на правдиву віру Христову і їх би передати під опіку патріярха візантійського, або - папи римського, їх би просвітити чудами нового імператора Фокаса, їх би навчити візантійського милосердя.

    119. ФОКАС - ІМПЕРАТОР ВІЗАНТІЇ (602-610) - людина вихована на високій культурі і цивілізації Візантії Христової. Він, ставши імператором, здійснює новий ритуал: він поклав у коробку голову імператора Маврикія і голови п'ятьох синів, обгорнув їх шкірою і відіслав як дарунок, до нечестивого визнавця віри Заратустрової, до Хозроеса (імператора Ірану). Ось, мовляв, маєш нового визнавця-заратустріянина - тішся!
    Хозроес, нічого злого не підозріваючи, розгорнув дари, прислані Візантією до Ірану, і жахнувся, відвернувся від страшних спотворених голів. І сказав своїм дворянам, щоб вони подивилися і самі переконалися, що значить культура, цивілізація і християнська ортодоксія імперії Візантійської.

    120. ГЕРАКЛІЙ (ПОЛКОВОДЕЦЬ ІМПЕРАТОРА МАВРИКІЯ) залишає зі своїм військом Картаґени і прибуває до стін Константинополісу. Він вважає, що Фокас має менше прав, як він, і тому він (Фокас) повинен йому відпустити престол імператора.
    Патріярх Константинопольський, маючи спритних шпигунів, дізнався, що Гераклій має військо сильне, і імператор Фокас не відважується починати бій. Гераклій входить в Константинополіс, його вітає патріярх. Імператор Фокас молиться у палаці, вірить, що він є під духовною опікою патріярха. Ні. "Всяка бо влада від Бога". Воїни Гераклієві зв'язують імператора Фокаса і вбивають.

    121. СВЯЩЕНИКИ (ДУХОВНІ ПРОВІДНИКИ СВЯТИНЬ ЗАРАТУСТРОВИХ) оглянули "дар", присланий Іранові з Візантії, сказали імператорові Хозроесові, що архиєреї церкви Христової є людьми Анґра Маню (синами Сатани). Вони жорстокіші за диких звірів і хитрі та підступні, як змії. Честь (звичайна людська гідність) вимагає, щоб цар (імператор) Хозроес помстився за свого приятеля-імператора Маврикія, який бачив світло в науці Заратустри.
    Хозроес, очоливши своє військо, перейшов ріку Евфрат. Сирійці радо вітали його армію: сирійці вірили, що прийшов час - вони будуть визволені з жорстокої візантійської деспотії. Візантійська деспотія була жорстокішою за всі досі відомі деспотії тому, що її наймане військо складалося з різних злочинців. Злочинці не мали почуттів національної гордости, їм були незнані сантименти. Вони розважалися, бачачи муки [308] катованих людей, і в цьому знаходили насолоду життя, і тішилися, що їхні вчинки оправдані архиєреями церкви Христової.

    122. СЕЛИЩА АНТІОХІЯ, ДАМАСК, ЦЕЗАРІЯ (місто біля Єрусалиму) радо привітали військові частини Хозроеса. Єрусалимський загін (загін найманих військовиків візантійських) чинив опір, але - примушений був здатися. Є дивні настрої - населення байдуже ставиться до святощів церкви Христової. Іранські воїни винесли з церкви "мітичний гріб Христовий" і "хрест Христовий" і як військові трофеї навантажили на віз і відправили до Ірану.
    Святі мощі-кості, які так ретельно зносили єпископи церкви Христової, були викинені на смітник псам. Згоріла в Єрусалимі церква імператора - святого Константина і його матері святої Гелени.
    Хозроес, отримавши вістку від єгипетських патріотів, вигнав з Єгипту візантійців. Єгипетський (олександрійський) патріярх утік зі своїми ближчими "браттями во Христі" на острів Кипр, ближче до Константинополісу. Іранське військо, окупувавши Малу Азію (візантійські колонії), отаборюється на березі Босфору, біля "врат" Візантії. Свята Софія б'є в дзвони - просить у Христа порятунку.

    123. ІМПЕРАТОР ГЕРАКЛІЙ ШЛЕ З КОНСТАНТИНОПОЛІСУ (через Босфор) човни з послами - просить миру в Хозроеса. Хозроес відповідає: "Не дам я миру імператорові Римському до того часу, поки він не відречеться від розп'ятого Бога. Жорстокість не є релігією".
    Рятуючи Константинополіс, імператор Гераклій і патріярх вирішили купити мир у Хозроеса, пославши йому, як дарунок, "тисячу коней, тисячу талантів золота, тисячу талантів срібла, тисячу шовкових суконь і тисячу дівчат". І мир - здобуто. Тисячу дівчат треба було негайно мати таких, які б були миловидні, молоді, непорочні. Єпископи зібрали їх по парахвіях і сказали їм, що "Господу Богу Христу вгодно", щоб вони з кіньми були відправлені до воїнів Хозроесових.
    Дехто може шкодує, що вже в ці часи Україна (Русь) не була осяяна Христовою вірою імперії Візантійської, миловидні, русяві і світлоокі українки (русички) були б із більшою приємністю стрінуті воїнами Хозроеса, ніж чорняві, смуглощокі візантійські християнки?

    124. ТАК - "МИР ДЛЯ КОНСТАНТИНОПОЛІСУ ЗДОБУТО" ЦІНОЮ "ЛЮДСЬКОГО ТОВАРУ", юні християнки тілами своїми рятують грецьку ортодоксію. Єреї і архиєреї тішаться, що "мир здобуто", і трохи вони зажурилися, бо бачать, що християни вже не ті, що були. Християни повідважнішали, чуда перестали їх чудувати.
    Якже тими чудами чудуватися і як можна їм вірити, що вони всесильні? На Голготі, у Вифлиємі, у Гетсиманії вже немає "всесильних спасаючих" мощів. Іранці, назвавши ікони християнською ідольською гидотою, зобобонністю темних людей, викинули їх на [309] смітник. Та справа не в тому, що вони їх викинули, а в тому, що викинули відважно, кари не бояться, і мощі чудотворні не творять чуд, нікого не карають і не спасають, "і земля не розступається, і небеса не розчиняються". Значить, єпископи у церквах говорили неправду?

    125. У КОНСТАНТИНОПОЛІСІ ПОЯВИЛИСЯ БУРХЛИВІ СВАРКИ МІЖ ХРИСТИЯНАМИ: є секти аріусіянів, гностиків, маркіонитів, євтихіян, несторіян, василидіян. Маркіоніти доводять, що Тройця складається з Бога-Отця, Бога-діви Марії і Бога-сина Ісуса. Ті, що таку тройцю осуджують, кажуть, що нібито виходить, що для Бога-Отця його доня діва Марія народила йому сина Ісуса?
    Несторіяни доводять, що Бог - це Дух. Хіба Бог-Дух може мати матір? Коллидіяни голосили, що діва Марія є Богинею і вони до її образу били поклони і їй в жертву приносили коржі. І тепер прийшла до Константинополісу вістка, що араб Галібі (Магамет), зріднений з воротарем арабської святині Кааби, ширить вчення Нестора. Галібі (Магамет) каже, що "Ісус - син Марії", і каже, щоб араби не вірили християнам, бо вони мають богів-ідолів.

    126. КОНСТАНТИН ПОРХВИРОРОДНИЙ ЖУРИТЬСЯ, ЩО "РУСИЧІ ВТОРГАЮТЬСЯ НА ЗЕМЛІ І ЗЕМЛЯ СТАЄ ВАРВАРСЬКОЮ". У 616 році русичі (українці) оточили град (поліс) Фессалонику з моря і суходолу. І їхній полководець Ходан хоче іти на Константинополіс. У нещасливому випадку гине Ходан. І русичі (українці), утративши полководця, залишають береги Егейського моря, ідуть на північ.
    Імператор Гераклій довідується, що українці (русичі) є дуже відважними тому, що вони є "дикими варварами", вірять у силу зброї своєї, вірять у себе, немає між ними смиренних христолюбців. Вони неподібні на арабів, греків, іранців, єгиптян. Вони воюють поруч із жінками своїми, жінки їхні на конях, озброєні луками, стрілами, щитами, жінки їхні в шоломах і виглядають, як воїни. Вони в 626 році оточили Константинополіс. І відійшли тоді, як їм були принесені дари.

    127. МАГАМЕТ - ГОРДИЙ СИН АРАБСЬКОГО СВІТУ. Ніхто і ніколи для арабів не приніс скільки сили, натхнення і слави, як Магамет. Араби натхненні і об'єднані наукою Магамета в 637 році окуповують Єрусалим. Єрусалимці зневірені і змучені роздорами між християнськими єпископами, полегшено зітхають: може воно краще, що появилася віра, що Бог один, не буде сварок чи Ісус є Богом Христосом, чи Марія є Богородицею чи Христородицею.
    Мусульмани входять в Олександрію (в Єгипет), беруть острови Кипр, Родес, і вони в 673 році починають наступ на Константинополіс.

    128. ІМПЕРАТОР КОНСТАНТИН 4-й (668-685) ВІДГАНЯЄ АРАБІВ ВІД КОНСТАНТИНОПОЛІСУ "грецьким вогнем" - горючі кулі завбільшки, як гарбуз, почали летіти на голови арабські. Не так діяла на арабів сила цього вогню, [310] як переляк - вогонь летить з неба на них...
    Араби в 677 році відійшли від Константинополісу і пішли на простори сучасної Туреччини.
    Україна (Русь) дізнається, що поганці-християни візантійські виснажені борнею з арабами, вторгаються у степи південнодніпрянські, хапають дівчат і хлопців, везуть їх на ярмарки у Константинополіс, продають у рабство, в гареми, або тримають їх у монастирях.
    Українці (русичі) спільно з болгарами в 679 році почали бій з військом імператора Константина 4-го. Він, рятуючись, дає данину Україні (Русі).

    129. ІМПЕРАТОР ЛЕВ ТРЕТІЙ (717-741) БУВ ЛЮДИНОЮ ВДУМЛИВОЮ, мав практичний розум. Він прагнув скріпити ослаблену імперію, створивши боєздатнішу армію. Він має найманих (прибулих з Антії (України-Русі), з Дакії, з Вестґотії, з Швеції) воїнів, але їх мало, і між ними є люди ненадійні.
    Архиєреї святої Софії закликають юнаків і юнок іти в монастирі, не дбати про земні блага, молитвами просити у пресвятої Богородиці Діви Марії спасіння душі. Араби з окликами "Слава Аллахові!" підійшли до селища Нікея, (до міста Нікейських соборів). І тут (майже перед дверми Константинополісу) греки (оборонці Нікеї), перебуваючи в облозі, усердно просили-благали у Богородиці Діви Марії спасіння, кадили до її чудотворного образу, цілували її чудотворний образ. Не діждавшись чуда-спасіння, греки (оборонці Нікеї) камінням в церкві розбили образ (ікону) Богородиці Діви Марії, зірвали Богородицю зі стіни й почали по ній топтатися ногами. Чому?

    130. У ХРИСТИЯН ВИНИКАЄ ОГИДА ДО ІКОН (ІДОЛІВ) ІСУСА, МАРІЇ, ІОАНА. Єреї копітливо виховували християн, щоб вони беззастережно поклонялися іконам і ждали від них чуда, спасіння, не надіялися на мечі: бо той, хто меч візьме, від меча загине.
    Монахи писали книги, в яких переказували свої сни, видіння, роздуми, з особливою точністю у книгах зазначували коли і хто посвятив мощі чудотворні. У книгах почесне місце займали описи життя того чи іншого єпископа. І таких книг назбиралося не одна тисяча у церквах і монастирях Константинополісу, і слава йшла по світі, що Візантія - світоч мудрости, знань, Божих чуд.
    Імператор Лев Третій вважав, що монахи - люди безкорисні, книги, які вони написали, не мають вартости; він дав наказ спалити попами і монахами написані книги і спалити тих, які такі книги пишуть.

    131. ЛЕВ ТРЕТІЙ БАЧИТЬ, ЩО ІМПЕРІЯ ЙОГО ПЕРЕЖИВАЄ ЧАС ПАДІННЯ, потрібне військо, потрібна зброя. Молодь, перебуваючи під впливом архиєреїв церкви святої Софії, не йде до війська, молодь юрбами збирається біля монастирів, біля статуй Господа Бога Христа, молиться, співає церковні пісні.
    Лев Третій дає наказ своєму урядовцеві, щоб він узяв сокиру і тій найвищій статуї Господа Бо- [311] га Христа, яка стоїть біля Халкопратійських воріт, відрубав голову. Урядовець Ювинон узяв драбину, поставив біля статуї і, голову відрубуючи Господові Богові Христові, почав казати: "Якщо ти живий і всемогутній, а не мертвий ідол, то спасай себе! Як же ти можеш нас спасати, коли ти звичайний мертвий ідол!" Юрба монахів під'юджена єреями святої Софії, потягнула драбину. Раненого Ювинона монахи порізали на кусники.

    132. ЛЕВ ТРЕТІЙ ПОСИЛАЄ ВІЙСЬКОВУ ЧАСТИНУ: легіонери очолені єпархом (начальником міста) мечами порубали монахів і єреїв біля обезголовленої статуї Бога Ісуса Христа. Церква Христова зміцніла, придбавши нових святих: 9 серпня церква Христова відзначає свято святих мучеників "убиєних" імператором Левом Третім.
    Єреї святої Софії, не зважаючи на те, що Лев Третій є наставлеником Бога, чорною злобою дихають на нього. Але що він має робити? Араби незчисленною силою підходять до мурів Константинополісу, на колоніях повстання, з північних берегів понту Евксинського наступають скити (анти-русичі-українці), вимагають данини, і їм треба давати дібаджі (римські оксамити), обояр (перський шовк), адамашку (дамаські тканини), а в Константинополісі єреї церкви Христової живуть у лінощах, ходять у золотих ризах, ставлять жіночі монастирі і чоловічі, розбещують молодь, хто ж боронитиме Візантію?

    133. ЛЕВ ТРЕТІЙ, ЩОБ ХОЧ НЕВЕЛИКОГО ПОМІЧНИКА МАТИ, одружує свого сина Константина з дочкою хана Хазарії і заохочує хазарів іти спільно з візантійцями проти арабів, які (і це було 718 року) знову підходять до оборонних валів Константинополісу. Що ж це є? Константин (принц Візантії) одружується з "брудною" варваркою-хазариною? Немає значення: імператор Візантії ставить інтереси свого трону вище всіх релігійних переконань.

    134. У КОНСТАНТИНОПОЛІСІ ЖИВЕ РОЗБАГАТІЛА ЖИДІВСЬКА ГРОМАДА. Жиди міцно тримаються віри батьків своїх, живуть, визнаючи закони Мойсея. Константинопольська знать їх шанує тому, що в них можна купити різний крам привезений з Єгипту, Криту, Кипру, Коринфу. І одночасно ця знать ненавидить жидів тому, що вони знаходять швидко спільну мову з арабами, персами, русичами (українцями). Знаходять спільну мову з людьми різних релігій тому, що вони (жиди) кажуть: "Твоя віра для тебе добра, а моя віра для мене добра, ну і живімо мирно".
    Коли з Херсонесу греки-пірати (християнські поганці) привезли на торг в Константинополіс юнаків і юнок наловлених на берегах Бористену (Дніпра), жиди купили їх. Біляві, світловолосі, сіроокі, міцно збудовані будуть перепродані на торзі в Єрусалимі, юнаки будуть рабами-веслярами, а юнки житимуть у гаремах Єгипту, Арабії.

    135. ЄРЕЇ СВЯТОЇ СОФІЇ, НА ТОРЗІ ОГЛЯДАЮЧИ СКИТІВ (УКРАЇНЦІВ-РУСИЧІВ), сказали їм: "Хрестіться, віру Христову ви- [312] знайте, ми вас купимо, житимете у монастирях, потім підете додому, навертатимете свої племена на віру святої Візантії".
    Єреї повісили на торзі закутим юнакам і юнкам дерев'яні хрести і почали до їхніх уст підносити ікону Господа Христа. "Цілуйте, віру правдиву приймаючи! Христос визволить вас з неволі, з гріхів вільних і невільних, підете на землі батьків своїх.

    136. ПЕРЕЛЯКАНІ ЮНАКИ І ЮНКИ ГОТОВІ БУЛИ НАЙБІЛЬШІ МУКИ ПРИЙНЯТИ, щоб тільки повернутися додому, (до родин своїх, на степи квітучі, в діброви співучі). Єрей ікону Господа Бога Христа підносячи до уст юнаків і юнок, речав: "Уже палає вірою Христовою Скитія (земля Ґога і Маґога), охрещується Русь варварська в ім'я Отця і Сина і Святого Духа". Один з юнаків скинув з шиї дерев'яного хреста і сказав голосно: "То мій Бог! Він мені дає Світло і Тепло. Усе, що родиться на землі, клониться до Бога, якому я вірю". І він показав рукою на сонце. Монахи зв'язали нечистивого ідолопоклонника, "паґануса"-варвара. І почали бити. Його друзі почали його боронити. Жиди-купці почали боронити юнаків, кажучи, що вони є куплені і закон імператора Візантії забороняє бити раба без причини. І коли підійшов рабін, то він монахам пригадав, що у щасливі часи був виданий імператором Веленсом (364-378) "едикт", що монахи не мають права жити у містах імперії, бо вони дармоїди, ведуть неморальне життя, на вулицях чинять бійки. І сказав рабін монахам, що сонце не є ідол (рукотворний образ), і тому ту людину, яка поклоняється сонцеві, не можна вважати ідолопоклонником.

    137. ІМПЕРАТОР ЛЕВ ТРЕТІЙ, КОЛИ ПЕРЕД НИМ ПОСТАЛО ПИТАННЯ: стоїть він по стороні архиєреїв святої Софії чи жидівської громади, підтримав архиєреїв. І дав наказ хрестити жидів вогнем і мечем, і було це в 722 році.
    Жид, який не хотів зраджувати віри батьків своїх, був покладений головою до пенька. Монахи, перехрестившись, відділяли голову від тулуба. У Константинополісі в ці часи жила громада християн (монтаністів). Вони, визнаючи науку свого учителя Монтана, вірили, що справжній християнин не повинен брати в руку меча. Монтаністи ждали приходу Христа і "нового Єрусалиму". Монтаністи були зібрані на площі гіподрому (біля святої Софії), їм було сказано, що прийдуть єреї з святої Софії і будуть їх хрестити, бо хоч вони (монтаністи) і вірять у Христа, та їхня віра не є правильна, бо не приносить користи візантійській ортодоксії. Монтаністи знали, що Візантія має закон: той, хто приймає віру Візантії, стає духовним рабом Візантії.
    Єреї ідучи з святої Софії з кропилами і кадилами, побачили чудо: монтаністи самі себе облили оливою і спалили.

    138. К О Н СТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ ПАТРІЯРХ АНАСТАСІЙ (730-754) вважав, що араби (мусульмани) мають військовий успіх тому, що християни починають ві- [313] рити так, як і мусульмани: ікони в церкві не потрібні. Коли ж є такі християни, які поклоняються і цілують ідолів християнських, то тільки тому, що перелякані й не хочуть, щоб єрей у церкві їх проклинав. Патріярх Анастасій вважав, що імператор Лев Третій правильно робив, даючи накази сокирою розбивати ікони християнські. Патріярх Анастасій вважав, що поклоніння іконам - справа ідолопоклонна.
    Щоб духовність християн скріпити і їх мобілізувати проти мусульман, він (патріярх Анастасій) виніс з своєї палати ікони Господа Бога Христа, Богородиці Марії та всіх інших святих угодників і викинув їх на смітник. І дав наказ, щоб всі архиєреї і єреї наслідували його подвиг.

    139. ІМПЕРАТОР КОНСТАНТИН 5-Й (741-775) обурився, що патріярх Анастасій, не порадившись з ним, викинув на смітник ікону Ісуса Христа - Бога імперії Візантійської. Адже він (імператор Константан) заступник Бога Христа. Є правда, що між християнами (під впливом дій мусульманських) існує зневажливе ставлення до ідолів релігії християнської, і патріярх Анастасій вважав, що його вчинок корисний для Візантії.
    Архиєреї святої Софії, які вислужувалися перед імператором Константином, сказали, що патріярх Анастасій, викинувши на смітник ікони (ідоли) Бога Христа, скріпив почування мусульман, які ЖОДНИХ ікон не визнають, бо бачать у них вияв паґанізму, многобожжя, ідолопочитання.

    140. ІМПЕРАТОР КОНСТАНТИН 5-Й НАКАЗАВ ЗІРВАТИ РИЗИ З ПАТРІЯРХА АНАСТАСІЯ і посадити його голого на осла обличчям до хвоста і возити його біля святої Софії, а потім по гіподромі.
    Патріярх Анастасій - людина освічена, стара, глибокодумна їде на ослі, тримається за хвоста, щоб не впасти, рукою прикриває "грішне тіло". Жителі Константинополісу стоять на гіподромі, регочуться, бачачи надзвичайне видовище. Що ж це є? Тріюмф висококультурної Візантії - святині ортодоксального християнізму? Візантія вірить, що вона - духовна краса світу, учитель краси і моралі, колиска, в якій виколихуються святі догми, канони, ритуали. Візантія вірить, що вона має диких варварів учити правдивої віри, правдивої любови людини до людини, правдивої моралі, правдивих законів.

    141. АРХИЄРЕЙ КОНСТАНТИН, ЯКИЙ ПОСАДИВ ПАТРІЯРХА АНАСТАСІЯ НА ОСЛА, стає патріярхом Константинопольським. Він має завдання велике - вибрати між монахами найздібніших, які знають мову жителів Бористену (Дніпра) і їх підготовити для великої справи. Вони, як агенти двору імператорського і, як місіонери, підуть на північ, щоб навернути русичів (українців) на православну віру Христової Візантії і підпорядкувати їх Візантійському патріярхові.
    Імператор Константин 5-й дає новому патріярхові Константинові великі дари, надіючись, що він довершить для Візантії велику ко- [314] рисну справу - наверне Скитію (Україну-Русь) на Христову віру візантійську, і це відчине для Візантії врата на північ. Та ідуть місяці - монахи не охоче ідуть на північ, а ті, що ходили, вернулися і кажуть, що люди Бористену (Дніпра) хитрі, живуть в достатках, усе в них є. Їм кажеш про Бога Христа, а вони відповідають: "Пощо нам чужого Бога, рідний Бог коло порога!".

    142. ІМПЕРАТОР КОНСТАНТИН НОЖИКОМ ПЕРЕРІЗАВ ГОРЛО ПАТРІЯРХОВІ КОНСТАНТИНОВІ і дав наказ паракимоменові (першому міністрові), щоб кров випущена з горла патріярха Константина була передана псам, які живуть у гінекеї, (в жіночому палаці). Архиєреї святої Софії кажуть, що русичі (українці) - дикі варвари-маґоґи не тільки мають бридкі обличчя, собачу мову, а й склад мислення у них скотинячий, чому?
    Бо русичі (українці) християнам (єреям Візантії) кажуть: "Ісуса-Бога ромеї до дерев'яного стовбура пришпилили. Бога вбили? Щось невпорядку з вами, або з Богом вашим, ідіть геть з землі нашої, не псуйте нам настрою!" Хіба ж таких варварів можна охрестити? Хіба їх можна заставити стати на коліна перед патріярхом Візантії?! Вони сонце люблять, а не патріярха!

    143. ІМПЕРАТОР КОНСТАНТИН 5-Й 24 СЕРПНЯ 767 РОКУ дає наказ єпархові Константинополісу і курапалатові (міністрові), щоб вони при допомозі легіонерів попарно пов'язали монаха з монашкою і водили їх по вулицях Константинополісу. І, щоб били голих монахів і монашок по голові іконами Богородиці і Бога Ісуса. Чому? Святі ікони для тих, які їх цілують, повинні бути приємними навіть тоді, коли вони стукають їх по голові. Імператор Константин 5-й вважав, що поклоніння іконам (ідолам) перетворилося у явище душевної хвороби. Єрей у святій Софії ножиком зшкрібає фарбу з ікони, мішає цю фарбу з тістом і вином, пече - і причащається, щоб приподобатися Богові Христові. Так є, що "Пресвітери і клирики зшкрібали фарбу з образів, змішували її з проскурками й вином, і роздавали після Причастя" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Іконоборство", сторінка 34, Вінніпег, 1954).

    144. МУСУЛЬМАНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК МАНСІ (13, 110), ОГЛЯНУВШИ ЦЕРКВИ ВІЗАНТІЙСЬКІ, пише: "Християни хваляться, ніби поклоняються правдивому Богові. Та ж вони дали світові більше ідолів, ніж вони зруйнували їх по храмах Греції. Християни (визнавці духовної науки) не соромляться прилюдно кланятися фігурам зробленим з металу, каменя, глини, дерева, малюнкам намальованим на полотні, незграбним подобам різних незчисленних чудотворців.
    "Християнство зробилося культом ідолів. У цей час наші мечеті та синагоги прикрашені тільки присутністю Духа правдивого, єдиного Бога і законами Пророка", [315]
    Усі на світі ідолопоклонники знають, що образ (ідол) не є Бог, а тільки ікона (образ, ідол, портрет) Бога, і вони не поклоняються ідолові (образові), а тому, хто на іконі (на образі) зображений і вірять вони, що Той, хто є на образі живе на небі, Він - Отець небесний, і в християн є це іконопочитання (ідолопочитання) - і одні люди можуть його оправдувати, інші - осуджувати, і кожний з них буде по-своєму праведний.

    145. ІМПЕРАТОР ІРИНА (780- 802) В 787 РОЦІ СКЛИКАЛА 7-й ВСЕЛЕНСЬКИЙ СОБОР, на який прибуло 375 архиєреїв. Архиєреї (переважно грецького походження) вирішили, що віра Христова буде більше привабною, коли буде збагачена ритуалами тими, що були у храмах Богів Зевса, Аполона, Посейдона, Атени, Деонисія.
    У храмах Деонисія (Бога виноградників) була свята євхаристія: греки у храмі причащалися виноградним вином (кров'ю Бога Деонисія), і п'яніння вони пояснювали, як прояви святої євхаристії. Грецьке слово "євхаристія" значить "благодарність", "вдячність".

    146. І НА 7-му ВСЕЛЕНСЬКОМУ СОБОРІ АРХИЄРЕЇ ПОСТАНОВИЛИ ВПРОВАДИТИ І В ЦЕРКВУ ХРИСТОВУ "ТАЙНУ СВЯТОЇ ЕВХАРИСТІЇ". Імператор Ірина (дружина імператора Лева 4-го) була грекинею, виросла вона в Атенах під опікою монахів. Ставши імператором, вона дозволила тим монахам, які втекли з Константинополісу, повернутися до монастирів. Наприклад, в Константинопольському Студитському монастирі було тільки 12 монахів. Вони розбіглися тоді, як імператор Константан 5-й був дав наказ роздягненого монаха зв'язувати з роздягненою монашкою, і водити їх по вулицях.
    Тепер у Студитському монастирі знову живе тисяча монахів, вони славлять імператора Ірину.

    147. РИТУАЛИ СТАРОГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ, які були на 7-му Вселенському соборі звеличені патріярхом Тарасієм, імператором Іриною і її сином, та архиєреями (греками), розгнівили Рим. Папа Лев Третій (795-816), щоб відрізнити себе і латинську церкву від константинопольської, поголив бороду.
    Архітектам церкви Христової стало зрозуміло, що звичайний народ ніколи не вникав у глибини богословської науки. Він змучений борнею за хліб насушний, шукає спочинку і розваги, і знали про це давні імператори Риму. Потрібні церкві Христовій колоритні зворушливі свята, які б нагадували старі римські карнавали, обходи зі свічками храму Юпітерового.

    148. АНДРІЙ ЛИХЕРИНСЬКИЙ, живучи в постійному недоїданні, має багато видінь - явище галюцінаційне. Є в його видіннях зворушливі образи, на основі його видінь церква Христова утвердила свято Покрови.
    У 813 році було придумане врочисте свято Богоявлення. Папа Григорій Четвертий придумує "свято всіх святих".

    149. ІМПЕРАТОР ЛЕВ 5-й (813-820) ВІДМОВИВСЯ ЦІЛУВАТИ ІКОНУ БОГА ХРИСТА, яку йому [316] підніс у святій Софії патріярх Никифор. Імператор сказав, що християни поділилися на дві ворожі групи - одна група християн цілує ікону Бога Христа, а інша - кидає її в болото, топчеться по ній, зве її ідолом. Хіба може бути Візантія міцною, маючи таку віру?
    Патріярх Никифор в 814 році у своїй палаті зібрав архиєреїв, щоб осудити імператора Лева 5-го. У 815 році архиєреї організували обхід навколо святої Софії, несучи в руках сотні різних ікон. Монах (архимандрит Феодор Студит) також улаштував шумне свято в честь ікон. Імператор Лев 5-й отримує в палаті дари, йому привезені з Києва греками-купцями.

    150. ГРЕКИ-КУПЦІ КАЖУТЬ ІМПЕРАТОРОВІ, ЩО КИЇВ - ГРАД ДУЖЕ БАГАТИЙ, має великий торг. На торзі купці з Ірану продають шовк, купці з Риму продають оксамит, а купці-греки продають паволоки, аравійці продають мечі привезені з Дамаку. Українці (русичі) кажуть, що в них є все, вони від чужинців нічого не хочуть, є в них бажання, щоб чужинці були їхніми приятелями. Вони вгощають чужинців хмільним медовим узваром, страва у них смачна і дуже поживна. У них є золоті миски. У них дуже пошановані їхні воїни, і особливо ті, які мають шрам на обличчі.
    На питання імператора Лева 5-го, греки-купці відповіли, що кияни кажуть: "Ви на полотні і на дошках намалювали юдейця Ісуса в грецькій одежі. Привозите такі ікони до Київа на торг, хочете від нас круг воску чи міх пшона за ікону Бога? Дай міх пшона, матимеш Бога Христа, правдиву віру матимеш, рай на небі матимеш". Вони (кияни) такі слова кажучи, голосно з нас, греків, сміються, дурними людьми нас називають, обманцями, жебраками. Вони нам дають міх пшениці, а ікону Бога Христа не хочуть брати, кажуть, що вони не захоплюються привезеними з Візантії божествами.

    151. ІМПЕРАТОР ЛЕВ 5-й ОГЛЯДАВ ДАРИ, ПРИВЕЗЕНІ З КИЄВА: горючий камінь (чудодійний янтар) - мрія для принцес Візантії, білі, як перший сніг і легкі, як вовна, хутра горностаєві, хутра соболеві, хутра лисичині. Яка розкіш? Киянки одягаються пишно, у вухах мають усерязі (сережки) золоті, діямантові, рубінові, закаблуки окуті золотом. Що зробити, щоб Київ навернути на віру візантійську, щоб у Києві був грек-митрополит - наставленик Візантії?
    Греки-купці сказали, що в Києві є купці-араби, які так, як і юдеї і кияни, сміються з візантійських ікон-ідолів.

    152. ІМПЕРАТОР ЛЕВ 5-й НАКАЗАВ АРЕШТУВАТИ ПАТРІЯРХА ФЕОДОРА, який поклоніння іконам ставить вище справ Візантії, і дати патріярхові сто ударів ремінням.
    Архиєреї святої Софії відчули, що й вони будуть биті, і організували змову - вранці 25 грудня (на різдво Христове) 820 року імператор Лев 5-й умер - ніж стримів у його спині.
    Імператор Михаїл (820-830) випустив патріярха Никифора і архимандрита Феодора Студита з в'я- [317] зниці і сказав, що він не карає тих, які б'ють поклони до ікони Бога Ісуса і не карає тих, які викидають ікони Бога Ісуса на смітник. Він журився, бачачи, що Візантія сама себе виснажує церковними суперечками. Він пробує християн мирити, та бачить, що вони самі на себе дихають такою ненавистю, що при кожній сварці на вулицях Константинополісу зчиняються бійки. Купці (прибулі з Києва), приглядаючись до бійок, кажуть: греки, маючи правдиву віру, правдиво один одному голови розбивають і всіх порядних людей дикими варварами називають. У нас, у Києві, ніхто за справи віри не сперечається, земля - мати наша, небо - батько наш, ми їхні діти, Дажбог нам дає світло, тепло, ми в Дажбога нічого не просимо, усе, що Дажбог дає, приймаємо і хвалимо Дажбога за дари святі.

    153. ІМПЕРАТОР ФЕОФИЛ (830-842) ДАВ НАКАЗ, ЩОБ МОНАХИ СТАВАЛИ ВІЙСЬКОВИКАМИ. Візантія має таке мале військо, що неспроможна боронити себе. Монахи, почувши про наказ імператора, порозбігалися. Розгніваний імператор Феофил наказав поруйнувати монастирі. 20 січня 842 року він умирає загадковою смертю.
    І стало ясно, що Феодора (жінка Феофила) була таємною приятелькою монахів і при їхній допомозі тепер вона сіла на стіл імператора Візантії, біля неї її малолітній син Михаїл. У грецьких аналах зазначено, що в ці часи русичі (українці), дізнавшись, що Візантія не має імператора, "завоювали Константинополіс". Оглянувши місто, вони повернулися до Київа.

    154. 18 ЧЕРВНЯ 860 РОКУ ВОЇНИ УКРАЇНИ (РУСІ) НА 20 КОРАБЛЯХ ПРИЧАЛИЛИ ДО КОНСТАНТИНОПОЛІСУ. Імператор Михаїл 3-й (842-867), син імператора Феофила, кволий і переляканий відкупився, пообіцяв давати Києві данину і кращі місця на торзі в Константинополісі для купців-киян.
    Архиєреї винесли зі святої Софії ікони Бога Христа, архистратига Михаїла, Богородиці Діви Марії і просили українців (русичів) прийняти віру візантійську.
    Константин Багрянородний (внук імператора Василія Першого) у "Життєписі Василія Першого" пише, що українці (народ скитський) не хочуть приймати візантійської віри. [318]

    На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
     На титульну сторінку      Покажчик       Зміст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52