На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
         На титульну сторінку      Покажчик      Змiст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  

"ПОРУЙНУЙТЕ ЖЕРТОВНИКИ ЇХНІ". 2.

    72. 986 РІК. ПОЧАТОК ЛІТА. Цар Володимир у Священному Гаю дав на Святиню сто золотих гривенів (сто фунтів золота). У Гаю велилюдно. Київська молодь іде з царем Володимиром і волхвом Богомиром поклонитися Могилам Батьків України (Русі).
    (Історик грек Геродот у "Четвертій Книзі" пише, що цар Скитії (України-Русі) Індантирсус під час переговорів відповів цареві Ірану (Персії) Дарієві: "Якщо конче треба починати бій, то ми маємо Могили Батьків наших - знайдіть їх і попробуйте нищити, тоді й побачите чи будемо воювати з вами за Могили чи ні. А перед тим, якщо не будемо мати достатньої причини, то воювати не будемо". Воювати за Могили Батьків може тільки той народ, який має високо розвинене почуття гідности.

    73. ЦАР СКИТІЇ (УКРАЇНИ-РУСІ), який вів війну з світовим завойовником царем Дарієм, мав ім'я стародавньоукраїнське Дантур, що значить "Даний туром". Українці (скити-русичі) слово "тур" вживали в значенні "сила", "наступ", "могутність", "відвага". "Слово про Похід Ігоря" говорить про богатирів ратної брані - буйтурів і яртурів. Про походження і значення скитських (староукраїнських) імен говоритиму в оповіді "Після хрещення України-Русі".
    Зелене Свято - Клечальна Неділя. Увесь стольний град Кия, як у вінку - замаяні врата, двері, доми. У домах (на покуті) біля світильника зелене клечання - і все то в ім'я ладности між дітьми і родинами. В ім'я духовної родинної цілісности. "Діждалися, Уквітчали хату і любистком, і клечанням" (Тарас Шевченко).

    74. ЧОМУ З СВЯЩЕННОГО ГАЮ (І ТІЛЬКИ З СВЯЩЕННОГО ГАЮ) клечання додому несуть? Є віра давня, як світ, що дерево, яке росте над Могилами Родичів, священне. Кияни вірять, що Предки їхні живуть у безмежних просторах сварги (неба), в одухотвореній красі дібров, лісів, степів, квітів. І вони (Предки їхні) в Зелені Свята уосібнившись в клечанні, загощують з Дому Вічности у доМИ своїх дітей і внуків.
    Єрей Архандоніс, бачачи, що кияни (старі і молоді) уквітчують - замаюють двори і доми, каже: "Бєсовську віру має Україна (Русь). З дияволом спрягається, несучи у доми віття дерев наламаних над могилами. Біля віття в домах світильники ставлять - кумирські треби мають кияни. Волхви учать людей облудної віри, ходять по вулиці з зеленою віткою, як із святістю. І, кланяючись, вітають людей з Зеленими Свята- [418] ми, "оскверняху землю требами своїми, жряху бєсом".

    75. ТАРАС ШЕВЧЕНКО НІДЕ НЕ СКАЗАВ ДОБРОГО СЛОВА ПРО ЄРЕЇВ (ПОПІВ, КСЬОНЗІВ). Та у хвилини самосвященнодійства він каже: "Заворожи мені волхве, друже сивоусий! Може, вернеться надія з тією водою зцілющою й живущою, дрібною сльозою - може вернеться з-за світа в пустку зимувати. Хоч всередині обілить горілую хату. І витопить, і нагріє, і світло засвітить... Може ще раз прокинуться мої думи-діти. Може ще раз помолюся, з думками заплачу. Може ще раз сонце правди хоч крізь сон побачу".
    Він (Тарас Шевченко) ділиться з волхвом ("другом сивоусим") найпотаємнішими святощами душі. Він знає, що волхв уосіблює духовну незалежність України (Русі), її святу волю, її святу правду. Він питає у волхва (священнодійця віри України-Русі): "Скажи, що робити: чи молитись чи журитись?".

    76. ЩО ЗНАЧИТЬ СЛОВО "ВОЛХВ"? Стародавні українці (трипільці - творці усних "Вед") казали "волона". У "Ведах" слово "волона" означає людину, яка ходить колом, коло дає (колодає) - навіює щастя колові (родові). Волона у благочинному волінні молиться, душею пломеніє, віщує.
    У "Ведах" слово "воладана" значить "той, хто промовляючи, складає пожертву" (вар, овочі, зерно), а слово "волабагу" значить "волає з Богом", (з Богом розмовляє). З слова "волана" виникло слово "БОЛІЛЬНИК" (волхв). Хто були волхви в Україні (Русі)? І чому в Києві архиєреї грецької ортодоксії волхвів проголосили "бєсами", (чортами)? І чому в "Тайних ісповідях православної церкви" (Том З, від. 4, ч. 6, 1894 рік) священик під час сповіді питає: "Чи к волхвам ходил єси, чи в дом водил?" Православний християнин не має права вимовляти слова "заворожи мені волхве, друже сивоусий".

    77. МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН (ОГІЄНКО) в "Дохристиянських Віруваннях Українського Народу" (на сторінці 176-й) пише, що "З прийняттям християнства на волхвів пішло урядове гоніння, і вони порозбігалися по лісах та дебрах, а хто позостався, причаївся. На княжому дворі волхвів замінили тепер священики. Але волхви не позникали й не здавалися: хоч Християнство оголосило їх бєсами". Ні, волхвів оголосило "бєсами" не християнство, а "бєси"-жерці (єреї) візантійського Саваота.
    Чому єреї візантійського Саваота оголосили волхвів "бєсами" і чому, як пише Митрополит Іларіон (Огієнко) на сторінці 197-й, "Церква завжди виступала проти волхвів і їхньої праці, забороняла ходити до них і користуватися з їхніх порад та помочі"?

    78. ВОЛХВИ БУЛИ ДУХОВНИМИ ПРЕДСТАВНИКАМИ найстародавнішої віри людей Білої раси, віри, яка самозапочаткувалася над берегами Славути (Дніпра) двадцять тисяч літ тому (в епоху пізнього палеоліту - сухих травяних степів). І яка десять ти- [419] сяч літ тому (в часи могутнього розвитку Мізинської культури) вже була в основному розвиненою. І яка шість тисяч літ тому (в часи брилянтової Трипільської культури) вже була всесторонньо проявленою. "Це була простодушна віра, обожуюча стихії і сили природи, і в цей же час мужня й життєрадісна віра", (Рабінтранат Таґор).
    "Найранішою датою (як це існує твердження) Рикведської культури є двадцять вісім тисяч літ тому. Тілак установлює цю дату на дванадцять-десять тисяч літ. Історик Джакобі вірить в акуратність дати Тілака і додає, що шість тисяч п'ятсот літ тому почалася культура Рик Вед" (Н. Р. Бенардже, "Залізний вік Індії").
    Митрополит Іларіон (Огієнко) в монастирі був навчений любити грецьке правовір'я, святощі Візантії і Юдеї, більше, як Україну (Русь). У книзі "Дохристиянські Вірування Українського Народу" він, обожуючи грецько-юдейські ритуали, все ж старається дати (як науковець) відповідь на питання, хто були волхви і чому єреї грецького правовір'я жорстоко зневажали їх, знеславлювали і переслідували? На сторінках 174, 175, 176, 178, 189, 196 згаданої книги він пише, що люди в Україні (Русі) "вірили, що волхви мають надлюдські знання, вони віщі".

    79. "ВОЛХВИ БУЛИ У ВЕЛИКІЙ ПОШАНІ як народу, так і князів". "Арабський письменник середини десятого століття Ібн-Даста свідчить, що в русів є волхви, які сильно впливають на князів, волхви стояли за стару віру, були проти християнства, про що не раз згадує й Початковий Літопис", "Волхви були в нас носителями таємної глибокої мудрости, і саме слово "волхв" в "Євангелії" (Маттей, 2, 1) визначає мудрець".
    "Волхви лікували хворих, пророкували будуче, і народ до них линув, особливо в біді, бо вірили, що волхви все знають, усе можуть", "всі волхви й лікували". "У Патерику Печерському читаємо: "і много от врачев-волхвов помощі іскаше". "Волхви лікували, вони знавці свого діла, справді добре помагали". "Волхви віщі, вони знають будуче. Пророцтва волхвів збуваються, каже літописець про князя Олега під 912 роком".
    "Волхви розвинулися в певний кляс людей, що стояли над масою й служили їй своїм, на той час небуденним знанням. У цьому відношенні вплив волхвів на маси був великий, просяк усе людське життя, сильно впливав на народні вірування, і сильно помітний в народі від найдавнішого часу аж до тепер". "Стародавні літописи переповнені оповіданням про волхвів; "поет - це також волхв".

    80. ЦІ ВИЗНАЧЕННЯ МИТРОПОЛИТА ІЛАРІОНА (Огієнка) прочитавши, ми довідуємося, що волхви були у великій пошані народу. Вони сильно впливали на князів. Вони були пророками, лікарями, носителями таємної глибокої мудрости, учителями народу, вони творили кляс людей, які своїми знаннями служили своєму рідному народові. Вони були поетами, літописцями, учителями ли- [420] царських чеснот. Єреї грецької віри бачили у волхвах великих суперників. Ні силою духа, ні силою розуму, ні силою віровчення єреї не могли перемогти волхвів.
    Коваль Ліпака має трьох нових учнів. Вони прибули з Любеча до Києва, щоб у нього вчитися ковальського уміння. І Ліпака запросив до кузні волхва (Віщого Чара). І сказав: "Скажи, волхве, про Правильний Спосіб Праці. Як пізнати мудрість праці?".

    81. ВОЛХВ (ВІЩИЙ ЧАРА) СКАЗАВ: "Праотці нам науку ковальську передали. Щасливиться душа моя, коли бачу в кузні окуті лопати, лемеші, залізні кінські вудила, стремена, пута. Бачу голки, шила, ножі, рибальські гачки. І тут же - долота, зубила, наконечники для списа, наральники, ножиці для стриження овець, граблі, ножі-сікачі, ручки для вісів, щитів.
    "Бачу мечі, пряжки, ключі, ложкоріз і (о, що я бачу!) вістря до письма куриловичного. І тут же мотики, кліщі, свердла, струги, калатало, сито, шпори, бойові сокири, тесла, дзвінки, бляшки-прикраси для збруї, бубонці. Усе це бачу, до всього рукою торкаюсь і думаю - золоті руки має Україна (Русь) всесвітня, і її досвіди праці поширені на багатьох чужих землях, її розум невичерпний, винахідливий, натхненний.

    82. "МОЛОДІ КОВАЛІ, СЯДЬТЕ БІЛЯ МЕНЕ, насторожте вуха, відкрийте душу. Слухайте: є два способи пізнання праці. Перший - споглядання і міркування. Другий - випробовування і виконання. Щоб міркування і виконання мало силу, потрібна любов.
    "Праця без любови - страждання. Праця ковальська тяжка, та коли коваль її любить, вона стає приємністю. Старайтеся витрачати якнайменше сил, здійснюючи працю.
    "Старайтеся витрачати якнайменше часу, виконуючи виріб. Старайтеся вкладати у виріб всі свої вміння. Коли ти зробив наральник, і бачиш, що він тобі не подобається, перероби його. Твій твір повинен тебе радувати довершеністю. І з цієї творчої радости у тебе буде родитися віра в себе. З віри в себе твориться самовпевненість і відданість. Самовпевненість і відданість потрібні тим людям, які йдуть до цілі".

    83. "КОВАЛЕВІ ПОТРІБНА СЛАВА. ЯК її ЗДОБУТИ? Давай людям тільки такий виріб, який ти зробив з найбільшим умінням. І працюй так, щоб твоя праця нікому не завдавала болю - тільки така праця принесе тобі славу. Живи, врівноваженою і шляхетною працею, прикрашуючи життя своє. Працюй з вірою в Дажбога, Дажбог - це Все у Всьому!" Віщий Чара, прийнявши поклін від юних ковалів, пішов.
    Коваль Ліпака сказав: "Чули, волхв сказав - усе вартісне твориться з любови. Той, хто має Правильний Спосіб Праці, тратить на виріб мало часу і сили. Удар молотом має бути освічений: піднімаєш молот - вдихай повітря, б'єш молотом - видихай повітря". [421]

    84. З ВІСТРЯМИ ДО ПИСЬМА (КУРИЛОВИЦІ) ПОВЕРНУВСЯ ВІЩИЙ ЧАРА до Священного Гаю. Письмена в Україні (Русі) древні й різновидні, зберігаються вони у сухих просторих печерах під Священним Гаєм.
    Волхви знають не тільки вчення праотців рідних, а й мислення чужих язиків, (іранців, гречинів, юдеїв, латинів). Мислення чужих язиків перекладають на мову київську, щоб знати, які на світі є способи міркування і вірування. Є перекладені сторінки з "Корану", "Псальтиря", "Євангелій". Мусульмани і ромеї знають, що Україна (Русь) має свої письмена (ліповицю, різивицю, куриловицю).

    85. (ІДУ В НЕТРИ МИНУЛИХ ТИСЯЧОЛІТЬ, і ніби бачу: на правому березі Десни ("у гирлі глибокої балки", яка "захищена високим берегом від холодних північних вітрів") біля житла, покритого шкурами звірів, сидить мій тато (тато моїх тат).
    Тато моїх тат на мамутовій кістці камінцем викарбував прямокутник - провів горизонтальну лінію, і з кінця її правої сторони вниз (перпендикулярно) провів лінію; внутрі кут з'єднав, провівши від середини ліній, дугасту лінію, від якої провів зовні три прямі промені. Вийшла одна четверта частина променистого сонця.

    86. БІЛЯ КУРЕНЯ (ЖИТЛА ЛЮДЕЙ МІЗИНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ) горить вогонь, навколо вогню сидить "кала" (родина). Дитина пальцем торкнулася до горючої деревини і крикнула "А". Дитина не крикнула, опікши палець, "Б". Вона крикнула "А" тому, що цей звук (так, як і звук "О") відповідає підсвідомому виявові болю, страху, насторожености.
    Мати, цілуючи дитячий палець, казала "агні" (огень). Тато показав викарбуваний знак, який означає "агні". Знак вогню створений одинадцять тисяч літ тому татом моїх тат, зберіг себе в санскритському альфавиті. І він в сучасному індуському альфавиті ("Наґарі") має значення знаку "А".

    87. У АЛЬФАВИТАХ ФІНІКІЙСЬКОМУ, фригійському, етруському, грецькому, латинському, санскритський знак "А" осучаснений: з нього викинуті три промені, він прийняв ту форму, яку сьогодні бачимо й у нашому альфавиті.
    Археологи устійнили, що браслети мізинські (меандри) зроблені з бивня мамута - найстародавніша жіноча прикраса, виконана з подивугідною прецизністю. Її можна бачити в "Археології України (Русі)", в усіх поважних книгах "Археології Европи".
    Тато тат України (Русі), роблячи знаки на дереві, камені чи на мамутовому бивні, вважав, що він здійснює "піс". Він уживав слово "піс" може тому, що під час карбування, створювався звук, який нагадував писк - не знаємо.
    Знаємо, що у первісному (ведійському) санскриті слова "піс", "пісана", "пісіта" означають "гарно обдекоровано", "приємно оформлено", "орнаментовано", "розписано".

    88. НА СТАРИХ САНСКРИТСЬКИХ ТЕКСТАХ (на текстах "Рик Вед") слово "пісіта" означає [422] " малювати ", "оздоблювати", а слово "пісанґа" значить "червона", "красна", "кольорова". (Слово "пісанґа" сьогодні ми вимовляємо як "писанка"). І сьогодні брагман (в Індії) каже слово "писана" в значенні "запам'ятана", "зазначена", "записана", "повідомлена". Я оповів про постання слова "пісана", щоб наше сьогоднішнє слово "письмо" (письмена) було нам зрозуміліше.
    Навчившись "писами" творити прикраси (розписи), наші далекі родичі (особливо в часи Трипільської культури) почали ліпити. Ми сьогодні кажемо "ліпити вареники", "ліпити горщик", "ліпити хату", у дитячому садку діти ліплять письмові знаки. Тати наших тат ліпили дзбанки, які ми сьогодні звемо "трипільськими". І гордимося Трипільським мистецтвом, як чарівним скарбом отриманим у спадок.

    89. ЩОБ ЩОСЬ ЗЛІПИТИ, ТРЕБА МАТИ МАТЕРІЯЛ такий, який має властивість липнути - з липкої глини ліпиться горня. Напровесні дівчата з тіста ліпили жайворонків. Перебуваючи в Бенаресі (в університеті Санскриту), я в бібліотеці старих аналів, уживав первісне санскритське слово "ліпі", і в уяві переді мною стояла хата-ліплянка, в якій я народився.
    У санскриті слово "ліпі" значить "писати". Слово "ліпі" давнє, як давня прамова людей Білої раси. І тому воно многогранне своїм значенням. Студент університету Санскриту, наприклад, в Бенаресі повинен бездоганно знати "ліпі", тобто "азбуку", "літери", "спосіб писання"; словом "ліпі" також звуться "літописи ", " манускрипти.

    90. І Я БРАВ У БЕНАРЕСІ "ЛІПІ", в якому оповідалося про скита (сакия) Будду. І знав я, що слово "ліпі" вживав Будда в значенні "рукопис". І казав я санскритологам, що в Україні (Русі) й сьогодні слова "ліпі" і "писана" вживаються майже в такому значенні, що й у "Ведах". І санскритологи знали, що так має бути - адже п'ять тисяч років тому з Оріяни (України-Русі) вийшли племена, які прибули до Північної Індії, принісши з собою усні пісні "Вед" - мову оріянську, віру оріянську, культуру оріянську.
    Є правда, що прамова людей Білої раси була одна: виникла вона на просторах Оріяни (України-Русі). І є правда, що українська мова - найстарша дочка цієї прамови, дочка, яка найретельніше зберегла єдність зі своєю матирею (прамовою). І тому й не випадково, українці кажуть "писати", а греки - графа, латини - скрібере, німці - шрайбен, англійці - райт.

    91. ПЕРВОАЛЬФАВИТ БУВ СТВОРЕНИЙ ТВОРЦЯМИ МІЗИНСЬКО-ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. Він існував у формі знаків-символів. Символи означали пори року (Весна, Літо, Осінь, Зима) і явища року (дощ, сніг, квіти). Знаки (первокалендарні карби) були необхідні для людей, які започаткували хліборобський (осілий) спосіб життя.
    Трипільці (оріяни) прибули на береги Інду, Тигру, Ефрату, маю- [423] чи хліборобський досвід і календар. І тому сумеріани в Сумерії, оріяни в Індії, трипільці в Оріяні (Україні) у березні (по-трипільському) стрічали новий рік. трипільці (сумеріани) на родючій долині Тигру-Ефрату мали вигідні умови для творення "ліпі" (письма): на берегах рік липка, як тісто, глина. І я в цьому особисто переконався, відвідуючи руїни сумеріянських міст Ума, Ур (Вар), Кіш і оглядаючи в Багдаді (глиняні) сумеріянські письмена.

    92. Л. А. ВАДДЕЛ (професор Лондонського університету, Англія) свій великий талант присвятив дослідженню історії виникнення альфавитів у народів Білої раси. (Історія альфавитів у народів Жовтої раси також оригінальна, і доказом цього є старі китайські письмена).
    Він (Л. А. Ваддел) у книзі "Оріянська оригінальність альфавиту" (виданій в США в 1968 році) довів, що творцями Першоальфавиту були сумеріяни. Він у книзі подає таблицю "Сумеріяно-оріянської еволюції альфавиту", на якій зарепрезентовано двадцять давніх і сучасних альфавитів: порівняння скріплює обгрунтованість його твердження.
    Сумеріянське клинописання постійно розвивалося, вдосконалювалося. Археологами знайдені глиняні плити, на основі яких визначено, як з "гієрогліфа" творився знак, який означав, наприклад, звук "д". Сумеріяни звук "д" визначили знаком, який нагадує трикутник. Трикутником визначений звук "д" й у "Влес-книзі", і цей трикутник означає звук "д" у альфавиті фінікійському. У сумеріянському і єгипетському гієрогліфах трикутник означає житло, курінь, дім. У санскриті слово "дама" має значення - "дім" і "дим". Літера "д" не випадково подібна на дім.

    93. СУМЕРІЯНИ ЗВУК "Б" ЗАЗНАЧУВАЛИ ЗНАКОМ "Б", схожим на нашу сьогоднішню букву "Б". У фінікійців (2900 років тому) звук "Б" визначений був знаком "Б", який відповідає нашій сьогоднішній букві "Б". Знаємо, що у греків і латинів звук "Б" визначений знаком "В".
    Л. А. Ваддел довів, що A, B, F, G, H, I, K, U, W, X, що сьогодні творять грецько-латинський альфавит, є оригінальним сумеріянським винаходом. На сторінці 73-й він пише, що "Так звані "Грецькі" альфавитні літери... не є грецькими по-походженню, а були вони позиченими у фінікійців, і тепер стало відомо, що вони є створені сумеріянами". Греки, позичивши у фінікійців альфавит, писали так, як і фінікійці - зправа на ліво, згодом (під впливом оріянського способу писання) греки почали писати зліва направо.

    94. ВСЕСТОРОННЬО ДОСЛІДИВШИ історію розвитку латинського альфавиту, він (Л. А. Ваддел) на цій же сторінці пише, що "Так звані "Романські" літери вже існували перед традиційним заснуванням Риму і перед появленням будь-яких відомих латинських скриптів". Латини не були творцями латинського альфавиту.
    Альфавит мали етруски (пелазги - гіттітські родичі) - заснов- [424] ники Риму. Етруски мали знаки А, О, Е, Р, К, Ц М, М, Р та інші знаки так оформлені, як сучасні знаки латинські.

    95. У ГИБРЕЙСЬКОМУ АЛЬФАВИТІ ЗВУК "Ш" ЗАЗНАЧЕНИЙ ЗНАКОМ "Ш" таким, як сьогоднішній український знак "ш". Чому так є? Тому, що сумеріяни звук "ш" визначили знаком "ш". Знак "ш" був у сумеріян позичений фінікійцями, а у фінікійців - гибреями. У "Влес-книзі" - літописі староукраїнському (написаному в 880 році) бачимо знаки "Ш", "У", "Б". Загадкою лишається "влес-книжівський" знак "А", який більше подібний на санскритський знак "А" (маю на увазі альфавит Нагарі), ніж на наше сучасне "А". Сьогоднішній знак "Є" зазначений на наших глаголицьких письменах, також був відомий сумеріянам, етрускам і фінікійцям, очевидно, в незаокругленій формі.

    96. В ОРІЯНІ (УКРАЇНІ-РУСІ) ПИСЬМЕНА БУЛИ ТВОРЕНІ ТРЬОМА СПОСОБАМИ. І кожний з них, як я вже згадував, мав свою назву: різивиця - знаки карбувалися на дереві, розі, кістці, березовій корі, кленових дощечках; ліповиця - знаки ліпилися (видавлювалися) на глиняних виробах; куриловиця - знаки курилися (випалювалися) на дощечках, на шкірі, березовій корі. Залізні вістря (вістря призначені для куриловичного письма) археологами знайдені, і вони поруч з іншими археологічними знахідками лежать у Києві в історичному музеї. Куриловичне письмо в Україні (Русі) було звичайним явищем у побуті населення.
    На берестяній дощечці, яка формою нагадує конверт, купці, градники, атімани-воєводи, знатні люди писали розпорядження, торговельні угоди, заповіти, косак писав листа дівчині. Берестяні дощечки в Україні (Русі) мали те значення, що в старому Римі таблиці покриті воском чи папірус (листя) у Єгипті.

    97. ІМПЕРАТОР ВІЗАНТІЇ МИХАЇЛ 3-й (842-867) в небезпеці: 18 червня 860 року військова частина України (Русі) оточила Константинополь: вимагає викупу і звільнення купців київських та молодих людей, яких херсонські греки наловили на побережжі моря, і привезли на продаж в Константинополь.
    Михаїл 3-й у липні 860 року посилає грека філософа Константина, як свого довіреного агента, до Хозарії - шукає союзника. Філософ Константин (агент імператора Михаїла 3-го), прямуючи до Хозарії, спинився у Криму в Херсонесі на відпочинок. І тут греки (херсонесці) повідомили його, що в місті живе прибулий з Києва єрей (волхв), який з грецької мови на київську мову переклав тексти "Євангелій" і "Псальм".

    98. ФІЛОСОФ КОНСТАНТИН (ВІН ТАКОЖ МАЄ ІМ'Я КИРИЛЛ) у Херсонесі стрінувся з київським волхвом і познайомився з київськими письменами здійсненими куриловичним способом. У книзі "Життя Константина" філософ Константин (Кирилл) пише: [425] "обріть же тоу Євангеліє и Псалтырь, руськыми письмены писано, и чловіка обрЬтъ, глаголюща тою бесідою, и бесідовавъ съ нимъ, и силу річи приим, ...й къ Богоу молитвоу творя, въскор'і начя чести и съказати". Отже Константин (Кирилл) ясно каже, що він від українця (русича) навчився (силу мови прийняв) і "скоро начав читати і казати" (по-київському).
    Болгарський письменник-монах Храбр у творі "Про Письмена" пише (у дев'ятсот двадцятих роках), що "Святий Кирилл в Херсонесі знайшов "херсонесицю" - грамота руська явися, Богом дана, в Корсуні (Херсонесі) русину, і от нея же научися Константин Філософ". Митрополит Іларіон (Огієнко) в "Історії Української літературної мови" (1950 рік, Канада) на 60-й сторінці пише, що самого Кирила "свідчення надзвичайно важливе, виходить, що вже року 860-го були в нас свої переклади, а значить було й своє письмо. Цінне свідоцтво "Життя Константина переконливо твердить, що в 9-му столітті на Українських землях було письмо". Сам грек Кирилл (Константин) задокументував, що в 860 році українці (русичі) мали своє письмо, і перекладені тексти "Євангелій". Там, де є переклади чужих релігійних текстів, завжди існують й рідні релігійні тексти.

    99. УКРАЇНА (РУСЬ), маючи торговельні зв'язки з країнами Азії і Европи, знала, що є письмена персіянські, фінікійські, жидівські, грецькі, латинські. І Вона мала й своє письмо, яке творило справу життєвої необхідности. Арабський письменник, описуючи поховання знатного українця (русича), зазначує, що після поховання на дерев'яному намогильнику волхв вирізьбив ім'я померлого. Арабський письменник Ібн Якубель Недім особисто переписав знаки київського письма: збереглися вони в арабських аналах.
    Святий Кирилл (Константин) в Херсонесі в київського волхва, як пише монах Храбр, "грамоти руська научився". І він з цією "грамотою руською" повернувся до Константинополя, де стрінувся з патріярхом Фотієм і імператором Михаїлом 3-м. І вони (патріярх Фотій і імператор Михаїл) з "грамотою руською" послали Кирилла (Константина) до слов'ян, у Моравію.

    100. МІЖ РИМОМ І КОНСТАНТИНОПОЛЕМ ТОЧИТЬСЯ НЕПРИМИРЕННА РЕЛІГІЙНА БОРОТЬБА - хто скоріше при допомозі інтернаціональної релігії ("всі браття во Христі!") закабалить слов'янські племена. Принц Моравії Ростислав незадоволений поведінкою латинських єреїв. Латинські єреї (посланники папи римського) в Моравії пропагують латинську мову, вважаючи її святою, любленою Христом, і зневажають вони моравську мову: кажуть, що моравська мова вульгарна (груба, брутальна, непристойна).
    Прибулий від патріярха Фотія і імператора Михаїла 3-го архиєрей Кирилл (Константин) створив у Моравії антилатинський [426] рух, сказавши, що моравці можуть не латинською, а моравською мовою служити Ісусові Христові. У 861 році архиєрей Кирилл читав моравською мовою грецькі літургічні тексти. Переклади він зробив, маючи київський альфавит, привезений у 860 році з Херсонесу. Він без труду засвоїв знаки "б", "ж", "ш", "ч", яких греки не мають.

    101. ВИПАДОК (ЩАСЛИВИЙ ВИПАДОК) ЧАСТО МАЄ ЕПОХАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ.
    У Ярославі в Спаському монастирі гнили старі рукописи. Архимандрит Іоїль в 1795 році захотів придбати "пару рублєй" і частину рукописів продав комісіонерові. Граф Мусин-Пушкин випадково в комісіонера знайшов "писане на вигладженому папері звичайному" "Слово про Похід Ігоря". І показав історикові (татаринові) Кара Мурзі (Н. М. Карамзінові), який подав про цю знахідку вістку до Гамбурзького місячника. Гамбурґзький місячник, який виходив французькою мовою, у жовтні 1797 році повідомив, що знайдений твір написаний в 1187 році. Якби не цей щасливий випадок, у монастирських мурах згнив би брилянтовий твір України (Русі), який "кидається в вічі своїм широким дохристиянським світоглядом" (Митрополит Іларіон, "Слово Про Ігорів Похід", Винніпег, 1949, сторінка 18).
    Коли б у 860 році Кирилл (Константин) не отримав від українця (русина) "руські письмена", він би не міг у 861-2 роках (виконуючи розпорядження імператора Михаїла III), перекласти грецькі літургічні тексти на моравську мову.

    102. У 867 РОЦІ (БАЗИЛ, ПРИЯТЕЛЬ ПАТРІЯРХА ФОТІЯ) отруїв імператора Михайла 3-го. Патріярх Фотій перестає бути патріярхом. Архиєрей Кирилл (єпископ Моравії) їде з Моравії до Риму. Стрічається з папою Андріаном II, постригається в монахи, живе як "затворник" у римському монастирі, умирає в 869 році. Отже, Кирилл помер, проживши 42 роки.
    Кирилл не був надзвичайно тонким знавцем фонетичних особливостей української мови. Він в Україні (Русі) ніколи не бував і її мови не знав. Деякі єреї і їм віддані науковці, щоб оправдати насильницьке хрещення України (Русі), проголошують грека Кирилла "святителем слов'янського світу" і "просвітителем України-Русі". Щоб підняти престиж грецькій вірі, переконують парахвіян, що Україна (Русь) була нездібна сама для себе альфавитні знаки придумати. Очевидно, у такі єрейські "казання" можуть вірити тільки ті парахвіяни, які необізнані з історією розвитку письма народів Білої раси.

    103. ІСТОРИК КАРАМЗІН У ПЕРШОМУ ТОМІ (в примітці 532-й) пише, що в "Новгородському літописі" зазначено, що "влєто 790 от рожденя Христа росси начаша писанія іметі".
    Біля села Ромашки (на Київщині) археологи в 1899 році знайшли глек і передали в Київ Історичному музею. На глекові були письмена, та ніхто не міг дізнатися, що вони означають. Таємничий [427] глек звертав на себе увагу дослідників тому, що було встійнено, що він зроблений в 350 році, отже "в часи заснування Константинополя".
    Київська Академія Наук повідомила, що "найбільший знавець Київської Русі академік Борис Рибаків розшифрував написи на таємничому глекові. На глекові написані новорічні обряди, сонячні веснянки, урочисті свята Купала, час блискавок. Визначені пори року: 20-30 травня - час дощів, 24 червня - час літнього сонцестояння".

    104. І ЮРІЙ ГУР'ЇВ у журналі "Радянська культура" (за 11 серпня 1963 року) написав, що "Розшифрування зображення на глекові-календарі яскраво висвітлює далеке минуле східніх слов'ян. Вже у 4-му столітті, задовго до утворення Київської держави, вони мали великий агротехнічний досвід, що відбилося на їх віруваннях та літочисленні. Характерно, що цей досвід і тоді був багатовіковим.
    "Ключ, знайдений академіком Рибаковим, дозволив розшифрувати і малюнки на чаші IV століття нашої доби. Це ще древніший слов'янський календар так само тісно пов'язаний з річним сільськогосподарським циклом. Кожен з місяців позначений малюнком у дванадцятьох прямокутних рамках.
    "Образність малюнків, старанність їх виконання і зміст свідчить про високий розвиток культури східніх слов'ян у сивій давнині. А наявність календарів ще раз підтверджує думку про існування древньої східнослов'янської писемности.

    105. АРХЕОЛОГИ ЗНАЙШЛИ В РОЗКОПКАХ НА БЕРЕЗІ ДНІПРА (в селі Гніздове) посудину зроблену в 940 році, на якій зберігся виразний напис "Гороухща": фотографію цього письма бачимо у всіх книгах з історії стародавньої України (Русі).
    Договори в 907, 911, 972 роках складені між Константинополем і Києвом київськими і грецькими письменами. У договорі підписаному в 944 році зазначено, що купці, їдучи з Київа до Константинополя, повинні мати грамоти видані царем України (Русі).
    Европейські науковці вважають, що український альфавит - неперевершений зразок в історії європейських альфавитів. В українському альфавиті втілене надзвичайно тонке розуміння складної фонетичної системи мови (мови київської).
    Український альфавит творився на протязі тисячоліть - у його творенні брали участь невідомі й відомі уми України (Русі). [428]     106. УКРАЇНЕЦЬ М. СМОТРИЦЬКИЙ (1578-1633) впровадив в український альфавит знак "Ґ". (Знак "Ґ" москвини-вторжники заборонили українцям (русичам) вживати. Киянин, який відважувався боронити знак "Ґ", був проголошений "українським буржуазним націоналістом" і покараний " Ісправітєльно-Трудовим лаґєрьом"). [428]
    У 1818 році О. Павловський видав "Українську Граматику", почавши писати знак "і" замість знаку "и". Письменники Квітка-Основ'яненко і Гулак-Артемовський почали радо вживати знак "і". Тарас Шевченко писав "Украйна". Письменники Шашкевич, Головацький, Вагилевич викинули з альфавиту перестарілий знак "ы". Письменник П. Куліш щиро вітав удосконалення українського альфавиту і впроваджував його в життя: у Галичині була щиро прийнята "кулішівка". Агенти Московитії бачили у вдосконаленні українського альфавиту "політіческій сепаратізм", який творить "рознь".

    107. М. ДРАГОМАНІВ в 1877 році висловив думку, що в українському альфавиті є той недостаток, що не уживається окремого знаку для "йотованих голосних", які скомпоновані з двох звуків. Наприклад, ми пишемо "я", а вимовляємо "яа"; він вважав, що звук "я" треба передавати двома знаками "jа".
    Письменники пишуть, що мова - душа народу, звідси й постає твердження: чим благородніша мова, тим благородніша душа. У поневоленого народу поневолена мова - поневолена мова приречена на загибель, або на глум чи невизнання. Москвинські шовіністи, поневоливши українців, сказали, що української мови "нєт". А інші москвини почали сміятися, що в українській мові немає таких благородних слів, як "ґлаз", "дєнґі", "барабан" тому, що "хохли сліпі, бідні, глухі". Татарські слова "ґлаз", "дєнґі", "барабан" - щоденні слова в Московитії.

    108. 987 РІК. У КИЇВСЬКОМУ СВЯЩЕННОМУ ГАЮ, в щойноспорудженій Святині, як у раю: квіти і світло. Біля знамена Дажбожого горять золоті світильники. "Святиня була побудована з дивною пишнотою і мистецтвом. Зсередини і зовні з її стін виступали скульптури - зображення людей, птахів і звірів, вигляд яких був такий правдивий, що вони здавалося, дихали і жили. Фарби зовнішніх зображень ні від дощу, ні від снігу не темніли і не розмивалися, таке було мистецтво" (сторінка 19, "Нариси Історії Архітектури України", Київ, 1957 рік).
    Чарівне архітектурне мистецтво дохристиянської України (Русі), чарівне оригінальністю, незалежністю творчости, своєрідністю. Умільці київські не любили взоруватися на чужі святині. Вважали, що той, хто споруджує святиню, взоруючись на чужоземну святиню, признається, що має мало розвинену уяву і не володіє здібністю творити красу безподібну, неповторну.

    109. У СВЯТИНІ, ЯКА "ПОБУДОВАНА З ДИВНОЮ ПИШНОТОЮ І МИСТЕЦТВОМ", говорить волхв Богомир: "Брати і Сестри, сьогодні Обрітенська неділя. Ще тиждень, і буде місяць березень - буде новий рік. Птахи обрітатимуться з вираю на гостинну землю внуків Дажбожих.
    "І воскреснуть наші поля, діброви, славитимуться пташиними співами. Птахи - співучі ждані [429] гості наші, головні вістуни Весни. Обрітення їхнє несе радість, а радість, то - здоров'я душі й тіла.
    "Брати і Сестри, Обрітення стріньмо добром сердець наших. Звільнімо душі наші від заздрости, жаги, пристрасти, ненависти, помсти. Ми всі гнівні буваємо - ніхто не може себе цілком звільнити від гніву. Але читтні (виховані) люди уміють володіти гнівом. Вони свій усміх єднають з усміхом Весни. Де усміх, там для гніву місця немає".

    110. "НЕВИХОВАНІ ЛЮДИ ТОМУ Й НЕВИХОВАНІ, ЩО ГНІВ НИМИ ВОЛОДІЄ, гнів володіє їхнім розумом і їхньою душею. Мудрість тому й є мудрістю, що вона вміє сама в собі поневолювати гнів. Той, хто не вміє володіти своїми почуваннями, вважається невихованою людиною.
    "Перед Обрітенням я відвідав чимало родин, бачив радість і смуток. І сьогодні кажу: брате, пам'ятай, ти такий, як і брати твої. Усе, що приносить тобі біль, приносить біль й братам твоїм, І тому не завдавай болю братам.
    "Є в родині баба, дід, тато, мати, діти. І в кожного з них є душа. І кожна душа хоче бути щасливою. Що потрібно душі, щоб вона була щасливою? Душі потрібна повага, любов, співчуття, щирість, приємність. Даваймо один одному все те, що душі потрібно.
    "Віра України (Русі) - це віра душі нашої, душа така, яка в неї віра. Віра наша вкорінена в глибинах нашого єства, як дуб укорінений у глибинах землі. Віра наша, то природа розуму нашого, природа душі нашої. І тому без нас немає віри нашої, і без віри нашої немає нас".

    111. "ЧУЖІ ЛЮДИ ПРИХОДЯТЬ ДО КИЄВА І ПИТАЮТЬ НАС, ХТО Є ДАЖБОГ?
    Є в нас така відповідь: Дажбог дав Ореві, Татові тат наших, землю найбагатшу на землі. І сказав: "Я, Бог Твій, Я зерно Безсмертя, Я світ всіх світів, Я розум розуму, Я краса краси і розкіш розкошів. Я проміння вогню і квітування землі, Я життя життів. З мого зерна родяться всі зерна.
    Я, Дажбог, усе незалежне залежить від дій Моїх, мені непокірне підкорене, Я вищий за життя і смерть. Той, хто всіх обманює, не обманює мене: мені відоме минуле, сучасне і майбутнє.
    Я, Дажбог, Я в Усьому і Все в мені, Я володію Небом і Землею, Я створений з землі, повітря, вогню і води, розуму і рівноваги, але Я вищий за ті сили, з яких створений Я. Я - Сила сил, бо я творю силу в Силі, Я рівновага світу видимого і невидимого, без мене світло не було б світлом. Я - Все, Оре мій, діти твої не можуть жити без мене, бо вони є частиною Всього, вони внуки Мої. Я, Дажбог, Самонаснажуюча Первооснова Вічної Дії".

    112. І КОЛИ ВОЛХВ БОГОМИР підійшов до небесно-злотоколосого стягу України (Русі) і поцілував Його, кияни і киянки почали підходити, ставали на коліна і цілували знамено віри батьків своїх.
    Сестри Святослава і Сумира поклали два калачі біля Жертовни- [430] ка. Їхній тато (атіман Гутта) - улюбленець людей града Кия. Він щороку одну десяту збіжжя, зібраного на нивах своїх, передає для сиріт, калік і старих самітніх людей. І волхви люблять добрі дари його. І доньки його (Святослава і Сумира) - чарівні й горді киянки. Вони не захоплюються персіянськими, грецькими, латинськими, арабськими зразками одіння. Їхнє київське одіння київськими умільцями створене, їхні злототкані льолі мають колір стиглого колосся - оздоблені вишивками, які нагадують блискавицю, їхні пояси широкі й сині, як небо, їхні сережки, в яких горять діяманти, зроблені київськими золотарями, у русих косах їхніх степові ніжно-сині квіти.
    Святослава і Сумира влітку люблять їздити в степу на баских конях, уміло стріляють з луків. Чужинці (араби, греки, латини, вірмени), які бувають у Києві на святах Купальських, дивуються, що в Україні (Русі) досі живуть амазонки.

    113. ВЕСНЯНЕ БЛАГОВІЩЕННЯ - усі люди (діти, молодь, дорослі, старі, хворі) виходять з домів на сонце, щоб Благовіщенням сонячним обадьорилася кров у жилах. Довгі й холодні зимові ночі надокучили людям. Люди бачать в Благовіщенні поновлення сил своїх.
    Віщий Чара у Святині сказав: "З неба прийшло на землю нашу світле Благовіщення, радуймося! У світлі Благовіщення сусід сусідові хай благо віщує! Благовіщування - спонуки душі нашої. Благовіщування є в обряді Орання, в Обряді Сіяння, в Обряді Жнив, в Обряді Молочення, в Обряді Мелення, в Обряді Споживання страви. Обряди наші впорядковують спосіб життя нашого.
    "Чую, до Київа приходять чорноризні чужинці, заходять до хат наших. Улесливо умовляють нас, щоб ми рідний спосіб життя покинули і чужий спосіб життя прийняли. Чужинці хочуть, щоб ми від них прийняли релігію, в якій "є Тройця: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух". Нам цієї чужої тройці непотрібно!
    "Україна (Русь) має свою Вічну, Єдину і Нероздільну Святу Тройцю - є Дажбог, є Чоловічий Рід і є Жіночий Рід. Усе, що живе (трави, дерева, звірина, люди) складається з двох родів - Він і Вона. Дажбог, Він і Вона - творять Тройцю Краси, Мудрости, Правди, Любови".

    114. "БРАТИ І СЕСТРИ, є п'ять сил - слух, нюх, смак, зір, дотик. (Наші праотці слово "пан" вживали в значенні "п'ять"). Пан - людина, яка має п'ять досконалих сил і ними уміє розумно володіти.
    "Щоб Україна (Русь) була паном, їй потрібні не три сили (Саваот, Ісус, Голуб), про які єреї-чужинці оповідають, їй потрібно п'ять сил - Земля, Тіло, Розум, Обставини, Віра. Тільки з цих п'ятьох сил твориться Сила, Воля, Правда, Любов і Безсмертя України (Русі)".

    115. "ЩО МИ, УКРАЇНЦІ (РУСИЧІ), ПОВИННІ РОБИТИ, щоб Україна (Русь) була силою всесвіт- [431] ньою? Ми повинні бути вірні самі собі. З вірности самому собі твориться сила, краса і розум нашої віри. У рідній вірі кожний з нас сам пише свій життєпис, сам проявляє природу свого "я", сам представляє вдачу і звичаї свої.
    "Вірність родині - найблагородніша властивість душевної краси. З людей, які вірні родині, твориться родина вірних людей. З вірних родин твориться вірне плем'я - вірний народ України (Русі).
    "Родина - об'єднання, в крові й душі записані таємні сили родинної єдности. Родинний дім - святиня, в якій всі моляться, щоб в родині була любов, щоб множилося родинне багатство, щоб чужі духовні сили не проникли в родину, і не роз'єднали єдности родинної віри, єдности родинної таїни.
    "Достойна родина тому достойна, що вона має свої родинні святощі - образи предків своїх, родинні молитви, заповіти, родинну відданість. З родинних святощів твориться у родині великодушність, взаємопошана, взаємовідданість. Ніхто в світі (жодні чужі сили) не мають права вторгатися у храм родини нашої".

    116. "РОДИЧІ, У ВАС Є ДІТИ, ви бачите, в кожної дитини інша вдача, і так має бути. Щоб між дітьми була любов, з колиски дитину так виховуйте, щоб їй хотілося з братом і сестрою поділитися кусником хліба, думкою, радістю, таїною. Обділяйте дітей однаковою любов'ю, щоб між дітьми не було заздрости. Викорінюйте в родині забаганки самолюбця. Самолюбець - родинне зло, з якого твориться зрада родинних законів. Самолюбець не дає родині ні слави, ні радости, ні здоров'я.
    "Ми внуки Дажбожі, між Дажбогом і нами живе таїна кровної і душевної зріднености. Усі ми перед Дажбогом рівні і всіх нас Дажбог любить однаковою любов'ю. Дажбог - Родич наш, і любить Він нас так, як люблять родичі дітей своїх.
    "Ми не боїмося, ми не підходимо до Дажбога з страхом і трепетом, Дажбог - Любов, Світло, Краса, Правда. Так, як тіло не може жити без води і хліба, так душа наша не може жити без Любови, Світла, Краси, Правди.
    "Брати і сестри, усі ми такі, яке наше думання, наше почування, наше діяння. Спосіб життя нашого звемо ми вірою нашою. У нашій вірі ми уосібнюємо наш розум, нашу душу, нашу любов, нашу вдачу, нашу єдність з родичами і дітьми. Усе, що в нашому житті найкраще, ми даруємо (жертвуємо) постійному розвиткові нашої віри. І коли б ми все те, що в нашому житті найкраще, почали зневажати, полюбивши все те, що в чужинців найкраще, ми б стали на рідній землі рабами краси чужої, рабами віри чужої, рабами розуму чужого. О, таке духовне рабство знесилило б душу нашу, знеславило б мову нашу, спотворило б вдачу нашу".

    117. ДІМ ВІЩОГО РАДОГОСТА. За столом сидять атімани - воєвода Гутта, атіман-воєвода Орь, Віщий Чара, волхв Божедар. [432] Віста на стіл поставила смажених голубів і свіжого хмільного меду. Віщий Радогост сказав: "Цар Святослав рік: "Аще хто хотяще креститися, не браняху, но ругахуся тому". Він гнівався на віровідступників. Віровідступники не вміють з пошаною ставитися до себе. Так є: яке наше ставлення до рідної віри, таке наше ставлення до себе. Рідна віра наша створена нами: шануємо ми її, значить шануємо свій розум, свою душу, свій шлях життя.
    "Цар Святослав вважав, що той українець (русич), який прийняв грецьку віру, визнав себе грецьким рабом. Прийняти чужу віру значить себе підпорядкувати чужинцеві. Сьогодні ми вирішуємо, що сказати цареві Володимирові.
    Атіман-воєвода Гутта сказав: "Цар Володимир знетямів на користь гречинів (ромеїв). Він ставиться байдуже до віри України (Русі), а це значить ставиться він байдуже до духовної незалежности свого "я".
    "Збайдужіння до святощів рідних - гріх великий. Цар Володимир своїм байдужим ставленням до віри батьків своїх псує добру вдачу дітей наших. У нас є віра - той киянин, який перед жодним чужинцем не стоїть на колінах, людина достойна, і до неї ставляться з довір'ям. Цар Володимир хоче змінити вдачу людей України (Русі), зробивши її рабською: у рабів рабська достойність - раб тому достойний, що він рідне зневажає, а чуже - обожує".

    118. І СКАЗАВ АТІМАН-ВОЄВОДА ОРЬ: "Цар Володимир став рабом пристрасти - він поклоняється тілесним спонукам і винові, і любить повторяти, що "Русь без хмільних напитків жити не може".
    І сказав Віщий Радогост: "Цар Володимир не любить киян тому, що кияни йому сказали: "Ти привів варягів до Київа, варяги - люди розбещені, тішаться, завдаючи біль людям. Варяги на вулиці зневажливо ставляться до киянок. Кияни почали то там, то там убивати варягів".
    "Щоб хіть варяжську вгамувати, цар Володимир сотні чужих дівиць тримає на дворищах, де є вино, мед, об'їдання, розпуста. Варяги відважуються казати, що Київ їхній, бо вони убили царя Ярополка, посадили Володимира на престол. Варяги ще й тому повідважнішали, що кияни голосно кажуть, що цар Володимир більше слухає чужих волхвів (єреїв грецьких), ніж рідних. Він учить киян чуже ставити вище рідного, і сорому в цьому не бачить".

    119. І СКАЗАВ ВОЛХВ БОЖЕДАР: "Юдеєць Маттей вчора прибув з Константинополя. Знає він мову нашу, привіз мені дарунок - іранський килим. Він чув від купців-ромеїв, що цар поклонився грецькому Богові Саваотові. Коли я спитав юдейця Маттея, що юдеї роблять з тими, які віру батьківську зраджують, він зі скриньки вийняв книжку, і прочитав таке: "Коли між вами з'явиться пророк або сновидець, і покаже тобі ознаку або чудо, і справдиться ознака або чудо, про котре він казав [433] тобі, говорячи: Ходімо слідом за іншими богами, що їх ти досі не знав, та будемо служити їм, то не будеш слухати того пророка або сновидця.
    "І мусите вбити сього пророка або сновидця, бо він проповідував відступництво від Бога вашого. Коли брат твій, син матері твоєї, або син твій чи дочка твоя, чи жона серця твого, чи приятель твій, любий, як душа твоя, та буде підмовляти тебе тайкома, говорячи: Нумо, будем служити іншим богам, яких не знав ні ти, ні батьки твої. Богам народів, що навкруги вас, близько до тебе чи далеко від тебе, від одного кінця землі до другого кінця землі, то не приставай на волю його і не слухай його, і нехай не знайде він ласки в очах твоїх, і не змилосердься до нього, і не сховаєш його. Ні! Ти повинен убити його. Рука твоя буде перва на страту його, а потім рука всього люду. І поб'єш його камінням, щоб погиб. І ввесь Ізраель мусить слухати і боятися, щоб не було більше такого злочину серед нас" (5-та книга Мойсея, 13, 1-11).

    120. "БАЧИМО, ЮДЕЙЦІ, УБИВАЮТЬ ТОГО ЦАРЯ чи пророка, який проповідує відступництво від рідного Бога і намовляє своїх людей іти служити Богові чужих людей".
    Віщий Чара сказав спокійно: "Убивство - зло. Чинити зло в ім'я добра, значить творити зле добро. В Україні (Русі) досі за віру брат на брата меча не підіймав. Життя людини - справа свята, брат брата убити не може, убити брата - значить убити святу справу.
    "Правда - цар Володимир, смачні грецькі вина п'ючи, став крикливим. Не розумом, розважністю і любов'ю, а криком і погрозами управляє. Але він наш цар! Підемо до нього і покажемо йому нашу відданість, нашу любов".
    Цар Володимир, почувши, що йдуть Віщий Радогост, Віщий Чара і атіман-воєвода Гутта, сказав, щоб єрей Архандоніс щез у медуші: у стіні були двері, які вели в підземелля, де стояли бочки з медом і вином.

    121. І СКАЗАВ ВІЩИЙ РАДОГОСТ: "Царю наш, ми прийшли сказати: порядні греки не прийдуть в Україну (Русь), щоб українців (русичів) навертати на грецьку віру. У порядного грека є совість, і тому він не буде улесливою хитрістю підпорядковувати киян грецьким канонам і ритуалам".
    І сказав Віщий Чара: "Царю наш, наша віра - це духовні закони життя нашого незалежного, славного, багатого. Коли бачиш в нашій вірі помилки, виправ їх. Я завжди кажу, наша віра - наш спосіб життя, який ми постійно самі вдосконалюємо, краще покращуємо, хибне - відкидаємо, і життя людське підвладне цим законам. Коли ж ти, царю наш, відійдеш від рідного способу життя і приймеш грецький спосіб життя, грек буде на тебе дивитися, як на раба свого. А коли наш цар-раб, то ми, діти його, є рабами раба. [434]
    "Коли ти прийшов до переконання, що тільки та віра правдива, в якій є один Бог, то самі створімо в Україні (Русі) віру правдиву, проголосивши, що є Один Бог - Творець Світу, а ми - люди Божі. У греків була віра в багатьох Богів, вони самі проголосили, що є Один Бог - Творець Світу. Вони на єрейському віче в Нікеї проголосили, що юдеєць Ісус - Один Бог, Творець Світу. Коли їм вільно творити віровчення, то хто сказав, що Україна (Русь) не має права користуватися духовною волею?"

    122. "ЦАРЮ НАШ, КОЛИ БОГ, ТО ТІЛЬКИ РІДНИЙ, у чужого Бога - чужі справи. З рідним Богом ми погніваємося так, як гніваються діти з батьком, і помиримося, рідний Бог - світлий дух Родини нашої. З чужим Богом (Саваотом-Ісусом) нам буде тяжко жити, бо ми будемо для нього приймаками, сиротами. О, царю наш, ми не хочемо, щоб в Україні (Русі) була гнітюча віра, що цар пішов на службу до візантійського Саваота.
    "Льстиві греки (ромеї) кажуть, що ми ідолам поклоняємося - вони не мають права вмішуватися у храм душі нашої! Є у нас образ Бога нами створений, який нам нагадує образ Бога Вічного і Всюдисущого - образ Дажбога нашого. У греків слово "образ" значить "ідол". Є в греків образ Саваота ними створений - на дошці намальований. Греки своє малювання обожують, а наше - зневажають".

    123. АТІМАН-ВОЄВОДА ГУТТА СКАЗАВ: "Звичайна людина може сісти під тином, хліб-сіль їсти. Але цареві цього недозволено робити. Цар не має тих прав, що має звичайна людина, і звичайна людина не має тих прав, що має цар.
    "Усі повинні вчитися в царя. Царю, учи нас, що той, хто не хоче відстоювати віри України (Русі) є ворог. Чому треба відстоювати віру України (Русі)? Віра України (Русі) - духовна наука, яка вчить нас бути духовно незалежними людьми, і робить нас українцями (русичами), і дає нам силу жити так, як ми хочемо. Рідна віра нас учить не наслідувати чуже одіння, а творити своє і своїм творінням себе славити на всіх кутках світу.
    "Я вчу дітей своїх так: той, хто не шанує святощів Вітчизни своєї, - пройдисвіт. Коли ми в Києві чужу віру матимемо, ми станемо народом пройдисвітів: наші діти, утративши зв'язок з корінем віри рідної, служитимуть чужим святощам, о, чи є щось потворніше, бридкіше!"

    124. І ЗНОВУ СКАЗАВ ВІЩИЙ ЧАРА": "Ми досі мечем, волею і відвагою здобували славу для себе. І той, хто на полі брані був мужнішим і відданішим, був зразком для всіх українців (русичів). Коли ми зрадимо віру батьків своїх і приймемо віру батьків чужих, у нас постане рабське поняття зразкової людини: українець (русич), який нижче схилятиме спину перед чужинцем, буде чужинцем хвалений за таке плазування і обдарований почестями. [435]
    "Із цього плазування перед чужинцем і постане рабська віра: хочеш бути розумним, думай так, як думає чужинець. Хочеш мати спокійне життя - відстосовуйся від рідних звичаїв і пристосовуйся до чужих: чуже пануюче, рідне - гноблене.
    "Царю наш, звелич нас перед світом! Звелич нас перед дітьми нашими, звелич нас перед внуками, які ще перебувають в дорозі до нас. Не ставай на коліна перед чужими святощами! Звелич, царю наш, святощі України (Русі) понад все, щоб у наших душах жила гордість, жила віра в себе і в царя рідного, жила віра, що ми не народ пройдисвітів, ні, ми достойні люди, бо наші святощі нашого походження!"

    125. І СКАЗАВ ЦАР ВОЛОДИМИР: "Кияни знають, що ось у цьому Двірцеві я вбив брата Ярополка. Кияни знають, що я вбив князя Рогволода і на очах варягів мав хіть з його донькою Рогнідою. Кияни знають, що я ввів у Київ варягів, які чинили лихо. І знають кияни, що грецькі вина мені потіху дають. Кияни кажуть, що я поводжуся, як смерд, бо є зятем смерда.
    "Мені зараз двадцять вісім років, я хочу, щоб Україна (Русь) була сильна. Мені греки-єреї кажуть, що сила там, де сильний цар, а сильний цар там, де грецька віра, котра вчить, що цар - наставленик Бога-Христа. Хто не слухає паря, той не слухає Бога-Христа. Хто не слухає Бога-Христа, того треба сікти!
    "Ви ж, волхви, не можете проголосити, що мене на престол посадив Дажбог, бо... кров брата Ярополка на мечі моєму. Ви не можете проголосити, що той, хто не кланяється цареві Володимирові, гнівить Дажбога! Мені тяжко на душі, волхви мої, і тому розраду шукаю в вині й дівицях, між мною і киянами немає теплих відношень".

    126. І СКАЗАВ ВІЩИЙ РАДОГОСТ: "Ми можемо проголосити, що цар Володимир - правда і слава України (Русі), бо він боронить віковічну батьківську віру, і жодна сила не поставить його на коліна перед візантійським ідолом Саваота!"
    Цар Володимир не міг збагнути віровчення духовних провідників України (Русі). Він тішив себе, чуючи, що греки-єреї хочуть проголосити, що цар Володимир - раб Христовий має більшу силу, славу і правду, ніж Дажбог-Господь України (Русі).
    У Київському Священному Гаю у Святині волхв Богомир сказав киянам: "Ми, внуки Дажбожі, самі визначаємо, яка для нас дорога життя добра, а яка - зла. Ми учителі життя свого. Ми здібні самі свої помилки виправляти і ми здібні самі себе славити своїми добрими ділами. Той народ, який сам себе вчить, учений по-своєму.
    "У нас є свої закони правдивости і неправдивости, і це нас робить незалежними людьми. Єреї-гречини приходять до нас і наші закони ганьблять, а свої - хвалять. Вони проголошують грецьку [436] ортодоксію єдиноправильною вірою в Бога, а всі інші віри (українську, мусульманську, юдейську, латинську) зневажають. Вони засліплені любов'ю до себе і ожорстокілі ненавистю до чужих святощів, і тому вони не здібні зрозуміти, що кожний народ має право іти своєю дорогою до Бога".

    127. "КИЯНИ! КОЛИ ВИ ПОСЛУХАЄТЕ ЄРЕЇВ-ГРЕКІВ, і визнаєте, що ваша рідна віра глупа значить ви самі себе визнаєте глупими людьми. Віра створена людьми. У мудрих людей віра мудра, їм їхня мудра рідна віра дає самовпевнення. Відібрати в людини її мудру рідну віру, значить відібрати в неї самовпевненість.
    "Несамовпевнені люди не можуть довершувати великої справи тому, що вони не впевнені в себе - вони не вірять в себе. Коли вони не вірять собі, то як вони можуть вірити у справи, які вони прагнуть довершити?
    "Я кажу: кияни вірте в себе, і розвивайте віру в себе. Єреї-греки, чуючи таке віровчення, кажуть, що бєсовство проповідую. На їхню думку, той хто вірить в себе, з бєсами знається. А той, хто вірить у грека і в грецькі святощі, правдиву віру має.
    "З вірою в Дажбога ми віримо в себе, і наша віра кличе нас на подвиги, рятує нас від байдужости, зради, лінивства.
    "Я кажу: кияни - у вірі України (Русі) затаєний предвічний досвід життя нашого, затаєні наші знання навколишньої природи, затаєні особливості душі нашої, затаєні глибини мудрости нашої, затаєна незалежна духовність наша!
    "Удосконалюючи свою віру, ми самі себе вдосконалюємо. Прославляючи свою віру, ми самі себе прославляємо. Обороняючи свою віру, ми самі себе обороняємо. Слава Дажбогові!"

    128. НА ПОДОЛІ В КИРІКОНІ ЮДЕЙСЬКОГО ПРОРОКА ІЛЛІЇ всю ніч горять свічки, двері замкнені. Біля кивоту сидять єрей Архандоніс і прибулі з Константинополя монахи Афанасій, Іларіон, Базил, Теодор.
    І монах Афанасій сказав: "Не сотні, а тисячі благих єреїв без обіду живуть у Константинополі, утекли від мусульман. Патріярх журиться. Є в нас єдине спасіння - навернути Україну (Русь) на віру грецьку, щоб вона була підпорядкована патріярхові Константинопольському. І тоді тисячі благих єреїв могтимуть жити у градах України (Русі), збиратимуть дари і відправлятимуть до Константинополя на славу Ісуса Христа .
    І єрей Архандоніс сказав: "Правду речеш, українці (русичі) не мають віри правдивої, та вони люди правдиві, чесні, гостинні, чепурні. І головне - шанобливо ставляться до чужинців, їм треба говорити про Адама, Єву, Синай, Мойсея, непорочне зачатіє, про чуда Ісуса Христа".

    129. І МОНАХ ІЛАРІОН СКАЗАВ: "Волхви - це дияволи, вони киянам кажуть, що київська віра добра для киян, а грецька - добра для греків. Щоб, при допомо- [437] зі хрещення, підпорядкувати українців (русичів) грецьким законам, нам треба так поступати з волхвами, як поступав пророк Іллія.
    "Коли пророк Іллія мав від Саваота право повбивати Ваалових священиків, то значить і нам від Саваота дане святе право повбивати священиків Дажбожих. Волхви (священики) Дажбожі тепер, як ніколи, затривожені нашим місіонерством. І щонеділі вони доводять киянам, що для них Дажбог рідніший, як Христос. І тому, що в киян дуже розвинений інстинкт незалежности, нам буде тяжко їх підкорити нашим законам.
    "Та радіємо ми - цар Володимир має вдачу славного царя Савла, який любив вино і дівиць. Ми повинні хрещенням зламати залізну волю українця (русича). Ми повинні Київ перетворити у місто монастирів, у яких житимуть мовчазні молоді люди, які відреклися від благ земних і просять у Христа спасіння, і самозречено читають писання отців грецької церкви".

    130. "ЩОБ УКРАЇНЦІ (РУСИЧІ) ПОКІРНО ПОЛЮБИЛИ ГРЕЦЬКУ ВІРУ ОРТОДОКСНУ, і їй віддано служили, треба поруйнувати жертовники рідної віри України (Русі), які їм нагадують почуття духовної незалежности. Треба спалити їхні письмена, в яких оповідається про подвиги батьків їхніх. Треба спалити їхні календарі, прапори. Треба спалити договори, які були підписані між Києвом і Константинополем, бо в тих договорах царює дух київської нескоримости.
    "Треба спалити книги законів рідної віри України (Русі), і дати киянам закони грецької церкви. І треба впровадити до київських домів образи грецьких святих. Коли кияни привикнуть стояти на колінах перед греками, тоді рабство стане їхньою церковною звичкою .
    І єрей Іларіон сказав: "Кияни не люблять слова "Константинополь". Кажуть, що в цьому граді їхнім синам греки голови сікли. У Києві почнімо звати Константинополь словом "Царів град". Кияни, звикши Константинополь звати Царгородом, самі цього не відчуваючи, поставлять Київ на друге місце, їхатимуть до Царгороду за правдою, за законами, за святощами, за мудрощами. І за їхню низькопоклонність їх буде любити царгородський патріярх. "Біблія" каже нам, що коли ви, греки, хочете киян перетворити у націю плебеїв грецької ортодоксії, то "Поруйнуйте жертовники їхні, і порозбивайте стовпи їхні, і вогнем повипалюйте гаї їхні, і порубайте тесані постаті богів їхніх, та й імена їхні знівечіть із місць тих" (5-та кн. Мойсея, гл. 12, 3). Ісусе Христе, поможи нам підпорядкувати душу й розум України (Русі) під владу візантійського патріярха!"

    131. ВОЄВОДА ВОВЧИЙ ХВІСТ ПРИСТОСОВАНЕЦЬ. Коли Володимир сів на Київський престол і став оборонцем віри України (Русі), воєвода Вовчий Хвіст назвав грецьку віру "льстивим бє-совством". Тепер, бачачи, що цар [438] Володимир почав приятелювати з єреями грецької віри, він кланяється єреям.
    Єрей Архандоніс іде з воєводою Вовчим Хвостом до Священного Гаю, щоб навернути на віру грецьку Віщого Чару: коли Віщий Чара відречеться від Дажбога і почне поклонятися Саваотові, між волхвами почнеться свара.
    Єрей Архандоніс сказав: "Тільки Ісус є Богом Єдиним і Всюдисущим. Ісус приніс любов, Ісус учить, щоб людина була богобоязлива. Хто проти Ісуса, той буде покараний Ісусом. Пощо Віщий Чара ідеш проти Ісуса?"
    Віщий Чара сказав: "Тільки Дажбог є Богом Єдиним і Всюдисущим. Дажбог приніс любов. Дажбог учить, щоб людина не боялася Дажбога. Ми, Дажбожі внуки - квіти сонячної любови, і коли хтось з нас піде проти Дажбога, той піде проти свого сумління. Єреє Архандонісе, пощо нам сваритися - Бог один! Ти звеш Господа Ісусом, а я зву Господа Дажбогом. Кожний народ має право звати Бога по-своєму і вірити в Бога по-своєму. Живімо мирно!"

    132. КИЯНИ, ПОЧУВШИ, ЩО ВІЩИЙ ЧАРА ГОВОРИТЬ З ЄРЕЄМ АРХАНДОНІСОМ, почали іти до Священного Гаю. Віщий Чара продовжував говорити: "Ісус - юдейський царевич, з роду царя Давида. Коли, єреє Архандонісе, ти звеш юдейського царевича Богом єдиним і всюдисущим, я не гніваюся на тебе. Вір, що царевич Юдеї створив Небо і Землю. Вір, що царевич Юдеї має найдосконаліший у світі нюх, слух, смак, зір, дотик, я не гніваюся на тебе. Для китайців, індусів, арабів, юдеїв, іранців царевич Юдеї не є Творцем Неба і Землі. Не гнівайся, єреє Архандонісе, на тих, які мають свої віровчення. Коли ж ти гніваєшся, значить розум твій неправильно вихований - гнів затьмарює мислення. Там, де мисль затьмарена - віра затьмарена".
    І сказав єрей Архандоніс: "Віщий Чара, бійся Бога!" І відповів Віщий Чара: "Людина по своїй природі відважна. Хто людину застрашує Богом, той має віру застрашуючу. Дажбог по стороні тієї людини, яка відважна. Дажбог - Датель Життя. Чому людина має боятися Того, Хто їй дав життя?"

    133. ЄРЕЙ АРХАНДОНІС СКАЗАВ: "Маючи віру правдиву, ми віримо, що світ людини починається від Ісуса. Як ви вірите, маючи віру в Дажбога"? І відповів Віщий Чара: "Світ людини починається від рідного порога. Й Ісус починав свій світ від рідного порога. Ісус ніколи не відрікався від Бога батьків своїх, хоч знаємо, що Бог Авраама був дуже жорстоким - умертвляв і топив дітей.
    "У нас, українців (русичів) є рідний поріг, і ми так, як й Ісус, не хочемо зраджувати Бога батьків своїх. О, рідний поріг життя! Людина може мандрувати все життя по чужих світах, та коли в неї щось збереглося людське, вона любитиме рідний поріг, який вона вперше переступила, тримаючись за материнську спідницю". [439]

    134. І ПРИЙШЛИ МОНАХИ АФАНАСІЙ І ІЛАРІОН: знають вони мову болгарську, і тому розуміють киян. Монах Афанасій сказав: "Ми, браття во Христі, приносимо до Київа правдиву віру. Хіба Віщий Чара правдивости не хоче прийняти?" І відповів Віщий Чара: "Розумію, ви приїхали до Києва на грецькому коні, який має ім'я "грецька ортодоксія". І кажете мені, щоб і я сідав на вашого коня. Скажіть, де я маю сидіти - біля гриви чи біля хвоста? У чиїх руках має бути ремінний поводок?"
    Єрей Архандоніс сказав: "Ми, правдиві люди, прийшли, щоб вас правдивої віри навчити, щоб ви знали, як жити і любити, і тому ми їдемо впереді. Ремінний повідок має перебувати у наших руках".
    Віщий Чара відповів: "Пташки вміють жити - уміють самі собі гніздо вити, уміють дітей любити. Живуть вони тими законами життя, які їм дали Небо і Земля. Законами Неба й Землі й ми керуємося. Коли ви, єреї-греки, вважаєте, що закони дані нам Небом і Землею, заблукалі, нечестиві, а закони придумані вами на єрейських вічах, премудрі й честиві, то ви на справу віри дивитеся, як на знаряддя обману".

    135. "ВИ НЕ МОЖЕТЕ КАЗАТИ, ЩО НАМ ПРИНЕСЛИ ХРИСТОВУ ЛЮБОВ - Христос любив віру батьків своїх, в якій, як знаєте, були криваві жертвоприношення, в якій Авраам сина Ісаака хотів на жертовнику ножем заколоти, в якій Саваот - Авраамовий Бог убиває дітей. Христос ніде не сказав, що віра Авраамова нечистива, заблукала. Христос бачив помилки віри батьків своїх і прагнув їх виправити.
    "Христос любив віру батьків своїх, бачачи в ній помилки. І я люблю віру батьків моїх, бачачи в ній помилки. Помилки я буду виправляти обмірковано, розважно. Ще хочу сказати, що коли б не було любови до не було б й Христа. Коли Христос народжений любов'ю, то тоді він залежний від любови: там, де залежність, є людина, а не Бог. Бог - Незалежність.
    "Ви, єреї-греки, проголосили на зборах Христа Богом, ну й тіштеся своєю постановою. Коли ж ви цю постанову хочете накинути й нам, і тому в ім'я Христа зневажаєте предвічну віру України (Русі), значить ваша любов до Христа вчить вас зневажати інші віровчення. Із зневаги постає ненависть, ви принесли нам любов Христову, щоб ми зненавиділи віру батьків своїх, в якій записана любов, слава, воля, почування, властивості душі нашої. Ви ненависть принесли. Ми ж, волхви Дажбожі, несемо всьому світові святу любов - ми проповідуємо порозуміння між людьми всіх на світі релігій!"

    136. І СКАЗАВ МОНАХ АФАНАСІЙ: "Ми Христа принесли вам, щоб навчити вас, як світ створений, і з чого жінка створена". І відповів Віщий Чара: "Як світ створений? Ми щодня без вас про це думаємо. Людського розуму не вистачає, щоб точно визначити чи [440] світ створений правильно чи хибно. Ніяка людина вдумлива не відважиться сказати, що вона точно знає, як створений світ. Христос мав юдейську науку про походження жінки. Він вірив, що Саваот жінку зробив, вийнявши з грудей чоловіка ребро. Ця наука Христова суперечить нашому віровченню. Ми віримо, що можна зробити макітру, дишло, колесо, а людину зробити не можна - людина народжена. Ми, внуки Дажбожі, народжені Дажбогом".
    Єрей Архандоніс сказав: "Ми, єреї грецької ортодоксної віри, принесли вам обряди, які вчать, як правильно Саваотові молитися, наші обряди ортодоксні. Ми вам принесли ідеали справедливости, щоб ви були справедливими, красивими в красі Христовій".

    137. І ВІДПОВІВ ВІЩИЙ ЧАРА: "Обряди - справа людська, і ми, кияни, є людьми не гіршими, як ви, греки, і віру батьківську маючи, маємо святе право самі для себе обряди творити любі для нас, відповідні до природи життя нашого.
    "Ви, єреї-греки, кажучи, що ви є творцями справедливости, забуваєте, що в своїх судженнях про справедливість можете робити помилки. Ми, кияни, маємо свій ідеал справедливости. Ідеал київської справедливости створений розумом України (Русі). Світ тільки тоді буде правильно розвиватися, коли кожний народ матиме право мати свої ідеали справедливости, краси, віри. Ідеали справедливости, ведучи між собою шляхетну боротьбу, покращуватимуть духовне життя людства".

    138. І СКАЗАВ МОНАХ ІЛАРІОН: "Саваот - правдивий Господь, з любови до Саваота Авраам хотів свого сина Ісаака на жертовнику заколоти - це правда свята! Життя - це покірне служіння Христові, служіння угодникам грецької ортодоксної церкви. Життя - це відречення від земних благ в ім'я царства небесного. Тіло - посудина гріха. Зневажливе ставлення до тіла облагороднює душу. І тому ми тіло бичуємо, живемо, споживаючи воду і хліб. Ви, київські волхви, відкидаєте такі наші віровчення, бо у вас неправильне визначення, що таке життя".
    І сказав Віщий Чара: "Що таке життя? Щоб відповісти на це питання, ви, греки, у давні часи їздили до Єгипту, Вавилону, Індії. Найбільший ваш мудрець Пітаґор учився у брагманів, у Індії. Вернувшись з Індії до Греції, він учив греків, що таке життя, і про це, як знаєте, пише Плутарх.
    "Скитія (Україна-Русь) старіша, як Греція і Рим. І тому ми, кияни, багатші життєвими досвідами, життєвою мудрістю. І мудрість наша благородніша, як ваша, благородніша тому, що ми її нікому ненакидаємо і ми не тиняємося з нею по світах, займаючись душеловством".

    139. "НЕ Я, ДУХОВНИЙ БАТЬ КО УКРАЇНИ (РУСІ), МАЮ ІТИ ПО НАУКУ ДО ПАПИ РИМСЬКОГО чи патріярха грецького, а вони мають прибути до мене, щоб я їх на правдиву дорогу життя спря- [441] мував, сказавши: "Коли той Бог, якому ви вірите, справедливий по-всесвітньому, то тоді в ім'я всесвітньої справедливости, кожний народ має одинакове право сам себе представляти перед Богом, не визнаючи жодних чужих представників.
    "Відповідаючи на питання, що таке життя, кажу: ми, кияни, віримо, що життя - хвилювання сил Дажбожих. Життя - це розум, творчість, віра, любов, єднання. Жити - значить єднатися з Дажбогом. Єднатися з Дажбогом - значить розвивати свій розум натхненно, незалежно. І, щоб розум краще розвивався, ніхто нікого не повинен насилувати ні в ім'я віри в Бога, ні в ім'я невіри в Бога.
    "Чому в кожної людини інші розуміння життя? Тому що в людей неоднаково розвинений розум, не однаково розвинене почуття обов'язку, любови, віри, оборони і збереження.
    "Ви, єреє Архандонісе, прийшли до Києва, щоб поневолити у наших душах святі навики самооборони і самозбереження. Як ви хочете це зробити? Ви хочете, не питаючи нас, визначати, що для нас добре і що для нас зле. Ви правдивою вірою Христовою хочете нас оскотинити, хочете нас поробити оскотиненими християнами.
    "Ви, єреї-греки, у нас хочете відібрати ті закони, які нам дала природа - закон обожувати природу, закон вільно пізнавати природу, закон по-природному жити з природою. Ви хочете при допомозі віри Христової наші душі і наш розум понівечити у темних монастирських мурах, ідіте геть від нас!"

    140. 988 РІК. ПІСЛЯ РІЗДВ'ЯНИХ СВЯТ ІДЕ СТРІТЕННЯ. На Стрітення (у місяці лютому) лютує Зима, чуючи, що її сили слабнуть. Починають танути сніги, птахи, які зимують під стріхою, розцвірінькані, п'ють воду, яка краплями стікає по льодових пальцях, до стріхи примерзлих.
    Молодь іде на Кий-гору. Група молоді одягненої у кожухи - це Зима. А група молоді одягненої у зелене одіння - це Літо. Тримаючи мотуз, вони змагаються, міряються силою - їхні сили майже однакові. Та Біле Буття (Білоба) має по своїй стороні сонце - всеперемагаюче сонце, перед яким слабне Чорне Буття (Чорноба).
    Молодь, розсміяна, обадьорена змаганням, червонощока після змагання вітається, кажучи: "Стрітення, благослови Матір-Землю теплим литієм"! (Слово "літо" походить від слова "лити", "лиття", (час подання дощів, час "давання життя", слово "дощ" у давні часи вимовлялося, як "даж" чи "дажа" - давання життя).

    141. ТИСЯЧІ КИЯН УРОЧИСТО ВІДЗНАЧАЮТЬ СТРІТЕННЯ. На Стрітення прийшли атімани-воєводи, косаки, купці. Весь Київ радується Стрітенню, а царя Володимира немає. Він у Двірцеві з єреєм Архандонісом. Він учора сказав місіонерам-мусульманам: "Руси єсть веселиє пить, не можем без того бить". [442]
    Єрей Архандоніс говорить: "Єдина на світі свята ріка Йордань. Бєсовську віру мають українці (русичі), і тому ріку Дніпро звуть святою, о, брудні поґануси! Ідолопочитателі, замість того, щоб покірними молитвами душу всмиряти, танці влаштовують, присідають, підскакують - варварське потворне зловір'я мають".

    142. І СКАЗАВ ЦАР ВОЛОДИМИР: "Волхви кажуть: - для візантійців візантійський Саваот - правдивий Господь. А для киян київський Дажбог - правдивий Господь. І візантійці і кияни - правдиво віруючі люди". І сказав єрей Архандоніс: "Ні, царю Володимире, люди - це глупе стадо, а цар - це мудрий пастух. Люди - слуги твої. Слуги твої не хочуть вірити, що ти на престол царський посаджений правдивим Господом Саваотом, і тому вони проти віри грецької виступають. Вони вірять, що ти син рабині, братовбивець, винолюб, бабій. Тільки віра грецька дасть тобі таку силу, яку має імператор Візантії - наставленик Христа-Творця Неба й Землі. Царю, ти прийняв хрещення - маєш віру грецьку, Христа пізнав. Чому не хочеш хрестити рабів своїх?".

    143. ЦАР ВОЛОДИМИР ЗАЧАРОВАНИЙ КАЗАННЯМ ЄРЕЯ АРХАНДОНІСА. Він хоче мати таку силу в Києві, яку має імператор у Константинополі. (У Константинополі "імператор" непомильний суддя справ божеських і людських. "На землі немає жодної різниці й жодного віддалення між владою Бога й владою імператора". "Імператор має вищу владу від патріярха, тобто від голови Церкви, бо коли патріярх має владу над душею людини, то імператор має владу над тілом і душею". (Др. Григор Лужницький "Українська церква між сходом і заходом", Філядельфія, 1954 рік, сторінка 36).
    На західньому березі південного Криму греки з латинами звили гніздо - спорудили град Херсонес (Корсунь). І звідси вони обпливають південні береги України (Русі). І тут вони мають гучний торг - зловлених у степах юнок і юнаків на торзі продають, і відправляють їх у Константинополь.
    Цар Володимир, щоб заспокоїти обурення киян, які відкрито почали говорити, що він "вже греком став", пішов з військовою дружиною на південь і оточив Херсонес.

    144. У ХЕРСОНЕСІ ПЕРЕБУВАВ БОЛГАРИН - ПІП АНАСТАС. Греки (і про це пише Охритський єпископ Теофілякт у своєму описі життя Климента) звали болгарських священиків "скотоподібними" - нездібними добре опановувати грецьку мову. Піп Анастас знав особисто царя Святослава, який хоч і не був християнином, та совість мав вищу, як у грецьких християнських імператорів.
    Піп Анастас утік з Херсонесу і повідомив царя Володимира: "На схід від городища є криниця, з якої проведена вода, відведи воду і здобудеш городище". Греки, не маючи води, обезсиліли від зга- [443] ги. Цар Володимир увійшов у Херсонес.
    Імператор Василій II обезсилений повстаннями. Херсонес (важливе джерело хліба, риби і м'яса) упав. Німецький цісар Оттон 3-й заручений з Анною - донькою славної красуні Феофанії і сестрою імператора Василія II. Двадцятивосьмилітній Анні брат сказав, що вона повинна врятувати Херсонес.

    145. І СКАЗАВ ЄРЕЙ АРХАНДОНІС: "Царю Володимире, сам бачиш - Христос любить тебе, Христос зріднює тебе з вінценосною царівною Анною. Стаєш ти зятем імператора Візантії. Віра грецька ощасливлює тебе. Хто тепер у Києві відважиться сказати, що ти син рабині?".
    ("Візантія всіми силами намагалась релігійно опанувати Україну. Бо перемога одного чи другого віровизнання значила, якщо не політичне прилучення, то політично-культурний союз чи радше залежність України від даної держави, в цьому випадку Візантії" (сторінка 25, Др. Г. Лужницький). Е. Вінтер у книзі "Візантія та Рим у боротьбі за Україну" твердить, що грецькі єреї вміли успішніше впливати на розум царя Володимира, як латинські).
    У Херсонесі цар Володимир скинув одіння царя України (Русі) - золотий шолом, залізну кольчугу (сорочку), накидку оздоблену древніми взорами (схожими на гуцульські вишивки), м'який зручний шкіряний обув. І греки-монахи почали царя України (Русі) одягати у грецьке одіння. Вони натягнули на царя Володимира скарамангій. (Скарамангій - довга до самих п'ят сорочка, яка нагадує мішок). Підперезали царя Володимира широким червоним поясом, взули його у грецькі червоні довгоносі черевики, на плечах шпильками причепили хламиду, на скарамангії (від шиї до п'ят) начіплені грецькі хрестики.

    146. І СКАЗАВ ЄРЕЙ АРХАНДОНІС: "Тепер вже сміло можеш відрікатися від брудного дикого поганського імени Володимир, в якому живе дух бєсовської віри України (Русі). І тепер можеш сміло носити ім'я грецьке, ортодоксне, достойне Базил, котре я тобі дав у Києві. У ім'ї Базил живе дух віри грецької, живе слава Візантії! У ім'ї Базил персоніфікована царська влада. Старі греки знають, що Базилея - дочка Зевса, хоронителька 3евсових блискавиць, о, святе ім'я маєш ти, царю Базил! Стаєш ти зятем цариці Феофанії, стаєш ти братом імператора Базила II!"
    Цар Базил (Володимир) навчається у грека-монаха Іларіона як правильно вимовляти ім'я Базил. Єрей Архандоніс учить царя України (Русі) як правильно підходити до ікони (ідола) Миколи. І як кланятися, і як цілувати чудотворну ікону, і як пальці тримати, роблячи хрест. І потім греки-монахи почали вчити царя України (Русі), як він повинен поводитися у киріконі, вінчаючись з красною дівицею-куницею Анною.

    147. НІХТО НІКОЛИ НЕ ЗНАТИМЕ, ЩО МАВ НА ДУМЦІ ЦАР БАЗИЛ (ВОЛОДИМИР), ставши [444] учнем грецьких монахів. Відчував він радість, зріднившись "із всесвітніми хитрунами і крутіями царгородськими греками?" (М. Грушевський). Відчував він огірчення, що греки одягнули його в грецьке пір'я? Думав він про те, що скажуть кияни, побачивши, що він запустив бороду, коси, і став подібним не на царя України (Русі), а на грека-монаха? Що скаже жона Рогніда, довідавшись, що він везе до Києва грекиню Анну? Що скажуть священнослужителі (волхви) України (Русі), довідавшись, що цар України (Русі) стоїть на колінах перед образами, на яких намальовані греки і юдеї?
    Цар Базил (Володимир) віддав грекам Херсонес - "дарунок за дівицю-красну куницю". "Херсонес знову візантійський!" У Константинополі радість і тривога. На просторах Візантії повстання: візантійські стратеги, маючи підтримку місцевого населення і військових частин, не хочуть коритися наставленикові Христовому (Базилію II). Напівголодує Константинополь, не отримуючи данини.

    148. Є РАДІСТЬ: БАЗИЛЕВСА АННА, ЇДУЧИ ДО КИЇВА, прокладає дорогу до гіпербореїв, які мають досталь хліба, меду, шкіри, сиру, хутра, воску, дерева. Вона житиме біля чарівної ріки Дніпро. "Дніпро - найбільш корисна ріка не тільки між скитськими ріками, а й між всіми річками взагалі, крім єгипетського Нілу. Дніпро забезпечує тваринам найкращі і найпоживніші пасовища, а риба в ньому, як кількістю, так і смаком, понад усе! Його вода найприємніша для пиття, пливе він чистою течією. На його берегах чудова орна земля і росте висока трава там, де земля неорана. Він має велику безхребетну рибу, звану осетром, для солення. Це єдина річка, побіч Нілу, про джерело якої я не можу сказати, ні жодний грек, на мою думку" (Геродот, 485-425 роки до "нашої ери").
    Коли вже чотириста років "до нашої ери" (сімсот літ перед заснуванням Константинополя, імперії Візантійської) на берегах Дніпра була чудова орна земля - розвинена хліборобська культура, то які чарівні тепер там ниви злотоколосі, і які там ситі і численні стада скоту? Ось на яку землю їде візантійська цариця Анна!

    149. УСВЯТИНІ (У КИЇВСЬКОМУ СВЯЩЕННОМУ ГАЮ) таємна рада: присутні - атіман-воєвода Гутта, атіман-воєвода Орь, атіман-воєвода Бразд, який зріднений з атіманом-тисяцьким Угоняєм (воєначальником царя Володимира у Новгороді). І: Віщий Чара, Віщий Радогост, волхв Богомир, волхв Божедар, косаки-звитяжці Травин, Скотана, Грім.
    І сказав атіман-воєвода Бразд: "Грек-купець Миколай продав вість. Є стара оповідь: греки, щоб взяти Трою, зробили великого дерев'яного коня і, як дар, поставили перед вратами Трої. Троянці втягнули цей дарунок у Трою - з коня повідчинялися двері, повискакували озброєні греки і покорили троянців (гіттітів).

    150. "І ТЕПЕР ДО КИЄВА ВПРОВАДЖУЄТЬСЯ ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ, в якому сидять гре- [445] цька дівиця Анна, донощики візантійські, єреї улесливої релігії ідола Саваота".
    І сказав атіман-воєвода Гутта: "Цар Володимир відрікся від рідного імени Володимир і прийняв грецьке - Базил. Він цим започаткував зневажливе ставлення до рідних імен наших. Мої доньки, Святослава і Сумира, плачуть з сорому, почувши, що цар Володимир прибуває до Києва в чужому пір'ї. Що робити, щоб гордість України (Русі) була врятована?"
    І сказав Віщий Чара: "Хай наш цар поклоняється Саваотові, а ми Дажбогові. Не буде ж він нас зневажати за те, що ми любимо того Бога, якого любив його тато Святослав? Глузд каже - той, хто зневажає Бога України (Русі), зневажає людей України (Русі)".
    І сказав Віщий Радогост: "У Атенах я бачив - є віра християнська, але в Греції ніхто не зневажає старих святинь, стоять нечіпані статуї Богів Греції. Є такі греки, що біля стіп Богів своїх квіти кладуть. І тому я прошу тебе, атімане Гутта, не веди косацької раті на брань. Не хочу, щоб на твоєму мечеві була кров царя Володимира.
    "Я скажу царю Володимиру: не одна віра повинна панувати на світі, як єдиноправильна. Світ повинен багатіти багатьма вірами, і всі віри повинні користуватися однаковим правом. Ми, кияни, можемо вважати, що та чи інша чужа віра виглядає для нас смішною, хибною, бо не відповідає нашим поглядам і нашому серцеві, але ми ніколи не кажемо, що чужа віра неправдива, і тому вона не має права існувати. Ми, кияни, можемо мати свою думку про чужі віри, але ми ніколи не будемо чужі віри нищити, іновірців карати, бо ж коли б ми так робили, то це означало б, що віра в нас дика, жорстока, самолюбна, потворна. Мусульмани моляться у мечеті, жиди - у синагозі, греки - у киріконі, латини - у костелі, а ми, українці - у святині. Усі ми люди Неба й Землі, і кожний з нас по-своєму достойний тому, що має свій шлях віри в Бога".

    151. ГРЕКИНЯ АННА ПРИБУЛА ДО КИЇВА: з нею прибули і її прислужники і прислужниці, єреї, монахи, посли, гості. У Царському Двірцеві цар Базил (Володимир) стрів жону Анну. (Диво в Царському Двірцеві: кияни звуть Царя Володимиром, а греки - Базилієм, дві віри - два імени. Цариця Рогніда сказала, що цар Володимир смішно виглядає з грецьким ім'ям і в грецькому одінні. За відважне мислення її карають: монах Агапій обрізав їй коси русі й пишні. "Прощай моя руса коса!" - сказала цариця Рогніда, залившись гіркими сльозами.
    Монах Агапій сказав: "Віра України (Русі) і її волхви - це сатана! Чи відрікаєшся ти сатани, і всіх діл його, і всіх слуг його, і всієї служби його, і всієї гордині його?" Рогніда тремтіла з страху, ковтала гіркі сльози, які котилися по її щоках, зволожували її уста. Вона сказала: "Відрікаюся". Ще два рази монах Агапій казав; "Ка- [446] жи - відрікаюся". Замість відповіді, вона почала ридати - здригалася її душа. Монах нарік її Анастасією, і повів її у темницю, де вона під охороною монахів житиме, як монахиня правдивої віри грецької. Кияни, знаючи гірку долю Рогніди, нарекли її Гориславою: здобула вона горем славу у пам'яті людській.

    152. НА БЕРЕЗІ ДНІПРА з лад'їв греки вивантажують бочки наповнені винами. Виносять скрині, у яких ризи, хрести, кропила, образи Варвари, Миколая, Григорія, Іоана Хрестителя, Христа, Марії, ритуальна посудина срібна, пахощі, епітрахилі.
    ("Згідно з рішенням царгородського собору 4-го березня 870 року після спільної умови між болгарським князем Борисом, патріярхом Ігнатієм і візантійським імператором Василієм I (867-886) до Болгарії прибув грецький архиєпископ, декілька єпископів та велика кількість світського й чернечого клиру. Та вже незабаром вийшло на яву, що всі ці візантійські місіонери в меншій або більшій мірі були агентами Візантії, ціллю якої було поневолення Болгарії" (Др. Григор Лужницький "Українська церква між сходом і заходом", 1954 рік, сторінка 30-та). Агенти Візантії, ціллю яких є поневолення України (Русі), повністю опанували Царський Двірець царя Володимира).
    У Царському Двірцеві, як у церкві - ікони і підсвічники. І всюди чути грецьку мову. Чути гострий запах (за грецьким стилем) смаженого м'яса і кислого вина. Українці (русичі), які були прислужниками цариці Рогніди, вигнані з Двірця. Ключі від царських скарбів передані грекині Анні: вона греків поробила довіреними людьми Царського Двірця України (Русі).
    Прислужниці цариці Рогніди до глибин душі ображені, ідуть вулицею і кажуть: "Правильно, правильно кажуть волхви - чия віра, того й влада, чия віра, того й мова, чия віра, того й сила, чия віра, того й порядки".

    153. ЩЕ НІКИМ І НІКОЛИ ЦАР БАЗИЛ (ВОЛОДИМИР) НЕ БУВ ТАК ЗВЕЛИЧЕНИЙ, як тепер греками-єреями. Звуть вони його "наставлеником Бога Христа", низько йому кланяються. Вони вранці грецьким способом одягають і взувають його, і він з ними молитву каже. Коли він сказав, що воліє сам купатися і одягатися, йому монахи відповіли, що то тільки у тих нечистивих варварів, які не володіють інстинктом державнотворення, цар пошани великої не має. У нас, греків, усе для царя - значить усе для слави, сили і щастя держави. Підданий звеличуючи царя, звеличує себе. Підданий знаходить для себе щастя, виконуючи накази царя. Підданий відрікається від особистої волі, щоб мати особисте щастя - царську ласку.

    154. У ЦАРСЬКОМУ ДВІРЦЕВІ ПИР ПІСЛЯ ПИРУ. Грецькі вина піднімають настрій пируючим, відважна й буйна підхмелена уява. Атіман-воєвода Вовчий Хвіст і атіман-воєвода Путята, наслідуючи царя Базиля (Володимира), ма- [447] ють грецьке одіння, на грудях у них хрести - дарунки єрейські.
    "Іспалаєті деспота! Іспалаєті деспота! Іспалаєті деспота!" - співає група греків-монахів, їхні голоси звеличують царський пир. Тільки цар Базил (Володимир) поворухнеться, щоб слово сказати - настає мертва тиша, кінчив він слово мовити - усі натхненні царською мудрістю, волею, силою. Єрей Архандоніс каже: "Так, царю Базилію, віра грецька учить славити царя - наставленика Бога Христа. Ти всесильний, твій наказ - наказ Владики Господа Ісуса Христа, який своєю владою держить творіння, і своїм промислом упорядковує світ, і перед ним тремтять усі сили розумні, і хвалять його сонце, місяць, зорі, і перед ним дрежать безодні. Він напнув небо, як шатро, на водах поставив землю, піском означив край моря, йому служать сили ангельські, перед ним стоять і літають многоокі херувими і шестикрилі серафими. Дай, царю Базилію наказ, щоб кияни прийшли до води, хрещення прийняли. Віру грецьку маючи, вони поклонятимуться тобі, як наставленикові Христа Ісуса, у церквах славитимуть деспота Базилія!"

    155. І НА ПИШНОМУ ПИРУ ЦАР БАЗИЛ (ВОЛОДИМИР) СКАЗАВ: "Велю завтра хрестити Київ! А хто не прийде - багатий чи бідний, раб чи чернь людська, той противен мені, і буде позбавлений майна свого, і буде покараний смертю!" Єреї-греки ці слова почувши, відважно заспівали: "Киріє елейсон! Киріє елейсон", що значить "Господи, Помилуй!"
    ("Не бажаючих хреститися було дуже багато в Києві і Взагалі по всій Русі. В самому Києві поліційний нагляд (...) був настільки сильний і дійсний, що небажаючі хреститися не могли сховатися і примушені були - або поневолі хреститися, або рятуватися втечею, або (...) підлягти смертній карі" (Професор Духовної Академії Е. Голубинський "Історія Русской церкви", том 1, ст. 175, 1901 рік).
    Воїни-варяги і греки-монахи, маючи царя Базила (Володимира) наказ "карати смертю", "позбавляти майна", "виганяти з дому", проявляли законну жорстокість. Вони оголеними мечами гнали людей - ішли перелякані матері з дітьми, ішли баби, діди. Ішли з невимовною тривогою в душі. Біля Дніпра, на березі Почаєво киянам був даний наказ скинути з себе весь одяг.

    156. У КИЯН БУЛО ДУЖЕ РОЗВИНЕНЕ ПОЧУТТЯ СОРОМУ: хіба ж може стояти голий тато біля доньок голих, хіба ж може стояти гола мати біля синів голих, о, Дажбоже, це ж бо стид великий, гріх несусвітній! Є скотина - у неї сорому немає. Чому до нас, українців-русичів, хрестителі ставляться, як до скотини?!
    Кияни ридали з сорому, як малі безпорадні діти. Руками закривали "соромні місця". Старалися дивитися в землю - не знали, де очі подіти. Ті матері, які не хотіли голими бути, були биті бичами. "Краще смерть прийняти, ніж таку зневагу терпіти", - казали матері. І старим бабуням було дозволено рушником "соромне місце прикрити, жінки, дівчата й чо- [448] ловіки не дістали від єреїв-гречинів такого дозволу: голі стояли перед хрестителями.

    157. НА БЕРЕЗІ ПОЧАЄВА СИДЯТЬ ЦАР БАЗИЛ (ВОЛОДИМИР) І ЦАРИЦЯ АННА. Стоять єреї-греки в ризах довгих, розмальованих. У бочках вода, на лавці - кропила зроблені з кінських хвостів. Варяги і воїни приганяють нові й нові юрби киян. З юрби вийшов старий сивобородий киянин Боголюб, поклонився до царя і сказав: "Царю Володимире, знав я тата твого, маму твою, то ж я твою маму Малуню віз з Києва до Будутина. Зроби мені ласку, дозволь мені вмерти з тією вірою, яку мали батьки мої!". Кияни, почувши ці слова, гірко заплакали.
    "Киріє, елейсон! Киріє, елейсон!" - речали єреї-греки, вимахуючи кропилами. Прибігли три варяги заклопотані - подраний одяг мають, подряпані обличчя. Кров на руках. Ставши перед царем, вони сказали: "Сидять у домах, замкнулися, не хочуть хрещення приймати". І сказав цар: "Ловити і хрестити, а хто противиться - того сікти, піддавати смертній карі! А хто хрещення прийняв - дари давати, вином-медом угощати".

    158. НА ХРЕЩАТІЙ ДОЛИНІ СТОЯТЬ БОЧКИ З МЕДОМ, ВИНОМ, НА СТОЛАХ - ЇСТВО: дари царські для тих, хто хрещення прийняв. Стоять "дари царські" неторкнуті: ті, що "хрещення прийняли", похиливши голови, повертаються додому з пригнобленою душею, з розбитим серцем, їм не хочеться пиво-меди пити, їх гнітить сором, зневага. У них відібрана гордість вродженої гідности.
    Воїни-варяги з монахами-греками заклопотано бігають від дому до дому. "Хрещені?! Вішайте хрест на шию! Хрест спасає від смерти", - і меч варяжський, і хрест грецький стояли перед очима київської родини. "Тато втік до лісу, а мама - хора", - сказали перелякані діти. Хрестителі вигнали дітей з хати, забрали вартісні річі, двері дошками забили.
    На тому домі (так пише київський літописець), де вже були люди хрещені, хрестителі сокирою вирубували "отес" - знак хреста. Дім, який не має "отесу" (хреста) з наказу царя Базила (Володимира) мав бути спалений, а люди - посічені.

    159. "ХРЕСТИСЬ!" - КРИКНУЛИ ВОЇНИ-ВАРЯГИ. Мати стояла з дитиною, як завмерла. Бліда, як полотио. Дивлячись на піднесений меч і хрест, вона тихо сказала: "Дажбоже, життя таке гарне, що варто вмерти, щоб жила честь роду мого". І ойкнувши, упала - кров струмками ллється, меч розкраїв голову. Біля закривавленої матері сидить семилітній хлопчик - онімів з переляку.
    Воїни-варяги, довідавшись, що вони убили жінку атімана-воєводи Гутти, почали тікати. Вибіглий з подвір'я атіман-воєвода Гутта догнав їх. Він, сказавши: "Іду! З Дажбогом іду!", підняв меч. Він бився з трьома варягами, як надлюдина. Він бився за віру України (Русі), за жінку Світляну, за доньок Святославу і Сумиру, за сина Анта". [449]

    160. ТРИ ВАРЯГИ УПАЛИ ВІД МЕЧА АТІМАНА-ВОЄВОДИ ГУТТИ. Два варяги прибігли з сусіднього дому до Сумири і Святослави, зірвали з них знаки Дажбожі (тризубці). Три косаки, що летіли на конях, обезголовили варягів і визволили Гуттиних доньок.
    Вулицею іде сліпий волхв Дубава з поводатарем і співає: "Греці-і-і налезша-а на Русь і творящі зла-а-я во ім'я богов. Греці-і-і на-лезша на Русь...".
    "Відрікаєшся від бєсовської віри батьків своїх!? Навертаєшся на віру грецьку?! Цар Володимир сказав - аще хто не обрящеть ся, іменіє лишиться і да прийме казнь!", - сказав монах Іларіон, показуючи на двох варягів, які стояли з оголеними мечами. І відповів славний коваль Ліпака: "Я приймаю казнь! Казніть мене першого, щоб мої очі не бачили мертвих дітей моїх і жени моєї".

    161. ДІТИ (ЛЯЛЯ І БОЖЕДАР) ВВАЖАЛИ, ЩО ЇХНІ ТІЛА мають лежати біля посіченого тата. І лягли вони, щоки свої притуливши до щік татових. І очі закрили: вони були маленькими, про смерть нічого не знали, та знали вони, що мають бути там, де й тато, їхня мати не бачила, як варяги безжалісно мечами покололи її дітей - вона померла з переляку (не могла перенести смерти мужа свого).
    Варяги зірвали з шиї мертвої матері намисто зі шкла й сердолику. Вийняли з її кіс золотий гребінець, зняли з пальця перстень, вирвали з вух сережки. У коваля взяли пояс, на якому були золоті накладки. Виходячи з дому, вони хотіли дім підпалити. Та монах - грек Афанасій сказав, що дім новий і просторий, в ньому житимуть монахи - прибулі з Греції браття во Христі.

    162. ЄРЕЙ АРХАНДОНІС, БАЧАЧИ, ЩО В КИЄВІ БАГАТО УБИТИХ, розмилосердився, і сказав: "Той, хто не хоче хрещення прийняти, може їхати в Константинополь на каторгу". Молоді кияни не знали, що значить слово "каторга" - воліли краще їхати на каторгу, ніж зраджувати батьків своїх. І їх зв'язували. І гнали на каторгу. (Грецьке слово "каторга" значить "корабель", у якому веслують невільники ланцюгами до весел прикуті).
    Варяги-воїни з греками-монахами вторгнулися у Київський Священний Гай. І почали сокирами вирубувати золото і срібло, яке зображувало тризуб - знак Дажбожий. Монах Агапій тримав "Біблію" і читав: "Жертівники їхні зруйнуєте, стовпи їхні поламайте, святі гаї їхні зрубайте, а тесані постаті їхні вогнем спалите" (5-та книга Мойсея, гл. 7, 5).
    "Книга Повторення Закону навчала про це: "Жертівники їхні порозбивайте, святі дерева їхні постинайте, а тесані постаті їхні попаліте вогнем. Так, власне, й робили в нас по прийнятті християнства", - пише без жалю до святощів народної Української культури Іларїон (Огієнко) на сторінці 21-й у книзі "Дохристіянські вірування Українського Народу".

    163. ОБРАЗ БОГА УКРАЇНИ (РУСІ) має бути прив'язаний коневі до хвоста і волочений вули- [450] цею, і зневагою заплямлений? Не тому, що Український Бог неправдивий, а тому, що Він має образ українця (русича), втілює Він духовну незалежність України (Русі), втілює в собі нескориму вдачу косацьку і є Він символом єднання минулого, сучасного і майбутнього. Коли Український Бог буде на очах українців (русичів) заплямлений, битий бичами, то це вб'є в душі українця (русича) пошану до себе, вб'є віру в себе, вб'є відданість рідній справі, душу приголомшить, знедолить. Українці (русичі), бачачи, що все їхнє справді рідне і справді святе, заплямлене, загорьоване, осуджене, житимуть з охлялою душею.
    Приволокли образ Бога України (Русі) до Дніпра і заходилися Його топити. Матері, які вже були хрещенні і мали хрести на шиях, затужили за рідним Богом. Вони бігли над Дніпром, руки ламаючи, сльозами очі заливаючи, казали: "Видибай, Боже, видибай Боже!" (Слово "видибай" в ті часи вживалося в значенні "виходь".

    164. "ГЛУПІ ТЕМНІ МАТЕРІ ПЛАЧУТЬ ЗА ДЕРЕВ'ЯНИМ БОГОМ-ІДОЛОМ, бавваном! То дерево, а не Бог! Коли б він був Богом, сам би себе врятував. Плакати за деревом, на якому зображене лице людське - зловірство!" - рече єрей Архандоніс. Косак Троян і косак Боголюб прив'язали коневі до хвоста образ Ісуса Христа (ікону дерев'яну) і почали тягати вулицею і казати: "Глупі єреї-греки вірують цьому дерев'яному богові-ідолові, бовванові! То дерево, а не Бог! Коли б він був Богом, сам би себе врятував! Плакати за деревом, на якому зображене лице людське - зловірство!" Кияни, бачучи, що позаді образу Українського Бога, косаки тягнуть образ Візантійського Бога, почали зривати з шиї хрести і кидати в болото. Що це діється? Зіткнулися два світогляди - дві культури, зіткнулися два світи - світ Дажбожої України (Русі) і світ Саваотової Візантії.

    165. ЗАГІН ВОЇНІВ-ВАРЯГІВ У КИЇВСЬКОМУ СВЯЩЕННОМУ ГАЮ. З Святині вийшов врочистий Віщий Радогост, і сказав: "Кияни, крім віри, ще є таке слово "культура" - до культури належать старі письмена, образи Богів, храми, мистецькі вироби. Я був у Греції, греки-християни, але вони, щоб бути народом древньої культури, зберегли свої древні храми і образи своїх древніх Богів, і греки зберегли письмена своїх древніх волхвів. Щоб між достойними народами ми були достойним народом, збережімо й ми свою рідну древню культуру, яка величається ось в цьому Священному Гаю".
    (В оповіді "Заратустра, Бог і Біблія" я писав: "Олександер Македонський (336-323), учень Аристотеля, зненацька, розбивши іранську (перську) армію біля Арбели в 330 році, довершив справді дикий варварський подвиг: "вкинув заратустріянські рукописи у вогонь", - пише на сторінці 293 М. Н. Далла в книзі "Історія Зороастріянізму ".
    Вони (греки Олександра Македонського) були не кращими, як [451] дикі варвари очолені ханом Батиєм. Вони нищили в Персії перське скульптурне мистецтво, клинописні письмена. Підпалюючи будинки, вони грабили золото, срібло. І що справді це так було, пише сам грек Діодорус (17, 72).
    Палення в Персії рукописів здійснене греками, це "факт Олександрового розпусного вандалізму", - пише на 184 сторінці М. Н. Далла у книзі "Зороастріянська Теологія".
    Олександер Македонський, вторгнувшись у Персію (Іран), почав персів силою вогню і меча навертати на грецьку ортодоксну віру в Зевса, Атену, Деонисія, Артеміду та інших грецьких богів і боженят. Греки в Персії руйнували святині Заратустри. І в цей час були греками спалені першорукописи "Авест". І такий (ні, ще потворніший!) "факт Олександрового розпусного вандалізму" довершують грецькі єреї і архиєреї в Русі (Україні) в 988 році").
    Єрей Архандоніс підняв хреста і заречав: "Киріос, елейсон! Киріос, елейсон! Киріос, елейсон!" Воїни-варяги запалили вогонь: почала горіти святиня України (Русі). Горіли древні письмена народу Українського. Горіли прапори прославлені в походах царя Олега, царя Ігоря, царя Святослава. Горіли теси (дощечки), на яких викарбувані молитви волхвів, наука лікування травами.

    166. З ПАЛАЮЧОЇ СВЯТИНІ ВИВЕЛИ ВАРЯГИ-ВОЇНИ, вивели на розп'яття старого тата Віщого Чара. Він сказав: "Володимир може справляти весілля з грекинею - то його справа, але нехай він не справляє весілля України (Русі) з Візантією. Земля-Мати свята народить Великого Сина і Він оправдає без вини осуджену і покарану віру України (Русі)! Хто вмирає за віру, той отримує вінок життя. Хто зраджує віру, той живе з вінцем мерзотного раба. Стрічай, Дажбоже, іду до Тебе".
    Варяжські мечі прокололи груди старому татові Віщому Чарові. Він печаттю народної совісти упав на святі письмена України (Русі), які були охоплені вогнем. "Киріос, елейсон! Киріос, елейсон! Киріос, елейсон!", - рекли греки-єреї, здійснюючи хрещення України (Русі). Справді, це не було хрещення, а жорстока злорадна помста. О, українці (русичі)! Ми, єреї-греки, знаємо: "На п'ятому році правління Іраклія Руси відняли у Римлян Грецію" ("Теоп", сторінка 186). "Руси б'ють греків, і через Істрію підступають до Риму" (Папа Григорій I).

    167. ГОРИТЬ ХРАМ-СВЯТИНЯ УКРАЇНИ (РУСІ), в якій кияни віддано молилися, вірою душу свою ощасливлювали, писанками обмінювалися, свічки ставили перед злотосяйним знаменом Дажбожим - небесним триглавом (тризубом). Єрей Афанасій охоронений варяжськими мечами співає натхненно: "Хто не любить Господа Христа, нехай буде проклятий" (До Коринтян, 16, 22). "Бо наш Бог - вогонь пожераючий" (До Жидів, 12, 29).
    І (свідомо чи несвідомо) єрей Афанасій співуче читання закінчив словами старого грецького за- [452] конодавця Солона: "Всяке божество заздрісне".
    "Пожераючий вогонь" грецької віри ортодоксної жере віковічні культурні надбання народу Українського. Чорний дим розносить по Києву запах згорілих киян - киян, принесених у жертву "Пожераючому вогневі".

    168. ВЕЧОРІЄ. ІДЕ ВУЛИЦЕЮ ХЛОПЧИК (син убитих батьків - дитина Миролюба і Славуні). Іде в ніч - руки тремтять, як у лихоманці, очі непорушні, як у мертвяка. У хлопчини на шиї хрест. Він плачливим голосом співає те, що чув тоді, як бачив смерть тата і мами: "Киріос, елейсон! Киріос, елейсон! Киріос, елейсон"!
    Єрей Архандоніс возрадувався, що маленький варвар свою душу призвичаює до благородної грецької мови, обласкав хлопчину і дав йому ім'я Іраклій, і привів до Царського Двірця. Іраклій і такі діти, як він, творитимуть церковний хор - славитиметься у Києві грецька віра ортодоксна.
    Ніч. У Києві тихо і темно - ніхто не світить світильників. Перелякані матері з дітьми попритулялися до шибок, заплаканими очима дивляться на Священий Гай, в якому високим полум'ям горить Віщий Чара. На руїнах храму України (Русі) єреї-греки поставили хрест...

..."Ти в руїнах тепера, єдиний
наш храм:
 Вороги найсвятіше сплямили!
На твоїм вівтарі неправдивим
богам
Чужинці вогонь запалили!     

(Леся Українка)

[453]

    На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
     На титульну сторінку      Покажчик       Зміст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52