На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
         На титульну сторінку      Покажчик      Змiст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  

ПІСЛЯ ХРЕЩЕННЯ УКРАЇНИ (РУСІ), 2.

    106. 1054 РІК. АРХИЄРЕЇ, ЯКІ ПАСУТЬ СТАДО ЮДЕЙЦЯ ІСУСА НАЗАРЕЯ (СИНА МАРИ І ЙОСИПА), ПОСВАРИЛИСЯ. І постали дві ворогуючі християнські церкви, ім'я яким - Грецька ортодоксія і Римський католицизм. Грецьке слово "ортодоксен" створене з слів "орто", що значить "прямий" (правильний, правий) і "докса", що значить "погляд" (думка, вірування, переконання).
    Наприклад, ортопедія - правильне виховання, "пед" - дитина. Ортоґрафія - правопис, ортопія - правильне говорення, "епос" - слово, говорення. Доксограф - докса (думка), графус (письменник). Гетеродоксія - протилежне доксії, геретичне (єретичне). Парадокс - несподіваний, незвичний, різковідрізнений від усталених поглядів у науці, вірі. Гомер вживав слово "докса" в значенні "чекання", "сподівання". У грецькій мові слово "клеос" - "слава", і вислів "ортоклеос" значить "православний". Якщо вважати, що слова "шана", "слава", "погляд", "думка", "переконання" - синоніми, то можна слово "докса" вживати в значенні "слава".
    ("Ортодокс джу" значить "правильно-міркуючий жид", а не - "православний жид": іде мова не про "славу", а про "міркування", "визнання". Жиди, які без застережень визнають "Тору" ("П'ятикнижжя Мойсея"), вважаються "ортодоксальними жидами") .
    "Ґрік-ортодокс" - значить "грецький правильний погляд". Ті єреї, які в Україні (Русі) переклали термін "ґрік-ортодокс" у значенні "грецьке - православний", зробили помилку? Ні. Грецькі єреї вважали, що українці-русичі, як люди навернені на грецьку віру, зобов'язані правильно славити грецьку ортодоксію, вони православні.

    107. ПАПА ЛЕОН 9-й (1049 - 1054) - найвизначніший папа в історії римо-католицької церкви. Слово "католик" виникло з грецького слова "католікос", що значить "загальний", "універсальний", "греко-католик " (загальногрецький, універсальний; в розумінні церковної політики - підлеглий папі римському).
    Михайло Керуларіус (1043 - 1059) - Константинопольський патріярх, спритний дипльомат. Він виступив проти папи Леона 9-го, який узаконив у римській церкві целібат і запровадив під час причастя вживання бездріжджового хліба.
    Він (Керуларіус) наказав позамикати у Константинополі церкви римо-католицької орієнтації. Ві- [502] зантійці натхненні візантійськими єреями палять церкви, монастирі римо-католицькі, віддають псам "святі Христові таїни злагоджені на пріснім тісті".
    Папа Леон шле листа в Константинополь до імператора, проклинає патріярха Михайла. Михайло скликає собор, на якому зарепрезентовані представники Східнього християнізму; собор прокляв папу і його "римо-католицьку безбожну церкву". Україна (Русь), як духовна рабиня грецької церкви, не має права на соборі мати представника українця (русича). Українець (русич) - православний: має право правильно славити грецьку церкву. Але брати участь в обговоренні її канонів і теологічних понять, йому не дозволено. Він не творець духовних істин, а тільки - сприймач. Він християнин-раб.

    108. ПАН-ХРИСТИЯНИН НЕ СИДИТЬ ПОРУЧ З РАБОМ-ХРИСТИЯНИНОМ. Раби (українські християни) - люди без власної культури: "Культуру прищепила нам Візантія. Уся ця культура - православна. Заберіть від українців православний візантинізм, і вони стануть нагими, як мати народила! " (Митрополит Іларіон (Огієнко) "Візантія і Україна", 1954, Винніпег, стор. 10). Українець (православний християнин), як людина без власної культури, соромиться бути "нагим, як мати породила". Засоромлені люди - приголомшені, духовно ослаблені, їм дозволено плакати, плакати, та "візантійство прославлять, та й більше, бачиться, нічого" (Тарас Шевченко).
    Патріярх Михайло Керуларіус на соборі Східнього християнізму проголошує, що греки правильно здійснюють обряд "святої євхаристії", а латини - фальшиво, по-бєсовському, єретично. (Бачимо - візантійський закон моральної правильности визначається так - коли я тебе б'ю - це справа правильна, добра. А коли ти мене б'єш - це справа фальшива, бєсовська) .

    109. ГРЕЦЬКЕ СЛОВО "ЕВХАРИСТ" ЗНАЧИТЬ "ДАВАННЯ ПОДЯКИ". Воно походить зі слова "харізестай", що в перекладі на нашу мову значить "виявлення прихильности". "А що це слово значить "євхаристія"? Греки цим словом називають "дякування", (Григорій Сковорода).
    У грецькій ідолопоклонній поганській релігії величаво здійснювався в Атенах обряд святої євхаристії. Особливо, в часи Софокля, Есхіла, Епікура, Сократа, Плятона, Аристотеля. І тепер вона (євхаристія) впроваджується й у грецьку ортодоксію. Єреї, які в древні часи рекли "пийте, це кров Деонисія", тепер речуть "Пийте, це кров Христа".
    Латиняни замість слова "євхаристія" вживають слово "комюніон" в значенні - "комунікація християнина з Христом способом поїдання тіла Христового і пиття крови Христової".
    Обряд євхаристії (чи комюніон) практикували племена Европи, Азії, Африки, Америки тисячі, сотні літ перед Христом. Плем'я, [503] яке обожувало орла, як предка свого, під час врочистого свята ним причащалося. Члени племени причащалися, споживаючи (по крихітці) тіло свого предка. Причащаючі вірили, що таким містичним способом вони комунікуються з предком, дістаючи від нього його відвагу, силу, величність.

    110. КОЛИ ДО МЕХІКИ ПРИБУЛИ ІСПАНЦІ, вони побачили, що плем'я Мехіків має євхаристію (комюніон). Гютзілопочтлі - Бог Мехіки. Мехікани у травні робили з тіста образ Гютзілопочтлі. І потім ламали хліб на дрібні кусники. І молитовно підходили до кошика, брали кусники, їли, вірячи, що цей хліб під час молитовної пісні, стає правдивим тілом Гютзілопочтлі.
    У Оріяні (Трипільській Україні) здійснювалася євхаристія (комюніон) під час обрядового споживання краваю (на весіллі). Обряд кровного змішання двох родів творив роди кровнорідними. І під час Святвечора здійснюється обряд причащання - п'ється вар і їсться варене зерно. Зерно бралося з дідуха (обжинкового снопа), про значення якого я вже оповідав. Причащання одушевляє людей - єднає Предків з Потомками, освячує племінну цілісність; немає в цьому обряді некрасивих задумів і почувань.

    111. ЄВАНГЕЛИСТИ, ПЕРЕБУВАЮЧИ ПІД ВПЛИВОМ ДОХРИСТИЯНСЬКИХ (ГРЕЦЬКИХ БОГОРОЗУМІНЬ і ритуалів), впровадили у євангельські писання містерійний обряд трансубстанції - перетворення хліба і вина в тіло і кров Христа. Не віриться, щоб Ісус, будучи людиною вихованих почувань, міг казати такі (віддалені від духовної краси) слова: "Рече ж їм Ісус: "Істино, істино глаголю вам: "Хто їсть тіло моє і п'є мою кров, має життя вічне. Тіло моє справді єсть їжа, а кров моя справді є напиток. Хто їсть тіло моє і п'є кров мою, в мені перебуває, а я в ньому" (Іван, 6, 53-56).
    Слова "в мені перебуває, а я в ньому" стверджують, що Ісус говорить про трансубстанцію - про магію перетворення хліба в тіло людське, а вина - в кров людську. Дві тисячі років перед народженням Христа, брагмани (в Індії) вірили, що печиво хлібне пожертвуване в святості, перемінюється (трансубстанціюється) "через слова молитви в тіло людське"

    112. МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН (ОГІЄНКО) пише, що "Католики неправильно служать Св. Літургію на "опрісноках, замість хліба квасного", "Православні служать Св. Літургію тільки на квасному хлібі" ("Православна віра", Вінніпег, 1957, стор. 167, 169).
    Значить виходить так - моє правильне тому, що воно моє. Твоє - неправильне тому, що воно твоє. Тільки люди високої духовної культури, шляхетної толеранції здібні відійти від "пітекантропусних" понять правильности, особливо, у справах релігійних.
    У "Посланії патріярхів Східньої Вселенської церкви про ортодоксальну (правильно-міркуючу) віру проти протестантства й [504] англіканства, 1723 року", в розділі 17-му пишеться, що "Наслідники Лютера неправильно й недостойно пояснюють таїнство євхаристії", кажучи, що "Божество Слова входило в призначений для євхаристії хліб".

    113. НАСЛІДНИКИ ЛЮТЕРА ВВАЖАЮТЬ, що вислови "їсть тіло моє" і "п'є мою кров" не призначені для людей вихованої уяви. І такої думки також і творці Англіканської церкви. Є в нашому народі вислів: "Не пий крови моєї". Бачимо, що українцям не подобаються слова "пий мою кров, їж моє тіло".
    Патріярхи (у розділі 17-му) визначили "святий канон", що "Після освячення хліба і вина, хліб перетворюється, перемінюється в саме правдиве тіло Христове, що народилось у Вифлиємі від Вседіви, христилося в Йордані, постраждало, поховане, воскресло, вознеслось, сидить праворуч Бога Отця, і має явитись на хмарах небесних", "Ще віруємо, що в кожній частинці до найдрібнішої перетвореного хліба й вина знаходиться не будь-яка окрема частина тіла і крови, а Господь Ісус Христос присутній в єстві своєму, цебто з душею й Божеством або досконалий Бог і досконала людина".
    Таку відповідь дали патріярхи тим християнам, які казали, що під час причащання можна випити тільки дві краплі крови Христової і можна з'їсти тільки якусь одну частину тіла Христового.

    114. МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН (ОГІЄНКО) У КНИЗІ "ПРАВОСЛАВНА ВІРА" УЧИТЬ українців (православних християн), що взагалі "Католики допускаються фальшивих ложномудрувань". "Католики не хотять знати правди", "Католики соромливими хитрощами стараються затягувати православних до відступства від православія", "Папи подерли нешитий хітон Спасителя", "Папський примат заснований на фальшивих підставах", "Папи ясно говорять неправду", "Послання пап - це чужа нам зараза", "Папи завели до віри багато новин, часом насиллям", "Місіонери католицькі - люди підступні", "Католики - це єретики", "Церква б'є єретиків громом анатеми".
    Митрополит грецької церкви учить православних українців ненавидіти католицьких українців. Митрополит католицької церкви учить католицьких українців ненавидіти православних українців. "Наробив Ти, Христе, лиха!" (Тарас. Шевченко). Вони (архиєреї чужих релігій) вірою Христовою освячують ненависть українця до українця. І з цієї (церквою освяченої) ненависти, твориться недовір'я українця до українця. З недовір'я твориться роз'єднання дітей України (Русі), і їхня неволя.
    Їм (архиєреям чужої віри) раджу милосердніше ставитися до духовних почувань української людини, раджу шляхетніше висловлювати свою рабську відданість Візантії і Римові.

    115. ЦАР ЯРОСЛАВ МУДРИЙ дав кожному синові уділ - земельний простір з людьми, з селами, містами, полями, ріками, лі- [505] сами. Ізяславові - Київ, Новгород, Псків, Туро-Пінськ, Деревлянію. Святославові - Чернігів і землі Сіверщини, береги Десни, Тмуторокань.
    Всеволодові - Переяславль, поля і ліси Лівобережжя і північно-східні колонії України (Русі) - побережжя рік Оки, Москви, Клязьми. Ігореві - Волинь. В'ячеславові (Всеславові) - Смоленщину.
    Ростиславові (внукові, який був сином померлого Ярославового сина Володимира Новгородського) - Галичину. В'ячеславові (Брячиславичу) - внукові Ізяславовому, Ізяслав - брат Ярослава Мудрого - землі Полоцькі. (Землі Полоцькі, які розташовані на північний захід від Смоленська, нічого спільного не мають з татарським плем'ям половців).

    116. 1056 РІК. КИЇВСЬКИЙ ВОЄВОДА ІВАН ВИШАТИЧ, ДОВІДАВШИСЬ, що монахи заманили до печерного життя його улюбленого сина, розгнівався. І з військовиками прийшов до печер, мечами порозганяв монахів. І з печери витягнув свого сина Варлаама, і зняв з нього брудну монашу рясу. І одягнув його в злототканне боярське одіння, і привів додому.
    І сказав: "Сину мій, у печері ти виплакав очі, виморив душу, відсторонився від світу, родини, катуєш сам себе. І самокатування звеш правдивою вірою в правдивого живого Бога? Дурисвітство! Волхви казали, що віра - це Правила Життя. Бути віруючим - значить виконувати Правила Життя (боронити Україну-Русь, жити для добра людей, виласкавлювати душу любов'ю до родини і її одідичених звичаїв і обрядів).
    Варлаам скинув боярський злототканий одяг і сказав, що привабне одіння - це поганство, розкішні благи. Варлаам зневажливо ставиться до благ людських і мудрувань нецерковних. Він укинув боярський меч у калюжу і почав по ньому топтатися. І боярське одіння потоптав у болоті, речучи: "Легше верблюдові перейти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в небесне царство" (Маттей, 19, 24). (Варлаам у печері склав у присутності монахів Антонія і Нікона (печерських) клятву, сказавши: "Як почне батько мене мучити, то не послухаю я його, щоб вертатися на світ. Прошу вас мене скоріше постригти". І монахи, постригли юного боярина, назвавши його "на ім'я - Варлаам").

    117. НІ БАТЬКО, НІ МАТИ НЕ МОГЛИ СИНА ВАРЛААМА ПЕРЕКОНАТИ, що йому (молодому воєводі) не личить жити в брудній печері. У печері ж лежать і такі монахи, що в них тіло гниє. На прищах черви лазять. О, лихі ті люди, які переконали молодь, що тіло зневажати треба, щоб Христові приподобатися! "Монахи жили, не миючись по тридцять літ, держали свої рани на сонці, поки в них не замножилися черв'яки, і потім, коли ті черв'яки падали з ран, вони самі прикладали їх назад, говорячи: "їжте, що вам Бог призначив" (Іван Франко "Данте Алігієрі", Львів, 1913 рік). [506]
    Варлаамова дружина (юна бояриня) стоїть у шовковому одінні, сап'яни (чоботи) оздоблені перлинами, на підборах - срібні скоби. Поставила вона перед мужом Варлаамом перепілки щонайсмачніші - в меді смажені. І сказала, що й Авраам, Ісаак, Іаков мали жінок. І Сара, Ребека, Рахеля, про яких священик у церкві говорить, дітей мали. І Господь Саваот з Авраамом і Сарою в наметі їхні родинні справи обговорював.
    І Варлаам відповів: "Жінка - посудина гріха! Жіноча любов мене не відлучить від любови Христової, я заручений з Небесним Женихом, шукаю чистоти тілесної. Адам послухав Єву, і тому був Богом вигнаний з раю. Самсон покорений жіночою красою, був ворогами осліплений. Ірод, жіночій красі покорившись, відсік голову Іоанові Хрестительові. Ні, я приятелем Іродовим не буду!"
    ("Духовники воювали з народними піснями й іграми, додаймо ж до того їхнє ворогування до жінок, котрих вони вважали "знаряддям диявольської спокуси". Проф. М. Грушевський каже: "Розуміється, такий згірдливий, підозрілий погляд на жінку з культурного погляду був дуже шкідливий" (Б. Лепкий "Н.І.У.Л.", кн. 1, стор. 87). Взагалі "з культурного погляду візантійська церковна мертвяччина" ширила в Україні (Русі) деморалізацію молоді - настроювала сина проти батька, чоловіка проти жінки - "знаряддя диявольської спокуси").

    118. ЮНИЙ БОЯРИН ВАРЛААМ НЕ ХОЧЕ БУТИ ВОЄНАЧАЛЬНИКОМ. Батько "зодягнув його в світлу й славну одіж, як годиться вельможам. Та він скинув її. Тож велів його батько зв'язати йому руки і зодягти в цю одіж, і так вести містом до свого дому. Варлаам, палаючи справжньою Божою любов'ю, ідучи дорогою, побачив калюжу, вскочив у неї і, з Божою допомогою, скинувши з себе одяг - потоптав її ногами в багнюці, перемагаючи так лихі задуми лукавого ворога" ("Печерський патерик, або праведні старої України", переклав А. Г. Великий, ЧСВВ, видавництво ОО. Василіян, Рим, 1973 р., стор. 59). "Праведні старої України" (нещасні раби облудної візантійщини) "з Божою допомогою... скакали в калюжу, топтали в багнюці "світлий і славний одіж" лицарів Дажбожої України? І що ж вони вискакали? Вискакали ганьбу, приниження, рабство, затемнення національної свідомости ?
    Юний боярин Варлаам вже сім днів нічого не їсть. Мати, щоб син з голоду не помер, дозволила йому йти жити в печеру. І він пішов. Має Київ юнаків обдарованих благородною вдачею - священною силою вольовости. Тепер їхнє думання єреями грецької церкви спрямоване на дорогу відречення від земних справ України (Русі).

    119. ЦАР ЯРОСЛАВ УЧИВ СИНІВ, ЩОБ ВОНИ ЖИЛИ У ЗГОДІ. "Ярослав Мудрий не дуже то мудро зробив, розділюючи перед смертю велику державу між численних синів" (Б. Лепкий "Н.І. У.Л.", 2 кн., стор. 5). Брати-князі, живучи на земельних уділах, ма- [507] ють свої війська. І кожний з них має свого єпископа. Князь і єпископ багатіють, приєднуючи до своїх володінь частину земельного простору відвойованого в того чи іншого сусіднього князя: між князями починаються сварки за межі.
    Цар Ізяслав, щоб зміцнити свій авторитет, створив Братню княжу раду (тріюмвірат) з братами-князями Святославом Чернігівським і Всеволодом Переяславським. Братня княжа рада ув'язнила князя В'ячеслава Полоцького за те, що він з своїм військом вторгався у Новгород (в уділ Ізяслава). І Братня княжа рада звільнила з в'язниці (порубу) князя Судислава. (Судислав - брат Ярослава Мудрого. Він 24 роки просидів у в'язниці посаджений Ярославом Мудрим у Пскові за прихильне ставлення до волхвів). Після звільнення князь Судислав був пострижений і запроторений до монастиря.

    120. КНЯЗЬ В'ЯЧЕСЛАВ ПОЛОЦЬКИЙ СИДИТЬ У КИЄВІ У В'ЯЗНИЦІ. І проклинає братів (царя Ізяслава, князя Святослава, князя Всеволода), які обманули його (славного внука цариці Рогніди) - обманули "Євангелією".
    Єрей Афанасій тримав "Євангелію": біля "Євангелії" (під час складання клятви) був зв'язаний князь В'ячеслав. І тепер він з двома синами сидить у Києві в темниці. Жителі Полоцька також покарані. Скарби, які вони взяли, вторгнувшись до Новгороду, у них відібрані.
    Цар Ізяслав щедро опікується монахами, попами. Царськими дарами збагачує церкви і монастирі. Він так жертвенно захопився справами грецької церкви, що військові спроможності України (Русі) стали для нього малозначними. Він дні просиджує у монастирях, пирує з "браттями во Христі", співає церковні пісні. І "браття во Христі" славлять його за те, що поставив "Печерський монастир", де став ігуменом Феодосій (1035-1074).

    121. ІГУМЕН ФЕОДОСІй (ПЕЧЕРСЬКИЙ СВЯТИЙ) ВНОЧІ ПРИХОДИТЬ З МОНАСТИРЯ В ЖИДІВСЬКУ ДІЛЬНИЦЮ. І (як пише Нестор-літописець) сперечається з жидами, ведучи розмову про Христа. Рабін Іцик сказав: "Джашуа бен Джозеф - так думає кожний достойний жид. (Ісус - син Йосипа, - Л.С.). Я, жид, краще знаю жидівські справи, як ти, киянин. Ти, киянин, повинен краще знати київські справи, як жидівські. Коли киянин не звеличує київських справ, то хай не жде від чужих людей доброї думки про себе.
    "Ісус, як жид, мав жидівське виховання, мав жидівський склад душі. З його релігійними поглядами жиди можуть погоджуватися і можуть не погоджуватися. Коли ти, киянин, мого брата Ісуса славиш, як Єдиного і Всюдисущого Бога, я не гніваюся. Визнаючи мого брата Ісуса найсправедливішим Богом-Творцем Неба й Землі, ти переконуєш мене, що, якби не було мого брата Ісуса, то світ не був би створений? І якби не жиди, то Київ не мав би Бога? [508]

    122. "ІГУМЕНЕ ФЕОДОСІЄ, ТИ ХВАЛИШСЯ, що Остромира - посадник Новгороду - вам, київським монахам, дав срібні й золоті гривені, щоб ви переписали "Євангелію", назвавши цю книгу "Остромировою Євангелією". Знаю, "Остромирову Євангелію" монахи "оздобили" образами жидів-евангелистів Іоана, Луки, Марка. Коли ви чуєтеся щасливими, що греки вас облагороднили мудрістю жидівською, то я, як жид, також щасливий".
    І сказав ігумен Феодосій: "Ви вбили Бога Ісуса! Ісусова кров на ваших руках і дітях ваших!". І відповів рабін Іцик: "Коли я, бідний рабін Іцик убив твого Бога, Творця Неба й Землі, то значить я маю силу більшу, як твій Бог? Феодосіє, люди заслабі, щоб убити Бога. Можна створити оповідання, що жиди убили жида, якого ґої почитають, як єдиного і всюдисущого Бога. Скажи ігумене Феодосіє, чому киянки не несуть своїх дітей до Святої Софії?"

    123. І СКАЗАВ ІГУМЕН ФЕОДОСІЙ: "Єпископ Ніфонт, що помер 21 квітня 1053-го року і був похований у моїй печері, написав закон про кари Божі. Він написав: "Ту жінку, яка дітей несе до волхва, а не до попа, треба карати: 6 неділь (епітемії), або - три". Коли утвердиться закон про кари Божі, матері дітей хреститимуть у церквах.
    "У 1062 році преподобний Антоній поставив мене ігуменом Печерського монастиря. Кияни дають мені дари не тому, що я праведний сповідник віри Христової, а тому, що я нещасний: був "боярином", а став монахом. Вони керуються почуттями людяности, а не віри Христової. Вважають, що віра Христова - справа церковна. А хлібороб, коли хоче бути добрим хліборобом, повинен мати віру хліборобську.
    "Матері несуть дітей до волхвів тому, що вірять, що "волхв знає, що дитині треба". Волхв дитину лікує зіллями, дитина здоровішає, і мати щасливішає. Єрей виголошує молитву над хорою дитиною, а коли мати питає "Чому молитва не помогла", єрей відповідає "Бо ти грішниця, і Христос не вислухав твоєї молитви". Щоб кияни не несли дітей до волхвів, я тепер вивчаю яким зіллям яку хоробу лікувати. Коли таїни лікування перейдуть до нас, киянки нестимуть своїх дітей до собору святої Софії .

    124. (КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКІ СВЯТІ ТАКІ, ЯК МОНАХИ - БОЯРИ ВАРЛААМ, ФЕОДОСІЙ, і їм подібні, були розумними людьми - але справа не в розумові. Справа в тому, кому служить розум, їхній розум був спрямований на шлях служіння чужій церковній істині. Наприклад, святі монахи Спиридон і Никодим хвалилися, що напам'ять вивчили "Псальтир". Бачимо - їхній розум був присвячений засвоєнню чужих мудрувань. Тільки той розум красивий і пінний, який є незалежним своєрідним творцем духовних вартостей).
    І сказав рабін Іцик: "Зараз прийде волхв Сварга. Я чув, що він добрий лікар, принесе ліки від [509] кашлю. Дізнаємося, чому він бджілок зве ангелами. Знаю, він живе в лісі. Загощує до Києва тільки тоді, коли хтось його запросить до хорого. Не проклинай його, він не винуватий, що родився волхвом".

    125. ІГУМЕН ФЕОДОСІЯ СТРІВ ВОЛХВА СВАРГУ, кажучи: "Не говори мені про Дажбога. Я люблю Ісуса, Ісус мене обороняє від злої людини". І сказав волхв Сварга: "Феодосіє, носителю чужого імени, мученику чужої віри, істинно кажу тобі - Ісус тебе не оборонить. Ісус не мав сили на своїй землі оборонити свого приятеля Іоана, якому цар Ірод голову відсік, то як він (Ісус) може тебе в Києві оборонити від неприятеля?
    "І ще скажу - любити Ісуса - справа одна, а поступати так, як поступав Ісус - справа друга. Ісус не глумився з віри батьків своїх - з віри Авраама, Сари, Ісаака, Ребеки, Іакова, Рахелі, хоч і бачив він недоліки у вірі їхній. Він прагнув віру батьків своїх удосконалити.
    "А ти, о, грішний Феодосіє, глумишся з віри батьків своїх. Глумишся з віри Оря, Лель, Кия, Святослава. І просиш Ісуса, щоб він тебе ощасливив, привівши до лона Авраамового. І, прийшовши до Авраама, про які такі рідні справи ти з ним говоритимеш? Авраам, заклопотаний справами своїх синів і дочок, стріне тебе, як ґоя-чужинця, і заставить тебе воду носити для Ісаака і Ребеки. Не знаючи ні їхнього язика, ні їхніх звичаїв, будеш ти служити їм, як безбатченко - заброда-ґой без волі й імени. Скажи, що носиш на шиї?"

    126. І СКАЗАВ ІГУМЕН ФЕОДОСІЙ: "Ношу на мотузці кістку з мощів святого Пантелеймона. У мощах сила спасіння, у мощах - свята краса душі моєї! А ти, словоблудний, святої краси у мощах не бачиш!"
    І сказав волхв Сварга: "У росяних світанках Вітчизни моєї я бачу святу красу - красу, якою живиться душа моя. У мене краса своя, а в тебе чужа, привезена з Греції. Я кормлю душу рідною красою, а ти - чужою. І як ти відважуєшся казати мені, що ти кращий киянин, як я? Ти заманюєш юнаків до монастиря, залякуєш їх страшним судом, кінцем світу, і душі їм розсолоджуєш оповіданням про райське життя у садах Небесної Цариці.
    "А тобі, рабіне Іцику, кажу: "Ранком захмарилося, і піп Агапій відмовився їхати в дорогу - дощу злякався. Хлібороби, послухавши попа, не поїхали в поле. Я сказав людям, що дощу не буде. І ті хлібороби, які мені повірили, в полі при добрій погоді працювали. І піп Агапій оголосив мене "бєсом", "сатаною". А люди кажуть: "Хоч піп і зневажає волхва, та ми волхвові віримо, бо він правду каже". Так, бджоли - мої праведні вістуни. Коли бджоли хмарного ранку жваво літають по взяток, буде погідний день". Рабін, промовивши "Рафаел - ангел здоров'я і лікування", почав записувати твердження волхва Сварги. [510]

    127. І СКАЗАВ СВАРГА: "Феодосіє, душа моя чує, що більше не побачу тебе. І тому останнє воління прорікаю: "Краще бути горшколатом, ніж печерним відлюдком. Іди до мене, я тебе духовно відмолодю, розхристиянізую. Розплющ очі! Глянь, який квітучий світ твоєї Вітчизни! Не стогни перед візантійськими ідолами-іконами. Стогнеш щоночі в печері - хочеш достогнатися спасіння душі в царстві візантійського Саваота? Стогнання твоє ознаменоване відреченням від сонця, ні, це не віра - це жалісливе жебрання дотліваючої душі".
    (Натан Авсубель (у книзі "Авсубель", на сторінці 131) пише, що "Ігумен Феодосій впродовж другої половини одинадцятого століття висилав зі свого Печерського монастиря оскарження проти жидів, доводив, що в жидів викривлена релігія").
    Феодосій (як пише "Печерський патерик") "вставав часто вночі й, потай від усіх, ходив до жидів, диспутував з ними, докоряв їм, і говорив з ними досадно, називаючи їх відступниками й беззаконниками, бажаючи так в ісповідуванні Христа стати мучеником". Нападав на рабіна Іцика, щоб стати мучеником? У мучеництві для мучеництва немає високої духовної культури.

    128. 1068 РІК. КОСАК НАГАР (ПЛЕМІННИК ВОЛХВА СВАРГИ) КИЯНАМ ГОВОРИВ: "Два роки тому новгородці ввійшли в церкву святої Софії, зі стін скидали грецькі ікони, і рекли: "Греки, ідіть від нас! Ваші боги - дерево суть, на древі намальовані грецькі дівиці і отроки, не хочемо поклонятися їм!"
    "Я кажу - не срібло, золото, не святі ідоли (ікони), не пишні паволоки дають волю, а мечі - правдоносні мечі! V монастирях дармує київська молода кров, зневажливо ставиться до життя косацького, псальтирничає!
    "Ігумен Феодосій забороняє монахам голосно розмовляти - монахи повинні жити в мовчазному затворництві. Щоб показати зневажливе ставлення до тіла людського, він (Феодосій) вночі сидить голий біля монастиря. Він по-глупому праведний! Він тіло своє віддає на поїдання комарам і жукам, і в цей час з стогнанням читає "Псальтиря". І рече: "Підкоряйте язичеську гординю християнському смиренню!" Він, смирення проповідуючи, сіє отруйне зілля в душах наших. Коли юний киянин іде, маючи горду поставу, монахи звуть його "язичеською гординею"! Монах Феодосій - по вірі не є киянином. Він киянинові рече: "Да благословіть тя Господь от Сіона, і узрите блага Іерусалиму!" Ми ж не юдеї, і нас не буде благословити Господь от Сіона. Ми маємо дбати про блага града Кия!
    "Кияни, не підкоряйтеся грецькому церковному смиренню, погибельній покірності, лиху вість маю! Чужі люди на наші землі з сходу вторгаються, про покірність нашу чуючи!" [511]

    129. ПОЛОВЦІ (ТАТАРСЬКЕ ВОЙОВНИЧЕ ЖОРСТОКЕ ПЛЕМ'Я) НАПАЛИ НА ПЕРЕЯСЛАВЩИНУ. Вони палять селища, забирають скотину, ловлять молодь - зв'язаних юнок і юнаків женуть на продаж грекам у Херсонес. А дітей і старих людей - мечами убивають.
    "Царю, де ти? Оборони життя наше?" - благають хлібороби. З Києва з військом і візантійськими іконами іде цар Ізяслав на допомогу братові-князеві Всеволодові Переяславському. Небо Переяславщини чорне від диму - половці села палять.
    Половці на березі річки Альта розгромили безсиле військо царя Ізяслава і його братів (Всеволода і Святослава). Візантійські ікони лежать потоптані половецькими кіньми. І сміються половці, що князі України (Русі) навчені більше вірити іконам, ніж своїм мечам.
    Половці грабують селища Київщини. Убивають матерів на очах дітей. Київська молодь звертається до царя Ізяслава - просить коней, кольчуг, мечів. Юнаки хочуть озброїтися і йти боронити селища і гради.

    130. ЦАР ІЗЯСЛАВ ЗАМКНУВСЯ У ПЕЧЕРСЬКОМУ МОНАСТИРІ - не хоче київській молоді зброї дати. Є слухи, що кияни, зброю отримавши, виженуть з Київа греків-єреїв, монахів і їхніх прихильників. Кияни озброїлися сокирами, саморобними мечами, ножами, ралами, і вторглися у Царський Двірець Ізяславовий, в якому взяли "бещисленоє множество злата і сребра кунами і белью", - пише "Повість временних літ". І такі слова юних киян передає: "Се половці розсипалися по землі. Дай, царю, зброї і коней, і ще биймося з ними".
    Читаючи в "Повісті временних літ" про прагнення юних киян, думаю - сильний, гордий, вольовий люд в Україні (Русі)! Коли Вітчизна в небезпеці, він не жде наказу, сам бере зброю і йде боронитися.
    (Чому половці вторгаються в землі України (Русі) - палять гради і селища? Є відповідь: монах Нестор пише, що "Небо Христове наказиваєт за беззаконіє". "Видимъ бо ирища утолочена и людей много множество, ...а церкви стоять пусты", "У храмах безмолвие, а в домах труби, гусли").

    131. ПОВСТАЛІ КИЯНИ ВИЗВОЛИЛИ З В'ЯЗНИЦІ ВЯЧЕСЛАВА (князя Полоцького і його синів). Цар Ізяслав, лякаючись свого войовничого народу, тікає з іконою візантійського Саваота з Києва в Польщу. В'ячеслав з синами їде до Полоцька.
    Як оправдати втечу царя Ізяслава? Кияни звертаються до братів царя Ізяслава, щоб хтось з них (Всеволод, або Святослав) ішов у Київ царювати. Брати відмовилися - бояться брата царя Ізяслава. І шість місяців пройшло - Київ живе без царя. Що киянам віщує день завтрішній?
    Може підуть додому грецькі єреї і заберуть з собою грецькі божества? І вернеться цар Святослав - внук Дажбожий, який славив косацьку рать України (Русі) на берегах Волги, Оки, Сурож- [512] ського моря, на берегах Дунаю, біля Доростолю, біля врат Константинополя.
    З ляхами ввійшов у Київ цар Ізяслав. І Мстислав (син царя) почав карати киян - карав киян за законами "грецької високої культури православної" - виколював юнакам очі, відрізував носи, вуха, відрубував руки, "багато народу повбивав.., знущався особливо над тими людьми, які з в'язниці визволили В'ячеслава", (Микола Аркас).

    132. КИЯНИ ЗАГОЮЮТЬ РАНИ, і тихо проклинають христолюбного царя Ізяслава і його монастирі. У глибинах душі народної постає прірва між народом і царем. Навіть ті кияни, які вважають себе грецько-православними і щонеділі бувають у церкві, люблять волхвів? Чому? Переконання людина може змінити без великого труду, а змінити звичку, яка вироблялася тисячоліттями, тяжко. У киян-християн звички не християнські, у них є хотіння бути косаками. У них є думка, що юнак, який не вміє на коні літати і мечем славу здобути, не є юнаком.
    І вже є такі люди, які й волхвами себе не звуть, а так, як волхви, говорять: "Ми одідичили по предках волю до панування, волю самому всі справи в Україні (Русі) вирішувати. Ми не хочемо, щоб чужа віра вторгалася у світ нашого життя!
    "Ми одідичили від предків любов до рідного, і цю любов ми звемо рідною вірою. Рідна віра вийшла з наших духовних потреб - вона сама народилася так, як само народжується сонце в наших степах. Є в нашій вірі сумні й веселі дні, а хіба всі ранки сонячні? Так, як ніколи Небо не з'єднається з Землею, так ніколи грецька віра не з'єднається з душею українською!"

    133. 1069 РІК. ЦАР ІЗЯСЛАВ У КЛОПОТАХ: з Риму прибувають явні й неявні посли від папи римського Гонорія Другого.
    Посли кажуть, що візантійські єреї ослабили Київ, щоб він (Київ) не загрожував Константинополю.
    Візантійські єреї речуть царю Ізяславу, що римо-католицька віра порочна, бєсовська. Дванадцятилітній хлопець Бенедикт став в 1032 році папою Бенедиктом 9-м. Від 1032-го року до 1044-го сидів цей хлопчина Бенедикт на престолі Христового намісника. Не знання теологічні, не розум і якості моральні беруться в основу тоді, коли вирішується - хто повинен бути папою римським. І Іоан, маючи 18 років, став папою Іоаном 12-м, був він прихильником Юпітера і Венери, Христа і Марії.
    (Іван Ф. Горст у книзі "Історія Християнської церкви", виданій в Ню-Йорку в 1897 році, у "Книзі Першій" на сторінці 748-й пише, що "Найнижче впалі жінки такі, як Феодора і Мароція, заповняли папський престіл - місце Христового заступника, своїми любовниками і незаконними дітьми. У скаргах синоду говориться, що папа Іван 12-й завжди був озброєний; десятилітнього хлопця поставив єпископом, насилував дівчат [513] і вдів з вищої і нижчої кляси, перемінив папську палату на дім розпусти").
    Візантійські єреї докоряють цареві Ізяславові, що він вибачливо ставиться до тих киян, які хрещення прийнявши, в неділю церкву обминають. У гаях збираються, грають в сопілки, влаштовують забави. Учать дітей на конях літати, перескакуючи рови і вимахуючи мечами.
    Косак Дворак у Києві голосно говорить: "Я був половцями проданий у неволю. Я втік з каторги з Константинополя. Греки-єреї лякають киян гріхами, а самі грішать і гріхів не бояться!"

    134. "1071 РОКУ В КИЄВІ ПОЯВИВСЯ БУВ ВОЛХВ, що сильно виступав проти християнства" (Митрополит Іларіон (Огієнко) "Д.В.У.Н.", стор. 174). З соснових лісів Деревлянії прибув волхв Радогост (внук славного Віщого Радогоста).
    Вночі кияни зійшлися в домі боярина Дубави. Дубава сказав: "Сідай, волхве Радогосте, за стіл, ти наш рідний митрополит! Говоритимеш нам про нашу віру, а не грецьку. Вибач, що на стіні висить грецька ікона Саваота. Грек - митрополит Юрій у святій Софії проголосив, що Саваот тепер наставлений бути Богом України (Русі). І хто проти Саваота, той проти Бога, царя, неба й землі.
    "Щоб на мою голову не сипалися ерейські прокляття, я купив на Подолі на ярмарку Саваота, два гривені дав. Волхве, тепер у Києві такі порядки: грецького бога купляється за гріш, а попа - за курку. Ми, як православні, правильно славимо греків і жидів-євангелистів. І знаємо - в кого гроші, за того й піп. А маєш горе - то спершу попові гроші покажи, а потім про горе кажи. І до чого нас доведе оце православне служіння грецькій церкві, скажи, волхве, тут в моєму домі - всі свої?"

    135. І СКАЗАВ ВОЛХВ РАДОГОСТ: "Ми ніколи чужим силам не корилися. Ми знали - кожна думка, кожне світорозуміння, кожна віра, що приносять до нас чужинці з півдня, заходу, півночі і сходу - чужий духовний корм. Чужий духовний корм, коли ми його приймемо, буде нас відвертати від рідних справ. Усе, що нас відвертає від рідного шляху життя, шкодить нам, на шлях приниження і зубожіння спрямовує мислі й почування наші.
    "Віру чужу маючи, ми станемо гіршими людьми світу. У нас не буде хотіння за свою волю кров'ю платити. Хто за свою волю не платить життям, достойного життя не має. Життя праведне народжене з крови людей праведних, здібних за життя платити життям. Знаєте, що волхвові Богуславові, який казав, що "Знак Дажбожий - тризуб святий ставте на церквах!" були відрубані ноги? Кров текла з його серця і тихо входила в землю. І він, блідніючи, мовив: "До щему рідна, до щему святая земле моя, я кров'ю серця мого входжу в жили твої. Зроди, земле, з крови моєї життя для внуків моїх". Він помер, щоб ми жили. [514]
    "Тепер над думанням київської молоді панує грецька віра. Киянин монах - це церковний самолюб, він думає тільки про спасіння своєї душоньки. Дбаючи про спасіння своєї душоньки, він забув про родину, Вітчизну: чим більше в нас наплодиться таких самолюбів, тим скоріше впаде в тьму лихоліть Україна (Русь)". [515]

    136. "КОЛИ УКРАЇНА (РУСЬ) УПАДЕ В ТЬМУ ЛИХОЛІТЬ, ТО ЩО БУДЕ?" - спитав воєвода Дубава. І волхв сказав: "Буде поле наше, а зерно поля нашого належатиме зайшлим людям з півдня, півночі, сходу чи заходу. У православії грецької віри наша душа так зледачіє, так занечиститься і змаліє, що ми на рідній землі будемо славити чужих вождів, чужих святих, чужих мудреців. І будемо поклонятися їм за те, що вони нам, як гіршим людям світу, даватимуть кусень хліба нашим потом политого, ївши жебрацький хліб, ми у піснях називатимемо нещастя щастям, неволю - волею, називатимемо катів визволителями".
    І спитав воєвода: "Волхве, скажи, як в Україні (Русі) утверджуватиметься лихоліття, зубожіння душі й розуму?". І відповів волхв Радогост: "Ти, боярине Дубава, сьогодні на стіні тримаєш ікону візантійського Саваота, щоб тебе єреї не картали. Ти тримаєш Саваота, в душі до нього нехіть відчуваючи. Чому? Бо Саваот забрав місце Дажбоже. Для Дажбога ти був внуком, для Саваота - ти раб. Саваот (чуже божество) справами київськими не цікавиться. І це й тобі дає церковне право справами київськими не цікавитися, Рідна віра тебе вчила, щоб ти був вірним сином Вітчизни - чим ти краще служив Вітчизні, тим більш віруючою ти вважався людиною. Чужа віра (греками принесена) учить тебе бути православним рабом грецької церкви - чим ти краще служиш грецькій церкві, тим ти більш віруючою вважаєшся людиною. Бачиш, чужа віра тебе відвернула від святих справ Вітчизни. Любиш ти Саваота чи не любиш, але тому, що він висить у твоїй хаті, висить над твоєю душею, він входить, тебе не питаючи, у твою свідомість. І починає він над тобою панувати, тебе не питаючи".

    137. "І ТВОЇ ДІТИ ТРИМАТИМУТЬ ІКОНУ САВАОТА ТОМУ, що ти, їхній рідний тато, тримав. Твої внуки скажуть: "Діди у домі тримали Саваота, батьки - тримали; і ми, як добрі діти, з пошани до батьків - тримаємо. Ми знаємо, що Саваот - чуже божество, бо в нього й лице чуже й одежа на ньому чужа, та поклоніння чужому ми вже звемо рідною церквою.
    "Тоді, коли поклоніння чужому стає рідною церквою, рабство перетворюється в рідну традицію. І таку рабську "рідну традицію" освячує церква тому, що вона їй вигідна, їй вигідна та традиція, яка їй помагає тримати народ у тьмі смиренної рабської покори - у тьмі вірності візантійському Саваотові".
    І спитав косак Тургат: "І що буде з нашими внуками?" І ска- [515] зав волхв Радогост: "Тургате, ти маєш дітей і внуків. Потомки їхні не знатимуть, з якого кореня вони походять. Зв'язок духовний і спонуковий покоління з поколінням буде перерваний.
    "Ось стоїть твій потомок - ти його не бачиш, а я бачу. Живучи майбутнім, я бачу майбутнє, і з ним веду мову. І кажу потомкові твоєму: "Одружишся ти, дочка вродиться миловидна, та твоя вона не буде, її заманять у монастир. Або - вона розділятиме ложо з чужинцем".

    138. "І РОДИТИМЕ ЧУЖИНЦЕВІ ТАКИХ СИНІВ, які житимуть у Києві, зватимуть себе киянами і ненавидітимуть мову київську, віру київську, звичаї київські. По назві вони будуть киянами, а по-духові - вороги Київської слави і правди, їм буде Київ потрібний, щоб живитися його соками, їм буде приємно, що в Києві більше пошанована мова грецька, хозарська, церковно-слов'янська, ніж київська.
    "Сина матимеш, та не тебе й не себе він славитиме. І не рідній Вітчизні він служитиме. Він служитиме вторжникам прибулим з півдня, сходу, заходу чи півночі, які на твоїй землі над тобою, рабом православним, пануватимуть, як над скотиною.
    "І за таке скотиняче служіння твій син буде хвалений попами і вторжниками-чужинцями. І він чванитиметься, що на його грудях висять медалі заслуженого воїна. Він віддано служитиме чужинцям, які його Вітчизну поневолюють. Він стане багатим щасливим рабом. І своїм прикладом показуватиме іншим, як треба жити, щоб в щасливі люди попасти".

    139. "З СЕЛИЩ І ГРАДІВ УКРАЇНИ (РУСІ) твоїх потомків, воєводе Дубава, вивозитимуть в чужі краї у вічне рабство. На чужих землях для чужих людей вони будуть чужі гради ставити. А коли вже з їхніх жил буде вся сила висотана, вони у ровах будуть камінням прикидані. І на їх костях стоятимуть стіни кам'яних домів - у домах житимуть кати обвішані православними хрестами.
    "Ти матимеш жінку миловидну, дорогу серцю твоєму, а спатиме з нею зайда-чужинець. Чому? Бо він на твоїй рідній землі буде розпоряджатися і душею твоєю, і розумом твоїм, і тілом твоїм. І зайді-чужинцеві належатиме непорочність дочок твоїх. І донька твоя з чужинцем першу ніч пізнавши, любитиме його так, як любить самка самця. Вона любитиме тому, що на світі так є: діва любить того, хто її у стан жінки перевів.
    "О, киянине! Твої діти умиратимуть з голоду на твоїй рідній ниві. Чому? Бо з мішків твоїх чужинці зерно повитрушують. Коли ти хотітимеш зірвати на ниві своїй пару колосків, щоб дітей від голоду врятувати, тебе спіймає і зв'яже твій сусід. І, як злодія, віддасть тебе зайді-чужинцеві. І за таку пильність твій сусід отримає від зайди-чужинця право з'їсти свій кусень хліба". [516]

    140. "І ТИ БУДЕШ ВИВЕЗЕНИЙ В ЧУЖІ ХОЛОДНІ ЗЕМЛІ. Гризтимеш ти кору на дереві, щоб голод затамувати. Голодом і працею зморений, ти сил не матимеш по землі ходити. І на чужій землі тебе битиме чужинець. Налигачем битиме, як скотину. І казатиме тобі: "Крав колоски, чинив зло - справедливим законом покараний".
    "Коли твої діти від голоду пухлі, ївши траву, очеретяні парості, доживуть до літа, зайди-чужинці навчать їх вірити, що їхній батько був ворогом люду рідного. І тому був він справедливим законом покараний. І твої діти твоїм катам (зайдам-чужинцям) повірять. І зневажатимуть тебе так, як цар Володимир зневажав Могили Предків своїх, зневажав віру батьків своїх".
    І сказав боярин Дубава: "Волхве Радогосте! Наші внуки і правнуки, побачивши, що хрещення України (Русі), принесло в Україну (Русь) велику візантійську культуру духовного рабства, велику візантійську церковну науку приниження розуму київського, велику візантійську культуру побудови візантійських церков, в яких проклинається дух вільного Києва, його рідні обряди, звичаї і закони, збунтуються! І скажуть: "Греки, беріть свої святі грецькі ікони і йдіть додому! Дажбог - Господь України (Русі). Бог один, Він тільки різними народами по-різному називається. Греки кажуть Теос, араби - Аллах, латини - Девус, а ми - Бог".

    141. І СКАЗАВ ВОЛХВ РАДОГОСТ: "О, боярине Дубава, людина - трава, сильні люди накидають слабим людям закони. У світі рівности немає - навіть перед сонцем не всі люди рівні. Ті, що живуть на півдні мають більше сонця. Ті, що живуть на півночі - мають менше сонця. Але коли є на світі рівність між людьми, то хто її творить? Якщо рівність між людьми творять люди, то ми, кияни, самі творімо її! Коли рівність між людьми України (Русі) не створена людьми України (Русі), а з чужих земель принесена, ми, українці-русичі, будемо нам принесеною рівністю в рабство загнані!
    "Природа людська мінлива - володарську вдачу можна перетворити у рабську. Раби, довго живучи у рабстві, не відчуватимуть, що рабська звичка вже в них стала справою одідиченою. Раб з одідиченою рабською звичкою боїться жити без чужої віри, боїться жити без чужого пана, боїться жити без чужого війська, боїться жити без чужих законів і обрядів. Людина, яка рідну мову забула, боїться втратити чужу - без мови людині тяжко жити.

    142. "УКРАЇНЦІ (РУСИЧІ), СТОЛІТТЯ ПРОЖИВШИ В ДУХОВНІЙ НЕВОЛІ, не збунтуються проти чужої віри. У їхній природі вже не буде волі до панування. Не буде волі самому своїм життям розпоряджатися. Не буде волі власними силами свою силу, свою віру, свою волю, свою правду в Україні (Русі) самоутверджувати". [517]
    "І коли між ними, одідиченими рабами, народиться володар (самоцвітний розум), розум вільний від одідичених рабських спонук, і хотітиме їх (рабів-земляків своїх) вивести з дому неволі, вони його зневажатимуть, вони його назвуть бунтарем. І вони скажуть йому: "Ти такий, як і всі ми, а хочеш нашим царем бути? Чужинець царює над нами, ми вже звикли чужого царя любити. V нас тепер все чуже замість рідного - апостоли, пророки, царі, воєначальники, порядки, закони. Чуже вже ввійшло в душу нашу, поріднилося з нами".
    "І буде: той киянин, який народиться (у природі так буває) з волею до панування, ітиме на службу до чужого царя. Він від чужого царя отримає право наглядати над рідним народом. Чужий цар, знаючи, що покорений люд (щоб він не бунтувався) треба присмиряти його ж синами, ласками обдарує здібного служаку. І чужим царем наставлений служака-начальник скаже: "Ви не хотіли, щоб я, земляк ваш, був вашим рідним царем і любив вас, як рідних людей. Тепер, ви, раби прокляті, спини мені підставляйте! Чужий цар, до якого ви вже звикли, мені дав право три шкіри з вас здирати. Здираю рабську, здираю продажню, здираю зрадливу, ні, мені її не шкода! Народ не може жити без вождя! Народ, який не здібний мати рідного вождя, не повинен у чужого вождя волі благати. Воля даром нікому не дається!"

    143. КОЛИ В ДОМІ ВОЄВОДИ ДУБАВИ ВОЛХВ РАДОГОСТ висловлював віщі міркування, на подвір'ї (біля тину притаївшись), стояв косак Ума (син Дубави). У Києві тепер такі часи настали, що сусід за сусідом слідкує - за доноси від єрея винагороду отримує. І під час сповіді єрей у церкві киянина питає: "Ілі к волхвам ходив єси? Ілі в дом волхва водил?" ("Таїна ісповіді в Православній церкві", перевидана в 1894 році, том 3, розділ 4, сповідь 6). Я вже цитував, що "Церква завжди виступала проти волхвів і їхньої праці, забороняла ходити до них і користатися з їхніх порад та помочі" (Митрополит Іларіон (Огієнко" "Д.В.У.Н.", стор. 197).

    144. І СКАЗАВ БОЯРИН ДУБАВА: "Коли душа в неволі, людина боїться думати. Щоб дізнатися, що думають кияни, піп кличе їх на сповідь. Хто не йде сповідатися, той проголошений паґанином, язичником, боговідступником. Хто волхвові в ліс несе кусень хліба і хто з волхвом розмовляє, гріх чинить, гріхочинителі горітимуть у пеклі. І діти заляканими виростають. Залякані й думати бояться - хто думає, той грішить. І тепер у святій Софії греки-єреї проголосили, що всі кияни - Яфетові діти. Яфетові діти призначені в поті чола орати, сіяти і жати, і дітей Сема і Хама годувати".
    "О, волхве Радогосте, правду кажеш - природа людська мінлива. Кияни вже не ті, що були перед хрещенням України (Русі). Збайдужіли вони до справ Вітчизни тому, що той, хто зве справи [518] Вітчизни - святими справами, проголошений поганином, підозрівають, що він має таємні зв'язки з волхвами. Збайдужілі з окам'янілими душами в церкву ходять, слухають казання церковне про Сіон, про чудо во Єгипті, про кров на Голгофі, про Вифлиємську різанину дітей, про перетворення води у вино. І з почутими у церкві казаннями не знають що робити. І де їх притулити. І заливають залякану душу хмільними напоями - пити церква дозволяє, чарка-подруга "душерозвесєлітельная".
    "Я в саду маю таємну землянку, ждемо вторгнення половців. У ній тихо, діл викладений хутрами. І там, волхве Радогосте, ночуватимеш. На сторожі стоятиме косак Грива".

    145. КУПАЛЬСЬКА НЕДІЛЯ. ОБРЯД ПОСТРИЖЕННЯ ЮНАКА НА КОСАКА - ЗАБОРОНЕНИЙ. Не чути купальських пісень. Немає вогнищ. Ніхто горючі стріли в темінь вечірнього неба не пускає. Заборонено ставити Мага врата. Не йдуть рядами дівчата, вінками і стрічками, заквітчавшись.
    (Вчора, перед Купальською неділею, різками пороли спину юнакові Чорнобривцеві - гріхи з душі виганяли. Він у лісі (оподаль від Печерського монастиря) ішов і співав: "Сонце заходить, вітер в гаю розмовляє. Зіронька сходить, тугу мою розганяє". І монахи устійнили, що в цій пісні затаєна поганська віра. Є докази: уосіблене сонце має ноги: "сонце заходить". Вітер - уосіблене божество, яке вміє в гаю "розмовляти". Зіронька, як божество, "тугу розганяє".
    Українська мова (мова поганська, неприємна для святителів грецької церкви) у церкві заборонена. Українською мовою можуть розмовляти смерди, холопи, світські люди. Свята літургія (служба) у Києві відбувається грецькою мовою, або - церковно-слов'янською.
    І ті частини літописів, у яких говориться про справи церковні, Божі, написані церковнослов'янською мовою. Справи холопські, світські, побутові описані в літописах мовою українською (русичівською).

    146. ПО ХРЕЩАТІЙ ДОЛИНІ ЙДЕ ВОЛХВ РАДОГОСТ. Він бачить - кияни святково одягнені. Не йдуть до грецької церкви, в якій оповідається церковнослов'янською мовою про "отсєкновєніє глави Іоана Крестітєля во Юдеї".
    (Назва головної вулиці Хрещатик походить від назви Хрещата долина, яка була славна рослиною Хрещатиком - зеленим хрещатим барвінком. Хрещатик, як вулиця, почав існувати в 1797 році, тоді, як річка, яка текла посередині Хрещатої долини, була висушена, а джерела - засипані). Назва вулиці Хрещатик немає нічого спільного з хрещенням України (Русі)).
    Як діти, які довго ждали батька з далекого ратнього походу, біжить молодь - волхва Радогоста стрічає. Він у білому одінні, з золотим тризубцем на грудях, з жезлом в руці - іде він, пророк Дажбожий. І він, "як волхв, ві- [519] щун молодий, мовою звучною, живою, друзів несподівано чарував; і силу дружби між ними, благословляючи, скріплював. Він говорив, що спільне благо треба любов'ю купити. І благородною відвагою треба стати за народ і зло карати. Він говорив, що свято життя - велике свято, Божий дар - треба пожертвувати Вітчизні, треба поставити під вдар. Він говорив про страсть ніжну" (Тарас Шевченко, "Тризна").

    147. ОТОЧЕНИЙ МОЛОДДЮ, ВІН (ВОЛХВ РАДОГОСТ) ГОВОРИВ: "Діти мої, осяяна Дажбогом душа моя, заскучала за вами, мої соколята! Заскучав дуже, дуже, у криївці таємній, живучи. Діти мої, ясні зорі душі моєї, милі квіти радости моєї!
    "Не можу жити без вас, не можу! І тому Дажбог мене послав до Києва, щоб я розрадив душу вашу, чужовір'ям уярмлену. Я прийшов, щоб сказати - рідна віра потрібна нам, щоб ми вміли мислити по-рідному. Щоб ми вміли поєднувати ніжність душі нашої з красою Вітчизни нашої.
    "Рідна віра потрібна нам, щоб ми переживаннями душі нашої славили самі себе, а не чужих пророків, які ніколи судьбою нашою не журилися і не переймалися вболіваннями нашими. Хрестителі - душі нашої мучителі - забороняють нам кохатися в красі святих полів наших. Забороняють нам молитися, славити Дажбога і царя-праведника Святослава.
    "Та очі ми маємо і бачимо паші повноколосі ниви, наші солодкоплоді сади, наші медоносні ліси, наші рибоплодні ріки, наші квітучодухм'яні гори і, о, Дажбоже, любимо ми їх так, як свої очі, вуха, уста. І коли ми з ними розмову ведемо, хай мовчать єреї чужовір'я!
    "Таємниче єднання душі нашої з душею землі нашої, з її сонцем і її живими Дажбожими чарами ми звемо нашою пристрасною молитвою, сокровенним откровенієм таїн душі нашої, всесвітнім нашим єднанням з Дажбогом. З Дажбожою свідомістю наша свідомість з'єднана. З Дажбожого світла світло розуму нашого розпромінилося. З корінням Дажбожим зріднені коріння нашої вічности на землі і на небі! Ми, внуки Дажбожі!"

    148. СЛЬОЗИ НА ОЧАХ ВОЛХВА РАДОГОСТА, ОСЯЯНІ СОНЦЕМ, іскрилися, як діяманти - з сонцем розмовляли. У полум'ї одержимого натхнення горіла праведна душа волхвова. Він був пророком Бога України (Русі), печаттю Духа Предків, Спасителем народу.
    Він, бачачи, що Хрещата долина молоддю розквітла, спрагло жде вісти від нього, говорив натхненно (може передчував, що це його остання промова): "О, кияни! Ми народ давній і великий, і в нас є ціль велика - панувати і життя творити на нас подібне! Щоб панувати, треба життя свого не шкодувати. Вороги, бачачи, що ми волю свою ставимо вище життя свого, жахатимуться нас! Їх роззброюватиме наша непохитна воля бути господарями на рідній землі! [520]
    "Кияни, сьогодні між Римом і Візантією йде війна непримирима. Кожний з них хоче здобути необмежене право панувати над тими душами, які вони охрестили і своїй волі їх підкорили. Не прагнуть вони Христовою вірою людські душі виласкавлювати, а прагнуть вони Христовою вірою людські душі уярмлювати. Україна (Русь), стій осторонь від їхньої борні, і свій шлях Божої істини прокладай, і племена Европи од візантійсько-латинської сварні спасай. Усім гнаним, голодним, скривдженим руку рятунку подай!"

    149. "КИЯНИ, ІСТИНУ БОЖУ РЕЧУ ВАМ, будьте по-божому непокірні візантійсько-латинським душохватам! Не у святій смиренності, а в святій несмиренності сяє Божа благодать! Перестаньте церкви і монастирі мурувать - перестаньте чужим святощам поклони складать!
    "Учіться межі України (Русі) мечами оборонять. Учіться врагів усмирять. Учіться в душах Дажбожою правдою сіять. Святині Дажбожі знову спорудіте, чужих святощів у рідний дім не несіте. Від чужинців молитв не позичайте і їм своїх молитв не давайте.
    "Родичі, красиво своїх дітей одягайте, про чистоту їхньої душі і їхнього тіла дбайте. Для юнаків - коні і мечі, для юнок - золото й калачі, щоб юнаки межі Вітчизни боронили, щоб юнки красивих дітей родили на славу Дажбожу, на судьбу гожу. Щоб Дажбожі внуки жили всі на славу України (Русі)!"
    "Волхве, єреї-греки кажуть, що вони нам принесли справедливість!", - сказав юнак.

    150. І ВІДПОВІВ ВОЛХВ РАДОГОСТ: "Грецька справедливість не підходить ні по вдачі, ні по її застосуванню до нашого способу життя. Киянам дав Дажбог право мати київську справедливість. Щасливий той народ, який сам себе по-своєму осправедливлює.
    "Чую, що греки-єреї речуть, що вони до Києва світло культури принесли, їхнє світло культури нам шкодить! Ми звикли до рідного світла культури, яке випромінюється з добра нашої душі, з неба нашої свідомости, з сонячної краси Дажбожої. Кожний народ має право мати своє духовне світло!
    "Чую, що греки-єреї речуть, що "все від Бога". Слова ці речучи, вони проклинають рідну віру України (Русі), о, нещиромовні! Я кажу - кожна віра в Бога походить від Бога. Віра в Бога така всесвітньо-багата, що її вистачить для всіх людей на землі безмежній. Тільки той, хто хоче з віри робити прибутковий ярмарок і церкву одурення людей, буде осуджувати мої святі слова пророчі!"
    "Скажи, волхве, чому митрополит у святій Софії зневажає тебе?" - спитав юнак.

    151. І ВІДПОВІВ ВОЛХВ РАДОГОСТ: "Митрополит зневажає мене тому, що він вірить у Христа по-диявольському. Він вкрав з рідної віри України (Русі) святі [521] слова "Бог", "молитва", віра", "свято", молитва", "храм", "поклін", "святий". Він сказав, щоб єреї київськими словами звеличували у Києві грецьку віру. А рідній вірі України (Русі) він приписав образливі грецькі, юдейські та інші чужі слова "ідол", "ідолство", "бєси", "сатана", "паґанин" "диявол", "бовван", "кумир". Не давайте чужій вірі рідних святощів, і не дозволяйте, щоб чужинці вчили вас чужими словами зневажати віру батьків своїх.
    "Чуйте мене! Птах боронить своє гніздо, медвідь боронить своє лігво, собака боронить свій двір. Хто не боронить меж Вітчизни своєї, той гірше собаки! Кому дане життя, тому й дане право боронити життя. Життя без вільної Вітчизни - в'язниця!"

    152. "ІДУТЬ ГРАДНИКИ З МЕЧАМИ!", - залунали слова. І на Хрещатій долині велелюдній юнаки оточили волхва Радогоста. І юнак Добролюб сказав: "Ми будемо боронити рідного пророка Радогоста!" Вершник, що летів від Золотих воріт, став біля град-ників-гриднів: видно, що прийшов наказ не чіпати волхва Радогоста.
    І сказав волхв Радогост: "Ні, мене ніхто не вб'є! Я жив тоді, як ставився град Кия, і сьогодні живу, і житиму я сотню, тисячу літ - я Дажбожої України (Русі) не віддам ні Саваотові, ні Аллахові! Я походжу з свідомости Дажбожої.
    "Немає на світі такої сили, яка б погасила сонце - святилище Дажбоже! Немає на світі такої сили, яка б вирвала з душі народної любов до Дажбога, який ознаменував світ Триєдиною Мудрістю, ім'я якій - Яв, Нав, Прав.
    "У Яві - світ явний, дійсний, предметний. Нав - світ навний, духовний. Прав - світ правил Дажбожих, освячених звичаями, досвідами, обрядами Прародителів наших. І тризуб, що горить на грудях моїх, ознаменовує Вічну, Живу й Світлу Дажбожу Триєдиність - Яв, Нав, Прав. І ми, внуки Дажбожі, в Триєдиності живемо, живемо, віру в свої сили маючи, живемо віру в Дажбога тримаючи. Ми є, бо Дажбожа Триєдиність є!"

    153. "ДІТИ МОЇ, ЖИТТЯ - ВПОРЯДКОВАНА ВОЛЯ. 988 рік поневолив нас - тепер Рим хотітиме визволити нас з неволі візантійської. Коли нас поневолить Рим, ітимуть до нас чужі люди з сходу, заходу і півночі, щоб нас визволити з неволі римської. У неволі вічно житиме той народ, який матиме багато визволителів. Визволителі вторгатимуться у Вітчизну нашу, щоб волею своєю поневолити нашу волю.
    Вони нам нестимуть свою святу віру, щоб нею нашу святу віру поневолити. Вони нам нестимуть свою велику культуру, щоб нею нашу велику культуру поневолити. Вони нам нестимуть свою правдиву любов, щоб нею нашу правдиву любов поневолити!
    "Ми свідомість отримуємо від Дажбожої свідомости! Щоб бути людьми вільної свідомости, ми від народів, що живуть навколо нас, свідомости не беремо! [522]
    "Істинно кажу вам, тільки наша воля робить нас вільними. Тільки наша справедливість нас робить справедливими. Тільки наше щастя нас робить щасливими. Бійтеся бути вільними по-чужому, бійтеся бути віруючими по-чужому, бійтеся бути освіченими по-чужому, бійтеся бути справедливими по-чужому!
    "Волю Всевічного, Всюдисущого, Всеправедного і Всемилосер-дного Дажбога, здійснюючи, речу: Возрадуються народи тоді, коли Правда Дажбожа у їхніх душах зацарює. Закон Правди Дажбожої каже: ніякий народ не має права свою віру іншому народові силою меча і силою вогню накидати. Ніяка людина не має права іншу людину за віру катувати. Кожне думаюче єство має право у своїй душі свою віру мати, свою надію, свою любов мати. І волею душі своєї і волею розуму свого себе звеличати так, як сонце себе своїми діями звеличає, так, як квітка себе своєю красою прославляє. Діти мої, живіть так дружньо І мудро, як бджоляний рій, на своїй землі святій!"

    154. НІЧ. СПИТЬ КИЇВ. ПОЛІЦАЇ (ГРАДНИКИ), ВИКОНУЮЧИ ДОРУЧЕННЯ ЄРЕЇВ грецької церкви, убили сторожа Ума. Вторгнувшись у криївку, де тихим сном спав волхв Радогост, вони закривавили мечі свої.
    "Де волхв Радогост?" - питали кияни. "Де наш пророк-віститель святої Божої мудрости, сла-витель України (Русі)? Де Спаситель? Скажіть, де?" - питали кияни, тривогу в душі чуючи.
    "Волхв, що сильно виступав проти християнства... скоро зник" (Митрополит Іларіон (Огієнко) "Д.В.У.Н.", стор. 174). Зник так, як у часи Сталіна зникали без вісти сотні тисяч кращих синів і дочок України (Русі).
    "Волхви... були у наших язичників професійними служителями релігії, як віщуни майбутнього і як люди покликані... помагати людям у всяких їхніх справах". "Під 1071 роком літописець розповідає: явився волхв; прийшов у Київ". "Він звернувся у Києві з відкритою проповіддю до народу". "Казав, що земля Русі, щоб уникнути загрожуючого християнського лихоліття, повинна знову повернутися до язичества" ("Повернутися до язичества" значить повернутися до "національної віри", - Л.С.), "Доля волхва, якому уряд, немає сумніву, не дав довго проповідувати, була та, що "въ єдину нощь (он) бысть безъ вісти"; тобто, він був таємно схоплений і потім назавжди посаджений до в'язниці, або - що більш правдоподібно - відданий смертній карі". "Появлення волхвів у Києві і Новгороді заставляє підозрівати, що їхня діяльність знаходилася в зв'язку; (до деякої міри треба підозрівати) представниками язичества було розпочате в даний час організоване і загальне прагнення відновити свою стару віру" (Е. Голубинський, проф. Московської духовної академії, "Історія Русской церкви", Москва, 1901 р., кн. 1, стор. 211, 212, 213).
    Волхв Радогост - розп'ятий пророк Дажбожої України (Русі) [523] - воскрес в душі пророка Тараса Шевченка. У віщому слові "Тризна" (він) Шевченко оповідає про волхва-праведника. "В родині убогій, невідомій Він виростав; і труд життя, як сирота, зустрів він рано; докори злії він зустрів за хліб насушний..," "Як волхв, віщун молодий... вільною мовою він пломенів". "І гірко плакав.., "О, святая! Святая Вітчизно моя! Чим поможу тобі, ридая? І ти закована, і я". У цих словах Шевченкових, "Як волхв, віщун молодий..," пломеніє свята душа Шевченкова. Так, є тайна пресвятая - у ній поєднуються душі тих, які життя своє пожертвували, щоб "оспівати свободу на рабській землі!"

    155. ЧОМУ У КИЄВІ ЄРЕЇ ГРЕКИ ПЕРЕМОГЛИ ВОЛХВІВ-КИЯН? Щоб бути волхвом, треба родитися з даром Дажбожим. Той, хто вміє пісні складати і їх людям передавати, був волхвом. У піснях волхви оповідали про обряди, звичаї і подвиги славних синів народніх. Учили рідних людей, як жити правильно, Бога хвалити, рід шанувати і душу піснею, молитвою і працею виласкавлювати, Виласкавлювати - значить облагороднювати, ошляхетнювати.
    Поет переживає найбільші страждання тоді, коли його ув'язнюють і забороняють йому вірші писати - тільки поет може знати несусвітність цих душевних страждань. Українці - царство народних поетів, і цими народними поетами були волхви-співці.
    Волхви, славителі віри старобатьківської, рятуючи життя, тікають у ліси. Чому? Цар (верховний волхв, який не визнавав чужих духовних авторитетів, і цим надихував вольовою силою кожного українця-русича), зрадив віковічні старобатьківські святощі. Він мав право віру батьківську оновити, вдосконалити, він мав право внести зміни в її обрядність і сутність, але він не мав права її заплямлювати, зневажати. Волхви, організувавшись, могли б підняти весь народ проти царя-зрадника, і народ пішов би за волхвами. Чому цього не сталося?

    156. КОЛИ Б ВОЛХВИ ВИБРАЛИ ГОЛОВНОГО ВОЛХВА УКРАЇНИ (РУСІ) і всі йому підпорядкувалися, це означало б, що вони вибрали нового царя. Народ глибоко вірить - щоб бути царем, треба ним родитися. Волхви не відважилися, віру батьківську обороняючи, порушити її святу основу. Вони (так, як і кожний в ті часи українець-русич) вірили, що царі і волхви не вибираються, а родяться. І в цьому була їхня духовна непорочність і одночасно їхня організаційна слабість.
    Єреї-греки були високодисциплінованою церковною організацією. У них був найвищий авторитет, перед яким всі вони благоговіли, ретельно виконували його накази. Вони знали, що без обоження патріярха, вони не матимуть сил впливати на своїх парахвіян.
    Єрей не родиться єреєм. Єреїв випускає єрейська школа - школа учить юнаків ритуалів грецької церкви. Єрейська школа вимагає від юнака не високого розуму, а [524] високого послуху і засвоєння програми духовної.

    157. ЄРЕЙ - ДУХОВНИЙ ВОЇН ЧОРНОРИЗНИЙ, виконавець наказів єпископа (наглядача) патріяршого. Чорноризні воїни грецької церкви в Україні (Русі) перемогли волхвів (народних поетів-мудреців), які діяли незалежно один від іншого. І в цій їхній неорганізованості таїлася їхня гибель. У них не було провідного авторитету, їхні ідеї не скріплювалися організаційною дисциплінованістю.
    (Коли мудрість є тільки мудрістю - в неї сила невелика. Коли мудрість організована, дисциплінована, діюча, відважна, вона стає могутньою силою. З нею може боротися тільки та сила, яка є ще краще організована, ще більше дисциплінована, ще більш діюча і відважна).
    Якби древні рабіни діяли так, як волхви, на світі не було б юдаїзму. Головний рабін, бачачи, що Юдеї потрібно царя, помазав пастуха Давида на царя. Головний рабін Садок організував рабинів, створивши орден Садукеїв. І їх слухав цар Юдейський, знаючи, що думання і діяння юдеїв дисципліноване орденом Садукеїв.
    Коли волхв чув, що в селищі Ладиж'є градники, виконуючи волю єрея, убили волхва, він сказав: "І я буду вбитий, гине правда у жилах внуків Дажбожих". І гинули волхви, як мудреці-самітники. Вони були вбиті чорноризними воїнами організованими за принципами військовими: патріярх (генерал), митрополити (полковники), єпископи (сотники), єреї-декани (десятники) і попи (солдати) - всі вони (солдати армії Христової) жертвенні, дисципліновані. Вони, проповідуючи справи духовні, творили справи матеріяльні - вони були власниками ланів, селищ, лісів, господарств, на яких безкоштовно (ради царства небесного) працювали церковні раби. Грецька церква в Україні (Русі) була не тільки землевласником, а й рабовласником.

    158. 1072 РІК. ГРЕК-МИТРОПОЛИТ ЮРІЙ ЗУСТРІВ ГРЕКІВ, які привезли з Константинополя скрині. У скринях - ікони, хрести, кадильниці, кропила, епітрахилі, ризи, книги отців грецької церкви. Прибулі греки-монахи майже всі володіють болгарською мовою. Вони у церквах поводяться, як старогрецькі актори-трагіки. У їхніх казаннях багато артизму, патетики, немає нічого корисного для щоденного життя народу хліборобського. Прибулі греки-монахи вірять, що можна при допомозі кадила, кропила, казань про світовий потоп, про непорочне зачатіє, про вигнання бісів з людини у стадо свиней, робити велике вражіння на довірливих слухачів, їм відомо, що "багато ораторів при допомозі тільки крику роблять велике вражіння на слухачів" (Аристотель "Риторика").
    У святій Софії митрополит сіяє в золототканій ризі. Хрест оздоблений камінням піднявши, рече: "Дівиці до церкви не йдуть! Оскверняють себе "ігранієм, плясанієм, гудінієм!" Покиньте "київськеє бєсоверноє житіє", прий- [525] міть "гречеськоє благоверноє житіє, гречеськую благообразную віру!"

    159. "ПРАВОСЛАВНІ ХРИСТИЯНИ! КИЇВСЬКІ БОГИ НЕ БУЛИ БОГАМИ, ДИЯВОЛИ ВОНИ! БЄСИ! І волхви-слуги диявольські! Сарана поїсть колосся на нивах ваших, від пошесті скотина погине, коли волхвів слухатимете. Слухати волхва - гріх чинити!
    "Православні християни від гріхів хрестом спасайтеся! На небі гримить - хрестіться. Запалюєте в домі світло - хрестіться. Починаєте пити воду - хрестіться. Починаєте хліб їсти - хрестіться. Лізете у воду - хрестіться. Ідете в ліс - хрестіться. Бачите на небі зорю, що летить - хрестіться. Позіхаєте, чхаєте чи щось інше тілесне совершаєте - хрестіться. Лягаєте спати - хрестіться. Хрестіть двері, вікна, постіл. Хрест - святість церкви нашої, бєси бояться хреста!
    "Православні християни поклоняються хрестові, на якому Спаситель наш постраждав. І поклоняються іконам Христа, вифлиємським яслам, місцям, Христовому гробові, священним сосудам. Анатема тому, хто бачачи, що ми образам поклоняємося, називає нас образопоклонниками (ідолопоклонниками)! Наші ідоли не ідоли, а святощі правдивої святої грецької церкви!
    "Кияни, ви хрещення прийняли, а живете по-поґанському. Ви вірите в стрічу. Стрінете на вулиці єрея, монаха чи свиню, то вертаєтеся, бо буде невдача, лихо скоїться. Істинно кажу, що стріча з єреєм - благочестя! Лихо тому, "імьже сблазна приідет", хто єрея обминає!"

    160. М. ВОЗНЯК В "ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ" (у Першій книзі, на стор. 147) пише, що віра в те, що стріча з попом приносить лихо, дуже давня. "Наука про кари Божія" пише, що вже в 11 столітті в народі встійнилося переконання, що коли дорогу перейде піп, монах, свиня, лиса кобила, буде невдача. "Се бо не погански ли живемъ? Кто узрящеть чорноризца, свинью ли, или конь лысъ, то взращается. Се по Дияволу наученью".
    Кияни кожного чорноризця звали - грець. "Вертайся і ти, куме, грець дорогу перейшов". "Грець - ворог". Звідси й прислів'я - "Хай тобі грець!", "Грець тебе побий".
    Грек - митрополит Юрій у святій Софії сказав, що убитих князів Бориса і Гліба не визнає святими грецької церкви, хоч вони й були 24 липня 1021 року проголошені святими. Він написав твір "Стязанія з латиною", в якому латинів назвав паґанами, бєсами, віровідступниками. Він, побачивши, що кияни більше шанують київську віру, ніж "гречеськоє благовєріє", утік з Києва.
    Цар Ізяслав (у хрещенні - Димитрій, ім'я це походить від грецької богині Деметри оспіваної Гомером-волхвом грецької дохристиянської віри) - істинний православний. Та звички має нехристиянські. Він у Царському Двірцеві влаштовує веселощі; гудуть гудці, грають гуслярі. Монах Феодо- [526] сій (Печерський святий) у веселощах підозріває діяння язичества. Щоб не гнівити Феодосія, цар Ізяслав сказав, що коли в гості приходить Феодосій, "веселощі треба забороняти". [527]

    161. ЦАР ІЗЯСЛАВ СТУКАЄ В ДВЕРІ - ХОЧЕ ВВІЙТИ У МОНАСТИР. "Я князь! І як ти смієш не відчинити мені дверей!", - говорить цар. Монах відповідає: "З наказу ігумена Феодосія воріт не відчиняю! Христолюбна братія всю ніч трудилася, перебуваючи у псальмопєнії і молитвах, і в усердії до Пресвятої Владичиці. І тепер спить".
    Цар Ізяслав стукає, гнівається. Та коли біля воріт появився Феодосій, цар "поблагороднішав" і почав "наслаждатися медоточивими словами преподобного Феодосія". Князі Святослав і Всеволод вигнали з Києва царя Ізяслава. "Брати не слухали його, а кияни не любили" (М. Аркас).

    162. 1073 РІК. ЦАРЕМ СТАВ КНЯЗЬ СВЯТОСЛАВ (Ярославич). Ігумен Феодосій, бачачи, що цар Святослав більше цікавиться військовою справою, ніж монастирською, рече: "Ми голими родилися і голими підемо з цього світу! Нічого в світі немає нашого власного. Князю Київський, я говорю про спасіння душі, і ти повинен це виконувати!"
    І єреї, і монахи таємно (відкрито бояться) діють проти царя Святослава. Знеславлюють його. Ті церковні історики, які пишуть, що християнська віра скріпила владу і авторитет Київського князя, ширять гасла віддалені від історичної правди. Християнська віра ослабила державні сили України (Русі). Убивання волхвів і постійні жорстокі переслідування народних обрядів, звичаїв, пісень, переконали народ, що греками принесена віра жорстока. Піп у церкві рече "Любіть ворогів своїх" - і в цей же час сокирою відрубує голову добродушному волхвові, який учив дітей грати на сопілці - грання на сопілках грецькою церквою заборонене.
    Чому йде така жорстока розправа з народними мудрецями України (Русі)? Хто завинив у цьому? "Не завинила тому література візантійська, ані так звана "візантійська мертвеччина", лиш ті, що покликані були з новою вірою ширити також нову культуру - їх односторонність, фанатичне засліплення та невважливість до душі і характеру народу українського" (Б. Лепкий "Н.І.У.Л.", кн. 1, стор. 88). Вони (єреї Візантії) хотіли переробити характер народу українського. І тому ставилися "невважливо до душі" його, їм хотілося бачити в українцеві-русичеві" "смиренного раба церкви грецької". І тому вони мучили, вмертвляли волхвів (народніх співців, мудреців-самородків).
    У Києві спіймали волхва Свата, знайшли в його похідному мішку письмена, у яких говориться про Кия, Щека, Хорива, Лебедяна, Сереженя, Словена, Володимира, Буревія, Гостомила, Рюрика, Ігоря і його дядька Олега, Святослава. Волхв Сват читав юним киянам [527] древні письмена, розхрещував юнаків". Казав: "Прародителі, як ти вік проживеш і до них підеш у Царство, не приймуть тебе, коли ти їм скажеш, що маєш ім'я Деонисій. Від чужого імени тебе звільняю, ім'ям Святослав тебе нарікаю!" І за давання імен нехристиянських, відсікли волхвові Сватові руки і викололи очі.

    163. 1074 РІК. У "ИЗБОРНИКЕ" ЦАРЯ СВЯТОСЛАВА написаному в 1073 році славляться древні грецькі дохристиянські волхви (єреї) Демосфен, Пітагор, Сократ, Плятон, Аристотель. У збірниках царя Святослава "Пчела" пишеться про "словесний мед" єрея Аристотеля, палкого оборонця єреїв Есхіла, Еврипіда, Софокля, які славили Богів Греції. І кияни на віру грецьку навернені мають імена грецьких божків-ідолів Іраклія, Аполона, Ореста, Нестора, Палладія, Димитрія, Тифона, Деонисія. Імена грецьких Богів православні, чистиві, благородні? Імена українських Богів нечистиві, неблагородні?
    З Новгороду прийшла до Києва вість: новгородці відреклися від грецького християнства, на яке їх навернули мечем і вогнем воєводи Добриня і Путята. Переляканий грек-єпископ Лука (Федір) викликав військо - з військом прибув князь Гліб. Він почав княжити 3 травня 1074 року. На площі в Новгороді 17 липня зійшлися новгородці очолені волхвом Дудиком, "производя великій мятежъ".

    164. "ЩОБ ВОРОГА ЗНИЩИТИ, ТРЕБА ЙОГО ПОДІЛИТИ". І єпископ Лука (Федір) сказав: "Хто хоче вірити волхву Дудику, хай іде до нього. А хто хоче вірити хрестові, хай підходить до хреста". І народ став по стороні волхва Дудика. І "Новгородський літопис" написав: "Люди всі пішли і стали біля волхва". "Люди всі ідоша за волхва" ("Іпатіївський літопис").
    Якби єпископ Лука (Федір) був людяною людиною, він би сказав: "Народ - воля Божа! Народ, який майже сто літ тому був до грецької віри навернений вогнем і мечем, не скорився. Досі вірний Дажбогові. Маючи почуття людяности, я, єпископ Лука (Федір), вертаюся до Греції. Новгородці мають право мати свій шлях віри в Бога".
    Ні, єпископ Лука (Федір) - жорстокий воїн грецької церкви. Він не хоче відмовитися від тих прибутків, які він має в Новгороді. Стоїть волхв Дудик - вірить, що людина в усіх випадках повинна бути людиною. Вірить, що людина тому й є людиною, що вміє відважно і гідно відстоювати свої погляди, свою духовну правду.
    Волхв Дудик не знав, що в Україні (Русі) тепер насаджується висока візантійська культура катування невинних людей. "Єреї-греки заводили такі візантійські практики, як відрубування рук, виколювання очей та відрізування вух. Таких кар Україна не знала - це вплив Візантійської культури. Так само не знали наші предки кари смерти, і тільки завдя- [528] ки грецьким духовникам пробували її деякі князі завести замість прогнання. І нетерпимість та виключність релігійна не була по душі нашим предкам" (Б. Лепкий "Н.І.У.Л.", кн. 1, стор. 85).
    Градники назад скрутили руки великому мудрецеві - волхвові Дудикові. Репрезентант христолюбної візантійської культури єпископ Лука (Федір) ..."медляно почав відрізати вуха і носа" (Н. І. Костомаров "Книга Третя", Петербурґ, 1904 рік, стор. 371).

    165. І СТОЇТЬ ПРАВЕДНИК ВОЛХВ ДУДИК. Хоче руками затамувати кров, що ллється з відрізаних вух, з відрізаного носа. Та руки його дротом зв'язані. "Урезаша Дудикові носа і обє руце отсекоша" ("Пам'ятники Руського Права", стор. 237).І князь Гліб з-під поли вийняв приховану сокиру і сокирою розкраяв голову волхвові Дудикові. "І люди розидоша". Люди "розидоша", затаїли в собі ненависть до князя Гліба: люди ЗО травня 1078 року в Заволоччі сокирою вбили князя Гліба - помстилися за волхва Дудика.
    (У англомовних книгах історії Візантії я бачу малюнок (взятий з "Радзивіловського літопису") - стоїть у ризах з піднятим трираменним хрестом єпископ Лука (Федір) з єреями. І стоїть князь Гліб з піднятою сокирою. І стоїть в довгому одінні величний волхв Дудик, руки розведено тримає - жде відповіді на питання).
    І думаю я - Ісусе, коли б я був тоді, як тебе до древа прицвяховували, я б боронив тебе. Я боронив би тому, що ти невинуватий. І тепер я бороню волхва Дудика, якого так, як і тебе, без вини мучать-убивають. Убивають волхва, тому що він має такі богорозуміння, з якими непогоджуються пилати грецької ортодоксії. Склад моєї душі такий, що я найщасливіше чуюся тоді, коли страждаю за людей без вини покараних.

    166. ЧОМУ АРХИЄРЕЇ "ВЕЛИКОЇ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ, славителі грецької ортодоксії" на смерть закатовували волхвів? Тому, що "Волхви були в нас носителями таємної глибокої мудрости, і саме слово волхв в Євангелії (Мт. 2, 1) визначає мудрець", "Люди вірили, що волхви мають надлюдські знання" (Митрополит Іларіон (Огієнко) "Д.В. У.Н.", стор. 174).
    Щоб народ України (Русі) запрягти в ярмо православія грецької віри, треба повбивати в Україні (Русі) народних носителів таємної глибокої мудрости, народних мудреців-філософів, пророків-баянів обдарованих надлюдськими знаннями. І народ, не маючи вірних рідних оборонців, упокориться, стане смиренним стадом, і йтиме туди, куди його вестимуть зайди - архиєреї візантійського Саваота. Або - зайдами (архиєреяіми візантійського Саваота) витренувані духовні раби такі, як архиєрей Кирило Турівський, архиєрей Феофан Прокопович - архиєрей Феофан Прокопович в 1706 році в Києві сердечно привітав ката України (Русі) Петра Першого. І знову в 1709 році він почав сла- [529] вити після Полтавського бою Петра Першого і проклинати оборонця України (Русі) гетмана Івана Мазепу. Він (Феофан Прокопович) був "лютейший же всех зверей раб", і тому ворогами України (Русі) був він "на столь високоє достоінство вознесьон"!

    167. НІ, МЕНІ НЕ ЛЕГКО, В МОЇЙ ДУШІ ТРЕМТЯТЬ СЛЬОЗИ ТИХ МАТЕРІВ, які під час "хрещення Русі", тікали з дітьми у ліси. Ні, ні "Не всі люди йшли так радісно й легко до хресту, як то представляє літопис" (М. Грушевський "Історія України-Русі, т. 1, Київ, 1913 р., стор. 515). Ті кияни, які підкорилися насильству, хрещення приймали, а "окамянілії же серцем входили в пустині і ліси" (В. Н. Татіщев).
    Князь Ярополк (у хрещенні Петро), син прогнаного з Києва царя Ізяслава, їде з женою Іриною і матирею-католичкою Ґертрудою з Польщі до Риму. І папа римський Григорій 7-й відвертає князя Ярополка від грецької віри, і навертає його на латинську віру.
    "У перших місяцях 1075 року князь Ярополк Ізяславович зі своєю дружиною Іриною, матір'ю Ґертрудою і цілим двором прибуває до Риму. Тут складає він заяву вірности Христовому Наміснику та, поклонившись гробам св. апостолів Петра й Павла, просить, щоб з рук папи Григора 7-го міг одержати руське королівство, як надання св. Петра. Рівночасно князь просить папу вплинути на князя Польщі, Болеслава, щоб цей віддав загарбане майно Ізяслава", (Др. Г. Лужницький", "У. Ц. м. С. і 3.", стор. 76).
    17 квітня 1075 року папа Григор 7-й пише листа до короля Болеслава, щоб він принаймні частину тих скарбів, які награбив у Києві, повернув цареві Ізяславові. Болеслав частину скарбів повертає Ізяславові. Князь Ярополк у Ватикані отримує титул "короля русів навернених під зверхність папи римського".
    Україна (Русь) тепер має двох царів: цар Святослав Ярославич - "король русів навернених під зверхність патріярха візантійського". Цар Ярополк Ізяславич - "король русів навернених під зверхність папи римського". Архиєреї віри Христової вже довершили свій підступний задум - роз'єднали народ, дали йому двох царів, які поведуть українця воювати проти українця.

    168. І БУЛА ПУЩЕНА В РУХ ТАЄМНА МАШИНА: юний король Ярополк Ізяславич в 1078 році "умирає з ножем у спині". Його батько (цар Ізяслав), маючи 54 роки життя, в 1078 році "вмирає з ножем у спині". Цар Святослав Ярославич 1076 році умирає "загадковою" смертю.
    (З історії знаємо, що часто таємна "машина" діяла без загадок. Наприклад, у Тмуторокані (на південний схід від Сурожського моря) живе славний войовничий князь Ростислав. "Греки корсунські, побачивши його вдачу й завзятість, стали боятися його, щоб він як-небудь не пошкодив їм; вони закликали його в Херсонес і на бенкеті в тамошнього намісни- [530] ка (начальника городу) отруїли" (М. Аркас "І.У.-Р.", стор. 49).
    "Народи гірські, Касоги та інші, повинні були признати себе людьми, які платять данину Ростиславові, і це насторожило греків, які панували в Тавриді. Греки підіслали до князя Ростислава свого славного урядовця Катапана чи Префекта, який умів прокрастися в довір'я. І тоді, коли князь Ростислав, угощав позірного (фальшивого) друга, пив з ним вино, Катапан, мав під нігтем приховану отруту, яку впустив у його чашу, отруїв Ростислава і поїхав у Херсонес, і врочисто жителям Херсонесу оголосив, що князь Ростислав помре через сім днів. І так сталося" (Н. М. Карамзін "Історія Государства Россійськаго", Том 2, С.-Петербурґ, 1892 рік, стор. 48).

    169. 1078 РІК. ПРИБУЛИЙ З ЧЕРНІГОВА КНЯЗЬ ВСЕВОЛОД ЯРОСЛАВИЧ СТАЄ ЦАРЕМ УКРАЇНИ (РУСІ). Всеволод - зять імператора Візантії. Прибуває з Константинополя грек-митрополит Іоан 2-й (1076-1083). І, як пишуть "Рускія достопримічальності" (Т. 1, стор. 94), починає жорстоко осуджувати тих киян, які ще осмілюються триматися старої батьківської віри.
    З північних колоній України (Русі) - з берегів Оки, Москви, Волги прибули до Києва біженці. І сповістили, що заволжські болгари взяли град Муром. (Град Муром стоїть на північному березі Оки. Муромці, тікаючи від болгар, поховалися в лісах південного берега ріки Клязьма).
    На берегах Дніпра димлять степи. Половці знову підходять до Києва. Воєводи закликають молодь іти до війська. Єреї закликають молодь іти в монастирі. "Юнаки повинні думати не про земну Вітчизну, а - небесну. Небесна Вітчизна вічна, свята, душеспасаюча. Земна Вітчизна - справа поганська, грішна, тимчасова, у ній всі ознаки "бєсовства" - замилування до мислення, веселощів, сміху".

    170. "ПЕЧЕРСЬКИЙ МОНАСТИР ПОВІДОМЛЯВ НАШОМУ РЕЛІГІЙНОМУ ПЕРЕКОНАННЮ неприхильність до всього веселого, до всього, що може повідомити приємність земного життя", "жебрацтво вважалося першою основою монашого побуту", "покірність, стримання, страх мислення", "страх земних приємностей", "у Повістях Печерського монастиря знання і земна мудрість являється даром бєсовським", "Монах Памва поклявся ніколи не сміятися" (Н. І. Костомаров "Перша книга", стор. 94, 96, 102, 103).
    У Києві грек-митрополит Іоан вперше почав у святій Софії пропагувати казку, що святий Андрей (апостол)... бував у Києві. Він заснував Київ і благословив киян, щоб вони корилися грецькій церкві. (І на славу апостола Андрея заснувався в Києві Андреївський монастир).
    Новгородці, почувши, що в Києві складена казка про те, що св. Андрей на Київській горі хреста встромив, вирішили й собі щось подібне придумати. Оголосили, що св. Андрей був також і в Нов- [531] городі, і біля Новгороду встромив хреста, і тому й село в честь св. Андрея зветься Грузіно: тут апостол хреста "угрузіл". І широко про перебування св. Андрея у Новгороді описано в "Житіі Михаіла Саллоса".
    Він, грек-митрополит Іоан, написав "Правила церковния", зазначивши, що Київський князь "підлягатиме церковній карі", коли він свою доньку віддасть за латинянина. І кияни знають, що грек-митрополит учить царя України (Русі), з ким і як він має своїх синів і доньок одружувати, грек - головний суддя України (Русі).
    У Києві монахи речуть про чудо, яке було два роки тому: коли 3-го травня 1074 року ("от созданія міра 6582") святий Феодосій "предал Богу свою душу", про смерть Феодосія узнав цар Святослав тому, що побачив "огненний столп над монастирем от землі до неба". І плакали монахи - святі юродивці. ("Юродивий - хто Христа ради вдавав із себе неповноумного" (Митрополит Іларіон (Огієнко) "Українська Патрольогія", стор. 50).

    171. 1092 РІК. "ПОНИЩИЛИ У КИЄВІ ЛАЗНІ, ДЕ МОЖНА БУЛО КУПАТИСЯ, чистоту тіла плекати, у парі сухими травами тіло натирати", "У преподобного Ісаакія вже черви стали появлятися под бєдрами єго". І "сказали "бєси преподобному Ісаакію: "Ісаакій! Ми - ангели, і ось гряде до тебе Христос". До затворника Ісаака "один із бєсов, мнімий Христос, сказав: "Бери сопілку!" І "бєси грали на сопілці", душу преподобного Ісаака "соблазняя". Немає таких духовних монаших писань, в яких би не говорилося про "бєсов", які навідуються до монахів, то в образі "мнімого Христа", то в образі свиней довгохвостих, рогатих. Видіння викликані довготривалими постами - їх треба вважати галюцінацією.
    У Києві вибухла пошесть: від 14-го грудня до 1-го лютого заможнім людям продано 7000 домовин. На Подолі померлих людей (незаможніх) складають на купи і палять. Неспалені кості складають у скудельниці (братські могили). У одній братській могилі - дві тисячі осіб.
    Цар Всеволод (син царя Ярослава Мудрого), почувши, що половці напали на селище Пісочне (біля річки Супня), на селище Переволоки (біля річки Ворскли), побіг у церкву святої Софії. Упав на коліна - гірко ридає. Б'є поклони перед грецькими іконами. Єрей Агапій, бачачи заплаканого царя Всеволода, рече, що здійснюється писання пророків - "наближається кінець світу".

    172. БІДНИЙ ЦАР! ХІБА ВІН ВИНУВАТИЙ, ЩО ЧУЖОВІР'Я ДУШУ ЙОГО ЗНЕСИЛИЛО? Він віддано вірить грецьким іконам. Він застрашений греком-митрополитом, який йому заборонив доньок одружувати з князями віри латинської. Він бачить, що пошесть косить киян. Він чує, що половці палять селища...
    Він має трьох миловидних і ніжних доньок - Єкатерину, Анну і Євпраксію, які вже чорне [532] одіння одягли - монашками стали. Грек-єрей Порфирій царськими доньками опікувався. У монастир їх заманив, сповідає їх, причащає. Гріхи первородні відпускає, з ними постійно буває...
    Кияни з облегшенням зітхнули. 31 серпня 1089 року помер грек-митрополит Іоан 2-й - мучитель душі народної, знавець вин грецьких, "бодрий духом і слабий плоттю" - представниці Євиної статі ослаблювали плоть його.
    ("Митрополит Іван, родом грек, каже виклинати тих (киян), що вінчаються без церковного благословення, а весілля відбувають з піснями і танцями", (Б. Лепкий, "Н.І.У.Л.", кн. 1, стер. 39). Він багато зробив користи для грецької церкви. Він проголошений українським святим".
    Святий Іван 2-й, митрополит Київський і всієї Руси. Митрополитом був з 1077 року по рік 1088. Упокоївся 31-го сернпя 1089 року. Писав проти помилок у вірі латинян" (Митрополит Іларіон (Огієнко) " Українська патрольогія ", стор. 69).
    Монахиня Анна (доня царя Всеволода) їде з багатими царськими дарами до Константинополя. І привозить нового грека-митрополита Іоана 3-го. (У Константинополі знали, що померлий митрополит Іоан 2-й підпадав жіночій звабності; тепер приїхав митрополит-євнух. І знову клопіт, прибулого митрополита кияни звуть "живим мертвяком". У Києві поживши одинадцять місяців, він помер). І прибув новий митрополит - грек Єфрем - і був він також євнухом...

    173. У КИЄВІ ВОЛХВ ВИЛАСАДАРА ГОВОРИТЬ, що церкви поставлені в Києві для того, щоб у них зневажати Бога України (Русі), поруйнуються, буде здригатися земля, Дніпро виходитиме з берегів, поля заливаючи; перестане вода текти з джерел. Глина у печерах падатиме, монахів самолюбних, засипаючи.
    У Києві землетрус - у церквах падають ікони з стін. Монахи з печер повтікали. Дихання затамувавши, моляться до Діви Марії. Градники заклопотано шукають волхва Виласадара, щоб покарати: він знається з підземними силами, викликає їх віщуванням. Підвісили біля дерева, почали вогонь до п'ят підносити - Виласадара мовчав. Щоб урятувати очі, до яких було піднесене шило, він признався.
    "Від древніх волхвів знаю - коли миші тікають з печер, коли вода або сильно ллється з джерела, або зникає джерело, щось у глибинах землі діється. Я пів дня лежав, вухо до землі приклавши, чув - серце землі неспокійно б'ється. Забувши про те, що волхвові не можна до людей говорити, я сповіщав людям, що земля здригатиметься, і не радив ночувати в домах".

    174. 1093 РІК. ПОМЕР ЦАР ВСЕВОЛОД ЯРОСЛАВИЧ. І ЦАРЕМ СТАВ СВЯТОПОЛК ІЗЯСЛАВИЧ, син царя Ізяслава. Він хоче зміцнити військові сили. Як пе- [533] ремогти перешкоду? Бачачи, що в степах злочинства творять прибулі зі сходу смаглявошкірі орди, він дав наказ атіманам-воєводам брати юнаків до війська. Утішилися ковалі, діставши замовлення виготовити дві тисячі мечів.
    "Хто меч візьме, від меча загине! Преподобний Никон, ігумен Києво-Печерський, у п о к о єний п'ять літ тому, видіння бачив - не меч оборонить Київ, а Діва Марія! Константинопольські іконописці "ізобразили образ Матері Божієй". І голуб вилетів "із уст Матері Божієй" і "снова влетіл в уста Спасителя!" Такі чуда діються в святій Печерській церкві. "Пречистая ікона Богоматері сказала: "Постригшись, у монастирі окончіть своє житіє!" "Для царства Діви Марії живімо, а не для справ земних!", - речуть монахи; молодь їх слухаючи, не йде до війська (ополчення).
    Цар Святополк у Києво-Печерському монастирі стрів оскопленого монаха Єфрема. І сказав: "Що я маю робити, Єфреме? Ти - син боярина. Мій тато - цар Ізяслав думав, що ти славним атіманом будеш, мечі раті Косацької славитимеш! Любив тебе, і скарбником зробив тебе. Та ти "послухав Антонія і Феодосія", пішов у монастир. Коли в монастирі признався, що тобі красуня-бояриня Євфросинія подобається, тебе оскопили, збабіло твоє лице. Єфреме, я війська не можу мати! Сини родичів славних повтікали з домів, живуть у монастирях".

    175. СКОПЕЦЬ ЄФРЕМ - СЛАВА І ГОРДІСТЬ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО МОНАСТИРЯ. Він освячений святою землею - бував у Юдеї. Він прославлений святістю церкви грецької - бував у Константинополі, і переписав "Устав монашеського житія в св. Студійському монастирі". І цей "Устав" став в основі життя київських монахів.
    Цар Святополк оглянув життя монахів затворників, постників, стовпників, безмовників, схимників. Монашество - пошесть, яка ослабила оборону України (Русі), хилить її до загибелі. Грецькою церквою витворена зневага до військового життя здеморалізувала молодь. "З початку 12 віку в Києві є сотні церков, а монахів набралося вже з кінцем 11-го віку яких кілька тисяч. Сам Печерський монастир числив монахів, як каже "Патерик", 180 люду".
    Сім тисяч монахів? А скільки військовиків? Військо царя Святополка має 800 військовиків.
    Іде по Хрещатій долині прибулий з Чернігова старий дід безрукий, сліпий, мішками латаними обвішаний; веде його хлопчина-поводатор босоногий. Не співає, а ридма-ридає безрукий сліпець: "Заплакали люди, гірко затужили - де ділись буй-тури, де ділись яр-тури? Де ділась Дажбожа Косацькая рать? Іржа мечі вкрила... Візантія вбила Дух Святої Волі. О, душевні болі - хто буде за Матір-Вітчизну вмирать?"

    176. ЯКА ПОНАДЛЮДСЬКА ВІДВАГА? ЦЕ ПЕРЕДСМЕРТНІ ЗДРИГАННЯ ДРЕВНЬОЇ СЛАВИ? Спалахи уярмленої спонуки, останні хвилювання вольової вдачі? [534] Цар України (Русі) - Святополк йде зі своїм військом (вісім сотень воїнів!) проти многотисячної половецької орди.
    Поганці-половці почали реготатися, побачивши, що цар Святополк "підняв ікону Вседіви Марії" - виконує пораду греків-єреїв. І сипнули половці хмару стріл. І летіли половці на конях, мечами вимахуючи, криком чорних круків, степ заглушуючи.
    І лежали посічені косацькі тіла: вісімсот косаків (усе військо) убито. Відвикли косаки, пири у монастирях справляючи, благовірних монахів вихваляючи, від ратньої брані. Несправно трималися мечі в їхніх розніжених руках.
    "З іконою Вседіви Марії і з двома косаками вернувся до Києва цар Святополк". Чому половці його не вбили? Є відповідь - "спасла царя Святополка ікона Вседіви Марії". Що робити?
    "Оженюся з дочкою Половецького князя Тугоркана, породичаюся, і женітьбою мир устійню", - сказав цар Святополк. І ці його слова на довгі віки загускли на сторінках літописів, де й дописки такі читаємо: "В селах горять церкви, доми, житниці, гумна. Жителі конають під острієм меча, або тремтять, ждучи смерти. Полонені, замкнені в петлі, йдуть голі й босі в далеку країну варварів, і крізь сльози говорять один одному: я з такого роду, я з такого села. І не видно на луках ні стад, ні коней, ниви заростають травою, дикі звірі живуть там".
    "Ми казали - хто меч візьме, від меча загине", і так сталося, Вседіва Марія "по указію Божію", "безначальним Отцем", житіє в монастирі сам Бог соородил, а не люди", - речуть монахи киянам.

    177. 1094 РІК. ПОЛОВЕЦЬКИЙ ХАН БОНЯК ПАЛИТЬ ПЕРЕДМІСТЯ КИЄВА. У Берестові горить Царський Двірець. Біля Переяслава град Усть згорів - лежать, вишкіривши білі зуби, обвуглені тіла людські - тіла дітей, матерів. У лісах непрохідних, затаївши дихання, сидять на смерть перелякані втікачі.
    Хан Боняк в околиці Києва ограбив церкви, поздирав золото, дорогі каміння з чудотворних ікон грецької церкви. Дивується хан, що монахи, яких він колить, як баранів, речуть "Бог да і Бог взя". Монах умираючи, цілує хреста і рече: "Господ явіся мнє Сам, да разумно віжу Тя". Яка велика віра!? Але справа не у "великій вірі", а в тому, кому вона служить, кого вона спасає, і які вона приносить користі Вітчизні і її народові?
    Віра, яка вчить, що людина родиться грішною і тому все життя має покутувати за Євині гріхи первородні, опанувала розум молоді Київської. Молоді кияни сліпо вірять, що Ісус Христос "за терпіння, за боротьбу з страстями і помислами тілесними, за "всмиреніє тіла постом", "за презирливе ставлення до життя військового", призначає для христолюбця подорож до "небесного царствія", й імена праведників будуть "написані суть на небесах".
    Яка неграмотна духовна наука грецької церкви? Ні, людина не [535] родиться грішною. З страстями і помислами тілесними не треба боротися - треба їх облагороднювати. З їхнього благородства треба вирощувати сад любови людини до людини. Сильні страсті і сильні помислі тілесні на благородний шлях життя спрямовані помагають людині довершувати сильні духовні подвиги!

    178. МОНАХ ПРОХОР, ЩОБ ПРИПОДОБАТИСЯ ХРИСТОВІ, зненавидів батька і матір, які орють ниву, сіють, жнуть - живуть для справ тілесних. Ісус казав, що птахи небесні не сіють, не жнуть, а життя мають. Євангелисти пишучи про птахів небесних, як про невинних божествених створінь, проявили неспостережливість. Птахи небесні - це вбивці, вони з'їдають живих комах, які також жити хочуть. "Не думай, вір в те, що євангелисти написали, хто думає - той грішить".
    І монах Прохор не любить людей думаючих, живе так, як Ісус сказав. Живе, як "птіца небесная". "Птиці небесні не сіють, не жнуть, не збирають в житниці і Отець Небесний кормить їх". Нарвавши лободи, монах Прохор, розтирає її рукою, робить ліпеники, і сушить їх на сонці, або пече на жерстині.
    І "таким образом він харчувався несіяною їжою з неораної землі; жив, як птиця небесна". "Лободяний хліб був чорний і гіркий, як полин". Та для Прохора він був "краще печеного з пшениці", "таку велику він віру мав у чуда Цариці Небесної". Та "з волі Христової Прохор розболівся". І помер. "Святий угодник Божій Прохор помагав благовірним життям лободяника православним християнам боротися з невірними врагами православної церкви". (Речення (взяті в лапки) виписані з "Києво-Печерського патерика").

    179. ХІБА МОЖНА СВЯТУ ЛЮДИНУ НЕ ЗВАТИ СВЯТОЮ? Можна. Є святість злочинна і є святість доброчинна. Завжди треба думати, яка суть вкладена у слово "святий". Тоді, коли я говоритиму про "святого князя Андрея Суздальського-Боголюбського", ітиме докладніша мова про святих грецької церкви в Україні (Русі).
    "Києво-Печерський чудотворець Григорій ніч проводив у молитвах. Живився невареним зіллям і водою. Хто вірив у Григорієві чуда і їв його зілля, сцілявся". "Чудотворець цілу ніч стояв у келії - молився". Уранці він пішов до Дніпра набрати води. І він побачив княжих дружинників, які були одягнені в кольчуги, і озброєні мечами. І їм він (чудотворець Григорій) рік: "Меч взяли, від меча й погибнете! Кайтеся, грішники! Всі ви будете потоплені разом з князем своїм!"
    Князь Ростислав Всеволодович, почувши неприємні слова "чудотворця Григорія", дав наказ зв'язати йому ("чудотворцеві") ноги і руки, повісити на шию камінь і вкинути у Дніпро. Через декілька днів Дніпрові хвилі викинули "чудотворця" на берег. Уночі монахи принесли "чудотворця-утопленика" в монастир, і келію замкнули. [536]
    І було проголошено, що "Цариця Небесная через замкнені двері келії, принесла чудотворця, і хоч він і мертвий, та чудо діє - лежить, як живий". "Преподобний Григорій, Чудотворець Києво-Печерський. Сучасник Преподобних Антонія і Феодосія. Пам'ять святкується 8 (21)-го серпня. Князь Ростислав Всеволодович утопив Чудотворця в Дніпрі" (Митрополит Іларіон (Огіенко) "Українська Патрольогія", стор. 64).

    180. З ПЕТЛЯМИ НА ШИЯХ (ОДИН ДО ІНШОГО ПРИВ'ЯЗАНИЙ) ІДУТЬ ГОЛІ Й БОСІ ЮНАКИ І ЮНКИ гнані половцями. І їде хан Тугоркан. Воїн - косак Благомир із засідки пустив стрілу - ранив Тугоркана. Половці заметушилися - з якого куща вилетіла стріла? Косак Благомир зник в непрохідному лісі. Смеркало. Біжучи лісом, він об суху гілку поранив руку.
    Уранці він стрінув старезного діда - у лісовика борода сягає майже до колін. "Іди, я твій тато. Не бійся Лісовика. Дерева - мої брати і сестри, притулок тобі дадуть. Я волхв Сила, в Києві внуків маю та не йду до них. Попи навчили моїх внуків вірити, що все, що церковно-грецьке, то святе, а все, що святе рідне київське - то поганське".
    Волхв Сила оглянув рану на руці - на рані кров і сухі травини. І почав він обсмоктувати рану і спльовувати. І ректи: "Плюю на поганців-візантійських пранців, на митрополита-сатану, що забрів у нашу сторону. Вліз, як злодій, у нашу душу - точить, як шашель грушу. Пропадіть, як гнилиці, облудні попи-гриці! Живіть смілолиці, ясні, як зірки, ратні косаки!"
    Лісовик обсмоктавши рану на руці Благомира, обіклав її листками подорожника. І напоїв раненого молоком змішаним з медом. І почав грати на сопілці, і колом, як колядник, ходити, і такі жартівливі слова почав говорити, що Благомир сміявся щиро, як дитина.
    Як рана зажила, Благомир спитав волхва, чому він весело на сопілці грав, слова жартівливі вимовляв? І волхв Сила відповів: "Таїна лікування древня і мудра - щоб швидше могла рана заживати, хорому треба душу розвеселяти". Єреї-гречини звуть нас бісами, бо ми людей лікуємо піснями. Ми не біси, ми волхви краси!"

    181. 1097 РІК. НАД ДНІПРОМ, У ГРАДІ ЛЮБЕЧІ (БІЛЯ КИЇВА) З'ЇХАЛИСЯ КНЯЗІ УКРАЇНИ (РУСІ) І ЇХНІ ТИСЯЦЬКІ. (Тисяцький - княжий воєначальник; війська вже в часи царя Святослава Завойовника мали десяткову систему, яка своїм походженням сягає часів древніх (скитських). Військове з'єднання - тисяча воїнів - поділялося на сотні, очолені сотниками; сотні - на десятки).
    З'їзд князів у Любечі скликав князь Володимир (син царя Всеволода, внук царя Ярослава Мудрого. "Що робити, щоб князь не воював з князем? Князі самі з собою воюючи, ослаблюють оборонні сили Вітчизни". (Літописець пише, що Ярослав Мудрий перед [537] смертю скликав синів своїх і їм свій заповіт передав: "Се аз отхожю світа сего, синове мої, майте в собі любов, понеже ви єсте братьє єдиного отця і матері". Він у заповіті рік, що коли сини будуть жити в любові, то з ними буде Бог і будуть вони, покоряти ворогів своїх. Коли ж житимуть в незгоді, в ненависті взаємній, то "погублять землю отців своїх і дідів, яку вони здобули своїм тяжким трудом").
    (Любови не можна ні вижебрати, ні купити, ні силою здобути, ні заповітом утвердити. Любов світла і міцна у братів сама родиться, якщо її не затроюють ворожі сили. З'їзд у Любечі є доказом того, що між князями України (Русі) ще живе спонука єдности, що живе спонука бачити Україну (Русь) славною, могутньою, об'єднаною).

    182. У ЛЮБЕЧІ ВИРІШЕНО: кожний князь ділить свою землю між своїми синами і внуками. Жодний князь немає права зазіхати на межі князя-сусіда. Україна (Русь) поділена на волості (володіння) - об'єднана. Князі визнають авторитет царя Святополка Ізяславича.
    Цар Святополк у Любечі сказав: "Князеві Володимирові - Переяславські і Ростовські землі. Князям Давидові, Олегові і Ярославові Святославичам - Чернігівські і Муромсько-Рязанські землі. Князеві Давидові Ігоровичеві - Володимирські (Волинські) землі. Князеві Володареві Ростиславичеві - Перемишльські землі, а його братові - князеві Василькові - Теребовельські землі. Усі князі зобов'язані привести свої військові дружини - спільними силами виженем з України (Русі) бродячі орди Половецькі".
    Об'єднана любов'ю могутня імперія Україна (Русь) - її межі від Варяжського моря до Чорного моря, від Волги до Дунаю, Західних Карпат, її ріки Дніпро, Волга, Ока, Клязьма, Дон, Дністер - ріки багаті лісами, рибами, птахами, медами, скотиною - багаті життєтворні береги рік солодкових.

    183. ГРЕКИ ЄРЕЇ (ПРИСУТНІ НА НАРАДІ В ЛЮБЕЧІ) ПЕРШ ЗА ВСЕ БУЛИ ГРЕКАМИ, а потім - християнами. Щоб не відродився войовничий дух царя Святослава "Завойовника", воїни якого загрожували Константинополеві, треба "лицарів без страху й докору" впровадити у віроломство. Треба вивести їх з "омніум консенсу" (з загальної згоди). І почали діяти візантійські "аркана імперії" (державні таємниці).
    Роз'їжджаються князі з Любеча - і вже починає діяти єрей Базилій (Василій). Він таємно сказав, хреста поцілувавши, князеві Давидові (внукові Ярослава Мудрого), що є чутка - князь Василько (Галицький) збирається вторгнутися в Київщину, хоче вигнати з Києва царя Святополка і сісти на його престол.
    Князь Василько - людина тихої і мирної вдачі, богобоязливий православний грецької віри. Немає в нього й на думці порушити постанови утверджені князями в Любечі. Князь Давид повірив доносові єрея Базилія (а хіба всече- [538] сному можна не вірити?), і пішов у Царський Двірець і оповів про почуту таїну цареві Святополкові. Князь Василько гостює у Києві, молиться у святій Софії з своїм попом Василієм. (О, Василько, не знаєш ти, що твій піп (єрей) Базилій у своїй душі затаює!) Яка жахлива несподіванка - князь Давид привіз закованого князя Василька до Білгороду, і замкнув у домі "в істобку". Лежить зв'язаний князь Василько. І бачить - князь Давид гострить ніж. І тут же сидить цар Святополк. Буде покараний той, хто чинить роз'єднання між князями. [539]

    184. КНЯЗЬ ВАСИЛЬКО, ОБОРОНЯЮЧИСЬ, НЕ ЗДАВАВСЯ. Боронив усіми своїми силами життя своє. І був покликаний слуга варяг - варяг звалив на князя Василька тяжкі дубові двері. (Четверо катів сиділо на дошках, під якими "перси троскотали" - стогнав під дошками зв'язаний князь Василько. Один з катів князеві Василькові "удари і в око, і ізя зіницю, і посем в другоє око, і ізя другую зіницю"). Лежить непритомний князь Василько з поламаними ребрами і виколеними очима. (Виколення очей людині, як я вже не раз говорив, належить до ритуального катування устійненого великою візантійською культурою і запровадженого в Україні (Русі) грецькою церквою).
    Непритомного князя Василька (замотаного у килим) привезли у град Здвиженськ, що стоїть над річкою Здвиж. І тут князь Давид дав попаді закривавлену Василькову сорочку, щоб вона попрала. Попадя з переляку закричала. І князь Василько прийшов до притомности, і сказав: "Де я? Навіщо ви зняли з мене сорочку? Я в ній хотів стати під час Страшного суду?" (Чи точно так сказав князь Василько - ніхто не знає, та ці слова навіки залишилися в літописі).
    Осліплений князь Василько сидить у в'язниці - тридцять сторожів чатують його. Князь Володимир (Переяславський - Ростовський), почувши про осліплення князя Василька, підійшов з своєю військовою дружиною до Києва. І сказав: "Царю Святополче, коли князь Василько змовник - то чому не судиш його при нас, а таємно? Яка його вина?"

    185. ЯКБИ ДОНОС БУВ ОТРИМАНИЙ ВІД ТИСЯЦЬКОГО, КУПЦЯ ЧИ ІНШОЇ ЗНАТНОЇ ЛЮДИНИ, суд над Васильком відбувався б при князях. Не вірити єреєві Базилію (славному святителеві церкви грецької істинної, святої) - значить кинути тінь на "грека-митрополита Київського і всея Русі" ).
    У "Іпатієвському літописі" написано: "Да се, Василю, шлю тя, іди к Василькові". Ці слова сказав князь Давид священикові Василію. Священик Василій не тільки був довіреною особою князя Василька і князя Давида, а й у справі ув'язнення Василька і виколення йому очей", "він (священик Василій) являвся сам важливою діючою особою" (Н. М. Карамзін "І.Р.Г.", т. 2, стор. 83).
    Священик Василій, як бачимо, був такою людиною, як піп Іван. [539] Кочубей і його змовники "закликали у Диканку до себе попа Івана Святайла і доручили йому скомпонувати ще один донос російському полковникові Осипову ...про заміри Мазепи" (Микола Аркас "І.У-Р", 1912 р., стор. 306). І піп Іван так, як і піп Василь, уникнув смертної кари: Кочубеєві й Іскрі були відрубані голови, а... піп Іван Святайло був урятований архиєреями - засланий до Соловецького монастиря.

    186. ЦАР СВЯТОПОЛК СКАЗАВ, ЩО КНЯЗЯ ВАСИЛЬКА ОСЛІПИВ КНЯЗЬ ДАВИД. І князеві Давидові буде одрубана голова. Князь Давид, рятуючи свою голову, признався (в ім'я добра), що діяв на основі доносу отриманого від єрея Базилія. Єрей Базилій, цілуючи хреста, клявся, що з надмірної любови до Христа, наюродивив (натворив безглуздя). "Хто просить прощення во гріхах, тому Христос гріхи відпускає". Що скаже грек-митрополит "всея Русі"?
    "Для митрополита-грека, який виховувався у Візантії, де цього роду криваві злочини були частим явищем, підступні вбивства чи виколювання очей (як наприклад, Теребовелецькому князеві Василькові) були звичайними подіями дня" (Проф. Др. Григор Лужницький "У. Ц. м. С. і 3.", стор. 87). Україна (Русь), в якій ще хрещення супроводжене візантійською культурою, не повністю змінило вдачі київської, не вважає виколювання очей "звичайними подіями дня", ще є розвинене почуття гідности людської.

    187. 1098 РІК. КНЯЗЬ МСТИСЛАВ СВЯТОПОЛКОВИЧ ДОВІДАВСЯ, що монахи Василій і Федір знайшли у печері золотий скарб. (Під час хрещення багаті кияни ховали скарби. І з дітьми (при собі жодних речей не маючи) тікали в ліси - життя рятували. Скарби тих, які були убиті, залишилися у сховищах таємних). На допиті вони (монахи Василій і Федір) відмовилися признатися, де лежить скарб. І князь Мстислав дав наказ монахів "связать по рукам і ногам"; били монахів так, що "вся власяниця пропиталась кров'ю". І в темниці вони померли. "Преподобномученики Василій та Федір, ченці Києво-Печерські. Обох їх замучив князь Мстислав Святополкович, вимагаючи скарбів, 11 серпня 1098 року" (Митрополит Іларіон (Огієнко) "Патрольогія", стор. 61).
    Кількість святих грецької церкви в Україні (Русі) постійно зростає.

    188. 1099 РІК. "ПОВІДОМЛЯЄ НАОЧНИЙ СВЯЩЕННИЙ СВІДОК РЕЙМОНД З АҐАЙІЛСУ: "Чудові речі були бачені. Багатьом Сараценам було відрубано голови. Інших було стрілами убито. Інші були примушені скакати з вежі, інші були тортуровані декілька днів і потім спалені в вогні.
    "На вулицях були бачені купи одрубаних голів, одрубаних рук і ніг. Кожний їдучий бачив трупи людей і коней.
    "Інші сучасники додають такі деталі: жінки були колені на смерть. Немовлята, які живилися грудьми матері, були брані за но- [540] ги від материних грудей, і перекидали їх, розмахнувши, через кам'яний оборонний вал, або, тримаючи немовлят за ноги, розбивали їхні голови об стовпи. І 70 тисяч мусульман в Єрусалимі було зарізано. Ті жиди, які лишилися живими, були загнані в синагогу і в синагозі спалені живцем.
    "Переможці стадом ішли в церкву святого Сепульхера, де на їхню думку була печера, і вони вірили, що тут колись лежав розп'ятий Христос. І тут вони обнімалися і плакали з радости і облегшення, і вони дякували Богові Спасителеві за таку велику перемогу" (Вілл Дурант "Вік віри", Колумбійський університет, 1950 р., стор. 592-3).
    Є це одна з численних картин Хрестового походу довершеного з благословення пап римських Урбана 2-го і Пасхаля 2-го. У жилах кров холоне від гарячої любови до Христа, яку на ділі демонстрували хрестоносці. Віра винувата? Ні. Винувате сатанинське трактування віри. Сатанинське трактування віри є там, де голоситься правдивість тільки однієї тієї чи іншої віри, а всі інші віри проголошуються неправдивими, поганськими, ідолопоклонними, облудними, безбожними. З цього й родиться ненависть віруючого до віруючого. З цього й висновок виникає, що дохристиянська віра України (Русі) була вірою благородною, світлолюдяною. У ній говорилося, що Бога створити не можна, віру в Бога творять люди, на світі тому багато вір, що є багато доріг шукання Бога. Віра, яка зневажає віру, не є вірою.

    189. КНЯЗЬ ВОЛОДАР (Перемишльський), довідавшись, що його братові-князеві Василькові виколені очі, почав палити гради і селища на Волині. Князь Давид (Володимир-Волинський) у небезпеці. Цар Святополк, щоб звільнити себе від відношення до злочину здійсненого князем Давидом, забирає в князя Давида Волинські землі.
    Скільки пролито сліз, крови, скільки спалено селищ і градів, скільки сил утратила (Україна-Русь), сама з собою воюючи? І, вдумавшись у суть справи, стає відчутно - князі, які самі з собою пристрасно воювали, не були злими людьми. Князь Давид (Володимир-Волинський) карав князя Василька за те, що він порушив устійнену князями єдність і любов. Князя Давида тяжко карають, за те, що він карав князя Василька. Хто винуватий? Винуватець знайдений, але його карати не можна - освячений він церквою грецькою. Щоб князь Давид не був безземельним, йому було в 1100 році на княжій нараді в селищі Ветичі (біля Київа) дані гради - Дубен, Острог, Чорторийськ, Божськ. Є в цьому (притаманна українській людині) вроджена сила справедливости.

    190. 1103 РІК. ЦАР СВЯТОПОЛК З КНЯЗЯМИ ВИРІШИВ (НА НАРАДІ В ДОЛОБСЬКУ, БІЛЯ КИЇВА) весною спільними силами вирушити проти вторжників - орд Половецьких. (Після того [541] лиха, яке був заподіяв ерей Базилій, князі (і особливо цар Святополк) стали обережніше ставитися до "приятелів грека-митрополита Києва і всея Русі").
    Весною почали війська України (Русі) збиратися там, де в 988 році зупинив свій хід вигнаний з Київа образ Бога України (Русі), біля Хортиці. Не злякалися смерти волхви-вигнанці, які жили на Хортиці, плекаючи бджіл, ловлячи рибу, пасучи овець. Вони доглядали могилу царя Святослава Першого. Вони показали рінь, де на прохання-благання киян "видибай, Боже, видибай!", видибав (вийшов) образ Бога України (Русі) на землю внуків своїх".
    Київська ратна дружина до Хортиці прямує берегами Дніпровими. Тоді, коли з півночі Дніпром пливли і пішки йшли, і на конях їхали воїни північних князівств України (Русі), галичани лад'ями пливли по Дністрі в Чорне море. З Чорного моря вони ввійшли в Дніпро, і рухалися на північ. Біля Хортиці всі війська стрінулися: на Дніпрі стояла така велика кількість лад'їв", що "воїни переходили через Дніпро, як по мості".
    Коли військові сили України (Русі) об'єднані, їм жодні вороги не страшні. І так є: у степу почався бій з многолюдною дикою войовничою Половецькою ордою. У бою впало (як повідомляє літопис) дванадцятеро половецьких ханів (князів). Поле трупами половецькими покрилося. Великі стада скоту (коней, корів, овець) покинувши, невелика частина половців на швидких конях утекла - щезла в степовому безмежжі. Юнаки і юнки, визволені з половецької неволі, плакали з радости.
    "Усі дружини од Хортиці разом рушили на половців, нагнали їх у степу, і хоч їх була страшенна сила, тяжко їх побили, вбили дванадцятеро половецьких князів, забрали багато худоби, овець, верблюдів, коней та невільників, і вернулися додому", (М. Аркас).

    191. 1107 РІК. ПОСУШЛИВЕ ЛІТО. НА НИВАХ ПШЕНИЦЯ СОНЦЕМ ВИПАЛЕНА, страждає спрагла земля. "Це Вседіва Марія, Мати Христова карає людей за гріхи! Кияни-поганці, бо землю звуть Матір'ю. Українці (русичі), хоч і християни, а живуть по-поганському так, як і їхні предки. І кажуть "Держімося землі, бо вона держить нас". І каються Матері-Землі святій, а не іконам, попам. І присяги складають, до землі пучками доторкаючись. І дівчину перед весіллям вінком уквітчують, і кажуть їй: "Будь багата, як земля". І волхви кажуть, що "Земля жива, вона все чує і бачить". Не земля, а Вседіва Марія є матір'ю. Не можна землю України (Русі) звати святою! Єдина на світі свята земля Юдейська, де пророки, євангелисти, Бог Христос родився!" - говорять монахи людям.
    Ігумен Данило (родом з Чернігова) іде в Константинополь, буває в Єфесі, Лікії, Кипрі, Яффі. І майже два роки живе в "істинно святій землі, в Юдеї, в Єрусалимі". "До побожности належало ходити по святих місцях, ходили [542] до Єрусалиму, на Афон, до Царгороду" (М. Аркас). "Іти в Юдею - побожне діло здійснювати", "угодне Христові діло робити".

    192. У ЮДЕЇ ІГУМЕН ДАНИЛО ОГЛЯНУВ МІСЦЕ, З ЯКОГО ПРОРОК ІЛЛІЯ НА ВОГНЯНІЙ КОЛЕСНИЦІ, в яку були два жеребці запряжені, "вознісся на небо, і тепер по хмарах гримить колесами". І на Голгофі (слово "Голгофа" значить "Лиса гора") Данило оглядав розколину, через яку пройшла кров Ісуса Христа і облила кров Ісусова голову Адамову, яка також тут упокоїлася, і в Єрусалимському храмі він оглядав "пуп землі".
    І написав ігумен Данило у "Паломнику": "Я, негідний ігумен Данило, прийшов до Єрусалиму і прожив шістнадцять місяців у церкві святого Сави". "І в цьому часі міг оглянути всі святі місця в святій землі", і "Голову Адама, на яку лилася з ребра кров і вода", і "вогонь, що сходить з неба і запалює світла на Гробі Господнім". "Святий город Єрусалим. Видно дім Давида. Ніхто не може не просльозитися на вид землі, по котрій ходив Христос, ради нашого спасіння"

    193. У ЄРУСАЛИМІ ІГУМЕН ДАНИЛО ПОСТАВИВ КАДИЛО "за вся князя наша і за вся християна руския земля". І пив воду з Йорданю. І бачив він, що у святій ріці пастухи овець напувають, діти купаються, юдейки білизну перуть, подорожні набирають воду у шкіряні міхи і нав'ючують святою водою ослів смиренних і худющих.
    І, читаючи писання ігумена Данила, постає думка: нещасний той народ, душа й мислі якого покалічені, затроєні, на хибну дорогу спрямовані. "Негідний ігумен Данило", не мав би ти можности світу білого бачити, погибло б плем'я твоє і на землі твоїх предків жили б гречини, германи, хозари чи інші зайди, коли б не царі, Бож, Кий, Олег, Святослав і їхні воїни, що на полі ратної брані померли, щоб жив ти, Данило. Ти, "негідний Данило" чому не поклонишся святій могилі Святослава - святого предка свого? Ти, "негідний Данило", чому не просльозуєшся на вид землі святої України (Русі) приниженої хрестителями - мучителями візантійськими? І чому ти не борониш сестер своїх, яких половці безчестять і херсонцям у неволю продають? І чому ти не звеш рідну землю, яка тебе породила і яка тебе годує, святою, і чому ти святу ріку Дніпро, яка живить кров Народу твого, не звеш святою? 'Чому ти, як блудний син (духовний каліка нещасний) на чужих землях собі святощів шукаєш? Жебраєш у греків духовної милостині, цілуєш чужі пороги, чужі жертовники, чужі дороги життя? Гідні люди тому гідні, що вони свою гідність мають, з святощів гідности своєї свою духовну силу творять. Підлещуватися до чужоземної святости - справа бузовірної віри. Нація, яка немає рідних святощів, умирає, своєї смерти не відчуваючи. Закон борні за право мати своє "Я" (свої шляхи святії) - основа всіх законів людства. [543]

    194. 1113 РІК. 16-ГО КВІТНЯ ПОМЕР ЦАР СВЯТОПОЛК ІЗЯСЛАВИЧ, жив 62 роки (у хрещенні він був названий Михайлом. І греки звали його Михайлом, а кияни - Святополком). І був він похований у Михайловському монастирі, що був ним побудований.
    Грек-митрополит Никифор 1-й не схотів брати участи у похованні царя Святополка. Що це значить? Деморалізація народу освячена грецькою церквою? Коли народ бачить, що між царем Святополком і греком-митрополитом Никифором ("духовним батьком града Кия і всея Русі") роздор, в його душі постає думка, що провід хоріє, не єднає народ, а роз'єднує, не бадьорить душу народу, а пригнічує. Звідки ж в народі може взятися віра у свої сили?
    (Віра в свої сили сама родиться там, де є духовна воля. Україна (Русь) - духовна рабиня грецької церкви. "Церква Русі, не отримавши адміністративної самостійности, а будучи підкорена церкві Грецькій, отримала для себе вищого начальника в особі патріярха Константинопольського. Права його у відношенні до церкви Русі були ті самі, що й у відношенні до грецьких митрополій, бо, як адміністративна митрополія, вона (церква Русі) абсолютно дорівнювалася цим останнім" (Е. Голубинський "І.Р.Ц.", кн. 1, 1901 р., стор. 270).
    І він (митрополит Никифор) дивився на українців (русичів), як на грецьких рабів. Він, як грек у Києві, поступав по-грецькому. Він казав, що Україна (Русь), маючи грецьку віру, маючи грека-митрополита, маючи грека-патріярха, маючи грецькі церковні святощі, догми, ритуали, повинна вважатися землею грецькою.

    195. (ВІН (МИТРОПОЛИТ НИКИФОР) У СВЯТІЙ СОФІЇ РЕЧАВ: "Господь Бог Саваот наставив нас, греків, бути Саваотовими намісниками в Україні (Русі)!" Щоб свою силу христолюбну показати, він (грек-митрополит Никифор) викреслив святого Феодосія (Києво-Печерського) "з списку угодників", довідавшись, що ігумен Феодосій перед смертю приятелював з ігуменом Степаном, який не осуджував у Києві латинян.
    (Цар Святополк після гострих суперечок, у 1108 році, наказує грекові-митрополитові Никифорові вписати святого Феодосія (Печерського) "в синодик митрополії". І він уписав, і тепер помстився - не прийшов на похорон. Питається - в ім'я чого так тяжко принижена Україна (Русь)! В ім'я рабського хрещення. В ім'я рабського хрещення творить облудна Візантія "Занепад моральних вартостей, - це на нашу думку, - перша й головна причина упадку Київської держави" (Г. Лужницький "У.Ц. м. С. і 3.", стор. 87). "Православної віри треба триматися, бо в ній є українська національна справа, патріотизм!" Ні, в ній поневолена українська національна справа, в ній рабський патріотизм). [544]

    196. КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР (СИН ЦАРЯ ВСЕВОЛОДА, ВНУК ЦАРЯ ЯРОСЛАВА) СТАЄ ЦАРЕМ УКРАЇНИ (РУСІ). Він син грецької імператриці і внук Візантійського імператора Константина 9-го. Грек-митрополит Никифор призначає грека Амфилохія єпископом у Володимирі-Волинському. (Майже всі єпископи (духовні опікуни княжі) були греками. І вони думання, почування народу України (Русі) спрямовували на шлях їм (грекам) вигідний. Історики, знаючи це, роблять припущення, що римо-католицька віра була б вигіднішою, в ній, мовляв, менше політики.
    Той, хто думає, яке рабство вигідніше, має думання рабське. Треба сказати, що хрестителі-греки поводилися в Україні (Русі), як месники, пам'ятаючи многовікові війни, які точилися між Києвом і Константинополем. Будучи месниками, вони, прикриваючись вірою Христовою, безжалісно переслідували народні творіння (пісні, обряди, спогади про велич Дажбожої України (Русі). Єреї римо-католицькі, заволодівши душею нашого народу, поводилися б так, як і всі на світі завойовники, але в їхній душі не було б почуття помсти, бо Україна (Русь) безпосередньо майже ніколи не перебувала у війні з Римом.

    197. ГРЕК-МИТРОПОЛИТ НИКИФОР 1-й, 1103-1121 роки, почав запопадливо впроваджувати' грецькі церковні закони в усі прояви життя київського. Він киянам строго заборонив вітатися з латинянами. Киянин, привітавшись з латинянином, "осквернив уста", "сопрягся з бєсом", "опоганився", "обтяжив душу гріхами". Але ж у царя Володимира жона Гіда (донька англійського короля Гаральда) католичка?
    Україна (Русь) великою візантійською культурою окультурюється - їй дарує грек митрополит Никифор твір "Про приписи посту". І вчить киян ненавидіти латинян: візантійська "Соборна церква не приймає їх до єдности і спільноти, а відрізала їх і відкинула від себе, як гнилий і невилічимий член". І з латинянином, як з "гнилим і невилічимим членом", киянин не повинен сидіти за одним столом.

    198. ЦАР ВОЛОДИМИР ВСЕВОЛОДОВИЧ РОЗГРОМИВ ПОЛОВЕЦЬКІ ОРДИ. Його син Ярополк на землях Дону відвоював від половців три гради - Бала, Чешлю, Суґра. Заполонив ясів, і одружився з їхньою чарівною принцесою. Цар Володимир вигнав з України (Русі) торків, печенігів. Частина половців (чорних клобуків) погодилися бути рабами - служили для українців (русичів).
    Війська України (Русі) ввійшли в Адріанополь, завоювали Фракію (причорноморські береги сучасної Болгарії). І Візантія насторожилася - може знову відродився войовничий дух внуків Дажбожих, чин Великого Святослава?
    Алексій (імператор Візантії) почуває себе добре тоді, коли князі України (Русі) воюють самі з собою і перебувають під впливом [545] грека-митрополита наставленого Візантією. Видно, що цар Володимир більше військом цікавиться, ніж святощами грецької церкви? І, щоб піддобритися до України (Русі), Візантія робить жест досі нечуваний: імператор Алексій посилає до Києва Неофіта (митрополита Ефеського) з дарами для царя Володимира.

    199. І НЕОФІТ (МИТРОПОЛИТ ЕФЕСЬКИЙ) У КИЄВІ просить миру і передає для царя Володимира хрест животворчого дерева, сердоликову чару імператора Авґуста, імператорський вінець, золотий ланцюг, жезл, церемоніяльні скарби імператора Константина Мономаха, корону (мономахову шапку).
    (Де історичні скарби України (Русі)? Чому, хто, коли і куди їх вивіз з Києва?)
    "Въ Оружейной Московсской Палаті хранятся такъ называемая Мономахова златая шапка или корона, цепь, держава, скипетръ и древнія бармы" (Н. М. Карамзін "Історія Государства Россійськаго", том. 2, С.-Петербург, 1892, стор. 100).
    Цар Володимир Мономах (Самодержець) був людиною відважною, мудрою, діяльною. Тоді, коли монахи рекли, що "вся надія на Бога і Пресвятую Богородицю", він (цар Володимир Мономах) їм у "Граматиці" відповідав: "Бог не поможе і Святая Богородиця, ізбиша дев'ятсот половців". Він здійснив 82 походи проти половців. Узяв у полон 300 половецьких ханів.

    200. КИЯНИ ВЖЕ ДОБРЕ ЗНАЮТЬ, ЩО ПОПИ У ЦЕРКВАХ СТРОГО ЗАБОРОНИЛИ ВИМОВЛЯТИ СЛОВО "ДАЖБОГ". Той, хто вимовляє слово "Дажбог", гнівить Христа, "чинить словоблудіє", "викликає пошесть", "посушливе літо". Залякування виголошене біля образу Саваота піднесеним, тривожним голосом, сильно діє на хліборобів. Залякування - перевірена зброя.
    Грек-митрополит Никифор (здібний політкомісар імперії Візантійської) у святій Софії віру України (Русі) жорстоко заплямлюючи, рече: "Умножаться болесті тих, що ганяють за іншим Богом. Імена їх не спімну устами моїми", (Псальми, 16, 4). Кияни, тільки той християнин православний, хто вночі і вдень проклинає, зневажає Київських Богів. А хто бере в уста імена Київських Богів, той нечистивець, антихрист. Отож, кияни! "Не беріть в уста ваші імен богів їх, не божіться ними, не служіть їм" (Ісус Навин, 23, 7). "Та й імена їхні знівечіть" (5 кн. Мойсея, 12, 3).
    Імена їхні знівечіть? Чому? Щоб вони були відразливими і викликали зневагу до себе. "Ось через це наші книжники спочатку вперто замовчували імена наших дохристиянських богів, і взагалі нічого докладнішого про них не писали. "Слова" (проповіді) не раз твердять, що про поганство "срам" і говорити. Академік А. Шахматов твердить, що в нашому найдавнішому літописі спочатку не було імен давніх богів - їх названо пізніше, коли з ними розпо- [546] чалася вже сильніша боротьба" (Митрополит І ларіон (Огієнко) "Д.В.У.Н.", стор. 20).

    201. КОЛИ ВИ БУДЕТЕ ЗГАДУВАТИ ІМЕНА БОГІВ СВОЇХ, У ВАШІЙ ПАМ'ЯТІ ОЖИВАТИМЕ СПОГАД ПРО ПРЕДКІВ РІДНИХ і їхні обряди, їхні змагання за своєрідність свого "я" духовного і тілесного. І такий спогад буде відроджувати у вас почуття гідности, почуття духовної незалежности. І ви єднатиметеся з коренем рідної історії - з джерелом буття рідного. Отже - ви відхилятимете себе від грецької церкви єдиноправдивої, від біблійних пророків і отців Авраама, Ісаака, Іакова. Православним може бути тільки той, хто не знає правди про своє минуле і не хоче знати, і зневажливо до нього ставиться, і горить хотінням жити для церкви грецької, їй служити, в ній бачити свій, мовою сучасною кажучи, національний початок.

    202. НАПИСАНО БАГАТО КНИГ, ЩО "ГОВОРИТИ ПРО ЯЗИЧЕСТВО, НАВІТЬ ПРОСТО ЗГАДУВАТИ ПРО НЬОГО, ВВАЖАЛОСЯ ГРІХОМ, але в оригінальній релігії древніх русів не було нічого такого, чого ми могли б соромитися. Від часу панування на Русі християнства пройшло вже майже 1000 років - час вже глянути на наше язичество тверезими очима і віддати йому належне - буде корисно взнати, яка була в дійсності релігія наших язичеських предків, в ній же відображається душа народу.
    "Це була сильна, внутрішньо міцно викраєна релігія, висока, красива, і тому являлася для християнства страшним ворогом", "...Якщо дерева, наприклад, старі дуби, були центрами, біля яких здійснювалися релігійні обряди, то це не означало, що руси поклонялися дубові: вони поклонялися тій Силі, яка створила цей дуб. Релігія древніх русів була релігією радости, захоплення силою і красою природи". "Руси жили в природі, вважали себе її частиною, і, так би мовити, розчинялися в ній. Це була сонячна, жива, реальна релігія" (Др. Сергій Лісний "Русь, звідки Ти?". - Винніпег, 1964, (видання "Українського Голосу", сторінки 277, 278, 281, 282). Так є: коли єреї-греки і ними оправославлені українці звуть віру України (Русі) дикою, то це не значить, що вона була дикою. Її вороги з дикою метою називають її дикою. Коли комісари-москвини і українці ними збольшевизовані звуть Мазепу, Петлюру, Скоропадського "зрадниками народу", то це не значить, що вони були зрадниками. Комісари-москвини, поневолюючи народ України (Русі), проголосили себе "оборонцями" народу, а вірних синів народу проголосили "зрадниками народу".

    203. ТОДІ, КОЛИ НАВМИСНЕ ЗАМОВЧУВАННЯ ІМЕН БОГІВ УКРАЇНИ (РУСІ), не принесло грецькій церкві сподіваних успіхів, вирішено - імена Богів України (Русі) вимовляти можна, але спотворено. (З історії лінгвістики знаємо, що з релігійних мотивів немилі для єреїв слова або були [547] заборонені і через їх невживання вони зникли з мови, або були фонологічно спотворені).
    Хіба імена Волос, Стрибог, Перун, Сварог фонологічно спотворені? Так. Щоб краще орієнтуватися у винному і невинному фонологічному спотворенні імен, звернемо увагу на імена єгипетських Богів. Коли б єгиптяни вивчали свою релігію (доби фараонів), маючи на увазі тільки грецькі писання, вони б знали свою історію спотворено.
    Наприклад, єгипетський Бог "Асар" греками написаний, як "Озиріс". Єгиптяни казали "Анпу", а греки написали - "Анубіс1'. Єгиптяни казали "Аст", а греки написали - "Ізис". Єгиптологам вдалося, вивчаючи гієрогліфи, повернути єгипетським Богам їхні справжні імена".

    204. І ГЕРОДОТ НЕПРАВИЛЬНО НАПИСАВ ІМЕНА БОГІВ ОРІЯНИ (СКИТҐЇ-УКРАЇНИ). Наприклад, у "Четвертій Книзі", він пише, що "В скитській мові Гестія є Табіті". Українські скитологи вирішили так, як німець сказав - "скити були людьми прибулими з Ірану", "Ім'я скитського божества "Табіті" переконує, що скити не говорили українською мовою". Але Іранська Академія Наук вважає, що скити не були іранцями - скити, вторгнувшись в Іран, заволоділи Іраном. У старій іранській мові (мові "Авест") немає слова "Табіті".
    І подумав я - коли "В скитській мові Гестія є Табіті", то хто така Гестія? У греків Гестія - богиня родинного тепла, вогнища. І подумав я - у "Ведах" оріяни звали доньку сонця ім'ям Тапіті. І з таким ім'ям вона й славиться у "Магабгаратах". У ведійському санскриті слово "тапа" значить "тепло". У "Рик Ведах" бог Агні (Вогню) має також ім'я Тапана.
    Ми сьогодні кажемо "топиться". У "Рик Ведах" слово "тапася" має значення сьогоднішнього українського слова "топиться". Вважаю, що Геродот скитське (староукраїнське) слово "Тапіті" ("Тапіта") написав, як "Табіті". (Якби він не написав, що скитська Табіті - це грецька Гестія, я б не міг визначити етимологію цього слова).
    Зі словом "тапа" (і про це я вже говорив) пов'язані санскритські слова "тапагарі" (тепле горіння), "тапака" (теплота), "тапана" (топлена), "тапіта" (топити).

    205. ЧОМУ Я КОРИСТУЮСЯ САНСКРИТОМ ПІД ЧАС ДОСЛІДЖЕННЯ ІМЕН БОГІВ УКРАЇНИ (РУСІ)? На це питання я вже дав відповідь у оповідях про Заратустру, Будду. Відомо, що ведійський санскрит споріднений не тільки з українською мовою, а й з - грецькою, латинською, німецькою, литовською, англійською та іншими мовами Европи.
    Та справа не в спорідненості, а в ступені споріднености. Я тверджу (до таких висновків дійшов на основі лінгвістичного порівняння), що українська мова більше, як будь-яка інша мова в Европі, споріднена з клясичним санскритом, тобто з аристократичною мовою культури. "Санскрит означає аристократичну мову культури" (Алберт Швайцер "Індуська [548] Мисль і її проявлення", 1957 р.). Санскритською мовою створені "Веди" - найстародавніша в світі творчість людей Білої раси. "Являються "Веди" найстародавнішим пам'ятником людського ума, яким розпоряджається людство. Оріяни принесли з собою визначені поняття і вірування, які вони продовжували розвивати в Індії" (Др. С. Радгакрішнан, президент Індії "Індуська філософія").

    206. ЗВІДКИ "ОРІЯНИ ПРИНЕСЛИ З СОБОЮ ВИЗНАЧЕНІ ПОНЯТТЯ І ВІРУВАННЯ, ЯКІ ВОНИ ПРОДОВЖУВАЛИ РОЗВИВАТИ В ІНДІЇ", тобто, звідки вони вийшли, вже маючи з собою усні "Веди", чарівну мову "Вед"? Я кажу, що оріяни (творці основи мов народів Індо-Европейської раси) прийшли з Трипілля (з Трипільської України, з берегів Дніпра). І українські інтелігенти (ті, які служать Москві, Ватиканові, грецькій ортодоксії і всім іншим чужим силам, що їх на службу приймають) з обуренням відкидають мої твердження.
    Справді, "Країна, з якої арійці (оріяни. - Л.С.) прийшли перед їхнім рухом на Південний Схід (до Ірану, Індії. - Л.С.), показує присутність інших людей такого ж самого Індо-Іранського типу, які знаходяться далі на Півночі, проживають на побережжі Дніпра" (Л. Пареті "Історія Людства, Стародавній Світ", видання Юнеско (Об'єднані Нації). Інтернаціональна комісія для Історії Наукового і Культурного проявлення Людства, Ню Йорк, 1965 рік, стор. 60). "Україна, більше, як всі інші країни, може претендувати бути землею аріїв (оріян)" (Р. С. Маюмдар і А. Д. Пузалкер "Історія Індії". Ведійська епоха, видання: Кембридж, Англія).
    Вічні мовні брилянти бачу, звернувши увагу тільки на одне санскритське слово "два". Санскритське слово "два" (дві) ми, українці, й сьогодні вимовляємо, як "два", німці - "цвай", англійці - "ту".

    207. З СЛОВА "ДВА" ВИНИКЛИ СЛОВА КЛЯСИЧНОГО САНСКРИТУ "двіка" (двійка), "двіта" (двоїста), "двідася" (двадцять), "дві діва" (два дні), "двідева" (двобожжя), "двіпраіша" (двічі прошений), "дві матрі" (дві матері), "два мася" (два місяці), "дві веда" (два знання, ведіння), "дві сата" (дві сотні), "двіта" (другий), "двіс" (двічі), "дася сата" (десять соток), "дасатая" (десята), "дася мася" (десять місяців).
    У Варанасі (в Бенаресі, в найвизначнішому Санскритському університеті Індії) я мав право бути гордим, доводячи, що великий Макс Мюллер, якби знав мову українську, він би не твердив, що німецька мова найбільш споріднена з санскритом. Німецькі історики брали до уваги твердження Макс Мюллера про найбільш наближену спорідненість між санскритом і німецькою мовою, творячи термін "Індо-Германська раса". Є більше підстав твердити, що Біла раса має іменуватися Індо-Українською расою, або, як тепер кажуть, Індо-Европейською. [549]

    208. ЗНАЧЕННЯ САНСКРИТУ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА ТАКЕ ВЕЛИКЕ, ЯК І ІСТОРІЯ ЛЮДСТВА. Наприклад, якщо ми звернемося тільки до історії лінгвістичних наук, нам стане відомо, що першими в світі фонетистами і граматистами були санскритологи. Вони 2500 літ тому вже в мові визначили корінь, користуючися аналізом слова. 2400 літ тому вже була написана граматика клясичного санскриту.
    У Европі вперше почали лінґвісти говорити про корінь слова в одинадцятому столітті ери Христової, точніше - в шістнадцятому. Санскритологи перші в світі визначили чергування голосних. І вони (санскритологи) мали вплив на розвиток китайської і арабської лінґвістичної науки. Перші мовознавці Европи були учнями санскритологів Індії.
    Порівняльно-історичне мовознавство для нас, українців, дуже потрібне, воно нам помагає краще орієнтуватися в шуканні історичних шляхів України (Русі), які вторжниками релігійними і мілітарними були переорані, заволочені, засаджені отруйним зіллям чужих історіографічних понять.

    209. ІДЕМО ДАЛІ. ГЕРОДОТ ПИШЕ, ЩО ГРЕЦЬКОМУ ЗЕВСОВІ ВІДПОВІДАЄ СКИТСЬКИЙ ПАПАЕС. Знаємо, що греки вважали Зевса "Батьком богів і людей". Закінчення "ес" не беремо до уваги, воно додане Геродотом. Геродот (через помилку, він був істориком, а не лінгвістом) написав "Папа" замість "Тата". У "Ведах слово "Тата" значить "Тато" (Батько, Батя, Владика), і про це ми читаємо й у текстах "Магабгарати".
    Геродот пише, що цар Скитії мав ім'я Таргітаус. (Так, як і "ес", закінчення "ус" відкидаємо, і починаємо досліджувати слово "Таргіта"). Вважаю, що Геродот написав "тар" замість "тур". Володар Скитії (України) мав ім'я Тургата. Знаходжу, що у "Рик Ведах" слово "Тургата" значить "Сильнонаступаючий", "Сильновдаряючий", воно складене з слів "тур" (сила) і "тата" (наступ, гатіння). (Я вже говорив про значення слова "буй-тур").
    І був могутній володар скитський Лупака. У "Магабгаратах" ім'я Лупака значить "Той, що лупить", "Той, що покоряє". Геродот ім'я "Лупака" написав, як "Липоксаіс". (У "Візантійських аналах" київські імена "огречені". Наприклад, ім'я Володислав греки пишуть, як Владістглабос. У "Київських літописах" грецькі імена "українізовані": Діонисус - Денис, Гелен - Олена, Єлена).

    210. НЕСТОР (ВІН В 1113 РОЦІ ЗАКІНЧИВ ПИСАТИ "ПОВІСТЬ ВРЕМЯННЬІХ Л'БТ") мав сімнадцять років тоді, як був "по благословенню преподобного Антонія" прийнятий ігуменом Феодосієм. Ставши монахом, Нестор спостеріг, що частина монахів проводить ніч у молитвах і колінопреклоніннях, інша - декілька днів нічого не їсть. Є такі монахи, що живуть на хлібі й воді, або - тільки на зеленині. Всі вони, як "світила небесні", "добродіян- [550] ням сяють", щоб получити "милось во Христі Ісусі".
    Дослідники вважають, що Нестор написав про "святих первих чорноризцях Печєрських". Його писання доповнювалося, змінювалося, переписувалося, назви текстів мінялися - "Повість временних літ", "Початковий літопис", "Несторівський літопис". Першорукопис зроблений Нестором не зберігся. (У 1116 році монах Сільвестер переробив "Несторівський літопис").
    Є в літописі цікаве те, що Нестор, грецьку церкву прославляючи і добре характер греків-єреїв знаючи, написав: "Суть бо греци лстіви і до сего дні". (Льстива людина - значить фальшива, та, що з корисливою метою щось фальшиво хвалить, підлещується, щоб потім обманути). Нестор-літописець назвав хрестителів України (Русі) людьми фальшивими, льстивими? Якщо хрестителі були людьми фальшивими значить хрещення України (Русі) - справа фальшива (льстива). Фальш людей льстивих сто разів повторена, стає правдою в очах людей одурених, або заляканих. [551]

    211. КОЛИ В УКРАЇНІ (РУСІ) "НАСТАЛА ВІДЛИГА", свідоміші люди почали цікавитися Богами України (Русі), думаючи - та була ж і в нас якась мітологія, були ж і в нас якісь Боги, була якась дохристиянська віра? Не можемо ж ми вірити, що ми стали людьми тільки від приходу грецьких єреїв до нас. Є ж і в нас прагнення знати - хто ми, звідки ми, чиї ми діти? Якщо ми будемо казати, що крім грецьких церков поставлених нами в Україні (Русі) і "Євангелій" нами переписаних, ми нічого не хочемо знати про себе, то з нас же сміятимуться люди? І ми самі на себе дивитимемося очима тих чужинців, які глумляться з нас, з нашої віри і мови, з нашої історії і культури.
    Ті українські лінгвісти, які не відважуються самостійно осмислювати історичні особливості розвитку рідної мови, на рідну мову дивляться через окуляри чужих лінгвістичних теорій. Вони визнають "Сербську теорію": в основі старослов'янської мови стоїть мова сербська. І визнають "Паннонську (словенську) теорію" - в основі старослов'янської мови стоїть словенська мова. І визнають "Моравську теорію" - в основі старослов'янської мови стоїть моравська мова. І визнають "Болгарську теорію": в основі старослов'янської мови стоїть болгарська мова.

    212. СЛОВ'ЯНСЬКІ ПЛЕМЕНА, ВИЙШОВШИ З ТРИПІЛЬСЬКОЇ УКРАЇНИ, СТВОРИЛИ ДІЯЛЕКТИ; з цих праслов'янських діялектів виникли сучасні мови Західніх і Північних слов'ян.
    ("Церковно-слов'янську мову" треба вважати мовою церковниками скомпонованою для вигіднішої пропаганди світогляду Грецької церкви. Вони (церковники) підбирали, пишучи літурґічні тексти, такі слова, які б були більш-менш зрозумілі для всіх слов'ян. Не без підстав "церковно-слов'янська" мова вважається "штучною мовою"). [551]
    Коли історики, археологи устійнили, що Правітчизною народів Білої раси є, як твердить Л. Пареті й інші визначні історики, "побережжя Дніпра", то значить на побережжях Дніпра створилася основа мов Індо-Европейських народів, а значить і основа мови праслов'янської і старослов'янської. Як може, наприклад, бути болгарська мова основою старослов'янської мови, коли болгари тоді, як основа старослов'янської мови творилася, говорили мовою старотюркською-тюркською, живучи на північних землях, які межували з Азією.

    213. П'ЯТЬ ТИСЯЧ ЛІТ ТОМУ НА ПОБЕРЕЖЖЯХ ДНІПРА ЖИЛИ ТРИПІЛЬЦІ (ОРІЯНИ), маючи одну (праіндоевропейську мову), яка й сьогодні стоїть в основі санскриту, слов'янських мов, балтійських, грецьких, романських та інших мов Европи. І цю теорію треба прийняти не тому, що вона "силенківська" (в лінгвістичній науці патріотичним почуванням немає місця), а тому що вона обумовлена історією культурного розвитку людства.
    Є свята правда - українську мову створили внуки Дажбожі. У їхній вірі був Бог Виласа. Він виласкавлював мову, ошляхетнював її. Слово "Виласа" складене з приставки "ви" і з слова "ласа". У "Ведах" слово "ласа" значить "ласкати", "ніжити", "ошляхетнювати", "душу облагороднювати": значить це слово в цьому значенні вже було п'ять тисяч літ тому.

    214. ЛЮДИНА РОДИТЬСЯ З ДУШЕЮ. ТА СПРАВА НЕ В ДУШІ, А В її КРАСІ, НІЖНОСТІ, НАТХНЕННІ, БЛАГОРОДСТВІ. Щоб людська душа гарнішала, її треба "ласувати" (облагороднювати), граючи їй на сопілці, пісню їй співаючи, дари і ніжності їй даруючи.
    У "Рик Ведах" оспіваний Бог Виласа. Виласа - опікун закоханих, оніжнювач радости, щастя, виласкавлювач обдарованости, сівач благополуччя, ошляхетнювач любови. Варто згадати, що в богемській (чеській) мові слово "ласа" значить "любов".
    Є в народній пісні слова "Явтуше, та коли твоя та добрая ласка". Тут слово "ласка" значить "милість", "доброта", "любов". У ведійському санскриті слово "ласа" значить "багатство", "доброта", "приємність", "принада". (Ласувати - значить входити у світ любови, ласкавити. Ми сьогодні кажемо - ласощі, ласкавий, ласий, ласолюб, ласкавець).
    Ми забули, що наші предки слово "виласканий" вживали в значенні "викоханий", "аристократичний", "шляхетний", "благородний", обдарований Богом Виласом. Виласа - ведійський Бог любови, пісні, гуляння, мистецтва, мислення, багатства, скарбу). І піснетворець (поет) звався ласкавцем, тобто, людиною натхненною Виласом.

    215. У НОВГОРОДІ ГОЛОВНА ВУЛИЦЯ В ДОХРИСТИЯНСЬКІ ЧАСИ ЗВАЛАСЯ - ВИЛАСА, де й стояла статуя Виласа. І в "Слові про Похід Ігоря" читаємо: "Ві- [552] щий Бояне, Велесів внуче". Не можемо знати (першорукопису немає), як автор "Слова" написав - Виласа чи Влс? Знаємо, що у старослов'янських рукописах писалися слова скорочено. Наприклад, "бъ" (бог), "ба" (бога), "слва" (слава), "гдь" (господь), "да" (дасть), "ись" (Ісус), "ха" (Христа), "члкь" (чоловік). Відомо, що для перших перекладачів "Слова" було багато незрозумілого. Вони робили помилки, неправильно поділяючи текст, неправильно ставлячи розділові знаки і неправильно трактуючи значення того чи іншого слова. Вважаю, що автор "Слова" написав "Влс". (У санскритському письмі голосні букви не в усіх випадках пишуться. Наприклад, написано "тт", а читається "тато", "тата", "написано "лл" читається "лель", написано "рґ" - читається "риґ").
    Слово "Влс" можна читати, як "Влес", "Велес", "Влос", "Вилас", та правильно - Виласа. У "Житії князя Володимира" читаємо: "А Волоса, єго же іменуваху яко скотіа бога, повели в Почайну ріку вовраци". Бачимо, що є прагнення (керуючись мотивами політики грецької церкви) не тільки спотворювати ім'я Виласа, а й неправильно трактувати Його значення. В інших літописах написано "Вилас", або "Веліс": у литовській мові слово "веліс" значить "мертвяк". У греків є святий Власій - опікун скота; пристосовуючи Виласа до церковного Власія, монахи - літописці й написали "Волос, скотіа бога". (Вислів "скотолюбіє" у старі часи означав "грошолюбство").

    216. ДЖАШУЯГВ, ДЖАШУЯ, ЯШЮА, ІСУС, ДЖЕСУС, ЄСУС, СУС, ЙСУС. Якщо сказати людині необізнаній з лінгвістичними законами, що ім'я "Йсус" виникло з імени "Джашуа", вона проявить застереження. Справді так є, древні кияни казали Паржана. Бог Паржана - уосіблення дощу. У "Ведах" визначне місце має божество Паржана. Ведійське слово "пар" є корінем українського слова "повернення", "поворот", "повертаючий", а слово "жана", як я вже говорив, значить "життя". Паржана - Повертаючий життя.
    Узимку земля мертва - весною їй треба повернути життя. Як і чим? Паржана весною повертає матері-землі життя - посилає з сварги (неба) цілющу небесну життєтворчу воду (вар): з неба (сварги) на землю приходить життя.
    Щоб краще збагнути значення слова "Паржана", згадаю, що в "Рик Ведах" є слова "Парітап" (Повернення тепла), "Парісуш" (Повернення суші), "Парівартам" (Повернутий кругом), "Парігріш" (Повертаючий гру), "Пар'янавата" (Повертаючий вітер, у санскриті "вата" - вітер). У Індії Бог Паржана (і про це ми читаємо у "Рик Ведах") отримав нове ім'я - Індра.

    217. ІМ'Я ПАРЖАНА (ПАРЖЯНА) ПОЧАЛО ВИМОВЛЯТИСЯ, ЯК ПАР'ЯНА, ПЕРУНЯ. Митрополит Іларіон (Огієнко) пише, що "Слово" "Перун" часом виводять від прати-бити, чавити" ("Д.В.У. Н.", стор. 101). Ні, у "Рик Ведах" слово "прати" значить "проти", [553] "діяти проти", "бити", "прати", звідси - праник. Наприклад, такі мають значення санскритські слова "праті іті - проти іти, праті гата" - проти гатити.
    Слово "Перун" (виникло з слова "Паржана", "Пар'яна") немає нічого спільного з словами "прати", "бити", "чавити". Навіть ті українці, які залюблені в грецьку церкву і грецьку мітольогію, не зобов'язані ім'я Паржяна (Пар'яна) вимовляти так, як написали монахи, Перун. (Польська вимова "Перуня" краще зберегла тотожність з первісним - Пар'яна (Паржяна)).

    218. А СТРИБОГ? ОХРЕЩЕНИЙ УКРАЇНЕЦЬ, СМІЮЧИСЬ із "глупоти" своїх предків (внуків Дажбожих), не знає, що сміється сам з себе, будучи людиною обдуреною тими чужими святителями, яким він поклоняється. Як же не сміятися? Українці (русичі) мали божка, що підстрибував, звали його ім'ям - Стрибог. Ні, не можна сміятися з доброї людини, яка йшла в білому вбранні і була злодіями обкидана болотом!
    Твердження таких дослідників, як Огоновський, який доводить, що ім'я Стрибог походить від "Стриб-бог", що значить "бог, що стрибає", не варті уваги.
    Не було слова "Стрибог" в рідній вірі України (Русі). Кияни казали "Стріба". Вони слово "ба" вживали в значенні "явність", "дійсність", "буття". У санскриті слово "ба" значить те, що в англійців "бі" , "іс" , у НІМЦІВ - "бін", "іст", у мові "Авест" - "бу".
    Слово "ба", "бгу", "бг" наші предки не вживали в сучасному значенні "Бог". У них слово "Див" відповідало нашому сучасному "Бог". І слово "Див" (по-санскритському "Дева") в значенні "Бог" латиняни вимовили, як "Девус". І звідси французи - Дію, іспанці - Діос, італійці - Діо. Старі греки вимовили "Див", як "3ео" (Зевс), а потім - Теос.
    У нас зі слова "Див", я як вже зазначував, виникли слова "Діва" (Дівиця, Дівчина), диво (чудо), "з доброго дива сталося". "Диво дивнеє на світі".
    Очевидно, спочатку слово "діва" (дівчина) вживалося в значенні "богиня". У Індії (в мові Урду) слово "діва" (дева) сьогодні значить "богиня".

    219. НАШІ ПРЕДКИ СЛОВО "СТРГ (І ПРО ЦЕ ЧИТАЮ Й У "РИК ВЕДАХ") вживали в значенні "стереже", "опікується", "доглядає", "вартує". Стріба - сторож буття. Стріба у предків наших (вже в добу Трипільської культури, яку я зву Ведійською) був добрим духом, який єднав жену (життя) з мужом (могутністю), щоб вони мали одне почуття - з почуття їхнього приходив на світ сисула (син), або дочка (дара).
    У "Рик Ведах" визначено, що "Стріба" - божество, що опікується дітьми", є він ангелом-хоронителем світу дитячого. Стріба - уосіблення рухливости, дії, невтомности, прагнення множитися, в продовженні життя щастя шукаючи. Усе, що рухливе (хвилі на ріці, рух в деревах, рух крови по жилах, вітри в полі, стрітення ве- [554] сни з зимою) вважалося помічником (внуком) Стріба.
    У "Слові про похід Ігоря" читаємо: "Се вітри, Стрибожі (треба - Стрібові, - Л.С.) внуці, віють з моря стрілами". Не шляхетним сумлінням керувалися монахи літописці, написавши слово "Стріба", як "Стрибог". Не завжди наші предки слово "ба" вживали в значенні "бог". Вони казали "Білоба" і "Чорноба", розуміючи, що змагається "біле буття" з "чорним буттям", а не в значенні - чорний бог і білий бог.

    220. ПАР'ЯНА З СВАРГИ (З НЕБА) ПОСИЛАЄ ЗЕМЛІ ДОЩ (ЖИТТЯ). Небесною животворною силою напоєна земля, оживає - зеленіють луки, степи, гаї, ліси, цвітуть сади. Часто з Пар'яною йде й Крешана. Кришана (Крешана) бере в Дажбога (Сонця) вогонь, і по сварзі (небі) креше - несе людям вогонь, дає їм світло для родинного кола, іскру, тепло.
    Ми, українці, кажемо - крешуть блискавиці, крешуть іскри, на небі почав кресати вогонь, кришить все на шляху, крешуть іскру дворучні мечі. І предки наші казали - Крес (Крешана). Є в нас слова "кресати", "кресатися", "креше", "крешуться". "Тухольці кресали вогонь і розкладали вогнище" (І. Франко).
    Крешана - птах вогнистий, жар - птиця (блискавиця), він проганяє з землі зимову тьму. Він (Крешана чи Кришана) жар-птицею злітає з неба, і в дереві, і в камені затаює іскри свої. Кришана - суто хліборобське божество, весною вогненним кресанням (воскресінням) він подає з неба вістку, що хлібороб може вже починати землю кришити (орати). І в Оріяні (Трипільській Україні) ті оріяни, які були хліборобами, звалися кришанами.

    221. І ПІД ЧАС СВЯЩЕННОЇ ОБРЯДОВОЇ ТРИЗНИ (тертя двох перехрещених деревин) воскресається (викрешується) вогонь - дає своє живе знамено Кришана. Крес (хрест) - знамено Кришани: щоб людина могла здобути вогонь, або розвести вогонь (викресати, воскресити) треба дерева перехрещувати. Ім'я Кришана писалося, як "Крс", "Кріп", "Креш", "Кропі".
    З ім'я "Кришана" (який також є визначним Ведійським божеством) постало слово "крос", "крест" (хрест), у сербо-хорватській мові слово "кріш" (криж) значить "хрест", у богемській - "кріж". У церковнослов'янській - "криші", крижі (хрест).
    (У грецькій мові слово "отаврос" значить "хрест"; від грецького слова "хріеін", що значить "мазати" створене слово "Христос" (Помазаний). Немає жодних даних вважати, що слова "Христос" і "хрест" своїм походженням споріднені).
    Хрест - стародавній символ світла в релігіях України (Русі), Індії, Єгипту, Ассирії, Азтекії. Цар Сирії Шамші-Адада (син Салманасдра), який жив 800 років до "нашої ери", зображений з хрестом у руці. У старих латинів - хрест (crux) вважався знаряддям, до якого прицьвяховувалися збунтовані раби, я вже про це оповідав, згадуючи Спартака. У хри- [555] стиян хрест вважається символом віри християнської; не всі християни віддають пошану хрестові.
    Кришана зовсім незгаданий у писаннях монахів-літописців тому, що його символ "хрест" і його скорочене ім'я "Крш", звучанням нагадуючи ім'я Крістос, вносили замішання в їхнє блаженство.

    222. У "АВЕСТАХ" СЛОВО "ГОРУ" ЗНАЧИТЬ "СОНЦЕ". І тому деякі дослідники вважають, що слово "хорс" - іранське, походить від "гору". І гіттіти слово "гор" мали в значенні "горіння", "небесне горіння". (Знаємо, що Овідій звав українців (русичів) гіттітами. Зневажаючи їх, він, самозакоханий римський аристократ, писав, що боїться, "щоб брудний гіттіт з добутим мечем не забрав життя". У праці "Совість Історичної Науки" я говорю про мову гіттітську).
    Митрополит Іларіон (Огієнко) написав, що "Хорс - староукраїнський бог Сонця, Сонце" ("Слово про Похід Ігоря", Винніпег, стор. 197). А в "Д.В.У.Н." (на стор. 103) він пояснює, що "Друга назва для бога сонця була Хорс. Чим він різнився від Даждьбога, нема змоги встановити. Багато вчених: Бодянський, Крек, Ягіч, Фаминцин і інші, твердять, що Хорc і Даждьбог - це одна особа, один бог сонця. Але проти свідчать самі пам'ятки, що все подають цих богів, не змішуючи, як дві особи". Тобто, перечислюючи імена Богів, пишуть "Сварог, Дажбог, Перун, Велес, Хорс, Стрибог". Літописні пам'ятки не змішують Дажбога з Хорсом.

    223. УВАЖНО ЧИТАЮ У "СЛОВІ ПРО ПОХІД ІГОРЯ" ТАКІ СЛОВА: "Всеслав князь людем судяше, князем гради рядяше, а сам в ноч волком рискаше: іс Києва дорискаше до кур Тмутороканя, великому Хорсови волком путь прерискаше". З цих слів дізнаємося, що буй-тур Всеслав "сам в ноч волком рискаше", тобто, вночі швидко їде на коні, "великому Хорсові волком путь прерискаше". Хіба вночі можна Сонцеві (Хорсові?) "волком путь прерискаше?"
    У літописах написано "Хурс", "Хорс", "Хрос", "Харс", і є написано "Хрс"; слово "Хрс" треба читати, як "Хороса", або "Хроса". Слово "Хроса" фонологічне утворилося з санскритського "Гоурас" (Гоура), що значить "бліде горіння", "брилянтне світло", "біле сіяння". У "Атарва Веда" (Паршіста) слово "Гоура" значить "Брилянтна Богиня" в значенні "Місяць" (нічне небесне горіння, ніжно-брилянтне сяйво).
    Не зважаючи на те, що ім'я Божества Хороса затьмарене було сотні літ зневажливими писаннями монахів-літописців, воно в правильній вимові збереглося у слові "Хорошо", що значить "Осяйно", "Горіюче", "Гарно", "Опромінено". Так, Місяць - це Хорос (Хорош). І хороша дівчина в хорошу (місячну) ніч хорошому юнакові до Хороса (Місяця) звертаючись, співає "Не світи ти, Місяченько, не світи нікому! Тільки світи миленькому, як іде додому". [556]
    У цій сердечній дівочій молитві затаєне не тільки єднання з вірою Предків, а й проявлене хотіння бачити в Хоросі приятеля таємних дівочих почувань. Великий Хоросе (Хорсе), путь Твоя позначена сяйвом на землі внуків Дажбожих і ославлена нічними походами богатирів України (Русі), буй-турами і яр-турами.

    224. А СВАРОГ? "СВАРОГ - ГОЛОВНИЙ БОГ УКРАЇНСЬКОГО ДОХРИСТИЯНСЬКОГО ВСЕБОЖЕСТВА (ПАНТЕОНУ)?" Ні. Слово "Сварог" літописці-монахи неправильно написали, щоб утвердити думку, що українці (русичі) "мали бога з рогами", були такими нечистивцями хибнодумними, що, бачите, поклонялися "рогатому богові"?
    "Сварга" - так говорили і писали цар Святослав і волхви, і ніколи - Сварог. "Сварга" значить "Царство Небесне". Сварга тримає зорі, сонце, місяць, землю, щоб "цьому світові не бути поверженому", щоб в цьому світі були Прав, Яв, Нав.
    У Сварзі (Небесному Царстві) є Датель Буття (Дажбог). Він - Головний Сваржич, Він - безособове Світло, у Нього є Сини і Дочки - Пар'яна, Кришана, Виласа, Хороса, Стріба, Світовид, Мокша, Лада, Лад. Усі вони - сини Дажбожі (сини Сонця). Українці (русичі) - внуки Дажбожі, тобто внуки Сонця. ("Лев Силенко - перша людина, яка пояснила, чому Дажбог звався Сварожичем і чому українці (русичі) звалися внуками Дажбожими. Значить наші рідні Боги не були бісами-ідолами? Я прийму Силенкове пояснення значення божеств у старобатьківській вірі нашій, коли воно буде всіми визнане". Земляче, пощо таке пишеш? Правда є правдою, незалежно від того чи вона всіми визнана чи тільки малою спільнотою).

    225. НАШІ ПРЕДКИ ВІРИЛИ, ЩО ВОНИ ПОХОДЯТЬ З БОЖЕСТВЕННОГО РОДУ (з сім'ї Богів) Дажбог (їхній Рідний Дід живе на Сварзі (в Царстві Небесному) з своїми Синами і Дочками, а Внукам своїм (українцям-русичам) передав у вічну спадщину землю молоками і медами текучу, пташиними піснями співучу, багату на зерно й м'ясиво та на всяку пашницю, небесне й земне диво, щоб внуки Дажбожі були мужні й пригожі, і мужністю пісень славили день, і були вічними, як світ, і нині і завжди!
    Українці (русичі) - внуки Дажбожі. "У Слові о полку Ігореві" 1187-го року проведений ще один погляд на наших давніх божків: це не біси, не ідоли, але наші Предки, люди - їхні онуки: "Погибашеть жизнь Дажбожа внука", "Встала Обида в силах Дажбожа внука", "Бояне, Велесів внуче". Це для нас дуже важливе: давні боги не біси, і з'єдналися (злилися) вже з нами, як наші Предки. Взагалі, в "Слові" ані єдиним слівцем не ображено наших стародавніх вірувань, хоч автор його був християнин" (Митрополит Іларіон (Огієнко) "Д.В.У.Н.", стор. 21). Зрозуміло бо, що тільки той християнин, який має душу безжалісно скалічену, буде "ображати [557] наші стародавні вірування", тобто, поводитиметься, як людина малої духовної культури.

    226. ДАЖБОГ. СЬОГОДНІ СЛОВО "ДАЖБОГ" МИ ВЖИВАЄМО В ЗНАЧЕННІ "ДАТЕЛЬ БУТТЯ". Є такі вчені, які вважають, що слово "даждь" постало з іранського "даґ". У "Авестах" - "даґ", а в "Рик Ведах" - "даґ" значить "догорання", "догора"; слово "Дагра" - горіння.
    Санскритське слово "да" (як знаємо) значить "давання", "дає", "дати". І в цьому значенні воно поширене й у "Авестах". Латини кажуть "даре", іспанці - "дар", румуни - "да", французи - "доннер".
    Уже я писав, що санскритське слово "сур'я" (суар) значить "сонце", але треба, знати, що й слово "жотіс" значить "сонце", "небесна ясність", "сонце в небесах", "жотіс" постало з слова "жя" (життя).
    (На світанку історії Індо-Европейських народів слово "ба" вживалося в значенні "є". Англієць каже "бі", німець - "бін", у "Авестах" - "бу", в "Рик Ведах" - "бгу", ("стрільба - стріляння є", "сів-ба", "молоть-ба", "мольба". Там моль-ба - там моління є).
    Уникаючи у священну суть слова "Дажбог", відчуваєш почуття гордости - якими світломислячими і душевно-добрими були наші Родителі - Тато Орь і Мати Лель! Вони казали, що світ є, люди є, бо в сварзі (небі) Датель життя є (Да жя ба). У "Влес-книзі" (пишеться "Влес книгу сю птчемо Бгу ншему", а треба читати "Виласа книгу сю почтемо Богу нашому") пишеться "Дажба".

    227. ЯК В ОРИГІНАЛЬНОМУ РУКОПИСІ "СЛОВА ПРО ПОХІД ІГОРЯ" БУЛО НАПИСАНО - ніхто тепер сказати не може, та на основі тих копій, що є, читаємо: "Востала Обида в силах Дажбожа внука", могло бути написано так, як у "Влес-Книзі", "Дажба внука".
    Коли наші предки казали "Боги наші славні", то вони ці слова вживали в значенні "Могутності наші славні", "Багатства наші славні", "Величності наші славні". Слово "бог" постало з санскритського слова "багу", що значить "величність", "багатість", "могутність". У "Рик Ведах" читаємо "багузна" - багатознаючий, "багудана" - багатодаючий.
    Є в небесах сонце - Датель життя (Дажяба). З історії релігій світу знаємо, що розуміння Бога змінні. І в наших предків Дажяба був визначений, як "Датель Життя Багатого" в значенні - Датель Життя Всюдисущого і Всевічного; сьогодні ми слово "Дажба" вимовляємо, як - "Дажбог".
    Слова "Востала Обида в силах Дажбожа внука", Митрополит Іларіон (Огієнко) переклав: "Встала Обида в військах Даждьбожого внука". Він без підстав написав "Даждьбог" замість "Дажбог".
    "Походження назви Даждьбог своє, народне, це слово складне, зложене з приказового способу даждь, цебто дай, і бог, багатство. Разом - податель добра, [558] багатства, бог подавець, дарівник, пор. "Deus dator". У цій назві слово бог давніше за даждьбог. В історичних пам'ятках це ім'я звичайно пишеться або по-давньослов'янському Даждьбог, або по-староукраїнському Дажбог" (Митрополит Іларіон (Огієнко) "Д.В.У.Н.", стор. 102). Наші Предки "приказових способів" у іменах (і особливо в іменах Богів своїх) не вживали. Пояснення, що слово "Дажбог" значить "Дай Боже" треба вважати невдумливим.

    228. МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН (ОГІЄНКО), пояснюючи походження слова "бог" пише, що "найважніше релігійне слово бог формою позосталося в нас незмінним, і не було заступлене новим грецьким словом теос. Слово бог було в нашій мові з дуже давнього часу, а дісталося до нас десь із південного Сходу, із персько-іранського світу, пор. санскритське bhago, зендське bagha, переське bagha - багач, багатство, добро, податель добра. Наші слова: багач, багатий, богатир, богатство), збожжя-збіжжя й т. ін. одного спільного пня зо словом бог", ("Д.В.У.Н.", стор. 85).
    Таке пояснення слова "бог" не зовсім правильне. По-санскритському "бог" значить "дева" (див), по-авестійському - "бажя", по-староперському - "баґа", але це зовсім не значить, що слово "бог" "дісталося до нас десь із південного Сходу", ні, ні, слово "бог" дісталося до південного Сходу (до Ірану, Індії) з Оріяни (Трипільської України-Руси) п'ять тисяч літ тому - десь на світанку історії Індо-Европейської: у часи приходу перших оріянських племен до Північної Індії.

    229. ТАТО ОРЬ І МАТИ ЛЕЛЬ ВІРИЛИ, ЩО ВОНИ ОТРИМАЛИ ВІД ДАЖБОГА (ДІДА СВОГО) ЗЕМЛЮ МОЛОКОМ І МЕДОМ ТЕКУЧУ - отримали у вічну спадщину, вони - внуки Дажбожі. І народжені ними сини і доньки створили Рід, який носить ім'я Первородителя свого - Оріянський (Арійський) рід. Орь і Лель у часи Мізинської культури казали "Сварґа". І слово це (у "Ведах") значить "Небо". Щоб краще відчути значення слова "сварґа", згадаю такі санскритські слова "сварґадвара" - (небесні двері); "сварґаоко" (небесний дім), Дім Богів, де живуть з Богами душі внуків Дажбожих, прибулі після земного життя в Царство Духа Предків.
    "Сваруг" (самовирощуючий, самороджений; тут "руг" значить "роджений"); "свароціс" (самоосяяний, в небесах сяючий); сваржя (царство небесне). Найпоширеніше в санскриті слово "сварґа" вживається у значенні "небо", "царство духовне, небесне".

    230. ДАТЕЛЬ БУТТЯ (ДАЖБОГ) МНОЖЕСТВЕН СВОЇМ ВІЧНИМ І БЕЗМЕЖНИМ "Я". Дажбог опікуючись внуками своїми, проявляє себе, як Сила вічна, незнищима, самоутверджуюча в много діянні. Зернич - творець зерна, Листвич - листя, Квітич - квітів, Травич - трав; усі назви місяців уосіблюють в собі божества України (Русі), і на славу [559] добрих дій їхніх Свята Вечеря має дванадцять страв. (У Західній Европі місяці названі в честь божеств Римських - Марс (Март, Мерч), і в честь імен римських імператорів - Авґуст).
    Коляда, Корочун, Щедрик, Стрітення, Зажинки, Обжинки, Веснянки, Купала, Морена, Неділя, Карна, Клітчальна Неділя, Великдень, Різдво, Мольба, Благовіщення, Білий Тиждень були назвами святкових врочистоcтей і понять. Вважати, що вони були богами, значить робити таку помилку, яку робить той, хто, неорієнтуючись пише, що Панахида, Євхаристія, Іконостас, Парастас, Архиєрей, Епітрахиль, Церква, Катехизис, Анатема, Псальми, Маковея, Антимінс - справа української національної культури, віри, свідомости.

    231. ХТО БУВ СВІТОВИД? СВІТОВИД - СИН ДАЖБОЖИЙ, якому доручено пильнувати, щоб у світі Нав і Яв здійснювався Прав, тобто, щоб у світі Неявному і Явному священноздійснювалися Правила Дажбожі. Хто була Мокша (Макоша?) Макоша - Мати Милосердя. Вона оплакує горе внуків Дажбожих, сльозами своїми Вона звільняє душу від туги, пригнічення, її душа - сльози всемилосердя. Джерельні ріки - то чисті сльози Матері Макоші. З джерела воду пити - цілющими Макошиними сльозами душу оздоровлювати. Мокша оплакує гріхи людські - слізьми обмиває душі тих, хто лишає земне життя і переселюється у Царство Духа Предків.
    (З слова "мок" (мокрий) виникло слово Мокша (Макоша). Не випадково кияни, побачивши джерельно-чисту річку, яка тече в лісах (на північ від Вороніжа), дали їй назву - Мокша).
    Лада - уосіблення дівочої краси, Лад - чоловічої. Ладний - значить чарівний, вибагливий, привабливий, має тіло і душу ладністю виласкавлені. Карна - мистецтво управління, володіння, впорядкування, керування. З слова "Карна" виникли слова "кермо", "карний", "керманич", "кермування".

    232. ПРОФ. ДР. Л. БІЛЕЦЬКИЙ (ПРЕЗИДЕНТ УВАН) не написав нічого величного про православіє грецької церкви в Україні (Русі). Він після глибоких досліджень визначив, що про віру "українського народу часто приходиться чути від української інтелігенції згірдливі вислови, що, мовляв, то нічого не варті "забобони". Іншими словами, таке означення давало до зрозуміння, що поганство українського народу - то є така собі дурниця, що не заслуговує на ніяку увагу, а народові тільки шкодить, затримуючи його цивілізаційний поступ, розвиток його світогляду, культури на задивлення на світ Божий.
    "Заглиблюючись у багатющу ділянку віри українського народу, студіюючи всі прояви його обрядових дій, вірувань, мітів і культів, мушу ствердити, що таке згірдливе твердження є збудоване на глибокому блуді й непорозумінні. Все те в світогляді українського народу, що можна означити, як [560] первісне релігійне переживання, є один із найбагатіших скарбів народного творчого думання, є невичерпне джерело, з якого черпаємо всі ті духовні проблеми, що підносять духовність української нації, те істотне, що відрізняє український народ від інших як слов'янських, так і других народів, те, що творить українську національну історію, філософію, мистецтво, що спричинюється до пізнання його національного єства.
    "Найхарактеристичнішою рисою всіх цих релігійних переживань є те, що вони йдуть із самої душі народу й тому заховують у своїй основі найглибші переживання його рідної історії.., а це все вкупі змальовує нам і розкриває всю сутність його правдивої національної душі. Ні в одній ділянці української культури ми не наблизимось так безпосередньо до душі української нації, не відчуємо так тремтіння національного духа, як у цій первісній вірі українського народу" (Л. Білецький "Історія Української Літератури", т. 1, стор. 23, 24). ,
    Рідна віра України (Русі) - це велична, горда, священна національна свідомість Українського Народу творена тисячоліттями, творена на волі, самобутньо. Щоб в народі пропала національна свідомість, треба дати йому свідомість православія грецької церкви, треба безпереривно з душі народу викорінювати "тремтіння національного духа", закодованого в його Дажбожій вірі.

    233. 1122 РІК. ГРЕК-МИТРОПОЛИТ НИКИТА (1122-1126) У СВЯТІЙ СОФІЇ ПРОКЛИНАЄ РИМСЬКИХ ЄРЕЇВ, що вони "уклонилися від древнього ученія церкви", "неправильно визнають непорочне зачатіє Богородиці Марії", "Католики неправильно ісповідують, кажучи Дух Святий походить від Отця і Сина", "Католики-лжеапостоли, які приходять в овечих одежах, щоб спокушати православних християн обіцянками".
    Коли у Києві появиться католик, вже всім ясно, що прийшов він, щоб "спокушати православних християн обіцянками". Київська молодь, чуючи, що єреї грецької віри зневажають всі віри на світі, крім грецької, не тільки не хочуть іти до церкви, а й відважуються казати, що в грецькій церкві є ідолослужіння. "Піддаємо анатемі всіх тих, хто зве поклоніння іконам ідолослужінням, і тому їм не поклоняється"; такі й подібні анатеми виголошує Никита. "Що грек каже, то нас не зобов'язує", - такі й подібні думки висловлюють кияни.

    234. І НИКИТА РЕЧЕ: "Святий Феодосій Печерський у "Слові о карах Божих" написав, що Христос на Русь зсилає кари, голод, пошесті, набіги поганців тому, що народ ще тримається віри батьків своїх, з пошаною згадує імена Богів Київських! Імена Богів Київських гнівають Христа!"
    Прийшла весна, молодь іде в діброви стрічати весну. Грає на сопілках, співає. "Цілий світ дохристиянської поезії, де забава, мистецтво, віра і життя зливалися в одну цілість, де Дажбожі вну- [561] ки з співами на устах ішли зустрічати весну, де молодь збиралася між селами на весільні ігри..", - все це "полетіло з проклонами монаха-аскета" (Б. Лепкий "Н.І.У. Л.", том 1, стор. 40, 41).
    Виконуючи розпорядження грека-митрополита Никити, воєвода Путята (внук того Путяти, що в часи царя Володимира хрещення робив вогнем і мечем) з градниками напав на розспівану молодь - біжать дівчата, гублять вінки, плачуть. Юнаки, обороняючись, пускають стріли - ранять Путятиних градників. Градники мечами ранять юнаків. "Істинним православним є той, хто церковні пісні співає, а не світські - про зорі, вітер, Дніпро, місяць, кохання та інші поганські нечистивості!"
    Кияни, обороняючи дітей, вийшли з дворів своїх з сокирами і мечами. І вторглися у двірець воєводи Путяти - порубали у Путятиній церкві грецьких "іконних божків". І підпалили Путятин двірець. (О, не легко, не легко було молодим киянам свою рідну національну свідомість відстоювати!)

    235. І СТАЛОСЯ НЕ ГРЕЦЬКО-ЦЕРКОВНЕ ЧУДО, А СВЯТЕ КИЇВСЬКЕ! Цар Володимир (Мономах) не покарав повсталих киян. Чому? Половці знову палять села, ловлять людей і продають у неволю у Фракію. Треба молодих людей кликати до війська: потрібне ополченіє.
    "Не до війська, а в монастирі має іти молодь! У молитвах і постах дні проводити треба, щоб приподобатися Цариці Небесній", - речуть монахи. І цар Володимир (Мономах) їм відповідає: "Не піст, не життя на самоті, не монашество врятує вас, а добра дія!"

    236. 1124 РІК. ЗАТЕМНЕННЯ СОНЦЯ. Кияни, бачачи, що в обідню пору так затемнилося сонце, що на небі появилися зорі, стали на коліна. У їхній спонуці прокинулися одідичені поняття, що сонце - свята сила животворна, яку хочеться хвалити, без якої світ не може бути світом. "Сонце - світло Дажбоже, і Дажбог в сонці і сонце в Дажбозі", - рекли волхви.
    І цар Володимир у своїй Науці" дітям дає настанови: "Щоб не застало вас сонце в постелі", "Віддавши ранкову похвалу Богові, а потім Восходячому Сонцеві, й, побачивши Сонце, прославте Бога з радістю". "Похвалу Восходячому сонцеві". Ці ж слова взяв цар Володимир з молитви, яку виголошують волхви, живучи у лісах, глухих хащах. Не маючи сил викорінити з народного інстинкту (тисячоліттями надбаних) понять, що "рідне - рідне", а "чуже - чуже", будуть появлятися намагання обряди рідної віри України (Руси) підпорядкувати інтересам грецької церкви.
    "Віддаваймо ранкову похвалу Сонцеві-Дателеві Буття нашого, ми, внуки Дажбожі, живемо в промінні Сонця. Ми народжені Сонцем і віддаємо похвалу Восходячому сонцеві. Ми не хочемо, щоб у наше сонячне життя втручалися божки грецької церкви привезені з Візантії", - повторяють кияни слова волхвів. [562]
    І... горить Київ. Горять церкви грецької релігії. Горить жидівська вулиця, на якій жили жиди-лихварі, торгівці сіллю та іншим крамом. "Пожарь великь вь Кыевь, яко погорівшу ему мало не всему, яко церквей единыхь сгоріло мало не 600, погорі гора і монастыри всі, что ихь било в граді" ("Ростовська літопись").

    237. У КИЄВІ 600 МАЛИХ ДЕРЕВ'ЯНИХ ЦЕРКОВ? "Князі ставили церкви, монастирі, мали свої домашні церкви, возили з собою попів, їжу в далеку дорогу, а поруч з цим споряджували в монастирях пири для монахів, але й запрошували туди й своїх знайомих чоловіків і жінок, і добре там гуляли", і "І співали тропарі. І, як нап'ються, то не пам'ятають і тропарів" (М. Аркас).
    Бояри, купці ставили домашні церкви. Коли купець зробить злочин тяжкий - під час суперечки уб'є знатного киянина, він повинен гріх відпокутувати. Як? Дає злото митрополитові і ставить домашню церкву, освячуючи її дорогими іконами привезеними з Греції. І кияни, почувши, що купець посварився з купцем чи боярином, кажуть: "Ще не знати, хто з них церкву ставитиме?".

    238. 1125 РІК. ЦАР ВОЛОДИМИР (МОНОМАХ) 19 ТРАВНЯ ПОМЕР, маючи 73 роки. І царем став його син Мстислав. У літописі читаємо: "Се бо Мстислав великий наследи отця своєго Володимира Мономаха великого. Володимир сам собою постоя на Дону і многа пота утер за землю Рускую, а Мстислав мужи свої посла, загна Половци за Дон і за Волгу, за Яик, і тако избави Бог Рускую землю от поганих".
    І прийшла весна - вісті з Новгороду прийшли (в 1126 році), що вже кінець квітня, а сніг лежить на нивах. Вимерзла озимина. І минулого року був неврожай. Новгородці їдять березову кору, липове листя, мох.
    1126 рік. 1 серпня у Києві землетрус. Похилилися і потріскалися кам'яні церкви. Помер грек-митрополит Никита; він майже п'ять років безпощадно викорінював у народі національну свідомість, утверджену рідною вірою України (Русі). "За його панування вже можемо запримітити, що мораль, вроджена українському народові.., внаслідок візантійщини.., занепала сильно", "засоби митрополитів-греків: спершу здеморалізувати Український Народ, бо тоді щойно можна зробити з нього колонію" (Др. Г. Лужницький "УД.м.С.іЗ.",, стор. 86). Здеморалізувати Український Народ, значить перетворити його в народ без національної свідомости і гордости, перетворити внуків Дажбожих у рабів Саваотових, в національно несвідомих істинно-православних тутешніх людей. [563]

    239. 1131 РІК. ПРИБУВ ДО КИЄВА НОВИЙ ГРЕК (МИТРОПОЛИТ МИХАЇЛ). І з ним - юрби монахів. Здібніші монахи будуть наіменовані єпископами й ігуменами грецької церкви в Україні (Русі). І на ладьях (човнах) прибули [563] грецькі купці - привезли і кони, ризи, підсвічники, кадильниці, кропила, мощі, камінці з гори Афон та з гори Голгофа. Багатий купець Пирогостус (Пирогощ) привіз ікону обкладену камінням, оздоблену сріблом і злотом; ікону Діви Марії малював славний грецький іконограф, позувала, як видно по образі, чорноока і смаглява якась грецька дівчина.
    У "Харатейних Літописах" пишеться, що цар Мстислав Володимирович (1125-1132) "заложіл в Києві церков Святой Богородиці Пирогощюю", "от греков Пирогощую купцом Богоматері образ". На Подолі на ярмарку рядами стоять сотні ікон Богородиці, Христа, Іоана Хрестителя, Варвари, Андрея, Миколая, Юрія, Михаїла, і десятки інших святих грецької церкви.
    Чому в Україні (Русі) такий великий збут святощів грецької церкви - просто немає застою? "Іпатієвський літопис", 1871 року видання, на стор. 77-й пише: "Коли Володимир охрестився, то прийняв ісповідання віри за себе і за ввесь свій народ, а в цьому ісповіданні було й таке: "Вірую і приємлю церковная преданія і кланяюся чесним іконам, кланяюся древу чесному і кресту, і всякому кресту, і святим мощам і святим сосудам". Такі поклявся ритуали здійснювати цар Володимир, і той, хто не купує грецькі церковні святощі і не поклоняється їм, не шанує клятви тієї, яку склав грекам цар Володимир.

    240. БІДНІ ЛЮДИ КУПУЮТЬ НА ПОДОЛІ БІДНІ ІКОНИ БОГОРОДИЦІ. Багаті люди доми свої прикрашують багатими іконами Богородиці. Цар Мстислав, купивши у грека-купця Пирогостуса найбагатшу ікону Богородиці, в її честь поставив церкву "Богоматері Пирогоської", яка була проголошена чудотворною.
    Торгівці іконами оточили селянина Поляна, який у дзбанах продає пахучий липовий мед, у міхах - сало. Щоб відчепитися від нав'язливого продавця, Полян узяв ікону святої Варвари за три кусні сала. І сказав: "Згодиться, моя стара помолиться, а не згодиться - горнець з молоком накриватиме". У цих словах (словах, що стали народним прислів'ям) висловлена щира селянська безпосередність, по якій пізнаємо - народ не дорожить тими святощами, які не народжені з його душі, з рідних його понять і хвилювань.

    241. 1132 РІК. 15 КВІТНЯ ПОМЕР ЦАР МСТИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ. Він жив для грецької церкви, щедрими дарами обдаровував єреїв-греків. Догоджав їм, нічим їх не обмежував. У купців святощі закуповував, золота не шкодуючи. Він у Києві поставив багатий Федорівський монастир (він, цар Мстислав, у хрещенні був Федором).
    (І не цариця Ольга, не цар Володимир-Хреститель, а цар Мстислав був зразу (як пише Др. Г. Лужницький) греками проголошений "святим Феодором грецької церкви". Щойно після 1240 року (в часи підходу Татаро-Монголь- [564] ської орди до Києва) греки проголосили царя Володимира-Хрестителя святим Василієм... із застереженнями: він був святим без права почитання в церкві. І щойно в 1263 році вперше було його ім'я згадане, як святого грецької церкви.
    У грецькій церкві святих дуже багато - є цілі "династії святих". Наприклад, святий Василій (329-379) походив "з родини святих греків". Батько св. Василія - святий, мати св. Василія - це свята Емінія, а сестра його - свята Мокрина, а брати його - святий Юрій і святий Петро, їм поклони складають українці - православні грецької церкви).

    242. ПІСЛЯ СМЕРТИ ЦАРЯ МСТИСЛАВА СТАЄ ЦАРЕМ КНЯЗЬ ЯРОПОЛК ВОЛОДИМИРОВИЧ (молодший брат Мстиславовий). Бути царем України (Русі) - імперії, яка своїми просторами рівняється Західній Европі, справа складна. (У "Біблії" пишеться, що було царство Юдея, яке на півдні межувало з царством Едом, на сході з Солоним морем, на заході з Палестиною, і були в Юдеї гради - Єрусалим, Геброн, Бір-Шеба, Ламіш. На території імперії України (Русі) могли б розміститися двісті таких царств, як Юдея).
    В Україні (Русі) від 972 року починаючи, (майже за два століття) народилося сотні князів. І тепер їхні роди - сини, внуки, правнуки, споріднені з ними бояри і сини, і внуки боярські - прагнуть влади, слави, земельних наділів..
    Мономаховичі, Святославовичі, Мстиславовичі, Ольговичі, Всеволодовичі, Давидовичі і десятки їм подібних князів - всі вони зріднені між собою і всі вони боряться між собою, знесилюючи самі себе. Ні, немає жодних підстав вірити, що "Хрещення Русі сприяло об'єднанню руських земель, посиленню міжнароднього авторитету Київської Русі і розвиткові давньоруської культури". Хрещення стримало розвиток давньоруської культури, хрещення роз'єднало землі України (Русі) і ослабило її міжнародний авторитет. Не кажу, що греки з нами зробили те, що іспанці з азтеками, та хрещення привело до ослаблення нашої національної енергії, і ми починаємо гинути...

    243. 1136 РІК. НОВГОРОД. Князь Святослав (в охрещенні Николай) одружується з красунею (з дочкою славного новгородця Петрила). Молоду пару вінчає піп Агафон. Новгородський єпископ-грек Ніфонт розгнівався, що без його участи княже вінчання відбулося. Князь Святослав, щоб єпископ Ніфонт не гнівався, дає йому (крім усталених княжих дарів) новий дар - річно 100 золотих гривенів. Гривень має 50 різанів (копійок). "Скільки ж то буде гривна на наші гроші? Се можна вивести з того, що за рік служби платили жінці одну гривню" (М. Аркас).
    Єпископ Ніфонт, отримавши 100 гривенів, гнівно проречав: "Не достоить ея пояти" ("Новгородський літопис"). Православіє грецької церкви в Україні (Русі) очо- [565] лене єпископами-греками, або огреченими українцями (русичами) ослаблювало владу князів, роз'єднувало їх. Греки вважали, що князі, маючи православіє церкви грецької, повинні вважати наставлеників присланих з Візантії своїми панами, і їм коритися. І власне єпископ Новгородський (грек Ніфонт) вважав себе вищим за князя, якого він сповідає, причащає, карає за гріхи, або звеличує "за добрі діла довершені на славу церкви грецької".

    244. ГРЕК-ЄПИСКОП НІФОНТ У СВЯТІЙ СОФІЇ НОВГОРОДСЬКІЙ, хреста тримаючи речав, що князь Святослав "Богу протівен і святой Софії!". "Так вам і треба! Вогнем і мечем нас, новгородців, на віру грецьку навертали ви, князь Гліб, воєводи Путята, Добриня! І тепер, греки душу вашу грецькою церквою поневоливши, речуть вам, що ви "Богові противні і святій Софії"! Князі наші - раби церкви грецької, а ми раби рабів!", - рекли новгородці.
    Єпископ Ніфонт, проголосив, що він є єпископом "з волі Вседіви Марії і Господа Христа". І поділив він новгородців на дві ворожі групи, переманивши на свою сторону й Петрила (тестя князя Святослава) і купців та бояр. І в Новгороді почалася війна - князь Святослав був підступно схоплений і зв'язаний. І тепер "стрежахуть єго на Смядине в монастирі, яко же і жену єго в Новгороді у святой Варваре в монастирі". (Монастирі, поставлені князями на славу церкві грецькій, стали не тільки в'язницею душі, а й тіла).
    Петрило, збагнувши, що грек-єпископ Ніфонт хитро використав його в творенні бунту проти князя Святослава, біжить до монастиря. Біжить, щоб рятувати свою доню, яка в "святій Варварі сидить замурована, через малий отвір їй їжу подають". О, нещасний православний Петрило! Твоїх дідів вогнем і мечем на православіє навернули. Тепер доню твою у "святій Варварі" замурували... лежить Петрило в рові біля монастиря задушений мотузкою: читаючи "Новгородський літопис", ми довідуємося про жахні події наших временних літ.

    245. ВІЙНА, ВИКЛИКАНА ГРЕКОМ-ЄПИСКОПОМ НІФОНТОМ, СТРАШНА - рід князів Ольговичів іде війною проти роду Мономаховичів. Ольговичі боронять князя Святослава Новгородського. Князь Всеволод Чернігівський у Чернігові осуджує дії ніфонтівців у Новгороді, не знаючи, що він у Чернігові має єпископа-ніфонтівця.
    Єпископ-ніфонтівець у Чернігові в церкві рече: "Через перстень була дана влада в Єгипті Йосипові! І через перстень прославився Даниїл в країні Вавилонській. Правиця Господа Саваота озброїла Мойсея в морі Червоному. Архиєрей, слуга Христовий, перстень влади князеві дає, або від нього перстень влади відбирає!"
    Вони (єпископи) були "Преосвященими Владиками" (Володарями). І поводилися вони по-пре- [566] освященному - якщо їхня преосвященність гнітила душу і поневолювала мислення князів, то треба знати, що справа не у преосвященності, а в тому - чия вона, звідки вона і кому вона служить? Якщо ви хочете, щоб преосвященність служила справі України (Русі), то з чужин її не позичайте. Ви рідну преосвященність в 988 році заплямили, і грецькій поклонилися, терпіть же тепер і служіть їй і принижуйтеся, звучи себе "псами смердючими". (У "Ніконському літописі" пишеться, що князь Всеволод (Чернігівський) примушений був, каючись перед єпископом, сказати: "Азъ песъ смердящій, таковая злая содівая", що значить на мову сучасну, перекладаючи: "Я пес смердючий, таке зло здійснюю". Якщо б справді єпископ православія церкви грецької був зацікавлений у величності княжого авторитету, то він би не вимагав від князя такого принизливого каяття.

    246. КНЯЗЬ ВСЕВОЛОД (ЧЕРНІГІВСЬКИЙ) ОЛЕГОВИЧ, внук Святослава Ярославича, в 1138 році став царем України (Русі). Чернігівщина, Смоленщина, Волинь та інші князівства з'єднані з Києвом. Північні колонії України (Русі) - Рязанщина і Ростово-Суздальщина вже починають попадати під вплив "ніфонтівського духа": єпископ Ніфонт Новгородський вважає, що Новгород і Ростово-Суздальськ не повинні коритися цареві Всеволодові. У 1145 році цар Всеволод рішив відважно говорити з греком-митрополитом Михаїлом. "Цар України (Русі) царює з волі Христової. Заступником волі Христової є митрополит Михаїл", - рекли єреї. "Щож це є? Виходить, що цар України (Русі) царює з волі грека, який репрезентує волю Христа? Грек має уповноваження від Христа розпоряджатися волею, душею, розумом України (Русі)", - рекли кияни. Грек-митрополит Михаїл у св. Софії рече: "Хочете життя вічне осягнути, то поступайте так, як наказує вам робити правдивий Бог Ісус Христос: "Хто покинув доми, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або поля, за для ім'я мого, життя вічне осягне!" (Маттей, 19, 29). Пощо брати мечі в руки! Пощо дбати про блага земні ,пощо дбати про земну Вітчизну! Дбайте про небесну Вітчизну - в ній життя вічне, блаженство і спасіння! Спаситель добровільно умалив себе, прийнявши вигляд раба!"
    "Царю Всеволоде, є щось зле в нас? Юнаки, обвішавшись мішками і на шиї хрести повісивши, покидають доми, братів, сестер, приймають вигляд раба-жебрака. І йдуть в ліси Ростово-Суздальщини, щоб "поганців" мордвинів, чудів, мерів, черемисів на православіє грецької церкви навертати. Україна (Русь) вже так обправославлена, що немає сил сама себе боронити?" - сказав тисяцький Суша, з Дінця прибувши.

    247. І СКАЗАВ ГРЕК-МИТРОПОЛИТ МИХАЇЛ: "Глупий той син, який виступає проти віри батьків своїх! Віру царів Володимира, Ярослава треба шанувати і [567] для неї жити! Хто батька шанує, того й люди шанують!
    "Господь Бог Саваот схотів, щоб греки пасли стадо України (Русі) по-грецькому. Хто не кориться грецьким єреям, той не кориться своїм батькам-царям Володимирові, Ярославові, Мстиславові. Грецька мудрість є міркою мудрости для всіх тих киян, які хочуть бути людьми мудрими, "просвещенними крещенієм".
    "Ми, греки, для киян дали все, що є на світі найсвятіше - ікони, ризи, кадило, кропило, требники, канони, тропарі! Ми, греки, навчили киян, як в Україні (Русі) грецькі церкви ставити і як за грецькими уставами жити у монастирях. Ми, греки, у Херсонесі одягнули царя Володимира у грецькі ризи, щоб він був подібний на благовірного грека і не виглядав, як його батько - варвар Святослав. У нас, греків, є слово "матетеузате", що значить "зробіть учнями". Ви, кияни, є грецькими учнями, і такими ви повинні всюди і завжди себе почувати. Царі України (Русі) - Володимир, Ярослав, Мстислав і всі інші - це грецькі учні, ми їх учили служити грецькій церкві в ім'я нашого Господа Бога Ісуса Христа!"

    248. І СКАЗАВ АТІМАН СУША: "Я з Дінця. Я гість у Києві. Скажіть, митрополите Михаїле, чому в Києві всі церкви повинні ставитися на взір грецький? Чому Київ не може мати київський взір? Чому ми не можемо бути подібними самі на себе?
    "З правіків Україна (Русь) мала святе знамено Триєдиности - Прав, Яв, Нав; злотий тризуб. Ви забороняєте киянам у домах тризубець мати на стіні. Кажете, що тризубець - знамено язичеське, поганське, вороже грецькій церкві. А чому у Візантії пошановане знамено язичеської Греції, двоголова змія? Чому у Греції пошановане язичеське божество Греції, Атена, її статуї й досі греки тримають у своїх домах?
    "Ви у Києві попалили древні київські письмена, писані на берестових листах, сказавши, що в них славиться поганська віра України (Русі). А чому ви тепер привезли до Київа древні грецькі письмена, в яких славиться поганська віра Греції (Гелляди)?
    "Ви до Київа привезли писання Іоанна Малали, у яких оповідається про грецьких богів Кроноса, Зевса, Гефеста, Геракла, Геру? Ви, візантійські архиєреї, наші рідні оповідання про богів України (Русі) переслідуєте, палите, а своїх богів-ідолів нам привозите, бо в них "мудра сладость єсть", "мед наслаждєній?" Як я знаю? Мені про це сказав монах Клим Смолятич! Ви, греки, обманули нас вірою Христовою!"

    249. ГРЕК-МИТРОПОЛИТ МИХАЇЛ, почувши, що цар Всеволод ставиться прихильно до атімана Суші, втік з Київа. Тікаючи, він наказав від імени Константинопольського патріярха не відчиняти у Києві грецької церкви (святої Софії), - ніхто з єпископів не сміє торкатися до замка! Навантаживши скрині скарбами, він дав прощальний наказ грекові-єпископові Ніфонтові: "Бережи Київ від ла- [568] тинників! А коли латинник схоче грецьку віру прийняти, повинен вісім днів молитовно і постом очищатися від латинського бєсовства. Латини - гірші від жидів.
    "Папа Григорій 6-й купив цього року престол папський за тисячу фунтів золота, вірить, що видатки швидко повернуться. Благовірний Ніфонте, полагодивши справи у Новгороді, їдь у Ростово-Суздальщину. У Суздалі є князь, у жилах якого тече благородна грецька кров. Він знає, що я їду в Константинополь, на нього вся наша надія. Він покарає Київ за те, що він принизив мене. У Рязані, Ростові, Суздалі, Кучкові (Москві) наші єпископства. І там живуть муроми, чуді, мордвини, мещери, мері - усі вони ненавидять Київ тому, що Київ їхні землі покорив. Частина з них вже на віру грецьку навернені. Вони мої молитовні благання почувши, спалять Київ - осинне гніздо варвара Святослава і його потомків!"

    250. ЦАР ВСЕВОЛОД ЗАНЕДУЖАВ. Запросив він до Києва князів і сказав їм, що грек-митрополит Михаїл відмовився висвячувати на єпископів людей негрецького походження, вважав, що "Україна (Русь) повинна бути в грецькій церкві". Цар Всеволод хотів, щоб грецька церква була в Україні (Русі) очолена не греками. Князі склали присягу, що після смерти царя Всеволода, визнають царем князя Ігоря; Ігор - брат Всеволодовий.
    У 1146 році помер цар Всеволод і царем став князь Ізяслав Мстиславич (Переяславський). Князь Ігор сидить у Переяславі - ув'язнений у монастирі.

    251. 1147 РІК. ЦАР ІЗЯСЛАВ СКЛИКАВ У КИЄВІ СОБОР ЄПИСКОПІВ. На Собор прибули з Чернігова єпископ Онуфрій, з Білгороду - єпископ Теодор, з Новгороду - єпископ Ніфонт, з Смоленська - єпископ Мануїл, з Переяслава - Євтим, з Юр'їва - Дам'ян, з Володимира - Федір.
    І на Соборі цар Ізяслав спитав чи єпископи можуть вибрати митрополита? Єпископ Онуфрій відповів, що "на основі грецьких церковних канонів єпископи можуть вибрати митрополита. З освяченням також труднощів не буде, бо "в нас єсть голова святого Климента, якоже Гріци ставять рукою святого Іоана". (Коли "гріци" можуть висвячуватися рукою святого Іоана (тобто, засушеною кісткою руки), то чому кияни не можуть для висвячення покористуватися черепом святого Климента?).
    "Вь літо 6655 (1147)" року (у липні місяці) монаха "Зарубського" монастиря Клима Смолятича (книжника і філософа, "преже бо его и не бывалъ таковъ въ Руси") було поставлено на митрополита Київського і всея Русі. Грек-єпископ Ніфонт, найдовіреніша людина Візантії, здібний дипльомат візантійський та його однодумці (греки-єпископи Теодор, Нестор, Мануїл і інші сказали, що "нема того в законі, щоб єпископи ставили митрополита без Константинопольського патріярха". Духовне поневолення України (Русі) - свята законна православна справа. [569]

    252. "ЯКЩО ІМПЕРАТОР ВІЗАНТІЇ, НІКОГО НЕ ПИТАЮЧИ, наіменовує того чи іншого архиєрея патріярхом Константинопольським, то чому цар України (Русі) при згоді Собору єпископів не може наіменувати того чи іншого архиєрея митрополитом Київським?" Є пан-християнин і є раб-християнин: те, що дозволено панові - заборонено рабові? З рабством боротися дуже тяжко тоді, коли воно освячене святими церковними законами. Єпископи, очолені єпископом Ніфонтом, сказали митрополитові Климові Смолятичеві: "Не поклоняємося тобі і не служимо з тобою". Так кажучи, вони не керувалися вірою Христовою, а інтересами грецькими, які вони завжди ставили на перше місце. "Киян зробіть учнями (матетеузате), навчіть їх кланятися грецькій мудрості, грецькій церкві, грецьким авторитетам. І карайте їх за неслухняність". З таким поглядом грек не може розлучитися.
    159 років живе Україна (Русь) в духовному рабстві грецької церкви; уже виплеканий раб, він уже втратив почуття національної єдности, уже можна легко використати раба проти раба. Раб сам з собою воюючи, допоможе грекам скинути з київського митрополичого престолу українця (русича) Клима Смолятича. Знову прибуде грек-митрополит. Треба почати творити опозицію проти митрополита Клима Смолятича.

    253. І "ГОЛОВОЮ ОПОЗИЦІЇ СТАВ НІФОНТ: ВІН НЕ ЗГАДУВАВ КЛИМА у Богослуженнях. І виступав публічно проти нього, маючи союзника в наказному ігуменові Печерського монастиря Теодосієві. Князь Ізяслав 2-й намагався переконати Ніфонта, забороняючи йому виступати проти митрополита Клима. Ніфонт не покорився, бунтуючи далі духовенство проти Київського митрополита.
    "Князь Ізяслав заборонив Ніфонтові вертатися на єпископську катедру до Новгороду, назначаючи йому мешкання в Печерському монастирі" (Проф. Др. Г. Лужницький "У. Ц. м. С. і 3.", стор. 91). Ніфонт і його однодумці речуть: "Понеже он (Митрополит Клим Смолятич, - Л. С.) не помінаеші патріарха, он волк єси!" Він (Митрополит Клим Смолятич) у Києві єпископами-греками і грецькою церквою огреченими киянами, проголошений "вовком". Чи був він вовком?

    254. ВІН (УКРАЇНЕЦЬ МИТРОПОЛИТ КЛИМ СМОЛЯТИЧ) БУВ ГРЕКОМ ПО-ВІРІ, ВІН ДУМАВ ПО-ГРЕЦЬКОМУ. З дитячих років він був навчений трепетною душею благоговіти перед грецькими іконами. Він, крім грецької, жодної іншої віри не розумів. Він звеличував православіє грецької церкви і культуру грецької дохристиянської віри. Так є, "Клим Смолятич... у своїх творах покликувався на твори Гомера, Аристотеля й Плятона", він "глибоко сприйняв нову високу культуру й пересаджував її на українську землю", культура ж візантійська така "висока", що навіть "самі стіни Константинополя пахли культу- [570] рою" (Митрополит Іларіон (Огієнко) "Візантія й Україна", стор. 56, 46).
    Клим Смолятич, читаючи Гомера, знав імена грецьких Богів: Зевса, Аполона, Атени, Артеміди, Деонисія, Крона. У Києві дозволено читати писання грецьких волхвів Гомера, Софокля, Еврепіда, Есхіла, в їхніх поганських писаннях звеличена поганська культура і віра Греції. Знає Клим Смолятич, добре вивчивши грецьку мову, що єреї-греки у Києві читають писання про Афродиту (богиню кохання), Геліоса (бога сонця), Атену - богиню грецької столиці. Алоея - бога обжинків, Деонисія - бога виноградарів, Еола - бога вітрів. І їм вільно вимовляти імена грецьких Богів. І вони ж (єреї грецькі) забороняють у Києві вимовляти слово "Дажбог". І Клим Смолятич, щоб грекам приподобатися, не має на устах імен Богів України (Русі). "Залишки язичества, народні вірування підлягалися духовному судові" (Н. І. Костомаров "Перша Книга", стор. 27). Греки-єреї любили монаха Клима Смолятича так, як любить рабовласник раба вірного, коліноприклонного, смиренного. Та коли вони побачили, що раб хоче себе звільнити з ярма, вони його на його землі вовком назвали.

    255. Є ТАКІ СВЯТІ ЗАКОНИ, НА ОСНОВІ ЯКИХ УКРАЇНА (РУСЬ) НАЗАВЖДИ ПЕРЕДАНА В ДУХОВНЕ РАБСТВО - той, хто бореться за її духовну незалежність, порушує закони того хрещення, яке було в 988 році довершене. "Се протівно єсть преданію святой гречеськой церкви, Іже крещенієм синов Русі просветі от престола Константинопольського, оттуда же і перваго Кієву митрополита подадє Михаіла, іже рукопісанієм утверді, яко не достоінт іному биті в Києві митрополиту, точію от благословенія Патріярха Константина града" ("Патерик").
    "Рукописанієм" греки утвердили під час "крещеніє синов Русі", що в Києві ніхто не має права бути митрополитом без дозволу греків. І той, хто це православне "рукопісаніє" порушує, вважається вовком таким, як Клим Смолятич.
    ("Русичі не були задоволені владою митрополитів-греків", "хотіли звільнити церкву Русі від залежности церкви Греції", "митрополити-греки не складали безумовного добра для церкви Русі, і проти цього не можна зробити жодних заперечень" (Е. Голубинський "Історія Русскої церкви", т. 1, ч. 1, сторінки 315, 317, 320).
    Хрещення України (Русі) було справою більш політично-економічною, ніж духовною: греки при допомозі віри Христової поневолили українців; безпощадно визискували їх. Не мати у Києві грека-митрополита, значить економічно ослабити Візантію, лишити її без хліба, хутра, воску, меду, сала, скота, солодководої риби, шкір, рогів, масла та інших скарбів, які йдуть з України (Русі) до Константинополя, як "дар на Боже".

    256. ОБМИНУВШИ КИЇВ, СПІШАТЬ "ГОСТІ" ВІД ІМПЕРАТОРА ВІЗАНТІЇ МАНУЇЛА КОМ- [571] НЕНА в далеку північну Ростово Суздальщину до князя Юрія Довгорукого. Одягнені вони, як і завжди, в благовірне одіння єрейське, з хрестами, в мішках - антимінси, мініятюрні ікони, кропила, кадила. Везуть вони велику святість святої церкви грецької - везуть грамоту до єпископа Ніфонта від "Патріярха Константина града Ніколая 4-го" (Музалона). У грамоті "Патріярх Константина града" дає моральну підтримку єпископові Ніфонтові, який мобілізував чорноризників церкви Грецької для боротьби проти царя України (Русі) Ізяслава Мстиславича і проти українця (русича) митрополита Клима Смолятича. "Патерик" пише, що у грамоті "Патріярх Константина града" славить єпископа Ніфонта, "ублажая его о величестві разума и кріпости, и причитая того къ древнимъ Святим Отцемъ".
    (За велику працю, яку провів єпископ Ніфонт, утверджуючи в Україні (Русі) духовне рабство освячене церквою грецькою, він був церквою грецькою проголошений святим Ніфонтом. І українці (раби православні) навчені (бо правдиву віру мають) своїх катів звати українськими святими. Так є, що "Святий Ніфонт, єпископ Новгородський. Єпископом був з 1-го січня 1130 року. Упокоївся 21 квітня 1156 року в Києво-Печерському монастирі" (Митрополит Іларіон (Огієнко) "Українська Патрольогія", стор. 84). Так є, коли народ має таку чужу віру, в якій кати народу проголошені святими угодниками, він (народ) вважається одуреним народом).
    Хто такий князь Юрій Довгорукий? Вигнані з України (Русі) розбійники, винуваті і не винуваті вбивці, і всі ті, що провинилися перед родом своїм, ішли в ліси далекої півночі.
    Знаємо, що до 988 року не було в нас кари смертної - винуватців виганяли з села, або вони самі, зло довершивши, тікали. З таких утікачів на берегах Оки, Москви, Клязьми, Шексни поставали мисливські "хутори", в яких жили і місцеві (неслов'янські) люди племен Мері, Муроми, Мордви, Весі. Мордвинка одружившись з утікачем, вивчала його мову. Діти-метиси говорили мордвино-київською мовою. Коли в ці селища приходили з України (Русі) княжі дружини (військові частини), "хутори" ставали княжими, і платили князеві данину. І тому, що тут князі поставили свої укріплення-гради Ростов і Суздаль, земля ця почалася зватися Ростово-Суздальською.

    257. " РОСТОВО-СУЗДАЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ... край цей заселений був здавна племенами Чудьськими та Фінськими. Князь Юрій, а далі син його Андрій, заселили цей дикий край слав'янськими невольниками та своїми дружинниками, будували там городи та оселяли села. Чудь та Фінни, слабші, менш культурні від Слов'ян, мішаючись з Руськими людьми та перейнявши християнську віру, потрохи втеряли свою народність і мову, і з сієї мішанини склалося зовсім осібне од Українців, і вдачою, і на обличчя, плем'я, що потім сталося зватися Великоруса- [572] ми. Уже здавна Великоруси визначалися своєю більшою рухливістю, здатніші були до торгівлі та до такого іншого, але у громадському ділі вони зовсім зрікалися своєї волі і зовсім підлягали волі свого князя. Тим-то князеві й любо було жити серед такого народу", - так пише син Адмірала - Головнокомандуючого Чорноморським флотом і портами, царський офіцер М. Аркас, вихованець Петербургської школи правознавства, в "Історії України-Русі", стор. 59).

    258. ДОБІРНІ ХАРЧІ, БЕЗМЕЖНІ СТЕПОВІ ПРОСТОРИ. ЗДОРОВА КРОВ з розвиненим інстинктом панування. Він (українець-русич) вміє своїй волі підпорядкувати волю покорених племен. Він вроджений наказодавець. Грецьку віру маючи, він клонить голову перед єреєм грецьким, просить у нього благословення. Рідному князеві він не кориться - він сам собі князь. Він хоче князя вчити, як князь має князювати. Там, де всі наказодавці, немає таких, які б виконували накази. Накази, які не виконуються, нагадують порожнє колосся - шуму багато, а користи нема.
    Там, де кожний майже князь, тяжко князем бути: кожний вважає, що він споріднений з родом княжим, з княжим воєначальником чи з зятем княжим чи з бабусею невістки, яка є женою сина княжого дядька. "Я ниви маю, ліс, стадо скоту - самих кобил двадцять, ВІСІМ коней. Маю 20 стіжків збіжжя. Самого меду в мене ЗО берковців! Маю трьох синів, п'ять дочок. Я сам собі князь!", - таку філософію життя мав землевласник, рід якого споріднений з родом княжим. І з таких родів складається плем'я, з племен - народ України (Русі).

    259. У РОСТОВО-СУЗДАЛЬЩИНІ мішанці (тобто, метиси французьке слово "метис" значить "потомок" роджений від подружжя двох різних рас) - люди рухливі: рухливі тому, що всі вони є мисливцями і торгівцями (переважно торгували хутром, рогом, шкурою). "Вони зрікалися своєї волі і зовсім підлягали волі свого князя" тому, що така була в них одідичена вдача мисливська. Мисливці ідуть на полювання юрбою, їх веде начальник - найвідважніший і найспритніший мисливець.
    І всі вони під час полювання (в ім'я успішного полювання) беззастережно виконують накази начальника, не вступаючи з ним в розмову з питаннями "Що ти мені наказуєш тримати стрілу напоготові? А може я щось інше в думці маю? Звідки я знаю, що твій наказ правильний?". Мисливець "зовсім зрікається своєї волі і зовсім підлягає волі свого провідника: народ з таким мисливським інстинктом є добрим народом для творення армії і державного життя".

    260. "ГОСТІ" ВІД ІМПЕРАТОРА ВІЗАНТІЇ МАНУЇЛА КОМНЕНА ЗУПИНИЛИСЯ НА ПЕРЕПОЧИНОК У СЕЛИЩІ КУЧКОВЕ (Кучкове - хутір боярина-купця Стефана Івановича Кучки). І зачарувалися: у Кучкові в соснових [573] "ізбах" лежать великі скарби - хутра дорогоцінні.
    У лісах, непрохідних болотах, на березі річки Моськава (Гниловодна, звідси - Москва) живуть відважні багаті мисливці мордвини. Мордвини, щоб успішніше збувати хутра в Кучкові, вже трохи навчилися говорити по-київському, деякі з них вже й "ізби" поставили в Кучкові, стали слугами при дворі боярина Кучки.
    Селище Кучкове стоїть на підвищенні, оточене високим частоколом. (Тепер на цьому місці стоїть Кремль). Воєвода Кучка хутра куплені в мордвинів (виміняні за сокири, молотки, мечі, жіночі прикраси) відправляв до Києва. Тепер він навантажує їх на човни - пливе по Москві, а потім по Клязьмі, до Суздалю, де живе князь Юрій Довгорукий.
    (На ріці Клязьмі є селище Клязьма, на ріці Костромі - селище Кострома, на озері Чухлома - селище Чухлома. У цих селищах живуть неслов'янські племена. Люди чудські і мордвинські (для зручности) селище Кучкове, яке стоїть на ріці Москва, називали Москва, а частокіл (дерев'яну огорожу) називали - кремль.
    КНЯЗЬ ЮРІЙ ДОВГОРУКИЙ ЗУСТРІВ У КУЧКОВІ (МОСКВІ) прибулого з Києва єпископа Ростовського, грека Нестора. Єпископ грек Нестор гостро осудив нововибраного митрополита (українця русича) Клима Смолятича, і сказав Юрію Довгорукому, що Київ порушив закони підписані під час хрещення в 988 році, значить Київ хрещення не визнав. Київ відійшов від Константинопольського патріярха. Єдину тепер надію має Візантія на землі Московські (Ростово-Суздальські), де царює незалежний князь Юрій Довгорукий.

    261. ДВІ "МІСТЕРІЙНІ" ДАТИ: У 1147 РОЦІ ЦАР ІЗЯСЛАВ СКЛИКАВ У КИЄВІ СОБОР ЄПИСКОПІВ, ДЕ БУЛО ПРОГОЛОШЕНО НЕПІДПОРЯДКУВАННЯ КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОМУ ПАТРІЯРХОВІ. І В ЦЬОМУ Ж 1147 РОЦІ ВІДБУВСЯ У КУЧКОВІ (МОСКВІ) "ТАЄМНИЙ СОБОР" ВІДОМИЙ ПІД НАЗВОЮ "ОБЕД СИЛЕН"; і тут, в Москві князь Юрій Довгорукий, натхненний "ніфонтовцями" і "гостями" прибулими з Константинополя, вирішив справу свого військового походу на Київ. (Вперше в історії згадується Москва в літописі такими словами: "Князь Юрій Довгорукий в 1147 році дав "у Москве обед силен".
    (Князь Юрій Довгорукий приїхав на побережжя річки Москви, де жив, заснувавши собі хутір, боярин Стефан Іванович Кучка. У Кучки були красива дочка Уліта і сини Пьотр і Іоакім. Князь Юрій Довгорукий одружив свого сина Андрея з Улітою. А боярина Кучку задушив шнурком. "Москва на крови основана, и къ изумленію враговъ нашихъ сделалась Царством знаменитымъ. Она долгое время именовалась Кучковымъ" (Н. М. Карамзін "Історія Государства Россійськаго", том 2, С.-Петербург, 1892 р., стор. 142).
    З військом, в якому більше неслов'ян (мордвинів і чудів), нат- [574] хнений єпископом-греком Нестором князь Юрій Довгорукий в 1149 році вторгається в Київ. Він виконує прохання Візантії - виганяє з Києва царя Ізяслава і українця митрополита Клима Смолятича.
    У 1150 році цар Ізяслав Мстиславович виганяє з Києва Ростово-Суздальську орду князя Юрія Довгорукого. Іде кривава війна. І знову князь Юрій Довгорукий входить в Київ. І знову його виганяє з Києва цар Ізяслав Мстиславович. Іде кривава війна. І входить у Київ князь Ростислав Мстиславович, і виходить. І входить у Київ князь Ізяслав Давидович, і царює один рік. І знову (вже третій раз) вводить у Київ князь Юрій Довгорукий Ростово-Суздальську орду, і було це в 1155 році.
    І з Константинополя у квітні 1156 року прибуває новий грек-митрополит Константан 1-й. Він у святій Софії привітав христолюбне військо Московське (Ростово-Суздальське) і нового царя-князя Юрія Довгорукого. І прокляв "в ім'я отця і Сина і Святого Духа" противного для Христа царя Ізяслава і противного для Христа митрополита Клима Смолятича.

    262. І У СВЯТІЙ СОФІЇ ПРОГОЛОСИВ ГРЕК-МИТРОПОЛИТ КОНСТАНТИН 1-й, що всі висвячення здійснені українцем (русичем) Климом Смолятичем "в ім'я Небесної Цариці Діви Марії вважаються незаконними". І ті, які стали священиками, отримали висвячення від "поганина-віровідступника Клима Смолятича, повинні від цього висвячення відректися, і в угоду Христу Богу проклясти Клима Смолятича".
    Кияни любили царя Ізяслава. Він був таким добрим, що забороняв єреям і градникам, розганяти киян тоді, коли вони у гаях співали світських пісень, жартували, слухали сопілку. Цар Юрій Довгорукий оточений єреями-греками після пиру знову пир улаштовує - тішиться, що на бажання Візантії присмирив Київ і дав у Києві необмежені права для грека-митрополита Константина 1-го. Кияни відчули, що живуть у подвійній неволі - їхню душу гнітить Візантія, а тіло гнітить Мордвино-Чудське військо московське очолене князем Юрієм Довгоруким. І сумно, що цар Ізяслав в 1155 році помер - хто тепер оборонить киян?
    (Папа римський Андріян 4-й, почувши, що Візантія при допомозі князя Юрія Довгорукого вигнала з Київа українця-митрополита Клима Смолятича і починає свої впливи ширити на півночі - біля меж Фінляндії, задосадував. Натхненний папою Андріяном 4-м шведський король Ерик в 1157 році завойовує Фінляндію і починає вогнем і мечем навертати фінляндців на Христову віру римську).
    У 1157 році, 15-го травня (на пиру в Петрила захворівши), помер князь Юрій Довгорукий. Кияни, почувши, що він помер, повстали, розгромили у Києві його Двірець Царський, повбивали його бояр. А військо його, рятуючись, утекло з Київа, пішло у Московщину. І втік з Києва й грек-митрополит Константан, знайшовши притулок у Чернігові, у грека-єпископа Ан- [575] тонія. Митрополит Клим Смолятич спішить з града Володимира до Києва.

    263. ОДНА ЧАСТИНА ЄПИСКОПІВ СТАЛА ПО СТОРОНІ УКРАЇНЦЯ (РУСИЧА) - МИТРОПОЛИТА КЛИМА СМОЛЯТИЧА, інша - по стороні грека-митрополита Константина. І князі, своїх єпископів підтримуючи, поділилися на дві непримиримо-ворожі сили. І вже готові почати воювати самі з собою.
    (Щоб обманути православних рабів-християн, їм постійно ереї біля амвонів речуть: "Забажав Володимир об'єднати численні свої землі одною вірою та збагатити її придбаннями візантійської культури, і тому хрестив народ, після хрещення авторитет царя піднявся, престиж Русі в Европі став великий, усі тішилися хрещенням, бо над ними правдива віра возсіяла". Церковна така пропаганда є облудною: в ній зігнорована навіть та історична правда, яка занотована монахами у літописах.
    ("Виявляється, що вони (греки) не тільки без жодного права підкорили собі церкву Русі, але, власне кажучи, порушили дійсні права і в тому випадку, коли заставляли нас мати митрополита з них, а не з природніх русичів" (стор. 273). "Наші предки не проявляли найменшої пошани до національного характеру греків і зображали їх, як уосіблення лицемірства" (стор. 326). "Народні прислів'я говорять про фальшивість і хитрість греків: "цигана обмане жид, жида - грек, а грека - чорт", "грек скаже правду раз на рік , грек за золото собі очі виколе" (стор. 317), (Е. Голубинський "Історія Русскої церкви", том 1). Якщо народ бачив, що греки - це втілення лицемірства/то він в душі ненавидів й те хрещення, яке було здійснене при допомозі цих лицемірів. У народі нашому була ненависть не до греків, як народу грецького, а до греків-єреїв, які жорстоко пригнічували добру вдачу київських людей).
    На одній вулиці стоять кияни і речуть: "Клима Смолятича хочемо! Віра грецька, то хай хоч митрополитом буде наша людина! Геть грека Константина!" Біля монастиря Києво-Печерського стоять монахи і речуть: "По рукопісаніям має бути митрополитом тільки грек! Геть Клима Смолятича! Хто не визнає, щоб грек був митрополитом, той не визнає хрещення Русі ! [576]

    264. БАЧАЧИ, ЩО КИЯН, ПОДІЛЕНИХ ПОЛІТИКОЮ ПРАВОСЛАВІЯ ГРЕЦЬКОГО, ПОМИРИТИ НЕ МОЖНА (киянин бачить у киянинові найлютішого ворога), вирішено порятунку шукати у Візантії. Поспішає гінець - боярин Юрій Семкович до Константинополя: щоб не було так, як хочуть прихильники українця-митрополита Клима Смолятича і прихильники грека-митрополита Константина. Він (боярин Юрій Семкович) має привезти третього митрополита. Константинополь знає до найменших дрібниць, що діється у Києві. ("Дайте нового митрополита?" "Новий митрополит Іоан 4-й, [576] думаємо, вже в Києві, - відповів патріярх Лука Хризоверґ).
    Цар Ростислав Мстиславич не хоче в Києві прийняти грека митрополита Іоана 4-го. Кияни поділилися на три ворожі фронти. У Києві ще живе пам'ять про царя Святослава Першого. Старі люди (ті, що таємні зв'язки мають з волхвами) кажуть: "Вже так враги люті нас схристиянізували, що й дихати не хочеться. Хай буде проклятий той день, який проголосив нас християнами віри грецької. Православними ставши, ми зненавиділи самі себе, збайдужіли до себе, охляли".

    265. (КНЯЗЬ МСТИСЛАВ ВОЛОДИМИРІВСЬКИЙ (СИН ЦАРЯ ІЗЯСЛАВА) 22 листопада 1157 руку) сказав боярам: "Митрополит Константин у святій Софії кляв мого батька за те, що він підтримував митрополита Клима Смолятича. Я ще маю почуття чести, геть митрополита Константина!"
    (Літописець написав, що коли у Чернігові помер грек-митрополит Константин, то князь Святослав Чернігівський у присутності грека-єпископа Антонія розірвав печать: у заповіті митрополит Константин написав: "Не ховайте мого тіла. Хай воно буде викинене з міста і передане собакам на з'їдання". Хай, мовляв, знають благовірні греки, що скити годують собак тілом людським.
    (Єпископ Антоній, боючись порушити митрополичого заповіту, вивіз тіло митрополита Константина за Чернігів і викинув його на смітник "собакам на з'їдання". Князь Святослав сказав, що в Україні (Русі) такого дикунства, яке тепер греки витворяють, ніколи не було. І він дав наказ порушити митрополичий заповіт - забрати тіло зі смітника і поховати в Соборній церкві в Чернігові.

    266. (ЩОБ УКРАЇНА (РУСЬ) МАЛА БІЛЬШЕ СВОЇХ ПРАВО СЛАВНИХ СВЯТИХ, був і цей "забраний з смітника" митрополит Константин проголошений святим України (Русі). За які такі священні подвиги? Він проявив подвиг, проклинаючи у Києві у святій Софії митрополита Клима Смолятича. Він безпощадно картав тих киян, які, будучи православними грецької віри, проявляли прихильне ставлення до язичеських обрядів, законів, істини, порядків України (Русі). І він, як грек, поступав правильно. Чому?
    Язичеська віра України (Русі) - це своєрідний, кажучи сучасною мовою, національний світогляд, світогляд, в якому проявлений самобутній шлях життя, своєрідна духовна, культурна, політична, економічна, історична незалежність. Щоб українці (русичі) стали смиренними православними рабами грецької церкви, треба з їхнього життя викорінити залишки їхнього язичества: залишки їхнього самостійного мислення, залишки їхніх самостійних почувань. За творення в Україні (Русі) рабського типу людини - людини, яка життя своє готова віддати за православія грецької віри, грек-митрополит Константин проголошений грецькою церквою святим чудотворцем. [577]
    "Блаженний Константин 1, Митрополит Київський і всієї Руси. Був Митрополитом 1156-1158-их років, родом грек. Упокоївся в Чернігові 5 червня 1159-го року. Похований в Преображенському Чернігівському Соборі, над Мощами творилися чуда. Пам'ять святкується 5-го червня" (Митрополит Іларіон (Огієнко) "Українська Патрольогія", стор. 77)).

    267. ТІ, ЯКІ В ПРАВОСЛАВІЇ ГРЕЦЬКОЇ ЦЕРКВИ, БАЧАТЬ ТІЛЬКИ НЕВИННІ СВЯТОЩІ ЦЕРКОВНІ, істини Христові, жорстоко обмануті. Грецька церква (і латинська не була інакшою) ніколи не обмежувалася тільки справами церковними. Вона завжди була політиком, дипльоматом, цензором справ культурного життя, знавцем державної дипльоматії і військових таємниць.
    Наприклад, "такі патріярхи - державні діячі, як Фотій, Миколай Містик, Константин Лихуд, Іоан Каліка не обмежувалися тільки церковною діяльністю, але й повноправно брали участь у рішенні важливих державних справ, династичних і навіть військових питань" (Протоєрей Др. А. Шмеман "Історична дорога православія", 1954, стор. 265). І такі, як вони, і посилали в Україну (Русь) такого - грека-митрополита, який при допомозі попів і єпископів (армії Христової), здійснював політику корисну для Візантії.

    268. ВІЗАНТІЯ, БАЧАЧИ, ЩО УКРАЇНА (РУСЬ) ВІДВАЖНО БУНТУЄТЬСЯ ПРОТИ ПРИСЛАНИХ З КОНСТАНТИНОПОЛЯ ГРЕКІВ-МИТРОПОЛИТІВ, вирішила зробити з Києва те, що зробив Рим з Картаґенами. Київ треба спалити, жителів ограбувати, мечами посікти; Христова Візантія знає, як розправитися з своїми православними рабами.
    ("Патріярх пекуче підохочував (єпископа) Ніфонта до боротьби з (українцем митрополитом) Климентом, і, як свідчить "Іпатіївський літопис", "присла къ нему грамоты, блажа (его) й причитая кь святы" (Е. Голубинський, том 1, стор. 310). Справді, Візантія тепер мобілізувала в Україні (Русі) всю свою чорноризну агентуру, щоб - або тримати Київ у ярмі православія грецької церкви, або - спалити Київ. Київ, звільнившись з ярма православія грецької церкви, не тільки ослабить Візантію, а й інші народи заохотить іти його шляхом).
    І візантійський патріярх Пасхаль 3-й, виконуючи політичні вказівки імператора, посилає "благих гостей" до князя Андрія Суздальського. "Князь Андрій виріс на півночі, над Волгою, і Русь (Україна) була для нього чужа і нелюба" (М. Аркас). На північному березі річки Клязьма (там, де в Клязьму впадає річка Нерль) князь Андрій поставив Княжий Двірець. Біля двірця почали селитися мирні й доброзичливі люди племени Мері, Мурома, Мордва. І так постало селище Боголюбове.

    269. У ГРАДІ СУЗДАЛЬ КНЯЗЬ АНДРІЙ ПОСТАВИВ ВЕЛИЧАВУ ЦЕРКВУ, у ній єреї-греки поставили "образ Вседіви Марії". Рама цього образу була срібна. Образ Марії був оздоблений дорогими [578] каміннями і п'ятнадцятьма фунтами золота. У літописі ця (привезена з Візантії ікона) описана з зазначенням дрібних деталей.
    Між селищами Суздаль і Москва - жваві зв'язки. У Москві так, як і в Суздалі, княжа знать складається з видатних мордвинів і чудів. (Чудь - славне фінське войовниче плем'я). Мордвин Анбал - Головний дворецький, права рука князя Андрія Суздальського. Князь Андрій (Суздальський) і Анбал та інші знатні мордвини особливо гостинно стріли "благих гостей" від патріярха Візантійського Луки Хризоверґа. "Благі гості" вручили князю Андрію (Суздальському) "золотий меч". (На мечі викарбувані грецькою мовою слова "Пресвятая Богородица! Поможи рабу твоєму Андрею". "Въ Московской Оружейной Палате єсть древній мечь Греческой работы, съ вырезанною Греческою надписью: "Пресвятая Богородица! Помоги рабу твоєму... въ лето по Христе..." (Н. М. Карамзін "Історія Государства Россійськаго", том 3, стор. 7: примітки). Карамзін, будучи православним патріотом і улюбленцем "Святєйшаго синода", вирішив замість ім'я і подання року, поставити крапки, і, щоб справу злагіднити, сам себе питає: "Не сей ли мечь принадлежалъ... Андрею?" Цей меч не тільки належав Андрею, а й цим мечем був убитий Андрей).
    Слова, які були у Константинополі викарбовані на цьому мечеві, стали благословенним гаслом для Суздальсько-Московської знаті: спалити Київ,

    270. ОТРИМАВШИ БЛАГОСЛОВЕННЯ З ВІЗАНТІЇ І СВЯТИЙ МЕЧ ГРЕЦЬКОЇ ЦЕРКВИ, КНЯЗЬ АНДРІЙ СУЗДАЛЬСЬКИЙ випровадив свою многолюдну Суздальсько-Московську орду на південь.
    Цар Мстислав Ізяславич (прихильник митрополита Клима Смолятича) три дні боронить Київ. І бачить він, що темні сили православія грецької церкви діють проти нього. У київських церквах і монастирях (поставлених князем) візантійські агенти працюють на користь Суздальсько-Московської орди.
    8-го березня 1169 року (на другий тиждень великого посту) Суздальсько-Москвинська орда почала палити Київ. "Як дика орда лютували Суздальці у городі. Два дні - оповідає літописець - грабували вони і палили будинки, мордували городян, жінок їх та дівчат забірали з собою, старих та дітей убивали без жалю, обдирали церкви та монастирі, забірали ікони, книжки, ризи, дзвони. Настала у Києві велика туга, смуток і сльози. Не раз досі брали Київ усякі князі, але не руйнували; тепер брав його тяжкий ворог на те, щоб його знищити, зруйнувати, ослабити" (М. Аркас "Історія України-Русі", стор. 60).

    271. ПІСЛЯ НАПАДУ НА КИЇВ СУЗДАЛЬСЬКО-МОСКОВСЬКОЇ ОРДИ "Київ вже на віки перестав бути осередком політичним". "І з цього часу північна Русь (колонія України-Русі, - Л. С) зовсім одрізнилася від Руси-України і починає зватися спочат- [579] ку "Великим Князівством Московським", а далі - царством Московським (од столиці Москва, що рoзбудував Юрій у 1147 році)" (М. Аркас "Історія України-Русі", стор. 60, 61). Князь Юрій Довгорукий (батько князя Андрія Суздальського) не збудував Москви у 1147 році. Він тільки у селищі Кучкове, одружуючи свого сина Андрія з Улітою - донькою боярина Кучки, її розбудував.

    272. ЛІТОПИСЕЦЬ НАПИСАВ, ЩО СУЗДАЛО-МОСКВИНИ, ВТОРГНУВШИСЬ У КИЇВ, "грабиша за 2 дні весь град, Подольє і Гору, і монастирі і Софью і Десятиньную Богородицю, і не бисть помилуванія нікому же ніоткуду же, церквам горящим, крестьяном убиваємом, другим вяжемим, жени ведени биша в плен, розлучаєми нужею от мужій своіх, мляденци ридаху зряще матерій своіх, і взяша іменья множество", "Іпатієвський літопис"). "Суздальци насилували жен і девіц у Києві", (В. Н. Татіщев).
    Суздальці-москвини, насилували киянок і вбивали їх. Виривали з їхніх вух серги. Перстені, щоб легше зняти з мертвих пальців, з пальцями відсікували. Святощі грецької церкви, її книги, ризи, ікони, епітрахилі, антимінси Візантія перетранспортувала з Києва V Москово-Суздальщину. І тепер Київ вже не буде прагнути, не питаючись Візантії, для себе митрополитів призначати з роду племени Київського. (Хрещення України (Русі), яке Візантія почала в 988 році, було повністю завершене під час великого посту в березні 1169 року).

    273. У СУЗДАЛЬЩИНІ (У СЕЛИЩІ БОГОЛЮБОВЕ) БІЛЯ КНЯЖОГО ДВІРЦЯ рядами стоять бочки наповнені злотом, сріблом, дорогими каміннями привезеними з Києва: тисячі перстенів, сережок, намист, ланцюжків, золотих ґудзиків, гребінців, лежать променисті діядеми - все це дорогі прикраси забрані в чепурних київських дівчат.
    І біля Княжого Двірця лежать під шкіряними накриттями дорогі матеріяли - шовк, сукна, готові одіння, мечі окуті злотом, книги, ікони, військові прапори, упряж оздоблена золотими бляшками. У Княжому Двірцеві гучний пир. Єреї і гості з Константинополя співають божественних пісень. Єреї славлять "христолюбного князя Андрея" і його чадо і гостей з Кучкова (Москви), Ростова, Суздаля. Є радість, що Київ - гніздо, з якого вилітали орли такі, як цар Святослав, цар Ігор та інші нехрещені і хрещені вороги Візантії, перетворений у руїну, в якій у смертних муках конають кияни...

    274. І ТОДІ, КОЛИ ЩЕ НА РУЇНАХ КИЄВА КЛУБОЧИВСЯ ДИМ, ПРИБУВ (В 1170 РОЦІ) З СУЗДАЛІ-МОСКОВЩИНИ ДО КОНСТАНТИНОПОЛЯ З ВЕЛИКИМИ ДАРАМИ ІГУМЕН ФЕОДОР: посол від князя Андрея Боголюбського (Суздальського). Так є, "Феодор вь 1170 году (вісім місяців після спалення Києва, - Л. С.) ездилъ въ Царьградь съ великимь богатствомь, ий тамъ оть Патріарха биль поставлень въ Ростовь (Суздальскій) Епископом" (Н. М. Карамзін, том 3, стор. 12: примітки). [580]
    Передавши патріярхові великі багатства і від нього отримавши титул єпископа Ростово-Суздальського, Феодор на Суздальщині робив "подвиги" на очах князя Андрея Боголюбського. "Он (Епископ Феодоръ) мучиль людей вь селахь; даже распиналь некоторыхъ, выжигалъ глаза, резалъ языки, единственно для того, чтобы присвоить себе ихъ достояніе", "Летопись Никоновская пишет, что Феодор варилъ женщинъ в котлахъ, отрезывал носы, уши; что все трепетали его: ибо онъ "рыкалъ как левъ, язык имелъ чистый, велеречивый", "Андрей (Боголюбскій) признаваль Феодора достойнимъ сана Епископскаго" (Н. М. Карамзін "Історія Государства Россійськаго", том З, стор. 21, стор. 12: примітки).

    275. 1174 РІК. 29 ЧЕРВНЯ. НІЧ. Істинно-руській мордвин Анбал - права рука князя Андрія Суздальського вважає, що скарби награбовані у Києві неправильно поділені. Знає він, що з такою його думкою погоджуються й деякі Суздальсько-Москвинські бояри.
    Він (Анбал), маючи ключі від Княжого Двірця, тихо ввійшов з Іоакимом (Іоакім - брат Уліти, син боярина Кучки) у підвал. У підвалі вдень і вночі стоять два сторожі біля скринь навантажених скарбами. Анбал з Іоакімом убили цих сторожів і почали кликати князя. Князь, почувши тривожний голос вірного Анбала, підбіг до стіни, щоб взяти свого меча: меча не було. (Не знав князь, що меч цей з "Греческою надписью" тепер у руках Анбала).
    Князь Андрей (Боголюбський) вбіг у підвал, і тут Анбал збив його з ніг. І він упав біля бочки наповненої сріблом і злотом награбованим у Києві. І Пьотр (суздальський купець) відрубав князеві Андрею (Боголюбському) праву руку, а Анбал і Іоакім "вонзили мечи в сердце", і Боголюбський "скончался". І тут був убитий Прокопій - княжий слуга. І було тіло князя Андрея Боголюбського витягнене з підвалу і викинене під кущі.
    Коли Козьма (княжий слуга) хотів тіло князя Андрея (Боголюбського) поховати, Анбал відповів: "Мы готовимъ его на снеденіе псам". І "князь лежить нагъ". У Боголюбові люди грабують награблене. І дехто з грабіжників хоче поховати тіло "нагого князя", та Анбал відповідає: "Мы хочемъ выверечи псомъ" (ми хочемо віддати псам).
    "Граждане Боголюбскіе взяли сторону убійцъ; расхитили дворецъ, серебро, злато, богатыя одежды, ткани. Тело Андреево лежало въ огороде" (Н. М. Карамзін "Історія Государства Россійськаго", том 3, С.-Петербург, 1892 р., стор. 17).

    276. ДО СЕЛИЩА БОГОЛЮБОВЕ З ГРАДУ ВОЛОДИМИРА (НА КЛЯЗЬМІ) ПРИБУВ ІГУМЕН ФЕОДУЛ. Він з "браттями во Христі" погребь забієнного христолюбца" князя Андрея Суздальськаго вь златоверхомь храмі Богоматери".
    Митрополит (Огієнко), поучуючи православних християн, що "Кожний народ має своїх власних [581] святих", пише, що "Святий Великий Князь Мученик Андрей Боголюбський. Убитий вночі з 29-го на ЗО червня 1174 року. Побудував в 1158-1161 роках у Володимирі на Клязьмі величний Успенський Собор, "якого не було на Русі", в якому й похований. Пам'ять святкується 30-го березня", "Наші святі - Це ясні зорі на Небі України. Чи вже ж ми не хочемо і не прагнемо, щоб ці зорі завжди світили на нашому Небі?", ("Українська Патрольогія", Винніпег, 1965, стор. 16, 57).
    Яка релігія - такі й святі. Які святі, така й духовна мораль у тих, які їм поклоняються. [582]

    На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
     На титульну сторінку      Покажчик       Зміст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52