На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
         На титульну сторінку      Покажчик      Змiст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52 

УКРАЇНА (РУСЬ), АРХИЄРЕЇ ГРЕЦЬКОЇ ОРТОДОКСІЇ І ТАТАРО-МОНГОЛЬСЬКА ОРДА, 1.

    1. " УКРАЇНО (РУСЕ), ЩО ЗНАЧИТЬ ІМ'Я ТВОЄ?" "Сину мій, пізнай себе, і знатимеш життя імени Матері рідної". Піду в слово - піду в храм слова Русь, щоб пізнати себе. Піду в минуле, щоб правильно знати Сучасне, ясніше передбачати хід Майбутнього.
    "Не йди в Минуле, воно поганське! Іди до церкви Андрея, де позолочений іконостас, по-модерному оздоблені образи Матея, Луки, Марка, Іоана, біля них сіють, барвами переливаються електричні канделябри!
    "У церкві й довідаєшся, що всі ми русини, раби Господа Саваота, Бога Ізраелевого, Адамові діти, правнуки Ноєві, внуки Яфетові, славимо Сіон, у гріхах народжені, в гріхах живемо і в гріхах помремо. І нас, як грішників, буде поховано в лоні Авраамовім до другого пришестя. Не йди в Минуле, воно поганське!"
    "Воно поганське, кажеш?" Слово "погано" було поширене в дохристиянській Україні (Русі) в значенні "звиродніло", "недоумкувато", "потворно". Поганою людиною вважалася у наших Предків та людина, яка втратила цінні властивості своїх попередніх поколінь. "Опоганилася" значить "звиродніла", "спотворилася".
    У санскриті слово "поганда" (чи "паганда") значить - звиродніла, нерозвинута, потворна. Оріяни ту дитину, яка до п'яти років не навчилася говорити, називали "паганда". Санскритське слово "ганда" значить "ганджа" (вада). І сьогодні ми кажемо - "людина без ґанджу" (людина без вади), "людина з ганджою" (людина з вадою). У санскриті слово "паханда" (чи "пашанда" у "Магабгараті") значить - лицемір; нечестивий; непобожний; нешанобливий; той, хто зневажливо ставиться до правовірної віри Індії; і це слово в цьому значенні й сьогодні вживають брагмани.

    2. ЛАТИНСЬКЕ СЛОВО "ПАҐАС" (від якого походить "паґанус", що значить "селянин", хлібороб") не має нічого спільного з санскритсько-українським словом "паганда" (погано). Римські раби (люди різних племен і рас, утративши рідні мови і віри) були першими християнами. Вони тих людей, які жили у "паґусах" (багатих хліборобських оселях патриціїв), звали паґанусами", тобто " розкошолюбами", " незацікавленими вірою Христовою, яка ширить нехіть до земних благ", язичниками.
    Італійське слово "паґанісімо" значить "язичеський"; я вже говорив, що наші далекі родичі слово "язик" вживали у значенні "нація", [583] "мова". У чехів і сьогодні слово "єзику" значить "народ", "нація". Християнин (правдивий християнин) - інтернаціоналіст, який неприхильно наставлений до національних почувань.
    Християни - стадо Христове без національної амбіції, у ньому "нема Грека, ні Жидовина, обрізання і необрізання, чужоземця і Скита, невільника й вільного, а все й у всьому Христос" (Павло до Колосян, гл. З, 11). Той, хто шанобливо ставиться до обрядів національних (язических) - поґанин.
    У англомовних "Бібліях" написано "heathen" (язичник), а в українських - поганин. Ісус Христос вважав язичником (паганином) кожного, хто не був жидом. Наприклад, "була жінка Грекиня.., й благала Його, щоб вигнав біса з дочки її. Ісус же рече їй: "Дай перше наїстися дітям: не добре бо взяти хліб у дітей, і кинути собакам". Вона ж озвалася, та й каже до Него: "Так, Господи, тільки ж і собаки під столом їдять кришки від дітей". І рече їй: "За се слово йди, вийшов біс із дочки твоєї" (Марко, 7, 26-28). Мабуть Марко фальшиво передав ці слова Ісусові, і тому створюється вражіння, що Ісус звав жидів дітьми, а греків - собаками. І тільки тоді, коли Грекиня сказала Ісусові, що й собака їсти хоче, вдостоїлася ласки Ісусової.
    На думку Матея погани (греки, латини) багато говорять, коли моляться. І він радить жидам: "Як же молитесь, то не говоріть багато, як погане: бо вони думають, що за довгі молитви будуть вислухані", (Матей, 6, 7). Не послухали християни Матея, і, як моляться, то говорять більше, як погани, "думають, що за довгі молитви будуть вислухані" Матеєм.

    3. "ПАҐАНУСИ" ВІРИЛИ У ЮПІТЕРА. ("Ю", "ДЖУ" - НЕБО, ПІТЕР - ОТЕЦЬ; СЛОВО "ЮПІТЕР" ЗНАЧИТЬ "НЕБЕСНИЙ ОТЕЦЬ"). І вірили вони у богинь і богів Марса, Меркурія, Венеру, Мінерву. Римських богів славили Юлій Цезар, Авґуст, поет Овидій, письменник і оратор Ціцерон, філософ Сенека. Вони славили римських богів так, як славили грецьких богів поет Гомер, філософ Пітагор, законодавець Солон, історик Геродот, філософи Сократ, Плятон, Аристотель. І їхні віри не можна звати поганськими в значенні "звироднілими", "потворними". І їх не можна звати поганами - звироднілими, потворними людьми Риму, Греції. Архиєреї грецької ортодоксії кривду завдають людям українським, звучи поганами царя Олега Віщого, царя Ігоря, царя Святослава, і всіх людей славної і світлої дохристиянської України (Русі)!
    У "Слові про похід Ігоря" читаємо, що "У п'ятницю зрана вони потоптали погані полки половецькі, "там лежать погані голови половецькі". Літописці звуть половців "дикими, триклятими, нечестивими поганцями". І в цьому значенні вжите й слово "погані" в оповіді про похід Ігоря. "Слово" зве половців поганами" (Митрополит Іларіон (Огієнко). Коли ми, [584] українщ-русичі, звемо диких жорстоких вторжників "поганами" (звироднілими), то чому ми маємо дозволяти, щоб архиєреї і фарисеї звали "поганами" наших рідних далеких родичів?
    В'ячеслав Липинський був католиком, людиною шляхетного державнотворчого мислення. У книзі "Релігія і церква в Історії України" (виданій у Філядельфії в 1925 році) він на сторінці 29-й пише, що слово "поганство" у нас має "глумливе значення". Той, хто зве віру далеких родичів своїх (віру Олега, Ігоря, Святослава) поганською, глумиться сам з себе, вважається людиною нешляхетного мислення.
    Українець, що має розвинене почуття національної гідности, нікому не дозволить своїх родичів - творців брилянтної стародавньої історії України (Русі) називати людьми звироднілими, потворними, тобто - поганами. Не дозволяється ні Христові, ні його єреям ображати тих, що нам дали життя, дали у спадщину чарівні багаті землі, дали нашій вітчизні ім'я Русь, дали назви рікам нашим.
    Ні, ні! Благородна людина не буде свого прадіда звати поганином! Той, хто називає свого прадіда поганином, - поганин; він поганин віри грецько-ортодоксної, він поганин віри римо-католицької, він поганин віри москвино-большевицької.

    4. СІВЕРЯНИ, ПОЛЯНИ, ДЕРЕВ'ЯНИ, ДРЕГОВ'ЯНИ НЕ БУЛИ ПОГАНАМИ. Вони були людьми високих шляхетних обрядів, красивих звичаїв, благородних почувань і релігійних понять, їхніми взорами, піснями, веснянками, писанками, обрядами, їхніми хвилюваннями чарується світ. Вони безпосередні потомки самобутніх творців Всесвітньої Мізинсько-Трипільсько - Зарубинецько - Черняхівської культури.
    Ні, ні, архиєреї, книжники, візантійські фарисеї, не ображайте, не звіть моїх рідних добродушних дідусів поганами! А коли зватимете, то я вас так, як юдеєць Ісус з синагоги, буду бичем гнати з гостинної Української Хати!
    П'ять, чотири, три тисячі років тому (в часи великих мандрівок племен Білої раси) Сіверяни, Поляни, Дерев'яни, Дрегов'яни лишилися жити на землі Предків своїх. Лишилися жити на землі Предків своїх ті племена, які стали переможцями під час довготривалих племенних воєн за ріки, пасовища, ниви, ліси. Переможені племена пішли на Південний Схід, Південь, Захід.

    5. НА ПІВНІЧНИЙ СХІД ВІД КИЄВА ЖИВЕ СТАРЕ, ЯК СТАРА ІСТОРІЯ ЕВРОПИ, плем'я - Сіверяни. (Слово "полуноц" у Полян означало "північ". І слово "сівер" у них означало "північ" тому, що плем'я, яке жило на півночі, звалося Сіверянами - з Сіверії дули взимку вітри, несли "гіму" (зиму). Слова "північ" і "сівер" синоніми. Очевидно, слово "сівер" було відоме слов'янам і балтам тоді, коли всі вони ще жили на Наддніпрянщині. І звідси - у поляків - полноц, у богемів - цулноц, у хорватів - сівер, у че- [585] хів - северу, у литовців - сіауре, зімя).
    Санскритське "су" значить - дуже (понад, багато, добре, спільно). І звідси - сув'яз, супутник, сусід, суспільний. У "Рик Ведах" слово "сувар" (і "суварна") вживається в значенні добре плем'я, багатий рід. Санскритське "варна" значить - плем'я, люди одного роду. Вони творять плем'я (плід) біля вари (води, річки, лісу). "Варасад" (у санскриті) значить - людська спільнота, що сидить біля вари (води). Сувара, Сувар, Сівер, Сіверяни.

    6. НА ПІВДЕННОМУ ЗАХОДІ ВІД КИЄВА ЖИВЕ ПЛЕМ'Я ПОЛЯН. У санскриті слово "палі" значить - хата, дім, мешкання, мале селище. З слова "палі" й походить слово "палац". Звернімо увагу, що санскритське слово "палітата" значить - тато палацу, дому.
    І санскритське слово "пала" також значить - солома, паліччя. Люди, що жили у "палі" (у хатах критих соломою, "палою") звалися Паланами (Полянами). І слово "поле" виникло з слова "пала" (солома). Слово (санскритське) "палала" значить - стебло, а "палава" - полова. Слова ці широко вживалися в Україні (Русі) п'ять тисяч років тому (в часи розквіту хліборобської Трипільської культури). І тому вони міцно встійнені й у санскриті - в мові оріянського племени, яке з Наддніпрянщини (і про це я часто згадую) п'ять тисяч років тому на конях і возах, з плугами і з стадами великого рогатого скоту прибуло до Панджабе (Північної Індії).
    Щоб "пала" мала стигле зерно, вона повинна бути у стані "паліта", тобто в стані легкозапальному, постарілому. З санскритського слова "паліта", що значить - палити, походить наше слово "палити". І грецьке слово "пале" (палео - постарілий) було грецьким плем'ям (Ахеями) принесене з Наддніпрянщини в Грецію (Пелопонес), тому воно й тотожне з санскритським "паліта". Вимовляючи слово "палеоліт", варто мати на увазі його первісне походження.

    7. НА ПІВНІЧНОМУ ЗАХОДІ ВІД КИЄВА ЖИВЕ ПЛЕМ'Я ДЕРЕВ'ЯНИ. У санскриті слово "дару" значить - дерево. У "Авестах" - "давру" - дерево. Якщо санскрит так, як і стара українська мова, походить з Прамови Білої раси, то ми ніби воскресаємо цю Прамову, ознайомлюючись з санскритськими словами. Наприклад, "дарукрита" (деревом крита), "дарева" (дерев'яна), "дарупала" (дерев'яне стебло, паля), "другні" (дерево гнуте), "друмара" (дерево мертве), "дарвіда" (дятель; птах, що дерево знає (віда)).
    У затишних таємничих лісах (у нерукотворній Святині Батька Неба і Матері Землі) живуть Дерев'яни. На Північ від них - лісиста земля багата численними ставками (озерами). У санскриті слово "драга" значить - ставок, глибоке озеро. Драговина - значить озерна земля. На драговині живе плем'я Драговичів. (Слово "дреговичі" хибно написане). [586]
    Сьогодні є в нас слова ''драглі" (їжа з згуслого при охолодженні рибного вару), "драговина" (багнисте місце), "дрягліти" (труситися, драгліє стадо).

    8. 1175 РІК. НА БЕРЕГАХ РІК Дніпро, Прип'ять, Уж, Здвиж, Ірпінь, Рось, Інгулець, Случ, Горинь, Буг, Збруч, Дністер, Убороть, Снів, Остер, Десна, Сем, Удай, Сула, Хорол, Трубеж, Псел, Ворскла, Самара, Оскол, Дін, Стир, Дінець, Дон стоять десятки градів, сотні багатих і пишних воєводських (вогнищанських) палаців оточених частоколом, тисячі хліборобських селищ.
    Град - місто огороджене оградою (оборонною спорудою, високим частоколом, земляним валом). У граді живуть ремісники, торгівці, військовики, дворяни, княжа знать. Біля граду (в неукріплених селищах) живуть хлібороби. У мирний час вони працюють на нивах. Займаються полюванням, риболовством. Вони мають городи, сади, пасовища, на яких ходять стада ситої великої рогатої скотини. Коли у степах появляється ворожий військовий загін, селяни лишають селища і спішать до граду. І молоді селяни помагають княжому військові боронити град і селища.

    9. І В МИРНИЙ ЧАС КНЯЗЬ САМ З ГРАДУ НЕ ВИЇЗДЖАЄ. З ним завжди їде військо (дружина). У граді, тоді коли князь їде в похід чи в гості до сусіднього князя, лишається частина княжої дружини очолена княжим сином, зятем або тисяцьким (атіманом). У літописах (писаних у 11-му столітті) згадується 86 градів. У літописах (писаних у 12-му столітті) - 142 гради. Очевидно, літописці згадали тільки ті гради, які були прославлені тими чи іншими подіями.
    На початку 12 століття Київ мав 47 тисяч мешканців, охоплював 400 гектарів. У цей час Лондон мав 20 тисяч мешканців; Київ був одним з найбагатших і найбільших градів Евразії.
    Доми у Києві були переважно дерев'яні, чимало - двоповерхових. Кияни вважали, що дерев'яні доми теплі й привітні. Запах дуба, сосни, береста їх єднав з душею лісів і дібров. Вони не захоплювалися каменем, бо він холодний і мертвий. І кам'яна церква Софія здавалася їм бездушною. Археологи устійнили, що Київ у 8-му столітті мав чітку систему плянування.

    10. У КИЇВСЬКОМУ КНЯЗІВСТВІ 40 ГРАДІВ, у Переяславському - 38, у Волинському - 37, у Галицькому - 35, у Чернігівському - 35, у Новгородському - 15. Кількість градів в Україні (Русі) не була постійна. Гради, доми яких майже всі були дерев'яні, часто під час воєнних сутичок горіли.
    Князь, даючи земельний уділ (наділ) синові чи зятеві, ставив йому (на березі ріки) град. Гради мали ім'я князів. Наприклад, на березі ріки Ірпінь, у граді, який зветься Ярополч, живе князь Ярополк. На березі ріки Сож, у граді, який зветься Мстислав, живе князь Мстислав. І тут же (на схід) стоїть град Ізяслав. [587]

    11. РІДНІ КНЯЖІ НАЗВИ ГРАДІВ І СЕЛИЩ УКРАЇНИ (РУСІ) навіювали українцям (русичам) почуття гордости, почуття віри в себе, творили єдність між Минулим і Сучасним, племенну зрідненість. Щоб українці (русичі) самі себе забули, щоб не знали "хто вони, ким, за що закуті", хрестителі - грецькі єреї почали українські назви замінювати на грецькі і юдейські такі, як Апостолове, Андреєвка, Теофіполь, Михайловка, Артемовка, Парахвієвка, Ананьєв.
    (Між іншим, назва українського града Ананьєв походить від імени біблійного Анана (Онона). Ім'я "Ананіягв" (Анан) значить "Охоронений Єговою"; "знав же Онан, що не йому буде насіння, і, як увіходив до братової жінки, проливав сім'я на землю, щоб не дати насіння братові своєму" (І-ша кн. Мойсея, гл. 38, 9), і ця справа Онанова була така важлива, що й у "Святому Письмі" про неї написано, і звідси й пішов термін "ан-ізм").
    Чужі назви міст і сел України (Русі) - свідчення панування грецької релігії на землях наших. Архиєреї грецької ортодоксії прагнули (так робили й латинські єреї у Мехіці, Гватемалі, Перу) охрестиянізовувати, а в дійсності, сгречувати життя українця (русича). Вони віддаляючи українця від його рідної історії і рідних способів життя, наближували його до грецьких способів життя, до грецьких імен, до грецької топонімії, до грецьких релігійних термінів і ритуалів. Вони (в ім'я віри Христової) звеличили себе й принизили українців (русичів), навчивши їх вірити, що не Київ, а Константинополь є Царів Град (Цареград). "Константинополь - це Цар царствующих градів" (Патріярх Фотій, 51-а Омілія). "Константинополь - це голова всіх міст, центр чотирьох частин світу", (Дука). "Візантієць... завжди духом своїм возносився до Неба" (Митрополит Іларіон (Огієнко), принижуючи, очевидно, всі невізантійські гради і народи. І москвини (не без чужовпливів) проголосили, що "Москва - всесвітня столиця пролетаріяту", "Москва - міжнародня столиця світового комунізму".

    12. І КРАЩІ СИНИ І ДОЧКИ УКРАЇНИ (РУСІ) в душі таїли кривду болючу, питали себе: "Хто ми, чиї діти, ким, за що закуті?" А ті нещасні, мозок яких був повністю захаращений чадом грецької ортодоксії, примирилися з думкою, що "Народ слов'янський, що постав був од племени Афетового, сина Ноєвого, названий слов'янами по родоначальникові і князеві їхньому Славенові, нащадкові Росса князя, внука Афетового.
    "Він, переселившись з Азії від часів вавилонського язиків помішання, став мешкати від гір Поясних, або Рифейських і від моря Каспійського на сході до ріки Висли і моря Варязького на заході, і від Чорного моря та ріки Дунаю від полудня до Північного океану та Балтицького моря на півночі. Доказом тому є Історія Преподобного Нестора Печерського та йо- [588] го наступників і попередників, що ту історію писали, і що всі були академіки, або члени тої головної школи, яку в слов'янах завів був у місті Києві Кирило, філософ грецький, скоро по заведенню туди релігії християнської" ("Історія Русів", видавництво "Вісник", Ню Йорк, 1956 рік, стор. 7).

    13. ЗРОЗУМІЛО БЕЗ ПОЯСНЕНЬ, що справа не в православії грецької церкви і не в москвинському комунізмові, а в тому, що скоро по заведенні в Україні (Русі) москвинських порядків, москвин завів був у місті Києві головну школу, в якій академіки писали історію і білої, і червоної Малоросії вигідну для Московитії.
    Зрозуміло без пояснень, що справа тут не в хрещенні України (Русі), яке запроваджувалося вогнем, мечем і бичем, а в тому, що "скоро по заведенню релігії християнської" українська школа історії перестала існувати: українці (після хрещення України-Русі) перестали незалежно писати українську історію.
    "Грек завів у місті Києві головну школу", в якій і було придумано, що предки України (Русі) були забродами з Азії. Вони, як Афетові діти, забрели в Україну "від часів вавилонського язиків помішання". Ось так, як писав Тарас Шевченко, українців (русичів) окрадено, одурено і Розп'ятієм добито! Що ж робити? Треба "стояти і мовчати, і мовчки чухати чуби", бо ті, що писали фальшиву історію України (Руси), "всі були академіки".
    Розум Український невсипущий! Немає на світі такої сили, яка б могла його стерелізувати і навіяти йому думку, що він був потворний (поганський) і що тільки дякуючи єреям грецького християнізму, полюдянів, облагороднився, ояфетився.

    14. ЧИМ ЗВЕЛИЧИТИ, З ЯКИХ ДЖЕРЕЛ ДІСТАТИ ЦІЛЮЩОЇ ВОДИ, щоб освіжити приспану душу "отих німих рабів", і звеличити її? Пам'ятники, письмена, рідні жертовники, могили, священні гаї України (Русі) спалені, зрівняні з землею, на якій ростуть пшениця, гречка, буряки, а на роздоріжжі - стоїть хрест, на якому "розп'ятий син юдейський, Бог християнський", або - стоїть образ (ідол) притранспортований з Московитії...
    І появилася в мене думка: гідроніміка (назви рік) у кожного народу, в якого історія започаткувалася самобутньо, пов'язана з рідною вірою. І так є - ріка Тибр у Римі, біля неї Рем і Ромуля. Ріка Ніл і сьогодні єгиптянами зветься матирею Єгипту. З Нілом пов'язана самобутня єгипетська віра про умираючого і воскресаючого бога Озиріса. Ріка Ганга (Ґангес) у Індії вважається святою донькою бога Брагми, матір'ю Індуського народу.
    Так є, незаперечно так є - без знань історії вторгнення архиєреїв грецької ортодоксії, не можна пізнати історії назв українських міст Апостолове, Парахвіївка, Ананьєв. Без знань історії вторгнення жандармів і комісарів Московитії, не можна пізнати історії назв українських міст Єкатеринослав- [589] Дніпропетровськ, Єлисаветград - Кіровоград, Дніпродзержинськ, Ватутіно, Ленінське.
    Без знання рідної віри України (Русі) не можна дати правильної відповіді на питання "як виникли назви рік України (Русі)?" Доводити, що назви українських рік німецькі, тюркські, іранські, осетинські, татарські, аварські завжди кожний може, і особливо той, хто по-чужому "академічний". Та всі такі наукові доведення будуть рівнятися писанням тих "академіків головної школи", які сотні літ твердили, що ми, українці, прибули з Азії "від часів вавилонського язиків помішання".

    15. СТАВЛЮ ПИТАННЯ: Є ПРАМОВА ЛЮДЕЙ БІЛОЇ РАСИ? Є. І є відомо, що з цієї Прамови походить санскрит, походить стародавня українська мова, яку можна звати і праслов'янською, і праукраїнською, і праруською. І знаємо (а тому, хто забув - пригадую), що "Оріяни принесли з собою визначені поняття і вірування, які вони продовжували розвивати на Індійській землі", і "Веди являються найстародавнішим пам'ятником людського ума" (Др. С. Радгакрішнан "Індуська Філософія".) Твердження Др. С. Радгакрішнана поважні і тому, що він президент Індії, і тому, що він визначний історик і філософ Індії, його ім'я пошановане істориками Західнього Світу.
    Наддніпрянщина - Прабатьківщина Індо-Европейської мови, віри, культури, цивілізації.
    Оріяни до Індії принесли усні Веди. Оріяни до Індії принесли високопродуховлену Ведійську культуру, яка також відома під ім'ям Мизинсько-Трипільська. "Вибачте, але ж "Біблія" і книги Геродотові вважаються "найстародавніпіим пам'ятником людського ума?" Ні, ні! "Рик Веди" 3500 років тому в Індії були упорядковані - кожна рик-ведська пісня отримала своє число. (Немає в Індії такої високоосвіченої людини, яка б не знала славного В'язу. І нам варто знати, що ім'я чи прізвище В'яза санскритське, значить "Зв'язувач", "Той, хто упорядкував, пов'язав Ведійські пісні). В'яза - пророк і збирач пісень існуючих у "Рик Ведах", "Магабгараті".

    16. "АТАРВА ВЕДИ" 3000 РОКІВ ТОМУ ВЖЕ БУЛИ ВІДОМІ В ІНДІЇ, "Упанішади" - 2700 років тому. Щоб назви цих священних книг для нас не звучали так по-чужому, як назви священних книг "Тора", "Біблія", "Талмуд", "Євангелії", "Коран", познайомимося з ними. Слово "Рик" (риґ) значить "Пісня". Воно споріднене з українськими словами - ркоша, рекоша, рцить, рци, рече, речення, речник. Знаємо, що слово "Веди" значить - Знання, Ведання, видати. "Рик Веди" - "Пісня Знання". І знаємо, що "ата", "атар" чи "іті" значить - іти. Наприклад, санскритські слова "атгаким" (іти з ким), "атгари" (відходити), Атарва - ім'я старшого сина Брагми. "Атарва Веди" - Іде пояснення Вед.
    Слово "упа" у санскриті має декілька значень; ознайомимося, "упадвара" (сторона дверей), "упа- [590] дана" (подати дань), "упадася" (біля десяти), "упатапа" (утопити, протопити). Санскритсь ке "ні" значить "нище", звідси - низ, низина. Творці "Упанішад" казали "Упанісад", що значить "Поруч нище (тут) сідайте". Літера "с" перейшла в "ш", та в нашій мові вона лишилася - ми кажемо "сидіти", англійці "сіт", німці - "зитцен", ірлянці - "саідім". Румуни хоч і вважають себе романським народом (слово "румун" значить "римлянин"), у їхній мові - половина українських слів, а половина - латинських, їхнє слово "седеа" (сидіти) більш клониться у сторону "сидіти", ніж - "седере". "Упанішади" - священна книга про знання людської поведінки: як сидіти, як розуміти, як молитися, як мислити, як заспокоюватися - як входити у таїну розумінь "Вед".

    17. САНСКРИТСЬКЕ "БГАРАТА" ЗНАЧИТЬ - БОРОТЬБА, ВІЙНА, ГАРАТА, ГАРАТАННЯ. Є в нас слова "гаратає", "гаратник", "гаратати". "Не встиг я йому се сказати, а він, як не кинеться на мене, як не почне гаратати мене палицею" (Ів. Франко). "Магабгарата" значить "Могутня боротьба", "війна". "Магабгарата" - велика епічна поема про братів (потомків Бгарати); бгарата - полководець, воєвода.
    "Рик Веди", "Атарва Веди", "Упанішади", "Магабгарата" старіші як "Біблія" і творчість Геродота. У оповіді "Після Хрещення України (Русі)" написано, що фінікійці навчили греків писати, показавши їм алфавит, який вони (фінікійці) позичили у сумеріян.
    Гибреї вперше побачили алфавитні знаки (очевидно, малодосконалі) 2700 років тому: маю на увазі примітивні риси календаря Ґезера, запис Шілома. Літера, яка нагадувала схематичне зображення бика, була гибреями названа "алеп", що значить "бик". Вебстер пише, що слово "алеп" гибреями позичене у фінікійців. Слово "бет" у гибреїв значить "дім". Наприклад, "Бетшеан" (дім відпочинку), "Бетезел" (дім сусідній), "Бетлегем" (дім у якому є хліб); українці вимовляють "Бетлегем", 5гк "Вифлиєм". Алепбет - алфабет, алфавит.
    Арамейські і фінікійські письмена старіші як гибрейські. У східніх арамейців 2600 років тому гибреї позичили "алепбет". Маючи "алепбет", пророки-рабіни Езикиел-Езра 2500-2450 років тому написали "Тору" (П'ятикнижжя Мойсея). Тексти "Тори" писані пророком-рабіном Езрою (через граматичну невпорядкованість) були тяжкі для зрозуміння.
    2300-2200 років тому в Єгипті рабіни зредагували писання пророка-рабіна Езри, переклавши їх на грецьку мову. Немає можливости перевірити чи тексти сьогоднішньої "Біблії" (П'ятикнижжя Мойсея) справді відповідають текстам Езикиела-Езри: рукописи Езикиела-Езри знищені. Геродот народився між 490 і 480 роками до "нашої ери" в Малій Азії.

    18. УКРАЇНА (РУСЬ) ПІД ЧАС ХРЕЩЕННЯ БУЛА ЖОРСТОКО СКРИВДЖЕНА, її письмена попалені. Індія не була вогнем і мечем [591] навернена на віру Христову, її письмена збережені. Не зважаючи на те, що санскрит сьогодні вважається мертвою мовою, в ній пульсує життя. Санскрит мені допомагає (при допомозі порівняння) пізнати історію життя слів, якими названі ріки України (Русі).
    У санскриті слово "рая" значить - течія. Хоч до етимологічних міркувань М. Фасмера я ставлюся з застереженням, вважаю його пояснення, що слово "ріка" походить від санскритського слова "рая", правильне. Не випадково назва ріки Рейн споріднена з словом "рая". І англійське "рейн" (дощ) споріднене з словом "рая". У нас "раяти" вважається синонімом "радити". Санскритське "раджа" (радник, володар, вельможа), а "магараджа" - могутній володар. Санскритське слово "рая" має два значення - течія і царство. Рая Денапра - течія (володіння) Дніпра.

    19. ДНІПРО - СВЯЩЕННА РАЯ (РІКА) ВСЕСВІТНЬОЇ МІЗИНСЬКО-ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. На назву "Дніпро" не можна дивитися тільки з погляду мовного. У назві "Дніпро" б'ється серце стародавньої історії України (Русі), їй треба повернути її первісний священний зміст, щоб перед українцями (русичами) відкрилася таємниця їхньої великої самобутньої історії.
    Ріка Дніпро в різні часи різними народами була по-різному названа. Турки казали - Узу; татари - Ексі; генуезці - Люозен; на мапі Вісконтія в 1381 році - Еліче; греки - Бористен. Учений П. Шафарик вважає, що назва ріки Бористен "чисто слов'янська", значить - Берестина, Берестова, Березина. Римляни у 2-му столітті ери Христової казали "Данупріс". Вони назву нашої ріки вимовили по-нашому, трохи її златинізувавши.
    У санскриті (у "Рик Ведах") слово "дена" значить - океан, ріка, збір води. Найчастіше слово "дена" в значенні "ріка" вживається у санскритських словниках "Амарашінга" і "Гемасандра". У "Магабгараті" Дена - священне ім'я Дева. Див (Дева, Девус, Теос) - Бог Оріяни (України-Русі). І Дена (чи Дана) - ім'я доньки Дивової (Девової), тобто Божої.
    (З санскритського кореня "дю" (чи "ду", "д'ю"), що значить - доїти, молоко давати, виникло слово "дена". Дена (Деіна) життєдайна; вона помагає коровам, які пасуться на її долинах, творити "дену"; і в санскриті слово "дена" також означає "молоко").

    20. У ОРІЯНІ (УКРАЇНІ-РУСІ) РАЯ ДЕНА НАЙБІЛЬША І НАЙБАГАТША, рая Дена медом і молоком текуча. Дена пливучи, з'єднується з царством свари (неба); у світ рая Дени восени летять птахи, і з рая (раю, вираю) вони весною повертаються. (Українські перекладачі "Біблії" слово "еден", що значить "сад", переклали, як рай ).
    Слово "пра" оріяни (трипільці) вживали в значенні "перша"; "прадід", "правнук", "прабог". У санскриті слово "пра" значить - перша, первопочата. Вдумаймося [592] у значення санскритських слів "прабгу" (перед буття), "прамрі" (передсмертя), "прарук" (прорікати, пророк), "правад" (проголошувати знання, від "вад" - ведати, знати).
    Правара - назва ріки в Індії, яка впадає в ріку Годавара. Знаємо, що "вара" значить - вода, вар. У нас слово "пра" (приставка) також вимовляється, як "про" - провідник (перед ведучий), пророк (наперед речучий). У латині - про, у литовців - пра, у греків - про, у німців - фор.

    21. ДЕНАПРА - ПЕРША РАЯ (ТЕЧІЯ) УКРАЇНИ (РУСІ). Сьогодні ми знаємо, що Вона простягається на 2227 кілометрів. Якщо ми тепер кажемо "ріка Дніпро", і в цей же час вважаємо, що Дніпро - це він, а не вона (ріка - вона), то це означає, що ми свідчимо, що від 988 року починаючи, наша рідна мова жила в полоні приниження: вона була принижена творцями церковно-слов'янщини; вона була принижена татарами; вона була принижена ізуїтами, москвинськими фельдфебелями.
    Рая Денапра - донька Паржяни (Пар'яни). (Про етимольогію імен Богів України (Русі) оповідаю у оповіді "Після Хрещення України-Русі". Сьогодні я оглянув книгу "Нехристиянські Релігії" видану в Ню Йорку в 1963 році Колумбійським університетом (Департаментом релігії). І був здивований, що не я одинокий тверджу, що Паржяна (Бог Ведійський) - це Перун, (слово "перун", як знаємо, монахами було для глуму створене зі слова Пар'яна). У книзі "Нехристиянські Релігії" (на стор. 229) пишеться, що "бог Паржяня згадується у Ведах", "етимологічне Паржяня є ідентичний з слав'янським богом Перуном").

    22. ПАРЖЯНА ЖИВИТЬ СВОЮ ДОНЬКУ ДЕНУ (ДАНУ) СВАРЖОЮ (НЕБЕСНОЮ) ВАРОЮ (ВОДОЮ, ДОЩЕМ). Денапра - свята мати, вона живить рідних дітей (внуків Дажбожих) життєтворною (божественою) росою, її діти - роси. І тому роси (внуки Дажбожі), як у них народиться дитина, несуть її до святої матері Денапри святити (оснащувати росяним даром Дажбожим, росою).
    Варне (водяне) освячення дитини в оріян звалося "дана вар" (давання варові). Свята мати Данапра освячує сина дією "снана", тобто, дією снащення, обадьорення". Вона вістує чи новонароджена людина "пан" чи "поганда". Знаємо, що санскритське слово "пан" значить "п'ять". Людина, яка має п'ять досконалих чуттів (зір, слух, смак, нюх, дотик), пан.
    Соран Ефеський (він жив у Римі в кінці першого століття ери Христової) пише, що скити (роси) новонароджену дитину (після відрізання пуповини) на мить занурюють у воду. У розумінні Сорана Ефеського таке освячення дитини - прикмета "скитської дикости". (Звичайно, купати дитину в холодній воді, щоб її загартувати, не можна).

    23. У ОПОВІДІ "СПАСИБІ ВАМ. МАМО І ТАТУ, СПАСИБІ ЗА ЛЮБОВ!" я згадую, що мене, [593] як було мені три місяці, на мить занурили у крижану воду; і мати оповідала, що після такого освячення, я весь став рум'яним і дуже жвавим. Є педіатри, які вважають, що скити тому могли проявити витривалість у найтяжчих обставинах, що були людьми загартованими освяченням. Слабі діти після миттєвого занурення у воду, діставали судорги і гинули, як неповноцінні: тільки повноцінні родичі могли родити повноцінних дітей.
    Відомо, що в Спарті батьки несли новонароджену дитину до єрея на оглядини. Коли дитина не мала вад, її повертали батькам, а коли мала - її кидали у провалля. Греки вважають, що шляхом такого добору виплекався славний спартанський тип людини. У стародавні часи народи мали поняття жорстокости і дикости неоднакові, і тому греки звали скитів дикунами, а скити - греків. Греки влаштовували нічні гуляння в честь бога Деонисія - танцювали п'яні нагі дівчата, на виду родичів ділилися любов'ю з мужчинами. "Скити сміялися з греків за почитання Деонисія. Вони казали, що не годиться вишукувати собі такого бога, що каже людям шаліти", (Геродот, "Скити"). [594]

    24. ДАНАПРА В НАШИХ ЛІТОПИСЦІВ - ДНЕПР, ДНІПР, ДНІПРО. Маючи на увазі старий спосіб писання - "6г" (бог), "Днпр" (Данапра), стає зрозуміло, чому існують невпорядковані вимови назви нашої славної ріки.
    Слово "дно" наші предки вживали у значені "глибина", і звідси й поняття - пішов на дно (потонув). Назви рік Дон, Дінець, Дністро, Дунай споріднені з словами "дена", "дно". Якщо у піснях наших співається "Ой, дунаю, дунайочку", то, очевидно, тут слово "дунай" вживається у значенні ріки, а не назви Дунай. Могла Ярославна плакати біля ріки Десна, або біля ріки Сема, і міг її голос лунати по течії (по дунаю); "дунай" - течія ріки. "На дунаї Ярославлин глас ся слишить: "Полечу, рече, зигзицею по дунаєви" ("Слово про похід Ігоря").
    Якщо в оріян (арійців) Індії й Ірану слово "удан" значить "вода" чи "ріка", то це не значить, що індуси чи іранці дали назви нашим рікам. Той, хто відважується доводити, що назва "Дніпро" іранська, бо іранці слово "ден" (дан) мають у значенні "ріка", а "апр" - глибока, не знає, що "апр" - нетиповий іранський діялектизм. У мові "Авест" (у мові старих іранців) не "апр", а "гафра" (гуфра) означає "глибока".
    Будьмо послідовними: якщо сьогодні історики прийшли до одностайного твердження, що рух племен відбувався не з Ірану до Европи, а навпаки, то тоді шукаймо корінь Прамови Білої раси не в Ірані, а на берегах Дніпра, і обгрунтовано про це пишуть визначні історики Л. Паретті, де-Санктис.

    25. БУДУЧИ В ІНДІЇ, я говорив у Департаменті санскриту (Делі університет), що чимало назв рік Індії українцям зрозумілі, а для індусів, які не знають санскриту, ні. Наприклад, ріки [594] Індії: Тапті (Тепла), Вара (Вара, Вода). І це можна сказати й про старі назви міст Індії: Мадгі (Медове), Паві (Повітряне), Семла (Земляне), Дева (Дивове, Боже), Васан (Весняне).
     У стародавньому Ірані (саме слово "Іран", як я писав, має корінь "ір", "ар", "ор", що значить "орати", "плужити") могли бути назви рік українсько-санскритсько-авестійські, та вони, після приходу до Ірану мусульман, забулися. Назви рік іранських Кизилузен, Зохре, і назви міст Аліабад, Ісфахан оісламщені.
    Бага, Бог, Буг. Знаємо, що санскритське слово "бага" чи "багу" значить - багатство, багато, багатий. У "Магабгараті" "багута" значить - багато, а "багусаста" - багато щастя. У "Магабгараті" славиться ріка Багудака; слово "багудака" значить - та, що багато дає води, їжі, а "багувара" - багатоводна.
    І річка Буг мала первісну назву Багу (Багата) не випадково. Риба йшла з моря у води Бугу на нерест. І в цій ріці завжди багато риби.

    26. ВОРСКЛА. Уже добре знаємо, що санскритське слово "вар" значить - вода, ріка. Зі словом "вар" споріднені санскритські слова "варша" - дощова вода; "варшука" - дощіння; "варшака" - дощовий сік, вар; "варжака" - вар життя (вода життя). З слова "варшака" чи "варсака" оформилася назва ріки Ворскла. '
    Десна. У "Рик Ведах" слово "десна" широко вживається у значенні - даюча. І слово це відноситься до явищ природи - ліс дає дрова, хмара - дощ, ріка - воду, рибу. Звернімо увагу й на такі санскритські слова (взяті з "Магабгарати") - "десатана" - місце в полі, "десакала" - місце життя родини (родинного кола), "десажата" - місце життя, "десазна" - місце знане.
    Ірпінь. Слово "Ірпінь" створене з "ар" чи "ор", що значить - рухати, плужити, приносити, величність проявляти, і з слова "па", що значить - пиття, питво, і звідси санскритське "арпа" - приніс питва, і "арпана" - та, що питво приносить. Слово "па" у значенні "пити" чехи вимовляють, як "літі", поляки - "піць".
    Назва ріки Ірпінь сьогодні звучить таємничо, і тому дає нагоду тенденційно настроєним іраніологам (людям неприхильне наставленим до українців) компонувати теорію, що Ірпінь - слово іранське. Справді, не тільки у "Рик Ведах", а й в "Авестах" слово "арпа" означає "принесення пиття", питва, і воно належить до Прамови Білої раси, приписувати його тільки якомусь одному народові - справа неповажна.
    Староіранці (часів Спітами Заратустри) казали "хвар" у значенні "пиття", "їжа", а ми - звар, узвар, вар. Про те, що мова "Рик Вед" і мова "Авест" споріднені так, як мови українська і польська - знаємо. Ті, які вважають, що "Ірпінь" і "Арпана" мають малу фонетичну подібність, повинні пригадати, що "Урук" (назва сумеріянського міста) у "Біблії" переозвучений на "Ерех". [595]

    27. ІНГУЛ. БУДУЧИ У КАШМІРІ, Я ЗВЕРНУВ УВАГУ НА РІКУ, ЯКА МАЄ НАЗВУ АНУЛА. Після дослідження назви цієї ріки, виявив, що "ану" значить - ідуча, падаюча, а "ла" - леліюча, граюча. "Анула" - Водограйна; Іде, граючи. Щоб краще відчути значення слова "Анула", згадую такі санскритські слова - "анумарана" (падаюча в смерть, умираюча); "анупурва" (та, що перва); "анупад" (близько падаюча); "анупа" (пішов пити); "анупрагрі" (нагріта); "анупрагарана" (прогорена); "ануліп" (поліплена).
    І тепер звернімо увагу на санскритське слово "анугулі", що значить - Іде гуляння, весняне гуляння біля ріки, весняні стрічі. Зі слова "Анугулі" й постало слово "Анугул", потім - Інгул, Інгулець. У нас сьогодні слово "гуляка" просто означає людину, що любить гуляти. Санскритське слово "гулака" вживається у значенні весняного гуляння, святкування і - відпочивання, "в садочку гуляє" (Т. Шевченко).
    Англійськ слово "галідей" (галі) споріднене з санскритським словом "гулі" (гульня) чи "галі" (гуляння); по-староанглійському - галіґ , у німців - гейлік, очевидно, у значенні "свято", "святість".

    28. БАГАТО СЛІВ УКРАЇНСЬКИХ (через незнання їхнього життя) українці вважають грецькими чи латинськими. Треба не забувати, що Прамова Білої раси 20 тисяч років тому почала формуватися, 12 тисяч років тому вона вже була в своїй основі оформлена, 5 тисяч років тому вона була ознаменована Ведійською (Трипільською) культурою. І нею (цією Прамовою), вимандровуючи з просторів Наддніпрянщини, говорили Сумеріяни (Кімеріяни), Персіяни, Медіяни, Гіттіти (Гиксоси), Скити, Пелазги, Балти, Тевтони, Кельти, Латини, Ахеї, Етруски.
    Місце, де влаштовувалися святкові гуляння, славилися явища природи, мало назву Анугула, з Анугула - Інгул. Такі закінчення слів, як "ул", "пр" (Дніпр) відхилені від архітектоніки властивостей української мови.

    29. ПРУТ. ПРОТА. ПОРАТА. Геродот пише, що скити називали ріку Пората, а греки - Пиретон. Геродот неправильно передав звукобудову скитського слова "прота", написавши "пората". Санскритське слово "прота" створене з "про" і "ута" (проута), що значить - прота (проти ідуча, або - прудко ідуча). Ріка Прота йде проти Дунаю. Санскритське слово "прут" значить - прудко ідуча, прудка, сильна. Українські фармери сміялися, чуючи, що єрей, який був греком, їм у церкві говорив "лупіть матку Боску", він слово "любіть" вимовляв, як "лупіть". І Геродот дав подібну вимову староукраїнським (скитським) словам.
    Самара. Ця назва ріки багатьох хвилює, нагадуючи Самару - місто, що знаходиться на захід від Йорданю, і парахвіянам нагадує бідну самаритянку. Семітське слово "самарія" значить "гірська вежа" чи "вежа на горі". Ніколи не [596] пізнаваймо історію життя слова, беручи до уваги тільки фонетичну подібність - таке пізнання неправильне.
    У "Рик Ведах" слово "самандра" значить - збирання води, ставок; озеро; вода, що прибула з неба. На шляхах тисячоліть загублений звук "нд" чи може "ґ" перейшло в "м"? Санскритське слово "саґара" значить "озеро", і має похідні значення - поглинати, ковтати; ріка, що поглинає, тягне на дно. Самандра - Саґара - Самара. Не до кожного слова можна застосувати устійнені лінгвістами норми переходу одного звука в інший.

    ЗО. СЕМ, СЕЙМ. У "Магабгараті" священна ріка має назву Сома (Сама). Санскритське слово "сома" має декілька значень. Наприклад, напій, настій на воді; один із славних ведійських богів має ім'я Сома; Сома - уосіблення напою з зілля. І звідси - "сома вара" (нектар з квітів змішаний з варом); "сома каласа" (горня з сомою); "сома па" (пиття соми); "сома піті" (сому пити). У древніх оріян свято Соми бадьоре, радісне, божественне; воно нагадує свято Деонисія. Греки себе збуджували, п'ючи кров Деонисія (вино), оріяни - п'ючи нектар Соми. У "Рик Ведах" читаємо натхненні пісні присвячені Сомі.
    Ввійдемо у храм таїни слова "сома". Оріяни, прибувши з берегів Дніпра до Північної Індії, зраділи, що й на новій землі росте "сома". На берегах рік України (Русі) завжди росли дикі коноплі. І скити, як пише Геродот, використовували насіння конопель для роблення пари у лазні. Конопляне насіння викликало почуття піднесене, радісне, сп'яніле.
    Наше слово "сім'я" (залежно від наголосу) означає - сім'я (родина) і сім'я (насіння); у вужчому значенні - насіння конопляне. "Сома" - хмільний напій зроблений з незрілого сім'я конопель, молока і меду.
    Іранці так, як і індуси (оріяни), слово "сома" вживали у ритуальних торжествах, і про це читаємо у "Авестах" і "Рик Ведах".
    Сома - брагманський напій; у дев'ятій книзі "Рик Вед" 114 славнів (пісень) присвячено богові Сомі. Коноплі - рослина бога Соми. Є санскритські слова "Сома ґірі" - Сомова гора, "сомапіті" (сому пити), Сомакуля - назва ріки; у Маркандея Пурана "сома" - вода, нектар, лікувальна кислота.
    Ріка, на берегах якої росли дикі коноплі (сома чи сім'я), звалася Сома, потім - Сема, Сем. Назва "Сейм" звучить неграмотно. Напій зроблений з сім'я утратив на нашій землі вартість тоді, як був винайдений спосіб перетворювати мед у хмільне питво.

    31. СЕРЕТ. У САНСКРИТІ СЛОВО "СИРЕТ" ЗНАЧИТЬ - РІКА, біг води, струм, а "саріт" - вода текуча, а "сарітам вара" - стрім вари. І сьогодні в Індії індуси ріку Ґанґес також звуть Саріт. Саріт - ім'я божества, яке рухає води у ріках, творить течію. Брагман священнодіючи, каже: "Саріт вара Ґанґес", що значить - течія води Ґанґесу. (Між іншим, слово "брагман" не є для нас [597] дуже чуже. Санскритське "браг" (бріг) значить - брати, берегти, обережність. "Бріг ятіс" (у "Магабгараті") значить - Бережена ясність, Беруче опромінення. З слів "бріг" і "ман" виникло слово "брігман" (брагман). Уже знаємо, що слово "ман" (санскритське) значить - маніння, манення (думання, приманливість, розум), "стурбую ваші мани, хай прилинуть потішити мене", (Леся Українка); "Вона ману навела на мене", (І. Нечуй-Левицький); "От нехай лиш побачу, що він тут ману пускає та книжки людям читає", (М. Коцюбинський). Санскритське "маня" - думання, і звідси англійське "мін" (думати, мати в гадці, міркувати), і "мінінґ" (вот іс юр мінінґ); і звідси староіранське (авестійське) - "манста" (роздумування, дослідження)).
    І ми, оріяни (українці-русичі) на протязі тисячоліть ріку звемо Сірет чи Серет. Ми "саріт" перетворили у "серет". Румуни "Сірет" перетворили на "Сіретул"; англійське слово "стрім" (струм, потік) споріднене з словом "серет".

    32. ПСЕЛ. Особливо поширене в санскриті слово "пасу" ("паса") у значенні - полювання, доглядання, пасти. "Паса" ("пасу") має значення - скот; місце для скоту (пасовище) і пастушество (випасання). І плем'я оріянське, яке на берегах моря жило, маючи стада великої рогатої скотини, звалося Каспаси; санскритське "кас" значить "рухатися", "косити". Від імени племени Каспасів походить назва моря - Каспійське. (Каспаси - ім'я Скитського племени).
    Сучасне наше слово "паша" (споріднене з "паса") прийняло значення - їжа для скотини. Санскритські слова "пасупалана" (трав'яні луки), "палана" (зелена долина, луки, поляна), "пасупала" (загорода для скотини, "пала" - паліччя, палки, які творять огорожу), "пасіла" (місце пригоже для полювання), "пасіка" (мисливець) нам зрозуміле без детального пояснення; правда, слово "пасіка" тепер має нове значення. Ріка спочатку мала назву Пасіла, потім - Псіл, Псел. Назва "Псьол" неграмотна.

    33. СНІВ. У ІНДІЇ АВТОБУСОМ Я ПРИБУВ ДО РІЧКИ, ЯКА МАЄ НАЗВУ СОНА. І появилося в мене питання - чи Сона назвою споріднена з річкою Снів? І почалися мої досліди.
    Ми сьогодні кажемо "спати", наші предки (трипільці) казали - свапна, свап, суптва, свапта, супта, супате, супті. Санскритське "супті" значить - спати, сопти. У "Авестах" - ксап; латини казали - дорміре; англійці кажуть - сліп, а німці - шлафен.
    Предки наші мали споконвічний (життям обумовлений) обряд життя: перед тим, як іти "супті", вони здійснювали "сна". Що це значить? Санскритське слово "сна" значить - снащення, обадьорення, снащення водою. І особливо літом (у час стомлюючих робіт) вони перед тим, як іти "супті", мали "сна" (обрядове, особливо жартівливе, радісне миття тіла - вони водою звільнялися від тілесної і душевної втоми). І після "сна" (снащення) вони промовляли "волану" (БОЛІННЯ, молитву). І [598] річку, яка тихо тече під гаями, вони звали Сона, Снана, Сна, Снів.
    Санскритські слова "снана", "снея", "сна", "сная", означають - митися, купатися, оснащуватися, оздоровлюватися. З назвою ріки Сна (Снів) споріднене латинське слово "санітас", яким визначається санітарний стан спільности. У "Авестах" слово "сна" (і про це варто знати тим іраніологам, які, не знаючи історії Української мови, доводять, що назви рік українських, іранські) значить - мити одежу, прати. І назва ріки Сян, і назва ріки Сена, на березі якої стоїть красивий град Париж, і назва ріки Снів - мають один корінь.

    34. КУБАНЬ. Коли українець, який живе у Флориді, сказав, що він кубанець, емігранти з Куби спитали його, коли він прибув з Гавани? Треба казати Купань. Санскритське слово "купа" значить - джерельна вода, джерело, воно складне з "ку", що значить - котра і "па" - пити - вода, яку можна пити, свіжа добра вода. Біля "купа" (джерела) наші предки мали величні свята Купала: молодь і дорослі люди сходилися біля купа (джерела, струмка, ріки), і мали "ла" (леління, гуляння, лагіднення, милування, родичання). Треба казати Купанські косаки, а не Кубанські.
    Сула. Є в санскриті такі слова "сутапа" (дуже тепло); "судуракара" (дуже зле чуюча). (Санскритське "дур" значить - дурнота, і звідси - "дурасіта" (дурне сидження, поводження), "дураукта" (дурне говорення), "дурадару" (погане дерево), "дурбала" (слабуватий)). "Сутану" (дуже тонка), "сулоліта" (дуже лелійна, граюча, мила), "сулалата" (дуже миловидна, принадна), "сулу" (дуже забавна), "сула" (дуже лелійна, мрійна, граюча). Пісенна назва річки не випадкова.
    Наші предки були бадьорими дітьми бадьорої природи. І вірили вони, що природа уміє говорити, душу має. І вірили, що чим краще людина знає таїни природи, тим легше і щасливіше їй живеться. Вони свідомість брали для себе зі свідомости Всесвіту, їхня свідомість була злагоджена з ритмікою життя природи, і тому була свідомістю здоровою, радісною, правильною.

    35. ТЕТЕРЕВ. САНСКРИТСЬКЕ СЛОВО "ТІТІРГ ЗНАЧИТЬ - ТЕТЕРКА, ТЕТЕРУК, ТЕТЕРЯ. Ріка, на степових берегах якої живуть тетері, має назву Тетерів. Санскритське слово "тітірі" споріднене з нашими словами - отетерілий (переляканий), отетерілий вигляд; отетеріти (розгубитися), отетерів (збентежився).
    Удай. Санскритське слово "удан" (вода).
    У "Рик Ведах" слово "уданя" значить - водяна, водяниста, а санскритське ім'я Удая значить - той, що у воді живе, Водяник. Санскритські слова "удапіті" (вода для пиття), "удастока" (водостік), "удаплава" (вода пливуча), "удапрут" (вода прудка) так зберегли свою первісність, що й сьогодні для українця зрозумілі.
    Уж. Назва ріки Уж немає нічого спільного з вужом. У сан- [599] скриті слово юшні значить кип'яча вода, юша, юшка, а "іша" - їжа, а "юші" - юшка, навар. З слова "юш" (юшка) походить назва ріки Уж.

    36. ХОРОЛ. У санскриті слово "хура" значить - копито, а також - перегляд кінських копит перед перегонами, тобто перед початком їзди на "ашвах" (лошатах, конях). "Ашва хуралі" - кінські перегони, а "хуралі" - назва місця, де виробляються луки і стріли, і де відбувається їзда на конях із стрілянням з луків.
    Санскритське "хур" споріднене з санскритським "чур" і "кшур"; санскритське "чураті" значить - чухрати. А "косура" (від "кшур") - косу різати; робити косу - здійснювати обряд переводу юнака в стан косака. Обряд переводу юнака в стан косака здійснювався на святах Купала і Хурала. І на святі Хуральському здійснювалися обряди ратних змагань: косаки показували військову хуралність, літаючи на конях. Зі слова "хуралі" походить наше слово "харалужний" (загартований, відважний, бойовий; харалужні мечі - гартовані, бойові). "Гремлеши о шеломи мечи харалужними!" ("Слово про похід Ігоря"). Хуралі, Хорол, харалужні - мають спільний корінь.

    37. РОСЬ. "По Роси і по Сулі гради поділиша", ("Слово про похід Ігоря"). Рось і Ірпінь пливуть на землі племени Поляків, де стоять гради Київ, Вишгород, Ярополч, Звенигород, Звижден, Красн, Заруб, Канів, Богуславль, Трипілля. Назва ріки Рось споріднена з назвою ріки Роски (на Волині) і з назвою ріки Русава (лівобережна притока Дністра).
    Санскритське слово "расаная" значить - буде дощ, росить, а "расмі" - росяно, краплисто. У "Рик Ведах" слово "раса" многозначне - вода, роса, ріка, напій. У "Магабгараті" слово "раса" значить - діючий напій, хмільне пиття, напій здоров'я, вода життя. У "Магабгараті" оповідається про ріку Раса, яка обпливає Небо й Землю. У санскритських аналах оповідається про божественну ріку Раса, "Раса кула в Кусадвіпа". Санскритські слова "расата" (росиста, соковита), "расасир" (напій зроблений з сиру), "расака" (навар з м'яса, росіл) по-рідному й сьогодні звучать для нас, хоч вони й вважаються словами взятими з мови, якою тепер не говорять ні в Европі, ні в Індії.

    38. НА БЕРЕГАХ РІЧОК, В ОЧЕРЕТАХ ОСІДАЛА РОСА, ЯК МЕД У СОТАХ. І наші далекі родичі збирали росу, вважали її цілющою водою небесною. Росу мішали з медом і кобилячим молоком, і нею годували дітей, і особливо дівчаток, щоб вони мали лиця ясні, як весний світанок на Росі. Дитина росла на росі, росою лагіднена, вона - росса (благородна).
    Санскритське слово "расала" значить - їство приготовлене на росі, овочах, меді й ягодах, а "расика" значить - ніжна дівчина, росиста (як ягода соковита). Знаємо, що слово "дівчина" походить від імени бога Дива (Деви, Деуса), і має значення - божествен- [600] на, дивотна, чарівна. Санскритські слова "дара Діва" значить "дівчина божественна"; у нас первісне слово "дара" забулося, лишилося - діва, дівчина.
    Санскритське слово "расана" значить - дівчина приманлива, чарівна. Діва русана (расана) живиться росою, яка на квітах вранці, як сльози, блищить; вона русалка (росою ніжена, олелієна). Русалка збагачується натхненням, п'ючи "расин". Санскритське слово "расин" значить - сік з квітів, ягід і меду. Русалка є "расазна"; санскритське слово "расазна" значить - дівчина знаюча красу квітів і знаюча дії напитку зробленого з роси і квітів. Вона знає таїни леління (кохання), вона вміє "з крови макових пелюсток і роси творити кров вічної молодости і краси".

    39. І ВІРИЛИ НАШІ ДАЛЕКІ РОДИЧІ, що людям, животині, лісам, полям дає життя не звичайна вода, а - "расасвара" (роса небесна, вода, що краплями падає з неба). І вірили вони, що на сварзі (на небі) є "рая Раса" (ріка Раса), і там, у світлі раю (ріки Раси) живуть душі Первородительки Лель і Первородителя Оря. Лель і Орь - росси, росси - внуки Дажбожі. Внуки Дажбожі народжені трьома святими життєдайними силами (сонцем, землею і водою), і життя їхнє ознаменоване світлою триєдиністю (тризубом), і народжені діти їхні освячені святою водою - звідси "свята вода, свята роса, свята Русь".
    Гіттітське слово "маза" значить "мати земля", а "лю маза" - "люди матері землі; лю вживалося гіттітами і сумеріянами у значенні "любленці" (вибранці, благородні), а "лю дана" - любов'ю дана (людина). Тільки там, де на "маза" (на матір землю) йде "расасвара", можуть жити люди, вони - раси, роси, чи, як пише "Слово про похід Ігоря" - русици, русичі. У "Виласа Книзі" читаємо - русишть, рускень, рушь, русище, руси, русе, руште.
    Санскритське слово "русат" значить - різати хліб на полі, рушати стебло, колосисті палі, а "русата" значить - жнива, косовиця. У "Рик Ведах" слово "рісанті" значить - скубти колосисті стебла, а слово "рус" значить - наступати, русати (рушати). Санскритські слова "рісанті" і "русанті" мають спільне походження: рус - руш, рух і анті ", аті - іти, рух іде; "русанті - рушати. Також у санскриті (і особливо у "Рик Ведах") слово "русат" значить - ясний (білий, як роса, росяний, русий). Санскритське слово "русатпасу" значить - ясна, світла, велика рогата скотина. Наші родичі (трипільці) світлого оленя звали "руса". І сьогодні в Індії слово "руса" значить - світлий олень.

    40. СТАРЕ ІНДО-ЕВРОПЕЙСЬКЕ СЛОВО "РОСА" (РУСА, РУША) ЗБЕРЕГЛО ПЕРВІСНЕ МНОГОЗНАЧЕННЯ. Наприклад, греки слово "росісті" вживають у значенні - світлі, русі; вони цим словом називали усіх русявих людей (людей Русі (України), Скандинавії та інших північних країн). Латини казали "руссус" у значен- [601] ні - ясний, червонявий, рудий; французи і англійці слово "руссет" вживали у значенні - жовтаво-рудий, світло-рудий.
    Є в "Рик Ведах" імена славних царів - Русама. Русана - ім'я світлокосої жінки бога Рудри. Треба згадати, що у санскриті "с" переходить у "ц", і звідси - "роцана" (білі хмари), "роцака" (опромінений), Роцана - ім'я божого сина Вішни і Роцана - ім'я бога Індри (Ману Свароціша); "ману" - ман, розум. Санскритське "Ману Свароціша" значить - Розум Небесний (Сваржий).
    Володимир Даль (автор пояснювального словника москвинської мови) зазначує, що він чув прадавню легенду, що "Русь - це чудотворіння ріки Дніпра". Є дослідники, які вважають, що слово "Русь" споріднене з рікою Рось, їхні припущення правильні, та вони не були обгрунтовані, і тому лишилися за бортом історичної науки, їм не було відоме значення слова "рось".

    41. ХЛІБОРОБСЬКА КУЛЬТУРА МОЖЕ ПОСТАТИ І РОЗВИВАТИСЯ ТІЛЬКИ ТАМ, де земля має "рос". Коли йде "раса свара" (роса небесна, дощ), то буде "рус" (руш), тобто - урожай, будуть жнива. Не знали наші далекі родичі, як творяться хмари дощові. Вірили, що по сварзі (небі) тече ріка Рось, і вона, як пишуть "Рик Веди", землю "росить"; земля, маючи "рус" (воду), родить "біжя"; санскритське слово "біжя" значить "зерно", "збіжжя". У старокєльтській мові слово "рус" значить "вода".
    Санскритські слова "рус" і "руш" також значать - рух, дія, а слово "рошана" - рухати проти, тобто - серпувати, а "рошакті" - рухливо (зворушено) ректи, говорити. І далі - санскритські слова "рос", "рош", "рус" у Прамові індо-европейській означали - роса, вода, напій, руш, рух, рухливість; росий, русий, світлий, ясний, білий.
    Слово "русий" (прикметник) виникло з слова "роса" так, як "малиновий" з малини". "Стіл посередині круглий, застелений малиновою скатертиною" (М. Вовчок).
    Оріяни часів Трипільської культури були першими русами, з їхнього роду походять кімеріяни (сумеріяни), гіттіти (скити), етруски, іранці (перси), кельти, ахеї, латини, балти, тевтони. Слово "рос" (рос, рош, руш, рас) на різних землях у різні епохи збагачувалося новими значіннями.
    Наприклад, старі ханаанці (ще перед приходом на їхню землю гибреїв) були підлеглі гіттітам-завойовникам. Вони звали гіттіта "рош" у значенні "голова", "зверхник", "наказодавець". З Ханаану слово "рош" (рос, роши) проникло в Єгипет. Єгиптяни звали гіттітів "росами", і також звали їх єгипетським словом "гиксоси", що значить "володарі земель".

    42. ПРОРОК-РАБІН ЕЗИКІЕЛ ПОПЕРЕДЖАВ ГИБРЕЇВ, кажучи їм, щоб вони міцно трималися рідного способу життя, бо, як кара Саваотова, прийде князь Рош з Маґоґ землі, і їх покарає. Маґоґ - син Яфета, "сини Яфетові - [602] Ґомер, Магоґ" (1 кн. Мойсея, 10, 2). Яфетове плем'я на думку пророка-рабіна Езикіела живе у Кімерії (Ґомерії-Маґоґії). Земля Ґомерія (або, як ми кажемо Кімерія) знаходиться між Дунаєм і Доном.
    Езикіел пише: "І надійшло до мене слово Господнє, таке: Сину чоловічий! Поверни твій вид проти Гога в Магог-землі, проти князя Рошського", "...пророкуй, сину чоловічий і промов до Гога: Так говорить Господь Бог: Чи так воно? того часу, як люд мій Ізраель розживеться безжурно, ти про це дізнаєшся, і вирушиш ти... з найдальшої півночі, ти й многі народи з тобою, сама кіннота, величезна ватага й безліч війська" (Езикіел, 38, 2, 14).
    У часи Езикіела не було країн з назвами Франція, Британія, Греція, Рим, Германія, Україна (Русь). Езикіел знав Україну (Русь) Ґомерією (Кімерією). У "Біблійному Словникові" Вілляма Шмітта (видання 1948 року, Філядельфія) на стор. 375-й визначено, що "Маґоґія репрезентує важливу Скитську расу". Вільям Шмітт (на стор. 375-й) пояснює, що слово "Маґоґ" значить "Країна Божа", а слово "Ґомер" (на стор. 221) у нього значить "Досконалість"; він пояснює, що з цього слова й походить слово "Кіммерійці", і зазначує, що кімерійці споріднені з родиною Кельтів. Отже з Маґоґії (країни Божої) прийде князь Рош і князь Ґоґ. Вільям Шмітт пояснює, що слово "Ґоґ" значить "Гора".

    43. ПРОРОК-РАБІН ЕЗИКІЕЛ СЛОВО "ҐОҐ" СТВОРИВ З СУМЕРІЯНСЬКОГО СЛОВА "КУР", що значить "гора", "зверхник", "князь". У санскриті слово "ґур" значить "гора"; у часи писання "Слова про похід Ігоря" в Україні (Русі) слово "кур" вживалося побічно з словом "гур" у значенні "гора". Земля Тмутораканського князівства межувала з узгір'ям Північно-Західнього Передкавказзя. У "Слові про похід Ігоря" читаємо, що "Всеслав князь... іс Києва дорискаше до кур Тмутороканя"; тут слово "кур" "Баян" уживає у значенні "гур" (гір). Митрополит Іларіон (Огієнко) переклав "Князь Всеслав... з Києва до півнів доскакував Тмутороканя" - переклад неуважний.
    Вільям Шмітт (на стор. 572-й) пише, що Рош, про якого пише Езикіел, це ім'я одного з великих Скитських племен. Історики Джонсон, Уеллс, Латам, Стейн вважають, що ім'я Русь означало українців ще з часів Трипільської культури. Ім'ям Русь у часи Трипільської культури звалися хлібороби - у часи Трипільської культури на Наддніпрянщині жили хлібороби-скотарі і скотарі-кочівники. Вони хоч і були людьми одного роду, та вели між собою жорстокі війни за ріки, ліси, пасовища.
    Слово "раса" (рос, рус, руш), як слово Прамови Індо-Европейських народів, проживши більше як п'ять тисяч років, майже зберегло свої первісні значіння. Наприклад, в українців (русичів) - роса, руш, руса, Русь. У англійців слово "руш" (чи "раш"), яке, очевидно, походить від слова санскритського "раса" (роса) є синонімом їхнього слова "тір" (сльоза), і також воно значить "рух" (ру- [603] шання), а слово "руссет" (у французів і англійців) значить - русий, світло-рудий, ясний. Щойно згадував, що в Індії сьогодні рід світлих оленів (русих) зветься "руса", що старі греки звали того грека, який мав світле волосся, "росісті" (русий, світлий), і всіх жителів Гіпербореї (півночі), тобто українців (русичів), тевтонів, скандинавців греки звали "росісті" - русяві, світловолосі.

    44. КИЇВСЬКА РУСЬ - НАЗВА ПРИДУМАНА НЕ ЩОБ ПРИНИЗИТИ РУСЬ, А ЩОБ ЗВЕЛИЧИТИ її. Багатьох чарувала слава, краса, велич Русі. Слава Русі по світах рокотала, її черленні щити, її мечі харалужні, її золоті шоломи, її красния діви, її вої "хоробри аки тури", її злотостременні вершники, її славен град Київ многі князівства чарували. Усі вони хотіли ім'ям Русь "блюсти". Новгородці, щоб і себе звеличити ім'ям Русь, створили назву Новгородськая Русь. Кияни, щоб слава Русі не пропала, визначили, що дійсною Руссю є Київська Русь. Наслідуючи відважних новгородців, почали й інші князівства до свого імени добавляти ім'я Русь. І почалося - чия Русь? Яка Русь? Угорська Русь, Біла Русь, Чорна Русь, Червенська Русь, Галицька Русь, Литовська Русь, Карпатська Русь: очевидно, всі ці назви штучні. Взоруючись на них, москвини й собі зазіхнули на славу імени Русь, і, живучи на болотистій, бідній землі ріки Москва, вони проголосили, що є й Московська Русь. І історик С. М. Соловйов утвердив, маючи підтримку жандармів, що є Русь Московская. Якщо є Русь Московская, то може бути й Русь Ленінградская, Русь Казанская, Русь Урало-Фінская, Русь Мордвинская, Русь Сибірская.

    45. Є ОДНА ВІЗАНТІЯ І Є ОДИН РИМ. Немає Константинопольської Візантії, Нікейської Візантії, Кримської Візантії. Немає Капуйського Риму, Сицілійського Риму, Флорентійського Риму. Є одна Україна (Русь)! Вона (тоді, як західньо-европейські народи шукали нових земель за океанами), покоряла фінські племена: Чудь, Водь, Весь, Мер'я (Мар'я), Мещера, Черемиси, Мордва. Вона на землях рослих, суворих і відважних фінських племен ставила гради (княжі палаци оточені оборонними спорудами) і охоронені княжими дружинами (військами). Я не оправдую ці завоювання предків моїх. Ніхто не має права неруські землі звати Руссю!
    Колоністи, які прибули з України (Русі) на північні землі Фінських племен, давали своїм градам імена - град Ярослава, град Володимир на Клязьмі, град Суздаль, град Москва на Москві. І вони, щоб відсепаруватися від України (Русі), й творили назви "Русь Московськая", "Русь Ростово-Суздальськая": такі назви ображають почування Чудів, Водів, Весів, Мерів, Муромів, Мещерів, Черемисів, Мордвинів, Башкірів, Чувашів, Удмурів, і вони з відразою ставляться до гимну "СССР", в якому співається, що всіх їх "навєкі сплотіла Велікая Русь", тобто - навіки поневолила Чувашів, Баш- [604] кірів, Мордвинів, Удмурів, Фінів, Карелів, Бетонів, Латвійців, Литовців, Марійців, назвавши (для глуму перед світом) покорені землі "савєтскими республіками".
    Русь Московськая не має жодних політичних і моральних прав вважати себе продовженням історії України (Русі). Русь Московськая має політично-моральне право вважати себе продовженням прославленої історії Татаро-Монгольської орди не тому, що на територіях, на яких вона панує, пливуть ріки Бариш, Унжа, Кострома, Уфтюга, Чагода, Піжма, Клязьма, Алатир, Москва, Ірґіз, Кама, які своїми назвами пов'язані з тюркськими мовами, а тому, що найвизначніші історики Московитії, Карамзін, Безтужєв-Рюмін, Соловйов та інші твердять, що Москва - "продукт могутньої Татаро-Монгольської орди". З твердженнями цих істориків знайомтеся, читаючи Другу частину оповіді "Україна-Русь, архиєреї грецької ортодоксії і Татаро-Монгольська орда".

    46. 1177 РІК. ЦАРЕМ УКРАЇНИ-РУСІ (В 1174 РОЦІ) СТАВ КНЯЗЬ РОМАН РОСТИСЛАВИЧ - виходець з династії князів Смоленщини. Він, не звернувшись за допомогою до князів, сам пішов воювати з половцями. Чому сам? Він ні з ким не хоче розділити слави, чести і скарбів. Він хоче, щоб тільки йому "віщі пальці на живі струни покладені славу рокотали". І... був він розбитий Половецькою ордою. І ніхто не хотів з ним розділити його поразки.
    І князь Святослав Всеволодович (нащадок чернігівських князів Ольговичів) увійшов у Київ 20 липня (1177 року). І "висіді із сідла злата" і "дотчеся стружієм злата стола Києвського". І він одружив свого сина Всеволода з Марією (донькою польського короля Казиміра). І в Києві відбулося гучне українсько-польське весілля. І князі Галицькі і Володимиро-Суздальські, і Пінські, і Новгородські (в ім'я позірного порядку) визнавали владу царя Святослава Всеволодовича. У них буйно проявлений інстинкт панування - і тому ніхто з них не визнає пана над собою, ніхто (в ім'я найсвітлішої цілі) не воліє бути чиїмсь підлеглим.
    (У душі тих князів-панів, які прагнуть бути (в ім'я панування) непідлеглими одному панові, розкорінений інстинкт руйнуючого панування, і цей інстинкт їм витче чорне покривало, щоб прикрити їхні домовини. Тільки той інстинкт панування, який здібний в ім'я світлої цілі, себе вільно підпорядковувати одному авторитетові, вважається інстинктом здорового розуму). [605]

    47. 1178 РІК. КНЯЗЬ МСТИСЛАВ РОСТИСЛАВОВИЧ (СМОЛЕНСЬКИЙ) ПРИБУВ У НОВГОРОД. З Новгороду (маючи 20.000 воїнів) він пішов у країну племени Чудів. І він палив мирні чудські гради і селища. І біля річки Двина він оточив Чудське військо і розбив його. З довгими колонами полонених і з великими стадами скоту він прибув до граду Псків, де перепочив і пішов до Новгороду. [605]
    1180 рік. Цар Святослав Всеволодович скликав князів на з'їзд до граду Любеча. І коли цар з князями мав раду, прийшла вість - дім Київського митрополита горить. Повторюється стара помста - у "Несторівському літописі" пишеться, що два варяги-християни "були принесені в жертву", ні, два варяги-християни були киянами убиті за те, що вони зневажливо ставилися до обрядів київських. У Києві єпископ-грек Стефан зневажливо ставився до київських обрядів (веснянок, писанок, Купала), і кияни в 1068 році його задушили в Києві. Не відважився монах-літописець написати, що архиєрей Стефан був принесений у жертву, бо ж це вже було після хрещення. І написав коротко, що "єпископ Стефан пойде по Києву, й тамо свои его холопи удавиша". І тепер князі в Любечі почули, що згоріли сім церков у Києві, і десять домів, у яких жили "іконописці, преподобні і богоносні псальмщики, попечителі православія, поломщики".
    Цар Святослав Всеволодович вигнав князя Рюрика з Білгороду, а князя Давида - з Вишгороду. Скривджений князь Рюрик, довідавшись, що цар Святослав Всеволодович гостює у Чернігові, вторгнувся в Київ. І почав у Волинських князів просити військової допомоги. Цар Святослав Всеволодович, приєднавши до себе війська князя Всеслава Полоцького і князя Братислава Вітебського, та за срібло і злото найнявши ватагу половців, вигнав з Києва князя Рюрика. Князь Рюрик повернувся до Білгороду. Не міг він дістати "злата стола Києвського".
    Є п'ять шляхів, при допомозі яких можна заволодіти престолом царя України (Русі): 1. Престол передає батько синові. 2. Старший брат передає престол молодшому. 3. Князі на з'їзді вибирають царя України (Русі). 4. Кияни самі запрошують на престол царський того чи іншого князя. 5. Князь, маючи військову силу, вторгається у Київ, виганяє з Києва царя, і сам сідає на царський престол.

    48. ГОРЕ НЕ В ТОМУ, ЩО КНЯЗІВ, ОХОЧИХ БУТИ ЦАРЕМ, БАГАТО, а в тому, що вони (князі) утратили духовні основи рідної віри, у яких оповідалося людині, як треба жити, щоб мати правильне мислення і правильне почування.
    Вони (князі) тепер мають чужу віру, в якій людині оповідається, що взагалі про земне життя не треба дбати, про здоров'я розуму не треба думати, треба вірити святим мощам і архиєреям, і терпіти, захоплюватися подвигами преподобних і богоносних монахів. Князі, про такі святі справи у церкві чуючи, не можуть навчитися контролювати працю розуму, працю своїх почувань. Вони не вміють свою свідомість збагачувати свідомістю Всесвіту. Вони не вміють добровільно відрікатися від особистого "я" в ім'я сили, слави і добра "я" України (Руси).
    І їх (князів України-Русі) ніколи не треба ганьбити, зневажати. Вони були людьми (по своїй природі) добрими. Вони не винуваті, що чужа віра на хибний шлях [606] спрямувала їхні мислі і почування. І тепер вони самі впадуть, і з ними упаде Україна (Русь)...

    49. 1184 РІК. ПОЛОВЕЦЬКИЙ ХАН КОНЧАК ОСНАСТИВ СВОЄ ВІЙСЬКО НОВОЮ ЗБРОЄЮ - у візантійців купив за русих юнок і юнаків, яких він у селищах заполонив, вогнестрільні луки. На возі вкріплений лук такий великий, що десять осіб натягають тятиву, щоб пустити вогняну стрілу.
    Князь Ярослав Всеволодович (Чернігівський), не порадившись ні з царем Святославом Всеволодовичем, ні з сусідськими князями, послав боярина Ольстина до хана Кончака, щоб скласти умову миру. О, княже, не правильне у тебе мислення! Є закон - князем може бути тільки сильна людина, слаба - гине сама і ті, які їй підлеглі. Миритися з вторжником значить визнати себе слабим. Якщо ти, маючи в руках меч, просиш у чужинця, який у твій дім вторгнувся, миру - честь покинула тебе.
    Цар Святослав Всеволодович з князями Рюриком і князем Ярославом несподівано оточили орду хана Кончака. Бій почався біля ріки Хорол. Хан Кончак, побачивши, що його військо оточене, тікає. Його молодша дружина (жена) і його визначні воєначальники, і вози з новою зброєю, і багаті обози, і великі стада скоту (коні, верблюди, воли) заполонені.

    50. ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА ЦАРЯ СВЯТОСЛАВА ВСЕВОЛОДОВИЧА, яка гналася за ханом Кончаком, повернулася. На землі вже снігу не було, вночі земля примерзла. Вершники не могли (по слідах) пізнавати шлях утечі хана Кончака. (Кончак - син хана Сирчана. Цар Володимир Мономах під час бою з половцями був взяв у полон половецьких воєначальників, між якими був і хлопчик-ханчук Сирчан. Ханчук Сирчан у Києві навчився київської мови; звичаї і страви київські так сподобав, що не хотів додому вертатися. Щоб він пригадав свій рід половецький, йому посли половецькі дали понюхати євшан-зілля (полину), а співець Ксорь піснями про славних половців будив у ньому патріотичні почування. І він (ханчук Сирчан) повернувся додому. Тепер його син Кончак славиться поганською (звироднілою) жорстокістю. Наш літописець без потреби половецьке ім'я Ксорь написав, як Орь. Українці, поневолені чужовір'ям, не мають права проявляти любови до рідної віри України (Русі); вони задовольняються тим, що свій патріотичний настрій піднімають оповіданням про євшан-зілля).

    51. 1-ГО БЕРЕЗНЯ БУЛИ РОЗГРОМЛЕНІ ВІЙСЬКА ПОЛОВЕЦЬКОЇ ОРДИ. 22 березня цар Святослав Всеволодович з славою і перемогою повернувся до Києва. Славилися у Києві князі-переможці Володимир Переяславський, Гліб Турівський, Ярополк Луцький, Ярослав Пінський, Мстислав Городненський і тисяцький Галицької дружини.
    Київ, славлячи царя Святослава Всеволодовича і честю обдаровуючи його воїнів, знав, що взято в полон 7000 половців (між ними [607] 417 половецьких ханів, і з ними - їхні родини), склади зброї, "табуни азійських коней", грецькі "шерешири" - самостріли, що кидають "живий вогонь". У Києві перед царським судом став воєначальник хана Кончака, харазький Турка.
    Полонені половці, які хотіли щось сказати киянам, просили болгарських купців, щоб вони були перекладачами. Болгари і половці - люди одного племени. Кияни бачили, що одноплемінці (болгари і половці) вороже ставляться до себе. Болгари, прийнявши звичаї і мову України (Русі), перестали вважати себе тюрками.

    52. НА РІЦІ ДЕСНА СТОЇТЬ ГРАД НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ, град племени Сіверян. Князі (Ігор Новгород-Сіверський і його брат Всеволод Трубчевський), довідавшись, що цар Святослав Всеволодович переміг орду хана Кончака, не приховали лицарської заздрости. Вони у 1185 році 23 квітня (у вівторок) вирушили з Новгород-Сіверського до Дону, щоб там, на широких Донських степах, розшукати кочову Половецьку орду, і вигнати її за межі України (Русі).
    І татові (князеві Ігореві Новгород-Сіверському) на допомогу прибув з військом син (князь Володимир Путівльський). (Град Путівль стоїть на південь від Новгород-Сіверська, на березі ріки Семи. Град Трубчевськ стоїть на березі ріки Десна, на північ від Новгород-Сіверська).
    1-го травня біля Дінця князь Ігор побачив затемнення сонця. І вдень була "тьмою вся воя покрита. На небі (перед вечором) Іскрилися зорі. У очах воїв стало зелено. Та похід не був спинений. Казав князь Ігор: "Русици, хощу главу свою приложити, а любо іспити шеломом Дону".
    Біля Дінця (на ріці Оскол) князь Ігор ждав прибуття князя Всеволода. Розвідка повідомляла, що половці, довідавшись про новий похід українців (русичів), об'єдналися, і ждуть прибуття нових військ половецьких.
    Радники сказали князеві Ігорю: "Половецька орда, князю, дуже численна. Ідімо геть, нас мало, загинемо". Князь Ігор відповів: "Коли меча не піднявши, утечемо - з нас сміятимуться люди. Сором страшніший за смерть!" Наші князі високо ставили славу і честь княжого імени. Княжі (володарські) імена така велика сила, що й хрещення України (Русі) не могло їх у перші століття зневажати.
    Усі князі й царі України (Русі) і їхні сини, і їхні доньки мали двоє імен - рідне ім'я означало честь, славу, шляхетність, спорідненість з родом володарів і богатирів України (Русі). А чуже ім'я означало підлеглість грецькій ортодоксії.

    53. НАПРИКЛАД, 25 ЛИПНЯ У КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА ІЗЯСЛАВИЧА НАРОДИВСЯ СИН, І КНЯЖА РОДИНА НАРЕКЛА ЙОГО РОСТИСЛАВОМ, а піп, охрестивши, нарік Іваном. 26 жовтня у князя Всеволода народилася четверта дочка, і княжа родина нарекла її Собіславою, а піп, охрестивши, нарік Палагеєю. У князя Ігоря Свя- [608] тославича (Новгород-Сіверського) 8-го жовтня народився син, і княжа родина нарекла його Володимиром, а піп, охрестивши, нарік Петром.
    Раби, смерди, холопи, монахи та інші люди нешляхетного походження не мали права (на основі розпоряджень грека-митрополита Київського) мати рідні благородні імена (Святослав, Володимир, Богдан, Ярополк, Любомир, Боголюб, Всеволод, Ростислав, Дан, Зоряна, Русана, Світляна, Світанна, Весна, Квітанна, Мрія, Богуслава, Поляна, Лель, Віра, Ластуня, Росанна, Лада). Смердам, заляканим хрещенням, попи давали імена чужі, їх не питаючи.
    "Піп дав їй ім'я Прозерпина. Що ж? Люди звикли лицювать, переіначили: Горпина" (Білецький-Носенко). Чому переіначили? Не могли погодитися з чужим ім'ям, яке вторгалося в їхній дім, і тому почали переіначувати, оріднювати.
    Чужі імена в Україні (Русі) не тільки затінили красу нашої шляхетної мови, а й принизили тих, кому вони були дані. І стали ми холопським плем'ям грецької ортодоксії - плем'ям "Педька, Терешка, Шелефона, Панька, Охріма і Харька, Леська, Олешка і Сизьона, Пархома, їська і Феська" (Іван Котляревський). (Треба мати велике терпіння і велике душевне здоров'я, щоб отим "німим рабам, гречкосіям" Педькам, Охрімам, Шелефонам православія грецької церкви оповідати, що їхня честь окрадена, і за таку щиру оповідь чути від них образи, глузування, погрози).

    54. "РУСИЧІ ВЕЛИКІ ПОЛЯ ЧЕРВОНИМИ ЩИТАМИ ПЕРЕГОРОДИЛИ, шукаючи собі чести, а князеві слави". Посередині стоїть князь Ігор з військом своїм. Направо - військо його брата (князя Всеволода). Наліво - військо юного князя Святослава Ольговича. Попереду - військо князя Володимира (юного сина князя Ігоря). Стоять вони біля синього Дону - скоро почнеться бій з половцями.
    Перед боєм сталося те, що часто приносило гибель воїнам України (Русі) і їхнім полководцям - появилася невихованість (недисциплінованість) , безавторитетність (зневажливе ставлення до провідника). "Через незгоду сталося насильство від землі Половецької". Тоді, коли вирішується справа життя і смерти, такі справи, як "згода", "незгода" не повинні існувати - повинен бути строгий і беззастережний наказ Головнокомандуючого.
    Князі, очолені князем Ігорем Святославичем, виявилися людьми невихованими (недисциплінованими). Праця розуму їхнього і почувань їхніх була жертвенна, щира, відважна, розумна, але невихована. Князь Святослав Ольгович і князь Володимир Ігорович, не послухавши своїх батьків (князів), що стояли поруч, почали бій з половцями.
    Князь Ігор (о, батьківське серце!), бачачи, що його син Володимир, не отримавши допомоги, загине, спішить за ним. Половці відходять від ріки: хочуть перед собою бачити широкий степ. Князь Володимир розбив передовий за- [609] гін половецький і три сотні половців узяв у полон - та радість була передчасна.

    55. НІЧ. КНЯЗЬ ІГОР КЛИЧЕ ДО СЕБЕ СИНА - КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА. І радить князям відступити у степ, узяти нових коней і спільно приготуватися до останнього бою. На розпорядження князя Ігоря, Головнокомандуючого, ніхто не звертає уваги: кожний вважає себе незалежним полководцем. Незалежність без дисципліни - дорога гибелі.
    Вранці Половецька орда оточила військову частину князя Ігоря. Оточені воїни почали нарікати, що лихого князя мають, що князь привів їх до Дону на загибель. Нарікання навіть тоді, коли воно породжене лихими обставинами, вважається саморозброєнням.
    Князь Ігор відповів, що нарікання - безглуздя, єдиний вихід - об'єднатися і всім стати до бою. І почався бій: під час бою князь Ігор був поранений у ліву руку. Він, побачивши, що Чернігівські вершники побігли, почав гнатися за ними, щоб їх завернути. Не догнавши утікаючих, він спинився на полі, тримається за ранену руку. Скинувши шолом, він отетерів: половецькі вершники несподівано оточили його, взяли в полон.

    56. КНЯЗЬ ВСЕВОЛОД (БРАТ КНЯЗЯ ІГОРЯ) біжить визволяти раненого брата з полону - та вже було пізно. Незважаючи на безстрашний бій українців (русичів), половці (їх було п'ять разів більше) стали переможцями. "По Росі й по Сулі гради поділили, та хороброго Ігоревого війська не воскресити!", "Русичі полягли за землю Русі". "Ничить трава жалощами, а древо з тугою к землі приклонилось...".
    Половецькі воєначальники почали ділитися здобиччю. Гилбук узяв собі князя Ігоря Святославича. Елдучок - узяв князя Святослава Ольговича, Куптивул - князя Володимира (сина Ігоря Святославича). Роман (і такі імена мали половці) - князя Всеволода Трубчевського. Хан Кончак, бачачи, що ранений князь Ігор Святославич не виконує вказівок Гилбука, узяв його до себе.
    215 воїнів (українців-русичів), проскочивши через половецькі застави, повернулися в Україну (Русь). Інші - полягли на полі брані, погинули від ран, потонули в Дону, стали половецькими рабами. І "жени руския восплакашась, аркучи: "Уже нам своїх милих лад ни мислію смислити, ни думою сдумати, ни очима соглядати.., "тоска розліяся по Русі".
    Щоб стати переможцем, треба крім хоробрости, посвяти і сили, мати ще й дисципліну (впорядкованість) розуму й чуттів, я ширше про це оповідаю в оповіді "Що вище розуму?". "Під час спільного походу на половців 1187 року Ярослав Чернігівський захотів вернутися назад, і ніякі умовляння інших князів, між ними і його старійшини, Святослава, нічого не осягнули. Сей брак субординації не раз був причиною неудач" (М. Грушевський "І. У-Р", том 3, Ню Йорк, 1954, стор. 251). Латинське слово "субординація" [610] значить наведення порядку"; чітке підкорення молодших провідників старшим, керуючись правилами військової дисципліни.

    57. УКРАЇНА (РУСЬ), СТАВШИ КОЛОНІЄЮ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ ПАТРІЯРХІЇ, не мала нагоди незалежно працювати над вдосконаленням душевного життя синів своїх. Грек-митрополит Київський і єреї дбали, щоб грецька церква контролювала життя українців (русичів) і обмежувала дії їхнього розуму залізними рамками церковних законів і правил. Вони експльоатували душу й розум.
    Вони вважали, що невихований народ їм дає більше прибутків, ніж вихований. Вони карали, а не виховували. Вони потребували рабів (церковних людей), а не аристократів. Вони українську жінку поставили у становище рабині, проголосивши у церквах закон: коли жінка в церкві вкраде свічку, кадильницю, коли жінка ходитиме на забави, веселі весняні гуляння, на пири, з нею чоловік може розвестися. Покарана (розведена) жінка була мотузами зв'язана і пострижена в монахині. Бачимо, що справа не в православії грецької церкви, а в тому, що воно перетворило людей України (Русі) у духовних рабів.

    58. СУБОРДИНАЦІЯ (НАВЕДЕННЯ ПОРЯДКУ) У ВІЙСЬКУ САМА СОБОЮ НЕ ПОСТАЄ. Її треба здобувати дбайливим вихованням людей тоді, коли вони ще є дітьми. Князі сварилися між собою, князі грубими словами самі себе зневажали. І замість того, щоб поставити питання "Чому князі самі себе зневажали?", ми нарікаємо на князів і зневажаємо їх, тобто, продовжуємо робити те, що й князі робили. Князям і нам (їхнім потомкам) потрібне Мистецтво Поведінки.
    Мистецтво Поведінки основане на вмінні вживати м'які, красиві, ясні слова, на вмінні бути точним і терпеливим, на вмінні шанувати провідника, на вмінні справедливо ставитися до підлеглих, на вмінні вдосконалювати своє "я", поневолюючи його хибні пориви і розвиваючи його добрі пориви.
    Мистецтво Поведінки основане на вмінні дарити людям добрий настрій, на вмінні любити красу, чистоту, акуратність, на вмінні їсти красиво, стримано, радісно.
    Мистецтво Поведінки основане на вмінні виховувати дітей бути корисними для Вітчизни, на вмінні бути увічливим з приятелями і неприятелями, на вмінні шукати приємність у поліпшенні мислення й у зменшенні гніву.
    Мистецтво Поведінки створить людину щасливою й упорядкованою. Мистецтво Поведінки створить порядок у суспільстві і створить субординацію у війську. 3 поліпшеного мислення створюється поліпшене ставлення людини до ЛЮДИНИ.
    Живучи у догматичних рамках православія грецької церкви, ми не мали нагоди самостійно вдосконалювати спосіб свого життя, поліпшувати свій характер, і тому в нас появилася мода оплакувати свою долю, або - благати її, кажучи: "Де ти бродиш, моя доле, [611] не докличусь я тебе". Треба не тільки знати, що людина є ковалем своєї долі, а й це правильне знання правильно впроваджувати в життя, володіючи Мистецтвом Поведінки.

    59. ХАН КОНЧАК, ТРИМАЮЧИ В ПОЛОНІ КНЯЗІВ УКРАЇНИ (РУСІ), ЙДЕ НА ПЕРЕЯСЛАВЛЬ. (Град Переяславль стоїть на Дніпрі, на південь від Києва). Князь Володимир, побачивши половців, вийшов зі своїми воїнами з граду Переяславля і почав бій одчайдушний. Переяславці, побачивши, що їхній князь Володимир у бою впав ранений, ринули з граду з сокирами, вилами, ножами, мечами, щоб княже життя рятувати. Перелякані половці почали тікати.
    Переяславці занесли князя Володимира у град. Він послав гінців у Київ до царя Святослава - просить рятувати Переяславль. Біля Трипілля (град Трипілля стоїть на Дніпрі, на північ від Переяслава) стоїть військо князя Давида Смоленського. Цар Святослав просить князя Давида піти на допомогу Переяславові. "Цар просить?" Не наказує, а просить?..
    Смоляни (воїни князя Давида) організували у Трипіллі "народне віче", на якому винесли рішення: коли б половці прийшли до нас, то ми б билися. А коли вони нас не чіпають, то й ми їх чіпати не будемо. І рушили смоляни з князем Давидом додому (у Смоленськ).
    Як низько впала мораль зхристиянізованих людей України (Русі)?! Перед хрещенням вони вірили, що всі вони (внуки Дажбожі) творять одну родину - інстинкт родинний їх кликав помагати один одному. Закони самозбереження були розвинені в них. Тепер грецька християнізація опоганила (спотворила) почуття родинного обов'язку. Сини, кинувши родини (на заклик єреїв), ідуть в монастирі, щоб дбати про спасіння грішної душоньки. Виконують настанову Ісуса Христа, який учить: "Не противтесь лихому, а хто вдарить тебе в праву щоку твою, повернись до нього й другою. Любіть ворогів ваших, благословляйте, хто клене вас, робіть добро тому, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто кривдить вас і гонить вас. Хто покинув... братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або поля за для ім'я мого.., життя вічне осягне".
    Смоляни покинули переяславців. Хрести (вони їх носять на шиях) поцілувавши, ідуть додому. Переяславець благає: "Прийди, смолянине, поможи чужинця вигнати з дому мого!" Смолянин відповідає: "Моя хата скраю, нічого не знаю".

    60. КНЯЗЯ ІГОРЯ СВЯТОСЛАВИЧА ПОЛОВЦІ ТРИМАЮТЬ У НЕВОЛІ. Удень і вночі стоїть біля нього сторожа - 15 половців очолених 5-ма синами знатних половецьких воєначальників; начальник сторожі - половець Лавор. Хан Кончак сказав, що князі України (Русі) отримають волю, коли хтось їх викупить. За князя Ігоря Святославича - 2000 гривенів, за інших князів - по 1000, за тисяцьких (воєводів) - по 200. [612]
    Жінка половецького хана Туглія закохалася в українця (русича Михайла (тисяцького сина). І вона передала таємницю - князь Ігор Святославич буде вбитий, коли хан Кончак під час бою з переяславцями матиме поразку. У половця Лавора мати киянка Поляна; вона малою дівчинкою потрапила до половецької неволі. Ставши жінкою половецького воєначальника, Поляна навчила сина Лавора любити Україну (Русь). І він (Лавор) поважаючи князя Ігоря Святославича, приготував для нього коня за рікою. Коли половці пили кумис і гучно веселилися, князь Ігор Святославич непомітно вийшов з намету. І переплив ріку. На березі ждав його Лавор із запасним конем. Сівши на коней, вони зникли у степах. Коні, не витримавши швидкої їзди, підірвалися. І князь Ігор Святославич добирався у рідну сторону пішки. "И иде пішь 11 ден до города Донця, і от оттолі иде во свои Новігород". І в дорозі він роздобув нового коня.
    І вночі (двадцять верств перед Новгород-Сіверським) його стомлений кінь поломав ногу. Селянин, побачивши князя біля раненого коня, повідомив княгиню Ярославну про прибуття князя, її милого ладо. Князь і княгиня стрінувшись, плакали з радости. У Новгород-Сіверському половець Лавор був обдарований княжими дарами.

    61. 1192 РІК. СЛАВИТЬСЯ ПОДВИГАМИ ТЕВТОНСЬКИЙ "орден лицарів святої Богородиці Марії". Лицарі ходять у чорній одежі, на лівому плечі в кожного - хрест. У них мета - убивати ворогів віри Христової. Щоб мати успіх у війні, вони добровільно самі для себе створили правила порядку - без дозволу начальника не виходити з дому, не писати листів нікому. І не читати отриманих листів, щоб мисленням не віддалятися від справ ордену. Нічого не тримати під замком; не мати розмов з жінками, щоб жіноча ніжність не ніжила їхні серця.
    Кожному, хто до Тевтонського ордену приєднувався, тевтони-лицарі рекли: "Жорстоко помиляєшся, коли думаєш у нас жити спокійно і весело. Наш статут: коли хочеш їсти, голодуй. Коли хочеш спати, бадьорися. Коли хочеш бадьоритися, іди спати. Для справи ордену ти повинен відректися від батька, матері, брата, сестри. І орден тобі дасть хліба, води, зброю".
    Тевтонські лицарі, оснастившись самодисципліною, прославилися подвигами у Палестині. На них взоруючись, культивувалася між тевтонами (німцями) точність, дисциплінованість, вірність наказам начальника. Тевтон, отримуючи наказ, тішився, що дістав нагоду прославити ім'я своє, звеличити честь тевтонську. Народ, сини якого бачать у виконанні наказів отриманих від рідних начальників, щастя особисте, честь і багатство роду, має право вірити, що йому належить майбутнє.

    62. 1194 РІК. 25 ЛИПНЯ ПОМЕР ЦАР СВЯТОСЛАВ ВСЕВОЛОДОВИЧ. Він сидів на златому столі града Кия 17 років. Перед смер- [613] тю він послав посильного у Білгород до свого свата князя Рюрика Ростиславича. І в Києві сказав йому, щоб він опікувався його дружиною і дітьми.
    Князь Рюрик Ростиславич (у хрещенні Василь), ставши царем, запросив до себе в гості свого брата - князя Давида Смоленського, обдарував його й ушанував пишним царським пиром.
    Князь Всеволод Юр'євич (Ростово-Суздальський) відомий під прізвищем Велике Гніздо. Він має доньку одружену з князем Ростиславом; князь Ростислав - син царя Рюрика Ростиславича. І Велике Гніздо каже: "Ти царем ставши, своєму зятеві Романові гради подарив, про свого сина Ростислава забувши? Я вважаю себе старшим у племені Володимировім!"
    (Усі князі, що були споріднені з родом царя Володимира (Хрестителя), вважали себе плодом (плем'ям) Володимировим. Маючи це на увазі, знаємо, що князі України (Русі) - одна рідня. І всіх їх вабить краса, слава і багатство "злата стола Київського").

    63. ЦАР РЮРИК РОСТИСЛАВИЧ, бачачи, що може початися між князями війна за "волості" (володіння), звернувся до духовного батька України (Русі) - грека митрополита Никифора, щоб він відчинив скриню і прочитав "Договірну грамоту": "Договірна грамота" переховується у святій Софії.
    Грек-митрополит Никифор (наставленик імператора Візантії) був не тільки "оком імператора", а й його політичним керівником вихованим на філософії імперії ромейської - "поділивши Русь, пануватимеш над нею". Щоб ослабити Київ, треба підтримати Ростово-Суздальщину (гніздо грецького улюбленця Андрея Суздальського-Боголюбського). Грек-митрополит Никифор, тримаючи "Договірну грамоту", речав: "Ми від Бога послані в землі Русі порядки наводити! Візьми володіння у свого зятя Романа і віддай князеві Всеволодові, Великому Гніздові Ростово-Суздальському". І цар Рюрик Ростиславич зробив так, як велів митрополит.
    В. Н. Татіщев, покликаючись на твердження літописців, у "Історії Російській" (Москва, кн. 3-тя) на стор. 157-й пише, що "Митрополит клятво злочинству учить", сказавши цареві Рюрикові Ростиславичу те, чого не було в "Договірній грамоті" зазначено. В. Н. Татіщев написав правду, і тому його "Історію Россійську" заборонив цар Петро Перший видавати, і вона була осуджена церквою Московською. Чому? Бо в ній оповідалося, що архиєреї грецької ортодоксії провадили політику ослаблювання Києва і підкріплення Москви.
    Митрополит Никифор у святій Софії фальшиво потрактувавши "Договірну грамоту", викликав довготривалі криваві війни між князями України (Русі). Він має затаєну мету - відділити від Києва північні колонії України (Русі) і їх вороже настроїти до Києва". Так є: "Поділові землі Русі сприяло те, що духовенство настирливо і сильно стало проповідувати свої державні ідеї, і накінець [614] сприяло торжеству Московських князів" (К. Бестужев-Рюмін "Русская Історія", том 1, кн. 1, 1872 рік, С.-Петербурґ, стор. 135).

    64. ПОЛІТИКА ГРЕЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ (РУСІ), починаючи від 988 року, приносить Україні (Русі) страждання, національну охлялість, підгнивання основ державного життя, знеславлення її царів. Гостроумний, відважний і творчий князь Роман довідався, що митрополит Никифор умовив царя Рюрика Ростиславича забрати у нього землі і передати їх Ростово-Суздальському князеві Всеволодові. І він, князь Роман, отримавши підтримку від князів Ольговичів, хоче вигнати з Києва свого тестя-царя Рюрика Ростиславича.
    Цар Рюрик Ростиславич каже: "Княже Романе, зяте мій, дам тобі інші землі". Розгніваний князь Роман свою жінку (доньку царя Рюрика Ростиславича) наказав замкнути у монастирі - і сидить вона пострижена в одежі черниці.
    Князь Володимир Ярославич Галицький любить хмільні напої і красних дівиць. І помирає він загадково - одні літописці написали, що він помер від отрути, інші - від надмірного вживання хмільних напоїв. Галичани сказали, що хочуть, щоб тепер їхнім князем став князь Роман. Цар, знаючи вдачу Романову, не задовольнив їхнього прохання, і прагне прислати до Галичини свого сина - князя Ростислава. Галичани, не дочекавшись князя Ростислава, прийняли князя Романа. Обурений цар покликав до Києва князів Чернігівських, почав з ними збирати війська, щоб іти війною проти зятя Романа (тепер князя Галицького).

    65. КНЯЗЬ РОМАН ГАЛИЦЬКИЙ, ДОВІДАВШИСЬ ПРО НАМІРИ ЦАРЯ-ТЕСТЯ, несподівано вторгнувся у Київ. Цар-тесть вийшов з Києва і пішов до града Овруч. Роман Галицький залишає у Києві свого братанича-князя Ігоря Ярославича і повертається до Галичини. Тоді коли престол Київський слабне, стає сильним грек-митрополит Київський. Якщо б цар України (Русі) був таким сильним, як цар Ярослав Мудрий, або цар Ізяслав, то грек-митрополит Никифор примушений був би тікати з Києва. Знаємо, що тільки ті царі, які мали силу, відважувалися вигнати з Києва грека-митрополита і поставити - русича митрополита (Іларіона чи Клима Смолятича). Щоб Київ не перестав стояти на колінах перед патріярхом Константинополя, треба, щоб князі України (Русі) постійно самі з собою воювали, і треба князів Москвино-Суздальщини наставляти проти Києва, до них посилаючи греків-єпископів здібних здійснювати церковну політику Візантії.
    Князь Роман Галицький, почувши, що до Києва наближається Половецька орда, послав у степ розвідку. Розвідка повідомила, що половці приспішено прямуючи до Києва, стомилися, і вірячи, що ніхто їм не загрожує, безпечно отаборилися на перепочинок.
    Князь Роман Галицький вночі оточив біля річки Рось Половець- [615] ку орду і розгромив її. І визволив з половецької неволі українців (русичів), що були половцями гнані на продаж у рабство до христолюбного Константинополя.
    У Галичині князь Роман Галицький присмирив бояр, які сварилися за межі, толоки, стада і діброви, й не хотіли виконувати княжих розпоряджень. Літописець написав, що князь Роман Галицький "живих бояр зарив у землю". Він казав: "Щоб спокійно їсти медову соту, треба задавити бджолу", ("Волинський літопис").
    Ті, які вважають, що князь Роман Галицький жорстоко розправлявся з галицькими боярами тому, що був наддніпрянцем, помиляються. У ці часи ще не було унії - між галичанами і наддніпрянцями існувало почуття, що вони люди одного плоду.

    66. ПОЛОВЦІ ВТОРГЛИСЯ У ФРАКІЮ, візантійці переполохані: вторжники можуть оточити Константинополь. Грек-митрополит Гавриїл-Деонисій умовив князя Романа Галицького, щоб він поміг Візантії звільнитися від половців. Роман Галицький вигнав половців з Тракії (Фракії). Цар Рюрик Ростиславич, дізнавшись, що військо князя Романа Галицького ослаблене боями з половцями, об'єднався з Чернігівськими князями, покликав на допомогу половецьку ватагу, і йде до Києва. Князь Ігор Ярославич (Луцький) - наставленик князя Романа Галицького виходить з Києва.
    Половці (союзники царя Рюрика Ростиславича), вторгнувшись у Київ, почали грабити киян. Грабуючи церкви, вони взяли з собою (як пишуть літописці) грецькі одіння, які носили цар Володимир (Хреститель) і його син Ярослав Мудрий.
    Князь Роман Галицький знову ввійшов у Київ. З Києва вийшов цар Рюрик Ростиславич. М. Грушевський, пише, що "Київ переходив з рук в руки". Коли немає у державі порядку, в людей зникає віра в завтрішній день, стає модним неорганізоване життя. Неорганізовані люди - це сад, який буяє, розкорінюється, рясно цвіте, але плодів не дає. Князі відповідають за те, що вони самі себе б'ють.
    Якщо князі сваряться значить спосіб їхнього життя сварливий, сварня - дзеркало їхньої душі і їхнього розуму. Щоб перестати сваритися, треба ошляхетнити працю розуму і чуттів. Княжі дії помилкові - з помилкового думання виходять помилкові дії. Та найбільшим їхнім горем (могилою їхнього думання і державнотворення) є те, що вони вірять у святість, яка є підступна, продажня, оздоблена золотими митрами і звеличена гадючим жезлом грека-митрополита Київського і "всея Русі".

    67. У КИЇВ ПРИЙШЛА ВІСТЬ, що чорною хмарою сунеться на землі України (Русі) нова Половецька (Тюркська) орда дика, голодна; знищує посіви, як сарана. Цар Рюрик Ростиславич і князь Роман Галицький, дізнавшись, що їх посварив грек-митрополит, фальшиво читаючи "Договірну Грамоту", помирилися. І тепер вони, спільно з князем Ярославом Все- [616] володовичем Переяславським, ідуть зустріти у степах Половецьку орду. Стріли половців і розгромили їх.
    І після ратнього бою вони на нараді (у граді Трипілля) посперечалися. Тесть грізно дорікав зятеві за те, що він свою жену (доньку царську) зневажав, тримав у монастирі. Із взаємних докорів защеміли старі рани. І князь Роман Галицький ув'язнив царя Рюрика Ростиславича і постриг його і жінку його, і доньку його (свою дружину), і посадив їх до монастиря. Монастирі-кам'яниці Христові, ставлені князями, ставали їхніми жорстокими в'язницями.

    68. У КИЄВІ КНЯЗЬ РОМАН ГАЛИЦЬКИЙ, щоб завести у державі спокій і порядок, проголосив "Державну Заповідь": щоб Україна (Русь) не меншала, старший син царя має бути царем. Молодші сини наділів (володінь) не отримують. Вони живуть у градах, як намісники царські, і виконують накази царські. Коли цар помре, не маючи сина, князі повинні з'їхатися і вибрати нового царя, і скласти перед ним клятву вірности.
    Князь Роман Галицький мав дар державнотворний. Він бачив, що княжі війни за золотий стіл Київський (війни тихцем підтримані греками-митрополитами) так знесилили Україну (Русь), що вона ледве стоїть на ногах. Князі почувши про настанову (Заповідь) князя Романа Галицького, обурилися. І відповіли: "так не робили наші батьки, і ми не будемо робити". Читаючи у літописах цю відповідь, думаю - а хіба наші батьки робили таку зраду, яку вчинив в 988 році князь Володимир?
    Так - добрі сини ідуть шляхами батьків своїх, але хід їхній не повинен бути сліпий. Сини повинні все те добре, що робили батьки, славити і втілювати його в життя, а все те помилкове, що робили батьки, відкидати - на таких законах на плянеті Земля основане свідоме й несвідоме життя.
    Роман Галицький, бачачи, що його настанови-Заповіді відкинені князями, виїхав з Києва до Галичини.

    69. ПРИБУВШИ ДО ГАЛИЧИНИ, він (князь Роман Галицький) присмирив поляків і мадярів, які осмілювалися переходити межі своїх земель. Папа Інокентій 3-й, почувши, що князь Роман Галицький вольова і мудра людина, послав до нього послів. Посли сказали, що папа римський має меч святого Петра.
    Князь Роман Галицький відповів папським послам: "Чи такий меч Петрів у папи? Мені папського меча не потрібно. Я маю свій меч даний мені Богом! І поки мій меч є біля мого боку, мені купляти чужого меча не потрібно!"
    (Аббат Албертранд у 1790 році у Ватиканській бібліотеці в старих аналах знайшов ці слова князя Романа Галицького, і на прохання польського короля Станіслава виписав їх. Історики юніятської церкви (для пропагандивних цілей) стараються переконати українців грецько-католицької цер- [617] кви, що князь Роман Галицький був покірний папі римському, і тому він не міг сказати, що без папського меча обійтися може).

    70. 1205 РІК. КНЯЗЬ РОМАН ГАЛИЦЬКИЙ (через необережність) загинув у місяці червні біля селища Захвостя. Поляки, які брали участь у вбивстві князя Романа Галицького, були оточені українцями (русичами) і посічені.
    Данило і Василько - сини князя Романа Галицького від другої жінки. Данило мав чотири роки, як став князем Данилом Галицьким. Цар Рюрик Ростиславич, почувши, що князь Роман Галицький помер, скинув з себе поганський монаший одяг. І сів на престол царя України (Русі). Князь Всеволод Чермний (Чернігівський) вигнав з Києва царя Рюрика Ростиславича. І скривджений цар знову поїхав до Овруча. Овруч - гарний град, стоїть він на березі притоки ріки Уж.
    (Наші князі були дітьми свого часу. Утративши рідну віру, вони утратили рідних учителів (волхвів), які втілювали в собі многотисячолітні досвіди життя людського. Волхви у древні часи учили дітей княжих, як в оточенні себе поводити, як працювати, як мислити і як почувати, щоб у спільноті була життєва злагодженість, щоб людина була володарем обставин і оточень. Рідних учителів (волхвів) утративши, а в чужих учителях (єреях) ні теплого серця не побачивши, ні любови до святощів Вітчизни рідної не відчувши, вони (князі) наші буйно гуляли, марнували богатирську силу під час сварні се моє, а то моє же!" І билися "за своє". "А поганії с всіх стран прихождаху с побідами на землю Русі". [618]

    71. ЦАР РЮРИК РОСТИСЛАВИЧ З СВОЇМИ СИНАМИ-КНЯЗЯМИ, покликавши на допомогу половців, вигнав з Києва князя Всеволода Чермного (Чернігівського). Князь Всеволод Чермний (Чернігівський) покликав на допомогу половців і князя Новгород-Сіверського і 28 квітня 1207 року підійшов до Києва. Три місяці (майже щодня) він стрілами засипав оборонні споруди і, потерпівши поразку, відійшов від Києва.
    У 1208 році князь Всеволод Чермний (Чернігівський) з братами і синами знову йде на Київ. І по дорозі він взяв град Трипілля. Отримавши допомогу від князя Володимира Ігоревича, який прибув з Галичини, він вигнав з Києва царя Рюрика Ростиславича. Узявши Київ, він спішить до Білгороду, що стоїть на захід від Києва. І з граду Білгороду він виганяє князя Ростислава Романовича.
    Князі Ростово-Суздальські, бачачи, що князівства України (Русі) стали повністю підлеглими золотому столові града Кия, насторожилися. Ростово-Суздальські землі (тобто, колонії України-Русі) цар Всеволод Чермний хоче передати своїм синам і братам. І тому й війська свої, готуючись іти на Північ, зосереджує на Чернігівщині. Цар Рюрик Ростиславич, довідавшись, що цар Всеволод Чермний свої війська спрямував до Чернігова, ввійшов у Київ. [618]

    72. НА СХІДНІХ МЕЖАХ КИТАЮ І МОНГОЛІЇ Є НЕВЕЛИКЕ ОЗЕРО БУЇР-НУР, тепер біля нього стоїть китайське місто Гайляр. На берегах Буїр-Нуру кочує скотарське плем'я очолене ханом Езукаєм Багадуром. Плем'я Езукая Багадура складається з 35-ти тисяч родин. Родини так подібні, що створюється вражіння, ніби всіх їх одна мати родила. Сусіднє (також кочівне скотарське) плем'я очолене ханом Темуджіном - має 7 тисяч родин. Китайці звуть ці скотарські племена - Тутан, а ми кажемо - Татари.
    Хан Езукай Баґадур убив хана Темуджіна, і його плем'я приєднав до свого племени. І своєму синові, який народився в 1155 році, дав ім'я убитого хана Темуджіна. ("Темуджіне, я вб'ю тебе, не бійся! Твоє ім'я я віддам синові своєму". Слова хана Езукая Багадура будуть інкарновані у мислях хана Москвинського: "Русь, я вб'ю тебе, не бійся! Твоє ім'я я віддам Москвинському князівству").
    Коли хан Езукай Баґадур помер, його син Темуджін мав тринадцять років. Жив він під опікою своєї матері. Мати, виховуючи сина, казала: "Темуджіне, будеш великим ханом, коли людей дивуватимеш відвагою і вірою батька Баґадура". Плем'я юного хана Темуджіна "живе на конях". Вершники полюють на звірів, птахів, їзда на коні зрання до вечора і стріляння з луків - головні достоїнства татарські.

    73. КУРУЛТАЇ (ВОЄНАЧАЛЬНИКИ - ВЛАСНИКИ СТАД) ЗБУНТУВАЛИСЯ БІЛЯ МОГИЛИ ХАНА ЕЗУКАЯ БАҐАДУРА. Вони не хочуть підпорядкуватися наказам п'ятнадцятилітнього хана Темуджіна; є між ними охочі стати ханом; вони сперечаються за владу. Хан Темуджін дав наказ ув'язнити десятьох збунтованих курултаїв. Триста воїнів стали по стороні ув'язнених.
    Хан Темуджін дав наказ у семидесяти котлах зварити усіх тих, які проти нього збунтувалися, ширячи між людьми нарікання на нього. Зв'язані бунтівники були вкинуті в кип'ячі котли. Вони криками жахали плем'я хана Темуджіна. Мати учила: "Темуджіне, сину мій, ворогів жахай помстою, приятелів ласкай дарами, ти більше, ніж людина!"

    74. КИТАЙСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ, які особисто бачили татарів хана Темуджіна, описують їх так: "Лиця у них широкі, плоскі, чотирикутні. Очі в них без верхніх вій; рідкі вуса й бороди. У них зовнішність відразлива. Вони родяться і виростають на конях. Вони самі (без учителів) вчаться стріляти, їхнє життя проходить на полюванні.
    "Вони (татари) не люблять мити руки перед їдою. Під час обіду сильніший татарин (керуючись правом сильного) хапає собі найкращий кусень м'яса: у них сила поважається понад все. Коли товщ хапається до пальців, вони руки обтирають об шкіряний одяг, який від бруду блискучий. Коли гість так нап'ється кумису, [619] що вже не володіє собою, здобуває повагу - напився - значить щира людина, їй можна вірити.
    "Вони неписьменні. У них є стародавні традиції: коли тато умирає, то син одружується з татовими молодшими жінками, їхні діти вважаються дітьми всіх чоловіків. Хліба у них немає; м'ясо - їхня головна їжа".

    75. КОЛИ МІЖ СУСІДНІМИ КОЧОВИМИ ТАТАРСЬКИМИ ПЛЕМЕНАМИ ПОШИРИЛАСЯ ВІСТКА, що хан Темуджін має 30-ть тисяч воїнів, і тих, хто йому не кориться, живцем варить у котлах, сталося "чудо": під час наближення хана Темуджіна до того чи іншого племені, плем'я без бою йому підкоряється, приєднується до Темуджінової орди.
    Хан татарського племени Кераїтів, побачивши наближення хана Темуджіна, підняв меча. У палаці хана Темуджіна висить череп обкутий сріблом - це череп хана Кераїтського. Татари знають, що цей череп є "втіленням гніву Темуджінового". Шукаючи нових пасовищ і рік, хан Темуджін привів свою орду на береги ріки Амур і її приток. Орда живе у барвистих шкіряних наметах; вона подібна на військовий табір.
    У 1195 році з Заходу (із західніх сибірських лісів) прибув русявий подорожній до наметів орди Темуджінової. Він познайомився з Темуджіновими воєначальниками. Побачивши, що вони беззастережно слухають хана Темуджіна і, як Бога обожують його, сказав: "Бог передає народи і землі ханові Темуджінові. Курултаї, звіть хана Темуджіна Царем Царів! Сила, честь, перемога ваші у вашій покорі ханові Темуджінові".
    Хан Темуджін на березі ріки Онона сам себе проголосив Чингіс Ханом (Великим Ханом). Курултаї-воєначальники надихнули татар вірою, що "Чингіс хан Темуджін - Втілення Неба і Землі". Могутня віра - могутня сила.
    Яке мав ім'я подорожній, і хто він був - в історії орди Темуджінової не зазначено. Був він потомком волхва, який після хрещення України (Русі), рятуючи життя, утік у Сибір? Був він оріянином-індусом (буддистським проповідником) прибулим з таємничого Тібету? Ніхто не знає. Та на основі тих настанов, які він дав Темуджіновим воєначальникам, бачимо, що він володів мудрістю творення військової сили. Він дав ханові Темуджінові золотий тризубець, сказавши: "З цим переможеш!" (Знаємо, що буддистські проповідники і тібетські паломники ходять з тризубцями).
    Чингіс Хан Темуджін могутній тому, що його курултаї-воєначальники його обожуючи, самі стали могутніми і казково багатими.

    76. ПЛЕМ'Я УЙГУРІВ, НЕ ПІДНЯВШИ ЗБРОЇ, ВИЗНАЛО ВЛАДУ ЧИНГІС ХАНА, і склало свої золоті скарби до ніг Чингіс Хановим курултаям. Чингіс Хан у 1210 році ввійшов у Китай - узяв 80 градів. Бачачи, що китайці мало мають харчів, він наказав старих китайців умертвити, як "непродуктивну людську силу". [620]
    Китайський цар Ніючей дав Чинґіс Ханові дар - "500 найчарівніших у світі китайських красунь, 3000 коней, юнаків-рабів, золото, шовкові тканини". Володар Тібету, бачачи, що військо Чинґіс Хана - "високоорганізована машина" (є наказ і є смерть, або - виконання наказу), беззастережно визнав владу Чинґіс Хана.
    Три дні горить Пекін. Покоривши простори Китаю, народ старої і високої культури і цивілізації, Чинґіс Хан веде Татарську орду на Захід. Татари (діти, дорослі й старі) живуть самодисциплінованим військовим життям, яке відповідає природі їхнього кочового мисливського побуту.

    77. 1219 РІК. ЧИНҐІС ХАН ЗАВОЮВАВ БУХАРУ. Бухара (місто теперішнього Узбекістану) стоїть на головній вузловій дорозі. З Бухари можна їхати до Китаю, Індії, Багдаду, Києва. Цар Бухарії тікав у напрямку Північного Ірану. Чинґіс Хан дав наказ двом полководцям, щоб вони догнали утікаючого царя. Вони догнати не могли: цар Бухарії притаївся на одному з островів Каспійського моря.
    Маючи від Чинґіс Хана дозвіл, два полководці повертаються з Табарістану через Кавказ. По дорозі вони граблять племена Ясів, Осетинів, Абхазців, Черкесів. На Північному Передкавказзі вони ограбили Половців. Вони (Чинґіс ханові полководці) на Волзі довідалися, що золотий тризуб, який стоїть біля священного вогнища у Каракорумі, колись був священним знаменом русої України (Русі). Каракорум - столиця Чинґіс Хана Темуджіна стоїть біля ріки Орхан, на південь від Байкальського озера.

    78. 1223 РІК. ЧИНҐІС ХАН ТЕМУДЖІН МАЄ 68 РОКІВ. Його орда йдучи на Захід, стрінула біля берегів Сурожського (Азовського) моря половців. Татари сказали половцям: "Ми ж брати, йдімо спільно".
    Половецький хан Кончак побачив, що прибулі "браття по крові" розпоряджаються половецькими кіньми, скарбами, людьми, як своєю власністю. І він тікає від "братів по крові" на землі України (Русі). Татари доганяють його, і на березі моря розпорюють йому живіт, щоб він умираючи, бачив своє нутро.
    Новий половецький хан Котян дає князям України (Русі) дари - коні, буйволи, невільників, злото. І каже: "Вони нас б'ють сьогодні, а завтра битимуть вас".
    У Києві тривога: прибулий з Константинополя грек-митрополит Кирило у святій Софії налякав киян, речучи, що "таємничий народ (татари) був тисячу років перед Христом покорений Гедеоном, і жив він у пустинях Північного Сходу. І тепер йому призначено перед кінцем світу іти з Азії до Европи, і покорити всі країни! Дбайте раби Божія за спасіння душі, церкві дари несіте, со страхом і трепетом покоряйтеся. Написано: "Від мене йдіть прокляті в вогонь вічний, а праведні підуть в життя вічне!" [621]

    79. ХАН КОТЯН - ТЕСТЬ КНЯЗЯ МСТИСЛАВА МСТИСЛАВИЧА ГАЛИЦЬКОГО (УДАЛОГО) має успіх. У Києві відбувається з'їзд "старійшини в землі Русі". Приїхали найвпливовіші князі України (Русі). Цар України (Русі) - київський князь Мстислав Романович очолює з'їзд. Біля нього сидять - князь Мстислав Галицький, князь Мстислав Чернігівський, князь Данило Волинський. Князь Суздальський прислав гінця, що він вітає з'їзд, і обіцяє прислати своє військо для спільного походу проти татар.
    Війська України (Русі) зібралися біля острова Хортиця. І сюди прибули татарські посли, і сказали: "Ми, татари, прийшли воювати не з вами, а з нашими рабами-половцями, неслухняними конюхами". Татарські посли на Хортиці були вбиті.

    80. 1223 РІК. 31 ТРАВНЯ, П'ЯТНИЦЯ. Біля річки Калка (тепер вона зветься Калець, біля Маріуполя тече в Азовське море) почався бій з татарами. І повторилася стара помилка: почали під час бою сперечатися три Мстислави (князь Мстислав Київський, князь Мстислав Галицький і князь Мстислав Чернігівський). У них праця розуму сварлива, невпорядкована, відсутній контроль праці чуттів. Вони бій програють. У них немає рідного авторитету. У них духовність чужа - Бог Ісус - юдеєць. Духовний лідер (митрополит) - грек. Військове божество - архистратиг Михаїл - греко-юдеєць. Гляньте, на їхніх шоломах грецькими майстрами намальований у грецькій одежі - в короткій спідничці архистратиг Михаїл. Гляньте на татар - у татар є віра, що Бог передав Чингіс ханові Темуджінові землі і народи. Татари вірять, що вони беруть те, що їм дане Богом; їхня незалежна віра керує їхніми мислями і чуттями; дає їм силу бути незалежними людьми.

    81. ПОЛОВЦІ, ПОБАЧИВШИ, ЩО ТАТАРИ ЛЕТЯТЬ НЕСТРИМНИМ БУРЕВІЄМ, ПОЧАЛИ ТІКАТИ. Тікаючи, вони переляканою юрбою ввірвалися у ряди військ князя Мстислава Галицького - появився страх чи, як пише М. Грушевський, "загальний безпорядок і замішання". Чому? Тому, що в Україні (Русі) немає авторитету - кожний князь окремо дає команду і жодного зверхника над собою не визнає. Князь Мстислав Галицький залишив поле бою, спішить додому.
    Цар України (Русі) Мстислав Романович, побачивши, що ніхто його наказів не виконує, почав своє Київське військо укріплювати на березі Калки. Він за старим предківським (скитським) звичаєм створив з возів "оборонний вал" - кілька рядів возів творили дугастий ланцюг.
    Князь Мстислав Галицький перепливши Дніпро, наказав лад'ї (човни) порубати, щоб стримати переправу татар через ріку. Він тікає у Галичину. Князь Володимир Рюрикович Смоленський, покинувши поле бою, тікає до Києва.
    Цар Мстислав Романович стоїть на кам'янистому березі річки [622] Калки. Він бачить, що татари кільцем оточують його військо. Він три дні сам веде бій з татарськими вторжниками.

    82. ТАТАРИ, БАЧАЧИ, ЩО ПОЛЕ ГУСТО ПОКРИТЕ ТАТАРСЬКИМИ ТІЛАМИ, і немає вигляду на перемогу, послали до царя Мстислава Романовича посла-воєводу Плоскиню. (У степах бродили бродники - наші степові пірати віри Христової, жили вони з грабунків), їхній воєвода Плоскиня вважав себе істинним православним грецької церкви - торгував з греками рабами і краденим скотом. Він під час бою перейшов на сторону татар. У літописі написано, що "окояньный воєвода Плоскина ціловавь крестъ чьстный къ Мстиславу и ко обіма князема, яко ихъ не избити и сълга". Тобто, цілував хрест, присягаючись на вірність, і зрадив.
    Цар Мстислав, бачучи, що перед ним стоїть (з хрестом на грудях) православний воєвода Плоскиня, повірив йому й почав з татарами переговори. Під час переговорів з татарами православний воєвода Плоскиня зв'язав православного царя Мстислава Романовича і його двох зятів (князя Андрія і князя Александра): ці грецькі імена свідчать, що князі вже відійшли від рідних шляхетних імен; грецька церква огречуючи їх, навчила їх зневажливо ставитися навіть до рідного ім'я.
    Чингіс ханові воєначальники наказали покласти дошки на зв'язаного царя України (Русі) і на його зятів - князів Андрея і Александра. У літописах зазначено, що на дошках сиділи татари, пили кумис, веселилися, а з-під дошок текла кров і чувся тріск ребер і передсмертний стогін.

    83. НА ПОЛІ БРАНІ (НА БЕРЕЗІ РІЧКИ КАЛКА) ПОЛЯГЛО 10.000 САМИХ ТІЛЬКИ КИЇВСЬКИХ ВОЇНІВ. Лежать посічені князь Мстислав Чернігівський і його сімнадцятилітній синок Василько, князь Святослав Канівський, князь Ізяслав Ігорович, князь Святослав Шумський, князь Юрій Нісвіжський, князь Ярослав Новгородський. Лежать на полі бою посічені 70 атіманів-воєводів; 70 тисяч воїнів лежать на полі бою. Вісімнадцятилітній князь Данило Романович лежить - мертвими очима дивиться на небо. Князь Василько Гаврилович лежить проколений списом.
    (Читачу, забудь на хвилю про все на світі, і в думці поклонися їм. Глянь, як вони пообнімалися - вмираючи, прощалися; згадували дітей своїх (синочків і донечок). І тебе, потомка, згадували, і ти згадай їх. Вони тобі святіші як ідоли чужих релігій й ідеологій, перед якими ти, окрадений і одурений, поклони б'єш, славиш то візантійського Саваота, то москвинського Леніна, то римського Папу. Окрадений і одурений, забудь на хвилю про все на світі, спитай себе - хто я, звідки я, чий я, де я? Даючи відповіді на ці питання, перестань бути залежним від чужих святощів (від святощів греко-юдейо-латино-москвинських). Будь людиною - достойна людина там, де незалежне мислення, незалежне почування, неза- [623] лежна віра, незалежне осмислення суті свого "я" і незалежне його проявлення. Ставши людиною (достойною людиною), звеличиш людство, звеличиш себе і рід свій).
    І на березі Калки був убитий татарський хан Тосхус, старший син Чингіс хана Темуджіна. Татарські історики пишуть, що на Калці було вбито 100 тисяч татар.

    84. ЧОМУ НА КАЛЦІ ТАТАРИ-МОНГОЛИ ПЕРЕМОГЛИ УКРАЇНЦІВ-РУСИЧІВ? Українці (русичі) розумніші, як татари-монголи, і озброєні краще, і одягнені елегантніше, і ростом вищі й силою міцніші.
    Татари-монголи перемогли тому, що вони поводилися, як бджоли, як зграя журавлина, як стадо оленяче. Бджоли, журавлі, олені мають одного провідника, якого їм дала мати-природа, і якому вони несвідомо (за законами інстинкту самозбереження) служать, без упереджень. Татари кажуть керманичу: "Керуй нами, давай накази нам, карай нас жорстоко і ласкай нас ніжно, ти мозок наш, а ми - ноги і руки твої; ти серце наше, а ми кров твоя і жили твої".
    Чингіс хан Темуджін - малоцивілізований деспот. Олександер Македонський (учень філософа Аристотеля) - цивілізований деспот? Він, вторгнувшись у Індію, убивав брагманів (священнослужителів) за те, що вони кликали індусів боронити незалежність Індії. Він підписав з індусами умову, що коли вони складуть зброю, могтимуть іти додому. І вони склали зброю, і "Олександер не дотримався своєї обіцянки, і напав на них, і порубав всіх до останньої людини", "Олександер вважав себе потомком бога Геракла", "жрець назвав Олександра сином Зевса, і предвістив, що він стане владикою світу". "Олександер не дивувався, коли його називали богом", "легенда, що Олександер має божественне походження, допомагала йому зміцнювати владу над покореними народами Азії" (Аристотель "Олександер"). Узявши Тиру, Олександер на хрестах розіп'яв дві тисячі полонених. Високоцивілізовані деспоти відрізняються від деспотів малоцивілізованих не кількістю убитих, а знаряддями, при допомозі яких убивства здійснювалися.
    Олександер і Юлій Цезар (він у Римі вважався "сином Божим"), і імператор Константан (святий), і монарх Петро Перший (Москвинський), і красний імператор Йосиф Сталін, і фюрер Адольф Гітлер не були лагіднішими за Чингіс Хана Темуджіна.

    85. ЦАРЮ УКРАЇНИ (РУСІ), ЛЮБИЙ МСТИСЛАВЕ РОМАНОВИЧУ, любі князі України (Русі), рідні тати наші, де ваші могили? Де лежать ваші кості? Де лежать ваші порубані серця?
    "Головною причиною поразки була взаємна велика заздрість між двома Мстиславами, які влаштовували цей похід" (Е. Голубинський "Історія Руської церкви", 1900 рік, том 2, стор. 4). "Якби князі Русі в згоді були і спільно бились, то татари не перемогли б їх" (В. Н. Татищев "Історія Россійська", том 3, стор. 218). "У рішучий момент між старшими кня- [624] зями - трьома Мстиславами сталася незгода", "Через се Мстислав Галицький не упередив своїх іменників про прихід монголів, і розпочав з ними битву сам на власну руку...", "Тікаючи, половці впали в табір иньших князів, що не брали участи в битві, і нічого не знали про неї, й наробили тут загального непорядку й замішання. Настала загальна паніка, всі кинулися тікати, в тім і Мстислав Галицький з своїми полками. Монголи кинулися за ними гонити" (М. Грушевський "І. У.-Р.", 1954 рік, том 2, стор. 241).

    86. УЧІМОСЯ НА ПЕРЕМОГАХ І ПОРАЗКАХ БАТЬКІВ НАШИХ, їхні розумні судження впроваджуймо в наше життя щоденне. А їхні помилки (помилки здійснені царем Володимиром у 988 році, помилки здійснені князем Ігорем Святославичем в 1185 році, помилки здійснені князями нашими у 1223 році), по-синівському виправляймо - такий закон життя, такі основи еволюції.
    Чингіс хан Темуджін, почувши, що його син Тосхус посічений мечами України (Русі), дав наказ воєначальникам прибути до Бухари. І Татарська орда, хоч і здобула перемогу, пішла на Схід. Наказ Темуджіна на всіх діяв, як "наказ Неба і Землі". У Бухарі Темуджін сказав своїм воєначальникам: "Покорені не є приятелями Покорителів. Щоб покорителі могли безпечно панувати, вони повинні навівати жах на Покорених. Смерть Покорених приносить безпеку для Покорителів".

    87. ВОЄНАЧАЛЬНИКИ ВІРИЛИ, ЩО ЧИНГІС ХАН ТЕМУДЖІН - їхнє особисте щастя, його наказ - їхній особистий шлях щастя, слави, влади і багатства. Звичайні воїни, славлячи Темуджіна, беззастережно виконували накази курултаїв (командирів), і берегли їх життя.
    Наприклад, воєначальник Гам'ябек був розгромлений військом князя Мстислава Мстиславича. І - тікає Гам'ябек. Татари тілами своїми прикрили Гам'ябека від стріл ворожих: вирили яму, в ямі живого заховали його. І мертвими тілами татарськими прикрили, і тут же й самі від ворожих стріл падали. Гам'ябек жде ночі, щоб вилізти з ями і втекти.
    Ще димлять гради і селища на берегах Дніпра. "З риданням і стогнанням повертаються з лісів селяни з родинами". Єреї по церквах речать, що Ісус Христос вислухав молитви єрейські і відігнав татар, зникли ті, "Кого Богь во гніві Своемь насылалъ на землю Рускую. Откуда приходили сіи ужасные иноплеменники? Куда ушлі? Извістно одному Небу и людямъ искуснымъ въ книжномъ ученіи" ("Новгородська літопис").

    88. 1-ГО ЛИСТОПАДА (П'ЯТЬ МІСЯЦІВ ПІСЛЯ БОЮ НА КАЛЦІ) прибув до Києва з Константинополя грек-митрополит Кирило 2-й. Константинопольський патріярх Герман 2-й стурбований, що римський папа Григорій 9-й отримав нові прибутки - вогнем і мечем на віру Христову навернений народ Фінляндський, [625]
    (Так, як москвини, навертаючи той чи інший народ на віру Ульянова (Леніна), закабалюють його москвинськими законами і порядками, так і Рим-Візантія, навертаючи той чи інший народ на віру Христову, закабалювали його римо-візантійськими догмами і порядками. Так є - хочеш покорити той чи інший народ, наверни його на ту віру, що ти маєш, і він стане твоїм рабом. Знали цю істину хрестоносці, магаметанські вершники, і знають цю істину політкомісари шовиністичної москвинської релігії Ульянова (Леніна). Покоривши народ, розслаблюй його душу казанням про царство небесне, або - про всеправедність большевицького комунізму).
    Князь Ярослав Новгородський, виконуючи христолюбний наказ грека-митрополита Кирила, веде своє військо у Фінляндію, щоб фінів від неправильної християнської віри відвертати і на правильну християнську віру навертати. Не знайшовши у фінів ні срібла, ні золота, він їм наказав до річки прибути. І єреї православія церкви грецької почали переляканих фінів і корелів хрестити.
    Волхви, які жили в лісах біля Новгороду, відважно рекли: "Князь Ярослав більше дбає про віру грецьку, ніж про люд землі рідної. Чужоязикі люди ув'язнюють внуків Дажбожих, поневолених греком Саваотом. Горе прийде чорне - розум і душу внуків Дажбожих мучитимуть греци-єреї і татари-курултаї!"

    89. НОВГОРОДСЬКІ МОНАХИ ПРИВЕЛИ СПІЙМАНИХ ЧОТИРЬОХ ВОЛХВІВ. Волхви прийшли з Київщини до Новгороду, вість тривожну речучи.
    "Туга і печаль у граді Кия, впало злоте стремено царське, поганські татари взмутили ріки і озера, вої полегоша за землю Русі, погибашеть житія Дажбожа внука! Мужаймі ся самі! Луце ж би потяту бити, неже полонену бити! Поострімо серця свої мужеством! І духом ратним!"
    Новгородські бояри, побачивши, що монахи "прив'язують спійманих волхвів до стовпів на архи-єпископському дворі", щоб їх живцем спалити, висловили обурення. І волхви були переведені з архиєпископського двору на двір князя Ярослава Всеволодовича, і - живцем спалені. "Сьжгоша вълхвы четыре, съжгоша ихъ на Ярославли Дворі" ("Ніконська літопис").
    Волхви радять народові знак грецької церкви (трираменний хрест) віддати грекам і знамено Дажбоже (златий тризуб) звеличувати у рідних домах. Звеличуй рідне і рідне тебе звеличить. "У 1227 році в Новгороді явилися чотири волхви..., і їх всіх було спалено" (В. Н. Татіщев "Історія Россійська", т. 3-й, Москва, стор. 221). Народ, щоб помститися за спалених волхвів, почав у Новгороді палити церкви. І літописець-монах написав, що Христос розгнівався за такі справи на новгородців, і "в дні Іллі дощами затопив вулиці" і "ждав покаяння", і потім Христос послав мороз, який побив жита на полі, і новгородці [626] гинули з голоду. Та не каялися - в 1231 році знову почали палити церкви і попівські доми.
    Православна "священна екзикуція" не була лагідніша за католицьку, різниця тільки та, що католицька широко в світі відома, а православна - затаєна.
    У ті часи, коли в Україні (Русі) архиєреї грецької церкви обліплювали смолою пов'язаних волхвів, щоб їх палити на єпископському дворі, папа Григорій 9-й (1227-1241) на святішому соборі в Тулюзі (в 1229 році) благословив Домініка і Торквемада - катів "священної екзикуції".

    90. ФІНЛЯНДЦІ, ОБ'ЄДНАВШИСЬ З ОДНОПЛЕМЕННИКАМИ КАРЕЛАМИ, почали мститися за сестер і братів бичованих під час хрещення. І їм на допомогу прибули племена Ем і Іжеря. І під час бою вони оточили на березі озера Ладоги залогу князя Ярослава Новгородського. І всіх новгородців і попів, що були з ними, посікли.
    Новгородці (ті, що стояли на березі ріки Нева), почувши про посічених новгородців і попів, збунтувалися і хотіли вбити воєводу Сидимиру - намісника княжого. Фінські племена (фіни, корели, іжеряни, еми), боючись кари, зникли у густих північних лісах.
    1227 рік. Помер Чингіс хан Темуджін. Умираючи він сказав своєму третьому синові: "Октай, сину, мир давай тільки тим народам, які ти покорив". Є оповіді, що Темуджін був убитий громом. І є оповіді, що він убив хана Тунгуського і взяв його жінку, яка вночі зарізала його. І, лякаючись кари, втопилася у ріці, і ця ріка зветься Хатунгол, що значить "Ханшина", ріка жінки Ханової.
    Хан Октай живе у столиці Каракорум. У Каракорумі палац Чингіс Хана оздоблений взорами привезеними з Китаю. Біля палацу стоїть великий срібний лев, з пащі якого ллється вода. Тіло Чингіс Хана Темуджіна лежить у золотій труні під тінню високого дерева. І тут же щоранку молиться хан Октай і його син Батий. Біля труни горить вічний вогонь, біля вогню стоїть золотий тризуб. Чи тризуб був татарами викопаний тоді, коли вони на узгір'ях північного Алтаю, розкопували скитські могили? (Скити, осідлавши коней, вирушали з Скитії (України-Русі) у далекі дороги. Вони робили вторгнення у китайські гради. І коли в бою гинув видатний їхній воїн, вони його на далеких чужинах хоронили, як володаря. Сьогодні у скитських приалтайських могилах знайдені золоті китайські вироби, а також вовняні, шовкові тканини, зброю і збрую).
    Буддисти принесли (до Каракоруму) тризуб з Індії (тризуб святе знамено оріян Індії), тризуб принесли буддисти з міста Ласа (столиці Тібету)? Немає можности дати відповідь на ці питання.

    91. 1229 РІК. ХАН ОКТАЙ (ОГОТАЙ, УҐЕДЕЙ) У КАРАКОРУМІ біля домовини Чингіс Хана Темуджіна проголошений Чингіс Ханом. Татарська "орда ціла була одним воєнним табором, згори додолини організовані по-військо- [627] вому, в десяточній організації, й піддана військовій карності"; "їх імператор, каже Пляно-Карпіні, має дивну власть над усіми. Ніхто не може перебувати в певній місцевості без його веління: він сам визначає місце перебування для вождів, вожді визначають місце тисяцьким, тисяцькі - сотникам, сотники - десятникам. І взагалі який буде їм наказ, в який небудь час, в кожнім місці, чи на війну чи вмерти, чи жити - вони виконують все без усякої вимівки" (М. Грушевський "І. У.-Р.", том З, 1954 р., стор. 163). Татари стилем свого високодисциплінованого військового життя нагадують древніх гіттітів, скитів, асирійців, персів, спартів, латинів, германів. "Дисципліна - мати Перемоги" І так є - в історії не було ще такого випадку, щоб держава недисциплінованого суспільного життя, здібна була себе оборонити чи увінчати себе перемогами.

    92. ГОРДІ МОРДВИНИ, ОЧОЛЕНІ СВОЇМ КНЯЗЕМ ПУРҐАСОМ, безстрашно боронять свої рідні землі. Вони оточили (на Волзі-Оці) град Нижній Новгород, спалили Богородичний монастир і околиці града. Нижній Новгород - сучасний Горький.
    Колоністи (українці-русичі) перелякані наступом Мордвинського народу, тікають додому.
    (Мордвинський народ ненавидить слово "Русь"; він з огидою і огірченням, боючись большевицьких жандармів, співає "гимн СССР", що "союз республік... сплотіла навєкі велікая Русь!". Мордвини не забули, що князь Всеволод, який сидів у граді Мурома (на березі Оки), боючись Мордвинських повстань, у 1232 році палив мирні мордвинські селища, і сік тих мордвинів, які з палаючих мешкань тікали у ліси. Мордвини і башкіри, і зиряни, і чуваші - усі уґро-фінські народи, і народи Кавказу знають, як вогнем і мечем їх "сплотіла велікая Русь".

    93. 1230 РІК. 3-ТЄ ТРАВНЯ, П'ЯТНИЦЯ. У обідній час почала в Києві здригатися земля. Князь Володимир Рюрикович, атімани-бояри і грек-митрополит Кирило 2-й (у Лаврі) відзначали "пам'ять святого монаха Феодосія". І цегла й глина почала падати їм на голови, і на стіл, що вгинався від ситої багатої їжі.
    І піднялася велика буря. І вдарив такий грім, що чорноризники, як миші з нори, повибігали з Лаври, і з словами "іже єси", поприпадали до землі, і прощалися "з грішним світом". І літописець написав, що "въ монастыри Печерскомъ церковь св. Богородицы каменная в 4 части раступися". І в Переяславі церква св. Михаїла "в 2 части раступися".
    І 14 травня (у вівторок) почало "гаснути сонце", і, як пише літописець, "стало сонце місяцем". І появилися на небі стовпи червоні, зелені, сині.
    "Весною 1231 року Чернігівські князі з'їхалися "на соньм" до Києва, пирують з Володимиром з нагоди посвящення ростовського єпископа, а вже слідом Михайло (зимою 1232-3 р.) вибирається на Володимира" і "Михайло з Із'я- [628] славом обложили Київ" (М. Грушевський "І. У.-Р.", том 2, Ню Йорк, 1954 р., сторінки 245-247). [629]

    94. НЕ ВОЇНІВ (СИНІВ УКРАЇНИ-РУСІ) СЛАВЛЯТЬ НА ПИРАХ, А МОНАХІВ, ЄПИСКОПІВ грецької церкви, о, раби! Там, де честь воїна в тінь поставлена, воєнних перемог не буває. Грецька церква виховувала в Києві не воїна, а монаха - людину віддану грецькій церковній політиці.
    Ті раби, про яких Тарас Шевченко пише, що вони заснули, мов свиня в калюжі, в своїй неволі, присипляють себе думкою: іншим християнська релігія не шкодить, то й нам - ні. Розплющіть очі, гляньте, два народи - українці і іспанці. У Іспанії християнізм мілітарний, наприклад, у 12 столітті Іспанія має три ордени мілітарного християнізму - орден Калатрава, орден Сантіяго, орден Алкантара. В Україні християнізм затворницький, монастирський. Київ - град монастирів і монахів. Не воїни-меченосці, а монахи-затворники поповнюють ряди святих...
    ...15 років києво-печерський монах Василій сидить у темній печері в брудній "власяниці", молиться за спасіння своєї душоньки, відрікся від народу й Вітчизни. Князь Мстислав Святополкович (і про це я вже згадував) 11 серпня 1098 року стрілою вбив у норі монаха Василія. І він (монах Василій) проголошений богоносним святим православія грецької церкви в Україні (Русі). Свята Жана д'Арк - меченосець, святий Василій - відлюдок залюблений у свою мізерну душоньку.

    95. 1236 РІК. 10-ГО КВІТНЯ КНЯЗЬ ІЗЯСЛАВ МСТИСЛАВИЧ СТАВ ЦАРЕМ УКРАЇНИ (РУСІ). І послав він посла до князя Юрія (у град Володимир) та до інших князів, "просить у них любови і приятельства". Цар України (Русі) просить любови? Хіба любови молена просити? Хіба князі України (Русі) не кажуть: "Царю наш, царюй! Ласкай нас, коли є за що. І голови наші з плечей наших здіймай, коли зраду нашу бачиш. Щоб була могутня Україна (Русь), повинен бути могутній володар". Чому князі мають так казати цареві? Тому що над дітьми України (Русі) повисла петля сплетена у Татарській орді. Щоб петлю мечем розсікти, треба, щоб кияни так славили своїх царів, як латини імператорів, як араби - Магамета, як перші християни - Христа.
    З Візантії (з граду Нікея (Перемоги) прибув до Києва новий грек (митрополит Іосиф). Він у св. Софії казав киянам, щоб вони не дбали про справи земні, сповідалися-каялися у гріхах. І сказав він, що треба складати скарби на небі, а не на землі, бо тяжко тим людям, які мають багатство, ввійти у царство Небесне. Хочеш праведно жити - іди в монастир.

    96. КАРАКОРУМ. Стоять рядами вози навантажені золотими і срібними виробами, діямантами, слоновими костями, шовковими тканинами, мистецькими виробами привезеними з Індії, Персії, Китаю, Закавказзя. Чингіс Хан Октай приймає послів з Візантії, Месопотамії. Татари пильно (вдень і вночі) охороняють свою "матку" [629] (Чингіс хана). Вони кажуть, що він для них є "кумисом, свіжим джерелом, повітрям, смачною кониною, материнськими ласками, сонцем".
    Юні татарки (доньки знатних курултаїв) вірять, що Чингіс Хан обезсмертнює їх, ласкаючи їх. Він одягає їх в одіння найбагатших принцес, ласки їхні чуючи. Він їм дарує корони принцес Індії, Китаю, Персії, Бухари. Уникаючи в історію Чингіс-Ханату, переконуємося, що татари мали завойовницьку мілітарну релігію, і вони ішли за Чингіс Ханом так, як араби за Магаметом.

    97. 1237 РІК. 3-ГО СЕРПНЯ (О ПІВДНІ) ПОЧАЛО ТЕМНІТИ СОНЦЕ І СТАЛА ТЬМА: сонце України (Русі) заходить... Іде хан Батий (внук Темуджіна, син Октая), іде 400.000 татарів - воїни, жінки, старі люди, діти, каліки - іде татарський кочовий народ. І буде, як пише літописець, "дим і попіл". (Татаро-калмицьке ім'я Батий (Бату) значить "Твердий", "Міцний").
    Чингіс Хан Октай учив сина-хана Батия, як покорити Україну (Русь). Треба від України (Русі) відгородити її північні колонії. На землях північних колоній відбуваються постійні заворушення спричинені ворожим ставленням фінських племен до вторжників українців (русичів). Узявши північні колонії, можна почати брати малі гради України (Русі), не чіпаючи Києва.
    І хан Батий веде свою орду до граду Рязань. (Град Рязань стоїть на південному березі ріки Оки, на землі угро-фінських племен Мещери і Мордви. На північ від Рязані - град Суздаль, а на північний захід - град Москва).
    Рязанські князі (Юрій і його брати Інгвір, Олег, Роман) і князі Муромські (град Мурома знаходиться на північно-східньому березі ріки Ока) стріли послів хана Батия. Посли сказали: "Послав нас хан Батий, внук Темуджіна, син Октая, щоб ми повідомили вас, що Бог Богів доручив йому володіти світом і всіми на світі царями і князями. І ніхто не може нам чинити опір. Коли проявите неслухняність, будуть вогнем і мечем покорені землі ваші. Ми не прийшли воювати з вами, а - отримати від вас данину".

    98. МОВА БАТИЄВИХ ПОСЛІВ НАГАДУЄ МОВУ "БІБЛІЇ": "Як наближуєшся до міста, щоб воювати його, то предложи йому мир. І як приймуть вони мир.., то весь люд його, що там буде, стане твоїм підданим і служитиме тобі. А коли не схоче місто миритися з тобою, так обляжеш його. Як же віддасть його Господь, Бог твій, в руки твої, так повбиваєш увесь мужський пол його гострим мечем. Тільки жіноцтво їх та діти і скотину і все, що в місті буде, всю здобич забереш для себе, і їстимеш здобич ворожу, що віддав тобі в руки Господь, Бог твій" (5-та кн. Мойсея, гл. 20, 10-15). "Господь, Бог твій, уводить тебе в гарну землю, у землю водяних потоків, криниць і озер, що пробиваються по долинах і по горах, у землю пшениці і ячменю, в землю, де ти не в нужді їстимеш хліб" [630] (5-та кн. Мойсея, гл. 8, 7-8). "Оце ж, повбивайте всіх дітей мужського полу, і все жіноцтво, що пізнало мужчину, злігшись з ним, також повбивайте. Усіх же дітей жіночого полу, що не пізнали ложа з чоловіком, позоставляйте живими для себе" (4-та кн. Мойсея, гл. 31, 17, 18). "І всяка десята частина на землі, від насіння землі, від плодів з дерева, буде Господові" (3 кн. Мойсея, гл. 27, ЗО). А коли ти не будеш ось так поступати з покореними людьми, то "Побиватиме тебе Господь" сухотою і трясцею, і спекою і пожарами, і посухою.., і болячками, і вередами і коростою і струпом, що не здолієш вилічитися від них" (5-та кн. Мойсея, гл. 28, 22, 27).
    Яка містерія кари несусвітньої! Злотий тризуб - священне знамено України (Русі) утратила Україна (Русь), залишилася із знаменом грецької ортодоксії...
    І тепер злотий тризуб тримає у Каракорумі Чингіс хан - всемогутній імператор. І, ніби каже українцям (русичам), що татари так поступають, як написано у "Біблії".

    99. КНЯЗЬ ЮРІЙ РЯЗАНСЬКИЙ СКАЗАВ: "Посли хана Батия, яку ж ви дань хочете мати?" І посли відповіли: "Князі, ви по уставу даєте десяту частину на грецьку церкву, яку ви з чужини, як святість, прийняли. І тепер з чужини, як святість, прийміть устав хана Батия - маєте давати десяту частину - кожну десяту скотину, десяту хутрину, десяту дівчину, десятого юнака. Коли будете низькопоклонно просити хана Батия і проявите покірність, то він може данину зменшити. А щодо віри грецької, яку ви тепер маєте, то в нас, татар, є закон - хто як хоче, так хай і вірить".
    Князь Юрій Рязанський відповів, що він потомок великих володарів града Кия, які нікому данини не давали, і нічиїми рабами не бували, і завжди вміли за честь імени свого вмирати; ханові Батиєві ми шкоди не зробили, і без причини він проти нас не піде, і ми не маємо причин іти проти нього; за нашим звичаєм пошлемо до нього послів з дарами. А коли хан Батий схоче з нами воювати, ми готові до брані.

    100. "ДАТИ ТАТАРАМ ДАНИНУ, ВИЗНАТИ ПІДЛЕГЛІСТЬ І ПОРАДИТИ ЇМ, щоб вони спішили до Константинополя, Риму, Парижу, брали народи і землі, які "Бог Богів передав Чингіс ханові Темуджінові"? Татари, руйнуючи гради Західної Европи, ослабнуть. Війська України (Русі) перервуть зв'язок хана Батия з Чингіс ханом Октаєм. Татарська орда, спаливши Рим, Париж, Константинополь, отатарить Західню Европу. Україна (Русь), рятуючи Західню Европу, розгромить ослаблену й змалілу орду хана Батия".
    "Об'єднати всі війська України (Русі) і її колоній, і створити всенародне ополчення і оточити орду хана Батия? Оточена орда, не отримуючи ні їжі, ні води, ні свіжих сил військових, ослабне, і буде легко її знищити; у ній же жінки, діти, старі люди - всі вони сунуться під охороною озброєних татар?" Були в Україні (Русі) такі міркування? [631]

    101. КНЯЗЬ ЮРІЙ РЯЗАНСЬКИЙ, ВІДІСЛАВШИ ПОСЛІВ ХАНА БАТИЯ, почав оснащувати військо. І послав послів до князя Юрія Володимирівського (град Володимир стоїть на північ від Рязані, біля граду Суздаль). Князь Юрій Володимирівський відповів, що він війська свого не посилає: рязанці хай самі боронять Рязань, а володимирівці самі боронитимуть Володимир.
    Є прислів'я - ворог мого ворога, мій друг. Муромці і мордвини в душі таять радість, що татари битимуть вторжників - українців (русичів). Вони шпигунам хана Батия повідомили, що "Володимир не прийде на допомогу Рязаневі".
    16-го грудня (1237 року) хан Батий так щільно оточив Рязань, що жодна жива істота не могла втекти з граду. 21 грудня татари узяли Рязань, убили князів і їхні родини, старих людей посікли, молодим позв'язували руки - і, як скот, женуть у полон. Татари насилували монахинь, матерів і їхніх доньок на очах їхніх родичів. У диму чулися ридання, болісні схлипування, стогони. І потім - стало тихо, як у погребі. Рязань перетворений у купу попелу, на попелищах лежать обвуглені трупи.
    Хан Батий спалив Москву (малий дерев'яний град). Московського князька Володимира заполонив. І 2-го лютого став під стінами града Володимира, біля Суздалі. Юрій (князь Володимирівський) з трьома племінниками утік з града Володимира до граду Ярославля: град Ярослав стоїть на південному березі північної Волги (між Ростовом - північним і Косторомою).

    102. ХАН БАТИЙ СПАЛИВ ГРАД СУЗДАЛЬ, і дав орді наказ поставити намети навколо оборонних споруд града Володимира. Татари ставлять драбини і стінобитну зброю. Князь Всеволод (син князя Юрія, який втік до Ярославля) і воєводи, і їхні родини "скупчилися у церкві Богоматері і вимагають від єпископа Митрофана, щоб він довершив православне чудо - поробив їх невидимими ангелами, або одягнув в одяг чернечий .
    7-го лютого 1238 року татари взяли град Володимир. Княжі доньки, внуки, які сховалися у Соборній церкві, були татарами збезчещені і посічені. І в цій церкві (біля дітей своїх) склали свої голови князь Всеволод і князь Мстислав.
    ("І, о, негідники, віру батьків зрадите, іноземному божеству-ідолові поставите церкви, і в цих церквах будуть збезчещені доньки ваші на ваших заляканих очах; гака буде доля в тих негідників, які рідне божество зневажають, а іноземному со страхом і трепетом поклони складають", - рекли волхви ідучи на муки в 988 році: їхні пророцтва збуваються).

    103. І ГРАДИ РОСТОВ, ВОЛОДИМИР, ЯРОСЛАВ СТАЛИ, ЯК... "ДИМ І ПОПІЛ". Хан Батий, прямуючи до Новгороду, спалив гради Волок Ламський, Тверь (Тверь стоїть між Москвою і Новгоро- [632] дом). Жителі града Торжеська, ждучи допомоги з Новгороду, одчайдушно боряться з татарами. Новгород, думаючи тільки про своє спасіння, не спішить з допомогою.
    Іде весна. Розвідка повідомила хана Батия, що на шляхах, які йдуть до Новгороду, стоять болота. Новгородці тішаться, що стали вільними - жорстоке Москвино-Суздальське князівство розгромлене. А татари, злякавшись весняних розливів, попрямували на південний схід.
    По дорозі татари оточили невеликий град Козельськ (град Чернігівського князівства). Юний князь Василій Козельський ( з роду князів Чернігівських) закликав козельців стати в обороні рідного граду. Козельці бачачи, що їхній ще зовсім молодий князь, іде впереді них, проявили такий відчайдушний опір, що татари почали тікати. У бою, як пише літописець, загинуло 4000 татар. Хан Батий, побачивши землю засіяну татарськими тілами, рішив не брати Козельська. Але коли довідався, що козельців у граді мало (козельці сильні тільки тим, що дисципліновані й відважні), дав наказ покарати їх. У граді Козельськ ні одної людини не лишилося - дорослі й діти були посічені татарськими мечами. І літописець написав, що "в калюжі крови утопилася маленька дитина".
    Татари сильні й відважні тоді, коли люта зима скує болота, ріки, озера - ніщо не стримує їхніх "кібіток". Найбільше вони бояться Української весни - грузький чорнозем, на якому тане сніг, біжать струмки, покриті шляхи водою, навівають жах на Татарську орду. Татари, лікуючи по дорозі рани, спішать на цілинні Донські степи.
    Град Козельськ, який завдав орді найбільші рани, був ханом Батиєм названий "Мау Балгасун" (град Зла).

    104. 1239 РІК. ЛИТОВЦІ, довідавшись, що татари розгромили збройні сили північних колоній України (Русі), вторгнулися у Смоленщину. (Історики Москвинського государства обвинувачують князів України (Русі), що вони не йшли боронити "Сєвєрную Русь" тоді, коли її спустошував Батий.
    (Ніхто не має права рідні землі племен Мері, Мордви, Черемисії, Муроми, Мещери, Перми, Башкірії звати "Сєвєрною Руссю"! Колонії України (Русі), які Московитія зве "Сєвєрною Руссю", від часів Андрея Суздальського (Боголюбського), ставилися вороже до України (Русі), і не вважали себе підлеглими стольному граду Кия).
    Цар України (Русі) Ярослав Всеволодович став в обороні Смоленщини, вигнавши з її земель литовців. Н. М. Карамзін пише, що "князі південної Россії, не бравши участи у бідуваннях північної, здалека дивилися на неї байдуже" ("Історія Государства Россійського", том 4, С.-Петербург, 1892 р., стор. 4). Князі "південної Россії" вважали себе князями України (Русі); для них терміни (введені москвинськими шовіністами) такі, як "Сєвєрная", "Южная", були невідомі. Вони (князі України-Ру- [633] сі) знали, що татари творять у Москвино-Суздальщині ті жахіття, які в 1169 році творила Москвино-Суздальщина в Києві.
    І хан Батий, знаючи, що князі Москвино-Суздальські відокремилися від України (Русі) і вороже до неї наставлені, був певний, що Київ не боронитиме ні Москви, ні Суздалі. Коли б німці завоювали Україну (у часи Гітлера) і назвали її Східньою Німеччиною, то це було б те саме, що звати рідні землі Мордвинів, Карелів, Черемисів, Башкірів, Чувашів "Сєвєрною Россією".

    105. ДО КИЄВА, ЧЕРНІГОВА, ПЕРЕЯСЛАВА, ТУРОВА, ТОРЧЕСЬКА, ВИШГОРОДУ, Іскоростеню, Мозиря, Трипілля, Острогу, Канева, Сакова, Мижибожжя ідуть і йдуть утікачі з півночі? Хто вони? Вони повертаються на землі батьків своїх. Вони, як колоністи, панували на півночі, на землях Фінських племен, і тепер биті татарами і мордвинами, зирянами, чудями, черемисами біжать додому.
    Хан Батий, привівши пошарпану боями і дорогами орду до порядку, веде її на Захід. "Страшенною хмарою йшла його орда. Попереду кінні ватаги її палили і грабували усе перед себе, за тими ватагами сунула головна орда із возами, гуртами скоту й верблюдів, табунами коней, отарами овець, жінками і дітьми. Стогін і плач стояв від орди, і здалека було чути, що вона наближається; де вона пройшла, земля ставала чорною, як після сарани. По спалених селах та містах, усе, що можна було забрати, вони забирали; людей брали у неволю і гнали поперед себе, як отару, забирали худобу й коні; старих, малих та хворих без жалю вбивали, - по майданах після татарського гостювання валялися на землі непоховані трупи людей і коней; дивлючись у небо своїми мертвими очима та вишкіривши зуби, вони наче осміхалися до вовків та орлів, що шарпали та розтягали кістки їх навкруги" (М. Аркас "Історія України-Русі", Краків, 1912 рік, стор. 75).
    Чому одні тікали в ліси, а інші - брали хрести і йшли стрічати татар? Їм колись діди казали - "з хрестом проти чорта!" Правнуки забули, що в часи хрещення України (Русі), той, хто мав на Шиї хреста, міг спастися від меча, а хто не мав - падав з розсіченою головою. Іде до тебе з мечем чорт-хреститель, покажи йому хреста і він, повіривши, що ти вже хрещений, обмине тебе. Правнуки, забувши значення слів "з хрестом проти чорта", взяли хрести і з дітьми стали край села, і літописець написав, що люди "исхождаху противу имъ со кресты, они же избиваху всіхъ".

    106. ХАН БАТИЙ СПАЛИВ ГРАД ПЕРЕЯСЛАВЛЬ. Ті, що мали щастя втекти з Переяславля, старалися перепливти Дніпро, і шукати порятунок у Києві, Вишгороді, Білгороді, Богуславлі, у густих дібровах ріки Рось.
    Борониться Чернігів оточений татарами. На допомогу чернігівцям спішить з невеликою військовою частиною князь Мстислав Глі- [634] бович. Під час бою з татарами, він потерпів поразку, і тікає в Мадярщину. "Чернігів був узятий і спалений, але єпископ був помилуваний, у татар був звичай шанувати віру кожного народу і її священнослужителів. Після взяття Чернігова племінник Батия, син Угедея, Менгухан приїхав до Піщаного містечка на лівий берег Дніпра, проти Києва, щоб подивитися на це місто. Татарин, як пише літописець, дивувався красою і величністю Києва, і відправив послів до князя Михайла і громадянам, щоб Київ без бою підкорився, прохання послів не було взяте до уваги. І посли були вбиті" (С. М. Соловйов "Історія Россії", кн. 2, Москва, стор. 143).

    107. 1240 РІК. ЛІТОПИСЕЦЬ-МОНАХ ПРИДУМАВ КАЗКУ, ЩО МЕНГУ-ХАН "дивувався красою і величністю Києва". Татари не милувалися красивими градами, вони їх палили, як будови (на їхню думку) поставлені глупими людьми. Вони вважали, що достойним людям доми кам'яні і дерев'яні непотрібні, бо вони роблять людей лінивими і боязкими. Татари вірили, що татарський спосіб життя - найкращий у світі: людині потрібні стада скоту, пасовища та юрти на возах, людина народжена для руху і повинна жити в русі.
    Вони кожному містові казали "без бою підкоритися"; чернігівський "єпископ був помилуваний" тому, що посли візантійські вже повідомили хана Батия, що єреї церкви грецької, істинно православної, у святих храмах ректимуть, що влада хана Батия Богом дана Україні (Русі), той, хто їй чинить опір, зневажає Ісуса Христа.
    (Царе Михаїле, а де ж твоє княже ім'я таке, як Святослав, Ярополк, Всеволод? І віра в тебе чужа, і ім'я в тебе чуже - тепер ти вже істинний православний грецької віри. Ти царе Михаїле, убивши татарських послів (це було найлегше зробити), утік з Києва до Мадярщини. Татари гналися за тобою, та догнати не могли. Малозначний князь Ростислав Мстиславович, довідавшись, що цар Михаїл утік з Києва, ввійшов у Київ).

    108. КНЯЗЬ ДАНИЛО МСТИСЛАВОВИЧ (ГАЛИЦЬКИЙ), внук царя Мстислава Ізяславовича, вигнав із Києва князя Ростислава Мстиславовича і сам виїхав з Києва: лишив свого намісника - тисяцького Димитрія. Цариця (дружина царя Михаїла, який тепер тікає в Мадярщину) в дорозі попала в полон з боярами: її заполонив князь Ярослав. Ярослав бідний князьок, користуючись неспокоєм у країні, зі своєю сотнею воїнів заволодів градом Кам'янцем. Князь Данило Мстиславович (Галицький) сказав йому: "Відпусти мою сестру, твій ворог є й моїм ворогом". І князь Ярослав звільнив царицю з полону.
    (Києве, де твої князі, царі, бояри-атімани? Утекли... Охрестили тебе, мечем і вогнем тебе підкорили архиєреям грецької церкви, і втекли? Києве? Де Твій духовний батько? Рідних батьків, яких Ти мав, в 988 році було хрещен- [635] ням убито. Чужий батько (грек - Київський митрополит і всея Русі, став дезертиром? Забравши злото і діяманти з святої Софії, утік додому, в Константинополь. Він був пастиром? Ні, лжепастиром. "Пастир добрий душу свою кладе за вівці" (Ів. 10, 11).

    109. (КАПІТАН, ДОВІДАВШИСЬ, ЩО КОРАБЕЛЬ ПОЧИНАЄ ТОНУТИ, вночі на човні втік. Три матроси, що вміли добре плавати, врятувалися. Вони спіймали капітана і сказали: "Убиваємо не капітана, а злодія". Кияни, чому ви не спіймали "митрополита Київського і всея Русі" тоді, коли він, обікравши св. Софію тікав до Константинополя? Він утік тому, що він був не митрополитом, а злодієм, потворою, тобто - поганином. Він у Константинополі сховає награбовані скарби так, як собака смачну кістку, і завтра повернеться до Києва. І ректиме, що влада хана Батия вам Христом дана, хто проти хана - той проти Христа! І хан Батий дасть йому золотий ярлик - право судити вас, тілесними карами карати вас, лякати пеклом і вчити вас, щоб ви гордилися, що маєте віру православну.
    (Грецьке слово "митрополит" складене з слова "метер", "матар", що значить - мати і з слова "поліс", що значить "місто". "Митрополит" значить "Батько міста").

    110. "ХТО ПІДІЙШОВ ДО ГРАДА КИЯ?" - питали кияни спійманого переляканого татарина. І татарин Таврул сказав киянам, що на наказ хана Батия прибули з військами курултаї (воєначальники) Бирюй, Кайдар, Каюк, Кайлуг, Менгай, Байдар, Урдей, Бечар, Бутар, Айдар, Килеметет, Брандай.
    Глибока осінь скувала течію Дніпрову. На льоду бушують сніговії. Коли рушила орда, то у Києві киянин не міг чути киянина - у повітрі клекіт орди, скрипіння татарських возів, іржання коней, рев волів і верблюдів, гудіння ріжків.
    У Київ прибув із лісів Деревлянії, з берегів ріки Прип'ять, атіман косацької сотні Грива і з ним волхв Сила з двома внуками - Росаном і Удаєм. І волхв Сила сказав: "Тисяцький Радиме (Димитріє), ми жили у лісах, бо не мали права жити у Києві. Дізналися, що маємо право померти за Київ, і прийшли. Ми Києва не оборонимо, бо нас мало, а татар - багато. Але полягши за Київ, ми оборонимо честь Києва!"

    111. М. ГРУШЕВСЬКИЙ ПИШЕ, що "На початку грудня (військо Бату) обложило Київ. Страшне враження робила ся превелика і зовсім дика армія" ("І. У.-Р.", том 2, стор. 250). "Дика армія?" Дикість - також є зброєю, недиких людей жахає дикість, дикі перемагають недиких. "Жахай ворога!" - так звучить один з головних наказів хана Батия.
    Дика армія перемогла не дику. Чому? "Немає жодного народу в світі, який би відзначався такою слухняністю і пошаною до начальників своїх як татари" (С. М. Соловйов "І. Р.", кн. 2, стор. 146). У дикій татарській армії па- [636] нує дисципліна армій Александра Македонського, Юлія Цезаря, Бонапарта Наполеона; "слухняність і пошана до начальників" - неперевершена мудрість, яка була усіми арміями усіх часів високо цінена. Без слухняности і пошани до начальника армія не може бути армією. "Александер Македонський карав смертю всіх порушників дисципліни, не звертаючи уваги на їхні заслуги і чини" (Аристотель "Александер").

    112. КИЇВ ОТОЧЕНИЙ. ТАТАРИ ПОСТАВИЛИ "ПОРОКИ", "СТІНОБИТНУ ЗБРОЮ" біля оборонних споруд града. І - гатять день і ніч. У стіні (від татарських стінобитних машин) появився широкий, як двері, отвір. Кияни грудьми затулили провалину. І літописець пише, що "тут треба було бачити, як ломилися списи, як розбивалися щити, як стріли затьмарили небо". І татари, взявши оборонну споруду, вирішили спочити - знають, що Київ вже має вільний вхід. Тисяцький Радим (Димитрій), командуючий обороною Києва, ранений.

    113. НІЧ. ТАТАРИ, ПОСТАВИВШИ СТОРОЖУ, СПЛЯТЬ. Кияни змучені борнею, не мають права спати: вони з дерева, каміння, дошок ставлять оборонний вал біля Десятинної церкви. Монахині православія грецької церкви біжать з іконами юдейки Марії у церкву Богородиці, ридаючи, просять у Марії спасіння.
    Волхв Сила (могутній сивобородий дід-патріярх), бачачи, що монахи наказують киянам, які вбігли "у церкву Богоматері Марії", ставати на коліна і бити поклони, голосно сказав: "Кияни одурені іноязиким божеством, устаньте! Лишіте милу юдейку Марію юдеям, беріте свої міхи зі скарбами, і тікайте в таємні підземні сховища! Прийде ніч - тікайте в темні ліси!"
    "Гроб хрестителя Володимира спасе нас!", - речав монах несамовито. Крики татарські такі були верескливі, що ніхто монаха й не чув. Татари ввійшли "у храм Богоматері Марії, умертвили дітей і матерів, забрали міхи зі скарбами, познімали з мертвих пальців перстені, повиривали з вух серги".
    ..."І люди в розпуці кинулися ховатися на хори Десятинної церкви, разом із своїм добром, і величезна церква, не витримавши сього навалу, впала. Се можна було прийняти за символ сієї доби. Будова Володимира Великого, що знаменувала собою закінчення процесу сформування Руської держави, падала, ховаючи під своїми руїнами останки її політичного устрою в його власнім вогнищі і центрі" (М. Грушевський " І. У.-Р.", том 2, стор. 251).

    114. М. ГРУШЕВСЬКИЙ, ПОКЛИКАЮЧИСЬ на "Суздальську літопис", пише, що Київ упав 6-го грудня. "Новгородська літопис" пише, що - 19-го листопада.
    Десятинна церква, яка є символом насильницького підпорядкування киян грецькій ортодоксії, завалилася, приваливши тих, які від неї ждали чуда й спасіння. Ні, [637] не втілювалося в ній "закінчення процесу сформування Руської держави"! Україна-Русь, як держава, була сформована ще перед її підлеглістю Константинопольському патріархові. "Будова Володимира Великого" - Десятинна церква ознаменовувала собою закінчення духовної незалежности України (Русі). І ознаменовувала вона падіння національної свідомости, і ознаменовувала вона злочинні дії Візантії, її (будову Володимира Великого) не схотіли боронити ті, що до неї народ мечами гнали: вони втекли (грек-митрополит утік до Константинополя), архимандрити причаїлися у лісах, шукаючи життя спокійнішого, князі втекли на Захід; під камінням "будови Володимира Великого" лежать ще теплі розчавлені серця дітей України (Русі).
    Ніч. І дим. [638]

    На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
     На титульну сторінку      Покажчик       Зміст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52