На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
         На титульну сторінку      Покажчик      Змiст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  

УКРАЇНА (РУСЬ). АРХИЄРЕЇ ГРЕЦЬКОЇ ОРТОДОКСІЇ І ТАТАРО-МОНГОЛЬСЬКА ОРДА, 2.

    431. ЕНЕРГІЯ МИСЛЕННЯ І ПОЧУВАННЯ В УКРАЇНІ (РУСІ) ВИТРАЧАЄТЬСЯ на релігійні сварки: єреї католицької і грецької релігій воюють між собою за маєтки, за парахвії, втягаючи в цю війну, "в обороні рідної церкви", Український народ.
    "У Слуцьку, коли митрополит (Михайло Рогоза. - Л.С.) переходив площею, зворохоблена юрба кинулася з камінням на нього й покалічила його. Коли б не вірні юніяти, які вибігли зі своїх домів, ... юрба була б його укаменувала" (Г. Лижницький, стор. 293).
    У Москві немає боротьби між прихильниками папи римського і патріярха візантійського, у Москві є Московський патріярх, який свою душу, свій розум, свою волю і церкву підпорядкував справам царя Бориса Годунова. І в Варшаві немає релігійної сварні: єпископи служать королеві, Речі Посполитій.
    В 1582 році папа Григорій 13-ий проголосив календарну реформу. Юліянський календар устійнений римським імператором Юлієм. У Львові на вулиці (під час християнського свята) християни ловлять християн - під час посту силою в рот впихають м'ясо, доводячи правильність того чи іншого календаря. О, лихо: чужовір'я скалічило вдачу добрих людей!
    У Львові православне братство боронить грецьку віру. Голова цього братства грек (купець Константин Корнякт), наглядач кон- [784] стантинопольського патріярха. У братській школі, як я вже згадував, українська мова заборонена: дітей українських учать грецькою і церковно-слав'янською. Славителі братств вважають, що "братства являються заборолом української нації, високоморальні і високо патріотичні є їхні гасла"; братства по-рабському віддані візантійському патріярхові, шлють йому дари за дарами і воюють з єпископами-юніятами.

    432. 1605 РІК. У МОСКВІ новина - царевич Димитрій (син Івана Грозного) живе в Польщі! Він хоче сісти на батьківський престол, скинувши царя Бориса Годунова. Годунов точно знає, що Димитрій з його наказу убитий у селі Углич. Значить, Польща має Димитрія-Самозванця. Хто він? Звідки він?
    Цар Годунов 13 квітня (на 53-му році життя) умирає. Карамзін (т. 11, стор. 109) звеличує Годунова як "одного з найрозумніших володарів у світі". Годунов - великий архітект державного життя Московитії, він їй дав патріярха, який почав усі православні єпископства підпорядковувати державним справам Московитії. Патріярх Іова оголосив, що стає царем Фьодор (син Бориса Годунова). Московським головнокомандуючим стає мудрий і гордий (вихрещений) татарин Іван Басманов, він був "вибраний у спасітєлі царя і отєчества" (Карамзін, т. 11, стор. 112). Басманов призначив своїм заступником вихрещеного татарина Михайла Катарьова. Між вихрещеними татарами є боротьба за впливи в житті Москви: П.Басманов убив воєводу Михайла Татіщева (також татарина): рід Татіщевих (Татіщев Асмунт, боярин; Татіщев М., окольничий; Татіщев М., посол; Татіщев Кекса, ясельничий) почне діяти проти роду Годунових (бояр і воєводів).
    (Годунов обсипав золотом свого друга Басманова, дав йому "тяжке золоте блюдо насипане червонцями, і 2000 рублів, множество срібного начиння із скарбниці Кремлівської, прибутковий маєток і сан Боярина Думного". Басманов був "народним улюбленцем, первою людиною свого часу в загальному погляді" (Карамзін, т. 11, стор. 100). Родини Годунових-Сабурових, Басманових-Плєщєєвих творять рід боярів і воєводів Московитії).

    433. "МОСКАЛІ ЖОРСТОКІ З УКРАЇНЦЯМИ". Москалі, чуючи ці слова, обурюються і кажуть: ніякої жорстокости немає. "Є!" "Немає!" Переконаємося, що справа не в слові "жорстокість", а в тому, хто який зміст укладає в це слово.
    Якщо москаль жорстокий сам з собою, то чому він повинен бути ніжний з українцем? Він на ніжність дивиться, як на людську слабість і ставиться до неї з відразою. "Твьордость характєра, вот черта человєка!" Наприклад, Годунов і Басманов - два сердечні товариші. Пізнаємо стиль їхнього товаришування в напружений час підходу Лжедимитрія 1 (Грішки Отрєп'єва) до Москви. [785]
    Монах Грішка хоче сісти на престол царя Московії. Які він має на це дані? Почалося так: костромський дворянин Отреп'єв послав Юрія в Москву, щоб він у Чудському монастирі навчився письма. Юрій "свєрстніков своіх прєуспєл", став грамотним монахом.
    Отрєп'єв, приїзджаючи в гості до сина, жив у домі воєводи Басманова, куди приходив і Юрій, тепер відомий, як монах Грішка - писар патріярха Іови. Грішка в патріяршій канцелярії довідався про царські таїни: цар Борис Годунов убив Димитрія (малолітнього сина царя Грозного) в Угличі, вкоротив життя царю Фьодору, запроторив свою сестру Ірину (жінку царя Фьодора) в монастир, де отруїв її; осліпив затроєним вином князя Симона. Монах Грішка почав таїнами ділитися з ближчими. Годунов дав наказ вислати монаха Грішку на Соловки.
    Монах Грішка втік у Муром; прибув на коні до Брянська, де познайомився з монахом Михайлом Поводіним. І з ним приїхав в Україну (Русь), почав жити в Новгород-Сіверському монастирі. З Новгород-Сіверського (при допомозі архимандрита) Гришка на коні прибув до Путивля.

    434. "АЗ ЄСМ ЦАРЄВИЧ ДІМІТРІЙ, СИН ЦАРЯ ІОАННА ГРОЗНОГО, і когда буду в Москве на престоле отца моєго, тогда тєбя пожалую": таку знайшов записку Новгород-Сіверський архимандрит в келії, де жив Грішка. Він передав Грішкину записку в Київ для князя Василія К. Острозького.
    Монах Грішка скинув монаше вбрання. Прибувши на Волинь, поступив на службу до князя Адама Вишневецького. Захворівши, покликав попа. І під час сповіді сказав, що він син царя Грозного, має в штанах зашиту записку. "Коли помру, записку усім прочитаєте". Піп про таїну розповів Адамові Вишневецькому. Вишневецький, будучи певним, що Грішка - син Івана Грозного, везе Грішку до короля Польського. Король справу "царевича Московитії" передав воєводі Мнішеку.

    435. ВОЄВОДА МНІШЕК ВИРІШИВ ЦАРЕВИЧА ДИМИТРІЯ ОДРУЖИТИ з своєю донькою Мариною. І помогти йому сісти в Москві на престол. Димитрій сівши на престол, ширитиме юніяцтво, подарить Польщі частину земель. І помагатиме їй своїм військом.
    У Москві шириться вістка: з Польщі йде царевич Димитрій (син Івана Грозного). І спростовання: в Угличі був убитий не царевич Димитрій, а попівський син Пахом. Цар Годунов проти Димитрія посилає військо очолене воєводою (вихрещеним татарином) Іваном Татєвим.
    Біля Чернігова царевич Димитрій (підтриманий Польським військом) зустрів Московське військо, яке схопило Татєва і віддало Димитрію, і перейшло на його (Димитрієву) сторону. Годунов і Басманов вже знають, що царевич Димитрій - це монах Грішка Отрєп'єв. Басманов, виконую- [786] чи наказ Годунова, поїхав на фронт, особисто зустрівся з "Грішкою-Лжедимитрієм ".
    "Басманов, ти знаєш, що я не царевич Димитрій. Та я маю силу тебе зараз убити, але не хочу. Я йду, щоб помститися за вбитого царевича Димитрія. Коли не буду бажаний, ти можеш на моє місце іншого царя посадити, війська Московитії перебувають під твоєю командою". І Басманов погодився служити Димитрію.
   436. ПРИБУВШИ В МОСКВУ, БАСМАНОВ У КРЕМЛІ повідомив свого товариша (царя Годунова), що пізнав монаха Грішку Отрєп'єва. І готовий про це оголосити на Красній площі. Годунов дав наказ: бояри, воєводи, купці, князьки, попи, монахи, стрільці, дворяни зобов'язані на Красній площі почути правду привезену з фронту головнокомандуючим Іваном Басмановим.
    Басманов прибув на коні, парадно одягнений, охоронений меченосцями. І оголосив, що мав зустріч з царевичем Димитрієм Івановичем, який, як законний цар, іде сісти на престол.
    Годунов, почувши, що Басманов утік з Москви до "царевича Димитрія", захворів: лікарі не могли стримати крови, яка хлинула з рота, носа, вух. Ще тіло Годунова не встигло охолонути, а вже патріярх Іова (14 квітня) проголосив Фьодора царем.
    Коли у древніх киян умирав цар, то сорок днів його оплакували. І навіть тоді, коли вороже плем'я війну починало, ніхто з братів і синів не спішив сідати на престол померлого: а коли б хтось сів, то був би зненавиджений, як жорстока людина.
    Москва поділилася на два ворожі табори: табір родини Годунових і табір родини Басманових (басманови підтримують Димитрія, який підходить до Москви підтриманий поляками і москвинами (військом головнокомандуючого Басманова).
    Головнокомандуючий військами Московитії Басманов 7-го травня в Москві проголосив Димитрія царем Московським. Карамзін пише, що тисячі москвинів "воскликували: "Да здравствует же отец наш, Гасудар Дімітрій Іоановіч!" Військо покинуло царя Фьодора і проголосило вірність цареві Димитрію: усі ждуть його прибуття до Москви.

    437. УДОВИЦЯ - ЦАРИЦЯ (ЖІНКА ЦАРЯ ГОДУНОВА) І її СИН-ЦАР ФЬОДОР І ДОНЬКА КСЕНЯ ПОСТАВЛЕНІ "ПОД КАРАУЛ". Патріярх Іова пробував боронити Годунових, знаючи напевно, що царевич Димитрій був Годуновим убитий в Угличі і що до Москви йде монах Грішка. Басманови поставили патріярха Іову "под караул".
    У Москві партія басманових катує партію годунових. "Всех Годуновых, Вельяминовых и Сабуровых розослали по городам в тюрьмы, а Семена Годунова в Ростове задавили", (Татіщев, т. 6, стор. 294). "Годунови, вельяминови, сабурови неслов'янські люди і басманови також, але тому що вони православні, звуться рускіми". [787]
    Москвини, співаючи славу царевичу Димитрію, який уже "йде через Серпухов до Москви", почали діяти: "пришед в дом царя Федора Борисовича, розведчи царицу с детьми по особым избам, перво ее задавили и потом стали сына давить: но понеже все четверо долго не могли его осилеть, и один их них, ухватя его за (я...), роздавші, и тут его умертвя, Голицын обьявил в народ, якобы они со страстей померли" (Татіщев, т. 6, стор. 294) (Голіцини після 1654 року вторгнуться в Україну (Русь): почнуть вогнем і мечем утверджувати "возз'єднання двох братніх народів"; голіцинська жорстока вдача буде насильство звати возз'єднанням, убивство - спасінням, поневолення - порядком).

    438. НА МОСКВІ-РЩІ ЗУСТРІЛИ ЦАРЕВИЧА ДИМИТРІЯ "ВСЕ БОЯРИ И ВЛАСТИ". "Гдє мать моя бєдная!" - кричав Димитрій. І була з монастиря привезена в Москву цариця-монахиня Марфа Фьодоровна. Басманов умовив монахиню Марфу, сказавши: "Твій син Димитрій був убитий на твоїх очах, мовчи! На Красній площі, де будуть бояри, воєводи, князі, знатні люди, обійми монаха Грішку, назви його сином Димитрієм. І житимеш у Кремлі, як цариця!"
    І монахиня Марфа зі сльозами радости обцілувала сина Димитрія. І москвини плакали з розчулення, славили нового царя Димитрія. І бачили в ньому нового царя Грозного - "собіратєля земель". І був у Москву привезений грек Ігнатій, і басмановими поставлений "на патриаршество". 29 липня патріярх Ігнатій в соборній церкві коронував Димитрія. Воєвода Мнішек привіз доньку Марину, і поселився в Кремлі. Москвинський дворянин (вихрещений татарин) Пьотр Тургенєв знав з дитинства Грішку Отрєп'єва. І можливо зі зворушливої радости, побачивши нового царя Димитрія, вигукнув: "Грішка Отрєп'єв, а помніш, ми...". Очевидно, за ординськими законами, тут же був Тургенєв зв'язаний. І зразу ж йому, як пише Татіщев, "голову отсекли". І став порядок: ті, які казали, що пізнали Грішку "по бородавке на лице" і навіть ті, "кто его младенцем знал", в ім'я порядку кричали: "Да здравствует Гасудар Дімітрій Іоановіч!"

    439. У МОСКВІ МІЖ РУСКІМИ (православними татарами) очоленими Басмановим появилася "смута". Михайло Татіщев (і весь його великий дворянський рід) почав діяти проти Басманова, бачачи, що знатні москвини, попи і монахи пізнали Грішку Отрєп'єва: немає сил переконати їх, що цар Димитрій є Димитрієм, а не Грішкою.
    У Вознесенському монастирі зібралися провідні москвини. Була приведена цариця монахиня Марфа, яка, бачачи, що люди пізнали Грішку, сказала, що її син Димитрій був в Угличі убитий. Татіщев, почувши Марфині слова, на очах людей ножем заколов Басманова: почалася різанина, як в Орді. Цар Димитрій вискочив з вікна, поламав ноги, несли його [788] в дім і по дорозі йому ножами відрізали голову, а патріярха Ігнатія посадили "под караул".

    440. ГРІШКУ (ЦАРЯ ДИМИТРІЯ) УБИЛИ. "И отсекши ему голову, винесли на Красную площадь, где лежал три дни, а потом сожгли на Котлах" (Татіщев, т. 6, стор. 298). Цариця Марина (донька боярина Мнішека) сидить "под караулом"; догоджає "караульникам", рятуючи своє життя. Голіцин і Татіщев перемогли Басманових.
    "Толпы восклицали: "Государь нужнєе Патріарха для отечества!" (Карамзін, т. 11, стор. 182). Московські "толпы" кричали, що для вітчизни государ більше потрібний, ніж патріярх. Государ - держава, патріярх - церква; москвини на перше місце поставили справи держави, взоруючись на ординську державну політику: церква служить державі, скріплює авторитет царя, освячує його політику, тобто стає релігією особливо корисною в державному житті. І стає священним знаряддям обману покорених племен і народів, бо попи вихрещеним пермянам, карелам, башкірам, лапляндцям речуть: "Якщо нам, москвинам, віра Христова корисна, то чому вам має вона приносити шкоду? Ставайте християнами, славте помазанця Христового, князя-царя Московського!".
    Щоб цар був вибраний не холопами (холопами вибраний цар, холопський), а Христом Богом, з Казані прибув митрополит Гермоген. І він князя з Шуї Василія Шуйського 19 травня (1606 року) проголосив царем Московитії, помазанцем Христовим.
    (Шуйський не був одружений тому, що цар Годунов забороняв йому мати дітей. Годунов вважав, що престол має належати династії Годунових). Тепер цар Шуйський, маючи 64 роки, ощасливив п'ятнадцятилітню Катерину Марію), доньку боярина Петра Буйнасова, одружився з нею. Казанського митрополита Гермогена цар Шуйський і митрополити проголосили Московським патріярхом.
   441. 1607 РІК. (ЗАПОРОЗЬКІ КОСАКИ, ЯК ЗНАЄМО, ВИБИРАЮТЬ АТІМАНА. І під його проводом боряться "за вольную волю". Москвинські ватаги атімана не вибирають: у них появляються "царські сини", які починають боротьбу не за вольность, а за престол, за "власть законного царя". І мечі їхні схрещуються, як пише Карамзін, під кличами: "гдє Москва, тамъ и Государство" і "всє глаза обращены на Государя", "собіратєля земель".
    Біля Царицина діє ватага казаків очолена царевичем Петром (Татіщев пише, що "холоп Василій Елагін себе проголосив сином царя Фьодора Годунова, не знаючи, що цар Фьодор (син Бориса Годунова), не мав дітей"). "Царевич Петро", маючи військо, тримав у руках Царицин (столицю ординську).
    З маєтків князя Андрея Телятевського утік холоп Іван Болотніков, організував великі ватаги. І хоче на престол Московитії "по- [789] садити правдивого царя". Дворянин-москвитянин Михайло Молчанов у Польщі оголосив себе царем Димитрієм, сказавши, що в Кремлі була відрізана голова не цареві Димитрію, а монахові Пахомові. Димитрій з Москви утік; Марина Мнішек знає, що її муж Димитрій (Грішка Отрєп'єв) був убитий, але вона оголосила, що радіє, що цар-муж Димитрій живий. Вона визнала Михайла Молчанова мужом Димитрієм; Молчанов відомий в історії Московитії, як "Лжедімітрій 2-й".
    У Астрахані "разбойнік Авґуст" себе проголосив сином царя Івана Грозного. І "разбойнік Осіновик" себе проголосив сином Івана Грозного, "разбойнік" Лавер - сином царя Фьодора Івановича. Карамзін пише, що намножилося багато "лжецарей", "самозванцев", нагадуючи стиль життя Орди у часи її руїни.

    442. 1610 РІК. У ВЕРЕСНІ ПОЛЬСЬКИЙ ПОЛКОВОДЕ Ц Ь ЖОЛКЕВСЬКИИ УВІЙШОВ У МОСКВУ. І побачив, що велика частина москвинів очолених боярином М. Салтиковим та іншими, радо вітає польські війська, клянеться на "вєрность королю". І таким москвинам поляки "роздавали чины, звання, земли". І починалося "возз'єднання двох братніх слов'янских народів", тобто "Польща готова была принять Москву в подданство", щоб вона (Москва) могла знайти "спасєніє", "навеки воссоединиться с братским польским народом".
    Але появився "вор, предатель патриарх Гермоген Московскій", який виступив проти воссоединения двох братских народов - поляков і москвінов". Він підняв "шайку прєдатєлєй Мініна і Пожарского" до борьби проти "воссоединения". І "предатели" утвердили в Москві "временное правительство", яке було підтримане купцями, дворянами і "прєдатєлямі" - князями Д. Трубецким, Д. Пожарским" та іншою "шайкою авантюрників", які хотіли скріплювати в Московитії "феодальну монархію" на зразок ординського ханаату, і боролися проти європейських впливів на Москву. І розправлялися з народом, який прагнув єднатися з Польщею, де були порядки жорстокі, але не такі варварські, як у феодальній монархії Московській.

    443. "ВОЗЗ'ЄДНАННЯ ДВОХ БРАТНІХ НАРОДІВ" (москвинів і поляків) очолили князі і бояри Московитії Іван Воротинський, Іван Троєкуров, Іван Колтовський, Григорій Орлов, Данило Мезецький, Іван Салтиков, М. Салтиков та інші.
    Князі і бояри Бутурлін, Трубецькой, Кондирьов, Пожарський, Плещев виступили проти "возз'єднання Московії з Польщею", вважаючи, що Московія може підтримувати тільки таке возз'єднання, яке їй дає право грати ролю поневолювача, домінанта. Вони усіх москалів, що вітали "возз'єднання Московії з Польщею", проголосили "ізмєннікамі". (Москалі Бутурлін, Трубецькой, Пожарський (їхні діти і внуки) будуть після 1654 року вітати "возз'єднання України і Московії" тому, [790] що в цьому возз'єднанні вони бачитимуть нагоду поневолити Україну, накидаючи їй деспотичні закони царя Московського).
    Татіщев (т. 6, стор. 363) пише, що "руские изменники ушли в Москву", і "поляки и руские изменники ушли в Кремль и заперлися". Половина москвинів була проголошена "изменниками". "Изменники" прагнули утвердити орієнтацію не на ординські, а на європейські розуміння законів держави. Вони хотіли щоб у Москві "без суда никого не наказывать й пожитков не отнимать"; тобто, щоб було так, як в Европі.
    (Очевидно, справа не у "возз'єднанні", а в його сутності: є возз'єднання двох сил, де ні одній не дозволено бути домінантом. І є "возз'єднання" двох сил, де діє закон: право по стороні сили. У таких обставинах слово "возз'єднання" стає синонімом "поневолення", "обману"). [791]

    444. 1613 РІК. 21 ЛЮТОГО ШІСТНАДЦЯТИЛІТНІЙ МИХАЙЛО ПРОГОЛОШЕНИЙ ЦАРЕМ МОСКОВИТІЇ. Від нього починається історія деспотичної династії Романових. Прізвище "Романов" прибране: прадід царя Михайла мав ім'я Роман, але ні він, ні син його, не мали прізвище "Романов". Ключевський (т. З, стор. 64) пише, що в часи Івана Калити з Прусії приїхав чоловік, "якого в Москві назвали Андрієм Івановичем Кобилою"; від його "п'ятого сина, Федора Кошкі" пішов "Кошкін рід", тобто рід династії Романових. Історія з Кобилою є така, як твердження, що "Москва - Третій Рим".
    Справді Кобила це татарський ханчук з Астрахані Кайбула, який бував у Литві, Прусії, Москві й оселився на Суздальщині. У 1556 році Астраханське ханство було окуповане військом Московитії. І (як пише Татіщев) ханський рід Кайбули (ханчуки, мурзи) переселився в Московитію. І цар Іван Грозний ханському родові Кайбулів (чи Кайбилів) "подарив город Юрієв" на Суздальщині. Кайбула ставши руськім православним, почав писатися, як Кабила (Кобила). Татаро-Монгольські прізвища майже всі ослав'янщені. Наприклад, Булгак - Булгаков; астраханський хан Ісуб, ставши рускім православним, почав писатися, як Юсупов. Князі Юсупови - творці історії Московитії. Г. Д. Юсупов (1676-1730) - стольник царя Петра 1, брав участь поруч з Петром 1 в боях під Полтавою, при Катерині 1 був сенатором, а його син (Б. Г. Юсупов) був Московським губернатором. Українці братаючись з такими слов'янами, як Юсупови, стають їхніми лакеями, чому? Українці - люди поетичної вдачі, м'якої, і над ними домінують москалі: люди вдачі твердої, суворої такої, як в ослов'янщених татар Юсупових, Булганіних, Леніних, Тургенєвих, Аракчеєвих і тисячі їм подібних провідних родів Московії.

    445. У ІВАНА ГРОЗНОГО ПЕРШОЮ ЖІНКОЮ БУЛА НАСТАСЬЯ. Татіщев пише, що її рід мав прізвище Юр'єв, походив "с города Юр'єва", де осівся рід хана [791] Кайбули (Кобили). Настасья мала брата Нікіту, у цього Нікіти є син Фьодор, який тепер став на Ростово-Суздальщині митрополитом Філаретом.
    Митрополит Філарет має жінку Марфу Івановну, яка, як монахиня, живе з сином Михайлом в монастирі в Костромі. Бояри, купці, князьки і особливо попи, і монахи настояли на тому, щоб мати царя з роду Кобилиних. І хлопець Михайло (син митрополита Філарста) був забраний з монастиря і проголошений царем Московитії не тому, що він відзначався талантом провідника, ні, він був звичайним сіреньким хлопчиною. Він на царя вибраний тому, що "от него никакой опасности нет, понеже человек молодой" (Татіщев, т. б, стор. 368). Митрополит Філарет порадив синкові, щоб він називав царя Івана Грозного своїм дідом.
    "История СССР" пише (стор. 238), що "Он (цар Михаїл) был связан со знатью, его поддерживало духовенство (...), знавшеє Філарета по Тушино". (Місто передмосковське Тушіно заселене вихрещеними фінами, широко славилося добірними м'ясними виробами. Татарське слово "туш" значить "груднина". З Тушіно, де Філарет був власником м'ясарень, возами везли "тушу" на продаж у Москву, особливо до боярських домів). Татіщев пише, що рід династії Романових зріднений з родом астраханського ханчука Канбулатова.

    446. В УКРАЇНІ (РУСІ) ДУХОВЕНСТВО УТВЕРДИЛО В НАРОДІ ПЕРЕКОНАННЯ, що православіє спасає народ і народ повинен бачити у православії основу національної свідомості! і державности. Справді: коли народ перебуває на низькому рівні національної свідомости, тоді він чужовір'я вважає національною справою і боронить його, як рідні святощі, не знаючи, що він цим сам себе обманює, виснажує й тримає в неволі.
    Наприклад, князь Василь К. Острозький свої сили і скарби жертвував справі православія, бачачи в православії національні справи народу і цим він сам себе обманув і дітей своїх поробив нещасними. Він утратив дітей своїх, які, не маючи національної свідомости, ополячилися: православіє їм не сказало, хто вони, ким і чому обмануті. І вони (окатоличені нащадки Острозького) в 1620 році (12 років після смерти батька-князя Острозького) "розігнали академію православія в Острозі". Ізуїти їх переконали, що єреї грецького православія завжди скріплювали Москву і валили Київ.
    Вважати православія справою української національної свідомости значить обманювати народ. Національна свідомість тільки тоді є національною свідомістю, коли над нею не домінують чужі світогляди (релігії прийняті чи накинуті, вчення іноземних мудреців, реформаторів, соціологів). [792]

    447. УКРАЇНЦІ (ЮНІЯТСЬКІ ЄПИСКОПИ) І УКРАЇНЦІ (ПРАВОСЛАВНІ ЄПИСКОПИ) сили свого розуму, енергію душі своєї витрачають на відбирання один в одного маєтків, парахвій - надійних джерел прибутків. Село йде війною проти села. У місті вулиця воює проти вулиці. Манастир іде штурмом проти манастиря за віру Христову, за рідну церкву, в якій нічого рідного немає, є тільки рідні люди, які стоять на колінах перед образами старих юдеїв, греків, латинів).
    Януш (син князя Константина Острозького) відійшов від грецької церкви. Боронить римську церкву, яку батько поборював. Його молодший брат Олександер тримається грецької церкви, їхня сестра Анна (у 1624 році) засновує в Острозі ізуїтську колегію, в якій виховуються українці бути послушними рабами короля Польського.
    У Києві А. Грекович покинув грецьку церкву і визнав римську, зібрав однодумців і пішов війною проти монахів Михайлівського монастиря. Монахи розгромили ватагу А. Грековича і втопили його (в 1618 році) в Дніпрі. Головні винуватці втекли в Суздаль, притаїлися у монастирі, стали агентами Московитії: таємно навідуються до Чернігова, пропагують вороже ставлення до Польщі і прихильне до Москви.

    448. УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКО РОЗБРОЇЛО ТУРЕЦЬКУ ФЛЬОТУ в Очаківському порті. Не зважаючи на те, що турки мають славу першорядних вояків, вони, побачивши запорожські чуби, відвагу косацьку, меткість військову, часто тікають з поля бою. Чому запорожці штурмують Очаків? Архимандрити і єпископи намовляють їх штурмувати маєтки тих архимандритів і єпископів, які стали юніятами. Запорожці неохоче йдуть в такі походи: не тому, що бояться Польського короля, а тому, що не люблять убивати рідних людей.
    (У 1609 році Київський митрополит Іпатій ("батько юнії") дав наказ силою забирати маєтки у православних попів і давати католицьким. Він 11 липня з монахом-василіянином Йосипом Рутським ішов до церкви св. Тройці. Православний Іван Тупека стояв, тримаючи меч під плащем. "Удар меча був такий сильний, що відрізав митрополитові два пальці на руці, перетяв золотий митрополичий ланцюг, рясу й сорочку. Залитий кров'ю 70-ти літній старець упав зомлілий на землю" (Г. Лужницький, стор. 300).
    Ненависть українця до українця під'юджувана єреями чужовір'я і названа "національною справою", тримала душу нації в духовній темноті й охлялості; справи рідного державнотворення у таких обставинах не мали можливости розвиватися. І тому й повстання народні не будуть! спрямовані на шлях державнотворення, матимуть церковні гасла "за православія" й анархістичні - "за вольность", очевидно, бездержавну, не оборонену владою рідного царя, короля. У ці часи у Европі ніхто про республіку не думав. [793]

    449. КИЇВСЬКИЙ МИТРОПОЛИТ ПОТІЙ на своє місце приготував Йосипа Рутського. Йосип Рутський - Київський митрополит. Хто він? Його батько Фелікс Вельямин - москвин, утік в Польщу від переслідувань царя Івана Грозного.
    Йосип Рутський - вихованець ізуїтського монастиря в Празі, щирий приятель Йосафата Кунцевича, римо-католик. Він, як москвин-ізуїт, вороже наставлений до національних справ України (Русі). І тому король Польський назначив його Київським митрополитом (духовним батьком Українського народу). І він учить побожних рабів любити рідну церковцю і бачити в ній свого оборонця, своє щастя і вважати себе вівцями стада Христового. "А чому ж москалям християнство не шкодить? Як їм - ні, то й нам - ні", - так приколихує сам себе в рабстві побожний раб (українець). Він не знає, що в Московії християнство існує для того, щоб обожнювати царя і державу. І як мудро: син (Михайло) - цар, а його тато (Філарет) - митрополит, якого син-цар проголосить "патріярхом Московським і всєя Русі".

    450. 1614 РІК. МАТИ-ЗЕМЛЯ ЩЕДРО СТАВИТЬСЯ ДО ДІТЕЙ, ДАЄ ТІЛОВІ СИЛУ, а душі - красу, бадьорість, відвагу, а розумові - свідомість і самопроявлення. Вони (2000 українських юнаків-запорожців) на чайках перепливли Чорне море. Причалили до берегів Малої Азії, де на торгах продаються невільники наловлені татарами на берегах Дніпра. Натхненні силою священної помсти, вони зруйнували турецькі фортеці Синоп, Трапезунд. І попалили кораблі, визволяючи братів прикутих до весел. Покоряючи бурхливі хвилі, повертаються до Дніпра.
    У Києві (в 1615 році) організувалося братство грецької церкви. Шляхтянка Єлисавета Ґулевичівна повірила архимандритові Є. Плетенецькому, що православіє - рідна справа народня. З любови до народу і до свого сина Михайла, вона пожертвувала багаті маєтки, які мала на Подолі - з угіддями: майном, родючою землею, прибутками. Вірила вона, що буде школа, де навчатимуться прості люди: їм треба сказати, хто вони, чиї вони діти; їм треба оповідати про історію України (Русі).
    Братська школа ширить літературу про чуда грецьких святих, осуджує римську релігію. Братство помагає сиротам і вдовам збіднілих братчиків. У братській школі до українських дітей учителі говорять грецькою і малозрозумілою старо-болгарською (церковною) мовою, українська мова не є викладовою. Освячується прививання молодим українцям комплексу меншої вартости.
    "Чому в Братській школі учителі не говорять по-українському", - питає Михайло (син Єлисавети Ґулевичівни) і йому відповідають знайомі юніяти, що мова українська "лайдацька", запорожці - це лайдаки, лайдацькою мовою розумні люди не говорять. І [794] тому й у Братській школі лайдацькою мовою ні про Божі істини, ні про історію учителі не говорять. І Михайло, чуючи це, зненавидів маму (Єлисавету Ґулевичівну і її школу) і став католиком: у католицькій школі поляків учать по-польському, бо мова польська не лайдацька. Православіє зробило українську мову лайдацькою.

    451. "АКАДЕМІЮ ЗБУДУВАЛА ҐУЛЕВИЧІВНА, єрусалимський патріярх Феофан хвалив її, що православіє боронить, Іов Борецький (перший ректор академії) її ім'я згадує, хор їй співає "многая літа", а сина Михайла втратила...". "Ти мене лайдаком не зробиш", кричав син. Серце материнське обливалося сльозами, вона покинула Київ. У скромній хатині в Луцьку жила самітня, забута. У сімдесят років померла, не захотів син Михайло приїхати на похорон.
    У запорожців є хотіння, щоб попи у церквах молилися по-українському: українцям старо-церковна мова мало зрозуміла. (Треба, щоб православіє перестало зневажати рідну мову України-Русі). "Мья-ца-й сина..., Отче наш, оже єси, і око на небесі, око на землі, і ізбави нас од лукавого святого", - письменник Іван Нечуй-Левицький (син попівський) пише, що так молиться українська мати, її не можна звати темною, її душу отемнило православіє, переслідуючи рідну мову народу.
    (З Афону шле погрози монах Іван Вишенський, що "Євангелію" у церквах треба читати тільки старослов'янською мовою, бо вона "чесніша перед Христом". Він сам поганенько знаючи рідну мову, не радить книги друкувати рідною (українською) мовою: українська мова може "заничистити православіє". Боронить він - "чистоту православія", бо, як пише Д. Дорошенко, дуже хоче "до Христа дотиснутися").

    452. 1616 РІК. ТУРЕЦЬКА ФЛЬОТА ПІД ПРОВОДОМ АЛІ-БАШІ припливла до Дніпрового Лиману, щоб почати війну з Українцями. Українці (запорожці) розгромили фльоту Алі-Баші. Узяли в полон вісім галер і 80 човнів. Припливши до Криму, спалили Кафу, визволили з татарської неволі 3000 українців. Успішний бій Українців з Татарами був очолений гетманом Петром Сагайдачним.
    (У необачній пісні співається, що Сагайдачний необачний, бо "проміняв жінку на тютюн та люльку". Справді, Сагайдачний був обачним полководцем. "Польський уряд мусів обернутися за допомогою до Сагайдачного і скласти з ним умову. Сагайдачний зібрав 20.000 козаків і пішов у Московське царство, здобув городи: Путивль, Єлець, Лебедянь, Шацьк, Коломну і опинився під Москвою. Сагайдачний розбив московське військо під проводом князя Волконського, перейшов на його очах ріку Оку", і "через Серпухов і Калугу, із військом своїм пішов додому. З того походу він вже не вернувся на Січ, а пішов у Київ" (М. Аркас, стор. 160)). [795]

    453. УКРАЇНЦІ - ХЛІБОРОБИ ВЕСНОЮ З ПІСНЯМИ ІДУТЬ В ПОЛЕ: весна їм дарує нові надії. І ніби душа оновлюється, воскресає, бадьориться. Вони натхненно оспівують божественну красу Вітчизни. Молодь в полі, за селом виводить веснянки, дівчата плетуть віночки, стають звабними, закоханими в життя. Самоосвідомлюється молодь Свідомістю Всесвіту (Дажбогом), сама цих сил не розуміючи.
    Монах І. Вишенський підняв хреста. І в обороні чистоти православія погрозливо закликає знищити уцілілі обряди української самобутности, самовизначености. Він рече: "Празник диявольський на поле ізшедших сатані офіру танцями і скоками чинити" заборонити. В ім'я чистоти православія знищити в народі все те, що ще показує ознаки його національної свідомости. "Усі бо ми вівці стада Христового". І повинні на перше місце в житті ставити "піст, бдіння й молитву". Дмитро Дорошенко (знову пригадую) пише: "Якби ідеї Вишенського запанували серед Українського суспільства, то це був би може кінець для Української народности".

    454. 1619 РІК. ЄРУСАЛИМСЬКИЙ ПАТРІЯРХ ТЕОФАН жив у мусульманському Єрусалимі. Щоб прожити, треба просити подаяння. Дізнавшись, що Москва дасть добру милостиню, він прибув у Москву. І за гроші 16 липня висвятив Філарета Нікітіча на Московського патріярха. Патріярх Філарет оголошує, що влада царя Михайла (його рідного синка) "Богом дана". Є моноліт (церква і цар) корисний для скріплення основ Московського государства (династії Романових-Кобилиних).
    (Народ України (Русі) ставиться до Москви неприхильно: є переконання, що Москва - нова (по-слов'янському розмовляюча) Орда, у ній порядки ординські. Боярин раба вбиває без суду, не дає йому прав оправдуватися. Українські війська (запорозькі) від сотників своїх чують, що Москва колись була колонією України (Русі). Та тепер, дякуючи татаро-монголам, скріпла, вторгається в Смоленщину, Чернігівщину, Путивльщину. Москвини сильні тоді, коли вони вторгаються на землі племен Сибіру. Стрінувшись з українцями (запорозькими косаками), вони (москвини) часто тікають з поля бою додому. Рік тому (в 1618 році) українці вигнали їх (москвинів-рускіх) з Путивля. Виганяючи їх "дамой", українці взяли Серпухов, Калугу, Шацьк, Коломну. І ставши під мурами Москви, українці сказали: "Москалі (рускіє), не чіпайте Чернігівщини, Путивльщини, не лізьте, як сарана, на наше подвір'я!").
    У Москві москвини в Єрусалимського патріярха Теофана "купили анатему". Патріярх, їдучи з Москви, зупиниться в Києві. І за гроші (отримані в Москві) почне погрожувати, що накладе на українців анатему, коли вони проявлятимуть вороже ставлення до "єдіновєрної Москви". Патріярх [796] має право накладати анатему (прокляття) на місто Київ та інші міста України (Русі). Побожні раби бояться анатеми: "хто помре, маючи на собі анатему, то не воскресне в день воскресіння".

    455. 1620 РІК. 23 БЕРЕЗНЯ ПАТРІЯРХ ТЕОФАН ПРИБУВ У ОКОЛИЦІ КИЄВА. Він, виконуючи завдання Москви, почав у гетмана Петра Сагайдачного і в його старшин вимагати, щоб вони перед хрестом склали присягу, що не піднімуть шаблі проти Москви.
    Гетман Петро Сагайдачний і його старшини з дитячих літ виховані коритися архиєреям. І тепер вони со страхом і трепетом стали на коліна перед святощами грецької церкви. Гетман і його старшини "три рази ставали на коліна перед патріярхом Теофаном, цілуючи йому руки". Король Польщі (загарбник України-Русі) написав листа до патріярха Теофана, вітаючи його "мирнотворний приїзд".
    26 березня біля Києва (півтаємно) патріярх Теофан висвятив Йову Борецького на Київського митрополита. У цей же час є Київським митрополитом (юніятським) Йосиф (Рутський). Йову підтримує Москва, бо він присягнувся патріярхові Теофанові, що вестиме промосковську церковну політику. Йосифа підтримує Польща, бо він призначений польським королем; веде пропольську церковну політику. Київ став ареною, на якій чотири ворожі Україні (Русі) сили грають головні ролі - Москва і патріярх, Варшава і папа.

    456. ВІЙСЬКОВА ЕНЕРГІЯ УКРАЇНСЬКА (одідичена від легендарних предків-скитів) невсипуща, метка, безстрашна. Та хиба її в тому, що вона утратила цілеспрямованість. Українські військові частини, наприклад, вторглися на передмістя Станбулу (Константинополя). Розгромили Турецьку фльотилію "при устю Дунаю", "добре погуляли і повернулися додому".
    Поляки, почувши про українські військові успіхи, й собі вирішили "погуляти". Турки (очолені Іскандер-пашою) біля Цецори (літом 1620 року) розгромили Польське військо, убили полководця Жолкевського. Поляки переконалися, що їхні походи роблені без участи українців, терплять поразку.
    Польський король, почувши, що патріярх Теофан висвятив митрополита і п'ятьох єпископів, обурився: тільки король має права в Україні (Русі) вирішувати справи призначення архиєреїв.
    У гетмана Петра Сагайдачного 60 тисяч косаків. Польща потребує української крови, щоб при її допомозі почати війну з Туреччиною. І тому король "робить ласку": вибачливо ставиться до справи висвячення митрополита і єпископів. За таку "вибачливість" (прихильність до православія) 40 тисяч українців, очолених гетманом Петром Сагайдачним, ідуть з поляками бити Туреччину. Якщо буде перемога, військова слава належатиме Польщі. Українці і по- [797] ляки (у серпні 1621 року) розгромили на Поділлі (під Хотином) добірні Турецькі війська. Українці везуть з поля брані раненого гетмана Петра Сагайдачного.

    457. ЄПИСКОП ІСАЯ КОПИНСЬКИЙ ДІЄ ТАК, ЯК ЙОМУ РАДИТЬ (ПІДКУПЛЕНИЙ МОСКВОЮ) патріярх Теофан: пише з Перемишля "прошеніє" до царя Михаїла Московського; просить його прийняти побожних рабів України (Русі) під свою "високу руку". Київський митрополит Йов Борецький приймає гостей з Московитії, отримує дари і "любов від Московського патріярха Філярета". І "батько народу" (митрополит Йов) в Україні (Русі) витворює по церквах настрої і погляди корисні Московській політиці.
    Чому архиєреї православія в Україні (Русі) не голосять по парахвіях, що гетман Петро Сагайдачний "Богом наставлений володар"? Вони його використовують для справ церковних, але не звеличують його авторитету. Гетман Сагайдачний вибраний гетманом "запорозькими холопами", а не церквою Христовою; не коронований він ні митрополитом, ні патріярхом, він не є "Христовим помазаником".

   458. КИЇВСЬКИЙ МИТРОПОЛИТ (ЮНІЯТСЬКИЙ) ЙОСИФ РУТСЬКИЙ ПРИЙМАЄ ГОСТЕЙ З ПОЛЬЩІ. І він, як "батько народу", витворює по церквах України (Русі) настрої і погляди корисні Польській політиці. По-рабському побожні кияни (у рідних церквах під'юджені архиєреями чужовір'я) гострять ножі самі проти себе. Київський війт Ф. Ходик з єреєм-юніятом І. Юзефовичем почали запечатувати у Києві ті церкви, у яких попи славлять єдиновєрную Москву. Попи повідомили запорожців, що "святе православіє переслідується". Запорожці, не вникаючи у суть політики веденої православієм, прибули (у січні 1624 року) у Київ і вбили війта Ф. Ходика, І. Юзефовича та їхніх прихильників.

    459. 1623 РІК. 12 ЛИСТОПАДА (В НЕДІЛЮ) У ВІТЕБСЬКУ ТОВПА ПАРАХВІЯН СОКИРОЮ ЗАРУБАЛА архиєпископа Йосафата Кунцевича. Вітебськ - славне місто Білорусії, окуповане Польщею. Король Польщі, довідавшись, що його вірний Йосафат убитий, дав наказ ловити і вішати винуватців. У 1624 році митрополит Йов (Борецький) третього листа посилає з Києва до царя Михаїла Московського: заявляє свою вірність йому.
    (Гетман Петро Сагайдачний (10 квітня 1622 року), умираючи, дав розпорядження передати частину свого майна православним братствам. Школа, яка була в Києві ним заснована, буде зватися Києво-Могилянською академією. Він звільнити народ з польського ярма не міг тому, що народ був у церкві вихований покірно служити єпископам: єпископи служили чужій владі і не підтримували влади гетмана рідного.
    Православні попи, яких він боронив, не підтримували його тому, що він бив разом з поляка- [798] ми православну Москву. Попи-юніяти не підтримували його тому, що він обдаровував "православні братства'', які вели гостру антиюніятську пропаганду. Він був похований у Києві в Богоявленській церкві: його могили не можна знайти. Попи, ставлячи на місці старої церкви нову, придушили кам'яною стіною кістки гетмана Петра Сагайдачного).

    460. 1622 РІК. КОСАЦЬКА РАДА 23 КВІТНЯ НА РІЦІ РУСЯВА вибрала гетманом Олифера Остаповича Голуба. Очолені ним косаки біля Константинополя били "бусурменів". Розгромили Турецьку фльоту. Польща, боючись росту сил Косацьких, на варшавському соймі постановила "розброїти косаків". Гетман Голуб, почувши, що йому не дозволено мати воїнів більше, як 3000 осіб, "склав булаву" в 1623 році. "Не дозволено мати більше війська". "Протестуючи, гетман склав булаву": що це значить? Україна (Русь) окупована польськими загарбниками, які живуть "на бочці пороху": їх постійно переслідує страх. Вони не мають сил повністю розброїти українців і не мають сил тримати озброєних українців у покорі.
    Між українцями і поляками-вторжниками постійно відбуваються, як пише літописець, "збройні зудари", які кінчаються "миром", "обіцянками", "умовами", "переговорами". І знову "збройними зударами". І зменшенням косацького війська то "з 10.000 до 3000", то збільшенням "з 4000 до 20.000 . Поляки-вторжники лютують, що "покорені холопи не шанують королівських законів". Вірили поляки, що 4000 косаків "регістрованих" (законних) збунтувалося, та коли вони (поляки) прийшли їх "присмиряти", то побачили піднятих 20.000 шабель. І мусіли тікати, і просити в короля нових військ.
    Косацька Рада вибрала гетманом Михайла Дорошенка. І він виконав "постанову варшавського сойму": "перевів формальну демобілізацію козацтва". Варшава, почавши тішитися, перелякалася. "Демобілізовані косаки" пішли в Запорізьку республіку, і вони при потребі стануть по стороні Дорошенка.

    461. 1624 РІК. 24 ГРУДНЯ ЗАПОРОЗЬКА РЕСПУБЛІКА (єдина республіка в Европі) заключила союз з Кримською ордою. У Турції, Москві, Варшаві стало відомо, що Запорізька республіка поступає як незалежна держава. Польща бачить: запорожці оперують в околицях Константинополя, Трапезунту, плавають, як господарі на Босфорі. Спалили пристань Фарос. З великими скарбами прибули на Запоріжжя.
    Яхія, вважаючи себе сином султана Турецького Магамета 7-го, прагне сісти на престол. Він прибув на Запоріжжя, щоб в цій справі мати переговори. Польща послала скарби-дари ханові Кримської орди: намагається "розірвати союз між Запорозькою республікою і Кримською ордою". [799]

    462. 1625 РОКУ (5-ГО ЛИСТОПАДА) БІЛЯ ОЗЕРА КУРУКОВА полководець Конецпольський (намісник короля Польського) підписав угоду з гетманом Михайлом Дорошенком. І знову "демобілізовані косаки" пішли на Запоріжжя. Гетман Дорошенко лишився з 6000 "реєстрових косаків".
    У 1626 році (восени) гетман Михайло Дорошенко, підсиливши своє військо запорозькими частинами, розгромив татарське військо під Білою Церквою, яке вторгнулося, щоб "нахапати юнаків і дівчат у неволю, на рабські торги". У 1628 році між косаками і гетманом Дорошенком появилася незгода. Щоб "уволити волю косацьку", гетман Дорошенко відновив союз з ханом Кримської орди, який плянує почати війну з Туреччиною.
    Українці (косаки) і кримські татари почали бій з турками під Бахчисараєм". І під час бою татари зрадили українців. Чому? Турки поширили між татарами пропаганду, що Аллах покарає тих татар, які спільно з "ґяурами" (іновірцями) б'ють турків (мусульман). І татари, перейшовши на сторону турків, почали громити українців.
    На полі брані упали гетман Михайло Дорошенко і гетман Оліфер Голуб. Українці, які врятувалися, казали: "Ми розумні люди, але розум наш неорганізований, бо не нами керує гетман, а ми гетманом. Гетман, щоб нашу волю уволити, пішов на Крим. І погиб гетман, і погибли ми".

    463. 1627 РІК. (РОЗУМ ЗДІБНИХ УКРАЇНСЬКИХ ЛЮДЕЙ НЕ ПРАЦЮЄ НА КОРИСТЬ УКРАЇНИ (РУСІ): марнується в тьмі чужовір'я, розтрачає час, енергію на докази - яка чужа віра краща: грецька чи латинська? В українців немає волі творити самобутні духовні вартости. Їхнє думання спрямоване на чужий шлях. Щоб зрозуміти трагедію обдарованих українських людей, згадаємо життєпис М. Смотрицького. Він народжений у селі Смотричі в родині письменника Г. Смотрицького).
    Він (М. Смотрицький) - обдарована українська людина, яка змарнувала свій розум на справи чужовір'я. Він закінчив православну школу в Острозі й ізуїтську колегію у Вільно, учився у Варшаві, Нюренберзі, Ляйпціґу. Мав розум жадібний до знань. У 1620 році, маючи 42 роки, він стає Вітебським єпископом. І життя присвячує вірі православній; він написав твір "Тренос", зазначуючи, що мати (православна церква) плаче: "Діток родила і виховала, але вони зреклися мене і стали посміховиськом і глумом; немає більшого болю, як мій біль". Він пише, що ті, які стали юніятами, "грішителі, а не учителі, брехуни, а не пастори, архіскоти, а не архієпископи".

    464. Є В НАРОДІ ПРИСЛІВ'Я: НЕ ВІР, ПОКИ НЕ ПОМАЦАЄШ. Смотрицький в 1623-1626 роках перебуває у Константинополі і Палестині, щоб особисто побачити "чистоту джерел православія і збагатитися духовно". Він відві- [800] дує патріярха, вивчає архіви, оглядає церкви, живе в монастирях, розмовляє з єреями, які в Палестині і Константинополі бережуть "чистоту православія". І повернувшись до Києва, він сказав, що бачив аморальність, тілесне й духовне розпутство, прикрите позолоченими ризами, сріблолюбство, безвір'я, гультяйство, пиятику, обжерство.
    "Мелетію, ми все це знаємо. Таким був і патріярх Єремия. Але наш побожний народ православний не повинен знати! І тому мовчи: ти ж вважаєшся наймудрішим і найславнішим оборонцем православія. Хвали святощі Палестини і Константинополя, а не хули!"

    465. КАТОЛИКИ ПОЧУВШИ, ЩО М. СМОТРИЦЬКИЙ ПІСЛЯ ОГЛЯДИН "ДЖЕРЕЛ ПРАВОСЛАВІЯ", зненавидів православія, в 1627 році запросили його в багатий Дерманський монастир (на Волині) на трапезу. На столі лежали смажені підсвинки, індики, качки, у срібних вазах - виноград, яблука, груші, медяники, цукерки. У дзбанках - вишневі, яблучні, малинові соки. У пляшках вина мадярські, італійські. Юніятські єреї сказали, що дарують у власність М. Смотрицькому Дерманський монастир з полями, пасовищами, стадом скоту ї побожними християнами (юнаками і дівчатами), які працюють на монастирському господарстві.
    І М. Смотрицький "переметнувся до юніятів". Папа Урбан 8 привітав його, як "з'єдиненого". Він польською мовою написав п'ять книжок, у яких назвав православних архиєпископів "архискотами", "смердючим брудом", "учителями обману". І проти нього виступили оборонці православія А. Мужиловський і О. Кисіль, назвавши його "хульником святої землі", "супостатом", "догматохульником", "звірем", "смердючим беззаконником" і, щоб ще сильніше йому допекти, назвали "Смрдицьким". Якщо ви хочете пізнати духовну мораль народу, пізнайте його душпастирів: стане вам ясно, чому змагання народу за державність не вквітчуються успіхом. А хіба в Московії душпастири моральніші? З погляду державного - так: бо вони православіє підпорядкували інтересам рідної держави і біля кивота обожують рідного царя. А наші душпастири православіє підпорядкували інтересам чужої держави і біля кивоту обожують чужого царя (короля, хана) і звуть синів рідного народу, які повстають, щоб вигнати чужинців з батьківської землі, бунтівниками, безбожниками, повсталими проти короля - Христового помазаника.

    466. 1629 РІК. НА ДНІПРОВІ "ОСТРОВИ" ЗАПОРОЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ прибувають нові й нові загони юнаків-утікачів з попівських і "феодальних" маєтків, їх вже більше, як 45 тисяч. Той, хто не має шаблі й рушниці, стає риболовом, плекає скот для запорожців, в'ялить рибу, доїть корови, стає пасічником, варить мед, робить сир, кує шаблі. І тішиться, що біля нього немає [801] поляка - вторжника. Попи звуть утікачів "свавільниками".
    Після війни, яка велася між Польщею і Швецією, голодні польські солдати пішли на відживлення в Україну (Русь). Ідучи селами, вони грабили українських селян, вивозили з повіток корів, різали і їли. І польський полководець Конецпольский вважав грабування справою законною.
    Слава про українців, як про людей закоханих у військове життя, ставала широко відомою. Семигородський воєвода Бетлем Ґабор почав переговори з косаками. Король Швеції Ґустав Адольф прислав послів у Запорізьку республіку. Шукає зв'язків з українцями (косаками), щоб спільно іти війною проти Польщі. 8-го червня (1630 року) полководець Конецпольський, бачачи загрозу, починає говорити "про українсько-польське перемир'я". "Як вийде поляк-вторжник з землі наших батьків, тоді йтиме мова про перемир'я" - рекли українські повстанці. "На Корсунь!", обізвався провідник повсталого народу Тарас Федорович Трясило, очоливши повстанський загін.

    467 "ОБІЗВАВСЯ ПАН ТРЯСИЛО: "А ГОДІ ЖУРИТЬСЯ! А ходім лиш, пани-брати, з поляками биться!". "Поганий Конецпольський... зібрав шляхту всю докупи та й ну частувати". "А козаки, як та хмара ляхів обступили. Як став місяць серед неба, ревнула гармата". "Прокинулись ляшки-панки, та й не повставали: зійшло сонце - ляшки-панки покотом лежали". Не забудуть ляшкипанки Тарасової ночі. (Дії кожного народу, який виганяє з своєї землі вторжників, священні, Тарасова ніч - Свята ніч народної ПОМСТИ).
    Не стали по стороні повсталого народу пани-раби Єремия Вишневецький, Адам Кисіль. Вони, у розкошах купаючись, служать полякам-вторжникам, єреї навчили їх дивитися на рідний народ, як на "тяглову силу", "смиренних овець стада Христового, рожденного з зерна Яфетового". Щоб ріст волі україської приборкати, Варшава поставила на Дніпрі могутню фортецю названу Кодак. Її будував французький архітект Боплан. У фортеці поселилися поляки-вторжники, вірячи, що немає такої сили, яка б розгромила фортецю Речі Посполитої.

    468. ГЕТМАН ІВАН СУЛИМА СКАЗАВ, ЩО ПОЛЬСЬКА ФОРТЕЦЯ КОДАК ПРИНИЖУЄ ГІДНІСТЬ УКРАЇНСЬКУ. І пішли українці в наступ: перемогли непереможну фортецю - символ польських загарбників, лежать руїни Кодака.
    Полководець Конецпольський, знаючи, що в чесному бою українських воїнів він не переможе, вирішив проявити підступність. Він знайшов братовбивців між "реєстрованими косаками" (сріблолюбцями). І вони, прикинувшись "істинними християнами", "підступом схопили Сулиму й п'ятьох його друзів і відіслали в кайданах до Варшави. Тут вони й загинули від катівського меча, а тіла їхні почетвертовано й розвішено по рогах вулиць. Серед коса- [802] ків запанувала депресія й різноголосиця".
    Реєстровані косаки (сріблолюбці) багатіли при допомозі "покори, просьби, вірності Польщі". Запорожці вважали, що достойні люди повинні волю і благи добувати шаблею. Поляки вважали, що українців можна тримати в неволі, заохочуючи їх зраджувати брат брата.

    469. 1637 РІК. ВЕСНА. ЗАПОРОЖЕЦЬ ПАВЛЮК СКАЗАВ, що треба бити тих старшин, які з волі польських вторжників стали "дуками-срібляниками", з "ляшками-панками бенкетують", про рідних людей, про простих косаків забувають.
    Попи і "дуки-срібляники" назвали повстанців Павлюкових "бунтівниками". Павлюк ввійшов у Корсунь і забрав артилерію у реєстрованих косаків, вози зі зброєю відправив на Запоріжжя. І видав універсал, щоб чесні люди повставали і били "зрадників, що їм ляхи-пани обіди, вечері й бенкети справляють за те, що вони гетмана Івана Сулиму і старшин його полякам на катування повіддавали". І сказав Павлюк, що він був тоді в Варшаві, коли поляки гетмана Сулиму катували. І поклявся покарати зрадників, які братаються з ляхами.
    Косаки схопили полковника Саву Кононенка, привезли на Запоріжжя і, як злодія, який помагав у схопленні гетмана Івана Сулими, покарали смертю. Запорожці вибрали гетманом Павла (Павлюка). Він кинув клич "Ляхи, ідіть додому!" І повстали українці на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині. І стало так, "що холоп, то козак". Магнати-ляхи починають тікати додому, їхні лакеї зрадили провідника народного повстання Богдана Кизименка. У Києві провідник Богдан Кизименко і його син Тарас живцем настромлені на паколи: муки ці страшніші розп'яття на хресті.

    470. 6-ГО ГРУДНЯ УКРАЇНЦІ ОЧОЛЕНІ ГЕТМАНОМ ПАВЛЮКОМ ПОЧАЛИ НА РІЧЦІ РОСЬ громити польських вторжників очолених Потоцьким. Та від вибуху гарматних набоїв загорівся порох на запорозьких возах. Очевидці написали, що "то було пекло". Під час цього замішання польська кіннота вторглася в табір повстанців. І "5000 українських повстанців лягло на полі бою". 20 грудня оточеним повстанцям М. Потоцький сказав, що вони будуть звільнені з полону, коли видадуть своїх головних провідників.
    Адам Кисіль ("дук-срібляник, народом зненавиджений польський лакей) почав, як істинний православний, цілувати хреста і казати: "Видайте, їм нічого не буде". І польські старшини обвішані ізуїтськими хрестами запевняли "Маткою Боскою", що провідники народного повстання не будуть смертю покарані. І українські люди (народні повстанці), бачачи "цілування хрестів", повірили. І віддали ляхам гетмана Павла (Павлюка), полковника Василя Томиленка. (О, легковірні люди побожної глупоти, у вас украдена священна істина, яка вчить: [803] той, хто рідного провідника віддає на муки чужинцям-вторжникам, ще не є людиною). [804]

    471. ГЛЯНЬТЕ! ПОЛЯКИ ЗАКУТИХ ГЕТМАНА ПАВЛЮКА І ПОЛКОВНИКА ТОМИЛЕНКА ПРИВЕЗЛИ У ВАРШАВУ. Привезли тих українців, які люблять українців і були українцями пов'язані й видані на муки ляшкам-панкам: народ не винуватий, винуваті ті, які беззастережно застерегли за собою право виховувати народ. І ми бачимо страшні плоди їхнього виховання. Гляньте, у Варшаві на сеймі вирішено: "Павлюкові за те, що він хотів бути самостійним українським гетманом, наділи на голову розпечену залізну корону, а в руки дали розпечену залізну палицю, немов би булаву" (М.Аркас). Щоб знав Павлюк (і всі, хто хоче бути гетманом самостійної України-Русі), що "народ складений з холопів темних і побожних, не здібний пошанувати своїх провідників. Не здібний бути незалежним господарем на батьківській землі, не здібний бути архітектом держави.
    Київський воєвода (польський лакей віри православної) Адам Кисіль почав у короля Польщі просити милосердя. І милосердя прийшло: замість розпеченої корони, відрубати сокирою голови Гетманові України (Русі) Павлюкові і його старшинам. Відрубані голови понастромляли на списи: вирок сповідники віри Христової виконали.

    472. ЩО ДУМАЛИ АРХИЄРЕЇ (ПРАВОСЛАВІЯ І ГРЕКО-КАТОЛИЦТВА) ТОДІ, коли висіла на списі у Варшаві голова гетмана України (Русі)? Вони билися за єпископські маєтки, за право визискувати побожних рабів.
    У Києві митрополитом ("батьком народу") Ісая Копинський. Він знову просить царя Московського, щоб він (цар) "преклоніл голову к православной Малоросії". Ісая воює з архимандритом Петром Могилою, який у Київському каледжі латинську мову запровадив.
    (Київ має трьох митрополитів одночасно. Вони поділили киян на три ворожі групи. Митрополит Йосиф - юніят, митрополит Ісая - православний московської орієнтації, митрополит Петро Могила - православний польської орієнтації. (У 1633 році митрополит Могила при допомозі польських жовнірів бере штурмом святу Софію; "збройно добуває Никольський монастир, ігумена й ченців наказує бити посторонками на допиті", "митрополита Ісаю велить схопити в Михайлівському монастирі (...) "в одній волосінниці, перекинувши через коня, як мішок", відвезти до Печерського монастиря, де він під терором дає засвідчення, що зрікається митрополії" (Г. Лужницький, стор. 363).

    473. 1638 РІК. ВЕСНА. ЗАПОРІЖЖЯ ВИБРАЛО ГЕТМАНОМ ЯКОВА ОСТРЯНИЦЮ (родом з міста Остра). Він знає: його попередника (гетмана Павлюка) повстанці віддали катам (польським [804] вторжникам) на страшні муки. І тому він булаву приймає неохоче. Він має тиху вдачу, покірну. Не він керує запорожцями, а запорожці ним: очевидно, таке військо коли й здобуває перемогу, то її не закріплює.
    (Великі люди родяться великими, їх вибирає мати-природа, а не загін повстанців, який має настрій щороку вибирати і скидати провідників, і часто не без впливів таємних агентів ворожої сили).
    "Будемо боротися за вольность запорозьку!". "Ні, запорожці повинні боротися за вольность всього народу, виганяючи з рідної Вітчизни ляшків-вторжників і тих своїх, що з ними бенкетують". І по селах зарокотали бандури: співці кличуть народ боротися за права й вольності. Повстання охопило Київщину, Волинь, Поділля, Галичину.
    І до гетмана Остряниці "пристає стільки народу, як ні до одного з гетманів досі, але він не тямив, що з ними робити". Ідуть йому на допомогу з Чернігівщини: полковник Скидан, з Київщини - полковник Солома, з степів - полковник Шикирявий. Що в такий час повинен робити гетман? Він повинен бути на Запоріжжі, щоб на недоступних дніпрових островах збирати сили, приймаючи нові й нові загони повстанців. Оформлені (приведені до бойової готовности) сотні ночами відправляти у Чорний ліс. Не маючи надій на перемогу, не починай бою.

    474. ГЕТМАН ЯКІВ ОСТРЯНИЦЯ ОТАБОРИВСЯ БІЛЯ РІЧКИ СЛІПОРОДЬ: навколо поле, не ставить він оборонного валу. Жде прибуття нових сил. Польські вторжники оточили околицю, де отаборилося військо гетмана Остряниці. І розбили в полі повстанське військо, яке вів полковник Шикирявий. Інші повстанські загони, які спішили до гетмана Остряниці, були по черзі оточені добре озброєними ляхами-вторжниками, і розбиті. І після цього ляхи-вторжники напали на військо гетмана Остряниці, що стояло біля Лукомля.
    Ішов бій цілий день. Вечером ляхи-вторжники очолені М. Потоцьким і зрадники - "регістровані козаки" очолені зрадником Яремою Вишневецьким "прорвали козацький табір і захопили козацькі гармати і вози. Остряниця із кінними козаками переплив Сулу і втік, бо боявся, що його оддадуть (так, як видали Наливайка, Сулиму, Павлюка, Томиленка, Л. С.) ворогові на поталу" (М. Аркас).
    (Побожні раби православні, віддаючи свого провідника чужинцям на катування, казали: "Прощай, господине! Нехай твоя голова за всі наші". Звідки появилися такі ставлення побожних до побожного провідника? З церковних "казань": "Господь віддав своє життя за всіх нас": коли Христос не повагався померти за грішників, то чому ти, гетмане Наливайко чи гетмане Сулиме, не хочеш за наше життя іти на муки. Зв'яжемо і віддамо ляхам!"). [805]

    475. КОСАКИ ВИБРАЛИ ГЕТМАНОМ ДМИТРА ГУНЮ, і він вивів їх з оточення. І пішов до ріки Стариці, яка впадає в Дніпро. Він ждав прибуття з Чернігівщини полковника Скидана, та ляхи-вторжники "перейняли Скидана на Дніпрі". Полковник Филоненко по дорозі розбив ляхів-вторжників. І "таки пробрався до гетмана Гуні". "Сам польський гетман прибув з польськими військами": Польща мобілізувала великі військові сили, щоб розгромити українських селян, які покинули плуги - прагнуть вигнати з земель Вітчизни ляхів-панків.
    М. Аркас пише, що оточені "косаки почали ремствувати й поклали піддатися полякам. Тоді Гуня й Филоненко, щоб не зазнати лютої смерти (щоб їх їхні воїни не видали полякам-вторжникам - Л. С.), утекли на Запоріжжя". І польські вторжники запорожцям і повстанцям "на урочищі Маслів Став" прочитали сеймове рішення: "козаки не мають права вибирати самі собі ані гетмана, ані старшину". Замість гетмана призначатиметься з Варшави комісар, а полковниками будуть не косаки, а призначені шляхтичі. Польща дозволяє українцям мати шість полків (по тисячу осіб): Білоцерківський, Каневський, Корсунський, Черкаський, Чигиринський, Переяславський. Ляшки-панки казали: "Холопське бидло вольности захотіло! Биймо бидло так, щоб й коріня по ньому не лишилося!"

    476. ВЕЛИКИЙ І СЛАВНИЙ НАРОД УКРАЇНИ (РУСІ) НАЗВАНИЙ "БИДЛОМ". Чому? Є в Европі всталене поняття: благородні люди життя своє віддають за вірного провідника свого; провідник даний народові Богом, обдарований він вищими інстинктами розуму й почувань, у ньому втілені Кращі сили народу. "Бидло" цієї істини не знає, і тому своїх провідників не поважає, вибирає і в скрутний час зв'язує і віддає ворогам (чужинцям - вторжникам) на страшні муки, "це не люди, це бидло!" - казали польські магнати.
    Народ, коли він розвивається за законами природи, благородний; свідомість він черпає з світу природи, в якій живе. Любов - найчарівніше творіння Дажбоже на плянеті Земній. І українці (русичі) вважали себе людьми божественного походження, звали себе внуками Дажбожими. І жили, як одна родина, обожували провідників своїх, як вибранців Дажбожих. Поводження людей можна спотворити, і вони стануть "бидлом": їх бидлом зробили ті, які їх звуть вівцями стада Христового; душпастори, тримаючи народ в духовній неволі, перетворили його в "бидло"; вони не навчили життя віддавати за рідного провідника.

    477. ПОЛЬСЬКІ ВТОРЖНИКИ ЗНОВУ ВІДБУДУВАЛИ ФОРТЕЦЮ КОДАК, щоб, як пише Аркас, "не пускати людей на Запоріжжя", щоб обмежити дії запорозьких косаків. "Раби Божії, со страхом і трепетом підступіте, святеє святих! Коріться магнатам, щоб [806] все було тихо і мирно". По містах і селах стоять озброєні ляшки-панки. Батогами порять спини "бидлові" запідозрілому в зв'язках із Запорожжям. Воли і "бидло" орють ниву, зерном, потом і кров'ю засівають. На українських "безмежних ланах виростає пшениця - і вивозиться за границю"; сипеться срібло й злото у скарбниці ляшків-панів.
    М. Аркас пише, що "польський уряд на церкву дивився, як на свій дохід (і так дивилися на церкву і папи римські, і патріярхи візантійські, і царі московські, Л. С.), все одно, як от млин чи корчма, і тому, коли пан ставив попа, то оддавав йому в аренду церкву за велику купу грошей. А піп мусів їх з людей стягнути, та ще й собі заробити. Часом пан оддавав церкву в аренду жидові, а бувало й таке, що сам піп, не хотячи морочиться, передавав од себе церкву жидові в аренду" ("І. Р.", стор. 177).

    478. ПІП, ВІДДАВШИ "РІДНУ ЦЕРКОВЦЮ" ЖИДОВІ В ОРЕНДУ, милостиню дану "на Боже", розділяв з жидом. І під час свячення пасок ждав прибуття Зельмана і Зельманової. Зельман для побожних православних відчиняв рідну церкву, щоб вони стоячи на колінах, били поклони до біблійних жидів, просили спасіння, і прощення в гріхах. І вірили, що церква рідна, то справа батьківська, свята, божественна. У побожності рабській маліє душа, живе в постійному страхові - боїться попа. Чому боїться? У попа ключі від неба, прощення гріхів, спасіння. Хто помре і буде без попа похований, той не встане, як почнеться воскресіння мертвих, навіки зітліє в землі: з колиски навчивши раба в це вірити, без труду триматимеш його в неволі.

    479. 1647 РІК. (У ЧИГИРИНІ БУВ СОТНИК МИХАЙЛО ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. Він сина Богдана вчив вдома грамоти. А потім віддав його у польську ізуїтську школу в Ярослав (Галичина). Після школи послав Богдана на Запорозьку січ, де старі досвідчені запорожці вчать молодь військового мистецтва, витривалости, винахідливости.
    (Богдан, маючи 25 років (у 1620 році, 7-го жовтня) поруч з татом Михайлом брав участь у війні Польщі з Туреччиною. Бій був під Цецорою. Богдан, як лев кинувся на турків, побачивши убитого тата свого. І був він турками схоплений; два роки сидів у неволі в Константинополі. З неволі викупив Богдана гетман Петро Сагайдачний.
    (І Богдан бере участь у війні Польщі з Москвою. Він москвинів громив безпощадно: мстився, знаючи їхні хижацькі вторгнення на Чернігівщину. За богатирські подвиги на полі брані Польський королевич Володислав особисто подарив Богданові золоту шаблю відваги і слави.

    480. (У 1629 РОЦІ БОГДАН ОЧОЛИВ ЗАПОРІЗЬКИЙ ПОХІД НА ПЕРЕДМІСТЯ КОНСТАНТИНОПОЛЯ. Вернувшись з походу, він став косацьким писарем, від імени косаків писав листи до ко- [807] роля Польщі. У 1638 році "дістав уряд Чигиринського сотника", в 1646 році він їздив у Варшаву "на переговори з королем".
    (Чигиринський підстароста Данило Чаплинський, побачивши, що Богдана Хмельницького немає вдома, пограбував його маєток. Богдан почав шукати справедливости у польському суді, проявляв наполегливість і рішучість. Чаплинський украв у Богдана малолітнього синка, і в Чигирині на ярмарку так його побив, що він ледве живий був привезений додому. І помер на руках тата Богдана.
    (Богдан побачив, що поляки, яким він вірно служить, б'ють його в його батьківській хаті: називають його "бидлом", "бунтівником", "запорожцем". І він віддав своїх дітей добрим людям. І спішив на Запоріжжя, де живуть лицарі, які честь, волю і життя боронять шаблею: не йдуть до польського суду шукати справедливости.
    (Ляхи схопили Богдана у Бужині, закували і посадили у в'язницю у Крилові (на Дніпрі). Полковник Кричевський (українець, який очолює наймитів польських (реєстрованих косаків) особисто поручився за Богдана. І Чигиринський староста Олександер Конецпольський випустив Богдана з в'язниці. І він прибув на Запорозьку січ, де (на неприступних островах) було 2500 запорожців).

    481. 1648 РІК. ЗАПОРОЗЬКА СІЧ - єдина (як я вже писав) в Европі народна республіка, її стилем життя, бадьорим духом захоплені ті європейці, які вороже наставлені до феодального монархізму. Українці, знаючи, що є Запорозька січ, гріють в душі надію: є куди тікати у годину сутички з ляхом-вторжником. Орда ляхів очолених полководцем Миколою Потоцьким іде, щоб знищити вогнище, де збираються відважні українці, Запорозьку січ.
    У січні Запорозька республіка вибрала гетманом Богдана Хмельницького. І він біля себе швидко об'єднав 8.500 воїнів, які зразу відчули, що такого гетмана досі не було: гетман Богдан запровадив стальну дисципліну. Оточив себе старшиною, яка беззастережно виконувала його розпорядження. Він карав смертю тих, які порушували усталений порядок.
    Хан Кримської орди розгнівався на Польщу, яка не дає йому обіцяної данини. І дізнавшись про порядки, які між запорожцями запровадив гетман Богдан, виявив бажання стати союзником Запорозького війська.
    Квітень. Безмежний степ пахне медом: квітує Українська земля. Ляхи-вторжники йдуть, щоб на Українській землі втопити українців в українській крові, утверджуючи пишне панування для своїх дітей і внуків. Вони отаборяються біля Кодаку (фортеці), як головна польська орда короля Володислава.
    На допомогу головній Орді йдуть дві другорядні: уздовж Дніпра рухаються ляхи очолені Шемберком і Степаном Потоцьким (сином Миколи Потоцького). Шемберк має славу ката: він, щоб [808] навівати жах на мирних людей, хапає стрічних і вбиває, вішає їх. По Дніпру (на човнах) пливуть польські наймити (реєстровані косаки) очолені панами - рабами Ілашем Караїмовичем і Іваном Барабашом, які особисто знають гетмана Богдана. Спішать вони розгромити його, маючи ласки і дари від короля Володислава.

    482. ГЕТМАН БОГДАН ЗАДУМ ВОРОГА, ЯКИЙ ХОЧЕ ВСІ СИЛИ ОБ'ЄДНАТИ БІЛЯ КОДАКУ, РОЗГАДАВ. Щоб здобути перемогу, не маючи сил великих, треба ворожу силу роздробити. І бити її кожну частину окремо. Швидким маршем йде із Запоріжжя гетман Богдан. Зустрів він біля Жовтих Вод орду Шемберка-Потоцького і бою не почав: отаборився у Чорному лісі, біля річки Очеретяної. І за предківським (скитським) військовим звичаєм, вози посковував: створив надійний оборонний вал.
    Орда ІПемберка - Потоцького жде прибуття реєстрованих косаків, які пливуть Дніпром. Гетман послав гінців-вершників, щоб вони промовили слово до "реєстрованих". "Брати єдинокровні! Досить нам за срібняки служити ляхам, які нашими руками на нашій землі нас поневолюють. Вас жде гетман Богдан! Шемберк і Потоцький під Жовтими Водами оточені, складають зброю!", - сказав вершник Тарас, післанець гетмана Богдана.
    "Одна нас мати родила! У нас думка одна! У нас воля одна!", - сказали косаки, стоячи на човнах. І біля Кам'яного Затону Барабаш і Караїмович, які намовляли реєстрованих косаків служити королеві, пішли на дно: потонули зрадники. І реєстровані, переставши бути польськими наймитами, пішли під прапори гетмана Богдана.

    483. 16 ТРАВНЯ (1648 РОКУ) ГЕТМАН БОГДАН ПІДНЯВ ШАБЛЮ - і почався бій біля Жовтих Вод. Польські вторжники розгромлені, їхні полководці заполонені: тяжко ранений Степан Потоцький помер. Шемберк став перед судом. "Шемберке, ти вторгнувся на українську землю, убиваєш дітей і матерів. Прийми священний вирок. Ми не караємо тебе, вторгнувшись на твою землю, ми не загарбники, ми оборонці рідного дому, в який ти з ножем увірвався. Смерть ляхові!". І вторжникові Шемберкові була відрубана голова.
    26 травня. Головна Польська орда очолена полководцями Миколою Потоцьким і Мартином Каліновським тікає до Корсуня, щоб у безпечному місці отаборитися. І послати гінців до короля Володислава з словами: "Мобілізуймо всі війська, а коли ні - Польській державі кінець". Гетман Богдан затримав гінців, які спішили до короля Володислава.

    484. ПЕРЕМОГА НІКОМУ ДАРОМ НЕ ДАЄТЬСЯ. ВОНА ЛЮБИТЬ ТИХ, ЯКІ ДАРУЮТЬ ЖИТТЯ. Гетман Богдан обмірковує плян розгрому головної Польської орди. "Хто в ім'я перемоги готовий віддати життя?". Підійшов до гетмана Богдана старшина Микита Ґалаґан. "Ідеш на смерть, візь- [809] ми з собою тридцять лицарів-запорожців. І жди мого наказу. У слушний час летітимеш на конях, але так, щоб ляхи догнали, заполонили. Вони над твоєю головою піднімуть шаблю, щоб ти сказав правду. І ти повинен їх перелякати, многократ перебільшивши сили гетмана Богдана. Ти їм покажеш шлях, куди вони повинні тікати. Спрямуєш їх у ту частину лісу: там їх ждатиме полковник Кривоніс".
    У лісі викопані рови прикриті гіллям. У гущавині стоять готові до бою гармати. Поляки побачили ватагу Микити Ґалаґана: догнали, розброїли. "Смерть всім! Рятуйте життя, кажучи правду!". Поляки "видушивши правду в Ґалаґана", почали тікати до Богуслава. "Там смерть вам буде! Тікайте в ліс! - крикнув Ґалаґан, - за мною!" Ґалаґан запровадив поляків у ліс, де їх вогнем зустрів полковник Кривоніс. Рятуючись, поляки метушливо вибігали з лісу. І отетеріли, побачивши, що на них вихорем летить кіннота гетмана Богдана. Ляхи побачили рідкий ліс, де росла висока трава, за якою виднівся вихід з лісу, рівний степ. З оточення вириваючись, ляхи (переважно кіннота) влетіли у рідкий ліс: не знали вони, що тікають у пастку, в яку їх спрямував гетман Богдан.
    Тікаючи, ляхи "ускочили в болото, вози й коні позагрузали в болоті, стали вони обходити болото", і побачили яр глибокий, по середині якого йшла дорога. І вони рухнули у яр, не знаючи, що в яру дорога перекопана, і по боках дороги вже їх жде у ровах Українське військо. У яру оточена головна Польська орда була повністю розгромлена.

    485. ПІСЛЯ БОЮ ГЕТМАН БОГДАН ПРИВІТАВ ВОЇНІВ. "Багато поляків полягло в яру, багато пішло в полон". Заполонені головнокомандуючі Микола Потоцький і Мартин Каліновський. І біля них 80 визначних старшин. І тисячі жовнірів. У Каліновського ранена рука, у Потоцького відрубане вухо, ранене плече.
    "Керуючись законами справедливости, гетман Богдан був зобов'язаний Каліновському і Потоцькому сказати: "Ви заполоненим Запорозьким гетманам одрубували голови. І потім їх четвертували. І їхні ноги, руки розвішували на стовпах, на вулицях. Ви не воїни. Ви кати, які вторгаються на чужу землю, щоб кормитися кров'ю і потом поневоленого народу. Смерть вам - кара найсправедливіша!"
    "Пишіть листи до короля", - сказав гетман Богдан. І головнокомандуючі Потоцький і Каліновський написали листи. І їх, і 80 старшин, і 800 добірних жовнірів гетман Богдан віддав у Крим татарам. (І польський король викупить полонених. І вони повернуться до Польщі. І Каліновський, і Потоцький, нові польські сили мобілізувавши, знову ітимуть палити і вирізувати Українські села).

    486. ГЕТМАН БОГДАН УВІЙШОВ У МІСТО БІЛА ЦЕРКВА. Рідні люди його привітали хлібом-сіллю. Відзначаючи свято перемо- [810] ги, лунали гармати. Грала запорозька музика. Рокотали бандури. З радости плакав народ, бачачи, що його сини на рідній землі тримають зброю в руках, не підкоряються чужій команді.
    Гетман Богдан з Білої Церкви розіслав Універсал до Українського Народу, пишучи: "Люди рідні! Не слухайте, як раби, панів та підпанків! Ваші батьки землю для вас придбали кров'ю своєю, обороняючи її від ворогів. Військо польське, вторгаючись накладає на вас податки, панщину, нищить ваше добро, безчестить ваших жінок і дітей. Підіймайтеся, косаки і хлібороби, щоб поляків приборкати! Коли поляки у своєму животі почують залізо, то тоді дадуть вам свободу і чистий спокій!"
    І піднялися Волинь, Поділля, Галичина, Київщина: піднявся народ України (Русі). Полковник Кривоніс на Волині учив розуму пана-раба (паршивенького свого князька Ярему Вишневецького), який живився потом рідного народу, бенкетуючи з ляшками-панками.
    На Подолі - полковники Ганжа і Морозенко. Біля Києва і Чернігова - полковники Лисенко і Харченко. Тікають з України (Русі) ляшки-панки, а за ними й їхні нещасні орендарі (жиди), які утратили глузд: помагали полякам в Україні гнобити українців, потоптавши закони Мойсея. Правдиві жиди підтримали українців в їхній боротьбі за волю на рідній землі, і вони були українцями шановані.

    487. ВЕРЕСЕНЬ (1648 РОКУ). (ПОЛЬЩА МОБІЛІЗУВАЛА ВСІ СИЛИ, дві армії. Перша (головна) очолена старим князем Домініком Заславським, молодим магнатом Олександром Конецпольським і відомим вченим Остророгом. Польські головнокомандуючі М. Потоцький і М. Каліновський були, як знаємо, взяті гетманом Богданом у полон 26 травня і подаровані Кримським татарам: вони ще з полону не викуплені. Друга армія очолена Яремою Вишневецьким (опольщеним українцем) і воєводою Тишкевичем.
    Жовніри двох армій озброєні найсучаснішою зброєю усіх видів: зброя привезена з Німеччини і є місцевого польського виробу. І одягнені вони в сукняні й шовкові мундури оздоблені сріблом і золотом. Грає музика, настрій у Польської орди бадьорий, вигляд парадний, пишнотний.
    16 вересня Польська орда підійшла до Константиніва, і місто взяла без бою; відзначає перемогу. Гетман Богдан тихо відступив. Передові польські загони підійшли під Пилявці. Гетман Богдан тихо відступив. Лінія фронту стала на річці Іква.

    488. ГЕТМАН БОГДАН ПРИЙМАЄ ПОВІДОМЛЕННЯ РОЗВІДНИКІВ. У нього розум гострий, винахідливий. Могутньою енергією він володіє. Оцінюючи польських полководців, він сказав, що Заславський - перина, Конецпольський - дитина, Остророг - латина. Йому відомо, що "польський обоз дуже великий, шляхта вийшла на війну з усякими дос- [811] татками, і не так з залізом, як з сріблом і золотом, з цілої Польщі збирали золоте начиння. Шляхтичі, як мак цвіте: з пурпуровими ридванами, з золотими ґудзиками, з шатами обшитими сріблом і клейнотами".
    Поляки "виїхали на війну, як на який бенкет; попривозили з собою усяких напитків та наїдків, перини, подушки, дорогі килими, намети; повбиралися всі в шовки та оксамити, понавозили срібних та золотих кубків, чарок, таців (підносів), тарілок, пишаючись один перед одним своїм багатством. Бенкетували й гуляли пани, наче в себе дома. "Нашо нам гармати, - вигукували п'яні пани, - коли ми розженем все це хлопство канчуками! Не помагай, Боже, ні нам, ні козакам, тільки дивитися, як ми трощитимемо се бидло!" Так вигукували вони, один перед другим" (М. Аркас, стор. 191).

    489. ГЕТМАН БОГДАН У НАМЕТІ РОЗМОВЛЯЄ З БАНДУРИСТАМИ: старими досвідченими дідами-запорожцями, які на ліках знаються, чарівним словом володіють, мають таємні молитви древні. Вони не звуть себе волхвами, але мова їхня така, як у древніх волхвів. І гетман високо цінує їх. Сторожа їх знає; без затримки пускає у намет до гетмана.
    (Треба згадати, що попи переважно вороже ставилися до гетмана Богдана. І він знаючи це, їх звав "попами супостатами". "Велика історія України" (видання І. Тиктора, 1948 р., Винніпег) на стор. 463 помістила зображення зброї - "галябарди прибічної сторожі гетмана Хмельницького". На бойовій залізній зброї викарбувані слова: "подъ Замосцемъ я Богданъ Хмельницкій (...), а ляхамъ, жидамъ й попамъ Супостатамъ симъ бердышомъ заграю на ихъ толстыхъ шияхъ... Месяца листопада (...)".
    (Ляхи-вторжники і ті жиди, які помагали вторжникам гнобити Український народ, були названі падлюками. А ті жиди, які співпрацювали з Українським народом, були названі чесними жидами-правдивими сповідниками законів Мойсея: такі жиди були українцями пошановані. Гетман Богдан оголошував, що тих поляків, які помагають українцям мати волю на рідній землі, треба називати побратимами. Гетман Богдан називав попів супостатами тому, що вони майже всі стояли по стороні зрадників (по стороні православного воєводи Адама Кисіля та опольщеного князька Яреми Вишневецького та Київського православного митрополита Сильвестра Косіва) - ворогів української визвольної боротьби).

    490. ГЕТМАН БОГДАН ДАВ ПОЛКОВНИКАМ НАКАЗИ, які не підлягали жодному обговоренню. "Кримська орда не прийшла нам на допомогу. І ждати її ми не маємо часу. Є з нами тільки малий татарський загін, полковнику Кривоносе, ти його візьми до себе. Сьогодні вночі отримаєш сім тисяч кожухів. Як буде даний наказ, твої косаки вивернувши кожухи з криком "Алах!" улетять у польський табір. Головне - нес- [812] подіваний напад. І під час нападу - відвага, бистрота, цілеспрямованість, безоглядність. Біля ліска, з якого вискочите, поставте рядами декілька тисяч смолоскипів. Вони будуть у хвилини вашого вторгнення в табір ворога, запалені. Сонний ворог вважатиме, що він оточений численною Кримською ордою.
    "Завтра вранці до "пирини, дитини і латини" підуть наші три посли. І їм скажуть, що через п'ять днів від гетмана Хмельницького прийдуть головні посли, щоб почати важливі переговори - косаки просять миру. Ляхи, отримавши від нас такі радісні вісті, почнуть бенкетувати; у них на возах бочки з винами. Ми ж через два дні почнемо генеральний наступ. Ще раз кажу - головне: бистрота, безоглядність, обман ворога! Полковнику Чорнота, тоді, коли полковник Кривоніс з криками "Алах" влетить у гущу Польського табору, ти, отримавши від мене команду, летітимеш так, щоб ляхи тебе побачили і почали за тобою гнатися. Дай їм відчути, що ти тікаєш; замани їх до річки, щоб вони скупчилися на мосту й перед мостом. А ти, міст перейшовши, стань - зроби пробку і починай бій. І тоді ми почнемо генеральний наступ".

    491. У ПОЛЬСЬКОМУ ТАБОРІ БЕНКЕТИ. І "НЕ БУЛО ЛАДУ, ТРИ РЕҐШЕНТАРІ (головнокомандуючі) не мають згоди, кожний вважає себе "головним". "Іде мова - кому має належати слава перемоги". Розсварені "регіментарі не вміли вдержати порядку". Гетман Богдан створив чудо, якого українці не мали від 988 року: створив у війську силу авторитету, строгий військовий порядок, стальну дисципліну.
    ("Він домагався безоглядного послуху своїм наказам, нищив анархію, своєволю і розбишацтво. Так само суворо поводився Хмельницький з полковниками: навіть народний герой Кривоніс, за непослух, був покараний звичайною запорізькою карою - був прикований до гармати", (І. Крип'якевич). І величне те, що той чи той полковник, відбувши кару, ішов до гетмана, щоб заявити послух. І косаки, бачачи, що полковники шанують гетмана, шанували сотників. "Венецький посол Віміні, що гостював у Хмельницького в Чигирині в 1650 році, пише, що гетман тримає вояків у карності тяжкими карами".
    Гетман Богдан більший полководець, як Олександер Македонський, Юлій Цезар чи Наполеон. Вони отримали війська готові, добре вишколені, озброєні, і їх вели до перемоги. Гетман Богдан нічого не мав: він створив військо, поробивши "з холопів лицарів", він одягнув їх, озброїв їх, нагодував їх, здисциплінував їх, видобув з їхніх сердець відвагу, віру і велику пошану до рідного провідника. Він розбудив рабів, які дрімали 400 років, від 1240 року починаючи).

    492. 23 ВЕРЕСНЯ (1648 РОКУ), "ЗАСПІВАЛИ ТРЕТІ ПІВНІ": деякі запорожці так вміли наслідувати спів півня, що у ворога була певність: там і там у селі співа- [813] ють півні. Осінній туман котиться, "ніхто ніде не гомонить". І раптом у Польському таборі (у темряві, перед світанням) сонні поляки почули: "Алах!"; іржання коней; свист; крик; смолоскипи; горять намети; з табору ляхи бачать, що тисячі смолоскипів горять навколо табору: "орда Кримська прибула". (Але справді орда не прибула).
    Полковник Кривоніс успішно виконує наказ гетмана Богдана: тисячі косаків у вивернутих кожухах у наметах будять ляхів. "Се так налякало поляків, що вони з переляку не знали, що й почати: усяк командував, робив по-своєму, ладу не було ніякого. Хмельницький, з своїми підручними Чорнотою, Кривоносом та іншими, розбив їх і багато потопив у річці тоді, як польські корогви натовпилися на греблю. Навмисне заманив їх сюди Чорнота. Бачивши таке лихо, Конецпольський, переодягнувся у селянську одежу і втік, а за ним і Заславський верхи, покинувши свої карети, пребагаті убрання і свій полк німецький", "...на все те величезне військо напав такий переляк, що вони, кинувши в таборі все добро, повтікали. Тікали без пам'яти, так що деякі аж за Вислою опинилися, як сміявся потім Адам Кисіль, "Кожен кричав "стійте!", а сам аби до коня допався, летів без очей, аби не зостався". "Хмельницький зараз я доганяти їх із своїми косаками. Рубали, брали в неволю. Найбільше полягло Поляків під Константиновим, бо під їх натовпом завалився міст на річці Случ. Козакам у таборі досталося 120.000 возів із кіньми, 80 гармат, і на 10.000.000 злотих усякого добра. Корогви, вуздечки, щити й шоломи, срібний посуд, шаблі, соболі, кожухи, блакитні хустки персіянські, рукомийники, шаплики, у котрих купалися пани, варення, цукерки та усякі наїдки, пиво, мед, вина та наливки - усе те досталося до рук козацьких" (М. Аркас, стор. 191).

    493. 28 ВЕРЕСНЯ (1648 РОКУ) ГЕТМАН БОГДАН ПІДІЙШОВ ДО ЛЬВОВА. Полковник Кривоніс узяв Високий Замок. З Львова втекли в Польщу полководці Конецпольський і опольщений українець - раб Ярема Вишневецький. З оточеного Львова прийшла до гетмана делегація очолена ксьонзом Мокрським: в ізуїтській щколі цей ксьонз був учителем Богдана Хмельницького. Він просив пощади, сказав, що у Львові перебуває тільки 3.260 жовнірів. Гетман Богдан узяв викуп - 330 тисяч злотих і пішов до Замостя.
    (Польський літописець Кушевич пише: "Усі сподівалися, що Хмельницький прийде в саму середину Польщі, розвалить її й знищить саме ім'я її - але було багато таких, що вміли побіждати, але не вміли використати". Гетман Богдан знає, що його союзник (Кримська орда) ненадійний: під Пилявцями Орда обіцяла бути, та прийшла після бою. Коли він забере Польщу, Московитія в союзі з Кримською ордою можуть окупувати Україну. Чому? [814]
    Україна (Русь), окупувавши Польщу, Москві продиктує українські закони, заключить союз з Швецією, стане імперією на сході Европи. Її васалами будуть Московитія і Кримська орда; Литва, Молдавія, Волощина стануть самостійними, перебуваючи під протекцією України (Русі).

    494. ЯН КАЗИМІР (НОВОВИБРАНИЙ КОРОЛЬ ПОЛЬЩІ; ГЕТМАН БОГДАН ХОТІВ, ЩОБ ВІН БУВ ВИБРАНИЙ королем) обіцяє гетманові Богданові "булаву й корогву", назначає його "командуючим Польської армії". З Польщі їдуть (для упорядкування відносин між Україною і Польщею) до гетмана Богдана посли: Адам Кисіль (українець, оборонець православія, ворог гетмана Богдана, слуга польський), Микола Кисіль (українець, однодумець Адама Кисіля) і поляки - Войтех Мясковський, Якуб Зелінський, Максиміліян Бжоський. У Києві їх зустрів православний Київський митрополит Северин Косів - ворог гетмана Богдана, приятель Яреми Вишневецького, Адама Кисіля та всіх православних шляхтичів, які помагають Польщі воювати проти Хмельницького.
    (Перед митрополитом С. Косівим Київський митрополит Копинський і Київський митрополит Борецький були прихильниками царя Московитії. Митрополит Борецький посилав луцького єпископа Ісаакія Борискевича з таємним дорученням до царя і патріярха Московитії про "приєднання Малої Росії до Москви". Є тепер половина попів, які ширять політику митрополитів Копинського і Борецького, осуджуючи польську орієнтацію митрополита Косіва.
    (Твердження В. Липинського, що митрополит Косів назвав Хмельницького "землі нашої начальником і володарем" цікаве, але не обгрунтоване. Косів "посилав до короля делегацію ченців, радив іти походом проти Москви.., а вони будуть під королівською рукою попрежнєму").
    24 грудня (1648 р.) Волинським шляхом гетман Богдан прибуває до Києва. Митрополит Сильвестер Косів (православний лакей Польщі), затаюючи в душі неприхильність до гетмана Богдана, їде "з грецьким бродягою" (Єрусалимським-Олександрійським патріярхом) Паїсієм на зустріч.
    (Чому Паїсій у Києві? Константинопольський патріярх Партеній 2 вислав Паїсія, щоб він хитрощами умовив гетмана Богдана єднатися з Москвою, ведучи війну з католицькою Польщею).

    495. ВІН (ПАТРІЯРХ ПАЇСІЙ) У ВІТАЛЬНІЙ ПРОМОВІ СКАЗАВ, що гетман Богдан - Пресвітлий Володар-Князь Русі; Гетман величний, як Великий імператор Константин - основник християнської Візантії. Архидиякон Павло Алепський (супутник патріярший) сказав: "Великий Гетмане, Бог поставив тебе на визволення свого вибраного народу від неволі язиків, як колись Мойсей визволив Ізраеля від неволі фараонової: той потопив єгиптян у Червонім морі, ти ж знищив [815] своїм гострим мечем ляхів, поганіших від єгиптян!".
    Літописець пише, що українці вітаючи гетмана Богдана, з радости плакали. "Декотрі й ноги цілували", як Великому Мойсеєві України (Русі). Патріярх Паїсій у св. Софії причащав православних і сказав, що й гетмана Богдана хоче причастити. Гетман відповів, що не сповідався і тому причащатися не може. Патріярх махнув рукою: дав гетманові "розгрішення" і причастив.

    496. ЧОМУ НЕ НАРОДИЛИСЯ ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ, уміння оформлювати державний стиль життя України (Русі), використовуючи вигідні обставини? Наприклад: "Гетмане Богдане, патріярх Паїсій назвав Тебе імператором (Великим Константином) ? Ти скажи йому: "Патріярше, назвавши мене Великим Константином, освячуй мою корону. Я цар України (Русі) сідаю на престол моїх дідів - царів Ігоря, Святослава, Володимира. Я дарую тобі на церкву Христову 200.000 злотих, я щиріший, як цар Московський. А коли не проголосиш мене царем Богом вибраним, я тебе покараю біля мого престолу за те, що ти при людях у святій Софії поглумився з мене: назвавши Великим Константином, не схотів освятити мій престол".
    На основі канонів грецької церкви, патріярх Паїсій зобов'язаний гетмана Богдана, як незалежного Володаря, коронувати, Богом вибраним назвати. І сказати: "Православні християни! Цар Богдан Богом даний: коріться цареві, щоб жила Україна (Русь)!".

    497. ЦАР УКРАЇНИ (РУСІ) БОГДАН І ПАТРІЯРХ ПАЇСІЙ НА ОСНОВІ КАНОНІВ ГРЕЦЬКОЇ церкви, проголошують архимандрита Софронія, який скинувши ряси, весь час з гетманом Богданом був на полі брані, патріярхом Київським і всея України (Русі). Патріярх Софроній висвячує митрополитів для Чернігова, Львова, Перемишля, Вільна, Туріва, Чигирина, Переяслава Володимир-Волинського, Браслава, Смоленська, Курська.
    Цар Богдан дає наказ: по Дніпру з Дерев'янії вдень і вночі відправляти ліс до Києва. Усі вози Київщини зобов'язані везти камінь і глину: сто тисяч польських полонених, яких ще Польща не викупила, ставлять оборонні споруди під керівництвом інженерів прибулих з Франції й Італії. Оборонні споруди будуть іти навколо Києва трьома валами, і так збудовані, щоб жодна в Европі військова сила не могла їх знищити, вторгаючись у Київ.
    Кияни і сімдесят тисяч воїнів (постійна гвардія царя Богдана) мають запас харчів на два роки; джерела, які на Хрещатій долині влітку не висихають, а взимку не замерзають, забезпечують Київ водою.
    Київ - серце України (Русі); жодний в світі чужинець не повинен у серце вторгатися ,а той, хто відважиться, буде біля оборонних споруд закривавлений. Чернігівці, Переяславці, Чигиринці, Трипільці чужинцям, які від- [816] важуються тримати Київ в облозі, ні вдень, ні вночі не дадуть спочинку, роблячи постійні невеликі напади. Українці зрозуміли, що вони від дідів отримали у спадщину землю, яка своєю чарівністю і багатствами приманює вторжників так, як приманює піратів корабель навантажений золотом і діямантами. [817]

    498. ЦАР БОГДАН, ЩОБ МІЦНІЛА ОБОРОНА УКРАЇНИ (РУСІ-СКИТІЇ) полковникам Чигиринському, Черкаському, Канівському, Корсунському, Білоцерківському, Уманському, Браславському, Винницькому, Чернігівському, Київському, Миргородському, Переяславському, Полтавському, Прилуцькому, Ніженському, Кропивнянському дає титул воєводський, який був пошанований у часи царя Святослава.
    Воєвода оточує свій град оборонними спорудами. Має постійне косацьке військо, яке обороняє державні косацькі вольності, завжди готове боронити межі Вітчизни, помагає у мирний час братам-хліборобам. У воєнний час брати-хлібороби помагають косакам. Не треба боротися за право бути косаком: кожний юнак зобов'язаний бути косаком, кожна юнка зобов'язана бути косачкою.
    Патріярх Софроній оголосив, що митрополити і єпископи віддають свої маєтки (землі, ліси, ставки, пасовища, стада) хліборобам, і перестають буть рабовласниками. Вони, як духовні провідники, служать державі і перебувають на утриманні держави. Єпископ, який казатиме, що таких законів у грецькій церкві немає, отримує на дорогу харчі, він зобов'язаний їхати до греків і в Греції жити за законами грецької церкви.

    499. ПАТРІЯРХ СОФРОНІЙ, СКЛИКАВШИ МИТРОПОЛИТІВ І ЄПИСКОПІВ, сказав, що Бог хоче, щоб Українці мали Українське розуміння Бога. Немає потреби звати Господа Саваотом. Є в українців рідна назва - Дажбог. Український Розум для Українців вистарчаючий. І тому Українці за Розумом, за Вірою і за Порядками не зобов'язані іти до Риму, Москви, Єрусалиму, Константинополя, Варшави.
    Великі люди родяться, а царі робляться: царевичеві з дитячих літ прививають почуття вищости, збуджують волю до влади, розвивають уміння давати накази, проявляти рішучість, не коритися жодній людині, не потрапляти під вплив намовлення.
    Патріярх Паїсій знає, що гетман Богдан володіє великим розумом. Та ізуїти привили йому в школі не царські манери, не царське почуття вищости, і пробує діяти на нього силою вмовлення, уживаючи архиєрейську магію.
    Патріярх Паїсій знає, що Київський митрополит Сильвестер Косів православний, але, як ставленик Польщі, підтримує короля, а не гетмана. Він, Паїсій, з гетманом Богданом розмовляв без свідків. Намовляв "використати свій успіх і свою силу в інтересах усього східнього православія, розвивав перед ним пляни союзу пра- [817] вославних держав Москви, України, Молдавії й Волощини".
    Гетман Богдан любив говорити: "Дорога нам Вітчизна наша, але віра православна мусить бути дорожчою, і за неї все ми охоче вмирали". Бачимо: гетман державні інтереси підпорядковує інтересам церковним, і Паїсій гетманові показує шлях підпорядкування державних інтересів України (Русі) вірі православній, яка є політичним знаряддям у руках ворогів державного життя України (Русі).

    500. 1649 РІК. 12 ЛЮТОГО В ПЕРЕЯСЛАВІ ПОЛЬСЬКІ ПОСЛИ СКАЗАЛИ ГЕТМАНОВІ БОГДАНОВІ: "Як Польща і Литва без України не встоять перед татарами і турками, так і Україна без Польщі не встоїть".
    Поляки радили гетманові погодитися мати 12 тисяч косаків, інших відіслати додому, підтримувати православного митрополита Сильвестра Косіва, відданих Польщі русинів Адама Кисіля, Ярему Вишневецького. І "звільнити 100 тисяч польських полонених, а деяких старшин за викуп".
    Гетман Богдан відповів послам: "Виб'ю з польської неволі весь Український народ, спочатку воював за шкоду і кривду свою, тепер буду воювати за православну віру! Мені поможе чернь по Люблин, по Краків. Буду мати двісті, триста тисяч своїх воїнів! Готовий чинити зараз все, що хочу. Вічна наша козацька приязнь, і світ нас не розірве! 100.000 польських полонених не звільню!
    "За границю на війну не піду! Шаблі на Турків і Татар не підійму. Досить маю на Україні тепер достатку і пожитку. А, ставши над Вислою, скажу дальшим Ляхам: "Сидіть і мовчіть, Ляхи! І дуків і князів туди зажену. А коли будуть і за Вислою брикати, знайду їх і там. А схоче котрий з нами хліб їсти, то нехай буде послушний війську Запорозькому, а на короля не брикає!" І так думали й полковники гетмана Богдана."
    Що означають слова "а на короля не брикає"? Гетман уважав, що "король - помазанець Божий". Митрополит, єпископи, попи у всіх церквах "при виносі" славлять короля Польщі, зазначуючи: хто проти короля, той проти Христа. Усі країни Европи і Азії очолені "Божими помазанцями". Україна (Русь) не має "Божого помазанця", їй потрібне "покровительство помазанця : є вибір: король Польський, султан Турецький, цар Московський.

    501. ТИТУЛ "ГЕТМАН" ВІЙСЬКОВИЙ, "НЕ ПОМАЗАНИЦЬКИЙ". Хмельницькому потрібний титул: хан, король, султан, шах, або цар. Щоб мати такий титул, треба володіти престолом; полковники можуть гетмана Богдана проголосити царем України (Русі). Та, щоб він був "Божим помазанцем", його корону має освятити митрополит, або патріярх.
    Гетман Богдан не підтриманий ні Київським митрополитом Сильвестром, ні архимандритами, ні єпископами. У їхній уяві він "збунтований холоп", дарма, що [818] "бродячий патріярх Паїсій", будучи в Києві, славив його, як оборонця православія. Є декілька православних попів таких, які, скинувши ряси, стали старшинами у війську гетмана Богдана. І він міг би в Києві вірного попа проголосити патріярхом, і цей патріярх тоді б його проголосив царем України (Русі), але коли б він це зробив, то єпископи, архимандрити, митрополит при підтримці Константинопольського і Московського патріярхів наклали б анатему на нього і на його патріярха, який порушив "закони гречеськой вери".

    502. КОЛИ Б ГЕТМАН БОГДАН БУВ НА ЦАРЯ КОРОНОВАНИЙ ПОЛКОВНИКАМИ, або державою! володів, як військовий вождь, монархії старалися б об'єднатися, щоб його знищити, бо він дає небезпечний приклад для інших полководців. У часи гетмана Богдана не було в Західній Европі республіки.
    Польський король (і його підтримують монархічні сили Европи) проголосив "велику нагороду за голову Хмельницького". Гетман Богдан, знаючи, що православні раби моляться у церквах щонеділі "за Богом вибраного короля Яна Казиміра", не відважується сказати: "Не вірте попам супостатам! Не вірте помазанцю Казиміру! Вірте мені, я Богом вибраний король Богдан".
    Сказати так - значить повстати проти рідної церкви". І гетман, з болем у серці далі вважає себе "найніжнішим підніжком найяснішого маєстату вашої королівської милости": І цим він, ніби стверджує, що він не є "збунтованим холопом", він не валить церквою освячені престоли, він не зрадив хрестоцілування, він тільки боронить "закони гречеської віри". І просить справедливого трактування народу Українського, він не "смертельний грішник": немає даних, щоб митрополит (православний слуга польський) наклав анатему на гетмана Богдана за зраду клятви даної перед Христом).

    503. (ГЕТМАН БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, ЩЕ БУДУЧИ СОТНИКОМ, клявся у Чигирині у православній церкві перед іконою Христа (у присутності православних попів), що буде вірним слугою короля Польського. Є у православії закон: "той, хто клятву дану перед Господом Христом зраджує - антихрист - анатема йому".
    Є непослідовність у тих істориків, які пишуть, що Хмельницький був практикуючим християнином і в цей же час ганьблять його, що він воюючи з Польщею, проявляє пошану до короля, мовляв, негідник, раб. Його рабом зробила рабська віра, її закони, і рабські історики критикуючи раба, самі залишаються рабами. О, великий Богдане, великі страждання витерпіла твоя глибока й мила, як дитина і буремна, як весняний розлив, розп'ята українська душа!). [819]

    504. 1650 РІК. Є "ПЕРЕЯСЛАВСЬКА" УМОВА: УКРАЇНА (РУСЬ) І ТУРЦІЯ ПОГОДИЛИСЯ спільно воювати проти всіх своїх ворогів. (Треба згадати, що в серці султана Магамета 4 тече кров його прабабки Роксоляни, яка була дружиною великого султана Сулеймана. Роксоляна - це українська дівчина Настя Лісовська. Її (шістнадцятилітню русокосу й світлооку чарівну українку), як полонянку привели в палац султана в Станбулі (Константинополі).
    Її горда постава зачарувала султана. І він її проголосив першою дружиною. Є такі, які кажуть: зрадила Христа, визнала Магамета. Христос і Магамет - два семіти, брати. Якби вона зрадила Дажбога (Бога батьків своїх), вважалася б зрадницею. Зрадити чуже, щоб визнати чуже, не є зрадою. Роксоляна започаткувала династію Турецьких султанів, які володіли Турцією від 1566 року до 1924. (Будучи в Станбулі, я відвідав її могилу й пригадав туркам, що найвеличніша їхня султанша була українкою).
    20 липня до гетмана Богдана прибув з Туреччини від султана посол Османаґа. І сказав, що султан Магамет "дає згоду прийняти у підданство Запорозьке військо гетмана Богдана". Гетман Богдан 23 липня відправив у Турцію послів - Київського полковника Антона Ждановича і Білоцерківського сотника Павла Яценка і листа, в якому просить помогти Україні (Русі) в її війні проти Польщі. Султан Туреччини прислав гетманові Богданові два арабські коні, злоту шаблю і бойову сокиру. Посол Османаґа, дари даючи, сказав, що вони означають взаємодовір'я і взаємодопомогу.
    Архиєреї, почувши, що гетман Богдан має союз з бусурманами, тихо почали його проклинати. І рятувати справу знову прибув патріярх Паїсій, який почав діяти: архиєреїв намовляв проти гетмана, гетмана намовляв, щоб він зірвав союз з Туреччиною і утвердив союз з Москвою. І (28 вересня, 1650 року) прибули з Москви посли, гетман їм радить не вірити Польщі, порвати з нею мирні стосунки.
    Польські коронні гетмани (полководці) М. Потоцький і М. Каліновський викуплені з татаро-кримської неволі, прибули в Польщу. І сказали королеві, що треба всі сили мобілізувати і знищити Хмельницького, який складає військовий союз: Україна, Молдавія, Волощина, Семигород, Туреччина, Швеція. У грудні прибули два посли з Туреччини до гетмана Богдана і нунцій Торес про це повідомив папу римського.

    505. ГЕТМАН БОГДАН 21 СІЧНЯ (1651 РОКУ) ПОСЛАВ ПОСЛІВ ДО МОСКВИ, щоб вони сказали, що він (гетман Богдан) не хоче, щоб був військовий конфлікт між Туреччиною і Москвою. Польща послала в Москву посла Алберта Пражмовського, щоб він намовив Москву іти війною проти України (Русі), яка бореться проти "монархічної влади": сіє на сході Европи неспокій, " свободомисліє ". [820]
    10-го лютого польські вторжники, очолені Каліновським, вторгнулися у місто Красне. На полі брані за волю України (Русі) поляг полковник Нечай, улюбленець народу. Поляки, почувши про смерть Нечая, з радости танцювали краков'яка. Вторжник Потоцький 25 лютого напав на Ямпіл, вирізав 7 тисяч українців.
    28 лютого Каліновський (і з ним зрадник Микола Кисіль - побожний православний, брат Адама Кисіля - пана-раба) вторгнувся у Винницю. Полковник І. Богун, обороняючи Винницю, під час бою утопив у ополонках Бугу зрадника Миколу Кисіля і Кисілевий загін (обдурених побожних рабів православних). На допомогу Богунові прибув гетман Богдан: польські вторжники утекли з Винниці.

    506. 18 ЧЕРВНЯ. ГЕТМАН БОГДАН МАВ МОЖЛИВІСТЬ РОЗГРОМИТИ ПОЛЬСЬКИХ ВТОРЖНИКІВ під Берестечком. Кримська орда, прибувши на допомогу гетманові Богданові, участи в бою не брала: святкувала "байрам". І приглядалася до ходу бою; підступний хан схопив гетмана Богдана, і тримав у своєму наметі: є підозріння, що хан був підкуплений Польщею.
    Полки, дізнавшись, що між ними немає гетмана Богдана, збунтувалися. Ніхто з полковників не міг їх об'єднати, здисциплінувати, натхнути вірою в перемогу. Там, де немає авторитету, падає прапор перемоги. Поляки, довідавшись, що гетмана Богдана немає, почали закликати українських воїнів до капітуляції: вимагали видачі полковників. Полковник Криса злякавшись, перебіг на сторону поляків. І хотів він, щоб й інші полковники стали зрадниками, та ніхто його не підтримав.
    Іван Виговський почав громити татар під Паволоччю, Чудновим і на Уманському шляху. Узяв у полон п'ятсот татар, очолених мурзами. І мурзи сказали ханові, щоб звільнив гетмана Богдана, бо всіх оточених татар Іван Виговський обезголовить.
    Звільнений гетман Богдан знав, що бій під Берестечком програний. З поляками складене невигідне перемир'я. І почав він з надзвичайною енергією поповнювати ряди свого війська.

    507. З ЛИПНЯ. ГЕТМАН БОГДАН ПРИБУВ ДО КИЄВА: висловив Київському митрополитові С. Косіву догану: митрополит і його єпископи співпрацюють з польсько-литовськими вторжниками.
    24 липня. Шість тисяч поляків і литовців, очолених литовським гетманом Янушем Радзвивілом, оточили Київ. У Києві стояв полк Антона Ждановича, який закликав киян стати до оборони рідної столиці. Київський митрополит С. Косів, архимандрит Печерський Йосип Тризна і староста (слуга польський) ударили у дзвони. Скликали побожних православних киян, організували маніфестацію з кличами "Геть з Києва свавільників Хмельницького!" Полковник Антон Жданович назвав попів "супостатами". Підтриманий своїм полком, він почав боронити Київ. Бої відбувалися біля [821] Києва на Вишгородській дорозі, особливо на вулицях Оболоні.
    Полковник А. Жданович після цілоденного бою побачив, що сили ворога многократ численніші, і морально підтримані митрополитом С. Косівим. Не маючи надій на перемогу, він почав відступати. Він вивіз з Києва під охороною Української кінноти гармати і харчі призначені для війська. Загарбники (поляки і литовці) були вітані в Києві митрополитом С. Косівим, архимандритом Тризною, попами, монахами, монашками.
    Гетман Богдан дізнався, що православне духовенство (митрополит С. Косів, архимандрит, попи) вторжників запросили, повідомивши, що у Києві перебуває тільки один полк Антона Ждановича. Літописець пише, що гетман Богдан "митрополитові С. Косіву висловив писемну догану за таку поведінку". Справа не в "писемній догані", а в тому, що єреї і архиєреї православія грецької віри, будучи самі зрадниками державної України, закликають до зради й киян і ведуть деморалізацію Українського війська.

    508. ЛІТОПИСЕЦЬ ПИШЕ, ЩО "ВСЕ ДУХОВЕНСТВО на чолі з Київським митрополитом Сельвестром Косівим вийшло дякувати за визволення Києва від свавільників гетмана Богдана". В.Б. Антонович ("Киевская старина", 1882, ч. 2, стор. 260) пише, що польська шляхта тримала свою владу в Києві при допомозі православного митрополита С. Косіва.
    І митрополит Петро Могила (попередник С. Косіва) вів антиукраїнську політику. "Могила діяв при допомозі насильства: "збройне наїжджає св. Софію, збройне добуває Никольський монастир, ігумена й ченців (і про це я вже згадував. - Л. С.) наказує бити посторонками на допиті" (Г. Лужницький).
    Небіж (племінник митрополита Могили) Ярема Вишневецький, як усім відомо, був на Волині магнатом, мав 7000 найманих вояків, він катував тих українських селян, які повставали проти поляків-вторжників.

    509. У КИЄВІ ПОЛЬСЬКИЙ ПОЛКОВОДЕЦЬ ПОТОЦЬКИЙ І КИЇВСЬКИЙ МИТРОПОЛИТ С. КОСІВ написали листа до гетмана Богдана, передавши його послом Маховським. Вони (ніби на глум) написали, щоб гетман Богдан військо розпустив за чотири місяці, мовляв, буде обговорено, скільки він має право мати косаків, яким буде дана можливість прислати послів до Польського сойму.
    1 вересня. Українське військо очолене полковником Антоном Ждановичем знову вигнало з Києва поляків і литовців. Митрополит С. Косів, рятуючись показав Ждановичу листа від короля Польщі, який, як "Божий помазанець", охороняє митрополита, єпископів і православне духовенство від "збунтованих холопів-запорожців гетмана Богдана".
    Гетман Богдан приїхав з родиною до Чигирина: він не може жити у Києві, де попи і монахи [822] діють як шпигуни Польщі. Він має два сини, чотири доньки і жінку. У Чигирині, де перебувають полки Канівський і Черкаський, він чується вільніше.
    18 вересня: підписана в Білій Церкві Польсько-Українська умова. "Православія зостається при давніх вольностях, катедра, церкви, монастирі охоронені ласками Польського короля, мають старі права". Побожні православні мають волю у православних церквах, а не в костелах, молитися за здоров'я Польського короля і його "христолюбиве військо".
    Гетман Богдан у Чигирині сказав полковникам, що "Білоцерківська умова" принизлива і використовується для мобілізації нових сил; буде нова війна з Польщею.

    510. 1652 РІК. ВОЛОДАР МОЛДАВІЇ ЛУПУЛ ОДРУЖУЄ ДОНЬКУ РОЗАЛІЮ З СИНОМ гетмана Богдана, Тимошем. Гетманич Тиміш, маючи невелику військову частину, їде до молодої. Польський полководець Каліновський не хоче, щоб були добросусідські відношення між Україною і Молдавією. І тому перегородив дорогу гетманичеві Тимошеві. Гетман Богдан послав послів, які сказали Каліновському, щоб він не чіпав гетманича.
    22 травня. Гетман Богдан, обороняючи сина Тимоша, розгромив напасливу орду вторжника Каліновського. Вдруге українцями узятий у полон Каліновський, почав ображати запорожців. І вони йому відрубали голову і повісили на списі. І в цей час був убитий і Потоцький (обозний коронний). Самі поляки казали, що Каліновський, як людина жадна крови, був винуватий, зачіпаючи гетманича Тимоша, який їхав на весілля.
    24 вересня. Гетманич Тиміш з молдавською принцесою Розалією прибув до Чигирина. У Польщі неспокій: король свариться з магнатами, які ведуть постійні війни-вторгнення на Українські землі, допроваджують Польщу до руїни. Постали два союзи: Україна (Русь), Швеція, Семигород, Бранденбург і - Німецьке цісарство, Венеція, Польща.
    Польські вторжники, підписавши у Білій Церкві умову миру з українцями, напали на селища Борщанівка, Кальник, Немирів, Погребище, Баранівку. Спалили хати і посікли хліборобів, не даючи пощади й малим дітям.
    Гетман Богдан вже встиг організувати стотисячне військо очолене полковниками (народними провідниками): Антон Жданович, Павло Тетеря, Карпо Трушенко, Йосип Пархоменко, Федір Стародуб, Микола Нестеренко, Семен Половець, Йосип Глух, Йосип Носаль, Іван Богун, Фелон Ждан, Йосип Форонченко, Григорій Сахнович, Мартин Пушкар, Степан Подобайло, Іван Нечипоренко.

    511. 1653 РІК. 27 ВЕРЕСНЯ. ГЕТМАН БОГДАН ЗУСТРІВ ЛИТОВСЬКОГО ГЕТМАНА РАДЗИВІЛА. Радзивіл поклявся, що між Литвою і Україною "існує вічний мир". І сказав, що коли б Україна почала війну з Московією, то Литва зайняла б позицію нейтра- [823] літету. Господар Молдавії Лупул (тесть гетманича Тимоша) радить Литовському гетманові не помагати Польщі вторгатися на землі України (Русі).
    Україні (Русі) страшні не зовнішні, а внутрішні вороги, які її виснажують і роз'єднують. Діють чотири внутрішні сили, організовані єреями овець стада Христового: 1. Православні попи польської орієнтації, очолені православним Київським митрополитом С. Косівим, Києво-печерським архимандритом Й. Тризною та іншими архимандритами, єпископами, протопопами. 2. Православні попи московської орієнтації, очолені протопопом Мужиловським (його син Силуян - полковник С. Мужиловський, довірена людина в штабі гетмана Богдана). Він у січні 1649 року, будучи в Москві, встановив дипльоматичні відносини між Україною (Русью) і Московією; він підтриманий діями бродяги-єрусалимського патріярха Паїсія, який мандрує між Москвою і Києвом. Поповичу (полковникові Силуянові Мужиловському) доручено вивідувати пляни гетмана Богдана і орієнтувати його на промосковську політику патріярха Паїсія. 3. Невелика групка попів, яка підтримує гетмана Богдана, вважаючи, що православіє повинне незалежати від чужих патріярхій. Їхні сини є сотниками у війську гетмана Богдана, вони дуже слабі, не підтримані магнатами православія. 4. Попи-юніяти, очолені юніятським Київським митрополитом Антоном Селявою (білорусом), повністю здезорієнтовані й ослаблені.
    Польща, бачачи, що православні, очолені митрополитом С. Косівим, їй тепер (у часи гетмана Богдана) вигідніші, як юніяти, мало їм (юніятам) помагає. Єпископ-юніят Никифор Лосовський убитий косаками, і єпископ Пахомія Война-Оронський також. Юніятські попи ставали православними і ждали "чия переможе": партія промосковська чи пропольська.
    (Знаємо, що в Україні в Першу світову війну тільки мала група попів стала по стороні борців за волю України. Більшість підтримувала генерала Денікіна, молилася за царя Московитії, який щиро попів обласкавлював. У часи гетмана Богдана ще менше було попів моральних, тобто здібних боронити національні інтереси).

    512. ПРОМОСКОВСЬКА ПОПІВСЬКА ПАРТІЯ ІНСПІРОВАНА ТРЬОМА ПАТРІЯРХАМИ (єрусалимським Паїсієм, константинопольським Йоаннікієм 2, московським Ніконом) переможе тому, що москалі (рускіє) ще мало знані в Україні (Русі): московські війська ніколи не бували в Києві, Переяславі, Чигирині. Попи голосять по парахвіях, що "москалі - єдинокровні і єдиновірні брати благородні".
    Людство має одну душу. Але кожному народові притаманні свої властивості душі, і в цьому краса, багатство, велична духовна многогранність людства плянети Земля. Войовничість, чепурність, милосердя, містика, терпіння, миролюбність, чистолюбність, [824] музикальність, винахідливість, довголітність, емоційність, нахил до тих чи інших хвороб, дисциплінованість, анархічність - усе це в більшій чи меншій мірі закодоване у складі вдачі тієї чи іншої нації.

    513. УКРАЇНЦІ (РУСИЧІ) І МОСКАЛІ (РУСКІЄ) - ДВІ НЕОДНАКОВІ ВДАЧІ ЛЮДСЬКІ, які "єдіновєріє" (православія грецької церкви) нічим не зближує. Японець-буддист і японець-шінтоїст мають одну вдачу, хоч віра в них неоднакова; немає даних вважати, що японця-будиста і китайця-будиста "єдіновєріє" зріднює, дає їм одну властивість вдачі.
    Кожний народ по-іншому ставиться до принесених з чужини релігій, соціяльних, філософських понять. Академік імперської академії наук (професор Московської духовної академії) Е. Голубинський, будучи сам москвином ("велікоросом"), після глибоких дослідів визначив, що:
    "Великоросія по своєму географічному місценаходженню частина Русі дуже віддалена від Західньої Европи. Вона почала відокремлюватися від Малої Русі від самого Андрея Боголюбського, від якого починається її (Великоросії) історія. А потім і повністю порвала Великоросія свої зв'язки з Малоросією, і до того степеня стала країною самозамкненою, що являла собою ніби європейський Китай.
    "Навпаки, нинішня Малоросія не тільки ніколи не зривала зв'язків з західньою Европою, але й від тієї самої хвилини, як для Великоросії почалося абсолютне роз'єднання з Західньою Европою (нашестя Монголів), Малоросія тісніше, як перед тим, зблизилася із Західньою Европою.

    514. "ДВА ПЛЕМ'Я - ВЕЛИКОРУСЬКЕ І МАЛОРУСЬКЕ СУТТЄВО НЕОДНАКОВІ МІЖ СОБОЮ ХАРАКТЕРОМ СВОЇХ ДУХОВНИХ ПРИРОД. Малороси дуже відмінні від Великоросів. Малороси являють собою продукт своєї особливої історії, відмінної від історії Великоросії" (Е. Голубинський, "Історія Русской церкви", т. 1, П. 1, Москва, 1904 рік, стор. 882).
    С. Ф. Платонов в "Учєбнике Русской Історії" (1911 рік, стор. 88) пише, що "Татарська орда привела до роз'єднання Суздальської Русі з Київською Русью". (Термін "Суздальська Русь" умовний: територія Суздальщини була заселена племенами Урало-Алтайської раси; колоністи (і про це я часто згадую) прибулі на Суздальщину з України (Русі), кровно змішавшись з автохтонами, утратили типові властивості слов'янської вдачі: слов'янську мову зберегли тому, що вона була мовою "православія" і її приймали мордвини, башкіри, пермяни разом з "православієм". Про це пишуть історики Бестужев-Рюмін, Карамзін, Татіщев, Костомаров.

    515. "НИНІШНІЙ ХАРАКТЕР РУССКІХ ЩЕ ПОКАЗУЄ П'ЯТНА НАКЛАДЕНІ НА НЬОГО ВАРВАРСТВОМ МОНГОЛІВ (Карамзін, т. 5, стор. 229). (Термін "велико- [825] роси" любив уживати В. Ленін (Ульянов), і широко ним користувався для підкреслення москвинської "великости" особливо у статті "Про національну гордість великоросів").
    У "варварів монголів" удача племени мисливців: мисливці дисципліновані й організовані, уся їхня увага звернена на наказ провідника, їм віча непотрібні. У українців (русичів) вдача племени хліборобів. Віча були поширені на всіх землях імперії України (Русі). Немає підстав вважати, що віча найдосконаліша форма вирішення військових, народних чи державних справ. Віча часто породжували сварню, роз'єднання, знеславлення авторитету, поразку в боротьбі з ворогом.
    У Московитії (починаючи від Андрея Боголюбського) створювався тип неслов'янської людини, яка виявилася особливо здібною у творенні централізованого деспотичного государства. Москвини почали домінувати над слов'янами Новгородського і Псковського князівств, де були поширені віча. Татари (після падіння орди хана Батия) поселювалися на півночі (у "Суздальській Русі"), на півночі татари (і про це я вже оповідав) приймали хрещення і ставали "рускіми православної віри"; були величаві хрещення татар у ріці Москва, про що й пишуть Татіщев і Карамзін.
    І "татари (...) зробили глибокий переворот в нашому житті. (На "Суздальській Русі" - Л. С.) при татарах віча стали анахронізмом", (В. І. Сєргеєвич, "Рускіє юрідіческіє древності", 1900 г., стор. 34). На землях України (Русі) татари не селилися; старости у селищах українських перед приходом Батия і в часи Батия, і після нього, вибиралися на вічах; вічеві, сучасною мовою кажучи, демократичні притаманності були проявлені і на Запорозькій січі.

    516. Є ПРИРОДНЯ ГЕОГРАФІЧНА МЕЖА МІЖ УКРАЇНОЮ (РУСЬЮ) І МОСКОВИТІЄЮ (РОССІЄЮ). Коли провести лінію від Пскова до Царицина (другої столиці Татаро-Монгольської орди, тепер відомої, як Волгоград), ми побачимо чітку природню географічну межу двох світів: на Південному Заході (на землях України-Русі) течуть десятки рік, які є притоками Дніпра, їхні назви українські - Рось, Тетерів, Случ, Горинь, Стир, Інгул, Прип'ять, Десна, Остер, Трубеж та інші. (Етимольогію річкових назв я подав у попередніх розділах). Тепер тільки скажу, що двадцять невеликих річок басейну Дніпра носять назву - Річиця, тринадцять - Річище. Є назви в основі яких стоїть слово "вода": Водотеча, Водна, Водяна. Знаємо, що слово "вода" постало ще в часи формування прамови Білої раси: українські предки (скити-гіттіти) казали "вода", з "вода" постали слова "ватер", "васер".
    На берегах Дніпрових приток стоять міста, які мають українські назви - Київ, Чернігів, Переяслав, Радомисль, Новгород-Сіверський, Турів, Пінськ, Любеч, Смоленськ та інші. [826]

    517. І ДРУГИЙ СВІТ - НА ПІВНІЧНОМУ СХОДІ (В МОСКОВИТІЇ) течуть десятки рік, які є притоками Волги, їхні назви неслов'янські (уґро-фінські) - Шексна, Мера, ІПешма, Нерль, Москва, Яуза, Колокша, Кама, Клязьма, Уґра, Ока, Нурма, Ветлуга, Іргиз та інші. На берегах цих рік сьогодні стоять міста, назви яких татарські й уґро-фінські - Коломна, Муром, Москва, Кострома, Кінешма, Перм, Тула, Саратов, Пенза та інші.
    Північний Схід земель Уґро-Фінських племен історик В. Н. Татіщєв (на основі літописів) назвав Білою Русью, а Південний Захід слов'янської землі - Малою Русью. Академія наук СССР (Інститут історії) видала в 1964 році в Москві семитомову "Історію Россійську" В. Н. Татіщева, у вступному слові (т. 3) написавши, що "В. Н. Татіщев вважає, що при Юрію Володимировичу Долгорукому відбулося поділення Великого Княжіння всея Русі на два відокремлені Великі князівства: на Малу Русь (Київську) і на Білу Русь (Володимиро-Суздальську) ".
    В. Н. Татіщев понумерував глави, починаючи з 20-ї, окремо для Малої Русі (глави 20-32) і окремо для Білої Русі (Глави 20-24). Татіщев (історик доби Петра Першого) вважає, що від 1147 року починаючи, історія України (Русі) мала свій шлях історії, а історія Володимиро-Суздальщини (Московського государства) - свій. Тобто від 1147 року починаючи, Україна (Русь) почала втрачати свої Північні колонії, і повністю втратила їх в 1238 році.
    З 1238 року починаючи, Північні колонії України (Русі), при підтримці Татаро-Монгольської орди, почали вже в 1450 році оформлюватися в тиранське государство з назвою - Московське князівство.

    518. "ВЕЛИКЕ ГЕРЦОГСТВО МОСКОВСЬКЕ ВИНИКЛО НА ФІНСЬКІЙ ЗЕМЛІ" (Генрік Пашкевич, "Початок Россії", 1969 рік, стор. 278). "Герцогство Московське" жило, як пише Е. Голубинський", "являючи собою ніби європейський Китай". В. Ключевський, Ф. Бушлаєв, С. Кузнєцов, А. Орлов, М. Покровський, Ґ. Берґ визначили, що слово "Москва" неслов'янське. І притока ріки Москва, яка впливає у Москву там, де стоїть Кремль, Яуза також має назву неслов'янську. Фінам, Мордвинам, Чудям назви рік і старих градів Московитії (Россії) зрозумілі так, як їм зрозуміло, що це колись була їхня батьківська земля.
    В. Н. Татіщев вважає, що "Бєла Русь" у літописах значить "Вільна Русь". Тобто та Русь, яка звільнилася від колоніяльної залежности України (Русі), перестала їй платити данину, стала вільною (білою, самостійною). Білі руси, живучи на уґро-фінській землі і кровно з'єднавшись з автохтонами, не корилися владі київського князя, вороже ставилися до України (Русі).
    У "Початковому літописі" читаємо: "На Білоозері сидять Весь, а на Ростовському озері - Меря, а на Клешиному озері - Меря також, на ріці Ока, яка тече в Волгу, Мурома має свою мову, а [827] Черемиси свою мову, а Мордва свою мову" ("П. С. Р. Л.", І, 75, 75, 64). Так є, "Весь сєверь и сєверо-востокъ теперешней Россіи населенъ былъ въ древности племенами Финскимы, которыя називались Чудью. Великороссы (...) являются народомъ смєшаным" (К. Бестужев-Рюмін, "Русская Історія", 1872 р., Петербург, т. 1, стор. 64-66). Бестужев-Рюмін пише, що автохтонне населення (фіни) не були "истреблены, а переродились"; стали рускімі (москалями).

    519. "ВЕЛИКОРОССЬІ ЯВЛЯЮТСЯ НАРОДОМЬ СМЕШАНЫМЪ". Істину цю гордо звеличують Татіщев, Карамзін, Бестужев-Рюмін, Голубинський, Соловйов, Покровський, Єловайський, Ключевський і особливо "История СССР", маючи на увазі слов'яно-урало-алтайські фізио-психічні багатства великоросса.
    На просторах від Гельсінки до Охоцька, від Охоцька до Улан-Уде, Алма-Ати, Бухари живуть дві раси: Уральська і Алтайська. Уральська раса: Фіни, Естонці, Москвини (Рускіє), Удмури, Коми, Марії, Мордвини, Угри (Мадяри), Ненці (Самоєди). Алтайська раса: Туркмени, Казахи, Киргизи, Узбеки, Болгари, Башкіри, Татари, Чуваші, Буряти, Монголи, Калмики, Тувінці, Тунгуси. Раси - це краса й гордість плянети Земля.
    Болгари - плем'я славне гостинністю. У літописах читаємо, що болгари, ждучи гостя, виходять з дому на дорогу, тримаючи в горшку м'ясиво. Примандрувавши з північних берегів Волги (Болги) на південні береги Дунаю, болгари ослав'янщилися, утратили рідну мову. І вони зачислені до родини Слов'янської раси.

    520. УГРИ (МАДЯРИ), ПРИБУВШИ З ПІВНІЧНИХ БЕРЕГІВ ВОЛГИ НА ДУНАЙСЬКУ ДОЛИНУ, проявили сувору (Уральську) войовничість. У 899 році вони, перейшовши Альпи, вторгнулися в Італію. Спалили Павію, сорок три церкви, вирізали мирних жителів. Грабували вони Саксонію, Тюрінгію, Швабію, навіваючи жах на європейців. Удалося їх зхристиянізувати; підпорядкувавшись папі Римському, вони утихомирилися. Угри (мадяри) творять острівець Уральської раси в родині Европейських народів. Вони ні ослов'янщилися, ні огерманилися; зберегли свою мову не подібну на жодну індо-европейську мову.
    Фіни - стародавні автохтони землі, яка отримала назву Московське князівство. Вони були мисливцями і скотоводами. Живилися м'ясом, дикими ягодами, грибами, ходили у хутрах, їхня лісисто-болотиста земля славилася різною звіриною. Не мали вони нив, щоб вирощувати хліб, коноплі, льон.

   521. КНЯЗЬ ЮРІЙ ДОЛГОРУКИЙ (ЖОРСТОКИЙ ЗАГАРБНИК) вкінці першої половини 12 століття став власником землі (берегів Москви-ріки), яка була заселена фінами. Фіни, утративши волю, примушені були звати себе рускімі, тобто людьми, підлеглими Русі (Україні). Гридні (воїни кня- [828] зя Долгорукого) поодружувалися з фінками, започаткувавши, як пише Карамзін, "смесь крови". Фіни прийняли мову і релігію від завойовників і стали "рускіми православной вєри", забувши своє фінське походження. І тепер тільки топоніміка помагає дізнатися про ослав'янщення фінів. Візьмемо декілька прикладів для ознайомлення.
    Є велике підмосковське село Новішкі, оспіване в пісні "Подмосковниє вечера". Новішкі - село ослав'янщених фінів. Назва Новішкі - це переробка з фінського Новеки, що нічого спільного не має з словом "нове".

    522. МАЙЖЕ ВСІ НАЗВИ РІК МОСКОВИТІЇ (РОССІЇ) УГРО-ФІНСЬКІ. Деякі зазнали "обработкі": фінська назва ріки Сарі-йока перероблена на назву Сорока. Назва ріки Сорока нічого спільного не має з назвою птаха.
   Фінська назва ріки Нево перероблена на - Нева, що також нічого спільного не має зі словом "нива". Під Петербургом є Царське село (тепер місто Пушкін). Дворянин А. Пушкін жив у селі ослав'янщених фінів: фінська назва села Саарі-моіс перероблена на Царське село. Фінська назва озера Вельє перероблена на Вєлікоє. Село Сумароково - на Саморукове, Сортовала - на Сердоболь, Суур-саари - на Сузори.
   Ненці (Самоєди) звали найвищу гору на Уралі "Народ" (наголос на "на"). І ця назва ослав'янщена на Народной. З "народом" вона нічого спільного не має. Ослав'янщення племен Урало-Алтайської раси і проголошення їх рускімі православної віри" здійснювалося вогнем і мечем при допомозі попів і монахів в ім'я збільшення овець стада Христового. Вихрещені урало-алтайці, ставши рускімі православної віри (особливо їхня знать) училися від хрестителів "Божої мови", якою була мова церковно-слов'янська.
   "Местная сибирская (бурятская, якутская, Л. С.) родоплеменная феодальная верхушка смыкается с русской" ("История СССР", стор. 280); стає рускою православною, їх (бурятів, якутів та інших алтайців) "насильственно обращали в християнство". [829]

    523. МОСКВИНИ (РУСКІЄ) ЧИ, ЯК ЇХ ЗВУТЬ БЕСТУЖЕВ-РЮМІН І ЛЕНІН, "ВЄЛІКОРОССИ") опинилися у вигідних обставинах. Вони стали людьми двох рас: слов'янська мова їм, як і болгарам, дала право належати до Слов'янської раси. Характер (духовні особливості) їм дає право належати до Урало-Алтайської раси, яка відома войовничістю, загартованістю в суворому житті холодного клімату. Зріднення з Татаро-Монгольською ордою дало москвинам (рускім) право заволодіти скарбами Орди і мати претенсії до її територій. Очевидно, говорити: збіраємо землі Орди (яка є всіми зненавиджена) нерозумно. І тому був підібраний зручніший термін - збіраємо "землі Русі". Принц Н. Трубецькой у книзі "Наслєдіє Чингіс-хана" (Берлін, 1925 р.) доводить, що "Москва - спадкоємниця Орди". [829]

    524. МОСКВИНИ ДАЛИ СЛОВ'ЯНСЬКІЙ МОВІ УРАЛО-АЛТАЙСЬКИЙ ДУХ і цим оціпенили слов'ян (українців, білорусів, чехів, поляків, хорватів, сербів, македонців, словаків). Перед слов'янами став новий тип слов'янина - Аракчеєв, Наришкін, Юсупов, Годунов, Басманов, Бібіков, Чаадаєв - суворий тип слов'янина Урало-Алтайської раси.
    (Генерал Аракчеєв (істинно рускій православний, гордий потомок Татаро-Казанського мурзи Арака. Мурза Арак у 1500 році був правою рукою Казанського хана Обди-Латифа). Генерал Аракчеєв - права рука царя-тирана Александра 1-го. (Знаємо, що мати царя-тирана Першого вихрещена татарка (внучка мурзи) Наталія Наришкіна: рід Наришкіних володів царським двором Петра I. Аракчеєв в 1819 році, прибувши в Україну в Чугуєв "для усмирения бунта", показав силу своєї "слов'янської вдачі": дав наказ: 2000 чоловіків поставити "под караул", з них - 975 - "к смертной казни".

    525. ОСЛОВ'ЯНЩЕНІ ПОТОМКИ ТАТАРО - МОНГОЛЬСЬКИХ ХАНІВ Юсупов, Бахматов, Сабуров та тисячі їм подібних, берегли практичні заповіти Чингіс-хана. Потомок Чингіс хана Темуджіна (з роду Чаґадая-сина Темуджінового) філософ Пьотр Чаадаєв ознайомлював свого друга А. Пушкіна з заповідями Темуджіна: "Хай соратники мої, їхні жінки і дочки - чудові проміння вогню, прикрасяться спереду і ззаду золотим одягом. Хай сідла їхні спочивають на найкращих конях. Хай худоба їхня пасеться на найкращих пасовищах світу. Щастя ваше - покорення непокірних. Примушуйте покорених, щоб вони самі себе вам на щастя тримали в покорі".
    (Проф. Ґеорґ Бернадський (Єйл університет, США) у книзі "Монголи і Россія", виданій в 1953 р. на стор. 384 пише, що "боярський син татарського походження Булгак був священиком, з цього роду й походить священик Сєрґєй Булгаков, добре відомий російський теолог 20 століття", "татарського походження історик Н. М. Карамзін і філософ Пьотр Чаадаєв", "звичайно Пьотр Чаадаєв був потомком Чаґадая, який був сином Чингіс хана".
    526. ЧИТАЮЧИ ТВОРИ П. ЧААДАЄВА, я думав: успіх Московії в тому, що в ній втілився розум і характер потомків ханських родів відомих "твьордостю характеру", обманом. (Українці "на святі возз'єднання двох слов'янських народів", деклямуючи вірш А. Пушкіна "К Чаадаєву", вірять, що Шевченко і Чаадаєв - брати слов'яни. Назви обман правдою і поневолених навчай їй вірити: філософія досвідчених гнобителів).
    Якщо урало-алтаєць (виглядом русявий і синьоокий чи кароокий і смаглявий) став слов'янином, прийнявши православіє і мову слов'янську, то це не значить, що він має слов'янську вдачу (слов'янський склад психіки): вдача людини залишається незмінною.
    Українці (Наливайко, Хмельницький, Дорошенко, Мазепа, [830] Сковорода, Котляревський, Шевченко, Франко, Українка) і рускіє (Годунов, Басманов, Бутурлін, Бібіков (Бібек), Петро 1 (Нара - Наришкін), Державін (Багрі-мурза), Тургенєв (Турга), Жуковський (Сальха), Бердяєв, Ахматова - дві неоднакові вдачі (дві інші раси).
    (Українці не зобов'язані стояти перед світом з фальшивим обличчям, кажучи, що Котляревський, Шевченко, Франко такі слов'яни, як і Багрі-мурза (Державин), Турга (Тургенів), Булгак (Булгаков). Українці повинні бути чесні самі з собою, шануючи метрику свого народження. А коли у них оригінальна метрика відібрана і вони живуть на фальшивій, написаній для них у Москві, і не думають повернути собі гідність людську, то хай тішаться щастям лакеїв: на життя достойних людей вони не заслуговують).

    527. Я ВЖЕ ГОВОРИВ, ЩО ТЕРМІН "ВЕЛИКА РУСЬ" ПРИДУМАНИЙ греками-митрополитами для вигіднішого полагодження політичних комбінацій Константинопольської патріярхії. Митрополити цим умовним терміном користувалися тоді, коли князі Московії Ростово - Суздальської, задовольняючись становищем "ханських прислужників", не думали про свою державну чи національну окремішність.
    Вони (князі) в щоденному житті користувалися назвами рязанці, новгородці, суздальці, псковці, муромці, костромці, тверці. Новгородці, наприклад, воюючи з Москвою, не казали, що вони воюють з рускіми. Москвитяни - таким ім'ям звали самі себе жителі Московського князівства і таким ім'ям їх звали близькі і далекі сусіди.
    Москвитяни не звали себе великоросами, і ця назва їм була невідома. І до 17 століття ні такої держави, як Великороссія, ні такого народу, як Великоросси, не існувало ні в політичному, ні в національному розумінні. І про це й твердять А. Соловієв у книзі "Велика, Мала і Біла Русь" (стор. 36) і В. Мавродін у книзі "Основниє етапи", стор. 65).

    528. МИ ЗНАЄМО, ЯК ОФОРМИЛОСЯ ПЛЕМ'Я МОСКВИНІВ, яких церковники назвали великоросами - а хто забув пригадаємо, що "Лісиста земля Суздальсько-Ростовська була місцем зіткнення між племенами Фінськими і Слав'янською колонізацією", Князівство Суздальське - це Старо-Фінська земля. Колоністи "спочатку покорили туземців, можливо бій був досить жорстокий, потім селилися між ними і частково змішувалися з ними, одружуючись: племена, з якими вони змішувалися були суворі, похмурі, трудолюбні. Так склалося плем'я Великоруське. Князі Суздальські, а потім Московські - повні виразники свого племени" (К. Бестужєв-Рюмін, "Русская історія", т. 1, С-Петербурґ, 1872 рік, сторінки - 149, 187, 188).
    "Москва, будучи одним з найбідніших уділів (посілостей) Володимирських (Володимир на Клязьмі, Л. С.), ступила перший крок до знаменитости при князі Дани- [831] їлі, зятю хана Узбека" (Карамзін, т. 5, стор. 233). Так є: "Москва в союзі з татарами була страшною силою: хто їй чинив опір, тому грозила загибель", (М. Н. Покровський, Москва, 1966 р., кн. 1, стор. 128).
    Справа не тільки в союзі: у Москві був стиль життя татарський оснований на поняттях: у достойної людини характер твердий, жорстокий, у недостойної людини характер м'який, ніжний. Москвини, маючи такі поняття достоїнства, інспірували себе жорстокістю, мечем і вогнем підкоряли народи і племена владі Московській. Влада Московська має державні звичаї татарські. С. Ф. Платонов в "Учєбнікє Русской історії" (1911 р.) на стор. 88-89 пише, що Суздальщина (Московія) має татарські порядки: "денежный счет, административные обычаи".
    "Татарщина (...) ішла по лінії складання Русі нової - удільно-Московської", "Татарська влада організувала правильну систему оподаткування, яка на багато віків пережила самих татар" (М. Н. Покровський, "Русская історія", т. 1, 1920 р., стор. 105).
    Для Татарщини спочатку така назва, як "Русь" не мала значення. Вони (хани) творили сильну Москву, їй даючи привілеї і військову допомогу не тільки тому, що їхні (ханські) доньки були одружені з Москвинськими князями, а й тому, щоб при допомозі Москви тримати в покорі Тверь, Новгород, Рязань, Псков.

    529. ХАНИ, ВИБРАВШИ МОСКВУ СТОЛИЦЕЮ СВОЇХ ВІРНИХ ПОМІЧНИКІВ (КНЯЗІВ-ЗБИРАЧІВ ДАНИНИ ДЛЯ ОРДИ), жорстоко карали тих князів (Тверських, Новгородських, Рязанських, Володимирівських, Псковських), які вороже ставилися до Москви. І "приборкані тиранством ханів, вони вже не сперечалися за права з князем Московським, требуючи від нього лише спокою і безпеки зі сторони Монголів" (Карамзін, т. 5, стор. 234). Москва мала право від імени хана Татаро-Монгольської орди безпощадно розправлятися з Новгородом, Псковом, Рязанню, Твер'ю, зміцнюючи свої сили і впливи.
    Москвинські князі, наслідуючи стиль життя ханів, з жодним князем не говорили, як рівний з рівним. Вони вимагали від князів Пскова, Новгороду, Твері, Рязані безумовного підкорення: непокірних князів (і про це я вже писав) убивали в Орді, або - в Москві.

    530. "ПОХОДЖЕННЯ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ, - КАЖЕ ПРИНЦ Н. ТРУБЕЦЬКОЙ, - не можна справедливо зрозуміти без розгляду політичних і моральних принципів, на яких Монгольська імперія була збудована" (Проф. Ґ. Вернадський, "Монголи і Россія", стор. 334)
    Монгольська імперія була збудована на тих принципах, на яких збудувалася її спадкоємниця (імперія СССР) - на принципах тортурування непокірних, інакшедумаючих і на прагненнях тортурування звати вищою формою спра- [832] ведливости і виразом волі народних мас.
    У Московії монголо-татарська аристократія (ставши рускою православною) втілювала в життя (і це скріплювало Московію) ханські методи катування людей. Роблячи порядки, ставили злодія, неблагонадійного "под караул", і "Жгли его нєсколько разъ огнемъ, ломали ему ребра, вбивали гвозди въ тєло", "Капали сверху на голову и на все тєло самую холодную воду и вбивали деревянныя спицы за ногти" (Карамзін, т. 10, стор. 148, т. 7, стор. 126). Карамзін пише, що мистецтво катування Москва запозичила від татар: ні, татари, очоливши правління Московського государства, порядки мали татарські: не було потреб татарам у татар робити те чи інше запозичення.
    (Українці (русичі), попавши у московські катівні, переживають подвійні тортури - тілесні й моральні: кати, тортуруючи їх, кажуть: "Ти ж українець, повинен служити Москві, українця з Москвою єднають православна віра й єдинокровність - слов'яни ж ми! Ти хочеш Київ відділити від Москви, єдиновірного і єдинокровного брата зраджуєш, сепаратист, "ізмєннік!". Вовк роздираючи вівцю, каже: "З любови роздираю. Коли б тебе не любив, хіба б у мене було бажання жерти тебе? Пручаєшся, значить зневажливо ставишся до моєї любови, зраджуєш! У тебе ж і в мене червона кров, це й возз'єднує нас!")

    531. "МОСКОВСЬКА АРИСТОКРАТІЯ БУЛА ДЕСПОТИЧНА, (...) півтатарська" (А. Піпін, "Історія Русской етнографії", т. 1, Москва, 1890 рік, стор. 9). Ні, вона (московська півтатарська деспотична аристократія) не вважала себе деспотичною. Вона вірила, що її деспотичність є законною, корисною для справ оборони "православної віри, царя й отєчєства". Вона гордилася тим, що є півмонгольською, бачила в цьому свою велич, чингіс-ханську спадщину, духовний динамізм, "панмонголізм".
    Поет Б. Н. Алмазов і сам гордився своїм неслов'янським походженням, і в своїх віршах віддзеркалював спосіб думання і гордовитість своїх героїв. Наприклад у вірші "Женихи" читаємо: "Пред купчихой благосклонной двоє фатов претдстоят, оба в брак вступить законный страстью пламенной горят. Оба люди молодые, но уж в долг давно живут; оба род свой от Батыя с достоверностью ведут".

    532. "ТАТАРИ БУЛИ ДУЖЕ ДОСВІДЧЕНИМИ ПРАКТИЧНИМИ ПОЛІТИКАМИ" (Покровський, Москва, 1966, кн. 1, стор. 179). Вони не приділяли жодного значення клятвам, обіцянкам, умовам. І коли стрічали людей, які цим поняттям вірили, то вони радо їм все обіцяли. (Для них клятви, умови, обіцянки - засіб, при допомозі якого можна обманювати легковірних ворогів і обманутих заковувати в "кандали" і "казніть". [833]
    Між українцями устійнена неправильна думка, що калмики - типічні татари; калмики належать до войовничої Монгольської раси, та вони є тільки трохи споріднені з татарами. Голяндець і грек належать до Европейської раси, та між ними є така різниця, як між монголом і татарином. Татари подібні на турків, башкірів. Типічними русскими (татаро-тюрками) є письменники, історики, науковці Іван Турґєнєв (Турґа), Володимир Державин (внук Баґрі-мурзи); Державин (первопоет Московитії) гордо пише: "Да не забудется во мнє послєдній род Баґріма"; Губернатор Малоросії Бібіков (Бі бек), історик Карамзін (Кара мурза), учений Тімірязєв (академія ім. К. А. Тімірязєва в Москві), Тімірязєв був правнуком ханчука Обрагіма Темір мурзи (Тємірязєв); Булатов (внук хана Булата), Булгаков (Булгак) - визначний філософ московського православія.

    533. ІСТОРІЮ МОСКОВИТІЇ (РОССІЇ) ЗВЕЛИЧИЛИ І ЗБАГАТИЛИ, наприклад, такі неслов'янські роди: Чебишев, Адашев, Алмазов, Годунов, Басманов, Куйбишев, Беклемішов, Челіщов, Чаадаев, Кадишев, Хабаров, Аліханов, Шереметєв, Сабуров, Куракін, Бестужєв, Бекетов, Чулков, Бірюков, Наришкін, Булганін, Бахмєтьєв, Боткін, Ленін, Кутузов, Тушін, Барішов, Ромодановський, Тютчев, Татіщев, Ногаєв, Арбатов, Мумарін, Урусов, Аракчеєв, Кікін, Бутрімов, Галахов, Анкудінов, Бармов, Ордін-Нащокін, Кіров, Трубецькой, Сусанін, Бутурлін.
    "У нашій країні окремі урочища, містечка і міста відомі під одною тільки татарською назвою: Саратов (татарське "сари тау" - жовта гора), Елабуга (татарське "алабуга", - окунь), Білокатай (із башкірського "Бала-Катай"), станція Сарайгир між Куйбишевим (Самарою) і Уфою (татарське "сари айгир" - рижий жеребець) і багато інших. Порівняйте также такі рускіє прізвища, як Барсуков, Баскаков, Бугаєв, Бурлаков, Каблуков, Кушаков, Сургучов, Терпугов, Толмачов, Тулупов, Салтиков, Тарханов, Колпаков, Башмаков, Булгаков, Аксаков, Ізгаришев, Турґєнєв, Турганов, Каратаєв, Сартанов, Рахманов, Рахманінов і багато інших", (Н. К. Дмитрієв, "Строй тюркських язиков", Академія наук СССР, Москва, 1962 р., стор. 505).

    534. ТАТАРО-МОНГОЛИ, ЯК Я ВЖЕ ЗГАДУВАВ, ЩЕ ВІД ЧАСІВ ХАНА БАТИЯ ПОЛЮБИЛИ ЛІСИСТІ (багаті на звірину) землі Ростово-Суздальської Московитії, які лісами і кліматом їм нагадували їхню Прибайкальську вітчизну. "Татарам наші князі дозволяли селитися в россійських городах" (Н. М. Карамзін, т. 5, стор. 5). Дозволяли після розвалу Орди, а перед цим, татари селилися в Московитії, князів Московських не питаючи. (Уже знаємо, що місто Тула було засноване жінкою хана Чинібека, Тайдулою; спочатку мало назву Тайдула, потім - Тула. Є думка, що Царицин (Волгоград) значить Царів, [834] столиця хана-царя, як казали митрополити. Справді ж: Царицин походить від татаро-тюркського "Сари-чін"; Астрахань (Амзтар-хан), Балашов (Балханшу).
    А. Н. Насонов у книзі "Монголи і Русь" (видання Академії наук СССР, Москва, 1940 р.) пише про розміщення татарських поселень у Московській області ("по гжатському поштовому тракті", "в одній Ярославській області (на Суздальщині, Л. С.) маємо цілий ланцюг татарських поселень - десять з назвами: Баскаково, Баскачево та іншими", (стор. 19). Усі вони звуть себе рускімі, татарської мови не знають, змішані з мордвинами, чувашами, пермянами. Обличчям зовсім не подібні на типічне монгольське плем'я калмиків.

    535. Є СЕЛИЩЕ БАСКАКОВО БІЛЯ КАЛУГИ. Баскак біля Ростово-Суздалі. Баскаково біля Пусто-Ржевського. Баскаково біля міста Кашіно (Суздаль). Баскаково біля Твері (на ріці Сухомі) в напрямку до Устюга. Баскаково і Баскаки на ріці Шексна біля Череповця.
    Баскаково на ріці Угра (на схід від Смоленська). Баскаки на ріці Баскаковка на Костромщині. Баскаки біля Кашіру і Тули. Баскаки при дорозі між Суздалью і Костромою (Нерехтинського району). Баскаки біля Володимира на Клязьмі. Татарські назви селищ ослав'янщилися після ослав'янщення татар. Тепер Тунез - Дубязи, Верезя - Берези, Чалди - Чолни. Ослав'янщені татари, живучи у Чолнах і вже не знаючи татарської мови, не догадуються, що татарське слово "чалди" значить "сідий", і човни тут ні при чому.
    Татаро-Монгольська орда заснована хан Батиєм не щезла, як роса на сонці, її багатства і її войовнича енергія втілилася в Москві. (Я в попередніх розділах (на основі літописів) подаю роки, коли в Москві-ріці відбувалися хрещення татар; хани отримавши православні імена, ставали князями, воєводами, боярами Московського государства.

    536. "БУРЯТСКАЯ, ЯКУТСКАЯ (...) МЕСТНАЯ СИБИРСКАЯ РОДОПЛЕМЕННАЯ феодальная верхушка смыкается с русской", "Многие из нерусских феодалов - ханов, мурз, тайшей, тойнов, "князцов" й т. п. - принимали православие, обрусевали, сливались с русским дворянством" ("История СССР", т. 1, Москва, 1966 г., стор. 280, 433), творячи аристократію Московії (Россєї). (І вони (хани, ханчуки, мурзи, тайшеї), ставши рускімі (воєводами і князями Московитії) й почнуть (особливо після смерти гетмана Хмельницького) запроваджувати в містах і селах України-Русі порядки, про які ми довідаємося).
    "До себе на батьківщину Ростовські князі (князі Московитії - Л. С.), слуги ханські прибували у великій мірі отатарені, приносили вони з собою атмосферу Орди" (А. Н. Насонов, "Монголи і Русь", стор. 65). Атмосфера Орди - деспотизм, усе для хана, смерть тому, хто ім'я хана зневажає, стара китайська мудрість державного [835] правління. Чингіс хан, покоривши Китай, навчився у китайців філософії життя. Убрався в одяг китайського царя, оточив себе китайськими мудрецями, митцями, майстрами. Діяння китайської культури на монгольську було таке сильне, як діяння грецької на римську.

    537. ОДРУЖЕННЯ МІЖ ЗНАТНИМИ РОДАМИ ОРДИ І МОСКОВИТІЇ ВІДЗНАЧАЛОСЯ пишними церковними врочистостями, святами родичання, про які я говорив у попередніх розділах. Бояри і воєводи віддавали своїх доньок за татарських баскаків, мурзів і беїв та синів ханських, які, віру православну прийнявши, ставали знаменитими рускімі людьми.
    У "Православному Собєсєдніку" (видання 1854 року, ч. 1, сторінка 370) читаємо: "Князь же поім ему от велікіх вельмож невесту, быша бо тогда в Ростовє ордінські вельможі". (Тут оповідається, що син ханський, навернувшись на православія, отримав ім'я "Пьотр", поселився з татарами у Московитії, став князем, одружився з Ростовською княжною) .
    "Москва зобов'язана своєю величчю Ханам" (Карамзін, т. 5, стор. 235). Татарщина творила нову орду Московитію, даючи їй вдачу татарську, татарське честолюбство і практичне поняття державного правління. Московська орда, маючи слов'янську мову, успішніше утверджувала своє панування над новгородцями, псковцями, тверцями, ніж Казанська, Кримська чи Астраханська орда.

    538. "ПРИ ДОПОМОЗІ ТАТАР ПІДНІМАЄТЬСЯ МОСКОВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО" (Бестужєв-Рюмін, т. 1, 1872, Петербург, стор. 270). "На землі Великороссії пройшов процес переродження фінських народностей і змішання з Татарами", Н. І. Костомаров, "Твори", т. 1, С.-Петербурґ, 1903 рік, стор. 19).
    "Об'єднання Русі (Ростово-Суздальської, - Л. С.) навколо Москви було наполовину досягненням татар", "Орда створює в кінці кінців Московське самодержавіє" (М. Н. Покровський, "Русская історія в самом сжатом очерке - Русская історія с дрєвнєйшіх времьон", т. 1, кн. 1, Москва, сторінки 114-9, 180).

    539. У МОСКОВИТІЇ ЦЕРКОВНА (СТАРО-БОЛГАРСЬКА) МОВА ВВАЖАЛАСЯ "ЯЗИКОМ БОЖІМ". Знатні татарські роди, ставши православними, училися "язика Божого".
    Найбільше було побудовано церков у Московитії у часи розквіту сил Татаро-Монгольської орди. Попи учили мордвинів, чудів, пермянів, татар, башкірів "язика Божого": племена забували рідні мови; церква їм помагала забути.
    "Русскій язик", яким сьогодні говорить Москва, виник з діялекту Української мови, точніше - з діялекту Курського. Жителі Курських земель тоді, коли ще не було хутора Кучкового (Москви), говорили діялектом мови України [836] (Русі): Курщина належала до престолу царя України (Русі).
    І. Іоненко у праці "Об історіческих условіях превращенія Курсько-Орловського діялекта в основу русского національного язика" (1952 р., (7), сторінки 88-100) і Р. Аванєсов у праці "К вопросам образованія русского національного язика" (1953 р., (2), сторінки 47-70), визначили, що русский національний язик виник із Курського діялекту.
    І. Іоненко (московський авторитет в ділянці лінгвістики) устійнив (після ретельних дослідів), що московська (великорусска) мова почала формуватися у 12 столітті, тобто після спалення і пограбування Києва Андреєм Суздальським і відходу Ростово-Суздальських колоній від імперії України (Русі).
    Р. Аванєсов вважає, що "великорусска національна мова" почала творитися щойно в 14-16 століттях на Ростово-Суздальщині, очевидно на основі "язика Божого". Відомо, що в 14-16 століттях охрещені татари і уґро-фінські племена вже вважали себе рускіми православної віри; церква старанно перетворювала їх в єдине стадо Христове.

    540. "ВЕЛИКОРУССКА НАЦІОНАЛЬНА МОВА", ОТАТАРИВШИСЬ, поставила себе осторонь від східньослов'янських мов таких, як українська, білоруська, польська, чеська, словацька. Досвідченому лінгвістові відомо, що "Татарськие злементы русского словаря являются одним из факторов, отграничивающих русский язык от других словянских", (Н. К. Дмитриев, "Строй Тюркских языков", Академия наук СССР, Москва, 1962 г., ст. 504). Які "татарські елементи русского языка" має на увазі Академія наук СССР? У пісні "У кібітке качевой єдіт ямщік маладой, у кібітке сундук с бахрамой, у ямщіка колпак дорогой, кушак золотой. Сматрі, сматрі, будет кутєрма!" - десять татаро-монгольських слів, а сім - слов'янських.
    Якщо б з московської (россійської) мови забрати, наприклад, татаро-тюркські слова, то вона б була мовою не вистачаючою для життєвих відносин жителів Москви. Згадаю декілька татаро-тюркських слів, які входять в основу щоденної мови москвичів: бумага, дєнґі, тєтрадь, карандаш, казна, балик, кабак, кафтан, ґлаза, караул, калітка, вор, бірюк, кандали, кумач, курган, кушак, башмакі, кутєрма, тюрма, кутіть, ямщік, таможня, алтин, алий, балда, кабала, чулан, тюфяк, бірюза, баклага, буланий, упирь, лапша, туша, набєкрень, таракан, кавардак, войлок, колиба, кочевать, очаг, лафа, башка, чувал, чучело, кацап, палач, єрмолка, кубур, буча, пурга, кінжал, табун, шамать, халат, бакалейная та інші.

    541. ТАТАРО-ТЮРКСЬКІ СЛОВА ВВІЙШЛИ У ВІЙСЬКОВУ, ДЕРЖАВНУ, ОСВІТНЮ, ФІНАНСОВУ, ЛІКАРСЬКУ, господарську, в'язничну, катівську, побутову термінологію Московитії (Россії). І вони поширюються, як "прелесть істінно русского язика" в Україні (Русі), Польщі, Че- [837] хії, Білорусії, Румунії і в Західньому світі стоять в основі "чистої славістики". "Професійні славісти", які вважають мову України (Русі) майже діялектом мови Московитії (Россії), несвідомо, або тенденційно ширять неуцтво у світі знань славістики.
    Українець каже "з тобою". Татарській мові властивий вислів "тобою-с" замість "з тобою". Отатарення духа слов'янської мови було в Москві особливо модним тому, що воно впроваджувалося впливовими татарськими ("обруселими") аристократами.

    542. МОНГОЛИ (ТАТАРИ І ТЮРКИ) ЗАСЕЛЮЮЧИ МОСКВУ, ЗАСНУВАЛИ В НІЙ ГОЛОВНІ ВУЛИЦІ відомі під назвами - Веліка Ордінка (Ордінськая), Басманная, Таганка, Арбатська, Бутирська. Татарське слово "басман" значить "двірцевий хліб з печаткою": такий хліб везли у Кремль у Княжий дворець. Пекар, який пік хліб для царя і його родини, звався у Москві по-татарському, "басман" (басманщик).
    Славна вулиця в Москві Таганка заснована татарами. (Слово татаро-монгольське "таган" значить "триніжник з обручем для горшків". Татари, живучи у Москві, мали біля своїх мешкань "тагани"; у "тагані" стояв котел і під ним розкладалися дрова, готувалася їжа. Відома в Москві в'язниця Бутирка; по-монгольському слово "бутир" значить "дім", поселення, звідси - Бутирка.
    У Москві є багате метро, пасажири часто чують: "Арбатская площа"; на Арбатській площі відбуваються гуляння у святкові дні; Б. Я. Владімірцов у книзі "Общественный строй монголов" (сторінки - 41-42) пояснює, що у монголів (кочовиків) і татар, слово "арба" значить "двоколесний віз". На Арбатскій площі селилися бідніші татари, їх по-татарському звали "арт іл", що значить - "гірші люди", "ті, що позаді, тилові"; звідси походить "артель"; "артель ім. Леніна", "артель ім. Тємірязєва", "артель ім. Турґєнєва", "артель ім. Булганіна".

    543. ВИХРЕЩЕНІ ТАТАРИ, ЯКІ БУЛИ КАЦАПАМИ (уже знаємо, що татарське слово "кацап" значить "різник", "мясник") мали в Москві свої "шалаші", де продавали "шамовку". (У татаро-монгольській мові "шалаш" значить "намет", "палатка", а "ашамаґ" - їда; зі слова "ашамаґ" виникло московське слово "шамать", "шамовка", "пошамать"). Артільні (бідні люди) помагали кацапам різати скотину (товар). За працю їм давали "алтин" (монгольське слово "алдан" значить "золота копійка"). Юний москвитянин прагнув мати "алтини" для "калими" і для "кумача". У татаро-монгольській мові "калим" значить "викуп за невістку, а "кумач" - червона матерія на жіночу сукню.
    Монгольське слово "ям" значить "станція". (Коли князь Александер Невский, ставши улюбленцем хана Батия, їхав до Чунгіс хана в Каракорум, він зупинявся біля "ям"; лишав стомлені коні й брав бадьорі. У Москві з слова "ям" було створене слово "ямщик". У дівчат фінок, чудок пе- [838] реважно світлі очі. Православний рускій (татарин), який був багатою людиною, старався одружитися (було модно) з дівицею, яка має "алия ґлаза", ці татарські слова означають "світлі очі". Він їхав на "агері" (у татарській мові "агерь" - жеребець), його дівиця їхала у "колибі"; він гордився, що має честь, славу, не є "белбес". У татарській мові "колиба" значить "віз" (подібний на циганський), а "белбес" - людина, яка не знає "язика Божого" (церковного), вона "ні белмеса".

    544. НА АРБАТСЬКІЙ ПЛОЩІ МОСКВИНИ МАЮТЬ "БАРИШ" (монгольське "бариш" значить "прибуток", "торговельні сходини", де й проходить "кутерма", торгівля. Після "кутерми" баришники їдять "кавардак" (малі кусні м'яса смажені на салі).
    Під впливом татарської вимови у Московії "о" вимовляється, як "а" - даска (дошка), самагон (самогон), вада (вода), ґаварю (говорю), чаво (чого) і так далі. (Москвини мають право красою своєї мови гордитися, та будуть вони зненавиджені в Україні (Русі), Білорусії, Польщі, Чехії, коли при допомозі насильства свої мовні гордощі примусово узаконюватимуть не на своїй землі).
    У Московських "кабачках" після баришування ведуться розмови, що "Орда перемінила квартиру: з Царицина (Сараю) перейшла в Москву. Треба, щоб і Київська Русь перейшла в Москву". Прибулі з Києва монахи (бродяча юрба) пішли до Московського патріярха: просять, щоб він "київських православних узяв під свою опіку".

    545. МОСКВА. "ЖИТТЯ, ЯК В ОРДІ - УСЕ МІЛІТАРИЗОВАНЕ". Світські й духовні люди підлеглі військовій владі. Церква і військо, купці й раби обожують царя. Цар - батько, хліб, вода, живе божество. Під охороною війська йде до Москви добич (награбовані багатства): дорогі хутра з Пермії (Комії), Муроми, Казані, Новгороду, сало з Твері, Вологди, Новгороду. Шкура лосів і оленів з Суздалю, Муроми, Вечегди, Пермії. Залізо - з Карелії, Каргополя. Прикраси (бурштин) - з Новгороду. За награбовані багатства Москва отримує з Англії сукно, з Франції - вино. Майстри прибулі з Англії, Німеччини, Франції, Італії за працю дістають золото.
    На передмісті Москви (у соснових лісах) солдати живуть у "шалашах" зроблених з гілля, покритих войлоками. Щоб вони мали добрий настрій, офіцери їх потішають, що скоро буде наказ іти у країну, "гдє всьо обілієм дишет": є досталь хліба, меду, масла, сала, м'яса.
    31 грудня (1653 року) до Переяслава прибув Василій Бутурлін: посол Московитії, і з ним - попи, монахи. (Переяслав має 6000 населення. Є щонеділі шумні ярмарки, на яких можна побачити все, чим багата земля Українська. Посли Московитії, побачивши гори ясних, як сонце, паляниць, глеки з сметаною, бочки з медом, зачудувалися: "вот страна!").
    Переяславський протопоп Григорій з іконами і попами вийшов [839] вітати послів Московитії. Кропив їх святою водою. І виголосив промову про те, що "православная вєра воссоєдіняет два єдінородниє народи словянскіє". І неслов'янин В. Бутурлін задоволено всміхався. Переяславці вперше побачили москалів: у них довге, як у попів, вбрання, високі, як у татарських мурзів, шапки; всі з бородами, похмурі чужі ці люди.

    546. 1654 РІК, 6-ГО СІЧНЯ ДО ПЕРЕЯСЛАВА ПРИЇХАВ ГЕТМАН БОГДАН. І потім: писар Виговський, полковники: Трушенко Чигиринський, Пархоменко Черкаський, Стародуб Канівський, Гуляницький Корсунський, Половець Білоцерківський, Пішко Київський, Подобайло Чернігівський, Золотаренко Ніженський, Воронченко Прилуцький, Лісницький Миргородський, Пушкар Полтавський, їх зустрів полковник Тетеря Переяславський. Неприсутні - полковник Браславський, полковник Уманський. Вони очолюють війська, які охороняють південні межі України (Русі). Поволоцький полковник, як посол, перебуває у Ракоція (принца Трансильванії). І неприсутній І. Богун Кальницький.
    8 січня. На площі Переяслава гетман Богдан о 2-й годині дня оголосив, що буде підписана умова, на основі якої Україна (Русь) і Московитія (Россєя) почнуть жити, як дві сестри. Умова буде скріплена присягами царя Алексія і гетмана Богдана; умова взаємно підписана матиме моральну й політичну правомочність.
    Після промови гетмана Богдана полковники і посли Московитії очолені В. Бутурліним пішли у церкву Успення. У церкві Успення братаються єреї: казанський архимандрит Прохор і переяславський протопоп Григорій з попами і дяками. Вони повідомили, що умова скріплюватиметься "чином присяги".

    547. ГЕТМАН БОГДАН У ЦЕРКВІ СКАЗАВ, що перший посол Бутурлін з своїми помічниками, репрезентуючи царя Алексія, має скласти присягу, що "вольності косацькі не будуть порушені, маєтності не будуть чіпані, усе буде так як тепер є в Україні". Посли Московитії відповіли гетманові Богданові, що в Москві є такий закон, що всі бояри, воєводи, купці, солдати складають присягу цареві, цар же нікому присяги не складає. (У Московії, як в Орді: хан нікому присяги не складав і ніхто не мав права за нього присяги складати).
    Посол Бутурлін сказав, що цар Алєксєй не буде умову скріплювати ні присягою, ні підписом; цареві Московитії треба вірити, він ласкавий, він православним українцям (русичам) помагатиме воювати з католиками та іншими ворогами православія. Гетман Богдан, почувши заяву посла Бутурліна, гнівно покинув церкву Успення, всі торжества попами пишно організовані. І пішов у дім Переяславського полковника Тетері. У церкві Успення залишилися посли Московитії. [840]

    548. ГЕТМАН БОГДАН І ПОЛКОВНИКИ ВИРІШИЛИ, що посол Московитії повинен за царя свого скласти присягу, що ті вольності, які є в Україні (Русі), не будуть порушені. І полковник Тетеря і полковник Лісницький (від імени гетмана Богдана і полковників) повернулися у церкву Успення. І сказали послам Московитії, що король Польщі та королі інших країн Европи, присягаються, коли державні умови складаються. Посол Бутурлін відповів, що ласкавому цареві Московитії треба вірити на слово.
    Полковники відповіли: " Гетман Богдан і ми, полковники, віримо, але воїни наші й народ не вірять. Умова тільки тоді є умовою, коли обидві сторони її скріплюють присягами. І тому воїни і народ хочуть, щоб посли Московитії за царя склали в церкві присягу, що вольности країни нашої не будуть порушуватися".
    Бутурлін мовчав. Полковники, бачачи, що посли Московії мовчать, знову повернулися у дім полковника Тетері, де їх ждали гетман Богдан Хмельницький і полковники та знатні люди. І знову рада: Московія не хоче скласти присягу Україні (Русі), що живучи, як сестра з сестрою, шануватиме її вольность. Прогнати послів очолених Бутурліним значить заохотити Московію скласти умову з Польщею спрямовану проти України (Русі).
    Гетман Богдан був гнучким дипльоматом. Відчувши хитропідступні дії послів Московитії, він затаїв гнів. І з полковниками (з дипльоматичних міркувань) вирішив у церкві в Переяславі здійснити церковну церемонію таку, яку він перед цим здійснював, присягаючи бути вірнопідданим королеві Польщі.

    549. ГЕТМАН БОГДАН СКАЗАВ, ЩО КОЛИ ПОСЛИ МОСКОВИТІЇ НЕ СХОТІЛИ СКЛАСТИ ПРИСЯГИ, щоб умова Переяславська мала правомочність, то вони повинні підписати деклярацію, що вольності тепер існуючі в Україні (Русі) не будуть Московією порушуватися. І знову Бутурлін відповів, що цар Московитії ласкавий, правдомовний, істинний оборонець православія. І тому жодних писаних деклярацій не потрібно робити: православні повинні любити православних, вони "творять одне тіло, головою якого є Ісус Христос".
    (Гетман Хмельницький, маючи могутнє військо, багату землю, державне правління і народ по своїй стороні, не шукав пана, щоб перед ним скласти зброю і проголосити себе рабом. Він шукав союзника, з яким би він підписав договір про спільне ведення війни з Польщею. Сталін і Гітлер, як союзники, підписали договір миру, на основі якого йшли в Німеччину з України потяги навантажені пшеницею. Політруки в Красній армії говорили про братання німецького і совєтського народів, виявляли ворожість до капіталістичної Англії. Були такі, які твердили "єдність походження і історичну спільність німецького і російського народів, згадуючи Катерину 2, поселення нім- [841] ців у селі Кукуй під Москвою, німкеню Катерину 1, спільну боротьбу німців і рускіх проти французів та інше).
    М. Н. Покровський ("Русская Історія", Москва, 1966 р., т. 2, кн. 1, сторінки 499, 501) пише: "Хмельницький - цар, цар нової держави, незалежної козацької України", "Богдан Хмельницький уже в лютому 1649 року називав себе "Єдиномонархом руським", "Переяславська умова - це договір двох володарів - гетмана Богдана і царя Алексія. Богдан почував себе в ту хвилину не тільки монархом, але й спадковим монархом, не дивлячись на вибори гетмана, які він признавав тільки теоретично.", "Потрібний був Хмельницькому Московський союз, або благополучний нейтралітет".
    Покровський, висловлюючи ці твердження, має на увазі таку дійсність: 1. Україна (Русь), володарем якої є гетман Богдан, має незалежне військо. 2. Україна (Русь) має територію, на якій панують українські закони незалежні від Польщі, Турції, Московитії чи будь-якої іншої держави. 3. Україна (Русь) має державну скарбницю, жодній державі не платить данини, обмінюється вільно дипльоматами з Турцією, Швецією, Московитією, Литвою, Молдавією, Семигородом та іншими державами. 4. Україна (Русь) має стани: Косацький, Шляхетський, Міщанський, Духовний, і кожний з них має свої закони і права. [842]

    550. М. ГРУШЕВСЬКИЙ ПИШЕ, ЩО ПІСЛЯ "ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ УМОВИ" "Україна мала права осібної держави, зовсім самостійної, автономної, тільки зв'язаної особою царя з Московщиною". Гетман Богдан, ведучи війну з Польщею, хотів, щоб Московитія дотримувалася нейтралітету, або давала йому військову допомогу. І тому він посилав послів до Московитії, старався знайти спільну мову, і навіть погрожував, коли чув, що Москва займає невиразне становище.
    Московитія боялася складати військовий союз з Україною (Русью), думаючи, що це заставить Польщу скласти з Литвою, Швецією і Кримською ордою союз спрямований проти Московитії, яка, переживши двох Лжедимитріїв, чулася слабою і війни боялася. І боялася, щоб республіканський (чи демократичний, вольний дух) України (Русі) не проник в Московитію, і не викликав бунту "крепосних крєстян" проти азіятсько-деспотичних законів московських.
    І тому в травні (1653 р.) в Москві (в Кремлі) був скликаний Собор, де були цар, патріярх, бояри, стольники, стряпчі, щоб обміркувати чи союз Московії і України не пошкодить Московії. Гетман Богдан хоче, щоб Москва оголосила війну Польщі: без такого оголошення, гетман не хоче вважати себе союзником царя Алексія. Кремль думав, що союз гетмана і царя буде Москві корисний. Україна виснажена шестилітньою війною з Польщею: є [842] тепер для Москви нагода здійснити "порабощения и поглощения Украйни".

    551. (ЦК КПСС ВИДАВ "ТЕЗИ ПРО 300 РІЧЧЯ ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ З РОСІЄЮ", у яких пише, що "Хмельницький, виражаючи споконвічні сподівання і прагнення українського народу до тісного союзу з російським народом і очолюючи процес складання української державности, правильно розумів її завдання і перспективи, бачив неможливість врятування українського народу без його об'єднання з великим російським народом, наполегливо добився возз'єднання України з Росією".
    З великим чи малим російським народом гетман Богдан переговорів не мав. Він переговорював з Бутурліним, для якого справи народу не існували - Бутурлін вислуговувався перед царем Алексієм, мріючи про боярські права, і про отримання в дарунок нових декілька сотень рабів ("крепосних"). І хан чи цар-деспот Алексій не виражав прагнення і сподівання російського народу, тримаючи його в "кандалах" півазіятського рабства.
    "История СССР", фальшуючи історію, пише, що "єдинодушно" "народные массы России отражали желание воссоединится с братским украинским народом". Звідки вони знали, що він "братский": ніколи в історії ці два народи (до 1654 р.) не мали нічого спільного. Православія - чужа релігія, яку як знаряддя, використовували хани. Чи може українці повірили, що польське братське "порабощєніє" - гірке, а московське - солодке? Що ж: Каїн і Авель були братами, Басманов і Годунов були братами і один одного душили в ім'я "порабощєнія". Ханською деспотією писана "История СССР" ширить ненависть між народами!

    552. ГЕТМАН БОГДАН (І ЦЕ ПРАВДА) "ОЧОЛЮВАВ ПРОЦЕС СКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ" і шукав союзників (посилав послів до Турції, Московитії, Швеції), щоб Українську державу скріпити, а не щоб її приєднати до Московитії, поставивши свій народ "под власть тирана-царя Московитії", яку забрали у свої руки вихрещені татари (мурзи, хани, беї). Тарас Шевченко, знаючи про отатарення Московитії, пише в "Єретикові": "Розбойники, кати в тіарах все потоптали, все взяли, мов у Московії татари".
    Народ любить надіятися на себе, на свої духовні й тілесні сили. Народ облагороднює себе гордістю тоді, коли він у тяжкі обставини потрапивши, спасає сам себе, славить сам себе своїми оборонцями-богатирями. Немає (і ніколи не було) такого глупого народу, який би шукав порятунку, добровільно йдучи в ярмо того чи іншого іноземного тирана (наприклад, короля Яна Казиміра Польського чи царя Алексія Михайловича Московського). Москалі (рускіє), реклямуючи, що українці (русичі) добровільно возз'єдналися з Москвою, щоб на вулицях Києва не було чути україн- [843] ської мови, представляють українців перед світом, як глупих людей, роз'ятрюють національну ворожнечу.

    553. Я ВЖЕ ГОВОРИВ, ЩО СПРАВА НЕ В "ВОЗЗ'ЄДНАННІ", А В ЙОГО СУТІ: є "возз'єднання" двох сил, де ні одній не дозволено бути домінантом. І є "возз'єднання" двох сил, де діє закон: право по стороні тиранії. У таких обставинах слово "возз'єднання" стає синонімом поневолення, обману, підступної пропаганди, наприклад, веденої ЦК КПСС при допомозі ЧЕКА, НКВД, КҐБ.
    Білий цар-хан Алексій Московський, як видно з "Тез ЦК КПСС", "виражав споконвічні сподівання і прагнення російського народу" (і обов'язково "великого"). І він, деспот, "рятував український народ" так, як Іван Грозний рятував Новгород чи Іван Калита - Тверське князівство. Що під словами "возз'єднання України з Росією", Москва розуміє грабування, гноблення, деморалізацію Українського народу, катування його кращих синів і дочок, про це свідчитимуть історичні факти "возз'єднання", про які я почну говорити.

    554. ЦК КПСС ВВАЖАЄ, ЩО "ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА" Й "УМОВА" БУЛИ АКТАМИ ВІДРЕЧЕННЯ УКРАЇНИ (РУСІ) від волі (самостійности) і радісного вияву рабської підлеглости тиранові-цареві Московитії, в якій панує варварська (заведена Татаро-Монгольською ордою) система державного правління. "Москвитяни успадкували імперію від Чингіс хана", "Золота Орда була насправді знана, як Біла Орда, цар Московії, як наступник ханів цієї Орди, був тепер названий - "Білий цар", і "Монгольські принципи урядування були далі збережені і завершені Московським правительством" (Проф. Ґ. Вернадський, "Монголи і Россія", Ейл університет, 1953 р.; Лондон: Оксфорд прес, стор. 388, 389, 390).
    Гетман Богдан у Переяславі сказав, що цар Московитії Алексій не склав присяги, що буде чесним союзником. Та попи, не слухаючи гетмана Богдана рекли: "Покладемося на Євангельські істини, що цар Московський, як цар православний, шануватиме вольности країни нашої": от і вся документація Переяславської умови.
    Архимандрит Прохор (довірений духовник царя Алексія) ходив із "замосковською чіновною кнігою" у супроводі попів міста Переяслава. Попи переяславські довірливим людям (побожним рабам православним) рекли, що підлеглість цареві Московитії помагає гетманові Богданові громити католицьку Польщу. І тому "єдинодушно й радісно складаймо присягу на вірність царю, возз'єднуймося з православною Московією, а не бусурманською Турцією, католицькою Польщею, протестантською Швецією; "возз'єднуймося, щоб єсми вовєкі всі єдино билі, слава Отцю і Сину й Святому Духові"! [844]

    555. ЧИ ПОПИ (ГОЛОВНІ ПРОПАГАНДИСТИ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ УМОВИ) ДБАЛИ ПРО КРАЩЕ ЗАВТРА РІДНОГО НАРОДУ, про його державність? Ні, ні! Вони були душителями свободи слова, совісти; вони, бачачи в православії свої шкурні (маєткові) інтереси, закликали народ боронити православія і при допомозі православія гнобили народ: так пише Костомаров.
    В Україні (Русі) "в більшості духовні (попи) зовсім не мали нічого священного, крім одягу під час богослуження", "деякі з наших пастирів розумного стада Христового ледь достойні бути пастухами ослів", "Не пастирі вони, а вовки хижі, пожираючі своїх овець. О нещасливе стадо!", "Церква наша наповнена на духовних місцях (...) грубіянами, нахабами, гуляками, обжерами, розпусниками, ненаситними сластолюбцями, святопродавцями, несправедливими суддями, обманщиками, фарисеями, підступними юдами" (Н. І. Костомаров, "Собраніє сочінєній", Петербург, 1903 р., кн. 1, т. З, стор. 639, 640).
    Костомаров (вірний побратим Тараса Шевченка), даючи таку характеристику духовенству християнської України, покликається на літописи, архіви, документи, у яких зазначаються списки попів-донощиків, агентів, які мали завдання робити розбрат між українськими полковниками, продавали Москві таїни Старшинської ради, пляни того чи іншого гетмана.
    Злочинні юди, чорноризні обманщики, розпусники і грубіяни їздили з обманщиками-послами Московської орди по парахвіях, зганяли побожних рабів православних на сільську площу: творили православний цирк названий "присягою народа Малоросії царю Алексію Московському".

    556. ПРИСЯГА - ЦЕ СЛОВА; "МОСКВИТЯНИ НІКОЛИ НЕ ВІРЯТЬ СЛОВАМ, бо ніхто не вірить їхньому слову" (Карамзін, т. 10, стор. 168). Якщо ж москвитяни організовують присягу, то не тому, щоб їй вірити, а тому, щоб її використовувати, як засіб обману: присягнувся, що цареві Московському служитимеш, а тепер про вольності говориш, значить "прєдатель", "прєдатєля - казніть!", бо він ворог возз'єднання двох братніх народів.
    14 січня посол Бутурлін з москвитянами і попами приїхав до Києва: тут його стрів з попами Київський митрополит Сильвестер Косів. У св. Софії Бутурлін оголосив, що православний цар Московитії боронитиме православних і тому православні повинні радіти і складати присягу, що не зрадять царя, оборонця православія.
    Київський митрополит С. Косів, ставленик короля Польського, попав у складні обставини: Переяславська умова взаємно не підписана; гетман Богдан поїхав у Чигирин - обурений поводженням Московитії; може відновить переговори з Польщею? Митрополит відмовився складати при- [845] сягу. Бутурлін почав погрожувати, і: 19 січня митрополит С. Косів з попами і монахами присягнувся, що не зраджуватиме Москви.

    557. 24 СІЧНЯ ПОСОЛ БУТУРЛІН ПРИБУВ ДО НІЖИНА, де зустрів свого шпигуна-протопопа Максима Філимоніва, який позганяв до церкви побожних рабів православних. І влаштував видовище назване "возз'єднанням двох народів". Стояв Бутурлін з "стрєльцами", до нього з молитвами, корогвами, кропилом і кадилом ішов протопоп Максим Філимонів, голосячи, що "все єдінодушно, чтоб радость межи народом стала, чтоб есми вовеки вси єдино были, для спасєния греческой вєри, приносим присягу на вєрность царю Алексею Михайловичу".
    Парахвіяни вже звикли до таких церковних ритуалів: були вони під час творення юнії, коронації короля Польського, призначення нового митрополита, ну й тепер протопоп Максим Філимонів кропить і оспівує посла Бутурліна, ніби патріярха Паїсія з візитацією стрічає.

    558. ПОСОЛ БУТУРЛІН ПОВЕРНУВСЯ ДО МОСКВИ і, щоб підняти свій престиж, хвастливо сказав, що "вся Малоросія присяглася служити царю Московитії". Цар Алексій, повіривши цим словам, дав Бутурлінові титул "дворецького". І особисто підніс йому "золоту чашу з золотими дєньґамі". І тепер почнеться терор: "коли вся Малоросія присягнулася служити цареві Московитії, а ті чи інші полковники чи гетман вестимуть політику не корисну для царя, значить, їх треба "казніть", бо вони "изменники - гетманы и старшины" ("История СССР", стор. 302). (Фальсифікації складені в Москві в справі Переяславської умови москалі (рускіє) ширять в Україні, маючи на меті завдання: легковірних хохлів обманювати, роблячи їх чесними лакеями московськими, а тих хохлів, які обман пізнавши, обурюються, ставити "под караул" і гнати на каторжні роботи в Сибір, як "ворога народних мас".
    О, яке зневажливе трактування Українського народу! Сам чорт посоромився б так глумитися з народних мас! Німці й англійці - справді два братні народи, та в найтяжчому лихолітті ніколи б англійські народні маси не склали б єдинодушно присяги на вірність Німеччині чи навпаки - німецькі народні маси - на вірність Англії.
    Якщо народ має почуття гідности, самопошани, то він жодній країні (державі) ворожій чи приятельській, присяги на вірність складати не буде! У ментальності москвинів (і про це пише Карамзін) загніздилися "татарські порядки". Москвини майже триста літ єдинодушно приносили присягу "на вєрность Татаро-Монгольской орде". І цей, по-рабському принизливий душу народу, звичай москвини накидають й Українським народним масам, осквернюють їхню національ- [846] ну гідність перед народами Европи і Азії!

    559. 1654. 5 ВЕРЕСНЯ. На основі існуючого військового союзу між Україною (Русью) і Московитією, прибуло Московське військо очолене воєводою Бутурліним до гетмана Богдана. Війська (Українські і Московські) зустрілися в селі Романівці (на Волині). Має початися спільна війна з Польщею.
    (У цій війні Московитія зрадить Україну (Русь), зрадить "Украинские народные массы, которые (як пише "История СССР") "єдинодушно принесли присягу на верность России", і підпише "переяславську умову" з Польщею, щоб спільно з нею поневолювати Українські народні маси, розчленувавши напополам землі України-Русі).

    560. 18 ВЕРЕСНЯ. ГЕТМАН БОГДАН РОЗГРОМИВ ПОЛЬСЬКИХ ВТОРЖНИКІВ МІЖ ОСТРОГОМ і Межиріччям. І дав наказ полковникові Лісницькому і московському капітано в і (який мав свою військову частину) Калачову, щоб вони переслідували утікаючих поляків.
    Біля гетмана Богдана перебуває воєвода Бутурлін. З Москви прибулий посол Артемон Матвєєв сказав гетманові Богданові, що цар Московитії Алексей Михайлович хоче, щоб гетман забрав Молдавію, на яку зазіхає султан. Гетман Богдан відповів, що в цю пору він не має на меті займатися Молдавією. Москва відчула, що гетман не звертає уваги на прохання її царя.
    Московитія, "помагаючи" гетманові Богданові у війні з Польщею, посилає воєводів В. Шереметєва і Г. Ромодановського. Гетман Богдан бачить, що народне прислів'я правильне: возз'єднувалася кобила з вовком, але додому не повернулася". Воєвода Бутурлін вигнав поляків з міста Гусятина і почав зганяти народні маси на площу. Народні маси, оточені озброєними москалями, стояли перелякані: поженуть їх в Москву на каторжні роботи, продадуть татарам? Прийшов піп і потішив, сказавши, що всі єдинодушно повинні скласти присягу "на вєрность царю Московії". Оточені народні маси справді спішили якнайскорше скласти присягу, щоб вирватися з оточення: колом стоять озброєні москалі суворі й мовчазні. Бутурлін перед тим, як відпустити народні маси з оточення, оголосив, що складена присяга означає "возз'єднання": місто Гусятин, усі маєтки в місті і жителі відтепер стали "подданими царя Московського".

    561. ГЕТМАН БОГДАН СУВОРО СКАЗАВ ВОЄВОДІ БУТУРЛІНОВІ, що його (московське) військо поводиться в Галичині гірше, як Орда: грабує населення, шукає "ізмєнніков", зганяє заляканих людей на площі складати присяги "на вєрность царю" і попам (своїм помічникам) дарує соболі, обіцяє маєтки - робить такі "порядки", як у Башкірії. Воєвода, почувши гнівні слова гетмана Богдана, послав гінців у Москву, що "гетман не преданий". І [847] з Москви швидко прибув царський посол Лопухін.
    Посол Лопухін сказав, що цар Алексій знає, що гетман Богдан Переяславською умовою тільки залякує Польщу, про возз'єднання ж з Москвою й не думає і тому має таємні переговори з Швецьким королем Густавом - лютим ворогом Московитії, який вже вторгнувся у Польщу. Польський король Ян Казимір, знаючи, що гетман Богдан зненавидів грабіжницькі дії воєводи Бутурліна, прислав йому (гетманові) теплого листа.
    "Ти мене зробив королем і ти мене скинути можеш, коли схочеш. Бери, що хочеш, хоч би й до Висли, тільки поможи мені проти моїх неприятелів, бо крім Бога і тебе, і війська твого, не маю помочі ні звідки"; цей лист писаний королем 13 серпня 1655 року.
    Московський посол Бутурлін довідався: гетман Богдан незадоволений поводженням Московського війська, і тому має таємні листування з королем Польщі. З Москви від царя Алексія до посла-воєводи Бутурліна, який перебуває у Києві, прийшло розпорядження: довідатися, що для гетмана Богдана привіз Федір Виговський від короля Польщі.

    562. 1655 РІК. ШВЕДСЬКЕ ВІЙСЬКО ВВІЙШЛО В ПОЛЬЩУ. Король Швеції Ґустав і гетман України (Русі) Богдан стали союзниками. Швеція - ворог Московитії. Цар Алексій, довідавшись, що гетман Богдан має умову військову з королем Ґуставом, відчув, що Переяславська рада (умова) гетманом Богданом кансельована. Гетман Богдан їде до Львова, щоб зустрітися з Швецьким полководцем Вітенберґом.
    28 серпня Шведи ввійшли у Варшаву. Король Ґустав у Варшаві отримав листа від гетмана Богдана, де пишеться: "Гетман і його військо тішаться, що Польща переходить під владу короля Карла Ґустава". Полковник Іван Золотаренко написав королеві Ґуставові листа, що десять тисяч українських воїнів можуть бути у його розпорядженні.

    563. 1656 РІК. СІЧЕНЬ. КОРОЛЬ ШВЕЦІЇ ҐУСТАВ ПРИСЛАВ ПОСЛІВ ДО ГЕТМАНА БОГДАНА, заявляючи, що межі України (Русі) сягають по Вислу. І радить гетманові не звертати увагу на жадні умови з королем Польщі. Король Швеції зазначив, що хоче зустрінутися з гетманом України (Русі), бажає скласти умову про спільну війну з Польщею.
    9 лютого король Польщі Казимір прибув до Львова, щоб особисто зустрітися з гетманом України Богданом у справі миру і військового союзу. З півночі до Львова йде король Швеції Ґустав, щоб зустрітися особисто з гетманом України Богданом. Не мігши перемогти тяжкої дороги, король Ґустав біля Томишева повернув своє військо, і пішов до Перемишля.
    25 жовтня. У місті Вільне посли Московитії і Польщі з'їхалися: обмірковують справи "мирного союзу". Московитія обурена, що військо України (Русі) при до- [848] помозі Білоруського населення, вигнало Москвинське військо з Могилівщини. Полковник Іван Нечай з наказу гетмана Богдана поставив військові сотні в містах Акулинське, Біляєвське, Білгородське, Вербицьке, Пропонське, Слуцьке, Чичерське, Чауське, Уланівське, Смоленське; усіх разом 19 сотень. Усі ці землі звільнили Українські війська, вигнавши Литовське військо, що було в єднанні з Польщею. Цар Алексій хоче, щоб гетман Богдан вивів українське військо з Білорусії.
    Гетман Богдан посилає послів Івана Скоробагатого, Остапа Лубенця і Степана Вербицького до Вільна, щоб вони брали участь у переговорах, які має Польща і Москва. Московитія (чи "Россия") після того, як "Украинские народные массы единодушно принесли присягу на верность России", складає з польськими магнатами умову "перемир'я, що означає: спільно діяти проти України (Русі) і намагатися її землями поділитися.

    564. ГЕТМАН БОГДАН, ЯК ПИШЕ ЛІТОПИСЕЦЬ, ДОВІДАВШИСЬ, ПРО ЗРАДНИЦЬКУ ПОВЕДІНКУ МОСКВИ ("России") у Вільно, "скричав, як божевільний і несамовитий", що немає іншого виходу: треба відступити від Московитії, й шукати іншої допомоги у війні з Польськими загарбниками.
    Москва, знаючи настрої гетмана Богдана, негайно посилає послів (вихрещеного мурзу В. П. "істінно рускаго", царського стольника). І він привіз гетманові Богданові найкоштовніші хутра (160 соболів). І також обдарував писаря І. Виговського, і питає: чи справді Україна (Русь) має возз'єднання з Туреччиною, Кримом, Семигородом, Молдавією, Волохією?
    6-го листопада царський стольник Кікін від'їжджав у Москву. І писар Іван Виговський йому сказав: "Україні (Русі) належить місто Вільно: так було й за наших князів. Москвини-бояри і ляхи-магнати у Вільно обмірковували справи поневолення українських земель. Обіцянки, які дала Москва в Переяславі, забула в Вільно". (У архівах Московитії написано: "І. Виґовський - ізменнік").

    565. (ГЕТМАНОВІ БОГДАНОВІ РОЗВІДКА ДОНЕСЛА: Москва хоче при допомозі попів і монахів (тих монахів, які прибули з Москви, де жили, як утікачі від польських переслідувань) роз'єднати Українське військо, посварити полковників, підтримуючи тих, які (за дари й обіцянки) погоджуються бути слухняними слугами царя Московитії.
    Посол Московитії Ф. Бутурлін у березні (1656 року) два рази привозив коштовні дари для духовенства (ласки царя Алексєя). Гостював у Київського митрополита, золоті тарелі, чаші, ланцюги, хрести подарив. Снуються змови: є прагнення поставити духовенство на службу Москві, обіцяючи йому "царські подаяння" і ласки Московського патріярха. [849]

    566. ПОПИ ЗУМІЛИ НАМОВИТИ УКРАЇНЦІВ-ВОЇНІВ повстати проти полковника А. Ждановича, бо він став союзником шведів-антихристів, і неприхильність проявляє до православної Москви. І таке саме повстання попи підняли у полку Юрія Хмельницького. Повстання проти антимосковської політики гетмана Богдана таємно очолює прибулий з Москви "ґаспадін Іван Желобузький", оточений попами, купцями і "тайними совєтнікамі". Ґетман Богдан бачить: його влюблене військо, якому він життя присвятив і яке покрило свої подвиги вічною славою, здеморалізовується попами (москофілами-платними агентами.) Він тяжко переживає несусвітне горе: у полках агенти вигукують "с Москвой!", а воїни: "з батьком-гетманом Богданом!".

    567. 1657 РІК. 28 БЕРЕЗНЯ. ПОЛКОВНИК ІВАН НЕЧАЙ (отже два роки після "Переяславської умови") дав наказ Московському воєводі Бутурлінові, щоб він з селища Дишкове негайно вивів Московське військо. Москвини у селищах грабують українців.
    Полковник А. Жданович у березні вигнав поляків з Пінщини. Знатні діячі Пінщини проголосили, що вони визнають владу гетмана Богдана. Волинь, Литва та землі біля Висли повідомили, що визнають владу України (Русі). У червні Новгород, де перебувало Українське військо очолене полковником Іваном Нечаєм, виявив бажання звільнитися з деспотії царів Московських і з'єднатися з Києвом: Новгородці пригадали славні часи царя Ярослава Мудрого.
    Москва 9 травня прислала послів (Ф. Бутурліна і дяка В. Михайлова) до гетмана Богдана. У Кремлі тривога: цар Алексій отримав відомості від короля Польщі, що Україна (Русь) має союз (возз'єднання) з Швецією і Семигородом. Гетман Богдан знає, що Український народ за три роки добре пізнав вдачу північних вторжників "єдиновєрних", їхню жорстоку побожність і їхнє прагнення бути начальниками над українцями. І він, виразник волі Українського народу, відмовляється прийняти послів з Москви. І каже своєму синові Юрієві не складати присяги на вірність Москві. Писар Іван Виговський сказав послам Московії, що москвини не дотримуються жодних умов і поводяться на Українських землях, як татари.

    568. ГЕТМАН БОГДАН ДОВІДАВСЯ, що в Пінську була рада Пінської знаті, яка вирішила: Пінщина визнає зверхність влади України очоленої гетманом Богданом. Гетман повідомив Пінщину, що всі її права проголошуються недоторканими. Землі, які перебували під польською окупацією, добровільно (без жодних "присяг на вєрность") зголошуються під зверхність Українського війська.
    18 травня. На Раді Старшин у Чигирині вирішено, що Україна (Русь) діє, як незалежна держава, не визнаючи опіки Польщі, Москви, Криму, Туреччини. Гетман [850] Богдан перед старшинами проголосив закони борні: приєднання до України (Русі) її рідних земель по Вислу, повне уневажнення "Переяславської умови", булава передається синові Юрію; триматися Українсько-Семигородсько-Шведського союзу.
    Москва довідавшись, що гетман Богдан, як монарх, передав гетманськии престол синові Юрію, прислала послів у Чигирин. Прибулі посли Московії почали юного гетмана Юрія намовляти, щоб він склав присягу цареві Московитії. Гетман Богдан відповів, що гетман Юрій присяги не складає. 27 липня о 5-й годині вечора Великий Гетман Богдан помер у Чигирині, 25 серпня похований у Суботові.

    569. ШІСТНАДЦЯТИЛІТНІЙ ЮРІЙ - ГЕТМАН УКРАЇНИ (РУСІ). Щоб між полковниками не почалася боротьба за гетманськии престол, Рада Старшин має призначити юному гетманові Юрію радників. Син гетмана Богдана - символ слави, влади, єдности. Полковники, в ім'я єдности, зобов'язані славити Авторитет. Рада Старшин не знала таїн державного порядку, і проголосила гетманом Івана Виговського, вважаючи, що "Юрій повинен підрости". Ні, прапорові не треба підростати: оточіть його пошаною, і від його імени і в ім'я його імени, виберіть Головнокомандуючого. І покляніться, що ніхто з полковників не прагнутиме сам (чи при допомозі чужої держави) брати в руки булаву, і дійте, скріпляючи основи молодої держави.
    Гетман Іван Виговський (потомок української боярської родини з міста Вигове) - вірний син України (Русі). До гетмана Івана прибув посол Польщі Казимір Беньовський. Москва під кличем "опіка над православними", посилає свої військові частини в Україну (Русь): вони очолені воєводою Ромодановським. Ромодановський справи "порядку" полагоджує при допомозі попів, даючи їм дари. Попи проти будь-якого союзу України (Русі) з Турцією, Польщею, Швецією.

    570. СЕРПЕНЬ. УКРАЇНЦІ ПОБАЧИЛИ, ЩО ВОЄВОДИ ШЕРЕМЕТЄВ, БУТУРЛІН, РОМОДАНОВСЬКИЙ, які з московськими ордами вторгнулися в Україну (Русь), кажуть "ми такі, як ви, слов'яни, браття", справді ж не є слов'янами. Вони віру грецьку мають і говорять по-лов'янському і ненавидять слов'ян (українців). Між українцями постає ненависть до шереметєвих-бутурліних-ромодановських.
    Вторжник Шереметєв, боючись народного повстання, почав у Києві ставити оборонні споруди. Москалі (рускіє) кричали киянам: "Прєдатєлі! Но ми вам покажем желєзом і кров'ю, что такоє клятва на вєрность царю і воссоєдінєніє двох єдиновєрних народові".
    Вторжники очолені Шереметєвим почали біля Києва вирубувати гаї, дерева тягнути до Києва, ставити "кремль" (оборонні споруди). "Не рубайте наших дібров! Ідіть, кацапи, додому!" - кричали українські юнки і юнаки. [851]
    571. 16 СЕРПНЯ ПЕРЕДОВИЙ ЗАГІН ГЕТМАНА ІВАНА ВИГОВСЬКОГО ПОКЛИКАНИЙ ХЛІБОРОБАМИ, наблизився до річки Либідь, "дві верстви від Києва", і дав наказ: "Москва! Солдати, не рубайте лісу!" "Ето всьо наше, ви клятву склалі на вєрность Москвє й царю, воссоєдєняйтєсь!".
    Постала напружена безвихідь: москвини, погостювавши на Українській землі, дуже полюбили її сонце, гаї, поля, "її паляніци", "варєнікі", "галушкі", масло, сметану, і їм не хочеться іти додому (на північ понуру, болотяну, бідну, де немає ні вишневих садів, ні солов'їв, є бідні шалаші, в "ізбушках щі да клюква"). Москвинам хочеться "воссоєдінятся", щоб у Києві була "власть батюшки-царя", але "прєдатєлі, ізменніки протів воссоєдіненія", і кажуть: "рускіє, ідіть додому!".

    572. УКРАЇНСЬКІ ВОЇНИ БІЛЯ РІЧКИ ЛИБІДЬ РОЗГРОМИЛИ МОСКВИНІВ - ЗАГАРБНИКІВ. Недобитки утекли до Києва під охорону воєводи Шереметєва, який поставив оборонні споруди. І утверджує в Києві "власть Москви .
    Біля гори Кисилівки окопався загарбник Іван Зубов. І кричить, що "Києв подданий Москвє". Гетман Іван Виговський підійшов зі своїм братом Данилом (Виговським) під стіни Печерського монастиря. Жахлива ситуація: іти вперед можна тільки по трупах киян, яких Шереметєв пов'язав, поставивши рядами, а за ними поставив "драгунів". Гетман Іван Виговський відійшов від Києва. Брат Данило ранений: воїни віднесли його на човен, який відплив на Запоріжжя.
    Московитія почала заповнювати Київ військом, ставити нові вкріплення; киян, які відважувалися казати "Москва, іди додому", москвини хапали і катували в ім'я "возз'єднання двох братніх народів.

    573. 16 ЖОВТНЯ. ПРЕДСТАВНИКИ УКРАЇНИ І ШВЕЦІЇ В КОРСУНІ ПІДПИСАЛИ УМОВУ, що: "Визнається і проголошується Запорізьке військо і йому підвладні землі, як країна вільна і як народ нікому не підданий". Почувши про умову України (Русі) і Швеції, Москва негайно послала на Українські землі орду, очолену Ромодановським, щоб вогнем і мечем утверджувати "возз'єднання двох народів" на основі "подданства царю Московитії".
    Гетман Іван Виговський покликав собі на поміч Кримську орду, очолену Карач-беєм. (Посол Московитії (вихрещений татарин) Кікін підписав з гетманом Іваном Виговським "умову перемир'я" і відправив її до Москви).
    У Москві вирішено: у тих містах і селах українських, де стоїть московське військо, заводити "крепосніческіє порядкі", українців вважати підданими Московитії.

    574. МІЖ ПОЛКОВНИКАМИ ГЕТМАНА І. ВИГОВСЬКОГО ТРЕБА ЗРОБИТИ РОЗ'ЄДНАННЯ: тих полковників, які підтримують попівську промосковську орієнтацію, обдаровувати золотом, собо- [852] лями. Обіцяти їм маєтки (села, пасовище), тобто їм їхнє давати за слухняну службу Москві. І Москва переманила на свою сторону Полтавського полковника Пушкаря. Попи закликають побожних православних іти до Пушкаря і не підтримувати гетмана Івана Виговського, бо "він має союз зі Швецією".
    "Московські агенти, найбільше споміж духовенства, ширили кличі, що треба обмежити владу і права гетмана та старшини, завести по містах московські залоги, та піддати Україну прямо під царську руку. Московський уряд вів таємні переговори з Пушкарем і Барабашом, царські воєводи, яких наслано на Україну, нищили прихильників Виговського" (І. Крип'якевич, "Велика історія України", 1948 р., стор. 486). Агенти Московії діяли "споміж духовенства", знаючи, що духовенство України (Русі) - каста найбільш здеморалізована.

    575. "ОБМЕЖИТИ ВЛАДУ І ПРАВА ГЕТМАНА" ЗНАЧИТЬ ОБМЕЖИТИ САМОСТІЙНІСТЬ УКРАЇНИ, "піддати Україну під царську руку" значить запровадити в Україні ординські варварські порядки. (Я вже говорив, що попи України (Русі) підтримували московські порядки тому, що вони тиранські: тирани обдаровували попів пишними привілеями. Порядки українські (гетманські, косацькі) устійнювалися під кличами "вольности": попи боялися вольности, яка обмежувала їхні привілеї. Московія, намовляючи українця зраджувати українця, хоче при допомозі Пушкаря знищити Виговського, а потім при допомозі ще вигіднішого лакея, знищити Пушкаря. Треба визнати, що тактика московська досвідчена, спритна, гнучка: в ній втілена мудрість знищення, гноблення і господства.
    Гетман Іван Виговський хоче мирно всі справи полагодити з Полтавським полковником Пушкарем і з кошовим Запорозького війська Дмитром Барабашом. У церквах попи речуть, що гетман Іван Виговський зрадив православіє: мав розмови з шведськими послами, які не визнають хреста й зневажливо ставляться до "крестоцілування".
    "Православна віра - рідна мати наша, терпімо, вміраймо за святе православіє, православна віра ввійшла в нашу душу, в наше тіло, в наш мозок, без православія життя обтяжене гріхами, зачинена дорога до царства небесного".
    Тюлюбаєв (рускій, вихрещений татарин) обвішаний хрестами їздив з попами промосковської орієнтації і жалібно говорив: "Спасіте православіє!" Він хрестився, ставив ікону посеред дороги, бив поклони і постійно повторяв "Спасіте православіє". "Як?" Він пояснював, що треба скинути гетмана І. Виговського (ворога Москви) і вибрати гетманом Мартина Пушкаря (вірного Москві). Гетман І. Виговський дав наказ арештувати Тюлюбаєва. [853]

    576. 1658 РІК. 11 ЧЕРВНЯ. МОСКОВИТІЯ НЕ МОЖЕ В ЧЕСНОМУ БОЮ ПЕРЕМОГТИ УКРАЇНУ (РУСЬ). І тому вживає підступи, які вживали хани, розсварюючи князьків покореного народу. Українця треба обдарувати соболями, золотими блюдцями, щоб він був "свой парень". І тоді його, як пса нацькувати проти того українця, який не хоче себе продати Москві. І Московитія придбала "вєрного парня" Мартина Пушкаря. Пушкар організував з українців ("істинно православних") військо. І при допомозі Московитії хоче розгромити військо ("неістинно православних") гетмана І. Виговського.
    Під Полтавою гетман Виговський просить полковника М. Пушкаря не догоджати Москві, повернутися обличчям до рідного народу. Пушкар почав просити у Виговського помилування, і може просив щиро. Виговський повірив у каяття і послав до нього послів.
    Пушкар оточений попами, які в возз'єднанні з Москвою бачать особисті вигоди, і тому й народ закликають до возз'єднання. Москва - країна деспотична. Я щойно говорив: там, де влада деспотична, попи багатіють: скріплюють владу деспота, отримуючи від нього ярлики, грамоти. Пушкар в ім'я православія повбивав послів (братів своїх). І вночі напав на військову частину гетмана Виговського. Почалася кривава братовбивча війна. Погиб в бою Пушкар з печаттю зрадника й оборонця святого православія.
    577. ПРАВОСЛАВІЄ ЗДЕМОРАЛІЗУВАЛО СИНІВ НАРОДУ: Пушкар діяв, вважаючи себе вірним сином народу - бо ж боронив православія і союз з "єдіновєрною" Москвою. І вважав гетмана Виговського зрадником народу. Гетман Виговський, маючи в руках булаву, думав про державне життя Вітчизни. Побачивши, що москалі (рускіє) поводяться, як загарбники, він заключив союз з Швецією, відчував у ній прихильніше ставлення до державного життя України (Русі).
    Попи розголосили, що гетман Виговський має дипльоматичні стосунки з протестантською Швецією, став "ізмєнніком православія", "прєдатєльом" єдиновірної Москви.
    (Я вже говорив, що Москва дивиться на православія так, як дивилася Орда: православія - священне знаряддя обману побожних рабів. І москвини (рускіє) по-ханському вміють цим знаряддям оперувати, обдурюючи українців. Єреї навчили українців вірити, що православія - рідна мати, рідна церква; українці тому й держави не мають, що називають те знаряддя, яке їх тримає в тяжкій неволі, рідною матирею).
    Полтавці казали, що спільник Пушкаря, Барабаш, затаював своє півтатарське походження, і виявив себе тоді, коли до нього прибули з Московії такі, як він - Тюлюбаєв, Тулупов. І. Крип'якевич пише, що "Ця домашня війна коштувала Україні 50.000 жертв у людях". Вона була викликана агентами Московії, щоб українці, [854] самі себе окривавлюючи, утрачали спроможність відстоювати права бути панами на батьківській землі.

    578. ГЕТМАН ІВАН ВИГОВСЬКИЙ, РОЗГРОМИВШИ ПОВСТАННЯ ПУШКАРЯ І БАРАБАША, видав до Українського народу маніфест, пишучи: "Зраду підступної Москви видно в усьому, вона готує нам ярмо домашньою громадянською війною, нашою власною зброєю, все це ми виявили".
    Москва так, як і кожний загарбник, має право користуватися усіми засобами, щоб загарбати Україну (Русь) і поневолити її народ: її найуспішніше знаряддя, це православія, хто проти Москви - той проти православія. Українці поставили православія вище національних і державних справ України (Русі). І тому гетман Іван Виговський і всі такі, як він, що старатимуться самостійну Українську Державу утвердити, бій програють.

    579. 1658 РІК. 16 ВЕРЕСНЯ. МІСТО ГАДЯЧ. Гетман Іван Виговський; Генеральний суддя Богданович; Генеральний писар Іван Груша; Генеральний обозний Тимохвій Носач; полковники: Лісницький (Миргородщина); Петро Дорошенко (Прилуччина); Павло Тетеря (Переяславщина); Швець (Лубенщина); Силич (Чернігівщина); Іван Богун (Поволоччина); Гоголь (Подільщина); Зеленський (Подністрянщина); Михайло Ханенко (Уманщина); Жданович (Київщина). І представники Українських народних мас - люди Косацької знаті: Лобода, Нечай, Гуляницький, Головацький, Хмельницький, Верещак, Морозенко, Северин, Немирич та їхні роди. Усі вони вирішили осудити затії промосковської попівської партії, яка діє під кличем "возз'єднання православних народов" і "подданость царю Московитії". Народ України (Русі), шануючи свою гідність, не хоче у своїх містах і селах бачити вторжницьку орду Московитії.

    580. У ГАДЯЧІ УКРАЇНА (РУСЬ), ПОЛЬЩА І ЛИТВА ПІДПИСАЛИ УМОВУ, яка має більшу правомочність, як "Переяславська умова". У Гадяцькій умові зазначено, що Україна (Русь) "сама порядкує своїми внутрішніми справами. Найвища Законодавча влада належить Раді, котра складається з послів всієї України (Русі). Гетман обирається на весь свій вік, і має найвищу законну владу - є волею Ради. Україна (Русь) має свій суд ведений рідною мовою, має свій скарб, куди йдуть доходи та податки з Українського народу для потреб влади Гетмана. Має свої гроші, урядовців-міністрів. Усі найвищі урядовці повинні бути Українцями. У Києві має бути університет. Військо перебуває під командою гетмана". [855]

    На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
     На титульну сторінку      Покажчик       Зміст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52