Мага Віра
Двадцять сьомий день
УКРАЇНСЬКА ДУХОВНА РЕВОЛЮЦІЯ, 1.
1. МИ, РУНВІСТИ, ВНУКИ ДАЖБОЖІ врочисто повідомляємо Світ, що Українська Духовна Революція, про яку сотні років мріяли кращі сини і дочки України, почалася!
Українська Духовна Революція ознаменовує відхід Українського Народу від жертовників Чужовір'я (від юдейської секти - тобто, від християнізму греко-римської інтерпретації, від комунізму москвинської імперської інтерпретації). Українська Духовна Революція іде, як сонячне світання, під прапорами Рідної Української Національної Віри!
Буде великий бій! Ми, рунвісти, йдемо проти Чорного світу в тисячу разів сильнішого за нас, але ми його переможемо! Ми - вибранці Матері-Природи. З нами іде Історія, Воля, Любов, Правда, Натхнення, з нами йде Дажбог - вічний і всюди сущий Датель Буття!
2. ДОРОЖІМО СВОЄЮ КРОВ'Ю! Ми її багато пролили безтолково, неощадно. Ми її розхлюпували, як воду. Ми її (рідної добротної крови) багато пролили за греко-православіє, за греко-католицизм, за слов'янство, за московський комунізм. Ми цідили кров самі з своїх ребер, ми гинули в тюрмах, конали на палях, горіли у вогні за віру Ісуса Христа, за віру Маркса-Леніна, за мир у всьому світі, за те, щоб між вільними бути вільними!
І ми сьогодні поклонниками Ісуса, Маркса, Леніна викинуті на смітник історії. Ми сьогодні не маємо в Україні навіть тих прав, які має собака. Собака має право боронити свою буду, коли інший собака хоче в ній поселитися. Ми, українці, не маємо права боронити рідної землі. На ній, не питаючи нас, селяться північні вторжники, а нашу молодь (наших дорогих дітей) вивозять на Сахалін, на Камчатку, в сніги Тюменії, на цілинні землі Казахстану. Мільйони українців живуть в Сибірі, їм забороняє сатрапія Тюрми Народів (СССР) "жить в областях Украины".
3. МИ, РУНВІСТИ, ОЗБРОЄНІ ОДЕРЖИМОЮ вірою і знаннями. І великою національною пам'яттю. Ми ніколи не забудемо, що греки (хитропідступні християни) і печеніги (азійська кочова орда) на нашій землі довершили злочин. Вони в нечесному поєдинку над берегами Дніпра відібрали життя у правдоносного володаря України (Руси) Святослава Першого.
Меч Святослава, який був грецькою попократією тисячу років схований від народу, ми, рунвісти, [925] сьогодні піднімаємо, Він у наших руках! Він загартований у боях з кочовою Азією і облудною Візантією. Він - не меркнучий символ Волі, Слави, Віри і Перемоги! РУНВІРА (Рідна Українська Національна Віра) вчить нас, щоб кожна крапля української крови лилася тільки і тільки за справжнє народнє право святої України!
4. СИН СВЯТОСЛАВА, ВОЛОДИМИР ЗРОБИВ ВЕЛИКУ ПОМИЛКУ, послухавши варяжських воєначальників і грецьких попів. Велика помилка зробила його великим. РУНВіра вчить нас, що помилку краще виправити пізно, ніж ніколи. Сонце і Земля Вітчизни нашої для нас святіші за всі чужі "правдиві релігії", соціяльні системи. Сонце і Земля Вітчизни нашої - кров нашого Життя.
Ми переконалися, що жиди в "Біблії" поставлені понад усе тому, що в їх справа Божа вважається справою жидівською. Греки в грецькому православії поставлені понад усе. Вони грецьке православія підпорядкували національним грецьким інтересам. Римляни в римо-католицизмі поставлені понад усе. Вони римо-католицизм підпорядкували національним римським інтересам. Москвини у москвинському комунізмі поставлені понад усе. Москвини справу комунізму підпорядкували справі поширення границь москвинської імперії.
5. МИ ВІД НИНІ ПОЧИНАЮЧИ, ЧИТАЄМО РІДНУ ІСТОРІЮ ПО-РІДНОМУ. Ми її очищаємо від греко-римо-москвинських цензорів і бачимо, як жорстоко на протязі тисячоліття, ми були обдурені, окрадені, принижені, мордовані.
Шмагали нас канчуки Монгольської орди, а коли ми у муках стогнали, нам грек (Київський митрополит - агент Візантії) речав "Ісус терпів і вам велів, раби Божія, православні християни".
Зі всіх сторін, як скажені пси, кидалися на нас польські ізуїти, і коли ми рятували від обезчещення доньок наших, нам пан-отці милостиво рекли "Кесарові - кесарове, Богові - Боже".
Здирали шкуру з нас москвиські біло-червоні опричники, і ми не мали сил боронитися тому, що нам попи привили інстинкт покірности, рабської смиренности і невіри у власні сили.
З мук надлюдських, з принижень, зі старих болючих ран, з руїн і терпінь, зі згустків крови, яка віками лилася по степах святої України, народилися ми, рунвісти.
6. МИ, РУНВІСТИ, З ДАЖБОЖОГО КОРІННЯ ЛЮДИ. Дажбоже коріння було сховане у глибинах нашої святої Матері-Землі. І ні пожежі, ні коні орд азійських, ні панцери Германії і Московитії не мали сил його (Дажбоже коріння) стоптати і спопелити. Ні, нікому не вдалося і нікому ніколи не вдасться вмертвити коріння Дажбожої самобутности України!
Ми по-своєму відчули і зрозуміли самі себе, і втішилися, як діти, і з радости появилися на наших очах сльози - очищаючі святі сльози Волі, Натхнення, Сили. Ми, звільнивши свої душі від мно- [926] говікових кайдан чужовір'я, побачили яка вона (душа наша) широка і глибока, яка вона багатогранна і сильна, яка вона багата на любов, єдність, посвяту!
7. ПОБРАТИМИ МОЇ, ПОСЕСТРИ МОЇ, Я ВАШ ПОБРАТИМ, в ім'я Дателя Буття (великого Дажбога нашого), в ім'я минулого предків наших, в ім'я нашого сьогоднішнього Духовного Пробудження, в ім'я прийдешніх поколінь благословляю Вас, благословляю Єдність Мислення, Єдність нашого епохального Ходу, Єдність наших національних почувань! Благословляю множення рядів Української Духовної Революції!
Щоб ми були жертвенні й могутні в бою, нам потрібна віра - свята Рідна Українська Національна Віра. З її смолоскипами оглядаймо минуле, ідімо в сучасне й майбутнє. Ідімо так, як п'ять тисяч років тому йшли наші предки оріяни до Індії, Месопотамії, Малої Азії, закладаючи вічні основи історії Індо-Европейської раси.
8. УКРАЇНСЬКА ДУХОВНА РЕВОЛЮЦІЯ - СВЯЩЕННА БОРОТЬБА за утвердження в Україні ідеалів РУНВІРИ. Перехід від Чужовір'я до РУНВІРИ відбуватиметься через знищення кривавого москвинського комунізму в Україні, відбуватиметься на принципі закону "Віра в Україні - УКРАЇНСЬКА. Українці мають богорозуміння українське так, як жиди - жидівське, індуси - індуське, японці - японське. Українська Духовна Революція - Вільна й Животворна Сила України, яка своєю волелюбною духовістю не втручається в життя народів Евразії, і живе законом - кожний народ має право вірити в Бога так, як йому підказує його вільна душа, кожний народ має право на своїй землі мати таку соціяльну систему, яка відповідає особливостям його характеру.
9. ДОСТОЙНІ НАРОДИ НІКОЛИ НЕ ГНІВАТИМУТЬСЯ, що в руці Українця меч Святослава. Українська долоня чиста. Вона пахне добротним хлібом, людською щедротністю, а не німецькими крематоріями, московськими концентраційними лагерями, наркотичним ладаном ідолопоклонної візантійської ортодоксії, чадом ізуїтських священних інквізицій, на яких були спалені: найкраща донька Франції Жанна Д'арк, великий син Чехії Іван Гус, на яких були спалені кості великого англійця Джана Викліфа і сотні тисяч інших кращих синів і дочок Европи.
Українська душа свята! Вона до зубів озброївшись, не вторгалася на чужі землі, щоб мирних законних жителів мордувати, гноїти в рабстві, переслідувати їхню мову і торгувати їхньою кров'ю.
10. РИМЛЯНИ, КАЖЕТЕ, НА ХРЕСТІ РОЗП'ЯЛИ ГОСПОДА БОГА народженого юдейською дівицею Марією?! Ми українці, маємо розп'ясти Диявола! І цим дияволом на нашій землі є та потворна гадина, яка тримає українців в духовній неволі, ця гадина повисла на шиї народу нашого червоним серпом Московитії і чорним [927] хрестом Ватикану, ї мучить душу України, рубайте її! Воля Українського Народу починається там, де кінчається духовна диктатура Ватикану, Московитії, Грецької ортодоксії!
Ніколи не забуваймо, що наш хід буде успішний тільки тоді, коли ми правильно знатимемо історію народу нашого. В ній приховані джерела сили нашої. В ній джерелить наша віра, зміст нашої природи.
Читаймо історію народу нашого не як книгу зоології чи ботаніки, читаймо її, як сторінки нашої святости, на яких пульсує трепетна душа нескоримого Українського "Я", на яких пульсує вічно лицарська і вічно жива кров Святослава Першого. Пізнаючи великого предка, ми пізнаємо себе.
11. "КОЛИ СВЯТОСЛАВ ВИРІС І СТАВ ЧОЛОВІКОМ, - каже оповідання занотоване в літописі, - він почав збирати багато хоробрих вояків, бо й сам був хоробрий і легкий. Не возив з собою возів, ні казана, не варив м'яса, тільки, порізавши тоненько, чи конину, чи воловину, пік на вуглях; і так їв. Не мав і шатра, а на спання підстелював підклад (що під сідлом був), а в голову - сідло, і такі ж були й воїни його. А коли йшов на котрийсь край, то сповіщав наперед "Іду на Вас"".
12. ВІН МАВ ПРИРОДУ ГІТТІТА (СКИТА). Він любив Дажбога, і боронив Дажбожу землю від орд Ази, від чужих богів Алаха, Саваота і їхніх пророків Магамета, Ісуса. Він знав, що мир і воля там, де сила. Він, ведучи війська свої проти в десять разів численніших армій Візантії, рік: "Не зробімо сорому землі Руській, а ляжемо тут кістьми своїми! Я піду перед вами - як поляже моя голова, тоді промишляйте самі про себе!" І воїни, піднявши мечі, відповіли: "Де, княже, твоя голова поляже, там і свої зложимо".
Греки стотисячною армією оточили десятитисячну армію володаря Святослава Першого. "І сталася битва. Переміг Святослав, і побігли греки, а Святослав пішов під Царгород, розбиваючи по дорозі городи, що й досі стоять пусті" ("Історія України", Михайло Грушевський, Винніпег, сторінка 10). Не був володар Святослав загарбником, він виганяв вторжників із землі предків своїх.
ІЗ. У 972 РОЦІ, РІВНО ТИСЯЧУ РОКІВ ТОМУ, володар Святослав, маючи 33 років, закінчив свою земну дорогу і пішов у Свягиню Духа Предків, де немає ні початку, ні кінця, де горять зорі світів немеркнучих, де немає ні смерти, ні заздрости, а де є сяйво Дажбоже, яке не можна ні уявою охопити, ні душею відчути.
Святослав - найдостойніший володар роду Людського, Він - совість Землі і Неба. Історик-грек Лео Діякон, студіюючи джерела сили і волі русичів, написав, що в русинів є така віра, що "русин не здається в полон", він свято вірить, що той "хто є рабом на цьому світі, буде рабом й на тому". Була зла, як бачимо з цих тверджень, поганська та ідольська віра України (Руси), Вона вчила ру- [928] сичів гордости і волі, вчила, щоб вони ні на небі, ні на землі не були рабами.
14. НІ НЕБУХАДНЕЗАР, НІ ДАВИД ЮДЕЙСЬКИЙ, ні Олександер Македонський, ні Наполеон не володіли тими високими лицарськими прикметами, які були присущі володареві Святославові Першому. Прикмети благородства, високого душевного піднесення, вірності народові своєму привила Йому свята віра Русі (України).
Греки (ромеї) добре знали, що русичів (українців) можна поневолити тільки тоді, коли на їхній рідній землі від їх рідну віру (рідну духовність) забрати, або висміяти її і привити їм віру рабську (віру секти юдейської) - християнізм грецької інтерпретації.
15. ЛІТОПИСЕЦЬ-РОМЕЙ НАПИСАВ, що володар Святослав Перший був "середнього росту, сильний і кремезний, ніс мав КОРОТКИЙ, світлі очі, голену бороду, мав довгі вуса і на голові чуб, виглядав суворо, був убраний зовсім просто, нічим не відрізнявся поміж інших, була чиста на нім полотняна одежа і єдина краса - золоте кільце у вусі, він був хоробрий і легкий, і ходив, як леопард". Він був останнім володарем України (Русі), який сповідував рідну віру великих предків своїх; в Його голосі, поставі відчувалася вольовість, безпосередня щирість, велика душевна краса.
16. УКРАЇНЦІ (РАБИ - ПРАВОСЛАВНІ ХРИСТИЯНИ), великому синові України (Руси) - володареві Святославові ні одного пам'ятника за десять століть не поставили, жодним великим святом його ім'я не вшанували. Чому? Тому, що він не схотів зрадити рідної віри великих предків своїх. Він не вірив гречинам (ромеям), добре знаючи їхній греко-православний характер, їхню торгівлю душами людськими, Христом, мощами, іконами.
"Коли я прийму іншу віру, то моє військо сміятиметься з мене", - рік володар Святослав. Військо України (Руси) - горді, непокірні й волелюбні внуки Дажбожі сміятимуться, коли їхній князь чужу віру прийме. Військо України (Руси) було горде своєю рідною вірою, і вважало приниженням стояти на колінах перед Богом-юдейцем і його земляками-апостолами та їм подібними грецькими "архистратигами", тобто, "воєначальниками".
Українці (раби православні християни) не рідного володаря Святослава, а жидів звеличили - жида Андрея Первозваного, жида архистратига Михаїла, жидівку Марію, грекиню Варвару, грека Юрія і їм подібний батальйон греко-юдейо-латинських Преподобників.
17. ІСТОРИК ПЕТРО ДОМІАНІ ПИШЕ, що латинський монах Боніфатій ходив до русичів (українців) у Київ ширити між ними віру Ісуса Христа. Він від їх бажав переслідування. Він хотів, щоб вони його мучили, бо мав намір потрапити на список святих мучеників римської церкви. Кияни - горді внуки Дажбожі були людь- [929] ми високого достоїнства, релігійної толеранції. Вони не звертали уваги на монаха Боніфатія, рекли йому: "у світі так буває, що кожний своє возхваляє". І він і не мучений, і без успіхів проповідницьких покинув Київ, і вернувся до Риму.
18. ГРЕКИ І ЇХНІ АГЕНТИ (МОНАХИ-РУСИЧІ), щоб якось оправдати хрещення України (Руси), придумали "церковне казання", що русичі (українці) в жертву богам приносили людей, отже, мали віру "нечестиву", "кумирську".
Археологія ствердила, що хліборобські племена в жертву богам не приносили ні людей, ні звірів. Хлібороби богам жертвували зерно, навар з трав, гриби, ягоди, тобто, все те, що їм дарила велика Мати-Земля.
Хлібороби обожнювали свої жертовники і нікому не дозволяли їх осквернювати. Коли пришелець з Варягії (купець Іван - агент Візантії), живучи в Києві, почав висміювати звичаї і обряди України (Руси), кепкувати з веснянок, писанок, дзбанків, які стояли на кладовищі біля могил, вони (наші предки) забили його (варяга купця Івана). Греки, фальшиво інтерпретуючи цю подію, рознесли вість, що Україна (Русь) приносить людей в жертву богам, Справді, греки приписали українцям (русичам) ті криваві релігійні ритуали, які присущі були грекам.
19. ВІДОМО, ЩО ГРЕКИ БУЛИ ОСОБЛИВО ЖОРСТОКИМ ПЛЕМ'ЯМ, їхнє мисливське життя, бідна земля, безводдя, їхня прив'язаність до вина робили їх і розпусними, і схильними до кривавих ритуалів. Вони богам в жертву приносили своїх синів і доньок, і ці їхні криваві ритуали яскраво відображені в їхній літературі.
Еврипід у драматичному творі "Іфіґінія" пише, що "Дівчину потребують на жертовник Артеміди". "Цар Аґамемнон: "О, ні, мені більше не має повороту, і ножа від дочки я відхилити не в силі". Історики Греції твердять, що Іфіґінія була зв'язана, покладена на жертовник Артеміди і через її шию був простромлений ритуальний ніж (вузький і довгий), Іфіґінія на жертовнику поступово блідла, стікаючи кров'ю.
20. І ЖИДИ НЕ БУЛИ ХЛІБОРОБАМИ, їхнє кочове життя відображене в їхніх жорстоких релігійних ритуалах. Наприклад, Ефтай - жидівський воєначальник, і ось "найшов на Ефтая дух Господень, він двинув проти Амоніїв" і "подав Господь їх на поталу йому". Ефтай, щоб подякувати Господові Богові Саваотові за те, що він був такий добрий і дав "Амоніїв на поталу", вирішив на жертовнику Господа Саваота зарізати свою доньку.
І донька "Просила тільки панотця свого: "Дай мені ще два місяці пожити, піду в гори та й оплачу своє дівоцтво з подругами своїми". "Як уплило ж два місяці, вернулася вона до панотця сво- [930] го, і він справдив на ній обіт свій, що ним обрік себе, і вона не взнала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлі, що з року в рік ходили ізраельські дівчата голосити по дочці Ефтая Галаадянина, через чотири дні в році" (Книга Суддів, гл. 1.1, вірші - 29-40).
21. В УКРАЇНСЬКОМУ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОМУ ЖУРНАЛІ "ЛОҐОС" пишеться ясно, що "Ісус не виступав проти порядків Єрусалимської синагоги й тим більше не зневажав її, і не противився приписам старозавітної релігії, тільки виступав проти приниження тієї релігії...".
Справді, Ісус не поборював нехристиянської рідної віри жидівської, чому ж ви, українці-чужовіри, не йдете дорогою Ісуса - Бога свого!? Чому ж ви осквернюєте, спотворюєте і поборюєте нехристиянську рідну віру українську? Ви намагатиметеся оправдатися, кажучи, що українська віра дохристиянська була поганською. Не спішіть обкидати болотом святощі предків рідних! Я вам докажу, тримаючи в руках "Біблію", що жидівська віра також поганська, жиди практикували приношення дітей в жертву Саваотові, вони дві тисячі сімсот років тому зображали свого Бога у вигляді "льва речащого" - огляньте печать царя Іеробоама і особисто переконаєтеся в цьому. А може у вас мораль така, що для вас жидівське поганство добре, а українське - зле? Коли так, то хто ви є: півжиди і півукраїнці, у вас не має цілісної української ментальності, ви люди з душевною роздвоєністю, якою обрядово калічитеся.
22. ВИ ЖЕРЦІ (ЄРЕЇ) ГРЕЦЬКОГО ПРАВОСЛАВІЯ речете, стоячи біля юдейських кивотів, що в Україні (Русі) була віра ідольська, що русичі в жертву богам людей приносили, ви говорите неправду! Ви звете юдейську "Біблію" святою, дарма, що там виразно описується, як текла кров дівчаток і хлопчиків на жертовниках "Господа Бога Саваота". Ви благоговієте перед грецькою ортодоксією, дарма, що на її жертовниках густо лилася кров християн і нехристиян, ви своїми церковними казаннями деморалізуєте мій народ!
23. В ЖУРНАЛІ "РОЗБУДОВА ДЕРЖАВИ" (ч. 18-19, 55, 56 роки), виданому українськими націоналістами, я читаю: "Люди плакали, коли бачили, як з наказу Володимира статую Дажбога волокли по місті.
Який злочин чиниться в Україні (Русі), що так гірко плачуть матері?! Греки христять Україну (Русь). Вони мають диявольську прив'язаність всіх христити, вони готові й Ісуса Христа христити, аби тільки за ритуалами грецькими. Вони христять хитрістю, намовами, мечем, кропилом. Наприклад, візантійський імператор Лев Ісаврянин (717-741 роки) "наказав року 722 силою охристити своїх юдеїв, і тих охристили. Так само він був наказав силою охристити монтаністів, але ті зійшлися в одне місце й спалили самі себе" (митрополит Іларіон Огієнко). Українські матері не спалили самі себе - вони плачуть. [931]
Плачуть матері, діти, плаче молодь, плачуть мудрочолі сивобороді діди - волхви, плаче гостинна і завжди велична душа України. Гречини, змовившись зі своїм зятем - князем Володимиром (тепер Базилієм) "волочать статую Дажбога" по вулицях Києва. Не статую вони "волочать". Вони волочать під глум грецької попократії святий символ України (Руси) - символ її Духовної Волі і Сили, вони волочать ікону (образ) рідного Бога, і принижуючи Його, вони принижують душу українську, її світлі почування.
24. ЛІТОПИСЦІ ТВЕРДЯТЬ, ЩО СТАТУЯ ДАЖБОГА була вилита зі широго золота і мала срібні вуса. Натхненні київські скульптори дали Дажбогові найдостойніші риси богатиря - русича: вольовість, високе благородне чоло, віра в себе, гострий зір, душевна доброта, нескоримість. Чому із золота? Українці (русичі) були багаті на золото, їхні предки у могилах золотом обсипані спочивають. Вони мали переконання, що той, хто володітиме золотом, стане паном світу, і їм здавалося, що й греки і жиди з цією істиною ознайомлені, але не хочуть про неї голосно говорити, прикидаються, що не люблять "золотого божка", глиняний - "правдивіший"?
25. "ОЖЕНИВШИСЬ ЗІ СЕСТРОЮ ГРЕЦЬКОГО ЦІСАРЯ, АННОЮ, Володимир спровадив з Греції єпископів і священиків, що весною в 988 - 989 роках охристили Україну. Ясно, що вся духовна ієрархія була грецькою по-національності" ("Світло", український католицький журнал, число 8, 15. 4. 1954 рік). Грекам, які не знали мови української, які не розуміли і не хотіли розуміти душі української, грекам, які притаювали глибокі почуття помсти (вони пам'ятали походи Олега і Святослава на Візантію), віддав князь Володимир під духовну опіку свій народ, і вони на протязі віків робили над ним найжорстокіші експерименти. [932]
26. В СОНЯЧНОМУ ГРАДІ КИЯ, там, де стояла святиня Дажбожа, де кияни щоліта врочисто святкували свято мами Лель, де квітнули у вінках дівчата вродою красиві, як схід сонця і плодовиті, як земля, де юнаки (як тури) м'язисті стояли зі стрілами і смолоскипами, де духовні провідники єднали мислі і почування народу навколо вогнистого тризуба (небесного знака Дажбожого), там князь Володимир на пораду зайдів (греків-попів) спорудив церкву "Трьох святих", так звану "Трьохсвятительську", і цими "трьома святими" були греки, а там, де століттями стояла святиня Дажбожа, сьогодні, як твердять археологи, стоїть "Десятинна церква".
27. ІСТОРИК М. АРКАС ПИШЕ: "Володимир почав забирати від батьків дітей силоміць і віддавати їх у науку на попів". "Матері плакали по дітях, наче по мертвих, бо ще не утвердилися у вірі" (з Літопису). Українські матері "ще не утвердилися у вірі", яку Володимир привіз з Греції. І я, читаючи про цей плач материнський, пригадую епоху колективізації, селяни плакали по господар- [932] ствах своїх, наче по мертвих, бо ще, як казали комісари Леніна, "не утвердилися в комунізмі".
Плач матерів святий: то їхніми серцями плакала туга за рідною духовістю. Між Дажбогом і матерями існувала таїна святая - таїна материнської інтуїції, таїна, яка єднала матерів із духом їхніх предків, їхніми дітьми і потомками, то материнськими серцями плакала Україна (Русь), підсвідомо відчуваючи, що дні її волі, сили і слави гаснуть, і над Нею впаде мряковинням понуре іконописне чужовір'я.
28. ВИ ЖЕРЦІ (ЄРЕЇ) ГРЕЦЬКОГО ПРАВОСЛАВІЯ РЕЧЕТЕ, що греки на Русі (Україні) поборювали "віру поганську". Греки на Русі (Україні) поборювали всі прояви самостійного українського мислення, і вони не звертали уваги чи те мислення християнське чи поганське. "Київський "митрополит Юрій, грек, ще в 1070 роках не вірив у святість Бориса і Гліба" ("Українська церква між сходом і заходом", Григор Лужницький, сторінка 52). Київський митрополит грек Юрій не вірив у святість Бориса і Гліба, бо вони були русичами незанотованими на списку вірних агентів Візантії. Греки безцеремонно проголошували святими тих русичів, які були "їхніми".
29. ГРЕКИ ЗАБОРОНЯЛИ МОНАХАМ (РУСИЧАМ) ДРУКУВАТИ В УКРАЇНІ християнські книжки, щоб часом не постало в Україні суто українське тлумачення християнізму. Вони їм сотні років забороняли мати друкарню в Києво-Печерському монастирі. Вони прагнули (і це була головна суть греко-православія), щоб Україна (Русь) була вічною смиренною духовною колонією Візантії.
А ви жерці (єреї) грецького православія речете, що греки принесли на Русь (Україну) світло, волю, мораль, правду, любов, азбуку. Арабський письменник Ібн-ель-Недима перед хрищенням Руси (України) писав, що українці (русичі) мають своє самобутнє письмо, і коли хто помре, то на гробниці пишуть ім'я померлого. Вони (греки) принесли на Русь (Україну) не віру, а отруту. Краще б Українська Душа була чиста, незаймана, ніж безжалісно спотворена недобросовісними зайдами.
ЗО. Я КЛИЧУ КОЖНОГО УКРАЇНЦЯ, який любить свою Вітчизну, пробудитися. І щодня пам'ятати, що тоді, коли греки охрестили чи охристили Русь (Україну), русичі-українці перестали творити свою культуру, вони почали захоплюватися акультурацією (запозиченням чужих культур), їхні князі почали запроваджувати грецькі звичаї, манери, смаки. Вони одягнулися в грецькі ризи, і цим себе відокремили від рідного народу.
Відомий син Персії Магамет Аль-Аухі у своїх творах зазначив, що русичі, прийнявши грецьке християнство, не могли вже воювати, вони здеморалізувалися, між ними погас дух великого Святослава Першого. [933]
Григор Лужницький у книзі "Українська церква між сходом і заходом", твердить, будучи сам християнином, що греки-митрополити, які сиділи в Києві, мали на меті перш за все "здеморалізувати Український Народ, бо щойно тоді можна буде з нього зробити колонію". "Занепад моральних вартостей - перша і головна причина упадку Української держави". Там, де на чолі духовного життя народу стоїть чужинець, або свій вимуштруваний чужинцями, народ не може мати високої національної моральної вартости.
31. МИ, УКРАЇНЦІ-РУСИЧІ БУЛИ ВІКАМИ ПРИВ'ЯЗАНІ до грецької віри так, як пес до воза: куди віз котиться, туди й пес тягнеться. Греки били поклони в Києві до греків Георгія, Варвари і ми їх наслідували.
Греки славили в Україні (Русі) грецьке православія і ми їм помагали, греки міняли греко-право-славні канони і ми міняли. Греки в Україні (Русі) палили наші дохристиянські літописи і ми їм помагали. Греки в Україні (Русі) славили грецькі дохристиянські літописи (многобожне писання Плятона, Аристотеля) і ми їх славили. Греки нам в очі на нашій землі казали, що ми варвари (чужинці - півзлодії), а греки - богоносці, і ми їм вірили.
"Чи не добре було б нам, браття, старими словами ратних оповідань почати про Ігорів похід, Ігоря Святославича?" ("Слово про похід Ігоря"). Справді, були "ратні оповідання" писані "старими словами" дохристиянської України (Руси). Вони (літописи, які втілювали самобутню мудрість внуків Дажбожих) були спалені духовними вторжниками греко-православної віри, щоб прийдешні українські покоління не знали якого вони роду і сліпо (і со страхом) вірили грецькому православію і юдейській Біблії .
32. ГРЕКИ ВБИЛИ В УКРАЇНІ ВСЕ УКРАЇНСЬКЕ ЧИСТЕ, рідне, святе. І їхній вірний єрей без сорому рече "Увесь наш український дух, як народу, усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія!", (митрополит Іларіон Огієнко, "Візантія і Україна", Винніпег, 1954 рік, сторінка 10).
Віра велика, а мудрости не має. Радійте, що Візантія дала нам, православним християнам, те, чого сама ніколи не мала - дала нам "увесь наш український дух". Ні, ніколи не створить держави той народ, який матиме таких духовних провідників, як митрополит Іларіон Огієнко і його чревоугодне чадо.
Думаймо, "усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія". Значить, наше не наше?! Все, що "наше" нам "прищеплене", і коли б хтось цю "прищепу" від нас відірвав, ми б були, як твердить митрополит Іларіон Огієнко, "нагими, як мати народила". От шкуродери, здерли з людини шкіру, і потім голосять, що вона родилася без шкури!
Слухаючи духовну науку провідника - митрополита Іларіона Огієнка, жити не хочеться: в українця робиться на душі така до- [934] сада, така огидь до себе - такі принизливі почуття меншої вартости, що їх можна втопити тільки в шинкові, або у філософії, що "ми раби плохі і мирні, чужинці, ідіте і пануйте над нами". "Яремо, гершту, хамів сину, піди кобилу приведи, подай патинки господині та принеси мені води". І гнеться Ярема - гнеться православний християнин, бо вірить, що коли звільнить свою шию з ярма, сміятимуться люди, він буде "нагий, як мати народила"...
33. КОЛИ УКРАЇНЕЦЬ ХОЧЕ ЗНАТИ ПРАВДУ про страшні злочини, які довершила в Україні греко-католицька релігія, хай читає писання українських греко-православних попів, вони про себе пишуть неправду, а про своїх колег (греко-католицьких попів) - правду.
Коли українець хоче знати правду про страшні злочини, які довершила в Україні греко-православна релігія, хай читає писання українських греко-католицьких попів, вони про себе пишуть неправду, а про своїх колег (греко-православних попів) - правду, їхні писання треба видати в одній книзі під назвою, "Ми про себе", і тоді всім стане ясно, що жодний народ в Европі так по-рабському себе не підпорядкував християнізмові греко-латинської інтерпретації, як народ Український, і в цьому схована таїна його жахливої многовікової національної трагедії.
34. ТИСЯЧУ РОКІВ УКРАЇНА НЕ МАЛА ДНІВ - над нею лежали ночі візантійського християнізму, і сьогодні вона до таких меж зхристиянізована і зкомунізована, що не може пізнати сама себе, не може розуміти сама себе. В її столиці її мова осміяна, її мова - мова колхозних рабів і лакиз - поетів, які за п'ятак звуть рабство "щасливим життям".
Вона (її мова солов'їна і ніжна - мова оріян - творців ведійського санскриту) була принижена греками-митрополитами, москвинськими священними синодами, вона сьогодні переслідувана ленінською шовіністичною національною політикою.
35. ТИСЯЧУ РОКІВ УКРАЇНА НЕ МАЛА ДНІВ - над нею постійно пролітали гурагани азійських ошалілих орд, її осквернювали здичавілі пірати Московитії, пишно зхаміла польська шляхта - здегенерована орда ізуїтів. Вона, Україна, мила і добротна за сльозами світу не бачила, за стогоном своїх катованих синів світу не чула, а їй єреї Ісуса читали в чаді кадил юдейські Псальми, їй нині шамани Леніна читають, її синів катуючи, і маніфести "соціяльної ленінської справедливости".
Тисячу років Україна не мала днів. Латино-юдейо-грецькі святі зображені на іконах, виглядають, як хорі на сухоти, окаті вони і по-диявольському строгі й караючі, в їхніх обличчях погасле життя, не має надії, від їх віками віяло кам'яною печерною сирістю, і все це приголомшувало виснажену душу України.
І сьогодні замість цих ікон на стінах висять розчервонілі ідоли москвинського комунізму, тобто, [935] ікони творців масових винницьких могил, голодівок, концентраційних лагерів, масової колективізації.
36. ТАРАС ШЕВЧЕНКО ПИШЕ, що жадна крови і мук, москвинська цариця Катерина Друга "розпинала нашу Україну". Вона "розпинаючи нашу Україну", давала духовним школам матеріяльну допомогу, вона, християнська імператриця дала наказ Київській академії, щоб вона приймала в науку тільки дітей священиків, священики були її вірними агентами - пропагаторами русифікації, "укротітєлями" непокірних малоросів, які не хочуть давати данини.
Українець (греко-православний архімандрит Іонікій Голятовський) у церквах, як твердять історики, піднявши хреста речав: "Пречиста Діва має місце між людьми тільки тому, що люди посполиті дають панам данину". Отож, православні християни, давайте панам (москвинським і варшавським зайдам) данину - худобу, віск, мед, прядиво, збіжжя, шкіру, щоб часом вас не лишила "Пречиста Діва".
Українці-християни в ім'я віри Христової вічне дівоцтво признали не українській дівчині, а жидівській, і цим принизили своїх доньок, визнали їх вічними грішницями, які мають покутувати за гріхи здійснені чужинцями десь на чужих землях.
37. ГЕТМАН ІВАН МАЗЕПА вірно служив греко-православії. Він посилав великі дари, наприклад, Палестині - ЗО тисяч золотих дукатів. Він посилав золоті дари єпископам Греції, Болгарії, Молдавії, Волощині, Сербії, Польщі, Литві. Він подарив великі золоті скарби, щоб "Біблія" була перекладена на арабську мову.
Гетман Іван Мазепа обіклав діямантами казкової вартости, "Біблію" і подарив її монастиреві в Палестині. Він за свої кошти відбудував монастир святого Сави в Палестині. Він фінансував монастирі на горі Афон, на горі Синай. Він був проклятий тими, кого він фінансував. Чому?
38. МОНАХ НИКОНОР ВЕЗЕ В МОСКОВІЮ цареві Петрові Першому донос на гетмана Івана Мазепу. Донос написав піп Іван спільно з Кочубеєм. Українці-попи мобілізували все населення України проти гетмана Івана Мазепи, бо він, мовляв, "зрадник православія", він спілкується з протестантом (королем Швеції Карлом 12), який під час обіду не хреститься, має "нечестиву віру".
Знаючи попів, як донощиків, які готові за віру греко-православну, торгувати кров'ю рідного народу, літописець пише: "Якщо йому, гетману Самойловичу, траплялося виїжджати кудись, наприклад, на лови і стріти священика, то він уважав таку зустріч за нещастя", дарма, що він, гетман Самойлович, сам був сином попа.
39. ВІД 1721 РОКУ ДО 1725-ГО З УКРАЇНИ ВИВЕЗЛИ МОСКВИНСЬКІ ЖАНДАРМИ 150 тисяч найкращих юнаків на будову Петрограду. В народі досі живе [936] прислів'я, що Петроград споруджений на крові і кістках Українсього Народу. Тих юнаків, які від виснаження падали в канавах, прикидали камінням, муруючи основи москвинських палаців.
І коли матері оплакували долю синів своїх, їм українець митрополит Стефан Яворський, українець архиєпископ Феофан Прокопович, протопоп Максим Филимонів і тисячі їм подібних греко-православних христоугодників, рекли: "Православні християни, блаженні вбогі духом, бо вони внаслідують царство небесне", і "любіть ворогів своїх", "терпіть, Ісус терпів і вам велів", і "виконуйте заповідь Моисея: "Не вбий".
Мойсей був у Єгипті огорнутий великими пишнотами, славою. Він зосереджував у своїх руках силу й владу Єгипту. Він був певний, що він єгиптянин - син фараона. Та довідавшись, що він жид, він поставив долю свого народу вище всіх своїх особистих благ. Чуєте, українці-митрополити Стефане Яворський, Феофане Прокопович і вся ваша мертва і жива чорноризна братія, Мойсей у Єгипті став в обороні своїх гноблених земляків. Мойсей на єгипетській землі, на очах єгиптян, як пише "Біблія", особисто замордував єгиптянина, який знущався над жидом. Мойсей - убивець, Мойсей - пророк і учитель жидівського народу, Мойсей - улюбленець Господа Бога Саваота!
Патріярх Візантії Іоан Злотоустий (354-407 роки) у Константинополі, пояснюючи вбивство довершене пророком Мойсеєм, речав: "І що ж, скажіть мені, йому треба було робити? Знехтувати нанесену обиду і зло дане народові!?" (Іоан Злотоустий, Том П'ятий, книга друга, видання С.-Петербургської Духовної Академії, 1899 рік).
40. І ЩО Ж, СКАЖІТЬ МЕНІ, Я МАЮ РОБИТИ, дивлячись, як архієреї Ісуса і комісари Леніна наносять обиду й зло моєму народові!? Я люблю мій народ і мені болить, коли болить народові моєму! Що ж я маю робити? Самуїл Миславський (1783-1796 роки) - митрополит Київський наказом виданим в 1784 році забороняє в Україні вживати мову українську. Він при допомозі москвинських жандармів впроваджує мову катів - Катерини Другої і Петра Першого. Він пише у своїх церковних наказах, що мова Українська "Богові противна". Він наказує Київській Академії дітей українських вчити історії і географії "на чистом русском языке" і обов'язково "по правилам напечатаным в Москве", так, "ставши митрополитом, Миславський, рішуче повів політику Катерини. Це цей Миславський перевернув Українську Київську Академію на російську. Це він пильнував аби завести в Академії та й по всій Україні чисту російську мову", пише проф. митрополит Іларіон Огієнко.
41. ГАВРИЇЛ КРЕМЕНЕЦЬКИЙ - МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ, українець, видає "Кодекс", щоб мова українська щезла, бо вона "оскорбляє Господа [937] Бога Христа". Ректор Київської Могилянської Академії, архієрей української греко-православної церкви Теофан Прокопович перший особисто привітав Петра Першого з перемогою під Полтавою і піддав думку Петрові Першому, щоб він проголосив себе "всероссійським монархом". Він створив "Духовний Реґлямент", в якому зазначив, що коли священик під час сповіді почує щось мазепинське, тобто, "небогоугодне", то має про це повідомити в "Тайную Канцелярію", або в "Преображенський полк". Вони, київські архиєреї віри греко-православної, "рішуче вели політику Катерини", тобто, політику духовного і тілесного мордування Народу Українського, і Народ Український їм вірив, вірив, що так Христу Богові угодно. І коли б у ті часи був хоч маленький Український Мойсей, він би з ними, з архиєреями віри греко-православної повівся так, як повівся жидівський Мойсей в Єгипті з єгиптянином.
42. МИТРОПОЛИТ ГАЛИЦЬКИЙ (ЛЬВІВ) КОНФІСКУВАВ, використовуючи чужих жандарів, наклад збірки народних пісень і переказів "Русалка Дністрова", і знищив у церковному підвалі тому, що це був перший журнал писаний українською мовою.
В 1903 році в Галичині греко-католицькі панотці звернулися до австрійської поліції, щоб вона заборонила читати "Кобзар Тараса Шевченка, бо "діяльність душпасторів утруднюється". В 1912 році пан отець Й. Кобилецький писав, що "Тарас Шевченко не є гідним пошани з боку греко-католиків".
43. КОЛИ ЛЬВІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХОТІВ ДАТИ ІВАНОВІ ФРАНКОВІ становище професора української мови і літератури, то українець (греко-католицький митрополит Сельвестер Сембратович (1836-1898 р.р.) звернувся до поляка - намісника міста Львова, щоб він маючи силу, не допустив Івана Франка на становище професора Львівського Університету.
Іван Франко - світлочолий і великодушний каменяр, ідучи вулицями Львова, плакав. Він сльозами великої душі своєї зрошував святу Галицьку землю. Він палко любив рідний народ. Він не мав хліба для маленьких діточок своїх. Він був вигнаний з "Просвіти". Він вичерпав із серця свого всі свої сили для рідного народу, а коли помер, "його тіло почорніло в польському поховальному заведенні" між тілами померлих львівських злодіїв, волоцюг, алкоголіків бездомних і всіми забутих.
"Невірство, атеїзм, крайня безбожність, яка ширилася від кілька десят літ між українською молоддю, це робота Івана Франка" ("Праця", українська греко-католицька газета). Боротися за кращу долю народу, "це крайня безбожність", а згноїти в церковному підвалі наклад журналу "Русалка Дністрова", тільки тому, що він писаний мовою українською, це "подвиг правдивої віри християнської". [938]
44. І СЬОГОДНІ ДЕХТО КАЖЕ, ЩО "ЦЕ БУЛО ДАВНО, тепер наші пан-отці великі патріоти, невідмовляються навіть панахиду відправити в честь Коновальця, коли їх добре попросити". Погоджуюся, що між нашими панотцями є й добряги, але вони в дуже тяжкій ситуації, їхні парафіяни такі національно несвідомі, що на патріотизм пан-отця дивляться, як на єресь, або партійну політику. Вони (наші пан-отці) в основному вірні духовні солдати Ватикану.
"Діти, викиньте своє українське серце на смітник, тут воно вам непотрібне", так сьогодні каже українській молоді їхній душ-пастор - отець Д. Ґресько в Клівленді, США, про що й повідомляє журнал "За Рідну Церкву" (офіційний бюлетень Комітету Оборони обряду і традицій української католицької церкви, серпень-вересень, 1966 рік).
Ні, діти, не слухайте пан-отця Д. Ґреська! Він для вас духовно чужа людина. Не викидайте свого українського серця на смітник, не викидайте! Ваше серце ваше, вам його дала рідна ваша мама, бережіть його, і особливо бережіть в ньому святий вогонь української духовости, в ньому пломеніють ідеали Рідної Української Національної Віри. І за такі мої слова пан-отці звуть мене "крайнім безбожником", "ідолопоклонником", кажуть, що я воюю проти всього світу, о, діти України! Краще воювати за волю Рідного Народу проти всього світу, ніж бути рабом усього світу! [939]