Мага Віра
Тридцятий день
МИ РУНВІРОЮ ОЗБРОЄНІ
1. ХТО КЕРУЄ СВІТОМ? Світом керує (і так було, і так є, і так завжди буде) велика тримогутність: Розум, Сила, Золото. І той (і тільки той), хто володіє цією тримогутністю (однією, або двома її "іпостасами"), пише закони життя, утверджує норми моралі, релігії, політики, економіки, науки, краси, техніки.
Переконують рабовласники рабів своїх, що велика тримогутність мала, а мощі християнських святих - сила, а обеліски москвинських комуністів - священність. Вони (раби невільничої волі), в цю пропаганду повіривши, живуть справами малими - малі справи тримають їх у колі малого життя, і тому вони не загрожують тим, які їх поневолюють.
Живімо сьогодні, живімо завтра, живімо у серцях прийдешніх поколінь так, щоб ми всюди і завжди самі розпоряджалися своїм розумом, щоб наша сила подвоювала силу нашу і належала нам, щоб наше золото подвоювало багатство наше і лежало у скарбницях наших.
2. ШЛУНОК І РОЗУМ ПОТРЕБУЮТЬ ПОЖИВИ. РОЗУМ так, як і ШЛУНОК, потребує щоденної поживи. Коли ми маємо здібність самі для шлунку свого здобувати харч, то хто сказав, що ми для свого розуму самі не можемо здобувати харч - хто сказав, що наш розум не може бути самовистачаючим? Хто сказав, що ми без чужого розуму нерозумні, без чужої совісти несовісні, без чужої святости несвяті, без чужої сили несильні? Розум, совість, святощі чужі - чужі! Хто сказав, що наш розум зобов'язаний підпорядковуватися чужому розумові? Хто сказав, що добра мати-природа нам дала менше людських талантів, ніж іншим народам?
3. ХТО ПІДНІМАЄТЬСЯ НАЙВИЩЕ? Людина хоче (велич світу в ній утверджена!) покоряти вершини науки, таїни життя. Вона, жертвуючи життям, покоряє гори, морські глибини, космічні простори, їй хочеться піднятися до вершин розуму, сили, багатства.
Найвище піднімається той, хто в горі і в щасті спромігся піднятися вище свого серця, вище свого сірого дня, вище своїх недосконалих пристрастей, вище заздрости, ідеалів сліпого чревоугодництва.
Вище свого серця можуть піднятися тільки ті люди, які мають серце, котре їм вірно служить. Той, хто служить серцеві примхливому і неврівноваженому, його нещасний раб, і може й проявлена мудрість у народному при- [974] слів'ї: - "Дай серцю волю - заведе в неволю".
4. ДЕ РОДИТЬСЯ РУНВІСТ? Там, де розум (натхненний розум) керує серцем, там, де полум'яніє хотіння мати силу свою, розум свій, віру свою - родиться РУНВІСТ - нова українська людина, людина, яка має достойну відвагу, має благородство вірити у свій розум і вільно вдосконалювати його, вірити у силу свою і вільно множити її, вірити у золото своє і обачно ним володіти, вірити без вагань, без упереджень, вірити одержимо - тільки з вогню світлої одержимости твориться суть повнотного людського життя. Ворог одержимости - вагання, чому?
5. ВАГАННЯ - ГУБЛЕННЯ СИЛ, ПОРАЗКА. Коли маєш світлу мету, не вагайся. Не маєш вагання - значить ти вже пройшов півдороги до мети. Хто вагається, той стоїть на місці. Життя не стоїть на місці; в основі його свідомої і несвідомої суті немає зерен вагання.
Вагання - це не тільки гублення сил, а й множення невіри у себе. Вагався чоловік перескочити рівчак, і тому йшов по дні його болота, і потонув. Скакаючи, міг би перескочити і міг би упасти: упасти, прямуючи до мети, прикмета достойної людини. Вона впала, до мети ідучи, а не тому, що вагалася.
Немає людини, яка б не падала - одні падають, перемагаючи небезпеки, а другі - тікаючи від них. Одні падають, поклоняючись чужій вірі, другі падають, поклоняючись РУНВІРІ. РУНВІРА - прапор Рідної Духовости, і той, хто впав, обороняючи Його славу, священний воїн народу.
6. ХТО ДИСКРИМІНУЄ НАШІ ДУХОВНІ ПОЧУВАННЯ? Ми священні воїни України. Так довго, як довго в Україні перебуватиме хоч один солдат червоної чи білої Московитії чи інших чужих ворожих сил, ми будемо ворогами будь-якого миру - духовного, культурного, економічного, мілітарного.
Коли по землі нашої Вітчизни ходять чоботи солдата, який виконує чужі накази ("братнього" чи не братнього народу), значить ми в концтаборі. І тому до нас жодні деклярації миру не відносяться: така наша віра, і той, хто її переслідує, той прагне відібрати у нас честь людську, дискримінує наші духовні почування, і тоді ми стаємо мучениками Священної Совісти.
7. ВІРА ТАМ, ДЕ МУЧЕНИКИ. Немає готових іти на муки, немає мученикїв, значить немає віри, є тільки замилування до віри, релігійне аматорство, духовна розвага для розваги. Немає палкої віри - немає натхненного життя.
Ми священні воїни України, і наша борня за волю і наша оборона здобутої волі, обряд священний. Недрузі й друзі любіть нас такими, якими ми є, ненавидьте нас такими, якими ми є - а коли хтось з вас відважиться наші душі на свою манеру оформляти, наш розум своєму розумові підпорядковувати, ми будемо битися! Хто нас посадить за грати, хай не [975] радується: ми готові прийняти муки і тому їх не боїмося! Ми з мук викрешемо вогонь такий сильний, що майстри екзикуцій будуть осліплені, спопеляться ідоли насильства, з крови мук наших виростуть квіти людства - діти наші духом горделиві, діти (кожні діти) гордяться тільки тими родичами, які вміли, обороняючи "я" своє, без вагань гинути в нерівному і рівному бою, гинути, не зрадивши відважних, не зрадивши чести дітей і внуків своїх.
8. ХТО ЗРАДЖУЄ ВІДВАЖНИХ? Труслива людина - заєць зла. Зло загнізджується в її душі трусливій, ошпарює і паралізує її благородні чуття. Трусливий гне спину перед катом, гне тому, щоб покірністю рабською здобути прощення во гріхах рабських, гне тому, що батога боїться: хто не боїться катування, той роззброює катів.
Трусливий у найкритичнішу хвилину зраджує відважних тому, що боїться йти з ними дорогою небезпек і відваг. Трусливий оправдує (інколи вперто й з успіхом) свою трусливу вдачу - свою зраду, кажучи: "Я прощаю тим, які повісили мою неньку стареньку біля вікон на старій груші тому, що вона не зрадила місця мого сховку, це було давно, вже забулося, я маю душу добру, не хочу бути месником, і тому на початку бою, я сховався під кущем, я проти війни - ось чому не воював за Україну, я чесний".
9. РІК ВОЛІ ДОРОЖЧИЙ ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ КАТОРГИ. Чесний, який боїться відваги, чесний, який зраджує своє переконання, свою любов, чесний, що боїться чесного бою і тому зраджує побратимів, вважається чесним злодієм. Він чесно встромляє шию у ярмо, він чесно зраджує Вітчизну, народ, він не має відваги не зрадити, він боїться умерти левом і тому живе паршивою вівцею, і погоджується, щоб його стригли: він людина овечого переконання - краще жива вівця, ніж мертвий лев: о, не захоплюйтеся угодовською мораллю низьких душею людей, вона нікому не давала життєвих перемог. Краще смерть достойна, ніж життя, яке принижує гідність людську: рік волі дорожчий за десять років каторги, чому?
10. РОЗКІШ І ПОНЯТТЯ ПРО НЕЇ. Розкіш там, де воля - тілесна і духовна дисциплінована воля. Ніколи не живімо для розкошів, хай розкіш живе для нас, ми її володарі. Розкіш волі - право жити на волі, розуміючи волю по-рідному і право вмерти на волі, розуміючи смерть по-рідному. Жити, керуючись позиченими поняттями життя, значить бути на становищі півлюдини: щоб людина не здібна була відчути цього становища, її запаморочують орденами "Знак пошани", "Трудового червоного прапору": там, де панує деспотизм вишуканого рабовласництва, раб не має права звати себе рабом - неволя названа волею.
Не живімо, щоб розкошувати, РОЗКОШУЙМО (найкраща розкіш - духовна розкіш!), щоб жити! Велике розкішне слово не родиться [976] там, де людина стає рабом матеріяльної розкоші.
Є розкіш п'яна і є розкіш твереза - вони між собою вічно ворогують. Духовний бідолаха, попавши у розкіш, стає блазнем - він у розкошах черствіє, жорстокіє і тане, як віск на сонці.
Жити у розкошах, не цікавлячись долею народу свого, значить жити законами продажньої совісти: продажня совість - хиренний дипльом освічених професійних блазнів, вони по-рабському всезнаючі, по-рабському горді й самолюбні. Духовні раби, звучи рабство волею, при кожній нагоді співають пісні про правду, і цим її принижують, чому?
11. МАТИ НЕПРАВДОЮ РЯТУЄ ПРАВДУ, О, СВЯТАЯ! Хто багато співає пісень про правду, той: або раб правди чужої, або він прагне піснею про правду приховати свої злочини. Правда подібна на зерно - є зерно повне, є порожнє, є їстівне, є отруйне. Отже, справа не у слові "правда", а в тому, яка суть його зерна.
Найкраще розуміє і цінує правду не той, хто її оспівує, а той, хто її творить, хто її в бою обороняє, утрачає і шукає її вдень і вночі, шукає, ідучи праведними і неправедними дорогами: неправедними? Так: мати обороняє свого сина - свою кровну правду, кажучи неправду зайдам-катам, які на неї спрямували дуло рушниці, питаючи, де син? Мати неправдою рятує сина, о, святая!
12. ОВЕЧА ОТАРА, СОБАКА І ВОВК. Вівці нарікали, що собака не шанує демократії, Він, вживаючи силу, він, свого здоров'я не шкодуючи, ретельно береже овечу отару. Інколи, будучи змучений біганиною, гризне ту вівцю, яка, порушуючи єдність отари, сама забреде в ліс.
Вовк, побачивши, що між вівцями і собакою немає "рівноправія", ласкаво заговорив: "Овечки мої, сестрички кучеряві, хочу жити з вами в згоді, любити вас, але проклятущий собака - диктатор мене до вас не допускає, і ні мені, ні вам звіту жодного не дає, бачите, боїться суперника, правди боїться і моєї сили, і моїх талантів".
Збунтувалося овече стадо і прогнало собаку, і на овечому вічі проголосило вовка президентом і гостро осудило свавілля, неморальні диктаторські замашки собаки. Вовк, ставши президентом, з'їв вївцю і влесливо сказав:
"Овечки мої, сестрички кучеряві, коли б я вас не любив, хіба б їв. Хіба ви їсте ту травицю, до якої не маєте любови? З великої любови я їстиму щодня одну. Ви ж вільні, пасіться, де хочете і коли хочете, люблю вас бачити здоровими і ситими, ніколи не гавкну на вас і не вкушу за хвоста, а коли їстиму щодня одну, то ваша плата за волю!" І барани крикнули "Ура!". Вовк їм моргнув, що вони з'їдені не будуть, він шанує старих мудреців, їстиме тільки самчиків однолітків. І зажурилася отара: почала співати пісень про волю, хвалити собаку-вовкодава, та не було вже його між живими, - помер він із журби за своєю улюбленою отарою. [977]
13. ВОЛЯ І ПІСНІ ПРО ВОЛЮ. Одні тішаться волею, а другі - піснями про волю, сентиментальним і бездіяльним залицянням до неї. Не маємо волі, то хоч дозвольте нам молитися до неї, оспівувати її, вірш їй присвячувати. І по-рабському (неорганізоване, нецентралізовано) бунтуватися і вмирати за неї.
Невільники співають пісні про волю, мирні, всепрощаючі, красиві. Від пісні про волю до волі так далеко, як від квітки до зерна. Є на світі пісенна ялова воля: де вона найкраще росте?
14. ПЛЕКАЙМО ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ. Два почуття, які роблять людину здібною жити достойно, це - любов і ненависть. Любов стає нещастям, коли вона не роджена ненавистю. Є приклад майстерного рабовласництва: москвини не забороняють українцям любити Україну, вони їхню любов до України спотворили і вона стала їхнім нещастям. Мовляв, "любіть її вишневу, шараварну, солов'їну, ми "тоже" її любимо, любіть її, як пухкі полтавські галушки, як шинок, гарну молодичку, але коли ваша любов до Неї викликатиме у вас ненависть до її катів (жандармів Московитії), ми, москвини, будемо вас катувати, ми маємо кодекс релігійний, перед яким Ви благоговієте - "любіть ворогів своїх". І жерці (єреї) Христа усердно і молитовно речуть вам, що "наша влада Богом дана".
15. СКАЛІЧЕНА ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ. Українець (той, хто закоханий у чужовір'я) має скалічену любов до України, він її любить, він щиро оспівує її луки, сади, лани широкополі, ріки, доріжки і моріжки, її солов'їв, і любов свою освячує рясними сльозами, але коли йому сказати: "А як же справа з ненавистю до тих, які її (безталанну Україну) плюндрують?", він статечно відповість: "Це, знаєте, партійна справа, а я говорю не про ненависть, а про любов до неньки України, я взагалі проти будь-якої ненависти, я всіх людей люблю, москвини - добрі люди, між нашими є гірші".
Народ, який багатий любов'ю до Вітчизни і бідний ненавистю до її жорстоких ворогів, це безхребетна юрба чревоугодників, театральних гопашників, улесливих пристосуванців. Любити Україну і її катів, це значить - бути українцем із витрясеною душею - півлюдиною. Але ж християнізм учить тільки любови?
16. МЕРТВА ЦЕРКВА І ЖИВІ ЛЮДИ. Греко-латинська церква - мертва сила, свята мертвяччина вона не здібна відповісти на щоденні питання життя і її наука ніколи не була визнана жодною державою: ніхто і ніде не підставляв лівої щоки, коли отримував дошкульний удар у праву, ніхто з людей тверезого глузду не визнавав, що "всяка влада Богом дана", ніхто не любив "ворогів своїх". А той, хто жив законами цієї неприродньої моралі, був доброю матирею-природою неоправданий: немає на світі такої живої думаючої чи недумаючої істоти, яка б любила ті сили, які в неї відбирають життя. [978]
Греко-латинська церква - мертва сила, а ми люди живі, і не тільки живі, а й духовно вільні й чесні - ми не хочемо християнську церкву використовувати (так, як це робили наші вороги) для справ злочинних, загарбницьких, для справ узаконення рабства.
Ми люди живі - нас вабить жива чесна сила - сила РУНВІРИ, ми в ній чуємо вдари серця свого, пульс життя, чуємо рокіт нашого минулого, бачимо сучасне і віщим зором дивимося у світ майбутнього, ми в РУНВІРІ, ми РУНВІРОЮ озброєні. Що нам дає РУНВІРА - що вона нам обіцяє?
17. ЇМ БУЛО ЛЕГШЕ. "Христос обіціяв "рай небесний"", "Маркс обіцяв повний шлунок, а ви що обіцяєте!?" - питають мене лицеміри і звуть "лжепророком" і самі на свої питання глузливо відповідають: "Ви новий Магамет?" Ні, я пробуджений син української матері: сьогодні я є, завтра погасну. Прощаючись із світом білим, скажу: "їм було легше".
Неписьменний раб без вітчизни, без роду й надій на краще завтра, шукав рятунку, йому рекли, що щира віра в Христа дасть йому "рай небесний". І він (розтерзаний звірями на аренах римських театрів), "ішов до раю небесного".
Голодний пролетар ішов "грабити награбоване", він щиро вірив, що "кривава москвинська пролетарська революція" дасть йому блага земного раю. І чим довше він (пролетар) живе, тим дальше від нього той рай (рай комуністичної Московитії) віддаляється. Виявляється, що той "рай земний", то пекельний вогонь - далеко відійдеш від нього, змерзнеш, підійдеш близько - згориш, а коли почнеш сам вибирати вигідне місце, осудять тебе за опортунізм і посадять за грати.
Я не обіцяю ні "раю земного", ні "раю небесного", я проповідую РУНВІРУ, щоб українець був по-походженню і по-вірі українцем, і коли він таким буде - володітиме Небом і Землею. Чому я так говорю?
18. МОЇ ВИ УЛЮБЛЕНІ БОГАТИРІ. Я так говорю тому, що я вірю (і моя віра народжена силами вищими за розум, за земну суть мого "я"), що переможу тих, які були тисячу літ непереможними, в мені воскресла сила та, яка їх (моїх братів-чужовірів) тисячу літ тому лишила - їх лишила рідна духовність, їх вона тепер роззброїть, ім'я їй - Дажбог!
Пийте, як з джерел степу рідного, духовний напій "Мага Віри" (Могутнього Натхнення), в Ній іскряться таїни безсмертя вашого, о, мої побратими і посестри, мої Ви улюблені богатирі! Я не лише керманич Ваш, а й вірний слуга Ваш, я не лише вчу Вас, а й вчуся у Вас, я - це ВИ, Ви - це я, і всі ми - одна тілесна й духовна монолітність, ми - внуки Дажбожі.
19. У ЗДОРОВІМ ТІЛІ НЕ ЗАВЖДИ ЗДОРОВИЙ ДУХ. Українці - люди винятково здорової і могутньої плоті. Люди із залізними м'язами, громовим голосом, гарною вродою. Люди неймовірної [979] витривалости. Їхнє здоров'я виплекане чародійним повітрям і добірними харчами, хлюпає через вінця. В їхніх жилах тече кров, в якій буяють солов'їні вишневі сади, красується соковите духм'яне різнотрав'я і шумлять столітні дубові ліси, іскриться злотоколосся.
Але чужі релігії, чужі соціяльні і політичні доктрини їх так розбестили, інтернаціоналізували, що вони просто не мають здібности без їх жити. Вони люблять те, що ненавидять (люблять тому, що мусять, що поплатно і безпечно). Вони вірять у те, в що не вірять (Біблія не чарує їхньої душі, "Капітал" - не радує): вони вірять тим, які їм говорять неправду - вірять, щоб бути віруючими, щоб бути помилуваними і нагородженими. Вони дякують тим, які в їх відбирають духовні й матеріяльні скарби, дякують, щоб не бути підозрілими, позбавленими на рідній землі рідного кусня хліба, щоб не жити на смітнику. Чи на смітнику людства родяться сили?
20. ІМПЕРІЯ І ЖИТЕЛІ її СМІТНИКІВ. Людина не хоче бути осміяна, окрадена, викинута на смітник людства, та ніхто з її волею не рахується. Вона на смітнику, але вона жива, і, живучи на смітнику, в неї появляється одержима одчайдушність - в неї появляється погорда до життя.
І така людина підпалює пишні палаци, щоб вони горіли і гріли її смітникове лігво, і така людина валить царський трон, хитає основи імперії: що сталося? Потопаючий хапається за бритву? Ні.
Той, хто живе на смітнику, не має речей дорогих, до яких би він був по-рабському прив'язаний, не має життєвих радощів, для яких він жив би і до їх молився. І ось ота неприв'язаність до речей, до сірих буднів похитнула трони імперій: упав Рим знищений первісними християнами, які жили на його інтернаціональних смітниках - складна абетка життя?
21. ДЛЯ КОГО РУНВІРА НЕБЕЗПЕЧНА? Хто довго жив у темряві, той відвик від сонця - він, вийшовши з темниці, осліпне. Наука РУНВІРИ небезпечна для тих братів-чужовїрїв, які мають обмежені (і це не їхня вина) спроможності бути достойними людьми. Недостойним (тим, що звикли до духовної неволі) тяжко жити без ярма традиційного рабства: вони з ним зжилися, як кріт з пітьмою - кротові сонце не потрібне.
Їм тяжко бути собою. Звичка - це частина характеру (а в деяких людей - основа характеру), із нею вони рахуються, як з рідною мамою, їх лякає духовна незалежність так, як крота лякає сонце. Вони, ставши незалежними, не знатимуть, де себе подіти, як жити без чужих норм життя, з чого почати вільне утвердження свого "я"? Чому?
Тому, що в їх ослаблений (яке зубожіння людини!) інстинкт вільної творчої ініціятиви. В їх ослаблена сила вольовости, в їх зірваний міст між ними і самобутною духовністю їхніх предків, ось чому вони збайдужілі, немає в них отієї промовляючої натхненности, отого полум'яного захоплення [980] справами національної єдности, справами національного самоусвідомлення.
А що ж є? Є ненормально знижена температура мислення і почування, є холодне (збайдужіле) обличчя - ліниве споглядання, підозріння, неврівноваженість у прагненні до мети, театральна патріотична поза, втеча від великих ідей, шукання легкого і масного життя. Вони розмовляють самі між собою необгрунтовано, без переконливих тверджень і тому постає між ними хронічне взаємне недовір'я, політичне й церковне пліткарство, культивування між ними завжди модного угодовства чужим силам.
Вони миролюбці, або сліпі бунтівливі сприймачі, а не творці духовного харчу: вони просять волі, а не творять її, вони просять права, а не творять його, вони просять визнання, а не творять його. РУНВІРА - наука вільної творчої духовости, наука цілісної самобутности!
22. ЦІЛІСНІСТЬ - СИЛА, КУСНИК - СМЕРТЬ ЦІЛІСНОСТИ. Хто до влюбленої справи ставиться трохи тепло, трохи холодно, трохи з вірою, трохи з недовір'ям, той мислями маліє, душею порожніє: така людина має нахил до змов, зрад, темних комбінацій проти друзів своїх, принизливого угодовства і лишається вона собі на горе вірна злим навикам своїм. Вона здібна ранком обожнювати РУНВІРУ, а вечором її осуджувати тільки тому, що з неї вона має мало особистої користи. Вона осуджує тому, що переконання в неї не було повне - її душа ніколи не може бути повна, вона недостойним життям подірявлена і в ній ніщо цінне не тримається.
Цілісність - сила, кусник - смерть цілісности. Будьмо (в цьому таїна кожного успіху) цілісними людьми. Будьмо людьми повних почуттів, повної віри, повних сил! Не захоплюймося мармелядною словесністю тих, які трохи (щоб здобути довір'я) діяльні, трохи (щоб бути скромними) бездіяльні, трохи (в ім'я поступу) з нами, трохи (в ім'я назадництва) проти нас. Вони трохи щирі, трохи фальшиві, вони нас півсхвалюють, і півосуджують. Розполовинене зерно не придатне для продовження роду свого, розполовинені мислі й чуття роблять людину неповноцінною.
23. ТІЛЬКИ РІДНА ВІРА РІДНА. Мисль, яка проголошує переоцінку духовости людства, народилася і визріла в українській голові, не тому, що вона наймудріша чи найблагородніша, а тому, що вона на протязі останнього тисячоліття була найбільш гноблена. Вона таїнами космічної видозмінности покликана бути благовісником нової совісти людства. Її світла душа (не три дні, а десять століть!) була розп'ята на хресті продажнього корисливого чужовір'я. Вона, як ніхто інший, знає ціну волі, ціну горю людському, ціну душевній красі. Вона прагне втвердити нові поняття волі не тільки у своїй господі, а й на всіх материках плянети Земної. [981]
Вона, українська голова, не нестиме скарби духа свого на ринки людства. Вона не буде чужу духовність своїй підпорядковувати "огнем і мечем". Ні, вона людству поверне людство. Вона оновить і звеличить природою перевірені закони життя: тільки рідна віра - рідна, тільки рідна вітчизна -рідна. Досі ці життєстверджуючі істини були шаманами духовної торгівлі (шаманами інтернаціональних релігій і світоглядових доктрин) дискриміновані і посаджені за грати святої інквізіції чи антибіблійного біблійного атеїзму. Духовна агресія (втручання однієї нації в духовне життя другої) хай щезне з лиця землі! Насильство над душею - терор найжорстокіший, і ті, які в ім'я правдивої "релігії", в ім'я соціяльної "справедливости" його оправдують, вважаються паразитами людства.
24. ГОТУЙМО ДАРИ ДЛЯ ВНУКІВ. Об'єднання Синів і Дочок України (ОСІДУ) - Родинне Вогнище РУНВІСТІВ. В Ньому ми, рунвісти, творимо нову етику, нові принципи моралі, нові поняття богорозуміння, боговідчування, втілюємо в життя реформу української дохристиянської віри, ми творимо нові погляди на атеїм, на соціяльні проблеми, в яких немає місця для раба і рабовласника, оновить українців нове ставлення українця до українця.
Прийдешні покоління будуть щасливі, що ми, майстри нового стилю організованого життя, для їх створили і їм у спадщину передали архітектоніку монолітної (духом і кровно рідної) організації - ОСІДУ.
Ми, рунвісти, передбачливіші і здібніші люди, як брати-чужовіри, і тому ми маємо щастя перебудовувати стиль свого життя, творити переоцінку духовости і прокладати новий шлях - єдиноправильний шлях РУНВІРИ. Ми маємо що дати внукам - ми їм дамо сильні повчальні приклади організованого життя, ні, ми не будемо старими поглядами на життя робити їхні душі старими, ми дамо юність для їхніх юних душ, ми їм дамо філософію великого національного збудження!
25. "МИ ОСЯЯНІ ВЕЛИЧЧЮ ДУХА ВАШОГО". Діти і внуки, отримавши від нас модель (нової між українцями стилем і формою) організації (ОСІДУ), стануть ще кращими, як ми - ось де сила нашого вічного життя! Воістинно щасливий той, хто своїм щастям ощасливлює людей своїх!
Діти і внуки наші, коли зуміють використати всі свої спроможності, будуть майже звільнені від навиків духовного раба-роздорника, заколотника, бунтаря-дезорієнтатора. Вони скажуть у Святині Життя свого: "Ми у спадщину отримали повчальні приклади мислення і дії, ми багатші, як були наші родичі, ми маємо все те краще, що вони мали і маємо й свої творчі здобутки - у нас не має духовного і організаційного роздоріжжя.
"У нас є непорушний закон: хто зраджує волетворчі традиції дідів своїх, той палить міст, по якому йде, той кров'ю свого сер- [982] ця зрадливого отруює корінь, який не тільки живить дерево народу, а й зберігає його вільний розвиток, його духовну й тілесну життєспроможність.
"О предки (так праправнуки скажуть про нас, як нас вже не буде між живими) ми осяяні величчю Духа Вашого! Ви пішли як богатирі Людства на борню проти вікових бастіонів агресивного чужовір'я, Ви створили ОСІДУ - Родину натхненних Велетнів Духа! Ви боролися із силами у стократ сильнішими, щоб показати нам велич боротьби, Ви страждали, але ніколи не зневірювалися, щоб ми були ми, і Ви перемогли тоді, коли ніхто не вірив у Вашу перемогу, Ви гордість і наснага наша, слава Вам!"
26. ЛЮБОВ СИЛЬНІША ЗА СМЕРТЬ. Побратими і Посестри - Достойні РУНВІСТИ! Великі обов'язки дані нам життям. І хоч ми щойно розгортаємо свої крила, щоб почати новий лет в історії Людства, нас переполохано зі всіх сторін обстрілюють лицарі чужовірної агресії. Вони бундючні, грошовиті, досвідчені і до зубів озброєні і прагнуть боротися не тільки з нами, а й з нашими внуками і правнуками. Торжествуймо! Розум, Віра, Воля, Правда і Любов по нашій стороні і тому ми непереможні!
Наша любов до народу така велика і така свята, і таким могутнім корінням вона зрослася з нашою душею і душею предків і потомків наших, що нам не страшні ні духовні, ні тілесні тортури, ні великі невдачі, ні великі перемоги! Любов сильніша за смерть!
Ідімо об'єднано і натхненно - ми Духом Предків покликані перемогти темні гурагани і сьогодні всією нашою великою РОДИНОЮ стрінути величаве сонце Завтрішнього Дня. Майбутнє йде з нами - ми першопрохідці Духовного Відродження, і той, хто йде з нами, той іде у перших рядах з першими прапороносцями Рідної Української Національної Віри!
Живімо так, щоб наші думи про майбутнє були побудовані з матеріялу сучасного на міцній основі минулого. Живімо сьогодні на славу ще ненароджених поколінь, і ми, життя таке маючи, станемо кращими людьми світу, людьми, які вміли жити, вміли умерти, вміли вічністю увійти у Храм Вічности! [983]