Мага Віра
Тридцять перший день
ОСІДУ - СИЛА УКРАЇНСЬКА
1. ЧУЖОВІР'Я І КОМПЛЕКС МЕНШОЇ ВАРТОСТИ. Десять століть в Україні не було такого Українського Об'єднання, над яким би не панувала чужа мілітарна, економічна або релігійна сила. Десять століть! Многовікове пригноблене життя створило українців не тільки з комплексом меншої вартости, не тільки спричинило кастрацію їхніх будівничих інстинктів, а й розвинуло між ними культ угодовства, традиційного, попами виплеканого гнучкошийства, свавілля отаманчиків і їхнє бунтівливе рабське поняття волі.
2. УКРАЇНСЬКЕ ПОНЯТТЯ ВОЛІ. Об'єднання Синів і Дочок України (ОСІДУ) - перше в світі (за останні десять століть) по-українському вільне УКРАЇНСЬКЕ об'єднання. Ті, що мають невільниче поняття волі, будуть ремствувати, почувши таке "претензійне" твердження, їм треба терпеливо пояснити, що ОСІДУ по-українському вільне Українське Об'єднання тому, що воно має Українське Поняття Волі: члени ОСІДУ - Першопрохідці Духовного Відродження Народу, члени ОСІДУ - Українці по-походженню і по-вірі: таких Українців від часів Святослава не було, сьогодні вони є! Вони об'єднані в ОСІДУ.
3. ЧУЖОВІРНЕ ПОНЯТТЯ ВОЛІ. Творці грецької демократії в Атенах вважали того грека справжнім демократом, який мав хоч десяток рабів на своєму господарстві і вмів їх продавати на демократичних ринках і їхніми дітьми розпоряджатися по-демократичному (міняти їх за речі, кози, збіжжя). Грецькі слова "демо" "кратія" означають "народне правління". Ми добре знаємо, що таке москвинське поняття демократії, її "визнавці" лежать дротом пов'язані у масових винницьких могилах України.
4. ЇХНІ ІМЕНА СТАНУТЬ ГОРДІСТЮ. Чужі темні сили, почувши, що між українцями (після тисячолітньої перерви) існує справді вільна - справді державнотворча Сила Українська (сила, яка не підпорядковує себе грецькому православію, католицизмові, москвинському комунізмові) намагатимуться в її ряди просунути своїх агентів. Агенти матимуть завдання Силу Українську (Силу ОСІДУ) розколоти на групи ворожі, групи - на групки і їхню енергію спрямувати на взаємне очернення і виснаження: тільки той чужинець - вторжник здібний панувати над українцями, який вміє їхні буйні сили використовувати проти їх. [984]
Тремтіть майстри змов і роздорів! На фронті борні за єдність сил народних достойні душею, достойні культурою розуму члени ОСІДУ проявляють подиву гідну непохитність, чужі темні сили їм не страшні, вони духовні титани людства! Їхні імена стануть гордістю Оріяни (України), їхня вірність світоглядові РУНВІРИ стане священною дороговказною спадщиною для прийдешніх поколінь.
5. ОСІДУ І ІМПЕРІЯЛІЗМ ЧУЖИХ СИЛ. Прагнення тієї чи іншої чужої сили підпорядкувати РУНВІСТІВ духовно, політично чи організаційно, або явно чи скрито на їх впливати, ОСІДУ оцінюватиме як духовну агресію, як політичний чи релігійний імперіялізм, як зазіхання на елементарні принципи волі і буде себе боронити, не шкодуючи життя, не шкодуючи "вражої злої крови". Оборона субстанції національного "Я" - дія священна і визнана вона достойними синами всіх народів. З чужими силами може сьогодні і завтра говорити ОСІДУ, як рівний з рівними, як демократ з демократом, як приятель з приятелем, як ворог з ворогом, але ніколи, як раб з паном, як вівця з вовком, як пасивний сприймач з активним творцем.
6. ВІЛЬНІ НАРОДИ І УКРАЇНЦІ. Хто ми - рунвісти? Чому ми так спрагло, з таким глибоким болінням хочемо духовної окремішности? Українці гибнуть на дні чужовір'я! Гибнуть не усвідомлюючи своєї гибелі, їхня свідомість паралізована. Вільні народи, які зуміли чужі сили підпорядкувати своїм силам, вільні народи, які шанують людяність, повинні зрозуміти в ім'я людяности, що українці (кормителі Европи) духовно охляли, утратили вольовість (тільки в діях вольовости проявляється єдність розуму, віри і волі).
Українці потребують виняткового окремішного становища для визрівання і оформлення своєї національної свідомости, для самоутвердження свого "Я", їм, як ніякому іншому народові Евразії, потрібна самобутня духовність, їхньому "Я" потрібне їхнє і тільки їхнє вільне і сонячне "Я" - їм потрібна Рідна Українська Національна Віра (РУНВІРА), РУНВІРА - це святість більша, як релігія, це всеохоплюючий світ Сили Української!
Видючі кличуть сліпців, щоб вони, як вільні люди з вільними людьми, збирали в лісі гриби. Між вільними народами може бути вільним народом тільки той народ, який має чітко визначене своє духовне, економічне й історичне обличчя, без такого обличчя він між вільними житиме, як невільник, він не буде співтворцем філософії волі, він її бездумно мавпуватиме, він на волі не матиме здібности "в колі народів вольних" бути собою і тому в ім'я волі вільно розчиниться між вільними і вільно згине.
7. ОСІДУ - ОРГАНІЗАЦІЯ СВЯЩЕННА. ОСІДУ - організація священна, бо вона вірить, що боротьба за волю України, оборона Української держави, її духов- [985] них і матеріяльних скарбів, є Обрядом Священнодійства, Обрядом людини, яка вміє достойно вмерти і достойно жити, так, Обрядом Священнодійства, а не наказом воєначальника, диктатора, лідера партії, організаційної програми чи загальних зборів.
8. РУНВІСТ - СВЯЩЕННИЙ ВОЇН УКРАЇНИ. Священний воїн України - ніхто йому не наказує бути дисциплінованим. Він сам себе дисциплінує тому, що він Благородна Людина, тому, що він має дисципліновані думання і почування. Він, пізнавши історію людства, знає, що всюди і завжди дисципліна - основа Успіху, золотий вінок Перемоги, Гідність духовного аристократа. Ніхто йому не наказує бути безстрашним, він сам в собі воскрешає вогонь безстрашшя і своїм безстрашшям роззброює духовних і мілітарних вторжників. Ніхто його не кличе йти до Жертовника Вітчизни, цілуючи Матір - Землю і її священний стяг, він сам іде і священнодіє тому, що такий поклик його високої душі, такий склад його переконання.
9. ВІН НЕПРИМИРЕННИЙ З ВОРОГАМИ. І ніхто його не муштрує бути непримиренним, ні, непримиренність - це імпульс його вродженої духовної самооборони. Він свято вірить (і жодна сила цієї віри в нього не відбере тому, що його віра - це духовна кров його тілесного "Я"), що його хід проти окупантів України - Хід Обрядового Розумного Священнодійства (ХОРС) - хід Безсмертя! І далекі й близькі його предки, і грядущі покоління йдуть з ним, вони живуть і хвилюються в ньому. Він ніколи не йде сам - з ним іде історія народу: історія народу там, де подвиги його по-рідному рідних синів.
10. ОДНУ СОТУ ПОДІЛИТИ НА 365 ДНІВ. Однієї сотої частини життя народу вистачає, щоб він звільнився з кайдан, збудував свою державу й успішно обороняв її границі. Головне - духовна монолітність народу, розумне і передбачливе використання життя, його духовних і матеріяльних сил. Щоб мати успіх (успіх визнаний приятелями і ворогами), треба ту Одну Соту поділити на 365 днів і її частинки вміло дарити щодня: дарити у пристрасному думанні, у свідомих і несвідомих навиках, у праці, в любові, в золоті, в молитвах, в особистому нещасті й щасті, в подвигах!
11. ЩОДНЯ - КРАПЛЮ, А НЕ ЩОРОКУ - БОЧКУ. І ось ці Щоденні Дари для ОСІДУ РУНВІРИ започатковують глибинні оновлення у психіці нашій. Вони непомітно проникнуть у найпотаємніші інстинкти життя. Вони, як невидимий скарб передаватимуться з роду в рід, з покоління до покоління. Ми, цього самі не помічаючи, призвичаїмося до світогляду РУНВІРИ, до державнотворчого думання, до духовного зріднення всіх нас, ми станемо новими людьми, і тоді заторжествує перемога Української Духовної Революції.
Наш національний організм - наша душа, весь склад нашого чуття і мислення буде мати в собі [986] дисципліноване і пристрасне служіння Вітчизні, служіння без шумних деклярацій, маніфестацій, партійних реклям, служіння Вітчизні стане величним Стилем Життя. Жодні сили ніколи не покорять такий народ - такий духовний і тілесний моноліт! Крапля, яка щохвилини падає на камінь, вижолоблює його і він дає тріщину, розпадається, а вилийте на цей камінь раз у рік бочку води - такий подвиг не принесе жодної користи. В пульс нашого щоденного життя має бути вкомпонована духовність РУНВІРИ так, як у зерні природою вкомпоновані таїни життєвої вічности.
12. МИ НЕ ВСІ ОДНАКОВІ. Кожна Станиця ОСІДУ повинна мати святиню РУНВІРИ і рунтата (рідного українського національного тата). До Святині РУНВІРИ може належати кожна українська родина, незалежно від того чи вона належить до ОСІДУ чи ні. Ми єднаємося у Станицях ОСІДУ не щоб бути схожими один на одного, як схожа крапля на краплю, ні. Кожний з нас має інший характер, інший життєвий особистий шлях, кожний має свою слабість і свою силу, свої світлі й прихмарені дні. Ніхто не має права "обробляти" ближчого на "зразок своєї вдачі" і любити його за те, що він легкий для "обробки", що він у всьому податливий. Маємо з багатства протилежних пристрастей, будуючих (і тільки будуючих!) суперечок створити плодоносний сад побратимської єдности і сили. Кожна людина, ідучи до ОСІДУ, несе з собою щось своє, несе свої радощі й обурення, пожертви і вади, і кожна черпає з ОСІДУ Закони Побратимської Етики, збагачується духовністю РУНВІРИ, і знає, що вона в дні щастя і горя не самітня - вона забезпечена Родинною Опікою внуків Дажбожих.
13. ОСІДУ - РОДИНА НАША. Достойний рунвіст каже: "Я прийшов до ОСІДУ, щоб бути в розпорядженні ОСІДУ, щоб своїм життям, своїми упорядкованими думами і діями творити єдність, силу, духовну монолітність ОСІДУ, щоб достойно носити "Квиток ОСІДУ", щоб зміцнювати словом і ділом те, що вже здійснене, об'єднане моїми попередниками відомими і невідомими, і обрядово шанувати їхній труд, щоб у праці звеличувати свою гідність, щоб мати право прощати побратимам їхні вади і вірити, що вони теж готові простити мені мої помилки. ОСІДУ - Родина Наша, і в ній, як і в кожній родині, є смутки і радощі, є суперечки і згода.
14. ЯК ПЛОДЯТЬСЯ ГОРЕ-ОТАМАНЧИКИ? "Блиснула" в його голові думка і він сліпо повірив, що вона "найкраща", він зухвало несе її в ОСІДУ, шукає, як на ярмарку перекупка, прихильників і сколочує свою групку: починається сварня тому, що не всі з тією "найкращою" думкою погоджуються. Хто посіяв незгоду? Горе-отаманчик - особа деструктивного розуму і розшарпаної душі - автор "блискучої" думки і ті, які стали по його стороні. Чума появ- ) [987] ллється там, де люди способом свого життя підготовили для неї місце.
В достойній родині, коли в когось "блисне" добра думка, всі спільно її обговорюють, і: або відкидають, або втілюють її в життя, і автор "блискучої" думки ніколи не нахиляє одного члена родини проти другого, ніколи не сколочує свою окрему "родинну групку", ні, він має від природи отримані (духом крови зріднені) почуття родинної єдности. І він єдність цю ставить вище своєї "найблискучішої" думки, вище всіх своїх особистих свавіль.
Всі ті, які з тих чи інших причин утратили мораль родинної гідности, ніколи не дорожитимуть єдністю ОСІДУ, в їх інстинкт родинного самозбереження здегенерований, вони обов'язково будуть сколочувати свої "групові рухи РУНВІРИ", "свої ОСІДУ", "свої храми" і, оправдуючись, ректимуть: "Я відійшов від вас, не злюбив провідника, в мене своя "блиснула" думка і я знайшов пару прихильників, всі тепер єднайтеся навколо мене, руку співпраці простягаю!" Хто б'є по руках таких горе-отаманчиків, той стоїть на варті єдности родинного вогнища і викорчовує віджиті (набуті в рабстві) навики.
15. І ЇХ ТОДІ "ВИЗВОЛЕ" ЧУЖА СИЛА. Достойний рунвіст каже: "Коли я своє "вірую" поставлю вище єдности ОСІДУ, біля мене виросте групка сумнівних прихильників і створиться "друге ОСІДУ", і в цій групці обов'язково знайдеться хтось ще чесніший за мене, він декого переконає, що я "свавільник", "аморальний" і тоді постане "третє ОСІДУ", так може (бо ж люди ще обтяжені навиками рабськими) постати "десять ОСІДУ", і всі вони "во ім'я Рідної Віри", поборюватимуть самі себе.
Чужа сила не спить. Вона до вогню їхньої заюшеної сварні піділлє смоли, вони почнуть пектися, душити один одного; рятуючи кожний сам себе, в їх виникне "спасаюча" віра, що "свої пани гірше чужих". І їх тоді "визволе" чужа сила; вони, проявляючи лакизництво, їй дякуватимуть за "визволення", добровільно стануть гнучкошийними холопами чужої сили глупої, але вольової і об'єднаної.
А їхні діти (їхні нещасні діти), живучи покірно під опікою чужих панів, вивчатимуть рідну історію, що мали вони батьків не здібних жити об'єднано, мали батьків хворобливих навиків. І в дітей (на основі такої рідної історії) закономірно появиться комплекс меншої вартости, діти ці рідні "скарби батьківські" триматимуть між речами малокорисними, їх мучитиме віра, що батьки їм не показали прикладу як то треба жити в одній родині об'єднано: ...нещасні ті діти, батьки яких розсварені.
16. ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ. Достойний рунвіст іде до братів-чужовірів, щоб їхню сліпу ненависть, яку вони мають до РУНВІРИ, розрідити, ослабити і поставити їх (братів-чужовірів) у такі обставини, щоб вони духовно вос- [988] кресли, щоб вони самі відчули хотіння бути собою і самі йшли до РУНВІРИ так, як спраглий у пустелі поспішає до джерела.
Чужовірна ненависть нам не шкідлива, вона єднає нас, вона поглиблює наші почування, мобілізує нашу оборонну спроможність, учить нас надіятися на себе. Є такі, що кажуть: нам приємно, що нас починають любити брати-чужовіри. Не захоплюймося такою любов'ю, бо вона нас розніжить, приколише до дрімання і умертвить наші священні натхнення. Коли брат-чужовір, лишаючись чужовіром, нас любить, значить він або перебуває вже в дорозі до РУНВІРИ, або він у нас помітив охлялість, угодовство, відхід від основних принципів РУНВІРИ.
Не ставаймо жертвою тих, які нас люблять тому, що ми слабі й осміяні. Не біймося тих, які нас ненавидять тому, що ми сильні й безстрашні. Біймося потрапити у таке становище, в якому нас ніхто не помічає, ніхто не чує, ніхто не вважає вартими ні злої, ні доброї уваги, воно смертельне!
17. НАМ З НИМИ НЕ ПОДОРОЗІ. Не кожне багатство, не кожна мудрість і не кожна освіченість корисні. Є мудрість улеслива й підступна, як плазуюча гадина. Є освіченість збагачена силою гіпнозу - "чуд церковних" і "наукових" і поставлена вона на службу чужовір'я. Ми проти такого багатства, проти такої мудрости і освічености, бо вони не відповідають світоглядові РУНВІРИ. Вони хочуть нас мудро й освічено закабалити, особливо вони полюють за гнучкими умами і ніжними душами дітей наших. Нам з ними не по дорозі.
18. НА СЛОВАХ МУДРИЙ, НА ДІЛІ - ГЛУПИЙ. Є люди, які вміють говорити мудро і захоплююче, але вони не мають здібности нічого мудрого зробити. Вони в організаційному житті небезпечні, їм хвилево вдається людей збунтувати проти провідника, голови станиці ОСІДУ, рунтата, проти тієї чи іншої постанови Головного Столу ОСІДУ і здезорієнтовані люди інколи ідуть за кличем такого говоруна і потім починають каятися, що стали жертвою своєї необачности. В народному прислів'ї про таку людину говориться: "На словах мудрий, а на ділі глупий",
19. ЧОМУ БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ НЕБЕЗПЕЧНА? Мала гора довершеної праці стократ цінніша за велику гору слів. Визнавати РУНВІРУ, любити РУНВІРУ і ніякої праці не робити, щоб її втілювати в життя особисте чи народне, це те саме, що любити коня і лінуватися дати йому сіна.
Прийти до ОСІДУ, і в ньому нічого не робити, значить ширити ідею бездіяльности. Коли виникне така ситуація, що більшість членів правління станиці ОСІДУ нічого не роблять і оправдують це мудрістю демократії (хочу роблю, хочу - ні, хочу - обороняю ОСІДУ, а хочу - від імени ОСІДУ, компромітую ОСІДУ), то тоді їхньою вірою стає організаційна деморалізація. [989]
Між ними немає достойних довершених справ, які б їхні душі робили красивими, єднали їх і звеличували, і ось ця бездіяльна охлялість поробила їх дрібничковими, зневіреними і роз'єднаними, вони самі себе спротивили. Такі люди не тільки самі нещасні, а й нещасними роблять тих, які потрапляють під їхній гіпноз.
20. ПОМИЛЯЄТЬСЯ НЕ ТОЙ, ХТО ПОМИЛЯЄТЬСЯ. Помиляється не той, хто помиляється, здійснюючи велику працю, а той, хто боючись помилитися, нічого не робить. Такі "безпомильні" завжди будуть обтяжені наріканнями, що, мовляв, в ОСІДУ нічого не робиться, що час все переіначити, і що таке хотіння є навіть у тих добрих людей, які нічого не робили, а мають хотіння "щось робити".
Хто тішить себе хотінням і боїться їх втілювати в життя, щоб не наразити себе на неприємність, на витрати, на поговір сусідів, той поглиблює порожнечу свого серця - серця, яке цвіте, не даючи плодів.
Віз праці ОСІДУ тяжкий, дуже тяжкий. І котиться він не з гори, а на гору. Стояти осторонь, "склавши рученьки" і приглядатися, як одержимі лицарі України тягнуть віз у поті чола і казати "та ж віз іде повільно", значить бути людиною знахабнілого безталання. Віз іде повільно тому, що ти (і такі, як ти) є спостерігачами, а не діячами. Між спостерігачами часами траплялися розумні люди, але їхній розум ні їм, ні їхнім приятелям користи не приносив.
21. ВЕЛАСЯ І ДОСІ ВЕДЕТСЯ БОРОТЬБА. Велася і досі ведеться (явна і прихована) боротьба за розум і душу української людини... І той чужинець, який релігійним гіпнозом, або залізом окупує ці сили, володітиме Україною - чарівною скарбницею світу, її талантами, її душею і тілом, її невичерпними земними і підземними багатствами.
Українська людина легко потрапляє під гіпноз - фатальний порок у неволі скаліченої вдачі: її гіпнотизує догматична містерія католицизму, декляративний московський комунізм, театральна обцяцькованість грецької ортодоксії.
Загіпнотизувавшись, вона забуває про суть свого "я", ставить національні інтереси на другий плян і живе переконанням, що її покликання (вирок її долі) бути латкою - пасивним сприймачем чужих "ізмів", а не творцем свого самобутнього володарського "я" - творцем таких обставин, які б мали вплив на формування психіки людства. РУНВІРА покликана історією створити новий характер української людини, щойно другі-треті покоління виховані в РУНВІРІ, будуть новими людьми - людьми нових навиків, вільного, єднаючого і будуючого стилю мислення. І ОСІДУ зобов'язане цю священну місію, переборюючи великі труднощі, виконувати тепер і в майбутньому.
22. Я РЕВНИВО ЗАЛЮБЛЕНИЙ. Український народ обдарований і роботящий, він і тілом красивий, і душею добротний. Я [990] ревниво залюблений у нього. Я вірю українській людині і болісно мучусь, коли буваю нею підступно скривджений, обманутий, я себе тішу думкою, що то не вона мене обманула, а дух чужовір'я, який паралізував чуття її вродженої гідности.
Я не хочу, щоб чужі сили своєю підступною любов'ю тероризували український народ. Я вірю, я пристрасно вірю, що він (мій народ) заслуговує мати кращу релігію, як християнізм греко-римської інтерпретації чи комунізм московського імперіялістичного тлумачення, він достойний, він вистраждав мати свою духовну силу (РУНВІРУ).
23. ЩОБ МИ БУЛИ СИЛЬНІ ПО-РІДНОМУ. Між українськими партіями, між тими, які натхненні традиційним чужовір'ям, є прагнення, щоб українці були сильними: я тверджу, що справа не в тому, щоб вони були сильними, вільними, релігійними, а справа в тому, щоб вони були сильними, вільними і релігійними по-рідному, тобто, щоб їхня духовна і тілесна сила виростали з їхньої життєвої суті - з джерел РУНВІРИ, а не з вижебраного чи накинутого чужовір'я.
Сила та, яка між українцями виросте (українці особливий народ) з коріння чужовір'я, їх же й триматиме в духовній неволі. Вони (при допомозі чужих сил) самі себе на користь чужих сил завоюють і чужина за це їм дасть ордени чести (чести самобичуючого рабства).
24. ТРИМАЮЧИСЬ БЕРЕГІВ РУНВІРИ. Немає річки без берегів. Річка велика чи мала, тримаючись своїх берегів, зберігає силу свою, ім'я своє, своє водне багатство і багатіє вона садами берегів своїх. І ми, рунвісти, тримаючись берегів ОСІДУ РУНВІРИ, будемо без великої напруги могутніми, наша могутність буде природня, життям нашим і його змістом вирощена і втверджена, і наша сила стане компонентом свідомости Людства. І ніхто не осмілиться розпоряджатися нашими чуттями і використовувати їх нам на шкоду, ніхто не осмілиться розпоряджатися нашими дітьми, виховуючи їхні душі й ум їм на шкоду.
25. ...ПРИЙДЕ БЕЗСЛАВНА КОНЧИНА. ...А коли ми залишимо береги ОСІДУ РУНВІРИ, і ввіллємося в чужі релігійні (сектантські) ріки, ввіллємося в бездонне море інтернаціональних релігій і світоглядів, тоді нас покарає мати-природа (утратимо інстинкт самозбереження), тоді нам і нашим дітям (нашому майбутньому - нашій крові) прийде безславна кончина, кров наша попливе по жилах чужих людей, які нас не люблять, які безжалісно занесуть ім'я наше на список племен давно погиблих. І душа наша добра і щедротна ридма заридає, раненою чайкою схлипне і погасне, як іскра в темряві.
26. ВІН ВНУК ДАЖБОЖИЙ. Під рідним і під чужим небом, на волі і за тюремними ґратами, обласкані ЧУЖИНОЮ і зненавиджені ЧУЖИНОЮ. У квітах слави і біля стовпа ганьби, у часи душевного [991] падіння і душевного піднесення, будучи жебраком і будучи багачем, тримаймося - міцно тримаймося берегів ОСІДУ РУНВІРИ! І людство, не зважаючи на його жорстокість і забудькуватість, звикне до нас; погодиться з думкою, що скоріше сонце погасне, ніж українець зречеться сам себе і стане чужовіром. І тому, що він (українець) володітиме такими притаманностями людства, люди світу любитимуть його, бо буде з кого брати достойний приклад, або ненавидітимуть його не таким, яким би вони його хотіли бачити (вічним провінціалом), а таким, яким він сам воліє бути - він внук Дажбожий.
27. ПОДВИГ - МОЛОДА КРАСА ЛЮДИНИ. Безсмертні подвиги здійснюють не тільки ті, які беруть зброю, щоб вигнати вторжників з України, або щоб стояти на границі її державної сили і слави, а й ті, які самі себе прирікають на голодування, на мандрівне життя, які самі себе виставляють на щоденну небезпеку і не звертають уваги на поговір вулиці, несучи труд - дрова призначені для розвитку священного вогнища РУНВІРИ.
Подвиг - вічно молода краса людини. І той, хто своє життя збагачує подвигами, завжди душею молодий. Подвиг кличе до нового подвигу, природньо стимулює людину, зміцнює енергію її невронів, збагачує її емоції. І старик, який вміє здійснювати подвиг обороняючи духовність народу свого, щиро вітаний молоддю і бажаний у її середовищі, він чарує молодих. Щодня щось зробити корисного для РУНВІРИ - подвиг великий, присущий богатирям України.
28. МИ ГОТОВІ ЙТИ НА МУКИ. Ми, рунвісти, не боремося проти чужих ідеологій, релігій, соціяльних і духовних понять. Вони створені чужинцями і мають право панувати на чужинах так, як і ми маємо право бути самі собою в Україні і на Чужині. Ми рятуємо братів - чужовірів з трясовини, в якій вони тонуть безповоротно.
Ми, рунвісти, проповідуючи РУНВІРУ, боронимо найшляхетніші людські ідеали - ідеали порятунку тіла й душі народу. Ми готові йти на муки, ми не боїмося глузувань, погроз, в'язниць, агентів чужовір'я, які проникають у наші ряди, ми не боїмося ні духовного, ні тілесного терору, бо ми переконані (і це переконання у нас непохитне і всіми достойними людьми визнане), що доля народних правдоносців мученицька.
29. ДЕРЖАВА - ВСЕНАРОДНА СВЯТИНЯ. Ми, рунвісти, переконані, що краще мучитися за волю народу і в муках духовно ошляхетнюватися, обезсмертнюватися, ніж квітнути у неволі пустоцвітом. Ми так високо, ми так по-одержимому оцінили волю не випадково, ми сотні літ родилися і жили в неволі, наша натура дальше не витримує гніту духовного й тілесного!
І ми, живучи на волі і живучи в неволі, будемо завжди (така в нас віра) вчити дітей законів волі і даватимемо їм наш Святий Заповіт: воля там, де її оборонці, не [992] має волі - немає правдивої людини; немає синів готових умерти за державу, немає держави.
На чолі держави може стояти гетман, диктатор, президент - форма рідного державного управління - явище переходове. Достойний громадянин (син народу) ніколи не буде форму державного управління ставити вище буття рідної Держави. Держава - Всенародна Святиня, і без Неї найбільше щастя не є щастям, найбільша воля не є волею! [993]