Мага Віра
Тридцять сьомий день
ЯК ВИНИКЛИ РІДНІ Й ЧУЖІ НАЗВИ, ІМЕНА, ПРІЗВИЩА? 3.
33. СПРАВА ІМЕН У ПОСТАНОВАХ ПЕРШОГО ХРИСТИЯНСЬКОГО СОБОРУ. У 325 році греки і латини, які були архієреями науки Христової, з'їхалися до маленького селища Нікеї, яке було на західних землях сучасної Туреччини. На Нікейському соборі, щоб звеличити свій релігійний рух і себе, вони проголосили, що милостивий юдеєць (нащадок царя Давида) є для християн "правдивим Богом з ім'ям Ісус Христос".
Було постановлено, що християни не мають права носити імена такі, які в собі таять "дух язичеський". Слово "язик" у дохристиянській Україні означало "народ".
У 325 році на Нікейському соборі вирішувалися не тільки справи канонів науки Христової, а й справи духовного закабалення покорених народів. Народи і племена, покорені Візантією і Римом, не мали права вільно розвивати свої духовні почування, удосконалювати окремішність свого "я". Вони були зобов'язані відрікатися не тільки від своїх народних обрядів, а й навіть від своїх рідних імен, і приймати імена християнські.
Під "святими християнськими іменами" приховані імена грецькі, жидівські, латинські. У словнику правильно освіченої людини немає терміну "християнські імена". Чому? Тому, що немає імен створених Христом чи його учнями-євангелістами.
Є імена жидівські, грецькі, латинські, в яких таїться дух язичеський (дух старонародних релігій Юдеї, Греції, Риму). І ці імена названі християнськими у честь "святих чудотворців". У "Книзі святих" нещодавно виданій пишеться, що "більша частина цих святих чудотворців" була придумана церквою Христовою "для благочестивого поучення християн". І тому папа римський нещодавно сотні чудотворців випросив з церкви Христової.
Отже, церква Христова очолена греками і латинами, видумувала "святих чудотворців", даючи їм "християнські імена" Марко (син бога Марса), Деонісій (син бога Деонісія), Димитрій (син богині Диметри). І не боялася церква Христова, що в цих іменах "таїться дух греко-латинського язичества".
Імена українські Святослав, Боголюб, Богумил, Святомир, імена німецькі-англійські Арнольд, Артур, Альберт були названі іменами язичеськими, антихристиянськими. Я вже писав, що в Англії римо-католицька церква забороняла англійцям носити англійські імена.
34. ЗНАЄМО, БУВ ЗАПЕКЛИЙ БІЙ! Горіли на вогнищах "священної християнської інквізиції" [1077] кращі уми Европи. І англійці-німці на своїх землях розчавили, як гадину, диявольські канони агресивного римо-католицизму.
Англійські-німецькі імена Адольф (Достойний вовк), Арнольд (Сильний, як орел), Альберт (Достойний), Бартон (Хлібороб), Чарлес (Людина), Ґрегем (Із сірого дому), Гарольд (Воєначальник) Генрі (Керівник роду), Каролин (Один, що сильний), Беверлі (Амбітна), Бренда (Пристрасна), Брунгільда (Героїня на полі бою), Фреда (Мирна), Герта (Земля-мати), Іда (Щаслива), Ірма (Сильна) в Англії і Німеччині залишилися найпоширенішими.
Українці "со страхом" підняли руки перед диявольськими канонами грецької ортодоксії. І стали парафіяльними Іванами, Матвіями, Гаврилами, Михайлами, Феськами, Галками, Парасками, Яремами, тобто, стали покірними сліпими носіями чужих (переважно) жидівських імен. Імена рідні Ярополк, Благовіст, Божедар, Далібор, Славомир стали між українцями мало поширеними.
Українець С. Риндик, розмовляючи зі мною, сказав: "Я мріяв свого сина назвати Мирославом. Піп обурливо відповів: "Ні, це ім'я поганське". Треба було дати двадцять п'ять царських карбованців, щоб піп переступив святу заповідь віри греко-православної. Мій син має ім'я рідне "Мирослав".
Купити у попа (опікуна душі) право назвати сина рідним ім'ям? Бідна, до болю бідна, безжалісно чужовір'ям зашморгнута душа українська. Воістинно несусвітні тортури ти пережила, святая ти! Англійці, німці - пани християни. Українці - раби християни. Чому? Одні ставши християнами, підпорядкували християнізм своїм національним інтересам і душа їхня посвітлішала. Інші, ставши християнами, сліпо по-рабському підпорядкували свої національні інтереси інтересам християнізму, і душа їхня потемнішала.
Англієць Викліф (і про це я знову говорю) навчив англійців розуміти християнізм по-англійському, і не підпорядковуватися жодним чужим християнським авторитетам. Папа римський лютуючи, спалив кості Викліфа.
Чех Гус навчив чехів розуміти християнізм по-чеському. І за такий відхід від зашморгу римо-католицького, римський папа спалив живцем пробудженого чеха.
Німець Лютер навчив німців по-німецькому розуміти християнізм. І за таку вольову духовну відвагу римський папа прокляв Лютера іменем Христа, не маючи змоги його живцем спалити.
Я прийшов, щоб повідомити світ, що ми, українці, віддаємо візантиїзм тим, які його скомпонували. Ми достойні люди, маємо рідне розуміння Бога. Чужинців, які хочуть бути амбасадорами між нами і Богом, ми не потребуємо. Ми вміємо без греків, жидів, латинів помолитися Богові.
35. ЯК ЧУЖИМИ ІМЕНАМИ МИ ОБРАЖАЄМО СВОЇ ПОЧУВАННЯ? Народ, який має розвинене почуття національного самоутвердження, ніколи себе не підпорядковує чужому духовному [1078] творові. Він прагне, як я вже писав, чуже творіння переплавити на свій лад, щоб воно гармонувало з притаманностями народної самобутности.
Наприклад, жиди створили ім'я Ягоханан. Греки це ім'я на грецький спосіб перекрутили, вимовивши - Іоаннос. Римляни вимовили - Іоаннес, французи - Жан, німці - Йоган, англійці - Джан, іспанці - Хуан, українці - Іван, поляки - Ян.
Завітавши у гості до української родини, я довідався, що вона має три сини - Богдан, Федір, Матвій. І думав я - народ мій так заплутався у павутинні чужовір'я, що не розуміє значення імен дітей своїх. Не знає родина українська, що жидівське Матеягв (Матвій) означає "Дарований Єговою", грецьке Теодор (Федір) означає "дарований Зевсом". Знаємо, що слово "тео", "зео" постало від слова "део" (від санскритського "див").
В українців поширене ім'я Лука. Є різні пояснення його значення, не думаючі люди задовольняються тим, що євангеліст був Лукою. Є в нас дуже старе слово "лук", без лука стріла мало корисна. Є пісня про те, як "весною зеленіють луки", є прислів'я "пішов на луки до Луки".
Ім'я Михаел в українців має зніжену форму "Миша". "Миша, глянь, у нору вскочила миша", "бачиш? Киця зловила мишу. А де твій братик Миша?" Жіноче ім'я Мокрина носить українська дівчина без радости, дарма, що піп каже, що воно "істинно християнське". В українській мові слово "мокрина" означає "болото", "мокре місце".
У "Словнику" Бориса Грінченка є пояснення, що слово "гапка" означає "задня частина тіла". І каже мати до дочки "Причепурися, Гапко, хлопець прийшов Пулхерин, гарний такий на вроду".
Що з того, що грецьке ім'я Пулхерія означає "Красива", коли воно жінку українську заставляє ніяковіти. Такі жарти, як "Пилип до вареників прилип", "Гаврило, в тебе ж і рило", "І що за льоха та Явдоха" - хоч і здаються невинними, все ж вони кривдять слух української людини, збіднюють тонус емоційної краси.
Не біймося своїм донькам давати імена Зірка, Калина, Русявка, Оріяна, Рідна, Голубка, Серденько, Веснянка, Маківка, Квітка. Ім'я рідні зрозумілі, приємно гармоновані з красою навколишньої природи, з чарівним шовком рідної мови. Ім'я дівчини Маківка пахне духмяністю рідного степу, асоціюється з морем золотих нив, у яких пломеніють гарячі, як кров, маки.
36. ЯК ТВОРИЛИСЯ ЧУЖІ І РІДНІ ІМЕНА? Чарівна історія народження імен, в ній веселкою світяться краса й уява, мудрість і любов вільної душі народної. Великий народ чи малий, передовий народ чи відсталий, славний чи забутий - немає значення. Він (народ) по-своєму принадний, по-своєму таємничий і вибагливий. І самобутній.
У філософії моєї науки немає "нацменів". І маленьке (світові не- [1079] знане) негритянське плем'я Кікуйо, яке живе у джунглях Кенії, велике плем'я, воно по-своєму гарне. І самобутнє.
Плем'я Кікуйо має свої рідні радощі, гордощі, хвилювання. Воно має волю своїх дітей обдаровувати рідними іменами. (Ще до племени Кікуйо не занадилися душехвати віри Христової і ще не принесли їм "святі імена правдивої віри" Гаврило, Гапка, Йосип, Параска).
У хатині селища племени Кікуйо родиться дитина. Панує насторожена тиша. Сусіди з притаєним хвилюванням співають обрядових пісень - вітають матір. І вітають нову людину, яка скоро появиться на світ.
І людина народилася. Бабусі входять до хати, змазують тіло щойно народженої людини пахучою оливою. І найстаріший дід роду виголошує вітальну промову. Усіх зріднює спільна радість, що плем'я Кікуйо множить свої рідні сили.
37. І ТОМУ, ЩО МАЛЕНЬКИЙ КІКУЙО народився під час дощу, йому дають ім'я Вамбура. Слово "мбура" означає "дощ", а "ва" значить "він". Дівчинка кікуйо народилася в сонячний день, їй дали ім'я Няріо. Слово "ня" значить "вона", а "ріо" - "сонце", ім'я дівчинки - Вонасонце. Справді, як все виглядає по-природньому, і тепло, і щиро, і зрозуміло.
І китайці по-своєму гарні. Народилася дівчинка в китайській родині. І тато і мама готові своїй донечці дати все, що в своїй душі вони мають найдорожче, все, що на землі найкраще.
Китайські дівчата мають рідні китайські імена. Вони їм зрозумілі і дорогі. Ім'я "Чун-Чу" значить "Чарівна перлина", "Меї Фунґ" - "Прекрасна рідкість", "Юк Лан" - "Ніжна орхідея". Китайський юнак, звертаючись до своєї коханої, каже "Моя ти кохана Чун-Чу", тобто, моя ти кохана Чарівна Перлина. Створюється підсвідома асоціяція: дівчина і ніжна орхідея, дівчина і чарівна перлина; в душі дівчини самонароджується почуття пошани до себе (до ніжної орхідеї), самовпорядковується духовна рівновага.
Духовний раб (християнський українець) стоїть у церкві, як бездумна статуя і чує він, що піп його донечку назвав Агапією. Грек, чуючи ім'я Агапія принаймні розуміє, що означає це грецьке ім'я, але в яку безвихідь поставлений ти, мій любий земляче - християнине? Чи свідомий ти, що в тебе відібрана радість - ти не маєш права своїй рідній дитині дарити ім'я створене твоєю уявою. Там, де уява стає непотрібною, немає щасливої достойної людини.
В Україні (Русі) тоді, коли вона ще була квітучою, вільною, багатою, тобто, незалежною від догм візантійської ортодоксії, тато і мама давали рідні імена дітям своїм.
Родина, яка дуже ждала дитини, обдаровувала новонародженого синка ім'ям Ждан, а донечку - Жданна. Там, де дитина була дуже бажана, синкові давали ім'я Бажан, донечці - Бажанна. Дівчинці, яка мала світле волосся, [1080] давали ім'я Світлана. Відому родину багато людей приходило вітати з народженням донечки, донечці давали ім'я Людмила (людьми люблена, мила).
38. СЛОВО "БОГАТИР" В ДОХРИСТИЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (РУСІ) означало те, що сьогодні означає в українську мову занесене чуже слово "герой". Грецьке слово "гіерос" значить "владика". Греки вірячи у безсмертя душі, вважали, що душі померлих вождів, владик живуть в душі живих людей.
Гесіод пише, що "герой" значить "півбог", героями Греції були полководці Брасид, Леонід.
Греки вірили, що коли вони славлять героїв, то вони (герої) стають добрими і людей обдаровують благами. Коли не має культу героїв, тоді вони (герої) стають небезпечними.
У Греції був поширений культ героїв Геракла, Енея. Культ Геракла перенесений на культ святих преподобників віри Христової (культ церквою придуманих святих Миколая, Юрія).
Впроваджуймо в наш щоденний словник слово "богатир" замість слова "герой". Слово "богатир" рідне і воно було особливо поширене у древній Україні (Русі), і не має воно нічого спільного з монгольським "бахадір".
Богатирі України (Русі) мали свої рідні імена, в яких ознаменовувалися найсвітліші достоїнства людини: любов до Бога, миру, сили, слави, влади, волі, дії, роду, краси, правди, перемоги, добра.
Коли ми порівняємо значення імен стародавньоукраїнських із значенням імен латинських, біблійних, грецьких, то відчуємо велику духовну довершеність предків наших. Наші предки не називали своїх дітей ім'ям Вовк, Коза, Корова, Вівця. Не кажу, що ці імена потворні, але вони свідчать про рівень розвитку уяви і краси душевної того племени, яке ці імена має.
39. ЧИ РІДНІ НАШІ ІМЕНА ДОСІ РІДНІ НАМ - ДЕ ВОНИ, ЯКІ ВОНИ? Сьогодні перечислю наші рідні головніші імена (імена відомі й призабуті, імена такі, які мали наші далекі предки русичі, анти, сумеріяни й імена нові (мною створені).
Наприклад, Атті - Аттіна, Бажан - Бажанна, Баян - Баянна, Білослав - Білослава, Благовид - Благовида, Благовіст - Благовіста, Благослав - Благослава, Богдан - Богданна, Боговір - Боговіра, Боговіст - Боговіста, Боголюб - Боголюба, Богумир - Богумира, Богосвят - Богосвята, Богумил - Богумила.
Бож - Божена, Божедар - Божедара, Болеслав - Болеслава, Будимир - Будимира, Вед - Веданна, Велимир - Велимира, Вір - Віра, Віродар - Віродара, Вірослав - Вірослава.
Віст - Вістанна, Вітан - Вітанна, Влад - Владанна, Владислав - Владислава, Вогнедар - Вогнедара, Володимир - Володимира, Всеволод - Всеволода, Всеслав - Всеслава, Вселюб - Вселюба, Гатусил - Гатусила, Град [1081] - Градна, Далібор - Далібора, Дан - Данна, Дар - Даринна, Дій - Діянна, Добровіст - Добровіста, Добролюб - Добролюба.
Добромил - Добромила, Добромир - Добромира, Доброслав - Доброслава, Дружелюб - Дружелюба, Жадан - Жаданна, Ждан - Жданна, Зореслав - Зореслава, Зорян - Зорянна.
Колодар - Колодара, Лад - Лада, Людмил - Людмила, Ладислав - Ладислава, Лев - Левина, Лілай - Лілая, Лілій - Лілія, Лоліт - Лоліта, Любомир - Любомира.
Маг - Маганна, Магадар - Магадара, Май - Мая, Мал - Малуша, Малан - Маланна, Марут - Марута, Мечислав - Мечислава, Милован - Милованна. "
Милодар - Милодара, Миролюб - Миролюба, Мир - Мирна, Мирослав - Мирослава, Мудролюб - Мудролюба, Мстислав - Мстислава, Надій - Надія.
Орь - Оріяна, Остромир - Остромира, Рад - Раданна, Радогост - Радогоста, Родослав - Родослава, Радомир - Радомира, Ростислав - Ростислава, Рогволод - Рогволода, Рогнід - Рогніда, Рід - Рідна, Рус - Русанна.
Світ - Світанна, Світлан - Світланна, Світолюб - Світолюба, Світослав - Світослава, Святогор - Святогора, Святослав - Святослава, Сила - Силанна, Сонце і дар - Сонцедара, Татолюб - Татолюба, Ярослав Ярослава.
40. НІ, МИ НЕ БІДНІ УЯВОЮ, винахідливістю, почуттями. У нас І є рідні імена, але вони лежать у поросі забуття. Вони осміяні, принижені. Ми, рідновіри, зобов'язані їх, як дорогі перлини, взяти з пороху. Ми зобов'язані обмити їх щасливими сльозами духовного пробудження.
Побратими мої, коли вважаєте, що рідні імена для вас вже стали чужими, порідніться з ними. Зробіть їх наймилозвучнішими в світі іменами. Прославте їх на весь світ красою душі своєї. Уквітчайте їх мудрістю розуму свого!
Коли вони (рідні імена) чужинцями проголошені ідольськими, антихристськими, поганськими іменами, обурюйтеся, священно-гнівайтеся. Протестуйте. Не миріться з шаманами чужовір'я!
Винесіть з тьми забуття рідні імена! Не топчіться по них, у них же тремтить жива душа предків Ваших. У них горять сльози і радощі предків Ваших, що дали вам душу, дали вам образ, дали вам воістинно найбагатшу і найчарівнішу в світі землю.
Коли вважаєте, що рідні імена застаріли, творіть нові. Творіть нові імена зрозумілі народові, притаманні ритмові душі вашої, красі мови вашої, і гармонуйте ім'я з прізвищем, будьте аристократами духовної краси, волі, сили і слави!
41. ЧОМУ ЛЕВ СИМВОЛ КРАЇН ЕВРОПИ І АЗІЇ? Від санскритського слова "лев'я", "лава", що значить "наступ", "зрушення", "переможне знищення", "лявіна", постало ім'я Лев, Лео, Леон. У західньоевропейських словниках слово "лев", "лео" пояснене (на- [1082] приклад, у "Вебстері") в значенні "домінуюча сила".
Людина вічно захоплювалася і вічно буде захоплюватися величчю сили. У багатьох країнах "лев" є священним символом держави. Наприклад, Лев - символ Індії, Фінляндії, Болгарії, Швеції, Ірану, Норвегії, всім відомий Британський Лев, "лев святого Марка", лев Юдеї.
Археолог В. Ф. Олбрайт у книзі "Археологія Палестини" помістив фотографію мідяної печаті, на якій у вигляді речащого льва, як твердять археологи, зображений "Господь Бог Ягве" (біблійний Саваот).
Немає нічого дивного, що біблійний Саваот має вигляд "речащого льва", ця печать була юдеями зроблена в 775 році перед Христом. Було б гірше для їх (юдеїв), коли б вони свого "Господа Бога" в'являли в образі мокрої курки.
Дехто "нападає на жидів", що, мовляв, у їх "Бог Саваот" такий караючий, жорстокий, всевладний. Жиди в душі гордяться, що їхні далекі предки уявляли свого "Господа Бога" не в образі печеного пасхального агнця, а в образі владики - царя сили.
42. МЕНІ ОСОБЛИВО ПОДОБАЄТЬСЯ назва українського міста Львів, хотілося б, щоб жили в ньому справді могутні леви, а не смиренні холопи чужовірних владик. Олександер Пушкін упровадив у життя москвинів їм рідне ім'я (тюрсько-татарське) "Руслан", що значить "лев". Деякі українські інтелігенти ("як би вони вчились так, як треба, той мудрість би була своя") дітей своїх називають "Русланами" - думають, це ім'я означає "руський лан".
Є переконання, що, мовляв, у жидів все в порядку. Ні, так не є. Жиди постійно (на протязі двадцяти шести століть) борються за збереження своєї духовної і тілесної субстанції.
Коли жидам було дозволено вертатися додому (в Юдею), то тільки половина їх виявила бажання залишити Вавілон. Ті, що лишилися "на ріках Вавілонських", стали вавілонянами, зарабилися і, очевидно, їхні потомки тепер воюють проти Ізраеля, і мають віру магометанську.
І з іменами в жидів також не все в порядку. Наприклад, коли Генрі Кісінґер прибув до Ізраелю, ізраельтяни організували проти нього демонстрацію. Вони на плякатах написали "Генрі Кісінджер - де твоє обличчя!?" На плякаті ім'я "Генрі" було перекреслене хрестом, як ім'я німецьке, чуже, не бажане на землі Ізраеля. Пояснення, що ніби "ім'я не має значення, головне, щоб жид був у душі жидом", нікого в Ізраелі не переконало.
43. ЯК І ЧОМУ ПОЯВИЛИСЯ ПРІЗВИЩА? Прізвища в Европі появилися декілька століть тому. Ні наші далекі предки, ні старі єгиптяни, юдеї, греки, ассиріяни, римляни прізвищ не мали. У "Слові про похід Ігоря" немає прізвищ.
Наші князі замість прізвищ мали імена батьків або назви своїх володінь. Наприклад, Володимир - син Святослава, отже він Воло- [1083] димир Святославич. Князь, який сидить на престолі града Кия, Святослав Київський, Ігор Новгород-Сіверський (варто пригадати, що скандинавське ім'я "Іґор" означає "герой"), Святослав Рильський, Володимир Галицький, Ярослав Чернігівський. І переважно в такий спосіб поставали наші прізвища з закінченням на "ський".
Є міркування, що вживання ім'я і по-батькові - суто москвинська поведінка, і вона українцям чужа. Шкода, що для нас стає чужим те рідне, що в нас взяте і стає для нас рідним те чуже, що нам (на шкоду нам) дане.
Звернення по-імени і по-батькові - це не "східняцтво" і не "москальство", а суто оріянська (староукраїнська) родова обрядність, у якій втілений культ батька.
І ця оріянська обрядність яскраво проявлена й у "Ведах". Представники провідної оріянської (арійської) касти в Індії й сьогодні (так, як і в древній Русі) ставлять після свого імени ім'я батька. Наприклад, в індуса Васудева батько має ім'я Пандураг, в документах зазначено - Васудев Пандураг Чаплункар. Чаплункар - прізвище.
44. МАНДРУЮЧИ ПО ЗЕМЛЯХ ГВАТЕМАЛІ, Гондурасу, Коста Ріки, Нікараґви, Сальвадору, я вивчав релігійні обряди і звичаї маїв, ацтеків, толтеків. Оглядав руїни їхніх святинь. Руїни знаходилися в джунглях і, щоб до них прибути, доводилося їхати на ослі, їдучи, я думав - Будда мав косацький чуб на голові (хохол) і мав він чудового коня, Ісус - осла. Добре, що моя Вітчизна не є країною ослів.
Купаючись в озері Манаґва, я так спікся, що три дні не міг спокійно спати, скучав за українським снігом і вишневим холодком. 18 березня (62 року) я знову вернувся до Мехіко-Ситі, на три дні зупинився в готелі "Монте Карло". Стомлений, та характер маю такий, що повний спокій мене більше стомлює, як рух - позичаю телефонну книгу Мехіко-Ситі і починаю в ній шукати українські прізвища. Є - Гуртовенко, Козловський, власники прізвищ по телефону мені відповіли, що вони походять "з Рашен, з Києва і Пінська". Вони визнавці науки Мойсеєвої. Жид Гуртовенко гордився, що має прізвище Гуртовенко - він народжений на найбагатшій у світі землі (в Україні), і мехікани знають, що він говорить їм правду.
45. ПЕРЕГЛЯДАЮЧИ ТЕЛЕФОННУ КНИГУ, я побачив, що Мехіко-Ситі в основному заселене двадцятьма могутніми родами (родами іспанських завойовників). Не менше, як тридцять тисяч осіб в Мехіко-Ситі мають телефонні числа на прізвище Куртез. Куртези - власники могутніх підприємств, працівники уряду, науковці, діячі культури. І дехто з них в Мехіканському університеті мені сказав, що він вважає себе потомком великого Куртеза (завойовника землі Мехіків, Азцтеків). Інші прізвища - також іспанські.
І думав я - всі ці могутні роди (клани) кровно і духовно між собою споріднені. Вони керують [1084] духовним, політичним і економічним життям Мехіки. Їхня сила в тому, що вони всі вважають себе родичами. Вони католики, але вони заборонили своїм ксьондзам в одязі ксьондза виходити на вулицю Мехіко-Ситі. Ксьондзи в історії їхньої країни були агентами Ватикану і не стояли на варті Мехіканської незалежності.
46. І ТОЙ, ХТО ВІЗЬМЕ В РУКИ телефонну книгу Москви, переконається, що двадцять-тридцять родів, які мають прізвища переважно монгольського мовного кореня, складають силу провідних жителів, як пише піїт-яничар Павло Тичина, "нашої рідної Москви".
У Швеції, Англії, Іспанії по прізвищі можна визначити, з якого роду походить людина. Наприклад, Швеція складається з двох десятків могутніх (між собою кровно споріднених) родів. У Стокгольмі десятки тисяч шведів мають одне прізвище (і вони знають свого родоначальника). Подаю точні (основані на шведській статистиці) дані.
Чотириста тисяч шведів мають прізвище Андерсон, триста тисяч шведів мають прізвище Йогансон, тридцять тисяч - Карлсон. І думаю я - коли б наш чарівний Київ (прастолиця столиць Індо-Европейських народів) був заселений МОГУТНІМИ (КРОВНО і духовно між собою спорідненими) родами, наприклад, з прізвищами Яр-Тур, Гончар, Золотар, Воїн, Богатир, Баян, Ратьній, Чара, Марута, Відвага, Іскра, Магадар і коли б вони мали свої "Родові Книги", ведені на протязі принаймні семи століть (і передавали "Родові Книги" від покоління до покоління, і на заповітах дідів виховувалися б внуки), о, тоді б жодна сила не роз'єднала киян, їх би ріднив клич крови, заповіт родоначальників, культ предків, священнодійство родової слави. І тоді б кияни, знаючи хто вони є, ніколи б у Києві не співали б "Ленін - рідний батько наш", "цар Ніколай - рідний батюшка наш". Гідність Київських родів була б така благородна, що чужинець-вторжник не був би в Києві названий "рідним батьком".
В юдеїв так, як і в римлян, був розвинений культ роду. Наприклад, в юдеїв був звичай зазначувати "Іцак з роду царя Саула", "Ісус з роду царя Давида".
47. ПЕРЕД ПОЯВЛЕННЯМ ПРІЗВИЩА були в Україні (Русі) "прізвиська", які поширювалися тільки в роді. Юнак Добриня, який заїкався, був - Добриня Заїка. Юнак Ант, який мав характер порядної дисциплінованої людини, був Ант Карнаух.
Слово "карна" особливо поширене у клясичному санскриті. Має воно священне значення в обрядах брагманів, у касті кшатриїв (військовиків). "Карна" значить "карність", " уважність", "порядність". Зі слова "карна" постали слова "кара", за здійснені злочини будеш покараний, тобто, приведений до порядку. У "Слові про Похід Ігоря" слово "Карна" вжите у первісному (санскритському) значенні "порядок", "провід", "керівництво". Дослідники, не розу- [1085] міючи цього, нафантазували протилежних десятки "теорій", і дехто з них "по-науковому" доводить, що "карна", то "якесь поганське божество".
В епоху козацьких подвигів творилися "прізвиська", які під час реєстру ставали прізвищами. Хто він? Він козак Будило (той, що будить козаків), Кашовар (той, що варить кашу козакам).
48. ЯК ТАРАС ШЕВЧЕНКО ОПИСУЄ ТВОРЕННЯ ПРІЗВИЩА? Тарас Шевченко описує, як під час реєстру творилося прізвище. "А прізвище? Прізвища не має. Запиши, Миколо, у реєстр. Нехай буде Голий. Так і пиши! Ні, погано. Ну, хіба Бідою? І це не так. Стривай лишень, пиши Галайдою. Записали".
Отже, під час реєстру писарі дали юнакові прізвище Галайда, що значить - Бродяга. Виникає питання, чому сироті не дали прізвище Голий? Бо погано. У нашому народі є вроджена любов до краси, є благородні почуття любови до людини, є хотіння робити її красивою. Навіть тоді, коли вона є круглою (світом забутою) сиротою, треба дати їй прізвище достойне.
Правда, часто син отримував прізвище, яке відображало характер його батька. Батько, як "прийшли москалики і в людей забирали волики", перед зайдами лакизничав, і село прозвало його Грицьком Лакизою. А син його? Лакизенко. Батько є баглаєм (ледарем), син - Баглаєнко. Батько є шевлюгою (негідником), син - Шевлюженко, батько ємець (хабарник), син - Ємченко.
У старому Китаї всі заслуги і достоїнства батькові приписувалися й синові. Філософи Ладзи і Конфуцій вважали, що такий звичай учив батька порядно поводитися, щоб син отримав у спадщину пошану між людьми.
Прізвища стали необхідними тому, що вони облегшували зв'язок з людьми у місті, особливо під час ведення слідств, одруження, формування армії, здійснення обряду поховання.
49. ЗА ЯКИМИ "ВЛАСТИВОСТЯМИ" ТВОРИЛИСЯ УКРАЇНСЬКІ ПРІЗВИЩА? Прізвища, які постали за властивостями: Слабченко( син слабого), Сліпченко (син сліпого), Силенко (син сильного) .
Прізвища, які постали за професією: Чумаченко (син чумака), Гончаренко (син гончара), Коваленко (син коваля).
Прізвища, які постали за ознаками: Кривенко (син кривого), Кривоносенко (син кривоносого), Горбатенко (син горбатого).
Прізвища, які постали за місцевостями: Гайовий (той, що живе в гаю). Дубовий (той, що живе в діброві), Гірняк (житель гірський), Лозовий (той, що має хату біля річки між лозами). Щоб було зрозуміліше, зазначу, що коли батько коваль, то не обов'язково син Коваленко, він може мати прізвище - Ковалюк, Ковальчук, Ковальський, Ковальчик, Ковалик, Ковалець, Ковалів, Ковальчишин, Ковальчак. [1086]
Зневажливі прізвища: Рябуха (ряба курка), Рекуха (пустомеля), Ревуха (той, що реве), Нешта (повія).
Монастирі так, як і гітлерівські концтабори, прізвищ не визнавали, монах і кацетник не має права гордитися своєю родовою гідністю. У Києві був монастир святого Іраклія, і кияни монахів цього монастиря звали раклами.
Коли на тому чи іншому базарі появлялися чорноризні ракли, то прилавки, на яких лежали ковбаси, пироги, вишнівка, порожніли. Рабу божу Параскевію (продавщицю смачних ковбас) оточували ракли, "піючи христолюбних пісень". І коли один ракло басистим голосом виводив "іже єси", а другий ракло "благословив рабу божію Параскевію", то третій ракло непомітно наповняв свої півметрові кишені "земними благами". І в народі слово "ракло" стало синонімом "злодій". Людину, яка й не була монахом монастиря святого Іраклія, також звали раклом, коли вона мала злодійкуватий характер.
50. ПРІЗВИЩА, ЯКІ ПОСТАЛИ ЗА ІМ'ЯМ БАТЬКА: Авраменко (син Аврама), Мойсеєнко (син Мойсея), Яковенко (син Іакова), Давиденко (син Давида), Соломоненко (син Соломона). Мені прикро, що мій народ (і чомусь мій народ найбільш ожидовлений) носить прізвища в честь жидівських родоначальників, і що ж це має спільного з християнізмом - адже жидівські родоначальники і царі Авраам, Мойсей, Іаков, Давид , Соломон не були християнами? Чому українські прізвища повинні асоціюватися з духом жидівської історії?
Прізвища, які постали від матиреного імени: Горпиненко (син Горпини), Одарченко (син Одарки), Кулинич (син Кулини), Марусенко (син Марусі), Катренко (син Катрі), Марусин (син Марусі).
Українці, які живуть на чужинах, мають "клопіт" зі своїми прізвищами - вони здаються їм незручними, дивними, та не всі вони знають чому. Коли є прізвище, створене з української мови, воно всюди в світі звучить приємно і всі народи можуть легко його вимовляти - Коваленко, Дубенко, Стріла, Гора, Орел, Степ, Радчук, Яворницький, Черненко.
51. КОЛИ Ж В УКРАЇНСЬКОМУ ПРІЗВИЩІ є чужий (жидівський, грецький, латинський) корінь, створюється фонетичне збочення. Українець, який має прізвище Аврамчишиняк, Максимишеняк, Мартинишин, Павлишин, сам у собі несвідомо створює почуття меншої вартости, соромиться свого походження. Чужинці з погордою ставляться до прізвищ, які їм здаються неінтелігентними просто тому, що в них по-глупому багато шелестівок (ч, х, ш, щ, ч. с) і вони об'єднані "голосними" створюють безпорадне "шамжашасахащикання ".
Гарні слова батьківські: "Люби рідне прізвище", але батьки повинні мати високу духовну культуру - їм треба знати, що людина має вроджений нахил любити красу. Треба рідне зробити краси- [1087] вим і тоді любов до рідного сама в душі родитиметься. Спотворити рідне, поневолити рідне, одягнути рідне в чуже пір'я, і потім учити дітей, щоб вони любили рідне, о, це безпорадне борсання мілкодумних і задиркуватих духовних рабів. [1088]