Мага Віра
Сорок третій день
ВЕЛИКДЕНЬ СВІТЛА ДАЖБОЖОГО.
1. ДОРОГІ ПОБРАТИМИ І ПОСЕСТРИ - ВІРНІ ВНУКИ ДАЖБОЖІ! Кожний народ має своє сонце, сонце не позичене, не дане, не вижебране. Народ у сонці родиться. Він живе в ньому. Ним дихає, ним вічніє. І щовесни воскресає сонцем! Немає сонця - значить немає оновлення, помолодіння народу. Кожний народ має свою землю. І в ній свої коріння, зародки своєї непроявленої притаманности.
2. ВОСКРЕСАЮТЬ ЗЕРНА, які не дихаючи, лежали під снігом, їх воскресило сонце! Їх напоїла животворними соками мати-земля. І вони щедрою мовою життя загомоніли. І по їхніх жилах потекла (до сонця!) зелена пракров. Вони різноквіттям закрасувалися, принаджуючи тружениць-бджілок, хвилюючись у царстві пташинних співів. Купаючись у росі, у теплому золоті сонця.
"Бог життя, воскрес!" - світ славив Тато Орь.
3. СЛОВО "ВОСКРЕСІННЯ" ПОХОДИТЬ З КОРІНЯ "КРЕС", "крас", його синоніми - "скрес", "скресіння". У непроглядних глибинах мовних таїн іскриться промінь народження слова "воскресіння".
Воно пов'язане зі словом "вас" (санскрит) - "веселість", "весна". "Васанта" - кажуть сьогодні в Індії. Воно пов'язане з появленням перших стеблин трави і воскресінням білогрудої берези.
У санскриті слово "ґрас" означає "пагінець" (перший провісник життєвідродження, який виходить із землі, посланий до сонця воскреслим зерном). І звідси німецьке "ґрас", англійське "ґресс", латинське - "ґрамен", що значить трава. Наші предки одинадцять тисяч років тому казали "драва": від "драва" походить слово "трава", "ґрава" (ґрас).
4. "З СОНЦЯ ПОСТАЛО ВОСКРЕСІННЯ", - вірив Тато Орь. Згустки сонця, сховані в зерні рослин. Згустки сонця, сховані в сім'ї тварин і людей, оживають, благовістять життям. Птахи, які весною прилітали з далеких країн, будували гнізда в гаях над Дніпром. Тато Орь помітив, що яйце сонцем зігріте, творить у собі краплю червоної крови. Кров - життя. Самопостала в Тата Оря віра, що життя виникло з яйця. Сини і дочки дарили один одному червоні яєчка (писанки) - символи життя вічного.
5. ЩОБ З ДЕРЕВА, З КАМЕНЯ ВИКЛИКАТИ іскру сонця, треба мати кресало. Треба проявляти дію - кресати, скресати. Є в .нашому народі вислів, що "після зи- [1152] мової сплячки скресла ріка". "Олеся заговорила, неначе воскресла", пише син природи Іван Нечуй-Левицький.
"У моїй голові воскресли спомини", - хвилюється окрилений мислитель Іван Франко. "В темряві ночі шумить воскресла річка", - говорить коханець сонця Михайло Коцюбинський. "І навіть дух живий нової віри не може воскресити того трупа", - каже дочка волі Леся Українка.
"В найдрібнішому і щуплому зерні все ж закладена жива велика сила: і з-під снігу вона воскресає навесні", - ніби молиться, ніби входить у святиню воскресіння життя на землі рідній письменниця Дніпрова Чайка. "А Ігорового храброго полку не скрисити", - журно молиться Баян. "Воскресни, Мамо! І вернися у світлицю-хату", - молиться великий Тарас Шевченко. "Із мертвих воскресне Україна!", - провіщує Пантелеймон Куліш.
6. ВОСКРЕСНУТИ - ЗНАЧИТЬ ВІДРОДИТИСЯ, оживитися, відновитися, прорости, дати ознаки життя, пробудитися, самопізнатися, самовідчутися, вернутися у світ життя!
Воскреснути - значить відбудуватися, духовно помолодіти, обадьоритися, пригадати щось давно забуте, омолодити пам'ять, чуття, вернутися до тілесного і духовного самоутвердження!
7. 10961 РІК ДАЖБОЖИЙ. ПРОВЕСНА. На мапі Манітоби випадково знаходжу село Україна. Відчуваю велике хотіння його відвідати. Минувши Давфин, я побував у Сифтоні й Етельберзі, де мешканці майже всі українці. Вони мені показали дорогу, зазначивши: "Не варто їхати, в Україні бідна земля, одна крамниця, пошта, залізнична станція, на якій напис "Україна".
8. О ДЕСЯТІЙ РАНКУ я поставив авто біля залізничної станції Україна. Оглянув убогий ліс. Бачу - неподалік стоять глиняні фармерські хатини: у них живуть мої добрі люди.
І хоч віяло морозяною північчю, мені на душі було тепло від самого слова "Україна", біля якого я стояв, як один у полі воїн. Я не чувся загубленим - думи мене повели до Дніпра, на широкі степи, згадав я діда Трохима, весь мій добрий косацький рід.
9. Я ВІДЧУВ ГОЛОД; свіже повітря і втома хилили до сну. І я задрімав у авті. Крізь сон почув, що хтось стукає. Біля мене стояла бабуся з дівчинкою років дванадцяти. "Христос воскрес. Ви тутешні?" - спитала вона. Дівчинка тримала їжу в мисочці. Я відповів "Дажбожий внук воскрес!"
Появилося насторожене мовчання. "То ви не християнин?" - спитала бабуся. "Ні". Бабуся насторожено перехрестилася, схопила внучку за руку й приспішено пішла, й там на дорозі біля крамниці стала й задумалася.
Я дивився на них. Дівчинка йшла до мене. "Вернися!" - гукнула бабуся. Дівчинка не вернулася. "Ви голодні? - спитала дівчинка, підійшовши, - тут вареники, дві писанки. Бабуся там сто- [1153] їть і плаче, і каже, що десь є гріх, а де - не знає. Спитає священика. Гріх угощати нехристиянина і гріх лишити його голодним. Що ви думаєте?" Я відповів: "Ти скажи своїй бабусі, що мене народила українська жінка. Українець, який допомагає українцеві - творить святість, українці - діти однієї Матері". Дівчинка пішла.
10. Я СИДІВ У ЗАТИШКУ ПІД ДЕРЕВ'ЯНОЮ СТІНОЮ залізничної станції Україна, їв вареники і (вибачте, що не приховую особистих почувань) плакав. Чомусь так гірко стало на душі. Краплі сліз падали на мої руки, на їжу, на весь світ білий. І тоді з-за хмари виглянуло сонце. І незрозуміле збудження заволоділо моєю розчуленою душею. І спалахнула в крові сила дивна, буйна, вільна. Вона окрилила мене. І стало мені так легко, ніби тіло моє утратило вагу, ніби зі слізьми вилилася гіркота самотности. Я покищо не знайшов таких слів, які б мені допомогли висловити ці почування, їх можна назвати "наднатхненням". Вони мої гості вірні, любі, несподівані, гості великого душевного збудження.
11. І ЗАДУМАВСЯ Я: МЕНЕ НЕ ЛЮБИТИМУТЬ БРАТИ (сповідники чужих релігій і поглядів). Вони не любитимуть мене тому, що я не раб, не маю ні рабських звичок, ні рабських почувань, їх тривожить, їх лякає моя волелюбна вдача. Вдача не падає з неба. Вона була присуща далеким предкам моїм (воїнам Святослава, воїнам Анта). Сьогодні вона обізвалася в мені і тому я втратив здібність бути таким, як всі мої брати - раби. І куди ж я з нею піду? Хто відважиться бути моїм вірним побратимом, хто відважиться піти проти тисячолітнього переконання, яке загніздилося у навиках, у почуваннях народу, у звичаях його рабського життя?
Ніхто? Буду я самітнім, самітнім між людьми моїми, яких я так щиро і пристрасно люблю, вони і в рабстві красиві. Вони і в злиднях чепурні, співучі, закохані в квіти і сонце. Повернути б їм їхню предківську волелюбну вдачу і вони б перебудували світ, ощасливили б людство вишуканими творами мислі і краси!
12. "ХРИСТОС ВОСКРЕС", - говорять брати (сповідники віри чужої) і ненавидять мене, що я не поклоняюся чужим богам. Не вірю, що жид може виконувати обов'язки Бога, їхня ненависть мене не лякає. Я їхню ненависть ослаблю. Вони вірять, що вони сильні тому, що люблять Христа і ненавидять Дажбога. Їхня любов до Христа народжена ненавистю до Дажбога. Любов народжена ненавистю до духовности предків рідних не є моральною!
13. О ДУМИ - СВЯТЇ ОРЛИ ДУШІ МОЄЇ, летіть у світ дня завтрішнього, летіть без спочинку, летіть без зневіри, летіть без нарікань, летіть без страху. Сонце озолотить ваші крила, лет скріпить вас і ознаменує новим духовним воскресінням!
І ніколи і ніде (в годину лету священного і всеперемагаючого, у години втоми смертельної) я не скажу "Думи, горе мені з вами, [1154] доле моя гірка, крилечки зітру, поки море перелечу". Жебраки долі, відстороніться від мене. Я сам творець своєї долі - з її чаші п'ю солодкий і гіркий напій, я не пещене дитя долі, я син вільної Мислі і Борні! ?
14. ДУМИ МОЇ - ЩАСТЯ МЕНІ З ВАМИ. Ви з чистого джерела Духа Нації родитеся, Ви воскресаєте вогнем великої Віри. Доле, я твій творець. Створю тебе з алмазу терпінь і мук, з вогню борні, з крови серця мого!
Крила життя мого, летіть! Коли не скорите просторів незвіданих, не розженете чорні хмари, які повисли над душею народу мого, то впадіть на граніт. І не тремтіть з болю. Станьте дзвоном, який сповістить, що ви вміли летіти і вміли у леті згоріти!
15. ДІДУ МІЙ, ВОЛХВЕ СИВОУСИЙ! Друже мій старий, як дуб столітній. І душею молодий, як весна, учителю мій, дударику Трохиме. Ти мені сказав сонячного росяного ранку (на могилі предків): "І отож, внуче мій, написано, що "Бог Ізраелів Саваоф", а значить, коли Ізраелів, то не наш. У нас Дажбог, а ми Його внуки. І так воно на нашій землі завжди було і так має бути. Горе, що не всі знають про цю благу вість. Не знають та й поклоняються зайшлим богам. А коли б знали, то воскресли б, як ось весною воскресає зерно новим життям. Я печать благословення на чоло твоє поклав, її ні смертю, ні життям стерти неможна. На дні душі вона. А мені мій батько поклав печать благословення. А йому - твої прапрадіди далекі. І тому ми з роду в рід живемо з печаттю віри Дажбожої. Твій батько боїться тобі про це сказати, я сказав і ти благословення моє в душі збережи.
І ще скажу: Життя солодке, коли людина мучиться за любов до життя. А життя, то і є молитва до Дажбога ділами багата і вдачею вільною.
Рости мені на радість. А коли мене не стане, ти дітям своїм признайся, що твій дід любив Дажбога, і гордився, що коріння життя його глибоко живуть у землі рідній, у душі рідній, у небі рідному, у вірі рідній. У кожному колосочку, що ось на ниві цій росте, живе життя моє. Не стидайся, що діда твого язичником називають. Внуче мій, несказанна радосте моя, зачарую тебе навіки чарами віри моєї, і слово завжди стоятиме на варті душі твоєї".
16. Є В ЖИТТІ КОЖНОЇ ЛЮДИНИ СЛОВА, які падають в душу і залишаються навіки в ній. І сяють, як діяманти. Сказавши, "Дажбожий внук воскрес", я почав сперечатися з собою: а хіба він був мертвий, хіба - його розпинали на хресті, хіба він "син Божий", хіба можна казати "Дажбожий внук воскрес!", хіба омолодження душі народу не можна назвати воскресінням?
І я пішов у світ глибоких роздумів. І появилися в мене нові хвилювання. І думи родили думи. І відчинив я двері бібліотек Клівленду, Дітройту, Чикаго, Монтреалю, Мехіко Ситі, Мінеаполісу, Філядельфії, Нью Йорку, Константинополя, Багдаду, Атен, Бенаресу, [1155] Парижу, щоб знайти у книгах Близького Сходу, Індії, Китаю відповідь на питання, які не давали спокою душі моїй.
І забувши про сьогодні, про вигоди "я" свого, я помандрував у нетрі давновідгомонілих тисячоліть. Уявно я був на святах Сумерії, Вавилону, Індії, Ірану, Сирії, Єгипту, Греції, Юдеї, Риму. Я стрічався з предками-оріянами на їхніх святах біля Дніпра, я відчув, що душа моя поповнішала, оновилася, воскресла!
17. Я ВЖЕ ОПОВІДАВ ВАМ про походження і значення слів "дим", "дім", "дама", "домовина". Наші предки вірили, що є опікун дому. Він був ними названий Домуса (Домовик). Він невидимий, але всюдисущий опікун Роду (Дух Роду).
Щоб урятувати чадо своє Домуса взимку страждав. Сили тьми і смерти прагнули перемогти Його. Спільно з Ним страждало й чадо Його. Та після тяжкої борні Домуса перемагав смерть. Він будучи півживим, відмолоджувався, відроджувався, воскресав. І своїм чудовоскресінням спасав дітей своїх - весь живий світ!
18. ЛЮДИНА - ВТІЛЕННЯ МИСЛІ. Тато Орь бачив, що восени все, що оточує чада його, вмирає. В'януть і падають листя з дерев, гинуть (убиті морозом) квіти, трави, відлітають у вирій птахи, в нори ховаються звірі і там засинають, лежать мертві комахи, холодніє зажурена земля, приходять дні понурі, снігова хуртовина все померле покриває білою ковдрою.
І сидів біля вогню Тато Орь, і думав: значить у природі є сили, які змагаються між собою. Між ними немає любови - лід не любить вогню, тепло не любить морозу. І коли б сили смерти були всесильні, їм би (людям) прийшла смерть. "Ні, - думав Тато Орь наш, - сили життя могутніші за сили смерти. Із силами життя йде сонце, йде квітуче воскресіння, йде людина!"
19. ШІСТЬ ТИСЯЧ РОКІВ ТОМУ з Оріяни (Праукраїни) наші предки, приручивши коня і створивши першого на плянеті Земній воза, ішли як богатирі світу в незвідані землі. Вони (плем'я сумеріян, тобто, кумеріян (кимерійців) поселилися на плодючих долинах Тигру і Евфрату. І там вони продовжували свято берегти віру в доброго Домовика (Домуса).
Семітські кочові племена (Аккади і Халдеї), які зі всіх сторін оточували осілих жителів (українців - сумеріян, перших у світі хліборобів), приглядалися до їхніх весняних свят, які відбувалися в березні. Сумеріяни - перші хлібороби. Археологи твердять, що вони хліборобську культуру принесли до Месопотамії з Трипілля (України).
20. 12 ЖОВТНЯ 1972 РОКУ З БАГДАДУ Я ПОЇХАВ ДО ЕВФРАТУ. Оглянув особисто творіння предків (славних сумеріян) біля Карбаса, Гілли, руїни міста Кут (Кут, Куток), руїни міста Ур (Вар, Вода), руїни міста Умм (Ум, Умний). Між мною і предками моїми - шість тисячоліть. Є щось могут- [1156] ніше і святіше як час. Є таїна, яка кличе на свято предків і потомків. Без цієї таїни людина не могла б іти вперед.
21. ХАЛДЕЇ (ПРЕДКИ ЮДЕЇВ) навчилися хліборобського мистецтва від Українців (Сумеріян). Вони в їх позичили хліборобське свято (культ Думуса), назвавши його Таммуз. Є багато легенд про Таммуза. Ніби він тридцять тисяч років тому був Володарем людей. І тому, що був добрим і терпеливим, він життям переміг смерть. І хоч щороку злі сили три місяці його умертвляють, весною він воскресає. Він умираючий і воскресаючий.
22. ЗИМА - НЕ РІДНА МАТИ. Зима часто в предків наших відбирала життя. Вони вмирали з голоду і холоду. І тільки ті, які витерпіли страждання, були вдостоєні стріти квіти весни. Вони стрічали весну як нагороду за їхні зимові терпіння - за довге постування, за те, що вони не втратили віри у прихід воскресіння.
23. ІЗРАЕЛЬСЬКИЙ ПРОРОК - РАБІН ЕЗЕКІЕЛ (він пророкував у 595-573 роках до Христа) перебував, якщо вірити бібліологам, зі своїми земляками у Вавилонській неволі. Він описує, що "сидить жіноцтво, голосячи по Таммузі" (Езекіел, 8-14). Жінки Вавилону голосили, оплакуючи страсті Таммуза (Сина Життя). В "Біблії" (переклад Куліша-Левицького-Полюя) на 723 сторінці є примітка, що "Таммуз - любовник поганської богині - розпусниці Венери". Свята перекладацька наївність!
Богиня Венера (її також звуть Афродитою) не має місця в культі Бога Таммузи. Афродита - дочка Зевса і Діони. Таммуз - Бог Богів світу древнього. Є в легендах твердження, що Таммуз споріднений з Наною (Іннаною, - казали сумеріяни, ми кажемо - Ненею). Таммуз живе у всіх народів під різними іменами, поняттями, обрядами. Між християнами він живе під юдейським ім'ям Ісус.
24. У ВАВИЛОНІ КУЛЬТ ТАММУЗА БУВ перетворений на культ Мардука. Мардук - Бог Вавилону. Мардук - син Еа. Стародавньоукраїнське (сумеріянське слово "Вардуг" (Мардук) означає "Немовля сонця" (Райдуга). Мардук - Бог Краси і Мудрости, Бог 50 імен Життя, Бог Неба і Землі. Я всюди слово "бог" пишу з великої літери, вважаю, що всі ці боги на протязі тисячоліть були в основі духовного життя народів. У них ми не віруємо, але ми з них не глузуємо.
У священних книгах написаних у дев'ятому столітті до "нашої ери" (чотириста років перед написанням "П'ятикнижжя Мойсея") Мардук названий "Творцем Добра, Основоположником Милосердя". Він Зербаніту - "Зерна будівник".
Володарі Ассирії Саргон Другий (722-705 роки до "нашої ери") і Ашурбанипал (669-630 роки до "нашої ери") поклонялися умираючому і воскресаючому Богу Мардуку. Мардук переміг нищителя Життя сатану Тіаманта. Мардук [1157] створив людину (у час світотворення) на шостий день. Далеко перед тим, як була рабінами написана легенда про те, як Єгова творив світ, вже були написані книги, в яких оповідалося і про створення світу, і про створення людини, і про світовий потоп, і про тих праведників, які в ковчегах врятувалися тому, що на таку ласку заслужили в Бога.
Українці (Сумеріяни) в Сумерії (Месопотамії) створили першу в світі святиню Зиґурат для Думуса - Покровителя Дому Людського. Долонею торкаючись до стін шеститисячолітньої святині (на руїнах Ур), ніби видобуваю з їх ті затихлі врочисті пісні, які співали мої натхненні предки.
25. СЕМІТИ зі слова Мардук створили слова "Мерадох-баладан", або "Бел-Мерадох". Жиди зі слова Мардук створили ім'я для патріота Юдеї, назвавши його "Мордохей". Мордохей - основоположник жидівського свята Пурім ("пурім" - значить "жеребки"). Мордохей уславився між жидами тим, що був агентом царя Персії Артаксерса (464-425 роки до "нашої ери").
Бог Мардук, як твердять археологи, передав "Святі Заповіді" володареві Вавилону Гаммурабі (1728-1686 роках до "нашої ери"). Езекіел-Ездра із цих "Святих Заповідей" створили "Заповіді Мойсея" - моральні основи для жидів і християн.
Семітський володар Гаммурабі створив заповіді на основі першого в світі кодексу створеного українським (сумеріянським) володарем Дунгі 4700 років тому. Кодекс Дунгі я мав можливість оглядати в музею Константинополя (Істанбулу).
26. ЖИДИ, ПЕРЕБУВАЮЧИ У ВАВИЛОНІ, щоб урятувати свою духовну і тілесну субстанцію, вороже ставилися до будь-якої чужої релігії (хай вона буде найсправедливіша, найбожественніша). Вони своє "я" (своє родове, племенне "я") не підпорядковували духові чужого "я". Вони плекали, наражаючи себе на нужду і переслідування, окремішну духовність. Вони її, як уміли, так і вдосконалювали. Вони прагнули чужі духовні сили перемолоти (майже до непізнання) у млині своєї юдейської самобутности і беззастережно підпорядкувати їх інтересам юдейського "я".
27. ПРОРОК ЄРЕМИЯ (він жив на початку 6 століття до "нашої ери") духовно підбадьорював жидів. Він казав: "Говоріть: Вавилон завойовано, Вил осоромлений, Меродах покрушений, осоромлено й другі образи його, порозбивано ідоли його" (Еремия, 50-2).
Єремия знав, що десь на півночі живуть українці (їх він звав "магогами", могутніми). Жодна в світі сила досі не перемогла їхніх бистроконних армій. Українці півстоліття перед народженням Єремиї стояли на границях Єгипту, володіли Сирією, Юдеєю. Вони були тоді очолені володарем Гогом. Єремия вірив, що магоги (українці) знову появляться "із північних земель" (Єремия, 50-9).
Чому Єремия особливо підкреслював, що Мардук - "Меродах [1158] покрушений"? Мардук - символ вавилонської духовости.
28. У ВАВИЛОНІ СТОЯЛА ГРОБНИЦЯ БОГА МАРДУКА. Весною (в березні) старший жрець, тобто архиєрей, вночі в святині врочисто молящим повідомляв, що "Господь Бог Мардук був мертвий. Він переніс великі страсті. Він переміг смерть! Мардук воскрес!"
Віруючі, почувши від архиєрея повідомлення, що "Мардук воскрес!", обнімали один одного, цілувалися. Віталися окликом на вулицях Вавилону - "Мардук воскрес!" Незважаючи на неволю, всі раби (і в тому числі й жиди) під час свят Бога Мардука мали права вільних людей.
29. МАРДУК, ВОСКРЕСАЮЧИ З МЕРТВИХ, визволяв людей від страждань, холоду, зневір'я, охлялости. Він своїм воскресінням покривав землю травами. Віруючі були певні, що навіть скотина радується такому воскресінню.
Вавилоняни в честь воскресіння Мардука пекли теля і спільно його споживали. Гимни врочисті, в яких звеличені страсті і воскресіння Мардука, й досі вважаються найкращими в етичній літературі Вавилону. Студенти Багдаду, з якими я говорив в музеї Іраку, гордяться ними. Вони знають, що Геродот пише, що статуя Мардука вилита з чистого золота, важила сорок вісім тисяч фунтів.
30. ПЛУТАРХ З ХЕРОНІЇ (жив він у 46-120 роках "нашої ери") твердить, що релігію вмираючого і воскресаючого Бога Митри заніс до Риму славний полководець Помпей (66-62 роки до "нашої ери"). Помпей захопив у полон килікійських піратів, які визнавали Бога Митру. Купці Східніх країн, раби і римські воїни, які перебували на Сході, принесли таємничі обряди Митри до Риму.
В третьому столітті "нашої ери" релігія Митри була великою суперницею релігії Ісуса. Бог Митра зображався у святинях з ковпаком (митрою) на голові. Визнавці Митри постили, під час обряду мали кропило, причащалися вином, хлібом. Перші християни вважали ці обряди ідолопоклонними, та потім їх також почали впроваджувати в культ Ісуса - створили обряд "святої євхаристії".
31. "ПИЙТЕ, ЦЕ КРОВ МОЯ, ЇЖТЕ - ЦЕ ТІЛО МОЄ", - рекли жерці Бога Митри. І очевидно, що в цих словах існує велика доцільність, бо ж Бог Митра є Сонцем. Слово "митра" означає "сонце". Сік винограду - кров сонця, хліб - тіло сонця, ось де правильна "свята євхаристія!"
Той, хто проголосив юдейця Ісуса Богом і створив ритуал пиття Його (людської) крови і споживання Його (людського) тіла, не проявив глибокого мислення і довершеної душевної краси. Ритуальне богопоїдання - явище присуще давно віджилим релігіям.
У підземних храмах освітлених свічками відбувалося врочисте поклоніння Митрі. Ніхто не відважувався висловлювати слова погорди в сторону Бога Митри: Митра запліднив Землю життям. Він був мучений за любов до життя. Він [1159] воскрес і врочисто вознісся на небо. Він з неба посилає людям світло, тепло, щастя, дари. Митрадисти рекли: "Митра вічний! Митра непереможний!"
Митра - Бог Ірану. Культ Митри був у Римі запроваджений імператором Каммодусом (180-193 роки "нашої ери"). Архиєреєм Бога Митри був у Римі сам імператор Авреліян (270-275 роки "нашої ери"). Митра - це "Сол Інвіктус (Сонце Непереможне)!".
32. МІСТО БИБЛЕ (селище старої Фінікії, жиди казали "Гебал", греки - "Билос") тепер зветься Джебейл. Щоб побувати в Джебейлі, я примушений був 18 жовтня 1972 року зректися в Бейруті пляну відвідати Єрусалим. У Джебейлі колись люди мали розкішну святиню Бога Адониса."
Слово "Адонис" помилково вважається семітським. Воно постало з сумеріянського слова "Андулан", що значить "Однонебесний", "Небесний захисник". У "Біблії" Адонис вживається в значенні "Господь", "Владика". Тисячу літ перед Ісусом фінікійці вірили в Адониса. Їм цю віру принесли із Сумерії купці. В Ассирії і Фінікії Адонис звався, як "Адон-Таммуз", тобто "Господь Таммуз". В п'ятому столітті до "нашої ери" культ Адониса появився в Греції. Греки, впровадивши Адониса у свою потворну мітологію, перетворили його в красеня, за якого дві богині (Афродита і Персефона) затіяли між собою сварку таку, що тільки Зевс міг її погасити.
33. ФІНІКІЙЦІ, ЗАНЕДБАВШИ СЛОВО "ТАММУЗ", Таммузові обряди приписали Адонисові. Вони свято вірили, що Бог Адонис був злими силами без вини замучений. Він страждав, люди оплакували Його страсті. Жінки (гречанки) у розпачі приносили в жертву Адонисові свої коси.
У Сирії і Фінікії "страсті Бога Адониса" звалися "адонаї". У Библе (священній пристані Адониса) стояли статуї умираючого і воскресаючого Бога Адониса. Віруючі, виходячи зі святині, віталися "Адонис воскрес!" Вони в честь воскресіння Адониса біля хат саджали квіти, творили "садочки Адониса", точніше - "садочки Адониса Наймана". Семітське "найман" тотожне із "еден"; "найман" значить "сад розкошів".
Адонис, воскреснувши, воскресив природу. Він цвітінням садів ознаменував своє безсмертя. Жиди звуть свого Бога Ягве, Елог, Адонай. "Най" створене, порушуючи мовні закони, справді - "Адоні Ягв", що значить - "Пан Ягве".
34. 24 БЕРЕЗНЯ - СТРАСТІ СИНА БОЖОГО АТТИСА у старій Сиро-Фінікії. Бог Фригії (Мала Азія) народжений непорочною богородицею Наною. Бог Аттис був смертельно мучений весною. Кров, яка лилася з його тіла, перетворювалася у квіти, трави, сади. Тут ми ясно бачимо, що Аттис - це культ Домуса (Таммуза).
Імператорові Риму Клавдіусові (214-270 роки "нашої ери") так сподобалося квітуче воскресіння сина Божого Аттиса, що він про- [1160] голосив віру в Аттиса "державною релігією Риму".
Віруючі, переживаючи страсті Бога Аттиса, самі собі наносили рани на тілі і краплі крови дарили святому "образові Аттиса", щоб облегшити його страсті. 25 березня - день воскресіння Бога Аттиса. Жерці сповіщали віруючим: "Радуйтеся, син Божий Аттис, воскрес!" І люди радувалися: радувалися, бачачи, що в березні долини покриваються травами і ніби оживали охлялі стада худоби, обіцяючи молоко, вовну.
Бог Аттис у Римі став символом волі. Біля статуї Аттиса відбувалося обрядове відпущення раба на волю. У Франції (в 1789 році) революціонери вважали "фригійський ковпак" (шапку) Аттиса втіленням волі.
35. ЄГИПТЯНИ КАЖУТЬ "САІРІ-СІРІ", греки це слово огречивши, вимовили "Озиріс". Бог Озиріс (за звичаями фараонських династій) був одружений зі своєю ніжною рідною сестрою Ізіс (Ізидою). Єгиптяни, як твердять їхні жерці, були канібалами.
Озиріс (їхній далекий родоначальник бог-фараон) навчив єгиптян вирощувати у долинах Нілу пшеницю і ячмінь. Ставши хліборобами, єгиптяни залишили навики канібалізму.
За світлу науку, за створення хліборобського мистецтва, за доброту і любов до людей Озиріс був жорстоко обмовлений і вбитий рідним братом Сетом (Езекіел-Ездра, пишучи "П'ятикнижжя Мойсея", назвали Озиріса Авелем, а Сета - Каїном). Сет порізав тіло брата на сорок кусників і вкинув у бурхливі води Нілу.
І затужила дружина-сестра Ізида. І почув її ридання Отець Небесний Ра і воскресив свого сина Озиріса. І з воскресінням сина Божого Озиріса зазеленіли долини Нілу. Над землею почали дихати вологі вітри спасіння грішних і негрішних єгиптян, життям оновився світ.
36. БОГ ОЗИРІС НАЗВАНИЙ" (НА КАРБАХ ГІЄРОГЛІФІВ) "Богом Вічности", "Озиріс - король королів", "цар царів", "володар світу і роду людського". "Озиріс - Боголюдина". Озиріс був замучений, похований. Він воскрес і вознісся на небо. "Озиріс - Миротворець", "Спаситель". "Віруючі в Озиріса вмирають в Озирісі і воскресають у ньому".
Обрядова література - таїна жерців Єгипту. Вона так ретельно ховалася від непосвященних, що й досі її ніхто не може всебічно розгадати. Фараон Птоломей Перший (383-328 роки до "нашої ери") звеличив Озиріса під ім'ям "Серапіс" і побудував чарівну святиню (Серапеум) в Олександрії.
Єгипетська громада в Римі, щоб врятувати себе в морі інтернаціональних рабів, гуртувалася навколо світогляду віри в рідного Бога Серапіса. І цим себе врятувала від асиміляції.
37. ДЕОНИСІЙ - син найбільш розпусного в світі грецького Бога Зевса і богородиці Семели. Греки вірили, що Зевс вирвав з лона Семели маленького Деонисія і зашив собі в стегно, в якому Деонисій змужнів. [1161]
Деонисій - Бог умираючий і воскресаючий. Орфики (визнавці мітологічного поета Орфея, учні Пітагора) проповідували, що Бог Деонисій під ім'ям Загрея був народжений непорочною дівою Персефоною. Загрей був розтерзаний і з'їдений титанами, і все ж він був знову народжений Семелою під ім'ям Деонисій (вражіння складається таке, що одного Бога дві богородиці родили)?
Орфики вважали, що кожна людина має в собі частину Бога Деонисія, і не тільки людина, а й тварина: орфикам заборонялося їсти м'ясо.
38. В МІСЯЦІ ЕЛАФЕБОЛИОНІ (березень-квітень) греки святкували воскресіння сина Божого Деонисія. Їхні свята були буйні і нестримні, супроводжувалися п'янством, розпустою.
У дні свят Деонисія нікого не арештовували. Ніхто ні від кого не вимагав боргів. Злодії, коли за їх хтось ручався, звільнялися з тюрми. У святкових процесіях переважно брали участь жінки одягнені в шкіри звірів, їх звали вакханками, менадами.
Культ Деонисія греки позичили у пелазгів (українців - перших жителів догрецької Греції). У пелазгів (пелазги - плем'я трипільців) Деонисій був Домусом. Археологи вважають, що вже в 11 столітті до "нашої ери" (тобто, тоді, коли ще в Греції не було греків) пелазги мали культ умираючого і воскресаючого Домуса.
Щойно поет Гесіод поширив між греками поняття, що "вино - кров Деонисія". У Греції Деонисій був перетворений у Бога виноградарів просто тому, що у греків виноградництво було головним сільськогосподарським твором.
Слова "домус" і "див" мають один корінь, їх треба вважати найстародавнішими словами санскриту. Вони ровесники слова "бг" (Бог). Слово "деонисій" створене зі слова "див" (Див, Део, Тео) і зі слова "ниса". Є легенди, що Ниса - "гора виноградна", яка була в Індії, дехто вважає, що в Єгипті. Де Нис - Бог виноградної гори.
Українці, ставши греко-православними, почали носити ім'я Денис, воно, бачте, християнське. Імена - Святослав, Боголюб, Ярослав були греками в Україні висміяні, як варварські, грекам не зрозумілі.
39. ОБРАЗОМ - символом Бога Деонисія була "лоза виноградна". Вона (за грецькою традицією) стала й образом нового сина Божого Ісуса. І тому й українці, які ісповідують чужовір'я, у церквах на вратах малюють виноградну лозу.
Греки і семіти вважали, що "виноградна лоза" втілює в собі прикмети умираючої і воскресаючої природи. Ісус так, як і всі інші вмираючі й воскресаючі боги, пов'язаний з культом природи - великої містерії життя. І тому й християни вважають Ісуса зерном, яке вкинуте в землю, проізросло.
Чому ж тоді відійшли у вічність культи Таммузи, Аттиса, Мардука, Озиріса, Митри - принадні культи умираючих і воскресаючих богів, які скільки радости [1162] і зворушень приносили душі людській і про яких я без тіні образ і погорди тут розповідав, і на їх місце (особливо в Европі) прийшов культ умираючого і воскресаючого Ісуса? [1163]
40. РИМСЬКА ІМПЕРІЯ, яка проковтнула Єгипет, країни Близького Сходу і країни Европи, живилася кров'ю і потом рабів, ставилася прихильно до всіх релігій. Та не могла вона терпіти новоствореної релігії Ісуса базованої на юдаїзмі. У культ Ісуса (творці християнізму) втілили культи Митри, Адониса, Мардука, Будди, Крішни, Озиріса та інших богів і дали йому виразну політичну мету, і виразні тенденції інтернаціональної релігії.
Шириться між рабськими масами блага вість, що римляни убили Бога Ісуса тому, що він хотів дати волю рабам. Римляни поставлені в релігії християн на суд. Римські солдати - боговбивці.
Римлянин любив Рим, досі жодна релігія в Римі не ганила Риму. Секта юдеїв-християн, до яких приєдналися раби різних рас і народів, проповідує в Римі смерть Римові, не визнає імператора своїм владикою. Голосить, що Рим, то "Вавилон великий, мати блудницям і гидотам землі" (1 Богослов, гл. 17, вірш - 5).
Визнавці Ісуса (у Римі роджені раби, які вже не знають ні рідної віри, ні рідної мови) вперше відважилися не визнати імператора намісником Божим. Вони у молитвах своїх принизили його імперський авторитет.
Віра Ісусова, як віра інтернаціональна, стала політичним мобілізуючим чинником інтернаціональних рабів. Такою великою політичною силою вона була до 325 року. Як обдурити рабів? Що треба зробити, щоб їх їхня віра християнська тримала в рабстві і вважала імператора Риму намісником Божим? Відновити престиж імператора.
В 325 році імператор Константин, сам не бажаючи бути християнином, бо ж на його думку християнин - це раб, своєю імператорською присутністю звеличує в містечку Нікея Перший собор християнських архиєреїв. Імператор Константин проголосив віру Ісуса імперською релігією Риму. Він щедрими дарами обласкав архиєреїв християнізму і вони закликали рабів-християн до покори, до смиренности в ім'я Господа Бога Христа. Імператор Константин був проголошений святим намісником Божим. Він удостоївся бути "філокріетусом" (товаришем Христа).
Творці релігії Христової - жиди, хоч і були огреченими і златинізованими, все ж Христові дали виразні юдейські почування, настрої, звичаї і не забули для християн зазначити у "Євангеліях", що їхнє "спасіння походить з юдеїв" (Св. Іван, 4, 22).
41. БІБЛІЙНИКИ ВВАЖАЮТЬ, що Ісая пророкував десь сімсот років перед Христом про прихід Христа, і в цьому містерія містерій християнізму. Читаємо: "Він.., як паросток із землі сухої", "немає в ньому ні виду, ні велич- [1163] ности, й ми бачили його та не було в ньому вподоби, щоб нахилила нас до неї", "Він маловажний і в погорді в людей", "ми від нього відвертали лице своє, гордили ним та й ми його ні за що мали", "Він же поранений був за гріхи наші і мучений за беззаконня наші", "се кара за весь мир наш упала на нього і ми його ранами оздоровлені", "не вчинив він гріха й неправди не було в устах його", "Господу вгодно було його вбити та й віддав його на муки" (Ісая, гл. 53, вірші 2-10).
Ці речення Ісая прочитавши, ми бачимо, що він описує культ Адониса, культ Аттиса. Віруючі в Бога Аттиса сім століть перед Христом у своїх святинях чули від своїх жерців ті слова про Аттиса, які так зворушливо занотовані Ісаєм.
42. ДІВА ІШТАРТА ОПЛАКУВАЛА у Вавилоні страсті сина Божого Таммуза, Діва Ізида у Єгипті оплакувала страсті сина Божого Озириса, Діва Нана оплакувала у Фригії страсті сина Божого Аттиса, Діва Марія оплакувала в Юдеї сина Божого Ісуса.
Ми глибоко зворушені стражданням душі материнської. Кожна мати - мати. Ми бачимо, що кожна мати гірко оплакує муки сина свого. Там, де мати оплакує муки чужого сина і не цікавиться муками рідного, хоріє її добра материнська душа, і немає значення чи ця душа віруюча чи ні.
43. ВОСКРЕСНУВШИ З МЕРТВИХ, на небо вознеслися Митра, Озиріс, Аттис, Таммуз, Адонис, Крішна. Вознеслися на небо Заратустра, Будда, Христос. Магамет вознісся на небо на палаючому коні. В Юкатані (Мехіко) досі живе повір'я, що був непорочною дівою Чирибирас народжений спаситель світу Бакаб. Бакаб страждав, був три дні розп'ятий на хресті, воскрес і вознісся на небо. Щиро вірили мехіки в Бакаба ще перед відкриттям Америки, їхня віра була самобутньою, їхні святині оглядаючи 27 лютого 62 року в Юкатані, я відчув, що це був народ буйної уяви і красивої самобутности.
Виникає оправдане питання: чому "три дні?" Чому багато богів були мертвими три дні? Тому, що три місяці в житті матері-землі мають значення часу мертвого (неплідного), тому що три дні в житті жінки мають особлиливо велике значення.
44. В ПЕРШІЙ КНИЗІ МОЙСЕЯ (гл. 4, вірш 17) читаю: "взнав Каїн жінку свою", вона "вродила Геноха". І цей син Каїна жив "триста шістдесят п'ять років" (1-ша кн. Мойсея, гл. 5, вірші - 22-24). І "ходив Генох з Богом". Генох жив перед Ноєм. Генох - казка, тут же йде мова про те, що рік має триста шістдесят п'ять днів.
Езекіел-Ездра, пишучи "П'ятикнижжя Мойсея", не думали про послідовність мислення. В їх була мета - створити величну легенду про походження племени їхнього. На будуючих легендах можна формувати будуючий характер народу. Я згадав тут про Геноха тому, що він був першим у [1164] писаннях "Біблії", що вознісся на небо. Генох ходив по землі і не стало його: бо взяв його Бог" (1 кн. Мойсея, гл. 5, вірш - 24).
45. СЛОВО "ЕЛІЯГВ" (українці кажуть по-грецькому "Ілія") означає "Мій пан Ягве". Життєпис Ілії був використаний для оформлення життєпису Ісуса Христа. Ілія проповідував, що він перебуває на службі "Господа Саваота". Він казав - "сьогодні покажусь йому" (1 кн. Царів, 18, 15). Господь Саваот так сподобав Ілію за його велику любов до Ізраеля, що забрав його до себе (на небо) на палаючій тачанці і палаючих конях. Вони "понесли Ілію в бурі на небо" (2 кн. Царів, 2, 11).
Юдейський "Господь Бог Саваот", якого в церквах щонеділі славлять мої брати (сповідники греко-юдейської релігії), має дякувати величному Родоначальникові Народу Українського Татові Орію. Тато Орь (і особливо Його сини і внуки) перші в світі присвоїли коней і збудували колесницю. Ними винайдене колесо звеличило людство і дало поштовх для розвитку культури і цивілізації народів Земної плянети.
Винаходом оріян (українців) покористався юдейський "Господь Бог Саваот", беручи Ілію на небо на возі, в який були запряжені коні. Я, щиро згадуючи в "Мага Вірі" перебування українців (гиксосів-гіттітів) в Єгипті, повторяв істину (і її ніхто не може заперечити!), що до приходу українців до Єгипту, ні юдеї, ні єгиптяни коня і воза не бачили.
46. ВОЗНІССЯ ІЛІЯ на небо біля берегів Йорданю. Свідок Ілієвого вознесіння Єлисей тоді перелякано закричав "Ой, колеснице Ізраїлова і візниче його" (2 кн. Царів, гл. 2, 2). Ізраел (син Ісаака, внук Авраама і Сари) не бачив ні коня, ні колесниці.
Вперше побачили колесницю і коня семіти Аравії і Єгипту 3600 років тому, тобто тоді, коли до Палестини і Єгипту прибули з України швидкі, як буря українські кінні армії. Бібліологи вважають, що Ізраел (Іаков) "жив" чотири тисячі років тому. Ілія, возносячись на небо (мабуть по необережності), загубив накидку і її вдало підхопив Єлисей і зразу ж "вдарив нею по воді, вдруге - вода розступилася сюди й туди" (2 кн. Царів, 2, 14). Вважаю, що вознесіння Ілії було більш комфортабельне, як Ісусове.
47. ІЛІЯ НЕ БУВ СЛАБШИЙ ЗА ІСУСА. Він умів воскрешати мертвих. Наприклад, він попросив Бога Саваота, щоб життя вдовиному синові було негайно повернене, і "він ожив" (1 кн. Царів, 17, 22).
В жида Гіези занедужав й помер син, і що в такому трагічному випадку робити? Єлисей помолився до Саваота, і після цього "чхнуло хлоп'я сім разів та й розкрило очі" (2 кн. Царів, гл. 4, 35). Ісус, будучи живим, воскресав мертвих. Єлисей мав ще більшу силу - Єлисей, будучи мертвим, воскрешав мертвих: "...кинули чоловіка в Єлисеїн гріб, а він падаючи, торкнувся об кості Єлисеєні, [1165] й ожив та й знявся на ноги" (2 кн. Царів, 13, 21).
Рабін - пророк Езекіел пише, що лежали кості, але Бог Саваот дав їм духа, "щоб вони поробилися знов живими" (Езекіел, гл. 37, 5). Бачимо, що в "Біблії" є багато такого написано, що навіть глибоко віруючий християнин, коли починає думати і хоче бути чесний зі своїм сумлінням, стає на роздоріжжі недовір'я.
Всі чуда, які творив Христос, не властиві тільки Христові. Вони були творені багатьма його попередниками - земляками і неземляками, і одні в їх вірили, інші - ні. Греки вірили, що їхній син Божий Геракл (Геркулес) сам себе спалив і в огні та в хмарах диму вознісся на небо на колесниці, в яку було запряжено "добрячих четверо коней".
48. В ЄГИПТІ ХРЕСТ (єгиптяни казали "анех") вважався символом життя. Богиня Ізида зображена з "анехом" у руці. Будучи в Бритійському музеї я зауважив, що воїни стародавньої Ассирії носили хрестики на шиї. Бог вогню Кветцалкоатл (Мехіко) зображений з хрестом у руці.
На українських вишивках відтворені хрестики свастикоподібні (їхнє походження сягає доби первісної культури Української - Мізинської).
Взір, який прикрашує браслет створений з мамотової кісті, я переніс на сорочку. Я особливо гордий цим взором тому, що він виемігрувавши з Оріяни (України), репрезентує культуру Індії, Сумерії, Міноса, Мікенів. Греки присвоїли собі цей взір 2400 років тому і наші українські "вчені" (з любови до грецького православія) вважають, що він грецький.
Хрестики - символи життя; при допомозі хрестика (двох перехрещених паличок) наші предки здобували "агні" (вогонь). Свастика - палаючий хрест - символ Будди (родичі Будди були саками (скитами).
49. СЛОВО "ПАСКА" пояснюється в значенні "страждання", "терпіння". Паска, тобто Пасовер - свято відокремлення жидів від єгиптян. І взагалі - від нежидів (гоїв). Лінгвісти вважають, що слово "паска" створене греками з жидівського слова "песах", що значить "частина тіла". Інші кажуть, що "паска" походить від "спх" (умилостивлення).
Чесні тлумачі "Біблії" пишуть, що їм невідоме походження цього слова. Все ж ясно, що з ним пов'язане різання овець, "з'їдання тваринного м'яса на святковому бенкеті".
50. ПАСКА СПОРІДНЮЄТЬСЯ ІЗ СВЯТОМ МАЦЦОТ (спільне з'їдання маци) - врочисте відзначення виходу жидів з Єгипту. Історики сьогодні встійнили (в тому числі й прем'єр-міністер Бен Гуріон), що жиди з Єгипту не виходили. Вони виходили з Синаю, де працювали, як раби пару століть у копальнях єгипетських фараонів.
Справді "паска" і "маццот" староханаанські свята хліборобські, їх позичили жиди, як прийшли до Ханаану і вміло присто- [1166] сували до інтересів свого життя і богорозуміння. Паска - жидівський фестиваль, який вони святкують у місяці нісані (від 14 березня до 21 квітня).
51. ЄГОВА - БОГ ІЗРАЕЛЯ, як пише "Біблія", в Єгипті став боронити чадо своє (жидів). Він "деклярував себе оборонцем Ізраеля" ("Біблійний Словник", Вільям Шмідт, 1948 рік, сторінка - 483). Єгова (Саваот) позбавляв на єгипетській землі життя - умертвляв єгипетських дітей. Він рік: "Повбиваю всякого первенця в землі Єгипетській, і людину, і скотину", "буде вам кров знаменням по хатах, де будете. Побачивши кров, мину вас, і не буде в вас гибелі, як каратиму єгиптян" (2 кн. Мойсея, 12, 13).
Зі слів Бога Саваота стає ясно, що він сам себе проголошує Богом тільки жидів. Він запровадив пашпортизацію дворів: там, де є бараняча кров на дверях, живе жид (улюбленець Саваота) і його діток не буде Господь Бог Саваот умертвляти. Коли б єгиптянин ухитрився і теж намазав свої двері баранячою кров'ю, його б діти не були задушені Богом Саваотом. "Свят, свят, свят Господь Бог Саваот!" - співають у церквах мої рідні брати (сповідники віри чужої), біль мені і стид тяжкий завдають.
52. "ОПІВНОЧІ... ГОСПОДЬ ПОБИВ УСІ ПЕРВЕНЦІ в Єгипетській землі, від первенця фараонового, що сидів на престолі, та й до первенця-невольника в темниці, і всі перваки у скотині" (2 кн. Мойсея, 12, 29). Отож тільки той, хто цю Саваотову акцію шанує, їсть паску "божественну".
Сам же бо "Господь Бог Саваот" дав своєму влюбленцю Мойсею і його братові Аронові таку "установу": "Ніякий чужинець, щоб не їв паски. Усякий же раб, куплений за гроші, як обріжеш його, їстиме її" (2 кн. Мойсея, 12, 43-44). Обрізання статевого органу - обрядовий перехід на віру Мойсея.
І "заспівав тоді Мойсей й синові Ізраелеві пісню Господню: "Хто тобі подобен в бозі, Господи, хто рівен, славен святістю твоєю, страшен чудесами" (2 кн. Мойсея, гл. 15, вірші 1-11).
Жидівська родина різала найкращого баранчика обов'язково "самчика однолітка" (2 кн. Мойсея, 12, 5). Спікши такого смачного "самчика", жиди обов'язково мали його їсти "похапки: Паска це Господня" (2 кн. Мойсея, 12,
Господь Бог Ісус Христос і його учні були жидами. Вони дуже добре знали, що Саваот "Господь повбивав єгиптян" (2 кн. Мойсея, гл. 12, 27). Отож, "приступили ученики до Ісуса, кажучи Йому: "Де хочеш, щоб приготовити Тобі їсти паску?" (Маттей, 26, 17). І такі ж слова читаємо також у Марка (14, 12).
Стає ясно: коли у жидів є звичай на паску колоти "самчика однолітка", то у християн на паску був заколений не баран, а людина, це "паска наша, Христос, заколена за нас" (1. п.с. А. П. до Коринтян, 5, 7). Господь Бог Христос "заколений за нас". [1167]
53. ХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕЇ БЛАГОВІСТЯТЬ, що "Христос воскрес! Воістину Творець неба і землі і всього світу воскрес з мертвих!" Воскресіння - справа, яка хвилює людину. Ми знаємо, що воскресали з мертвих Домовик (Домус-Таммуз), Мардук, Митра, Адонис, Аттис, Деонисій, Будда.
54. "ТОГО ДНЯ, ЯК ХРИСТОС ВОСКРЕС, сонце з радости не заходило, і день був великий, і тому й назва "Великдень", - таку "святу" істину втверджує між українцями митрополит Іларіон Огієнко у своїй книзі "Дохристиянські вірування Українського Народу" (Винніпег, 65 рік, сторінка 287).
Будьмо правдомовними! Назва свята "Великдень" (у значенні "Велик день") була в Оріяні (Україні) декілька тисяч років перед Христом. Великий День ознаменовував перемогу Дня над Ніччю.
55. ЛЮДИНА - МИСЛЬ. Будьмо людьми Мислення. До 325 року визнавці Ісуса в різні пори року святкували "Воскресіння Ісуса Христа". І щойно в 325 році на Нікейському соборі архиєреї вирішили духовно і організаційно об'єднати громади християнські, знищити між ними сварки, різні єресі, суперечливі "Євангелії" (їх було більше десятка). Вони постановили, що всі громади фестиваль "Воскресіння Христа" зобов'язані святкувати в першу неділю першого весняного повного місяця, тобто у час воскресіння богів Таммуза, Митри, Аттиса.
56. НА СВІТАНКУ ПОСТАННЯ ХЛІБОРОБСЬКОЇ КУЛЬТУРИ наші предки весною постили. У шкіряній торбині (на почесному місці) зберігалося зерно. І хоч всіх виснажував голод, зерно вважалося священною недоторканістю - весною воно буде покладене в землю. Воно проросте, вітрами виколишеться, стане злотоколоссям.
У всіх народів усіх часів був піст. Наприклад, коли умирав король Гаваї, гавайці стримували всі роботи (не зривали овочів, не ловили риби, не шукали корінців). Вони постили.
В Індії постили брагмани, святі мандрівники Брагми. Вони постом самі себе духовно вдосконалювали. Кутама Будда постив до тих меж, що вже не мав сили рухатися. Старі германи (солдати) постили перед початком бою: об'їдання спричинює лінивство, кволість, угодовство.
Перші християни не постили. Вони глузували з єреїв Митри, Адониса, Юпітера, Зевса, які щиро і довго постили. І їхні постування супроводжувалися видіннями, чудами. Щоб збагатити віру Христову чудами, християнські єреї вирішили в 450 році також і між християнами запровадити пости. В 500 році папа Анастасій Третій започаткував канон Великого посту. Дев'ятинедільний піст в часи імператора Маврикія (582-600 роки) був на два тижні скорочений. Монахи, які постили, падали у світ видінь, бачили хресну дорогу Христа, вознесіння діви Марії. [1168]
57. МИ ЗНАЄМО, що яйце, весною зігріте сонцем, творить у собі зародок - першу цяточку червоної, як сонце, крови. Яйце - зерно життя. Санскритське слово "пасана" (писана) означає "чудовість", "квітучість", звідси походить слово - "писанка". Закінчення "ка" постало в той спосіб, як і в інших словах - діва-дівка, мама-мамка, зоря-зірка.
Англійці вважають, що слова "істер еґґ", "іштер" походять від імені англо-саксонської богині Еостре. Справді, "істер" походить від "іштер" (аштар, аштарес). Іштар - сумеріянська (трипільська) богиня Іннана (Нана, Неня). Аккади створили з культу Нани культ Іштарти, проголосивши її покровителькою війни і любови. Куль Іштарти був широко поширений на Близькому Сході. Римські легіонери принесли культ Іштарти до Риму. Англо-сакси ім'я Іштар вимовили, як Еостер (Істер).
58. "ЧЕРВОНЕ ЯЄЧКО - ознака радости взагалі, а великодньої зосібна. Господь наш Ісус Христос, коли воскрес із мертвих, всю твар відновив своєю кров'ю, як яйцями покрасив. На Воскресіння Господнє один одного цілуємо з червоними яйцями і приказуємо - один: "Христос воскрес!", другий: "Воістину творець Неба і Землі і всього світу воскрес!", - ось так по-чужому, будучи архієреєм чужовір'я, трактує самобутній український обряд свята воскресіння природи митрополит Іларіон у своїй книжці "Дохристиянські вірування Українського народу" (сторінки - 287-289).
59. О, ЗЕМЛЕ РІДНАЯ, Ти дариш нам, дітям своїм, дихання своє, життєтворну кров свою, Ти душі наші надіями звеличуєш, Святая Ти!
О, земле рідная, Твоє воскресіння осяяне Сонцем. Твоє воскресіння вище всіх умираючих і воскресаючих богів! Твоє воскресіння - свято Любови і Життєвої Вічности!
60. ВІЛЬНИЙ ДУХ НАРОДУ МОГО об'явився у душі моїй. Я силами свідомости і підсвідомости проголошую, що Дажбожий внук воскрес! Воскресіння Дажбожого внука - складний духовний процес у світі Його свідомости.
Духовне воскресіння Дажбожого внука - поняття нове. Воно вимагає від українця Священної Відваги, Духовного Самовідродження. Духовне воскресіння потрібне українцям так, як хліб, вода і повітря. І коли вони цього не зрозуміють, то на віки вічні задихнуться в чаді Чужовір'я і зникнуть з лона плянети Земної. І на їхніх квітучих полях лунатиме мова чужого народу, родитимуться діти народу зайшлого з півночі, заходу, сходу.
61. ДОРОГІ ПОБРАТИМИ І ПОСЕСТРИ, ми, рунвісти, як вільні і світлі люди, без упереджень, без злоби і без страху, світлими очима глянули на розвиток релігій світу. Жодної релігії ми не принизили, жодних релігійних по- [1169] чувань не висміяли, і не розпинали ми богів на хрестах, і не топили їх у річках, і ми не називали ідолів богами, і ми не називали богів ідолами. Ми, духовні богатирі Людства, підносимо на високий рівень толерантне мислення наше і світле душевне почування наше. Ми люди всесвітньо-благородного українського богорозуміння і боговідчування.
62. Я ВІРЮ: всі боги Чужовір'я своєю силою прагнуть заволодіти душею Українця: той чужинець (злодій він чи добродій він), ікона він чи сатана, що панує над душею твоєю, над свідомістю твоєю, над переконанням твоїм, твій він владика, а ти його послушний, бунтівливий чи смиренний раб.
Воскреснути - значить самоспастися, самовідродитися, самоусвідомитися. Самоспастися - це значить відчинити свою душу для себе - для Рідної Української Національної Віри.
Немає зачинених душ. Хто сам не здібний своєї душі для себе відчинити, той стає рабом того чужинця, який його душу жорстоко чи обережно відчинив і наповнив її духом Чужовір'я і розпоряджається нею як власністю.
63. КОЛИ ОНОВЛЕННЯ (воскресіння) Природи зустрічає народ оновленням (воскресінням) Душі своєї, цвіте життя його здоров'ям мислі і тіла, творить гармонійне єднання Людини з Дажбогом, відбувається гармонійне дихання "Я" людського з диханням "Я" космічного.
Матері і діти, які не хотіли поклонитися чужим зайшлим богам - іконам, що їх привіз з чужини князь Володимир, і бігли над Дніпром, і плакали-благали "Видибай, Боже, видибай!", радуйтеся - Дажбожий внук оновився, воскрес, з дому неволі визволився, і Ваші материнські сльози зве святими!
Волхви (духовні богатирі - непідкупні і священні пророки України (Руси), які йшли на муки, обороняючи рідну батьківську віру в Дажбога, - радуйтеся - Дажбожий внук оновився, воскрес, з дому неволі визволився, і Ваші муки зве святими!
64. ВОЇНИ (СВЯЩЕННОДІЮЧІ РАТАЇ), які відійшли у Вічність у рівних і нерівних боях, обороняючи Славу, Честь і Волю України, радуйтеся - Дажбожий внук оновився, воскрес, з дому неволі визволився, і Ваші подвиги зве святими!
Сини і Дочки, які понад все любили Україну (любили її більше, як Ісуса, Магамета, Маркса) та інших богів і жерців Чужовір'я, і за Славу, Честь і Волю України йшли на муки, радуйтеся - Дажбожий внук оновився, воскрес, з дому неволі визволився і Вашу любов зве святою!
Блудні сини і дочки України, які чинили вільний і невільний гріх, зраджуючи Україну в ім'я чужих богів і переконань, і тепер каються і вертаються до Рідної Української Національної Віри, радуйтеся - Дажбожий внук оновився, воскрес, з дому неволі визволився! Життя живе вічністю воскресіння (оновлення і вдосконалення)! [1170]
Дажбог - Свідомість Всесвіту, ми внуки Дажбожі, в нас душа одна і тіло в нас одне, і в однині ми - внуки і в множині - ми внук, і радуємося ми, що Дажбог Великоднем Світла воскрешає (оновлює) життя. Обдаровує життя Свідомістю, Красою, Волею, Натхненням. Ставить Людину в центрі Всесвіту.
Усі релігії на плянеті Земля Великоднем Світла Дажбожого воскресають (обновлюються), обезсмертнюються, ощасливлюються.
Ми, рідновіри, щасливо віруючі Українські Люди. У святій любові до Матері України-Руси ми знайшли правдиву віру в Єдиного і Всюдисущого Господа Дажбога. Радуймося! Ми спасенні! Ми у Великодні Світла Дажбожого бачимо Великдень Духовного оновлення України (Русі)! Слава Дажбогові! [1171]