Мага Віра
Сорок четвертий день
ПИТАННЯ і ВІДПОВІДІ, 2.
1. "УЧИТЕЛЮ ЛЕВ СИЛЕНКО, зустрів я освіченого українського чоловіка і почав з ним говорити про духовні справи народу, а він відповів: "Справа та може й добра, але не на часі. Чужа чи рідна духовність мене не цікавлять". Скажіть, чому освічена людина так думає однобічно і так себе відмежовує від рідних справ?"
- Побратиме, не дивуйся, коли стрінеш освічену людину і бачиш, що вона проявляє однобічне розуміння справи. Не всі освічені люди розумні. Не всі розумні люди освічені.
Життя вчить нас, що є благородний розум і є потворний розум. Благородний розум (освічений він чи не освічений) завжди натхненний любов'ю до Вітчизни, натхненний справами рідної духовости. Благородний розум оснащений силою життєвої інтуїції.
Потворний розум (освічений він чи не освічений) замкнутий сам у собі. Він має характер споживацький. Він живе сам для себе тому, що він не здібний жити для народних звершень. І коли Ти такому розумові почнеш говорити про животворні справи духовної волі, про рідне боговідчування і світорозуміння, то він обов'язково відповість: "я тим не цікавлюся", "справа та може й добра, але не на часі".
Світлу мудрість можуть оцінити тільки люди світлої мудрости.
2. "ДЕХТО ВВАЖАЄ, ЩО РУНВІСТИ - ЦЕ НАЦІОНАЛІСТИ, і декого слово "націоналіст" лякає. Яку в цій справі давати відповідь?"
- Слово "націоналіст" в перекладі на українську мову значить "народник".
Народник, тобто націоналіст живе в народі, живе з народом і для народу. І тому, що він народник і дорожить волею свого народу більше, як щастям особистим, він старається тримати себе гордівливо, чепурно, достойно. Він вірить, що своїм достойним життям звеличує достойне ім'я свого народу.
Очевидно, є націоналіст-імперіяліст і є націоналіст-борець за волю народу. Націоналіст, який є імперіялістом, вважається людиною неморальною. Між націоналістами-імперіялістами і націоналістами-оборонцями волі народної всюди точиться непримирима кривава борня. Отже, справа не в слові "націоналіст", а в тому, які хто духовно-моральні істини вкладає в це слово.
Достойний націоналіст, люблячи свій народ, шанобливо ставиться до всіх достойних синів усіх народів. [1172]
3. "ЧОМУ МОСКВИНИ-НАЦІОНАЛІСТИ ВСЮДИ ПРОПАГУЮТЬ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ і самі себе вважають інтернаціоналістами?".
- Слово "нтернаціоналст" значить "міжнародник". Двом типам людей вигідно бути інтернаціоналістами. Перший тип інтернаціоналіста є представником народу, який поневолив інші народи і живе їхнім трудом та їхніми матеріяльними і духовними скарбами, тобто має паразитарний спосіб життя.
Ви тільки пошкребіть такого інтернаціоналіста і переконаєтеся, що він, як редька - зверху червоний, а всередині - білий. Такий інтернаціоналіст усередині є націоналістом-імперіялістом, а зовні він проголошує себе інтернаціоналістом тому, що інтернаціоналізм є вигідний для його імперіялістичної філософії життя, яка для зручности тактично зветься "пролетарським інтернаціоналізмом".
Інтернаціоналіст, наприклад, імперського російського типу, всюди голосить, що "всі народи - браття, всі вони (якути, чукчі, казахи, мордвини, чуваші, алтайці, грузини, узбеки) повинні жити мирно і вірити (тобто, мати віру), що Москва - їхня рідна столиця. Вони повинні вірити, що всі вони браття "во Лєнінє", бо мавзолей Леніна - їхня святиня, що всі вони обов'язково повинні вивчати россійську мову, бо це мова Леніна, мова духовного лідера братів-народів.
"Навіть коли б я був негром похилих років і тоді б я вивчив россійську мову тільки тому, що нею розмовляв Ленін", - співає інтернаціоналіст Володимир Маяковський, з імперіялістичним докором звертаючись до литовців, білорусів, українців, які вважають, що в їхніх рідних селах і містах має жити рідна мова, а не чужа (россійська).
При допомозі кличів інтернаціоналізму (кличі повинні бути такого приманливого змісту - "возз'єднання двох братніх народів", "народи-брати наукою Леніна ощасливлені і збратані у вічному союзі республік-сестер") найзручніше визискувати поневолені народи, найзручніше присипляти їхні самооборонні національні почування, приглушувати їхню оспалу національну свідомість.
І кожний син поневоленого народу повинен бути (бо така ленінська національна політика) інтернаціоналістом "совєтського типу". Тобто таким інтернаціоналістом, який допомагає росіянинові тримати поневолені народи в покорі, в мирі.
Коли в тому чи іншому народі появляться самородки (благородні оборонці прав народніх), їх треба звати "буржуазними націоналістами", "агентами капіталізму", "ворогами миру", "ворогами совєтського інтернаціоналізму", і їх треба обезголовлювати.
4. "АЛЕ Ж ХРИСТИЯНСЬКИЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ КАЖЕ, що Христос приніс доброту, щоб усіх людей поробити добрими?". [1173]
- Другий тип інтернаціоналіста (міжнародника) є представником інтернаціональної релігії. Буддизм і християнізм - релігії інтернаціональні. Наприклад, християнин вірить (і на всіх перехрестях проповідує), що всі люди "браття во Христі", "всі рівні", "для Христа немає рас, націй".
Очевидно, той, хто має розум, ніколи в ці приманливі гасла повірити не може, чому? Тому що "браття во Христі" у своїх церквах малюють Христа то з обличчям німця, то з обличчям негра, то з обличчям італійця, і кожний з них старається асимілювати Христа, старається використати Христа для своїх національних інтересів, відібрати у Христа риси жидівського обличчя.
Християнин-русскій живцем палив на вогні християнина-українця. Християнин-латинянин живцем палив на вогні християнина-чеха. Браття "во Христі", як знаємо з історії, в ім'я Христа один другому зривали з плечей голови. Тарас Шевченко, знаючи про все це, написав: "Наробив Ти, Христе, лиха".
5. "ІСУСА ХРИСТА ЖИДИ НЕ ЛЮБИЛИ, але Він був вірним сином свого народу, Він був реформатором юдаїзму".
- Ісус Христос - Бог християнський - милосердний, добрий жид. Ми, рунвісти, люди достойні. Люди добрі. Доброта в нашій душі родиться так природньо, як природньо щодня родиться світання у степах нашої Вітчизни. І тому ми чесно й милосердно звільняємо Ісуса від клопітного обов'язку робити нас добрими людьми. Ми, рунвісти, не можемо бути не добрими тому, що доброта є своєрідною суттю нашої віри, нашої душі. Хіба можна нас ганьбити за те, що ми не хочемо користуватися Христовою добротою тому, що маємо свою, непозичену доброту?
Ісус Христос - добрий. Він своєю добротою краще, як будь який інший жид, прославив свій улюблений жидівський народ. (Жодний у світі жид не приніс стільки користи жидам як Ісус - потомок з роду єрусалимського царя Давида). Він, як християнський Бог, вихований рабінами в єрусалимській синагозі, має жидівську ментальність (я не кажу, що це зле чи добре - я тільки стверджую всім відомі факти). Так, Він - реформатор юдаїзму.
Християнський Бог жив за законами жидівської релігійної обрядности. Він врочисто святкував пасовер - свято, яке звеличує вихід жидів з Єгипту. Він святкував "шаббат". Він у синагозі медитикував з рабінами на релігійні теми. Він усім сказав, що Він прийшов "тільки до загублених овець дому Ізраелевого" (Маттей, 15, 24).
Наприклад, коли б президент США сказав, що Він прийшов тільки до англосаксів, то негри, порторікани і жиди назвали б його нацистом.
В Ісуса Христа доброта жидівська. Є люди, які кажуть, що жидівська доброта найдобріша і всі повинні їй молитися. Доброта людська живе в душі людській, ті, [1174] які кажуть, що ми, українці, без жидівської доброти не здібні бути добрими людьми, помиляються.
6. "УЧИТЕЛЮ, ВИ СКАЗАЛИ, ЩО ХРИСТИЯНІЗМ - ВЕЛИКА ЮДЕЙСЬКА СЕКТА, жиди - творці християнізму. Вони, творячи духовні основи християнізму, запозичували багато істин з гіндуїзму, заратустріянізму і буддизму. А коли в гіндуїзмі, буддизмі і заратустріянізмі є основа староукраїнська (ведійська), то й християнізм тоді є нашим рідним, дарма що його лідерами є жиди?".
- Побратиме, у россіянізмі, тобто в москвинізмі багато українізму, але россіянізм так українізм спотворив і так пристосував для своїх користей, що жодний достойний українець не скаже - "я люблю россіянізм тому, що в ньому є первні українізму".
Християнізм - релігія інтернаціональна і слабка вона тому, що поділена на сотні сект, які взаємно самі себе нелюблять в ім'я Ісуса Христа.
Ми, рунвісти, не можемо бути інтернаціоналістами тому, що історія нас переконала, що чужі духовні сили (незалежно від того, чи вони злі, чи добрі) розслаблюють пульс душі нашої, спотворюють наш добрий національний характер. Ми не можемо сісти на чужого коня і їхати до раю. Ми так, як і японці, жиди, китайці, індуси стаємо сильними і достойними тільки тоді, коли ми є самі собою, коли ми самі розпоряджаємося своєю матеріяльною і духовною енергією.
7. "ЧОМУ МИ ПОВИННІ БУТИ САМІ СОБОЮ?"
- І це Твоє питання цікаве. Щоб моя відповідь була зрозумілішою, я говоритиму притчами. Солодке, Гірке, Кисле, Солоне вирішили побрататися і створити Об'єднання. Їхнє Об'єднання - це дзбанок, у якому вміщуються чотири шклянки рідини. І в дзбанку створилася солодко-гірко-кисло-солона дружба. Одним словом - створилася рідина нікому в світі непотрібна. Смерть в ім'я смертелнього рівноправства - безглуздя. "Але ж людина не рідина - людина має душу, розум?". Це правда, велика правда. З людини можна створити бога і з людини можна створити рідину або порошок, та справа не в цьому. Головне, щоб людина мала правильне уявлення сама про себе і не жила, то знецінюючи, то переоцінюючи сама себе.
Інша притча: папуас одружився з англійкою, негритянка з німцем, жид з китайкою, щоб на ділі доказати, що всі люди рівні, що любов не має ні релігійних, ні расових границь. І створилася папуасо-англійсько-негритянсько-німецько-жидівсько-китайська група людей. І їхні діти поодружувалися між собою. І це новопостале плем'я, щоб мати силу, об'єдналося і озброїлося в Синайській пустині. І потім вторглося в Тел-Авів. І жителі Тел-Авіву проголосили вторжників націоналістами.
Вторжники-націоналісти говорять папуасо-англійсько-негритянсько-німецько-жидівсько-китай- [1175] ською мовою. Вони агресивні і горді тому, що в їхніх жилах тече кров багатьох рас.
У них появилося почуття гордости - вони люди оригінальної історії. Вони, щоб знищити на світі націоналізм, створили групу людей, у жилах яких тече кров багатьох рас. Тепер вони, щоб бути вільною й незалежною спільнотою, стали націоналістами, їм радять ставати громадянами тієї чи іншої країни і підпорядкуватися законам нової "прибраної батьківщини". Ні, вони осілися в Тел-Авіві. Прагнуть асимілювати всіх жидів. Вони усвідомили, що без свого незалежного джерела життя, без своєї духовної окремішности, вони не можуть бути самі собою.
8. ЯК СТВОРЮЄТЬСЯ НАЦІОНАЛІЗМ - почуття окремішности і хотіння змагатися за своє окремішне "я"?
- Є в світі нашому чимало таких островів, на яких живе народ, посталий з різних рас. І в цьому народі сам по собі створюється націоналізм. Вони (такі націоналісти) самі створили свої окремішні звичаї життя. Вони збратані спільними життєвими інтересами і спільно вони боронять свій острів від вторжників. Отже, націоналізм - це не є якісь потворні почування самолюбців. Ні, це матирею-природою оправдані людські інстинкти самооборони і самоутвердження.
Я хочу сказати, що коли ми по своїй природі люди Гіркі, то не змішуймося в ім'я безглуздої справедливости, в ім'я сліпих біологічних почуттів з людьми Солоними чи Кислими, бо в цій мішанині ми загубимо самі себе і загубимо тих, які змішаються з нами.
9. "В ЧОМУ Ж ЗАТАЄНА СПРАВЖНЯ СУТЬ ЛЮДСЬКОГО БРАТЕРСТВА"?
- Справжня суть людського братерства затаєна не в згубній кровній чи релігійній мішанині, а в шляхетних почуваннях міжнародньої самопошани, в толеранції міжнародній, яка має творитися на принципах духовного аристократизму - жодний народ не має права панувати над іншим народом!
Було б нудно жити на світі, коли б усі квіти на світі були тільки червоними. Десять квіток цвіте в саду, і кожна з них своєрідна і кожна з них має свої кольорові притаманності, свої пахощі, кожна з них по-своєму привабна і велична. І, керуючись священними законами матері-природи, народи плянети Земля повинні жити незалежно один від одного. Кожний повинен плекати свою самобутню духовну й тілесну своєрідність.
10. "ЯК НАМ, УКРАЇНЦЯМ, ЖИТИ НА СВІТІ ЦЬОМУ, щоб жодна сила нас не роз'єднала й не покорила?".
- На Священній Годині Самопізнання нам треба вивчати ті методи, які ворог вживає, щоб нас роз'єднувати і, знесиливши роз'єднанням, робити нас рабами. Знаємо: щоб знищити племені, треба бити по його слабких місцях. Сла- [1176] бкими місцями людини є голод, холод, заздрість, честолюбність. Особливо в людини так, як і в тварини, розвинений інстинкт самозбереження. Ті племена, які не вміли мудро керуватися цим інстинктом, загинули. Або, вірніше кажучи, їм їхні вороги помогли загинути.
Уявімо таку подію: у дубовому гаю з'явилася сокира. Знаємо, що сокира не може лежати без діла. Бездіяльність покриває її іржою і вона гине, стає сміттям. Сокира вважає, що вона є репрезентантом цивілізації. Вона хоче довго жити, блищати красою, тішитися славою і тому шукає борні; борня - життя славних.
Сокира зайшла в дубовий гай, вона то там, то там пробує вгрузнути в міцну дубову шкіру. Дуби шумлять з вітрами. Вони вільні й могутні. Вони кепкують з сокирної безпорадності, звуть її заблудою. Не розгубилася сокира в дубовому царстві. Вона мовою привабливою, улесливою заговорила до невеличкого дуба: "Дубику-голубику, ти гноблений. Яка то між вами, сильними дубами, існує жорстока клясова нерівність! Один міцний, другий слабий, чи ж це справедливо? А що я правду говорю тобі (а сила там, де правда), то сам ти бачиш, що біля тебе стоять твої брати-вельможі. Небо силою вони підпирають. Грім і жар-птиця (небесна блискавиця) їм не страшні! Між братами-вельможами ти, дубику-ґолубику, малий тому, що вони (брати-експльоататори) тобі мало неба дають. Не для мого добра, а для свого добра ти, дубику-голубику, мені свою гілку подари, і навіки возз'єднаємося ми! Я зроблю з дубової гілки топорище і обороню тебе від братів-експльоататорів. Я дам тобі багато неба і багато землі, і ти станеш вільним господарем дубового царства!
Дубик-голубик - розум споживацький. Він, керуючись тільки своїми особистими вигодами, своїм честолюбством, повірив заблуді-сокирі. І дав їй гілку на топорище. Сокира, озброївшись міцним дубовим топорищем, стала вдесятеро разів агресивнішою, могутнішою. Вона почала рубати головного дуба, який був гордістю многовікового дубового плем'я.
Сокира, рубаючи, приказує: "Гнані, голодні й принижені дубики-голубики, ваш дуб-керманич самолюб, експльоататор. Бачите самі, як він розрісся, як вкоренився! По-братньому кажу вам, радійте, що я його повалю, дістанете волю!".
Дуб-керманич смертельно ранений сказав: "Дуби - рідні брати мої! Справді, я вкоренився, розкішні шати маю. Справді, я багатий силою дубовою. Багато неба забираю, але життя моє не вічне. Ставши дідом, полисію - зелені шати опадуть і небо своє я потомкам передам. Ні неба, ні простору я на той світ не заберу, тіло моє землею стане, стане кормом для потомків моїх, і житиму я в житті їхньому.
"Та сьогодні сокира вгрузла в серце моє і світ потемнів у очах моїх. Брати-дуби мої, хто зрадив мене, той зрадив сам себе і сам себе жорстоко покарає. Хто з вас сокирі-заблуді дав силу дубову? [1177] Сокира, озброївшись нашою дубовою силою, смертельно ранила мене. І я ваш тато-керманич буду падати. Прощай моє плем'я дубове!"
І дуб-керманич упав. Загоготіла, затряслася земля. І стало горе в дубовому племені. І диво непередбачливе скоїлося. Коли падав дуб-керманич, то найбільше постраждали малі дубики, а той дубик-голубик, який сокирі дав гілку на топорище, лежав мертвий під мертвим тілом дуба-керманича. А сильніші дуби стояли ранені, мовчазні, приголомшені, як воїни після програного бою...
11. "УЧИТЕЛЮ ЛЕВЕ СИЛЕНКО, Є ПОПАМИ ПРИДУМАНА КАЗКА, що по світі мандрували українські посли, шукаючи правдивої релігії для Русі (України). І коли вони опинилися в грецькій церкві, то їм дуже сподобалася грецька церковна краса. Чулися вони "як на небі", і тому вирішили грецьку віру визнати. Значить, посли не вникали у філософсько-теологічні основи грецької релігії і не думали над тим, щоб віру шукати в душі своїй. Не було в них прагнень удосконалювати рідне розуміння Бога. Вони заполонилися церковною грецькою красою і стали її рабами. Чи справді краса має таке велике значення?"
- Краса - сила велика, сила спокуслива. Є люди, які обожнюють красу і кажуть, що правда там, де краса, і краса там, де правда, і мудрість часто стояла на колінах перед красою. І трагічне те, що досі ще ніхто не сказав, де починається і де закінчується межа краси. І чи вона холодна чи тепла, чи вона криклива чи мовчазна, чи вона мертва чи жива, чи вона ніжна чи жорстока?
Краса. Мабуть сила її в тому, що людська душа жадна на красу? А може тому, що людська душа красива і жити вона без краси не може, і красивішає вона, стрічаючись з красою. І хочеться знати - чи людина повинна служити красі, чи краса повинна служити людині?
Є така староассирійська повчальна притча. Олень, п'ючи в тихій ріці воду, побачив сам себе і зачудувався: "Які то в мене красиві роги, роги - краса моя! А от ноги в мене тонкі, не красиві. Хіба їх можна любити тому, що вони мої рідні, це ж означало б, що я не розуміюся на красі".
Біля куща появився лев. І олень, уздрівши такого гостя, сполохано дременув у ліс. Тонкі не красиві ноги вірно служили йому. А красиві роги, якими він щойно так гордився, під час втечі зачепилися за гілку - і олень впав. І голодний лев з ревом розкрив пащу над оленячою головою.
Побратиме мій, я не кажу, що оленю роги не потрібні. Вони не тільки гарні, а й корисні. Але не можна красу сприймати тільки пристрастю. Є, як знаєш, в літописі написано, що русичі мали свою рідну предківську віру та предківська віра їх не задовольняла (принаймні так написав монах, який був заполонений гречинською вірою).
І вони (посли-русичі) почали ходити по чужих землях, і чужих [1178] людей питати "яка віра краща?" Очевидно, що чужі мудрі люди хвалили свої віри (кожна порядна пташка своє гніздо хвалить). І чужинці радили послам русичам від їх віру (мудрість) прийняти і прийнятій вірі (мудрості) себе підпорядкувати.
І перемогла краса: посли русичі зачудувалися грецькими розцяцькованими іконами, на яких зображалися смугляві грецькі дівиці. Будучи в Атенах, я оглядав ті старі ікони, які гречини забрали з Константинопольської святої Софії, їм десять століть. Отже, були вони намальовані в часи хрещення Русі. Справді, мовчазні дівиці мають строгі і одночасно привабні риси обличчя. Вони оздоблені золотом, сріблом, самоцвітами. І коли горить свічка, створюється запаморочлива чарівність.
Русичі посли повірили в красу (в спокусливу ромейську церковну красу) і забули самі про себе. Вони забули, що є краса чужа і є краса рідна, є краса володарська і є краса рабська. Вони забули, що коли рідна краса не красива, то треба її зробити красивішою. Коли в ній мало божественного, то треба божественними почуваннями душі обожествити її. І треба зробити так, щоб рідна душа служила рідній красі і щоб рідна краса служила рідній душі. Треба зробити так, щоб багатів і славився світ красивої і вільної душі української.
12. "УЧИТЕЛЮ, Є ДУМКА, ЩО УКРАЇНЦІ ДОВГІ СТОЛІТТЯ ЖИВУЧИ У НЕВОЛІ, ПОКАЛІЧИЛИ СВОЇ ДУШІ, витворили в собі почуття меншої вартости, покірности і замкнутости. Вони не щирі самі з собою?"
- Є заляканість вроджена і є заляканість набута. В кожній душі людській (навіть у тій, що є найтихішою, найсоромливішою і найзаляканішою) є притаєний вулкан гримучий. І він, вибухаючи, дивує людей. І тоді люди кажуть: "такий тихий і соромливий, а ось таке тут накоїв, що й сам би сатана не осмілився щось подібне довершити!" Мабуть недаремно в нашому народі є прислів'я, що "тиха вода греблі рве".
Надмірна соромливість і надмірна скромність у багатьох випадках спричинена комплексом меншої вартости. І ця вада деяких людей все життя не покидає. Той, хто критично усвідомив, що в нього є комплекс меншої вартости, починає сам контролювати свою поведінку, хід свого мислення. Він сам собі ставить питання: "Коли і як в мене комплекс меншої вартости появився? Справді, як це боляче визнати, що мої родичі, мої рідні родичі мені казали, що я "ні до чого не здатний". І я родичам щиро вірив тому, що читав у книзі "хто батьків не поважає, того Бог карає". Читав, що люди цураються такої людини, "в хату не пускають".
"Коли я пробував родичам про щось розповісти, думку свою висловити, вони казали "Ти диви, який він в нас балакучий!" І казали вони мені "мовчи язичку, їстимеш паляничку". Я любив паляничку (а хто її не любить!) і я став мовчазним. А потім мовчаз- [1179] ність стала моєю набутою звичкою. І я замкнувся сам в собі.
"Я чув, що міліціонери поранили мого приятеля за те, що він співав у Ботанічному парку пісню "не пора, не пора, не пора москалеві, ляхові служить". Він тікав, коли міліціонер почав свистіти. І тоді батько мені сказав "Ех, сину, покірну голову меч не січе".
"І я, щоб оберегти свою голову, старався всюди бути покірною людиною. Наприклад, в душі я ненавиджу Леніна, бо має він очі фальшиві і нагадує мені хана Батия. Але 7-го листопада я йшов у колоні по Хрещатику і ніс на патику портрет Леніна, і покірно мовчав. І думав: "мовчи язичку, їстимеш паляничку", і перед моїми очима стояли мої родичі померлі в тридцять третьому році з голоду.
"І тепер я живу у Вільному Світі і, щоб свою лякливу покірність приховати від людей, я пишу героїчні вірші і люблю бувати на Святі Героїв, та чую я, що душа моя лякаєтьсся всього того, що є відважне. Я усвідомив свої вади і хочу їх позбутися. Хочу лишити чужовір'я, але для мене це дуже тяжка справа. Діти мої не були мною виховані, бо я за працею не мав часу їх доглядати. Вони вже пішли на свій хліб і навіть не признаються, що українці".
13. "УЧИТЕЛЮ, Є ЗАГАЛЬНА ДУМКА, ЩО БРАТИ-ЧУЖОВІРИ ставляться до чужовір'я нещиро. Та цю нещирість ховають один від одного, і тому вони не вірять самі собі й легко роз'єднуються?".
- Побратиме, почуємо, що скаже людина, яка користується в парафії репутацією побожного християнина і доброго українця. Не буду ім'я цієї людини згадувати. Вона мені оповіла про свої душевні клопоти таємно, плакала й казала: "Тепер бачите, чому я негідник? Я знаю, що я чужовір - духовний раб, але я не маю відваги позбутися духовного рабства. І тому я хочу померти зі всіми тими вадами, які все моє життя мене переслідували. Маю сина, розкажіть йому про санскрит, оріянів, рідну віру, але при ньому не ганьбіть мене. Він і так вважає, що я відстала забобонна людина. Чи ви хочете, щоб я був вашим побратимом і таїв від людей мою пошану до вас? Ви мені в очі сказали хто я є і я злякався сам себе. Ви мені, як в дзеркалі, показали душу мою".
Цей "побожний християнин" мені сказав, як на таємній сповіді перед своїм "я", так: "Я ріс в покорі, батьки казали: "корися", піп казав: "корися і внаслідуєш царство небесне", і я корився. Настала "власть совєтська", я лякався висловити свої переконання, хоч вони й були щирі, тому що я лякався тюрми, не хотів осиротити дітей. І я своєю покірною поведінкою здобув репутацію "порядочного ґражданіна".
Живучи у Вільному Світі, я маю репутацію "побожного парафіянина". Як ця репутація створилася? Дуже просто. Я погоджувався з тими думками, яких я в душі не поділяв і люди мені вірили, що я погоджуюся щиро, і за [1180] це шанували мене. Очевидно, я погоджувався з тими чи іншими думками не в ім'я єдности, згоди, а в ім'я своєї особистої вигоди.
І вірив я у те, в що мені не хотілося вірити: я в церкві цілував обличчя чужих людей (ікони), і гроші на їх придбання жертвував, хоч в душі я чув до їх відразу і сам собі тихо під ніс бурмотів: "та й надоїло вже мені щонеділі славити всі оті жидівські сіони". І душу свою я рятував від очерствіння тоді, коли думав про рідне село, верби над ставком, росяні стежки, по яких я бігав босими ногами, і в душі моїй воскресав спів жайворонка. І чув я запах рідного степу, який, весною зігрітий сонцем, парує і ніби дихає. І мені від усього цього рідного ставало світло на душі".
14. ОТЖЕ, У ГЛИБИНАХ ДУШІ ЖЕВРІЄ ЛЮБОВ ДО РІДНОГО. Усе, що він, брат-чужовір, має щире, народжене Рідною Вірою. Усе, що він, брат-чужовір, має сумнівне, лицемірне, народжене Чужою Вірою. Щоб бути побожним парафіянином, треба бути нещирим з собою і з земляками своїми.
- Побожний парафіянин говорить:
"Глибоко в душі приховуючи сумнів до всіх тих біблійних істин, про які говорив піп, я здобув ім'я побожного парафіянина. І піп мене шанував, заходив до мене на чарку і людям казав, щоб і вони були такі христолюбні, як я. Але я в душі таїв ненависть до всього того, за що мене шанували. І тому я в душі не шанував тих, які мене шанували. Отже, я не був щирий сам з собою і не був я щирий з людьми - моїми земляками. Скажіть, чи можна мою порядність назвати порядною? Та я маю право себе потішати, думаючи "Хіба я один такий? Та ж усі ми в парафії такі, тільки не ходимо разом і не виявляємо один одному своїх почувань і думок. А коли погніваємося, то звемо один одного безбожником. І потім судимося "за образу"...
І тепер мені здається, що я не можу бути вірним ні сам собі, ні приятелям, ні Вітчизні. І коли партії наші складаються з таких людей, як я, то хіба можна сподіватися, щоб вони (наші визвольні партії) мали таких українських "гайджекерів", які б примушували москвинські джети кружляти над Атлантикою до того часу, поки не будуть з концтаборів привезені до Америки Лук'яненко, Чорновіл, Мороз?
Тепер у мене появилася віра, що Україна - безталанна мати наша. І я безталанний, і мені сподобалися в пісні такі слова "долю виплачу сльозами". І тепер я плачу багато і часто. І таким я вже й помру, бо такими були і мої батьки".
15. ЯКА ПРИГОЛОМШУЮЧА СПОВІДЬ! ЯКЕ ДУХОВНЕ ЗУБОЖІННЯ!
- Побратиме мій, сповідь цього побожного парафіянина приголомшуюча тому, що в ній ми бачимо раба, по жилах якого, як писав Тарас Шевченко, тече "сукрувата кров". [1181]
І гніватися на раба не треба, і оплакувати його долю гірку не треба. Треба творити нових людей - кращих людей, людей одержимих - натхненних Рідною Українською Національною Вірою. Тільки плем'я, створене з нових людей, буде здатне довершити богатирські подвиги і втвердити новий стиль Українського Життя!
16. "УЧИТЕЛЮ ЛЕВЕ СИЛЕНКО, МЕНЕ ПИТАЮТЬ НЕДРУГИ: "СКІЛЬКИ НАС Є І ЯКА В НАС МЕТА?"
- Побратиме, життя - жива сила. Свідома сила має свідому мету. Ідучи до мети (немає на світі людей без мети), треба знати, які чинники корисні для мети, а які - шкідливі. Шкідливі чинники (незалежно від того, якого вони походження) треба перемагати.
Корисні чинники (незалежно від того, якого вони походження) треба підсилювати, треба їх старанно плекати.
Іти до мети треба з силою вольовости, відважно, з великою вірою у велич мети. І треба вміти уявляти мету в стадії її завершення.
Чим більша мета, тим більше перешкод у дорозі до неї. Мудрі люди, перемагаючи перешкоди, міцніють, збагачуються досвідами борні, загартовуються.
Орли, вовки, олені, бджоли мають свої території. Мати-природа, даючи життя, дає й право боротися за життя, за життєву територію, за місце під сонцем. Хто не здатний боротися за життя, умирає. У людей, які натхненно вміють боротися за життя, красиве життя. І смерть у них красива.
Хто не має своєї території, той не має джерел життя (не має їжі, повітря, шляхів, гнізда). Народ має свою територію (без території він не може бути народом, плем'ям). І він матирею-природою покликаний свою територію любити і боронити її своїм життям - усі способи оборони рідної терторії достойні.
Ми, рідновіри, маємо багато ворогів тому, що ми вірні сини і дочки багатої Вітчизни. Ми покликані ніколи і ніде не служити чужим авторитетам, які прагнуть жорстоко і улесливо вторгатися в душу народу нашого і володіти територією народу нашого.
У нас є мета - ми прагнемо знати про ворогів нашої Вітчизни все - скільки їх, хто є їхнім провідником і які в їх фонди та які в їх методи борні, і що вони планують робити, щоб нас на нашій території поневолити.
Вороги наші не повинні знати, скільки нас є і які в нас фонди та які в нас методи оборони і які в нас пляни.
"А хіба неможна так жити, щоб не мати ворогів?" Можна. Та коли ми житимемо так, що в нас не буде ні великих ворогів, ні великих приятелів, то це означатиме, що ми не варті ні злого слова, ні доброго.
Коли ми люди достойні (вміємо жити і вміємо вмирати), то наступ ворогів проти нас повинен нас зміцнити, сили наші мобілізувати або прославити, як тих велетнів людства, що полягли на по [1182] лі бою, обороняючи гідність свого волелюбного "я". Коли ми готові жити достойно і готові вмерти достойно, значить ми краща сила світу. І до нас ітимуть люди великих пристрастей і подвигів - їх магнетизуватиме наша правильна філософія життя, наша священна рідна віра. [1183]
17. "УЧИТЕЛЮ, Я ВИЗНАЮ НАУКУ ВАШУ, велика вона, та скажіть мені, скільки я повинен давати грошей для Рідної Української Національної Віри? Я тут вживаю слово "повинен" тому, що немає на світі людини без повинностей. Народжений повинен жити. Щоб жити, він повинен виконувати умотивовані природою закони життя".
- Побратиме, перш за все ти повинен знати, що без Рідної Української Національної Віри ти не є ти, твоє "я" не є твоє.
Чому я так кажу? Тому, що людина (кожна в світі людина) йде туди, куди веде її думка. Наприклад, коли ти визнаватимеш грецько-католицьку релігію, значить ти матимеш думку католицьку і ця католицька думка тебе вестиме до Риму; ти є такий, яка в тебе думка, віра.
У Рідній Українській Національній Вірі закодоване твоє минуле (минуле предків твоїх), твоє сучасне (духовна й тілесна сила твоя і дітей твоїх) і твоє майбутнє (духовна й тілесна сила потомків твоїх). Отже в Рідній Українській Національній Вірі - твоя вічність, твоя рідна думка.
І в цій вічності проявлений твій розум, проявлена містика твоєї інтуїції і психічні властивості твоєї душі.
Тепер став перед собою питання - скільки ти повинен дати сам для себе, щоб бути собою, щоб мати достойне місце на землі? Для Рідної Української Національної Віри не давай більше, ніж ти можеш дати і не давай менше, ніж ти можеш дати.
18. "УЧИТЕЛЮ ЛЕВЕ СИЛЕНКО, ЩО МИ, РІДНОВІРИ, повинні знати про точність? Яке її значення в житті людини?"
- Побратиме, в родині Рідної Віри, повинен панувати порядок. Порядок є там, де є точність. Між рідновірами буде високо цінуватися точність тоді, коли вони стануть людьми високої культури. Високу культуру треба плекати щодня так, як садівник плекає свій улюблений сад.
Усяка культура починається від точности. Точність - культура людської душі; точність - дисципліна людського розуму. Знаємо, що латинське слово "дисципліна" означає "порядок", "виховання", "освіта".
Людина душевної культури, доброго виховання любить точність просто тому, що вона (точність) є частиною її характеру, її філософії життя. Полководець Помпей вважав, що утратити життя - горе не велике, але втратити точність - значить утратити щось більше, ніж життя.
Точність - це добра звичка; спізнення - зла звичка. Хто спізнюється без важливих причин, той безсовісний. Безсовісний завжди має бажання оправдувати [1183] своє спізнення ("забув", "заговорився з сусідом", "кінчав учора почату справу"). Людина, яка оправдує свою неточність, має не високі душевні вартості - вона оправдує свою нікчемність.
Коли людина спізнюється, маючи важливі причини, їй треба співчувати. Адже вона не спізнилася, вона стала жертвою перешкод.
Хто спізнюється (спізнюється часто і без важливих причин), той чинить злочин. Він примушує своїх побратимів тратити час на чекання. Він їм псує настрій, який особливо потрібний тоді, коли обмірковується важлива народна справа. Добрий настрій - щастя людське.
Є такі люди, які спізнення оправдують прислів'ям "спізнився я, та краще пізно, ніж ніколи". Це прислів'я залиште ворогам своїм, щоб воно їх розслаблювало. Сіяти пізно - значить взимку сидіти без хліба, їхати на ярмарок тоді, коли люди з ярмарку вертаються, значить показувати свою нікчемність.
Людина, яка спізнюється, сама до себе витворює недовір'я, сама себе принижує і приятелів своїх; тяжко таку людину шанувати.
19. "УЧИТЕЛЮ, АЛЕ Ж У СВІТІ НЕМАЄ ТОЧНОСТІ, світ постав з хаосу, точність - це поневолення, нещастя, насильство, точність створена людьми, диктаторами. Щасливі, вільні люди на годинник не дивляться. Я люблю абсолютну волю, і хочу робити, що хочу і коли хочу. Я не люблю тієї науки, яка мене вставляє у рамки точності".
- Побратиме, ні, ні, в світі є точність, велика точність, і світ постав з точности. І в людині закодована світова точність, і щаслива та людина, яка її свідомо чи несвідомо має у властивостях своїх інстинктів.
Коли б наше Сонце ішло, як хотіло і коли хотіло - коли б наше Сонце під час свого руху спізнювалося за сто років хоч на одну годину, в світі порушився б порядок, постала б катастрофа в сонячній системі. Астрономи устійнили, що комета, яка до нашої Земної плянети загощує раз на десять століть, не спізнюється й на секунду.
І людина збудована за законами, які існують у Сонячній системі. Уяви, що тобі твоє серце сказало: "Іду я довгі роки точно, та тепер мені не сподобалася та наука, яка мене вставляє у рамки точності! П'ять хвилин не йтиму, спізнюся!" Мозок, п'ять хвилин не отримуючи від серця свіжої крови, зазнає таких змін, що його вже ніколи не можна воскресити. "То як же тоді дивитися на чудо з Лазарем, який, як пише "Євангелія", був трупом і вже смердів та Ісус Христос воскресив його"? Казка про воскресіння Лазаря принижує людський розум своєю наївністю й достойні люди в цю казку, очевидно, не вірять.
Усяке хотіння повинно мати порядок, а коли воно постає в обдарованої людини, воно має ще й натхненну красу. Невпорядковане хотіння - нещастя. Наприклад, [1184] ти маєш авто. Отже, керуючись "любов'ю абсолютної волі" і необмеженим хотінням (що хочу те й роблю), ти можеш їхати, не звертаючи уваги на світла, дорожні знаки, але твоєю зупинкою буде лікарня або в'язниця.
Правда, що є точність вимушена, точно о п'ятій годині ранку будять українця (політичного в'язня) криком "падйом!". І він виснажений і голодний іде в ліс на працю, це поневолення, насильство. На законах точности (вимушеної точности) збудована тюрма народів і вона буде знищена тільки законами точности (добровільної точности).
Точність - шлях волі. Там, де немає точности, немає цивілізації, немає культури, немає держави, немає поступу.
Українці (яке це велике горе!) виховані в понурій школі духовного рабства. І тому вони свої свята, збори, концерти і навіть важливі справи починають з великим спізненням. І самі себе розважають словами "та ж це вже всім відома українська точність".
Значить, усім відомо, що українці звикли до неточности, до нікчемности, до рабських понять життя і вперто цих звичок тримаються, бо не здібні самі свої звички контролювати.
О, які ці звички потворні! А дехто зве їх традицією, "рідною традицією". І каже "Та що там Лев Силенко нові порядки заводить - у Рідній Вірі учить точности. Що має спільного віра з точністю?! Мій батько не любив годинника, був він грецько-православним, ну й любив пити "православну". І я таким є, віри не зміню, хоч ви мені тут що!".
Ти добре знаєш, що батько твій ходив у ярмі, як животина - чужа влада гнітила його; він корився, бо мав правдиву віру грецько-православну, яка вчила його, що "всяка влада Богом дана". Він не знав, хто є творцем його нещастя і потішав себе горілкою, яку ти називаєш "православною". Він був жидівським шабесґоєм (попихачем Яремою). І ти хочеш таким бути? Немає в тебе бажання бути людиною духовно вільною, поступовою? Немає в тебе наміру потішити свого батька, що в тебе є бажання вийти з тьми на сонячний шлях?
Між щастям і нещастям є тільки одна хвилина, інколи - секунда. Точність і докладність - це шлях, який дарує людині життєвий успіх, облегшує перемагати перешкоди.
Точні люди продуктивні, бо вони вміють мудро розпоряджатися найбільшим скарбом життя - часом. Точні люди викликають довір'я до себе. А довір'я - багатство. Точність - одна з головних рис характеру великих людей. Неточних людей точні люди не люблять. Неточна людина ніколи не буває мудрою, чесною, благородною.
Ніколи не буває в неволі той народ, який має синів призвичаєних до точности, точність - значить вірність, докладність, впевненість.
Ніякий у світі годинник не показує ні завтрішнього, ні вчорашнього часу. Годинникова стрілка [1185] показує час теперішній. І ми, рідновіри, живімо теперішнім часом, сьогоднішнє не відкладаймо на завтра, бо завтрашній день має справи завтрашні.
Український народ, довгі століття не будучи господарем на рідній землі, охляв розумом і душею, і користується він не точним національним годинником.
Український годинник спізнюється (і є такі, які кажуть, що спізнюється на декілька століть) і показує він нездорові прикмети народу. Треба його (фальшивий національний годинник) негайно віддати до архіву і придбати новий, правильний годинник. Українському народові потрібний, як хліб і вода, точний національний годинник, потрібна достойна українська точність, і ми, рідновіри, покликані її утвердити сьогодні і передати її, як цінний скарб життя, грядущим поколінням.
20. "УЧИТЕЛЮ, ВСІ ПРАГНУТЬ ЄДНОСТИ, А ЄДНОСТИ НЕМАЄ; хто хоче, щоб ми, українці, були роз'єднані?"
- Сила любови сьогодні всесторонньо досліджена. Є відомо, що любов стала зручним знаряддям політики, і часто - політики брутальної.
Наприклад, дитині прищеплюється любов до тих людей, які вбили її матір. І робиться це тільки для того, щоб дитина, ставши дорослою людиною, не мала ненависти до гнобителів своїх.
Московитія використовує любов як зброю поневолення. Московитія вчить українців, щоб вони любили Москву і вірно їй служили, і не любили тих українців, які є грецько-католиками чи грецько-православними.
Ватикан використовує любов як зброю поневолення. Ватикан вчить українців, щоб вони любили католицьку релігію і вірно їй служили, і не любили тих українців, які є грецько-православними або визнавцями москвинського комунізму.
Архиєреї грецької ортодоксії використовують любов як зброю поневолення. Архиєреї грецького православія вчать українців, щоб вони любили грецьку ортодоксію і вірно їй служили і не любили тих українців, які є грецько-католиками або визнавцями москвинського комунізму.
І коли той чи інший архиєрей співає "Боже, нам єдність подай", фарисей він; він є глагольщиком нечистої совісти, він не має на увазі єдність Українського Народу навколо рідної духовости. Він має на увазі єдність Українського Народу ту, яка є під владою папи римського або під владою авторитету грецької ортодоксії. Архиєреї москвинського комунізму прагнуть єднати (силою слова і силою пістоля) Український Народ під владою москвинського авторитету.
Знаємо, що українець грецько-католицької релігії ніколи не стане грецько-православним. Він має огиду до грецько-православної релігії тому, що вона була жорстоким знаряддям в руках православних москвинських царів, які силою зрусифіковували українців. [1186]
Знаємо, що українець грецько-православної релігії ніколи не стане грецько-католиком. Він має огиду до грецько-католицької релігії тому, що вона була жорстоким знаряддям в руках польських католицьких королів, які силою спольщували українців.
Знаємо, що українець, звільнившись із ярма москвинського комунізму, не стане грецько-католиком чи грецько-православним. Він (коли він думаюча достойна людина) бачитиме, що ці релігії не задовольняють його душі. Відомі вони як релігії, які служили окупантам України.
Чужовір'я має руйнівний вплив на особистість українців: українці не здібні чужі релігії поставити на службу своїм (українським) інтересам.
Я вчу, що ми, українці, маємо право мати Рідну Українську Національну Віру в єдиного Бога. Ми вміємо творчо мислити. Ми маємо право самі (без чужих амбасадорів) молитися до єдиного Бога. Ми розумом і душею здорові люди - нам не потрібні чужі релігійні чи антирелігійні опікуни.
Ми вміємо самі собою опікуватися. Ми, українці, потребуємо вільної і тільки вільної єдности, збудованої на законах рідної моралі, рідної мудрости, рідної віри.
Щоб між українцями, які прагнуть волі, вільної волі, добробуту, достоїнства, постала вільна єдність, українці віддають чужі релігії й ідеології чужинцям. І єднаються в Рідній Українській Національній Вірі. І цей шлях єднання єдиноправильний, єдинорозумний, єдиноморальний, єдиноспасенний і єдиносвященний! [1187]