Мага Віра
Сорок шостий день
ПИТАННЯ І ВІДПОВІДІ, 3.
1. "УЧИТЕЛЮ, ЩО ОЗНАЧАЮТЬ ВАШІ СЛОВА "НЕ БУДЬ В БОРГУ ПЕРЕД НАРОДОМ?""
- Побратиме, тобі народ дав кров свою, кості свої, мозок свій, душу свою. І дав тобі народ почуття національної спільнотности, щоб ти знав, що твій народ - твоя родина.
Учу я, що достойний син народу повинен віддати народові все, що йому дав народ. Достойний син народу не є в боргу перед народом, бо він живе для народу і з народом, і в ім'я народу.
Коли ти утратив почуття національної спільнотности, ти хворий. І одні люди тобі співчувають, інші звуть тебе злочинцем. Чому? Бо ти від народу отримав все, що в тебе є найкраще і найдорожче, а народові ти нічого не хочеш дати. Ти тікаєш від народу, цураєшся його і кажеш: "Аби мені добре, аби я мав що їсти-пити; мені добре жити - багатію і до справ національних байдужію".
Хто до національних справ (до справ життя народу) байдужіє, той занепадає (духовно і тілесно спотворюється), втрачає ті цінні властивості, які дістав у спадщину від своїх предків.
2. "УЧИТЕЛЮ, ЯК РОЗУМІТИ ВАШІ СЛОВА "СВЯТІСТЬ СПІВПЕРЕЖИВАННЯ"?
- Ми щасливі, бо ми зріднені в Рідній Українській Національній Вірі. У нас спільна радість. У нас спільне горе. У нас спільні успіхи і спільні невдачі - ми люди високої національної спільнотности. Ми не можемо (такий склад нашої душі) бути вільними людьми тоді, коли наша Вітчизна в неволі.
Ми не можемо багатіти, збіднюючи брата рідного. Ми не можемо веселитися, зажурюючи брата рідного. Ми люди святого співпереживання. Ми ощасливлюємося тоді, коли ощасливлюємо брата того, який потрапив у біду. Не всі ті, що з нами, мають ці високі душевні якості, та ми прагнемо кращати. Ми прагнемо вільно самі себе вдосконалювати.
Є щодня в нас радощі й клопоти; ми йдемо з квітами і дарами до хати побратима і посестри, в яких народилася дитина, їхня радість - наша радість. Ми йдемо із співчуттями і дарами до хати побратима і посестри, у яких родинне горе, їхнє горе - наше горе. Ми вміємо всюди і завжди самі собі допомагати і словом щирим, і ділом добрим, така наша рідна віра - таке наше життя.
3. "УЧИТЕЛЮ, ЧОМУ МИ, РІДНОВІРИ, КРАЩІ ЛЮДИ УКРАЇНИ? Що в нашій душі, в наших мислях краще?" [1199]
- Усім думаючим людям відомо, що ми, рідновіри, кращі люди України тому, що ми толерантно ставимося до всіх релігій світу, які проповідують любов людини до людини. І ще чому ми кращі люди України?
Тому що ми (така наша віра, такі наші навики) не підпорядковуємося чужим духовним силам і ми не жебраємо в їх спасіння, прощення, милостині. Ми не жебраки!
Наша воля вільна і наша мудрість вільна, бо ми не підпорядковуємо нашу волю чужій волі і нашу мудрість чужій мудрості.
Ми (таке наше беззастережне переконання) вважаємо, що "Біблія" - жидівський твір, створений жидами для жидівських духовних справ. І ніхто в світі нас не переконає, що в "Біблії" говориться про справи Українського Народу на користь Українського Народу. Саваот - Мойсей - Ісус - великі жидівські святощі і нікому не дозволено їх ображати.
Арабський "Коран" - самобутня священна духовність арабського народу, і Аллах, і Магамет - велич арабського духа і нікому не дозволено їх ображати. Латинські догми корисні латинам, грецькі канони корисні грекам, москвинський комунізм скріплює Москвинську імперію.
Ми творимо закони рідної мудрости, ми визнаємо закони рідної віри - у нас сам по собі природньо і вільно твориться комплекс вищої вартости. У нас самі по собі природньо і вільно творяться навики будівничі, навики корисні для Вітчизни. Ми не хочемо багато, ми хочемо мати те, що мають усі великі й достойні народи.
Ті українці, які свої добрі почування, свою добру душу, свій добрий розум підпорядковують ворожим силам України (чужим релігіям і чужим ідеологіям), мають комплекс меншої вартости. Як він у них постає?
У них є гнітюче переконання, що вони перебувають під Римом, під Москвою, під грецькою ортодоксією; вони не є самі собою. І ми, рідновіри, не повинні з них кепкувати навіть тоді, коли вони нас ображають і глузують з нас. Ми, як кращі люди України, повинні й їх зробити кращими. Ми повинні їх облагороднювати нашою вірною братньою любов'ю.
4. "УЧИТЕЛЮ, ВИ НАВЧАЄТЕ, ЩО "ЛЮДИНА ПОВИННА ЛЮДИНІ ДАРУВАТИ ДОБРИЙ НАСТРІЙ". Як це робити?
- Стрінувшись з доброю людиною, думай: "Хочу, щоб ця людина була щасливою, стрінувшись зі мною. Не зажурю її грубими словами". Як це робити? Дуже просто. Розмовляючи, вживай гарні слова, вкладай у слово душу свою, почуття світлі. Бо слово без душі - колосок без зерна.
Даруй людині добрий настрій. І пам'ятай: ти своїм виглядом, інтонацією слова, теплим усміхом, чемністю і тактом створюєш між людьми думку про себе.
Очевидно, є негідники, які майстерно грають ролю порядного чоловіка, але гра, навіть добре виконана, ніколи на людей так силь- [1200] но не діє, як непідкупна справжність. Нещирість людьми пізнається по одному слові, по інтонації мовлення. Інколи вистачає малої дрібнички, щоб пізнати гру (вдаваність) нещирої людини.
5. "ЯК ЖЕ ЛЮДЯМ ДАРУВАТИ ДОБРИЙ НАСТРІЙ, коли в мене в самого завжди настрій поганий і сам я не знаю чому?"
- Є люди, які сумні ходять навіть тоді, коли немає причин сумувати. Є люди, які ходять веселі навіть тоді, коли немає причин веселитися. Скажи мені, з якими людьми ти хотів би їхати в дорогу?
Та людина, яка має вигляд завжди похнюплений, своєю присутністю гнітюче впливає на людей, від такої людини люди стороняться. І кажуть: "Може й добра людина, та все понура, мовчазна, а коли й говорить, то тільки про справи безнадійні, не бачить у житті світлих кольорів. І навіть тоді, коли їй хтось розповідає про справи успішні, веселі, вона до них ставиться з підозрою". Або кажуть: "Людина добра, але інших людей ущемлює постійними докорами, в'їдливою прискіпливістю і створює поганий настрій".
Побратиме, той, хто навчився подобатися людям, багато навчився. Не легка ця наука і не для всіх вона доступна. Та той, хто збагнув таїни її чарівности, ніколи не буває бідною людиною, в його житті багато сонця, приятелів, приємних вражінь, радісних днів.
А радісні дні - це ж здоров'я, а здоров'я - вірний друг життєвого успіху, довголіття. Сумні, завжди похнюплені і ніколи нічим не задоволені люди не мають доброго здоров'я (злі настрої шкідливо впливають на їхнє здоров'я).
6. "ЯК ЖЕ Я МОЖУ БУТИ ЛАГІДНИМ, КОЛИ Я В КЛОПОТАХ, я б усіх бив, рвав би, як мотузку? Такі почуття, я думаю, кожній людині властиві?"
- О, побратиме, і тигр стає лагідним, як з'їсть козу. І кози, добре знаючи ці риси тигрячого характеру, без страху пасуться біля тигра, та в слушну хвилину (керуючись інстинктом самозбереження) вони швидко зникають. У зголоднілого тигра лагідности немає.
Благородна людина та, яка є благородною і в щасті, і в нещасті. Особливо у клопотах умій володіти своїми почуваннями. Не проявляй грубіянства, бо грубіянство збільшує клопоти. Ніколи не втрачай поваги сам до себе і до побратимів своїх. Коли навіть великі клопоти не захмарили твого обличчя, і воно й у клопотах лагідне, натхненне, значить володієш ти шляхетною душею і добрі люди ніколи не залишать тебе.
7. "УЧИТЕЛЮ ЛЕВЕ СИЛЕНКО, СПРАВА НАША ТЯЖКА; всі знають, що вона дуже тяжка, наші люди звикли до ватиканського ярма, звикли стояти на колінах перед біблійними жидами і просити, жебрати у їх спасіння, і ці звички рабські звуть "рідною традицією", "правдивою вірою", і дихають на Вас, Учителю, ненавистю, принижують Вас гірко, безсердечно. Що робити, щоб тяжка справа легшала?" [1201]
- Я ніде не казав, що моя духовна, наукова, організаційна справа тяжка. Для мене не те тяжке, що тяжке, а те, що не властиве інстинктові тіла мого.
Праця тяжка, невимовно тяжка, але корисна для мого народу, дає мені душевну радість, велике натхнення.
Там, де є душевна радість, тіло самонаснажується невичерпними силами. І я готовий її (працю корисну для народу) виконувати до останніх хвилин мого життя. І коли не матиму сил ходити, лазитиму; коли не матиму сил лазити, лежатиму, і, лежачи, виконуватиму ту працю, в ім'я якої я живу, інакшим я бути не можу.
Лінивство, тікання від праці тому, що вона тяжка, справа небезпечна для людини. Той, хто лінується думати, стає розумово слабою людиною. Мільйони "частинок", які втілені в клітинах мозку, гинуть тому, що вони ненавантажені працею.
Праця тяжка легшає, коли ти її щодня пробуєш виконувати так, як тобі дозволяють твої сили. Я вже говорив, що для мене не існує легкої чи тяжкої справи - головне: справа корисна для народу чи ні? Коли вона корисна, ми її повинні, нешкодуючи сил, виконувати, щоб сили наші міцніли, щоб ми були світлоносними людьми світу!
8. "УЧИТЕЛЮ ЛЕВ СИЛЕНКО, мені моя добра мати передала, як спадщину роду нашого, сміх. Розумний сміх. У нашій хаті всі сміялися. І люди казали: "Там живуть щасливі люди". Жили ми в недостатках. Та ніхто не мав нахилу до понурости, нарікань на долю, ніхто ні в кого не просив співчуття.
Батько завжди розповідав веселі історії. У селі люди любили нас за нашу веселу вдачу. І сьогодні, коли я оповідаю про гірке дитинство, то ніколи не оплакую його; не сумую, що мав полатані штани - латка на латці; сміюся, пригадуючи слова мами "штани старі, а латка нова, а в сусіднього хлопчика - штани нові, а латка стара".
І сьогодні я сміюся з горя в горі. А дехто каже, що треба оплакувати убогість, хіба це поможе? З убогістю треба боротися, а не зітхати над нею, як п'яниця над порожньою пляшкою".
- Побратиме, понура цивілізація поклала печать на обличчя людські. Понура цивілізація, принижуючи природу, вбила в людині ті найсвятіші прикмети, які властиві тільки людині. Вона вбила сміх, вона принизила людину. І людина почала недужати.
Немає радости - значить немає здоров'я ні душевного, ні тілесного. Тварини не вміють сміятися. У тваринному мозку немає "центру сміху".
Ваша родина жила в недостатках. Та мала вона здорове тіло і здорову душу - великі скарби мала вона. І тому в хаті вашій дзвенів сміх. І коли у хаті дзвенів сміх, здавалося вам, що весь світ сміється разом з вами. І небо, і сонце, і трави, і квіти - все сміється у вашій розсміяній здоровій душі. І Дніпро сміється у [1202] здоровій оріянській душі Тараса Шевченка. "Зареготався дід наш дужий, аж піна з вуса потекла".
Волелюбна благородна веселість - це властивість людей сильних духом, це властивість людей певних у свої сили, у своє "я". Відрікатися сміху, веселощів можуть тільки християнські монахи та душевно хворі люди. Не попадаймо під їхній вплив заразливий. Уміймо й їх зробити веселими, бадьорими. Уміймо прогнати тьму жури з їхньої приголомшеної душі.
9. "АЛЕ Ж ЗАВЖДИ МАТИ УСМІШКУ - не легка справа? Треба мати серйозне лице, а не усміхнене. Сміх - несерйозність".
- Ні, я не кажу, що обличчя завжди повинне бути усміхнене, натхненне, осяяне. Не всім це щастя дане. Але кажу: людину, яка має веселу вдачу, легше в горі розвеселити, ніж людину, яка має понуру вдачу - в щасті, в достатках.
Серйозне лице не означає, що людина має поганий настрій. Усміхнене лице не означає, що людина має добрий настрій. Я кажу, що люди, які без важливих причин мають злий настрій, не повинні його (злий настрій) ширити між ближніми. Я кажу, що добрий настрій - цілюща сила життя людського.
"Чого сумуєте, сидячи під квітучою яблунею? Квіти - радість", - говорю я до чоловіка здорового, добре відживленого, зі свіжим обличчям. А він мені відповідає: "Сам не знаю, чого сумую. Щойно пообідав, були смачні вареники і я об'ївся, дихати тяжко, і тому й невесело".
"Чого веселі такі? А як нога, заживає?" - питаю я чоловіка, який лежить у лікарні, він утратив ногу тоді, як горів завод. Безногий відповідає: "Вчора тут був лікар і сказав до ранених: "Хто сумуватиме, в того рана не швидко заживатиме". Та я веселий не з наказу лікаря. Читайте, що мені син написав: "Татку, учителька в школі сказала: "Малюйте що хто хоче". І я тебе намалював з однією ногою. Учителька мене поцілувала в ніс і сказала, що я маю великий талант. Чуєш, татку?"
З журби постають майже всі хвороби. Неспокій, побоювання, турботи - вороги людського здоров'я. З поганого душевного настрою починає хворіти шлунок, потім появляється виразка, рак.
В океані злоби, незадоволення, заздрости, захланности, неспокою - початок усіх хвороб, які переслідують людей заможніх. І бідних. Від душевного пригноблення вмирає багато людей. Від душевного пригноблення щороку, наприклад у США, десятки тисяч людей кінчають життя самогубством.
Довготривалий поганий настрій (негативні емоції) - зневірення, утрата надії, лютість, розпачливе збайдужіння, боязнь є тими невидимими "бацилами", які несуть людині хвороби серця, високий тиск крови, психічні недуги.
У мозку людини є "центр радости" і є "центр смутку". Постійно подразнюючи "центр смут- [1203] ку , можна так затьмарити людину, що вона не добре орієнтуватиметься в оточенні, утратить вольовість.
У родині Рідної Віри плекаймо радість. Уміймо любити світлі кольори, квіти, музику, танці, приємні пахощі, свіжість. Уміймо один одному обрядово дарити добрий настрій - шкодуймо самі себе.
Уміймо любити дотепний сміх. Сміх - найкращі у світі ліки, і тому ніколи не задушуй сам у собі сміху. Є старинне прислів'я: "Смійся, бо скиснеш". Сміх зміцнює здоров'я, продовжує життя, краще серце працює в людини, яка вміє щиро сміятися.
Сміх - щастя. Щастя і нещастя в людині. Немає в світі такої людини, до якої б ніколи в житті не стукало в хату щастя. Та є люди, які не здібні бути щасливими, вони в хату щастя не пускають. І нарікають на світ, на погоду, на сонце, на людей, на життя, що не мають щастя.
Побратиме, признаюся тобі, я не люблю тих людей, які постійно мають (навіть без серйозних причин) пригноблений настрій, вигляд понурий, вдавано заклопотаний, найменші дрібниці їх виводять з рівноваги. І на світ вони дивляться, бачачи тільки темні кольори, справи підозрілі, непевні. Я стараюся не потрапляти під вплив таких людей, щоб вони не псували мені настрою.
У моїй душі завжди повно сонця і я несу людям сонце, та деякі люди за це клянуть мене й інколи буває гірко на душі, дуже гірко, хочеться плакати, щоб полегшало. Та я в цей час починаю думати про сонячні дні, про веселих людей, про духмяні степи святої України і про чисте блакитне небо. І так з душі сам проганяю сутінки, і я сам до себе усміхаюся, в думці кажу: "Все буде добре". Явища, які мене пригноблюють, я поборюю, бо знаю: пригноблення притуплює гостроту мислення.
Ви вже помітили, що я, чуючи, як побратим злісно докоряє побратимові, відповідаю: "Все буде добре". Вислів "все буде добре" не є властивістю мого розуму, а - душі. І здається мені, що коли я вмираючи, матиму свідомість, то останні мої слова будуть: "Любі люди, все буде добре".
Постійно незадоволена людина чинить злочин сама проти себе і проти ближчих своїх. Постійно незадоволена людина не має світлої душі і тому вона не здібна сміятися. Ніхто в світі не вмів так сміятися, як предки наші (оріяни). Вони, діти квітучої розсміяної природи, були квітучими і розсміяними. І "Веди" пишуть про це. І їхні потомки (косаки) уміли в горі і з горя сміятися. Вони були людьми великої душевної енергії.
І ми, рідновіри, залишивши понуру чужу релігію покори і смутку, страху й неволі, несімо в душі сонце. В найтяжчі хвилини, на полі борні, в горі, у в'язниці, в часи недуги - хай буде на наших устах, хай буде в наших серцях наша богатирська усмішка волі, усмішка життя і віри! [1204]
10. У НАС, УКРАЇНЦІВ, чомусь дуже поширений погляд: "Відкладу справу на потім". І ще в нас чомусь дехто вважає, що простакуватість - вияв щирости. Ще хочу, Учителю, спитати, чому в нас, українців поширене в піснях звернення до долі, як до якоїсь невблаганої спасительки, божества містерійного?
- Ті люди, які люблять після відпочинку знову йти на відпочинок, кажуть, самі себе потішаючи: "Відкладу справу на потім, а тепер відпочину. Ще багато часу попереду, ну, чого спішити?"
Побратиме, життя біжить, як бурхливий весняний струмок, світ - рух. Наша прекрасна плянета Земля іде вперед з великою точністю; за рік часу вона не спізнюється й на одну секунду.
Життя - рух. Не стій, бо життя тебе залишить позаду руху людського, іди з життям в ім'я життя і для життя.
"Ходьба втомлює". Не бійся втоми. Солодка втома краща, як гіркий спочинок. Є люди, які не втомившись, ідуть відпочивати. Надмірно відпочиваючи, вони стають лінивими, кволими, неповороткими. У них з'являється смуток, байдужість. І вони стають егоїстами, замкнутими в собі індивідуалістами. У них самоз'являється зневажливе ставлення до тих людей, які здійснюють подвиги, живуть для добра ближчих.
Очевидно, ніхто не повинен осуджувати тих людей, які відпочивають мудро. Бездіяльність не є відпочинком. Мудрий відпочинок - приємна радісна праця, лісові й гірські мандри. Тільки активний відпочинок робить людину активною.
Лінивість спричинена неправильним відпочинком, підказує лінивим ще і ще продовжити відпочинок. Є в таких людей багато справ, та вони їх відкладають "на потім". Той, хто справи відкладає на потім, є людиною боязливою, не рішучою, не певною в своє "я". Вона має мирянське споживацьке ставлення до життя. Вона живе, щоб працювати і їсти, і зневажає тих світлих людей, які працюють, щоб жити і їдять, щоб жити.
Мудрий і освічений чоловік одного разу мені сказав: "Усе моє життя, всі головні мої справи і пляни я відкладав "на потім". І ось я несподівано вже й постарів. І нічого в житті помітного й не зробив тому, що жив думкою: "Потім почну робити". Пройшло моє життя, нагадуючи мені сад, що рясно цвів, та плоду не дав жадного.
Чи простакуватість є виявом щирости? Очевидно, є різна щирість - є щирість простакувата і є щирість культурна, вишукана. Пригадую таку хвилину: мандруючи по провінціях Манітоби, Саскачевану, Альберти, я по дорозі завітав до українського фармера.
З ним оглядаючи город, я вирвав морквину і тут же ножиком обчистив і почав їсти, сказавши: "Вибачте, я люблю їсти свіжу моркву, бачу у вас її ціле поле". Фармер відповів: "А чого ж, їжте, все одно свиням віддам". Я, подякувавши за такі щирі слова, усміхнувся (в душі я сміявся, мав чудовий настрій). Не дав я щирому й доброму фармерові відчути, що [1205] є в його словах невибаглива щирість. І - шкодую.
Є люди, які на простакуватість, зовнішню неохайність, грубість дивляться як на вияв безпосередности, зближености, вільности. Ні, нікому не потрібна така спрощена щирість почувань.
Людина живе, щоб постійно гарнішати культурою почувань, культурою мислення, культурою поведінки. Наше завдання - відсталих підняти до вищого рівня життя, а не пристосовуватися до відсталости відсталих, щоб їм приподобатися в ім'я рівности всіх перед всіми.
Тепер про долю. Неприємно вражає таке явище: на сцені сотня співаків, стоять чоловіки рослі, широкоплечі, добре відживлені. І могутніми голосами гримлять: "Де ти бродиш, моя доле, не докличусь я тебе".
Чуючи таких співаків, мені робиться соромно. Які в них малі душі?! Вони привселюдно кличуть, щоб до них пришвеньдяла доля і (о, нещасні!) журяться, що вона не загощує до них.
Доля є нібито тим невблаганним ходом подій, які виникають незалежно від волі людини. Наприклад, миловидна Катерина "полюбила москалика, як знало серденько". "Знало серденько, що треба любити ніжно і щиро варвара-москалика (чужинця-душогуба)? Катерина зраджена і осміяна, втопилася, і люди сказали "така її доля".
Тарас Шевченко пише "Орел вийняв карі очі на чужому полі, біле тіло вовки з'їли - така його доля". А Леся Українка: "Нема щастя, нема долі, лиш врода сама". Панас Мирний, пишучи про обрадян, зазначує, що "Обрадяни вже лічили, скільки то заробітку спаде на їх долю, що треба зоставити на харч, а що - продати".
Усім людям, які є тілом і душею здорові, кажу: у раба рабська доля. До людей лінивих ніколи не приходить проворна доля. До людей боязливих ніколи не приходить відважна доля. У п'яниці - п'яна доля, у чужовіра - чужовірна доля.
Людина - коваль своєї долі. Є прислів'я - залізо треба кувати тоді, коли воно гаряче; куй, ковалику, сам собі долю. Побратиме, коли немає гарячого заліза, то куй холодне, щоб воно стало гарячим.
11. Є ВЕЛИКІ ТРУДНОЩІ в справі поширення науки вашої, Учителю. А то тому, що люди дуже звикли до чужовір'я. Звичка - сила велика.
- На світі не було б людини, коли б не було труднощів на шляху її розвитку. Родитися - болі й труднощі, жити - болі й труднощі, умирати - болі й труднощі.
Побратиме, не бійся труднощів! Коли ти боятимешся труднощів, то все твоє життя вони (труднощі) будуть тебе лякати, будуть у тебе радість відбирати. І ти, хоч і матимеш гарний вигляд, здорове тіло, перебуватимеш під гіпнозом людей, які зміцніли в борні з труднощами.
Той (і тільки той), хто любить перемагати труднощі, маючи добрий настрій, має чудове життя! [1206] Труднощі корисні для людини мудрої і діяльної, бо вона, перемагаючи їх, мудріє, душею красивішає, життєвими досвідами багатішає, тілом свіжішає.
Очевидно, перемагати труднощі - значить творити подвиг. Є люди такі, які вагаються, а потім вагання переходить у страх, і вони лякаються навіть малих подвигів.
Хто вагається, той ніколи не зробить подвигу. Вагання - гублення сил, вагатися - значить гинути.
12. Є ЛЮДИ БЕЗ ВАГАНЬ і вони здійснюють неможливе (тобто творять дію тоді, коли для дії немає сприятливих можливостей), але успіху вони не мають - де тут притаєна причина невдач?
- Побратиме, кожна людина повинна сама себе щиро (самокритично) спитати: "Маю я дар, щоб справу довершити, чи ні?". Таке питання собі повинна ставити, наприклад, та людина, яка прагне стати малярем, маючи талант співака, прагне стати шевцем, маючи талант кравця. Людина повинна, ідучи до мети, добре пізнати властивості таланту свого "я".
А щодо звички, що ж: звичка - справа набута під час життя і виховання. Усі люди, які здібні володіти собою, усі люди, які мають почуття критичного ставлення до себе, можуть лишити злі звички і збагатити себе звичками добрими, світлими, корисними. Збагачення тільки тоді буде успішне, коли воно відбуватиметься поступово і в процесі щоденного практичного життя.
13. А Я СКАЖУ ТАК, ЯК ВОНО Є. Немає в нас сприятливих умов для ширення Рідної Української Національної Віри між українцями. І тому треба ждати поки прийдуть відповідні умови. Думаю, Учителю, що й ви нарешті з цим погодитеся?
- Ніколи не скаржся на несприятливі умови, бо ніщо в житті так тебе не принижує, як ця твоя скарга рабська, охляла. Не жди сприятливих умов! Починай діяти в умовах несприятливих!
Учися несприятливі умови сприятливо використовувати для священних справ Рідної Української Національної Віри.
Пам'ятай - з несприятливих умов творити умови сприятливі - справа талановитих людей. Там, де залізна воля, неможливе стає можливим. Хто сказав, що ти, Побратиме, невольова й бездарна людина?
Ніколи не забувайте: умови (обставини), в яких ми живемо, швидко міняються. Люди і природа - творці обставин. Ми повинні бути тими здібними людьми, які швидко в нових обставинах орієнтуються і їх мудро використовують чи їх мудро переформовують для тих справ, в ім'я яких твориться нове духовно вільне життя.
Тарас Шевченко не ждав сприятливих умов, щоб написати "Кобзар", і не просив у людей поради, як написати "Кобзар". Він несприятливі умови перетворив у сприятливі. Він - Шевченко.
Ті люди, яким бракує відваги і цілеспрямованости, завжди жа- [1207] ліються на несприятливі умови та різні перешкоди. Відважні перемагають перешкоди навіть тоді, коли для інших здавалося, що ті перешкоди не можна перемогти - так родяться великі подвижники, красиві сини світу.
Знаємо, що люди нерішучі, люди з малорозвиненою уявою, люди з погаслою душевною енергією, не здібні використати найсприятливіші умови. Отже, для них сприятливі умови не мають жадної вартости.
Ні, не жди, ніколи довго не жди на прихід сприятливих умов! Коли ж бачиш, що умови сьогодні несприятливі, а завтра будуть сприятливі, не дармуй: готуйся натхненно стрінути очікувані сприятливі умови. Щоб довершити світлий чин, треба не тільки сприятливі чи несприятливі умови мати, а й уміти ті умови успішно використати.
14. ЩО ЦЕ Є? ЛЮДИНА ОСВІЧЕНА Й МУДРА, енергійна і до справи хаплива, а от коли починає робити ті чи інші справи, то ні однієї не доводить до кінця, і злиться на всіх і все. Де, Учителю, причина такої людської безпорадности?
- Правильно говориш. Є розум, є знання, є титул, є гроші і є хотіння здійснити мету - ну, що ж ще треба? Чому в таких випадках хотіння залишається тільки хотінням?
Той, хто йде до мети, не вміючи її яскраво бачити, ніколи до мети не доходить. Щоб успішно йти до мети, треба мати добре розвинену уяву. Треба вміти чітко, до найменших деталей, всеохоплююче уявити мету, і ще й цього мало. Треба в'являти мету натхненною пломенистою уявою. Людина розледачілої уяви прямує до мети по-ледачому і тому приходить до неї з великим спізненням.
Є люди мудрі, освічені, настирливі та уява в них безкрила, обмежена і тому вони нездібні дійти до мети. Уява - провідна сила великих людей. Розвинена уява стимулює розум, стимулює душу. І тоді хід до мети не тільки успішний, а й красивий, чаруючий, подиву гідний.
Треба, щоб ми, рідновіри, мали для своїх дітей Училище Розвитку Уяви. Не думаю, що десь у світі є така школа. Немає значення - є чи немає, нам варто її мати тому, що ми були тисячу літ у духовній в'язниці. І нам було "карою рідної церкви" заборонено розвивати свою уяву. Ми примушені були "мовчки чухати чуби", ниву в поті чола орати і катів своїх в ім'я віри Ісуса Христа годувати. Ми примушені були жити у рамках мертвих догм і канонів візантійської ортодоксії. Крила нашої уяви були зв'язані, і тому вони недорозвинені, і тому нам тяжко утверджувати рідні істини на рідній землі.
15. Я МАЮ БАГАТО ПЛЯНІВ, що нам, рідновірам, треба робити, сила силенна справ у нас. Писав про це Вам, Учителю. І досі не дістав відповіді. Що є?
- Отримав, отримав ваші пляни. Спасибі за гарні пляни. І за щире ставлення до моєї науки. Є [1208] в мене переконання, що ми, добрі українські люди, вважаємо, що плян - основа всіх основ успіху. Помиляємося ми.
Наші партії, об'єднання, різні союзи мають особливо принадні пляни. І коли б з ними познайомилися чужоземні державні діячі, то вони б сказали: "Українці - особливо могутня сила світу, і коли вони досі не мають держави, то тільки тому, що не ставляться до неї, як до справи поважної". І ми б, чуючи таку думку про себе, солодко б ніяковіли. В чім же справа?
Справа в тому, що ми, українці, чудові й відважні творці плянів і поки що (на жаль) бездарні й боязливі здійснювачі своїх плянів. Ми покищо не вміємо створити успішної методики здійснення плянів. Як зреалізовувати плян - як збудити в душах мас енергію буремну і як спрямувати сконцентровано на шлях здійснення пляну? Які будуть несподіванки на шляху реалізації пляну, і як перемагати ті несподіванки? Справа ця воістинно складна і важливіша вона за всі найважливіші пляни. Побратиме, я щасливий, що ви збагнули суть моєї науки.
16. БУДУ ПРОПОВІДУВАТИ РІДНУ ВІРУ, бо вона для мене дуже дорога. Проповідуватиму її тоді, як постане добра нагода. Вважаю, що у вільній Україні така добра нагода буде. Учителю, оце є в мене така думка про святу справу науки Вашої. У житті я бідував, на старість трохи розжився, хочу жити і приглядатися, що з початої справи Рідної Віри вийде.
- Ні, ні, такі ваші переконання для нової української людини зовсім шкідливі. Вільна Україна - це не яблука в саду, на які треба ждати до осени. Вільна Україна буде тоді (і тільки тоді), коли вона виникне в душі всіх українців як щоденна життєва необхідність і буде вона потрібна їм, як хліб і вода і буде вона в уяві їхній такою чіткою і рідною, як образ рідної матері. Маючи все це, українці будуть готові здобути волю Україні або полягти за Неї у солодкому священному змазі. Ми, українці, задуже розумно і задуже обережно говоримо про волю України - помилку робимо. Волю України треба любити чимсь більшим, як розум і обережність. Волю України треба любити інстинктами (несвідомими чи підсвідомими інстинктами) самозбереження і самоутвердження. Волю України треба любити так, як любить немовля рідну маму, так, як рідна мама любить немовля. О, коли всі ми піднімемося до висот такої любови до волі України, тоді ми її матимемо во віки і віки, і ніколи її не втратимо.
Є Українська держава - а що далі? Коли ми матимемо Українську державу сьогодні, а не знатимемо, що робити далі, ми її завтра утратимо. Українська держава є. Щоб ми, українці, її не втратили, нам треба щодня працювати для її вдосконалення і зміцнення.
Я вже не раз зазначував, що латинське слово "дисципліна" зна- [1209] чить "порядок", "освіта", "виховання". Дисципліна кожного зокрема українця і дисципліна всього українського суспільства (духовна, тілесна, політична, соціяльна дисципліна) - основа єдности народу і велич вічности Української держави.
У роки Першої світової війни була для українців добра нагода мати вільну Україну. Україна лежала, як ранена голубка, на руїнах кривавої монархії Романових. Ми, українці, тримали її (ранену Україну) у своїх руках, і ми її випустили з рук тому, що не всі її добре в'являли, не всі були готові її стрінути.
Учімося на помилках. Кажеш, що ти таки ждеш доброї нагоди, щоб мати менші витрати сил, часу і грошей? Робиш помилку, старіючи.
Кажу тобі, що для тебе добра нагода не матиме жодної вартости тому, що ти до неї, бачу, не підготовлений і тому, що ти маєш споглядальне споживацьке ставлення до життя. Ти, стрінувши нагоду, тікатимеш від неї. Тікатимеш тому, що не знатимеш, що з нею робити.
Уяви таку подію: біля річки стоїть в'язниця, кожний в'язень жде волі, чує, що вже недалеко фронт, буде добра нагода втекти. Нагода прийшла. Ті, що вміли плавати, використавши нагоду, перепливли річку і стали вільними. А ті, що не вміли плавати (у дитинстві води боялися), сказали "була нагода втекти та ми її не вміли використати. І тепер гинемо у в'язниці".
Є сотні невикористаних нагод, на які люди нетерпеливо ждали, та не вміли їх стрінути тоді, як вони приходили до них.
Побратиме, нагода дуже гостинна. І вона часто приходить до людей тихо і майже непомітно. Нагода ніколи сама себе не реклямує. Нагода не каже: "Іди, чоловіче добрий до мене, я ж твоя добра нагода". Спритні люди тому й спритні, що вони вміють бачити нагоду тоді, коли інші люди її не бачать, хоч вона й знаходиться біля них.
Побратиме, ти живеш, навіть розжився, маєш добре здоров'я. Саме твоє життя є для тебе доброю нагодою творити діло добре. Добре діло - овочі життя. Іди і сій в душах братів святі зерна Рідної Української Національної Віри. Готуй їх, братів своїх, щоб вони були готові зустрінути добру нагоду життям своїм служити Україні.
17. УКРАЇНЦІ ТІ, ЩО ЇХ РОЗУМ не виходить поза рамки парафії святого Йосафата чи святої Варвари, бачать щонеділі перед собою іконостас, на якому намальований гурт святих жидівських угодників. Перед жидами любими і милими вони со страхом і трепетом рабським стоять на колінах і співають: "Спаси Господи народ твій Ізраїла" і прости нам, грішним рабам твоїм.
Я не можу бути в церкві, бачачи це і чуючи це, душа моя з жалю горить і я бачу тоді, Учителю, образ Ваш рідний, і ніби чую слова Ваші: "Люди, мої рідні, лишайте чужі вівтарі, ідіте до ме- [1210] не, підемо на світлий шлях Рідної Української Національної Віри, матимемо своє рідне українське "я", будемо вільними людьми". Тепер у мене постає питання: "Як формується наше вільне рідне українське "я"? І що потрібно, щоб воно (наше "я") мало велику силу, оригінальність?"
- В основі моєї науки стоїть "Я" мого народу, "Я" української розкутої людини. Яке ми, українці, повинні мати "Я"? Як формується "Я" української людини?
Наше "Я" формується двома силами. Перша сила: ставлення чужого "Я" до нашого "Я". І друга сила: ставлення нашого "Я" до чужого "Я".
Постійність і зрілість оцінки свого "Я" потрібна для нас, українців, коли ми хочемо, щоб чуже "Я" респектувало наше "Я".
Оцінює розумно і емоційно своє "Я" тільки той, хто має вільне, повнотне і благородне "Я". Повнотне, вільне і благородне "Я" має тільки той, хто в своєму особистому "Я" втілює найприкметніші первні "Я" народу свого.
"Я маю своє "Я", - каже українець. І, як дитина наївна, гнівається, що чужинці мало шанують його "Я", мало про нього згадують у своїх газетах, книжках. Чому так стається?
Українець, достойний українець, повинен жити таким щоденним переконанням - від мого ставлення до мого "Я" залежить ставлення чужого "Я" до мого "Я".
Наприклад, коли ти ставишся до свого "Я" так, що воно є підлегле, підпорядковане чужоземному "Я" (чужим релігійним авторитетам, божествам, релігійним, соціяльним і моральним святощам), то не жди, щоб чуже волелюбне і горде "Я" високо цінувало твоє "Я". "Я" рабське, угодовське, споживацьке, несамостійне, невиразне, підлегле чужому "Я" у світі ніде високо не цінується.
"Але ж ми, українці, маємо своє національне "Я", є у нас гарні вишивки, писанки, пісні, танці. Нам немає чого журитися".
Побратиме, не вся справа в тому, що ми, як кажеш, маємо своє "національне "я", свою у Києві святу Софію, а справа в тому, які сили стоять у центрі нашого національного "Я". Чи в центрі нашого національного "Я" стоїть чужа справа (справа грецької ортодоксії, справа ватиканської святости, справа москвинського комунізму) чи в центрі нашого національного "Я" стоїть справа - свята справа нашого "Я" (справа Рідної Української Національної Віри). Здається немає значення, що у Києві найстаріша церква має ім'я свята Софія, але око, яке вміє дивитися глибоко, питає: чому Софія, а не Мудрість?
Чи може в нашому національному "Я" є декілька "я", які самі себе знесилюють і цим зжалюгіднюють цілісність і самобутність національного "Я". Є підстави твердити, що визвольна боротьба, яку ведуть українці, затяжна тому, що вона (боротьба) відбувається між двома рівними силами - точиться бій українців з українцями. [1211]
Там, де кожний діє проти кожного, хворіє національне "Я" і правда національна спить, як непробудний п'яниця. "Але ж ми, українці, віримо, що ми сильні, шовиністи-москалики слабі". Сильні, кажеш?
Сила не має жодного значення, коли вона не сконцентрована. Сила не має жодного значення, коли вона не цілеспрямована. Сила не має жодного значення, коли вона чужою силою контрольована. [1212]