На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
         На титульну сторінку      Покажчик      Змiст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  

СІМ ЗАКОНІВ ПРАВИЛЬНОГО ЖИТТЯ.

    (Буття - це Природа. І Буття - це Мислення. Природа і Мислення в Бутті. Є малорозвинене Буття і є високорозвинене Буття. Вічна (невичерпна і незнищима) самоутверджуюча Сила (Енергія) є Першоосновою несвідомого і свідомого Буття, ім'я їй - Дажбог. У "Біблії" Бог виступає як особистість, яка ходить, говорить, погрожує, судить, карає, милує. У "Мага Вірі" Бог безособовий, Бог - Вічна Всюдисуща світла Сила, без Якої не може існувати несвідоме і свідоме буття).
    Людина є творцем віри, творцем розумінь Бога, волі, моралі, культури, краси, звички. Людина є творцем свого шляху життя. Закон - це порядок. Є закони космосу, неживої і живої природи. Є закони мислення, почування, племени, держави.
    Людині потрібні закони Правильного Життя, щоб вона могла самовдосконалюватися. Самовдосконалення - прагнення людини покращувати себе, свій шлях життя. Там, де немає морального самовдосконалення, немає самопізнання. Латинське слово "морес" значить "звичаї", звідси - "моральний" (звичаєвий). Щоб пізнати вдачу народу і його самобутність, треба пізнати його звичаєвість і обрядовість (культуру).
    Правильне Життя має Правильне Мислення, Правильне Хотіння, Правильне Виконання, Правильне Ставлення до себе і оточення, Правильне Харчування, Правильну Любов, Правильну Віру.

    1. ПРАВИЛЬНЕ МИСЛЕННЯ МАЄ ВОЛЮ, МЕТУ, ВІДВАГУ.
    Мислення - духовна діяльність, поведінка життя людини. Людина така, яке в неї Мислення. "Говоріть щось - хочу знати, які ви є". Мислення і почуття не відділені одне від одного. У Мисленні людини живе її Минуле, Сучасне і Майбутнє. Людина успадкувала Минуле від предків, дідів, батьків. Не маючи Минулого, вона не могла б орієнтуватися в Сучасному. У квітах Сучасного визрівають зерна Майбутнього. (Звідки знаю, що так є? А звідки інші знають, що так не є? Інші знають так, як знають. Я знаю так, як знаю).
    Мислення - слово. Немає такого Мислення, яке б нікому не належало. Правдиве містке слово має вартість, безвартісне слово не є словом. Людина безвартісних слів сама себе обезвартіснює. Мислення - хотіння людини поділитися з людиною пережитим, баченим, почутим.
    Мислити - значить порівнювати, єднати, роз'єднувати, уявляти, числити, усвідомлювати. Є різні способи Мислення: дієво-наочне - [1225] виконання праці в лісі, полювання. Поняттєве - визначення поняття Бога, волі, закону. Образове - малювання, писання.
    Мислення поєднане з людиною так, як поєднане дерево з коренем: хворіє корінь - хворіє дерево; хворіють нерви - хворіє людина (її мислення). Є вислів: "Мислю - значить живу". Людина, яка живе, щоб тільки жити, має неповноцінне життя. Людина, яка мислить тільки про харчі, нічого не мислить: харчі для себе здобувають і хробаки, нічого не мислячи. Людина мало б відрізнялася від животини, якби не мала хотіння ошляхетнювати Мислення. Усе, що людина створила, це наслідки її Мислення.
    Життя є правильне і життя є неправильне. Головне, щоб людина правильно Мислила. З правильного Мислення утверджується правильне Життя, правильне ставлення до себе, ближчих, оточення. Людина, яка знає, що знає і знає, що не знає, - розумна. Знання - освіта, а вільне осмислення знання - достоїнство, а переоцінка знання - розум. Людина розумна знає, що правильне Мислення вільне, дисципліноване, толерантне, спокійне, передбачливе, блаженне, наполегливе, послідовне, чесне, зосереджене, бадьоре, ясне - зрозуміле, відважне, цілеспрямоване, віруюче.
    Хто вміє самовдосконалювати Мислення, той вміє поглиблювати Мислення, вміє робити Мислення вартіснішим. Самопокращувати Мислення треба, маючи на увазі народне прислів'я - "сім раз відмір, а раз відріж". Самопокращувати Мислення треба при допомозі порівняння двох, трьох осмислень, присвячених одній справі. Треба мати два, три погляди на ту саму справу і об'єктивно підтримати той погляд, який краще вмотивований. Звідки ж можна довідатися, який погляд краще вмотивований? Краще вмотивований той погляд, який є більш моральним, обгрунтованим і легким для оборони, і тяжким для розгромлення.
    Щоб успішніше вибрати кращий погляд - краще осмислення справи, треба мати душевний спокій і розвинене почуття самокритицизму. Душевний спокій не треба ототожнювати з душевною байдужістю. Душевне, спокійне піднесення дає Мисленню окриленість і місткість.
    Треба ставитися до себе пізнавально. І ощадливо. Той, хто стомлений фізично працею, має Мислення стомлене. Щоб мислити бадьоро, треба мати бадьору нервову систему. Стомлена нервова діяльність - стомлене Мислення, мляве або нерівне, суперечливе.
    Коли розум ослабнув, значить ослаблене його єднання з тілом, з органами чуття, з нервовою системою. Ослаблена сила розуму - ослаблена приємність життя: людина починає кволіти у сонливості, живе в тумані збайдужіння до себе, ближчих, оточення.
    Є Мислення сильне, впливове, натхненне, але неправильне тому, що неморальне: завдає біль ближчим своїм, народові своєму. І раб- [1226] ське: підлегле чужоземним авторитетам, чужоземним ідеологіям, релігіям, які гноблять самобутність народу, Вітчизни.
    Моральне те, що приємне - приємне те, що моральне. Мислення твоє тільки тоді корисне для тебе, коли знання, тобою придбані, служать тобі, твоїй Вітчизні, а не чужій силі, яка твою Вітчизну експльоатує і експльоатацію зве "християнським братерством", "дружбою двох народів".
    Немає на світі однієї моралі: поняття моральности релятивне (відносне). Наприклад, коли б німці вторгнулися в Париж, вони б принесли французам чужу мораль. Вони б визначили норми політичної моралі: француз, який на вулицях Парижу говорить по-німецькому, - моральний. А француз, який прагне, щоб на вулицях Парижу домінувала французька мова і виступає проти онімечення Парижу, - неморальний.
    Якщо б кияни погодилися, щоб на вулицях Києва домінувала московська мова над українською, це означало б, що вони примирилися з нормами рабської моралі. Рабську мораль не можна оправдати релігійними догмами, соціяльними поняттями, політичними законами, її можна прищеплювати тільки при допомозі терору.
    Раб-негр заприятелював із рабовласником-европейцем: ти негр, а я європеєць - ми приятелі, отже, слухай мої накази, а ні - покараю тебе як злодія, який зрадив приятеля. "Ти українець, а я москаль (рускій), ми будемо братами, коли ти виконуватимеш директиви Москви. А коли не виконуватимеш, я тебе покараю як ворога братерства, вишлю в Сибір! Отже, не будь зрадником, спільно зміцнюймо наше братерство!"
    Щоб поневолити людину, треба її Мислення спрямувати на невільничий шлях. І невільничий шлях називати правдивою релігією, братерством, справедливістю. Ті чужі сили, які прагнутимуть, щоб українці були їхніми рабами, тобто мали рабську мораль Мислення, учитимуть їх (українців) підкорятися духові чужого розуміння релігії, теїзму і атеїзму. Учитимуть українців мислити по-грецько-ортодоксальному, учитимуть звеличувати дух візантійського розуміння релігії, теїзму і атеїзму. Учитимуть українців мислити по-большевицькому (звеличувати дух татаро-монгольського світу, що розмовляє по-слов'янському). Учитимуть мати московське розуміння релігії, теїзму, атеїзму, моралі, соціяльної справедливости.
    Українці, які мають Рідну Українську Національну Віру, учаться українського розуміння релігії, теїзму, атеїзму, моралі, соціяльної справедливости, учаться себе розуміти по-своєму. Українська самобутня мораль звеличує шлях життя Українського Народу, Його Минуле, Сучасне і Майбутнє.
    Є різні визначення моралі - індуське, зороастріянське, буддистське, конфуціянське, юдейське, шінтоїстичне, римо-католицьке, греко-ортодокське, мусульманське, московсько-большевиць- [1227] ке. Українцеві найкраще підходить українське визначення моралі. Українець, який по-московсько-большевицькому моральний, по-українському неморальний, бо він (українець-большевик) ставить інтереси Москви на перше місце, а інтереси Києва - на друге. Він своє національне "я" ставить у підлеглість чужого "я". По-українському моральний українець ставить в Україні справи духовної незалежности України вище справ чужої духовости.
    Не принижуй чужого мислення (не принижуй чуже розуміння Бога, релігії, моралі). І не дозволяй, щоб чуже релігійне, соціяльне, політичне мислення домінувало над твоїм, не будь рабом! Будь по-рідному віруючим. Будь по-рідному моральним. Мати Природа стоїть по стороні сильних: слабих не любить, щоб світ не був слабий. Мати Природа сильних благословляє, щоб світ був сильний.
    Сила родиться там, де є сильне хотіння жити і вмерти, утверджуючи самобутнє проявлення свого особистого "я" у духовному світі "я" родового, племінного, національного. Народ, який не здібний боротися за незалежність свого духовного і тілесного "я", зникає з арени історії. Нікому не потрібне зерно, яке в землю родючу кинуте, не має сил утвердити життя!
    Чуже Мислення мислить про чуже: грецьке православіє мислить про грецьке православіє. Большевизм мислить про Москву і її архітектів (Івана Калиту, Годунова, Грозного, Петра Першого, Леніна, Брежньова). Українець, який себе шукає в світі чужого Мислення, шукає себе там, де нічого свого немає, він вважається блудним сином.
    Знання - продукт Мислення: якщо плоди чужого Мислення вартісні, вільно ними користуйся: вони мають служити тобі, а не ти їм. Якщо плоди українського Мислення корисні чужинцеві, він може вільно ними користуватися. Українці, шануючи духовну волю, не хочуть, щоб чужинець був підлеглий плодам українського Мислення.

    1-а. ВОЛЯ. Воля - це думка: коли не вмієш волю втілити в життя, не називай себе вільною людиною. Є два ставлення до Волі: думання про Волю і творення Волі. Думати про Волю легко, а творити Волю тяжко - нічого не тяжко робити для щастя, а Воля - це щастя.
    Людина має мати Волю вільно самовизначувати себе, вільно проявляти свої мислення і хотіння. І вона нікому не зобов'язана дякувати за Волю, їй Воля належить по закону життя на плянеті Земля. І вона нікому не зобов'язана дякувати за щастя: достойна людина сама є творцем свого щастя, щастя ні в кого не жебрає; вижебране щастя нещасливе, рабське.
    Воля - вільне володіння собою, вільне проявлення і утвердження свого "я", вільне розпорядження своїм "я". Волі не треба просити в Бога, в людей. Хто має випрошену Волю, той утратив гідність. Воля без гідности має малу вартість. [1228]
    Воля - святість, дана людині Матирею-Природою. Людина несвідомою, підсвідомою і свідомою Волею очолює свої тілесні і духовні сили. Сила Волі - сила людини. Людина розумна до великої мети не доходить, якщо в неї мала сила Волі.
    Воля - хотіння, бажання, прагнення, розпорядження (остання Воля умираючого - заповіт); є вольова людина - людина сильного характеру, наполеглива. Є вольова Воля, і є Воля м'яка, безхарактерна. І слово Воля уживаємо також у значенні Незалежність, Свобода. "А я піду за волю проти рабства" (Леся Українка). Є Воля активна і є Воля пасивна. Вольовість (наполегливість, рішучість) розуму - шлях людини здібної перемагати труднощі. Вольовість народжується великими почуваннями (хотіннями).
    Розум і Воля людини керовані вольовістю. Невольова Воля і невольовий розум - змаління якости людського "я". Вольовість треба вдосконалювати, облагороднювати. По-благородному вольові люди - гордість Людства.
    Добра Воля - добровільність: людина вірить з доброї Волі, працює з доброї Волі. З доброї Волі родяться добрі душевні якості. Зла Воля - примус: людина вірить з примусу, людина працює з примусу. Зі злої Волі постає пригноблення душі. Або - протест проти ідеології злої Волі.
    Вільна Воля - вихована Воля, впорядкована, самодисциплінована, самоопанована. Невільнича Воля - Воля спотворена: щоб невільник не усвідомлював своєї неволі, йому наказано перефарбувати неволю у Волю і співати пісні про вільне життя. Невільницьку Волю треба вважати незаконною Волею, неморальною, неприродньою.
    Є Воля слова розумна і є Воля слова глупа. Воля слова розумна - необразлива, спокійна, тактовна, терпелива, вибачлива, щира. Воля слова глупа - образлива, по-дрібничковому прискіплива, зрадлива, нетерпелива, бездіяльна, сварлива, облудна. Воля - свідоме поневолення в собі жадань поганих і свідоме плекання в собі жадань добрих. Жадання народжені почуттями. Не вміти поневолювати в собі низькі жадання значить не вміти бути вільною людиною. Чим більш людина самодисциплінована, тим більш вона вільна.
    Воля - це право людини боронити Волю Вітчизни, родини, людини. У культурних людей Воля культурна: культурна Воля сама себе обороняє пошанованими законами Волі.
    Волі не має той, хто навчений неволю звати Волею і боїться цю рабську науку спростувати, щоб не піти у в'язницю з тавром "мазепинець", "петлюрівець". Хто сидить у в'язниці за Волю, той благородний. Він поставив духовне життя вище тілесного. Він чесний з собою, з народом своїм і з вторжниками, які гноблять його Вітчизну.
    Хто почуває себе вільним тоді, коли в столиці Вітчизни панує чужа мова, діють накази, прислані [1229] з чужини, той неповноцінна людина. Неповноцінна людина не знає, що вона може бути вільною тільки у вільній (від чужих сил незалежній) Вітчизні.
    Кожна людина підлегла правилам життя: є правила життя рідні і є правила життя чужі. Коли ти підлеглий правилам чужої філософії життя, чужої релігії, чужих понять добра і зла, значить твоя Воля підлегла чужій Волі. І ти по-чужому щасливий або нещасливий. І ти по-чужому даєш відповіді на ті чи інші справи свого життя: у тебе шлях життя чужий. Ти кажеш, що сам собі вибираєш шлях життя і тому можеш чуже звати рідним, а рідне - чужим. Помиляєшся: усе залежить від того, хто формував світогляд твого дитинства, хто на яку дорогу спрямував хід твого мислення.
    Чужа Воля - неволя. Ті чужинці, які хочуть поневолити українців, щоб розпоряджатися їхніми дітьми, багатствами, їхнім розумом і їхніми чуттями, накидають їм (українцям) свою релігійну, політичну, соціяльну Волю. "Українці, ви релігійні, ми вам дали релігію. Українці, ви освічені, ми вам дали освіту. Українці, ви вільні, ми вам дали Волю. Українці, ви щасливі, ми вам дали щастя".
    Якщо ми релігійні тому, що нам релігію дали чужинці, значить ми релігійні по-чужому. Отримавши освіту від чужинців, отримавши Волю від чужинців, отримавши щастя від чужинців, ми можемо сказати: мішок наш, а все, що в мішку - чуже, форма наша, а зміст чужий, і тому ми не ми, наше не наше.
    Воля подібна на фруктове дерево: у плодах дерево, в дереві - плоди. Плоди яблуні репрезентують характер яблуні (її силу, її красу, її властивості життя, її рід). А плоди вишні репрезентують вишню.
    Воля народів - це сад, у якому ростуть різні фруктові дерева. Усі плоди добрі, але не для всіх людей. Той самий плід одній людині дає здоров'я, а іншій - хворобу. Ніякий народ не має права примушувати інший народ споживати плоди своєї Волі. Кожний народ має право мати свою Волю. - На українському Дереві Життя мають право рости українські плоди: тільки і тільки при таких обставинах українці будуть духовно здоровими людьми, будуть по-українському вільні. Духові Українського Життя найвластивіший дух української Волі, у змісті якої проявлені самобутні притаманності вдачі української.

    2-б. МЕТА. Мета - діловитість, цілеспрямованість, пляновість. Є обдаровані люди, але їхня обдарованість подібна на пустоцвіт: вони не мають чіткої, до найменшої детальности уявленої Мети.
    Мета основується на обов'язковій відповідальності. Не кожний обдарований володіє цією достойністю. Мета-замисел, намічене завдання. Тим, які понад все ставлять слово, кажу: слово безплідне, якщо воно не має Мети. І воля без Мети - нещастя. Волю треба запліднювати Метою. [1230]
    Особиста мета стає щасливою, коли вона не шкодить Вітчизні. І про це треба знати кожному синові народу. Людина сильна силою свого народу: людина не може розвиватися, утративши зв'язок з людьми.
    Знаємо з історії: вторжники, поневоливши народ, не кажуть: "Ми поневолили". Вторжники вживають філософію обману, кажучи: "Ми освободили". І, очевидно, карають тих, які "не хочуть бути освободжені". Освободженим часто дається на папері воля слова, але їм забороняється мати Мету. Поневолені мають право говорити про волю, співати пісні про волю, але їм забороняється волю по-рідному осмислювати і за неї боротися. Невільникові прищеплюються невільничі розуміння понять: неволя називається волею, бідне життя - багатим, чуже - рідним, зрада - достойністю, рабське виснаження - змаганням за здобуття стахановської медалі.
    Людина, прямуючи до Мети, повинна переборювати лякливість, нерішучість, сумніви, маловірство, замилування до сумнівних розкошів. Людина великої Мети несе камінь великої праці "на гору круту, кремяную". "Несучи вагу ту тяжкую", вона не нарікає на тих, хто з неї глумиться. Вона вміє, затамувавши біль, співати пісню перемоги. Вона вміє вірою в перемогу сама себе наснажувати новими силами. Вона згорає на дорозі до Мети або приходить до неї, чаруючи людей і обезсмертнюючи ім'я своє.
    "Я старий уже, мені не хочеться співати пісню перемоги. Дні мого життя пораховані". Тішся, що твої сини, внуки співають пісню перемоги, якої ти їх навчив. Тішся тією славою, яку ти їм передав. Тішся, що твоє постаріле тіло омолоджується: твоє життя в житті твого молодого племени. А коли ти життя прожив у збайдужінні (у самолюбстві) - не жив для народу свого, а тільки для благ свого неповноцінного "я", то ти правий - дні твого життя пораховані.
    Людина Мети не приятелює з людиною говорення для говорення, зітхання для зітхання. Людина Мети великої і світлої своїм ім'ям звеличує ім'я Вітчизни своєї. Велична Вітчизна звеличує людство. Людство, натхненне людьми великої Мети, здібне йти до нових і нових звершень. Воля без Мети - дитина без майбутнього.

    3-в. ВІДВАГА. Відвага - сміливість, безстрашність. Смерть не лякає тих, які її не бояться. Хто має хотіння відважно померти, той має приємне життя. Хто постійно журиться, щоб не померти, той осмертнює життя своє. Лякливість - негативна риса людського характеру. Відважність - позитивна риса людського характеру. Відважні люди також лякаються, але вони вміють лякливість перемагати вірою в себе, силою своєї вольовости.
    "Відвага для юнаків і дівчат, а я вже бабуся. Пораюся на кухні, на вгороді, де Відвага не потрібна". Тішся, бабусе рідненька, відважними внуками, розкажи їм [1231] про свою відважну молодість, щоб вони з тебе брали приклад, гордилися тобою. І знай: праця на кухні тяжка, тяжку працю здібні виконувати тільки відважні добротні бабусі. Будь відважною бабусею!
    Відвага - прикмета щасливої душі. Людина віддано й розумно закохана в Відвагу звідує таїни щастя людського. Хвилювання відважних не всім зрозумілі. У древні часи історії людства відважні люди були проголошені богами. Відвага вважалася прикметою божественности.
    Відважні люди спокушені небезпекою - вони люблять небезпеку, щоб її роззброїти, перемогти. І в перемозі знайти першоякісну поживу для душі своєї: найвищий чар приємности. Серця людські завжди належали відважним. І особливо тоді, коли Відвага квітнула сяйвом благородности. Відважна воля і ляклива воля ніколи не сиділи поряд. Відважна воля - вогонь. Ляклива воля - дим.
    Відвага і лякливість можуть бути даром спадковости. Дітей лякливих треба виховувати в дусі любови до Відваги. Природі людській більш властивий дух відважности, ніж лякливости. Людина тоді, коли освоїла вогонь, відчула свою перемогу над тваринним світом. Відчуття перемоги їй дало віру в себе - з віри в себе родиться Відвага.
    Боязливу людину в нашому народі називають "заячою душею". Боязлива людина не любить своєї боязливости. Знаючи, що їй не вистачає Відваги, вона оправдується: справа добра, але тяжка, і я не вірю, що матиме успіх, і тому її не виконав. Не підтримувати добру справу тому, що вона тяжка, це філософія самозалюбленого боягуза. Перемагаючи тяжкі перешкоди, людина не тільки мужніє, а й стає більш відважною - складає іспит життя красивого і благородного.
    Будь благородним: май Відвагу визнати свою помилку і май Відвагу її виправити. Май Відвагу вибачитися, коли свідомо чи не свідомо завдав біль ближчому своєму. Май Відвагу вибачити тому, хто кривдив тебе по своїй глупоті. Пробачення - шлях згоди і великодушности. Той, хто знає собі ціну, завжди готовий пробачити тому, хто його скривдив словом чи нерозважним вчинком. Май Відвагу - вибач ближчому своєму, коли він просить вибачення і обіцяє виправити свою помилку. Невідважні люди не були мудрецями. Мудрі люди вміли панувати над негативним настроєм, а не піддаватися йому.
    Боязливі люди бояться обмовлень, бо у них немає Відваги оборонити себе. Боязливі люди бояться переслідувань, і тому стають пристосуванцями: в них немає Відваги відстояти свої переконання і за них страждати. Боязливі люди мають боязливу мораль: вони славять те, що ненавидять, вони боронять те, що їх гнобить. Вони неморальне звуть моральним. Нечесне ставлення до себе, до ближчих своїх і до ворогів своїх робить їх щасливими по-нечесному. [1232]
    Щоб до нечесного життя звикнути, боязливі люди нечесність звуть чесністю. І цим оправдують боязливість душі своєї. Вони по-мудрагельському себе потішають: от Богдан був відважним і погиб, обороняючи вітчизну від банд Щорса, а Афанасій був лякливим, пересидів у соломі і лишився живим. Але сьогодні між живими немає ні Богдана, ні Афанасія. Та є пам'ять, що Богдан жив і впав на полі брані як славна людина - син народу. А Афанасій жив як боягуз і не заслужив у народі доброго слова згадки. І діти Афанасієві живуть пригноблені: їм соромно, що люди звуть їхнього батька боягузом, який ховався в соломі тоді, коли сини обороняли Вітчизну. Безвартісне життя того батька, який своїм життям принизив життя дітей і внуків.
    Хто не вірить у Відвагу, відважним не буває. Той, хто має волю і мету, повинен відважно себе спитати: маю я благородство бути відважним, щоб звеличити волю і мету? Не володіючи Відвагою, не вирушай у дорогу відважних: живи і працюй там, де Відвага не потрібна. Відвага - крила волі і мети. Відвага - душевна краса славних синів Вітчизни.
    Родичі, пам'ятайте науку відважних предків - Скитів бистроконних. Вони дітей учили Відваги, призвичаюючи їх до їзди на конях, до вміння володіти зброєю. Ви вчіть! У матері Орлиці - орлята, у матері Зайчихи - зайченята.

    2. ПРАВИЛЬНЕ ХОТІННЯ МАЄ ЛЮБОВ, СПРАВЕДЛИВІСТЬ, ПОСЛІДОВНІСТЬ.
    Хотіння і мислення поєднані. Хто має натхненне Хотіння, той має натхненне мислення. Висока шляхетність Хотіння узгоджена з високою шляхетністю мислення. Людина сама вирішує - хотіти чи не хотіти, розвивати в собі Хотіння чи забути про нього.
    Є вислів: "То культурна людина, а то - грубіян". Животина сліпо кориться тілесним Хотінням. Людина вміє панувати над тілесними Хотіннями. І в цьому проявляється сила людського духа. Людина, яка сліпо кориться низькому Хотінню, стає рабом низького Хотіння. Культурна людина вміє свідомо керувати своїм Хотінням.
    Щоб Хотіння здійснити, треба мати силу волі. Уже знаємо, що воля - це здібність людини діяти так, як їй підказує Хотіння і мислення. Є люди, в яких мало розвинена воля - їм так тяжко втілювати в життя світлі Хотіння.
    Хотіння - внутрішнє прагнення до здійснення, виконання. Хотіння - прагнення Волі. У людей, які мають мало розвинену Волю, мале Хотіння. Воля і Хотіння - одноджерельні. Не випадково слово "воліти" значить "хотіти", воління-хотіння, волію-хочу.
    Хотіння - пристрасть, прагнення щось мати, прагнення щось здійснити, щось відчути, щось досягнути, щось бачити, щось зрозуміти. Хотіння обіцяє приємність. І тому людина прагне завершити його. Хотіння зігріте [1233] чуттєвістю: по вартості Хотіння пізнається вартість людини. Людина є такою, яке в неї Хотіння і який шлях здійснення Хотіння. Хотіння - самовизначення змісту "я" людини. Хотіння має бути моральне, стійке, несуперечливе, повноцінне; душа Хотіння - добродійство.
    Є Хотіння пристрасне, палке, кипуче, високе, зворушливе, шляхетне. Є Хотіння темне, кволе, стомлене, обмежене первісними жаданнями тіла й душевною нерозвиненістю. Є Хотіння збочене - прагнення знайти потіху, завдаючи біль ближчому, тішитися, бачачи його страждання. Є Хотіння впорядковане (дисципліноване), виховане, приємне, світле. І є Хотіння грубе, жорстоке, животинне.
    Є Хотіння любити і є Хотіння ненавидіти. Є хотіння ощасливити люблену людину, і в її щасті бачити своє щастя. Є Хотіння бачити Вітчизну багатою, вільною, славною, і в її багатстві багатіти, і в її волі розвивати воління, і в її славі славитися. Є Хотіння почути щире слово і потішити людину щирим словом. "Я молода людина. І мені нічого не хочеться, живу: аби день до вечора. Чому так?". Треба знати, чому вашу молоду душу залишила молодість. Хотіння - енергія душі і тіла.

    4-а. ЛЮБОВ. Хто любить, той переживає ревність, гнів, страх, радість, приємність, журбу, тривогу, турботу, неспокій, прагнення, відвагу, настороженість, втому, бадьорість, відданість, скупість, натхненність: усі ці зворушення викликаються в людині Любов'ю. І тому Любов вважається всесильною, їй не страшні смерть, погрози, голод, в'язниця, страждання. У Любові беруть участь почуття (зір, нюх, слух, смак, дотик), беруть участь Розум і Духовність. Чим шляхетніші почування і жадання, тим шляхетніша Любов.
    Любов очолена розумом і волею, але немає підстав вважати, що вона народжена розумом і волею. І тому Любов часто має хотіння панувати над розумом і волею. Є в нашому народі прислів'я, що Любов - це серце, "дай серцю волю - заведе в неволю". Любов може збагачувати душу і може збіднювати: значить справа не в Любові, а в її змісті. У якостях її зерна, в її вартості, в її поводженні.
    "Як я люблю тебе, мій рідний краю, як я люблю красу твою, твій люд!", - пише Іван Франко. Він любить рідний край, рідний люд природньою, моральною Любов'ю. Він любить рідне цілісною, пристрасною душею. І в цьому святість, краса, розумність Його Любови.
    Немилостиві люди, які прагнуть Любов природню, моральну перетворити у знаряддя спустошення душі, гноблення почувань і розуму. Українець, який любить Єрусалим, Греко-ортодоксію, Ватикан, Московію більше, як Київ, має Любов неприродню, неморальну, прищеплену, вмовлену, накинуту. Не можна добру чужу маму любити більше, ніж добру [1234] рідну маму. Хто не здібний цієї істини зрозуміти, той утратив пошану до себе, до родичів своїх, до Вітчизни своєї, а коли й має пошану, то її моральна вартість низька, бо вона не цілісна: над нею домінує поняття, що рідне - другорядне, а чуже - першорядне.
    Любов до Вітчизни пристрасна й світла жаріє тільки в пристрасних і світлих душах. Могутній той народ, який має синів, об'єднаних Любов'ю до Вітчизни. Любов може об'єднувати народ і Любов може роз'єднувати народ. Любов єднає народ тоді, коли народ має благородну душу: щоб душа народу була благородною, треба, щоб було одне поняття Любови. Усі віри (релігії) визначають свої поняття Любови, значення Любови, розуміння Любови і моральні закони Любови. Я про це говорю в оповіді "Правильна Віра має Природне Народження, Блаженне розуміння, Правильне Призначення".
    Неоднакова Любов до України здеморалізовує українців. Ослаблює їхню духовну енергію і їхнє самовизначення. Народ, сини якого неоднаковою Любов'ю люблять Вітчизну тому, що мають різні поняття національної Любови, ще не готовий бути державним народом. Не забуваймо, що є англійці-католики і є англійці-протестанти, є німці-католики і є німці-протестанти. Коли почалася війна, то англійці-католики не єдналися з німцями-католиками, німці-протестанти не єдналися з англійцями-протестантами. У них Любов до Вітчизни панувала над Любов'ю до католицизму чи протестантизму: а коли так, то в них головною життєстійкою силою є національні почування, їх можна називати націоналізмом, культом монарха, культурою національної гордости.
    Я відроджую між українцями моральність української національної Любови у Святині Рідної Української Національної Віри. Хочу, щоб в українців була українська Любов до України. У українців католицької віри є католицька Любов до України, їм їхній духовний лідер (папа римський) дає настанови, як вони мають любити Україну. Вони справи католицькі ставлять на перше місце, а справи українські - на друге. Вони люблять українські справи для того, щоб корисно їх підпорядковувати справам католицьким. І щоб католицькі справи добре розвивалися, вони вдають (особливо ксьонзи) найвірніших синів України, в душі ж вони є слугами ватиканськими. Хто служить двом панам, той має малу духовну вартість.
    У українців греко-ортодоксії Любов до України греко-ортодоксальна. Вони, як і католики, щоб краще промовити до душі народу, речуть, що мають рідну греко-православну церкву. Чуже не стає рідним від того, що ти його рідним називаєш: у чужому зміст чужий. У українців московсько-большевицької віри Любов до України московсько-большевицька: такий українець Москву ставить на перше місце, а Київ - на друге.
    Чужі віри - чужа Любов. Два українці - два вороги: їх поробила ворогами Любов, Вони стали [1235] ворогами тому, що вони нерідносутьньою Любов'ю люблять самі себе, їхня любов їм дана, і вони її прийняли тому, що мусіли: вартість такої Любови копійчана; копійчаною Любов'ю люблять Україну копійчані люди. Людина є такою, якою є її Любов.
    "Я всіх Люблю однаковою любов'ю, я за міжнародню любов, люблю всіх людей!" Хто любить усіх, той не здібний відрізнити злодія від добродія, не здібний відрізнити сина Вітчизни від зрадника Вітчизни або сина Вітчизни зве зрадником, а зрадника Вітчизни - зве сином. Той, хто любить усіх, є малої думки про свою Любов або - нікого не любить. Або: той, хто любить усіх, має душу по-безтолковому добру: усім роздає добро своєї душі - добродіям і злодіям. Безтолкова доброта має малі моральні вартості. (Про вартості Любови я детальніше оповідаю у оповіді "Правильна любов").
    "Любіть Україну, любіть її во врем'я люте", - учить Тарас Шевченко. "Любіть Україну" значить - будьте людьми. Людина, яка не любить Вітчизну, утратила все: її душа стала порожньою, вона утратила зв'язок з коренем свого роду. Не всі сини однаково люблять матір: чим благородніший, чутливіший син, тим багатше його серце на Любов.
    "Є мати з тяжкою вдачею, її тяжко любити. Вона хоче, щоб усе було так, як вона хоче". Треба знати, що не в кожної матері дитинство було оточене добрими вихователями. З причин неправильного виховання може в людини бути неповноцінний характер, до якого (особливо тоді, коли він належить матері) треба ставитися терпеливо.
    Ненависть - почуття, властиве вдачі людській, воно живе в її інстинкті. Людина має свідомо пригашувати ненависть негативну і розвивати ненависть позитивну. Є в народній пісні слова: "Хіба ж хто кохає нерідних дітей?". Українці - чужі діти для Кремля, Ватикану, Берліну, Константинополя: якщо вони так засліплені, що не здібні осмислити цієї істини, духовність їхня хвора, їм треба лікуватися, їм треба самооздоровитися.
    Їм треба занедбати ненависть негативну - ненависть до рідних синів (Мазепи, Орлика, Войнаровського, Петлюри), їм треба розвинути ненависть позитивну - ненависть до ворогів Вітчизни (до північних, східніх і західніх зайшлаків таких, як ленінці, гітлерівці).
    Любов до Вітчизни - вічна молодість Людства. Любов викликає в людині великі духовні сили. Вона квітне кров'ю на прапорах Вітчизни. Вона завжди модна і завжди високо цінена. Вона (чиста патріотична Любов) завжди пристрасна, відважна, хвилююча, мрійна. І свята. Вона не буває перекупкою. Вона живе у вдачі народній. І переходить, як цінна спадщина, від покоління до покоління. Безумство залюблених у Вітчизну - мудрість національної волі. З крови безумно залюблених у Вітчизну, як з іскри, загорається в народі хотіння мати свою дер- [1236] жаву, мати свій шлях національного самовтвердження. Любов до Вітчизни має право бути такою, якою їй хочеться, їй хочеться ненавидіти ворогів Вітчизни: о, святі її хотіння!
    Хто не вміє ненавидіти ворогів, той не вміє любити приятелів. Серце добре чуйне: воно не може любити того, хто йому завдає болю. Син не може любити того чужинця, який повісив його матір. Любити ворога Вітчизни значить любити зло: хто любить зло, у того зла Любов. Зла Любов знаходить місце тільки у злому серці.
    Без Любови до Вітчизни не можна відчути щастя бути сином Вітчизни. Без Любови до волі не можна відчути щастя волі. Без Любови до мети не можна дійти до мети. Без Любови до відваги не можна здійснити відваги.

    5-б. СПРАВЕДЛИВІСТЬ. Справедливе - несправедливе; несправедливе - справедливе, тобто: справа не в Справедливості і Несправедливості, а в їхніх поняттях: у змісті їхнього зерна. У моралі їхньої суті.
    "Український народ повинен шанувати папську справедливість, і жити за її законами, а хто проти цього - той несправедливий". "Український народ повинен шанувати ленінську справедливість, і жити за її законами, а хто проти цього - той несправедливий". "Український народ повинен шанувати грецько-православну справедливість і жити за її законами, а хто проти цього - той несправедливий".
    Справедливість - поняття, створене людьми (релігійними діячами, філософами, політиками). Кожній епосі були притаманні свої поняття Справедливости. Мусульманин, який є справедливий по-мусульманському, несправедливий по-християнському. І - навпаки. Японець має японську Справедливість, устійнену японською вірою. Індус має індуську Справедливість, устійнену індуською вірою. Юдеєць має юдейську Справедливість, устійнену юдейською вірою.
    "Ми прийшли на землі вашої Вітчизни, принесли вам Справедливість. І ми вас судимо за законами Справедливости. І ви від Справедливости не втечете!" Леся Українка пише: "Вірю я в правду свого ідеалу". Не буду тут говорити про ідеал правди Лесі Українки. Головне те, що Леся Українка розуміла, що справа не в Справедливості, а в ідеалі (у змісті, моралі, мудрості) Справедливости.
    "Справедливість переможе!" Яка Справедливість: та, що гнобить Україну? Ставить Україну на коліна перед ідеалом чужої Справедливости (візантійської, ватиканської, московської, мусульманської чи іншої)? Чи та Справедливість в Україні переможе, яка створена і взаконена самобутнім життям - незалежністю Українського "я"? Українська Справедливість органічно поєднана з психологією життя України, з особливостями української вдачі, з самобутністю Шляху Українського Життя. [1237]
    (О, яке жахіття: українці, довгі століття перебуваючи в неволі, занедбали почуття орієнтації в поняттях, їм здається, що в добрих назвах понять Правда, Любов, Рівність, Справедливість є Правда, Любов, Рівність, Справедливість і вони варті підтримки. Таку орієнтацію треба вважати неправильним усвідомленням суті, з якого виникають великі національні нещастя. Я всюди зазначую: справа не в правді, а в її суті!).
    Сини народу боряться за волю Вітчизни, називаючи вторжницьку Справедливість несправедливістю. Справді: бій іде не між Справедливістю і несправедливістю, а між двома ворожими Справедливостями.
    Чесність - любов до власної гідности; чесність - навики доброго виховання. Той, хто має чесність свою, має й свою Справедливість. Справедливість - благородство, шлях життя. Зі справедливої праці, зі справедливого ставлення до себе і ближчих, вільний народ творить свої самобутні (оригінальні) норми Справедливости. І по цих нормах Справедливости людство оцінює моральні вартості того чи іншого племени, народу, царства. Народ, який має розвинене почуття гідности, ні від якого народу не буде позичати Справедливости: мати позичену Справедливість значить мати позичену чесність.
    Чесність - поняття, в якому визначене ставлення людини до себе, до людей, до Вітчизни. Чесність людині потрібна, щоб вона могла утверджувати свою вартість між людьми. Чесна людина з любови до своєї гідности ставиться чесно до своїх обов язків, обіцянок, вчинків, почувань.
    Наприклад, вторжники вторгнулися в Україну і почали ув'язнювати її синів. І голосити, що справедливим судом покарані несправедливці (мазепинці, петлюрівці) - "відщепенці народу", вороги "возз'єднання двох народів". "Головне, що несправедливці покарані справедливим судом", - кажуть люди, для яких важливі слова "справедливість", "честь", а не сутність, вкладена в них.
    Вторжники проголошують зрадника народу, який їм (вторжникам) служить (рідних братів продає у в'язницю) справедливим сином України. І так народові поневоленому (при допомозі погроз) вторжники прищеплюють невільницьке розуміння Справедливости. Народ, який звик до невільницького розуміння Справедливости, боротися за волю нездібний. Він ставиться з недовір'ям до себе, його сини мають низьку національну мораль: немає між ними братньої зріднености.
    Щодня і всюди нам, українцям - власникам найбагатшої в світі землі треба пам'ятати, що справа не в гаслах "справедливість", "справедлива віра", "справедливий закон", "справедливий суд", "справедлива конституція", "справедлива соціяльна політика", "справедлива мораль", а в тому, чия у них сутність і який у них зміст, і кому вони служать, і хто їхній можновладець? " [1238]
    Той, хто Українському Народові приносить Справедливість з чужих земель (Південних, Північних, Східніх, Західніх), вважає, що Українці не здібні мати рідної Справедливости, українці не здібні бути справедливими по-українському, їм, як людям меншевартісним, треба дати чужу Справедливість. По-чужому їх треба всправедливлювати. По-чужому осправедливлений народ не є народом - є людністю без власного духовного обличчя.
    Справедливість чужого походження навіть тоді, коли вона буде найсправедливішою, нам, українцям, непотрібна. Ми хочемо бути ми: ми не хочемо бути по-чужому справедливі. Хто по-чужому справедливий, той по-рідному не справедливий. Чужинці, які сотні літ нас, українців, навчали справедливости, робили нас рабами чужої Справедливости.
    Усе, що нас гнобило, принижувало, деморалізувало, вважалося Справедливістю: десять століть у церквах заборонялася рідна мова і звеличувалися чужі мови (болгарська і грецька). Усе, що нас робило достойним народом (рідні свята, рідні обряди, рідні звичаї), було проголошене язичеством - виявом несправедливости.
    Я хочу моєму народові повернути його світлу гідність - і тому кажу: щоб українці мали українську Справедливість, їм потрібна Рідна Українська Національна Віра. Українці, маючи українську Справедливість, почнуть з довір'ям ставитися до себе, відродять почуття національної гідности. Устійнять норму моральности: українець, який не вірить в українську Справедливість, викликає підозріння до себе. Народи, довідавшись, що українець вірить українцеві, повірять у гідність українця: українця, який знає собі ціну. Знає своє місце в світі. Знає свій самобутній шлях життя. Достойний народ звеличує Людство. Народи завжди ставляться з пошаною до того народу, який має своє духовне самобутнє обличчя.

    6-в. ПОСЛІДОВНІСТЬ. Послідовність - несуперечливість думання і діяння. Послідовність - правильна осмисленість, обумовленість, умотивованість. Послідовність у мисленні, виконанні, почуванні, плянуванні, піднімає вартість "я" людського. Послідовність (витривалість) - прикмета тієї людини, якій належить перемога.
    Послідовність - наполегливість, непохитність, стійкість, принциповість, неухильне прямування до мети. Послідовність - поважність, статечність, гідність, значність, благородство людської вдачі. У послідовних людей мислення поважне, почування стабільні, стримані. Нестійка Послідовність буває там, де є нестійка вдача, неошляхетнені почування або неморальне ставлення до себе і ближчих.
    "У нашій родині сварня, незгоди. Є такий член родини, з яким про жадну справу не можна домовитися. Щодня міняє думки: і ніхто не знає (і він сам не знає), що думатиме завтра про ту людину, яку сьогодні хвалить або знеславлює. У кожній організації [1239] він не бажана людина: він всюди любить робити порядки і тільки такі, які йому подобаються. Що є з цією людиною?" Вона не є послідовною, до неї треба ставитися милостиво, і на її обіцянки і погляди не можна надіятися.
    Там, де непослідовність, панує квола вольовість, невимогливе ставлення до своїх помилок, дратівливість, поспішні зобов'язання і поспішне забування про них, мляве мислення, мілке. І відчуття самітности. Непослідовні люди вважаються ненадійними. Поважні люди не хочуть з ними приятелювати чи робити умову спільної дії.
    Є в нашому народі міркування: людям, які мають рішення нестійкі, змінні, не можна вірити. Вони можуть сьогодні зрадити те, що для них учора було дороге. (Якщо людина зрадила чесність, якою вона дорожила, то це означає, що вона зрадила себе. Зрадила те, що між людьми її робило людиною).
    Якщо твоя вдача ощасливлена (обдарована чаром Послідовности), ти будеш завжди бажаною людиною в колі кращих людей. Послідовність - вірність переконанням і відданість у здійсненні мети. Послідовність - щасливе вміння в найтяжчих обставинах зберегти гідність людську, тобто залишитися людиною. Утратити гідність, проявивши Непослідовність (зраду переконання самовизначеного, добровільного), значить проголосити своє "я" неповноцінним.
    "Караюсь, мучусь, але не каюсь". Він (Тарас Шевченко) мучився. І в муках могутніла духовна краса його душі. Він дивував приятелів і ворогів чаром своєї Послідовности. Він не зрадив тих переконань, які були дорогі його серцю. Він відмовився від тілесної розкоші, щоб мати душевну розкіш - почуття вищої гідности. ("Добрий кожух, тільки шкода, не на мене шитий").
    А коли б Тарас Шевченко, проявивши непослідовність, хиткість, нешляхетність, покаявся? Коли б він склав каяття перед монархом Московії, то мав би золоті ґудзики на фракові, але Український народ не мав би пророка. Пророк не кається. Пророка можна визнавати або - не визнавати. З пророком можна іти, діливши гірку чашу життя його або - вбити його, осміяти, обплювати. У пророка не можна вимагати каяття погрозами. Він ні погроз, ні смерти не боїться. Пророк - вогонь одержимости.
    Український народ осяється славою великого народу тоді, коли своїх великих синів визнає великими, і перестане стояти на колінах перед чужими пророками, чужими синами, чужими вождями і вчителями. Іван Гонта лежав з відрубаними руками. Стікаючи кров'ю, Гонта мовив: "Знаю за що вмираю і не шкодую". Чим більше народ має синів, обдарованих чаром Послідовности, тим він є могутнішим і благороднішим народом.
    Люди, нездібні бути послідовними, нехай не йдуть на зібрання [1240] великодушних. І нехай не стають в передові ряди синів Вітчизни, їхня присутність в рядах передових синів Вітчизни приносить рядам більше шкоди, ніж користи. Коли є фронт, непослідовні повинні у тилу пасти стада і бути під наглядом послідовних. Послідовність (Послідовність великодушна) як основа гідности і життєвого щастя потрібна всім людям, її треба прищеплювати дітям в родині й школі.

    3. ПРАВИЛЬНЕ ВИКОНАННЯ МАЄ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ТОЧНІСТЬ, ДИСЦИПЛІНУ.
    Виконання - здійснення задуму, наказу, прагнення, завдання, хотіння. Головні прикмети Виконання - благородність, якість, кількість. Скрипка та сама і мелодія та сама - скрипаль інший і якість мелодії інша. Буряки, картопля, капуста, м'ясо ті самі, а господиня інша - і смак борщу інший.
    Буває, що все те саме, а смак борщу інший. Чому? Тому, що в господині був інший настрій. Вона була стомлена, і борщ варила без радости. Настрій має велике значення у виконанні праці: легше працювати тій людині, яка має добрий настрій. Швидше стомлює та праця, яку людина виконує без захоплення.
    Людина - життя, а життя - це дія, енергія. Людській природі властиве хотіння бути виконавцем тієї чи іншої праці. По вартості праці визначається вартість людини. І воля квітне в праці, а неволя - в бездіяльності. Здоров'я і щастя - в проворності, а нещастя і хоробливість - у лінивстві.
    Правильне Виконання - спосіб самовдосконалення. У чистому серці й чистому розумі народжується чисте хотіння виконати чисту мету, щоб мати чистий успіх, щоб оздоровити душу чистою приємністю. Правильне Виконання залежить від душевного світла: коли думання натхненне, Виконання праці буде натхненне. І завершена праця матиме натхненний вигляд. І відноситься це не тільки до маляра, письменника, шевця, будівника, а й до орача. На ниві натхненно виораній краще колоситься пшениця.
    Виконання - діяльність: працюю для себе - працюю для народу; працюю для народу - працюю для себе. Є поверхове пояснення слова "народ" - жителі країни, населення держави, маса, спільнота. Треба знати, що слово "народ" постало від слова "народження". Люди одного народу значить люди одного племени, одного плоду. Слово "плем'я" походить від слова "плід".
    Син народу каже: "Я по плоті й по духу син народу". Народ відрізняється від народу по зовнішньому вигляду, по вдачі й поведінці, по національним особливостям. Вислови "мій радянський народ", "мій католицький народ", "мій греко-православний народ" пропагандивні, неприродні. У них дух гноблення народу. Вислови "мій український народ", "мій англійський народ", "мій німецький народ" - правильні, природні. У них людина визначає своє походжен- [1241] ня, свою вдачу, свій шлях життя, свою історію.
    Правильне Виконання моральне: українець, в якого розвинене почуття гідности, живучи в Україні, не буде виконувати розпорядження, прислане чужими авторитетами з чужини (з Ватикану, Константинополя, Москви, Берліну, Єрусалиму чи інших чужин).
    Є авторитетним той українець, який з приємністю виконує розпорядження, отримані від українського авторитету, не підлеглого чужим авторитетам духовним, політичним, мілітарним, соціологічним.
    Українець, який, живучи в Україні, виконує розпорядження чужих авторитетів, вважається свідомим або несвідомим, вільним або невільним рабом. І чим він (раб) займає вищі посади, чим він більш освічений і більш обласканий авторитетом чужоземним, тим він низькіший, потворніший раб. Він нагадує людину, одягнену в шовкове вбрання, зіткане з горя і сліз рідного народу.
    Ти здійснюєш Правильне Виконання тоді, коли ти вільно користаєшся плодами праці своєї, приносячи честь родині і народові. Бачачи плоди праці своєї і знаючи, що вони тобі належать, ти самовтверджуєш гідність. Облагороднюєш себе гідністю, робиш правильну оцінку свого Виконання і прагнеш удосконалювати його. Ніякий в світі чужинець (добродій чи злодій, єдиновірний чи єдинородний, єдиномислячий чи єдиносоюзний) немає права розпоряджатися у твоїй Вітчизні плодами праці твоєї - твоїм потом і кров'ю, теплом твого серця, даром твоїм, що його ти хочеш передати дітям і внукам.
    Той, хто зазіхає на плоди праці твоєї у Вітчизні твоїй, той зазіхає на соки життя твого, зазіхає на мислення твоє, на завтрішній день дітей твоїх, ти повинен вигнати такого чужинця (вторжника), прибулого з Півночі, Півдня, Заходу, Сходу. Кому дане життя, тому дане й право боронити незалежність життя.
    Правильне Виконання те, яке не шкодить твоєму народові (твоєму родові), твоїй Вітчизні (землі батьківській) і ближчим твоїм. Коли ти багатієш тому, що співвітчизнянець твій бідніє, коли ти славишся тому, що Вітчизна твоя у неволі знеславлюється, твоє багатство досягнене неморальним Виконанням. Багатство, досягнене неморальністю, вб'є радість у душі твоїй. Душа без радости зів'яне, хвороби ослаблять тіло твоє, і ніхто не схоче поділитися горем твоїм. Слава, збудована на Виконанні розпоряджень чужого авторитету, стає сміттям, гряззю.
    Правильне Виконання те, в якому є віддана любов до Вітчизни, до права мати незалежне особисте і національне "я". Правильне Виконання потребує зосередження мислі, сили, хотіння, потребує блаженства (щастя). Щастя (добрий настрій) множить енергію мислі, сили, хотіння. Правильне Виконання точне, успішне, якісне і кількісне, здійснене при малій витраті часу і сили. Можна витратити багато часу і сили і [1242] мати маловартісне Виконання тому, що воно здійснювалося безпляново, без морального і правильного мислення, недбало, без натхнення. З мистецького плянування треба починати мистецьке Виконання.
    "Без мистецького плянування господиня варить борщ, робить порядок у домі. І Виконання в неї добре. Стародавні люди жили без плянування - і жили добре". Помиляєтеся: і борщ господиня варить по пляну, спочатку кладе м'ясо, а потім - картоплю. Стародавні люди ставили житла по пляну. Строгу пляновість бачимо в будові хат часів Трипільської культури.
    Правильне Виконання залежить від оточення, обставин. Оточення має бути вигідне, приємне. Коли оточення непривітне, пригноблює, Виконання здійснюється без щастя, без душевного настрою. Без щастя виконана праця має в собі дух нещастя. Блаженство (щастя) піднімає тонус почуттів. Бадьора діяльність почуттів обадьорює працю нервової системи - поліпшується мислення і покращується вправність м'язів.
    Обадьорюйся вірою, що твоє Виконання (вдома, на полі, на заводі, в дорозі, на фронті, в шахті) потрібне тобі, твоєму родові, твоїм ближчим, в житті яких ти живеш, і які живуть у житті твоєму. Коли ти виконуєш ту чи іншу працю з вірою, що вона тільки тобі потрібна і ніхто з добрих людей її не потребує, то й ти нікому не потрібний.
    "Ні, так не є: я ставлю дім з вірою, що дім тільки мені потрібний. Не хочу, щоб хтось інший його потребував". Помиляєшся: ти ставиш дім з думкою, щоб він був гарним і для ока ближчих твоїх. І щоб могли люди його купити, коли з'явиться в тебе таке хотіння. І в полі ти працюєш з вірою, що хліб, тобою вирощений, буде тобі й людям потрібний.
    Виконання - знамено людини: яке Виконання, така й людина. Людина сама визначає своїм Виконанням, до яких людей вона належить. За достойне Виконання люди платять пошаною, захопленням, любов'ю. У древні часи рабові, який достойно довершував чин, давали волю.
    Людині дане право самому себе оцінювати, порівнюючи якість своєї праці з якістю сусідньої. Тільки правильно здійснюючи Виконання, людина може дійти до добра, успіху, слави. Вартісне Виконання робить людину вартісною.
    Правильне Виконання многогранне. Муж, який має дружину і дітей, повинен мати час для Виконання праці і повинен мати час для родини. Правильне Виконання затаєне в уміння правильно користуватися часом і обставинами. При правильному розподілові часу ощаджується енергія життя, зберігається здоров'я.
    Праця навіть щаслива стомлює, коли вона одноманітна. Розумне життя: ощасливлює себе, навчаючи дітей своїх і жаліючи любу жену свою. Дружина, на ласки мужа відповідаючи ласками, щасливить себе і родину свою. Головне - навчай дітей законів правильного життя, щоб зміст їхнього [1243] "я" був їхнім, щоб вони вміли відстоювати всюди і завжди зміст свого "я".
    Правильне Виконання не виснажливе: людина, виснажена працею, страждає. Хвороби з'являються там, де є духовне й тілесне страждання. Приємне Виконання мало виснажує людину. Щоб приємність не втратила наснаги, нею треба розсудливо користуватися. Приємна праця приємно втомлює: приємна втома має приємний настрій. Приємний відпочинок - щаслива наснага життя.

    7-а. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Вартість життя оцінюється не довготою, а змістом: Правильним Думанням, Правильним Хотінням, Правильним Виконанням, Правильним Ставленням до себе і оточення, Правильним Харчуванням, Правильною Любов'ю, Правильною Вірою. Вартісне життя завжди високо оцінюється, воно є хорошим прикладом для молоді, яка збирається виходити на дорогу самостійного життя.
    Відповідальність - почуття людської благородности, гідности, величности. Відповідальність людини за своє мислення, хотіння, виконання, почування ознаменовує її поважність, вихованість, серйозність, добросовісність, душевну впорядкованість. Відповідальність перед Батьківщиною і родиною вважається природньою Відповідальністю. Коли вона чеснотливо розвинена, звемо її священною. У ній людина показує свої найблагородніші почування - розуміння свого обов'язку боронити своє місце на землі (свою Вітчизну, свого провідника, свою родину, своє Минуле, Сучасне і Майбутнє).
    "Людина вільна має право бути відповідальною і невідповідальною за ті чи інші свої вчинки. І в ім'я волі ніхто не має права її притягати до Відповідальности". Ні, таке поняття волі хибне: людина не може жити без людей. Там, де є люди, є й закони устійнені людьми і є Відповідальність перед законами. Воля нічого не має спільного зі сваволею.
    Безумна людина і тварина звільнені від Відповідальности. Людина, яка має мало розвинене почуття Відповідальности, не шанує своїх слів, узятих зобов'язань не виконує, до наказів, отриманих від рідного авторитету, ставиться безвідповідально. Між достойними людьми така людина вважається неповажною. З нею не можна говорити про справи важливі. І важливі справи їй не можна доручати. Неповажна людина знаходить ряд причин, при допомозі яких старається оправдати свою безвідповідальність; такі її старання ще більше знецінюють вартість її вдачі.
    Чим більше в людини розвинене почуття Відповідальности, тим більше вона є людиною. Її шанують, їй довіряють, нею гордяться, з неї беруть приклад. Відповідальність народжується благородною душевною енергією, вільним і (головне) вихованим розумом.
    Відповідальність помагає людині поширювати коло приятелів, успішно довершувати виконання, самоощасливлюватися. Усі визна- [1244] чні люди мали розвинене почуття Відповідальности. Відповідальність (маю на увазі почуття Відповідальности) прищеплюється людині правильним вихованням у родині, в школі, в оточенні поважних людей. Відповідальність стає обрядом родинного щастя, гордістю роду, таємницею життєвого успіху.

    8-б. ТОЧНІСТЬ. Вільній людині хочеться бути точною тому, що в неї розвинене почуття гідности - пошани до себе й ближчих. У вільної людини Точність набута, вона є навиком вихованої волі. Несвідоме, підсвідоме і свідоме самовдосконалення, збереження життєвої енергії здійснюється при допомозі Точности. Де є Точність, там немає поспіху. Поспіх - шлях, який веде людину до нещасть, виснаження, кволости.
    У раба Точність вимушена: раб не розпоряджається ні своїм мисленням, ні своїм почуванням, ні своїм часом. Раб хоче при кожній нагоді бути неточним, щоб украсти час для спочинку, проявити зневагу до рабовласника. Неточність - рабський навик. Раб, виплекавши зневажливе ставлення до Точности, стає нездібним сам себе здисципліновувати, щоб самому для себе здобути волю.
    Раб любить оправдуватися перед рабовласником: "спізнився", "забув", "заблудив". Він просить помилування, але рідко коли обіцяє бути точним: бо він в Точності бачить рабство - таке його розуміння Точности тримає його в рабстві. Раб, звиклий до Точности, має більше можливостей звільнитися з рабства, ніж той раб, який звик недбайливо ставиться до Точности.
    Усе, що нас оточує, має вагу і вимір. Щоб щось побудувати, треба мати на увазі Точність ваги і виміру. (Селянин вимірює своє поле вздовж і впоперек: любить точно знати, де межа, щоб на чуже не зазіхати і свого не дати).
    У мисленні Точність має велику силу. Висловлюватися точно значить висловлюватися коротко, змістовно, влучно, переконливо, обгрунтовано, діловито, яскраво. Висловлюватися точно значить кожному слові давати вагу. Там, де слово туманне, немає точного мислення. Точне висловлення думки - дар великий, ним володіють кращі письменники. Треба дитину учити вдома і в школі правильно будувати речення, красиво і точно висловлюватися.
    Точність - щаслива звичка людей життєвого успіху. Родичі, ощасливлюйте дітей, призвичаюючи їх до Точности. Великі люди завжди шанували Точність; годинник був їхнім нерозлучним помічником. І вони й від підлеглих вимагали Точности. Неточні люди, які вели боротьбу з точними, успіху не мали.
    Люди, які мають розвинене почуття Точности, високо ціняться там, де потрібне точне виконання обов'язку. Є думка, що ми сьогодні живемо в епоху великого розвитку технології. Не забуваймо: там, де немає Точности, немає технології. Не хвилина, а секунда грає в житті людини велике значення. Щоденно свідомо вдоско- [1245] налюймо навик Точности, ощасливлюймося його корисними і шляхетними властивостями.

    9-в. ДИСЦИПЛІНА. Дисципліна значить виховання, порядок. Є розумне українське прислів'я, яке часто повторюю: "Дисципліна - мати порядку". Добровільна дисципліна - добровільне (внутрішнє) прагнення дотримуватися порядку, обов'язку, точности, акуратности, тактовности.
    Дисципліна - правила поведінки. Людина, яка знає собі вартість, каже: "Я людина дисциплінована", тобто люблю правила порядку, моралі, обов'язку. Щаслива та людина, яка вміє свідомо сама себе дисциплінувати. Свідомо набутий навик дисциплінованости входить у світ підсвідомий і людина стає дисциплінованою, не думаючи про дисципліну: дисципліна вже стала її навиком.
    Національна Дисципліна - обов'язок перед Батьківщиною. Тільки національна Дисципліна дає нації можливість утвердити національну волю, державну могутність, славне місце між народами плянети Земля. Недисциплінований народ може сотні літ боротися за волю, може віддано вмирати за волю і волі не мати. А коли й здобуде волю, то зразу її втратить, не маючи національної дисципліни.
    Народ, який має здібність сам себе дисциплінувати, вільний і динамічний: він ощадливо розпоряджається своєю духовною і тілесною енергією. Дисципліна, яка виходить з внутрішнього хотіння народу, вважається духовним скарбом народу, розумом його волі.
    Дисципліна, яка в народі запроваджується примусом (концтаборами, погрозами, карами), вважається Дисципліною поневолення: нею користується народ-гнобитель, вторгнувшись на землі народу гнобленого. Примусова Дисципліна - умертвіння людяности; вільна Дисципліна - розвивання людяности.
    Народ вільний, благородний, розумний сам себе дисциплінує своїми правилами життя, правилами ставлення до себе й світу, правилами ставлення співвітчизнянця до співвітчизнянця. Життя вартісне тоді, коли воно впорядковане (дисципліноване). Народ, який себе призвичаїв до рідних норм Дисципліни, могутній, певний у свої сили, має високу духовну культуру. Він вміє в найтяжчих обставинах відстояти життя "свого "я". Коли він програє битву військову, то старається виграти битву економічну, а коли програє битву економічну, то старається виграти битву на фронті духовному. Дисциплінований народ непереможний: в політиці, вірі, війську він творить обрядову авторитетність рідних провідників, бачачи в цьому міцність свого життя.
    Держава - це Дисципліна, не дисциплінований народ до державного життя не дозрів. Відсталі народи переважно недисципліновані тому, що в них є десятки визначень, що таке добро, що таке зло, що таке вірність Вітчизні і що таке зрада Вітчизни, що таке рідна духовність. У них немає [1246] одного усталеного і звичаєм освяченого поняття національної чести, гордости. І це їх роз'єднує, це їх ослаблює, деморалізує, стомлює сварами, незгодами.
    Дисциплінована людина краще володіє собою, ніж недисциплінована. Дисциплінована людина з почуттям душевного самоопанування переборює перешкоди, неприємности, погрози, поразки. І спокійно (з душевним самоопануванням) стрічає перемогу, успішне завершення мети.
    Хто дисципліновано перемагає перешкоди, той вдосконалює працю свого розуму, облагороднює і ощаджує енергію своїх почувань. Хто зневажливо ставиться до Дисципліни (маю на увазі самодисципліни), той стає жертвою життєвих невдач. І замість того, щоб у собі шукати хибу і її виправити, знаходить розраду в чарці і наріканнях на долю, на світ, на людей, на погоду, на Бога.
    Недисципліновані люди ніколи не перемагали дисциплінованих. Людина тому є людиною, що її організм збудований за строгими законами Дисципліни (порядку). Світ тому є світом, що він збудований за строгими законами Дисципліни.

    4. ПРАВИЛЬНЕ СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ Й ОТОЧЕННЯ ВЛАСТИВЕ ПОВНОЦІННОМУ "Я": ПОВНОЦІННЕ "Я" НЕЗАЛЕЖНЕ, НЕБАЙДУЖЕ, УЗГОДЖЕНЕ.
    Щойно народжена дитина плаче, її зворушує незвичне оточення: лякає голос людини, дотик пелюшки, мамин поцілунок, світло. Звикаючись до оточення, дитина заспокоюється, обживається, нові обставини стають приємними. Мамині груди дають найкращу поживу для будови тіла дитячого.
    Дитина підростає і ставить питання: "Мамо, де я взявся?". У дитини починає розвиватися свідоме "я", їй хочеться знати історію своєї появи на світ. Самоз'являється приємна віра, що "є я і є мама". Мама задовольняє допитливе дитя відповіддю: "Лелека приніс", "Знайшла тебе на капусті біля зайчика". Наприклад, я, отримавши від мами таку відповідь, ходив на вгород і оглядав капусту: місце своєї появи на світ, про що мати оповідала своїм сестрам.
    Кожній людині дається "я" під час її народження. Мільйони людей - мільйони неповторних "я" людських. Наприклад, узори на шкірі пальців з'являються в людини ще перед її народженням. Шкіру на пучках можна обпікати на вогні, обпарювати кип'ятком: стара шкіра злізе і виросте нова. І знову папілярні лінії на пальцях будуть точно такі, які мала людина в день приходу на світ білий. Знаємо: на світі немає й двох людей, які б мали однакові папілярні лінії, одинаковий запах тіла. Тисячі людей живе в місті - і кожна людина має безподібний (тільки собі притаманний) запах.
    Є погляд, що людина - це глина: з глини зліпив біблійний Саваот людину, і дав їй душу. Інші вважають, що людина - це глина, яка самоосвідомилася: стала власником найрозвиненішої нер- [1247] вової системи. Знаємо: людина, коли її в дитячих роках поставити в нелюдські умовини, не виросте людиною. Вона й постаріє, не вимовивши й одного слова. Вона боятиметься зустрічатися з людьми, чутиметься зручніше між звірями, бо між ними виросла, змужніла, і розуміє значення їхніх криків.

    10-а. НЕЗАЛЕЖНЕ "Я". Мати Природа, даючи людині "я", дала їй і право вільно життєутверджуати "я", обороняти і вдосконалювати його. Уже в перші тижні життя дитина починає знайомитися з собою (оглядає руки, ноги, обмацує пальчики). Вона вивчає себе і оточення.
    "Я" людини можна поділити на ряд односторонніх "я". Наприклад, "я" тілесне, "я" мисляче, "я" відчуваюче, "я" самообороняюче, "я" самокритикуюче, "я" жорстоке, "я" любляче, "я" віруюче. З одностроронніх "я" складається всестороннє "я".
    (Первісне "я" затаєне в "я" сучасної людини. Варто згадати, що, наприклад, страх був мало властивий первісному "я". Коза дивує людину безстрашністю: стоїть над проваллям на вершині скелястої гори. Такі властивості мала й первісна людина (чи її предок). Дії первісного "я" особливо відчутні у тих людей, які є сновидами).
    "Я" людства величне своєю многогранністю: є українське "я", є англійське "я", є японське "я", є китайське "я", є індуське "я", є семітське "я", є негритянське "я". Притаманності расового "я" (тілесного і духовного) виразно бачимо в діячах: Шевченко, Заратустра, Будда, Конфуцій, Ездра, Христос, Магамет, Шекспір. "Я" Івана Грозного і "я" Ульянова (Леніна) мають виразні антропологічні татаро-монгольські притаманності: вони особливо рідні для москвинів. Сила їхня в тому, що вони вгармоновані з духовністю народу, який їх собі на славу народив. Гітлер, коли б зовсім не був виразником німецького "я", залишився б для німців незрозумілим. І це можна сказати й про Мусуліні, Черчіля, Де Голя.
    Людину визначає людиною її духовне "я". Немає духовости без змісту: немає духовости такої, яка б нікому не належала. Прибувши в джунглі Амазонки, ви знайшли гурт первісних людей: щоб пізнати рівень їхнього життя, ви починаєте цікавитися їхнім мистецтвом, їхньою звичаєвістю, їхньою вірою, тобто змістом їхнього духовного "я".
    Є зміст духовости індуського "я", є зміст духовости жидівського "я", є зміст духовости японського "я". Людину робить людиною не її Сучасне, а її Минуле: людина сьогодні є такою тільки тому, що вона вспадкувала досвіди вчорашніх поколінь (прародителів своїх). (Хто знає себе, той багато знає. Хто знає оточення, той знає своє місце в оточенні).
    Лікар сказав хворому юнакові: "Мені буде легше лікувати вас, коли скажете про життя дідів і батьків. Чим вони хворіли?" Юнак відповів: "Мене люди знайшли в повиточку під тином, нічого не можу сказати про свій рід. При- [1248] знаюся, що це мене гнобить - дуже хотілося б знати корінь свій, щоб краще розуміти себе. Щоб краще знати своє місце на землі".
    Дажбог - Свідомість Всесвіту. Тато Орь і Мати Лель освідомлювали самі себе, єднаючись з Свідомістю Всесвіту. Сонце, Місяць, Небо, Зорі, Ліси, Ріки, Степи, Літо, Осінь, Зима, Весна хвилювали їхні чуття. Захоплювали їх, несли їм радощі і смутки, холод і тепло, тьму і світло.
    Тато Орь і Мати Лель єднали своє "я" з "я" Дажбожим, з "я" того оточення, в якому вони жили. Між їхнім "я" і "я" Всесвітнім було єднання невидиме і видиме, свідоме і несвідоме: Тато Орь і Мати Лель відчували зміну в погоді. На їхні серця діяв Всесвіт: могутні вибухи на Сонці мали впливи на серця наших Родоначальників, на кожну клітину їхнього тіла. У них була віра у Вищі Сили. У Них була любов до Дніпра. У Них була віра, що їхні сини і дочки зуміють відстояти незалежність свого "я", незалежність своїх земель, на які часто вторгаються чужі племена.
    Хто побував у Японії, той знає: понад все на світі любить японець чарівну Японію, незалежність японського "я". Відвідуючи різні країни Европи, Америки, Азії, я бачив: кожний народ прагне мати свій шлях життя, старається мати своє незалежне духовне "я". І де б не був (в Бомбеї чи Нікараґві, Атенах чи Багдаді), я думав про Дніпро. Думав про незалежний зміст українського "я". Я щодня в думці розмовляв з українцем: брате мій, плянета Земна кругла. Кожна частина Землі є центром Землі. "Я" однієї людини не має права гнобити "я" іншої людини.
    Брате мій, твоє "я" - це твоя свідомість особиста і національна. Нація складається з таких "я", як твоє: нація в тобі і ти в нації. Національна свідомість в твоєму "я" і твоє "я" в національній свідомості. (Мати Природа любить життя, здібне себе боронити, вдосконалювати, наснажувати).
    Життя - боротьба, і тому життя бадьоре, квітуче, зернисте, самоутверджуюче. Якщо б життя не було боротьбою, воно б не мало майбутнього. Борися за життя: будь майстром свого "я". Благородне "я" тому благородне, що в ньому розвинені благородні почування. Успішне "я" тому успішне, що воно самодисципліноване (виховане). Незалежне "я" тому незалежне, що духовність жодного чужоземного "я" над ним не домінує, не владарює.
    Ти маєш багату землю, яку тобі передали твої предки. Твій корінь у твоїй землі. Кров, що пульсує по жилах твоїх, то найдобірніші соки твоєї землі. Живи, обороняючи землю свою - джерело життя твого і дітей Твоїх. Живи, обороняючи незалежність особистого і національного "я".
    Мати своє незалежне "я" - це не значить зосереджуватися тільки на самому собі, ні, це значить бути собою. Тільки та людина, яка є сама собою в щасті, в нужді, вдома і в спільноті, має повноцінне "я". [1249]
    Тільки незалежне "я" спроможне бути собою, спроможне вільно розвивати здібності і почуття власної гідности, особистої і національної свідомости. Головне завдання незалежного "я": самовдосконалювати і обороняти "я" особистої і національної свідомости.
    Чужинець добрий чи лихий, який хоче дати твоєму "я" чужу віру, чужі поняття життя, моралі, соціальних порядків, зазіхає на незалежність твоєї особистої і національної свідомости. Зазіхає на незалежність твого "я", щоб твоїм "я" розпоряджатися, щоб експльоатувати енергію твого "я".
    Наприклад, не було і ніколи не буде такого суспільства, де б усі були бідні або - всі багаті. Бідний багатіє, багатий - бідніє. Знаємо з історії: багач ставав жебраком, а жебрак ставав полководцем. Розумна людина вважає себе членом народу свого і, будучи багатою, вона помагає бідному. Багатий, який не помагає бідному, бідніє, і часто стає жебраком. Благороднішає та нація, в якій благороднішають багаті люди, звеличуючи себе щедротною справедливістю.
    Щоб українця принизити перед світом, щоб зробити його меншевартісною людиною, щоб поневолити його особисте і національне "я", треба його обманути, речучи: "Не українець Петлюра здібний в Україні зробити соціяльний і національний порядок, а чужинець (москвин Ульянов-Ленін). Українець, іди ленінським шляхом, роби українських багатіїв злидарями, а злидарів роби багатіями, живи по-ленінському, думай по-ленінському!"
    Шлях Леніна - це шлях ленінського "я", яке є втіленням національного московського "я". Ленінові земляки, щоб обманути українців, речуть, що ленінське "я" інтернаціональне. Ні, ніколи не було такого "я", яке б антропологія не приділила до тієї чи іншої раси, нації. Ленінське "я" національне москвинське, яке з пропагандивних міркувань, проголошується інтернаціональним. Ленін любив свій народ більше, ніж чужий. Нормальний син рідну маму любить більше, ніж чужу: такий закон Матері Природи.
    Брате мій, свідомість твого особистого і національного "я" - це зміст твого життя, це твоє право бути господарем на батьківській землі, бути достойною людиною. В ім'я змісту жодного в світі чужоземного "я" (ленінського, тітовського, католицького, мусульманського, грецько-ортодоксного) не відрікайся від змісту особистого і національного "я": не відрікайся від себе, не знеособлюйся, не переставай бути повноцінною людиною.
    Якщо Будді, Христові, Магаметові, Нітше, Ленінові вільно мати своє "я", не підпорядковане жодному іншому чужоземному "я", то хто має право, брате мій, позбавляти тебе тих прав, які за собою застерегли ці відомі люди, по-своєму моральні і по-своєму самобутні? Не ослаблюй себе думкою, що вони відомі люди, а ти маловідомий. Відоме - невідоме, ма- [1250] ловідоме - широковідоме. Відомі і маловідомі "я" мають однакові права обороняти свою незалежність, обороняти зміст свого особистого і національного "я".
    Той, хто вторгнувся в твою Вітчизну і силою "вогню і меча" (чи підступної пропаганди) прагне твоє "я" окатоличити, огреко-ортодоксити, змагаметанізувати, зленінізувати чи з тітоїзувати, вважається насильником. Насильник прагне духовістю свого "я" поневолити духовість твого "я": прагне, щоб твоє "я" мало чужий шлях життя, прагне, щоб твоє "я" було залежне від чужого "я". Залежний той українець, який живе під чужою владою в Україні, підкоряється директивам, прибулим з чужини (з Москви, Берліну, Риму, Константинополя, Сараю).
    Брате мій, коли твоє особисте і національне "я" залежне від чужоземного (політичного, релігійного, соціяльного) "я", значить ти людина рабського "я". Тобі прищеплюється комплекс меншевартісного "я": тебе навчається називати неволю волею, гноблення народу - братерством народів-братів. (А коли б ти сказав, що Каїн і Авель також були братами, то чуже "я" безпощадно б на твоїй батьківській землі переслідувало б твоє "я".
    "А коли чуже "я" розумне, справедливе, приятельське, то пощо я буду пізнавати своє "я"? Буду пізнавати чуже "я", щоб своє "я" чужим збагатити". О, брате мій, той, хто не пізнав себе (не утвердив незалежности свого "я" особистого і національного), а хоче пізнати чуже я , не може вважати себе розумною людиною. Чому?
    Не утвердивши незалежности свого рідного "я" (не знаючи себе), звідки ти можеш знати, що чуже "я" розумніше, справедливіше за твоє "я"? Якою міркою будеш вимірювати розумність і справедливість чужого "я"? Рідною міркою чи чужою? Розумне пізнається розумом, справедливість пізнається справедливістю, а приятельство - приятельством, а свідомість - свідомістю. Той чужинець, який хоче твоє особисте і національне "я" тримати під своєю владою, є твоїм смертельним ворогом. І розум, рівноправство, воля, приятельство тут ні при чому!
    "А коли людина покорена духом чужоземного "я", вже звикла до чужого "я", звикла до залежности, звикла бути під чужою владою і зве чужу владу рідною і в цьому знаходить щастя?" О, брате мій, хто пристосовується до чужого "я", той відстосовується від рідного. Хто, живучи в рабстві, щастя знайшов, має рабське щастя. Хто звик до рабства і рабство зве вільним життям, той звик бути неповноцінною людиною.
    Повноцінна людина стійко відстоює незалежність свого особистого і національного "я". Її не можна ні підкупити, ні застрашити, ні примусити, наприклад, рабське колхозне життя називати "квітучим щастям, яке подарив Ленін". Достойна людина чесна сама з собою. І не шкодує життя свого, обороняючи незалежність [1251] свого особистого і національного "я". Достойна людина є світлим зразком для всіх тих, хто прагне бути достойним, хто прагне бути майстром свого "я" особистого і націоналнього.
    Брате мій, хто обороняє незалежність свого особистого і національного "я", той обороняє честь Людства, обороняє право людини бути людиною. Щоб бути таким оборонцем, треба мати вольове "я". Сильне "я" те, яке вольове, здібне всюди і завжди відстоювати свою особисту і національну незалежність. Розумність, освіченість, талановитість без вольовости вартости великої не мають. Вони часто на інтернаціональних ринках самі себе продають або стають лакеями вольового чужоземного "я".
    Брате мій, маючи вольове "я", будь діяльним: живеш на рідній чи чужій землі, розвивай незалежність свого особистого і національного "я". Самоутверджуй сам себе. І в інших не відбирай цих священних прав: якщо японець родився і живе в Україні, не примушуй його українізовуватися. Для японця найзручніше бути японцем, незалежно від того, де він родився.
    Японець великий тоді, коли він має японський шлях життя. Коли на землю твоєї Батьківщини уторгнувся з Московії пропагандист "я" ленінського чи "я" білогвардійського, негайно покажи йому дорогу додому (в Московію) і скажи, що в Україні українське життя політичне, соціяльне, духовне, економічне, технологічне упорядковують українці так незалежно, як французи у Франції, англійці в Англії, португальці в Португалії, албанці в Албанії, шведи у Швеції.
    Українцям для життя повністю вистачає українського розуму і з чужин (від Леніна чи Гітлера) українці розуму позичати не зобов'язані. Вижени вторжника-москвина, щоб він не хвастав перед світом, що українці - це хронічні недолітки, які ще не виросли бути незалежним народом, ще не виросли мати незалежний національний шлях, щоб на рідній землі по-рідному господарювати, і тому повинні жити під опікою північних зайдів (дітей Катерини 2, Ульянова-Леніна, Суслова).
    Брате мій, людина, яка не має незалежного особистого і національного "я", не має майбутнього: майбутнє твориться сьогодні. Істинно кажу: "я" Всесвіту безмежне, самонаснажуюче і самоутверджуюче, і твоє незалежне особисте і національне "я", щоб було повноцінним, має розвинути в собі прагнення безмежні, безсмертні, самонаснажуючі і самоутверджуючі. Єднай своє "я" з "я" Всесвіту!
    Сам утверджуй свідомість свого "я" особистого і національного: твори рідний шлях життя духовного, соціяльного, політичного, військового. Ти маєш право помилятися, і ти маєш право виправляти свої помилки. Стався толерантно до всіх тих "я", які не переслідують жодні расові, релігійні, соціяльні і філософські "я". Увесь світ люби, усіх на світі лю- [1252] дей люби (білих, жовтих і чорних), але люби як достойна людина - люби достойною любов'ю, маючи незалежне особисте і національне "я"!
    Толеранція - шлях духовного самовдосконалення, шлях світла і правди. Кожне в світі "я" особисте і національне має святе право мати свій самобутній шлях, має святе право боронити своє єство. Змінити закони Матері Природи не можна: але можна їх злагіднювати. Між "я" людськими має точитися вічна боротьба за першість: коли б такої боротьби не було, людське б "я" змаліло б, охляло б. Боротьба між "я" національними має бути великодушна і взаємоспівчутлива: без зазіхань на незалежність того чи іншого "я". Благородство Людства підніметься на високий рівень тоді, коли зникне варварство - прагнення зазіхати на свідомість особистого і національного "я".

    11-б. НЕБАЙДУЖЕ "Я". Є в нашому народі прислів'я: не родися багатим, не родися вродливим, а родися щасливим. Щасливі люди вітані і люблені. Щастя там, де пристрасть: пристрасть - це глибоке душевне збудження, піднесення, натхнення. Великі люди мали пристрасні душі, вони не любили людей байдужих, нудних.
    Пристрасний Іван Франко писав: "Я страшно не люблю отих старих нудярів, що раз у раз люблять торочити мораль". Байдужі люди (старі чи молоді) - це пригноблені нудярі. Їхня нудота відразлива. І особливо тоді, коли вони нудять людей довгими нудними розмовами чи пригнобленою мовчазністю.
    Збайдужіла людина говорить: "Моя хата скраю, нічого не знаю, живу своїми інтересами, громадським життям не цікавлюся; патріоти хай залишать мене в спокої! Я збайдужів, бо бачу, що все не так робиться як треба, порядку немає - усе не так як я хочу. І тому я живу для себе.
    Стародавні греки називали того грека, який байдуже ставився до суспільного життя і дбав тільки про своє особисте "я", ідіотом, тобто ігнорантом, неуком, який замкнутий сам в собі, як горіх у шкаралупі. (Слово "ідіот" тепер вважається образливим, уживається у значенні "безглуздий", "затурканий", "зашкарублий": той, хто має недостатній розумовий розвиток, непристрасний - не чутливо ставиться до оточення, має мало розвинені почування).
    Небайдуже "я" чуттєво розвинене, задушевне, натхненне, палке. Усе, що воно чує і бачить, чутливо сприймає. Його хвилює пісня, вірш, рокіт бандури, картина, квіти, схід сонця, археологічна знахідка, весняний ліс, краса осіннього позолоченого листя, перший сніг на ялинці, перший весняний промінь, пролісок. Небайдуже "я" з ближчими хоче поділитися пережитим, побаченим, почутим; у його пристрасній душі віддзеркалюється весь світ - світ людей і оточення.
    Небайдуже "я" мав Тарас Шевченко. Він пристрасно любив Україну. Любив її більше, як себе. Любив її чарівну природу і [1253] її добротних людей. І він пристрасно ненавидів ворогів України. Світла благородна пристрасть - багатство душі великої, глибокої, чарівної. Пристрасно любити Вітчизну, боліти її болями і радіти її радощами може тільки благородне "я".
    Тарас Шевченко не любив тих земляків, які ставилися байдуже до долі України і дбали тільки про вигоди особистого дрібничкового "я". Він таких збайдужілих порівнював зі свиньми, пишучи: "німії, підлії раби заснули, мов свиня в калюжі, в своїй неволі".
    Нація, яка складається з мільйонів збайдужілих "я", не має віри в себе, не має розвинутих почувань національної гідности - живе обтяжіла рабськими навиками. З такої нації, як з глини, спритні чужі люди можуть ліпити все: "дядьків отечества чужого", "малоросійських гречкосіїв", "православних дядьків, попихачів", "орденоносних колхозних рабів, культура яких за формою українська, а за змістом інтернаціональна, "безбатченків, які рідного соромляться, а чуже славлять", "пролетарів без імени і роду", "християн грецької, латинської чи сектантської орієнтації", "душевно спустошених нігілістів, які різні духовні, мистецькі течії вивчають, тільки нездібні себе вивчити - пізнати корінь свого походження", "асимільованих людей, які, шукаючи шматка хліба, утратили батьківське прізвище, материнську мову, і живуть, присусідившись до того чи іншого чужинця".
    Є вислови: він як людина - моральний, працьовитий, грошовитий, але, як патріот - ні. Він байдужий до того, хто господарює в Україні: чужі люди чи рідні. І каже: аби мені було добре.
    Якій людині найвластивіше байдуже ставлення до Вітчизни? Еґоїст (сліпий самолюб) байдуже ставиться до рідних людей, не любить перебувати у громаді, його душа обмежена: в ній не може жевріти благородне хотіння жити для Вітчизни, шануючи синів народу, які віддають життя на жертовнику волі Вітчизни!
    (Байдужа людина ніколи не була привабливою. Коли вона красива, її краса швидко стає нудною, подібною на красу манекена крамничного. Байдужа людина (якщо байдужжя не спричинене хворобою) не вміє задушевно висловлювати свої хвилювання, зацікавлення, співчуття).
    Байдуже "я" не може бути патріотичним: патріотизм - це духовна благородність, патріотизм там, де душа світлопристрасна, багата. Треба знати: чим більше в народі байдужих "я", тим трагічніша доля народу. Українець, живучи сотні літ у неволі, збайдужів: занедбав розвиток почуттів благородних.
    Президент Симон Петлюра кликав українських селян до зброї. Більшість з них до кличів президента ставилася байдуже. Вони тішили себе думкою, що "їх ніхто не скине з їхньої землі. Ленін їм дає їхню землю, речучи: "Земля - селянам". У 33 році вісім мільйонів українських селян померло з голоду не тому, що вторжник Ленін всесильний, не тому, що пшениця зеленіла в Ук- [1254] раїні, а хліб білів у Москві, а тому, що вони (українські селяни) проявили збайдужіння до себе.
    Зайшлаки-ленінці, як вони пишуть, мали в Україні справу з "ідіотизмом сільського життя, де основну масу населення становив зашкарублий і затурканий мужик" (Ком. Укр., 4, 1965, 5). "Зашкарублий і затурканий" православний мужик знав попа, церкву, в якій славиться "бєлий цар російський", знав шинок, і звав себе "тутешнім". І заздрісно дивився на сусіда, в якого кращі коні, хата на помості, віз, як писанка, і байдуже ставився до утвердження незалежности свого особистого і національного "я". За це можна його ганьбити, але не забувати, що він не винуватий: попи і ксьонзи вбили в його душі почуття національної гідности, самопошани. Вони щонеділі ведучи оповіді про біблійних царів і пророків, спрямовували мислення в сторону чужого божества.
    Заздрість - це досада, роздратування, почуття меншої вартости. "У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила, а у мене не сіяно, не орано". Використовуючи заздрість (низькі почування), північні зайшлики рекли: "Грабуй заможника, виганяй з хати, бери собі його білу хату, оране поле!"
    Заздрісні люди - гірші люди. Є в нас прислів'я: залізо іржа з'їдає, а заздрий від заздрощів погибає. У Панаса Мирного читаємо: "Тут на селі багато заздрих! Ніхто не пройде повз дворище, щоб не позавидував". У Михайла Коцюбинського читаємо: "Якого хліба навозив!" - подумав він із заздрістю, мало не з ненавистю до брата". У Тараса Шевченка читаємо: "Заздро, що в брата є в коморі і на дворі, і весело в хаті".
    Не будьмо заздрісними - не будьмо гіршими людьми! У сусіда (співвітчизнянця твого) краща хата - прийди і привітай його. І скажи: "Горджуся, що маю доброго сусіда! Горджуся кращими людьми села! Між кращими я кращаю, учуся в них краси, кмітливости, хочу бути таким, як вони. І ще кращим хочу бути, щоб і мене вітали з перемогою".
    "Кожна людина хоче бути багатою, щасливою і тому заздрить, що в неї немає того, що її сусіди мають; заздрість - риса характеру, притаманна кожній людині". Саме хотіння бути багатим, щасливим не робить людину багатою, щасливою. Заздрістю ніхто себе не ощасливив, не збагатив.
    У світі устійнилася думка: щастя не там, де розкоші (розкішні вози, меблі, обіди), а там, де приємний настрій на душі, блаженство. Є багато таких людей, які живуть в розкошах і розкошів не відчувають: не мають часу в розкошах розкошувати, їхні душі стомлені стражданнями, незгодами, клопотами. У матеріяльних розкошах зберегти душевну розкіш інколи тяжче, ніж у скромному житті.
    Так є: заздрість і самолюбство притаманне вдачі людській, отож - заздри по-розумному! У сусіда біля хати гарна огорожа. Наснаж себе заздрістю світлою: постав біля хати ще кращу огорожу. І лю- [1255] би себе - але так люби, щоб твоя любов до себе не була висміяна людьми.
    Люби себе так, щоб тебе любили люди: люби свою чесність, охайність. Люби своє небайдуже ставлення до Вітчизни, щирою любов'ю люби щирих людей. Люби сам себе, контролюючи свої спонуки (тілесні інстинкти). Щоб любов до себе була шляхетною, облагороднюй своє "я" небайдужим ставленням до ближчих своїх. Не ослаблюй себе пасивною любов'ю до України, "рідної сторононьки", "рідної мови". Діючою любов'ю звеличуй життя свого небайдужого "я"!
    Чим вищий духовний рівень небайдужого "я", тим вища в нього здібність бути корисним для рідних людей. (Байдуже "я" немає майбутнього - воно не живе для добра Вітчизни, тобто не живе для майбутнього дітей своїх. Байдуже "я" живе для дрібничкового особистого щастя: ще ніхто собі щастя не створив, забувши рідну матір, утративши зв'язок з корінем своїм).
    З небайдужих "я" твориться небайдужа нація - нація пристрасної духовости, нація динамічна, творча. Нестерпні умови лихоліття, уторгнення чужих сил такій нації не страшні! Її небайдуже національне "я" горить сильними почуттями. Горить самобутнім мисленням, всеперемагаючим хотінням самому свій порядок утверджувати на своїй землі. Ні одне синівське "я" такої нації не нидіє в байдужості, безтурботності. Ніколи і ніхто не був здібний тримати небайдужу націю в духовній чи економічній неволі!

    12-в. УЗГОДЖЕНЕ "Я". Кожна людина хоче бути пошанована, хоче мати добрий настрій, приємних приятелів, щасливе особисте і родинне життя, гарний вигляд, добре здоров'я. Та не завжди хотіння увінчуються успіхами: є думка, що все залежить від людської вдачі, поведінки, оточення.
    Вдача - душевні властивості людини. По вдачі пізнаються її дії і пізнається її поведінка. У родині двоє сестер і двоє братів: чотири інакші вдачі. Є вдача щира, ніжна, доброзичлива, стримана, співчутлива. Є вдача скупа, жорстока, мовчазна, неспівчутлива. Є вдача проворна, працьовита. Є вдача лінива, збайдужіла.
    Поведінка - спосіб життя людини, її ставлення до себе, до ближчих і до оточення. І здається: кожний може поводитися так, як йому підказує його вдача. Та справді не завжди так буває: кожна родина і громада має свої правила поведінки. І чим ці правила чіткіші і краще впроваджені в життя, тим краща, міцніша родина, громада. Хто не шанує громадських правил, той стає людиною не бажаною в громаді.
    І порядна родина, коли хтось з її членів не шанує родинних правил і звичаїв, каже: "Іди від нас. Шкода тебе, рідна ти душа. Але твоя поведінка робить лихі впливи на життя родини. Родина не хоче стати жертвою твого лихого навику набутого на вулиці, твого сліпого самолюбства і жорстоко- [1256] го ставлення до звичаїв рідної родини".
    Є думка, що діти з доброї родини мають добру поведінку. Згадаю такий приклад: дівчина познайомилася з юнаком. І каже йому: "Без відома мами і тата не можу з тобою зустрічатися. Прийди до нас на обід. Як матиму згоду родичів, стрічатимуся з тобою". Юнак не схотів знайомитися з її родиною. Він під'їхав до дому і почав трубіти, свистіти. Дівчина на свист не вибігла. Вона не хоче стрічатися з невихованим юнаком.
    Юнак, який походить з доброї родини, знає, як поводитися. Завітавши в гості до дівчини, він привітався з нею, а потім з її мамою, татом, бабусею, дідусем, сестрою, братом. І спитав маму, чи може він з Надійкою піти в кіно. Після кіно Надійка угостила Святослава вечерею.
    Святослав, відходячи, поцілував руку Надійчиній мамі. (Цілування руки маминої - давній український звичай світлий, благородний. У ньому висловлюється благодарність матері за те, що вона виростила чарівну доньку: милу дівчиноньку, яка душу юнака опромінила найприємнішими почуттями - любов'ю).
    Ми ознайомилися з поведінкою двох юнаків: вони добрі, красиві, але один з них не отримав у родині доброго виховання, має неузгоджене "я". Він щиро свистом викликав дівчину, а вона не вийшла: бо справа не в щирості, а в культурі щирості, в умінні зустрічатися з дівчиною красиво, приємно. Юнак, розгнівавшись, що дівчина не вийшла на його свист, роздратовано їхав вулицею, авто наскочило на стовп. І юнак в біді попав у розпач.
    Немає на світі такої людини, до якої б не загощувала біда. Є сотні бід, і кожна інакша змістом, інакша шляхом виникнення. Де біда, там часто буває й гнів: гнів на спричинників біди. Є думка, що гнів людині потрібний. І так, і ні.
    Гнів - вияв сильного обурення, розгнівана людина роздратована, її нерви збуджені. Є такі люди, що в них від гніву тремтять уста, руки. Є люди з нахилом до швидкого гніву. Є люди, яких тяжко розгнівити. Чуємо сусід каже: "Як же не гніватися? Злять приятелі, злять вороги, злять жінка і діти". Так є: без гніву тяжко жити, але жити з гнівом ще тяжче.
    "Розгнівана людина агресивна - агресивність корисна прикмета людини", - дехто каже. Ні, агресивність спричинена гнівом безумна: гнів затемнив мислення і мислення ослабло: ослабли світлі почування, розсудлива розважність. Іван Франко пише, що "гнів - це вогонь, чим більше дров кладеш, тим ярче полум'я лютує ясне".
    Треба гнів гасити, зменшувати його дії. Хто мало гнівається, той довше живе. Хто мало гнівається, той охороняє здоров'я тіла й душі, утверджує узгоджене "я". "Я нервовий, і тому швидко гніваюся, розстроююся. І мене не люблять люди. Та я їм кажу: "За правду стою!" А люди відповіда- [1257] ють: "Глупа твоя правда, бо роздратована, розстроєна, відштовхуюча. Про правду треба говорити спокійно, розважливо".
    Не говори людям: "Я нервовий, мені болить, я роздратований". Якщо ти нервовий, значить ти ослаблений: ослаблене твоє мислення і почування - у тебе неузгоджене "я". Маєш ослаблені ті гамульці, які гальмують роздратування. Поздоровішай! Поздоровішаєш, то й будеш на світ дивитися очима світлішими, умітимеш себе гамувати, умітимеш боротися з неприємними збудженнями. Поздоровішай, ненадоїдаючи людям оповіданням про свою нервовість.
    Кожній людині треба з собою боротися: рятуватися від лихих вад, звичок, почувань. І треба вміти себе в думці поганьбити, осудити ту хвилину, в яку була гнівом ослаблена душа. І треба сказати собі строге слово: "Ні, ні, не вийду сам з себе! Збережу почуття гідности - збережу узгодженість свого "я". Не принижу сам себе, показуючи людям роздратоване обличчя - роздратоване обличчя неприємне. І людям псує настрій. Стерплю все, вип'ю шклянку холодної води: погашу полум'я безумного роздратування. Усміх подарую людям, збережу гідність!".
    Є в нашому народі стародавній вислів: "Лишіть ту людину, хай перебіситься, прийде до себе". Ніяка людина не запрошує біса в гості, біс сам приходить тоді, коли людина роздратована. Значить треба не роздратовуватися, чуючи образливі слова чи бачачи прикрість. Треба не виходити з нормального стану: зберігаючи врівноваження і самоопанування, треба на образи не відповідати образами. Щоб на образи не відповідати образами, треба мати правильний погляд на образу.
    Образа - овоч глупих людей. Не споживай його - не приймай глупого овочу в душу свою, не роздратовуйся глупим овочем і ближчих своїх не роздратовуй ним. Якщо вмієш на образи відповідати благородним спокоєм, значить ти маєш узгоджене "я" (виховане, врівноважене, благородне). Щоб легше зберегти спокій, чуючи образи, тримай в душі наснагу віри в гідність узгодженого "я" - до себе в думці говори: "Роздратована людина має ослаблену душу, биття серця неправильне, лице ненормальне. Я щасливий, бо не роздратований. Я розумний, бо на образи не відповідаю образами. Я достойний, бо не попадаю під вплив роздратованої людини. Я маю достойне узгоджене "я". (Вивчи на пам'ять ці слова, і в душі промовляй їх тоді, коли гнів горить, як вогонь, і нерозсудливі люди до вогню доливають оливи).
    Потрясіння - значить глибоке зворушення, тяжка схвильованість, хвилі глибокого переживання. І в цей час найблагородніша людина охоплюється таким нервовим трепетом, що її розсудок стає ніби отетерілим, чуття отуманюються. Усім раджу у хвилю жахного зворушення усміхнутися: в усміхові затаєна сила, яка змен- [1258] шує рівень збудження. Є вислів: сміх крізь сльози, сміх відпружнює нерви, які від глибокого переживання натягнуті, як струни.
    Людина своєю поведінкою збільшує свою вартість або - зменшує. Є прислів'я: від однієї паршивої вівці, все стадо опаршивіє. Громада - це стадо. Коли в громаді з'являється людина з неузгодженим "я", вона каже, що "все не так, усюди безпорядок, провідники сякі й такі, людей добрих немає, правди немає, голос народу непошанований, треба рятувати громаду!". Людина з неугодженим "я" вважає себе "рятівником громади, чести, порядку", і вона є дуже небезпечна тому, що називає порядком тільки той порядок, який їй вигідний. Нещасна та громада, яка має такого "рятівника". Є декілька причин формування неузгодженого "я": хиби вдачі, неправильне виховання, неправильне харчування, хвороби.
    У вихованої людини гнів вихований, урівноважений. Хто вміє гніватися на себе, той вміє критично ставитися до помислів і почуттів свого узгодженого "я". Гнів благородний той, який кличе душу до добра, гніваючись на зло. У душі Тараса Шевченка пломенів народний гнів до вторжника-москаля, який робить лихо. І тому, "кохайтеся чорнобриві та не з москалями", "москалі - чужі люди", прибулі з Московщини.
    Людина людину ощасливлює поведінкою, вдачею своєю або знещасливлює. Знаємо: чим краще обшліфований діямант, тим він дорожчий, красивіший. Людина повинна сама себе шліфувати - бути майстром узгодженого "я", осяяного рідними святощами, самопізнанням і самовдосконаленням.
    (Усе, що рідне єству твоєму, усе, що увіковічнює рід твій, усе, що обороняє незалежність і небайдужість твого "я", усе, що зріднює тебе з родиною твоєю, з Батьківщиною твоєю, в ім'я якої ти облагороднюєш зміст життя свого, усе, що ознаменовує твої світлі навики і закони твоєї поведінки, є твоєю рідною святістю).
    Ощасливлюй сам себе: своє особисте "я" узгоджуй з "я" громади, до якої ти належиш. "А от я інакше розумію незалежність і узгодженість "я": як я незалежний, то чому маю себе взалежнювати від громади і Батьківщини? Незалежне значить незалежне!" Помиляєшся, сам собі шкоду завдаючи: пам'ятай: незалежне "я" може свою незалежність оборонити тільки залежністю від "я" рідного народу, рідної громади, рідного провідника.
    Ти вийшов з тіла і душі народу - ти є тілом і душею народу. І ти, обороняючи свій народ, свою громаду, свого провідника, справді обороняєш сам себе, обороняєш незалежність свого "я": узгоджуєш своє "я" з вічністю "я" народного, вічнієш ти!
    Людина без людей не могла б стати людиною. Якщо ти цього не розумієш, то твоє "я" неправильно розвинене, твоє "я" живе неузгоджено з "я" твого народу. Очевидно, таке занапащене "я" стає незалежним від "я" народу свого, [1259] тому що воно не має майбутнього: йому призначений відхід у безвість.
    Неузгоджене "я" ("я" незалежне від долі народу) утрачає зв'язок зі своїм минулим, сучасним і майбутнім: утрачає зв'язок зі своїм животворним коренем - з єством народу. Дерево, яке втратило зв'язок з коренем, стає погноєм для того дерева, яке живе узгоджено з коренем своїм.
    Узгоджене "я" думає, що має зробити для свого майбутнього - для вічности своєї у вічності пам'яти народної. Узгоджене "я" живе, щоб щасливитися, приносячи користь Вітчизні: таке "я" є частиною сили, частиною слави і вічности Вітчизняної, навіки воно закарбовується у житті роду, родини, громади.
    Узгоджене "я" змістовне самобутньою незалежністю, виявами небайдужости, багате світлими почуваннями: любов'ю до природи і її пісень, любов'ю до вартісного слова, чистої совісти. Узгоджене "я" розважне, самоопановуюче, роздумуюче, питаюче себе: яка я людина? Що в мені добре і що в мені зле? Чи в добрі моєму все добре, чи в злі моєму все зле? Чому одні люди люблять в мені те, що зле, а чому інші люди люблять в мені те, що добре? З якими людьми я повинен приятелювати? Умію я, приятелюючи, дарувати приятелям добрий настрій? Чи може люди не люблять зі мною приятелювати, вважаючи мене дрібничковим, прискіпливим, нетактовним, залюбленим в обмеженість свого обивательського "я". Чи може мій вигляд (мій одяг, взуття, моє обличчя) неприємний для ока людського? Які мої судження про себе правильні, а які - хибні?
    Узгоджене "я", щоб мати щастя, старається ближчим дарити щастя. Ідучи в гості, дарує приятелям усмішку, примирливість, порозуміння, злагодженість, приємне слово, співчуття, виховану шанобливість, обадьорення.
    Узгоджене "я" не знецінює те, що ближчим подобається. Не накидає ближчим свого погляду на смак, красу, моду. І не показує пихатої самовпевнености. І не нервується, виявляючи хотіння почати суперечку.
    Узгоджене "я" не обмовляє, не принижує себе надмірно високою думкою про себе, про свої знання, заслуги, досвіди, уміння. І не ставиться зневажливо до рідних авторитетів. І не проявляє байдужости до слабих, бідних, скривджених, осміяних людей. І не проявляє солодкої улеснивости, зухвалої зарозумілости. І не вважає себе знавцем усього. І не приятелює з ворогом Вітчизни рідної. І ніде не зловживає гостинністю, не об'їдається і не обпивається. І не забирає в приятелів часу на дрібничкове, порожнє, довге, нудне, стомлене, беззмістовне балакання. (Балакун любить про якусь справу довго говорити, на ділі ж не думаючи її виконувати чи спричинитися чимсь виконанню. У такого говоруна слова сипляться, як полова. Шукати в них толку не треба, ставитися до них поважно не треба). [1260]
    Узгоджене "я" знає: отримує той, хто дає, і тому завжди прагне ближчому щось дати, чимсь помогти, чимсь потішити, якусь приємність зробити. Узгоджене "я" має рідну віру в себе і свій народ. Віра в себе - таїна життєвих успіхів. Але вірити в себе (бути певним у себе) без доведень, що віра в себе дає користь, значить мати пустоцвітну віру. Вір у себе, довершеними ділами свою віру перевіряючи і зміцнюючи. Віра в себе має базуватися на знанні себе, на вимогливості до себе, на практичній перевірці здібностей і спроможностей своїх.
    Віру в себе повинна людина творити, працюючи над удосконаленням свого "я", над поглибленням його змісту, над розвитком його здібностей. Вір у себе, перемагаючи перешкоди і радуючи ближчих своїх. Твоє "я" з достойністю входячи у світ "я" ближчих твоїх, самообезсмертнюється. Коли ти успіх здійснюєш, завдаючи біль ближчому своєму, успіх твій не принесе тобі щастя. Коли ти почав здійснювати справу з думкою, що з неї нічого доброго не вийде, ти її добре не виконаєш: віра в гірше погіршує справу.
    Узгоджене "я" постійно дбає про злагодженість почувань тілесних і духовних, особистих і національних, дбає про злагодженість "я" зовнішнього і "я" внутрішнього (злагоджені хід, дихання, говорення, рухи рук). Пристойно, добре припасований одяг і взуття, і відповідно до пори року і віку - усе це свідчить про душевну злагодженість, красиве відчуття вибагливости, правильне розуміння себе й оточення.
    Є в народі вислів: людина без серця. Коли ти маєш серце, щоб тільки себе любити, ти не маєш доброго серця і не маєш доброї любови до себе. Ти любиш себе любов'ю, яка крім тебе, нікому не потрібна: значить ти любиш себе любов'ю нікому не потрібною. Хто любить себе любов'ю нікому не потрібною, той нікому не потрібний. Нікому не потрібне "я" нікого не радує і нікого не журить. Ніяка громада (станиця) не шанує пам'яти про нікому не потрібне "я".
    Узгоджене "я" так живе для себе, щоб приносити приємність громаді (станиці). І серце такої добротної людини озивається в серцях Побратимів і Посестер. І стає нетлінним скарбом завтрішніх поколінь. Нове покоління щасливішає, коли має славних дідів своїх, дідів, які були здібні жити законами узгодженого "я".
    Я вже казав: людина родиться, щоб учитися бути людиною, людина родиться, щоб бути учителем свого "я". Наука самопізнання - наука найвеличніша, наука тяжка і вічна: найтяжче людині вчити своє "я". Той, хто зумів своє серце зробити своїм вірним учнем, може вважатися майстром свого життя. Священні години самопізнання призначені, щоб людина вільно сама себе вчила, пізнавала, пізнаючи свою рідну віру, себе і ближчих своїх, своє місце в світі.
    Людині хочеться бути у серцях ближчих своїх. Коли хочеш [1261] увійти у серця ближчих своїх, не виходь із серця свого ні в час спокою, ні в час гніву, ні в час перемоги, ні в час поразки, ні в бідності, ні в багатстві, ні в здоров'ї, ні в хворобі. У всіх обставинах і в усіх часах найкорисніше залишатися достойною людиною - май "я" незалежне, небайдуже, узгоджене, і світ належатиме тобі, і ти належатимеш світові!

    5. ПРАВИЛЬНЕ ХАРЧУВАННЯ МАЄ ЯКІСНУ ПОЖИВУ, НАЦІОНАЛЬНЕ ВАРИВО, ОБРЯДНІСТЬ.
    Життя там, де умовини, потрібні для зародження і утвердження життя: Світло, Вода, Повітря, Тепло, Їжа. Людина черпає життєву енергію з Повітря і Сонця. Пожива (хліб, масло, овочі) - енергія сонця, ясніше: сонце випромінює енергію, під впливом якої в рослинах з неорганічних речовин творяться органічні сполуки. Вуглеводами, жирами, білками, створеними рослиною, живиться людина.
    Харчі, які йдуть в людину, повинні бути доброякісні. І повинен бути правильний спосіб їхнього споживання. Коли повітря, вода, їжа недоброякісні (несвіжі, насичені отрутами, невідповідними складниками), енергія людини слабне, життя стає пригнобленим, постає кволе мислення, меркне якість чуттєвого сприймання світу.
    Є три основні раси - Біла, Жовта, Чорна. Головну участь у формуванні рас (і расових особливостей) брали Сонце і Земля. Усі раси - діти Сонця і Землі. (Привізши до Нью Йорку горнятко води з Дніпра і горнятко води з Амазонки, можна в лябораторії визначити, з якої ріки взята вода. Справа не в Н2О, а у тих складниках, які входять у Н2О, і в їхніх властивостях. З якісної поживи твориться якісна нервова система. Харчі беруть участь і в формуванні расових властивостей, вдач; є вислів: "Скажи, що ти їси, і я скажу, хто ти такий, звідки ти, з якого ти коріння походиш, якої ти раси".

    13-а. ЯКІСНА ПОЖИВА. Оріяна - Первоколиска народів Білої раси. Оріяна має виняткове на плянеті Земля формування земляної поверхні. На ній найбуйніше проявили життя первісні рослини, даючи поживу для тваринного світу. Земля - місце життя людини. Українці кажуть Мати Земля: слово "земля" значить "життя". "І сонечко серед неба Опинилось - стало, Мов жених той молодую, Землю оглядає", - каже Тарас Шевченко, маючи оріянське світовідчування.
    У українців Земля має лице: вторжника, який вторгнувся на рідну землю, треба "стерти з лиця землі", "змести з лиця рідної землі наїзника-москаля". Під час весілля дівчині бажають щастя, кажучи: "Будь квітуча і родюча, як земля". Воїн, повертаючись з чужих країн, стає на коліна і цілує рідну землю-Матір кормилицю. Знаємо: цар Святослав Хоробрий, кажучи чесне слово, клявся, пучкою доторкаючись до Матері-Землі. Наша Земля - наше Жит- [1262] тя: боронимо Землю, щоб мати Життя.
    Оріяна давала білій перволюдині Якісну Поживу, воду, лагідне сонце, бадьоре повітря, формуючи її тіло, її нервову систему, її духовну енергію. Маючи добротні умовини для життя, білі перволюди стали особливо енергійними. Вони ішли з Оріяни на Схід, Захід, Північ, Південь. Вони перші обпливли плянету Землю, довідалися, що крім них є ще Жовта і чорна раси.
    Якісна Пожива росте на якісній землі. У вірі внуків Дажбожих був обряд Першої борозни, Зажинків, Обжинків, обряд печення Калача, Короваю. Праця, присвячена вирощенню хліба і виготовленню хліба, вважалася світлою (святою).
    Поживу (джерело життя) не повинні продукувати люди, для яких гроші є богом; там, де гроші стають богом, Бога немає. Пожива має бути призначена для людини, а не для безчесних прибутків: на ринок часто йде пожива, вирощена на землі, затруєній шкідливими хімікаліями. Поживу, насичену шкідливими хімікаліями, людина споживаючи, скорочує собі життя, ослаблює працездатність, нервову систему, і життя стає морем страждань.
    Більше, як 1500 хімікаліїв затроюють харч, даючи харчеві приємний колір, приємний запах, приємний смак, і оберігаючи харч від псуття. Щоб м'ясо було м'яке і крупнисте, в їжу телятам дають "діетилстилбестрол". Людина, споживаючи хімікалізований харч, дістає високе тиснення крови, пістряк, шлункові, ниркові, печінкові, нервові та інші хвороби.
    Наприклад, 50 відсотків хворих на пістряк (рак) є жертвами хімікалізованого харчу чи хлоридизованої води.
    Затроєне повітря - носій хвороб. І особливо відчутно це в індустріяльних містах. Під час випродукування однієї тисячі тонн сталі викидається в небо 40 тонн пилу, 40 тонн сірчистого газу, 50 тонн окису вуглецю. За 14 годин одна тисяча автомашин викидає в небо 3 тонни окису вуглецю, 100 кілограмів окису азоту. Гази ці нищать здоров'я людини, одяг, нищать ліси, сади, городину.
    Їжа (якщо людина дбає про здоров'я) повинна бути без домішок і запобіжників від псуття. (Я хочу, щоб Побратими і Посестри мали ділянки землі, і самі вирощували збіжжя, городину, розводили скотину. І споживали якісні харчі, дбаючи про правильне харчування).

    14-б. НАЦІОНАЛЬНЕ ВАРИВО. Говорячи про національне вариво, треба зазначити, що їстівне - неїстівне, неїстівне - їстівне. Наприклад, філіпінське плем'я Садеїв живиться черв'яками, які викопує з землі. Українці в 33 році вмирали з голоду, але не охоче їли дощових черв'яків, черепашкових равликів. Є народи, в яких ця їжа вважається делікатесом. Українці - споживачі найдобірніших у світі харчів.
    Японці в першорядних ресторанах їдять смажене гадюче м'ясо. Стародавні ізраїльтяни їли са- [1263] рану. Індуси не їдять коров'ячого м'яса: вважають корову членом родини, кормилицею дітей. У Америці законом заборонено бити собаку: собака ніби є членом родини. У древні часи Азтеки розводили собак на м'ясо. Араби і жиди не їдять свинини.
    Буваючи в Мехіці, Турції, Німеччині, Греції, Іраку, Індії, я відчував: кожна нація гордиться своїм національним варивом. У національній кухні проявлені смаки нації, її обряди, її спосіб харчування. І її гостинність. Є в українців прислів'я: "Гість у хату - Бог у хату". Гостя просять сісти на найпочеснішому місці. Коли є доньки, то кажуть: "Сідайте, щоб старости сідали".
    Усім відомо: українське національне вариво подобається людям усіх національностей - подобається вишуканими смаками, високими поживними якостями, різноманітністю страв. Є десятки різних борщів, вареників. У "Енеїді" Івана Котляревського читаємо: "їли різнії потрави: свинячу голову до хрону, і локшину на переміну, потім з підливою індик; на закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, і з маком медовий шулик". "І кубками пили слив'янку, мед, пиво, брагу, сирівець, горілку просту і калганку". "Сластьони, коржики, стовпці, вареники пшеничні, білі, пухкі з кав'яром буханці, часник, рогіз, паслін, кислиці, козельці, терн, глід, полуниці, крутії яйця з сирівцем".
    Є все: заливна яловичина, холодець із свинини, риба смажена в сухарях, заєць у сметані, гуска, запечена з яблуками і картоплею, маківник, узвар, пампушки, медівниковий пиріг, рибний холодець, кисіль молочний, кисіль овочевий, свинина, запечена з чорносливом, калач, сирник, бабка, пироги, голубці, капусняк. І напитки: квас, мед, сивуха, пиво, варенуха, запіканка, спотикач, вишнівка, слив'янка - десятки різних напоїв. Очевидно, таких напоїв і харчів ніколи не бачили жителі Синаю, болотистої убогої Московії та інших країн, земля яких мало плодоносна.

    15-в. ОБРЯДНІСТЬ. Усі стародавні люди їли руками, сидячи колом на полі біля вогню чи на долівці в печері, в глиняній хаті. У Трипільській Україні, у Месопотамії, Єгипті були стільці і столи. Під час обіду ніхто не користувався ложками, виделками.
    Стародавні українці, сідаючи обідати, мили руки й ноги. Коли приходив до хати гість, то господар чи господиня давали йому води і рушник. Мили руки перед обідом сумеріяни і старі юдеї. І це вважалося обрядом - отцівським заповітом. Учні Ісуса Христа хліб їли брудними руками. Єрусалимські рабіни питали Христа: "Чого Твої учні ламають переказа старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають". Христос відповідав: "Не теє, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить".
    Я кажу: чистота рук - одна з важливих заходів охорони здоров'я. На брудних руках (спотілих, масних, з залишками крапель їжі) [1264] множаться різні мікроби. На одному квадратовому сантиметрі брудної шкіри можна знайти ЗО тисяч мікробів, між якими є й такі, які несуть шлункові різні хвороби. Коли ти завітав у гості, де люди твої любі обідають, не спіши зі всіми вітатися, подаючи руку. Красиво вклонися, побажай смачного. Коли тебе запросять до столу, то перед тим, як брати ложку, помий руки.
    Сів обідати - не розмовляй, тримаючи їжу в роті. І голосно не смійся. Корисно обідати мовчки. А коли говориш, то говори про справи веселі, красиві, приємні. І про веселі справи не треба говорити збуджено: висока емоційна приємність під час обіду зайва. Не говори під час обіду про справи важливі. Важливі справи вимагають напруженого мислення. Напружене мислення ослаблює працю шлунку.
    Пообідавши, відпочинь. Не спіши тяжку працю виконувати, маючи повний шлунок. Пригадай: лев, наївшись, лягає спочити, собака йде, щоб подрімати. Шлунок людини не дуже характером праці відрізняється від шлунку тварини.
    Не їж тяжкостравної їжі, ідучи спати. У людини, яка спить, серце сповільняє діяльність: дай можливість спочити й шлункові. Шлунок, який тяжко працює під час сну, покарає тебе за необачність: зробить твій сон неглибоким, і ти вранці встанеш стомленим.
    Щомісяця в четвертий понеділок (коли не має свят, гостей, подорожування, хвороби) дуже корисно голодувати - пити теплу переварену воду або овочевий сік. Даючи спочинок шлункові, ти скріплюєш здоров'я. Харч, сон, одяг повинні бути узгоджені. Смак твого обіду залежить також від того, як ти вночі спав. Невиспаній людині смачний обід несмачний. Не можна визначити, скільки людина повинна спати - 6, 7, 9 годин. Усе залежить від вдачі людини, її здоров'я, віку, обставин, способу праці й життя.
    (Коли хочеш швидко заснути, зроби так, щоб тебе ніщо не збуджувало: шум, голоси, світло, запахи, холод, спека. Не лягай спати, маючи поганий збуджений настрій. Лігши спати, не починай думати про важливі справи: напружене думання проганяє сон. Постіль треба мати з бавовняної, лляної чи вовняної тканини. Постіль і одяг з тканин синтетичних матеріялів стомлює тіло, псує настрій, збіднює бадьорість мислення. Тіло наше дихає, виділяє вологість: синтетичні матеріяли перешкоджають тілові правильно дихати).
    У домі найчистішим місцем має бути кухня. У ній - свіже повітря, чистий посуд. Той, хто їжу готує, чисто одягнений. Обід приготований чепурним поварем не тільки споживається з більшим смаком, а й краще засвоюється.
    Приємно обідати з людиною, яка вміє красиво їсти. Мати навчає сина: не став лікті на стіл, не жуй голосно, не піднось ножа до рота, ложкою бери борщ від себе. І не сідай за стіл, коли твоя [1265] наречена ще за стіл не сіла. І не вставай з-за столу, не перепросивши сусідів. Не клади руки на плече сусіда, який обідає. І не стій над ним, оповідаючи щось: він має думати про обід, а не про твої оповіді.
    І не кажи, сидячи за столом, що обід несмачний. Біля тебе сусід споживає обід зі смаком: неприємною оцінкою обіду не псуй йому настрою. Смачне - несмачне, несмачне - смачне. Коли зліва сидить жінка, а справа - чоловік, і господиня перед тобою поставила макітру з варениками, будь чемним: ласкаво запроси до вареників жінку, а потім собі бери. І запроси й сусіда свого. Коли в тарілці залишив їжу, то, щоб знали, що ти вже пообідав, поклади в тарілці виделку і ніж у формі літери "х".
    Є в українців обряд щедротно запрошувати гостя до їжі. "Та їжте. Ще трохи з'їжте. Боже, чому ж ви не їсте - розгнівалися? Може не смачне?" Обряд запрошення устійнився двома мотивами: хліб, сіль в кожній хаті лежить на столі. Гість не почне їсти без запрошення. Українці мали хліба, м'ясива, вару вдосталь. І часто ішли в гості, не будучи голодними. І їли тільки тоді, коли їх дуже запрошували та ще й чарку наливали. Гості об'їдалися, ставали лінивими і байдужими до справ життєвих. І казали: "Хай так буде, як буде, аби не гірше". (Байдужість, викликана об'їданням, небезпечна: в людини з'являється лінива миролюбність, яка й помогла голодним північним наїзникам запанувати "в Малоросії, гдє всьо обілієм дишет").
    Чи потрібна молитва перед обідом? Не сідайте обідати з зіпсутим настроєм, з гнівом у серці. У розгніваної людини міняється вираз обличчя, діяльність серця, легень, шлунку, міняється інтонація голосу. З неприємним настроєм спожитий обід неправильно засвоюється. Щоб відповідний настрій (душевний спокій) мати, щоб шлунок підготувати прийняти поживу, розумна людина перед обідом помолиться.
    (Кажучи молитву, треба думати тільки про зміст молитви - така духовна обрядність створює приємний настрій, заспокійливо діє на людину, оприємнює її почування. І після молитви треба усміхнутися до сусідів - усмішка є лагідним променем доброзичливости. І треба всім побажати смачного).
    Найкращий харч для українця - український, для індуса - індуський, для японця - японський, для жида - жидівський, для ескімоса - ескімоський. Якщо б ескімос почав харчуватися по-арабському, ескімоська раса почала б хворіти, гіршати, вимирати. Людина має жити узгоджено з Матирею Природою. Людина - дитина Матері Природи.
    Від їжі залежить здоров'я, працездатність і продовження життя людини. Неправильне харчування виснажує і стомлює людину. Треба щодня снідати, обідати і вечеряти у визначений час. Треба мати нормальну вагу тіла: але краще мати чотири кілограми понад [1266] норму, ніж постійно міняти: то чотири кілограми нижче, то чотири - вище. Людина не може зберегти доброго здоров'я, мало рухаючись. Рух - наснага, яка потрібна людині так, як їжа і повітря.

    6. ПРАВИЛЬНА ЛЮБОВ МАЄ НЕНАВИСТЬ І ОЩАДНІСТЬ, СПІВПЕРЕЖИВАННЯ І ЖЕРТОВНІСТЬ, ДУШЕВНУ КРАСУ І ВІРНІСТЬ. Любов - воля: хто любить тому, що мусить, нещасний. Любови справжньої не можна перемогти і не можна випросити. Вона вільно родиться. Люди самі в себе залюблюються - любов їх одушевляє, любов робить їхнє життя приємнішим, натхненнішим, багатшим. Залюблена людина краще себе відчуває, ніж не залюблена; залюбленій людині хочеться себе покращувати. Якби любов не була приємною, було б мало охочих любити. Любов народжена приємністю. І її треба робити приємною, красивою, чистою.
    Любов була раніше, ніж Віра, Родина, поняття про Бога. Коли б не було Любови, то не було б і родини. Любов - справа не двох, а трьох: любов двох родить людину. І новонародженою людиною опікується.
    Любові притаманна стійкість: людина хоче любити постійно, а не хвилево. Хвилева Любов є хвилевою приємністю, а не Любов'ю. Залюблена людина хоче ввійти у святиню "я" тієї людини, яку вона любить, і в ній бути: і одночасно бути в собі, щоб зберегти себе.
    Любов не має ціни: її не можна купляти і продавати: там, де торгівля Любов'ю, Любови немає: є тільки підробка під Любов. Удачу людську можна пізнати по Любові: чим глибші переживання, тим глибша Любов. Людина відрізняється від людини по тому, як вона любить: як вона свою Любов проявляє і як вона до неї ставиться. Скільки на світі людей, стільки й доріг Любови.
    Любов - душевне відчуття людини до людини, прагнення продовжити життя роду. Людина захоплюється красою людини. Душа захоплюється красою тому, що їй хочеться красивішати. Краса дає душі натхнення. У чутливої душі чутливе ставлення до краси. Чуттями людина відчуває красу, роблячи порівняння: між трьома красивими квітками одна буде найкрасивіша. Людина вихованих почуттів краще розуміється на красі.
    Кожна епоха мала свої мірила краси і свої поняття краси. Краса є всюди: в людині, природі, слові, хвилюванні. Щоб душа була здоровою, не відбирайте в неї можливости єднатися з красою: їй потрібна красива природа, красивий схід сонця, красивий місяць, що "то виринав, то потопав", красива усмішка, задушевність, красиве слово, красивий погляд, красива зустріч і красиве розставання. Милуватися красою значить виласкавлюватися, ошляхетнюватися.
    Душевна краса - найкрасивіша в світі краса! Світла Любов - квіти душевної краси, "Нащо ме- [1267] ні краса моя, коли нема долі" (Т. Шевченко). Дівонько, ти ніжний коваль своєї долі, куй її: яку викуєш, така й буде. Краса твоя (коли вмієш її цінити) поможе тобі добру долю мати. Узгоджуй красу тілесну з красою душевною.
    Людина - дитина Сонця і Землі. На плянеті Земля, у всій Сонячній системі, немає нічого красивішого за людину! Людині дуже приємно бути людиною. Людина, закохуючись у людину, звеличує людину, обожує її. Не Богові хочеться мати образ людини - людині хочеться мати образ Бога. І людина олюднює Бога, щоб Бога наблизити до себе й себе наблизити до Бога.
    Залюблена людина бачить у тій людині, яку вона любить, достоїнства: і ці достоїнства перебільшує, перехвалює. І власне там, де є хотіння перебільшувати достоїнства, випромінюється справжня Любов, її звуть сліпою не тому, що вона сліпа, а тому, що вона не хоче коритися розумові, золотові, силі, їй здається, що вона всі ці скарби має. І вона ставить себе вище них.
    Любов - найкраще почуття, що є в людині: Любов до людини, Любов до краси, знання, природи. Не помилюся, сказавши: без Любови людина не була б людиною. І той, хто обожнює іншого (дружину, мужа, провідника, письменника, співака, воїна), обожує себе: бо ж, щоб когось обожувавати, треба мати душу божественну. У божественній душі почуття божественні.
    Людина, звеличуючи людину, яку вона любить, звеличує себе. У тієї людини, яка звеличує провідника, письменника, воїна, співака, є в душі світлі пориви до величного, славного, відважного, красивого, достойного. Некрасиві душі красою не цікавляться. Духовно вбогі люди байдуже ставляться до духовних богатирів.
    Залюблена людина, коли бачить якусь ваду в людині, яку вона любить, то старається її (ваду) приховати, применшити, не бачити. Людина в людині шукає не вад, не горя, а гідности й щастя.
    Любов - найлюдяніше хотіння людини зріднитися з людиною. Любов найзрозуміліше почуття двох людей. Любов помагає людині натхненно дивитися на світ і життя. Є Любов, подібна на зворушливу пісню. Є Любов, подібна на сірий день. Вірність - найчарівніша властивість Любови. Вірність зріднює мужа і дружину. Вірність їм дає добре тілесне й духовне здоров'я: основу родинного щастя. Вірність - це чесність; чесність не хитрує, вона чиста й сердечна.
    Любов - молитва душі, найдорожчий скарб Неба і Землі. І про це треба пам'ятати тим, які знають значення молитви і тим, які не знають. Любов - душевна радість: а там, де є радість, є здоров'я, натхнення, є прагнення жити, щоб працювати. Любов - свято життя: двоє залюблених найкраще себе розуміють при допомозі безсловесної мови, ім'я якій Любов. [1268]
    Щоб любити - треба мати душу. Щоб любити - треба мати свідомість. Щоб любити - треба мати хотіння любити. Освідомлене хотіння любити відрізняє людину від животини. Як любити? Кожний любить по-своєму, і тому ніяка відповідь на це питання не буде задовільною. Є тільки міркування про правильну і хибну Любов.

    16-а. НЕНАВИСТЬ І ОЩАДНІСТЬ. Якщо Любов вважається хвилюванням, то не забуваймо, що хвилювання - діяльність мозку. Хвилювання можна свідомо контролювати силою вольовости. Хвилююся тому, що хочу хвилюватися і тому, що не можу не хвилюватися.
    Я вже говорив, що в людині є "я" - нелюдяне і людяне. Людина має декілька "я". "Я" збайдужіння - найнікчемніше "я": збайдужіла людина нікого не любить, нікому не співчує, вона замкнута в собі, живить себе нешляхетною Любов'ю до себе. Нещасна та людина, яка залюбилася у збайдужілу людину: нещастя там, де немає взаємної Любови.
    У людському "я" ще живуть спонуки нелюдські, негідні, їх часто звуть тваринними. Самець у самиці не жадає згоди. У первісні часи муж не жадав від жени згоди - він її любив, згоди не чекаючи. І ці спонуки й досі залишилися у вдачі людській: і тому в найцивілізованіших країнах ще є насильства. (Він стрів її на вулиці і подумки жадає її. Він має шанувати її за те, що вона в його душі викликала Любов, а не заподіювати їй кривду. Душа, що чесно любить, очеснює себе).
    Самодисципліна - уміння свідомо ненавидіти в собі хотіння нелюдяного "я" і свідомо поневолювати їх. І такою Ненавистю облагороднювати свою Любов, свій шлях самопізнання. Людина, ненавидячи в собі грубі хотіння, страждає: але в цьому стражданні зріють зерна красивої духовної волі. І так є: тільки той має право любити себе, хто здібний себе ненавидіти: ненавидіти свої низькі стимули. Ненависть людини до своїх низьких хотінь їй так потрібна, як потрібна Любов до високих хотінь.
    Краса й величність людської моралі в тому, що людина вміє силою своєї вольовости контролювати жадання низькі і про них не говорити найближчим своїм. Віра в добрі почування помагає людині творити добрі почування.
    Любов - енергія душі й тіла. Енергія людини не є невичерпна. Енергію треба витрачати ощадно, обачливо. Силу любови вичерпує не любов, а порушення ритму любови: необачне ставлення до неї. Любити - значить енергію душі віддавати тій людині, яку ти любиш. Любов - велика цінність. Ощаджуй її, пам'ятай - моральна Любов ощадлива, співчутлива, задушевно ніжна. І чим любов більш ощадлива, тим вона палкіша, глибша, красивіша.
    Секс - приємність: але коли до неї ставитися як до головної приємности людської, то вона може зруйнувати людину так, як алкоголь - алкоголіка, наркотик [1269] - наркомана. Щаслива любов витримана, розсудлива, ощадна. Неморальне життя людину стомлює, напружує нерви настороженістю, журбою: все це виснажує душу. У виснаженій душі слабне не тільки енергія любови, а й життя. Щаслива та людина, яка, старіючи, має молоду любов. Старі люди молодої любови люблять живу людину і люблять її тоді, коли її між живими немає, і люблять пам'ять про неї.

    17-б. СПІВПЕРЕЖИВАННЯ І ЖЕРТОВНІСТЬ. Любови немає там, де немає Співпереживання. Любов - це турботливе ставлення людини до людини: турбуюся, бо люблю; люблю, бо турбуюся. Щасливо залюблені ті, в яких співчуття і Співпереживання випромінюються з сердець і чуються в слові, в інтонації слова, в погляді, у виразі обличчя.
    Щасливо залюблені мають весну в серці в усі пори року; між ними є рівність у почуваннях. Немає прагнень одного "я" панувати над другим "я". Жінка не є служницею чоловіка. Жінка - друг. Другом бути тяжче, ніж служницею. Є жінка, яка воліє бути служницею в того мужа, який її вірно і ніжно любить, і за служіння обдаровує добротою.
    Жінка-друг бере на себе велику відповідальність, половину родинного тягару. "Я рівною хочу бути", - каже жінка. І муж відповідає: "Я тільки цього від тебе й хочу. Іди зі мною, будеш мішки носити, картопля вже обсохла". І жінка в ім'я рівности, піднімає мішок тяжкий. І чулий муж каже: "Ні, жіночко, я муж (мужність), а ти жона (життя). Ти готуєшся народити мені сина, доню. Твій жіночий труд тяжкий по-жіночому, мій чоловічий труд тяжчий по-чоловічому. Між нами хай буде рівність душевна, однаковою любов'ю любімо себе. Дбай про моє здоров'я так, як я дбаю про твоє: це й буде нашою рівністю. Не піднімай тяжких мішків".
    Так є: що та рівність між чоловіком і дружиною варта, коли між ними немає Співпереживання? Не рівність, а вільність має бути, незалежність. Той, хто чується залежним, стає нервовим, нещасливим, пригнобленим. Є в нашому народі пісня: одружився і зажурився, і мискою й колискою. Одруження - не журба, а приємна турбота: муж має з жоною думати про миску і колиску.
    Коли одружуються двоє байдужих самолюбів, щасливого родинного життя у них немає. Він в ній бачить все тільки зле, а в собі бачить все тільки добре. Вона в ньому бачить все тільки зле, а в собі бачить все тільки добре. І вони живуть разом, самі себе пригноблюючи: у них мало ясних днів, їхні серця скупі на щире слово, їхні обличчя скупі на щиру усмішку: у них душі скупі. Скупі душі ніколи не були щасливими.
    У щасливому подружньому житті потрібна душевна близькість, спільність поглядів на любов, на життя, на віру. Є люди, які любляться, але говорять один одному слова грубі, зневажливі, неприємні. Це означає, що у них [1270] невиховані душі. З грубих душ випромінюється груба любов. Краса і глибина любови залежить від вдачі людської. Удача самолюбна має мілку любов: самолюбство перешкоджає відчути красу і щастя любови. Справжня любов там, де зворушена, трепетна душа, високі почування.
    Усі хочуть мати любов у подружжі. Любов між мужом і дружиною щасливішає і міцнішає там, де є спільна віра, спільна мета. І головне: відсутність сварливости, образ. Є чоловіки, яким тяжко догодити: усе для них не так, а як - то часто вони й самі не знають, бо думки у них швидко міняються, і жінки такі бувають. І ніхто з них не винуватий: причина та, що вони є людьми неповноцінної вдачі. Вони бувають лагідними з приятелями і з чужими людьми, а в родині поводяться як грубіяни: така неповноцінність людська народжена неправильним вихованням.
    Є відомо, що щасливіше подружжя те, в якому муж і дружина мають однакову групу крови або близькі групи. Наприклад, "О" і "О", "А" і "А" або "АБ" і "Б", "Б" і "Б". Знаємо: жартівливість, веселість, замкнутість в собі, пристосованість до різних умовин життя є притаманністю тієї чи іншої групи крови.
    Є двоє: вдача весела, яка навіть у прикру хвилину вміє всміхнутися і наснажитися вірою в прихід кращої хвилини, і вдача понура, яка навіть у радісну хвилину не вміє радіти і не має надії на прихід кращої хвилини, їх може об'єднати хвилева закоханість (любов з першого погляду), та узгідненого подружнього життя вони не матимуть.
    Молоді люди повинні вміти відрізняти закоханість від любови. Миттєва закоханість мілка - миттєво закохалися і миттєво розкохалися. Закоханість переходить у любов (кохання) тоді, коли переходить у дружбу. Дружба зміцнює любов. Двоє людей стають друзями тоді, коли у них одна віра, одне розуміння життя, оточення, одне відчування любови до рідного народу. (Коли у закоханих немає любови до рідного народу, вони вважаються людьми байдужими: я вже говорив, що байдужі люди - дрібничкові самолюби, їхнє життя мало продуховлене).
    Закоханість буває бурхлива, сильна, але часто подібна на солом'яний вогонь. Закоханість, яка швидко гасне, означає, що вона мало проникла в душу: немає у закоханих спільного погляду на шлях життя. Там, де немає спільного погляду, з'являється тінь недовір'я, яка перешкоджає задушевному обмінові думок і настроїв.
    Кохання - нерозгадана сила людська, яка робить усі почуття (зір, слух, нюх, смак, дотик) чутливішими, натхненнішими, дає їм палкіший жар сприймання життя. Великим коханням можуть кохатися тільки глибокі зворушливі душі. Кохана ставиться до коханого, як до себе, її кохання випромінюється з її серця. Вона частинно забуває про своє "я, а він [1271] - про своє "я": з двох "я" твориться одне подвійне закохане "я", їх єднає не тільки тілесна любов: їх єднає їхня рідна віра - єдині переконання і почування, єдині радощі і вболівання. З цього й жаріють квіти вірної любови.
    Тілесне кохання, коли не співдіє з розумом, стає виснажливим, спустошуючим душу. Чуттєво-тілісне кохання має переходити в дружбу: а де дружба, там Співпереживання. Співпереживають ті, які самі собі болів не завдають зневажливими словами, співчутливістю збагачують душі свої.
    І є думка, що жити з любов'ю в серці тяжко: не завжди за любов платиться любов'ю. Та жити з ненавистю в серці ще тяжче. Є люди, які люблять, але на любов не вміють відповідати любов'ю. Не знають, як виявити сердечну прихильність. Любов у таких людей може бути щира, вірна, але не барвиста. Закохані не всі вміють кохатися. Кохатися у квітах, у піснях, у книжках, у красі родинного життя треба вміти.
    І роки не повинні мати великого значення в любові тоді, коли дві особи мають одну велику мету - мистецьку, наукову, політичну, громадську, духовну. Велика мета вимагає великої душевної і тілесної енергії. Залюблені в мету забувають про різницю років, про різницю в освіті й багатстві. Велич мети їх єднає і робить подружнє життя щасливим. Звичайні люди цього не знаючи, дивуються, що вона на багато років молодша за нього. Наприклад, студентка Марія Склодовська і проф. Кюрі.
    Молоді люди, які не мають в житті великої мети, задовольняються звичайним родинним життям. Є думка, що сільській молоді корисно одружуватися без великої різниці в роках. Спосіб сільського життя підказує, щоб вони були майже одних років: так було вчора. Сьогодні селянська молодь має вищу освіту. І її життя майже не відрізняється від життя міського.
    Дівчата, які довгі роки присвячують науці, не мають часу нудьгувати у мріях кохання. Вони не подібні на тих безтурботних подруг, які про науку не думали. У безсонні ночі мріяли про лицаря на білому коні. Є враження, що технологія життя робить кохання безбарвним. У країнах високої технології є намагання кохання замінити сексом. Секс без душевної краси не тривкий: кохалися без радости, розійшлися без смутку.
    Жінка більше потребує друга, ніж чоловік. Склад душі жіночої такий, що їй потрібний радник, оборонець, їй потрібна мужність (муж), щоб мати безпечнішу долю, їй часто хочеться виговоритися - все сказати вірному другові, щоб на душі полегшало. Чоловік переносить самітність легше, ніж жінка.
    Усі чоловіки ждуть від жінок жіночости (ласки, співчуття, зрозуміння, співпереживання). І особливо нетерпеливо чоловік жде від тієї жінки жіночости, яку він щиро любить. Він хоче, щоб любов відповідала на любов любов'ю. [1272]
    Чоловік, не діждавшись від любої жінки жіночости, починає на неї дивитися як на "живу річ", з погордою, часами з безпорадною ненавистю. Інколи між людьми він неприємними словами ображає свою дружину, ніби мститься, а справді робить це, щоб розвіяти досаду. Інколи такий чоловік шукає потіху в колі мужчин, які топлять душу в чарці або починає час проводити зі знайомою жінкою, зовсім не красивою. Що він в ній знайшов? Знайшов співчуття, чутливу душу, ніжне слово - лік для душі. І є хитрі жінки, які, знаючи цю чоловічу слабість, не щирими, але ніжними словами ласкають їх. І є мужчини, які нездібні щиро до дружини усміхнутися, а від неї ждуть ніжности, щирої усмішки.
    "Перед одруженням звав принцесою. А тепер навіть не хочеш сміття з хати винести, служницею стала". Так є: не всі принцеси стають королевими. У первісні часи юнак брав дівчину силою. А тепер - усе узгоджено з правилами поведінки, ще й принцесою називає. І інколи, незважаючи на приємну життєву обрядовість, подружжя розлучається. Причин розлучення багато, та найголовнішою з них є зрада. Ревнивість робить любов жорстокою: заторкнуті найвразливіші якості гідности, дружби, приємности. Жорстока зрада закублюється у душах потайних або розбещених.
    Українки славляться охайністю, чепурністю. Нечепурний мужчина - півбіди, нечепурна жінка - повна біда: на столі хліб, ложки і гребінець. І дивне те, що всі люди (чепурні й нечепурні) люблять охайність, чепурність. Таїна жіночої привабливости - чепурність, свіжість її льолі, охайність її тіла.
    "Негарна я, задивляєшся на іншу, та ж вона старіша за мене!" "Так - але вона чепурніша". У чепурної жінки навіть старість не є дуже помітною. Тарас Шевченко, будучи вже старшою людиною, залюбився в молоду красиву дівчину і покинув її тому, що вона не була чепурною.
    Жінка жіноча знає свою вартість - знає вартість своєї ніжности. Їй властива думка: чоловіче, ти покорив світ, а я покорю тебе, бо хочу бути покореною твоєю мужністю, щоб родити мужність. Хочу бути покореною твоєю славою, щоб родити славу. Ніжна жінка ніжністю покоряє суворих володарів. Слабою жінкою є та жінка, яка має нахил до сварок, грубих слів, погроз, нарікань, прискіпувань.
    Майже в кожного діловитого мужа є мета, в ім'я якої він живе. Ідучи до мети, він падає, страждає, переживає радість. Коли жінка каже: "Чоловіче, я тебе люблю, але твою мету ненавиджу" - хай не жде від мужа співчуття, щирої любови. "О, жінко, коли б ти сказала, що мене не любиш, але мою мету любиш, була б ти любою дружиною: нас єднала б одна мета, одне Співпереживання і співчуття. Єднали б нас одні душевні хвилювання. І твоя нелюбов до мене перетворилася б у любов, і я б погарнішав, скорегував би [1273] сам себе, натхненний твоєю любов'ю до мети моєї".
    Жертовність - самовідданість, самопосвята, добровільне відречення від лихих звичок, замилувань, щоб любов міцніла: в цьому краса залюблених! Людина має спочатку в людині полюбити людину, а потім - жінку чи чоловіка. Як кохалися - мирно жити присягалися, а як одружилися, то посварилися. Чому? Родина - зразок родинного життя для дітей. Донька запам'ятовує ставлення мами до тата. Одружившись, починає з мужом своїм сваритися. Вона щиро вірить, що так треба. "Яка мама, така й я".
    Інший приклад: дівчина побачила в кіно: наречена, сперечаючись з нареченим, долонею ляснула його по лиці. Він спокійно, як лицар достойний, відповів: "Кохана, чому ти така збуджена?". І дівчина вирішила зробити так, як у кіно: розгнівавшись, ударила свого Юрка. І яка гірка несподіванка: Юрко замість того, щоб сказати: "Кохана, чому така збуджена?", дав відчутну здачу: на удар відповів ударом. Люба заплакала, кажучи: "Юрко, ти не лицар!" І опісля сказала мамі: "Я хотіла, щоб було так, як у кіно". Мама відповіла: "Доню, мені в житті було дуже тяжко, але я ніколи руки не піднімала на мужа. І ти не бий Юрка. Кіно є кіном, а життя є життям".
    Є прислів'я: вибираючи подругу життя, поцікався, як мати твоєї нареченої ставиться до мужа свого. І це відноситься й до нареченого: наречена має поцікавитися, як ставиться тато її нареченого до дружини своєї.
    У житті, як на довгій ниві: є тіні, є проміння. Є родини нещасливі: замилування до горілки, невихована емоційність, вуличний словник, неохайність тілесна, убогість душевна - і все ж у такій родині інколи буває виросте лілея. Є ж прислів'я: на болотистій воді чисті лілеї ростуть. Дівчина (добра душа), бачачи пекло в родині своїй, починає тужити за раєм - мріє створити родину кращу, ось таку, як у подруги: у них у хаті крику не чути, сварок немає. Є в них клопоти, є суперечки, але вони їх полагоджують згідливе, спокійно. Коли один говорить - усі слухають. А в нас - усі говорять одночасно, а слухати немає кому.
    Культура - значить обрядність. Культурна розмова там, де є вміння говорити і вміння слухати. Там, де всі говорять одночасно, немає ні культурних промовців, ні культурних слухачів, і, очевидно, між такими людьми не можуть утверджуватися згода, велика мета, успіх, розумний погляд на ту чи іншу справу.

    18-в. ДУШЕВНА КРАСА І ВІРНІСТЬ. Та дівчина не красива, але вона така мила, така симпатична, що просто всіх чарує. Звідки це все в неї береться? З її красивої душі. Душевна краса - добра вдача. Добра вдача щира, співчутлива, лагідна, ніжно усміхнена і ніжно засмучена. Навіть горе не спотворює її лиця - лице випромінює хвилювання душі. [1274]
    Є написані гори книжок, у яких то заперечується існування душі, то доводиться існування душі. У релігіях Евразії є десятки відповідей на питання: "Де є душа?". "Душа в крові", "душа в очах", "душа в серці", "душа у голові", "душа в печінці", "душа в легенях". Наприклад, біблійні жиди вірили, що "душа в крові". Магомет забороняє своїм віросповідникам їсти кров.
    Справді, душа - це людина: немає душі - немає людини. Є в нас вислів, що мова - душа народу. Правильно! Яка мова - такі й люди. У тварин є мова - вони розмовляють при допомозі звуків і рухів. У них твариняча мова, неусвідомлена: вони знають значення звуків і при допомозі них спілкуються.
    Людина при допомозі мови виявляє мислення, хвилювання, переживання. У мові виражена вдача народу, розвиток його "я", спосіб мислення. Північні варвари забороняли українцям в Україні мати українську мову, мова - душа народу. Вони забороняли українцям мати українську душу, вдачу, самобутність. Немає мови - немає людини.
    Українці відкинули грецько-церковне розуміння душі. Є живучі народні міркування про душу. Усюди між українцями чуємо: "добра душа", "темна душа", "щаслива душа", "проклята душа", "грішна душа", "спокійна душа", "заяча душа", "чужа душа - темний ліс", "чужа віра - чужа душа", "занапащена душа".
    І - "душа не приймає", "душа бажає", "душа в п'ятах", "душа на місці", "людина з душею", "людина без душі", "душу й тіло ми положим за нашу свободу". "Красива душа". Родина - об'єднання різних душ. Усі члени родини є тілом одного тіла і є душею однієї душі, і є духовним життєствердженням рідної віри. І всі вони живуть для завтрашнього дня, щоб мати приємне сьогодення. (Хто живе для сьогодня, тому не належить майбутнє).
    Щаслива та родина, яка вміє всі душі єднати, знаходячи у кожній душі щось добре, щось приємне і співчутливе. Немає абсолютно бездушної душі. Кожний член родини має душу. Є душа маленька, а все ж таки душа. Душа кожна хоче бути вислухана, пошанована. І родина, яка складається з душ, які вміють самі себе терпеливо вислуховувати і шанувати, щаслива, мила, дружня.
    Ніхто в родині не може бути суддею. Любов, терпіння, пошана - незамінимі закони родинного щастя. Щастя - душевний спокій. І тому й є переконання: кожна людина має сама творити рай у душі своїй: спокій, розраду, щастя. І ніде цих скарбів не шукати.
    Душевний спокій - це не збайдужіння "до всіх і вся", ні - це правильне користування душевною енергією. Людина повинна сама собі своєю поведінкою робити душевний спокій. Обачним спокоєм зустрічати хвилі житейського моря, не терзати нерви лякливістю, гнівом, викликаним уразливими дрібницями. Перебільшено лякли- [1275] ві душі самі себе стомлюють. Вони часто лякаються явних і уявних небезпек: хвороб, поговорів, смерти. Наприклад, людина, яка постійно боїться померти, не має на душі спокою. Неспокій стає її стражданням: від довготривалого страждання постають хвороби.
    Родина - дім рідних душ. У рідних душах буде мир і блаженство тоді, коли всі вони матимуть рідну віру, щоб вільно себе покращувати, заспокоювати, славити і боронити всюди і завжди дім рідних душ. Кожна душа в родині повинна сама себе щиро питати: що я маю добре зробити, щоб усі душі в родині мене любили, щоб мною гордилися і мною щасливилися? Що я роблю зле, що душі моєї родини на мою любов не відповідають любов'ю?
    У домі рідних душ - мати - це віра, а тато - це хліб, а діти - це майбутнє. Мати, колишучи дитину, співає: "Вирощу ладу, любов-забаву, серцю на щастя, роду - на славу!" Син, донька є такими, якими їх створює мати. (Мати започатковує людину у чреві своїм, мати молоком вигодовує людину, мати дає людині мову - душу. Мати, навчаючи дитину добрих звичок, ощасливлює себе і дитину. Мати розвиває в дитини душевну красу).
    Душевна краса - краса хотінь, краса почувань, краса переживань, краса настроїв, краса гніву і радости, краса ненависти і любови. Краса має пристрасних оборонців і ворогів тому, що красиве - некрасиве, некрасиве - красиве. Є в народі прислів'я: не те красиве, що красиве, а те, що кому подобається. І так є: не краса вибирає людину, а людина вибирає красу: вибирає собі красивий одяг, красиве оздоблення мешкання, красиві квіти, красивих приятелів, красиву пісню, красиву зачіску.
    Краса - приємність, вона дуже потрібна людині: приємність активізує зір, слух, нюх - пожвавлює наше мислення, оприємнює життя. І кожна людина має вроджене тяжіння до краси. (Я вже говорив, що зі всіх красот, що є на світі, красива людина є найкрасивішою).
    Краса має таку могутню силу, що, здається, людина залюбилася б у чорта, коли б він був надзвичайно красивим. Чорта в'являє людина як щось потворне. Є неприхильність до форм потворних тому, що вони творять неприємність. Очевидно, ми вже знаємо, що краса має мати красиву форму і красивий зміст. Почування не завжди погоджується з розсудком: почування більше любить красу, ніж розум. Та почування красивішаючи, окрасивлює й розум.
    Людина любить красу, щоб не було в душі ненависти. Ненависть втомлює душу. У людини немає ненависти до краси: людина хоче бути заполонена красою миловидною і змістовною. Квіти у нас викликають приємні почування. І тому ми в них кохаємося, їх малюємо, тримаємо в рамці на стіні. Мистецтво - туга за красою і увічнення краси: чим шляхетніше почування, тим шляхетніше мис- [1276] тецтво. (Дохристиянське українське мистецтво нищила грецька церква, щоб знищити в народі волю проявляти самобутнє мистецтво, волю самозвеличуватися і самооблагороднюватися).
    Людина любить силу, а співчуває слабості. Що сильніше: любов до сили чи співчуття до слабости? Любов і співчуття походять зі світу душевної краси. Мати дає людині силу: сильний не той, хто сильний, а той, хто вміє розумно силою розпоряджатися, хто вміє володіти своїми почуваннями. (У душу людську часто вриваються грізні бурі, які можуть зламати, знівечити сильне життя людини: сильні люди вміють самі в собі ті бурі втихомирювати, опановуючи їх).
    Слабі ті жінки, які кажуть: "У мене чоловік поганий". Слабі ті чоловіки, які кажуть: "У мене жінка погана". У поганої людини не все погане. Коли ти стараєшся погану людину зробити доброю, - ти добродій. Коли ти добрій людині помагаєш стати поганою, - ти злодій. Хто постійно говорить тільки про погане, той думає тільки про погане: не знаходить у своїй душі місця для доброго. Знайди в людині щось добре і говори про добре, думай про добре: часто погана людина, почавши думати про добре, стає добрішою.
    Є родини слабі, тобто роз'єднані: кожний член родини живе сам для себе, живе своїми інтересами явними або затаєними. У кожного "душа на замку": кожний поза родиною має приятелів, у колі яких почуває себе краще, ніж під рідним дахом. Що сталося з цією родиною?
    Кожний член цієї родини півжиття проводить поза родиною. І те оточення, в якому він перебуває, діє на нього, навчає, настроює, хвилює і часто добру душу ламає, як вітер берізку. Сильно діє чуже оточення на тих дітей, які належать до родини, де немає родинних святощів, обрядів, де батько і мати збайдужілі до справ рідного народу, тобто - егоїсти: мають життя сіре, думки про гроші, меблі, ситі обіди. Душа юна не може жити порожньою: коли родина її не заповнює, вона йде на вулицю і там душу заповнює тією духовістю, яку дають злі чи добрі люди. Особливо нещасні ті діти, яких мати настроює проти батька або батько проти матері. Діти мають вроджену жалість до батьків - їм тяжко ненавидіти тата або маму. Та є випадки, що душа дитини так затьмарена ненавистю, що відрікається від тата чи мами. Хто відрікається, той стає жорстоким, і треба лишити його в спокої, не оприкрюватися небажаною добротою.
    Є в житті й такі приклади: батько потелефонував до доні, що хоче її бачити. Вона зустріла тата і його другу дружину. Почалася розмова: "Добре, тату, ти не злюбив маму, лишив її, десь поїхав. Я мала сім років. У моїх подруг тати, які їм дають гроші на цукерки. Ти мені ніколи дарунків не присилав: а хіба я була винувата, що ти лишив мою маму? Я з мамою виросла. Працюю, тепер ти [1277] хочеш, щоб я тебе татом звала, привіз мені дарунок. Ні, тату, ти мені не потрібний, я тебе ждала-виглядала, як маленькою була". "Донька тобі щиру правду каже, - сказала друга дружина і заплакала, - мені її шкода". І всі троє (тато, доня і друга татова дружина) плакали. Донька, повернувшись додому, навіть не сказала мамі, що бачилася з татом: не треба на стару рану сипати соли.
    Родина, яка складається із збайдужілих людей, має черству душу: в домі не можна відчути любови до Вітчизни, до народу, до рідних святощів. І така родина нещаслива. І нещастям вона сама себе втомлює, пригнічує, її життя стає сірим, нецікавим: які люди, таке в них і життя. Є переконання: там, де немає Вірности, немає любови. Правильно: любов не любить розлучатися, любов любить єднатися: єднатися щиро, радісно, пристрасно, з палким душевним трепетом. Де ж знайти людей вірної любови? Є твердження, що доброю вірною жінкою може бути та дівчина, яка є доброю вірною дочкою. І тільки добрий син може бути добрим мужом. Дівчина, яка повернулася спиною до тата і мами, і топчиться по тому, що для родичів святе, доброю жінкою бути не може. У неї розвинена відвага бути жорстокою. І вона цю жорстокість називає особистою волею: хочу - знущаюся над душею родичів, а хочу - зжалююся.
    Дівчина, яка захоплюється тим юнаком, який осуджує своїх родичів, захоплюється нещастям. Коли син до матері ставиться жорстоко, ставитиметься він жорстоко і до жінки своєї. Коли донька сердечно ставиться до тата свого, вона ставитиметься сердечно і до мужа свого.
    Щасливі батьки ощасливлюють дітей своїх, показуючи їм свою душевну красу: діти чують себе щасливими, радісними, коли бачать, що тато і мама вірно себе люблять, жаліють, живуть згідливо, не зневажають себе образливими словами.
    Є такі родини, в які вторглися спритні, дуже влесливі релігійні душохвати - релігійні постійні сварки руйнують дім рідних душ.
    Хто в цих релігійних сварах правовірніший? Той, хто має рідну (самобутню) віру. Бо ж рідна віра - духовна воля, непідлеглість чужим святощам і поняттям. Що треба звати скарбами рідної віри? Оте все, що в твоїй душі святе (любов до Вітчизни, рідне поняття Бога, самобутні родинні святощі (обряди, правила), вільне самовдосконалення, віддана любов до мами і тата), є твоєю рідною вірою. Ніколи, ніколи, ніколи чужу віру не став вище рідної, не принижуй своє єство!
    "Кожна людина жадає вічної любови: яка вона? Вічна любов подібна на вино: вино, старіючи, міцнішає, дорожчає. Є багато таких подружжь, які чим довше живуть, ділячи радощі і смутки, тим більше залюблюються одне в одного, їм сподобалося спільно все переживати, їм сподобалося жаліти себе, поважати, ласкати, оповідати один одному про почуте і [1278] побачене. Їм приємно спільно на щось гніватися і спільно щось обожнювати. І в цьому проявляється розкіш душевної краси, багатство вічної любови.
    Я бачив вічну любов: ідуть вулицею двоє стареньких. Він дбайливо її тримає під руку: так, як наречений наречену. Вона щось оповідає і, повернувшись, усміхнеться синіми поморщеними устами. На усмішку він відповідає усмішкою, у лівій руці тримає кошик з купленими харчами. Ідуть люди вулицею і їм стає на душі приємно, що такі старенькі люди ставляться ніжно до себе, достойно, співчутливо. Старенькі дарують молодим радість вічної любови.
    А ось інших двоє стареньких: У них не життя, а море страждань. Вона в'їдливо каже: "Вік прожила, від тебе ніжного слова не почула. Усе кричав: а ти сяка та перетака. Висушив ти душу мою, сякий ти сину. Та щоб тебе трясця взяла, до чужої жінки, де в тебе ті й ласки беруться".
    Він відповідає: "Мовчи, дурна баба, дівкою вже не будеш. Усе життя мені торочиш, що вариш та переш. А забуваєш: коли б не працював, то не мала б що варити і прати. Де я тебе взяв таку надокучливу?"
    І ці старенькі добрі люди, але зневажливо, жорстоко вони ставляться самі до себе. Вони самі свої душі пригнобили словами докірливими, образливими, дрібничковими. І діти їхні, і внуки гіркоту в душі мають, що дідусь з бабусею постійно війну мають і не думають про мир.
    Родина, в якій за дрібнички починається сварка, - дрібничкова, невихована, не розуміє, що там, де є прагнення йти до великої мети, про дрібнички думати не хочеться. Не можна погодитися з думкою, що сварка там, де злидні, а мир там, де розкіш, багатство.
    Бездіяльні люди найсварливіші. Вони завжди люблять бути там, де сварки; вони сваряться пристрасно і безтолково. Витративши енергію на сварку, заспокоюються, і їм стає легше, і почуття у них таке, ніби ними довершене діло дає їм право на заслужений відпочинок.
    Не кажу, шо в родині не повинно бути жодних сварок: на світі мало досконалих родин. Сварки є майже в кожній родині, але нещастя не у сварках, а в способі сваріння. У культурних людей сварка культурна: незгоди, розбіжності в поглядах, розпач спричинений невдачею, помилкою, злагіднюються.
    Він і вона сваряться: є поважна причина посваритися. Але вони не вживають вуличних слів, їхня сварка подібна на гостру суперечку, у якій немає дрібничкових причіпок, погроз, глумливих насмішок, немає хотінь повністю спалити міст приязні. Вони сказали все, що мали на серці, вибачилися, простили провини, обмінялися усмішками, не лишили на душі отрути, яка гнобить здоров'я.
    Чому між ними не розгорілася така сварня, що хоч тікай світ за [1279] очі? Вони вміють самі собою володіти, уміють не падати в розпач, у прірву запаморочливого гніву, стемнілого самолюбства. Вони вміють під час сварки якнайчастіше вживати слово "ми" і обминати слово "я". Там, де він і вона під час незгоди ставлять свої "я" вище "ми", розумного виходу зі сварки немає.
    Найбільш клопітливих вчинків (навіть трагічних) робить людина у хвилину глибокого потрясіння (збудження, хвилювання, обурення, ревнування). І потім, шкодуючи, думає: треба було бути спокійнішим, розсудливішим. Зроблену помилку тепер тяжко виправити: собі і ближчому завдані душевні рани.
    Особливо неприємні ті люди, які чинять у громаді сварку, уживаючи образливі слова, погрози. Як поводитися, потрапивши у громаду розсварених? Коли чуєш сварку, рятуй сам себе: не дозволяй, щоб гнів розсварених вторгнувся в душу твою. Зберігай почуття душевного спокою, сам себе словом своїм лікуючи: "Я щасливий, бо я не гніваюся; я розумний, бо я не гніваюся; я добре здоров'я охороняю, бо я не гніваюся " .
    Людина, яка швидко гнівається, пошани в громаді не має, її вважають нервовою і стараються обминати, щоб мати спокій. Нервові люди завжди чимсь незадоволені: незадоволення тримає їхні нерви в напруженні, збудженні, і це їх виснажує, стомлює, робить їх хоробливими.
    (Хто перестав нервуватися, той почав жити: варто ці слова тримати на стіні в кухні, в громадському домі. І знати: ідучи між люди, не показуй їм свого нервування, гнівом спотвореного обличчя, не роби людей хворими, псуючи їм настрій. Щоб зберегти добрий настрій в громаді, треба не запрошувати людей жорстоких: жорстока та людина, яка псує громаді добрий настрій, затроює життя. Такі жорстокі люди, маючи завжди попсутий настрій і роздратування, не здібні ні правильно мислити, ні правильно відчувати оточення громадське, їх часто називають хоробливими егоїстами).
    Людина не любить гніватися - чому ж гніватися? Є багато джерел гніву родинного. У молодій родині, наприклад, може мати місце боротьба за престол: хто в родині є царем - він чи вона? Два царі на одному престолі не помістяться. У таких випадках часто престольна боротьба кінчається розлученням. Або - щоденним гнівом. На повагу не відповідається повагою - вже є гнів.
    Гнів - почуття, властиве кожній людині. Вихована людина вміє гнів злагіднювати, стараючись не думати про ті причини, які гнів викликають. Годину подумавши про справи приємні, вона ослаблює гнів: трохи стає легше на душі. Чим культурніша людина, тим їй легше неприємні почування заміняти приємними. Гніватися - значить виснажувати енергію душі: до виснаженої душі загощують різні хороби. (Я часто важливі твердження повторюю, щоб міцніше вони засвоювалися).
    Є переконання, що родинну боротьбу за престол треба заміни- [1280] ти абсолютною рівністю між чоловіком і жінкою, або - "ліберейшен". Дослідження виявляють, що є "рівна нерівність". Наприклад, в США є 48 відсотків американських родин таких, де жінка домінує над чоловіком. Домінувати значить брати на себе більший родинний тягар. Не всі жінки такою домінацією захоплюються. Ті жінки, які хочуть домінувати над чоловіком, не бажаючи брати на себе головного родинного тягару, смішні.
    Щоб родинне життя багатіло душевною красою і Вірністю, розумна мати між членами родини тактовно розподіляє домашні обов'язки. Наприклад, у п'ятницю вечером вся родина має спільно робити порядок у домі. І вважати це приємністю: там, де порядок, є згода, щастя, родинна краса і слава.
    У дитини рано прокидається хотіння все робити те, що мама робить: таке хотіння є природнім проявом самовдосконалення. І мама зобов'язана дитину призвичаювати робити порядок у своїй кімнатці, біля свого ліжка. І не треба казати: "Ти мусиш кімнатку зробити гарною". Треба навчати: велика приємність робити свою кімнату гарною, "роби дитинко - це дуже приємно". Добра звичка стає вдачею і помагає людині мати життєві успіхи.
    Хто в дитячі роки не збагатив себе добрими звичками (точністю, охайністю, послідовністю, стриманістю, наполегливістю, ощадністю, щедрістю), той у старі роки стане жертвою поганих звичок. І тому треба знати: добрий не той батько, який дітям придбав маєтки і гроші, а той, який умів своїх дітей виховати для себе, для Вітчизни своєї, збагативши їх добрими навиками - найвеличнішими скарбами життя.
    "Тато зобов'язаний сина учити життя: оповідати, як він (син) має ставитися до нареченої, до творення своєї родини, до дітей. Тато зобов'язаний синові передавати кращі зразки свого досвіду: забобонна сором'язливість між сином і татом буває зовсім безкорисною.
    Мама зобов'язана доню учити життя: усе доні треба сказати, щоб облегшити її подружнє життя. Доня має бути приготовлена знати, що шлюб - це не райський сад любови, щастя, радощів, розкошів. Шлюб - довга нива, на якій є світлі і захмарені дні. Доня має знати, що щастя нікому даром не дається. Щастя родинне доня має з мужом своїм здобувати в тяжкій праці, у взаємопошані, терпінні, узгодженості.
    Родина повинна мати визначену годину в тижні для обміркування краси дому: усі повинні брати участь і нічия думка не повинна бути ображена. Це виховує почуття взаємоповаги і гідности. Дім - дзеркало душі родинної; чистота - добрий настрій, а добрий настрій - щастя і здоров'я.
    "Та знаєте - життя таке, що навіть години в тижні такої немає, щоб вся родина могла спільно про красу дому говорити". Ви є життя - життя таке, як ви. Не вмієте створити умовин для ро- [1281] динного життя свого, то не нарікайте, що діти ваші, як чужі: немає зріднености і згоди.
    Найбільшим ворогом сучасної родини є поспіх. Є в народі прислів'я: скорий поспіх - людям посміх. Обід вариться з поспіхом, споживається з поспіхом. Ідеться на працю з поспіхом, праця виконується з поспіхом.
    Людина, яка поспішає, постійно відчуває втому. Утома постає з двох причин: неправильне користування власними силами і нервова збудженість, напруженість, спричинена поспіхом.
    "Тепер такий темп життя: не поспішатимеш, відстанеш від життя". Швидкість і поспіх не те саме. Працю можна виконувати швидко, але з душевною спокійністю: без поспіху, напруження. Поспіх ніколи не був розумним: багато помилок постає там, де є квапливість.
    Є цікаве те, що темп життя творять ті люди, які інших підганяють, а самі зберігають душевну і тілесну рівновагу. Поспіх (і особливо з нервовим напруженням) не збільшує темп життя, а сповільнює: з'являється неправильне серцебиття, стреси, неправильне травлення.
    Людина має право міняти обставини, робити на них вплив. Енергія людини вичерпується не працею, а порушенням ритму (узгодження) життя. Людина збудована міцно: може витримувати великі духовні і тілесні навантаження, коли є чергування між працею і відпочинком, між тілесною працею і духовною. І є правильний розподіл часу, вміння втілювати в життя Сім Законів Правильного Життя.

    7. ПРАВИЛЬНА ВІРА МАЄ ПРИРОДНЄ НАРОДЖЕННЯ, БЛАЖЕННЕ РОЗУМІННЯ І ПРАВИЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ.
    Санскритське слово "віра" значить "відвага", "натхнення", "подвиг", "людина", "провідник", "Віра Індра" (відважний Індра), "віра Вішну" (відважний Вішну). У "Рик Ведах" слово "віра" значить "люди", "людство". У "Магабгаратах" - "віра" значить "муж", "чоловік". Найвизначніші боги і сини у "Ведах" мають ім'я Віра, що означає "героїчний", "натхненний", "володарський", "благородний, "досконалий", " добродушний".
    Ми сьогодні вживаємо слово "героїзм", у ведійському санскриті слово "віратва" значить "героїзм", а "віраврата" - "відважне" (вірне поводження), "вірая" - "з відважністю", "з вірою". У "Рик Ведах" слово "віря" означає "доблесть", "сила", "мужність", "справедливість", "наснага", а "вір'якрита" - "криття, роблення з відвагою, з упевненістю".
    Староіранське (авестійське) слово "вар" значить "вірити". Ми кажемо "віра", латинянин - "реліґіо", грек - "тріскія", ірляндець - "ірес", данець - "ґаддінст", литовець - "тікиба", богемець - "віра", поляк - "релігія". Мати Лель і Тато Орь вважали, що вірити значить проявляти відвагу, мужність, послідовність, певність, бадьорість, натхненність. [1282]
    " Людина боязлива, байдужа, нестійка вважалася невіруючою. Знаємо, що з тих чи інших причин, слово приймає нове значення. Наприклад, слово "краде" у часи Святослава Завойовника означало "розважається ", " бавиться", "жартує" (підкрадається, підкрався). У санскриті слово "крід" значить "розважатися", "гратися", "веселитися". (У цьому треба й шукати обряд "викрадання дівчини").
    Історія віри - історія Людства. Сумеріянська віра - історія Сумерії. Єгипетська віра - історія Єгипту. Українська віра (рідна) - історія України (Русі). Не можна відділити історію Індії від історії Індійської віри. Історія Японії - душа Японської національної віри (шінто). Якщо "віра" (за твердженням Маркса) є "опієм" значить історія Людства - опій, і в тому числі й марксизм.
    Атеїсти вважають, що у вірі "висловлене безсилля людини перед природою, невпевненість людини у завтрашній день", "безпорадність людини перед стихійними соціальними силами", "віра отруює свідомість віруючих", "віра є одним з видів духовного гноблення народу", "релігія - служниця пануючого клясу", "страх створив богів". Я завжди кажу, що справа не в релігії, а в природі релігії, в її суті і призначенні.
    Первісна людина вважала Сонце Богом не зі страху. Людина обожнювала ту Силу, яка їй давала світло, тепло, радість, щастя, тобто життя. Людина обожнювала Сонце, не страхаючись Сонця. Вислів "страх створив богів" - безпорадний, безсилий. Людина не створила Сонця. Сонце хвилювало людину. І людині хотілося славити, любити, обожнювати Сонце, чудуватися сонячною величністю.
    Віра була тоді, коли ще клясів не було, не було держави, не було хотінь в людини експльоатувати людину. Без віри людина не могла б духовно розвиватися. Віра - сукупність людських спостережень, навиків, понять. У Вірі наснажувався многотисячолітній життєвий досвід, створений племенем. Члени племени, збагачені досвідом, знали як їм ставитися до себе, до дітей своїх і дідів, до оточення і ворогів.
    Віра - світогляд людини: за вірою пізнається духовний рівень людини, спосіб її мислення, культура її почувань, шлях її життя. Віра - полум'я душі і розуму. Віра - хотіння служити тій силі, яка приємна душі й розумові. Віра чиста, світла, дорога та, яка природньо в душі й розумі самонароджується і вдосконалюється. Тільки така віра узгоджена (приведена до гармонії) з чуттями розуму й душі, узгоджена з досвідами життя, з наукою і знаннями.
    Чим могутніша в народі рідна віра, тим могутніша в народі духовна сила. Чим культурніша в народі рідна віра, тим культурніший народ. Можна критикувати релігійні міти, світогляди і можна правильно їхню вартість оцінювати.
    Я кажу: якби люди не створили віри дванадцять тисяч літ то- [1283] му, то мусіли б її створити сьогодні. У первісній вірі мати вчила дітей, щоб вони самі себе шанували: мати дітей олюднювала. І сьогодні всі люди первісну самопошану поліпшують, обрядово уквітчують. Коли б шість тисяч літ тому в Оріяні (Україні-Русі) оріяни не створили колеса, люди мусіли б його створити сьогодні. Сьогодні ми колесо поліпшуємо: поліпшуємо те, що було створене багато тисяч літ тому.
    Є думка, що віра - це свідомість, і тому в кожної людини є віра. Є думка, що віра - це властивість поводження природи людської, відображення буття людського. Є думка, що людина створила віру в Бога. Є думка, що Бог створив віру в Бога. Є думка, що віра - це засіб, при допомозі якого людина пізнає себе, ближчих, оточення, матеріяльні і духовні основи життя.
    Є думка, що віра - це щлях морального вдосконалення людини. Є думка, що віра - це духовне обличчя вдачі людської, і тому справа віри - справа вічного прагнення людини покращувати себе, своє тілесне й духовне "я".
    Є думка, що віра - це забобонність, обмеженість людська, безпомічність, "фантастичне відображення в головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їхньому щоденному житті, відображення, в якому земні сили приймають форму неземних". Є думка, що півмільйона років тому люди жили так, як звірі: живилися корінням, ягодами, грибами, бруньками. Не мали одежі, боялися вогню: у них не було ні віри, ні обрядів.
    Є думка, що віра - це пристрасть, і тому до неї не можна ставитися поважно. Ні: коли пристрасть світла, то й віра світла. (Очевидно, вірити пристрасно, що "той, хто не є християнином, є антихристом", значить мати віру затьмарену. Буддист чи індус не вважає себе ні християнином, ні антихристом. Є такі христологи, які приписують християнські гріхи нехристиянам, а нехристиянські чесности приписують християнам: така пристрасть несвітла).
    Є думка, що віра - це нездібність людини відділити себе від природи: первісна людина вважала, що сонце, місяць, зорі, ріки, джерела, дерева живі, і тому смерти немає. Діди, які заснули, переселилися в інший світ, до вираю, і там живуть. І тому є думка, щоб первісну віру висміяти як дику, примітивну. Я вважаю, що у вірі первісної людини є великий поступ - перші самоосвідомлення людини, дії її інстинктів, набутих навиків, досвідів, шукань.
    Є віра родова, є віра племінна, є віра національна, є віра інтернаціональна. Є віра політеїстична, ґенотеїстична, монотеїстична. Є віра триіпостасна - "Отець, Син, Дух". Є віра чистого монотеїзму (є тільки один Бог, у мусульман - Аллах; в Українців Рідної Національної Віри - Дажбог).
    Є віра, що сучасній людині віра не потрібна - місце віри зайняла технологія, наука, мистецтво. Є думка, що сучасній люди- [1284] ні віра більше потрібна, як первісній людині: сучасна людина володіє технікою, мистецтвом, наукою і чує духовну втому, чує ослаблення душевної енергії і починає нудьгувати за природою, яку технологія спотворила, засмітила, отруїла.
    Затруєна природа затруює людину. Людина, щоб себе рятувати, хоче повернутися до природи, хоче творити культ (обожнення) природи. Так є: хто не має віри, той повинен її створити, щоб мати правила життя натхненного. І віра має існувати не у вірі, а в поведінці людини, у її мисленнях і діях. У чесної людини є узгодженість між вірою і поведінкою. Нечесні люди поводяться не так як вірять, і вірять не так як поводяться.

    19-а. ПРИРОДНЄ НАРОДЖЕННЯ ВІРИ. Природа - Земля, Повітря, Вода, Рослини, Тварини, Сонце, Місяць, Зорі - усе, що оточує Людину, і - Людина. У ласкавій природі України виласкавилася Перволюдина Білої Раси, хоч Природа й не завжди бувала ласкавою. Усе, що людина має, отримала від Матері Природи. Землю (найбагатший дар Матері Природи) має Українець давній, сучасний і майбутній. Людина в Природі; Природа в людині.
    Українці кажуть: "Яка природа в тієї людини?", тобто яка вдача, які властивості характеру, які здібності і замилування? "Що тій людині дала Природа?" "Який у тієї людини природній дар?" Є прислів'я: "Те, що Природа дала, милом не змиєш".
    Твоя природня віра - це духовна властивість твоєї природи: коли ти віриш, що твоя рідна (природня) віра тобі не потрібна, значить ти віриш, що ти сам собі не потрібний. Коли ти віриш, що твоя рідна віра безвартісна, значить ти віриш, що ти безвартісна людина. Природня віра (рідна віра) сама родиться і розвивається в душі людини, яка прагне бути достойною.
    З чого родиться Природня віра? Природня віра родиться з духовних і тілесних особливостей народу, за якими пізнається природа народу, його поведінка і його діяльність. Знаємо: рідна віра народу така, яка його природа. У природі народу (в крові й душі народу) затаєні коріння його природньої віри.
    Природня віра значить споконвічна, батьківська, корінна, самобутня, обумовлена і утверджена життям народу. Вона є вірою не підробною, не вдаваною, не випрошеною, не привезеною. Природня віра зумовлена самобутніми законами духовного розвитку народу (я її назвав рідною вірою).
    Рідна віра - склад мислення рідного народу, якість народної звичаєвости (моральности), якість народних (душевних і розумових) самопроявлень. І тому вона (рідна віра) важливіша за справи соціяльні, політичні, економічні, мілітарні.
    Природня віра природньо народжена. (Душа людини любить узгоджено співати з природою. Весною найкраще співають птахи і люди. У глибоку осінь - сніг, [1285] дощ - сумна природа; людина, йдучи змочена, змерзла, не має хотіння співати).
    Природне народження віри - природне постання свідомости народу, природній розвиток його духовної сили, його світовідчування і світорозуміння. Природньо народжена віра подібна на народження дуба: з жолудя виростає могутній коренастий тисячолітній дуб. (Віра народжена не тільки розумом, а й почуваннями: по властивостях почувань пізнається вдача народу, зміст Його особливостей).
    Людина, освоївши вогонь, повірила, що вогонь дає світло, тепло, вогонь має таємничу силу: первісна людина, сівши біля вогню, зраділа, що звірі до неї не підходять: бояться вогню. Танець біля вогню був не танцем дикости, а виявом світлої радости. Вогонь вдень і вночі охороняє людей (особливо діток) від хижих звірів. Вогонь - святий (світлий). Але не вогонь обожнювала людина, а те щастя, яким вогонь обдаровував людину. Вогонь - первосвітильник розвитку віри - з'явилася в людини впевненість у себе. З'явилася віра, що темряву можна перемогти світлом. І це знаряддя перемоги є в руках людини. Світло - добро, щастя (у санскриті "свастя"), безпечність. Темрява - зло, небезпека. У цих поняттях треба шукати праоснову всіх вір і філософій. У людині природньо народилася віра в добро і природньо народилося хотіння боротися зі злом. Віра в добро започаткувала хід людини до добра, світла, краси.
    Природне народження віри постає так природньо, як природньо постає в матері любов до дитини. Ніхто маму не вчив любити дитину. Ніхто людину не вчив вірити. Віра не впала з неба: її коріння і зерна на землі: і розвивалася вона відповідно до законів Природи.
    Віра України (Русі) в часи Кия, Святослава була вірою природньою, яка плекалася тисячоліттями, її початки треба шукати у глибинах Мізинської - Трипільської культури. Вона була вірою радісною, доцільною, красивою: душа народу, живучи в ласкавій Природі, була радісною, доцільною, красивою. У природній вірі народ утверджував розуміння Бога, Світу, Себе, Оточення, свої Закони Життя, утверджував Культуру Мислення і Почування. (Не було, немає і ніколи не буде на світі віри абсолютно перфектної: у кожній вірі є проміння і тіні, є правильності і хиби. У природній вірі народ природньо помилки виправляє, і природньо правильні твердження удосконалює).
    Життя не стоїть на місці: народ з вірою в краще розвиває краще у вірі своїй ,а гірше - занедбує: така властивість вдачі людської. Русичам-українцям дуже приємно бути русичами-українцями: вони самі себе бачили у вірі своїй. І дуже любили її і берегли. Ділом звеличуючи віру свою, вони самі себе звеличували, самовтверджували.
    Природньо народжена віра моральна і світла тому, що вона не осуджує, не переслідує інші віри. [1286] І любов людини до людини треба вважати любов'ю природньою. Горе сталося тоді, коли на природньо народжену віру й любов зазіхнули в Україні (Русі) релігійні душолови. Вони принесли до Дніпра неприродню віру, зроблену, вимушену. Вони освятили релігійну ненависть, речучи: "Хто віруватиме та охреститься, спасеться, а хто не віруватиме, буде осуджений" (Марко, 16, 16). Вони залякали людину осудженням - вони зазіхнули на совість, честь, душу людську. "Хто визнає совєтську власть і піде в колхоз, спасеться, а хто не визнає, буде осуджений - вивезений у Сибір".
    "Коли хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий" (І до Коринтян, 16, 22). "Коли хто не любить любимого нашого вождя Леніна, нехай буде покараний як ворог народу, відщепенець народу, контрреволюціонер". Неприродня віра не тільки скривдила душу, а й обікрала любов - зазіхнула на найніжніші природні почування людини. "Люби, а ні - будеш проклятий!" Той, хто примушує любити, загрожуючи прокляттям, образами, неволею, вважається насильником. Застрашена людина не здібна не тільки любити, а й правильно мислити, відчувати. Застрашена душа замкнута, хитроулеслива, пригноблена.
    "Хто неправдомовець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христосом? Це антихрист, що відрікається Отця і Сина" (І. Іван, 2, 22). "Хто є ворогом народу, відщепенцем, як не той, хто відкидає, що Ленін є вождем світового пролетаріяту. Це - антибольшевик, що відрікається від партії і Леніна".
    "Хто вірує в Сина, той має вічне життя, а хто в Сина не вірує, той життя не побачить, а гнів Божий на ньому пробуває" (Іван, З, 36). "Хто визнає Леніна, той має щасливе совєтське життя в колхозі і в місті, а хто Леніна не визнає, той родини не побачить - перебуватиме в концтаборах Мордовії, Сибіру, і діти, і дружина його не матимуть права з ним бачитися, і гнів партії Леніна на ньому перебуває".
    "Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї (науки Христової. - Л. С.), не приймайте до дому його й не вітайте його. Хто бо вітає його, той участь бере в злих учинках його" (2 Іван, 10, 11). "Коли хто приходить до вас з антисовєтською літературою, не приймайте до дому його і не вітайте його. Хто вітає його, той бере участь у поширенні антисовєтської літератури".
    Неприродня віра озброєна погрозами, докорами, залякуванням тому, що вона не має місця у вдачі Українського народу. Вона не узгоджена з природою душі народу, її можна накинути народові тільки способом насильства ("вогнем і мечем"), як це й робили Путята і Добриня. І утверджувати її можна тільки при допомозі терору, як це знаємо з дій білих жандармів і червоних чекістів (північних зайдів).
    "Усім робімо добро, а найбільше товаришам по вірі" (До Галат, [1287] 6, 10). "Усі міста любимі, а Москва - самая любімая", "Усім бажаємо успіху, а найбільше - товаришам по партії Леніна-Сталіна". "Христос любить всіх людей". Ні, Христос не любить тих людей, які не є християнами. На світі буддистів, конфуціоністів, індусів, шінтоїстів, мусульман більше, як християн: а коли так - значить Христос меншу частину людей любить, а більшу - ні.
    "Москва любить всіх людей, Москва - столиця світового пролетаріяту": ні, Москва любить тільки тих людей, які є відданими москофілами, і по-рабському виконують її директиви. "Христос каже: "Любіть ворогів своїх": так, так, "любіть ворогів своїх", але не любіть ворогів Христових, бо ж: "хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий!" (І. Коринтян, 16, 22). Українці, в душах яких розвинене почуття гідности, кажуть: "Москва - наш ворог". Червоні чекісти примушують Українців любити ворога (Москву), але вони забороняють Українцям любити ворогів Московських.
    Природньо народжена віра поєднана зі вдачею народу, і тому вона не втримується терором. Я кажу: віра - це не пекло, чистилище, чудотворні мощі, ні, віра - справа людяности, справа терпеливого ставлення до інакшевіруючих, віра - вільне самопізнання і самовдосконалення. Віра, яка зневажливо ставиться до життя земного і мріє про небесне, не робить людей кращими, зневірює людей, робить їх безбожниками. Віра - це не гноблення людини, не використовування почувань людини, щоб її застрашити - застрашена людина має застрашену віру. Природня віра - віра виховання людини любити волю, культуру почувань, культуру мислення, діяння, культуру розуміння життя, Світу і Бога.
    Я завжди повторюю: людина є такою, якою є її віра. Віра - духовний шлях людини. Віра і поведінка людини поєднанні так, як поєднані серце і дихання. Ніколи не ставтеся легковажно до рідної віри, тобто до рідного способу життя, до себе. Усе, чим людина дорожить (любов, наука, технологія), народжене вірою; навіть невіра в Бога народжена вірою.
    "Я атеїст, вірю, що можна мати чесне життя й без віри". Чую: ти християнський атеїст: ти розумієш теїзм і атеїзм по-християнському. Понять віри є стільки, скільки є вір. Хіба можна мати чесне життя, не вірячи у честь? Коли ти віриш у честь, значить ти віруючий: честь є твоїм божеством. Правда: є чесно віруючі і нечесно віруючі. Чесновіруючою людиною є та людина, яка за свою віру відповідає: чесна людина поводиться так, як вірить, вірить так, як поводиться.

    20-б. БЛАЖЕННЕ РОЗУМІННЯ ВІРИ. Блаженство - велике щастя, духовна приємність, світле натхнення. "Де згода у сімействі, де мир і тишина, щасливії там люди, блаженна сторона". Блаженства ніхто нікому не дає, не позичає. Люди - творці блаженства. [1288]
    У родині, яка складається з байдужих людей (з самолюбів), які є рабами поганих звичок, блаженства немає. Є чимало таких родин, в яких щоденна релігійна сварня перетворила життя в пекло: він - католик, вона - баптистка, невістка - свідок Єгови, зять - православний грецької віри. Усі вони в ім'я віри в Христа ненавидять самі себе.
    У серці відчуває блаженство той, хто має блаженне розуміння віри. У блаженному розумінні віри освячується терпеливе ставлення до інакшевіруючих. Ніколи не можна ніяке віровизнання ображати, переслідувати. Природньо народжені віри мають блаженне розуміння віри.
    Недобродії спрямували мислення людей на неправильну дорогу, почавши дискусію: яка віра краща? Один каже, що знайшов добру віру, а інший йому відповідає, що знайшов ще кращу віру. О, нещасливі духовні шукачі! Розумні люди, вільні й достойні люди віри не шукають. Родиться людина й росте - й самі в її душі родяться віра, надія, любов. Вільна людина, як я вже говорив, вільно сама розвиває свою віру в Бога, віру в себе й людей. Усе, що в її серці світле (рідне розуміння Бога, любов до матері, любов до батька, до родини, до Вітчизни), вона зве рідною вірою. Вона має рідні заповіді, обряди, свята. Вона чужої віри у душу свою не приймає: має рідний шлях життя. У рідній вірі все рідне - рідне дає людині велику приємність, наснагу. Людина на себе, на родину, на весь світ дивиться по-своєму - так, як хоче її душа, її блаженство.
    Земля має шлях Небесний, а Небо має шлях Земний. Людина з двох шляхів (Земного і Небесного) створила шлях Людський. Людина, живучи на Землі, думає про Небо, а піднявшись на Небо, думає про Землю.
    Немає життя вільного від помилок. Немає, як знаємо, на світі віри непомильної. Біблійний Саваот помилився: і тому почав вбивати те, що сам створив. "І рече Бог: вигублю чоловіка, що із землі, як чоловіка, так і скотину, і лазюче, і летюче: бо взяла мене досада, що посоздав їх". Досада значить незадоволення. Біблійний Господь Бог Саваот "посоздав" людей та згодом у нього виникла досада на них. І він почав їх вбивати (топити у воді). Чи можна назвати того отця отцем, який з досади повбивав діток своїх? Діток, які свідомо чи несвідомо грішать, треба виховувати терпеливо, по-отцівському, а не вбивати. І євангельський Христос помилився, віруючи, що Юда є приятелем, якому можна доручити обов'язки скарбника.
    Усе на світі відносне: помилка стає святістю, святість стає помилкою, просте - складне, складне - просте. Для людини, яка живе в джунглях - велосипед є складною машиною. Для людини, яка живе в сучасному місті - автомашина є простою машиною.
    Віра і поведінка поєднанні між собою так, як поєднані повітря і легені. Поведінка - стиль життя, [1289] уміння поводитися так, як учить віра. Там, де немилостиве розуміння віри, милостивости немає. Папа римський вірив, що убивши Івана Гуса, скріпить віру. Папа організував у Констанції "суд Божий" - живцем спалив чеха. Івана Гуса не осудив "суд Божий": його осудило немилостиве розуміння віри.
    Є переконання, що християнізм грецької і латинської інтерпретації сотні літ був немилостивим. Були катовані ті, які відважувалися не по-греко-латинському пояснювати науку Христову.
    (Переслідували людей науки, філософії, стримували духовний розвиток в Европі. Та енергія розуму європейського розірвала ґрати "священної екзикуції". І запалила вогнища духовного відродження Европи).
    Немилостиве розуміння віри принижує Людство, бо перетворює віру в засіб гноблення душі, в знаряддя насильства і наживи. Знаємо це з історії архієреїв Прокоповича, Яворського, Косіва, Рутського. У людей немилостивого розуміння віри немилостиве "я".
    Українці Рідної Української Національної Віри мають Блаженне розуміння віри. У них блаженне "я": вони чужої віри не приймають і своєї віри нікому не накидають, їхня віра не призначена на експорт. Вони знають закони чистого розуму і чистої волі: той, хто в тебе відбирає Блаженне розуміння віри і заохочує тебе прийняти немилостиве розуміння віри, зазіхає на щастя твоєї душі, зазіхає на незалежність твого духовного "я", щоб зробити з тебе релігійного простака, знеособленого прихожанина, якому не треба думати - треба тільки вірити в те, що чужі люди придумали.
    Блаженновіруючою людиною є та людина, яка має в своїй душі свою віру (рідну віру), з жодної чужої віри не глумиться, і жодною чужою вірою свою душу не заповнює.
    Я кажу: внуче Дажбожий, не дозволяй жодному душоловові вторгатися у царство своєї душі, у святиню свого "я". Дажбог тобі дав життя і Дажбог дав тобі душу, щоб у твоїй душі була твоя віра, віра природня - самонароджена! І так довго, як у твоєму "я" царствує духовість твого "я", блаженствуй - світ належить тобі і ти світові, ти є ти!
    Удосконалюючи свою віру, ти удосконалюєш свою вдачу, культуру своєї духовної енергії, своє вільне розуміння і відчування Бога, свій самобутній шлях життя, своє хотіння бути собою всюди і завжди, о, які блаженні закони життя в Блаженному розумінні віри! Їх треба свідомо, часто повторюючи, засвоювати - впроваджувати у стиль життя.

    21-в. ПРАВИЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ВІРИ.
    Живу - значить володію тілесними й духовними силами. Призначення віри - берегти рідний спосіб життя, берегти кращі надбання прадідів, дідів, батьків, берегти народ від чужої віри (чужого стилю життя), щоб мати краще самоволодіння. [1290]
    Призначення Віри - розвивати в народі самобутність, духовну повноцінність і незалежність, учити вірних вірності. Вірний той, хто не зраджує батьківської віри. Українці, які вважають себе християнами, неправильно розуміють Христа. Христос не вчив зраджувати батьківську віру. Христос не вчив висміювати батьківську віру. Рахеля - дочка Лабана і жінка Іакова дорожила рідними богами, берегла їх. Христос не глумився з Рахелі і Іакова, звучи їх ідолопоклонниками, хоч і знав їхню любов до ідолів. Христос удосконалював батьківську віру, і ті, які його погляди поділяли, звалися (на честь його) християнами.
    Призначення рідної віри - плекати в народі духовну бадьорість, зрідненість, виховувати в народі любов до життя вільного, любов до Вітчизни, незалежної від чужих релігій, світоглядів, догм, політичних і соціяльних законів. Народ зобов'язаний боронити незалежність Вітчизни так пристрасно, як пристрасно людина сама себе боронить від злодія, який вторгається в її дім.
    Чужа віра, яка вторгається в народ, має неморальне призначення: відохочувати народ від рідних обрядів і заохочувати народ до чужих обрядів, щоб в народі не було відпорности (здатности чинити опір чужій духовості). Чужа віра учить відрікатися від рідного стилю (способу) життя.
    Чужа віра показує в неправильному вигляді рідну віру, щоб народ утратив пошану до себе і благоговів перед чужою святістю. Там, де знеславлюється рідна віра, знеславлюється душа народу і нав'язується народові чужа віра (неприродня, невластива вдачі народній). Той, хто переслідує народні обряди, звичаї, насилує народну совість. Свобода совісти є тільки у вільній державі.
    Чужа віра має призначення плекати в народі збайдужіння до рідної духовости і рабське підпорядкування канонам, догмам чужої духовости. Віровідступником є той, хто зрадив рідну (природню) віру батьків своїх.
    Призначення віри - дбати, щоб не було двоєвір'я, двоєвір'я - духовний обман народу. Форма рідна (національна) - вишивки, писанки, щедрівки, колядки," а зміст чужий (єрусалимський, католицький, візантійський, ленінський). Призначення віри - дбати, щоб народ мав упорядковану душу (цілісну вдачу), повноцінну духовну культуру, тобто, щоб мав свою форму і свій зміст культури. Щоб українець був українцем по-походженню і по-вірі. Знецінюють рідних людей ті, які Христа одягають у вишивану гуцульську сорочку, не питаючи Христа дозволу на це. Вони Леніна прикрашують полтавськими вишивками: рідне оздоблення чужого змісту.
    Призначення віри - плекати єднання народу. Єднання народу квітує і міцніє там, де звички добрі (утвердженні вільним життям) освячуються, стають обрядністю, законом, стилем життя. Обрядність, рідна за формою і за змістом, творить врочистий настрій, єднає спілньоту. Призначення віри - [1291] плекати нові звички і вдосконалювати ті старі, які є світлими, корисними.
    Звичка - спосіб поводження людини, народу, досвіди, набуті життям поколінь. По звичках пізнається вдача народу. Є в нашому народі вислів: "Людина з поганими звичками". Звідки вона їх взяла? Людина, щодня п'ючи горілку, звикає до неї і стає рабом поганої звички.
    Муж, прийшовши з праці, цілує дружину і дітей: до благородної обрядности він звик. Немає людей без звички: є десятки різних звичок. Звичка бути охайним, звичка бути увічливим, звичка бути точним, звичка бути послідовним, звичка бути самоопанованим, звичка бути моральним, звичка бути вірним, звичка не об'їдатися, не лінуватися, не уникати обов'язків, не обмовляти, не вживати грубіянських слів, не бути жорстоким.
    Добрі звички вкладаються у нервову систему. Є правильний вислів: "Звичка - друга вдача". Як збагатитися корисною "другою вдачею"? Багато разів повторене поступово засвоюється - стає звичкою. Звикла людина о 7-й ранку вставати. І їй вже й будильника не треба. Звикла тримати порядок у хаті: і дивується, що інші звикли жити в неохайності.
    Людина, збагатившись звичкою, виконує дію без роздумів і вольового напруження, але свідомо. І каже: "Мені легко, я звик". (Відвикни від лихих звичок, привикни до добрих: покращає життя твоє, поздоровішаєш, відчуєш впевненість у себе).
    Добрі звички - шляхетні скарби кращих людей. У Европі таких людей звуть духовними аристократами. Добрі звички людині потрібні, щоб життя зробити змістовнішим, красивішим, вартіснішим. Людина при допомозі доброї звички ту чи іншу працю виконує легше, краще й швидше.
    Добрі звички - чесні вартові здоров'я нервової системи. Злі звички - нервове виснаження людини, предтеча хвороб і безпорадного життя. Змінити спосіб життя значить змінити звички, змінити стиль поведінки. Коли ти вмієш сам себе змінити (змінити злі звички на добрі), значить ти вмієш володіти собою, вмієш користуватися волею, умієш бути майстром свого життя.
    Добрі звички треба поглиблювати, скріплювати, покращувати - утілення в життя добрих звичок вважається самопізнанням і самовдосконаленням. Є люди, які своє життя зруйнували своїми лихими звичками, кажучи - така моя доля. Погані звички - ворог людини, від якого гинуть навіть розумні люди, природою обдаровані.
    Погані звички людина придбала, маючи неправильне виховання, неправильний спосіб життя. Боротися з поганими звичками тяжко - але іншого виходу немає. Злі звички треба викорінювати. Кожну звичку можна при хотінні - при наполегливій силі волі змінити.
    У великого народу велика віра: хто має малу віру, той її зовсім не має. Тільки велика віра є вірою. Велика віра - велика на- [1292] снага. Брат-чужовір, який каже, що вірить не тому, що вірить, а тому, що звик, віри не має. Він рабську звичку називає вірою. Розуміння віри у нього рабське: він є рабом по-вірі.
    Заповідаю: розумій і люби Бога по-рідному; не поклоняйся чужоземним поняттям Бога; самовдосконалюй розум, душу й тіло; вір у себе; люби родичів своїх; виховуй дітей своїх у дусі рідної віри; шануй духовність предків своїх; шануй свята рідної віри; не самозабувайся на чужині; не обмовляй; живи для добра Вітчизни; будь правдивим свідком; обороняй свої скарби і не привласнюй чужі; не люби ворогів народу свого - не будь рабом; не лишай у біді приятеля свого; не зневірюйся; люби дітей свого і чужого народу. І, провинившись, кажи рідній владі: краще бути покараним законами Рідної Віри, ніж обласканим законами чужої віри.
    Закони Рідної Віри карають того, хто сам себе зрадив: карають, щоб зрадник сам до себе повернувся, сам свою волю боронив. Закони чужої віри карають того, хто рідне любить більше, як чуже, хто рідному служить більше, як чужому, хто рідну мудрість цінує більше, як чужу, хто рідне розуміння Бога приймає, а чуже залишає. Посвятити себе РУНВірі значить мати найвеличніший шлях самопізнання і самовдосконалення.
    Щоб правильно зрозуміти Сім Законів Правильного Життя, треба знати "Мага Віру". Треба свідомо володіти собою всюди і завжди, збагачуючи життя добрими звичками, правильним мисленням, правильним хотінням, правильним виконанням, правильним ставленням до себе і оточення, правильним харчуванням, правильною любов'ю, правильною вірою. [1293]

    На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
     На титульну сторінку      Покажчик       Зміст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52