Мага Віра

На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
         На титульну сторінку      Покажчик      Змiст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  

Мага Віра
Сорок дев'ятий день


ПИТАННЯ І ВІДПОВІДІ, 5.

    1. УЧИТЕЛЮ ЛЕВЕ СИЛЕНКО, Є ВІДОМО, ЩО В РІДНІЙ ВІРІ УКРАЇНИ (РУСІ) БУВ ПОЛІТЕЇЗМ, АБО - ГЕНОТЕЇЗМ. У обрядах обожувалися добрі явища природи. І представлялася культура і мораль життєрадісного хліборобського народу.
    Сьогодні в рідній японській національній вірі (шінто, шлях Богів) і в рідній індуській національній вірі (Веди-Знання) є майже такі обоження добрих явищ природи, які були в рідній вірі України (Русі).
    Рідну віру (віру свого батька-лицаря князя Святослава) князь Володимир 988 року зрадив. Він Великий?

    - Володимир Великий зробив велику помилку.

    2. ВІН (КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР), одружившись з грецькою принцесою Анною, одягнувся в грецьку одежу, в одежу грецького базилевса. І почав він у Києві звеличувати грецькі вина і грецькі звичаї життя.
    Він переслідував тих киян, які ховалися у лісах: не хотіли зраджувати віри батьків своїх. Він наказував руйнувати Могили Предків у Київському Священному Гаю, щоб кияни весною (на Великдень) біля Могил не клали квіти, писанки, не ставили вар, здійснюючи культ Предків.
    Він між киянами запроваджував нові поняття моралі: той, хто зрадив віру батьків своїх - добродій, а той, хто вірний вірі батьків своїх, злодій. Вірність батьківським звичаям стала справою ганебною. А вірність чужим (прибулим з Греції) звичаям стала справою почесною, святою.
    Чому князь Володимир примушував киян зраджувати ті ідеали, які були для них рідними, святими?
    - Він боявся лишитися сам з вірою грецькою.

    3. КИЯНИ ВІРИЛИ, ЩО ЛІС - СВЯТИНЯ БОЖА, у лісі не можна смітити. Криниці, ставки, ріки не можна бруднити, у них свята вода - цілющий Божий дар, даний людям і всьому живому світові.
    Він (князь Володимир) карав тих киян, які вірили, що ліси, поля, ріки є Божою благодаттю. Він у покараних відбирав доми, скотину, землю. Відібрані маєтки він роздавав тим киянам, які починали обожувати прибулих з Греції архиєреїв (старших жерців).
    Між киянами постало роз'єднання - киянин почав ставитися з недовір'ям до киянина, брат зненавидів брата.
    "Не думайте, що я прийшов, щоб спокій на землю принести. Я не спокій принести прийшов, а ме- [1294] ча. Я прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з матір'ю, невістку із свекрухою її" (Матей, 10, 34-36).
    Чому він (князь Володимир), як пише літописець-монах Нестор, хрестив Україну (Русь) "вогнем і мечем?"
    - Він хрестив "вогнем і мечем" тому, що прибулі з Константинополя грецькі архиєреї благословляли насильницьке хрещення.
    У праці "Рим і Візантія - вони хреститимуть Україну-Русь?" я пишу, що в Константинополі в часи імператора Лева Третього (717-741) біля святої Софії в 722 році грецькі архиєреї хрестили жидів "вогнем і мечем".
    У Константинополі жила громада християн (монтаністів), яка визнавала науку свого Учителя Монтана. Вони вірили, що християнин не повинен брати в руку меча.
    Їх (монтаністів) було мечами пригнано на площу гіподрому, біля святої Софії. Коли архиєреї почали монтаністів хрестити, вони (монтаністи) самі себе облили оливою і спалили. У Візантії було поширене переконання: той, хто приймає віру Візантії, стає рабом Візантії.
    У грецьких (візантійських) архиєреїв була мета - при допомозі грецької ортодоксії перетворити Україну (Русь) в духовну колонію Візантії. Вони киянам відкрито казали: у вас тепер віра грецька, і ви є греками. У палатах вашого князя грецькі порядки, грецькі ікони. І князь ваш одягнений по-грецькому. І церква у Києві по-грецькому названа Софією.

    4. ВОНИ (ГРЕЦЬКІ АРХИЄРЕЇ), ЩОБ ЗРАДА РІДНОЇ ВІРИ УКРАЇНИ (РУСІ) СТАЛА СПРАВОЮ МОДНОЮ і СВЯТОЮ, проголосили князя Володимира святим грецької ортодоксії.
    Учителю, що Ви думаєте про таку святість?

    - Найблагородніша в світі любов має ім'я Вірність. Вірність звеличує людину. Вірність облагороднює душу і розум.
    Найжахливіша в світі зрада - синівська зрада. Князь Володимир зрадив свого батька Святослава. Він зрадив рідну віру - значить він зрадив свою гідність.
    Зрада всюди і завжди є зрадою, і особливо брудною вона стає тоді, коли її проголошують святою.

    5. БІБЛІЯ - СВЯТІСТЬ, і він (князь Володимир) поступав так, як написано у "Святій Біблії"?

    - Ні. Він поступав так, як йому казали грецькі архиєреї. "Свята Біблія" вважає, що той, хто зраджує віру батьків своїх, той, хто зраджує свого Бога, є жахливим злочинцем.
    "Нехай не буде в тебе чужого Бога, і щоб ти не поклонявся перед чужоземним Богом" (Псальми, 81, 9).
    "Коли брат твій.., або син твій чи дочка твоя чи жона серця твого чи приятель твій любий, як душа твоя, та буде підмовляти тебе тайком, говорячи: "Нумо, будемо служити іншим Богам, яких не знав ні ти, ні батьки твої, Богам народів, що навкруги вас, близько до тебе, чи далеко від тебе, від одного кінця землі до другого кін- [1295] ця землі, то не приставай на волю його і не слухай його, і нехай не знайде він ласки в очах твоїх, і не змилосердься до нього, і не сховаєш його. Ні! Ти повинен вбити його. Рука твоя буде перва на страту його, а потім рука всього люду" (5 книга Мойсея, 13, 1-11).
    Коли появиться пророк такий, який кликатиме рідну віру зрадити, а чужу прийняти, ви "мусите вбити сього пророка", "Сим робом викоринете зло поміж вас" (5 книга Мойсея, 13, 5).
    "Нехай інші народи ходять, кожний в ім'я свого Бога, а ми ходитимемо в ім'я Бога нашого" (Пророк Михей, 4, 5).

    6. У РІДНІЙ ВІРІ УКРАЇНИ (РУСІ) БУЛИ ЗОБРАЖЕННЯ (СТАТУЇ). Вони стояли у Священних Гаях, біля Могил Предків. Архиєреї грецької ортодоксії зі своїм зятем князем Володимиром - розбивали і в Дніпро вкидали ці зображення (образи). По-грецькому "образ" значить "ідол"?

    - Кияни не чули слова "ідол". Вони казали "образ Бога". Вони знали, що образ Бога не є Богом. Але та пошана, яку вони давали образові Бога, на їхню думку, йшла до Бога Вічного і Всюдисущого.
    З грецького слова "еідос", що значить "вигляд", "форма", "образ", "малюнок", "статуя", "ікона", "портрет", виникло слово "ідол".
    Сумеріяни, єгиптяни, персіяни, греки, римляни, у тому числі й біблійні жиди, поклонялися образам, зображенням (ідолам) .
    Ідоли Сумерії, які були створені 5000 літ тому на берегах Тигру-Евфрату, помогли археологам і антропологам визначити, хто були сумеріяни - творці чарівної культури людства.
    Ідоли Греції, які сьогодні стоять у Атенах і які були 2000 років тому зроблені, звеличують культуру Грецького народу, і вони пильно охоронені державою. Щороку мільйони туристів оглядають їх.
    У Греції на грошах (драхмах) сьогодні красуються ідоли (зображення Зевса, Посейдона). У Нью-Йорку в будинку Об'єднаних Націй є постійна виставка. На виставці народи себе звеличують скарбами своєї культури. На цій виставці культуру Греції звеличує не ритуалістика грецької ортодоксії, а ідол Зевса, привезений греками з Атен. Ідол - це ідея.
    Ідоли (зображення), які були в Києві, - це були скарби народної творчости. Грецькі архиєреї зі своїм зятем понищили скарби народної творчости (намогильники, образи Богів, предків, володарів). І на їхніх місцях поставили образи (ідоли), привезені з Греції, ідоли (ікони) святої Варвари, святого Миколая, святого Юрія і сотні їм подібних.
    У християнській релігії (грецької і латинської інтерпретації) церквою канонізоване ідолопоклонство. І, щоб його трохи обмежити, папа римський нещодавно сказав, що таких святих як Варвара, Микола, Юрій і сотні їм подібних в дійсності ніколи не було. Образи (ідоли) цих святих були [1296] придумані греками для виховання християн у вірі Христовій.
    Той, хто цілує прапор Вітчизни і перед ним клонить чоло, є ідолопоклонником, він поклоняється (віддає пошану) символові, образові чи знаменові - творінню рук людських. Я не знайшов у світі такої релігії, такого духовного світогляду, де б не було ознак ідолопоклонства.
    Коли сини і дочки цілують прапор Вітчизни своєї і поклоном вшановують його - це ідолопоклонство (це вшанування святощів Вітчизни) має світлі почування. Поклоніння ідолові (образові), символові - це те саме, що поклоніння ідеї.
    Грецькі слова "ідол" і "ідея" мають споріднені поняття. Коли грецькі архиєреї у Києві казали: "Зневажайте ідола України (Русі)!" - вони розуміли, що це значить: "Зневажайте ідею духовної незалежности України (Русі)! Зневажайте, тепер у вас віра грецька, віра грецька - правдива, православна!".
    Ідолопоклонство, принесене греками в Україну (Русь), репрезентує грецьку релігійну ідеологію. Ідолопоклонство, принесене москвинами в Україну (Русь), репрезентує москвинську релігійну ідеологію - релігію ленінського атеїзму.
    Москвинські большевики в Києві порубали і попалили ідолів грецької ортодоксії, щоб на їхніх місцях поставити ідоли (образи) Леніна, Свердлова, Калініна, Брежнєва і сотні їм подібних.
    Вони (москвинські большевики) створили державну атеїстичну релігію. Вони біля ідола Леніна складають присяги, вінчаються і молитовно кажуть: "Ленін - святість наша".
    "Віру святу я візьму в Леніна", - молиться комуніст-поет Платон Воронько (журнал "Вітчизна", вересень, 1964 рік). Комуніст-поет Павло Тичина (у "Літературній Україні", за 16 жовтня 1970 року) пише, що солдат, утікши з німецького полону, "стрінувся в лісі з окресленням статуї Леніна". "Він, упавши перед Леніном, обнімає ноги його і просить Леніна пробачити йому смертний гріх його великий - а саме те, що він військове звання своє зганьбив".
    У працях "Як двоєвір'я пригноблює духовні сили народу?" і "Пощо украв єси Боги мої?" я докладніше оповідаю про походження і значення ідолопоклонства в історії людства.

    7. ПІСЛЯ АМЕРИКИ, ЯПОНІЯ ВВАЖАЄТЬСЯ КРАЇНОЮ ВЕЛИКОЇ ТЕХНОЛОГІЇ і культури. Є думка, що японці - народ великої духовної енергії, моралі, дисципліни, обрядности і гостинности. Вони сьогодні вірять у багатьох богів (обожнюють добрі явища природи). Чому їм їхня (поганська) віра не шкодить? Чому архиєреї грецької ортодоксії постійно (ось вже десять століть!) учать українців у церквах, щоб вони рідну віру України (Русі) ненавиділи?

    - У світі є любов і є ненависть. Щоб українці грецьку ортодоксію любили більше, як самі себе, їх треба в церкві навчити не- [1297] навидіти рідну віру України (Русі).
    Легко тримати в неволі той народ, який має комплекс меншої вартости. Щоб народ мав комплекс меншої вартости, треба його в церкві навчити зневажливо ставитися до себе (до джерел рідної культури - до звичаїв і обрядів предків своїх). Коли б архиєреї грецької ортодоксії говорили прихильно про рідну віру України (Русі), українці залишили б їх і почали б сумувати за вірою батьків своїх - за ідеєю незалежної духовости.

    8. ЧОМУ ДЛЯ НАРОДУ РІДНА ВІРА Є ДОРОГОЮ?
    - Чому для дитини рідна мати є дорогою? Рідна віра (кожна рідна віра) є не тільки вірою.
    Рідна віра - духовне багатство народу. Духовне багатство народу - труд багатьох поколінь. У рідній вірі народ освячує свою правду, бачить свою дорогу життя.
    У рідній вірі, як зорі в криниці, відображаються многовікові історичні події народу, відображаються помилки народу і вміння виправляти помилки, уміння вчитися на помилках.
    У рідній вірі таяться, як святеє святих, приватні, інтимні почування народу, бачення світу, визначення, що таке Бог і що таке людина. У рідній вірі увічнюється пам'ять народного серця.

    9. З ЧОГО ТВОРЯТЬСЯ СВЯТОЩІ ВІРИ? З чого розвивається національна культура?
    - Рідна віра України (Русі) самоутверджувалася і самоформувалася з великою душевною вибагливістю. І про це свідчать обряди. Збіралося віками те, що народ мав найкраще, найславніше і найсвятіше, і з цих духовних скарбів творилися святощі його віри.
    І жив народ у гордості, що в нього є рідна святість, дідами, синами і внуками шанована. У нього є своя віра - своя ідентичність. У нього є свій духовний ідеал. У нього є свій порядок життя.
    Рідна віра - це корінь, який мільйонами видимих і невидимих розгалужень розходиться у всі сфери життя. І з нього розвивається чарівний сад національної культури. І, щоб в цьому переконатися, ознайомтеся з культурою Індії, Ізраеля, Японії.
    Князь Володимир, руйнуючи рідну віру, зірвав міст духовної цілісности народу - міст, який єднав народ з його минулим. Минуле не потрібне? Ні, потрібне: народ, який знає минуле, краще орієнтується в сучасному і правильніше передбачає хід майбутнього.

    10. ЩО ОЗНАЧАЮТЬ СЛОВА "ДУХОВНА ЦІЛІСНІСТЬ НАРОДУ?".
    - Жид є жидом по походженню і по вірі, японець є японцем по походженню і по вірі. Українець по походженню українець, а по вірі неукраїнець. Чому? Тому, що його віра не є його вірою. Коли в нього його віра не його, він не є людиною цілісної духовости. [1298]

    11. УЧИТЕЛЮ ЛЕВЕ СИЛЕНКО, ВИ КАЖЕТЕ - народ у свою віру вкладав свою мудрість і свою любов, і так утверджував свою духовну суверенність. Той, хто відбирає в народу його рідну віру, той утручається в мудрість і любов народу?
    - Мудрість і любов - це особлива (законами життя освячена) моральна незалежність народу. Тільки народ має право розпоряджатися своєю мудрістю і своєю любов'ю. Той, хто втручається у мудрість і любов народу, порушує святість його Суверенности.
    Князь Володимир з варягами (найманими вояками) і греками - (зайшлими архиєреями) грубо втрутився у Духовну Суверенність України (Русі).

    12. УЧИТЕЛЮ, МИ МАЄМО ОСУДЖУВАТИ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА?
    - У "Мага Враті" я пишу: "Володимире, тату, Ти святим став, а люд Твій - рабом". Діти судять тата? Ні!
    Не осуджуймо нерозважного тата свого, ми його діти. Коли ми розважні діти, розважно виправмо татову помилку, відроджуючи і по новому осмислюючи рідну віру України (Русі).

    13. А КОЛИ МИ НЕ ВИПРАВИМО ПОМИЛКИ ТАТА СВОГО?
    - Коли ми не виправимо помилки тата свого тому, що вона задавнена або тому, що ми нездібні її виправити, ми самі себе приречемо на многовікове рабське існування.
    Той, хто каже, що він хоче бути кращим за тата свого, славить себе і славить тата свого. Людина тільки та йде вперед, яка має жадобу покращувати суть свого "я".
    Щоб діти могли виконати ті завдання, які перед ними поставило життя, вони повинні бути освіченішими і мудрішими як їхній тато.
    Життя - рух, вічний рух ознаменований самовдосконаленням. Життя каже людині: мудрість перетворюй у премудрість, краще перетворюй у найкраще, славне перетворюй у преславне. Поступаєш так - значить ідеш вперед. Не поступаєш так - стоїш на місці.

    14. У ТВАРИН НЕМАЄ ВІРИ, Чи можна погодитися з думкою, що віра родиться там, де є людина?
    - Віра родиться там, де є Хотіння обожувати Красу, обожувати Любов, обожувати Правду, обожувати Мудрість, обожувати Волю, обожувати Подвиг. Народ своє Хотіння вільно розвиває і вільно облагороднює. І, як духовне завершення Хотіння, в народі постає його Віра.
    Я кажу: Хотіння (світле Хотіння) є дією, народженою Дією (Дателем Буття - Дажбогом).

    15. ЩО КАЗАЛИ ТІ КИЯНИ, ЯКІ ВМИРАЛИ ЗА РІДНУ ВІРУ?
    - Олег Віщий і Святослав Перший - наші володарі. Ми любили пам'ять про них.
    Вони (предки наші) нам дали у спадок чарівну мову. І в ній слова "Бог", "молитва", "святість", "рай", "безсмертя", "любов", "правда", "віра". Вони нам дали наш образ, вони - це ми, ми - це [1299] вони. Вони нам у спадок передали багату землю.
    Вони нам дали рідну дорогу життя, щоб ми не блукали по чужих дорогах. І сьогодні нас учать греки у Києві в церкві, щоб ми своїх прародителів зневажали, бо вони, віру свою маючи, не хотіли від греків віри приймати і відважувалися на Візантію рать свою посилати.
    Ні, нам совість не дозволяє рідних прародителів зневажати! Краще достойно вмерти, ніж недостойно жити. Честь дорожча за життя!

    16. УКРАЇНЦІВ ВІРИ ГРЕЦЬКО-ПРАВОСЛАВНОЇ У ЦЕРКВІ ПЕРЕКОНАНО, що вони були дикунами, і тільки в 988 році грецькі попи поробили їх культурними людьми. І тому вони (українці грецького православія) із вдячности зобов'язані (ось вже десять століть!) грецьке православіє любити більше, як самі себе, більше, як Матір-Україну.
    - Персія (Іран) - країна великої історії і культури. І мала вона рідну віру (науку Спітами Заратустри). Віра Заратустри - віра світла і добра.
    Мечем і вогнем було персів (іранців) у сьомому столітті навернено на віру Магомета. "Ви перси (іранці) були дикунами. Тепер, маючи пророка Магомета, ви стали культурними людьми і ви повинні любити Магомета більше, як самі себе, більше, як свою матір".
    Князь Святослав визнавав рідну віру України (Русі). Коли йому казали, щоб він прийняв грецьку ортодоксію, він відповідав - "Коли я прийму чужу віру, моє військо сміятиметься з мене".
    У війську України (Русі) було устійнене переконання, що той, хто зраджує віру батьків своїх, зраджує совість свою, сам себе осмішує. Хто не зраджує, той лицар, той є сам собою.
    Князь Святослав був лицарем. Він казав: гідність - душа воїна. Він ворогам казав: "Готуйтеся, іду на Вас!" Його батьківська віра учила його бути лицарем.
    Сьогодні археологи ствердили, що в 988 році Україна (Русь) була країною великої історії і барвистої хліборобської культури.

    17. УЧИТЕЛЮ ЛЕВЕ СИЛЕНКО, ВИ ПРОГОЛОСИЛИ РЕФОРМУ ДОХРИСТИЯНСЬКОЇ (РІДНОЇ ВІРИ) УКРАЇНИ (РУСІ).
    Ви кажете, що ніхто не має права рідну віру руйнувати. Коли вона (рідна духовна культура) має хиби, її треба світлими почуваннями душі і високими мислями удосконалювати. Удосконалювати, а не руйнувати.
    Ви кажете, що синові народу розум даний не на те, щоб він зраджував рідну віру народу свого, а на те, щоб він її боронив, облагороднював своїм благородним життям і славив своїми світлими подвигами.
    Здійснюючи реформу рідної віри України (Русі), Ви проголосили нові основи монотеїзму. Скажіть, що таке Бог у Вашому визначенні?

    - Слово "Дажбог" значить "Датель Буття". У санскриті слово "да" значить "дати", а слово "бгу" [1300] значить "буття". У слово "Дажбог" я вкладаю визначення основ монотеїзму, проповідуючи Рідну Українську Національну Віру.
    Індуси кажуть: Брагма, перси (іранці) - Агура Мазда, жиди - Ягве (Саваот), араби - Аллах, латини - Девус. У Рідній Українській Національній Вірі я кажу - Дажбог - Основа Першооснов Світу.
    Дажбог - Світла Духовна Сила, яка сама себе наснажує. Дажбог - Світла Духовна Сила, яка сама себе освітлює.
    Дажбог - Світла Духовна Сила, яка вічно діє в світі несвідомого і свідомого буття, свідоме перетворюючи у несвідоме, несвідоме - у свідоме. Свідоме і несвідоме буття тому є буттям, що воно створене і кероване Духовною Силою (світлою Енергією).

    18. БЕЗ ДАЖБОГА СВІТ НЕ БУВ БИ СВІТОМ?
    - Без Дажбога (без Світлої Духовної Сили) немає Минулого, Сучасного і Майбутнього. Коли б не було Дажбога (Світлої Енергії), атом перестав би бути атомом: космос став би кладовищем, властивості і форму якого людський розум ніколи не буде спроможний уявити. Космос у атомі і атом у космосі. Космос діє за законами атома. Атом діє за законами космосу.
    Життєстверджуюча рівновага в Сонячній системі, де живуть люди чарівної плянети Земля, керована Дажбогом.

    19. ЯК ВИНИКЛИ І РОЗВИНУЛИСЯ ВИЗНАЧЕННЯ "ЩО ТАКЕ БОГ" у релігіях Оріяни (України-Русі), Сумерії, Єгипту, Вавилону, Персії, Юдеї, Греції, Риму? І як виникли і оформилися поняття про непорочне народження Ісуса Христа і Христове воскресіння?
    - На ці питання я даю відповідь у працях "Заратустра, Бог і Біблія", "Будда, Бог і Євангелії", "Різдво Світла Дажбожого", "Великдень Світла Дажбожого", "Совість Історичної Науки", "Діяманти з Храму Світової Історії".

    20. ТОЧИТЬСЯ МІЖ ФІЛОСОФАМИ (вже майже три тисячі літ) непримирима боротьба за визначення, що було первинним - Дух чи Матерія?
    - Дух і Матерія - Ровесники. Первинною була Дія (Наддуховна і Надматеріяльна Дійсність), ім'я їй - Дажбог.
    Дух і Матерія - Ровесники. Вони є Діями Дійсности Дажбожої. Дажбог творить гармонійність між Духом і Матерією. Ровесники (Дух і Матерія) взаємозалежні і взаємотолерантні. Ніяким філософам не вдасться їх розсварити.

    21. ЗВІДКИ ПОХОДИТЬ ЖИТТЯ?
     - На питання "Звідки походить життя?" дадуть переконливу відповідь ті, які матимуть дані сказати, звідки походить півдуховна і півматеріяльна пульсація сили (енергії), і чому в атомі діють суперечливі сили - сили, які самі від себе залежні?
    Я кажу: першооснова, з якої виникла загадкова основа початку життя, прибула на Землю з Космосу, з незвіданих таїн світлої Дії [1301] (Дажбога), і в сприятливих умовах розвинулася. Еволюція керована діями Дажбожими, її треба вивчати, щоб знайти відповідь на питання, які хвилюють людину.
    Перші моделі основ початку життя ніколи людиною не будуть знайдені. Невгамовний людський розум створить десятки нових теорій про основи початку життя, та всі вони будуть тільки теоріями.
    Життя на плянеті Земля появилося більше як три міліярди років тому. Не можна казати, що воно неземного походження або земного.
    Вік життя (на Землі і в Космосі) людиною ніколи не буде визначений. Космос старіший як плянета Земля - молода дочка Космосу. Життя - Вічність, життя в Космосі було проявлене ще перед виникненням нашої Сонячної системи.
    Людина прагне вникнути у таїни Космосу, де є життя старіше за земне. І немає значення - увінчаються її прагнення успіхами чи ні. Головне, що під час цих прагнень людина розвиває і вдосконалює сама себе.

    22. УЧИТЕЛЮ ЛЕВЕ СИЛЕНКО, КОЛИ У ВАШОМУ ВИЗНАЧЕННІ ДАЖБОГ - АРХІТЕКТ СВІТУ, то скажіть, на яких основах побудований світ?
    - Дажбог - Датель Буття - дав буттю форму, вагу і дію, і поділив буття на Три Першооснови.
    Є народження рослини, є життя рослини і є будучина рослини. Зернина, впавши з колоска на землю, вмирає - не вмирає - вона проявляє себе в новому колоскові.
    Є народження людини, є життя людини і є будучина людини. (Людина вік свій проживши, проявляє своє життя в житті нової людини, у житті дітей народу свого - усі діти племени споріднені між собою).
    Є народження Сонячної системи (упорядкованости), є існування Сонячної системи і є будучина Сонячної системи. Народження Сонячної системи, існування Сонячної системи і будучина Сонячної системи - замкнене коло.
    Ми, вірні Рідної Української Національної Віри, ознаменовуємо форму, вагу і дію, ознаменовуємо Вічну і Нероздільну Триєдиність Світобудови знаменом Дажбожим, блискавицею (тризубом). Кожна з Трьох Первооснов по-своєму загадкова і велична. Вони нероздільні. Вони взаємно самі себе звеличують і самі себе вдосконалюють.

    23. УЧИТЕЛЮ, ВИ ПРОПОВІДУЄТЕ ЗНАННЯ ПРО БОГА. Учора сектантський пастор сказав мені, що він проповідує знання Бога. Чи це те саме?
    - Ні. Знання про Бога і знання Бога - два різні поняття. Знання про Бога творить людина. І чим в людини (чи в народу) вища культура розуму і вища культура душі, тим вищі в неї знання про Бога.
    Знання Бога ніколи не будуть людині відомі і зрозумілі. Тільки Бог знає те, що Він знає. Наприклад, є знання про Космос і є знання Космосу: який вчений (вірую- [1302] чий чи невіруючий) відважиться сказати, що він знає знання Космосу.
    Людина ще живе в епосі свого дитинства. І коли б їй сьогодні були передані знання Космосу, вона б загинула: її розум і її емоції не витримали б раптового надлюдського навантаження.
    Людський мозок затаює в собі могутні сили. Людина в майбутньому буде ними поступово (без раптового і надмірного навантаження) користуватися.
    Той, хто каже, що він проповідує знання Бога, справді проповідує не знання Бога, а свої знання про Бога.
    Але коли він вважає, що жидівський пророк Ісус є його Богом, то він може казати, що проповідує знання Бога.

    24. ЧОМУ ХРИСТИЯНСЬКА ВІРА НЕ ПОРОБИЛА НІМЦІВ РАБАМИ, а нас, українців - поробила? Хіба німці (англійці, або французи) віру християнську прийняли не так, як українці?
    - У оповіді "Українська Духовна Революція" та в оповіді "Україна (Русь), архиєреї грецької ортодоксії і татаро-монгольська орда" я даю, перечислюючи історичні події, відповідь на ці питання. Тепер візьму тільки один приклад. Німці прийняли християнську віру від римлян, увійшовши, як завойовники, до Риму. Німці зручно підпорядкували християнську віру державним німецьким інтересам. Українці, від греків прийнявши грецьку ортодоксію, себе підпорядкували грецьким інтересам, грецькій облудній церковній політиці.
    Хрещення України (Русі) стало для греків знаряддям духовного поневолення України (Русі). Хто поневолює твій дух, той робить тебе рабом.
    Грек-митрополит пам'ятає походи Олега, Ігоря, Святослава. І він всією душею ненавидить Україну (Русь). І він тепер, як верховний духовний провідник України (Русі) - ставленик імператора і патріярха Візантії, має мету: при допомозі віри Христової зробити з українця-русича смиренного раба грецької віри православної.
    Князь, щоб у Києві поговорити з греком (митрополитом - верховним владикою охрещеної України-Русі), йде з тлумачем.
    Грецька мова стала в Києві мовою святою. Мова ослав'янщених болгар стала в Києві мовою церковною. Мова українська (русичівська) стала в Києві мовою третьорядною, холопською, поставленою в принизливе становище.
    (Якщо мова - душа народу (і так є - бо немає мови, немає народу), то тоді хрещення скривдило душу народу. Образило гідність і розум народу. Чужу мову (грецьку, болгарську) в Києві хрестителі проголосили "мовою Божою, святою, церковною", а українську мову (душу народу) хрестителі поставили в становище мови приниженої, знеціненої, холопської, о, жорстокі архиєреї, не маючи національної моралі, ви хрещення проголошуєте справою принесення культури, світла, Божої істини в Україну (Русь), і не бачи- [1303] те тяжких ран, які завдало хрещення душі Українського народу).
    Щоб українець (русич) мирно жив у православній покорі, жив без віри в себе і без національної мети, треба знищити, треба спалити всі святощі рідної віри України (Русі).
    Він (українець-русич), утративши рідні святощі, осиротиться. Не знатиме, хто він, ким і чому поневолений. Він буде в неволі стогнати. Він буде нарікати на долю. Він буде сміло й по-анархічному бунтуватися, але він ніколи не покращить долі своєї, бо душа його контрольована греком-митрополитом "всея України (Русі)".
    Українці прийняли віру християнську від лютих ворогів. Віру прийняли, а волю - утратили. І як тільки піднімуться, як пробуджені велетні, щоб волю здобути, зразу треба йти на сповідь, і грек-митрополит у Києві їх висповідає, і вони знову вертаються до ярма. Що є? Їх переконано, що віра православна - головна ціль для християнина. У них приспана національна ціль, до якої б вони могли свої могутні сили спрямувати.
    Духовний раб, утративши здібність бути собою, каже: "Коли для греків грецька православна віра є доброю, то й для українців вона добра. Коли для римлян римська католицька віра є доброю, то й для українців вона добра. Коли для москвинів цар москвинський - добрий, то й для українців він добрий.
    Виходить так: коли грек каже українцеві, що грецька мова свята, а українська мова - холопська, і, коли для грека так вигідно, то чому українцеві має бути не вигідно, греки і українці - люди однієї віри грецько-православної.
    Духовний раб, обиватель, "торжествуючий хам", легкодухий "хохол" каже: "Хоч горшком назви, тільки в піч не саджай". Він не зносить Рідної Віри, він любить бути там, де надійний хліб, чарка, панахида, парахвіяльні мироносиці. Він уника національних обов'язків, бо вони непоплатні. Він боїться сміливого українського духа, бо з ним боряться москвини, попи, нігілісти, і він не хоче псувати з ними відношення. Він каже: "Коли іншим християнська віра помагає, то чому нам - ні? Мій син у Москві комуністом, поплатну працю має. Коли москвинам комунізм добрий, то й для мого сина - добрий. Коли мій син не знає української мови, то й не треба, безпечніше життя матиме". Така дрібнокорислива, низькопробна, пристосовницька, заробітчанська мораль у цього ворога Рідної Віри.
    Він сміється, що в жида є жидівська віра, і дивується, що "всі" є християнами, а жид не хоче бути християнином. Чому жид не хоче бути нежидом?

    25. ЗНАЧИТЬ Є ПАНИ-ХРИСТИЯНИ і Є РАБИ-ХРИСТИЯНИ?
    - Греки-митрополити (високопреосвященні владики (володарі) України (Русі) забороняли українцям-монахам у Києво-Печерському монастирі мати українську друкарню. Вони віру Христову використовували для закабалення і тримання в темноті українців (ру- [1304] сичів). Вони знищили старі священні письмена України (Русі) писані до 988 року, і вони навчили українців (русичів) вірити, що греки їм культуру принесли.
    Греки-пани християни. Пани-християни - творці християнських догм, творці християнських ритуалів і реформ. А українці - раби, християни-приймачі християнських догм, приймачі християнських ритуалів і реформ. Творці духовних вартостей (і так завжди було в історії і так завжди буде) домінують над тими, які від них віру чи інші духовні вартості приймають.

    26. ЯКА ТОДІ НАША РОЛЬ УКРАЇНСЬКА В ГРЕЦЬКО-ЛАТИНСЬКІЙ ЦЕРКВІ?
    - У грецько-латинській церкві пророками є жиди, а філософами, каноністами і адміністраторами - греки і латини, а смиренними парахвіянами - українці (русичі) та їм подібні вівці стада Христового. [1305]

    27. ЩОБ МИ, УКРАЇНЦІ, ПЕРЕСТАЛИ БУТИ РАБАМИ-ХРИСТИЯНАМИ, нам треба, взоруючись на німців, іспанців, москвинів, підпорядкувати християнську релігію державним українським інтересам.
    - Треба було про це думати в 988 році. Сьогодні - пізно. Сьогодні той, хто християнську релігію підпорядковує національним інтересам, нелюблений. "Є сьогодні інтернаціональні християнські секти люблені".
    Диктатор Франко носив при поясі револьвер обдекорований емблемою святого серця Ісуса Христа. Гітлер вважав себе християнином, і німецькі християни твердили: "Через Гітлера Христос став могутнім між нами, і тому націонал-соціялізм є справжньою християнською релігією в дії (А. Firey, "Cross and Swastika", 1938 рік, сторінка 12-та).
    Архітекти москвинського монархізму говорили, що через христолюбного царя Христос став могутнім. І тому москвинська монархія (і так думав і улюбленець деяких західних інтелігентів Фьодор Достоєвський) є справжньою християнською релігією в дії.
    Люди знають, що значить "християнська релігія в дії". Казати, що українці створять "християнську релігію в дії кращу, як німці, іспанці, москвини, значить шкодити українській справі. Кожний християнин вважає, що його "християнська релігія в дії є найкращою"; є воля переконань.
    Людство жде нових ідей. Жде апостолів оздоровлення і вдосконалення душі людської. Я вірю - геній Людства розвивається так, щоб кожний народ мав волю творити свої духовні вартості і їх вважати своїми святощами: там, де є святощі, є релігія.

    28. "ВАШ УЧИТЕЛЬ ЛЕВ СИЛЕНКО НЕ ВІРИТЬ, ЩО ВО ВИФЛИЄМІ БОГ НАРОДИВСЯ, Спаситель, значить - безбожник". Учителю, що братові-чужовірові відповісти?
    - Якщо "Бог народився", значить перед народженням Його не було. Якщо Бог "во Вифлиємі воплотився", значить Він перестав [1305] бути Богом. Якщо Він був Богом і людиною одночасно (Боголюдиною), то тоді Він страждав не як Бог, а як людина. Бог - Дух безтілесний, Бог не страждає. Якщо Ісус страждав як людина, то Він не може так, як Бог, спасати людей. Ісус як Пророк і Реформатор віри Мойсеєвої - милостивий і величний син народу Ізраелевого.

    29. ЧИ СПРАВДІ ІСУС НАРОДИВСЯ У ГРУДНІ? Чи в Ісуса були рідні брати?
    - П'ять тисяч років тому наші Прародителі святкували Різдво нового Сонця. Римляни у грудні мали веселопишні "сатурналії" - різдво Сатурна (Бога-Сонця). Щоб охрещених відхилити від свята Різдва Сатурна, архітекти християнізму у дні Різдва Сатурна почали відзначати дні Різдва Христового.
    (У Палестині взимку пастухи не перебувають у полі зі стадами. У "Євангеліях" не написано, в якому місяці був народжений Ісус. І точний рік народження Ісуса нікому не відомий).
    Маттей (13, 54-55) ясно пише, що Ісусова "мати зветься Марія, а брати Його Яків, Йосій, Симон, Юда". Ісус був найстаршим братом, "Він був первородним між многими братами" (До Римлян, 8, 29); Ісусові брати не визнавали науки Ісусової, тобто "Брати Його не вірували в Нього" (Іван, 7, 5).
    "Євангелії" писані були грецькою мовою. У грецькій мові слово "адельфос" уживається тільки у значенні фізичного (тілесного) брата, а слово "анефіос" - тільки у значенні "кузин".
    У "Євангеліях" точно визначено, що Яків, Йосиф, Симон і Юда були Ісусовими "адельфосами", а не "анефіосами". Ісус знав, що Його рідні (тілесні) брати глумливо ставляться до його науки, і коли Йому сказали, що мати і брати "стоять надворі" (Матей, 12, 47), то Він (Ісус), "простяг руку на учеників своїх і сказав: "Ось мати моя й брати мої!" Він учнів своїх любив більше, як рідних братів.
    Іван Франко визначив, що князь Володимир у 988 році здійснював хрещення України "з політичних причин". Треба знати, що імператор Константин з політичних причин у 325 році в Нікеї з єреями проголосив, що Ісус є Богом. І про це я детальніше оповідаю в об'явленні "Будда, Бог і Євангелії", в оповіді "Рим і Візантія - вони хреститимуть Україну (Русь)?"
    Частина християн вірить, що Ісус - це Бог, а частина християн вірить, що Ісус - це Христос (тобто, Помазаник). Усі на світі віри і віруючі повинні бути однаково респектовані. Тільки там є людяність, де є толерантне ставлення віри до віри.

    ЗО. УЧИТЕЛЮ, Я ПОЧАВ БРАТОВІ-ЧУЖОВІРОВІ ГОВОРИТИ ПРО ВАШУ НАУКУ. А він мені гнівно сказав: "Бійся Бога! Тебе Бог покарає. Лев Силенко - безбожник, Бога не боїться!"
    - Брат-чужовір, як видно по його словах, вірить, що Бог - це страшилище. І він "Богом-страши- [1306] лищем так заляканий, як дитина бабою Ягою. О, нещасний, він сам заляканий, ще й інших пробує залякувати. Прости йому. Він щонеділі співає "свят, свят, свят Господь Саваот". Є в семітів віра, що Господь Саваот панує над своїми рабами при допомозі залякування.
    "І глаголить Господь... "Страх мій пошлю поперед тебе і залякаю" (2 кн. Мойсея, 23, 27). Нічого дивного немає, що раб Божий, наприклад такий, як брат-чужовір, і живе заляканий Богом.
    Я кажу: Дажбог - це Блаженство. Дажбог нікого не залякує, нікого не карає, нікому болів не завдає.
    Дажбог - Свідомість Всесвіту. Дажбог - Світла Дія Вічности. Дажбог - Душевне Щастя. Я пророк Дажбожий, натхненний Дажбогом, несу Душі Народу мого Душевне Щастя, Рідну Українську Національну Віру проповідуючи.
    Кажеш, що мої люди за мою любов до них, мене тяжко зневажають? Моя любов до мого народу свята, і тому я терпеливо переноситиму всі болі, завдані мені моїми людьми, знаю я, що вони не знають, що їхні мислі і почування контрольовані чужими духовними силами, і я прийшов, щоб сказати їм про це.

    31. ВІДСТАЛИЙ НАРОД ПОЗИЧАЄ культуру в розвиненого народу. Хіба в цьому немає прогресу?
     - Коли відсталий народ попадає під вплив чужої розвиненої культури, він утрачає (свідомо, або несвідомо) почуття самопошани. Є два способи позичення культури. 1. Відсталий народ позичає собі чужу культуру (чужу релігію, чужу законність) і до неї молиться, і їй служить. 2. Відсталий народ позичає собі чужу культуру (чужу релігію, чужу законність) і її вільно підпорядковує ідеалам своєї незалежності. Мудрий народ тому мудрий, що позичене служить йому, а не він позиченому.

    32. ЛЕВ СИЛЕНКО ХОЧЕ ЗНИЩИТИ ХРИСТИЯНСЬКУ КУЛЬТУРУ УКРАЇНИ. Лев Силенко хоче знищити совєтську культуру України. Культуру треба шанувати, а не нищити.
    - Українську (дохристиянську) культуру України знищили архиєреї грецької ортодоксії, знищили по-вандальському, безжалісно. Християнську (грецько-ортодоксальну) культуру України жорстоко (по-вандальському) знищили москвинські большевики. Бачимо - культура нищить культуру.
    Щоб українці були культурними по-українському, а не по-грецько-православному чи по-совєтському, вони повинні творити свою самобутню культуру: чим більше вона буде самобутньою, тим більше вона буде цінною і величною і корисною для Людства.
    Українці, ставши грецько-православними, перестали творити свою самобутню культуру. Вони мали право на рідній землі творити тільки таку культуру, яку дозволяла цензура архиєреїв грецької ортодоксії. Очевидно, вислужлива, рабська, цензурована [1307] культура не має великої духовної цінности.
    (Знаємо: після хрещення України-Русі "зависла важка грецька цензура (...), яка поволі винищувала з руських рукописів багато з того, що грекам не подобалося, а вкладала додатки, видумані грецькими людьми на Русі" (М. Чубатий "Визвольний шлях", ч. З, 1979 р., Лондон).
    Експонати культури (культури створеної під наглядом грецької ортодоксії чи москвинського большевизму) лишіть потомкам своїм. І на експонатах напишіть: "Любі діти наші, ми творили цю культуру в неволі. Ви, ставши вільними, творіть нову (незалежну від чужих культур) справді самобутню культуру. Ви не маєте щастя погордитися нами. Зробіть так, щоб ми мали щастя погордитися вами".
    Тільки та культура, яка твориться на волі (без жодних чужих цензорів), піднімає в світі престиж України (Русі) і збагачує культурну скарбницю Людства.

    33. ВИ ПРОТИ ГРЕЦЬКОЇ ОРТОДОКСІЇ?
    - Грецька ортодоксія хай панує в Греції, і хай вона у Греції звеличує Грецію. Я кажу: для українців корабель грецької ортодоксії перестарілий. І коли українці на кораблі грецької ортодоксії вирушать в нове (тисячолітнє) плавання, сидітимуть на мілині. Я кличу українців будувати новий корабель - могутній корабель Рідної Української Національної Віри.
    Кожний добрий син народу хоче, щоб його народ був великим народом. І я хочу, щоб мій народ був великим народом: великий народ тому великий, що він не живе позиченою великістю. Він великий тією великістю, яку він сам творить у поті чола свого.

    34. ЧИМ ВИМІРЮЄТЬСЯ ВЕЛИКІСТЬ НАРОДУ?
    - Великість кожного народу вимірюється великістю його культури, очевидно, не позиченої, а рідної. Гордитися не своєю культурою, а чужою (позиченою чи накинутою), значить їхати на позиченому коні. Знаємо, що на позиченому коні далеко заїхати не можна.

    35. УЧИТЕЛЮ ЛЕВЕ СИЛЕНКО, чому Україні більше, як якійсь іншій країні, потрібна рідна релігія? І яку народи Европи матимуть користь з того, що в українців є рідна релігія?
    - Усім народам плянети Земля відомо, що Україна - країна виняткового багатства. Значить Україна - країна виняткова, і тому український народ тільки тоді буде могутнім народом, коли він матиме виняткову релігію - миролюбну рідну релігію.
    Україна, маючи рідну релігію, перестане бути знаряддям Ватикану, Польщі, грецької ортодоксії, Московитії. Ні Кремль в ім'я грецького православія, ні Ватикан в ім'я католицизму не будуть на Дніпрі святити мечі, щоб українці вбивали самі себе "за віру Христову".
    Народи, знаючи, що Україна - країна виняткової духовости (світ- [1308] лої релігійної толеранції), матимуть до неї виняткове довір'я. Усім стане відомо (і потім це ввійде у благородну традицію Европи), що Україна непідпорядкована жодним чужим релігіям. І тому жодна чужа релігійна сила не може її використовувати проти іншої чужої релігійної сили.
    Католицизм, протестантизм, грецька ортодоксія, юдаїзм, мусульманізм хотітимуть (і кожний у своєму інтересі), щоб Україна, як релігійно незалежна і толерантна, зайняла позицію справедливого миротворця-координатора, особливо в тих чи інших релігійних проблемах.
    Україна (у своєму інтересі), ставлячись до католицизму, так само, як і до грецької ортодоксії, протестантизму, юдаїзму, мусульманізму, започаткує давно в світі жданий новий, дійсно достойний стиль релігійної толеранції. І в цьому буде її світова (корисна для людства) моральна сила.

    36. ТІ УКРАЇНСЬКІ ІНТЕЛІГЕНТИ, які навчені служити Москві, а також ті українські інтелігенти, які навчені служити Ватиканові й Грецькій ортодоксії, пишуть у книжках, в часописах, що рідна віра України (Русі) була маловартісною, і Лев Силенко-Орлигора зле робить, що Рідну Віру оновлює і збагачує її новими мислями.
    - Я їм кажу: чим вартісніша в народі його рідна віра, тим вартісніший народ.
    Духовна вартість народу оцінюється духовною вартістю його рідної віри. Інтелігенти, які вважають, що рідна віра їхнього народу маловартісна, самі себе проголошують маловартісними інтелігентами маловартісного народу.
    Народ, який (з тих чи інших причин) не знає своєї рідної віри, нещасний. Він загубив свою метрику. Він не знає сам себе. Він не знає перводжерел своєї духовної культури. Хто не знає сам себе, той не має віри в себе. Хто не має віри в себе, той не має енергії відстояти себе.
    Я прийшов помогти тим українським інтелігентам, які не по-українському інтелігентні, вернутися до відродженої Рідної Віри. Вернутися до відродженої Рідної Віри значить вернутися до вільного духовного життя, вернутися до себе.

    37. Я БУВ В АНГЛІЇ. ПИТАЮ АНГЛІЙЦЯ: "Англія має релігію?" І англієць швидко (так ніби він відповідь мав вже давно готову) сказав: "Англія має релігію, її релігією є Англія".
    Учителю Леве Силенко, таку відповідь почувши, я згадав Вас: у Англії є рідна англійська національна віра, її ім'я - Англія.

    - Англієць відповів мудро.

    38. УЧИТЕЛЮ, ЧИ ВИ ОСУДЖУЄТЕ ТИХ, ЯКІ НЕ ВІРУЮТЬ У ВАШУ НАУКУ?
    - Коли б я осуджував тих, які не вірують у мою науку, я б принизив себе і тих, які вірують у мою науку. Я вчу: ніяка в світі віра не повинна проповідувати, що святість, любов, милосердя, праведність є тільки її власністю. Усі віруючі люди всіх релігій в світі мають однакове право на свя- [1309] тість, на любов, на милосердя, на праведність.
    Коли б я казав: "Віруватимете мені - спасетеся, а не віруватимете мені - будете осуджені", - я б сіяв ненависть між людьми, нетерпимість.
    Є такі християни, які вірять, що Ісус сказав: "Ідіть по всьому світі і проповідуйте євангелію усякому твориву. Хто віруватиме... та охреститься, спасеться, а хто не віруватиме, осудиться" (Марко, 16, 15-16). Виходить, що Ісус казав - вір мені, а ні - судитиму? Я не вірю, що євангелист Марко правильно передав слова Ісуса.
    Я не вірю, що в Ісуса було прагнення свої благі вісті (євангелії) накидати буддистам, індусам, конфуціоністам, заратустріянам, і їм казати, щоб вони хрестилися, а ні - суд.
    Чому буддисти мають бути суджені за те, що вони є буддистами? Чому індуси мають бути суджені за те, що вони є індусами? Ніхто нікого не має права осуджувати за ті чи інші релігійні переконання.

    39. МИ, УКРАЇНЦІ, В ЦЕРКВІ ГРЕЦЬКОЇ ВІРИ православної співаємо "Боже, нам єдність подай!", а Лев Силенко своєю рідною вірою тільки роз'єднує українців.
    - Ви співаєте, щоб Бог вам "єдність подав". Бог не роз'єднував українців, а коли Він (Бог) роз'єднав українців, то тоді роз'єднання українців є справою Божою, "усе бо від Бога", - кажуть архиєреї. Ви співаєте про єдність, а я творю єдність. Любити квіти і плекати квіти - дві різні справи. Співати про єдність і творити єдність - дві різні справи.
    У оповіді "Українська Духовна Революція" я кажу, що єдности ніхто нікому не дає. Єдність не падає з неба, її не можна ні купити, ні виспівати.
    Єдність живе в неписаних законах - в основі будуючого здорового характеру народу. Народ без єдности - значить народ без любови, без національної моралі.
    Чужі релігії в ім'я своїх інтересів роз'єднали українців ще перед моїм народженням. Я не прийшов роз'єднувати роз'єднаних. Я прийшов, щоб українців об'єднати у Святині Рідної Української Національної Віри. Ті, які хочуть, щоб українці були об'єднані біля Ватикану (та біля інших чужих сил), гніваються на мене.

    40. ЛЕВ СИЛЕНКО НОВУ ВІРУ ПРОПОВІДУЄ, може нова віра й добра, та я всім кажу, що я ні в що не вірю, і є багато таких, як я.
    - Людина, яка каже, що вона "ні в що не вірить", має слабу духовну енергію.
    Людина, яка вірить - вірить у силу своєї волі, у силу свого життя, у силу свого духовного ідеалу, є людиною наснаженої духовної енергії.

    41. ЧИ УКРАЇНЕЦЬ МАЄ В СЕБЕ ВІРИТИ з вірою в Дажбога чи без віри в Дажбога? Якщо з вірою в Дажбога, то - чому?
    - Дажбог - це Світла Мудрість. Дажбог - це світла Любов. Дажбог - це світла Правда. Українець, який вірить у себе з вірою в Дажбога, є духовно доско- [1310] налішим за того українця, який вірить у себе без віри в Дажбога. Духовно досконалі люди корисні для людства.

    42. Я, ПРАВДУ КАЖУЧИ, АТЕЇСТ: вірю, що ніякої віри непотрібно.
    - Якщо ти віриш, значить ти віруючий. Віра є те, в що ти віриш. Ти віриш, що ніякої віри непотрібно. Ти віриш, що потрібний атеїзм, щоб бути атеїстом. Коли б атеїсти поводилися, як люди, які не вірять у атеїзм, атеїзму б не було.
    Коли ти віриш в науку атеїзму, значить атеїзм є твоїм божеством. Немає значення, як ти своє божество називаєш - діялектичним матеріялізмом, атеїзмом, нігілізмом чи суб'єктивізмом.
    Ти тримаєш в себе вдома портрети (ікони) апостолів атеїзму. Ти читаєш їхні писання і шануєш їх за те, що вони тобі показали атеїстичну дорогу життя. Шануєш - значить здійснюєш поклоніння явне чи неявне. Коли інші моляться, ти стоїш мовчки - здійснюєш антимолитовну молитву.
    Баптист каже, що він не воює. Він проти будь-якої війни. Він вірить, що ніякої зброї не потрібно. Ні, баптист воює - здійснює відважний пасивний подвиг. Пасивний подвиг - зброя.
    Магаматга Ганді, вживаючи пасивну зброю (зброю непротивлення злові), переміг тих, які тримали зброю вогню і заліза.

    43. МИ, УКРАЇНЦІ-ХРИСТИЯНИ, МАЄМО багаті церкви і бідну національну свідомість і в цьому наше горе.
    - Багата церква - значить багатий дім, дім молитви. Якщо ви у церкві стоїте лицем до святощів Візантії, Ватикану, Юдеї, а спиною стоїте до святощів України, у вас ніколи не буде національної свідомости. Ваша свідомість є такою, якою є ваші святощі - житіє візантійських святих ви краще знаєте, як житіє синів України (Русі), які полягли на полі брані, щоб жили ви.

    44. ЧОМУ ГРЕЦЬКО-ПРАВОСЛАВНА ЧИ КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА не дає українцям національної свідомости?
    - Грецько-православна чи католицька церква не може дати українцям того, чого вона не має, і ви за це не гнівайтеся на неї.

    45. З ЧОГО РОДИТЬСЯ НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ?
    - Кожний народ (народ, який має національну мораль) гордиться святощами Вітчизни. З вірної любови до святощів Вітчизни, з вірної любови до Бога батьків ваших у вас самонародиться віра в себе, у вас самонародиться почуття національної свідомости. Національна свідомість - значить національна гідність.

    46. УКРАЇНЦІ, РОЗУМ ЯКИХ КОНТРОЛЬОВАНИЙ ВАТИКАНОМ, підохочено прагнуть до Ватикану приєднати тих українців, розум яких контрольований грецькою ортодоксією.
    " Довгі століття між українцями точиться духовна й кривава боротьба під гаслом "Яка віра найкраща?" І ця боротьба, чужими майстрами інспірована, роз'єднує і ви- [1311] снажує українців, і відхиляє їх від національної боротьби за волю Вітчизни рідної. Скажіть, Учителю Силенко, все ж таки, яка віра найкраща?
    - Що таке віра? Є десятки відповідей на це питання. Я вчу, що віра - творча святість душі. Ми, українці Рідної Української Національної Віри, маємо свою душу і свою в ній творчу святість.
    Ми не сваримося, яка віра найкраща. Сваритися, яка віра найкраща, значить проголошувати себе людьми малої духовної культури. Греки вірять, що грецька віра православна - найкраща віра. Латини вірять, що латинська віра католицька - найкраща віра. Ми, українці Рідної Української Національної Віри, віримо, що Українська Віра - найкраща віра.
    І справді так є: для жида жидівська віра - найкраща віра. Для індуса індуська віра - найкраща віра. Для японця японська віра - найкраща віра. Для араба арабська віра - найкраща віра. Якщо кожний вірить, що його віра найкраща, значить усі віри найкращі, і, щоб у світі віра з вірою не ворогували, з цим треба погодитися.
    Вівці, які між собою сваряться, яка для них мати найкраща (ведмедиця чи вовчиця), мають думання спрямоване на хибну дорогу. Їм треба терпеливо (бо вони дуже вразливі) сказати, що і в них є мати, і рідна мати для них є найкращою матирею. Коли вони не погодяться з цією правдою, значить у них збочений інстинкт самозбереження, їм треба оздоровитися.

    47. ЧИ КОЖНИЙ УКРАЇНЕЦЬ, ЯКИЙ ВИКОНУЄ ІНТЕЛІГЕНТНУ ПРАЦЮ, Є УКРАЇНСЬКИМ ІНТЕЛІГЕНТОМ?
    - Латинське слово "інтелект" значить "розум". Усе залежить від того, ким вихований розум, і на яку дорогу він спрямований.
    Ті українці-інтелігенти, які виховані Москвою і служать Москві, є москвинськими інтелігентами. Походження у них українське, їдять вони хліб український, а духовність у них неукраїнська. Незважаючи на те, що духовність у них неукраїнська, вони є неблагонадійними людьми Московитії. Вони є неблагонадійними людьми тому, що в їхній душі інколи бурхливо проявляється болісне огірчення, що Москва обкрадає їхню Матір-Україну.
    "Розум ваш, а який напрямок мислення повинен мати ваш розум - це справа партії, ми, ваші старші брати, дали вам Леніна. Тільки той українець є достойним українцем, який любить Москву більше, як Україну", - так москвини прополоскують мізки українцям москвинського виховання.
    Ті українці-інтелігенти, які виховані грецькою ортодоксією чи католицизмом, є грецько-ортодоксальними, католицькими інтелігентами. Походження у них українське, їдять вони хліб український, а духовність у них неукраїнська. Незважаючи на те, що духовність у них неукраїнська, вони є неблагонадійними людьми Ватикану чи грецької ортодоксії.
    Вони є неблагонадійними людьми тому, що в їхній душі інколи бурхливо проявляється болісне [1312] огірчення, що архиєреї Ватикану чи грецької ортодоксії їх вважають другорядними християнами і зневажливо ставляться до Матері-України.
    "Душа ваша, а які мають панувати святощі у вашій душі - це справа істинної віри нашої. У наших школах ваш розум вихований. Ви любіть католицизм, любіть грецьку ортодоксію більше, як Україну. Ви наші християни і тому служіть нам в ім'я Господа Бога Ісуса Христа", - так архиєреї прополоскують мізки українцям грецько-православного і католицького виховання.
    Тільки той українець-інтелігент є українським інтелігентом, який на перше місце ставить українські справи, а на друге - чужі. Без такої української інтелігенції Україна ніколи не буде українською.

    48. УКРАЇНЦІ ВЖЕ ЗВИКЛИ ДО ТОГО, ЩО УКРАЇНСЬКІ ІНТЕЛІГЕНТИ СЛУЖАТЬ МОСКВІ, служать Ватиканові, служать грецькій ортодоксії, і за вірне служіння отримують титули, життєві вигоди, грамоти.
    Служіння чужим святощам у нас модне. Служіння чужим святощам вже творить частину нашої національної культури, традиції, історії і слави. І з цим треба примиритися. І треба заборонити отому Левові Силенкові-Орлигорі (і де він взявся?!) ширити Рідну Українську Національну Віру.
    - Бідний мій народ. Він вже звик бачити свою інтелігенцію рабською. О, коли б інтелігенція подостойнішала і перестала служити силам ворожим Україні, і почала служити рідному народові - народ би з радости заплакав. І уквітчав би свою достойну інтелігенцію вінками слави золотої, обдарував би її найпочеснішими титулами і створив би для неї життєві вигоди.
    Дивіться: українці, які віддано люблять Україну, віддано люблять мене, вони створили (самі тяжко працюючи) для мене життєві вигоди, вони щиро славлять мене і щиро боронять мене. Вони кланяються мені, що я звільнив їх з духовного рабства і показав їм світлий шлях Рідної Української Національної Віри - шлях Священного Самопізнання.
    Я кажу: боротися за волю і в цей же час практикувати філософію рабства, значить боротися за волю по-рабському. Хто по-рабському бореться за волю, той ніколи її не здобуває. Національні визвольні змагання (якщо вони контрольовані архиєреями чужих релігій) - справа безнадійна.
    У старих аналах можна прочитати такі слова: "У рабського народу рабські провідники, і тому, що вони підпорядковані чужим духовним силам, їх можна купляти, і при їхній допомозі гнітити їхній народ".

    49. УЧИТЕЛЮ ЛЕВЕ СИЛЕНКО, у церквах грецької ортодоксії, до яких належать мої брати, висять позолочені приманливі ікони.
    Наприклад, висить ікона (образ) Небесного Отця (Саваота) з обличчям старого грека і в одежі грецького аристократа. Чому Небесний Отець (Саваот), який є [1313] Творцем і Неба, і Землі, і людини, і всього живого, одягнений у грецьку одежу, і дехто вважає це святим законом віри православної?
    - Ікона (образ чи ідол) Небесного Отця (Саваота), до якого моляться твої брати, - це церковний мистецький твір грецької уяви про Бога. І, коли цей твір талановито виконаний, значить греки талановиті малярі.
    Є християни, які осуджують поклоніння іконам. Є християни, які поклоняються іконам і кажуть, що немає значення, у який одяг вбраний Саваот (Отець Небесний). Ні, одяг - справа не другорядна. Наприклад, коли б папа римський появився у церкві в одязі мусульманського шейха, католики подумали б, що з папою щось сталося.

    50. УЧИТЕЛЮ, Я ЧИТАЮ "МАГА ВІРУ" і в мене створюється враження, що на Вашу думку в дохристиянській вірі України (Русі) все було ідеальне, перфектне, впорядковане. Чи справді так було?
    - Ні, в дохристиянській вірі України (Русі), не зважаючи на те, що вона була вірою світлою, радісною, стародавньою, не все було ідеальне, перфектне, впорядковане.
    А хіба в сьогоднішній, наприклад, католицькій вірі все ідеальне, все перфектне, все впорядковане? Ні, непомильних творінь немає. Той, хто себе проголошує непомильним, робить одну з найбільших помилок у своєму житті. У великих людей великі помилки, у малих - малі: хто вміє сам виправляти свої помилки, той вміє сам себе вдосконалювати.
    Шлях самопізнання і самовдосконалення - це шлях, на якому людина виправляє свої помилки.
    "А як тоді вірити великим людям, коли у них великі помилки?" Шануйте великих людей за їхній великий світлий розум, за їхні великі світлі труди і натхненні подвиги. А за помилки не дуже бийте їх: їхні помилки їх б'ють і без вас, і часто б'ють безпощадно.

    51. Я НАРОДИВСЯ, ВИРІС, МАЮ ДІМ, ЖІНКУ, ДІТЕЙ, маю працю і добрі харчі. Отже, живу своїми приватними радощами і болями. Ніякими українськими справами не цікавлюся. І навіть Рідною Вірою не цікавлюся, бо вважаю, що Рідна Віра - приватні радощі і болі Лева Силенка, і хай він ними цікавиться.
    - Хіба краса життя людського полягає в тому, щоб мати такі самі радощі й болі, як і в скотини? Скотина родиться, росте, має лігво, жінку, дітей, має працю і добрі харчі.
    Це правда: Рідна Віра - мої приватні радощі і болі, і я кличу до себе таких, які хочуть, щоб Рідна Віра і для них була головною приватною справою життя.
    Приватні справи (такі приватні радощі і болі), які має скотина, не є злі. Але людина тому й є людиною, що в неї є високі духовні ідеали, в ім'я яких вона живе і в ім'я яких виховує дітей, щоб їм належало їхнє майбутнє.

    52. СИЛЕНКОВА ВІРА НЕ Є ВІРОЮ, бо вона основана на розумові і науці. Віра є там, де ві- [1314] руючі керуються не розумом, не наукою, а почуваннями душі.
    - Я високо ціную почування душі. Високо цінуючи почування душі, кажу: віруючі, які не визнають сили розуму і сили науки, і керуються тільки почуваннями душі, без потреби осліплюють свою віру.
    Я не в'являю віри без розуму. Вір, не думаючи: почнеш думати, станеш грішником, розділиш долю Івана Гуса. Я кажу: вір, думаючи. Без розуму немає не тільки віри, а й людини. Якщо з голови людини забрати мозок і при допомозі апаратів підтримувати її життя, вона житиме довго, але вона (людина) буде рослиною: нічого не знатиме про своє життя.

    53. ЧИ Є ГРІХ? ЯКЩО Є ПЕКЛО, ТО ДЕ ВОНО?
    - Є гріх. Гріх є там, де є торгівля совістю, любов'ю, волею, переконнями, вірою, вітчизною, людьми. Пекло є в душі тієї людини, яка здійснює гріх.

    54. УЧИТЕЛЮ ЛЕВЕ СИЛЕНКО, у Вашій науці більше говориться про справи земні, а менше - про справи небесні, чому?
    - Є такі духовні вчителі, які кажуть віруючим: "Не дбай про земне, дбай про небесне. У царстві небесному - порядок. На землі - безладдя".
    Є думка - справи небесні упорядковувати легше, як земні. Ніхто з Небесного Дому не повертався на землю і не оповідав, як там є.
    Я кажу: той, хто живе на землі, повинен себе присвятити справам облагороднення земного життя. Живу я на землі, щоб покращувати земні справи народу мого, а коли помру і піду в Царство Духа Предків, буду там гордитися, що земне життя не промарнував. Тільки достойним (духовним і тілесним) земним життям можна достойно звеличувати життя небесне.

    55. УЧИТЕЛЮ, СКАЖІТЬ, ЧИ В РІДНІЙ ВІРІ ВИ ВИЗНАЧУЄТЕ, ЩО ДАЖБОГ МАЄ ОБРАЗ?
    - Дажбог має образ. Образ Дажбога - це Світла Любов. Образ Дажбога - це Світла Правда. Образ Дажбога - це Світла Мудрість. Образ Дажбога - це Вічність і Безмежність.
    Образ Дажбога не можна намалювати тому, що обмежена людська уява не може збагнути Вічности і Безмежности. Той, хто малює образ Дажбога, справді не малює образ Дажбога, а тільки при допомозі малюнка маніфестує свою уяву про Дажбога. Я не раджу в святинях ставити образ Дажбога.

    56. Є ДУМКА, ЩО ТЕПЕР ДОБА атома, науки, техніки, ніхто вірою не цікавиться. Не розумію, чому Лев Силенко проповідує не українську політику, а - віру?
    - Усе залежить від того, хто і які робить визначення віри. Політика - це тільки одна з частин віри. Немає віри без політики і немає політики без віри.
    Є віра забобонна, яка зневажливо ставиться до науки і техніки. Є віра світлоносна, яка звеличує науку і техніку. Є віра толерантна. Є віра, яка нетолерантно ставиться до іншої віри. [1315]
    Є віра, яка тримає народ у рабстві і темноті. Є віра, яка визволяє народ з рабства і дає народові найсучасніші знання. Є віра з Богом. Є віра без Бога.
    Є віра національна. Є віра інтернаціональна. Ні, не має значення, яка доба (доба атома чи кам'яної сокири) - людина не може жити без віри в себе, людина не може жити без віри у світлі ідеали. Людина не може жити без обоження Світла, Краси, Любови, Відваги, Мудрости, Сили, Вірности, Правди. Де обоження, там святість. Де святість, там обрядність. Віра - це обоження, святість, обрядність, і головне - самопізнання, самовдосконалення праці розуму і почувань.

    57. ЧИ ВІРУ В СВІТЛУ ПРАВДУ МОЖНА ЗВАТИ ВІРОЮ?
    - Я вже говорив, що віра є те, в що ти віриш. Українці до 988 року вірили у світлу Правду, вірили у життєдайне Добро, вірили у свої визначення Справедливости. Вони вірили в себе, в свої духовні сили. Вони мали свої розуміння Бога.
    Князь Володимир відібрав в народу віру в себе і примусив народ вірити у грецьку ортодоксію, у грецькі мощі (кості), в грецькі ікони, в грецьку совість.
    Грецька ортодоксія (грецька віра в правду і грецьке розуміння правди) прищепила моєму народові байдуже ставлення до власної долі, бо "все залежить від Христа", прищепила моєму народові байдуже ставлення до рідної державної влади, бо "всяка влада від Бога".
    Я прийшов, щоб оправдати без вини жорстоко осуджену правду України (Русі), і поновити її в правах. Я прийшов, щоб народові повернути віру в себе - віру в світлу Правду. Тільки в рідній вірі народ може вільно розвивати культуру свого чуття і мислення.

    58. Є ВІРИ, В ЯКИХ ВИРАЗНО ВИЗНАЧЕНО, непорушною догмою освячено, що Бог - це Отець Небесний. Чому люди звуть Бога отцем? Скажіть, Учителю, чи у Вашому визначенні Дажбог - Він чи Дажбог - Вона?
    - Я вірю, що Дажбог - Основа Першооснов Світу. Хіба Основа Першооснов Світу має стать? Дажбог - Правда, хіба Правда має стать? Дажбог - Любов, хіба Любов має стать? Дажбог - Мудрість, хіба Мудрість має стать? Дажбог - Вічність і Безмежність.
    Учора був матріярхат, мати була головою родини. Сьогодні патріярхат - тато - голова родини. Діти плянети Земля, думаючи земними законами і родинними поняттями, самі створили віру, що крім земного тата, є ще й Небесний Тато. Якщо ця приємна думка облагороднює людину, її треба вітати.
    Я кажу, що тато і мама в родині рівноправні. Дажбог - Тато, Тато в значенні Датель Буття і Дажбог - Мама, Мама в значенні Дательки Буття. Дажбог, як Тато, проявляє себе в чоловічому роді і Дажбог, як Мама, проявляє себе в жіночому роді. Дажбог Всюдисущий, Дажбог Всевічний, Дажбог Всесвітлий, Дажбог Всемогутній. [1316]

    59. УЧИТЕЛЮ, ВИ КАЖЕТЕ: "Я В ДАЖБОГОВІ І ДАЖБОГ У МЕНІ". Чи кожний українець може так казати?
    - Усі ми люди одного плоду (племени), і Дажбог всіх нас поміщає в світі своєму. Та тільки в душі тієї людини є Дажбог, яка Його любить і для Нього живе.
    Зрозуміліше кажучи: усі ми українці й Україна всіх нас поміщує в світі своєму. Та тільки в душі того українця є Україна, який її любить і для Неї живе. Той українець, який поміщається в світі України, але в душі своїй України не має, відщеплюється від кореня свого і щезає в безвісті.

    60. ВИ ЛЕВ СИЛЕНКО? Хто Вас вибрав, щоб Ви відроджували Рідну Віру України (Русі) і творили українську філософію?
    - Я вірю: Дажбог - це Сила (Дія), незнищима всюдисуща Сила. І ця Сила вибрала мене, Силенка, і опромінилася в душі моїй, і заволоділа розумом моїм - я їй підвладний.

    61. УЧИТЕЛЮ, У ВАШІЙ НАУЦІ з силою самобутньою проявлена незалежна духовність України (Русі). Звідки це взялося у Вас?
    - Людина отримує у спадковість (від предків близьких і далеких) не тільки риси обличчя, колір очей, властивості крови, а й властивості чуттів, спостережень, мислення.
    Незалежна, самоутверджуюча духовність киян, які жили тисячу років тому, успадкувалася в природі мого "я", і силою світлою і вільною озвалася.
    Поведінку (манери) моїх емоцій, розуміння, уявлення, пізнання, спосіб реагування на оточення, напрямок думок, ставлення до рідної землі я отримав у спадковість від предків моїх. Усе мною отримане від предків проявляється у моїй науці і, незалежно від того, чи я буду всіми осміяний, всіми забутий, чи всіми шанований, я завжди і всюди залишуся таким, як є, інакшим бути я сил не маю і хотінь не маю: я в Дажбозі і Дажбог у мені.

    62. УЧИТЕЛЮ ЛЕВЕ СИЛЕНКО, у Вас є вислів: "Прислухаюся до мови душі моєї". Що Ви чуєте у душі своїй?
    - У душі моїй я чую мову предків моїх. І я сьогодні ясно бачу літній день 988 року: відбувається глузування над душею народу мого. З жалю - сльоза на очах моїх. Я плачу. Плачу так, як плаче дитина, в якої злії люди забрали рідну матір.
    Між моїми сльозами і сльозами матерів і дітей, які бігли берегом Дніпра з розпачем в душі і плакали-благали: "Виходь", тобто, "Видибай, Боже, видибай!" - містерійна єдність. Є спільний душевний біль. Є несказанна тривога, що Бог України (Русі) зневажається.
    "Глупі матері і діти плачуть за Богом України (Русі)".
    Ні, той, хто оплакує зруйнований жертовник віри батьківської, не є глупим. Він оплакує волю, незалежність, святість землі рідної. Зруйнуйте гніздо пташине, і хоч на дереві й гнізда вже не буде, буде над деревом кружляти пта- [1317] шина, об гілля крильми битиметься, оплакуватиме гірку долю свою.
    Інстинкт волі (інстинкт духовної незалежности України (Русі) я успадкував від тих предків моїх, які в 988 році життя віддали, обороняючи батьківську віру, її осміяну, принижену, до стовпа ганьби прив'язану, обкидану болотом грецької ортодоксії, я оплакую сльозами душі моєї, я осміяне обороню, я принижене прославлю, я оганьблене осіню, я болотом обкидане обмию - я нікому не дозволю умертвляти віру (совість) України (Русі).

    63. УЧИТЕЛЮ, МЕНІ ШКОДА ВАС.
    - Ні, не шкодуйте мене, бачачи сльозу на очах моїх. Я щаслива людина, я маю дуже добре тілесне й душевне здоров'я. Я ніколи не був у шпіталі - ще ніяка хвороба не псувала настрою мені, я походжу зі здорового і довговічного селянського роду. Я чую юнацьку легкість у моєму тілі, хоч я вже не є юнаком, я маю веселу вдачу, праця - радість моя, я люблю жити, щоб жив мій народ.
    Я вірю, кращі сини і дочки мого народу поможуть мені втілювати в життя священний світогляд духовної незалежности України (Русі), ім'я йому - Рідна Українська Національна Віра. [1318]


    На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
     На титульну сторінку      Покажчик       Зміст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  2 Мага Віра

На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
         На титульну сторінку      Покажчик      Змiст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  

Мага Віра
П'ятдесятий день


ЯК ДВОЄВІР'Я ПРИГНОБЛЮЄ ДУХОВНІ СИЛИ НАРОДУ?

    1. УКРАЇНСЬКІ ЕТНОГРАФИ ВИЗНАЧИЛИ, що "Без належного знання дохристиянських вірувань, годі зрозуміти історію Української культури та літератури, як давньої, так і нової, бо вона завжди оперує з народними віруваннями, обрядами, переказами, піснями і таке інше".
    Без належного знання рідної віри України-Русі українець-русич не може правильно зрозуміти себе. Не може правильно знати, хто він є? Українська культура і література відображають історію розвитку Української Національної Свідомости. Відображають особливості вдачі Українського Єства. Правильна Національна Свідомість там, де правильне розуміння історії нації. Де Форма і Зміст життя народу узгоджені.
    У національній культурі (і так було, є і буде) визначений духовний рівень нації. Визначені шляхи творення національної самосвідомости. Знаємо: людина родиться два рази. Перший раз - тілесно, другий раз - духовно. Нація, яка має повноцінну національну культуру, спроможна виховувати повноцінних синів і дочок. Повноцінна національна культура ознаменовує самобутній (справді самобутній) стиль життя нації. Культура зріднює народ, ощасливлює, одухотворює і облагороднює тоді, коли вона повноцінна: рідна Формою і Змістом.
    (Слово "форма" значить "вигляд". Форма не є додатком до Змісту. І Зміст не є додатком до Форми. Між Формою і Змістом (при нормальних обставинах) панує узгодженість. Форма бере участь у творенні Змісту. А Зміст - у творенні Форми. Коли Зміст і Форма узгоджені, тоді по Змісту можна пізнати Форму, а по Формі - Зміст.
    Людина - її Форма і Зміст узгоджені, злагоджені. Злагодженість значить гармонійність, погодженість, одностайність. Якщо б людина мала кінцівки такої форми, як лапи в лева, вона б не була людиною).

    2. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ПІЗНАЄТЬСЯ ПО ЗМІСТУ її СВІТОГЛЯДУ. Світогляд - усталений погляд на життя, людей, Бога, віру, природу, мислення, почування. Світогляд - невидимі окуляри, крізь які людина дивиться на світ, на себе й людей.
    Світогляд українця-русича самобутньо формувався тисячоліттями. Формувався на основі набутих знань життя, творчих досвідів і навиків. І збагачувався моральними, релігійними й естетичними якостями. [1319]
    Є різні світогляди. Наприклад, світогляд ескімоса відрізняється від світогляду папуаса. (Підсоння, спосіб здобування харчу, географічні особливості віддзеркалені в світоглядах племен). Грек епохи Олександра Македонського світоглядом відрізнявся від грека епохи Константина (засновника Константинополя). Українець-русич епохи царя Святослава Ігоровича світоглядом відрізнявся від українця-русича епохи гетмана Богдана Хмельницького.

    3. ЖИТЕЛЬ КЕНІЇ І ЖИТЕЛЬ ШВЕЦІЇ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ФОРМОЮ (ВИГЛЯДОМ): будовою черепа, носа, губ, волосся. І відрізняються змістом - поглядом на життя, складом психічних особливостей, життєвих досвідів і навиків.
    Кенійська культура (духовна і матеріяльна) особливо дорога для Кенійця тому, що вона Кенійська Формою і Змістом. Кенієць в Кенійській культурі записаний і Кенійська культура записана в Кенійцеві. Жителям Швеції не треба приймати Кенійської культури. І не треба жителям Кенії приймати Шведської культури. Найприродніша (найтиповіша, найкорисніша і найдорожча) культура для народу та, яка самобутньо створена - культура рідна Формою і Змістом.
    Якщо слово "культура" значить "обрядність", "виховання", "освіта", то попи (отці) православія грецької віри, які кажуть, що "українці мають візантійську культуру", зневажають Українців. Культура - обрядність життя, Форма і Зміст народної здібности, до культури належить уміння зберігати надбання попередніх поколінь, і надбання (надбання духовної і матеріяльної культури) поліпшувати.
    Між духовною культурою (вірою, мораллю, звичаями, обрядами, законами, світоглядовими поняттями) і матеріяльною культурою (знаряддями праці, ужитковими речами, спорудами, технікою (вози, упряж, зброя)), якщо народ має повноцінне життя, панує узгодженість, гармонійність.
    Форма і Зміст духовно-матеріяльної культури залежить від складу характеру народу. І (як я вже сказав) від особливостей підсоння й землі, де народ живе. У жителів Синаю не може хліборобська культура так буйно розвиватися, як у жителів Наддніпрянщини.

    4. І КОЖНИЙ НАРОД (КОЖНЕ ПЛЕМ'Я, НА ЯКІЙ БИ ЧАСТИНІ ПЛЯНЕТИ ЗЕМНОЇ ВОНО НЕ ЖИЛО) ВХОДИТЬ В ІСТОРІЮ ЛЮДСТВА ЯК ТВОРЕЦЬ СВОЄЇ КУЛЬТУРИ. Народ, який не має своєї культури, не займає місця в історії Людства. А коли й займає, то як народ, який сам себе (з тих чи інших причин) ще не проявив. Ще не висловив творчости свого "я".
    Знаємо: найвідсталіші племена мали свою культуру, їхня культура була такою, який був рівень їхнього духовного і матеріяльного життя. Самобутня культура (малорозвинена чи високорозвинена) - найвартісніший скарб того народу, який його створив. Ма- [1320] ла і висока культура - визначення умовні; мале - високе, високе - мале. Високе стає низьким, коли воно жорстоко ставиться до малого. Мале стає високим, коли воно вміє само себе вдосконалювати і збагачувати. І не хоче бути рабом чужоземної святости.
    Кожний народ хоче бути народом достойним. І, керуючись цими природніми почуваннями, народ сам розвиває і сам береже (і часом ціною життя) свою культуру (культуру рідну Формою і рідну Змістом). Коли з достойних народів (з народів самобутньої культури) складатиметься Людство плянети Земля, буде панувати між народами духовне, моральне і політичне здоров'я.

    5. "МИ, УКРАЇНЦІ, НАРОД ЗДІБНИЙ"; "НІ, НЕ ЗДІБНИЙ!". "ЧОМУ?" Духовні лідери, які очолюють життя Українців-сповідників християнізму греко-латинської інтерпретації, речуть, що "Українцям принесло культуру християнство". Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі "Візантія і Україна" (стор. 10) заявляє так: "Увесь наш український дух як народу, усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія. Уся ця культура - православна. Заберіть від українців православний візантинізм, і вони стануть нагими, як мати народила!" Тобто - народом без культури!
    (Митрополите Іларіоне (Огієнко), духовний батьку українців православія грецької віри, ви тримаєте в руках патерицю з двома гадючими головами (символ грецького божка Ескулапа). Ви одягнені в грецьку (в даному випадку візантійську) культуру: ризи, митра, епітрахиль. У вас візантійські духовні назви: літургія, парастас, антимінс, псалтир. Справді, коли забрати у вас культуру, прищеплену Візантією, то ви будете "нагими, як мати народила!". Але ви не є Український народ! Ви є тільки єрей (жрець) православного візантинізму).

    6. НАРОД, ЯКИЙ ЖИВЕ З ПРИЩЕПЛЕНОЮ КУЛЬТУРОЮ (з ворожої чужини привезеною), неповноцінний. Він не по-своєму (не відповідно до свого бажання й уподобання) культурний: не живе він духовними якостями такими, які б відповідали вдачі його єства. Народ, який не має самобутньої культури і живе, користуючись культурою чужою (прищепленою "вогнем і мечем"), ще не є народом.
    ("А Америка?" США, засновані англійцями, мають англійську культуру, якій підлеглі культури різних етнічних груп. Мехіко має іспанську культуру, якій підлегла мехіканська культура. Візантія плянувала повністю візантиїзувати Україну-Русь, та її плян знищили хан Батий і Магамет 2-й).
    Я ставлю питання: якщо ми, українці, народ здібний, то чому не паленіємо з сорому, кажучи, що культуру прийняли від чужинців? У здібного народу є здібність (і є благородне хотіння) бути творцем своєї культури). Коли ми народ здібний, а культуру маємо чужу (прищеплену, візантійську), значить ми духовні раби. [1321]
    (Візантія, навертаючи той чи інший народ на православіє, безпощадно нищила його рідну культуру. І прищеплювала йому культуру чужу (візантійську). Той, хто мав візантійську культуру (візантійську духовність), вважався підданим Візантії. Митрополити і єпископи України-Русі вважали себе слугами патріярха; а патріярх же був підлеглий імператорові Візантії).

    7. АРХЕОЛОГІЯ, ІСТОРІЯ СЬОГОДНІ ДОВЕЛИ, що Українці - творці (чи співтворці) бриліянтної культури, яка бере свої початки ще з часів Протоевропейських. І про це обгрунтованими доказами істориків Англії, Франції, Італії, Індії я говорю в "Мага Вірі".
    Археологи відкривають нові й нові знахідки: скарби культури Оріяни (України-Русі). І повідомляють: "Уже понад півстоліття археологами на території України розкопуються залишки однієї з найцікавіших цивілізацій давнини - Трипільської культури.
    "Племена, котрі створили цю культуру, жили в 4-3 тисячоліттях до нашої ери на великих територіях від Дунаю до Десни. Назва Трипільської культури походить від села Трипілля, що за 40 кілометрів від Києва.
    "Поселення, досліджуване нами в районі нинішнього села Майданецького, - оповідає керівник наукової експедиції Інституту археології Академії наук України Н. Шмаглій, - розкинулося на площі в три квадратних кілометри. Воно мало чітке планування. Житла розміщалися по 12-15 еліпсах.
    "Ремесло - важлива ознака міста. Тут найбільшого розвитку набули ткацтво і гончарство. Велика кількість чудової розписної кераміки, глиняні статуї і залишки ткацьких верстатів у житлах досить яскраво підтверджують це.

    8. "ТЕПЕР ПРО САМІ ТРИПІЛЬСЬКІ ЖИТЛА. Від них залишилися тільки шари обпаленої глини, бо поселення загинуло від пожежі. Працівникові експедиції К. Зіньковському вдалося схематично відновити тип жител. Вони являли собою глинобитну будівлю з вертикальним розвитком у два-три поверхи. Площа окремих жител досягала в плані 500 і більше метрів.
    "Методом дешифрування аеро-фотознімків у районі села Майданецького виявлено своєрідні плями рослинності, що формувалися в концентричні еліпси. Що це? Експедиція перевірила й утвердила, що це Трипільське поселення. Крім того, на цьому поселенні вперше у Світовій і Вітчизняній практиці проводилась детальна геофізична розвідка з використанням найсучаснішої апаратури.
    В результаті одержано цінні дані про розташування і кількість жител. Було виявлено близько двох тисяч жител і визначено точні розміри кожного з них. Є підстави твердити, що це Трипільське місто становило понад 15 тисяч осіб. І нарешті, для уточнення часу існування цього міста використовувались, крім суто археологічних, радіоактивні та інші нові фізичні методи дослідження. Розкопки Трипільського міста бі- [1322] ля села Майданецького триватимуть ще не один рік. Археологічні пам'ятки такого маштабу і значення вимагають багаторічного і скрупульозного вивчення" (К. Даниленко, "Місту 5000 років", Київ, 1974 рік).

    9. МІСТУ (А ТАКИХ МІСТ ТЕПЕР СЕМЕРО ЗНАЙДЕНО В УКРАЇНІ-РУСІ) 5000 РОКІВ! Історики Европи і Індії (і про це я пишу в "Мага Вірі") визначили, що Україна-Русь - Первоколиска Індо-Европейської культури і цивілізації. Трипільці 5000 років тому розмовляли однією мовою, яка тепер умовно названа "протоевропейською". Вони перші їздили на возах. Віз (їхній винахід) був у них запозичений Сумеріянами і Єгиптянами.
    Колесо (діяметром 0.70 м.) Трипільці робили з суцільних кусенів дерева. Для осі робили круглі отвори. Вони жили родинами, які складалися з 40, 50 осіб. Родина мала своє поле, вирощувала пшеницю, ячмінь, просо. Мала пасовисько, стадо корів.
    Родина молотила збіжжя ціпками, або водила скотину, яка витоптувала зерно зі збіжжя. Зерно мололося на кам'яних зернотерках. Жінки пекли хліб у глиняних печах, які формою були майже такі, як сучасні українські печі.
    У хатах (ліплянках) були сушені гриби, ягоди, різні плоди дикоростучих дерев, мед, деревний напій (сік березовий). Мали вони вдосталь молока, сиру, м'ясива, пшениці, їхня першоякісна (найкраща в світі) їжа і лагідне підсоння виласкавлювали їхню вдачу і вроду. Вони були бадьорими, працьовитими, співучими. І такими милосердними, як і їхня хліборобська віра.

    10. ПРОРОК ЕЗИКІЕЛ (ВІН, ЯК ЗНАЄМО, БУВ СПІВТВОРЦЕМ "БІБЛІЇ"), пишучи про Єрусалимську красуню, згадує, що вона була пишною тому, що "годувалася пшеничною мукою і медом, і зробилася прегарною, та й доступила царської величности" (Езикіел, ГЛ. 16, 13).
    Звичайні жидівські дівиці живилися сараною, корінням дикоростучих рослин та іншою їжою малої протеїнної вартости. (Гірські ріки бідні на рибу. На їхніх берегах мало меду й звірини. Убога земля Синайська (чи Йорданська) не давала вдосталь пшениці. Дівчата жидівські виглядали згорьованими; тільки багатші "годувалися пшеничною мукою і медом", і робилися прегарними).
    Дніпро і його притоки у древні часи були повні першоякісної риби. З Чорного моря по Дніпру йшла морська риба до порогів Дніпрових для нересту. Групи каменів і пороги створювали на Дніпрі то бурхливі течії, то тихі спокійні затони: справжній рай для рибного царства.

    11. ЯК П'ЯТЬ ТИСЯЧ РОКІВ ТОМУ НАШІ ПЕРВОРОДИТЕЛІ (ТРИПІЛЬЦІ) ЛОВИЛИ РИБУ? Вони ловили рибу сітями, вершами, метальними вістрями, гачками. Вони ставили без настороженості (адже ні крокодилів, ні отруйно-кусливих комах не було) усякі загородки (з лозиплетива). У загородках робили отвір. І до от- [1323] вору прикріплювали сплетені з лози риболовні снасті. Вони плавали на човнах однодеревках, заганяли рибу до загородок, їхні діти ловили рибу гачками: оглядаючи трипільські гачки, бачимо, що вони подібні до сучасних.
    Багаті листяні ліси, затишні многовікові діброви, чорноземні поля, соковиті різнотравні луки, чисті криниці: в багатому земному раю жили первородителі наші. Вони вважали себе внуками Дажбожими. Вони не боялися ні Дажбожого суду, ні Дажбожої кари. Вони (і це відчуваємо, читаючи "Веди") вірили, що між внуками і Небесним Дідом (Дивом чи Дажбогом) є кровна зрідненість і милосердність.
    Є у вірі Трипільській бадьоре мислення, є палке прагнення знайти відповідь на загадкові питання життя. І справа не в тому, чи ці відповіді (з погляду сьогоднішнього) правильні чи ні, а в тому, що в них є чиста душевна натхненність, бадьорість, віра в світле завтра.
    Вони (Трипільці) вірили, що їхня земля їм навік-віків дана їхнім Дідом (Дажбогом). На Сварзі (на Небі - у Вічному Зоряному Царстві) Сонце (Дажбог) живе з дружиною Хорошою (Хорсою, її ім'я Мася (Місяць). У Них є Діти.
    А Внуки (Внуки Дажбожі) живуть на Землі, де течуть ріки солодководі, де ліси медами пахнуть, де квітучі степи духм'яні, де на долинах пасуться ситі стада.
    Дажбог з небесних володінь посилає Внукам росу (дощ): роса живить на землі усе, що живе. У Внуків Дажбожих (у росів) був культ Матері Лель. Її статуї (квітами уквітчані) знайдені в Трипільських містах і селищах.
    (Культ (від латинського "культус") значить "піклування", "розвивання", "поклоніння". Є культ Будди, культ Христа, культ Юрія. Очевидно, справа не в культові, а в його змістові. Є культ поклоніння чужим святощам і є культ поклоніння рідним святощам. Є культ рідного провідника-спасителя народу, і є культ чужого провідника (вторжника - гнобителя народу).

    12. ТРИПІЛЬЦІ - СКОТАРІ, МИСЛИВЦІ, ХЛІБОРОБИ, їхні хати (ліплянки) з'єднані між собою підземними переходами, які нагадують "траншеї" покриті навісами, Хата була довжиною до 45 метрів, а шириною до 4 метрів. У хаті жило по десять родин: знайдено десять печей (родинних вогнищ).
    Трипільці вірили у вічне життя - в життя після "мріті" (смерти). Вірили, що ввійшовши у світ "мрі", вони переселяються до неба (і живуть на сварзі, біля Діда-Дажбога). Біля Трипільських селищ знайдені впорядковані кладовища, їх оглядаючи, бачимо: померлі поховані рядами. Є ряд, де поховані прапрабабусі і прапрадідусі. І є ряд, де поховані прабабусі і прадідусі. І потім новий ряд, де поховані нещодавно померлі. У Зоряне Царство Духа Предків відходять (за чергою) Покоління за Поколінням: так з віку в вік.

    13. АРХЕОЛОГИ, ВИВЧАЮЧИ СТАРОДАВНІ ПАМ'ЯТКИ, ЗНАЙДЕНІ В УКРАЇНІ-РУСІ, творили умовні терміни: "культура [1324] шнуркової кераміки", "комарівська культура", "катакомбна культура", "зрубна культура". Очевидно, ці культури відображають культуру одного народу різних епох. І різних географічних особливостей.
    Мати-Земля України (Русі) зберегла пам'ятки пізнього палеоліту (старого кам'яного віку), епіпалеоліту (після старого кам'яного віку, який був 14-8 тисяч літ тому і був ознаменований буйним розквітом Мізинської культури, взори якої, як знаємо, досі живуть на українських вишивках), неоліту (нового кам'яного віку, який був 8-6 тисяч літ тому).
    У часи Мізинсько-Трипільської культури, яку можна звати Прото-Індо-Европейською, вже був усталений світогляд, пізніше висловлений у "Ведах". З земель України-Русі виходили численні племена. Наприклад: Пелазги, Сумеріяни, Арії, Медіяни, Перси, Гіттіти (Гиксоси), Ахеї (Греки), Балти, Келти, Латини та інші. Вони були споріднені мовою, вірою, способом життя. І вони (в більшій чи меншій мірі) брали участь у творенні Мізинсько-Трипільської культури. Вийшовши з земель України-Русі, вони почали творити самостійні шляхи історії (мови, віри, обрядності, звичаєвості).
    Племена (наші безпосередні родичі), які лишилися на землях України-Русі, бо вважали себе переможцями в боротьбі за ріки, ліси, поля і пасовища, продовжували плекати шлях свого самобутнього життя (шлях культури і цивілізації, започаткований Мізинцями-Трипільцями). Українська культура (особливо, коли мати на увазі взори, писанки, звичаї, свята, обряди) є безпосереднім продовженням Прото-Індо-Европейської культури.

    14. ДОХРИСТИЯНСЬКА ВІРА УКРАЇНИ-РУСІ БУЛА ВІРОЮ МНОГОБОЖНОЮ, АЛЕ БЛАГОРОДНОЮ. І про це свідчать і сьогодні її обряди (веснянки, щедрівки, колядки, свята вечеря, писанки, радісні й світлі зимові, весняні, літні, осінні свята).
    Благородні обряди і звичаї має благородна віра, яку можна шанувати і яку можна знеславлювати, принижувати. Усе залежить і від духовного рівня, від моралі релігійних і естетичних почувань людини.
    Чому людям потрібні обряди? При допомозі обрядів виховуються правила поведінки людей. Найтиповіша риса обрядности - повторення. Наприклад: 2500 років тому наші родичі (Скити) померлого володаря (на возі чи на санях) возили від селища до селища. Жителі селища виходили проваджати у Царство Духа Предків померлого. (Скити вміли бальзамувати, і тіло померлого не розкладалося).
    Геродот у "4-й книзі" пише, що "найближчі кревняки кладуть померлого скита на віз і возять по приятелях. Приятелі стрічають і вгощають тих, які йдуть з небіжчиком, і небіжчикові ставлять їжу". "Так возять звичайних (скитів) сорок днів, а потім ховають". [1325]
    Скитський (праукраїнський) поховальний обряд шляхом повторення передавався від покоління до покоління. І пережив тисячоліття. І живе цей обряд в трохи переосмисленій формі й сьогодні: після сорока днів поховання ми відзначаємо поминки.

    15. ГЕРОДОТ ПИШЕ, ЩО "ДО ЧУЖИХ ЗВИЧАЇВ МАЮТЬ СКИТИ ВЕЛИКУ ВІДРАЗУ". Очевидно, не тому, що чужі звичаї чужі, а тому, що вони (Скити) не хотіли мати чужого способу життя.
    "Коли греки навчилися виготовляти вино, вони почали вважати сп'яніння, викликане вином, Божим натхненням. Деонісій у них був богом вина. Вином оп'янілі чоловіки розривали на кусні диких тварин і пожирали їх в сирому вигляді. Навіть дівчата і жінки із знатних родів ішли оп'янілі вином в безлюдні гори і проводили там ніч, танцюючи і співаючи" (М. Рой "Історія Індуської філософії", 1958 р., стор. 25). Греки вірили, що п'ючи вино (кров бога Деонисія), вони в собі відчувають присутність Деонисія. І за таку "присутність" вони обрядово дякували божеству.
    Скитський принц Анахарзис (вірніше - Анакара, що значить Некараний, Благородний), живучи в Атенах, попав під вплив грецьких обрядів. Коли він (у 584 році до Христа) повернувся додому (до Скитії), то "узяв бубон і начепив на себе образків". І почав висловлювати обрядово пошану грецькому божеству. Скитський володар, як пише Геродот, "стрілив - і вбив його" (Анакару). Зрада рідної віри, обрядовости, означала зраду Вітчизни, зраду рідного Роду, і зневагу рідних Могил. І біблійні жиди карали смертю (забивали камінням) того жида, який приймав чужі звичаї.

    16. ОБРЯДНІСТЬ - ОБ'ЄДНАННЯ НАРОДНІХ ЗВИЧАЇВ, які зріднюють покоління з поколінням, дідів з внуками, відокремлюють плем'я від племени. Є африканське плем'я, яке, щоб підкреслити свою окремішність, підпилює зуб кожному своєму членові. Підпиляний зуб виконує ролю пашпорта. У старих юдеїв обрізання статевого органу було своєрідним племенним звичаєм.
    Щоб краще зрозуміти п'ятитисячолітню обрядність українського весілля, ознайомимося з весіллям, описаним у "Ведах". Коли юнак бажає одружитися, він посилає сватів до родичів дівчини своєї. Свати кланяються родичам. І оповідають, що всюди бували. Різні світи видали. І стало їм відомо, що в цій хаті живе найкраща дівиця. (Пригадую, що в санскриті "діва" значить "дивна", "божественна", не має собі подібних).
    І родичі від сватів приймають хліб, вар, дари. І садовлять сватів за стіл, пригощають їством. І в діви родичі питають, чи вона хоче бути "нарою" (санскрит) - нареченою. Коли є згода, тоді між родичами діви і родичами юнака відбувається зустріч, обмін дарами. Вони домовляються про день Весілля. [1326]

    17. УРАНЦІ (В ДЕНЬ ВЕСІЛЛЯ) молода купається у воді пахучій: настій з степових квітів. Жінки вбирають молоду у весільну льолю. На чоло кладуть вінок, від якого йдуть стрічки ясні й темні: на житті, як на довгій ниві, є дні веселі й сумні. Вінок символізує скарби Матері-Землі, її вічну квітучість, родючість, живучість.
    Молода сідає біля родинного вогнища. Богомолець (здійснювач обряду) приносить жертву Прародителям. Він кидає у вогнище жменю пшениці. Молодий три рази обводить молоду навколо родинного вогнища, ознаменовуючи триєдиність (Нав, Яв, Прав). І говорить: "Ідімо, щоб одружитися, щоб дітей мати. Весело любімося і розуміймо один одного. І живімо сто осеней".
    І молодий дає молодій невеличке (символічне) жорно. І каже: "Як камінь будьмо міцні в житті родинному". І він їй в руку дає "ая" (санскрит) - "зерно". Молода кидає зерно до родинного вогнища. "Багатій, Роде мій, пшеницею, усякою пашницею".
    Вечером виходять молоді на подвір'я. І дивляться на вечірню зорю. Молода говорить: "Бачу небесну зорю. Може і я зачну життя нових потомків. Хай живе мій муж і мої потомки". Молодий говорить: "Вірна ти, дружино моя, квітни зі мною". (Жінка вважалася другом).
    (У Греції стародавній жінки і дівчата були власністю. І охоронялися, як приватність мужа. Біля жінки (грекині), як пише Аристофан, грек тримав собак, які охороняли його жінку від невірности. Такі звичаї оправдувалися тим, що греки-пастухи, мандруючи зі стадами, не були певні: може хтось з подорожніх загостить до жінки? Українці-хлібороби (особливо у древні часи) разом з жінками працювали на полі: сіяли, жали).

    18. У ОБРЯДАХ І ЗВИЧАЯХ КОЖНИЙ НАРОД УЗАКОНЮЄ СТИЛЬ І ОСОБЛИВОСТІ СВОГО ЖИТТЯ. Звичаї виникають з вільних потреб творення порядку, життєвої гармонійности. Порядок - це обов'язок; обов'язок - це потреба, яку людина має безвідмовно виконувати на щастя собі, своїй родині і своїй громаді.
    Іван Франко сам себе облагороднював і наснажував почуттям обов'язку. Він писав: "Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов'язку віддавати працю свого життя (...) простому народові".
    Людина, яка уникає обов'язків (обрядових, звичаєвих обов'язків сина чи дочки народу), вважається неповноцінною людиною. У її вдачі занедбана та людська властивість, яка звеличує гідність життя. Звернімо увагу: навіть у звірів є благородні дари, отримані від Матері-Природи.
    Буйвіл, побачивши небезпеку, не буде себе рятувати втечею, не залишить без опіки самиць і дітей своїх. Буйвіл стає до оборони роду свого, ідучи на смерть. Вороняча зграя спокійно клює зерно, а вартові-ворони, голови піднявши, стоять на варті. Вартові по- [1327] дають сигнал, побачивши людину чи небезпечного звіра.

    19. Є ВИСЛІВ - ЩО КРАЇНА, ТО Й ІНШИЙ ЗВИЧАЙ. Є звичай: коли людина зайшла в хату, повинна зняти головний убір. І є звичай: коли людина зайшла в хату, не маючи на голові убору, її вважають гостем невихованим, підозрілим.
    Вихованість нічого не має спільного з розумом і освіченістю. Є люди й розумні, і з високими ученими ступенями, і талановиті, але в громаді не дуже бажані тому, що мають малу особисту культуру (обрядність, звичаєвість, тактовність).
    Звичаї (звичаї усталені, всіми одобрені) дають людині можливість відчути своє місце в громаді. У звичаях визначена відповідальність, сумлінність, гідність, поняття порядку особистого і суспільного. Коли добрі звичаї міцно входять у навики, вони вдачу людську збагачують, ошляхетнюють. І чим благородніші звичаї, і чим народ більш до них прив'язаний, тим живучіше в нього почуття окремішности, зріднености. І тим більша в нього віра в себе - в своє призначення.

    20. ЗВИЧАЇ, ОБРЯДИ, ЗИМОВІ, ВЕСНЯНІ, ЛІТНІ, ОСІННІ СВЯТА В УКРАЇНІ-РУСІ до 988 року служили не тільки для творення світлого святкового настрою, високого душевного піднесення, звеличення життя, краси, а й для виховання синів і дочок, для поглиблення почуттів їхньої національної свідомости, гордости, для утвердження віри в божественне призначення народу України-Русі. Віра у свою вищість робила внуків Дажбожих особливо великодушними в ставленні до гостей-чужинців. "Гість у хату - Бог у хату", "чужинця треба вгостити, добрим словом потішити".
    Кожному народові властива (така вже вдача людська) віра в свою "особливу місію", у своє виняткове призначення, Боже покликання. Наприклад, Ізраельтяни вірять (і ця віра їх рятує від асиміляції, гибелі), що "Ізраель - вибраний народ". Поляки, звеличуючи поета Міцкевича, обожують його натхненні слова: "Польща - Христос народів". (Христос значить Божий Помазаник). Ф. Достоєвський пропагував, що "Русскій народ - Богоносець". Не можна вважати, що ідеї "національної винятковості" проповідують расизм. Дитина, яка каже, що її мати - "найкраща в світі мати" (виняткова, особлива), зовсім не думає зневажати інших матерів.

    21. У ОПОВІДІ "УКРАЇНА-РУСЬ, АРХИЄРЕЇ ГРЕЦЬКОЇ ОРТОДОКСІЇ І ТАТАРО-МОНГОЛЬСЬКА ОРДА" (2) зазначую, що наші предки слово "погано" вживали у значенні "потворно" ще перед 988 роком. І подаю етимольогію цього слова: пояснюю, що воно не має нічого спільного з латинським словом "паґанус" (селянин).
    Знаємо, що В'ячеслав Липинський (стор. 29, "Р. і Ц. в І. У.") пише, що слово "поганство" вживалося попами в Україні-Русі "в [1328] глумливому значенні". Українець-русич, який тримався рідних батьківських обрядів і звичаїв, був глумливо названий "поганином". Щоб викликати зневажливе ставлення до рідного, було рідне підняте на глум.
    (Очевидно, немає в світі такого рідного, щоб у ньому все було перфектне. Усюди є тіні й проміння. Повір'я, що є "водяники, вовкулаки, домовики", яких треба задобрювати, - це тіні. В. Липинський пише, що перед хрещенням в Україні-Русі віра була "з богами, які вимагали послуху, завзяття, любови, посвяти, дисципліни - одне слово: громадської організованости" (стор. ЗО). Це - проміння, яке я беру для Рідної Української Національної Віри, залишивши богів і відчувши в душі віру в Єдиного і Всюдисущого Дажбога).
    Проф. Р. Смаль-Стоцький (президент Головної Ради Наукових Товариств ім. Т. Шевченка) пише так: "Протягом віків християнська церква поборювала нашу стародавню культуру як поганську, а окупант-Москва нищила як національну, обзиваючи наші звичаї "богомерзкими". Академік С. Єфремов подає: "Нікуди мабуть не витратило стільки енергії всяке начальство (християнське. - Л. С.), як на безупинну боротьбу з народніми звичаями та на їх заборони. Од перших книжників (монахів. - Л. С.) почавши, війна проти народніх звичаїв тягнеться аж до нашого часу, коли духовенство й поліція так само розганяли "Богомерзкія збори" - колядників на Різдво, ігрища на Купала і т. д. Над поезією народу, над його совістю, естетичними смаками та вподобаннями увесь час тяжку роблено нетямущою рукою операцію..." (Проф. С. Килимник "У. Р. у Н. 3. в І. О.", т. З, стор. 14).

    22. ІСТОРИКИ, ЕТНОГРАФИ, ВИЗНАЧНІ ПИСЬМЕННИКИ, ДІЯЧІ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА визначили, що від 988 року почавши, православіє грецької церкви веде жорстоку боротьбу з українською національною культурою, з рідними святами, обрядами, звичаями народу, з совістю народу, з духовною незалежністю народу, з його національною свідомістю.
    І архиєреї православія грецької церкви замість того, щоб вибачитися перед народом, визнавши свою вину, без сорому й стиду, на різних українських святах і врочистостях речуть: "Українська Греко-Православна Церква жила й живе радощами та боліла й боліє смутками Українського народу. Вона ніколи не була байдужа до всього, чим жив, що переживав і до чого стремів наш народ" (Митрополит Мстислав, промова на відкритті 3-го СКВУ, 7.3. 11. 1978 р.).
    Така архиєрейська промова нагадує промову червоного комісара, який на мітингу рече, що "партія Леніна жила й живе радощами та боліла й боліє долею Українського народу. Партія Леніна дала всі умови для розвитку культури Українського народу".
    Свідоміші українські інтелігенти знають: щоб Українець міг пізнати себе, він повинен безупере- [1329] джено пізнати світогляд рідної віри України-Русі. І не ображати батьківської віри, називаючи архиєрейськими термінами - "поганська", "дикунська", "богомерзка". Вороги зневажають рідну віру України-Русі тому, що в ній бачать живучість Української Національної Свідомости (благородний самобутній націоналізм).

    23. УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД, РЯТУЮЧИ СВОЮ НАЦІОНАЛЬНУ ГІДНІСТЬ, ПОЧУТТЯ ОКРЕМІШНОСТИ, не приймав чужої (візантійської) культури, яку йому нав'язували попи під маркою "правдивої віри". Рятувати національну гідність значить форму і зміст рідної культури рятувати від експансії чужої культури, яка вторгається під гаслами "правдивої віри", "соціальної справедливости", "порядку".
    Утратити рідну культуру (звичаєвість, обрядність, досвідченість) значить утратити все: утратити ознаки національної окремішности. У звичаях, обрядах народ сам себе бачить. І сам себе усвідомлює, збагачуючись вірою в себе. І сам себе мобілізовує, обороняючись від вторгнення чужої (візантійської) культури, освяченої догмами і канонами православія.
    "Від "Слова о казнех божіих" до Івана Вишенського і відти до ще новіших консисторських наказів ми знаємо безконечний ланцюг цих церковних єрархічних уїдань на народні свята взагалі" (М. Грушевський "Історія Укр. літератури", т. 1, 1959 р., Нью Йорк, 142 стор.).
    І тут же Грушевський, ніби з жалем у душі додає: "Від величної Купальської містерії полишилися переважно пародії, які не дають ніякого поняття про первісний її характер. Від весняних циклів - самі дитячі та дівоцькі забави". М. Грушевський вважає, що архиєрейські уїдання звели українські обряди, свята, звичаї "на чисті посмішки і пародії".

    24. ХРИСТИЯНСТВО В УКРАЇНІ-РУСІ "СИЛЬНО БОРОЛОСЯ ПРОТИ ОБРЯДІВ, ЗВИЧАЇВ, НАВИКІВ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ". Тобто - християнство сильно боролося проти української національної свідомости, виявів окремішности. Християнство прагнуло, щоб українці-русичі перетворилися у "стадо Христове" без знань рідної історії. Без почуттів національної гідности: національна гідність називалася "поганством", "дикунством", "богомерзким бовванством".
    Густинський літопис (17 століття, Густинський монастир біля Прилук) пише, що, не зважаючи на церковну заборону, "У надвечір'я різдва Іоана Предтечі збираються прості люди обох статей, плетуть собі вінки із зілля, розводять вогонь, співають пісні, потім через вогонь перескакують".
    Митрополит Іларіон (Огієнко) в "Дохристиянських Віруваннях Українського Народу" пише, що Український "Народ і не міг, і не хотів відійти від своїх стародавніх вірувань, що складалися довгими віками і що давали йому повну систему життєвого світогляду" (стор. 320). І тут же митрополит [1330] підкреслює так: "Виступи проти стародавніх обрядів (рідних, українських. - Л. С.) у нас не спинялися й за нового часу, пригадаймо виступи нашого полеміста І. Вишенського в 17 віці проти всіх народних Свят: Коляди, щедрівок, Купала, Провід, гойдалок на Петра, Юрія й т. ін." (стор. 267). "Церковні проповідники завжди виступали і проти старих обрядів (українських. - Л. С.), і проти старих вірувань, але народ їх не все слухався" (стор. 310).
    Правильно народ робив, що не слухав "церковних проповідників". "Церковні проповідники" нищили в Україні-Русі народну культуру, "яка складалася довгими віками", яка оберігалася і шанувалася народом, як святощі батьків рідних.
    Церковні проповідники" знали: чим народ більш національно свідомий, тим він байдужіше ставиться до православія грецької віри. І тому вони (церковні проповідники) ніколи не спиняли своїх виступів проти звичаїв і обрядів Українського Народу.

    25. МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН (ОГІЄНКО) ДАЛІ СТВЕРДЖУЄ, що "Київський митрополит Іоан (1077-1089) у своїх "Правилах" сильно скаржиться, що люди (українці-русичі. - Л. С.) причастя не приймають"; із цих же причин цар Петро І в 1716-му році видав зарядження", щоб кожний "посповідався й запричастився, а коли цього не зробить, загрозив карою" (стор. 319); "скаржився й митрополит Максим (1283-1305), і поборював народні шлюби, наказуючи вінчати молодих силою в церкві" (стор. 322).
    Українська молодь не хотіла брати шлюбу в церкві віри грецької, де піп казав, щоб одружені були такі, як Ребека, Рахеля, Ісаак, Іаків та інші жидівські родоначальники. Максим (митрополит всея Русі) "наказував вінчати молодих силою в Церкві" - силою оправославлював рабів. Наказував бичами гнати киян-християн до церкви святої Покрови відзначати свято Спаса.
    (З історії знаємо: Покрова і Спас - не українські свята. Вони були імператорами і патріярхами в Константинополі установлені на пам'ять перемоги Візантійського війська над Скитськими і Сарацинськими військами. Греки, які були Київськими митрополитами, і вважали Україну-Русь духовною колонією Візантії, наказали запровадити ці візантійські (мілітарно-православні) свята й між українцями-русичами. Українці-русичі, які не хотіли в першому тижні серпня нести плоди святити до церкви (відзначати свято Спаса), були церковниками названі поганцями і бичами гнані до покути. Українець-русич, щоб уникнути кари, проявляв нечесне ставлення до себе: називав чужі свята рідними і за це був похвалений попами).
    Митрополит всея Русі Максим служив не Україні-Русі, а двом панам: імператорові Візантії і ханові Татаро-Монгольської орди. Він мав світогляд Аристотеля, який писав, що "є народ вищий і є народ нижчий". Греки, як "ви- [1331] щий народ, ніколи не повинні бути рабами. Нижчому народові властиве життя рабське.
    І митрополит Максим вважав українців-русичів "нижчим народом", який є його смиренним стадом, призначеним служити православію і ханові. Він українців русичів, як пише митрополит Іларіон, силою гнав до церкви. Непокірних (за законом Іоана Злотоустого) він карав "до дєвяті і сорока ран".

    26. УКРАЇНЦІ-РУСИЧІ ЛЮБИЛИ РІДНІ ОБРЯДИ. Обряди їх єднали, тішили і бадьорили їхні душі, робили життя приємнішим. Навівали надію на краще завтра. Обороняючи рідні обряди, українці-русичі ніколи не переставали вести боротьбу з єреями православія - професійними виразниками чужої свідомости. Нація без національної свідомости не є нацією. Щоб українців поробити істинними православними (людьми чужої свідомости), "треба з їхнього життя забрати їхній рідний світогляд".
    І "Християнство почало випихати народній світогляд зі свідомости Українського народу й тим робом увійшло в довговічну та завзяту боротьбу з ним" (М. Возняк "Історія Укр. Літератури", т. 1, Львів, 1920 р., стор. 59).
    Єреї знали: чим більш несвідомий народ, тим він більше горнутиметься до православія грецького чи католицизму латинського: бо ж утративши рідний світогляд, не знатиме, де себе притулити? І народ, не знаючи, хто він є, звідки він, ким і чому закутий, нестиме свої болі і скарги до ікон та до мощів. Та в душі відчувши тугу за рідним, спонтанно йтиме рідні свята відзначати, щоб рідним душу благословити. "Анатема поганцям, бичуйте, січіть їх!" Згадаємо (для прикладу) декілька сумних дат.
    У 1719 році з благословення архиєреїв був попами у церквах осуджений кожний українець-русич, що йшов відзначати свято Купала. І було наказано прихильників Купальського свята "крєпко істєзаті, а преслушних і от церков одлагаті" ("Києвська старина", кн. XLV, 1894 р., стор. 542).
    У 1723 році Перемишльський дієцезійний собор в Березові строго заборонив відзначати Купальське свято, бо воно "обадьорює народ, виховує відвагу, непокірність властям". Український літній обряд був на цьому соборі названий "гріховним звичаєм" ("Вісла", т. 1, 1891 р., Варшава, стор. 152).

    27. У 1769 РОЦІ З НАКАЗУ МОНАРХИНІ МОСКОВСЬКОЇ військовий генеральний суд строго заборонив в Україні-Русі відзначати Купальське свято, бачачи у Купальських святах пробудження і обадьорення національної свідомости та вороже ставлення до православної церкви, яка є знаряддям гноблення в руках монархині Катерини II.
    У 1774 році в Чернігівській духовній семінарії піп (прибулий з села Церковщиці) оголосив, що українці-русичі "кожного літнього вечора, а часто й цілу ніч, зібравшись на вулиці, співають ве- [1332] снянки, (...) прославляють співанням і на все горло сего ідола Купала; проти празника Крєстітєля Іоана кладуть по вулицях вогонь з піснями Купаловими і танцями" ("Украинская жизнь", ч. 9, 1913 р., стор. 105).
    (Славлять "ідола Купала", а не "ідола Крєстітєля Іоана" чи "ідола Саваота" чи "ідола Херувима": ідол - це образ, ікона, портрет, статуя).
    Проф. Степан Килимник пише, що Константин Маковський (1839 - 1915 р.) "був зачарований веснянками". Він намалював картину "Дніпрові Русалки". Русалки "з глибини Дніпра виводять танок-веснянку", й ведуть його аж у піднебесну височінь", "тіла українських русалок надхненно здіймаються аж до неба", "здіймаються вони все вище й вище... Але ось вони побачили на сході церкву з хрестом... І ця емблема зупинила їх творчий лет, і вони скам'яніли... Застигли в своїй нечуваній і небаченій красі".

    28. "ПОВЕРНЕННЯ ДО ПОГАНСТВА!", - ЗАРЕЧАЛИ АРХИЄРЕЇ. (У твір "Дніпрові Русалки" "К. Маковський вклав ідею, що українська дохристиянська культура (краще сказати - культура України-Руси) була своєрідна й мала перспективи до широкого розвитку, масштабу світової культури тих часів, що вже тоді вона сягала в надхмарні висоти... Але з приходом християнства ця самобутня, як він висловився, "творчо-геніяльна" культура скам'яніла, зупинила свій лет.., на її місце прийшла християнська культура" (С. Килимник "У. Р. у Н. 3. в І. Н.", т. 2, стор. 41).
    Архиєреї арештували "Дніпрових Русалок" і передали жандармам. Монарх Московитії оглянув "Дніпрових русалок", які були попами названі "бєсамі", "антихристами", "богомерзкім поганством", і дав наказ тримати "Дніпрових русалок" у таємному відділі "імператорського ермітажу".

    29. У 1890 РОЦІ ДОСЛІДНИК X. ЯЩУРЖИНСЬКИЙ ПИШЕ, що в Уманському повіті дорослі вже не святкують Купальського свята. Бояться попасти на чорний "список ворогів православія". Українці тероризовані ереями православія (вірними слугами монарха Московії) таємно по хатах співали: нишком відзначали Купальське свято, нишком оповідали дітям про рідні обряди.
    А "по вулицях ходили соцькі і киями били тих, хто збирався на Купальське свято" ("Киевская старина", листопад, стор. 327, 1890 р.). "Киями били" тих, хто відважувався рідні обряди шанувати, не слухати єреїв православія грецької віри. (Обряди, які збуджують в народі почуття національної свідомости, були приречені на забуття).
    
    "Велике свято з вечірніми багаттями, з обрядовими перескакуваннями через вогонь, із киданням підпаленого Купала в річку, з хороводами і піснями, все більше і більше переходить у забуття" ("Киевская старина", кн. XXXI, 1890 р., стор. 326). [1333]

    ЗО. ПЕРЕХОДИТЬ У ЗАБУТТЯ ТЕ, ЩО ТИСЯЧОЛІТТЯМИ ВИЛАСКАВЛЮВАЛО І ОБАДЬОРЮВАЛО ДУШУ НАРОДНУ, приносило радість дітям і дорослим, зріднювало рід з родом, село з селом. (Скакання через вогонь не було звичайним скаканням, а обрядовим випробовуванням юнацької відваги, життєвого здоров'я. Юнка і юнак, за руку тримаючись, через вогонь скакали: перевіряли міць любови, витривалість майбутнього родинного життя).
    Попи при допомозі парахвіяльних преподобників і жандармів заповзялися все, що розбуджує національну свідомість (народні свята, обряди, звичаї), "вигнати в болота", "послати до чорта", і таки навчити українців-русичів "со страхом і трепетом" стояти на колінах перед образами позолочених біблійних жидів, діячів грецької і латинської церкви.
    М. Возняк в "Історії Української літератури" (Львів, т. 1, 1920 р., стор. 61) цитує такі православні прокляття, висловлені монахом І. Вишенським:
    "Щедрий Вечір з міст, з сіл виженіть в болота - хай сидить з чортом і не насміхається з християн", "Знищіть на Юрія мученика диявольське свято тих, котрі, вийшовши в поле, чинять жертву танцями та скоками: гнівається бо на вашу землю Юрій-мученик, що немає православного християнина, який би міг очистити і вигнати це диявольське насміхання. Усуньте надмогильні пироги та писанки в Острозі й де б ще це було, щоб не находився цей поганський квас у християнстві. Купала втопіть на Хрестителя і відсічіть скакання через вогонь: гнівається бо Хреститель на вашу землю, що вдень його пам'яти позволяєте чортові насміхатися".
    Бачимо, як ожорстокіла душа православного українця Вишенського! Він називає українське народне свято "диявольським святом", рідні обряди називає "диявольським насміханням", "поганським квасом"!

    31. МОНАХ ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ МАЄ НЕМИЛОСЕРДНУ ФАНТАЗІЮ: ПИШЕ, що святий Юрій (ідол, єреями придуманий, ніколи неіснуючий, навіть тепер папою римським викреслений із списку святих) гнівається на землю України-Русі, що досі є "Щедрий Вечір.., надмогильні пироги та писанки". І юдеєць (сучасник царя Ірода) Іоан Хреститель також... гнівається на землю України-Русі?
    А чи не могли б оці чужоземні гості, Юрій і Іоан (в ім'я людяности) перестати зневажати, опоганювати, опаскуджувати рідні українські святощі? Народ, обороняючи свою гідність, може їм сказати: "Гетьте, недоброчинці, з нашої святої Землі!"

    32. "ОБРЯДИ - ЦЕ ТВІР ЛЮДСЬКОГО ДУХА. Людина, що вірить у Бога, виявляє цю віру на зовні різними ознаками" ("Логос", україномовний католицький журнал, ч. З, 1962 р., Йорктон). Українські обряди (обряди світлі й розумні), утверджені в рідній вірі України-Русі, хіба не були твором людського духа"?! Якщо ви, [1334] єреї, опоганювали і нищили творіння українського духа в ім'я духа греко-католицького, то яке право маєте називати себе оборонцями Української культури, пастирами народу!?
    Є правда: поневолені не мають права мати рідних обрядів, рідних понять національної свідомости. Чому? Коли поневолені мають рідну віру і рідні обряди (хай вони будуть найпримітивніші!), то вони (поневолені) не вважають себе переможеними. У них відібрана воля (відібране право мати рідне правління), але у них не відібране хотіння боротися за волю; у них є рідна віра і рідна обрядність: у них вільна духовність!
    У рідних обрядах затаєна вільна духовність; "Занадто вони (обряди. - Л. С.) народові близькі, зрозумілі, яскраві, щоб із ними цілком розлучитися", - пише проф. Л. Білецький ("І. У. Л.", т. 1, стор. 48). І архиєреї православія грецької віри відчули, що їм не вдасться повністю знищити обрядність українську (обрядність національної свідомости), і вирішили в ім'я віри Христової перехитрити народ. Вирішили українські обряди світлі, врочисті, благородні поставити на службу неукраїнській справі. Як вони це вхитрилися зробити?

    33. ГРЕЦЬКЕ СЛОВО "СИНКРЕТИЗМ" ЗНАЧИТЬ "ОБ'ЄДНАННЯ", "ЗЛИТТЯ". Якщо між рідною вірою України-Русі і православієм грецької церкви прийшло до "синкретизму", то звернімо увагу на його значення.
    У колядці діти славлять ясне Сонечко, ясну Зірницю, ясен-красен Місяць. Славлять, стоячи під вікном, пана-господаря, його дружину, доньку, сина, весь рід гостинний, трудолюбний. І достойний господар обдаровує колядників.
    Єреї почали українську колядку християнізувати, цензурувати. І діти примушені були почати колядувати так: "Ясне сонечко - сам Господь-Христос! Ясна зірниця - Пресвята Діва! Ясен-красен місячик - то Святий Петро-Павло" (С. Килимник "У. Р. у Н. 3. в І. Н.", т. 1, стор. 99).

    34. БОРИСЯ З СИЛОЮ ВОРОЖОЮ - УМЕРТВЛЯЙ ЇЇ, а коли умертвити не можеш, то перехитри її і освяти її, і зроби її невільницею, і застав її тобі служити. І так сталося.
    В Україні-Русі, як пише митрополит Іларіон (Огієнко), "Християнство спочатку сильно боролося з шануванням води, але не змогло його перемогти, і вкінці прийняло й освятило його, і в нас тепер ставлять каплички над криничками, джерельцями, потоками, і власне тут часто появляються чудотворні ікони" (стор. 47), а "Свято Купала поєдналося зі Святом Івана Хрестителя 24 червня, і таким чином постав Іван Купало" (стор. 294), "Юрій замінив якогось стародавнього бога" (стор. 282), а "Велеса замінив Св. Власій" (стор. 285), а "Пророк Ілля замінює бога Перуна, і приймає на себе його якості й обов'язки", "Іллія пророк на колесниці їздить, гримить і блискавиці пускає на небесах (стор. [1335] 301). На престоли українських божеств посідали жидівські, грецькі, латинські божества.
    Українці не хотіли поклонятися чужим божествам (Іоану Хрестителю, Власію, Іллі, Михаїлу). І приходили молитися у Священний Гай, де прадіди, діди молилися, де святі могили Родителів: тут ставили вар, калач, писанки. Українці не хотіли приймати чужого (з Візантії) привезеного календаря. Єреї ухитрилися християнські свята поставити на час свят українських: щоб українські свята втратили український зміст, українську священність.
    ("А що ж ми тепер без рідних святощів та робитимемо? І як же ми на світі житимемо, забувши Первородителів наших, забувши їхні настанови - напучення, поради й розради, ласкання й побажання, картання й уболівання? Чи можемо ми радісно на світ Божий дивитися, не маючи чогось рідного, святого? Чи ж шанують люди тих, які не знають, хто вони, чиї вони - з роду й кореня якого походять?")
    ("А ви називайте Іллію, Михаїла, Юрія, Власія рідними святими, Первородителями називайте, станете істинними православними! А те, що у вас було справді рідне, вкиньте в болото, бо воно некрасиве, многобожне".)
    ("О, єреї, жорстокі ереї! Гляньте: в тієї матері дитина некрасива, горбатенька, а мати теє дитятко так ніжно ласкає, таке воно для неї миле та гарне. Рідні Первородителі наші мали право помилятися і свої помилки виправляти. Розумні сини татові творіння вдосконалюють, а не викидають в болото, тому що воно не красиве. О, єреї, та ж Христос мав Первородителів (Рахелю, Лабана), які многих божків своїх почитали, але він з них ніде не глумився!).

    35. МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН ПОЯСНЮЄ, що "Християнські Свята поставлені були на час Свят дохристиянських (українських. - Л. С.), і це було причиною легкого їх сприйняття, але й стало причиною двоєвір'я: народ приходив молитися на те саме місце, де він і раніше молився, у ті самі дні, як і давніше" (стор. 325), "якості старих богів почали помалу переноситися на християнських святих" (стор. 326).
    І митрополит Іларіон пояснює, що православіє грецької віри випирало з українського життя українські обряди, звичаї, свята, віками "випирало". Але "остаточно не виперло їх, але в багатьох випадках міцно з ними поєдналося, надавши нові ідеї стародавнім (українським. - Л. С.) обрядам і прив'язавши стародавні Свята (українські. - Л. С.) до певне окреслених дат Свят християнських" (стор. 306, Д. В. У. Н."). І почав формуватися новий тип українця: українець має походження українське, а ідейність у нього неукраїнська.
    Зберігається форма Української культури (вишивки, писанки, колядки, щедрівки, дідух, веснянки, Купала, Свята вечеря, Щедрий Вечір). Формі українській даний зміст чужий (Назарет, Саваот, Сіон, Йордань, Синай, чужі поняття віри, святости, правди, во- [1336] лі, любови, моралі, краси). Мозок ваш, а мислі, які ми кладемо у ваш мозок, наші: ми даємо напрямок вашим мислям і почуванням. Писанка ваша, але вона славить не Київську, а Вифлиємську подію. Діти ваші, але їхні душі мають бути збуджені, натхненні неукраїнськими святощами, врочистостями, а православієм грецьким.

    36. 1 ДІТИ УКРАЇНСЬКІ ІДУТЬ В ШКОЛУ. Відкривають "Буквар": на першому місці поставлений не Київ, а Назарет. Учитель вкладає в непорочні дитячі голови перші поняття: "У Назареті Ісусик маленький", "Вифлеємська зоря на небо вийде, малий Ісусик до дітей прийде. Малий Ісусик, Божа Дитина, буде Святвечір, буде колядка в кожній хатині".
    "Українка я маленька" і "Українець я маленький" - ми славимо Назарет, Вифлеєм, Йордань. Перші дитячі вражіння, почування, мислення, хвилювання присвячені неукраїнським святощам. Діти українські радіють, що Ісусик народився; сумують, що Ісуса розп'яли; радіють, що Ісус воскрес.
    У душі дитини української родиться світле природне питання: чому кияни славлять не Київ, а Назарет? Питання народжене непорочними почуттями: рідна мама найкраща, славити рідну маму - щирі душевні хотіння. І коли б дитину спитати: яку маму більше любиш: рідну маму чи маму Ісусову, дитина відповіла б, що рідну маму любить більше. Рідна мама - рідна віра: тут затаєні вічні святі сили рідної духовости!

    37. УКРАЇНЦІ, ВІДРОДЖУЮЧИ НАЦІОНАЛЬНУ СВІДОМІСТЬ, ПОЧАЛИ ОБОЖУВАТИ ГЕРБ УКРАЇНИ-РУСІ: знамено духовної самостійности, окремішности, самобутности. І архиєреї вирішили й тризуб поставити на службу канонам і догмам греко-латинського християнізму. Вони хрест (символ інтернаціональної релігії) поставили над тризубом. Вони зробили з тризуба стілець, і на "тризубний стілець" посадили Ісуса в одязі грецького архиєрея, що й бачимо у читанці "Золоті ворота" (видання Українського Конгресового Комітету Америки, Нью Йорк, 1962 р., стор. 227).
    Якби я був Ісусом, сказав би: "Українці, ви утратили почуття гідности - значить ви усе втратили! Ви принижуєте рідні святощі, щоб мене, Ісуса, звеличити, рабське ваше звеличення! Ґої, я вірний син Ізраельського народу, ніколи рідних святощів не принижував".
    (У Европі немає такого народу, який би так по-рабському розумів греко-латинський християнізм, як українці - принижені парахвіяни принижених архиєреїв - смиренних слуг Ватикану і Константинополя). У оповіді "Українська Духовна Революція" даю відповідь, чому народові-гнобителеві греко-латинська віра корисна, а народові-гнобленому - ні).

    38. ЛАТИНИ МОВУ ЛАТИНСЬКУ ПРОГОЛОСИЛИ СВЯТОЮ МОВОЮ ВІРИ ХРИСТОВОЇ, а [1337] греки - грецьку мову. У Індії санскрит - священна мова. У світі мусульманському арабська мова (мова "Корану") - священна мова. У євреїв (гибреїв) такою мовою є гибрейська мова.
    Мова - душа народу, мова дана народові Богом. Адже й "Євангелія" пише, що "спочатку було Слово, й Слово було в Бога, й Бог було Слово". У 988 році мова (душа України-Русі) стала мовою приниженою: так хотіла імперська Візантія. Її вірний слуга (митрополит Іларіон Огієнко) пише, що наша українська мова, "Наша фразеологія, як я вище не раз уже підкреслював, дуже часто уосіблена, а це тхне поганством, наприклад, дощ іде, сонце заходить, вітер лютує і т. ін." ("Д. В. У. Н.", стор. 316).
    Самобутність, яка робить українську мову особливою, благородною, образною, пісенною для архиєрея православія грецької віри, "тхне поганством". А от "мова грецька, найвеличніша мова світу, мова богів", - пише митрополит Іларіон (Огієнко) ("Візантія і Україна", стор. 28). Немає значення: мова грецька є мовою богів чи мовою чортів! Кожна мова кожному народові дана Богом! Тільки духовний раб (чужопоклонник) мову матері рідної принижуватиме, щоб підлащитися до мови чужої матері.
    Щоб успішніше ширити католицьку релігію, місіонери змінили тактику. Вони в Африці не нищать національні обряди і звичаї, а (в ім'я двоєвір'я) використовують для укріплення католицької реліії.

    39. У ЦЕРКВАХ АФРИКАНЦІ В АФРИКАНСЬКИХ КОСТЮМАХ танцюють рідні танці, на рідній музиці (на рогах буйволів, на дерев'яних трубах) гудуть славу папі римському. "З прадавніх часів наші діди звали Конго святою рікою, і сьогодні ми хочемо її так називати". "Добре, ставши католиками, звіть Конго святою рікою, але не тому, що так ваші прадіди вірили, а тому, що ви в ній віру католицьку приймали. Та істиною святою рікою є Йордань". Між жителями Конґа твориться двоєвір'я: конголезьким обрядам дається латинський (католицький) зміст.
    2-й Ватиканський собор постановив: національні мови треба використовувати для справ поширення римо-католицької релігії. І дозволено африканцям в африканських католицьких церквах малювати Христа з обличчям негритянським. (Перед цим Христос мав образ білої людини, а диявол - чорної). Африканські священики католицькі ризи прикрашують африканськими взорами: форма африканської культури використовується на славу католицького змісту.

    40. ТУРКМЕНИ МІЦНО ТРИМАЛИСЯ РІДНИХ ОБРЯДІВ І ЗВИЧАЇВ, і тяжко було мусульманським місіонерам навернути туркменів на віру мусульманську. На допомогу прийшла хитрість: треба не поборювати туркменські обряди, а заставити їх служити ісламові. І постало двоєвір'я: туркмени почали туркменськими обрядами славити духовність не тур- [1338] кменську, а арабську (прославлену Магаметом). І "Туркменські обряди і звичаї так пов'язані з мусульманством, що їх і роз'єднати не можна", - кажуть мусульманські муллаги.
    Свідоміші туркмени знають, що Туркменами їх робить не арабський "Коран", а туркменські обряди, поняття, звичаї. І прийде час: Туркмени дадуть туркменським обрядам туркменський зміст, щоб бути повноцінними людьми.
    Віруючі вірять в одного Бога - та шляхи віри є різні і визначення сутности віри є різні. Наприклад, є визначено, що "Іслам - релігія перфектної покірности"; "зороастріянізм - релігія етичного конфлікту"; "китайська релігія - релігія космічної гармонійности"; "індуська релігія - релігія спокійної єдности і об'єднаного миру"; "буддистська релігія - релігія скасування світового страждання"; "ізраелська релігія - релігія покірности законові і батьківським обрядам"; "шінтоїзм - релігія вірности державі і родинному об'єднанню"; "християнська релігія - релігія батьківства Божого, смиренности, непротивлення злу".

    41. "І КОМУНІЗМ Є ТЕПЕР ІСНУЮЧОЮ РЕЛІГІЄЮ В ЗАХІДНЬОМУ СВІТІ", - стверджує Джан Мідллетон Маррі у книзі "Потреба комунізму" (1932 р., стор. 11). У Московії почав Мережковський ширити московське богопізнання. А після нього прийшли "богобудівники Луначарський, Базаров, Велентінов та інші". "Богобудівники намагалися створити рід нової соціялістичної релігії і таким чином з'єднати релігію з марксизмом" ("Короткий філософський словник", 1952 р., Київ, стор. 45).
    Ленін, виступаючи проти православія, яке обожувало монарха Московії, речав: "Ми повинні боротися з релігією. Це азбука всього матеріялізму і, отже, марксизму".
    "Релігія - це опіум". Треба ленінізм перетворити в релігію, щоб цим "опієм" гіпнотизувати трудящі маси, і при допомозі чекістської зброї тримати трудящих в покорі. Ніколай Бердяєв (релігійний філософ), знавець московського комунізму, пише, що ленінізм поборює християнізм тому, що "хоче сам бути релігією" (Н. Бердяєв "Оригінальність російського комунізму", 1937 р., стор. 191).
    Так є: "влада большевицька (...) в очах мас репрезентує комуністичну віру. Проповіддю цієї віри комуністичної морально держиться большевицька чрезвичайка" (В. Липинський "Релігія і церква в історії України", стор. 89).
    "Ясновидець" є синонімом "Пророка". Й. Сталін утвердив, що "Ленін - ясновидець", "лице Леніна освітилося якимсь незвичайнним світлом" ("Правда", ч. 34, 12 лютого, 1924 р.). Джугашвіллі (Сталін), як студент православної духовної семінарії, уживає терміни архиєрейські. "Православних запалює дух святого Андрея Первозванного". Сталін ре- [1339] че: "Дух великого Леніна запалює нас" ("Правда", ч. 310, 8 листопада, 1941 р.).

    42. МОСКОВІЯ (БІЛА) СПОПУЛЯРИЗУВАЛА ТЕРМІН "ПРАВОСЛАВНИЙ НАРОД", щоб при допомозі православія гнобити грузинів, українців, білорусів, башкирів, мордвинів, вірменів, перм'яків.
    Московія (червона) створила термін "совєтський народ", щоб при допомозі совєтизму гнобити поневолені народи. І їхні мови, як зручне знаряддя, поставити на службу ленінській релігії.
    "Пребагата українська мова (...) вірно служить великій ленінській справі" ("Літературна Україна", 3 жовтня, 1972 р.). Комісари ленінської релігії користуються такими методами гноблення українців, якими користувались архиєреї православія. Вони творять нове двоєвір'я - замість Христа вставили в колядки Леніна, а замість Вифлиємської зірки, поставили зірку Кремлівську, замість Назарету поставили Москву.

    43. ЛЮДИНА НЕ ЖИВЕ ТІЛЬКИ ХЛІБОМ, їй потрібна пісня, музика, їй потрібні свята, обрядності, врочистості. І особливо гнобленим людям потрібна розвага. Радісні врочистості потрібні дітям, душі яких хочуть нових і нових зворушень і вражінь. І українські діти, навчені комісарами, почали колядувати: "Нова радість стала, яка не бувала: довгождана зірка волі в Жовтні засіяла. Де цар був зажився, з панством вкорінився, там з голотою простою Ленін появився".
    "Ой, червонії маки, листячко зелене, тебе, сонце, любим ми, тебе, рідний Ленін", "Заповів нам батько Ленін мир оберігати, щоб ішла до комунізму Батьківщина-мати", "Ой, нікому не зірвати червоного цвіту, світить Ленін, світить сонце, та й по всьому світу", "Слава Леніна віками йтиме по всім світі, Ленін буде з нами жити, поки сонце світить" ("Українська народна поетична творчість", Міністерство вищої і середньої освіти УРСР, Київ, 1965 р., стор. 342).

    44. У РОЗПОРЯДЖЕННІ БІЛОЇ МОСКВИ БУЛИ ПОПИ. У розпорядженні червоної Москви - комісари. Замість єрея-поета Феофана Прокоповича (та йому подібних), які складали пісні на славу Петра Першого, який переміг Мазепу, прийшли комісари-поети, які складають пісні на честь Леніна, який переміг Петлюру. "Нам сяють Леніна ідеї вогнем невиданих звитяг" (В. Сосюра, "Щастя сім'ї трудової", Київ, 1962 р.), "Моя Батьківщина - це Леніна клич" (М. Рильський, журнал "Україна", січень, 1973 р.), "Ленінську вітають правду наші матері", "Ленінська ж слава в правді величава, йде на ясні зорі та на тихі води" (А. Малишко "Серпень душі моєї", Київ, 1970 р.).
    Очевидно, поети Сосюра, Рильський, Малишко хвалили деспота не тому, що любили його, а тому, щоб не сидіти за ґратами, тому що були рабами. Достойна людина не приховує своєї любови і ненависти, не приховує щирости свого мислення. [1340]
    Деспот Ленін, ведучи боротьбу з інакшедумаючими, які йому чинили опір, давав своїм ближчим такі заповіти: "Тих, хто чинить опір - розстрілювати" (стор. 248), "встановити залізний порядок, нещадно-сувору владу, справжню диктатуру пролетаріяту" (стор. 315), "2 мільйони куркульні", "нещадна війна проти цих куркулів! Смерть їм!", "Куркулі намагаються перетягти на свій бік середнього селянина, і іноді їм це вдається" (стор. 322), (Ленін. "Вибрані твори", т. 2, 1947 р., Київ).

    45. ЛЕНІНСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВОБОДИ: "ТИХ, ХТО ЧИНИТЬ ОПІР - РОЗСТРІЛЮВАТИ". "Свободу всім земним язикам Безсмертний Ленін повістив" (М. Рильський "Вибрані поезії", Київ, 1967). "Найвищу ж духовну владу (папу римського) може судити хіба один Бог, а не людина" ("Католицький катехизис", ч. 1, стор. 269), утверджений митрополитом А. Шептицьким, учить українців. "Ми не віримо в Бога! Найвищу владу ленінську не може Бог судити!" - чекіст Ф. Дзержинський учить українців.
    У кожній релігії є святі-добродії і є грішники-злодії. "Безсмертний Ленін" поділив людей на дві групи: ті, які служать Москві - добродії, а ті, які ставляться неприхильно до Москви - злодії. У ленінській релігії є святі: Свердлов, Калінін, Кіров, Дзержинський. І є грішники: Бухарін, Риков, Камєнєв, Ягода. І є посмертно повернені з чистилища: Постишев, Чубар, Якір, Микитенко.

    46. У "ЄВАНГЕЛІЯХ" ЧИТАЄМО, що між справжніми віруючими віри Христової "немає Грека, ні жидовина, обрізання і не обрізання, чужоземця і Скита, невільника й вільного, а все й у всьому Христос" (Павло до Колосян, З, 11).
    У "Посланнях" Ленінових читаємо: "Ми називаємо себе комуністами", "Коли настане пора оновлення, то всі відчують це, побачать, що росіянин не дурень", "Ми хочемо Росію з країни злиденної і убогої перетворити в країну багату", "Партія прагне до (...) зближення і дальшого злиття націй" (стор. 622, 677, 624, 25), (Ленін "Вибрані Твори", т. 2, Київ, 1947 р.).
    "Зближувати і зливати", щоб багатіла "злиденна Россія" (на болотах, на неродючих землях Іваном Калитою, зятем ханським, засноване "Велікоє Московскоє княжество"). "Зливати нації": немає ні великороса, ні малороса, ні вірмена, ні нацмена, є очолене Москвою "злиття націй", є все і всьому - Ленін, адже: "Світло дарував людям Ленін" (журнал "Україна", травень, 1970 р., Київ).

    47. "ЗБЛИЖЕННЯ І ЗЛИТТЯ НАЦІЙ" ЗДІЙСНЮЄ МОСКВА ПРИ ДОПОМОЗІ ВОГНЮ, МЕЧА, ҐОЛОДІВОК, концентраційних таборів, ленінської науки. Ленін учить, що "буржуазний націоналізм і пролетарський інтернаціоналізм - два непримиримо ворожі гасла", "пролетарський інтернаціоналізм основується на добровільній співпраці трудящих". [1341]
    І Московія, маючи до зубів озброєну орду, комісарів і чекістів, виховує трудящих у "дусі пролетарського інтернаціоналізму", в дусі "добровільної співпраці трудящих" під строгим наглядом чекістів. Для виховання, щоб воно було успішніше, триваліше, використовуються обряди старі і творяться нові.
    У християн - христини. У ленінців - октябрини. Українська мати принесла до клюбу новонароджену дитину, їй дали записочку, яку вона "со страхом і трепетом" читає: "Дитина належить мені тільки фізично. Для ленінського виховання її передаю вам".
    Комісар тримає дитину біля образу Леніна і говорить: "Ми осяюєм себе не хрестом, не святою молитвою і водою, а нашим красним прапором боротьби і праці, який пробитий кулями і розірваний багнетами". У клюбах (палацах) "октябрини" в Україні-Русі також звуться "іменуванням дитини".

    48. УКРАЇНСЬКА ДИТИНА "ОКТЯБРИНОВАНА" ЙДЕ В ШКОЛУ. З хвилюванням бере "Буквар", її розум жадібно сприймає науку, несвідомо себе виховуючи на совєтського раба.
    Часопис "Радянська Україна" (10. 1. 1965 р., 4) пише, що "Щирим другом і мудрим порадником входить у світ дитини книга. Вона вчить її жити, наставляє на вірний шлях". (Я завжди зазначую, що не треба захоплюватися гаслами "воля", "правда", "вірний шлях", "щирий друг", "спасіння", "правдива віра". Головне не гасло, а ЙОГО ЗМІСТ).
    У світ української дитини вторгається "Буквар" (видання "Радянська школа", Київ, 1973 р., тираж - 550.000) образом Леніна, який поставлений на першій сторінці. Українська дитина вірить "Буквареві", як "щирому і мудрому порадникові", і на заклик учителя співає першу букварську пісню: "Сяє в світлі сонечка наш червоний стяг, Леніна великого славимо в піснях".

    49. І ТУТ ЖЕ (В "БУКВАРІ") кольоровий малюнок "молодого пролетарського Інтернаціоналу": намальована в пишному одязі найвища ростом в центрі московка (руськая), яка очолює і веде "пролетарський Інтернаціонал": казахів, грузинів, туркменів, українців, узбеків, вірменів до Москви - до мавзолею Леніна.
    І тут же малюнок: велика черга дорослих і дітей - усі йдуть поклонитися мощам Леніна. І вірш: "Москва, ти для нас найдорожча у світі. Усі тебе люблять - дорослі і діти. Це ти засвітила нам зорі ясні, тобі ми співаєм найкращі пісні". Релігія є там, де є святиня. "Святиня совєтського народу і всіх трудящих світу - Мавзолей Леніна", - проголосив М. П. Підгорний в промові в Кремлі в жовтні в 1961 р. на XXII з'їзді КПСС.
    Українські діти, виховуючись при допомозі такого "Букваря", при допомозі большевицької науки, на неповноцінних людей-рабів Московії, дріматимуть у тьмі національної несвідомости. Та вони, подорослішавши, швидко пробудяться: почують хід Української Духовної Революції. [1342]

    50. ЛІВІ ЕСЕРИ (У МОСКВІ), члени ВЦІКомітету були виступили проти татаро-монгольського обряду складання присяги ханові. Есери сказали, що ханський обряд був прийнятий царем Московії, тепер його треба забути.
    Я. М. Свердлов на засіданні ВЦІКомітету 22 квітня 1918 року підтримав Леніна. І Ленін 11 травня, як новий хан-цар, прийняв присягу від "красноармєйцев Московського гарнізона". Обряд присяги "на вєрность Леніну" був тотожний з обрядом присяги "на вєрность царю". Хто склав присягу і зрадив, і почав "чинити опір", того, як заповідав Ленін, "розстрілювати".
    Ленін - божество Московії (Россєї), ленінізм - імперська московська тоталітарна релігія. Ленінці впроваджують в життя (у свідомість українських людей) ленінські молитви. Журнал "Україна" (квітень, 1970 р., Київ) вістить таку молитовність: "Ленін - вічна пісня, пісня всіх пісень", "Ленін увійшов навіки у наше земне буття", "У серці у нашім Ленін", "Україна славить ім'я Леніна", рука Леніна "над мільйонами рук", "погляд Леніна над очима мільйонів", "Леніна принесла плянеті весна чарівна, розквітла, і він, як весна, плянеті квітуче несе життя", "Ленін - джерела й зерна світлої доби".
    (У парахвіяльній школі учать дітей українських, що науку дітям Ісус дав - і діти люблять Ісуса. У совєтській школі учать дітей українських, що "Школу дітям Ленін дав, як ми любимо його", "Ленін! Одно тільки слово, а ми вже, як буря: Готово!" (П. Тичина "Вибране", Київ, 1966 р.). У школах чужа духовна наука спрямовує мислення дітей українських на чужі шляхи, де все чуже: закони і святощі.

    51. СТАВШИ ДОРОСЛИМИ, УКРАЇНЕЦЬ І УКРАЇНКА ОДРУЖУЮТЬСЯ: ідуть здійснити реєстрацію шлюбу... в залі, де стоїть образ Леніна. "Слід церемонію реєстрації шлюбу, проведення весіль збагачувати новою, радянською обрядністю", - дає директиви "Ком. України", 11, 1963 р., с. 38.
    Святковість і обрядність стає засобом навернення українців на віру ленінську; так є: "Радянська святковість і обрядність не тільки прикрашує побут трудящих, а й служить важливим засобом комуністичного виховання" ("Народня творчість та етнографія", Київ, 5, 1964 р., с. 17).
    У католицькому журналі описаний обряд "прощення гріхів": монах стоїть на колінах перед образом (іконою) Йосафата Кунцевича і просить простити йому гріхи. Обряд прощення гріхів та провин перед статуєю Леніна здійснюється так: "Червоний боєць в одчаю запитує себе: як він тепер зможе на очі показатися людям своїм. І ось він, знайшовши слушний момент, тікає із полону, довго блукає в білоруських лісах, аж поки не зустрічається з окресленням фіґури Леніна, що виявилася потім пам'ятником Іллічу. Знесилений від довгого блукання й голоду, червоний боєць, не зважаючи на свою фізичну непритом- [1343] ність, духовно одначе, виявляє цілковиту притомність і свідомість. Він, упавши перед Леніним, обнімає його ноги й прохає звидіти й пробачити йому смертний гріх його великий - а саме те, що він військове звання своє зганьбив" (П. Тичина "Літаратурна Україна", 16 жовтня 1970 р., Київ).

    52. АРХИЄРЕЇ, які служили князю Московському, а потім ханові-царю Московському, влаштовували торжественні свята "перенесення мощів". Комісари ленінської релігії 6-го грудня 1966 р. влаштували в Москві "торжественний церемоніал перенєсєнія праха красного солдата с рубєжєй оборони Москви в 1941 году к Крємльовской стєнє. Весь путь траурного кортєжа по Лєнінском шоссе і уліце Горького проходіл в глубоком молчаніі", "билі одне і тєжі мислі і чувства". Комісари виховують "совєтскій народ" в дусі московської ленінської релігії, яка названа "пролетарським інтернаціоналізмом".
    Життя присвячувати справам ленінським - "святий обов'язок комуніста", "священні радянські традиції" ("Ранок", журнал ЦК ЛКСМУ, січень 1973 р., Київ). Так, як душу українську гнобило двоєвір'я впроваджене православієм грецької віри, так душу українську гнобить двоєвір'я впроваджене православієм московської (ленінської) віри.

    53. "НЕСКІНЧЕННИМИ ПОТОКАМИ ЙШЛИ ЛЮДИ ДО МОНАСТИРЯ". Чудо! "В 1675 році при облозі монастиря турками одному монахові вороги відтяли голову, і що ж? Монах взяв свою голову відтяту в руки і пішов з нею в собор до ікони Пресвятої Богородиці".
    "Священна Красна Площа, Кремль, Мавзолей", "Київ, 9 травня. Лине мелодія пісні С. Тулікова "Ленін завжди з нами", "нескінченним потоком йшли вдячні люди до священних місць", - пише журнал "Україна" (травень 1975 р., Київ). Хто є ті "вдячні люди?" Партійні і безпартійні ленінці, їх можна назвати "веніамінами"?
    "Веніамін Омельянович, викладач технікума на Львівщині каже: "Я не знаю, якої я національности, й більшість з нас не знає, радянські ми" (журнал "Україна", січень 1973 р.). Веніамін каже щиро: адже й його діди виховані православієм грецької віри, на питання, "Хто ви?", відповідали: "Ми не знаємо. Зовуть нас православними. Тутешні ми".

    54. ЯКБИ ОРДА АДОЛЬФА ГІТЛЕРА ВКРІПИЛАСЯ ВОГНЕМ І МЕЧЕМ В УКРАЇНІ-РУСІ так, як вкріпилася орда Леніна, було б проголошено, що "Гітлер увійшов навіки у наше земне життя", "ім'я Гітлера вже ввійшло в душу й тіло народу, вже стало його невід'ємною частиною, обрядністю української національної традиції". І оформилося б нове двоєвір'я: вишивки, писанки, колядки, бандури, пісні почали б використовувати гітлерівські комісари (зондерфюрери) для звеличення Берліну, дня народження Гітлера. [1344] І єреї золоторизі у церквах рекли б святу істину євангельську: "Усяка душа властям висшим нехай кориться, нема бо власті не від Бога. Які ж є власті, від Бога вони настановлені" (посланіє св. апостола Павла до Римлян, гл. 13, 1).
    "В 1943 році під час окупації України гітлерівськими нацистами в околицях Фастова, неподалеку Києва, німці під керівництвом своїх археологів закопували в землю якісь Готські черепки, щоб пізніше, викопавши їх, мати "археологічний річевий доказ", що на цих просторах у минулому мешкали ґоти" (Н. Король "Дранґ нах остен", 1969 р., Нью Йорк, стор. 43). І так німецькі археологи при допомозі орди есесманів науково утвердили б, що українці є зайдами, прибулими до Дніпра з Тайги, з берегів Байкалу: і тепер прийшов час, щоб вони (українці) залишили Україну або визнали себе богобоязливими і смиренними "кнехтами" Адольфа Гітлера.

    55. У 1933 РОЦІ ХРИСТИЯНСЬКА ЦЕРКВА В НІМЕЧЧИНІ ПОЧАЛА СТАРАТИСЯ, щоб проголосити прихід Адольфа Гітлера до влади велінням Ісуса Христа. Я вже згадував, що А. Фірей у книзі "Хрест і Свастика", виданій в 1938 р. (на стор. 12), оголошує, що через Гітлера, знову Христос прийшов, Націонал-соціялізм є позитивним ХРИСТИЯНСТВОМ В ДІЇ.
    (Ті народи, які справи християнські вміли підпорядкувати справам державно-національним, не були рабами, їм служила віра Христова. Латинів, візантійців, французів, москалів, поляків, іспанців знаємо як людей, які національним інтересам підпорядкували віру Христову. Українці національні інтереси підпорядкували вірі Христовій: і тому стали "тутешніми", "православними" - людьми з недорозвиненою національною свідомістю).

    56. "ЯКЩО КУЛЬТИ ЧУЖИХ СВЯТИХ (культ Покрови, культ Спаса, культ Макавеїв, культ Юрія, культ Андрея Первозваного, культ Йосафата Кунцевича, культ Леніна) гноблять духовні сили Українського народу, то геть усі культи, геть усі обряди!". І такий клич може започаткувати культ безкультовости і обряд безобрядовости.
    Будьмо уважні: "хто старе руйнує, не вміючи нового будувати, той руйнівник", який стає жертвою своєї руйнівничої вдачі. "Тоді як же звільнитися з полону чужих культів?". Треба добре усвідомити: в культі й обряді головну ролю грає зміст (ідея, правила, духовні вартості).
    Якщо Українець використовує рідну мову, пісню, вишивку, писанку, щоб рідною обрядністю славити чужих пророків, вождів, ідеологів, воєначальників, то значить він є рабом - неповноцінною людиною. Обрядність, яка є формою українська, а змістом чужа (латинська, совєтська, греко-православна), вважається обрядністю рабською - ритуальним знаряддям гноблення духовних сил Українського народу. [1345]
    Українським Українцем є той Українець, який знає, що рідні обряди (рідна мова, пісня, вишивка, писанка, рідні свята) повинні славити рідний зміст, ім'я якому Рідна Українська Національна Віра. І славити рідних мислителів, вождів, воєначальників, які ні духовно (релігійно), ні політично, ні економічно не підлеглі владі чужих авторитетів.
    Без культу рідного Українці не можуть мати почуття національної повноцінности, окремішности, яскравої самобутности. Без культу рідного Українці будуть Українцями латинськими, совєтськими, греко-православними. Без культу рідного Українець не може бути українським Українцем - не може бути сам собою.
    (Хто не є сам собою, тому не належить майбутнє. Хто не є сам собою, той не розпоряджається собою: він душею й розумом підлеглий законам чужої духовости, чужих розумінь Бога, чужих розумінь волі, моралі, правди, порядку).

    57. АПОСТОЛИ ДУХОВНОГО РАБСТВА РЕЧУТЬ, що стиль Українського життя, в якому обряди рідні, а зміст обряду чужий, "вже впродовж довшого часу увійшов у душу й тіло народу. І вже наш народ звик коритися грецьким і латинським догмам, канонам, святощам, і йому тяжко від цієї звички відійти".
    "Православіє вже ввійшло в душу і тіло народу, вже стало його невід'ємною частиною, і це ми бачимо в цілій нашій духовості, у наших проявах культури, в літературі, малярстві, мистецтві, "православіє зробило нас культурним народом", "Католицька віра ввійшла в душу народу, вже все в нас католицьке": такі складають присяги українці православія грецької віри і українці католицької віри.
    "Діди наші були ленінцями, большевиками, вірно служили Москві рідній. І ми, внуки, вірні дідам нашим, не зрадимо батьківської духовости, культури, відданости. Хто хоче знищити нас, українців, той хоче знищити нашу рідну радянську культуру, духовність, традицію, нашу вірність нашим батькам! Ленінська правда нас зробила культурними людьми": таку складають присягу українці ленінської релігії Московського імперіялізму.

    58. ТІ УКРАЇНЦІ, ЯКІ НАЗВАЛИ ВІЗАНТІЙСЬКЕ - ГРЕЦЬКЕ, ЛАТИНСЬКЕ, СОВЄТСЬКЕ РІДНИМ, визнали, що в них рідного немає, а коли й є, то воно забуте, пригноблене, принижене, назване маловартісним.
    (Коли твоє рідне маловартісне, значить ти маловартісна людина, бо ж ти є його творцем. Зроби рідне високовартісним, то звеличиш сам себе. Звелич культ Дажбога, звелич культ рідного духовного провідника, воєначальника, то звеличиш сам себе. Якщо ж ти не здібний збагнути таїни цієї істини (істини оправданої історією Людства), значить ти є традиційним рабом.
    Ти століттями будеш нарікати на свою гірку долю, не маючи здібности бути її ковалем. Є прав- [1346] да (і з цим треба погодитися), що звичка має велику силу, і буває тяжко від неї відійти. Та коли людина хоче бути достойною людиною, вона не погодиться бути рабом рабської звички, рабської обрядности, рабських розумінь життя).

    59. КОЖНЕ ФІЗИЧНЕ ВИЗВОЛЕННЯ ТРЕБА ПОЧИНАТИ ВІД ДУХОВНОГО ВИЗВОЛЕННЯ. Боротьба між рідною і чужою духовістю в Україні (Русі) почалася в 988 році, і вона продовжується й сьогодні. Я кажу: українську національну свідомість, звичаєвість, обрядовість треба відмежувати від греко-латинського християнізму і москвинського ленінізму. І чим скоріше це благородне відмежування народ здійснить, тим скоріше він стане повноцінним народом, пошанованим передовими народами плянети Земля.
    У Японії, Індії, Саудівській Арабії, Ізраелі є обряди національні формою і змістом. І вони вважаються обрядами священними (релігійними). Ізраель не має світського шлюбу: шлюб, здійснений за ізраельською обрядністю, в якому форма і зміст ізраельські, визнаний державою. Формою і змістом рідна обрядність створює почуття повноцінної духовности, почуття єдинорідности і єдиномислія.

    60. Є ТАКІ УКРАЇНСЬКІ СИНИ, які в одній чужій вірі знедолившись, починають шукати іншої, кращої, нової віри. Поет М. Орест пише: "Покину для сяйва віри Отчизні доли і даль, і рушу в дорогу без міри шукати священний Ґраль. І в думи мої і надії ясна заплететься печаль: хто скаже, де зореніє святочний небесний Ґраль?".
    Поет Микола Руденко пише: "Не шкодую, ні, що був марксистом - я в житті шукав нової віри. А без віри хто ж ми?.. Тільки звірі з мозком нерозвиненим, драглистим". О, брати мої, віри не треба шукати! Дажбог, даючи людині життя, дає їй і віру: людина ж без віри не може бути людиною. Віру я отримав від Дажбога, і її збагачую почуванням, мисленням, діями. (Людина є такою, якою є її віра).
    Ні, немає людей невіруючих. Є віра з Богом. Є віра без Бога: атеїзм - віра без Бога. Скотина родиться, росте, працює, любить, старіє і вмирає без віри. Віра відрізняє людину від скотини. Віра - натхнення. Чим благородніша віра, тим благородніше життя. Чим благородніше життя, тим благородніше розуміння Волі, Краси, Любови.

    61. НІХТО НЕ МАЄ ПРАВА ВОГНЕМ І МЕЧЕМ ЛЮДИНУ НА ВІРУ НАВЕРТАТИ ЧИ ВІД ВІРИ ВІДВЕРТАТИ. Той, хто вживає насильство в запровадженні віри, запроваджує віру насильницьку. Благородна віра не переслідує інакшевіруючих. Той українець-християнин, який зневажає віру в Дажбога, справді зневажає віру Христову. Віра, яка вчить віруючих зневажати інші віри в Бога, зневажає сама себе.
    Віра в Дажбога - віра високої духовної культури, віра, яка не зневажає інакшевіруючих у [1347] Бога. Віра в Дажбога не має нічого спільного ні з поганством, ні з неопоганством, ні з ідолопоклонством.
    У Святині Дажбожій немає намальованого Бога з бородою чи без бороди. Ми не ідолопоклонники. Ми віримо: Дажбог - безтілесний Дух; Розум Всесвіту в Дажбогові і Дажбог є в Розумові Всесвіту; Дажбог Єдиносущий і Всюдисущий. Свідомість Всесвіту діє у Всесвіті. Свідомість Всесвіту діє на мислі і почування людини, діє на 80-100 трильйонів клітин, з яких складається тіло людини. На кожну зокрема клітину діє сила Дажбога, проявляючи себе в силі дій сонця, зірок, магнетичного поля.

    62. У РІДНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ВІРІ рідне формою і рідне змістом життя Українців. Українець, сам себе духовно і тілесно вдосконалюючи, сам себе рідними обрядами збагачуючи, сам себе рідними навиками утверджуючи, сам свій незалежний шлях торуючи, ніякому чужинцеві своєї віри не накидає, і ні від якого чужинця чужої віри не приймає. Українець свято береже волю духовного і тілесного порядку, і в жодних чужинців цієї волі не відбирає. Кожний народ на плянеті Земля має святе право розвивати свої духовні і тілесні сили без нагляду чужих духовних і тілесних сил. Між народами постане благородний мир і любов тоді, коли кожний народ (малий і великий, високоцивілізований і малоцивілізований) матиме право іти своїм рідним шляхом життя, звеличуючись культурою, яка є рідна Формою і Змістом. [1348]


    На головну сторінку   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
     На титульну сторінку      Покажчик       Зміст
 Книги:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26:1  26:2  26:3  26:4  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  



8  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52