Книги навчальні, поетичні

Пiсня над пiснями 1

¹ Соломонова Пісня над піснями.
² Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, бо ліпші кохання твої від вина!
³ На запах оливи твої запашні, твоє ймення неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
⁴ Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у палати свої, ми радіти та тішитись будемо тобою, згадаємо кохання твої, від вина приємніші, поправді кохають тебе!
⁵ Дочки єрусалимські, я чорна та гарна, немов ті намети кедарські, мов занавіси Соломонові!
⁶ Не дивіться на те, що смуглявенька я, бож сонце мене опалило, сини неньки моєї на мене розгнівалися, настановили мене сторожити виноградники, та свого виноградника власного не встерегла я!...
⁷ Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де ти пасеш? Де даєш ти спочити у спеку отарі? Пощо біля стад твоїх друзів я буду, немов та причинна?
⁸ Якщо ти не знаєш цього, вродливіша посеред жінок, то вийди собі за слідами отари, і випасуй при шатрах пастуших козлятка свої.
⁹ Я тебе прирівняв до лошиці в возах фараонових, о моя ти подруженько!
¹⁰ Гарні щічки твої поміж шнурами перел, а шийка твоя між разками намиста!
¹¹ Ланцюжки золоті ми поробимо тобі разом із срібними кульками!
¹² Доки цар при своєму столі, то мій нард видає свої пахощі.
¹³ Мій коханий для мене мов китиця мирри: спочиває між персами в мене!
¹⁴ Мій коханий для мене мов кипрове гроно в ен-ґедських садах-виноградах!
¹⁵ Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої очі немов голубині!
¹⁶ Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам зелень!
¹⁷ Бруси наших домів то кедрини, стелі в нас кипариси!

Пiсня над пiснями 2

¹ Я саронська троянда, я долинна лілея!
² Як лілея між тереном, так подруга моя поміж дівами!
³ Як та яблуня між лісовими деревами, так мій коханий поміж юнаками, його тіні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебіння солодкий!
⁴ Він впровадив мене до винярні, а прапор його надо мною кохання!
⁵ Підкріпіте мене виноградовим печивом, освіжіть мене яблуками, бо я хвора з кохання!
⁶ Ліва рука його під головою моєю, правиця ж його пригортає мене!...
⁷ Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, й щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!...
⁸ Голос мого коханого!... Ось він іде, ось він скаче горами, по пагірках вистрибує...
⁹ Мій коханий подібний до сарни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у вікна, заглядає у ґрати...
¹⁰ Мій коханий озвався й промовив до мене: Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи!
¹¹ Бо оце проминула пора дощова, дощ ущух, перейшов собі він.
¹² Показались квітки на землі, пора соловейка настала, і голос горлиці в нашому краї лунає!
¹³ Фіґа випустила свої ранні плоди, і розцвілі виноградини пахощі видали. Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи!
¹⁴ Голубко моя у розщілинах скельних, у бескіднім сховку, дай побачити мені твоє личко, дай почути мені голосок твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродливе!
¹⁵ Ловіть нам лисиці, лисинята маленькі, що ушкоджують нам виноградники, виноградники ж наші у цвіті!
¹⁶ Мій коханий він мій, я ж його, він пасе між лілеями!
¹⁷ Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, вернись, мій коханий, стань подібний до сарни чи до молодого оленя в пахучих горах!

Пiсня над пiснями 3

¹ По ночах на ложі своїм я шукала того, кого покохала душа моя... Шукала його, та його не знайшла...
² Хай устану й нехай я пройдуся по місті, хай на вулицях та на майданах того пошукаю, кого покохала душа моя! Шукала його, та його не знайшла...
³ Спіткали мене сторожі, що по місті проходять... Чи не бачили часом того, кого покохала душа моя?
⁴ Небагато пройшла я від них, та й знайшла я того, кого покохала душа моя: схопила його, й не пустила його, аж поки його не ввела у дім неньки своєї, та в кімнату тієї, що в утробі носила мене!...
⁵ Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!...
⁶ Хто вона, що виходить із пустині, немов стовпи диму, окурена миррою й ладаном, всілякими пахощами продавця?
⁷ Ось ложе його, Соломонове, шістдесят лицарів навколо нього, із лицарів славних Ізраїлевих!
⁸ Усі вони мають меча, усі вправні в бою, кожен має свого меча при своєму стегні проти страху нічного.
⁹ Ноші зробив собі цар Соломон із ливанських дерев:
¹⁰ стовпці їхні зробив він із срібла, а їхне опертя золоте, пурпурове сидіння, їхня середина вистелена коханням дочок єрусалимських!...
¹¹ Підіть і побачте, о дочки сіонські, царя Соломона в вінку, що ним мати його увінчала його в день весілля його та в день радости серця його!

Пiсня над пiснями 4

¹ Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої оченятка, немов ті голубки, глядять з-за серпанку твого! Твої коси немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!
² Твої зубки немов та отара овець пообстриганих, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної...
³ Твої губки немов кармазинова нитка, твої устонька красні, мов частина гранатного яблука скроня твоя за серпанком твоїм!
⁴ Твоя шия немов та Давидова башта, на зброю збудована: тисяча щитів повішена в ній, усе щити лицарів!
⁵ Два перса твої мов ті двоє близнят молодих у газелі, що випасуються між лілеями...
⁶ Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, піду я собі на ту миррину гору й на пагірок ладану...
⁷ Уся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі!
⁸ Зо мною з Лівану, моя наречена, зо мною з Лівану ти підеш! Споглянеш з вершини Амани, з вершини Сеніру й Гермону, з леговища левів, з леопардових гір.
⁹ Забрала ти серце мені, моя сестро, моя наречена, забрала ти серце мені самим очком своїм, разочком одненьким намиста свого!...
¹⁰ Яке любе кохання твоє, о сестрице моя, наречена! Скільки ліпше кохання твоє за вино, а запашність олив твоїх за всі пахощі!...
¹¹ Уста твої крапають мед щільниковий, моя наречена, мед і молоко під твоїм язичком, а пахощ одежі твоєї як ліванські ті пахощі!
¹² Замкнений садок то сестриця моя, наречена моя замкнений садок, джерело запечатане...
¹³ Лоно твоє сад гранатових яблук з плодом досконалим, кипри із нардами,
¹⁴ нард і шафран, пахуча тростина й кориця з усіма деревами ладану, мирра й алое зо всіма найзапашнішими пахощами,
¹⁵ ти джерело садкове, криниця живої води, та тієї, що плине з Ливану!...
¹⁶ Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі! Хай коханий мій прийде до саду свого, і нехай споживе плід найкращий його!...

Пiсня над пiснями 5

¹ Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком!... Споживайте, співдрузі, пийте до схочу, кохані!
² Я сплю, моє ж серце чуває... Ось голос мого коханого!... Стукає... Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!...
³ Зняла я одежу свою, як знову її надягну? Помила я ніжки свої, як же їх занечищу?...
⁴ Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!...
⁵ Встала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців...
⁶ Відчинила своєму коханому, а коханий мій зник, відійшов!... Душі не ставало в мені, як він говорив... Я шукала його, та його не знайшла... Я гукала його, та він не відізвався до мене...
⁷ Стріли мене сторожі, що ходять по місті, набили мене, завдали мені рани... Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів!
⁸ Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання!
⁹ Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас?
¹⁰ Коханий мій білий й рум'яний, визначніший він від десяти тисяч інших...
¹¹ Голова його щиреє золото, його кучері пальмове віття, чорні, як ворон...
¹² Його очі немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали!
¹³ Його личка як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи лілеї, з яких капає мирра текуча!
¹⁴ Його руки стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами!
¹⁵ Його стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри!
¹⁶ Уста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські!

Пiсня над пiснями 6

¹ Куди твій коханий пішов, о найвродливіша з жінок? Куди спрямував твій коханий? Бо ми пошукаємо його із тобою.
² Мій коханий пішов до садочка свого, в квітники запашні, щоб пасти в садках і збирати лілеї.
³ Я належу своєму коханому, а мені мій коханий, що пасе між лілеями!
⁴ Ти прекрасна, моя ти подруженько, мов та Тірца, ти хороша, як Єрусалим, ти грізна, як війська з прапорами!
⁵ Відверни ти свої оченята від мене, бо вони непокоять мене! Твої коси немов стадо кіз, що хвилями сходять з того Гілеаду!
⁶ Твої зуби немов та отара овець, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної!
⁷ Мов частина гранатного яблука скроня твоя за серпанком твоїм!
⁸ Шістдесят є цариць, і вісімдесят є наложниць, а дівчатам немає числа,
⁹ та єдина вона ця голубка моя, моя чиста! У неньки своєї вона одиначка, обрана вона у своєї родительки! Як бачили дочки Сіону її, то щасливою звали її, цариці й наложниці то вихваляли її:
¹⁰ Хто це така, що вона виглядає, немов та досвітня зоря, прекрасна, як місяць, як сонце ясна, як полки з прапорами грізна?
¹¹ Зійшла я в оріховий сад, щоб поглянути на пуп'яночки при потоці, щоб побачити там, чи зацвів виноград, чи гранатові яблуні порозцвітали?
¹² І не зчулася я, як мене посадила душа моя між колесниці моєї дружини бояр...

Пiсня над пiснями 7

¹ Вернися, вернись, Суламітко! Вернися, вернися, нехай ми на тебе надивимось! Чого вам дивитися на Суламітку, немов би на танець військовий?
² Хороші які стали ноги твої в черевичках, князівно моя! Заокруглення стегон твоїх мов намисто, руками мистецькими виточене!
³ Твоє лоно немов круглоточена чаша, в якій не забракне вина запашного! Твій живіт сніп пшениці, оточений тими лілеями!
⁴ Два перса твої немов двоє сарняток близнят!
⁵ Твоя шия як башта із кости слонової, твої очі озерця в Хешбоні при брамі того Бат-Рабіму, в тебе ніс немов башта ливанська, що дивиться все в бік Дамаску!
⁶ Голівка твоя на тобі мов Кармел, а коса на голівці твоїй немов пурпур, полонений цар тими кучерями!
⁷ Яка ти прекрасна й приємна яка, о кохання в розкошах!
⁸ Став подібний до пальми твій стан, твої ж перса до грон виноградних!
⁹ Я подумав: виберуся на цю пальму, схоплюся за віття її, і нехай стануть перса твої, немов виноградні ті грона, а пахощ дихання твого як яблука!...
¹⁰ А уста твої як найліпше вино: простує воно до мого коханого, чинить промовистими й уста сплячих!
¹¹ Я належу своєму коханому, а його пожадання до мене!
¹² Ходи ж, мій коханий, та вийдемо в поле, переночуємо в селах!
¹³ Устанемо рано, й ходім у сади-виногради, подивимося, чи зацвів виноград, чи квітки розцвілись, чи гранатові яблуні порозцвітали?... Там кохання своє тобі дам!
¹⁴ Видадуть пах мандрагори, при наших же входах всілякі коштовні плоди, нові та старі, що я їх заховала для тебе, коханий ти мій!

Пiсня над пiснями 8

¹ О, коли б ти мені був за брата, що перса ссав в нені моєї, коли б стріла тебе я на вулиці, цілувала б тебе, і ніхто мені не докоряв би!
² Повела б я тебе й привела б у дім нені своєї: ти навчав би мене, я б тебе напоїла вином запашним, соком гранатових яблук своїх!
³ Ліва рука його під головою моєю, правиця ж його пригортає мене!...
⁴ Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, нащо б сполохали, й нащо б збудили кохання, аж доки йому до вподоби!
⁵ Хто вона, що виходить із пустині, спираючися на свого коханого? Під яблунею я збудила тебе, там повила тебе мати твоя, там тебе повила твоя породителька!
⁶ Поклади ти мене, як печатку на серце своє, як печать на рамено своє, бо сильне кохання, як смерть, заздрощі непереможні, немов той шеол, його жар жар огню, воно полум'я Господа!
⁷ Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють! Коли б хто давав за кохання маєток увесь свого дому, то ним погордили б зовсім!...
⁸ Є сестра в нас мала, й перс у неї нема ще. Що зробимо нашій сестричці в той день, коли сватати будуть її?
⁹ Якщо вона мур, забороло із срібла збудуємо на ній, а якщо вона двері обкладемо кедровою дошкою їх...
¹⁰ Я мур, мої ж перса як башти, тоді я була в його очах мов та, яка спокій провадить...
¹¹ Виноградника мав Соломон у Баал-Гамоні, виноградника він віддавав сторожам, щоб кожен приносив за плід його тисячу срібла.
¹² Але мій виноградник, що маю його, при мені! Тобі, Соломоне, хай буде та тисяча, а сторожам його плоду дві сотні!
¹³ О ти, що сидиш у садках, друзі твої прислухаються до твого голосу: дай почути його і мені!
¹⁴ Утікай, мій коханий, і станься подібний до сарни собі, чи до молодого оленя у бальзамових горах!

На головну сторінку   Зміст   Рекоменд. літ-ра   Першоджерела
Кн. Йова    Кн. Псалмів     Кн. приказок Соломонових    
Кн. Екклезіястова (або Проповідника)     Пісня над піснями