Частина II
ВИВЕРТИ В СУПЕРЕЧЦІ
Розділ XIII. ДОЗВОЛЕННІ ВИВЕРТИ
Що таке виверт.- Зволікання заперечення.- Шок.- Розробка слабких пунктів аргументування супротивника.- Прийоми у відповідь на "злісне заперечення" доказів.
1. Вивертом у суперечці називається всякий прийом, за допомогою якого хочуть полегшити суперечку для себе або утруднити суперечку для супротивника. Таких прийомів велика кількість, найрізноманітніших за своєю суттю. Одні з них, якими користуються для полегшення суперечки самим собі, дозволені. Інші - недозволенні і часто прямо ганебні. Перерахувати всі прийоми або хоча б точно класифікувати їх - у даний час неможливо. Однак вважаємо за необхідне описати деякі з найважливіших, із тих, що трапляються найчастіше, щоб допомогти впізнавати їх і вживати захисних заходів.
2. Спочатку торкнемося деяких явно дозволених прийомів. До таких вивертів (найчастіше в усній суперечці) відноситься зволікання заперечення. Іноді буває так, що супротивник навів нам доказ, на який ми не можемо відразу знайти заперечення. Просто не "приходить у голову", та й годі. У таких випадках прагнуть по можливості непомітніше для супротивника "відтягнути заперечення", напр., задають запитання у зв'язку з наведеним доказом, ніби для з'ясування його або для ознайомлення взагалі, - хоча ні в тому, ні іншому потреби не існує; починають відповідь здалека, з чого-небудь такого, що має відношення до даного питання, але прямо з ним не зв'язане, і т. д., і т.д. У цей самий час думка працює і часто приходить бажане заперечення, до якого відразу ж і переходять. Треба вміти це зробити вправно й непомітно. Якщо супротивник помітить, у чому справа, він усіляко цьому заважатиме.
3. Виверт цей у чистому вигляді цілком дозволений і часто необхідний. Психічний механізм людини - механізм дуже капризний. Іноді раптом думка в суперечці на якусь мить відмовляється від роботи при звичайному або навіть безглуздому запереченні. Людина "розгубилася". Особливо часто трапляється це з людьми нервовими або соромливими, під впливом найнесподіваніших причин, - напр., іноді навіть під впливом раптової думки: "а що, як я не знайду відповіді" (самонавіяння). Вищого рівня це явище сягає в так званому "шоку". Раптом втрачається ввесь багаж думок з даного питання. "Голова спорожніла". Усі знання, усі доводи, усі заперечення неначе "вилетіли з голови". Людина абсолютно безпорадна. Такий "шок" зустрічається найчастіше тоді, коли людина дуже хвилюється або втомилася. У подібних випадках єдиний "порятунок" - розглядуваний нами прийом. Треба старатися не видати свого стану, не дивитися розгублено, не знижувати й не послаблювати голосу, говорити твердо й уміло відтягувати заперечення доти, поки не оговтаєшся. Інакше і супротивник, і слухачі (здебільшого судячи про хід суперечки "за зовнішніми ознаками") думатимуть, що ми "розбиті", яким би безглуздим не був довід, при якому трапилася з нами ця неприємна історія.
Часто до "зволікання заперечення" вдаються і в тих випадках, коли довід супротивника, хоча й здається правильним, та все ж не виключена можливість, що ми піддаємося якійсь ілюзії або помилці в такій оцінці. Обережність велить не дуже легко з ним погоджуватися. У таких випадках дуже часто вдаються, також, і до інших прийомів, але вже недозволенних, напр., ухиляються від заперечення на нього і замовчують, "обходять" його; або ж просто переводять суперечку на іншу тему і т. д., і т.д.
4. Цілком дозволений і той прийом (його навіть важко назвати "вивертом"), коли ми, побачивши, що супротивник зніяковів при якому-небудь доводі, або став особливо гарячкувати, або прагне уникнути відповіді, - звертаємо особливу увагу на цей довід і починаємо "натискати" на нього. Яка б не була суперечка, завжди слід пильно стежити за слабкими пунктами в аргументації супротивника і, знайшовши такий пункт, "опрацювати" його до кінця, не "випускаючи" супротивника з рук, поки не з'ясувалася й не стала очевидною вся слабкість цього пункту. "Випустити" супротивника в таких випадках можна лише тоді, коли в нього явний шок, або щось подібне, або ж із великодушності, з відомого "рицарства в суперечці", коли він потрапив у надто безглузде становище. Тим часом уміння використовувати слабкі місця супротивника зустрічається досить рідко. Кого цікавить мистецтво суперечки, той часто з жалем спостерігає, як сперечальник, через повне своє невміння орієнтуватися в суперечці або з інших причин, втрачає свою перевагу перед супротивником.
5. Цілком дозволені також деякі прийоми, якими відповідають на нечесні прийоми супротивника. Іноді без цього себе не захистити. Напр., у суперечці вам треба довести яку-небудь важливу думку. Але супротивник відчув, що якщо ви її доведете, то доведете й тезу, і тоді справа його програна. Щоб не дати вам довести цю думку, він вдається до нечесного прийому: який би доказ на її користь ви не навели, він проголошує його недоказовим. Ви скажете: "всі люди смертні", - він відповідає: це ще не доведено. Ви скажете: "А сам-то ти існуєш чи ні?". Він відповідає: "можливо, існую, а може бути, це ілюзія". Що з такою людиною робити? При такому "злісному запереченні" доводів залишається або кинути суперечку, або, якщо це незручно, удатися до виверту. Найтиповішими є два такі "захисні виверти": а) треба "провести" докази на користь доводжуваної думки так, щоб супротивник не помітив, що вони призначаються для цієї мети. Тоді він не стане "злісно впиратися" й може їх прийняти. Коли ж ми проведемо їх усі врозкид, нам залишиться тільки зібрати їх разом - і думка доведена. Супротивник попався в пастку. Для того, щоб успішно виконати цей прийом, часто потрібне дуже велике мистецтво, вміння "володіти суперечкою", вміння вести її за певним планом, що в наш час можна побачити рідко. Інший виверт дещо простіший: б) помітивши, що супротивник злісно заперечує кожен наш доказ на користь доводжуваної думки, а якийсь доказ нам усе ж необхідно провести, ми ставимо пастку. Про наш доказ умовчуємо, а замість нього беремо думку, що суперечить йому, і вдаємо, що її ось і хочемо використати як доказ. Якщо супротивник "завів" заперечувати всі наші доводи, то він може, не вдумавшись гарненько, накинутися й на неї і відкинути її. Ось тут пастка над ним і закриється. Відкинувши думку, що суперечить нашому доказу, він тим самим цей доказ прийняв. Напр., мені треба провести доказ "деякі люди порочні від природи", а супротивник мій явно взявся за злісне заперечення й ні за що не пропускає ніякого доводу. Тоді я вдаю, що хочу висунути як довід думку, що йому суперечить: "адже ви ж не станете заперечувати, - скажу я, - що від природи всяка людина добра і непорочна, а порочність отримується від виховання, від середовища і т. д.". Якщо супротивник не розгадає пастки, він і тут застосує свою тактику і заявить, що це очевидно помилкова думка. "Поза сумнівом, є люди, порочні від природи"- іноді навіть і докази наведе. Нам же якраз це й потрібно. Доказ проведено, пастка закрилася.