Частина II
ВИВЕРТИ В СУПЕРЕЧЦІ
Розділ XIV. НАЙГРУБІШІ НЕДОЗВОЛЕННІ ВИВЕРТИ
Неправильний вихід з суперечки.- Зрив суперечки.- Довід "до городового".-
Паличні доводи.
1. Недозволенних вивертів незліченна кількість. Є дуже грубі, є дуже тонкі. Найгрубіші - виверти "механічного" характеру. Такий характер часто має неправильний "вихід із суперечки". Іноді доводиться "кинути суперечку", тому що, напр., супротивник "пускається в особи", дозволяє собі грубі вирази і т.п. Це, звичайно, буде правильний "вихід із суперечки", з серйозних мотивів.- Але буває й так, що сперечальникові доводиться в суперечці погано тому, що супротивник сильніший за нього. Він відчуває, що суперечка йому не під силу, і прагне всіляко "ушитися з суперечки", "пригасити суперечку", "докінчити суперечку". У засобах тут не соромляться й нерідко вдаються до грубих механічних прийомів.
2. Найгрубіша з них і в вищій мірі "механічна" - не давати супротивнику говорити. Сперечальник постійно перебиває супротивника, прагне перекричати або просто демонстративно показує, що не бажає його слухати: затискає собі вуха, наспівує, свистить і т. д., і т.д. У суперечці при слухачах таку роль іноді виконують слухачі, бачачи, що їх однодумцеві доводиться погано: тут буває й хор схвалення або несхвалення, і рев, і регіт, і тупання ногами, і ламання столів і стільців, і демонстративний вихід із приміщення - усе в міру рівня їх культурності. Сперечатися за таких умов, звичайно, неможливо. Це називається (у разі успіху) "зірвати суперечку".
Якщо сперечальник достатньо нахабний, він може, "посперечавшись" з вами в такий спосіб і не давши вам сказати ні слова, заявити: "з вами не можна сперечатися, тому що ви не даєте путньої відповіді на питання" або навіть: "тому що ви прямо-таки не даєте можливості говорити". Іноді все це робиться "тонше". Ви навели сильний, але складний доказ, проти якого супротивник не може нічого заперечити: він тоді говорить з іронією: "пробачте, але я більше не можу сперечатися з вами. Такі доводи - вище за моє розуміння. Вони дуже вчені для мене" і т. п., і т.п.
Після цього деяку вперту людину ніяк не примусиш продовжувати суперечку: не схопити ж за ногу, щоб утримати її. Декого можна утримати "в
суперечці", заявивши, що, якщо він не зрозумів доводу, то вина в нашому невмінні ясно висловити його, а не в його розумі і т.п.
На жаль, у грубій або витонченій формі "пригашення суперечки" і "зрив суперечки" зустрічається не так уже й рідко. Для ілюстрації цього прийому - а також для ілюстрації іншого "природного виверту", а саме, "хору" напівслухачів і напівучасників суперечки, що всіляко вихваляє доводи однієї сторони і злісно гудить доводи іншої сторони, - наведу дотепний зразок суперечки з Мольєрівської "Критики Школи Жінок".
Лізідас (супротивник "шевальє" Доранта)... Нарешті, сама назва: "драматичний твір" походить від одного грецького слова, яке означає "діяти" і дано для того, щоб показати, що сама суть цього твору полягає в дії. У розгляданій же комедії дії немає зовсім. Уся вона складається з розповідей Агнеси або Гораса.
Маркіз. Ах! Ах! Шевальє.
Клімена. Ось дотепне зауваження! Це називається - дивитися в суть речей.
Лізідас. Що може бути менш дотепним або, краще сказати, що є таким ницим, як деякі вислови цієї комедії, над якими всі сміються - особливо слова про народження дітей із вуха?
Клімена. Чудово.
Еліза. Ах.
Лізідас. А сцена зі слугою і служницею в будинку? Хіба вона не довга до докучливості? Хіба вона не абсолютно нестерпна?
Маркіз. Це вірно.
Клімена. Безумовно правильно.
Еліза. Він має рацію.
Лізідас. Чи не дуже легко Арнольф дає свої гроші Горасу? Адже він смішна особа в п'єсі. Чи слід було змушувати його чинити дію благородної людини?
Маркіз. Прекрасно. Це зауваження теж прекрасне.
Клімена. Чудове зауваження.
Еліза. Вражаюче.
Лізідас. А проповідь Арнольфа та його максими - чи не смішні вони? І чи не шокують вони навіть наше почуття благоговіння перед таїнствами.
Маркіз. Цілком вірно.
Клімена. Дуже вдало сказано.
Еліза. Краще і не можна нічого сказати.
Лізідас. І, нарешті, цей м'сье Делясуш виводиться перед нами людиною розумною, у стількох місцях п'єси здається таким серйозним. Чи не опускається він до чогось надмірно комічного й дуже утрируваного в п'ятому акті, коли виказує Агнес запал свого кохання дивним закочуваннями очей, смішними зітханнями, сльозами, над якими всі сміються.
Маркіз. Parbleu! Чудово.
Клімена. Прекрасно.
Еліза. Віват, м'сье Лізідас.
Лізідас. Я не хочу наскучити, а тому опускаю тисячі інших зауважень.
Маркіз. Parbleu! Шевальє. Добре ти "підлатався".
Дорант. Побачимо.
Маркіз. Ти знайшов супротивника сильнішого за тебе, чесне слово.
Дорант. Може бути.
Маркіз. Відповідай, відповідай, відповідай, відповідай.
Дорант. Із задоволенням. Він...
Маркіз. Відповідай же, прошу тебе.
Дорант. Дай же мені відповісти. Якщо...
Маркіз. Parbleu! Я не вірю, щоб ти відповів.
Дорант. Так, якщо ти весь час говоритимеш.
Клімена. Будь ласка, вислухаємо його доводи.
Дорант. По-перше, невірно, що вся п'єса складається з одних розповідей. Там багато й дії, що відбувається на сцені. Самі розповіді в ній є діями, як того вимагає сюжет: вони простодушно передаються зацікавленій особі, яка завдяки цьому потрапляє в скрутне становище й після кожної нової розповіді вживає всіх можливих заходів, щоб уникнути нещастя, якого боїться.
Уранія. І я знаходжу, що краса сюжету Школи Жінок саме й полягає в цих постійних довірливих розповідях. Здається, досить забавно, що Арнольф, людина розумна, і притому його постійно інформують про все наївна, щиросерда дівчина, його кохана, і легковажний хлопець, його суперник; тим часом він, не зважаючи на це, не може уникнути того, що з ним відбувається.
Маркіз. Дурниці, дурниці.
Клімена. Слабка відповідь.
Еліза. Погані доводи.
Дорант. Що стосується "дітей з вуха", то сіль у тому, що їх говорить Арнольф. Автор вставив ці слова не тому, що сам хотів висловити дотеп, а просто як річ, що характеризує Арнольфа. Вони тим більше змальовують його дивацтво, що Арнольф розповідає про цю тривіальну дурість, сказану Агнесою, як про щось на диво добре; вони приносять йому невимовне задоволення.
Маркіз. Погано відповідає.
Клімена. Незадовільна відповідь.
Еліза. Це те ж саме, що нічого не відповісти.
Дорант. А що стосується грошей, які так легко дає Арнольф, то в нього лист від кращого друга - достатня підстава. Далі, зовсім не є несумісним те, що людина в одному смішна, в іншому - благородна. Що стосується сцени зі слугами, яку дехто знайшов довгою і холодною, то вона, очевидно, має свій сенс. Арнольф скрізь терпить покарання через те саме, за допомогою чого хотів себе убезпечити, як на непорушній основі: безневинне щиросердя Агнеси завдає йому удару під час подорожі; простодушність слуг надовго затримує його біля дверей після повернення.
Маркіз. Ці доводи нічого не варті.
Клімена. Усе це тільки порожні виправдання.
Еліза. Доводи, що вселяють жалість.
Нарешті маркіз остаточно зриває суперечку. Після одного доводу Доранта він заявляє:
Маркіз. Чесне слово, Шевальє, краще ти зробиш, якщо замовкнеш.
Дорант. Хай так. Але, врешті-решт, якщо ми простежимо себе в той час, коли ми закохані...
Маркіз. Тільки я не хочу тебе слухати.
Дорант. Вислухай мене. Невже у розпалі пристрасті...
Маркіз (співає). Ля, ля, ля, ля, ляр, ля, ля, ля, ля, ля.
Дорант. Як!
Маркіз. Ля, ля, ля, ля, ляр, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля.
Дорант. Я не знаю, чи можна...
Маркіз. Ля, ля, ля, ля, ляр, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля.
Уранія. Мені здається, що...
Маркіз. Ля, ля, ля, ляр, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля. ля.
Суперечка закінчується... Коли було висловлено бажання, щоб суперечка була записана у вигляді маленької комедії, маркіз заявляє Доранту:
Маркіз. Parbleu! Ти зіграєш, Шевальє, в цій комедії невигідну роль.
3. Інший, але вже "серйозніший" механічний виверт з метою покласти край невигідній суперечці - "заклик" або "довід" "до городового". Спочатку людина сперечається за всіма правилами, сперечається задля істинності тези. Але суперечка розігрується не на її користь - і вона звертається до можновладців, указуючи на небезпеку тези для держави або суспільства тощо. Не має значення, які власті: старого режиму чи нового, "городові" чи "товариші", - назва такого прийому одна й та ж: "заклик до городового". І суть одна й та ж: приходить яка-небудь "влада" і затискає супротивнику нашому рот. Що і вимагалося довести. Суперечка припинилася і "перемога" за нами, - Для того, щоб застосувати подібний виверт, потрібна, звичайно, дуже безграмотна голова або дуже темна совість.
4. Та заклик до городового має на меті тільки припинити суперечку. Багато ж хто цим не задовольняється. Тоді подібні ж засоби застосовують, щоб переконати супротивника, тобто, точніше, примусити його, принаймні на словах, погодитися з нами. Тоді подібні доводи одержують назву паличних доводів. Звичайно, і в наш час іще використовуються паличні доводи в буквальному розумінні цього слова. Усякого виду насильство дуже часто переконує багатьох і вирішує суперечки, принаймні на якийсь час. Але такі паличні доводи в область розгляду логікою, хоча б навіть і прикладною, не входять. ** Тут паличним доводом називається досить непривабливий виверт, суть якого полягає в тому, що наводять такий довід, який супротивник, за міркуванням софіста, повинен прийняти з побоювань чого-небудь неприємного, часто небезпечного, або на який він не може правильно відповісти з тієї ж причини і повинен або мовчати, або вигадувати які-небудь "обхідні шляхи".- По суті, це розбій у суперечці. І навіть, мабуть, у певному відношенні, ще гірше, адже розбійник відкрито пропонує дилему "гаманець або життя". Софіст же підносить приховано, з невинним виглядом дилему: "прийняти довід або потерпіти неприємність"; не "заперечувати або постраждати".
5. Такі доводи рясніють у всі часи, у всіх народів, за всіх режимів; у державному, суспільному й приватному житті. Варто постежити за ними, напр., у газетах - правих або лівих, залежно від того, у чиїх руках влада. Звичайно, не всі газети принижуються до цього. Але як загальне правило можна сказати, що чим більше газета "крайня", тим більше шансів маємо зустріти в ній паличний довід, хоча є достатньо любителів цього виверту й у числі "не-крайніх". За часів інквізиції були можливі такі суперечки: вільнодумець заявляє, що "земля обертається навколо сонця"; супротивник заперечує: а ось у псалмах написано: Ти поставив землю на твердих основах, не похитнеться вона у віки віків. - "Як ви думаєте, - питає він багатозначно, - Св. Писання помиляться чи ні?". Вільнодумець згадує інквізицію і перестає заперечувати.
Він, для більшої безпеки, часто навіть "переконується", а іноді, більше того, зворушливо дякує "за навчання". Бо "сильний" "паличний довід", у вигляді інквізиції, що стоїть за плечима, для більшості слабких смертних природно непереборний і "переконливий".
У наш час, слава богу, інквізиції немає, але існує багато інших форм паличного доводу. Приклад із недавнього життя - співбесіда місіонера зі старообрядцями. Старообрядець завзято доводить, що місіонер і його церква - єретики. Винахідливий "місіонер" ставить питання: "От як! Значить, і наш Государ Імператор єретик?". Перед старообрядцем промайнули - в уяві (а може, й наяву) знайомі обличчя альгвазилів і згадалися "места не столь отдаленные". "Сердце его смятеся и остави его сила его" и "бысть яко человек не слыш и не имый во устах своих обличения". Не так давно, коли на мітингах переважали "товариші більшовики", бідним "буржуям" у суперечках доводилося іноді погано. "Це написано у розпорядженні Виконавчого Комітету тощо, а ви кажете, що це зрадницька думка. Значить, у Комітеті зрадники?" - "Товариші" слухачі похмуро слухають, що відповість буржуй... Віддалік проходжується міліціонер, який щойно підобідав у будинку Кшесинської... "Так я нічого не кажу... Так я так, до слова... Воно, звичайно..." і т.д. Буржуй замовкає і прагне непомітно ушитися. - Начальство іноді дуже вдало переконує своїх підлеглих. "Люди інших переконань" йому не "підходять", а вдома в переконуваного Василя або Йвана пищать, їсти-пити просять. Доводи начальства часто діють незрівнянно сильніше за Цицеронівське красномовство.