Частина II
ВИВЕРТИ В СУПЕРЕЧЦІ
Розділ XVII. ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЙОМИ (ПРОДОВЖЕННЯ)
Ставка на сумнівний сором.- "Підмазування" аргументу.- Навіювання.- "Настройка окулярів".- Подвійна бухгалтерія.
1. Дуже часто софіст користується звичайною для більшості людською слабкістю "здаватися кращим, ніж є насправді" або ж не "зганьбити себе" в очах супротивника або слухачів; найчастіше - "сумнівним соромом". Побачивши, напр., що супротивник недостатньо сильний у науці, софіст проводить недоказовий або навіть хибний довід під таким соусом: "Вам, звичайно, відомо, наука тепер встановила" і т.д. Або "давно вже встановлено наукою"; або "загальновідомий факт"; або "невже ви до цих пір не знаєте про те, що" і т.д. Якщо супротивник побоїться "зганьбити себе", признавшись, що йому це невідомо, - він у пастці, а софіст хихикає в душі. Іноді цей прийом пов'язаний з використанням авторитету якої-небудь особи - письменника, вченого і т.п. Напр., у суперечці з соціалістом-марксистом пускають у хід "відомий вислів Маркса". Можна йти на парі вісімдесят проти двадцяти, а часто й дев'яносто дев'ять проти одного, що даний "марксист" навіть не перегортав Маркса, тим більше не вивчав його і "відомого вислову" ніколи ніде не зустрічав. Проте він звичайно не зважиться сказати цього. Скоріше, якщо ви теж соціаліст (а не "буржуй", який, як відомо, готовий на всякі каверзи), він зробить вигляд, що йому цей вислів теж відомий; частіше за все "проковтне" довід без заперечення.
2. У суперечках "заради перемоги" дуже вживана інша видозміна цього виверту, заснована на тій же слабкості. Усім відомо, що часто взагалі одне мовиться, інше думається. Таємні бажання, переконання, цілі - можуть бути одні; слова - зовсім інші. Буває, людина ні за що в цьому не зізнається, щоб не "видаватися" недостатньо доброю людиною. Ще Арістотель помічав цю рису.
Певні високі етичні положення й принципи на вустах - у багатьох, а в душі й у діях - у небагатьох. Напр., не так уже багато людей і в наш час насправді живуть згідно з наведеною тим же Аристотелем істиною: "краще розоритися, залишаючись чесним, ніж розбагатіти неправдою". Але на словах - рідко хто буде їй суперечити. Навпаки, іноді хтось "на руку нечистий"
Коли про чесність нам високу він говорить,
Навіюваний демоном якимсь, -
Обличчя сяє і вогнем палають очі
Сам плаче - і ридаємо ми всі.
У кожну епоху є свої "ходові істини", з якими мусять погоджуватися з "сумнівного сорому", з боязні, що назвуть "відсталим", "некультурним", "ретроградом" і т. д., і т.д. І чим слабкіша духом людина, тим боязливіша вона в цьому відношенні. Софістові на руку і те, і друге, і сумнівний, і істинний сором. Він сміливо стоїть на ґрунті суспільного лицемірства і легкодухості стадної людини і часто діє "напевно".
3. Досить часто вживається й інший споріднений виверт, заснований також на самолюбності людини: "підмазування аргументу". Довід сам по собі не доказовий, і супротивник може опротестувати його. Тоді цей довід подають у туманній, заплутаній формі і супроводжують таким, напр., компліментом супротивнику: "звичайно, цей довід можна навести не для кожного, людина, недостатньо освічена, його не оцінить і не зрозуміє" і т. д.; або "ви, як людина розумна, не станете заперечувати, що" і т. д.; або "нам з вами, звичайно, абсолютно ясно, що" і т. д., і т. д.- Іноді не висловлюють компліментів, а лише тонко дають зрозуміти, що до вашого розуму відносяться з особливою пошаною... Усе це іноді пречудово діє в суперечках заради переконання. Іноді навіть у грубій формі такий прийом "пом'якшує" душу супротивника. "Підмазана" єлеєм лестощів брама розуму дивно легко розкривається для ухвалення доводів. Що робити! Усі - люди. Що ж до софіста, що він потирає руки. На те і щука в морі, щоб карась не дрімав.
4. Один із найсильніших і найзвичайніших вивертів у суперечці - це навіювання. Особливо велика роль його в усній суперечці. Хто володіє гучним, переконливим голосом, говорить спокійно, виразно, самовпевнено, авторитетно, має показну зовнішність і манери, той володіє, за інших рівних умов, великою перевагою в усній суперечці. Він мимоволі "імпонує", в більшості випадків, і супротивнику. Хто глибоко й твердо переконаний у тому, за що сперечається, і вміє виразити цю непохитну твердість переконаним тоном, манерою говорити й виразом обличчя, - той також володіє великою навівальною силою і теж "діє" навіть на супротивника, особливо такого, у якого такої переконаності немає. Переконливий тон і манера часто переконливіші за найґрунтовніший аргумент.
"Мабуть, йдіть: тільки, право, чи не краще б вам залишитися? Ви б тут нас почекали, полювали б; а ми б пішли з Богом. І славно би!" - сказав він таким переконливим тоном, що мені в першу хвилину, дійсно, здалося, що це б славно" (Л. Товстій. Набіг).Ця "зовнішня переконливість" і її сила відома кожному з досвіду. У ній секрет успіху проповіді багатьох фанатиків. Нею користуються вправні оратори, і в суперечці з багатьма вона - один із найсильніших вивертів.
5. Особливо діє навіювання на слухачів суперечки. Ми вже торкалися "психології типового слухача". Якщо суперечка хоч трохи абстрактна або виходить за межі того, що слухач "знає наскрізь", "як свої п'ять пальців", звичайний слухач не вникає в доводи, не напружує достатньо увагу, щоб схопити суть того, що мовиться, - особливо, якщо заперечення або відповідь довгі. Коли слухач уже має певне переконання з розглядуваного питання, він звичайно навіть не слухає як слід "чужих", протилежних доводів. Якщо він не має певного переконання і суперечка не зачіпає дуже близьких йому інтересів - слухач керується більш-менш зовнішніми ознаками, щоб судити, на чиєму боці перемога. І ось такого роду слухачі - найкращий матеріал для навіювання в суперечці. "Старий так строго і переможно струсонув головою (висловивши свій довід. - С. П.), що прикажчик (один із слухачів. - С. П.) негайно ж вирішив, що перемога на боці купця, і голосно засміявся". "Значущість інтонації купця явно перемагала слухачів, і пані навіть відчувала себе пригніченою" (Толстой. Крейцерова соната, гл. I). Це взято з життя. Варто придивитися до суперечок, щоб відчути реальність зображення.- Хто говорить слабким, нетвердим голосом, невпевнено, той, при звичайних обставинах, втрачає в суперечці перед слухачами, - усе одно, заради перемоги ведеться ця суперечка чи ж заради переконання.
6. Крім тону й манери сперечатися, існує багато інших прийомів, розрахованих на навіювання. Так може діяти сміх, насмішка над словами. Так діють часто заяви, що той чи інший довід супротивника - "очевидна помилка" і "нісенітниця", і т. д., і т.п. Останнього роду прийоми застосовуються й у письмовій суперечці: "супротивник наш добалакався до такої безглуздості, як і т.д. Далі подається сама "безглуздість", зовсім не безглузда. Після неї три знаки оклику, але не зроблено навіть спроби довести, що це безглуздість. Або ж навпаки: "надзвичайно дотепні й глибокодумні слова такого". У "словах" такого немає ні дотепності, ні глибокодумності, але вони потрібні автору статті, а останній знає, що читач не має часто навіть часу перевірити його оцінку, не стане зосереджувати на перевірці увагу, а просто прийме слова під тим соусом, під яким вони йому подані. Можливо, сам повторюватиме їх "як дотепні і глибокодумні".
Сюди ж відносяться, своєю психологічною стороною, посилання на авторитети. Ці посилання діють на декого, як таран, що пробиває стіну недовір'я.- Іноді перед тим, як навести факт або чужу аргументацію і т.п., пропонують "декілька слів" автора з метою попередньо "належним чином висвітлити" цей факт або аргументування. Тут нерідко теж таїться "навіювання" і т. д., і т. д., і т.д. Загалом усі подібного роду прийоми носять характер "настройки" окулярів, через які читач або слухач повинен дивитися на відоме питання. До прийомів навіювання відноситься також повторення по кілька разів одного й того ж доводу, що особливо застосовується в ораторській практиці. Часто довід наводять кожного разу в різній формі, але так, щоб було ясно, що думка та ж сама. Це діє, як механічне "вбивання в голову", особливо коли виклад уквітчаний красномовством і пафосом. "Що скажуть народу тричі, тому вірить народ", - говорить один із німецьких авторів. І це дійсно підтверджується досвідом.
7. Тепер, нарешті, слід розглянути одну з найпоширеніших помилок і вивертів - хоча вже не психологічну - так звану (не зовсім правильно) подвійну бухгалтерію. Усі майже люди схильні більш-менш до подвійних оцінок: одна мірка для себе і для того, що нам вигідно або приємно, інша - для чужих людей, особливо людей нам неприємних, і для того, що нам шкідливо й не до душі. В етиці це виражається у формі "готтентотської моралі": напр., якщо я здеру з тебе зайві сто гривень, це добре; якщо ти з мене - це погано. Треба кричати караул! - Часто готтентотська мораль має такі наївні, несвідомі форми, що не знаєш, обурюватися треба чи сміятися. Напр., коли дуже добра по суті людина лає іншу за те, що та на неї наплела, - і сама тут же передає про ту іншу людину нову плітку. Не з помсти, - ні! Вона просто не здає собі справу, що це плітка. Плітка - це коли говорять інші; а коли те ж саме говоримо ми, це "передача по дружбі" цікавого факту з життя знайомих.
8. Коли ця схильність до подвійності оцінки починає діяти в області доказів, то тут виходить "подвійна бухгалтерія". Той же самий довід виявляється в одному випадку, коли для нас це вигідно, вірним, а коли невигідно - хибним. Коли ми, напр., спростовуємо кого-небудь за допомогою даного доводу - він істина; коли ним же ж спростовують нас - він брехня. Природно, що софіст не може не прийняти "подвійної бухгалтерії" до арсеналу своїх вивертів: надто вона вигідна "при умілому користуванні". Ось приклад цього виверту: одна з партій здобула перевагу в районних думах міста X.,. Вступивши в блок з іншими спорідненими з нею партіями, вона не дала жодного місця в управі жодній ворожій партії.- Члени останньої доводили, що мають право вимагати відоме число "управських" місць: вибори в думи пропорційні, отже, і місця в управі повинні бути розподілені за тим же принципом.
Панівна партія відкинула цей довід як непридатний, неправильний.
Однак у деяких районних думах вона все ж таки не здобула перевагу. "Споріднені" партії скористалися цим і, склавши між собою блок, у свою чергу, не дали тій партії жодного місця в управі. Тоді вона вдалася до того ж доводу, до якого вдавалися в інших думах її "вороги". Тут він виявився придатним і правильним.- Таким чином, узяла гору "подвійна бухгалтерія".
У тих випадках, коли докази й суперечка торкаються області етичних оцінок, "подвійна бухгалтерія" є лише формулюванням "готтентотської моралі" в області доказів і доведень. Це ясно само собою. Іноді "подвійна бухгалтерія" аніскільки не ховається, а виступає з піднятим заборолом. Це буває в тих випадках, коли вона в тому, що вигідно для неї, відкрито спирається на "свої переконання", а де це невигідно - на переконання супротивника. Ось приклад. У Франції дорікали католикам у логічній непослідовності: вони для себе вимагають повної свободи слова, тоді як самі взагалі є запеклими ворогами цієї свободи. Один католицький публіцист відповів приблизно так: "коли ми вимагаємо свободи для себе, ми виходимо з ваших принципів. Ви так відстоюєте свободу слова. Чому ви не застосовуєте її по відношенню до нас? Коли ж ми пригнічуємо свободу слова, то виходимо з наших переконань. У цьому ми теж цілком маємо рацію і логічно послідовні".- Звичайно, часто це дуже вигідна "бухгалтерія"!
Подвійна бухгалтерія вже цілком виразно переходить із області "просто вивертів" в область софізмів.