Частина I
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО СУПЕРЕЧКУ
Розділ II. ПРО ДОВЕДЕННЯ (ПРОДОВЖЕННЯ)
Про докази. - "Зв'язок у доведенні". - Помилки: у тезі, у доказах, у зв'язку.
1. Для доведення істинності або хибності тези ми наводимо інші думки, так звані докази або основи доведення. Це повинні бути думки, (а) які вважаємо істинними не лише ми самі, а й ті, до кого наше доведення звернене, і (б) з яких випливає, що теза істинна або хибна. - Звичайно, якщо ми наведемо такий доказ, що наш співбесідник не визнає його вірним, то це буде промах. Потрібно буде або довести істинність самого цього доказу, а потім уже спиратися на нього під час доведення тези, або ж шукати іншого, більш удалого доказу. Напр., якщо я хочу кому-небудь довести, що "працювати треба", а як доказ додам "бо так Бог наказує", то такий доказ буде придатний тільки для релігійної людини. Якщо ж людина не вірить у Бога, а я наведу цей доказ, то, звичайно ж, нічого їй не доведу. - Потім, як сказано, треба, щоб із доказу випливала істинність тези; треба, щоб теза й основа (докази) були так зв'язані, що хто визнає істинним доказ, той мусить визнати істинною й тезу. Якщо цього зв'язку так просто не видно, то слід уміти показати, що він є.
Без цього доведення теж - не доведення. Напр., якщо хто хоче довести, що "у нас скоро хліб подорожчає", і наведе доказ: "в Америці вчора був землетрус", то таке доведення мене не переконає. Так, в Америці був землетрус. Доказ істинний. - Але він "нічого не доводить". Який же зв'язок між цим доказом і тезою, що "скоро хліб у нас подорожчає"? Можливо, і зв'язок цей є, але я ж його не бачу. Покажи його - і тоді відбудеться справжнє доведення. А поки я не бачу цього зв'язку, ніякий найвірніший доказ мене не переконає.
Таким чином, ось що потрібно для доведення, крім тези: (а) основи, докази і (б) зв'язок між ними і тезою.
2. Кожний важливий доказ у доведенні слід розглядати окремо й також з'ясовувати, - так само з'ясовувати, як ми з'ясували тезу. Адже якщо ми не повністю зрозуміємо доказ, то хіба можемо цілком упевнено сказати, що він істинний або що він хибний? Ця робота й тут конче необхідна. Треба тільки навчитися виконувати її швидко. І хто спробував з'ясовувати під час доведень, той сповна оцінить, від скількох помилок і якого марнування часу вона оберігає. - Не слід довірятися "першому погляду" й думати, що з'ясування непотрібне. Це ж бо звичайнісінька людська помилка, коли думки видаються нам цілком ясними; а станеться випадок, зачепить суперечник таку думку, и виявиться, що думка ця для нас зовсім не ясна, що вона, навпаки, дуже туманна й іноді ми її навіть неправильно зрозуміли. Тоді ми можемо потрапити в суперечці у досить безглузде становище. Ілюзія ясності думки - найбільша небезпека для людського розуму. Її типові приклади знаходимо в бесідах Сократа, наскільки вони передані в діалогах Ксенофонта і Платона. Підходить до нього який-небудь юнак або муж, якому "все ясно" у тій або іншій думці. Сократ починає ставити запитання. Зрештою виявляється, що в його співбесідника ілюзія ясності думки прикриває пітьму й непрохідні тумани, у яких гніздяться й криються найбрутальніші помилки.
3. Помилки в доведеннях бувають, головним чином, трьох видів: або (а) в тезі, або (6) в доказах, в основах, або (в) у зв'язку між доказами й тезою, у "міркуванні".
Помилки в тезі полягають у тому, що ми взялися доводити одну тезу, а насправді довели або доводимо іншу. Іноді ця інша теза подібна до справжньої тези або як-небудь із нею зв'язана, іноді ж - без будь-якого видимого зв'язку. Ця помилка називається відступом від тези. Її приклади зустрічаються в суперечках на кожному кроці. Напр., людина хоче довести, що православ'я - погана віра, а доводить, що православні священики часто погані. Або хоче довести, що нерозсудлива людина дурна, а доводить, що дурна людина нерозсудлива. А це зовсім не те ж саме. Відступи від тези бувають різні. Можна замість однієї думки доводити подібну до неї, але все-таки іншу думку; а можна замінити її й зовсім іншою, не подібною до неї думкою. Буває, що людина бачить, що тези їй не захистити або не довести, - і навмисно підмінює її іншою так, щоб супротивник не помітив. Це називається підміною тези. Буває й так, що людина просто забула свою тезу. Запитує потім: "а з якого приводу ми розпочали суперечку?". Це буде втрата тези тощо.
4. Помилок у доказах буває найчастіше дві: а) хибний доказ, б) довільний доказ. Хибний доказ - коли хто спирається на явно хибну думку. Напр., якщо хто в доведенні тези скаже, що земля тримається на трьох китах, ми, ясна річ, цього доказу не приймемо, розглядатимемо його як хибний. Довільний же доказ - такий, який, хоч і не явно хибний, проте ще сам потребує належного доведення. Напр., якщо хто для доведення тези наведе думку, що "скоро настане кінець світу",- то це буде довільний доказ. Ми можемо зажадати інших доказів, а цього не прийняти; або попросити, щоб цей доказ був доведений.
5. Нарешті, помилки у "зв'язку" між доказами й тезою ("в міркуванні") полягають у тому, що теза не випливає з доказів або ж не видно, як вона випливає з них. Напр., скажемо, хто-небудь доводить: "у нас буде в цьому році неврожай".- Чому ти так думаєш? - "А тому, що на сонці багато стало плям". Природно, більшість із нас спитає, який же зв'язок тут між тезою й основою. Не видно, як істинність тези випливає з цієї основи. Або якщо хтось заявить: "Наполеон носив сіру куртку і Керенський носить сіру куртку, отже, Керенський - Наполеон". Тут ми прямо скажемо, що немає зв'язку між доказами й тезою; неправильно людина міркує.
6. Які бувають помилки в міркуванні, докладніше вчить логіка. Без неї в подробиці входити не можна.- У кого розум "здатний до доведень", той легше, звичайно, може знайти в них помилку, ніж менш здібний. Здоровий глузд та навичка думати надають у цьому великі послуги. Та загалом часто помилку знайти важко, якщо доведення складне. Іноді й відчуваєш, що ніби-то щось не так, - а де помилка, визначити не можеш. Ось тут і допомагає знання логіки на практиці.