Частина II
ВИВЕРТИ В СУПЕРЕЧЦІ
Розділ XX. БРЕХЛИВІ ДОВОДИ
Підміна доводів.- Множення доводів.- Часткова неправда.- Безглузді доводи.- Суб'єктивні доводи. Відмінності в них.- Їх оцінка.- Адвокатський довід.- "Свинська" форма його.
1. Софізми доводів іще численніші, ніж навмисні відступи від тези.- Про підміну доводів під час суперечки ми вже говорили. Усе, що сказано про підміну тези, стосується й підміни доводів. До неї нерідко вдаються, коли бачать, що довід з якої-небудь причини слабкий або незручний.- Порівняно рідко трапляється софізм "множення доводу", який полягає в тому, що той самий довід повторюється в різних формах і словах і сходить за два або кілька різних доводів. Цей виверт найбільше застосовується в суперечках при слухачах, у довгих промовах і т.д. Іноді дуже важко розібратися, чи одна думка перед нами, висловлена в різних формах, чи кілька різних думок; необхідна напружена увага, а нерідко й глибоке знання питання, про яке йде мова. Усі ці якості рідко властиві звичайному слухачеві - який і сам довід не вміє виділяти свідомо. Ось найпростіший приклад множення доводу. Теза: "Бог існує". Аргументація: "У нашому дусі існує безпосередня впевненість у Богові. Ми зовсім не можемо позбутися думки про Бога. Ми не можемо думати про світ, не можемо мислити про самих себе без того, щоб мимоволі з цим не з'єдналася й думка про Бога. Через усе видиме і кінцеве наші думки спрямовуються до вищого, невидимого, нескінченного, і їхній рух не заспокоюється раніше, ніж вони досягають своєї мети. Ми з необхідності повинні думати про Бога. Свідомість Бога є настільки ж істотний елемент нашого духу, як світосприйняття і самосвідомість і т.д., і т.д. (Лютардт. Апологія християнства, III читання). Нехай читач вирішить сам, скільки у всьому цьому уривку висловлено доводів.- Бен цитує в одній книзі (Rhetoric etc.) зауваження одного досвідченого автора: "На масу один аргумент, запропонований у п'ятьох різних видах, діє точно так само, як п'ять нових".
2. Найбільш поширені помилки доводів - це хибний довід і довільний довід. Коли йдеться про навмисну помилку, про софізм,- помилковий довід набирає характеру брехливого доводу. Припустимо, софіст не має під руками істинних доводів, на які можна б обпертися. Тоді він бере свідомо яку-небудь для нього помилкову думку, нову для супротивника або для слухачів або не визнану ними до цього часу,- напр., помилковий факт, помилкове узагальнення, помилкову цитату і т.п., і видає її за істинну. При цьому він часто (особливо в суперечках заради переконання) користується довірливістю супротивника або слухачів, своїм авторитетом, переконаним виглядом та іншими можливими хитрощами, щоби змусити прийняти такий довід.
Успіх такого софізму стає ще більшим, якщо неправда часткова, тобто така, про яку говорить сатана в Олексія Толстого (у "Дон Жуані"):
"З правдою неправда зрослася і до правди так пристала,
Що відскребти її не можна ніяк."
І не тільки не можна відскребти, але часто не можна відразу й відрізнити, де неправда кінчається, де починається правда. Про це ми вже мали нагоду говорити вище. Така неправда непомітно проходить, часто сховавшись під плащем своєї супутниці істини. Подібних випадків у звичайному житті - сила-силенна. Напр., висуваю довід: "ці люди були жорстоко побиті". Частка правди: вони "були побиті". Частка неправди - "жорстоко" побиті.- "Усі солдати стали тепер украй розпущені й нахабні". Є частка правди - але є і частка омани або неправди т.д., і т.д.
3. Цікаво, що поряд із такими частково істинними доводами, в усних суперечках задля перемоги нерідко мають успіх і безглузді доводи. По-перше, іноді безглуздя дуже важко спростувати в усній суперечці, та ще й при неосвічених слухачах. Більше того: як існують "очевидні", недовідні істини, так існують "очевидні", незаперечні безглуздя. По-друге - безглуздий довід часто просто спантеличує супротивника своєю несподіваністю; відразу не знайдешся, як на нього відповісти. Дехто зовсім губиться: безглуздя, явне безглуздя - але як довести це супротивникові, та ще й при таких слухачах! Для цього необхідні довгі міркування й такі передумови, яких у нього (і в них) немає і які він прийняти не побажає. Напр., супротивник скаже: "замість істини я визнаю неправду, замість добра - зло". Адже є такі карикатури надлюдини й у Росії. Як йому заперечити? - Залишається тільки, на манір майора Ковальова труснути головою і сказати, дещо розставивши свої руки:"Визнаю, після отаких з вашого боку доводів я нічого не можу додати"... І залишити суперечку і "переможця". Дотепний сперечальник, залишаючи суперечку, може спробувати висміяти софіста. Але сперечатися далі - навряд чи корисно. Таку ж роль відіграють безглузді питання й при ознайомленні. Покійний санскритолог Минаєв описує типовий диспут на Цейлоні між буддійським проповідником і християнськими місіонерами, у якому останні потерпіли поразку. "Нападаючи на своїх супротивників, Гудананда перебудував по-своєму все їхнє вчення й висунув цілу низку диких питань, що своєю безглуздістю ввели місіонерів у складне становище" (Минаев. Очерки Цейлона и Индии).- Цим прийомом користуються іноді й наші мітингові та інші сперечальники.
4. Брехливий довід слід відрізняти від суб'єктивного доводу. Брехливий довід, як сказано, прагне ввести явно хибну для софіста думку в мислення співрозмовника або слухачів, змусити прийняти її. Суб'єктивний довід теж може бути явно для нас хибним або, у всякому разі, недоказовим. Але ми знаємо, що співрозмовник вважає його істинним. Він не вводиться нами в мислення супротивника або слухача, а запозичається з цього мислення. Таким чином, якщо ми прагнемо довести яку-небудь дійсно істинну тезу і при цьому користуємося брехливим доводом, то вводимо в мислення супротивника не тільки істину (теза), але й нову оману, нову помилку (довід). Якщо ж ми доводитимемо ту ж тезу за допомогою суб'єктивного доводу, то абсолютно не вводимо нових помилок у розум супротивника або слухача, а тільки нову істину.
Ця відмінність визнається на практиці настільки істотною, що брехливий довід - вважається недозволенним, нечесним вивертом, а суб'єктивний довід застосовується постійно, нерідко на кожному кроці, як виверт дозволений. Напр., у суперечці заради переконання, якщо немає "спільного ґрунту", без суб`єктивного доводу не можна зробити ні кроку. Суперечка заради перемоги часто вдається до цього прийому, особливо для слухачів. Тільки вища форма суперечки, суперечка для дослідження істини - ніколи не опускається до нього.
Ось його приклад у порівнянні з брехливим доводом. А. бажає довести, що релігія - пережиток минулого марновірства. У доведення він вводить новий для свого співбесідника доказ: "Адже наукою вже доведено, що Бога немає". Цей доказ або помилковий, або явно хибний. Якщо він "явно хибний" (тобто А. знає, що наука не довела і поки що не може довести нічого подібного), і все одно А. вводить його, щоб за допомогою авторитету науки переконати супротивника в небутті Бога, - то довід цей брехливий.
Тепер припустимо, що А. сперечається відносно тієї ж тези з іншим супротивником, який, як йому відомо, саме не раз висловлював переконання, що "нукою доведено небуття Бога". Якщо А. скаже: "Адже ж ви визнаєте, що наукою доведено небуття Бога" - це буде суб'єктивний довід. А. виходить у доведенні з переконання супротивника, яке сам вважає помилковим.
Повторюю, такі виверти трапляються надзвичайно часто. Без них були б неможливими багато які суперечки, напр., суперечки перед слухачами заради їх переконання. Вони скорочують суперечку. Вони дають зайвий шанс у боротьбі з софістами. Але не можна не брати до уваги того, що вони не завжди й не за всяких обставин дозволені.
5. Перш за все, є велика різниця в тому, чи відкрито ми спираємося на думку супротивника чи прихованим чином. У першому випадку ми говоримо приблизно так: "Адже ви думаєте так ось і так. Зараз не будемо сперечатися, правильна ваша думка чи ні. Але з неї необхідно випливає істинність моєї тези". Або: "Станемо на вашу точку зору..." і т.д. Тут ми не приховуємо від супротивника, що для нас особисто його довід не має значення; нам він здається спірним або навіть помилковим. Супротивник же явно вважає його істиною; тому - говоримо ми - він зобов'язаний прийняти і нашу тезу, яка з необхідністю випливає з даного доводу.- Одним словом, ми хочемо змусити супротивника прийняти нашу тезу, примусивши його бути логічно послідовним.
Пускаючи в хід прихований суб'єктивний довід, ми чинимо інакше: ми абсолютно замовчуємо наше до нього ставлення, розраховуючи, що мовчання це прийметься як знак згоди"; або навіть прямо вводимо в оману супротивника, заявляючи, що і ми вважаємо цей довід дійсним. Напр., супроводжуємо його ввідними словами: "поза сумнівом, що..." або "відомо, що..." і т.п.
6. Відкрито-суб'єктивний довід є бездоганним з моральної точки зору. Він іноді "може і повинен бути наведений, - каже Уетлі, - щоби змусити замовкнути тих, які через слабкість або забобони не можуть визнати їхньої сили". Далі Уетлі відзначає, що подібні доводи вживав у суперечках із юдеями, щоб примусити їх замовкнути, і Христос (Логіка, ст. 352-3). Але для переконання супротивника або слухачів такий довід може бути рекомендований далеко не завжди. Наводячи думку, виказувати в той же час сумнів у її істинності - особливо коли сумнів у ній вигідний і для не охочого переконуватися супротивника, - поганий психологічний розрахунок. Тому на практиці надзвичайно часто вживаються приховано-суб'єктивні доводи. Єдині обмеження, що вносяться совістю і тактом, диктуються принципом: "мета виправдовує відповідні їй засоби". Стараються, щоб теза була судженням поза сумнівом для нас істинним і користь від її прийняття значно перевершувала шкоду від підтвердження (іншими словами, від зміцнення нашою згодою) помилкового з нашої точки зору доводу. Прикладів приховано-суб'єктивного доводу можна набрати скільки завгодно з ораторських промов та ораторських поєдинків. Коли явний атеїст соціал-революціонер звертається до слухачів-селянам з доводом, що "земля - Божа" й дана всім однаково і т. д., він пускає в хід "приховано-суб'єктивний довід". Коли "правий" на мітингу звертається до супротивника "товариша" з доводом "так вирішив з'їзд р. і с. депутатів, як же йти проти цього рішення?" - він користується приховано-суб'єктивним доводом і т. д., і т.д.
Приховано-суб'єктивні доводи в руках безцеремонної та безсовісної людини перетворюються на жахливе знаряддя, знаряддя демагогії і збудження натовпу. Вони набувають часто типового і зловісного характеру "доводів до черні", що ґрунтуються на її неуцтві і темних забобонах. Але без них навряд чи обходиться й людина цілком порядна, для переконання в прекрасних думках, якщо їй часто доводиться переконувати людей.
7. Часто до гірших форм суб'єктивного, а часом і брехливого доводу належать деякі види так званого "адвокатського виверту", "адвокатського доводу" (Advokatenbe-weis). Сутність цього виверту полягає в тому, що софіст "користується для своєї вигоди якою-небудь необережністю супротивника" (Кант),- помилкою його або навіть прямо опискою, обмовкою і т.д.
Припустимо, напр., супротивник явно помилково розуміє який-небудь закон (у юридичній практиці). Софіст чудово бачить це, але йому вигідне таке розуміння. Тому він остережеться напасти на аргументування супротивника з цього боку; навпаки, він прагне залишити супротивника з його помилкою і на його помилці обґрунтувати своє доведення, яке інакше, можливо, і не вдалося б. Це, звичайно, застосування суб'єктивного доводу.
8. Цілком "свинського", іноді низького, "сутяжницького" характеру набуває цей виверт тоді, коли користуються явною обмовкою, опискою, друкарською помилкою, незважаючи навіть на пряму заяву супротивника, що це друкарська помилка і т. п. У цьому разі такий виверт набуває характеру брехливого доводу для слухачів або читачів і т.п. Застосовується цей виверт для різних цілей; іноді взагалі хочуть ввести в оману своїх читачів або слухачів, які не в змозі перевірити доводу; іноді хочуть хоча б на початку послабити враження від яких-небудь тверджень і т.п. супротивника, скориставшись обмовкою або друкарською помилкою і т. д., і т.д. Ось приклад з газетної практики. Одна газета зробила сенсаційне викриття щодо гучного свого часу політичного вбивства і назвала прізвище вбивці. Але, через друкарську помилку, перекрутила одну літеру в цьому прізвищі. Про це негайно дано було знати по телефону редакціям інших найважливіших газет. На жаль, одна з останніх, захищаючи партію, до якої належав убивця, наступного дня аргументувала так, як ніби-то нічого не знала про друкарську помилку: умістила "обурений" лист особи, що володіла помилково надрукованим прізвищем; пустила в хід сповнені обурення статті проти "наклепу" на нього і т. д., і т.д. Прийом, на який зважиться не всякий.