Частина I
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО СУПЕРЕЧКУ
Розділ V. ВИДИ СУПЕРЕЧКИ
Зосереджена і безформна суперечка.- Проста й складна суперечка.- Суперечка без слухачів і в присутності слухачів.- "Психологія слухача" .- Суперечка письмова й усна.
1. Крім суперечки за тезу й за доведення, є різні інші види суперечки, які розрізняються з різних інших точок зору. Їх також дуже важливо запам'ятати.
Буває суперечка зосереджена й буває суперечка безформна. Зосереджена суперечка - коли суперечники увесь час мають на увазі спірну тезу й усе, що вони кажуть, служить тому, щоб спростувати або захистити цю тезу. Словом, суперечка обертається навколо одного центру, зосереджена на ньому й не відходить від нього ні в який бік. Безформна ж суперечка не має такого центру. Розпочалася вона за яку-небудь одну тезу. Під час обміну запереченнями схопилися за який-небудь доказ або часткову думку і стали сперечатися вже за неї, позабувши основну тезу. Потім перейшли до третьої думки, до четвертої, ніде не завершуючи суперечки, перетворюючи її на ряд окремих сутичок. Наприкінці суперечки запитують: "З чого ж ми, власне, розпочали суперечку?",- і не завжди можуть пригадати це. Таку суперечку можна назвати безформною. Це найнижчий із подібних видів суперечки.
Найбільше значення при розв'язанні якого-небудь питання мають, звичайно, зосереджені суперечки. Вони, у свою чергу, можуть вестися без певного порядку або впорядковано, за відомим планом. Безформна ж суперечка завжди безладна.
2. Можна вести суперечку вдвох, сам на сам. Це буде проста суперечка. Але часто суперечка ведеться між кількома особами, із яких кожен сперечається або з боку захисту тези, або з боку нападу. Це буде складна суперечка.
Складну суперечку вести в певному порядку й правильно важче, ніж суперечку просту. Це само собою ясно. Нерідко такі суперечки перетворюються на щось абсолютно безглузде.- Між тим, складна суперечка, загалом, може мати величезне, виключно важливе значення, особливо в тих випадках, коли за допомогою суперечки хочуть наблизитися до істини. У ній випадає найкраща можливість вислухати і зважити всі або багато які докази на користь тези або проти неї і краще оцінити їх порівняльну силу. Звичайно, при наявності добрго, здорового і ясного розуму, а також знання обговорюваного питання можна й у разі простої суперечки правильно зробити таку оцінку й винести з неї всю можливу користь. Але без складної суперечки навіть такому розумові надзвичайно рідко вдалося б достатньо правильно й упевнено оцінити тезу.- І так скрізь: і в науці, і в суспільному, і в приватному житті. Чим більше видатних з точки зору розуму і знань людей бере участь у складній суперечці, чим завзятіша суперечка, чим важливіша теза суперечки, тим більші можуть бути результати за інших рівних умов.
Однак, як ми вже відзначили, вести впорядковану складну суперечку важко, і чим більше людей бере в ній участь, тим, часто буває, трудніше. Суперечка з багатьма учасниками може сама собою добре "налагодитися" - особливо усна суперечка - лише в тих випадках, коли всі її учасники володіють високою дисципліною розуму, здатністю схоплювати сутність того, що мовиться, і розумінням сутності, завдання суперечки. В інших випадках необхідний керівник суперечок - "голова зборів" и т. п. Причому, слід сказати, умілі керівники суперечок зустрічаються досить рідко. Зате часто складна суперечка ведеться так безграмотно, що навіює огиду до "спільного обговорення" питань. На жаль, це буває й під час наукових суперечок у вчених товариствах. І там не є рідкісними "безграмотні" в логічному розумінні суперечки.
Однією з найважчих перешкод для доброго ведення суперечки є звичайне для людей невміння слухати іншу людину. Про це зараз доведеться поговорити докладніше.
3. І проста, і складна суперечки можуть відбуватися як у присутності слухачів, так і без слухачів. Іноді ця відмінність має великий, вирішальний вплив не лише на характер суперечки, а й на її наслідок.
Присутність слухачів, якщо вони навіть зовсім мовчать і ні в який спосіб не виражають своє схвалення чи несхвалення, справляє дію на учасників суперечки, особливо на людей самолюбних, вразливих, нервових. Перемога в присутності слухачів більше тішить марнославство, поразка стає більш прикрою й неприємною. Звідси більша впертість у думках, більша в декого гарячковість, більша схильність удаватися до різних викрутів і хитрощів тощо.- Іще гірше, якщо слухачі, як то буває часто, висловлюють у той чи інший спосіб свої симпатії й антипатії, схвалення або несхвалення. Одні виражають їх із посмішкою, кивком голови і т. д., і т. д.; інші - голосним сміхом або "гигиканням". Деякі вставляють свої схвальні або несхвальні зауваження: "Слабо!", "Вірно!" і т. д. або зустрічають удале, на їхню думку, місце оплесками або шиканням (у зборах). Інші гудуть, мукають, ревуть, гигикають, свищуть і т. д. в міру своєї некультурності. Іще на одну сходинку нижче - і виступає на сцену кулак, найсильніший аргумент невігластва й тупості. Потрібен винятковий характер або тривала навичка, щоби зовсім не звертати увагу на слухачів і сперечатися як ніби один на один. Треба сильно "загартувати себе в битвах", щоб досягнути цієї мети. На людину нервову й незагартовану співчуття або неспівчуття слухачів завжди або діє збудливо, або гнітить.
4. Під час суперечки в присутності слухачів, якщо ми, звичайно, турбуємося про їхню думку, доводиться пристосовуватися не лише до супротивника, а й до слухачів. Якийсь доказ, напр., згодився б без слухачів; при слухачах ми його в хід не пустимо - з тієї або іншої причини. Мусимо шукати інший доказ. Від таких суперечок тільки один крок до особливого типу суперечки - суперечки для слухачів.
Цей тип суперечки зустрічається дуже часто, особливо в громадському житті. Тут люди сперечаються не для наближення до істини, не для того, щоб переконати одне одного, а виключно щоб переконати слухачів або справити на них те чи інше враження.- Ось, напр., передвиборні збори. Члени двох партій "вбивають" одне одного. Тільки дуже наївна людина може подумати, що вони бажають переконати одне одного. Вони бажають переконати "вельмишановну публіку" і тому підбирають у міру розуміння такі докази, які будуть зрозумілими слухачам і зможуть найсильніше на них вплинути. У серйозній суперечці без слухачів ці докази, можливо, зовсім відійшли б на другий план. Або візьмемо співбесіду з сектантами. Ні досвідчений місіонер, ні досвідчений начотчик, звичайно ж, навіть і не подумують переконувати одне одного. Це було б безнадійним бажанням. Обидва пастирі турбуються тільки про "стадо", хочуть переконати слухачів або, принаймні, справити на них те чи інше враження.
5. Кому доводиться часто сперечатися в присутності слухачів, той повинен ознайомитися на практиці з "психологією слухача" - предметом загалом цікавим. Передусім слід пам'ятати, що більшість людей дуже погано вміють "слухати" чужі слова, особливо якщо промова не зачіпає їх насущних, живих і реальних інтересів. Часто можна помітити, що навіть і супротивник у суперечці в буквальному розумінні слова вас "не слухає": погляд неуважно блукає вдалі, поривається неуважно вперед. Або ж по обличчю видно, що він думає "про своє". Проте це не означає, що він вам не буде заперечувати. Він вихопить із ваших слів яку-небудь думку, що випадково його зачепила, можливо, тільки одну, яку й почув, і йде в напад. Від "слухача" ж суперечки можна очікувати ще менше.- Але якщо людина навіть старається уважно слухати, це ще не означає, що вона "чує", тобто розуміє сутність того, що ви говорите. Якщо діло не стосується предмета, котрий він знає як "два по два чотири", і якщо він при цьому живо не зацікавлений у темі ваших слів, він може зовсім не вловити сутності навіть дуже короткої репліки, у декілька фраз.- Не кажу вже про цілі промови. Мені довелося перевіряти на практиці, скільки і що виніс слухач невеликої промови середнього оратора. Виявляється, мало хто може відновити її логічний хід і рідко коли можуть упіймати її головну думку, схопити її сутність.
Через це злощасне "невміння слухати" одне одного багато які суперечки перетворюються на щось неймовірно безглузде, на якусь жахливу плутанину.- Що стосується простого слухача, що не бере участь у суперечці, його становище буває звичайно ще гірше. Виключаючи знавців даного питання, живо зацікавлених суперечкою, більшість часто дійсно "хляпає вухами". Серед цієї більшості можна виділити два головні типи слухачів. Одні прийшли з упередженою думкою, симпатіями, антипатіями. Інші - не мають ніякої думки з цього питання або не мають "твердої" думки. Перші будуть підтримувати "свого", йому співчувати, ловити його думки - які в силах упіймати - і не слухати або явно пристрасно слухати його супротивника. Другі - будуть судити про хід суперечки головним чином за зовнішніми ознаками: авторитет, упевнений тон одного й несміливість заперечень другого, зважаючи на ставлення до суперечки "знавців предмету" і т. д., і т. д. І в перших, і в других думка працює дуже мало. Ця пасивність мислення у більшості слухачів усної суперечки спостерігається скрізь, від мітингових суперечок і до суперечок у вчених товариствах. Вона робить часто аудиторію дійсно подібною до "панургового стада". З цією особливістю доводиться рахуватися кожному, хто сперечається при слухачах і надає їм значення. Пасивність мислення слухача є надзвичайно добрим ґрунтом для впливу усіляких софістів.
Те ж, хоча й у меншій мірі, можна сказати й про більшість читачів. Уміння читати - аж ніяк не річ, що часто трапляється. Дехто читає дуже багато і старанно, а виносить дуже мало, та ще й неправильно зрозуміле.
6. Суперечка усна й суперечка письмова також сильно розрізняються між собою в багатьох відношеннях.
В усній суперечці, особливо якщо вона ведеться в присутності слухачів, часто дуже важливу роль відіграють "зовнішні" й психологічні умови. Тут величезне значення має, напр., навіювання: поважна манера триматися й говорити, самовпевненість, апломб тощо.- Боязка, сором'язлива людина, особливо якщо вона не звикла сперечатися в присутності великої кількості сторонніх слухачів, завжди програє в порівнянні з самовпевненою чи навіть іноді нахабною, за подібних інших умов, людиною. Далі велику перевагу в усній суперечці має швидкість мислення. Хто швидше мислить, "по слово до кишені не лізе", спритний, той, маючи той же розум і запас знань, завжди здолає супротивника в усній суперечці.- Велику перевагу в усній суперечці в присутності слухачів дає також уміння говорити влучно й дотепно і т. д. Усі ці зовнішні переваги або зовсім зникають у письмовій суперечці, або згладжуються, і на перший план може виступити внутрішній, логічний бік суперечки.
7. Письмова суперечка, якщо взяти її загалом, значно придатніша для з'ясування істини, ніж усна. Тому наукові усні суперечки, напр., у наукових товариствах, не часто мають велику наукову цінність. Тут також звичайним є невміння слухати, "поглинання верблюда" і "відціджування комара" тощо, як і в усіх складних суперечках.- Письмова ж суперечка має інші недоліки. Вона тягнеться надто довго - іноді роками. Читачі (що посідають тут місце слухачів) устигають забути її окремі ланки й не завжди мають час і можливість поновити їх у пам'яті. Цим іноді широко користуються сперечальники для безкарного викривлення думок супротивника, для відповідей не по суті і т. д., і т. д. Іще гірше, коли суперечка ведеться не на сторінках одного видання, а в двох або кількох різних виданнях. У багатьох випадках ми маємо тільки одне видання й тому мусимо судити про хід суперечки за відповідями тільки однієї сторони. Тут зловживань чимало. Особливо цікаві в цьому відношенні деякі газетні суперечки. Іноді прочитаєш одну газету: із неї цілком ясно видно, що в суперечці А побив Б на смерть. Хто читає іншу газету, у якій пише Б, той винесе враження, що, без сумніву, Б "роздушив" А, як пігмея. Читачі кожної з газет вірять "своєму" авторові "своєї" газети. Але хто потрудиться уважно прочитати суперечку в обох газетах, порівняти докази, той може бути враженим "майстерністю" обох суперечників. Обидва залишають "непоміченими" найістотніші докази супротивника; чіпляються за дрібниці; викривлюють думки супротивника; спростовують заперечення, яких той не робив тощо - і все це тоном переможця.