Частина I
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО СУПЕРЕЧКУ
Розділ VII. УМОВИ ДЛЯ ПОЧАТКУ СУПЕРЕЧКИ
Ознайомлення в суперечці.- Суперечка про визначення.- Різні наслідки, якщо з'ясується різниця у визначенні важливих понять.- Придатність тези.- "Загальний ґрунт".- Вибір супротивника.- Відповідність тези супротивнику й слухачам суперечки.
1. Усе, що ми говоримо (або пишемо) в суперечці, повинно слугувати, головним чином, трьом цілям:
1) Виправданню своїх думок, або
2) спростуванню думок супротивника, або
3) ознайомленню.
Ознайомлення - дуже важлива частина в суперечці й у вправних руках - незамінне знаряддя. Дуже жаль, що їм надто мало користуються і не вміють користуватися. Ознайомлення в суперечці - це те ж, що розвідка під час воєнних дій. Без неї не можна впевнено ні нападати, ні захищатися.
Застосовується ознайомлення в найрізноманітніших випадках. Напр., без нього неможливо з'ясувати те, як розуміє тезу наш супротивник, не можна з'ясувати докази супротивника тощо. Часто воно слугує підготовкою до нападу і в іншому сенсі: ми стараємося дізнатися про погляди супротивника на той або інший предмет, щоб потім спростовувати його тезу або виправдовувати свою, спираючись на його власні погляди, і т. д., і т. д. Словом, можливості його застосування найрізноманітніші.- Ознайомлюємося ми також у найрізноманітніші способи. Найчастіше в усній суперечці для цього використовуються запитання і відповіді. Але можна вдаватися (а в письмовій суперечці це робити доводиться дуже часто) до інших способів ознайомлення: переглядати, напр., інші твори або слова автора, зіставляти його думки, висловлені в різний час тощо.
2. Перше завдання ознайомлення в суперечці - з'ясувати, як розуміє наш супротивник спірну тезу. Завжди слід пам'ятати про це завдання й ніколи не скупитися на ознайомлення. Слід лише уникати надто сухої форми ознайомлення, не "відбивати" у звичайній суперечці з'ясувальні запитання "по пунктах" і т. п. Так іноді можна й налякати супротивника: втече.
Подібна форма ознайомлення придатна лише під час вправ у суперечках та в наукових суперечках, де суха точність не заважає. Взагалі ж слід застосовувати "ознайомлення шляхом запитань" у легкій, природній, розмовній, по можливості непомітній формі. Цьому значно допомагає практика.
3. Особливо важкий пункт для ознайомлення - смисл того чи іншого слова, як розуміє його супротивник. Дуже часто він має надзвичайно туманне уявлення про смисл даного слова, хоча сам іноді упевнений, що прекрасно це слово розуміє. Тоді доводиться як-небудь заставити його "визначити" слово хоч би приблизно. Іноді ж супротивник розуміє слово так, а ми - інакше.- У таких і подібних їм випадках нерідко виникає суперечка про визначення слова. Ця суперечка звичайно більш або менш важка, часто - нерішуча. Врешті-решт сперечальники можуть і не дійти до суперечки про тезу або доведення тези і витратити весь час і сили на суперечку про визначення якого-небудь слова з тези.
Такі "суперечки про визначення", якщо ведуться недурними людьми, нерідко бувають дуже корисні для обох сперечальників. Буває, вони несподівано розкривають наше невігластво в питаннях, у яких ми про нього й не підозрювали. Вони розсіюють туманність мислення й як правило вносять у мислення певний порядок і точність.- Проте, якщо суперечка відносно тези або її доведення для нас важлива й цікава, краще в міру можливості скорочувати суперечки про визначення. Слід задовольнитися таким ступенем точності нашого визначення, без якого не можна вести дану суперечку. Пам'ятаймо, що дати цілком повне, точне й беззаперечне визначення слова, може, й можливо, але далеко не для всіх слів. У самій науці існує багато слів, смисл яких визначається по-різному, і немає для них такого визначення, на якому б зійшлися всі. Отже, якщо вимагати у звичайній суперечці "бездоганного" визначення, то можна сперечатися нескінченно.- Потрібне тільки достатнє для даної суперечки визначення. А коли ж воно достатнє? На це може дати відповідь лише здоровий глузд та логічний такт.
А. Якщо ми й наш супротивник чітко розуміємо зміст слова, але по-різному, то в багатьох випадках найкращим буде кому-небудь "поступитися" своїм визначенням або зовсім відкинути спірне слово, замінивши його іншим, більш підходящим словом або виразом.
Припустимо, напр., я хочу відкинути тезу: "логіка практично безкорисна". При з'ясуванні її виявляється, що супротивник розуміє слово "логіка" зовсім інакше, ніж я. Він називає логікою теорію пізнання, а по-моєму, логіка - наука про доведення, про види їх, правила, помилки і т. ін. Коли з'ясувалася ця різниця в розумінні, перед нами постало чотири виходи: а) можна завести суперечку про визначення. Але ця справа в даному разі безнадійна. Існує багато наукових визначень логіки, але немає жодного, яке можна було б вважати загальновизнаним. Значить, сперечатися про них можна без кінця. б) можна просто відмовитися від суперечки. "Ви розумієте завдання логіки так, а я - інакше. Значить, нам не варто й сперечатися. Все одно ні до чого не досперечаємося"; в) я можу поступитися своїм визначенням. "Добре, приймемо ваше визначення. Але ж навіть і тоді необхідно визнати логіку практично корисною"; г) я можу зовсім відкинути слово "логіка" і замінити його іншим висловом, відповідним до моєї думки. Тут справа не в назвах. Для мене тут неважливо, як ми назвемо вчення про доведення - логікою чи як-небудь інакше. Я ставлю питання по-іншому: "Чи визнаєте ви, що вчення про доведення практично корисне?", і якщо супротивник сприйме таку постановку питання, то може виникнути суперечка по суті.
5. Коли теза зясована, сперечальникам зайвого разу надається можливість вирішувати, чи вступати в суперечку з даним супротивником через цю тезу, чи, краще, від цієї суперечки відмовитися. Такою нагодою не варто нехтувати, якщо суперечка не є необхідною або не становить для нас спортивного інтересу. Чи ми сперечаємося заради дослідження істини, чи заради переконання, чи заради перемоги - кожен із цих видів суперечки пред'являє свої особливі вимоги до тези й до супротивника, і, якщо теза й супротивник не відповідають їм, то від суперечки краще відмовитись. - Якщо нам важливо висвітлити яке-небудь питання в суперечці, ми не будемо витрачати часу на суперечки з необізнаним у цьому питанні супротивником або сперечатися заради "нецікавої", або явно достовірної, або ж явно безглуздої тези. Коли збираємося переконувати кого-небудь, спочатку слід спитати себе про наявність "загального ґрунту" для суперечки з супротивником, тобто такі спільні для нас обох думки, на які можна спертися в доведенні даної тези.
Для відповіді на це запитання інколи доводиться "позондувати" суперечника, провести ознайомлення. Без загального ґрунту за допомогою чесної суперечки не переконати. - Коли сперечаються "задля перемоги", то досвідчений "любитель лаврів" ретельно уникає за можливістю "невдячних" для суперечки тез і противника, "сумнівного" за силою.- Тільки спортсмен суперечки готовий зчепитися з будь-яким супротивником і заради будь-якої тези. Йому "аби лише посперечатися". Існують такі тези, відносно яких серйозний сперечальник за звичайних умов ніколи не сперечається. Такими є, напр., недовідні тези. Таких немало. Супротивник, напр., стверджує, що повівся за таким ось мотивом. Я ж глибоко впевнений, що він повівся за іншим мотивом. Однак суперечка про це як правило неможлива. Супротивник не може захистити свою тезу, а я не можу її спростувати. Або, напр., теза: "цей будинок у вищій мірі гарний". Як довести цю тезу? "Краса" не доводиться, а відчувається, "розкривається". Одним словом, "про смаки не сперечаються".- Як правило, серйозна людина не стане сперечатися про дрібниці, як іноді кажуть, "через виїдене яйце". Особливо якщо є питання першої ваги, важливі і значні. Коли є дуже важливі інтереси, а сперечаються, не зважаючи на них, за якісь дрібниці, то така суперечка називається "візантійською" суперечкою. Такими суперечками багата всяка гуртківщина, що пережила медовий місяць об'єднання. До них вдається обміліла наука, на зразок старої схоластики, що залишала на потім найважливіші питання богослов'я й серйозно сперечалася іноді про те, чи мав Адам пуп, чи не мав або що раніше створено, курку чи яйце.
6. Що стосується осіб, з якими доведеться вступити в суперечку, то тут часто робимо ще більш строгий вибір, якщо, звичайно, є можливість ухилитися від суперечки. Мудрість усіх віків і народів застерігає від суперечок із дурнями. Незчисленні афоризми та прислів'я присвячені цьому правилу, плодові
Ума холодных наблюдений
И сердца горестных замет.
Така суперечка рідко приносить користь.- Не слід, звичайно, без потреби сперечатися з грубою й зарозумілою людиною. Один дотепний мислитель (Монтень) пише: "Я витерплю грубі зауваження друзів: ти дурний, ты мариш и т. п.". Я люблю людей, які "висловлюються сміло, куди думка, туди й слова". "Слід зміцнити й загартувати слух проти розніженості церемонних слів". "Я люблю мужнє й сильне товариство" і т. д. Звичайно, у цьому є доля правди. Але межі такої "мужності" залежать від смаку, і що дозволено між "мужніми" друзями, то неприйнятно й неприпустимо, коли сперечаєшся просто зі знайомою або незнайомою людиною.- Подібна суперечка може нагадувати двобій зі шпагою проти голоблі.
7. До числа небажаних суперечників належать і явні софісти, з якими сперечатися без потреби можна лише тоді, коли ми знаємо, що можемо "провчити" їх, завдавши їм словесного прочухана. Є, також, багато інших осіб, з якими не слід сперечатися. Усіх не перерахувати. Є люди, практично не здатні до правильної суперечки. Ось два типи таких сперечальників: "Сперечатися з ним я ніколи не міг. Він не відповідає на ваші заперечення, він вас не слухає. Тільки-но ви зупиняєтеся, він розпочинає довгу тираду, здається, таку, що має якийсь зв'язок із тим, що ви сказали, але насправді є лише продовженням його власної промови" (Лермонтов. Княжна Мэри, гл. I).
Іще жахливішим, хоча й рідше зустрічається, є "істеричний суперечник". Він постійно забуває тему суперечки, хапається за окремі слова, кидається від думки до думки, перебиває супротивника, не дає буквально слова сказати, а при спробах вставити слово кричить: "Ви не даєте мені говорити!". Він постійно кидає в азарті грубі, але бездоказові обвинувачення: "Ти сам не розумієш, що говориш, ти непослідовний", "ти мене не слухаєш, а кажеш Бог знає що" і т. д. При цьому справжній "істерик" може залишатися абсолютно впевненим, що "сперечається добре й правильно", і з чистою совістю обвинувачувати супротивника, що той "не вміє сперечатися".- Усе закінчується тим, що приголомшений, здивований, іноді ображений супротивник, що мав нещастя вступити в таку суперечку, іде, залишаючи поле битви "торжествуючому переможцеві".
8. Слід зазначити, що іноді суперечка нав'язується, провокується з метою звести її до сварки або з якою-небудь іншою, ще гіршою метою. Подібні провоковані суперечки носять французькою мовою старовинну назву "Querelle d'Allemand". Назва ця тлумачиться самими французами по-різному. Найвірогідніше її тлумачення - "німецька сварка".
Насамкінець слід запам'ятати мудре правило з Євангелія: "не кидайте бісер ваш перед свинями, щоб не потоптали його ногами й, повернувшись, не роздерли вас". Звичайно, нерідко чесна людина зобов'язана мужньо йти на суперечку, хоча б і могла бути роздертою свинями. Але ніхто не стане робити це без необхідності. Бути готовим пожертвувати собою - і треба, і прекрасно, але жертвувати за ламаний гріш - нерозумно. І якщо довелося вже вступити в таку суперечку, то слід пам'ятати, що сперечаєшся "зі свинею" і що вона особливо не полюбляє перлів.
9. Іноді й теза сама по собі підходяща, і супротивник сам по собі такий, що з ним можна сперечатися. І тим не менше безглуздо вступати з ним у суперечку без необхідності. Це буває тоді, коли теза не підходить до супротивника. А найчастіше - коли доведення, виходячи зі специфіки тези, не може бути зрозумілим супротивникові або (якщо суперечка для слухачів) слухачам. Чим людина тупіша або неосвіченіша, тим менше вона здібна зрозуміти і сприйняти будь-яку складну думку або складне доведення. "Спробуйте надіти на руку рукавичку с чотирма пальцями. Ваше утруднення буде абсолютно таким же, як і утруднення, коли пробуємо вкласти яке-небудь складне поняття в голову, позбавлену відповідної складної здатності",- каже Спенсер. При цьому така неспроможність звичайно супроводжується глибокою самовпевненістю думки та самозадоволенням. Чим людина тупіша, вужча або неосвіченіша, тим за інших рівних умов вона більше впевнена, що "істина у неї в кишені", що "все це дуже просто і їй усе добре відомо". Їй і в голову не приходить прикра для неї думка, що вона "не доросла" до розуміння складної думки або складного доведення; якщо вони для неї не підходять, значить, вина в них.- У вигляді ілюстрації Спенсер наводить як приклад "старого морського офіцера, який, провівши життя на морі, не мав можливості слухати концерти й опери... Коли за столом заходить мова про концерти, він користується нагодою показати свою нелюбов до класичної музики й ледве приховує свою зневагу до тих, хто слухає її. Спостерігаючи його розумовий стан, ви бачите, що разом із відсутністю здатності засвоювати складні музичні комбінації у ньому немає й усвідомлення цієї відсутності. Він не підозрює навіть того, що подібні складні комбінації існують, і що інші мають здатність оцінювати їх" (Изучение социологии, VI).
10. Ось чому чесна суперечка з подібними людьми про подібні питання неможлива і безглузда. Коли ми хочемо переконати таку людину, то робимо спробу вкласти десять фунтів у фунтову банку. Проте, для софіста в подібних випадках - відкрите поле дії. Замість складної істинної думки він підсуне хибну просту і цілком зрозумілу думку, посильну для співбесідника і підкріпить її хибним, але простим і зрозумілим доведенням, і ви будете переможені - якщо теж не застосуєте викрутів та софізмів.
Ось чому такою важкою є суперечка про складні державні, громадські і т. д., і т. д. питання. Чим важливіше питання, тим воно як правило складніше, вимагає більших знань і більшої здатності до складних роздумів та висновків; розв'язання його потребує більш складних доведень. Природно, напр., що юнак, який щойно сів на студентську лаву і, звичайно ж, досить неосвічений або поверхово схопив трохи відомостей із науки, і саме тому впевнений, що "вся істина вже в нього в кишені", при тому ж, звичайно, ще не розвинув у собі як слід здібностей до складного мислення,- непідходящий для переконань супротивник у подібній чесній суперечці. Іще менш підходить неосвічений і темний робочий. Будь-який софіст, досить вправний, нахабний, який уміє "говорити гаряче", може при нагоді перемогти вас при таких слухачах, якщо ви не підете скільки-небудь його стезею.