Частина I
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО СУПЕРЕЧКУ
Розділ VIII. НАШІ ДОВОДИ В СУПЕРЕЧЦІ
Відповідність завданням суперечки.- Викладення доказів.- Іноземні слова.- Знайдення доказів.- "Натаскані" сперечальники.- Відпрацьовані докази.- Слабкі докази.
1. Вибір доказів, як уже побіжно згадувалося не раз, визначається завданням, яке ми ставимо перед суперечкою. Бажаючи перевірити істину якої-небудь думки, ми вибираємо на її користь найсильніші, на наш погляд, підстави. Бажаючи переконати кого-небудь, вибираємо доводи, які повинні видатися найпереконливішими для того, кого переконуємо. Бажаючи перемогти супротивника, підбираємо доводи, які найбільше можуть завести його в скрутне становище. У суперечці для переконання слухачів ми підбираємо доводи не стільки для супротивника, скільки для слухачів и т. д. Невміння брати до уваги завдання суперечки під час вибору доказів - промах, безграмотність у суперечці. Тим часом багато хто робить цей промах. Вони, напр., зовсім "не рахуються" з рівнем розвитку суперечника, його фахом, "психологією" і щиро дивуються й обурюються, що доказ, такий очевидний і сильний для них самих, не помічений, відкинутий або навіть висміяний супротивником. Не можна винуватити за це юність. Але в людях поважного віку це одна з ознак "вузького кругозору" або ж "повного незнання життя"; такий промах вказує на схильність скрізь "прикидывать свой аршинчик" і наївну впевненість, що він "общеобязателен".
2. Суперечки для переконання (чесні суперечки) потребують не тільки вибору доказів, відповідних противникові або слухачам, а й відповідної подачі доведення. Ось для прикладу досить цікаві поради, як аргументувати перед темною селянською аудиторією, запропоновані людиною, що мала в цьому відношенні великий досвід.
"Швидка зміна думок, особливо складних, у промові перед такими слухачами зовсім неприпустима. Люди, які не звикли думати, можуть відстежувати лише повільну зміну думок. Це так само, як не може швидко бігати людина, яка не звикла швидко ходити.
Думки слід викладати кожну окремо. Усе другорядне, усілякі подробиці, відтінки слід по можливості відкидати, щоб не затьмарити головного. - Складний зв'язок між думками сприймається важко.
Зовні - слід говорити не швидко, з паузами, щоб люди могли розуміти й схоплювати слова.- Будь-яка думка повинна бути, по можливості, зведена до свого речового, а ще краще - по-житейському близького першоджерела. - Житейські порівняння (нехай навіть грубуваті) конче необхідні. Мислити речово-образно - властивість будь-якого малорозвиненого розуму"... (С. Кондурушкин).
Хто усвідомлює, наскільки вірні ці слова, той достатньо оцінить красномовство багатьох "ораторів у суперечках перед селянами, на з'їздах селянських депутатів".
3. Однак слід пам'ятати, що правило відповідності рівня складності промови рівню здатності її розуміти з боку тих, для кого вона призначена, виконується вкрай недостатньо. Іноді це від недостатнього розуміння суті цієї речі. Людина, напр., щиро переконана, що чим більше вона повставляє в промову іноземних слів, тим промова буде красивішою, ефектнішою, "благороднішою" або в більшій мірі виявить її освіту й розум.
І вона іноді не помиляється в ефекті, якщо має на увазі слухачів і читачів, які не звикли мислити й насолоджуються дзвенінням слів, як лакей Гончарова дзвенінням віршів. При цьому іноді, що більш незрозумілі і "дзвінкі" слова, то краще. Задоволений сам оратор, сяють слухачі або читачі. Усі задоволені. - Але іноді дзвеніння іноземних слів у суперечці застосовується з метою отуманити й приголомшити супротивника або слухачів (читачів). У них виникає "туман у голові" від цієї "премудрості". Запаморочені голови перестають розуміти й те, що могли б зрозуміти, і тупа думка тупого софіста може легко зійти за безодню глибокодумства.
Приклади невідповідності висловлювання думки здатності розуміти її аудиторією, для якої вони призначені, можна діставати кожного дня пригорщами з газет, журналів, промов і т. п. Для наочності наведу повідомлення однієї петроградської газети.
"Один офіцер надіслав нам із діючої армії своєрідну скаргу. Розповідає, що прийшов до нього якось унтер-офіцер і приніс із собою столичну газету й мало не слізно просить пояснити зміст статті під назвою "Поимущественный налог". - Так хотілося знати, що за податок такий, але не можу прочитати,- заявив унтер,- слова всі якісь!.. Офіцер почав читати. Старий полковник, що сидів там же, теж брав участь у цій справі, й обидва довго билися, з'ясовуючи газетну мову й пояснюючи унтеру суть статті. Як повідомив офіцер, у статті мали місце такі слова:
"Фиск" (повторювалося двічі). "Стимул". "Концепція". "Капітали, що циркулюють". "Консолідовані капітали" (двічі). "Спекуляція". "Рантьє". "Гонорар". "Базис". "Принцип дискримінації". "Фундований капітал". "Нефундований капітал". "Коректив". "Структура". "Мінімум". "Фіскальний апарат".
"Як передає офіцер, старий полковник не витримав, плюнув і пішов до траншеї. Унтер же довго й терпляче слухав, але видно було, як рясний піт крапав з його лоба" ("В. Вр.", 28 липня 1917).
Взагалі досить правильна прикмета: чим хто більше без потреби застосовує іноземні слова, тим імовірніше, що він не здатний до самостійного мислення.
4. Зовсім неможливо дати якісь загальні правила пошуку доказів. Тут усе залежить від знань у даній області, від швидкості мислення, кмітливості тощо.- Але якщо теза така, що про неї доводиться сперечатися часто, то корисно, а іноді й необхідно, збирати й запам'ятовувати всі доводи за і проти неї, із запереченнями проти останніх і з захистом перших. Так звичайно й роблять у важливих випадках. Успіх цього прийому залежить від розуму, проникливості й зацікавленості сперечальника. Розумна людина - перш за все добре й широко вивчає питання й так дізнається про "ходи", які застосовуються в суперечці з даного питання. Нерозумних людей або
таких, які сперечаються "за посадою" або "заради кусня хліба",- "натаскують" для таких суперечок. До цього розряду належать, напр., деякі місіонери, партійні рядові агітатори тощо. "Натасканий" сперечальник питання глибоко не вивчив. Він тільки визубрює всі потрібні доводи й де треба повторює їх, як папуга або щось на зразок того. Однак і такі люди корисні. Вони "спеціалісти" в суперечках на дану тему, у звичній для них обстановці, зі звичними противниками й слухачами. Але трошки що-небудь не так - вибитий із колії сперечальник! Іноді доводиться спостерігати, як два "натаскані" папуги з різних партій починають одне з одним сперечатися. Розігрують, як по нотах.
5. Кожний наш достатньо сильний доказ слід заставити по можливості "повністю відпрацювати". Дехто є надміру поспішним, квапливим. Скаже сильний доказ, не "розжує" його як слід противникові або слухачам, не використає всіх його переваг до кінця, а вже кидає бійку за нього з супротивником і хапається за інший доказ. Це промах, і іноді прикро спостерігати, як людина через це "програє суперечку". Природно, звичайний супротивник намагається вислизнути з-під сильного доводу і з радістю хапається за спростування нового доводу, часто менш сильного.- Другий недолік - "розмазувати" доказ, зупинятися на ньому довше, ніж потрібно або подавати його так багатослівно, що слухачеві і супротивникові іноді не вистачає сил терпіти. Є такі "словесні розмазні", які нічого не можуть сказати коротко і ясно. Суперечки з ними - тяжкі, нудні і самі вони рідко сперечаються вдало.
Добрий сперечальник за звичайних умов старається головні свої доводи подавати стисло, влучно і яскраво, щоб вони були відразу зрозумілими і врізалися в пам'ять. Так поданий доказ найменше піддається можливості перекручення й викривлення під час суперечки.
6. Нарешті, дехто помилково думає, що чим більше він наведе доказів, тим краще. Так буває далеко не завжди. У звичайних суперечках, особливо в суперечках перед слухачами, слабких доказів краще зовсім не наводити.- Слабким є той доказ, проти якого можна знайти багато заперечень, притому таких, які важко спростувати. Тепер врахуємо "психологію супротивника". Адже він природно рухається в бік якнайменшого опору і прагне напасти на слабкі пункти нашого аргументування. Для нього такий доказ іноді знахідка, і він не забуде на нього накинутися, особливо якщо "його справи погані". Доведеться або відмовитися від доказу, що створює несприятливе враження, або вплутатися в довгу і сумнівну суперечку заради цього слабкого доказу. Тим часом подані нами інші сильні докази, через ці словесній битви, можуть відійти абсолютно в тінь і не справляти належного враження. Іще гірше, якщо при цьому нам не вдається добре захистити слабкий доказ: суперечка може отримати такий вигляд, що вона нами "програна", що ми "розбиті" взагалі. Особливо якщо супротивник досвідчений софіст, а ми недостатньо вмілі в суперечці. Усе це треба мати на увазі. Тому, як бачите, корисно наводити тільки найсильніші доводи, а про слабкі - хіба згадувати побіжно, між іншим, щоб показати, що ми не надаємо їм особливого значення. Це дає право не вплутуватися в суперечку через них.