Суть тринадцята
Дажбоже, Єдиносущий Господи мій, Справедливість і Милосердя, натхненний Вірою в тебе, я прийшов до Людей моїх.
120.
3. І земля наша багата, і народ ми не гірший за інших. Та щось з нами є. Помітне байдуже ставлення до себе, мала національна самосвідомість. Яка сила двигає іншими народами, що вони навіть на бідних землях заможньо живуть, горді своєю Вітчизною, мають розвинену технологію, високу культуру?
В. Людина формує свою свідомість, пошану до себе і почуття гідности, дуже рано. Дитина серйозно питає: «Мамо, звідки я взявся». «На капусті тебе знайшла. Бачу: лежить бідне дитя, плаче. І я принесла до хати». І дитина, нічого не кажучи мамі, йде оглядати капусту.
«Мамо, звідки я взявся?». « Дажбог - наш великий Господь. Біля сонця він має золоту зоряну палату. Живуть в ній життям вічним цар Кий, який Київ заснував і цар Святослав, там багато квітів і так гарно співають пташки. І ти у цій Дажбожій палаті об'явився. Дажбог передав мені тебе, ти Дажбожа дитина».
Діти люблять казку, яка їх обадьорює. І вони у сні бачать себе в казці. І людям дорослим, і Народам потрібна «казка». Бо слово велика сила: світлим словом можна душу людини освітити, наснажити вірою і любов'ю. І словом можна людину пригнобити, викликати в неї хворобу, збайдужіння, нехіть до життя.
Квануші (японські пастири) виховують японських дітей, що Японці - Народ божественного походження, їхній цар (мікадо) син великого Божества Аматерасу Омікамі. Червоне сонце на білому полотні є святим символом Японської держави і Японської національної релігії.
Японці, вірячи у своє божественне походження, зріднюються. Наснажуються хотінням працею, розумом звеличити себе у Світі. У них Зайди відібрали частину землі (Сахалін, Камчатка, Курили), на якій родилися їхні Предки. Вони хочуть, щоб їм було їхнє повернене, їм тісно: навіть на берегах океану стоять човни, де вони родяться і живуть. Тяжка праця і віра в божественне походження їхнього «Я», їх рятує, обадьорює їхні національні сили.
«Русскій Народ - Богоносец», і ці слова Ф. Достоєвського наснажують еліту Московську. «Москва - Третій Рим, а Четвьортому не биваті». «Москва - всєму Міру глава». Віра у свою національну винятковість збуджує в душі Москвина хотіння «все Народи спасать». «Москва - столиця світового пролетаріату». Отже, центр Людства. І сьогодні в Москві в церкві ієромонах рече: «Святой Герман Аляскінскій і святой Ніколай Московскій сталі просветітєлямі Амєрікі». Отже, «Народ-богоносєц просвєщаєт все Народи».
«Ми Греки. Жиди написали три «Євангелії» грецькою мовою, грецька мова божественна», сказав мені Грек у жовтні 1972 року, коли я оглядав місце смерти Сократа. І так є: слово «Христос» грецьке. І слова «Євангеліє», «Біблія», екзарх, єпископ, патріярх, літургія, митрополит, церква, ікона, ідол, канон, догма та ряд інших слів, грецькі. І Сократ, Платон, Аристотель та інші сповідники грецького паганізму (багатобожжя) світлі, великі. І їхній паганізм з кривавим жертвоприношенням («Іфігінія») оправданий.
Жидів 2500 років єднає і зріднює їхня національна Віра, вони Богом вибраний Народ. І Господу Саваофу (Богові Народу Ізраельського) поклоняються народи Європи, Азії, Африки. І Народи визнали Ісуса (сина з роду юдейського царя Давида) Богом, вихованку синагоги Марію - богородицею. Їхні рибаки (апостоли) визнані Учителями Народів. І Ісус, як Бог, усім об'явив, що «спасіння походить від Юдеїв», Іоан, 4,22.
«Польща - Христос Народів», і ці натхненні слова поета А. Міцкевича обороняють Поляків від хотіння бути Народом холопів, бо якщо Христос - це Спаситель, то Польща - Спасителька Народів. А хто ж ми, Українці? «Німії, підлії раби заснули, мов свиня в калюжі в своїй неволі», - з глибоким болем в серці пише Тарас Шевченко. І сонячним промінням проникаючи в душу рабів, гласить: «Встане Україна, світ правди засвітить!».
Правда на Світі одна, але є сотні концепцій, що таке Правда. Москвини несли в Україну ленінську правду. А Німці - гітлерівську. Сьогодні в Україні є багато релігійних сект. І кожна хоче, щоб Україна визнала її Правду. Учений Ерік Чайссон (Гарвардський Університет, США) пише, що «тепер на Світі є 10.000 інакших релігій, і кожна з них проповідує свою релігію», свою правду, «Торонто Стар», 12 грудня, 1992р.
«Єсьми внуки Дажбожі, і не сміємо нехаяти слави нашої і завітів», «Виласа Книга», 4-6. У «Мага Вірі» пишу, що Українці (Русичі) були сильним, бадьорим, відважним Народом. Дажбог - їхній рідний Бог, Датель Життя, він милосердний, світлий, всемогутній. Вони - сини і дочки Дажбожі. Греки їх охрестили «Мечем і вогнем». І стали вони духовними рабами (рабами греко-римських догм, канонів, рабами візантійського Саваофа). «Одурить візантійський Саваоф», пише Шевченко.
Я кажу: не відроджуймо рабської духовости, яка сотні літ нас тримала у Тьмі. Ставаймо сповідниками РУНВіри (Рідної Української Національної Віри), віри в єдиного, милосердного і правдивого Господа, і хай святиться ім'я Його, Дажбог! Дажбог - Святий Дух України-Руси, Дажбог - Правда, в якій є вічність нашого Єства. Дажбог - Любов, ми в Любові і Любов в нас. Немає релігії вищої за Любов.
121.
3. У християнських церквах є ікони, на яких намальований Бог, як старий дід Саваоф і його син Ісус, і дух святий, як голуб. Чи в РУНВірі, в храмі Дажбожому є ікони?
В. Я вважаю, що не було, немає і не буде такої релігії, у якій би панувала абсолютна відсутність ідолопоклонства.
Грецьке слово «ідол» й «ікона» однозначні. Вислів «не робімо ідолів», тобто «ікон» означає «не робімо образів, малюнків, статуй». Та інших зображень з метою їм поклонятися. У мечетях і синагогах я не бачив ідолів. І «Євангелія» осуджує усяке ідолопоклонство.
Але... у Константинополі у святій Софії, яка перетворена в мечеть, бачив: мусульмани на стінах повісили круглоподібні малюнки-вислови Пророка Могамета. У синагозі є зображення семисвічника і Давидової зірки, яка є релігійним і державним символом. Я був свідком: підходить хлопчик з пейсами, пучкою притулюється
до шестикутної зірки, і потім цю пучку підносить до уст і цілує. Це й є культ народних святощів (у юдаїзмі національне є релігійним).
У ранніх християн не було ідолопоклонства, не було ікон. Та Греки перші почали у церквах вішати ікони. І бити до них поклони. Вони малювали Ісуса Христа в одежі грецького царя, а діву Марію - в одежі грецької цариці. Отже, з Юдеїв скидали юдейську одежу. Імператор Константин 5-ий вважав, що поклоніння іконам перетворюється у явище душевної хвороби.
Єреї у св. Софії ножиком здряпували фарбу з ікон Ісуса Христа. І фарбу змішували з тістом і вином. І причащалися, щоб зблизитися з Христом. Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі «Іконоборство» (стор. 34, Винніпег, 1954 р.) пише: «Пастири і клирики зшкрібали фарбу з образів, змішували її з проскурами і вином, і роздавали після причастя».
Арабський письменник Мансі (13, 110) пише: «Християни хваляться, що поклоняються правдивому Богові. Та вони дали світові більше ідолів, ніж вони зруйнували їх. Християни не соромляться прилюдно кланятися фігурам, зробленим з металу, каміння, глини, дерева, малюнкам на полотні, незграбним подобам різних незчисленних чудотворців. Християнство зробилося культом ідолів».
І у Візантії почалася жорстока війна між ворогами ідолопоклонства і ідолопоклонниками. Патріярх Анастасій (730-754 рр) оправдав імператора Лева 3-го, який наказав у церкві сокирою порозбивати ікони Ісуса Христа і Богородиці. І їх викинути геть. Він бачив, що ті, які найбільше складають поклони перед іконами, обрядом приховують злодіяння. Демонструють свою фальшиву чеснотливість.
І сам Патріярх Анастасій виносив ікони з церкви. І їх викидав на смітник, як зайвих ідолів. А Патріярх Никифор в 814 році зібрав у своїй палаті архиєреїв і осудив імператора Лева 5-го (813-820 рр) за те, що він відмовився цілувати ікону Христа, яку йому до уст підніс він (патріярх Никифор).
Імператор Лев 5-ий наказав арештувати патріярха Феодора, який поклоніння іконам Христа, ставить вище справ Візантії, і дати патріярхові по м'якому місці сто ударів ремінням. Візантія виснажувала себе церковними сварами. На вулицях Константинополя билися попи. Ділили людей на ворожі стада.
Імператор Михаїл (820-830 рр) випустив патріярха Никифора з в'язниці. І сказав, що він не карає тих, які б'ють поклони до ікони Ісуса Христа. І не карає тих, які ці ікони викидають на смітник. Як тільки Українці-Русичі причалили до Константинополя (а це було 18 червня 860 року), архиєреї їх зустріли з іконами. Імператор Михаїл 3-ій (842-867 рр) дав киянам дари і кращі місця їхнім купцям. Константин Багрянородний (внук імператора Василія 1-го) у «Життєписі Василія 1-го», пише, що «Кияни (Народ скитський) не хочуть приймати візантійської віри».
Я вважаю, що справа не в ідолопоклонстві, а в тому, який в нього ритуал, яка ідеологія. Вірити, що образи (ікони) плачуть, чують, спасають, милують, це забобонність шаманська. У нас «явленними» називалися «чудотворні ікони». Та Т. Шевченко пише, що треба «Явленними піч топити». І в «Щоденнику» він тих, які поклоняються іконам, називає «лицемірами, ідолопоклонниками».
У храмі Дажбожому немає образу (ікони чи статуї) Дажбога. Сповідники РУНВіри не є ідолопоклонниками. Дажбог - Святий Дух, хіба Святий Дух має образ, стать?
122.
3. У нас є змішання християнської релігії з українською духовністю, є двоєвір'я. І тому панує думка, що Греко-католицька і Греко-православна церкви стали в нас національними. Чи не так?
В. У епоху Москвино-большевицької імперії в Україні утверджувалося троєвір'я. І це робилося в ім'я «зближення і дальшого злиття націй», Ленін, «Вибрані Твори», том 2, 1947р., Київ. І на Заході ширилася думка, що «Комунізм є тепер існуючою релігією», Дж. Мідллтон Маррі, «Потреба Комунізму», стор. 11-та.
З «столиці світового пролетаріату» прийшло розпорядження: Українцям дозволяється колядувати. І духовні кріпаки в селах України заколядували: «Нова радість стала, яка не бувала: довгождана зірка волі в Жовтні засіяла. Де цар був зажився, з панством вкорінився, там з голотою простою Ленін появився.»
У колядках Ленін виступає, як біблійний Ісус, який стояв по стороні голоти. І казав, що «верблюдові легше пройти через вухо голки, ніж багатому в царство Боже», Маттей, 19,24. І замість царя Ірода, виступає цар Микола Санкт Петербургзький.
Ісус заповідав берегти мир на землі. «Заповів нам батько Ленін мир оберігати, щоб ішла до комунізму батьківщина мати», «Українська Народна Поетична Творчість», стор. 342, Київ, 1965 р. Ленінізм ставав імперською релігією. Релігія там, де є непомильне божество. Хто відважувався говорити, що Ленін помиляється, ставав жертвою большевицької інквізиції.
Душа Українська довгі віки жила в Тьмі неволі, страждала, обурювалася. Протестувала. Проф. Р. Смаль-Стоцький пише: «Протягом віків християнська церква поборювала нашу стародавню культуру як поганську, а окупант-Москва, нищила, як національну, обзиваючи наші звичаї «богомерзькими»».
М. Возняк (.«Історія Української Літератури», т.1, Львів, 1920 р., стор. 59) пише, що «Християнство почало випихати народний світогляд зі свідомости Українського народу й тим робом увійшло в довговічну та завзяту боротьбу з ним».
Щоб Народ приспати в рабстві, треба його
обманути двоєвір'ям. Приходили Кияни у Священний гай з калачами, варом, писанками, щоб поклонитися Могилам Предків. І бачили: на Могилі стоять ікони Христа, Марії, архангела Михаїла. Митрополит Ілларіон (Огієнко) в «Д.В.У.Н.» на стор. 325-ій пише, що «Християнські свята поставлені були на час свят дохристиянських (київських, прим. Л. С.)».
Свято Купала перетворили у свято Івана Хрестителя; було божество Виласа (сила, яка облагороднює людину, виласкавлює), на його місце попи поставили св. Власія. Святу вечерю на славу Предків і Різдва Світла Дажбожого, перетворили на свято єрусалимське (у яслах Бог народився, Ісусик маленький). У колядці діти славлять ясне Сонечко, ясну Зірницю, ясен-красен Місяць. Стоячи під вікном, славлять пана-господаря, його дружину, доню, сина. І архиєреї цю колядку починають цензурувати, християнізувати. І дітки примушені були колядувати: «Ясне сонечко - сам Господь Христос! Ясна зірниця - Пречиста Діва! Ясен-красен місяць, то - Святий Петро-Павло!» С. Килимник, «У.Р. у Н.З. вІ.Н.», т.1, стор.99.
Двоєвір'я роздвоїло душу, ослабило духовну енергію, між природою України і її дітьми постав розлад. Діти повинні були в думці покидати рідну Вітчизну, і душею линути на Чужину, бо там ідеали Віри, Спасіння, Радости, там «між бидлятами Бог народився».
У «Мага Вірі» (50-ий День: «Як двоевір'я пригноблює духовні сили народу»), я пишу, що жодне у світі двоєвір'я не є моральним явищем. Воно ж те саме, що й двокультур'я. Кияни, мозок ваш, а мислі у ваш мозок ми вкладаємо наші. І тому ваш мозок служить не вам, а нам. Мова і мелодії ваші, а зміст у них чужий. І хто буде протестувати проти такої культури національної по формі, а соціалістичної, або християнської (тобто інтернаціональної) по змісту, того треба при соціялізмі карати трудовими таборами, а при християнізмі - анатемами.
123.
3. У колишньому СССР був поширений термін «культ особи», він пов'язаний з жахливим терором. Сьогодні в нас будується Українська держава. І відчутне зневажливе ставлення навіть до тих діячів, які справу України ставлять понад все. Мовляв, у нас немає культу особи. Які Ваші міркування?
В. Латинське слово «культус» значить «пошанування», «поклоніння». Глупе або розумне обожнення володаря, полководця, улюбленого богатиря (героя). Людській вдачі властиве обожнення провідника, мудрости, краси, відваги.
Таїна обожнення провідника схована в ірраціональному (але творчо-будуючому) підсвідомому світі Людини. На планеті Земля ще живуть племена, які їдять усе сире (корінці, ягоди, ящірки, слимаки). Вони ще не знають, що можна тертям деревини до деревини здобути
вогонь і спекти спійману ящірку. І їхню «дику спільноту» очолює провідник, якого вони обожнюють. І ніхто його не вибирав бути провідником, і він не знає що є провідником.
У джунглях легко загубитися. Між ними є такий, якого мати природа обдарувала талантом орієнтації. І керований цим даром, він іде, і люди без заклику й примусу йдуть за ним. І в стаді тварин, у пташиній зграї є такі провідники.
Бджоляне плем'я само для себе плекає провідника тоді, коли він іще в повиточку. Бджоли його отеплюють, живлять добірними харчами, обороняють від напасливих претендентів на престол бджоляного царства. Вони знешкоджують суперників провідника. Коли б вони не вміли берегти свого провідника, перестали б існувати: їхній інстинкт самозбереження здегенерувався.
У генах людини закодований інстинкт самозбереження. І культ провідника належить до його властивостей. Плем'я, в якого немає пошани до свого провідника, гине, або стає рабом сусіднього племени, яке має сильного провідника. Римська імперія впала не тому, що патриції пили вино і любувались німфами. Громади рабів, ідучи на смерть, не визнавали культу імператора, який вважався сином Божим. Раби запопадливо творили культ Христа. І фанатична вірність цьому культові їх мобілізовувала, і привела до перемоги. Зникне між християнами культ Христа, прийде присмерк християнської релігії.
Кардинали, єпископи свідомо плекають культ папи Римського. Вони знають: упаде культ папи, впаде католицизм. І тоді жодна сила не поставить його на ноги. Немає на світі такої сильної релігійної спільноти буддистської, християнської, мусульманської, в якій би не було культу духовного провідника.
Був в Україні-Русі культ провідника, і був великий Народ. Була в світі пошанована держава. «Де, княже, твоя голова поляже, там і ми свої покладемо», молитовно говорили лицарі-воїни Святослава в найскрутнішу годину ратного бою. Вони мали розвинений інстинкт самозбереження. Упав на Русі (Україні) культ провідника тоді, коли князь довершив самоприниження себе і своєї Вітчизни. Він став у Києві на коліна перед зайдою (прибулим із Візантії жерцем-єреєм, і поклонився йому).
І були в Києві принижені святощі внуків Дажбожих. І від селища до селища полинула Жля (жаль, сум). І в Україні-Русі наказом князя Володимира був Юдеєць проголошений Богом Русі, а Греки його представниками.
Упало в Києві Трисуття (тризуб) - святе знамено Дажбоже, маєстат духовної незалежности Народу. І на його місце був Греками поставлений символ чужої релігії, чужих понять Бога, чужих розумінь моралі (звичаєвости) і культури (обрядности).
Вислів «культ особи» неправильно вжитий. Треба було виступити не проти «культу» особи, а проти культу тирана-деспота. Приятелі тирана
побоялися вжити це слово. Бо ж міг Народ сказати: ви - мафія тирана. У Московитії, починаючи від Івана Калити, був культ тарана, канонізований архиєреями. (Між іншим, татарське слово «калита» значить «торба з золотом». Грабуючи людей, Московський князь завжди їхав в Орду з поклоном до Хана, маючи торбу золота. І ханша його назвала Калитою).
Тиран Іван Грозний втопив у крові жителів Новгорода, Твері і їхні незалежні володіння приєднав до Москви. Гори закатованих людей стали тлінню, забулися. Збереглася заснована Грозним імперія. І зберігається тому, що в психіці Москвина стоїть «порядок» вище «правди, милосердя, мудрости». І цей порядок у «тюрмі народів» був до генсека М. Горбачова. У 1967 році я писав: поваліть культ Леніна і культ генсека, і понура «тюрма народів» розвалиться, «Мага Віра», (Д. 33, розділ 7).
«Чи діждемося свого Вашингтона?» У Народі, який довгі віки жив у неволі, неорганізований розум, немає пошани до рідного провідника, не може появитися Вашінгтон. А коли й появиться, то йому скажуть: та такий холоп, як і всі ми, а лізеш в пани. І він умертвить себе, або, щоб якось жити, ділитиме Долю холопську. І боятиметься кликати земляків до визвольницьких повстань.
«Збунтовані холопи, виберіть собі інших провідників, а от тих, що тепер маєте, пов'яжіть і передайте в наші руки, і дамо вам право повернутися до рідних хат, в обійми своїх жінок». І козаки (оборонці православ'я) підступно пов'язали своїх рідних провідників (Наливайка і Шаулу). І віддали їх на жахливі смертні муки польському провідникові Жолкевському. І він, прийнявши зв'язаних Наливайка і Шаулу, дав наказ своєму війську «посікти на капусту двоноге бидло».
Роззброєне «бидло», «козаків так рубали немилосердно, що на милю, а може й на більше, труп лежав на трупові, оповідає поляк», М. Грушевський, «Історія України», Винніпег.
Які малі муки переніс Христос («цар Юдейський»), порівнюючи з муками Наливайка («царя Українського»). Христа мучили на рідній землі, біля нього стояли рідня, учні, приятелі. А Наливайко був самітнім, кати мучили його на чужій землі, для глуму причепили йому на груди напис «Король України».
Той, хто хоче поневолити Народ, і перетворити його в рабів нікчемних, буде підступно говорити: та всі ваші провідники шахраї, славолюби, бездари, грошолюби, які не живуть для добра Народу. І коли Народ повірить у ці намови, вільним не буде. Бо він не знає святої мудрости: який Народ, такі в нього й провідники.
Я хочу, щоб в Українців був культ Людини: обожнення душевних і розумових благородних якостей. Я хочу, щоб кожна людина так високо шанувала свою гідність, гідність провідника і Вітчизни, щоб їй не хотілося обмовляти сусіда, інакше думаючого, інакше віруючого. Щоб Українець вірив: у великого Народу великі
провідники, і живуть вони для Народу, і з Народом в ім'я Народу. І Народ їх здисципліновує тим, що вільно і щиро славить їх. Без пошани до провідника немає міцної держави. Слабі держави займають слабе місце в історії Людства.
124.
3. У РУНВірі є Сім Законів Правильного Життя, які Ви об'явили у «Мага Вірі». Отже, йде мова про народження нової Української свідомости. Якими прикметами повинен володіти провідник?
В. Найбільші провідники в історії Людства були дітьми своєї епохи. У їхніх біографіях є добрі діла і є темні плями. Є Любов і Ненависть, є Добро і Зло. Провідник подібний на місяць: коли він з однієї сторони освітлений, то з другої - притемнений.
Провідник не повинен вживати алкоголю. Сп'янілий провідник перестає бути провідником. Провідник Народу не поклоняється чужоземним релігійним, державним, військовим можновладцям. Він не огортає себе пишнотами. Він має розвинену уяву, уміє передбачати, має добру інтуїцію. Переконливо, чітко висловлює думку.
Провідник натхненний всюди і завжди. Він свої розумові і емоційні сили вміє зосереджувати для досягнення мети, яку він бачить в уяві до найменших деталей. Він не любить крутійства. І не любить тих, які пробують його втягнути в інтриги буденної сірятини. Провідник не боїться небезпек, невдач. Він не має жадности до грошей і матеріяльних розкошів.
Провідник - людина великої Віри. Він має приємність неможливе перетворювати в можливе. Багато заздрісних йому, та мало охочих горіти його виснажливим горінням. Провідник, який веде Народ вільно (без тиску знизу чи згори), любить Народ одержимою любов'ю. І так, як орла не можна відучити літати, так провідника (справжнього провідника) не можна зробити рабом чужих духовних цінностей.
Провідник знає: тільки той здібний керувати іншими, хто здібний керувати сам собою. Провідник, який нечесно ставиться до своїх слів, означає, що він нечесно ставиться сам до себе і до тих, які йому підлеглі. Він повинен бути сильною людиною: сильна людина сама в собі свідомо поневолює злі навики, сама себе строго дисциплінує.
Народ, якого Господь не обдаровує великими провідниками, не може успішно боронити сам себе. Народ, в якому всі провідники, провідника не має. І він часто стає рабом того Народу, який має великих провідників.
Таїна сили кожного Народу - самодисципліна, високо пошанована Точність, Вірність, Послідовність, Наполегливість, Відповідальність. Усіми визнана Звичаєвість (Мораль) і Обрядність (Культура). І приклад у цьому має Народові показати його еліта.
125.
3. Люди тепер багато говорять про екологію. Яка Ваша Думка?
В. Наше Тіло - продукт зроблений з харчів, які створені Сонцем, Водою, Землею. Є навіть прислів'я: людина така, який її харч. Ранене Небо, ранена Земля, ранена Вода. Ми живемо у раненому Світі, споживаючи ранені (затруєні) харчі. І все це ранить наше Тіло, нашу Душу. І на планеті Земля постійно збільшується кількість ранених (розумово відсталих, тілесно пошкоджених) дітей. Чому це все сталося?
Людина зарано повірила в непомильну діяльність свого розуму. І створила хибний шлях цивілізації. І стала жертвою своїх творінь. У неї задимлене Майбутнє. У неї може почати слабнути імунна система. І вона гинутиме так, як тепер гинуть люди хворі на СНІД.
Планета Земля загубилася, як піщина у безмежних просторах метагалактик. Вона дуже красива, життєтворча. І Людство, як її господар, красиве й кмітливе. І воно повинне усвідомити, що несе відповідальність за життя Землі.
Сьогодні Сонце, Світло Дажбоже, розгніване: гази вироблені людьми в лабораторіях нищать озон - небесну марлю. І Сонце примушене поливати землю смертоносною радіацією. Що робити? Люди спасаючись, повинні зробити порядок на Землі й на Небі. Датель Буття (Дажбог), керуючись вічними законами Космосу, не стане по стороні жителів планети Земля, бачачи, що вони лінуються спасати самі себе.
126.
3. Прийшла до нашого народу довгожданна воля. І постала тривога: що робити, щоб не втратити волі? Одні кажуть, що треба сильну армію мати. Інші вважають, що необхідно підняти національну свідомість. Яка Ваша думка?
В. Увійдімо у храм слова Воля. Воно виникло між Трипільцями (над берегами Дніпра), і означало «хотіння». І тому Англійці кажуть «вілл», Німці - «воллен», Латини - «велле». Очевидно, у значенні «воліти, хотіти». У «Ведах» є слово «свадгана», що значить «незалежність», «самовтвердження», «свобода». У нас воля і свобода сьогодні мають одне значення.
Ми десять століть жили в духовній неволі. У нас немає книг з назвами «Філософія і Мораль Волі». Немає визначень, що таке Воля? Яка Воля Народові корисна, а яка - шкідлива? Якщо в Народі кожний інакше розуміє, що таке Воля, Воля перебуває в небезпеці. У Т. Шевченка є вислів: у своїй хаті - своя правда, і сила, і воля. Що таке «своя воля»? А що таке - чужа?
«Ми любимо Волю», говорять хлопці. Я питаю: а Воля любить вас? Воля не любить тих,
які її люблять, співають про неї красивих пісень, але лінуються її боронити і втілювати в щодення, керуючись законами демократичної рідної держави. Є Воля рабська - вона підпорядкована ідеалам Волі чужої. Є Воля шляхетна: жодна іноземна Воля над нею не панує.
Воля любить тих, які її люблять більше, ніж своє життя. Такі люди, навіть потрапивши за ґрати, лишаються вільними. Вони рабами не бувають. Раб звиклий до рабського стилю життя, навіть на волі лишається рабом.
Українці сильні люди. Предки їм передали сильні м'язи, добру поставу і веселу бадьору вдачу, їх покорити не можна. Але лагідним, хитрим обманом, їх можна заманити у сітку рабства. Це ніби було вчора: орда очолена московським офіцером Муравйовим, сунулася чорною хмарою в Україну, маючи на прапорах написи: «Воля», «Земля селянам».
І німецькі фашисти, вторгнувшись на нашу землю, рекли, що несуть Волю. Вони звільняли нас з большевицької тюрми і заганяли в тюрму гітлерівську, на якій був напис: «Праця дає Волю».
«Світська Воля - земна. Маловартісна. Головне - Божа Воля, іди в монастир, підпорядкуйся догмам, канонам і наказам архимандрита, він авторитет Божої Волі». «Воля Сталіна між нами!». Вибачте, воля Сталіна хай належить Сталінові. У нас - своя Воля! Яка - рабська чи вільна?
Рабська Воля неорганізована, невпорядкована, несамодисциплінована і неморальна, не культурна. Вона виступає проти законів рідної демократичної держави, щоб її зруйнувати. Бо руйнувати легше, ніж будувати. Воля руїнницька страшна.
Раб думає, що Воля - це значить - роби, коли хочеш і як хочеш, і скільки хочеш, і ніякими законами себе не обмежуй, бо є Воля. Але навіть у тварин Воля обмежена інстинктами самозбереження. І тварина, яка не підпорядковує себе цим обмеженням, гине.
Раб іде до Волі: і чим швидше він іде до Волі, тим швидше Воля від нього віддаляється. Що ж є? Він іде до Волі неорганізовано. І вірить у Волю необмежену жодними законами. У такій Волі розпаношується дух деспотизму, свавілля, анархії, і народ стає найбільшою жертвою.
У культурного Народу - Воля культурна. Культурна Воля сама себе обороняє і втверджує законами Волі. Воля беззаконна, Воля без совісти і гідности має малу вартість. Чим більш людина у вільній державі самодисциплінована, тим більш вона вільна.
У «Мага Вірі» (День 48-ий. Сім Законів Правильного Життя, у 1-му розділі) пишу: «Правильне Мислення має Волю, Мету, Відвагу». У достойного Народу Воля достойна: достойна Воля будуюча, її улюбленці вміють давати накази і вміють чітко виконувати накази від керівника, командира, начальника отримані. У них совісне ставлення до обов'язку.
Народ, який, не шанує своїх законів, утверджених у своїй вільній державі - раб. Він ще не дозрів бути вільним Народом. І його легко може поневолити той чи інший вторжник. Раб повинен пробудитися: законами Волі впорядкувати мислення і дії. Щоб ніхто і ніде не сказав: «Німії, підлії раби заснули, мов свиня в калюжі, в своїй неволі».
Є в нашій демократичній державі закони, які скріплюють Волю, обороняють честь материнської мови, стоять на сторожі Духовної і Матеріяльної незалежности, весь Народ зобов'язаний ці закони в ім'я Волі шанувати.
Ті, які живуть в Україні, і копають для неї могилу, руйнують її закони, її демократичний стиль життя, повинні вийти за межі України, і жити там, де їм мило. І так думають про Англію - Англійці, про Францію - Французи, знаючи: той Народ, який не має до себе пошани, хай не жде пошани від Народів.
127.
3. Є думка, що Левом Силенком заснована конфесія РУНВіра, хоч і зареєстрована в США, Канаді, Австралії, і тепер зареєстрована в Києві Радою у Справах релігії при Кабінеті Міністрів України, не може в Україні бути релігією, бо в ній пошанований патріотизм як справа священна, релігійна. Що на це скажете?
В. Українці про релігію мають скупі християнські поняття, їм треба відважніше відчинити двері у релігійний світ Людства, їм треба уважніше поставитися до «Євангелій», які осуджують почуття національної духовної незалежности.
Усі, хто визнає вчення Христове, належить до Христового стада, стає насінням Авраамовим, Павло до Галат, 3,28-29 і Павло до Колосян, 3,11. У стаді Христовім немає Грека, Жидовина, Скита, чужоземця, «а все й у всьому Христос». Жиди, які писали «Євангелію», були асимільованими. Вони від юдаїзму відійшли, а до гелленізму не прийшли. Творили інтернаціональне стадо Христове. І римські раби, які вже не знали рідної мови, не мали зв'язків з рідним народом, шукали пристановища во Христі, і для них іншого виходу не було.
Біля рабинів гуртувалися патріоти, вірні сини Юдеї-Ізраеля. Вони вірили, що тільки національна віра (юдаїзм) їх урятує, не розчинить їх в інтернаціональному морі Римських рабів. Вони керувалися інстинктом самозбереження. І тому не визнавали вчення Христового. Справді так є: хто у стадо сповідників віри Христової впроваджує патріотизм (національні почування), той спотворює Віру Христову.
Знову повторюю: у всіх національних релігіях (в Індуїзмі, в Шінто, в Юдаїзмі) патріотизм чи гуманний націоналізм є святим релігійним почуттям. У синагозі, як я вже говорив, можна почути святу патріотичну молитву:
«Коли забуду Тебе, о, Єрусалиме, нехай праву руку мою відніме в мене! Нехай язик мій прилипне до гортані моєї, коли не згадаю Тебе, як не поставлю Єрусалима понад усі радощі мої», «Біблія», Псальми, 137,5,6. Є це вияв патріотизму освяченого релігією. І це звеличує жидівську релігію. У ній Жид бачить спасіння свого національного «Я».
Ми кажемо «батьківщина», а Греки - «патріс». Отже, «патріот» можна перекласти, як «батьківщанин», «вітчизняний». Вітчизняний сприяє розвитку мілітарного, політичного, економічного і культурного життя Вітчизни. І він знає: священною любов'ю любить Вітчизну той, хто Вітчизну любить більше, ніж себе. Там, де немає самозречення, немає справжньої любови. Є тільки розмови про любов. Дійсна любов ознаменована самозреченням більшим чи меншим: залежить від сили і моралі любови. Хто чужу релігію (накинуту чи прийняту) ставить вище любови до Батьківщини, той чужою релігією поневолений. І його любов до Батьківщини поневолена.
Справжнім сповідником РУНВіри є той, хто любить Вітчизну святою любов'ю. Він живе для Вітчизни, і в цьому чує розкіш на душі, освітлення. Ошляхетнення свого духовного «Я». Він РУНВірою (Вірою в єдиного Господа Дажбога) облагороджений. Його «Я» не підлегле жодному в світі іноземному релігійному «Я». Він в Дажбогові і Дажбог в ньому, Дажбог - святий Дух Українй-Руси. «О, то Лев Силенко хоче, щоб Українці мали свого Бога? Я християнин, вірую в Христа, а не в Дажбога», і такі докори чую.
Якщо ти віриш у Христа, то дотримуйся його вчення. Христос учить: «Люби Господа Бога свого», Маттей, 22, 36-38. Розумієш, що значить «Бога свого», а не «Бога чужого»? Усім, хто йде зі мною, кажу: Бог є один, а релігій багато тому, що є багато неоднакових розумінь Бога. Отже, любити «Бога свого» значить мати своє рідне розуміння Бога, і це є святим каноном РУНВіри.
У «Біблії» весь час повторюється, що «Господь Саваот - Бог народу Ізраельського». Він має й ім'я Ягве. «Ягве (Єгова) є національним Богом зв'язаним з Його Народом частиною свого характеру, своїми зобов'язаннями, і стоїть він у такому відношенні до Ізраеля, як Шемош до Моабії», «Енциклопедія Британіка», кн. 13, стор. 106, 1973 р. Знову це цитуючи, думаю: щасливий я, що вірую в Дажбога - Господа Народу Українського. Я люблю Господа Бога свого. Я не релігійний заблуда, у мене мій Бог.
128.
3. Є такі, які не без гніву говорять: Лев Силенко винайшов - видумав віру в Єдиного Дажбога, і хоче, щоб люди визнали його видумку. У «Біблії» пророки проповідують не своє слово, а слово боже, і тому люди їм вірять. Що на це скажете?
В. У Семітів (особливо в Юдеїв) 2500 років тому було поширене повір'я: «Хто говорить від себе, той власної слави шукає». І про це читаємо і в «Євангеліях». Рабини, щоб їхні видумки приймалися людьми певніше, говорили: «Слухайте, це не я говорю. Моїми устами говорить Бог Саваот. Вірте в те, що речу вам, не мої бо це слова, а Господа Народу Ізраельського». І юдеї вірили, що Пророк від Бога говорить, а не від себе.
Заратустра і Будда не були семітами. У них духовне вчення будувалося на доводах: що таке Добро і що таке Зло. І чому людям вигідно бути добрими. І люди слухали їх. І приймали їхнє вчення, або - ні.
Заратустра не казав: слухайте, не я говорю, а Бог устами моїми до вас промовляє. У наших Предків (Трипільців) була Віра: хто проповідує Добро, той натхненний Богом. А хто ширить ненависть, той натхненний Марою. Бачимо два способи проповідування Віри: семітський і індо-європейський.
Знаю: є такі, які очорнюють мене, фабрикують наклепи, глумляться над моїм вченням. Багато думаючих Українців було очорнено. Люди Тьми очорнювали Т.Шевченка, Ів. Франка, Лесю Українку. Я не думаю, що Ісус був лихою людиною. Він проповідував ті ідеї, в які щиро вірив. І за це був зневажений, наклепами очорнений. І названий «п'яницею», Маттей, 11,19. І названий «злочинцем», Іван, 18,30. І названий безбожником, тобто «богозневажником», Маттей, 26,65-66.
Тим, які кажуть, що їм Силенкової Віри не треба, бо вона є видумкою, кажу: нещасний той Народ, який сам не здібний нічого видумати, винайти, придумати. І тому користується чужими видумками. Конфуцій ширив свої видумки. І китайці їх прийняли як творіння, потрібне для духовного життя.
І вчення Заратустри - видумки. І вчення Будди - видумки. І вчення Христове - видумки. Отже, великі Учителі збагатили духовне життя Людства своїми видумками. Я хотів би, щоб моя свята земля так густо впродовж тисячоліть полита кров'ю моїх добротних Предків, родила синів здібних геніяльними видумками збагачувати Людство.
Усе, що створене Людством, і ощасливлює і звеличує людей планети Земля, видумки. І Людство було б дуже нещасне, якби не мало здібностей робити ті чи інші видумки. Воно б мало чим відрізнялося від тваринного світу. «Так, але атеїст пише, що людина видумала собі Бога і йому (своїй видумці) поклоняється». Ні, Людина видумала не Бога, а богорозуміння (концепцію Бога).
Первісна Людина поклонялася Богові-Сонцеві. І благодарила йому за світло і тепло. У цій первісній релігії я нічого не бачу глупого. Людина не видумала Сонце. Та відчула, що Сонце варте, щоб його обожнювати і славити. Сонце - добра Сила. Ніч і холод - зла Сила. Постали перші видумки (поняття), що є Добро і,
що є Зло. І це стало в основі всіх релігій і етичних понять.
У «Євангеліях» я прочитав, що Ісус побачив біля Галилейського моря двох своїх братів (Симеона і Андрея), які закидали невода в море, бо рибалками були. Ісус сказав їм: «Ідіть за мною. Я зроблю вас ловцями людей. І вони покинули невода, та й пішли за Ним», Маттей, 4,18-20. Отже, Ісус видумав для братів нову професію, «ловити людей». І знайшлися такі, які видумку (вчення Христове) перетворили в релігію рабовласницької Римської імперії.
О, мої рідні брати! Ви не хотіли, щоб вас спіймали ті, які вас ловили. І тому мечем і вогнем вас було загнано в духовне рабство. І підпорядковано іноземним догмам, канонам, законам життя. І ви повірили, що юдейські вигадки, то слово Боже. Дозвольте знову пригадати слова видатного сина Жидівського Народу, Мр. Реведж.
«Наші легенди і наша народна творчість є святою наукою, яку ви мелодійно наспівуєте своїм дітям. Наша стародавня маленька країна є вашою Святою Землею. Наша національна література є вашою Святою Біблією. Жидівські ремісники і жидівські рибаки є вашими учителями і святими. Жидівська дівчина є вашим ідеалом материнства і жіночности. Жидівський бунтівник-пророк є центральною фігурою у ваших релігійних поклоніннях» , «Сепtury Маgazіпе», січень, 1928 р.
О, мої рідні брати! Я щасливий, що вірую в єдиносущого, милосердного, правдивого Господа. Хай славиться ім'я Його, Дажбог. Ніхто в світі мені не скаже, що я віруючий по-чужому. У мене Незалежний Шлях Духовного Життя. Ідіть зі мною, щоб ми були ми, щоб славився Господь Дажбог - Святий Дух України-Руси.
129.
3. Ті, що сповідують Ваше віровчення, вірять, що Ви - Пророк. Чи Ви вважаєте себе Пророком? І чи людям потрібні тепер Пророки?
В. У мене є небезпідставне переконання, що Українці (християни і атеїсти) дуже з'юдаїзовані. Атеїст - це той, хто не вірить у «Біблію». Віруючий - це той, хто вірить у «Біблію». У них юдейське визначення, яка людина віруюча, а яка - ні.
Я проповідуючи віру в єдиносущого Господа Дажбога, кажу: людина добродійна, милосердна, людина, яка не краде, не обмовляє, не чинить злочинів, не обманює, віруюча, її молитвою є доброта людська. Вона вірить в Добро, і хіба можна таку людину звати безбожником?
Якщо ми, Українці, люди достойні, розумні, ми не повинні висоту тих чи інших духовних цінностей вимірювати нормами семітськими (арабськими чи юдейськими). Ім'я Іллія (Еліягв) значить «Мій Бог Ягве (Єгова)». Іллія, як Пророк, прославився, славлячи свого племенного Бога Єгову. І Ягве дуже полюбив Пророка Іллію. І з берегів Йордану забрав Іллію на небо, разом з його колесницею і кіньми,
«Біблія», 2 кн. Царів, 2,11. Отже, Іллія мав зручніше вознесення на небо, ніж Христос.
Митрополит Ілларіон (Огієнко) пише: «Пророк Ілля замінює бога Перуна, і приймає на себе його якості і обов'язки», «Ілля-Пророк на колесниці їздить, гримить і блискавиці пускає на небесах», «Д.В.У.Н.», стор. 301. Що ж це є? Кияни скинули з Київського Неба свого бога, били його дрючками і втопили в Дніпрі і передали Київське Небо Юдейцеві, Пророкові Саваота, Бога Народу Юдейського?
Українці-Русичі стали рабами Божими, «православними хахлами». Хіба між ними може об'явитися Пророк? Та ще з такими юдейськими манерами? У старій Юдеї була школа пророків, яку очолювали садукеї. Хто закінчив школу, ішов на ярмарок чи ставав перед дверима синагоги, і пророкував. І кожний казав, що то не він говорить, а Бог Саваот. І тому його слово не його, а Боже, ї були пророки-шарлатани: одне говорили, а про друге думали. А були й чесні. Чесний Пророк готовий в ім'я свого пророкування іти на смертні муки.
Рабини вважали, що Яшуя (Ісус) - пророк-бунтар, зневажає Мойсеєву Віру. Він не месія (вибранець Єгови), а лжемесія (лжехристос). Юдеї були поневолені Римлянами. Єднали свої сили, щоб звільнитися з римського ярма. У них було високо розвинене почуття самозбереження. Вони не визнавали римської влади. Та Ісус їм казав: немає власті не від Бога, підставляйте ліву щоку, як вас б'ють у праву. Юдеї вважали, що визнавши ідеологію рабської покори, вони ніколи не матимуть незалежної Юдеї.
Наше слово «пророк» складене зі слів «про» і «рок»: «про», «пра», «пре» відповідає сучасному «перед». Передбачати майбутнє - мати передбачення. Щось віщувати, «Встане Україна, світ правди засвітить», пророкував Т. Шевченко.
Миролюбні Індуси, маючи віру в багатьох богів, терпеливо ставилися до Гаутами Будди, який закликав Індусів не вірити богам. У «Мага Вірі» (День 15-ий, «Будда, Бог і Євангелії») я широко оповідаю про вчення Скита (Скифа) Будди. Усім тим, які піднімають на глум Пророків, кажу: Людство не може жити без Пророків.
Пророки діють у всіх ділянках життя (в релігії, соціології, технології, медицині, біології, астрономії). Вони об'являють нові істини, які відкидаються або втілюються в життя Людства. І тепер пару слів про себе. Психофізична суть мого «Я», потрапивши в оточення чужих релігій, ідеологій, ритуалів, не піддається обробці. І я це відчув, мандруючи у різних країнах Світу. Я чую: щасливішим би себе почував в оточенні воїнів Святослава Хороброго, ніж сьогодні в оточенні своїх сучасників, яких я люблю дуже, та вони мене засмучують рабськими навиками, мислями, поняттями.
Я провішую: йде час Народження Нової Української Людини. Народження ознаменовуватиметься храмами Дажбожими у селах і містах України. І нові покоління України-Руси з святою Вірою в правдивого, милосердного і єдиносущого Господа Дажбога, увійдуть у свідомість Людства, як носії нового духовного ідеалу.
