506-515
Отже, таку свідомість треба в людині розвиватиї і плекати вже від ранньої молодости.
Треба виплекати її людині світосприймання, спрямоване на ці основні духоні цінності. Це основа творення характеру, основа виховання людини.
Слід, отже, наголосити, що Сковорода, уважаючи основою розвитку вроджені можливості і здібності, вимагає одночасно, щоб дбайливо плекати світогляд, як основний засіб творення характеру.
Прекрасний діялог між Мавпою і Бузьком у творі "Благо-дарний Еродій" є сатирою, повною благородного глуму, на тодіншє виховання. Сковорода розправляється із смішною погонею за модою, за перуками, з мавпуванням навіть одягу. Вістря його сатири не минає погоні за "чинами", себто - за ступенями в царській гієрархії службовців. Словом - це сатира на виховання, яке йде шляхом матеріялістичного і опортуністичного сприймання світу.
Наведемо далі декілька фрагментів для ілюстрації думок Сковороди і його метод викладу.
Основна новість і український характер учення Сковороди проявляється в його розумінні праці і мотиву праці.
Праця є благословенням і щастям самим для себе. Вона не вимагає для себе ніякої іншої нагороди. Вона приємна сама в собі так, як збирання меду є для бджоли працею і щастям рівночасно.
Звичайно, не кожна праця. Праця вільна, надхненна, творча і радісна, - праця, що забезпечує людині її розвиток і її щастя.
Праця для людини - а не людина для праці. Тут основа революційного розуміння праці Сковородою. Працю слід пристосовувати до людини, а не людину до праці.
Сковорода з обуренням відкидає плютократичне розуміння праці, як засобу для нагромаджування багатства.
Очевидно, людина мусить бути щаслива у своїй праці. Кожна людина рівна у праці всім іншим тим, що в ній вона повинна бути повна щастя. Чи вона подібна до малого чи великого збанка, - вона повинна бути повна радости і щастя.
Ідеальне суспільство, чи нація, це була б, отже, спільнота радісної творчої праці і щастя. Така праця забезпечує розвиток одиниці і, очевидно цілої спільноти, - при всій різнорідності [506] людських здібностей, замилувань і їх застосування у їх різнорідній праці спільноти - забезпечена спільним щастям у праці.
Це найблагородніше розуміння праці, яке я зустрів у всесвітній філософії. Рівночасно це єдиний правильний вислід і висновок у напрямі цінностей в ідеалістичній філософії людства.
Займатися висновками і конструкціями відповідних схем - це справа дальшого розвитку філософії Сковороди, як теж борні за її здійснення.
Я не маю найменшого сумніву, що саме цей благородний принцип ідеалістичного розуміння щастя і праці стане наріжним каменем будови Української Держави.
Григорій Сковорода залюбки висловлював свої вчення у формі байок. Байки Сковороди це не тільки популярна ілюстрація його вчення, але й зміст і розгорнення. Така метода викладу Сковороди створює необхідність розглядати й аналізувати його байки як філософські твори. Тоді ж побачимо самі, що Сковорода деякі байки подає, як філософські трактати, напр. "Азбука світу".
Так, отже, подамо деякі його байки в цілості та проаналізуємо їх з погляду загальних філософських і соціологічних наук, що вміщені в його байках.
Орел і черепаха
Над водою, на похилому дубі, сидів орел, а поблизу - черепаха проповідувала ось таке:
- Пропадай воно літати! Покійна наша прабабка, дай їй Боже царство небесне, як видно в історіях, навіки пропала через те, що цієї проклятої науки почала була вчитися в орла. Сам сатана таку науку вигадав.
- Слухай, дурна! - перервав їй проповідь орел. - Не через те загинула премудра твоя бабка, що літала, а через те, що взялася за це незгідно із природою. А літання - не гірше від повзання.
Значення: - Славолюбство і сластолюбство заманило багатьох до стану, що зовсім противний їх природі, а це тим гірше для них, чим стан їх вищий. А вже зовсім нечисленних народила мати, наприклад до філософії та ангельського життя.
У клясичну байку - "відому в історіях" - Сковорода запроваджує тямку "стану" чи "праці" згідно з природою.
Літання черепахи незгідне з її природою. А праця, що незгідна із природою людини - приносить небезпеку. Від черепахи [507] Сковорода раптово повертає до "черепах" на вершинах суспільности. Це ті, що беруться за завдання, чи праці, ради честолюбства або славолюбства, і чим вищий їх "стан", тим шкідливіше це для них. Чим "вищий стан", тим небезпечніший упадок ворожить їм Сковорода на основі мудрости клясичної байки.
Додаймо від себе, що "упадок" цілої верстви плютократичних "черепах" на вершинах суспільности з давніх-давен зветься революцією. "Черепах" пізнати по їх честолюбству і славолюбству, себто по гонитві за почестями і достатками, як мотивом і "цінністю" праці чи суспільного стану".
Ось скільки глибокого соціологічного змісту вкладає Сковорода у клясичну байку.
Лилик і два молоді птахи: Горличенко і Голубенко
"Великий підземний звір, що живе в землі так, як кріт, сказати б коротко - Великий Кріт, писав солодкословне письмо до живучих на землі звірів і повітряних птах. Зміст письма був такий:
"Дивуюся вашому марновірству (забобонам). Воно знайшло у світі те, чого ніколи й ніде нема й не було. Хто вам насіяв такого мрякобісся, що на світі, буцім то, є якесь сонце. Воно на зібраннях ваших прославляється, оживляє тварин, просвічує пітьму, родить світло, керує вашими ділами, визначає вам мету, насолоджує життя, обновлює час. Який же час? Існує тільки одна пітьма у світі, отже - один є час. А існування іншого часу - це нісенітниця, насміх, небилиця. Ота одна мурдість - це плодовита мати дурощів. Усюди у вас брешуть: світло, день, вік, промінь, блискавиця, веселка, правда. А найсмішніше з усього те, що ви шануєте якусь химеру, яку називаєте оком, буцім то воно є дзеркалом світу, приятелем світла, виразником радости, дверима істини... От варварство! Любі мої друзі, не будьте підлі, скиньте ярмо марновірства, не вірте нічому, поки не візьмете в п'ястук. Повірте мені: не на те життя, щоб побачити, а на те, щоб мацати.
Дня 18 квітня 1774 р. Із Підземного Світу.
Н. Н.
Це письмо подобалося багатьом звірятам і птахам, наприклад, сові, сплюсі, сичеві, одудові, яструбові, пугачеві, крім орла і сокола. А вже найбільше з усіх пильно заходився біля цієї високородної догми лилик. Побачивши молодих птахів, синів горлиці і голуба, він намагався ущасливити їх цією високолетною філософією.
Але Горличенко сказав: [508]
- Наші батьки кращі, ніж ти, для нас учителі. Вони нас родили у пітьмі, але для світла. А Голубенко відповів:
- Не можу повірити обманцеві. Ти мені раніше говорив, що на світі нема сонця. Але я, хоч і народився у мрячні дні, а проте у сьогоднішній недільний день побачив на світанку схід найгарнішого, усесвітнього ока. До того ж ще й сморід, що виходить від тебе і від одуда, свідчить про те, що всередині вас живе недобрий дух.
Значення:
Світло і пітьма, тління і вічність, віра і нечестивість - творять увесь світ і одне-одному потрібне. Хто пітьма, хай буде пітьмою, а хто син світла, хай буде світлом. А пізнаєте їх по овочах.
"Великий Кріт" стає символом і втіленням усіх темних сил історії людства. Його "бойова відозва" - шедевр гострого і вбивчого глуму з усякого матеріялізму.
Дивне диво! Сковорода немов передбачив завзяту борню воюючого матеріялізму 19-го стол. і приготував проти нього смертоносні удари. Здається, ніколи не було написаної коротшої, більш згущеної і більш убивчої розправи з матеріялізмом, як ця байка Сковороди. Одночасно це бойове визнання віри воюючого ідеалізму.
Відомо ж, що в байці можна зображувати людські характери, суспільні питання і життєву мудрість. І Сковорода саме висвітлює у своїй байці питання філософії та епістемології.
Система думання "Великого Крота" розкриває механізм матеріялістичної думки в цілій історії людства. "Великий Кріт" родиться сліпим. Для нього основним змислом, яким він може сприйняти світ - є дотик, "мацання". Величезний і безмірний світ світла для нього "неіснуючий". Іншим він не повірить, бо вірить тільки в те, що сам може "намацати". Такий світ - карлуватий, обмежений, звужений, покалічений досвід, - він у своїй філософії назве єдино дійсним. Увесь позадотиковий світ, неприступний для його змислу дотику, він назве "неіснуючим". Наочність світу Світла, що його бачать інші, для нашого каліки, "Великого Крота", буде "високолетною догмою про те, "чого не було, нема і бути не може".
Каліцтво "дотикового" світогляду "Великого Крота" для читача байки очевидне. Але для Сковороди "дотиковий" світогляд "Великого Крота", є символом змислового світогляду цілої матеріялістичної філософії.
"Світ Світла" - це символ ідеального, ідеалістичного. Це той схід недільного сонця, що переможно розбиває світ темря [509] ви. Очевидно, що сліпий його не бачить, бо треба мати змисл зору - око, - щоб побачити світ Світла.
Так і сліпий матеріяліст ніколи не побачить і не відчує існування ідеального світу, що так само наочно і всюди присутній, як і світло у світі.
У символі "Великого Крота" маємо знаменний образ матеріялістичного каліки усіх часів історії. Скільки таких відозв "Великого Крота" проти світу Сонця було написано в 19-му столітті!
Цей "Великий Кріт" виліз із підземелля і в машкарі великого большевика пробує опанувати цілий світ, намагається накинути йому тріюмф своєї філософії. "Світ існує на те, щоб його мацати"! Ніякого Світла ані Сонця у світі немає. Одна тільки пітьма існує у світі. Це біологічні реакції голоду, страху, заздрости і ненависти, з яких слід творити історію.
І в одній оцій короткій байці Сковороди згущений увесь глузд світоглядової борні цілих століть. Відповідь Сковороди коротка, як бойовий наказ:
У світі існує споконвічна борня цих двох елементів - Світла і Пітьми, Тління і Вічности, Віри і Нечестивости... Борня цих суперечних елементів творить існування світу. Як бачимо, це старовинне світовідчування цілого арійського світу, так яскраво висловлене Заратустрою, є в основі світовідчування Сковороди, автора "Слова про похід Ігоря" чи Шевченка.
Хто пітьма, хай буде пітьмою, а хто син Світла, хай буде Світлом!
Що такий стан людства веде до борні цих елементів, це само собою зрозуміле. Сковорода - лицар цієї борні - пробуджує до дії, до чину, синів Світла. Робить це з допомогою образу чи символу двох молодців, Горличенка і Голубенка. За їх словами, немов бачимо синів пшеничних ланів, у яких пробуджується свідомість історичної дії.
Пропаганда "Великого Крота" не має доступу до їх молодих душ, хоч вони народилися в тьмі, у мрячні, похмурі дні, але вродилися для Світла. Всесвітнє око Сонця пробуджує їх молодечі душі до борні з "Великим Кротом". Вони кидають йому свій виклик.
Читаючи цей простий, але благородний визов "Кротові", не можна не думати про молодих вояків Української Повстанської Армії, що хоч вродилися із пітьмі неволі й кривди, але живуть і боряться за сонце Правди.
Довгий шлях від сільського парубка до лицаря. Горличенки і Голубенки, ставши зі зброєю в руках до боротьби із "Кротом") у той самий час стали лицарями Правди. [510].
Яка шкода, що так довго в історії України молоде українське покоління не виховувалося на байках Сковороди. А про велике виховне значення байки Сковороди не доводиться й говорити. Зазначимо тільки, що Сковорода наголошує світогля-дову сторінку у вихованні молодого покоління. Вже у віці, коли молодь розуміє що байку, вона мала б зрозуміти й основні пружини, принципи чи закони людського мислення.
Чи можна для всіх людей створити оце третє око людини, яким вона сприймає світ ідеї і сонце Правди? Може, це не вдасться зробити із сліпими нащадками "Великого Крота", але Сковорода відчиняє це третє око на юнацькому чолі майбутніх лицарів Горличенка і Голубенка!
Олениця і кабан
У польських та угорських горах олениця, побачивши домашнього кабана, привітала його:
- Поздоровляю вас, пане Кабане! Радію, що вас...
- Що ти, негідна підлото, аж така нечесна! - закричав, надувшись кабан. - Чого ж ти мене називаєш кабаном? Невже ж ти не знаєш, що мене найменували бараном? На це маю патент, що мій рід походить від самих благородних бобрів, і замість опанчі, для відзначення мого чину, ношу на прилюдних нагодах здерту з вівці шкіру.
- Прошу пробачити, ваша благородносте, - сказала олениця, - я не знала. Ми, прості, судимо не по убранні, а по ділах. Ви, так як і раніше, риєте землю і ламаєте пліт. Дай вам, Боже, бути і конем!
Коментар Сковороди, або, як він каже, "сила" цієї байки така гостра, що стає зрозумілим, чому він зльокалізував свою байку в "польських і угорських горах". Без цієї льокалізації за кордоном його нещадна критика "кабанів" у людській подобі .звучала б як виклик, чи безпощадний засуд московської системи ранг і титулів.
"Зшита з таких людей громада, - каже Сковорода, - подібна на корабель, на якому їхали морем мавпи, одягнені в людську одежу, й ані одна з них не вміла керувати кораблем. Якшо хтось має око просвітлене, він бачить велику кількість ослів, одягнених у левину шкіру. А навіщо вони одягнені? На те, щоб Могли вільніше жити за рабськими своїми похотями, непокоїти людей і проломлюватися крізь заборони громадських законів. І ніхто з достойних чести не сердиться швидше за нечесність, ніж ті мавпи з ослами і кабанами." [511].
Суспільність, що її бачив Сковорода перед собою, суспільність московського режиму з його системою дворянства і драбиною царських "чинів", суспільність, до якої Сковорода мав нагоду приглянутися на царському дворі зблизька, - він порівнює до корабля, що на ньому їдуть мавпи, перебрані за людей. І ні одна із тих "мавп" не вміє керувати кораблем су-спільности. Це діється тому, - каже Сковорода, - що багато людей "продирається в чин" (себто національно-суспільний стан), зовсім для них неприродний."
У твердженні Сковороди, що хто має просвітлене око, той бачить багато таких "мавп", "ослів", чи "кабанів" - є виразний засуд цілої залоги, цілого апарату московської імперії.
Якість посудини, збанка чи горщика, пізнається по їх доброму й здоровому дзвоні (звуку). Цей чистий дзвін - чистий звук посудини, - це характер людини.
"Чисте, і як римляни говорили, кандідум (біле) і незаздрісне серце, милосердне, терпеливе, відважне, передбачаюче, стримливе, мирне, віруюче в Бога і покладаюче надію на Нього в усьому, - ось чистий дзвін і чесна ціна нашої душі."
Так говорить Сковорода в байці про старушку і горнятка.
"Відомо, - каже він, - що в царських домах є порцелянові, срібні й золоті посудини, а від них багато чесніша глиняна й дерев'яна посудина, яку наповняється поживою".
Очевидно, не про горнятка на царському дворі говорив Сковорода, а про людей; їхній справжній зміст нагадує йому "золоті посудини".
Це звучить так, як революційна програма за невідомим і ще не зформульованим принципом психо-характерологічної та ідейно-моральної придатности людини, а також її кваліфікації на національно-суспільний пост, який вона займає чи готується займати.
Виховання людини мало б, отже, зосереджуватися на готуванні кандидатів до звання на основі його природної придатности, себто - на основі глибокого внутрішнього покликання та ідейно-моральних вартостей.
Байки Сковороди зустрічаємо також у його трактатах, а це ще один доказ, що він трактує їх як методу викладу своїх поглядів.
Наведемо далі "Байку про котів" із його трактату "Азбука Світу". У цій байці Сковорода розвиває важливі тези про замилування до праці і щастя від неї, що є мотивом і нагородою. [512].
Байка про котів
Кіт із пасіки, по давній знайомості, прийшов до села свого товариша і був прекрасно прийнятий. Дивувався під час вечері, що в його товариша такий достаток.
- Бог дав мені звання, - сказав господар. - А воно приносить мені прибуток по 20 штук найкращих мишей на добу. Можу сказати, що в селі я - великий Катон.
- Тому я й прийшов побачитися з вами, - говорив гість, - щоб усвідомити собі ваше щастя, а при цьому й ловлею забавитися. Я чув, що у вас появилися гарні щури.
По вечері, лягли спати. Господар уві сні почав кричати і пробудив гостя.
- Звичайно, вам щось страшне уві сні з'явилося?
- О, братчику! Здавалося, що я втопився в самій безодні, а я ловлею веселився. Здавалося, що я зловив найчистішого, сибірського щура.
Гість знову заснув, виспався і прокинувся. Почув зітхання господаря.
- Пане Катоне! Чи ви вже виспалися?
- Ні, я після сонного страшилища не спав.
- Ба, а чому?
- Така моя натура, що раз проснувшись, заснути вже не можу.
- Яка ж причина?
- Тут таємниця... Ах, мій друже, ти не знаєш, що я зобов'язався бути риболовом для всіх котів у цьому селі. Жахливо тривожуся, коли згадаю човен, сітку, воду...
- Чому ж ти взявся до риболовства?
- Як же, брате, без утримання не проживеш у світі. А крім того, я і сам дуже охочий їсти рибу. Гість похитав головою і сказав:
- О, господарю! Не знаю, в якому значенні ти розумієш це ім'я: Бог. Але, якщо б ти притримувався твоєї природи, яку безневинно обвинувачуєш, ти був би багато більше вдоволений і однією мишею на добу. Прощай із своїм щастям! Моя вбогість краща!
І вернувся у свій лісок.
Звідси й постала оця приказка: - Кіт любить рибу, але боїться води.
Це нещастя зустрічає всіх охочих не до звання, а до прибутків. Чи ж не є нещаслива думка: любити від господаря платню, а не бути охочим копати виноград. Звичайно, той не охочий, хто не природний; природному охочому більше вдоволення приносить сама ловля і труд, ніж доставлений па стіл заєць. Кожному мило дивитись на мистецьку картину природи, але в ма-[513] лярстві тільки той охочий, хто любить удень і вночі погружувати свої мислі в мислі картини, примірюючи пропорцію, малюючи й наслідуючи природу. Ніхто не здобуде твердої слави від будь-якого мистецтва, якщо труд для цього мистецтва не вважає вдоволенням солодшим і вищим ніж сама слава. Отже, той є найвірнішим другом свого звання, у кого навіть зменшення прибутків, убогість, глузування чи переслідування не зможуть погасити його любови. Є багато таких, що злегковаживши природу, вибирають для себе наймодніше чи найбільш прибуткове ремесло, але вони зовсім обманюють себе самі.
Прибуток не є вдоволенням, а заспокоєнням тілесної потреби, а якщо і є вдоволенням, то не внутрішнім. Справжнє сердешне вдоволення родиться із вродженої діяльности. Чим більш вона вроджена, тим більш вона солодша.
Якщо б блаженство було в достатках, то чи мало є людей, що живуть у достатках. Але мало є вроджених і відважних. Достатками вдоволяється одне тільки тіло, а душу веселить уроджена діяльність.
Це задля її найсолодшого бенкетування. Тут вона ніби хитра машина, на повнім своїм ході обертаючись, радується, і хоч тільки разовим хлібом і водою обходиться, царським палатам не заздрить.
Цей ясний виклад Сковороди не вимагає коментарів. Байка про котів - живий, дійсний приклад, узятий із життя, коли замість котів поставити людські прізвища і назвати їх звання справжньою назвою. Узявши в основу своїх міркувань дійсну обсервацію і вивчення поведінки людей, Сковорода випереджує на цілі століття сучасне американське поводження. Але ж одночасно він його перевищує, бо сучасне поводження зовсім не придатне до психологічної аналізи, обсервованої поведінки людей. Тому сучасникам ніколи не зрозуміти отих основних істин, що їх викладає Сковорода у байці про котів.
Критика "кота Катона", що за двадцять товстих мишей узявся до праці, до якої він не вродився, ані не є здібний, ударяє в саму основу плютократичної структури суспільности, де вирішальним мірилом цінностей є сума зароблених "товстих мишей", чи грошей, а мотивом праці -- гонитва за ними.
Сковорода найбільш послідовно в людській історії робить справжні висновки з ідеалістичного розуміння людської істоти. З цього погляду є необхідне зрозуміння і вивчення поняття Сковороди: "Природа", "природа людини" і "згідність з приро-[514] дою". Я вже згадав, що аналіза цього поняття належить до розгляду основних понять філософської системи Сковороди.
Пригляньмося ближче до з'ясування цього поняття самим Сковородою у зв'язку з його соціологічними вченнями.
Бджола і шершень
- Скажи мені, бджоло, чому ти така дурна? Знаєш, що плоди твоєї праці не стільки для себе самої, скільки для людей корисні, а вони тобі часто шкодять, несучи замість нагороди смерть. А все ж ви не перестаєте задурманювати себе збиранням меду. Багато у вас голів, але вони безмозкі. Видно, що ви нерозумно полюбили мед.
- Ти високий дурень, пане дораднику, - відповіла бджола. - Мед любить їсти і ведмідь. І шершень також його дістає. І ми могли б здобувати його по-злодійськи, як це іноді ваша братія робить, якщо б ми тільки їсти любили. Але для нас незрівняно більша забава збирати мед, ніж його смакувати. До цього ж ми народжені й не перестанемо збирати мед, аж помремо. А без цього жити, навіть серед достатку меду - для нас найжорстокіша смерть.
Значення: Шершень - це образ людей, що живуть із грабунку чужого і народжені тільки на те, щоб їсти, пити й таке інше. А бджола - це герб мудрого чоловіка, що працює в ділі, для якого він народжений.
Багато шершенів нерозумно говорять: для чого оцей, наприклад, студент навчався, а нічого він не має? Навіщо вчитися, якщо не на те, щоб осягнути багатство.
Не думають вони над словом Сіраха: "Радість серця - це життя людини". І не розуміють, що вроджений чин для неї солодке бенкетування. Погляньте на права блаженної природи і навчіться! Спитайте вашого собаки, коли він найвеселіший?
- "Тоді, - він відповість вам, - коли жену за зайцем!
Коли заєць найсмачніший?
- "Тоді, - відповідає ловець, коли за ним вганяю!" Погляньте на кота, що сидить перед вами! Коли він найвідважніший? Тоді, коли цілу ніч бродить, чи сидить біля нори, і не їсть мишей, хоч зловив їх. Замкніть бджолу серед достатку. Чи не згине вона від туги в той час, коли можна їй літати над квітконосними лугами? Чи є щось більш болюче, як плавати серед достатків і смертельно мучитися без вродженого діла?
Немає нічого болючішого, як боліти мислями, а болять мислі позбавлені вродженого чину. І немає нічого радіснішого, [515]
|