Праці про Лесю Українку
(перша, друга й третя)

    На ранні молитви до неї. (Прим. Лесі Українки).

    Світло лагідне займається, промінням красить всю землю.
    Слово й молитву провадить зоря, сипле барви блискучі,
    і одчиняє ворота деннії. У сні всі лежали;
    ти ж сповістила, що час нам повстати, життям утішатись,
    час нам приносити жертви і дбати про власний достаток.
    Темрява скрізь панувала; зоря ж освітила край неба
    і до живих завітала. О дочко небес, ти з'явилась!
    Ти, молодая, серпанком блискучим укрита!
    Скарбів наземних усіх ти цариця! Ідеш ти
    вслід за минулими зорями, ти ж і найстарша
    зір всіх прийдешніх, зір вічних. Іди веселити живучих
    і оживляти умерлих!.. Зоря відколи нам сіяє?
    Зорі сіяли нам досі і потім сіяти нам будуть.
    Сяя зоря в свою чергу сіяє для нашого щастя.
    Вмерли ті люди, що бачили сяйво предвічної зорі,
    бачим зорю ми сьогодні, судилась же й нам тая доля,
    згинуть і наші нащадки, що зорі прийдешні побачать.
    В давні віки красно-пишно зоря променіла; сьогодні
    щедро нам світить, і потім блищатиме ясно.
    Смерті нема їй, ні старощів, завжди в промінні приходить.
    Повідь огнисту зоря розливає в долинах небесних.
    Темряву чорну жене промениста богиня.
    В повіз чудовий запряжені коні червоні. Вже їде
    світ весь будити зоря. Вставайте! бо знову з'явився
    нам дух життя, щоб усіх оживляти! Ось темрява гине,
    день наближається! Час до роботи прийматься! Час жити!
    Мати богів! ясне око землі! вістовнице поданків!
    Зоре прекрасна! Світи нам і зглянься на наші поданки!
    Славу нам дай, ясна зоре, ти, радоще світа! [685]

    Слідують два фраґменти із гимнів до Аґні, себто Бога Вогню. Саме слово АҐНІ відповідає протослов'янському ОҐНІ, із якого розвинулися рівнобіжно дві форми - українська ВОГНЬ, ВОГОНЬ і польська ОҐЄНЬ. Існує ще українсько-галицька відміна у виді "ВОГЕНЬ", яку стрічаємо у Франка.
    В латинській мові слабе "а" на початку слова дало "і" - отже "ІҐНІ-С". Похідними і спорідненими формами в інших мовах не можемо тут займатися. Я навів цю етимологію для прикладу з уваги на її очевидну прозорість і легкість зрозуміння.
    Божество Вогню було в розумінні віри Риґведи найближче до людини, до родини і до її життя, подібно як у староукраїнській вірі ДАЖБОГ.
      АҐНІ-БОГ-ВОГОНЬ супроводжає всяку жертву і все наше життя. До нього далі так звикли, що забули про його Божественну Природу і став він "звичайним" "вогнем". В Риґведі одне і друге значення нерозлучне і нерозривне. Звідси в перекладах Богоназва АҐНІ може бути раз переведена як "Вогонь", себто "Жертовний Вогонь",а раз як "БОГ-ВОГОНЬ", або вірніше "ВОГОНЬ-БОҐ". Але ж європейські перекладачі забувають, що це розщеплення значень є сповидним, спричиненим розумінням цього слова в Европі 19-го і 20-го століття, коли слово-звук "Вогонь" був пов'язаний із значеннями як "вогонь т.зв. фізичний", або "щоденно-з'явищевий" і через те стало для нас далеким і незрозумілим саме онтологічно-релігійне значення цього слова. Звідси сповидна "двозначність" цього слова. Ще гірше, коли таке неусвідомлення семантично-релігійних визначень і навантажень слова веде у перекладах до тенденції звести це значення до т.зв. "реального значення", яке на ґрунті ориґінального його значення немає змислу.
      Бо ж у дійсності ВОГОНЬ був від свого народження в житті людини Даром Небес як і саме Божество, яке є Приро дою Вогню, себто у Вогні-Перебуваючий БОГ-ВОГОНЬ, далі БОГ ЖЕРТВИ, який передає Жертву іншим Богам і сам в ній вічно участвує. Звідси Всеспасенний Бог Благовісної Жертви, як у своїй окремій Природі Божества.

ГИМНИ АҐНІ*

    Батько всієї родини приносить поданки.
    Агні швидко біжить по всім вітті кострища.
    Вже не такий він слабкий, молоденький, як був на пачатку, [686]
    в час, як дві матері** його на світ породили,
    Хутко він займе ті гілочки, ще не доткнуті.
    Шириться, стелеться, кинувсь на гілки найвищі.
    швидше, все швидше... он кинувсь на нижчії знову.
    Гляньте, як раптом Агні боговитий змінив свою постать!
    Вітром розмаяний, в'ється, тріщить, гоготить і вирує,
    ділить свій пломінь, і палить, і чорні сліди полишає.
    Мчить наче повіз, червоним пломінням вже неба сягає.
    Швидко від сяйва його никне темрява, наче ті птахи,
    що поспішають сховатись від сонця упалів.
    Вчуй нас, ти, боже поданків! Ти маєш прекраснеє світло,
    коней прудких, пишний повіз ти маєш!
    Мудрий, щасливий ти, Агні! о, зглянься на наші благання!
    О, допровадь нас скоріше до щастя й багатства!

II [R. V. 2, 4]

    Ясного Агні для вас викликаю, господаря люду,
    ми його хвалимо в гимнах, поданки даємо,
    він же на світі держить все створіння й богів усіх вічних.
    Любо нам бога такого хвалити, що всім дає щастя,
    любо дивитися, як він росте, як він сяєвом грає!
    Полум'ям має на вітті, мов гривою в повозі кінь.
    От, роз'ярившися, дерево їсть він і жевріє-сяє.
    Наче вода, він біжить і гуде, наче повіз.
    Палячи, стежку лишає він чорну. Він вабить, мов небо,
    що усміхається ясно до нас із-за хмари.
    Він по землі розстеляється, й землю він палить,
    він розбігається врозтіч, неначе без догляду стадо.
    Агні, розкинувши пломінь, пече, пожирає ростини!..
    Дай нам, Агні, товариство хоробре й багатство щасливе,
    дай нам хорошу сім'ю і великі достатки!

    В наведених фраґментах так Менар, а ще яскравіше Леся, уникає всіх теологічно-мітологічних елементів ориґіналу. За це з усією силою і прозорістю промовляють до нас саме поетичні елементи гимнів, в нашому випадку поезія Вогню, - як       * Агні - вогонь. (Пояснення Лесі Українки в "Стародавній іс. тори східних народів" ).
      ** "Д в і матері" - тож саме ті дві тріски "Афані" та "Пра-манта", що з їх витирається святий вогонь. (Прим. Лесі Українки). [687]
збір поетичних порівнянь 1 метафор. І знову стрічаємо ріж-ницю в сприйманні метафори. Для нас це тільки поетичне уна-гляднення "з'явища вогню", як наприклад в образі "червоної гриви розвіяної у вітрах летючого коня", чи численними іншими. Стрічаємося з подивугідним багатством поетичної уяви і ві-зії поета. Але це все для віруючих є наближенням до пізнання Природи, себто Істоти Вогне-Бога, у його многопроявності і многовидимості. Питанням сприймача світу й Божеств займаюся в моїх працях і студіях Гимнів Риґведи. Тут відмічую, що навіть суто-поетичний зміст Риґведи має інший зміст в системі світогляду нашого сьогодні чи віруючого часів Риґведи.
      Ще яскравіше виступить ця ріжниця між з'явищем і його Бого-істотою в черговім гимні присвяченім Богові Індрі. Пояснювальне слово "Бог" уживане мною часто для підкреслення Богоістоти назв ужитих для Богоокреслення є насправді зайве. Подаю це тільки для підкреслення цього змісту для західнього читача. Аґні, Індра, Варуна, Сурія належать до кляси істото-понять, що звуться в оригіналі ДЕВАС, а це означає, якщо можна осмислити це значення в невірному перекладі - СВІТЛИС-ТІ, або Світлоістоти. Всі вони споріднені саме їх Світлометафі-зичною Природою, а рівночасно є вони Космічним Явищем Світло-Істоти в її многопроявності і многовидності, а по суті Єдиної в Істоті. Тут знову схематично-понятеві і значенево-слов-ні способи думання модерної людини стають у гострій перешкоді для зрозуміння сутности "Світлистих" або Божеств ста-ринного світу.
      Стрінемо в черговому гимні найпопулярнішу і найрідні-шу із тих Світло-Істот, а саме Постать Індри, який являється національно-расовим Богом індійських арійців. Це Божество є і було почитане під ріжними назвами в усіх індоєвропейських народах. Індра - це Змієборець усіх індо-европейських вірувань і мітологій.
      Оригінал гамну вичислює численні його геройства, але докладніше спинюється на найважнішій його перемозі над Драконом, в оригіналі АГІ, що має теж інші назви, з них найбільше відома назва Вритри.
      Епітет Індри як Поборника Вритри, - "ВРИТРАГАН" - стрічаємо в староіранському пам'ятнику Авести у словоформі "ВИРИТРА-БГНА". Це тільки одне із яскравіших засвідчень старинности культу Бога-Змієборця, Бога Визволителя Рік і Вод, Бога Поборника Теміні. [688]
      В наведеному гимні стрічаємося однак їз високорозви- неною теологією феномену Боротьби Світла із Темінню. Бороть- ба із Драконом Вритрою стається тут Космічною Боротьбою, Темнота Хаосу панувала над Всесвітом. ІІрапотвора була Зло-З'явою, що темними силами своєї Магії панувала над Всесвітом. Тут мимоволі насувається подібність цієї концепції до панування зловісної ТІЯМАТИ над світом Богів у асирійсько-вавилон-ській мітології. Але такі порівняльні ствердження вимагають глибшої і довшої аналізи.
      Тут стверджуємо, що Індра, вбивши Прапотвору, тим самим зміг зродити Сонце, Небо і Ранок. Світ Світла повстав через перемогу Світло-Володаря. Його Світло і Світо-творча Потуга втілена в його Громовницю. Громи родять Світло і Потугу. Це щоденне спостереження, зокрема сильне у підтропічних зонах, осмислене тут як Космічна Сила, свідома і світотворча.
      В рішаючому моменті цього Космічного Бою Індра мусив сам втілитися у свою Громозброю. Він став віссю цієї Гро-мозброї, "малий, як кінський волос". Громовницю Індри - Ваджру - уявляли собі як подвійний Тризуб. Середня його вісь символізувала "вистріл", що пробивається між двох рамен, а далі чотирьох рамен пізнішої "клясичної" Ваджри. В цьому гимні стрічаємо преглибоке метафізичне утожсамлення цієї Осі із самим Божеством. В цій бо Осі зосереджується вся його Потуга до вирішального удару, смертельного для ПРАПОТ-ВОРИ.
      Стрічаємо тут теж один із найвчасніших мітів про втілення Індри. В пізнішому Брагманізмі знайдемо дев'ять "кля-сичних" втілень Вішну, із яких кожне рятує світ і людство від смертельної заглади. Ця мітологія в добі Риґведи має своє пра-джерело у втіленнях Індри, як наприклад у Сокола, що здобуває з небес галузку Соми, чи теж втілюється в численні постаті віщунів і героїв. Тут творча мисль віщунів сягає дуже глибоко у Сутність Світло-Світу, вбачаючи його основу саме у Громов-ниці Індри. Звідси розуміння Індри Громодержця, як Володаря Богів, як Праджерело Світло-Світу. Паралелю до цього культу знаходимо в культі Перуна-Громовержця в Україні в добі її лицарського героїзму.
      Було б неможливим зрозуміння цього гимну без Ідеї Втілення Індри. Однак дотеперішні дослідники виразно не розуміли цієї ідеї, ані теж цього гимну. Для них було незрозумілим, що Ідея Втілення Бога, зокрема втілення в Людину є праста-[689] ринною і стрічаємо її всюди в мітологіях пов'язаних із прото-індоєвропейською стадією культури і віри. Це отже спільна спадщина протоіндоевропейської релігії. Далі ця одідичена мі-тологія набирала ріжної закраски чи конкретизації в ріжних родинах і галузях. Її сліди стрічаємо виразно ще в староукраїнських билинах.
      Вперше в історії перекладів Риґведи впроваджую таку інтерпретацію цього гимну, а зокрема його 12-ої стрічки. Ширша аналіза, як теж численні порівняльні аналогії вимагають окремої праці. Але вже тут, у пошані для духовости Лесі, впроваджую це розуміння улюблених нею гимнів. Не можу теж просто із методології досліду не спинитися над відношенням її перекладів до самого оригіналу. Роблю це з надзвичайною приємністю, бо Леся відчула глибші зложжа старинної мудрости в цих гимнах і тільки жаль, що Драгоманів не міг вказати їй на дальші джерела для її пробудженого ентузіязму.
      Однак ми вже знаємо, що знайомство із світом Риґведи, зокрема із ясних коментарів до наведених гимнів в "Історії" Менара, - які тут трудно навести в цілості, залишили тривалі сліди у її світогляді і поетичній скарбниці.
      Пригляньмося отже з черги версіям цього гимну з Менара в Лесі і моєму перекладі. Повний зміст цього надхненного гимну є трудний. Описана тут боротьба є синтезою кількох мі-тів. Це все було безпосередньо доступне для духовости віруючого Риґведи. Він відчував тут вітер нових ґенезійських об'явлень. Повне вникнення у цей світ можливе тільки у основних студіях. Звідси наші перекладачі, Менар і Леся, сильно скорочували цей найцінніший зміст релігієтворчого гимну.

ГИМН ПРО ПЕРЕМОГУ ІНДРИ НАД АГІ*
[R. V. 1, 32]

    Маю співати про ту перемогу, що вчора одержав
    Індра-стрілець. Переміг він Агі, розділив усі хвилі,
    визволив він з гір небесних потоки... І ринули води...
    Як до обори корови біжать, так летять вони в море...
    Індро! Подужавши первістня хмар, ти розбив єси чари
    тих чарівниць, народження дав сонцеві, місяцю й зорям!
    Перед тобою твій ворог зника... Індра вдарив на Вритру,
    то ж найхмарніший був ворог. Потужним смертельним
    перуном [690]
    він йому тіло розбив. Мов підтяте сокирою дерево,
    долі простягся Агі. Наче прорвана гребля, лежить він,
    водами вкритий, а там тії води утішили серце,
    Врітра колись їх держав у своїх величезних обіймах,
    отже, Агі подоланого давлять, вони і стискають.
    Кидають вітри турботні, буйні тіло Вритри, і води
    І топлять його, він тепер така річ, що і назви нема їй!..
    Сон, вічний сон покрива тепер ворога Індри!..

ЯДРО ВСЕСВІТУ
(Риґведа, 1.32.)

    Геройства Індри тепер проголошу, -
    їх споконвіку довершив Громодержець;
    Вбив Дракона і пробив вихід водам,
    Розбив горам їх печери таємні.
    Вбив Дракона, що на горах розлігся,
    Тваштар викув йому Ваджру гримучу;
    Мов корови, що зо стаї зірвались,
    Погнали води до моря ревучі.
    Буй-Тур потужний вибрав собі Сому,
    В Жертві Трисвітлій пив Напій Натхнення,
    Громометну Ваджру вхопив у долоні,
    Вбив первовічну Змію-Прапотвору.
    Коли ти, о Індро, вбив Прапотвору,
    Тоді Зло-3'яви розбив ти Зло-Магію,
    Тоді зродив ти Сонце, Небо, Ранок, -
    І ворога ти не знайшов, Ласкавий!4
    Убив Вритру, лютого Гнобителя,
    Розгромною Ваджрою, Каральною,
    Мов колоди зрубані сокирою,
    Лягло плазом на землю Зміїще. 5
    Зухвалий Змій визвав Індру до бою,
    Прозвав "трусом" Звитяжного Героя,
    Та не встоявсь у зударах їх зброї
    І звалився, загативши річища.

      * Індра - небо, Агі, або Вритра - чорна хмара. (Пояснення Лесі Українки з "Стародавньої історії східних народів" ).[691]

    Без рук, без ніг ще боровся Чортяка,
    Зламав хребет йому Ваджрою Індра.
    Різанець думав із Буй-Туром рівнятись
    І ліг Вритра на куски порізаний. 7
    Зросли в озера заперті потоки,
    Поплили вільні над тілищем Смока.
    Був колись Вритра, прегордий гнобитель,
    Тепер ногами топчуть його ріки. 8
    Счахнула сила Вритрової Маті,
    Індра розгромив кодловище Потвори,
    І Зверху Тварюка, під нею Зміїще,
    Лягли убиті мов телець і корова. 9
    Пливуть невпинно ріки рвійноструйні,
    Тіло Зміюки в гирлах незглибимих,
    Тайна Вритри затаєна на днищах,
    Ворог Індри в довгу Пітьму потонув. 10
    Невільницями Смока були ріки,
    Даса запер їх як Паній корови;
    Цю печеру, цю Твердиню Таємну,
    Вбивши Вритру, Індра вирвав з неволі. 11
    Мов кінський волос, - Часткою Потуги,
    Ти стався в Ваджрі, - до бою зі Смоком!
    Боже Єдиний, - ти виборов Сому,
    Волю здобув семи рікам, щоб плили. 12
    Ні січний дощ, ні град, ні блиск, ні гуркіт
    Не помагали в цім жорстокім бою,
    Аж сам Ядром Ядерним Ваджри стався
    І - по віки вічні - Темінь розгромив. 13
    - "Чи вб'є Людина так як ти Зміюку?" -
    Печаль заплелась в серце Переможця.
    Бистрим Орлом ти піднявся до Неба,
    Над сотню рік, щоб Натхнення добути. 14
    Над кочовим він і осілим людом,
    Над лагідним і хижим сотворінням, -
    Усіх народів Володар Пресвітлий, -
    Мов вісь у колесі, - Ядро Всесвіту! 15 [692]

    Є в Риґведі низка прекрасних гимнів до Бога-Сонця, що зветься СУРІЯ і є мужеського роду. Ці гимни більше прозорі і зрозумілі самі в собі подібно як гимни до Утрені. Вони осяяні у змісті і виражені в надхненних поемах.
    Подібно як у світоз'явищі Вогню маємо до діла із світо-з'явищем Сонця, себто його безпосереднє видоз'явище, побіч і нерозривно поєднаної Бого-Істоти як його сутности. В цій своїй отологічній сутності він носить назву САВІТАР, себто ОЖИВ-ЛІОВАЧ, а навіть Запліднювач.
    Сурія-Бог не є отже простим утотожненням сонця як астрономічного з'явища на небі в вузькій матеріялістичній інтерпретації нашого модерного щоденного думання. Сурія-Бог має свою мітологію і свою визначеність у системі релігії Риґведи. В наведеному гимні він є Сином АДІТІ, себто БЕЗКОНЕЧНОСТИ І ВІЧНОСТИ, із якої виринає Світло-Світ у численних Божественних Аспектах. На нижчому рівні світопізнання їх бачить людина як ріжні Божества, а на вищому, в самій Риґведі наголошеному прозрінні, бачить віщун, що це є ріжні слово-назви і слово-визначення того, що є ОДИН.
    Аналізу слово-назви СУРІЯ і СОНЦЕ, які є споріднені і походять від одного пракореня, знайде пильний читач у моїй праці п. з. "Найвище Світло".
    Саме ж читання наведеного тексту Менара і Лесі дальших коментарів не вимагає.

ГИМН ДО СОНЦЯ
[R. V. 1, 50]

    Сонце святе, що все віда, встає перед поглядом світа, коні
    блискучі несуть його. І перед сонцем, оком світовим,
    зникають, як злодії, темрява й зорі. Промені, наче палкії
    вогні, освітили живучих. Сурія, прудкий їздець! ти нам світло
    приносиш, сяєвом неба сповняєш! Перед богами ти сходиш,
    перед людьми, перед небом, всі бачать тебе і дивують. Ти
    очищаєш, від лиха борониш! Ти світлом вкриваєш землю і
    люди, а небо й повітря ти ним заливаєш. Міряєш ночі і дні,
    споглядаєш створіння наземні. Сім ясних коней твій повіз
    везуть, о Сурія, боже! Боже-споглядачу, маєш вінець ти з
    проміння над чолом. їде твій повіз, сім коней упріг ти у ярма
окремі. Вглядівши сяйво твоє, що блищить після темряви
    ночі, падаєм ниць: ти найвищий з богів! Ти найкращеє світло! [693]