Григорій Савич Сковорода - видатний український філософ, поет, просвітитель. Як показують сучасні дослідження його життя і творчості, був, до того ж, добрим музикантом і композитором. Народився 22 листопада в с. Чорнухи Лубенського повіту Полтавської губернії в родині бідного козака. Випускник Києво-Могилянської академії. З 1741 по 1744 рік був співаком у придворній капелі в Петербурзі. З 1745 по 1750 рік був у складі посольської місії в Угорщині, подорожував по Австрії, Словенії, Польщі, Італії, Німеччині. З 1753 викладав поетику в Переяслівському колегіумі, з 1757 року служив домашнім учителем, з 1759 по 1766 рік викладав у Харківському колегіумі. Не побажавши відступитися від своїх прогресивних поглядів, мусив покинути службу. Відмовившись, також, і від церковної кaр'єри, обрав шлях мандрівного філософа-проповідника.
     Філософські погляди Г. С. Сковороди формувалися в основному в руслі вітчизняних традицій. Крім того, він високо цінував античну філософську спадщину, був обізнаний із німецьким містицизмом, а також із сучасною йому філософією.
      Г. С. Сковорода цікавий не лише змістом своїх ідей, а й тим, що зробив філософію з власного життя, втілюючи в ньому свої ідеали.
      Дуже цікавим і новим було його вчення про "сродності", зокрема, про "споріднену працю". Згідно з ученням Г. С. Сковороди, людина, щоб бути щасливою, повинна пізнати свою внутрішню, істинну, або Божественну, природу і жити згідно з нею. Праця згідно з цією природою - це праця не вимушена тими чи тими потребами, цінна сама по собі. Така праця дає людині відчуття повноти життя і щастя. Насильство перешкоджає здійсненню етичного ідеалу, тому філософ надзвичайно високо цінував свободу, виявляючи в житті сильний і незалежний дух.