3.1. Сутність визначення
Якщо ми маємо справу з поняттями, то нас цікавить перш зa все їхній зміст. Розмірковуючи, наприклад, про право, слід знати зміст цього поняття; кваліфікуючи скоєне як шпигунство, суд має знати склад злочину шпигунства; викладаючи курс науки, лектор має роз'яснити зміст основних її понять і т. д.
Зміст поняття, не поданий у слові, що виражає поняття безпосередньо, не є очевидним. Наприклад, із самого слова "диспозиція" нам ще не відомий зміст цього поняття. Зміст поняття з'ясовується завдяки логічній дії (операції), що дістала назву визначення (definitio).
Визначенням (дефініцією) називається розкриття змісту поняття.
Оскільки зміст поняття складають необхідні, істотні ознаки предмета, то визначити поняття - означає з'ясувати істотні ознаки предмета. Так, визначити поняття "наклеп" означає з'ясувати істотні ознаки наклепу.
Визначення розв'язує такі два пізнавальні (гносеологічні) завдання:
1. З'ясовує властивість визначуваного предмета, дає відповідь на запитання про те, що є даний предмет.
2. Відокремлює визначуваний предмет від усіх інших суміжних а ним предметів.
Так, визначаючи поняття "розбій" як 1) напад 2) з метою заволодіиня особистим майном громадян, 3) поєднаний із насиллям, небезпечним для життя або здоров'я особи, котра зазнає нападу, або 4) із загрозою застосування такого насилля, ми тим самим розкриваємо сутність розбою, визначаємо його істотні ознаки і відрізняємо розбій від таких злочинів як грабіж, крадіжка, бандитизм тощо.
Визначення є підсумком складного й тривалого процесу пізнання предметів або явищ. Визначенням нібито завершується процес вироблення поняття. Але визначення не залишаються незмінними, раз і назавжди встановленими. У пізнанні йдуть від одних визначень, менш точних, до інших, більш точних, що відповідають даному рівню розвитку знань.
Визначення відіграють важливу роль у пізнанні та практиці. Жодна наука не може обійтися без визначення своїх понять. Доти, доки відсутнє наукове визначення того чи іншого поняття, немає й точного знання істотності предмета, що відображається цим поняттям, відсутній і критерій для відокремлення одних предметів від інших. Наприклад, відсутнє в попередньому законі чітке визначення поняття "посадова особа" призводило в судовій практиці до того, що особи, які не є посадовими (наприклад, пастух), розглядались іноді як посадові, що породжувало судові помилки.
У той час же необхідно мати на увазі, що будь-яке визначення не повністю відображає предмет, воно бере у предмета тільки істотні ознаки і полишає поза своїм змістом масу інших ознак, якими наділений певний предмет. Визначення огрублює предмет, не виражає багатства його проявів, зв'язків і відносин.
3.2. Види визначень
Визначення бувають реальні й номінальні. У реальних визначається предмет, у номінальних - ім'я предмета.
До реальних визначень відносять такі: визначення через рід і видові відмінності, генетичне та інші способи визначення. Розгляньмо кожен вид визначення окремо.
Визначення через рід і видову відмінність.
При визначенні через рід і видову відмінність визначуване поняття підводиться під друге, більш широке поняття, що є найближчим його родом, і вказуються ознаки, котрими відрізняється визначуване поняття від інших понять, які входять до цього роду.
Наприклад, визначаючи поняття "присуд", спочатку називають рід "присуд є рішення", а потім перелічують ознаки, що складають видову відмінність "Присуд є рішення (рід), винесене судом у засіданні з питання про винність чи невинність підсудного і про застосування або не застосування до нього покарання (видова відзнака)".
Видова відмінність - це ознака або група ознак, якими відрізняється визначуваний предмет від предметів, що входять до цього роду. Ознак, які утворюють видову відмінність, має бути вказано у визначенні стільки, щоб вони разом з родовою ознакою виражали сутність визначуваного предмета і їх було достатньо для обмеження цього предмета від усіх інших схожих предметів.
Визначення через рід і видову відмінність можна виразити так: А є Вс.
У будь-якому визначенні розрізнюють визначуване поняття (дефінієдум) - це те, що визначається, і визначальне (дефінієс), те, за допомогою чого щось визначається. У наведеній формулі А - визначуване поняття, а Вс - визначальне. При цьому В - означає рід, а с - видову відмінність.
Визначення через рід і видову відмінність - найпоширеніший класичний вид визначення. Ним користуються всі науки. У юриспруденції є основним видом визначення. Але тут цей спосіб має свої особливості, які полягають у тому, що при визначенні кримінально-правових понять часто називають тільки ознаки видової відмінності, а ознаки ріду, до якого належить визначуване поняття, опускаються. Такими, зокрема, є визначення багатьох конкретних видів злочинів, наявних у кримінальному кодексі. Наприклад, у статті 126 КК України говориться: "Образа, тобто навмисне приниження честі й гідності особи, виражене у непристойній формі - ...". Тут поняття "образа" визначене через рід і видову відмінність, але у цьому визначенні перелічені тільки ознаки, що становлять видові відмінності (с): 1) навмисне 2) приниження 3) честі й гідності 4) особи, 5) виражене в непристойній формі.
Рід (злочин) у даній статті не зазначений, оскільки нема необхідності у кожній статті повторювати одне й те ж поняття - (злочин). Усі діяння, названі в особливій частині Кримінального кодексу, мають один рід - "злочин".
Генетичне визначення
Генетичне визначення (від грецької "генезис", що означає "походження") - це таке визначення, в якому зміст поняття розкривається за допомогою вказівки на спосіб виникнення предмета. Описуючи походження предмета, ми перелічуємо його істотні ознаки і, таким чином, з'ясовуємо зміст визначального поняття. Цим способом визначено чимало понять у математиці, і зокрема в геометрії. Наприклад: "Коло є крива, яка утворюється рухом на площині точки, котра зберігає рівну відстань від центру". Називаючи спосіб виникнення кола, ми перелічуємо його істотні ознаки і, таким чином, з'ясовуємо зміст визначуваного поняття: 1) крива, 2) що утворюється рухом точки, 3) яка зберігає рівну відстань від центру, тобто з'ясовуємо зміст поняття "коло".
У суспільних науках генетичне визначення застосовується досить рідко, оскільки процес виникнення суспільних явищ незмірно складніший, ніж, наприклад, геометричних фігур, і тому описати його у формі короткого визначення досить складно.
Інші способи визначення
Не всяке поняття можна визначити через рід і видову відмінність або за допомогою вказівки на спосіб виникнення предмета. Не можна, наприклад, визначити через рід та видову відмінність поняття з винятково широким обсягом (категорії), оскільки вони не мають роду і, отже, не є видами якихось інших понять. Тому, крім розглянутих видів визначень, у практиці мислення користуються і деякими іншими способами.
1. Визначення через вказівку відношення предмета до своєї протилежності.
Визначеннями через названі відношення визначуваного предмета до своєї протилежності будуть такі:
"Властивість є прояв якості при взаємодії предмета з іншими предметами"; "Якість є внутрішня основа всіх властивостей предмета"; "Явище є форма виразу сутності, а сутність - внутрішня основа явища"; "Форма - це спосіб існування змісту" і т. д. У кожному з цих і подібних визначень зміст одного поняття розкривається через вказівку відношення його до другого: властивості - до якості, а якості - до властивості; явища - до сутності, а сутності - до явища тощо.
Визначення через вказівку відношення визначуваного предмета до своєї протилежності є основним способом визначення філософських та інших категорій.
2. Визначення через перелічення предметів або явищ, до яких застосовне дане поняття.
Наприклад: "Близькі родичі" - батьки, діти, усиновителі, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, а також дружина"; "Законні представники" - родичі, усиновителі, опікуни, опікуни обвинувачуваного або потерпілого, представники установ і організацій, під опікою яких перебуває обвинувачений або потерпілий".
У наведених визначеннях перелічуються не ознаки предметів, а самі предмети, на які поширюються поняття "близькі родичі" і "законні представники". Тому таке визначення можна було б взагалі не вважати визначеннями. Проте за своєю функцією вони схожі на визначення, оскільки дають змогу відмежувати одне від одного, наприклад, близьких від інших родичів, законних представників від усіх інших осіб, відповісти на запитання про те, що треба розуміти під тим чи іншим поняттям, до яких предметів воно застосовне. Такі визначення чітко встановлюють обсяг поняття, котре нас цікавить.
Номінальні визначення
Розглянуті визначення - визначення реальні. За їх допомогою ми визначаємо той чи інший предмет, установлюємо істотні його ознаки, розкриваємо зміст поняття.
Але, окрім реальних визначень, у науці й практиці користуються також і номінальними (від лат. слова nomina - ім'я) визначеннями.
Номінальним є таке визначення, за допомогою якого визначається не сам предмет, а його ім'я. Номінальне визначення не розкриває змісту поняття, тому воно не є визначенням у власному розумінні слова. За допомогою номінальних визначень дається найменування предметам і явищам, які вивчаються, уводяться нові терміни в науковий обсяг, з'ясовується значення вживаних термінів і т. д.
Щоб краще з'ясувати відмінність номінальних визначень від реальних, порівняємо номінальне й реальне визначення юридичної особи:
1) "Кількісні утворення як суб'єкти цивільного права іменуються юридичними особами".
2) "Юридичними особами визнаються організації, які володіють відособленим майном, можуть від свого імені придбати майнові й особисті немайнові права і нести відповідальність, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третійному суді".
Перше визначення є номінальним, а друге - реальним.
3.3. Правила визначення і помилки, можливі при визначенні
Щоб визначення було правильним, необхідно дотримуватися таких правил:
1. Визначення має бути сумірним, тобто обсяг визначуваного має дорівнювати обсягу визначального (А = Вс). Порушення цього правила викликає подвійні помилки: визначення може бути або надто широким, або надто вузьким.
Надто широке визначення - це таке визначення, у якому обсяг визначального поняття ширше від обсягу визначуваного (А < Вс).
Приклад надто широкого визначення: "Купівля-продаж є договір про перехід права власності". У цьому визначенні обсяг визначуваного становить лише частину обсягу визначального поняття, оскільки "договором про перехід права власності" є не тільки купівля-продаж, а й, наприклад, дарування.
Визначення буде надто широким, якщо під визначальне поняття підвести не тільки визначуване, а й ще якесь поняття. Найпоширенішим прикладом таких визначень є визначення, в яких названі лише родові ознаки предмета і не названі специфічні, тобто не названо ознаки, що становлять видову відмінність.
Надто вузьке визначення - це таке визначення, у якому обсяг визначального вужчий (менший) від обсягу визначуваного поняття (А > Вс).
Надто вузькими є, наприклад, такі визначення: "Домашня тварина - це тварина, яка приручена людиною і використовується нею для сільськогосподарських робіт"; "Адвокат - особа, яка виступає в суді захисником у кримінальних справах" і т. д.
2. Визначення не має робити кола, тобто визначуване поняття не може визначатися через себе самого.
При порушенні цього правила можливі такі дві помилки: коло у визначенні і тавтологія.
Коло у визначенні буде в тому випадку, коли визначуване поняття визначається через друге поняття, котре, у свою чергу, пояснюється через перше.
Наприклад, "Цивільне право регулює відносини, передбачені цивільним законом". Тут має місце коло у визначенні: визначальне поняття ("відносини, передбачені цивільним законом") не розкриває змісту визначуваного ("цивільне право"), а просто повертає нас до нього. Із визначення нам так і не зрозуміло, які відносини регулюють цивільне право.
Тавтологією називається таке визначення, в якому визначальне поняття лише повторює визначуване, хоч іноді й іншими словами (idem per idem - те ж через те саме).
Приклади тавтології: "Побічним доведенням називається таке доведення, в якому теза доводиться побічно"; "Цивільне право - це наука про цивільне право" тощо.
Тавтологія - це також коло у визначенні, тільки більш виражене; тут визначальне поняття буквально повторює те, що сказане у визначуваному. Зміст поняття тавтологія не розкриває, тому вона не виконує функцій визначення.
Із тавтологією не слід сплутувати такі вирази, як "закон є закон", "факт є факт", "злочин є злочин", "війна є війна", "життя є життя" і т. д. Наприклад, вираз "закон є закон" не є визначенням, він є виразом, за допомогою якого стверджується думка про те, що закон є закон і тому до закону слід підходити як до закону, брати закон в усіх суттєвих його ознаках, і поза цими ознаками поняття "закон" мислити не можна.
3. Визначення має бути чітким, виразним, вільним від двозначності.
Визначення буде виразним, якщо поняття, посередництвом яких розкривається зміст визначуваного поняття, є визначеними, такими, що мають одиничне значення. У визначенні не може бути понять двозначних, таких, які можна розуміти по-різному: так і отак. Якщо ж при визначенні користуються поняттями невизначеними (неоднозначними), такими, зміст яких точно не встановлено, то визначення стає нечітким і невиразним.
Вимога виразності, чіткості визначень у юридичній науці має виняткове значення. Відсутність чіткого визначення правового поняття приводить до різнобою у розумінні закону і до складності в застосуванні закону в судовій практиці. Особливо важливе значення це правило має при визначенні кримінально-правових понять. Визначення кримінального закону мають бути найвиразнішими і найточнішими. Чим точніше в законі описані ознаки складу злочину, тим легше виконувати закон.
Визначення понять не можна змішувати з різноманітними засобами, схожими з визначеннями, такими як опис, характеристика, порівняння, показ.
Опис предмета полягає в зазначенні ряду якихось особливих зовнішніх ознак, на основі котрих описуваний предмет відрізняють від інших предметів. Описуються звичайно індивідуальні предмети і явища, наприклад особа розшукуваного злочинця, речовий доказ, місце події тощо.
Опис не дає відповіді на запитання про те, що таке даний предмет, не розкриває його суті, але дає змогу виділити предмет із навколишніх предметів і впізнати його. Тому опис досить широко використовується у слідчій практиці. Він застосовується, наприклад, при розшуку майна. Так, перш ніж розшукувати викрадені предмети, необхідно їх описати, установити індивідуальні, розпізнавальні ознаки, без знання яких виділити предмет із загальної маси однорідних предметів досить важко. Особливо важливе значення опис має під час ототожнювання людини за зовнішніми ознаками. Криміналістикою розроблена класифікація ознак зовнішності особи, створені спеціальні схеми, котрих слід дотримуватися, описуючи розшукуваних злочинців.
Опис не є визначенням, тому там, де є потреба дати визначення поняття, не можна обмежитися описом предмета.
Характеристика - це перелік найважливіших у певному відношенні ознак предмета, явища, особи. Наприклад: "Політика є концентроване вираження економіки". У цьому судженні не розкривається зміст поняття "політика", не перелічуються зміст поняття як соціального явища, але вказана ознака, котра найточніше виражає відношення, що існують між політикою та економікою.
Характеристикою часто користуються в судових промовах, даючи оцінку обвинувачуваного, потерпілого, свідків, інших осіб.
Порівняння - наочне роз'яснення предмета або явища за допомогою порівняння його з чимось іншим. Наприклад: "Діти - квіти життя" тощо.
Показ - це демонстрація предмета, унаслідок якої відбувається ознайомлення з предметом за допомогою безпосереднього його сприймання, або з'ясування класу (роду), до якого належить предмет, котрий нас цікавить. Наприклад: "Це - кафедра"; "Цей колір - синій"; "Кібернетика - наука" і т. д.
3.4. Поділ понять
Коли ми маємо справу з поняттями, то нас цікавить не тільки їхній зміст, а й обсяг. Наприклад, вивчаючи державу, ми цікавимось не лише тим, що таке держава, які її ознаки, а й тим, які бувають держави, їх види, тобто обсягом даного поняття.
Зміст поняття встановлюється, як уже відомо, за допомогою визначення. Обсяг поняття розкривається за допомогою поділу. Розкрити обсяг поняття - означає встановити, на які види воно поділяється.
.
За допомогою поділу ми визначаємо види, з яких складається рід. Наприклад, розділяючи юридичні факти на "події" та "дії", ми розкриваємо обсяг поняття "юридичний факт". Говорячи про те, що договори бувають "відплатні" і "безвідплатні", ми встановлюємо обсяг поняття "договір".
У поділу розрізнюють поділюване, члени поділу та основу поділу.
Поняття, обсяг якого піддається поділу, називається .
Види предметів, на котрі розподіляється рід, називаються членами поділу.
Ознака, за якою ми розподіляємо поняття на види, називається основою поділу.
Найбільше утруднення і відповідальність при поділі становить вибір ознаки, за якою поняття розподіляються на види. У принципі (формально) поняття можна поділяти на види за будь-якою ознакою. Договори, наприклад, можна поділяти на види залежно від того, здійснюються вони знайомими чи незнайомими людьми, під час чи після роботи, у приміщенні чи надворі тощо. Але такий поділ договорів не має інтересу для науки й судової практики, він є надуманим.
Вибираючи основу поділу, слід керуватися певною науковою або практичною метою. Поділ має бути таким, щоб мав певне значення і для науки, і для практики.
Поділ понять не можна сплутувати з мисленим розчленуванням цілого на частини. Так, коли ми висловлюємо думку про те, що "Акт експертизи складається зі 1) вступу, 2) дослідження та 3) висновку", то ми поділяємо, розчленовуємо предмет на його складові частини.
Поділяючи поняття, ми розподіляємо предмети класу на види (групи), а за допомогою розчленування установлюємо структуру або будову предмета, його складові. Наприклад: "Норма права складається з гіпотези, диспозиції і санкції".
Поділ поняття відрізняється від розчленування предмета на частини так. До кожного члена поділу застосовна назва, якою позначається поділюване поняття. Наприклад, коли ми поділяємо юридичні факти на "події" і "дії", то і "події", і "дії" можна назвати юридичним фактом. При розчленуванні ж предмета на частини кожну частину чи сторону не можна назвати на ім'я, котре позначає розчленований предмет. Так, не можна сказати, що "гіпотеза" або "диспозиція" - це "норма права", як не можна сказати, що "норма права" є "гіпотеза". Такі судження будуть неправильними.
3.5. Правила поділу
У процесі поділу слід дотримуватися таких правил:
1. Поділ має бути сумірним
Це означає, що обсяг членів поділу, разом узятих, повинен дорівнювати обсягу поділюваного поняття. Якщо ж обсяг членів поділу не вичерпує обсягу поділюваного поняття, тобто при поділі перелічені не всі види поділюваного і якийсь член поділу пропущений, то такий поділ є неповним.
Прикладом неповного поділу є поділ юридичних фактів н правотвірні та правоприпинні, оскільки, окрім названих видів, існують і правомірні юридичні факти.
Правило сумірності порушується й тоді, коли називаються поняття, що не є видами поділюваного поняття. Наприклад, "Угоди бувають односторонні, темні та угоди, укладені на користь третьої особи".
2. Поділ має відбуватися на одній основі
Під час поділу не можна одну основу підміняти другою, тобто поділяти поняття таким чином, щоб одні члени поділу були виділені за однією ознакою, а другі - за другою.
Приклад поділу не на одній основі: "Студенти бувають відмінники, ті, що добре встигають, і спортсмени". Тут поділ відбувається за двома основами: за успішністю ("відмінники" й "ті, що добре встигають") і стосовно спорту ("спортсмени").
3. Члени поділу повинні виключати одне одного
Поділ має бути таким, щоб кожен окремий предмет, мислимий у родовому понятті, входив до обсягу тільки одного члена поділу. Це правило випливає з другого. Якщо основа поділу одна, то члени поділу виключають одне одного, якщо ж поділ проведено не за однією основою, то члени поділу будуть перехрещуватися.
Наприклад: "Студенти бувають відмінники, заочники і спортсмени". Тут поділ проведено за трьома основами відразу 1) успішністю, 2) формою навчання та 3) стосовно спорту. Члени поділу не виключають одне одного тому, що одні й ті ж студенти можуть одночасно входити до обсягу всіх членів
4. Поділ має бути безперервним
Це означає, що в процесі поділу необхідно переходити до найближчих видів, не перескакуючи через них. Порушення цього правила призводить до помилки, що називається “стрибком у поділі”.
Так, якщо ми угоди поділяємо на "усні" й "письмові", а потім кожен із цих видів, у свою чергу, - на найближчі види ("письмові", наприклад, на "прості" й "нотаріально засвідчені"), то такий поділ буде безперервним. Якщо ж угоди ми будемо поділяти на "усні", "прості" й "нотаріально засвідчені", то ми припустимося названої помилки - стрибок у поділі.
5. Основа поділу має бути виразною
Ознака, за якою поняття поділяється на види, має бути досить точною і виразною (ясною), щоб її не можна було розуміти по-різному. Якщо ознака, взята за основу поділу, є невизначеною, такою, що кожен може тлумачити її по-своєму, то поділ буде невиразним. Таким, наприклад, має бути поділ наук на складні й нескладні, цікаві й нецікаві і т. д.
3.6. Види поділу понять
Розрізняють такі види поділу: поділ за видотвірною ознакою (простий поділ), дихотомічний поділ і класифікація.
Простий поділ. Простий поділ, або поділ за видотвірною ознакою, - це такий поділ, коли обсяг поділяється за якоюсь основою на супідрядні види.
Приклади простого поділу: "Угоди за характером волевиявлення поділяються на односторонні і взаємні"; "Залежно від обсягу повноважень розрізняють такі види доручень: одноразові, спеціальні і загальні"; "Фотознімання місця події буває орієнтованим, оглядовим, вузловим та детальним".
Простий поділ - це найпоширеніший вид поділу, ним широко користуються в науці й практиці. Він дає змогу виділити всередині роду види предметів, що стає потім основою для віднесення окремих конкретних предметів даного роду до "свого" виду, не змішувати одні предмети або явища з іншими тощо.
Дихотомічний поділ. Дихотомічний поділ полягає в тому, що обсяг поділюваного поняття поділяється на два протилежні поняття, одне з яких стверджує певну ознаку, а друге цю ознаку заперечує.
Приклади дихотомічного поділу: "Війни поділяють на справедливі і несправедливі"; "Договори бувають відплатні й безвідплатні" тощо.
У вигляді формули цей поділ можна записати так:
Формула:
Тут А - поділюване поняття, а і не-а - члени поділу.
Особливість дихотомічного поділу полягає в тому, що члени виділяються за наявністю або відсутністю якоїсь ознаки, вичерпують увесь обсяг поділюваного поняття; кожний предмет, мислимий у родовому понятті, потрапляє або до одного, або до другого класу: або в а, або в не-а. Дихотомічний поділ не може бути несумірним, члени його завжди виключають одне одного.
Дихотомічний поділ робить можливим послідовно й швидко звузити коло предметів, серед котрих слід відшукати предмет, який нас цікавить. Тому він досить широко використовується у слідчій практиці, наприклад, при плануванні розслідування, злочинів, висуванні й перевірці версій, обмеженні кола осіб, серед котрих слід шукати злочинця, тощо.
Наприклад у справі про вбивство А. на місці злочину було виявлено патрон від мисливської рушниці. Це стало основою для поділу всіх осіб, що мешкають у селищі, на 1) тих, які мають мисливську рушницю, 2) не мають мисливської рушниці. Пиж патрона, знайдений на місці події, було зроблено із інструкції до радіоприймача АРЗ. Тому особи, котрі мали мисливську рушницю, у свою чергу, були поділені на дві частини:
1) ті, що мають радіоприймачі АРЗ і 2) не мають радіоприймача АРЗ. Унаслідок такого поділу коло осіб, які цікавили слідчого, набагато звузилось.
3.7. Класифікація
Класифікацією називається поділ предметів на класи, зроблений таким чином, що кожен клас займає стосовно інших класів точно визначене і міцно закріплене місце.
Класифікація є видом поділу поняття, але вона відрізняється від звичайного поділу. При класифікації поділ відбувається не за будь-якою ознакою, а за найістотнішою, такою, що визначає характер усіх останніх ознак предметів, котрі класифікуються, і дає змогу установити для кожного класу чітко визначене, постійне місце серед інших класів.
Класифікація є такий поділ, у якому рід поділяється на види, види - на підвиди і т. д. За допомогою класифікації здобувають струнку систему розміщення тих чи інших предметів за класами, закріпленими у таблицях, схемах, кодексах тощо.
Класифікації бувають природними й допоміжними.
Допоміжна класифікація - розміщення предметів або явищ у певному порядку за якоюсь зовнішньою ознакою
Прикладом такої класифікації є розміщення в алфавітному порядку прізвищ робітників і службовців у відомості на одержання зарплати. У юрисдикції до допоміжної класифікації відноситься інкорпорація законів або інших правових актів за хронологією чи алфавітом.
Допоміжна класифікація дає змогу легше і швидше відшукати той чи інший предмет серед інших класифікованих предметів. Знання того, яке місце посідає той чи інший предмет, ще не створює можливості щось стверджувати про його властивості. Наприклад, із того, що робітник Іваненко занесений до відомості сьомим, про нього не можна зробити жодного висновку.
Природна класифікація - це розподіл предметів або явищ за групами (класами) на основі їхніх істотних ознак.
Приклади природної класифікації: класифікація суспільно-економічних формацій, класифікація хімічних елементів (періодична система елементів), класифікація тварин у біології, класифікація рослин у ботаніці тощо.
Як приклад класифікації у юридичній науці можна навести систему державного права України. За предметом правового регулювання воно поділяється на такі галузі права: 1) державне право, 2) цивільне право, 3) адміністративне право, 4) фінансове право, 5) трудове право, 6) земельне право, 7) колгоспне право, 8) сімейне право, 9) кримінальне право, 10) судоустрій, 11) кримінальний процес та 12) цивільний процес. Кожна галузь права поділяється, у свою чергу, на правові інститути. Так, галузь державного права включає в себе інститути громадянства, виборчої системи тощо. Галузь цивільного права - інститути права власності, спадщини і т. iн. На відміну від допоміжної класифікації, природна класифікація стверджує можливість визначити за місцем, що посідає предмет у класифікації, його властивості, а також передбачити властивості тих предметів, які ще не відшукані, але існування котрих можна допускати, виходячи із даної класифікації. Наприклад, Д. І. Менделєєв, створивши періодичну систему елементів, передбачив на її основі властивості таких на той час не відомих, відкритих пізніше, хімічних елементів, як гелій, скандій і германій.
Класифікуючи, слід мати на увазі, що, окрім розвинутих, типових форм, існують і форми нерозвинені або нетипові, проміжні, такі, котрі стоять на грані різних класифікованих предметів, поєднують у собі ознаки предметів, які входять до різних груп. Наприклад, єхидна і качконіс мають ознаки і ссавців і плазунів, поєднують риси обох цих класів.
Подібні факти трапляються й під час систематизації правових норм. Так, поряд із типовими відносинами - майновими та сімейними - є і майново-сімейні відносини, нетипові ні для цивільного, ні для сімейного права. Такими ж атиповими є авторські відносини, які мають елементи трудових і майнових відносин. Наявність таких нетипових проміжних форм створює утруднення при визначенні їхнього місця у класифікаційній системі, оскільки за одними ознаками предмет або явище можуть бути включені до однієї групи, а за іншими ознаками - до другої. У таких випадках предмет відносять до тієї групи, яка стоїть ближче до класифікаційного предмета і більше відповідає його природі. Так, майново-сімейні відносини з огляду на тісніші їх зв'язки із сімейними відносинами законодавець відніс до сімейного права, а не до цивільного; авторські відносини включені не до трудового, а до цивільного права, оскільки за методом регулювання вони ближчі до цивільного права, ніж до трудового.
Будь-яка класифікація відносна. Із розвитком науки вона уточнюється, доповнюється, замість однієї класифікації створюється нова, більш адекватна дійсності. Кожна класифікація приблизна, вона в огрубілій формі розкриває зв'язки між предметами, що класифікуються.
Природна класифікація при неправильній її побудові може виявитися штучною. Штучною вважається така класифікація, у якій поділ предметів на класи проведено не за істотною ознакою, а за зовнішньою, другорядною. Така класифікація викривляє взаємозв'язки між предметами та явищами і тому є непридатною для науки й практики.
Класифікації належить важлива роль у пізнанні й практиці. Вона дає змогу охопити вивченням предмети за єдиною основою, установити не тільки місце кожного з них, а й зв'язки одне з одним, розкриває їхню внутрішню закономірність.
Велике значення класифікація має в юридичному законодавстві й правовій науці. Наприклад, завдяки такому способу класифікації, як кодифікація, норми різних галузей права приводяться до стрункої системи і, таким чином, створюються умови для користування законами. Кодифікація правових норм створює можливість не тільки швидко знайти ту чи іншу норму права, а й розкрити за допомогою систематичного тлумачення її зміст.
Кодифікація дає змогу виявити прогалини в праві, неузгодженість і можливі суперечності між окремими правовими актами. Завдяки класифікації законодавство стає доступнішим для засвоєння і застосування; кодифікація слугує основою подальшого вдосконалення законодавства.
Важливу роль для судової практики і юридичної науки відіграють такі класифікації, як класифікація юридичних фактів, класифікація доказів, класифікація угод, класифікація слідів тощо.